затягнуто маскхалатом, тобто такими листками,
начепляними наче на браконьєрську сітку, тілько який
це дурень у сухому ярку нею буде браконьєрить? Так
мене зацікавив цей факт, що я навіть трохи відчув себе
кумом, який ці місця оберігав од простих любителів
полювання, аби було що пострілять начальству.
Ну, того, кого я побачив у виярку, не був схожий ні
на начальника, ні на простого: геть у камуфляжі, і все
— і рюкзак, і навіть чоботи — обліпляні листом.
Особливо рушниця, більша навіть за мою, хоч і з одним
стволом. А калібр такий, що легко можна кулака
засунути, тобто її можна назвати б гарматою, коли той,
у ярку, легко отак не поклав її, як наче трубу яку, собі
на плече, поодкидав там на ній різне причандалля. Лице
також замасковане, замурзане геть в сажу. І завмер, бо,
певно, почув щось цікаве зі свого плеєра, який
навушниками теліпався йому на вухах. Навіть мені
здалося, що я чую тамту музику, — ну, як я міг її
почути звідсіля? От він слухав-слухав, а потім почав до
того плеєра балакати, «тю, — думаю, — ще ніколи
такого не бачив, щоб хтось до плеєра балакав, навіть
серед пацанів, але щоб розмовлять з ним так чітко?» —
Такого я зроду не чув, особливо серед мисливців. Що я
мимоволі почав дослухатись — і тут мені почулося в
небі: наче літак, це коли він набирає висоту і гуде
натужно; що отой камуфльований, з трубою і плеєром,
певно, зачувши, тут же вистромив трубу стрімко вгору,
так, ніби у мій бік, але крутіше, туди до ріденьких хмар,
що я мимоволі туди глянув, але ніяких птахів, вартих
уваги мисливця, там не побачив, хіба один горобець
шаснув, але злякався того калібру й зник за кущі.