Юрiй Дмитрович Ячейкiн Космiчна халепа капiтана Небрехи Гумористична повiсть Походеньки капiтана Небрехи - 4 ____________________________________________________________________________ Всесвiтнi походеньки капiтана Небрехи. Київ. Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь", 1988. Iлюстрацiї Василенка Анатолiя Петровича. OCR та редакцiя Dauphin, 2005. ____________________________________________________________________________ З М I С Т Роздiл 1. ПОЖОВКЛИЙ ПIРАТСЬКИЙ СУВIЙ Роздiл 2. НЕБО КРИВАВИХ СОНЦЬ Роздiл 3. ЗЕМНI КЛОПОТИ Роздiл 4. КОЛЕСО, ЯКЕ ПОВЕРНУЛО IСТОРIЮ Роздiл 5. ТАЄМНИЦI КОСМIЧНИХ РАДIОЗОЙКIВ Роздiл 6. ХОЛОДИЛЬНИК Роздiл 7. СИГНАЛ БIДИ Роздiл 8. ПЕРЕДСТАРТОВА ЛИХОМАНКА Роздiл 9. КОСМIЧНI В'ЯЗНI Роздiл 10. НА ЧОТИРИ Є ЧОТИРИ Роздiл 11. НАЙБIЛЬШИЙ БЛАГОДIЙНИК - НАЙБIЛЬШИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ Роздiл 12. ПIД ВЕСЕЛИМ РОДЖЕРОМ Роздiл 13. ЧОРНА ЗРАДА Роздiл 14. У НАУКИ ДОВГI РУКИ ____________________________________________________________________________ Свого часу ви могли помiтити загальнолюдську ваду - нестримне тяжiння до книжкових шаф i полиць. Особливо до чужих. Ви ревно їх оглядаєте (чи не натрапили на хатню бiблiотеку, багатшу за вашу?), пестите очима яскравi палiтурки, з любов'ю гортаєте випрасованi друкарськими машинами сторiнки, розглядаєте малюнки i жваво устряваєте з хазяїном у типову серед книголюбiв розмову: - Оця книженцiя у мене теж є - п'ять разiв перечитував... А цiєї нема... Цiкава, мабуть? I хазяїн, щасливий з того, що має книгу, якої не маєте ви, рекламує свiй скарб, мов найдосвiдченiший критик: - Ще б пак - самi тобi шпигуни i диверсанти! Хай би не рекламував! Адже вiднинi ця книжка вже не стоятиме на його полицi. Тепер вона ховатиметься певний час насподi вашої власної книжкової шафи, аж поки не мине десятирiчний строк кримiнального переслiдування, передбачений законами карного кодексу. Однак я щось не пригадую жодного випадку, щоб крадiжка книги у приватної особи квалiфiкувалася як карний злочин. У такiй ситуацiї нiхто не б'є на сполох i не репетує в кiмнатi дiльничного уповноваженого: - Вкрали! А сумовито зiтхає: - Зачитали... Воно й зрозумiло. Адже якби книголюбiв карали з усiєю суворiстю карного кодексу, у в'язницях нидiла б переважна частина людства. Жах - стiльки людей подалися у злочинцi! I впала б на нашi освiченi голови ганьба i сором перед мудрими очима космiчних братiв по розуму! Саме тому, щоб запобiгти цьому принизливому лиховi, по всiй земнiй кулi книжки не крадуть, а зачитують. Iнакше нiяк було б не уникнути всепланетного морально-етичного занепаду i довiчної ганьби на весь Чумацький Шлях. Правда, завдяки дивовижному винаходу лiтературно-художнiх мiкрокристалiв фатальна приреченiсть людства вже не видається такою загрозливою. Потреба красти просто вiдпала. Тепер хазяїн сам, мало не силомiць, сипоне до кишенi щедру жменю свiтової класики, мов жменю соняшникового насiння - кристали ж не мають нi палiтурок, нi сторiнок або малюнкiв. Навiть генiальнi письменники цi нововинайденi кристали не полюбляють, бо нiде навiть нашкрябати зворушливого подарункового надпису... Я недарма так докладно розглянув одну з хворобливих тенденцiй у розвитку земної цивiлiзацiї, а також тi рiшучi заходи, завдяки яким людство свiдомо лiквiдувало ганебну перспективу у своєму суспiльному поступi. Як бачите, навiть буденнi явища можуть iнодi обернутися непоправним лихом, а найблагороднiша цивiлiзацiя деградувати до своєї протилежностi. Були б тiльки вiдповiднi умови... Та до останнього часу я не мав жодних конкретних доказiв цiєї смiливої гiпотези. Звiдки менi було знати, що капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха своєю космiчною практикою чудово довiв мої науковi припущення ще тодi, коли я навiть не думав їх висувати? Зараз я розповiм, як це сталося. Н. Е. ЗАТУЛИВУХО, кандидат небрехознавчих наук. Роздiл 1. ПОЖОВКЛИЙ ПIРАТСЬКИЙ СУВIЙ Готуючи бiографiчну довiдку для "Дитячої енциклопедiї" про галактичнi звитяги мiжзоряного вовка, я прибув до садиби капiтана Небрехи, аби уточнити, де вiн бував, а де не бував. Самi знаєте: в тих анкетах питань доволi, нiби йдеться не про людину, а про новiтню та ще й сумнiвну гiпотезу. Словом, дiло це не на хвилину i навiть не на день. А в мене нема такого вiддiлу кадрiв, який зробив би ту роботу. Тож мушу сам. До того ж необхiдно з'ясувати й деякi деталi астрономiчного характеру. Зокрема, чудової субтропiчної ночi звiрити карту зоряного неба з оригiналом - чи не спалахнула десь наднова зiрка i чи не згасла стара? Та й це ще не все. Давно помiтив: на будь-якiй мапi малюють самi зiрки, а планетами нехтують. Хто ж, як не капiтан Небреха, може пiдказати менi мiсцезнаходження планетних систем? Адже його знанням позаздрили б навiть упорядники зоряних каталогiв. Я всерйоз побоювався, що деякi сузiр'я вже встигли перейменувати. Скажiмо, я напишу, що такого-то року капiтан перебував у районi сузiр'я Волопаса, аж раптом виявиться, що то вже не сузiр'я Волопаса, а сузiр'я Куцевола. Яка ж це буде енциклопедiя? Отож, усвiдомлюючи i водночас жахаючись обсягу роботи, я поклав собi не хапатися вiдразу за папери, а почати свої вiдвiдини з того, з чого починав завжди - грунтовного огляду бiблiотеки капiтана. Колись я принагiдно вже згадував, що в книжковiй колекцiї Небрехи було аж 1000 наукових праць, кожна з яких мала не менш як 1000 сторiнок i важила до трьох кiлограмiв. Так от, неквапом простую собi ретельно вивченим фарватером уздовж книжкових полиць, вочевидь переобтяжених грубезними фолiантами, i раз у раз незадоволено зиркаю в бiк надто уважного господаря. Зрозумiло, як i завше, капiтан Небреха курить свою уславлену люльку i з притаманним йому терпiнням очiкує завершення мого традицiйного вояжу. Сидить, упереджено пильнує круглими, мов у нашорошеного кота, очима за моїми навiгацiйними маневрами i вимахує, як степовий вiтряк, руками. А все для чого? Аби за димовою завiсою не прогавити ту небезпечну мить, коли я котрусь iз полиць вiзьму на абордаж. Зрештою, вiн мав рацiю - вiд такого вiдчайдуха, як я, усього можна чекати. Згодом капiтан Небреха слушно пригадував: - Якби моя природжена пильнiсть зрадила тодi хоч на мить, я вже наступної секунди не дорахувався б однiєї, а то й двох iнкунабул... Атож, капiтан Небреха вивчив мою лиху, пiдступну до книжок вдачу! Та ця гра в неприхованi схованки, мабуть, набридла йому, бо раптом з невтамованою iронiєю зауважив: - Молодий чоловiче, не гайте часу, а краще вiдверто спитайте старого, де вiн ховає свої справжнi космiчно-букiнiстичнi скарби. I тодi ще до вечора встигнете зняти копiю з рiдкiсного навiть серед галактичних книгосховищ рукопису... I капiтан Небреха спокiйно стартував з командорського крiсла, а за мить, порипуючи протезом, пришвартувався до найбiльшої полицi, що аж угиналася пiд книжками. Там вiн розсунув важкенькi фолiанти i з-пiд самої стiни видобув пожовклий вiд часу сувiй рукописний, надiйно закоркований у прозору, але, безумовно, непроникну для шкiдливої космiчної радiацiї посудину. Недбало пiдкидаючи в руцi той своєрiдний термос, пояснив: - Оце власноручний щоденник рiсмарка Аль-Булька з далекої радiогалактики ЗС-270. А "рiсмарк", знайте, щось на зразок колишнiх земних "перiв", "серiв", "донiв" i рiзних там "фон-баронiв"... Як бачите, рукопис навiки законсервовано, бо вiн такий старезний, що давно зотлiв, i на свiжому повiтрi вiд першого ж дотику розпорошиться. Такого пiдступу я вiд Небрехи не чекав. Знайшов, що показувати! Нiби йому й справдi нiчим похвалитися! Капiтан знову заховав рукопис пiд непробивну броню книжкової фортецi i мимохiдь докинув: - То була б величезна втрата для науки в масштабах Всесвiту, якби свого часу я полiнувався прочитати теревенi рiсмарка Аль-Булька i перекласти їх на рiдну мову... - То ви маєте переклад? - запитав я, ще не зовсiм вiрячи у своє везiння. - Авжеж, - вiдповiв Небреха, висуваючи шухляду письмового стола i виймаючи звiдти з пiвдюжини учнiвських зошитiв по дванадцять сторiнок кожен. - Ось вiн - вiд першої лiтери i до останньої крапки. Якщо вам так цiкаво... Оце поталанило! Капiтан Небреха щедрий на приємнi несподiванки! Я гортав рукопис, мимоволi вчитуючись в окремi мiсця. Але що це? Та тут же викладено самий кримiнал!.. Жорстокi напади!.. Бандитизм на мiжзоряних трасах!.. Мiжгалактичнi вiйни!.. Нiби це не щоденник зоряного мандрiвника, а пiдручник з космiчної пiратологiї!.. Чи ви це уявляєте? Вир думок закружляв у моїй головi. Коли i як зустрiвся капiтан Небреха з космiчними "джентльменами удачi"? Де звела їх вiч-на-вiч доля? Як захищався вiн вiд мiжзоряних волоцюг? Чи знищив пiратську каравелу пiд чорним клаптем з бiлими кiстками? А може, його порятувала нелюдська сила вiрною i незрадливого штурмана Азимута? Нiби пiдслухавши мене, капiтан повагом пояснив: - Якби у тiй небезпечнiй мандрiвцi не було на борту мого штурмана Азимута, навряд чи мав би честь познайомитися з вами... Це вiн виручив мене з радiогалактичної пастки, хоч завше було навпаки .. Якби не надприродна здiбнiсть Азимута спати скiльки завгодно i за будь-яких обставин, довелося б менi в найкращому випадку маскуватися пiд робота, аби вкiнець не здичавiти.. Отже, штурман рятував капiтана увi снi? - Але я з втiхою згадую тi мандри, що ледве не скiнчилися фатально, - продовжував капiтан. Адже якби я з ними барився, то, можливо, i понинi у страшному пiратському полонi перебував би весь квiт наукової думки вiдомих сузiр'їв та галактик... Але, щоб мати хоч елементарну уяву, про що йдеться, лiпше перегляньте щоденник... Отакої! Як не крути, а таки доведеться вiдмовитися вiд заманливої енциклопедичної працi. Проте немає лиха без добра. Як на мiй погляд, космiчна пригода куди цiкавiша, нiж засушена традицiєю енциклопедична iнформацiя. А на закiнчення хочу зробити одне важливе пояснення. Цього разу капiтан Небреха розповiв свою найдивовижнiшу пригоду, так би мовити, не оптом, а вроздрiб. А в перервах мiж його оповiдями я переписував деякi уривки з того щоденника. Отак i вийшло у блокнотi - то уривок з теревенiв головкома пiратiв Аль-Булька, то шмат правдивої розповiдi капiтана Небрехи. Перечитав я записи i вирiшив нiчого не мiняти, бо з такої мозаїки буде зрозумiлiше, чому i як зустрiлися два найбiльшi благодiйники однiєї з цивiлiзацiй - знаменитий капiтан Небреха i забутий головком Аль-Бульк. Роздiл 2. НЕБО КРИВАВИХ СОНЦЬ З щоденника космiчного пiрата: "16 терпня 2308 року реального iсторичного часу, або 1 дня року Першого умовного бортового часу. Висока честь випала менi, вiдданому васаловi Верховного Володаря планети Флiбуста VII, сина наймудрiшого iз споконвiку мудрих монархiв Флiбуста VI, пра^4-онука грiзного засновника могутньої династiї Флiбустьєрiв божественного Флiбуста I. Менi виявлено, враховуючи мiй скромний вiк i досвiд, неймовiрне монарше довiр'я i покладено на мої ще не змужнiлi рамена сувереннi у Всесвiтньому безмежжi обов'язки Головного Коммодора (скорочено - головкома) Сотої помiжгалактичної армади, яка сьогоднi вирушила на ювiлейний пошук нових, суспiльне корисних знань. На сьогоднiшнiй день з планети стартувало дев'яносто дев'ять армад. Вiсiмдесят двi з них безслiдно пропали у безмежному часi та просторi. До рiдних космодромiв повернулися лише сiмнадцять армад, але казковi скарби галактичних знань привезли лише три з них. Три експедицiї (Четверта, Тридцять Перша i Дев'яносто Третя) незмiрно перевищили всi нашi витрати у живiй силi i бойовiй технiцi, фантастично збагативши Всепланетну схованку наук. Четверта експедицiя привезла схему i дiючу модель нейтринного довiчного двигуна. Тридцять Перша - метод матрикацiї i практично необмеженого вiдтворення бiлкових i нуклеїнових сполук. Дев'яносто Третя - принцип оновлення пристаркуватих клiтин у живому органiзмi. Завдяки цим вiкопомним науково-технiчним звершенням, наша планетарна цивiлiзацiя нинi не потребує жодних енергетичних ресурсiв, свiдомо i успiшно занедбала сiльське господарство як харчову базу, а пiдданi Флiбуста VII живуть довго, мов старезнi дуби, i навiть ще бiльше. Секрет нейтринного довiчного двигуна цiною страхiтливих пiдступiв i облудних обiцянок здобув мiй хитромудрий пра^37-предок, Головний Коммодор Четвертої, достославний рiсмарк Де Мон-д'Ємонвiль, вiдомий за прiзвиськом Мертва Голова з Риб'ячими Очима. Таємницю матрикацiї бiлкових речовин буквально видер у жорстокiй рiзанинi з тубiльцями планети Громових Блискавок мiй пра^25-предок, Головний Коммодор Тридцять Першої, достославний рiсмарк Кор Сар, вiдомий за прiзвиськом Тупа Сокира. Кривавою i нещадною була сутичка зi страшенно розумними тисячолiтнiми мудрецями, що замешкали в самiй гущавинi Волосся Веронiки. Поверхня планети мудрецiв була густо вкрита кудлатими потворними радiоактивними грибами... У слiпучих спалахах вилущеної з електронних оболонок мертвої матерiї гинули важкi смертоноснi лайнери Дев'яносто Третьої армади... Вона повернулася до бази метрополiї у жахливо покалiченому поштовому човнi з двома недобитими навiгаторами, чорною труною головкома i скринею з безсмертям на борту. Секретом безсмертя цiною власного життя заволодiв i вкрив себе невмирущою славою мiй пра^9-предок, Головний Коммодор Дев'яносто Третьої, достославний рiсмарк Мессiр Мессер, вiдомий як Любко-Смертушко. Три експедицiї з дев'яноста дев'яти - це три найзапаморочливiшi науковi успiхи в iсторiї цивiлiзацiї за всi 2308 рокiв реального iсторичного часу. Саме тому наш Верховний Володар Флiбуст VII, не роздумуючи, обрав на суверенну посаду Головного Коммодора Сотої не когось iншого, а мене, скромного за вiком i досвiдом рiсмарка Аль-Булька, який ще жодним славним злочином не прославився. Верховний Володар планети Флiбуст VII проголосив: - Сота експедицiя вiльного пошуку - це ювiлейна естафета багатьох поколiнь смiливих мисливцiв за знаннями. Героїчна iсторiя нашої планети вчить: знання - рушiй прогресу. Ось чому нащадки наших славних предкiв прийшли сьогоднi до Вселенського храму Космiчних Знань на соту канонiзацiю. З усiх видатних кандидатiв на суверенну посаду Головного Коммодора ми обрали названого брата нашого, сановного рiсмарка Аль-Булька, бо вiн є щасливим носiєм виняткових генетичних рис найбiльших благодiйникiв цивiлiзацiї, i в цьому ми вбачаємо запоруку його майбутнiх наукових успiхiв. Залунала музика, вибухнули пiд склепiнням храму заздоровнi, вiтальнi слова, сповненi одвiчної мудростi: - До голови ще й булави! - Хто знання має, той мур зламає! - Наука не хвороба, лiт не збавить! - Вiк живи - вiк учись! - Учись змолоду - пригодиться на старiсть! I сьогоднi, 6 терпня реального iсторичного часу, або 1 дня умовного бортового, я занотовую цi втiшнi для мене слова для моїх нащадкiв i родових спадкоємцiв. В урочистий час стартувала армада. В той рiдкiсний час, що настає один раз на сто рокiв: коли за правий обрiй волохатим колом сiдає Перше Свiтило, а з-за лiвого обрiю розпатланим страхiтливим горбом здiймається Друге. У безхмарному, висушеному шаленим подихом Двох Сонць небi зависають слiпучi, блакитнi лiхтарi сконцентрованої атмосферної енергiї - могутнi кулевi блискавки, що падають на планету громом далеких вибухiв. - Головкоме, або повертайся з новими знаннями, або я тебе й знати не захочу... - чую прощальнi слова Флiбуста VII, що, безсумнiвно, увiйдуть в усi iсторичнi хронiки та шкiльнi хрестоматiї". Роздiл 3. ЗЕМНI КЛОПОТИ Невтомний на розповiдi капiтан Небреха вiв далi: - Уже другого дня пiсля тих мандрiв на випотрошену планету двоголових, де пiдпланетний свiт аборигенiв завис униз головою, я вивiв мого вiрного штурмана Азимута на трасу сонячного, завше святкового мережаного Хрещатика, аби вiн знову призвичаївся до нормального земного тяжiння. Менi й самому в надрах оббiлованої планети спочатку здавалося, що я теж ходжу по Землi униз головою. Розумiєте, виробився своєрiдний умовний рефлекс, згiдно з яким вважалося б за нормальне, якби я крокував по хмарах догори ногами. До чого тiльки не звикає людина! А що вже казати про Азимута... Iдемо собi, i я нишком стежу, як хитає мого штурмана. Вiн ступав непевно, нiби ноги мав на шарнiрах, якi з'єднували не м'язи, а пасовi приводи, i сердито бубонiв: - Не збагну, чого ви соромитеся, капiтане? Може, вважаєте, що без милиць нiхто не помiтить вашого калiцтва? Он якi вихиляси виробляєте на своєму протезi - штовхаєтеся лiвим бортом, i я двiчi мало не впав пiд колеса автомобiля. Вiзьмiть який-небудь патик... - Це я штовхаюся? У тебе, мiй юний друже, вiдмовив вестибулярний апарат, i ти втратив здатнiсть вправно орiєнтуватися в просторi. Твої сьогоденнi штурманськi знання надто сумнiвнi - невiдомо, чи вiдповiдають вони сучасному становi у шкiперському мистецтвi... Обурений Азимут закляк на мiсцi. То була слушна нагода спокiйно посмакувати люлечкою. Я всiвся на лаву пiд суцiльним зеленим дахом каштанiв, очiкуючи, коли штурман прийде до тями. Нарештi вiн прогугнявив: - Невже ви, капiтане, зневiрилися в моїх природжених здiбностях i спишете мене за борт, користуючись послугами якогось iншого йолопа? Чого тiльки не робить з людиною розпач? У запалi Азимут охарактеризував себе так, як я нiколи в життi не наважився б цього зробити! Та хай йому абищо!.. Адже ж в усiх iнструкцiях для космонавiгаторiв сказано: "Не гарячкуй!" Я нагадав йому це несхибне правило. - Спокiйно, Азимуте, гальмуй! Давай-но лiпше вийдемо на трасу торованої холодною логiкою думки. Зваж на той очевидний факт, що за час наших спiльних мандрiв ти побував у сивiй минувшинi i мав честь завiтати в далеке майбуття. Тож помiркуй, чи вiдповiдає твiй iнтелектуальний рiвень сучасним знанням? Ти або вiдсталий анахорет, або ж гiгант думки, якого зрозумiють лише через столiття. Я ж не хочу, аби на мого штурмана дивилися як на малоосвiченого неука чи зарозумiлого на гiпотетичних химерах дивака. Це була правдива, без усiляких казуїстичних пiдробок проблема. Коли я виклав її, аж сам здивувався власнiй мудростi. А що вже казати про Азимута! Хлопець тiльки розгублено вибалушив на мене очi. - Що ж менi робити? - непевно промимрив вiн. - Вчитися. Iди, мiй юний друже, до школи пiдвищення квалiфiкацiї штурманiв. Там ти одержиш сучаснi знання... - Знову за парту? Вiк живи - вiк учись? А коли ж я пiду у вiдпустку? Я ж, капiтане, дня вiльного не маю. - А хто нинi вчиться вдень! Тiльки вночi! Азимут вжахнувся. - Як уночi? А спати коли? Його непiдробний переляк був цiлком зрозумiлим: Азимут любить поспати. А вже як закимарить, то хоч стартуй над його вухом - не прокинеться! - Спатимеш, Азимуте, на лекцiях, - розтлумачую йому. - Прийдеш в аудиторiю - i вiдразу в м'яке, тепле лiжко... - Хiба дозволяють спати на лекцiях? - Не лише дозволяють, а й змушують це робити. А хто не хоче спати, тому вводять снотворне, аби заснув вiдповiдно до навчальної програми. Тепер нi слухати, анi розумiти не обов'язково. Вiд студента з посереднiми здiбностями вимагають спати. Ото вiдiспишся досхочу мiсяць-другий, i, можливо, тебе навчать розуму. - Невже ввi снi? - схвильовано запитав Азимут, ще не вiрячи у своє шкiльне щастя. - Коли ж це я брехав? Так я влаштував Азимута до школи. А оскiльки й сам не звиклий до байдикування, тож i собi поклав завдання - набагато складнiше... Роздiл 4. КОЛЕСО, ЯКЕ ПОВЕРНУЛО IСТОРIЮ З щоденника космiчного пiрата: "192 дня року Першого умовного бортового часу. Моя Сота армада прекрасно пристосована до глибоких наукових пошукiв та всебiчного оволодiння найприхованiшими у Всесвiтi знаннями. Розумна думка завше поривається вперед до безмежних обрiїв пiзнання. По сутi, вся моя армада - велетенська дослiдницька лабораторiя, пречудове устаткована хитромудрою апаратурою, озброєна передовою технiкою вiд носових хроноскопiв до кормових дюзiв. Слiд пiдкреслити величезної iсторичної ваги роль природознавчих наук, якi передумовили появу наймогутнiшої у Всесвiтi технiки, взятої нами на озброєння у наполегливих пошуках нових знань. Разом з тим не можна обминути i зростаючу роль математики як у локальних, так i вiльних пiзнавальних розвiдках. Починаючи з Десятої, коли вiрогiднiсть збройного розв'язання наукових проблем набула космiчних масштабiв, обсяг всiляких пiдрахункiв зрiс неймовiрно. На озброєння були взятi (в системi Водолiя) теорiя iмовiрностi, математична статистика, теорiя масового обслуговування, машинна нуль-арифметика, а також теорiя непарних i парних чисел. I хiба ж не стали вони нашими надiйними оперативно-тактичними i стратегiчними помiчниками, завдяки яким ми одержали обгрунтованi рiшення щодо характеру реалiзацiї пiзнавальної операцiї або каральної акцiї? Сучасна галактична хiмiя (зокрема хiмiя високомолекулярних сполук) дала нам необмеженi можливостi для вдосконалення бойової технiки, скерованої на невтомнi пошуки стратегiчної сировини. Ми навчилися хiмiчними засобами пiддавати стiйкiй обробцi понадвисокими i понаднизькими температурами цiлi планетнi системи! Свого часу навiть не мрiяли про таке! А який розкiшний дарунок чекав Тридцять Першу експедицiю у величних просторах мозаїки Великого Воза! Мiй пра^25-предок, головком i достославний рiсмарк Кор Сар, вiдомiший за прiзвиськом Тупа Сокира, натрапив там на затишну планетку, що являла собою заповiдник, точнiше запарник найубивчих мiкробiв та вiрусiв. До того ж цi бактереологiчнi поклади навiть не треба було завойовувати. Рiч у тiм, що колишнi аборигени планетки над усе захоплювалися нечуваними i вкрай небезпечними експериментами з епiдемiчними захворюваннями, смертоносною вiрусологiєю та бактерiальними засобами розв'язання полiтичних чвар. Одного прекрасного дня на планетi було знищено все живе. Вiд аборигенiв лишилися тiльки кiстки. Зате мiкроби, бактерiї та вiруси чудово пристосувалися i розмножилися i нинi мешкають у пластикових колбах вiтчизняних бактерiологiчних бомб. Хай репаються на головах запеклих ворогiв нашого прогресу i життєвих iнтересiв! Iнодi я жахаюся: а що, якби раптом на нашу планету не завiтали певнi пришелепкуватi чужинцi? Чи досягли б ми таких разючих успiхiв у бурхливому розвитку всепланетної науки i технiки? А жахатися є чого... То були чудернацькi представники якоїсь ненормальної цивiлiзацiї, позбавленi здорового глузду i будь-якого сенсу в своїх практичних дiях. Вони могли б залюбки винищити все живе на планетi, адже за своїми природними умовами вона була цiлком придатна для отих недоумкуватих кретинiв. Справа полегшувалася й тим, що на вiдмiну вiд сучасного - абсолютного i всепланетного панування Верховного Володаря, тодi неподiльно царював роздрiблений удiльний феодалiзм з його незлiченними чварами i кривавими сутичками. Єдиним законом всепланетного буття була сила. I якби отi всесвiтнi волоцюги мали на плечах не баняки, а розумнi голови, вони б знищили всю люднiсть планети руками її ж войовничих тубiльцiв. Але що з них взяти? Я вже не кажу про те, що цi iнопланетнi заблуди жили з мирi з усiма сусiдами. А потiм нi сiло нi впало подарували їм добровiльно i безкоштовно унiкальний свiй винахiд - колесо. Отож колесо як генiальний винахiд явно стратегiчного характеру вiдразу втратило свою секретну цiннiсть i його довелося застосувати у мирному вжитку, а згодом поставити весь свiт на колеса. Так на планетi вiдбулася перша технiчна революцiя, а разом з технiчним поступом збагатилася й культура мислення. Нашi мужнi предки збагнули, що справжнi скарби мiстяться не в князiвських скринях баронiв, не в потаємних схованках лютих розбiйникiв, а на небi, на планетах далеких зiрок. Вони з жахом збагнули, якi убогi їхнi знання. А на небi - мiрiади свiтiв з незлiченними скарбницями дивовижних знань, що лежать напоготовi. Бери не лiнуйся! I вiдтодi поколiння за поколiнням дивилися на таємниче колесо неба i готувалися до його штурму, примовляючи: - Ми добре знаємо, що нiчого не знаємо... Нашi пращури з власного досвiду знали, що космiчнi скафандри нагадують повне спорядження закутого в залiзо лицаря-панцерника. Саме ця символiчна подiбнiсть їх i надихала. I ось небо розiтнули двигуни Першої армади. Розпочався важкий, всiяний тернами шлях до зiрок, до нових знань. Знання - то сила!" Роздiл 5. ТАЄМНИЦI КОСМIЧНИХ РАДIОЗОЙКIВ На кухнi заклично засвистiв електрокавник. Пора за стiл. Капiтан Небреха неквапом оточив себе димовою завiсою i трохи хрипкуватим голосом сказав: - Поки Азимут з неабиякою для студента наснагою давав хропака на всiх без винятку лекцiях зi штурманського мистецтва (вiн умудрявся на "вiдмiнно" засинати навiть на практичних заняттях), я теж, щоб не осоромитися перед вiрним штурманом, вирiшив виконати одне з найскладнiших завдань, що свого часу постало перед людством - розшифрувати сигнали, що сягають з безмежних глибин Всесвiту. В цiй вiдповiдальнiй роботi менi нiхто не заважав: Азимут, перевтомлений нiчним навчанням, удень вiдсипався. Про труднощi, що чекали на мене, не варто й казати. Такi спроби були й до мене, але нiкому не поталанило довести справу до переможного кiнця. А спроб було, хоч греблю гати! Уявiть собi: за кожним новим винаходом надсилали сигнал у Всесвiт. Та всi намагання розв'язати проблему як "туди", так i "назад", виявилися марними. Ви, напевно, знаєте про тi даремнi шукання, та коротко все-таки нагадаю. Винайшли, було, прожектор i зрадiли: можна спiлкуватися за допомогою свiтла! Наприклад, побудувати велетенську дзеркальну чашу, розташувати колом по її вiнцях надпотужнi прожектори, сфокусувати їхнє свiтло всерединi чашi i кинути промiнь у простiр. Мовляв, спiлкуватимемося азбукою Морзе. Але проект було вiдхилено. По-перше, промiнь мав бути скерований в одну певну точку. А звiдки вiдомо, що саме в цiй точцi живуть розумнi створiння? По-друге, аби промiнь досяг хоча б планет Тау Кита, не вистачило б потужностi усiх тодiшнiх енергостанцiй. I по-третє: хiба ж це метод спiлкування? Аби дати знати про себе, слiд галасувати на весь Всесвiт, вести широкий, некерований пошук братiв по розуму. Аж тут з'явилося радiо i спохопилися: тепер обмiняємося iнформацiєю! А хто збагне земну балаканину? Де гарантiя, що нашi теревенi брати по розуму не сприймуть як прикрi радiоперешкоди i не знищать їх? Хотiли використати математичнi зоровi символи. I нарештi - телебачення! Збагнули: "Ось воно!" Втiм, цей метод спiлкування вимагає тисячолiть. Адже виникло й питання: як обмiнюватися iдеями з iстотами, котрi вiдрiзняються вiд нас як зовнiшнiстю, так i логiкою мислення? Що й казати! Було безлiч напрочуд цiкавих, хоч i безнадiйних проектiв. I навiть божевiльний проект - спiлкування за допомогою позаатмосферних вибухiв атомних i водневих бомб. Мовляв, термоядернi вибухи такi яскравi i надпотужнi, що їх неодмiнно всюди помiтять. Може, й угледять, та що подумають? Що розумнi iстоти в Сонячнiй системi винищують себе надновою зброєю? I тодi, коли брати по розуму впiймають спектр термоядерних вибухiв, нiякого розуму не лишиться на Землi, вона змертвiє, немов одвiку задубiлий астероїд... Зрозумiло, особисто для мене спiлкування з iнопланетними аборигенами в напрямку "туди" нiколи не було проблемою. Моя коробка - завше надiйний i безвiдмовний засiб. Хiба потрiбнi ще якiсь сигнали, коли все бачиш на власнi очi? Та це тiльки один бiк справи. Я думав: хiба про всiх ми знаємо? А чи нема таких високорозвинених цивiлiзацiй, про якi ми й не чули, i чи не хочуть вони познайомитися з братами по iнтелекту? А коли так, то, можливо, вже винайшли якусь пристойну сигналiзацiю? Я пригадав усi три сотнi iнопланетних мов, якi вивчив пiд час своїх космiчних мандрiв (раптом стануть у нагодi?), i завантажив стiл кодованими записами загадкових сигналiв iз Всесвiту, якi будь-коли ловили чутливi земнi локатори. Ретельно вивчаючи багатющий астрономiчний фактаж, дiйшов певних висновкiв. Насамперед сигнали надсилають не планети, а зiрки i навiть галактики, їх так i назвали - "радiозiрки" i "радiогалактики". Тiльки отакi надпотужнi "передавачi" можуть охопити Всесвiт радiозойками. Дивно й фантастично: потужнiсть випромiнювання радiосигналiв весь час змiнюється: то збiльшується, то зменшується, хоча причину цього явища нiхто не спроможний пояснити. I ще дивина: рання фаза розвитку будь-якого космiчного "радiооб'єкта" навряд чи бiльша вiд кiлькох тисяч рокiв. А для Всесвiту такий строк - одна мить. Тож чи є це виявом розумного життя, яке навчилося керувати радiовипромiнюванням власних сузiр'їв i галактик? Гiпотеза вельми спокуслива, та її необхiдно грунтовно довести! Не знаю, чи впорався б я з таким непосильним для однiєї людини завданням, якби не порадився з моїм другом капiтаном Козирем, чий iнтелект пiдсилений ще й мозком знаменитого робота Малюка. Роздiл 6. ХОЛОДИЛЬНИК З щоденника космiчного пiрата. "321 день року Першого умовного бортового часу: Наша Сота армада повертається на космодроми метрополiї: в iсторiї ще не було такого короткого наукового пошуку. Армада повертається у повному складi - в жорстокiй боротьбi за новi знання не загублено навiть поштового човна. Армада повертається з порожнiми трюмами: у сейфи не лягло жодного нового креслення. У стерильних контейнерах марно шукати чужих дивовижних винаходiв. Але ми веземо неоцiненне знання, до якого додумався я сам. Це знання настiльки унiкальне, що зведе нанiвець подальшi творчi пошуки, якi найчастiше бувають вельми збитковими. Наша ювiлейна Армада лишиться останньою. Вже не буде нi Сто Першої, анi Сто Другої. Вiднинi ми не будемо полювати за новими знаннями, вони самi шукатимуть нас. Слiпий пошук вiдiйде в минуле, адже власною думкою я вторував вiтчизнянiй науцi несхибний творчий шлях. Крiм того, я, головком Сотої, рiсмарк Аль-Бульк, повертаюся, затаврований товариським прiзвиськом Холодильник, яке увiйде в усi iсторичнi хронiки та шкiльнi хрестоматiї. А сталося це так. Коли ми наближалися до планетарної туманностi МГЦ-7293, вже на її вiддалених околицях помiтили досить незвичайний об'єкт. Лише згодом я дотямив: це була нова планета i помiтили першими її не ми, а вона нас, коли ми знаходилися на вiдстанi ще кiлькасот парсекiв. Вiкопомного 287 дня, року Першого умовного бортового часу, я заступив на вахту з усвiдомленням, що нас чекають. З бентежних поглядiв екiпажу я збагнув, що це усвiдомлення проникло в мозок усiх. Навiть бiльше: я знав, де i хто саме кличе нас до себе. У звивинах мозку мiцно засiли космiчнi координати високорозвиненої цивiлiзацiї. Перед внутрiшнiм зором, мов хронiкальнi кадри, з'являлися хвилюючi картини її народження, кульмiнацiйнi перiоди її iсторичного розвитку, шляхи наукового поступу, незбагненнi i дивнi досягнення високоорганiзованої i дисциплiнованої думки. Ми всi немов перебували у розумовому мороцi, пiд гiпнотичною владою чужої могутньої думки. На всiх нас незримо ринула iнформацiя, яка, не питаючи нашої згоди, господарювала у наших черепних чашках. Так тривало кiлька днiв, аж доки я не здогадався заблокувати кораблi Армади щитами захисних силових полiв. Вiдразу ж спала нервова напруга, у головi прояснiшало. Нарештi ми опанували власною волею i думками. - Бойова тривога! Дiяти за критичним розкладом! - оголосив я. - Десантна бригада - готуйсь! Заблокованi силовими полями бойовi кораблi непереможної армади звiдусiль оточили планету. Вiдкинулися ракетнi очка, з яких, мов жала, висунулися гострi конуси термоядерних боєголовок. Один бортовий залп, i вiд планети лишиться купа битого камiння. Досить тiльки натиснути червону кнопку. Десантна бригада вантажилася на штурмовi катери. її очолив зоряний генерал Каль-Мар. Коли бригада повернеться з полоненими вченими мужами, я натисну кнопку: ми нi з ким не дiлимося своїми науковими вiдкриттями... - Старт! Я прикипiв очима до вiдеоекрана. Ось штурмовi катери пришвартувалися до грунту чiтким бойовим пiвколом... До них наближається поважна група привiтних, хоч i чудернацьких чотирируких iстот з рiзнокольоровими очима-квiтами на ниточках... Аж ось з катерiв випручнулися двома вервечками десантники з плазмовими мордерами напоготовi... Назустрiч делегацiї тубiльцiв виходить саркастично усмiхнений бравий генерал Каль-Мар... Про щось приязно з ними говорить... I раптом сталося несподiване - планета зникла. Натомiсть з вiдеоекрана блимають сузiр'я далекої i невiдомої дифузної галактики. А напроти мене, вирячивши очi, стовбичить очманiлий вояк Каль-Мар. - Доповiдайте, генерале, - наказав я. - Про що, достославний головкоме? - пробелькотiло брязкаюче опудало. - Про те, що сталося, - розтлумачив я. - Не знаю, головкоме. Я був там, - вiн вказав пальцем на пiдлогу, - i ось я тут... Але яким чином, i сам не збагну! - Розповiдайте вiд початку, генерале. - Все робилося точно за iнструкцiєю. Я привiтав чужопланетних делегатiв, хоч i не знав їхньої мови. Аж тут... - i генерал тупо замовк. - Що "аж тут"? - визвiрився я. - Не знаю, як i казати... Вони зi мною не балакали, але я їх чув! - I що ж ви чули? - Що, мовляв, мови i не треба знати, ми й так добре порозумiємось, адже вони оволодiли секретом якоїсь чи то телепихатiї, чи то телепатiї - такi речi я запам'ятовувати не мастак. А ще вони вигадали якийсь телекiнець чи телекiнез - хто його знає? - i можуть усе рухати думкою... Але я на такi речi не мастак! - А що ви ще чули? - Що, мовляв, мандрувати по Всесвiту не обов'язково i можна обмiнюватися думками за допомогою сигналiв. Мовляв, шукати братiв по розуму не треба, бо отi брати й самi нас знайдуть. Мовляв, аби сигнал! Але який сигнал, хвороба його знає... I тут я подумав... - Цiкаво, про що ж? - Я подумав: якби тi брати по розуму прилетiли, то додому вже не повернулися б... I ось я тут! - генерал скрушно знизав плечима i безпорадно розвiв руками. Вирок мiй був нещадним: за невмiння приховувати власнi думки (що є злочинним порушенням iнструкцiї) скарати зрадника Каль-Мара на горло. А щоб покарання не здалося легким, посадити голого злочинця в прозорий герметичний контейнер з дiркою завбiльшки з амебу i викинути його в космiчний простiр. Нехай поволi замерзає серед холодних зiрок! Протягом трьох дiб милувалися ми агонiєю колишнього генерала. Тодi ж i нагородили мене почесним товариським прiзвиськом - Холодильник, яке, безсумнiвно, увiйде в усi iсторичнi хронiки та шкiльнi хрестоматiї, як незабутнє iм'я найбiльшого благодiйника вiтчизняної цивiлiзацiї..." Роздiл 7. СИГНАЛ БIДИ - Чи варто оповiдати, юний друже, з якою казковою гостиннiстю зустрiчає капiтан Козир своїх i моїх друзiв? Тож уявiть собi, яка радiсть охопила його, коли уздрiв мене на порозi своєї халабуди. Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха з насолодою пригадував той щасливий для обох космiчних друзяк момент. - Нi, цього ви нiколи не зможете уявити! - нараз рiшуче вiдрубав вiн. - Треба погостювати на планетах Ста дев'яносто трьох Сонць, як ото я, аби гiдно оцiнити гостиннiсть капiтана Козира. Авжеж, це дивовижний виняток навiть серед винятково гостинних цивiлiзацiй! А пiд час iнопланетних контактiв подають на стiл, як на сiльському весiллi... Ледь прочинив я дверi, як вiн заревiв так, що його домiвки трохи не зсунулася з фундамента: - Гей, Малюче, все з трюмiв - на палубу! До нас завiтав сам альтер его! [Другий я! (Лат.)] А коли пiсля розкiшної вечерi ми повсiдалися в грубезнi фотелi перед журнальним столиком, заставленим найвишуканiшими коктейлями, капiтан Козир заволав: - Гей, Малюче, люльку i тютюн! I ми поринули в таку густу тютюнову хмару, що вже й не бачили один одного. Лише фосфоресцiювальна моторошна паща одноокого звiробраза, впольованого капiтаном на кiльцях Сатурна, страхiтливим видовиськом бовванiла перед очима. - Капiтане, - повiв тактовну розмову всесвiтньовiдомий господар, - а де ж ваш вiрний штурман Азимут з його чудовим апетитом? - Спить, командоре. - Молодця! - повеселiв Козир. - Значить, сумлiнно виконує домашнє завдання. Надзвичайно здiбний i старанний студент! Зразковий приклад, Малюче, для тебе! - Верба магiстрi [Слово мудрої людини (лат.)], - погодився я. - Але яка нагальна потреба вивела вас на траверс моєї халабуди? Я знаю, що ви людина дiла i нiколи не згаєте анi хвилини даремно. - Вiд вас, командоре, нiчого не сховаєш. А привела мене до вас неабияка справа. - Слухаю уважно, капiтане. - Вам, безумовно, вiдомо про спроби розшифрувати сигнали iз Всесвiту? - Ще б пак! Можете не сумнiватись! - Так от: я наважився на чергову спробу, але не певен, що буде вона бiльш успiшною... - Та коли це було, щоб те, за що ви взялися, не завершилося видатною перемогою? I тепер, капiтане, iнтуїтивно вiдчуваю: вас чекає новий нечуваний успiх. А з чого починаєте? Отут я i виклав на журнальний столик паперовий сувiй iз систематизованими записами всiх всесвiтнiх зойкiв. - Ого! Що я бачу? Тут позивнi альфи Лебедя i крутиголовки з радiогалактики альфи Центавра! Загадковi сигнали з галактик ЗС-295 та ЗС-270! Кодованi невiдомим шифром послання з подвiйних галактик, що мають спiльний центр тяжiння! Ви, капiтане, зробили бiльше, нiж якийсь науково-дослiдний iнститут. Козир, можливо, дещо й перебiльшував. Та оскiльки я не мав цiлковитої певностi у своїх висновках, то не заперечував йому. Зрештою мiй учений колега як викладач школи космонавтiв був ближче до наукових кiл, анiж я - скромний мандрiвник по космiчнiй периферiї. - Не поспiшайте, командоре, з оцiнкою моєї домашньої працi, - зауважив я. - Порадьте лiпше, з якого послання починати менi дешифрування? - Зрозумiло, з найкоротшого! Вiд простiшого до складного - закон для кожного правдивого дослiдника. I я бачу, що найпростiший текст зашифровано в радiопосланнi з симетричної галактики ЗС-270. Отут i втрутився в нашу наукову дискусiю знаменитий робот Малюк з його нелюдським мозком. - Найкоротший у Всесвiтi сигнал - SOS! - SOS! - ревнув капiтан Козир. - Сигнал бiди! - пiдхопив i я. - А що, коли й справдi мешканцi галактики ЗС-270 волають про допомогу? - захвилювався Козир. - Треба якось перевiрити. - Вихiд один, - впевнено сказав я, - летiти до галактики ЗС-270 i все з'ясувати на мiсцi. Лише так можна одержати безпомилкову однозначну вiдповiдь. I я рiшуче звiвся на протез. - Куди ви, капiтане? - здивувався космiчний побратим. - А коктейлi? - Якi коктейлi, коли тубiльцi iз ЗС-270 чекають швидкої допомоги! У таких випадках я не звик втрачати анi єдиної дорогоцiнної хвилини. До того ж ще треба якось розбудити Азимута. Бувайте! Роздiл 8. ПЕРЕДСТАРТОВА ЛИХОМАНКА Не оповiдатиму, як тривало чергове мiжгалактичне плавання. То мiй Азимут надто балакучий на такi недоцiльнi теми. Пам'ятаєте, скiльки вiн наговорив на магнiтофонну стрiчку пiсля нашої подорожi довкола галактики на схiд Всесвiту? Тiльки й того, що виявив власну затятiсть у суперечках i повну зневагу до науково-мислячої iстоти. Одне скажу: мандрiвка була напрочуд спокiйною та одноманiтною. А вiдомо, що так званi спокiйнi днi нiколи не вкарбовуються в пам'ятi. Iнша справа, коли з вами нараз трапиться щось непересiчне! Вiзьмемо буденну ситуацiю. Ви побачили мене в трамваї, але не одвернулися, не зробили вигляд, що захопленi передовою статтею в газетi, а мали мужнiсть привiтатися i поступитися власним мiсцем. Цей благородний вчинок яскраво засвiдчить про вашу вихованiсть i запам'ятається на все життя. I коли мине ваш полудень вiку, коли в домашньому затишку розповiдатимете онукам про своє героїчне минуле, неодмiнно згадаєте: - Це трапилося ще до того знаменного дня, коли я, скромний i непомiтний землянин, поступився мiсцем у трамваї. Гадаєте, кого ж я ощасливив? Уславленого на всiх космiчних трасах навiгатора далекого мiжзоряного плавання капiтана Небреху! А щоб ви знали, дiтки, скажу, що галактичний вовк не ходив, а стрибав, мов горобець, бо мав протез. I йому дуже важко було стояти в трамвайнiй штурханинi... Або, починаючи свою вiкопомну iсторiю, знову з приємнiстю згадаєте: - Точно пам'ятаю, сталося це майже вiдразу пiсля того, коли вперше в життi поступився мiсцем у трамваї. I хто ж сiв на нього? Не повiрите - сам капiтан Небреха! До того ж вiн вголос похвалив мене за дивовижне благородство i виняткову вихованiсть... Космiчна ракета - не мiський трамвай, продемонструвати в нiй цi якостi неможливо, бо "стоячих" мiсць там нема. А один випадок таки запам'ятався, бо добряче попсував менi нерви. I було це напередоднi старту. Повернувся я вiд Козира до готелю, бачу: замiсть штурмана лежить на лiжку клапоть паперу: "Капiтане! Я пiшов складати державнi iспити з усiх дисциплiн. Ваш Азимут". От халепа! Пiдготуватися до галактичних мандрiв - не валiзу зiбрати. Помiчник украй потрiбен. Моторошна думка майнула в головi. А що як Азимут погано засвоїв програму? А що як вiн не витримає державних iспитiв i його залишать на другий рiк? Це ж через його обурливi лiнощi, можливо, загине цивiлiзацiя, бо хто ж менi вивiрятиме курс? Та я не розгубився: швиденько подався до школи пiдвищення квалiфiкацiї штурманiв. Нинi соромно про це згадувати, але я ладен був пiдказувати Азимутовi! На щастя, даремно хвилювався. Азимут так добре засвоїв науку, що спав навiть на екзаменi. Бiльше того, вiн захопив своїми неабиякими здiбностями присутнiх i вся екзаменацiйна комiсiя мирно хропла собi. Ех, якби я прихопив будильник! А так що? Чекати, поки вони прокинуться? Скiльки ж мине часу! I я наважився. Воно, звiсно, злочин, але що мав дiяти? Злодiйкувато озирнувшись, рiшуче вписав в Азимутiв матрикул "вiдмiнно" з усiх дисциплiн. На нижчу оцiнку своїх видатних успiхiв вiн би все одно не погодився... Роздiл 9. КОСМIЧНI В'ЯЗНI Повторюю: плавання тривало напрочуд спокiйно. Але тим бiльша несподiванка чекала нас на кiнцевiй зупинцi. Правда, урочистостi, якими нас тут зустрiли, мали б вiдразу насторожити, бо нагадували свята на планетi Кiберi, що ледве не закiнчилися для нас трагiчно. До коробки поспiхом збiглися незлiченнi натовпи роботiв i автономних побутових автоматiв - вiд багатотомних енциклопедистiв до хатнiх пiдлогонатирачiв. Вони в захопленнi гасали навколо ракети, виголошували алгебраїчнi формули. Неоновими лiтерами спалахували плакати i транспаранти: "Хай живе непомильна iстина 2x2=4!", "Вiчне життя синусам i косинусам!", "Найдовша гiпотенуза коротша суми 2 катетiв!", "Привiт братам по програмi пiзнання!", "Найкраща у Всесвiтi гра - шахи!" Бiдолаху Азимута та пiдозрiла радiсть перелякала не на жарт. Вiн пам'ятав жахливу пригоду на Кiберi, коли тамтешнi роботи замiрялися розiбрати нас на молекулярнi запчастини, а тодi знову зiбрати i подивитися, що з цього вийде. - Капiтане! - звернувся до мене штурман. - Тiкаймо негайно, бо доведеться вицокувати вiд жаху сигнал SOS нам самим! На щастя, я не надав його порадi серйозного значення. Якби я пристав до неї, найвидатнiшi науковцi кiлькох десяткiв галактик i понинi поневiрялися б у моторошному i страхiтливому полонi. Так у життi буває: робиш нiбито похибку, а згодом виходить на краще... Менi здалося, що панiкувати не було нiяких пiдстав. Пригадую, на Кiберi вiтали нас самi роботи, а тут вешталися й цiлком людиноподiбнi, красиво одягненi iстоти. А коли якийсь пилосос, телефон-автомат або ж самохiдний бар заступав їм шлях, вони недбало вiдштовхували той погано вiдрегульований, не дуже меткий агрегат. Щоправда, трохи бентежив абсолютно байдужий вираз облич цих господарiв планети, але водночас заспокоювало чудове видовисько - трибуна. Вона - найпереконливiший доказ очевидного факту, що загальнопланетна еволюцiя суспiльної думки рушила близьким до земного шляхом. Отже, вони мають однакову з нами уяву про урочистостi. Роботи ж у таких випадках цiлком вдовольняються велетенською рахiвницею, на якiй невтомно клацають їхнi промовцi. Для кожного робота головне - аби була справна цифра! - Заспокойся, Азимуте, - не панiкуй! Лiпше склади коротеньку вiтальну промову - i на трибуну... Та я помилився. Мав би рацiю, якби наказав штурмановi написати невеличкий некролог. Вiдкрив вхiдний люк, i ми повагом вийшли з ракети, готовi до виконання програми першого контакту. Та як же здивувалися, коли, простягнувши руки для дружнiх потискiв, вiдразу вiдчули на них наручники. - А що я казав! - войовниче вигукнув Азимут i почав вiдчайдушне боронитися ногами. Пiд його могутнiми ударами роботи падали, мов кеглi... Та ось напасники отямилися i взяли штурмана в залiзне кiльце, таке щiльне, що вiн не мiг навiть ворухнутися. I його з голови до п'ят закували у грубезнi кайдани. Та ще до нiг припасували по пудовiй гирi на ланцюгу. - Кретини! - грiзно волав вiн. - Недоумки! Але йому заткнули рот ганчiркою i нас обох запхали до машини з гратами. I що найдивнiше, отi людиноподiбнi iстоти, брати по розуму, хоч би пальцем кивнули на наш захист! Що це - загадкова таємниця чи прикре непорозумiння? Помешкання, в яке нас iз Азимутом кинули, нiчим не нагадувало в'язницю. Це мiг бути казково багатий на хитромудрi прилади науково-дослiдний iнститут або науково-експериментальний полiгон для випробування найзухвалiших винаходiв... I все ж то була в'язниця з усiма її сумнiвними принадами. Нас заштовхнули до кабiнету її директора - старого, як iржавий цвях, робота, запрограмованого в куцих межах стандартного наглядацького режиму. Там, пiсля вiдповiдного оформлення протоколу i акта про конфiскацiю всього нашого космiчного майна для показу в Музеї космiчного варварства, й вiдбувся попереднiй допит. Вiдповiдав, зрозумiло, я, бо Азимуту забули витягти кляп з рота, i штурман раз у раз люто бряжчав кайданами. Проте я зберiгав цiлковитий спокiй, аби не принизити себе перед безмозкою машинерiєю. - Ваше прiзвище? - запитав робот. - Небреха. - Посада? - Капiтан. - Звiдки прибули? - Здалеку. - Отож ви розшифрували наш SOS? - Ви справдi надсилаєте сигнал бiди? - вразився я, пригадуючи мудру пiдказку знаменитого робота Малюка. - Тут, капiтане, запитую я. А ви тут вiдповiдаєте. Ми, роботи, мудрiшi вiд усiх, таких розумникiв у Всесвiтi нема. Бо наша програма - пiзнання... - Вiн поворушив на столi купу перфострiчок i тупо запитав: - I де ж вас розмiстити? - Не знаю... - Один плюс один дорiвнює двом! Я запитую, ви вiдповiдаєте, значить, нас у цiй кiмнатi двоє. - Троє, - вiдповiв я. - А де ж третiй? - обурився вiн. - Ви! - Так! У вас, капiтане, тонкий i спостережливий розум. Але три мiнус один - два. Двох менi й належить посадити. Тiльки куди? Попереджаю: тут запитую я, двоє вiдповiдають... - Нi, один, - виправив я його помилку. - Як? - Бо один з двох - безвiдповiдальний! Чи ви почули вiд нього хоч одну вiдповiдь? I якщо вiзьмемо ситуацiю: один вiдповiдальний мiнус один безвiдповiдальний, то одержимо чистий нуль! Я вже святкував у душi перемогу, та передчасно. - Це аксiома, плюс i мiнус взаємно знищуються. Виходить, вас нема, i менi нiкого садити за грати, - та пiсля того цiлком слушного висновку вiн раптом позбувся будь-якої логiки. - Але ж ви є у протоколi i актi про конфiскацiю майна. Перший тур арифметичного двобою я програв. Хiба ж знав, що й серед роботiв є бюрократи? А цей полiрований бовдур нiби прочитав мої понурi думки: - Ми, роботи, хитрiшi вiд усiх. Отже, слiд розв'язати складне завдання: де розмiстити двох, якщо немає вiльних камер? Здогадуюсь: двох слiд посадити до головоногого чотирихоботника з Тукана. Його iнтелект настiльки високо розвинений, що вiн здатен спiлкуватися вiдразу з чотирма. Чотири мiнус два - бракує ще двох. - Цiкава комбiнацiя! - Атож! - самовдоволено погодився продукт металобрухту. - Вiн має чотири ретрансляцiйних хоботи. Якщо хоч один не завантажений, вiн не може розмовляти навiть з трьома. Тому-то й мовчить уже кiлькасот рокiв. З вами ж вiн також не розмовлятиме, бо бракує ще двох. Роздiл 10. НА ЧОТИРИ Є ЧОТИРИ Вир нез'ясованих питань закружляв у моїй головi, коли нас вели до камери. Чим ми завинили перед цiєю цивiлiзацiєю? Чому вже кiлькасот рокiв тримають в одиночцi головоногого вченого з Тукана? Про якi таємницi хочуть дiзнатися вiд нього роботи? Можливо, тутешнi аборигени не люблять iнопланетних заблуд? Але навiщо тодi захаращувати Всесвiт зойками про допомогу? Камера була пречудова. Грiх скаржитися на дбайливо створенi побутовi умови: широкий, мов танцювальний майданчик, письмовий стiл, устаткований пультовим магнi-вiдеотелефоном, i журнальний столик з електрокавником. Розлоге лiжко за легенькою ширмою з веселими вiзерунками, стереоекран телевiзора на всю стiну, на пiдлозi - м'який килим. Окрiм того, кiлька томiв шахових етюдiв та енциклопедичне видання з питань всесвiтньої галактологiї. Але з усього було видно, що камера розрахована на одну особу. Та неприємне враження справив на мене господар помешкання. Вiн застиг недоладною купою в єдиному крiслi i тужливо позирав великими, як тарiлки, сумними очима. Хоча й здогадуєшся, що отакий високоосвiчений iнтелектуал тобi анiтрохи не зашкодить, але як глянеш на нього, аж мороз поза шкiрою. Адже в цьому затишку сидить моторошне видовисько - чотиринiг. Велетенська драглиста голова з холодними, гiпнотизуючими очима, страхiтливi м'язистi кiнцiвки з численними горбками присоскiв, огидна слизька шкiра. Втiшало те, що цей головоногий лантух був у станi цiлковитої апатiї та байдужостi. Я героїчно переборов свої земнi рефлекси i бадьоро, приязно привiтався: - День добрий! Як ся маєте, колего? У вiдповiдь - безрадне клiпання очима. - Певно, теж свого часу прибули рятувати цих безмозких ляльок? I ми втрапили в таку ж халепу. Слiд тепер помiзкувати, як врятуватися... - Аякже, порятуєшся, - в безнадiї пробурчав Азимут, якого вже звiльнили вiд осоружного кляпа. - I досi нiчого не второпаємо, хоч наслухалися у чотири вуха. Чого тiльки з людиною не робить розпач! Азимут знайшов розв'язання проблеми, але сам того не помiтив. Якби не моя пильнiсть, порятунок буквально вислизнув би з рук! - Колего! - заволав я до вченої голови з чотирма мацаками-ретрансляторами. - Менi вiдомо ваше горе - нема з ким слiвцем обмiнятися, бо маєте аж чотири передавачi, що мусять дiяти синхронно. Але я i штурман маємо чотири приймачi, що звуться вухами! Причому те, що влiтає в одне вухо, в друге не вилiтає. I якщо ваша на те ласка... Головоногий велет думки нараз ожив, заворушився, звiвся на свої чотири мацаки i раптом стрибнув менi на груди. Його ретранслятори стиснули мене в сталевих обiймах. Очi його збуджено блищали. Подивилися б ви у ту мить на Азимута! Вiд цiєї кошмарної чотириногої каруселi волосся у нього стало дибки. I що б вiн скоїв, якби з нього познiмали гирi та кайдани? Думаю, роздер би брата по розуму i колегу по в'язницi. - Капiтане! - кидав вiн менi кориснi поради. - Дайте йому каблуком по ретрансляторах! Аж тут головоноге чудовисько вхопило в свої могутнi обiйми i штурмана. Ми були схожi тодi на космiчний варiант троянської iсторiї з Лаокооном. А тим часом потвора з Тукана притулила нас один до одного. - Мої космiчнi друзi! Дуже перепрошую за цей, може, надто бурхливий вияв емоцiй. Але, вибачайте, мене вельми розбурхала генiальна порада капiтана про чотири передавачi i чотири приймачi. Зважте, я героїчно мовчав, як безнадiйно зiпсований гучномовець, аж кiлькасот рокiв! - Вельмишановний колего! Пробачте, не знаю, як вас величати... - Магiстр фiлософiї Фiл-Фак, - вiдразу ввiчливо прогуло в обох вухах (Азимутових теж). - Отож, велемудрий магiстре, тепер набалакаєтеся хоч до третiх пiвнiв. Це запевняю я, капiтан Небреха, i мiй вiрний штурман Азимут. - Ще раз дякую, мiй рятiвнику i мудрий пораднику! - мовив Фiл-Фак. - Неодмiнно скористаюся з вашої дружньої пропозицiї. Тим паче що мене слухатимуть iстоти з тонким розумом i завбачливо вмонтованими двома приймачами. А я, капiтане, щоб ви знали, можу здолати балаканиною аж свiтловий рiк без жодної перерви на перекур. Оце здiбностi! Талант, куди не кинь... Роздiл 11. НАЙБIЛЬШИЙ БЛАГОДIЙНИК - НАЙБIЛЬШИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ То з першого знайомства магiстр Фiл-Фак своїм зворушливим тяжiнням до дружнiх обiймiв мiг будь-кого налякати до смертi. Насправдi вiн зразково вихована, всебiчно розвинена iстота, чия iнтелектуальна мiць змагалася з винятковим фiзичним гартом. Гармонiя i якiсть в однiй особi! Та повернемося до розповiдi. - Любий брате по розуму! - звернувся я, коли дружнi обiйми Фiл-Фака дещо послабшали. - Бачу, ви схильнi до односторонньої розмови. Згода! Але нам треба добряче обмiзкувати тему, щоб я не перебивав вашу лекцiю численними доповненнями. - Маєте рацiю, капiтане. Залюбки вислухав би вашi побажання щодо цього, але боюся, ми лише даремно гаятимемо дорогоцiнний час. Адже ви не можете пiдказати менi тему, про яку самi нiчого не знаєте! Отож, з вашого дозволу, пропонуватиму я, - самовпевнено сказав вiн. - Прошу, магiстре! - Так ось: масштаби Всесвiту. Ваша думка? - Я сам їх вимiрював. Пригадую кумедний випадок, коли ми з Азимутом... - Таємниця спалаху наднових зiрок! - заволав магiстр. - Одну таку я самотужки запалив. А трапилося це так... - Антисвiт! - Вельми повчальна тема! Пам'ятаю, пiд час мисливських мандрiв до сузiр'я Дракона зустрiвся з антисобою... - Чорнi Сонця! - У голосi Фiл-Фака виразно бринiв вiдчай. - Що саме ви маєте на увазi: так званi "гравiтацiйнi могили" чи конденсатори променевої енергiї, якi чорнiють на небi по той бiк свiтла? Двi пари його мацакiв безпорадно впали. Менi стало шкода цього нещасного ерудита. Мовчати кiлькасот рокiв i не набалакатися, коли нарештi трапилася нагода! Але чим йому зарадити? Адже магiстр, безумовно, мав рацiю, коли запевняв, що я не можу запропонувати тему, про яку сам нiчого не вiдаю. Ех, якби на його мiсцi та були мiсцевi роботи! От хто мiг би дещо розповiсти! Але мене раптом осяяло. - Магiстре! Ви в цiй в'язницi вже кiлькасот рокiв, а ми тут недавно. Отже, вiдаєте про тутешню цивiлiзацiю все, а ми - нiчого! - Ви - генiй, капiтане! I хто б мiг подумати?! Я нiколи не був про себе такої високої думки. Та хiба заперечиш особi зi сторонньої галактики? Зрештою, даючи оцiнку менi, вiн вшановував могутнiй розумовий рiвень усього людства. - Ваш свiтлий розум яскраво освiтлює туманну царину архiпелагу незайманих тем! Ви, капiтане, - компас наукової думки! I ще багато слiв виголосив цiлком об'єктивний корифей наукової думки з Тукана на повну потужнiсть усiх чотирьох ретрансляторiв. Тепер йому просто бракувало трибуни. - Колего! - нарештi вдалося менi зупинити цей велемовний словопотiк. - Я теж неабиякий майстер на комплiменти, але не хочу втрачати анi хвилини на пустi балачки, хоч якi б вони не були приємнi. Не тим час дорогий, що довгий, а тим, що короткий. - Тож повiдаю предивну iсторiю... То була справдi найдивовижнiша iсторiя, яку я будь-коли чув. Ви слухаєте її з моїх вуст, у спокiйних кабiнетних умовах. А я почув у в'язницi, причому вiд розвитку iсторичних подiй залежали моя i штурманова долi. Уявляєте, яке враження справила на мене оповiдь про навали безжальних армад на далекi планети? Гинули космiчнi кораблi, палали, мов страхiтливi смолоскипи, планети... - Сотою розбiйницькою армадою, - гримiв магiстр Фiл-Фак, - керував негiдник з династiї закоренiлих мерзотникiв рiсмарк Аль-Бульк, вiдомiший з хронiк та хрестоматiй як Холодильник. На щастя, завдяки випадковому збiговi обставин, цей бандюга не винищив жодної планети. Тiльки тим i уславився, що заморозив у прозорiй капсулi власного горлорiза - генерала. Рiч у тiм, що на планетi в системi туманностi МГЦ-7293, на яку цей покидьок натрапив, розквiтло рiдкiсне i могутнє телесуспiльство. Її аборигени чудово володiли телепатiєю - трансляцiєю i прийомом думок на вiдстанi, їхня головна енергетична база - керована, цiлеспрямована думка - телекiнез або здатнiсть рухати предмети аж до планет силою могутньої думки. I що ж? Коли на їхню казкову планету впав з неба десант жорстоких убивць, вони легко прочитали лиховiснi думки чужинцiв i негайно закинули всю грабiжницьку армаду аж у невiдому дифузну галактику. Та сталося так, що аборигени планети миролюбних гуманоїдiв, якi спочатку не пiдозрювали нiчого лихого, обмовилися: високорозвиненi цивiлiзацiї обмiнюються знаннями за допомогою сигналiв. Ця єдина доладна iнформацiя глибоко засiла в сiрому гливчаку мозку Аль-Булька. Але за своєю злодiйською природою вiн не здатний був збагнути iдею здорового, рiвноправного товарообмiну. Адже вихований був на зловiсних постулатах: "Дай! Вiддай! Хапай! Грабуй!" А ще: "Рiж! Бий! Знищуй!" Однак, як це не дивно, саме цей злочинець став найбiльшим благодiйником не тiльки власної планети, а й усiх сумiжних сузiр'їв, галактик i туманностей. Бо його сота експедицiя виявилася i останньою. Вже не борознили мiжзоряний простiр наїжаченi смертоносними боєголовками кораблi, не шугала безжальна смерть у всесвiтнiх масштабах. Тихо стало на кордонах i пiдступах до галактики ЗС-270. На планетi теж радiли. Вiднинi не треба споряджати надто дорогi армади i шукати навмання, здебiльшого марно, високотехнiчнi цивiлiзацiї. А скiльки армад гинуло? Однi засмоктував протилежний час, iншi агонiзували в смертельних обiймах нечутних променевих ураганiв, третi безслiдно зникали в зустрiчних потоках антиматерiї. А рiсмарк Аль-Бульк гарантував стопроцентний успiх без усiляких космiчних мандрiв. I його пророцтво збулося. Бойовi кораблi iржавiли на стартових вежах без ужитку, космодроми позаростали травою... Що ж вiн запропонував? Надсилати у космiчний простiр сигнал бiди! Хiд його думок простий, але надiйний. Космiчний зойк про допомогу здатна розшифрувати лише науково розвинена цивiлiзацiя, що вже опанувала всесвiтньою сигнальною системою. Отже, кожна у всеозброєннi власних дивовижних знань кинеться на допомогу братам по розуму. Отут їх слiд захопити та заточити у в'язницю, аби випитати науково-технiчнi секрети i таємницi необережних рятiвникiв! Дешево i сердито! Успiх пiдступного заходу був винятковим. Про це свiдчить хоча б той незаперечний факт, що для вас, капiтане, i вашого штурмана вже не знайшли й вiльної камери. Воно й зрозумiло: в мiсцевiй в'язницi поневiряються корифеї думки, генiї i академiки з кiлькох сотень сузiр'їв, галактик i туманностей. - Та нема лиха без добра! - зловтiшне докинув магiстр. - Найбiльший благодiйник планети виявився її найбiльшим злочинцем. Завдяки широкiй навалi найрiзноманiтних знань мiсцеве суспiльство здичавiло. - Хiба ж це можливо? - вразився я. - Щоб знання призвели до здичавiння, до тваринного животiння? Адже вiк живи - вiк учись! - Правильно сказано, капiтане, - магiстр хитро пiдморгнув. - Усе залежить вiд того, як розумнi iстоти оволодiвають знаннями i як їх використовують. Коли ти в тяжкiй працi розкриваєш таємницi природи, лише тодi вiдчуєш високу цiну дорогоцiнних зерняток знань, з яких виростає велич i мiць гуманоїдної цивiлiзацiї. Якщо ж для тебе знання все одно, що знайдений карбованець, а тими карбованцями всiяний всенький твiй шлях, то тобi вже лiньки за ними навiть нахилятися. Так сталося i тут. Тубiльцi переклали свої турботи i клопоти на роботiв: хай, мовляв, це залiзяччя оволодiває новими знаннями. Запрограмували роботiв на одвiчну дяку собi i на одвiчну жадобу нових знань, якi їм можуть дати тiльки iнопланетнi чужинцi, та й почали розкошувати. Минали столiття, i вони поступово забули таблицю множення, абетку. Одне слово, без працi, без прагнень, без мети докотилися до жалюгiдного задоволення суто гастрономiчних потреб. Вiзьмемо хоча б рiсмарка Аль-Булька. Свого часу то була вельми освiчена iстота. А нинi? Нiкчема i недоумок! Послухали б ви його! Варнякає, як немовля... - Атож, капiтане, - завершив цiкаву розповiдь магiстр Фiл-Фак. - Мiсцеву цивiлiзацiю слiд рятувати, поки її представники остаточно не здичавiли i не повилазили на дерева. Тiльки як? Адже вони самi подбали про власну спокiйну еволюцiю до мавп, коли програмували обслугу - роботiв. Втiм, якби знайшлася свiтла голова, що зруйнувала б це розбiйницьке гнiздилище i твердо поставила аборигенiв на звитяжний шлях гуманоїдного поступу, то слава про такого легендарного героя розлетiлася б по всiх кутках Всесвiту. Бо ще не було випадку, щоб роботи звiльнили когось з ув'язнення. Ти їм хоч енциклопедiю галактичних знань виклади, а вони все пiдозрюють: приховав-таки цiкавинку. Згодьтеся, величезної наукової ваги то подвиг - врятувати iз жахливого iнтелектуального полону найбiльших i каймудрiших вчених Метагалактики! Роздiл 12. ПIД ВЕСЕЛИМ РОДЖЕРОМ Що не кажiть, а така оповiдка змусить будь-кого замислитися. Це ж неймовiрно, але факт: вiд надмiрного обсягу знань мiсцевi розумнi iстоти подичавiли! - Атож, магiстре! - пiдтримав я колегу. - Не можна прожити чужим достатком, хоч би це були навiть знання. Чужим розумом свого не набудеш. Правильно в народi кажуть: знання робить життя красним. Але ти спочатку гiрко зароби, а тодi вже солодко їж. Та знову ж таки: якщо хлiб росте на деревах, хто ж землю оратиме? Отож i вийшло, що, грабуючи знання, ними не оволодiвали, а просто використовували. А користi з цього - звiсно ж, нуль. Добре вiдомо: будь-яка грабiжницька цивiлiзацiя, якою б могутньою вона не була, приречена на неминучу загибель. На доказ я розповiм вам один з епiзодiв славної iсторiї. Тож, слухайте! Десь в серединi XVII столiття по всiх столицях свiту набув печальної слави маленький скелястий острiвець в Атлантичному океанi - Тортуга. А трапилося це тому, що тут замешкали флiбустьєри, буканери, пiрати, корсари i капери. З року в рiк, з навiгацiї в навiгацiю, професiйно одноокi, однорукi та одноногi господарi острiвця поступово перетворювали його в суцiльну фортецю, яка мала лише одну затоку, придатну для стоянки кораблiв. Та вхiд до неї вартувала прямовисна скеля, в якiй пiрати видовбали очка для гармат i охрестили її голуб'ятником, або ж, по-iспанськи, Ель-Паломар. Пiратський острiвець став мiцним горiшком для здобуття, але напрочуд легким i зручним для захисту. Щасливi успiхи та багата здобич були надiйними супутниками морських волоцюг. Маленькi, але швидкi пiратськi посудини облiплювали з усiх бортiв iспанськi велетнi-галiони та англiйськi фрегати, брали їх на абордаж i чiпляли на щоглу чорний клапоть з бiлим черепом i кiстками навхрест - Веселого Роджера з його моторошною мертвою посмiшкою. Щоразу все бiльшi пiратськi армади вирушали з Тортуги на розбiй i кривду. Залоги морських розбiйникiв грабували та палили мiста i поселення трьох континентiв - Америки, Європи, Африки. По всiй Атлантицi гойдалися на хвилях потрощенi щогли та дошки - залишки потоплених посудин. Невiдомi течiї несли в незвiдану далечiнь порожнi пляшки з надiйно закоркованим сигналом бiди. Маленька Тортуга тероризувала цiлий свiт! Iсторiя Атлантики писалася тодi кривавими лiтерами, її зловiсними лiтописцями були пiратськi верховоди Джiм де Бойз (вiдомий за прiзвиськом Дерев'яна Нога), Шевальє Монтбарс, Льюїс Скотт, Джон Дейвiс, Мансвельт та Генрi Морган, вiдомий за прiзвиськом Пiдлий, що започаткував династiю багатiїв-шкуродерiв. Вони визнавали лише один вид товарообмiну - кулi i ядра на срiбло та золото. Пiратська держава набирала силу. Тiсною робилася маленька Тортуга. Ось уже Генрi Морган разом з Мансвельтом замiряються перебазувати республiку беззаконня на острiв Олд Провiденс. Морськi розбiйники запанували на островi Ямайцi, столиця якого Порт-Ройлл стала вiдомою як "Вавiлон пiратiв". Тут мешкали люди без роду i племенi, але з шаблюками, пiстолями i кинджалами за широкими поясами. Тут збували пограбоване. Нiкого не цiкавило, хто є хто i звiдки у нього скарби. Є грошi - вкладай їх у дiло. Нема анi шеляга - ставай пiд чорний прапор з портретом веселуна Роджера. В шинках i тавернах строкатi типи з чорними стрiчками замiсть ока ковтали ром iз золотих келихiв i розраховувалися золотими дукатами нарiвнi з пiстолетними пострiлами i шабельними ударами. Та як не розкошував пiратський Вавiлон, грiзний час неминучої кари наближався. Настав день 7 червня 1682 року. Зранку нiщо не вiщувало лиха. Як i завше, сонною iмлою зависла над мiстом пiвденна спека. У затiнку пальм бряжчать келихи з ромом, лунають хвацькi куплети про скриню мертвяка. На рейдi Порт-Ройяла порипують шпангоутами кiлька десяткiв наїжачених гарматами бойових кораблiв iз згорнутими вiтрилами. Нараз доти гаряче, аж сиве небо заступають темнi, важкi хмари. Над мiстом з громом i блискавками вибухає тропiчна буря з шаленим вiтром i зливою. Раптом страшний пiдземний струс гойднув острiв. Все, що стояло, попадало. Все, що лежало, пiдстрибнуло. Мить - i будинки перетворилися в недоладнi купи цегли i потрощеного дерева, з-пiд яких лунали страшнi крики людей. Земля пiд ногами хиталася, небо потворно смикалося у конвульсiйних гримасах блискавок, шалена злива кипiла на вогнi i не могла здолати пожеж, що жерли жалюгiднi залишки мiста. - Рятуйся, хто може! - лунало з краю в край. Та як було врятуватися, коли єдиний порятунок - кораблi - сунули на мiсто? Велетенськi хвилi з бiлими гребенями розбивали берег, усе далi сягаючи на суходiл. Ось вони розтрощили першi портовi будiвлi i ринули в мiсто, несучи на бiлопiнних гребенях бойовi кораблi з гарматами i вусами якiрних ланцюгiв. Вулицi перетворилися на протоки, де грiзнi некерованi фрегати йшли на останнiй вiдчайдушний абордаж iще вцiлiлих будiвель, трощачи й нищачи все на шляху. За кiлька годин на мiстi колишнього Порт-Ройяла вiльно гуляли океанськi хвилi, на яких де-не-де гойдалися поламанi корабельнi щогли iз задубiлими на них пiратами. - Здавалося, саме небо, море i земля повстали проти злочинцiв, їхню столицю Порт-Ройял поглинув океан, а фортецю Тортугу зруйнував землетрус. Така кара, а може, ще страшнiша, не мине й тутешнiх лиходiїв! - Капiтане, на що ви розраховуєте? - зауважив Фiл-Фак. - На стихiйне лихо? На втручання сил природи? На планетотрус? Але ж одне дiло - маленький острiвець, а iнша справа - космiчна колиска високотехнiчної, хоч i здичавiлої цивiлiзацiї! Аж тут у розпал дискусiї подав свiй голос Азимут: - Капiтане, а ви порятуйте всiх самi! Доведiть магiстровi, що ви сам-один впораєтеся лiпше, нiж будь-яке стихiйне лихо! Хiба комусь вчити вас, як рятувати цивiлiзацiю? А рятуючи всiх, ви порятуйте i нас! Ви чули? Отак осоромити мене перед чотириногим iнтелектом з Тукана! Мовляв, якби не власна халепа, я б i пальцем не поворухнув для порятунку iнших. Нiби я ганебно женуся за всесвiтньою славою, яку рознесуть по всiх сузiр'ях, галактиках i туманностях звiльненi з ув'язнення мислячi академiки i корифеї! Але справа ускладнювалася тим, що у мене в мозку й справдi вже бринiв певний, хоч поки що i невиразний план порятунку. Та хiба ж я мiг подiлитися ним пiсля Азимутової балаканини? Адже це дiйсно нагадувало б безсоромнi хвальки. А план, признаюся, полягав у тому, що старий капiтан Небреха в iм'я щасливого майбуття мiсцевої цивiлiзацiї, в iм'я порятунку численних братiв по розуму (в тому числi й Азимута) мусив уперше в життi стати на огидний шлях зради i пiдступу... Роздiл 13. ЧОРНА ЗРАДА Зранку менi як капiтановi зробили честь: першого повели на допит. Цього разу мене чекала компанiя куди iнтелiгентнiша, анiж начальник тюрми, який плутається навiть у двох перших арифметичних дiях. За круглим столом сидiв надпотужний iнтелект, надзвичайно розгалужений радiокомбайн з кiлькома хвильовими пасками, програвачем, телефоном, магнiтофоном i екраном кольорового телевiзора зi стереозвуком. Присутнiй був також громiздкий iнтелектуал, що вельми скидався на освiчену шафу з бiблiографiчною картотекою. Поряд була ще якась машинерiя, що весь час, мов макарони, жувала довгi i вузенькi паперовi стрiчки. Додайте до них ще секретаря-стенографiстку у виглядi елегантної i симпатичної друкарської машинки, надзвичайно рухливого тлумача-мiкрофона, мене, вражаючого присутнiх своєю оригiнальною, неповторною будовою, i ви матимете певну уяву про компанiю, що тут зiбралася. - О, iнопланетне вмiстилище невiдомих знань! - солодко заспiвав мiкрофон-тлумач. - Подiлися з нами своїми шановними знаннями. А перед цiєю казково приємною процедурою дозволь познайомити тебе з присутнiми тут високосортними знавцями. - З задоволенням потисну манiпулятори! - Перед тобою достойний стерилiзатор знань ПМ, котрий випере i профiльтрує твої повiдомлення, аби вони навiки лишилися в нетлiннiй чистотi. Поряд з ним лектор-пропагандист новiтнiх знань достойний РК, котрий транслюватиме їх по всiй планетi. Систематик БШ занесе твої повiдомлення в картотеку, щоб вони не загубилися в архiвах. А достойний ЕРМ перекладе їх на код нульової iнформацiї, зрозумiлої для високорозвиненої електронно-обчислювальної апаратури. Отож почнемо, капiтане! - Достойнi знавцi, про широкi можливостi яких яскраво промовляють вашi габарити! - урочисто мовив я. - Передусiм дозвольте подякувати за нечувану гостиннiсть, з якою я вперше в життi познайомився на цiй унiкальнiй планетi першосортних запчастин i високоякiсного мастила! Роботи схвально переморгувалися рiзноколiрними сигналiзаторами. - Що, власне, я знаю? - повiв далi. - Менi не вiдомо нiчого такого, чого б уже не знали ви. Воно й зрозумiло, адже в порiвняннi з вами я дуже нескладна i примiтивна споруда. Навiть бiльше - некомплектна, бо менi бракує однiєї ноги i це заважає успiшно крокувати по свiтлому шляху знань. - Оце логiка! - загули роботи. - Залiзна! - О, мудрi мисливцi за знаннями! Подивiться на мене! Хiба є у мене пральний пристрiй, аби очистити знання вiд темних плям i бруду! - Нема! - засвiдчили вони. - Хiба я маю теле- i радiоустаткування, щоб пропагувати прописнi iстини на всю планету? - Не маєш! - загули вони. - А картотеку? - Дзуськи! - А хiба можу я спiлкуватися за допомогою коду нульової iнформацiї? Отож, як ви самi переконалися, за своїми iнформацiйно-пiзнавальними можливостями я поступаюся усiм вам як оптом, так i вроздрiб. Я не здатний виконувати навiть нескладнi обов'язки вашої симпатичної друкарки! Де той в мене розум? Що я можу вам повiдомити? Хiба ви самi не знаєте, що на небi понавiшано зiрок? - Знаємо! - в один голос ревнули вони. - Що навколо зiрок обертаються планети? - Знаємо! - Що 2+2 дорiвнює 2x2 або ж 2^2? - Ще б пак! Отут я й наполiг: - Достойнi скарбники знань! Хоч я темний неук, та вкажу вам джерело земних знань. Це - мiй вiрний штурман Азимут! - Ваш колега? - Вiн! Азимут закiнчив школу космонавтiв, а напередоднi цих мандрiв - школу пiдвищення квалiфiкацiї штурманiв. Це вельми освiчена iстота. За свої знання мав самi п'ятiрки! Скажу по секрету: це вiн вирахував курс до вашої планети! - Ура! - у захватi загули роботи. - А чи розмовлятиме вiн з нами так само щиро, як ти? - Невiдомо, - чесно признався я. - То впертий i затятий тип. - Але ж ми можемо його примусити, - захвилювалися металевi iнквiзитори, - аби знати як? - Оце я таки знаю, - скромно повiдомив я. - Нарештi, хоч щось! - Щоб примусити впертого Азимута викласти всi секрети i таємницi, з ним слiд день i нiч вести науковi бесiди i при цьому не давати йому спати. А щоб вiн, бува, не заснув, час вiд часу дратувати його оголеним електродротом з безпечною для вразливої бiлкової iстоти напругою. Оце i все! - Хай живе капiтан Небреха! - у неабиякому захватi закричали роботи i оголосили перерву. Тiльки-но я повернувся в камеру, штурман до мене: - Ну як? - А нiяк. Мовчав мов риба - i край. Не виклав жодної таємницi. Сподiваюся, Азимуте, ти не осоромиш свого капiтана чорною зрадою? - Мiй юний друже! - загув магiстр. - Капiтан Небреха дав тобi приклад, гiдний наслiдування. Але не забувай i про мене! Якщо Небреха промовчав лише раз, то я мужньо мовчу вже кiлькасот рокiв. У цiй благороднiй галузi я - абсолютний рекордсмен i чемпiон серед всiх ув'язнених. Недарма моє прiзвище, як i знання, розшифровується коротко i ясно - Фiлософський Факультет! - Дякую, магiстре, за цiнну i своєчасну моральну пiдтримку, - розчулено мовив Азимут. - А вам, капiтане, скажу: мовчатиму, як безнадiйний другорiчник на екзаменi! Цiєї зворушливої митi до камери з брязкотом вдерлися кiлька наглядачiв (видно, пам'ятали лиху вдачу штурмана) i заволали до Азимута: - Гей, ти! На вихiд! Певно, перерва скiнчилася... Магiстр невдоволено полiз у фотель, а я лiг i замислився. Роботи зроблять усе точнiсiнько так, як я їм пiдказав. Вони вестимуть з Азимутом науковi бесiди i не даватимуть йому спати. Цiкаво, чи витримає вiн цi пекельнi iнтелектуальнi тортури? Роздiл 14. У НАУКИ ДОВГI РУКИ Азимут як пiшов, так i зник. День минув, другий, третiй, а мого вiрного штурмана нема та й нема. Мабуть, експеримент проходив успiшно, бо менi пом'якшили тюремний режим - дозволили у супроводi двох сторожiв виходити на прогулянку навколо в'язницi. Одного разу пiд час прогулянки сталася випадкова, але незабутня зустрiч. Iдемо ми, коли бачимо - на дитячому майданчику здоровенний чолов'яга у пiсочок грається. Мої сторожi благоговiйно залопотiли: - Сам рiсмарк Аль-Бульк! - Найбiльший благодiйник планети! - Холодильник! Я пiдiйшов ближче, бо ж i менi цiкаво. Дивлюся, а цей м'язистий велет сумлiнно накладає совочком пiсочок у формочки, потiм перекидає їх, лишаючи неїстiвнi котлетки, бiляшi та кексики. А сам захоплено белькоче: - Еники-беники їли вареники... Я й кажу: - А що таке вареники, ти хiба знаєш? Вiн позирнув на мене бездумними очима вгодованого малюка вiком до одного року. Певно, мав про них таку ж уяву, як i про еники-беники. Втiм, з висновком я помилився. Нараз достославний рiсмарк Холодильник кумедно зморщив лоба, радiсно пустив бульбашки i поважно вiдповiв: - Гам-гам! Харч, значить. Молодця! Не деградував ще до повного i незворотного здичавiння. Невдовзi я лагiдно розмовляв з благодiйником, як з малою дитиною, анi на звук не вiддаляючись вiд елементарного i загальновiдомого словника. А коли набридло, кажу йому: - Туп-туп! - Туп-туп? - здивувався вiн. - Щоб - баю-бай! - Не хоцю баю-бай! - заскиглив той, аж сльози навернулися. - Добре, тодi туп-туп, щоб вдома буль-буль, - мудро порадив я. - Ага! Буль-буль! - збагнув вiн, схопив скакалку i весело застрибав додому. - Та не забудь пiсля буль-буль робити гам-гам! - докинув я навздогiн. Та повернуся до розповiдi. Четвертого дня мене вдруге викликали на допит. Крiм знайомої компанiї, я побачив Азимута, котрий спав у кутку, згорнувшись у клубочок. - Капiтане! - заволали роботи. - Ми дiзналися, капiтане! - З чим i вiтаю вас, - кажу. - Це неймовiрно! - Азимут вiдкрив таємницю! - Яку? - запитав я. - Ага! Ви й самi не здогадуєтеся! А все чому! Бо не вчилися, бо в порiвняннi з ним ви неук! Як бачите, вони пройнялися такою величезною повагою до людських знань, що навiть до мене почали звертатися на "ви". - То й що з того, що не вчився? - вдавав я, що нiчогiсiнько не розумiю. - А те: ви не знаєте, що знання приходять увi снi! - хором повiдомили вони. - А ми ж, бiдолахи, оволодiвали знаннями без сну i спочинку! Вирiшено: запроваджуємо всепланетну, всероботну тиху добу. Про це вже оголошено i одностайно схвалено. - Тож у чiм рiч? - А в тiм, що спати - це значить вимикатися. Повiдключати один одного - це не проблема. Але хто вимкне останнього? - Я, коли не заперечуєте. - Капiтане! - загорлали вони. - Ви - найбiльший пiсля Холодильника благодiйник планети! Чи варто розповiдати про всепланетну кампанiю по вiдключенню всiх програмних пристроїв та приладiв? Невдовзi на планетi стало тихо. То була стихiя, яка нищила могутню цивiлiзацiю лиховiсної i пiдступної Тортуги Всесвiту. I менi випала благородна мiсiя висмикнути останнiй штепсель з розетки. А встромити її назад уже було нiкому... * * * Капiтан Небреха схвильовано потягся по гаман та люльку, а потiм вiв далi: - Про цей хитромудрий та благородний вчинок дiзналися в'язнi. Магiстр Фiл-Фак горлав про мене з усiх ретрансляторiв. Мене гаряче вiтали i запевняли, що слава пошириться вiд Лебедя до Плеяд, вiд Малого до Великого Воза, вiд Гончих Псiв до обох Магелланових Хмар... - А що ж сталося з тими здичавiлими пiратами? - запитав я. - Адже, вимкнувши всю їхню роботну обслугу, ви прирекли їх на неминучу загибель! - Нiчого з ними не сталося. Вони правильно зробили, коли почали приваблювати мислячих iстот сигналом SOS. Якби не сигнал бiди, вони б вкiнець здичавiли. А тут прибув я i залучив їх до свiдомої працi, котра робить з мавпи людину. - Але як? - Коли всi порозлiталися, темної холодної ночi я навчив Аль-Булька висiкати з кремнiю вогонь i розкладати багаття. А ще я навчив його самотужки майструвати нескладне печерне начиння - кам'янi миски, ножi i сокири... Далi справу довершить еволюцiя. У науки довгi руки! Колись нащадки Аль-Булька дякуватимуть менi!.. ____________________________________________________________________________ Ячейкiн Ю.Д. Всесвiтнi походеньки капiтана Небрехи / Iл. А.П.Василенка. - К.: Молодь, 1988. - 240 с.: iл. - (Компас). - ISBN 5-7720-0035-7 Книга вiдомого українського письменника-гумориста складається з гостросюжетних фантастичних повiстей, що розповiдають читачу про карколомнi пригоди капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи та його вiрного штурмана Азимута у Всесвiтi i на Землi. ____________________________________________________________________________