Остап Вишня ВЕСЕЛІ АРТИСТИ -------------------------------------- І. ШАРИК ПІДШИПНИКІВ Маленька Надійна аж заплющилася й притиснулася до мами, коли вона побачила на арені в цирку, як веселий і дуже-дуже смішний артист-клоун Едуард Йосипович посадив собі на голову невеличку біленьку з рудими плямами собачку, собачка та сіла в його на голові на задні лапки, піднесла вгору передні, а Едуард Йосипович поліз-поліз-поліз щаблями на високу подвійну драбину, виліз аж на самісінький її вершечок, а потім другою половиною драбини зійшов на арену. Собачка весь час нерухомо сиділа в артиста на голові. — Ой, упаде! Ой мамо, собачка впаде!—шепотіла Надійка, притискуючись до мами. Але собачка не впала. Коли артист зняв її з голови, вона весело підстрибнула, Едуард Йосипович простяг руку догори долонею, собачка стрибнула на долоню, стала на передні лапки головою вниз, а задніми ніжками вгору, — зробила на долоні прекрасну стойку, як справжній висококваліфікований гімнаст. Едуард Йосипович, весело посміхаючись, познайомив глядачів цирку, — а глядачі здебільше були діти, і було їх у цирку більш як тисяча: — А зовуть, дітки, цього артиста, цього мого чотириногого друга — Шарик Підшипників! Громом оплесків та веселих вигуків вітали глядачі, — і діти, і дорослі, — роботу Шарика Підшипникова і веселого артиста-клоуна Едуарда Йосиповича. Шарик Підшипників, закінчивши роботу, стрілою помчав з арени за лаштунки. А чого він так швидко полетів за лаштунки? Бо він прекрасно знав, що за його хорошу роботу він обов'язково одержить чогось смачного: може, цукерок, може, грудочку цукру, може, ще щось... Собачка побігла, а Надійна сумно мамі сказала: — Яка хороша собачка! Шкода, що так швидко вона залишила арену. Так, на цей раз собачка показала тільки два свої «номери», а взагалі Шарик Підшипників знає чимало різних гімнастичних циркових вправ, серед яких єсть такі, що їх не робить жодна дресирована в цирку тварина. Насправді Шарика Підшипникова звуть не Шарик Підшипників, — це його жартівливе ім'я, — а звуть собачку Ляля. Народилася Ляля далеко на півночі, аж на острові Нова Земля, в Північному Льодовитому океані, де її мама зимувала з своїми хазяями на полярній станції. Породою вона — лайка. Лайки — це мисливські собаки, що допомагають мисливцям полювати в північних лісах, у тайзі, — білку. Коли лайка нападе на слід білки чи почує або побачить білку на дереві, — вона «облаює» її і голосом кличе хазяїна-мисливця, показує йому, де сидить білка. Лайки дуже розумні собачки і дуже цінні, без них полювання білки в тайзі просто неможливе. Але хто б міг подумати, що з мисливської собачки може вийти такий чудесний цирковий артист-акробат. І в цій роботі, як бачите, виявився природний розум лайки. Едуард Йосипович розповідає, що придбав він Ляльку в місті Калініні: до цирку, де він тоді працював, принесла Ляльку жінка, що приїхала з Нової Землі до родичів у Калінін. Лялька була тоді маленьким шестимісячним цуценятком. Цирку, розуміється, вона зроду не бачила і попервах дуже боялася музики, циркового галасу, шуму, сліпучого світла. І коли Едуард Йосипович перший раз просто так собі виніс її на арену, щоб познайомити її з цирком, Лялька затіпалась і заховалася в його на грудях під піджаком, а як він приніс 1 пустив її в убиральню, Лялька залізла в темний куточок під диван і тихенько скавучала. Так ото вона перелякалася! Але поволеньки звикла до всього: і до музики, і до світла, і до шуму, і до того, що після кожної вправи — і на репетиції, і на виставі — ласий шматочок цукру. Лялька почала охоче працювати, і вже через місяць Едуард Йосипович виходив з нею на арену, де вона чітко проробляла свій «номер». Лялька хоч і невеличка собачка, але з характером і дуже самолюбива. Одного разу Едуардові Йосиповичу уперше з Лялькою довелося працювати в цирку шапіто. Шапіто — літній цирк, у нього замість даху — величезне, напнуте з брезенту шатро. Увечері знявся великий вітер. Вийшов Едуард Йосипович з Лялькою на арену, подув вітер, залопотів люто угорі напнутий брезент. Ніколи такого в цирку не траплялося, і Лялька злякалася. Вирвалася і стрілою за лаштунки. Один із артистів, бажаючи її завернути на арену, хльоснув її батіжком — шамбер'єр у цирку такий батіг зветься. Лялька на арену не вернулася. Заховалася так, що насилу її Едуард Йосипович одшукав, і коли він узяв її на руки, на очах у Ляльки бриніли сльози. Так ото вона образилася, що їй зробили боляче, бо ніколи Едуард Йосипович її не бив, — тільки ласкою та чимось смачним він домагався від Ляльки виконувати всі її номери. І довго після того довелося Едуардові Йосиповичу переконувати Ляльку, що ніколи такого більше не трапиться, що ніхто на арені більше не зробить їй боляче, — не хотіла йти вона на арену. Потім вони помирилися, і Лялька почала працювати ще краще. Едуард Йосипович ще раз пересвідчився, що з тварини ласкою та нагородами завжди можна виховати собі справжнього друга і помічника в роботі. Тепер Лялька улюблениця циркових глядачів і неперевершена циркова артистка-акробат. У неї є знаменитий номер, коли вона стоїть на передніх лапках, задні — вгору, на лобі в Едуарда Йосиповича. Вивчає Лялька ще й кульбіти, і сальто-мортале. З цими «номерами» Едуард Йосипович незабаром мав познайомити глядачів. Діти страх як люблять Ляльку і завжди проводжають її громом оплесків... Отака Лялька — Шарик Підшипників. У неї єсть друзі: манісінька-манісінька, чорненька, куцохвоста з гострими вушками Чіта, теж циркова артистка, і великий чорно-рябий собака Крошка, чудесний математик, який уміє говорити «мама». Але про них розкажемо далі. II. ЙОГО ДРУЗІ — Ку-ку-рі-ку! Таким веселим вигуком зустрічає циркового артиста-коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі — Петька. Почувши голос Едуарда Йосиповича, Петька б'є крильми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна. Хазяїн ласкаво вітається з Петькою: — Здрастуй, Петю! — Ко-ко-ко-ко! — сокорить Петька і дивиться артистові в руки, бо знає, що йому зараз дадуть чогось смачного: крихту булки, грудочку цукру або жменьку одбірної пшениці. Петька, дзьобаючи зерно, кличе своїх подруг, білявеньку й сіреньку курочок: — Ко-ко-ко! Курочки підбігають, Петька і їх частує. Едуард Середа дуже весела людина. Він розмовляє з Петькою, мов із людиною. Лоскоче його, смика <; за червону борідку, а Петька удає, що він дуже сердиться, і намагається клюнути хазяїна в руку. — Не гнівайся, Петю! — говорить Едуард Йосипович. — Давай краще попрацюємо! — Ко-ко-ко-ко! — відповідає Петька. Середа бере звичайнісінькі граблі, а Петька стрибає на них і зручно вмощується: — Ко-ко-ко-ко! Готовий! Едуард Йосипович ставить граблі на долоню, на голову, на підборіддя і балансує ними. А на граблях сидить, ніби справжній артист, Петька. Сидить і навіть не ворухнеться. Тільки на непомітний знак Едуарда Йосиповича він б'є крильми і вітає глядачів: — Ку-ку-рі-ку! Так щодня репетирує з Петькою артист цирку Едуард Середа. А ввечері Петька виступає на цирковій арені... І ні весела музика, ні сліпуче світло, ні оплески захоплених глядачів не лякають Петьку. Він своє діло добре знає! Петьку Едуард Середа придбав у місті Куйбишеві на Волзі, там, де тепер будується велика Куйбишевська гідроелектростанція. Петька тоді тільки-но вилупився з яєчка в інкубаторі і був зовсім манісіньким пухнатим курчатком. І от почав Едуард Йосипович вчити Петьку. Молодий півник виявився дуже здібним і вже через два тижні виступав з хазяїном на арені цирку. З того часу Петька та Едуард Йосипович разом працюють і кріпко один одного люблять. А їх обох люблять циркові глядачі — і великі і маленькі... — Васю, Васю, Васю! — гукає, ляскаючи в долоні, Едуард Йосипович. З криком — ге-ге-ге-ге! — розмахуючи крилами, летить до хазяїна гусак Васько. — Це мій рисак! — усміхаючись, рекомендує гусака Васька артист Середа. — Як так рисак? — дивуються глядачі. Тоді Едуард Йосипович бере «екіпаж», невеличкий ящик на колесах, запрягає в нього свого рисака-гусака, і — но! Рисак везе хазяїна на циркову арену... Веселим галасом та оплесками зустрічають глядачі виїзд артиста. Але Васько не звертає ніякісінької уваги на оплески. Він везе свого хазяїна по цирковій арені, а хазяїн урочисто їде на своєму рисакові-гусакові... Об'їхавши циркову арену, гусак-рисак везе свій «екіпаж» за лаштунки, а хазяїн на всі боки кланяється. Здається, все так просто... А спробуйте взяти звичайного гусака й запрягти у возик, — що він вам наробить! Багато треба і вміння, й терпіння, щоб привчити птицю чи звіра до роботи в цирку. Артист Едуард Середа має вміння і терпіння! — Крошка! Алле! На арені — цирковий артист — собака Крошка. Крошка народився на Кавказі. Батько його — мисливський собака, а мати походить з породи кавказьких вівчарів, вірних друзів гірських чабанів. Вівчарі — прекрасні сторожі овечих отар, вони не підпускають до овець ні чужої людини, ні звіра... Не судилося, як бачите, Крошці ні полювати, як батько, ні стерегти овець, як матері, — вийшов із нього прекрасний цирковий артист. — Крошка, алле! Крошка підбігає до артиста. — Скажи — мама! Крошка дивиться на хазяїна. — Ну, ну, швидше! Кажи — мама! Крошка зовсім виразно вимовляє: «Ма-ма!» За це він одержує цукор від хазяїна і гучні оплески від глядачів. Крошка дуже багато вміє: він грає з Едуардом Йосиповичем у м'яча, підбігає до телефону, бере телефонну трубку і викликає хазяїна до телефону: — Гав! Гав! Гав! Дзвонять! Просять до телефону! А ще Крошка талановитий математик: він лічить, складає, віднімає, множить і ділить до десяти. — Крошка! Скільки буде чотири та два? Крошка відповідає: — Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! Шість! А як хтось із глядачів даь задачу на числа більші як десять, тоді Крошка стає на задні лапи і щось ніби говорить на вухо хазяїнові. — Що Крошка говорить? — цікавляться глядачі. — Крошка цікавиться, чи той, хто запитує, сам знає, скільки буде тринадцять та дванадцять? А як чудесно Крошка удає, ніби він школяр і йому не хочеться йти до школи, а хочеться повалятися в ліжку. А як він сердиться, коли мама його будить: — Вставай! Пора до школи! Крошка перевертається на килимі, стогне і сердито гавкає: не хочу, мовляв, уставати, іти до школи! Хочу поспати! Крошка дуже веселий пес і, між іншим, хороший товариш. Він чудесно грається з Лялькою і маленькою чорненькою Чітою. Чіта теж циркова артистка: вона вміє стояти на двох і на одній передній лапці вниз головою на долоні в Едуарда Йосиповича. Едуард Йосипович Середа іде із своїми друзями Лялькою, Крошкою та Чітою по вулиці. З кишені артиста виглядає маніпусінький Ральф — песик з колючою борідкою. Ральф іще дуже маленький: поки що він не працює, приглядається. — Куди це ви, Едуарде Йосиповичу? — Іду для своїх друзів ялинку купувати. Я Їм за їхню хорошу роботу ялинку влаштую і кожному подарунки подарую. — Які подарунки? — Приходьте на ялинку, побачите! — А Петька й Васько? — І Петька, і Васько також будуть на ялинці! І їм будуть подарунки! Приходьте! 1953 --- КІНЕЦЬ --- Оригінальний текст відновлено з резервної копії е-бібліотеки InterNetri: http://web.archive.org/web/20020529184559/internetri.net/lib У *.txt форматував Віталій Стопчанський Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво" www.chtyvo.org.ua