Остап Вишня ДРАСТУЙТЕ -------------------------------------- Коли б редакція нашої газети звернулася з таким собі дуже простим словом-привітом до всіх наших читачів: — Драстуйте, дорогі товариші! Що б ми на відповідь почули? У нас нема найменшого сумніву, що ми б почули: — Доброго здоров'я! А як же ж інакше?! Ми добре з вами знаємо чудесний звичай нашого народу, коли, проходячи вулицею в найглухішому селі, один одного обов'язково привітає: — Здорові були! А на відповідь: — Драстуйте! І то не обов'язково треба бути знайомими один одному, ні! Це такий собі всенародний, сказать би, звичай, що знаменує собою повагу громадян один до одного. Це — пошана, це любов не тільки до свого земляка, гордість, що він твій земляк, а це самогордість і самолюбов, що ти маєш за щастя мати такого земляка і що є щаслива нагода його привітати. Ясна річ, що в місті вітати всіх, хто йде тобі назустріч, неможливо, бо всього «Драстуйте» не встигнеш вимовити, а буде тільки саме: — Др! Др! Др! Щодо міста хочеться поговорити про інше. А в місті... II А в місті багацько є різних державних, громадських і інших установ. От ви заходите в установу. Сидить собі така собі людина. Солідна, ясна річ, людина, бо вона або в окулярах, або в перманенті, або така, що не має ні окулярів, ні перманенту, а проте людина серйозна. Тут я хочу підкреслити, що я особисто і не прот:і окулярів, і не проти перманенту. Окуляри в мене в самого є, а якби було на чому накрутити перманент, я б накрутив, щоб довести, що я не проти перманенту, але, їй-богу, нема вже на чому накручувати, так що повірте вже, прошу я вас, на слово. Так от сидить собі така собі людина. Ви заходите й говорите, як здавна-давен звикли: — Драстуйте! На відповідь анічичирк. Тільки муха на вікні вам відповідає: — Дз-з-з-з-з! Ви ще раз, але трохи тихше й боязніше: — Драстуйте! А на відповідь іще анічичиркіше. Навіть муха, і та вже не дзижчить. — Раз же ж, мовляв, уже продзижчала! Що ж мені, найбільше треба, чи що?! Тоді вже ви сідаєте, коли є на що сісти, й, чекаючи на свою чергу, мрієте... III Про що ви мрієте? Мрієте ви, приміром, ну хоч про загс. Про те, як у загсі записуються ті, котрі одне одного люблять. Мені, сказати правду, особисто про це тільки мріяти й можна, бо навряд чи доведеться вже записуватись... Так дозвольте хоч за інших помріяти, на кшталт тієї баби, що побачила в садочку, як молодята цілувалися. Подивилася, сама собі цмокнула, обтерлася й зітхнула: — Отак і мені б хотілося! Так от заходять до загсу такі собі, що ото одне з одним любляться, молодята. Найщасливіший день у їхньому житті. Заходять. Черга. Як у кожній черзі, зразу ж тобі підвищується весільний настрій. — Куди претесь? Що на таке запитання ви скажете, коли ви жених, та, до того, ще й закоханий? — «Прусь у любов», чи що? Незручно якось. Хіба ж ви «претесь»? Ви ж ніжно привели сюди своє найдорожче, своє найніжніше, а вам: — Куди претесь? А потім, коли ви вже кінець кінцем себе й свою голубоньку «доперли» до того столу, де узаконять вашу любов, вам як з кулемета: — Документи?! Район?! На яке прізвище?! Так! Вітаю вас! П'ятнадцять карбованців! Вискочили молодята. А ви дивитесь їм услід і мрієте... IV Про що ви мрієте? Ви мрієте про те, щоб не було черг. Як це зробити? Дуже просто: треба вміти організувати як слід роботу по тих місцях, де можуть виникнути черги. От — крамниця, приміром. В однім її відділі — черга, а в других відділах стоять продавці й позіхають. Чому не можна вільним продавцям підійти до того відділу, де залюднилося, та й допомогти своєму товаришеві швиденько зліквідувати залюдненість? Можна? По-нашому, можна. А коли можна, значить, треба це зробити. А вже як виникла черга, мріється про таку картинку. От підходить людина до черги, а попередній громадянин їй: — Будь ласка, вперед! Дуже прошу! — Ні, нізащо! Ви будете спереду, а я ззаду. — Та я вас благаю, станьте поперед мене! — І не просіть, і не благайте! Я такий щасливий, що позаду вас! Не позбавляйте мене цієї радості! Познайомимось! — Який ви симпатичний! — А ви просто ангел! Такі картини в кіно б показували. Ні, краще не показувати, бо буде черга в кіно. V Про що ви далі мрієте? Ви мрієте про те, щоб громадяни, коли сідають у трамвай чи в тролейбус, не тягли одне одного за ноги, намагаючись одкинути одне одного на тротуар. Особливо пристрасно хочеться, щоб не хватали за штани. Ногу не так ще легко одірвати, а штани, — ви ж знаєте, — річ дуже тендітна, і йти додому без лівої холоші трохи непристойно. Самі подумайте, права нога в штанях, а ліва в трусиках. Неінтересно! Хіба не можна так: стоять громадяни й чекають на трамвай. Підходить трамвай. Одне до одного з поклоном. — Будь ласка, прошу! — Ні, я вас прошу, — сідайте ви перший! — Я вас дуже прошу, сідайте ви! Певна річ, що довго тут з чемністю затримуватись не треба, бо трамвай може піти порожній. Подумайте: скільки буде збережено мануфактури! VI От ви сіли в трамвай, настрій у вас прекрасний, на лицях у всіх пасажирів лагідна посмішка, бабусі й жінки сидять, чоловіки стоять, кондукторша, продаючи квитки, наспівує веселенької пісеньки. Ви їдете й мрієте. Ви ще раз мрієте про наші державні, громадські, кооперативні й інші установи і про урядовців, що працюють по тих установах. Урядовці привітні, чемні, сумлінні... Справи не затримуються, на всякі листи, запитання і т. ін. негайно даються відповіді. Чистота, порядок, лагідність. А як же ж інакше може бути? Це ж не чиновники лихої пам'яті царського Уряду! Це ж урядовці нашого всенародного уряду, значить, народні урядовці! Народні слуги! А бути слугою свого народу — це не тільки обов'язок, а це — велика честь! їм, через свій уряд, народ доручив працювати в своїх народних установах. А народ ніколи не буває ні нечемним, ні черствим, ні помертвілим. Народ життя свого не жалів, щоб захистити свою честь, свою свободу, свій уряд, свою державу. Яке ж ми маємо право жаліти для народу свою працю, енергію, хист, знання? І тоді радістю й привітом бринітиме до нас повсякчасне народне: — Здрастуйте, дорогі товариші наші урядовці! А на відповідь, щоб ще радісніше залунало: — Доброго здоров'я! 1946 --- КІНЕЦЬ --- Оригінальний текст відновлено з резервної копії е-бібліотеки InterNetri: http://web.archive.org/web/20020529184559/internetri.net/lib У *.txt форматував Віталій Стопчанський Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво" www.chtyvo.org.ua