| Опис: |
Україна в Центрально-Східній Європі: З найдавніших часів до кінця ХVIII ст. – Вип. 4 / НАН України. Ін-т історії України; Відп. ред. В. А. Смолій. – К., 2004. – 528 с.
**Анотація**
Наукова стаття Дмитра Ващука присвячена дослідженню впливу обласних привілеїв Київщини та Волині на формування норм Першого Литовського Статуту (ПЛС). Автор наголошує на відсутності комплексного порівняльного аналізу цієї проблематики у попередній історіографії. У статті проводиться детальний порівняльний аналіз статей Київського та Волинського привілеїв із відповідними положеннями ПЛС. Дослідження охоплює низку ключових правових питань, таких як принцип презумпції невинуватості шляхти, регулювання покарання за державну зраду, майнові відносини (зокрема, права вдів) та порядок успадкування. Також порівнюються норми, що стосуються заборони введення нових мит, звільнення підданих шляхти від деяких повинностей, земельної оборони та обмеження надання маєтків чужоземцям. Особливу увагу приділено порівнянню систем судочинства, зокрема, процедурі апеляції до великого князя та участі "діцького" у судовому процесі. Встановлено, що ПЛС здебільшого уніфікував право, пом'якшивши деякі норми та деталізувавши інші. Зроблено висновок, що привілей Київщини був найбільш повно рецептований у змісті Статуту, хоча вплив обох обласних грамот є спільним і очевидним.
---
**Основні ідеї твору**
1. Перший Литовський Статут (ПЛС) ознаменував кінець домінування уставних земських грамот у Великому князівстві Литовському (ВКЛ).
2. ПЛС гарантував усім підданим рівне судочинство, одночасно формально зберігаючи старі звичаї та привілеї.
3. Комплексний порівняльний аналіз обласних привілеїв Київщини та Волині з ПЛС раніше практично не проводився.
4. Норми ПЛС щодо презумпції невинуватості шляхти та заборони конфіскації майна без суду схожі з Київським привілеєм.
5. Волинський привілей надавав ширший шляхетський імунітет, забороняючи старості злословити або саджати шляхтичів у в'язницю.
6. Київський привілей передбачав смертну кару та конфіскацію майна за державну зраду.
7. ПЛС пом'якшив покарання за державну зраду, замінивши смертну кару втратою честі та конфіскацією майна.
8. Київський привілей дозволяв чоловікові записати дружині лише третину майна в грошовій вартості, а не саме майно.
9. ПЛС розширив це положення, дозволивши шляхті вільно розпоряджатися (продавати, дарувати, закладати) третиною свого майна, включаючи отчинне.
10. Усі три документи (привілеї Київщини, Волині та ПЛС) забороняли введення нових мит.
11. ПЛС, на відміну від привілеїв, передбачав конфіскацію маєтку на користь господаря як покарання за самовільне введення нових мит.
12. Піддані шляхти Київщини та Волині звільнялися від низки повинностей і робіт на користь держави (наприклад, єзів, косіння сіна, селення дворів).
13. ПЛС підтвердив звільнення посполитих людей підданих шляхти від окремих податків, але залишив обов'язок щодо старих звичаєвих повинностей.
14. Київський привілей і ПЛС регламентували земську повинність (військову службу).
15. Положення про земську повинність було відсутнє у Волинському привілеї, хоча обов'язок існував згідно з Переписом війська ВКЛ 1528 року.
16. ПЛС підтвердив норму про заборону надання землі, міст, посад та честей чужоземцям, дозволяючи це лише "прирожоным а тубылцом" (уродженцям і тубільцям).
17. ПЛС значно пом'якшив еміграційний процес порівняно з Київським привілеєм, вимагаючи лише, щоб виїзд шляхтича не заважав державній службі.
18. ПЛС детально кодифікував у четвертому розділі сімейне право та право успадкування вдів та дітей, тоді як у Волинському привілеї ці статті були відсутні.
19. ПЛС заборонив переведення судового засідання на "вище право" (апеляцію до Великого князя), що було дозволено привілеями Київщини та Волині.
20. Інститут "діцького" (посильного для виклику до суду) потрапив до ПЛС від обласних привілеїв, причому ПЛС та Волинський привілей вимагали два попередження, а Київський – одне. |
