Джузеппе Унґаретті
Поезія
Переклад Юрія Педана


© Ungaretti

© Ю.Педан (переклад з італійської)

Текст надано RASTAUKRAINA.


Зміст

Про Джузеппе Унґаретті

 

Неспання

Заснути

Браття

Солдати

У напівсні

Пам'яті друга

Різдво

Радість катастроф

 


 

Видатний італійський поет Джузеппе Унґаретті (1884—1970) народився у бідній емігрантській родині в єгипетському місті Александрії, де жив до 24 років. У 1912 році приїздить у Париж і вступає до Сорбоннського університету. В цей період відбувається його знайомство з кращими представниками літературно-мистецького авангарду — Аполлінером, Валері, Леже, Пікассо, Модільяні. Призваний на військову службу, він бере участь у першій світовій війні на полях Італії і Франції.

Унґаретті мав уже 27 років, коли відбувся його літературний дебют: в міланському журналі «Лачерба» з'явилася невелика добірка ліричних віршів. Перші книжки поета «Похований порт» (1916) та «Радість катастроф» (1919) відбивають настрої і почуття авангардистської інтелігенції Європи. Поряд з Еудженіо Монтале і Сальваторе Квазімодо Унґаретті стає провідним творцем італійської герметичної поезії, напрямку, що виник за часів панування фашизму як спонтанна реакція чесних художників на людиноненависницьку ідеологію режиму.

Значні зміни в творчості Унґаретгі сталися в роки другої світової війни, коли, піднятий на боротьбу героями руху Опору, італійський народ повалив фашистську владу, В своїх повоєнних книжках «Страждання» (І947) та «Земля обітована» (1950) поет створює чудові зразки філософської поезії, сповнені хвилювання за долю людини і людства.

Джузеппе Унґаретті по праву вважається одним із найвидатніших ліриків XX століття, а його літературна спадщина має великий вплив на нові покоління поетів.

 


 

 

НЕСПАННЯ

Цілісіньку ніч,

скоцюрбившись біля товариша,

роздертого міною,

який

дивився на місяць,

ощиривши рот,

а його

закривавлені руки

вчепилися

в душу мою,

писав я листи,

повні любові...

Ніколи ще я так

не любив

життя.

 

 

ЗАСНУТИ

Заснути хочу,

як оце село,

що тихо спить

у сніговій

сорочці.

 

 

БРАТТЯ

Ви якого полку,

браття?

Слово тремтить

уночі.

Ледь народжений

лист.

У мовчазному повітрі

мимовільний спалах

людини,

що відчула

свою крихкотілість.

Браття!

 

 

СОЛДАТИ

Вони

як листя

на деревах

восени.

 

 

У НАПІВСНІ

Я споглядаю ніч насильства.

Повітря подірявлене,

як сито,

роями куль

з розжарених гвинтівок

піхотинців,

що зіщулились в траншеях,

неначе слимаки

в своїх хатках.

Мені здається,

гурт каменярів,

як ошалілий,

гатить молотками

в базальтовий кругляк

моїх доріг,

а я все слухаю,

не кажучи нічого

у напівсні.

 

 

ПАМ'ЯТІ ДРУГА

Він звався

Мохамед Шеаб.

Нащадок

кочовиків-емірів,

самогубець,

бо втратив

батьківщину.

Заради Франції

змінив ім'я.

Він став Марселем,

та не став французом,

хоча покинув

родове шатро,

де слухають

корану кантилени

і каву попивають

водночас.

Він не зумів

у втіхах розчинити

тужливий спів

своєї самоти.

Я проводив його

з хазяйкою готелю,

де ми жили

в Парижі на рю де Карл

в будинку номер п'ять,

убогому притулку

злидарів.

Він спочиває

на цвинтарі в Іврі,

околиці,

яка здається вдень

огидним стервом.

Можливо,

тільки я

і пам'ятаю,

що жив такий

на світі.

 

 

РІЗДВО

Немає бажання

пірнати

у хаос

доріг.

Навалилася

втома

на плечі.

Благаю:

покиньте мене,

як дитячу забавку,

в кутку.

Тут

нічого не чути,

тільки

грубки тепло.

Сиджу,

а диму струмки

виграють

у повітрі.

 

 

РАДІСТЬ КАТАСТРОФ

І знову він

у подорож

іде,

як чудом уцілілий

вовк морський,

чий корабель

загинув

у безодні.

 


© Aerius, 2004