Шкіромий (Переклад з рос. Oлександра Тарасенко, серпень 1993) Простирадло - утікало І білизна - хай їй грець І матрасик, мов карасик Від мене забрався геть. Я за мапу - мапа в шафу, Я за пензлик - той нишком І сховався під ліжком. Я хочу поїсти сало, Відрізаю шмат чималий, Але кляті ті шмати Від мене - під три чорти. Що за жарти недолугі, І чому всі речі вщерть Заюрмились, схаменулись І сягнули шкереберть? Чобітки за рушниками, Рушники за мотузками, Мотузки за чобітками, Все батьківське надбання Шаленіє, скаженіє І тікає навмання? Раптом просто із горища Клишоногий, наче рак Шкутильгає водомийщик І до мене мовить так: Ти гидкеє, ти бруднеє. Неохайне поросятко Ти брудніш за сміттєзбірник У люстерко подивись! У тебе вапно на оці У тебе гівно на боці, У тебе такі капиці, Що іздерлись ногавиці! Навіть, навіть ногавиці Від тебе забрались геть! Дуже рано на світанку Миють личко каченята Й пташенята І шпачки, і пацючки. Ти єдиний не помився І бруднечею лишився То ж забрались від бруднечі І панчохи, й чобітки. Я - шановний водомийник, Славнозвісний шкіромий, Водомийників керівник І мочалок ланковий! Ледве гепну я ногою, І покличу козаків, Водомийники юрбою Всі візьмуть напоготів. Закатують, відшматують Неохайних дітлахів. І прочуханку жорстоку Запровадять над тобою У Матвіївську затоку Вмить занурять з головою! Замантулив в мідний таз, Заволав "Кара - барас!" Тої ж миті мило, мило Зась! - в волосся - мити зілля Гілля, рілля і бадилля Підбадьорює: "Мию, мию сажотруса Пильно, щільно, Часто, густо! Буде, буде сажотрус Чистий, мов різдвяний гусь" Тут мочало причвалало І мерщій малечу мить Ось вовтузить мов шибало І волає, і ганьбить. Від збентежених мочалок Я мерщій, немов від палок А вони чимдуж загалом Нижнім Валом, Верхнім Валом. Я до Бабиного Яру Навпростець я повз кошару, А вони - через мури, Як підступнії щури. Тут назустріч мій коханий Мій улюблений кацап, Він з Альошею і Ванєй Прямував, неначе цап І мочалку, наче галку Він щелепами цап-цап! А за тим ногами він затупцював І руками він мене відлупцював "Уходи-ка ты домой!" він мовляв "Да лицо свое умой!" він мовляв "А не то как налечу!" він мовляв "Растопчу и проглочу" він мовляв Я по вулицях борснувся підтупцем Втік до водомийника кінець кінцем Милом мивсь, циберком грюкав, Як ударник п'ятиріччя. І багнюку, і гівнюку Відокремив від обличчя. Тої ж миті капелюх Сів на мене проміж вух А за ним цукерок купа: "З'їж мене, малеча любо!" А за ними сала шмат: "Поласуй мене, мій брат!" Ось і зошит повернувся, Ось і коник без візка, І абетка з Інглиш мовой Станцювали гопака. Шанобливий водомийник, Славнозвісний шкіромий, Водомийників керівник І мочалок ланковий Закружляв мене у танку І, кохаючись, мовляв: "Ти тепер мені приязний, Ти тепер мені люб'язний То ж нарешті ти, бруднеча, Шкіромия вшанував!" Треба, треба, треба митись Вдень і ввечері - то ж ба! Неохайним сажотрусам Ой ганьба, ганьба, ганьба! Хай живе рушниченько пухкенький І мило духмяне, мов ненька, І кістковий гребінь, І голярський камінь! То ж мийся, підмийся, голись! Пірнай, виринай, не барись! У лазні, ставку, на болоті, В Гнилим Тикичу, що в Кам. Броді В Криму і в Карпатах Усюди й завжди Вкраїні хвала - і воді!