| Опис: |
О. О. Тараненко
Українська літературна мова кінця XX — першої чверті ХХІ ст.: стан і тенденції розвитку: Монографія : у 2 частинах / О. О. Тараненко. — Частина I : Розділи I-VI. Київ : Український мовно-інформаційний фонд НАН України, 2024. 8 8 8 с.
У монографії розглядаються явища і процеси, що стали активно виявлятися в українській літературній мові з кінця 80-х — початку 90-х рр. минулого століття, триваючи з різними модифікаціями дотепер, — як наслідок переходу країни до нового типу соціально-політичних та економічних відносин і здобуття (відновлення) державної незалежності України, проголошення української мови державною мовою країни та посилення уваги суспільства до своєї мови. В основі активної розбудови та істотної перебудови складу української мови цього періоду, значної аксіологічної переорієнтації систем її номінативних, стилістичних і прагматичних засобів лежать насамперед чотири фактори — це, по-перше, докорінні зміни в соціальній дійсності в країні та зміни в соціальних пріоритетах сучасного українського суспільства; по-друге, демократизація мовної практики суспільства та лібералізація підходів у ставленні різних груп мовного соціуму до користування літературною мовою; по-третє, соціальна, економічна та культурно-мовна глобалізація в житті українського суспільства і, по-четверте, значне посилення тенденцій до істотного коригування нормативних засад літературної мови — у напрямі як поглиблення її національних принципів, так і дальшого розвитку в нових умовах функціонування як державної мови країни. Сучасні тенденції в розвитку української літературної мови демонструють як подібності, так і відмінності на загальному фоні слов’янських мов новітнього періоду.
Для мовознавців — науковців і викладачів, студентів-філологів, а також широкого кола всіх, хто цікавиться проблемами функціонування та розвитку української мови, як і інших слов’янських літературних мов.
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
Від автора 14
Вступ: Стан української літературної мови на початок 1990-х років і нові мовні явища й тенденції 15
1. Загальний стан української літературної мови на початок 1990-х років 16
2. Зміни в українській літературній мові на її новітньому етапі: комплекс загальних чинників, характер їхньої реалізації, тенденції розвитку 30
Література 38
Розділ І. Відбиття в українській мові новітнього періоду формування нової системи соціальних пріоритетів і цінностей / антицінностей 43
1. Масові зрушення в тематичних сферах номінації і переосмислення / переоцінення певних масивів суспільно-політичного лексикону (вступні зауваження) 43
2. Зрушення в галузевих і тематичних сферах номінації 44
2.1. Пасивізація певних сегментів лексико-фразеологічного фонду 45
2.2. Формування номінативного фонду на позначення реалій нової соціальної дійсності 46
2.2.1. Лексика на позначення сфери державного будівництва 48
2.2.2. Лексика на позначення нової соціальної стратифікації 49
2.2.2.1. Структурування населення за ознакою соціально-майнового розшарування та за протиставленням «влада — народ» 50
2.2.2.2. Структурування українського політикуму 57
2.2.2.2.1. «Демократи» — «партократи» (комуністи). «Демократи» — «регіонали» 63
2.2.2.2.2. Ліві — праві 65
2.2.2.2.3. Центристи — радикали 69
2.2.2.2.4. Ліберали 69
2.2.2.3. Структурування населення за конфесійною належністю 70
2.2.3. Лексика на позначення нових реалій фінансово-економічної та юридично-правової сфер 71
2.2.4. Лексика на позначення понять сфери новітніх технологій 78
2.2.5. Лексика на позначення нових реалій у сферах культури та масових розваг 82
2.2.6. Лексика на позначення понять сфери екології 83
2.2.7. Лексика на позначення понять релігійної сфери і народної обрядовості 85
2.2.8. Лексика на позначення різних напрямів «неофіційного» і «альтернативного» (знання, пізнання, практики) 88
2.2.9. Лексика на позначення понять зі сфер інтимного життя людини 90
2.2.10. Лексика на позначення реалій зі сфер на полюсі суспільних антицінностей 95
2.2.10.1. Лексика на позначення реалій зі сфери злочинності 95
2.2.10.2. Лексика на позначення реалій із життя наркоманів 100
2.2.10.3. Лексика на позначення реалій зі сфери проституції 101
2.3. Російсько-українська війна 102
I. Корпус української мови і аспекти його реалізації 102
2.3.1. Номінація 102
2.3.1.1. Номінативний інвентар війни 102
2.3.1.2. Декомунізація / дерадянізація та дерусифікація українського ономастикону і дедалі ширша його українізація 111
2.3.1.3. Актуалізація мовних образів України і Росії. 111
2.3.2. Посилення тенденцій у напрямі дальшої дерусифікації української літературної мови 111
2.3.3. Орфографія. Графіка 111
2.3.4. Стилістика дискурсів війни 113
2.3.5. Прагматика наративів періоду війни 113
II. Суспільний статус української мови 113
3. Нове (критичне) осмислення та переоцінка суспільно-політичних реалій радянської доби й комуністичної ідеології 114
3.1. Активізація нової хвилі політико-ідеологічного пуризму / пасивізація певних сегментів лексико-фразеологічного фонду 115
3.2. Переосмислення / переоцінка певних одиниць та опозицій суспільно-політичного лексикону 119
3.2.1. Переосмислення / переоцінка певних ключових поняттєвих комплексів радянської ідеології 119
3.2.2. Переосмислення / переоцінка окремих подій і періодів радянської історії 128
3.2.3. Прагматико-стилістичні засоби вираження переоцінки радянського минулого 133
4. Актуалізація традиційних та «загальнолюдських» соціальних, моральних, духовних орієнтирів і пріоритетів 137
4.1. Від «старого» до «нового» 137
4.2. Від застою до розвитку, реформ 139
4.3. Від тоталітаризму до демократії й пізніше — між демократією і загрозою авторитаризму 142
4.3.1. Від монополізму до можливості вибору 144
4.3.1.1. Від безальтернативності до альтернативності і плюралізму 144
4.3.1.2. Від державної до недержавних форм власності 146
4.3.2. Від державно-бюрократичного до соціального, «людського» 146
4.3.2.1. Розгортання сфери «громадянського» 147
4.3.2.2. 2. Посилення уваги до сфери «соціального» 149
4.3.2.3. 3. Активізація слів люди, людський 149
4.3.2.4. Дезактуалізація «шанобливого» ставлення до колективізму, колективного і несхвального — до індивідуалізму, індивідуального . . . 150
4.3.2.5. Актуалізація поняття довіри 151
4.3.3. Від «соціально-класових» до «загальнолюдських» категорій 151
4.3.4. Від офіційного до неофіційного 153
4.3.5. Від «закритості» до «відкритості» 154
4.3.6. Між правовим і неправовим 155
4.3.7. Від центру (Центру) до республік (в СРСР), до регіонів 156
4.4. Між бездуховністю і духовністю 161
4.5. Між загальним забрудненням і очищенням 163
4.6. Між єднанням і роз’єднанням, між «консенсусом» і конфліктом 167
4.6.1. Конфлікти і «війни». Революції', «Майдани» 167
4.6.2. Діалог і злагода 171
4.7. Між «безладом» і «порядком» та «стабілізацією» 175
4.8. Між «справжнім» і «несправжнім» 178
4.9. Орієнтація на успіх ? 179
4.10. «Мажорна» і «мінорна» прагматика / стилістика в сучасних дискурсах .... 183
4.11. Деякі підсумкові зауваження 184
4.11.1. Вияви «радянської ностальгії» та апелювання до неї 185
4.11.2. Розрив між заявами та лозунгами і реальним станом речей у новій соціальній дійсності 187
5. Національно-державні аспекти нової України 189
5.1. Аспекти української державності 189
5.1.1. Поняття батьківщини (вітчизни), вітчизняного 189
5.1.2. Поняття республіки / країни, держави та її столиці 190
5.1.3. Гніздо слів з твірною основою держав - а 191
5.1.4. Активізація слів незалежний (незалежність) і самостійний
(самостійність) щодо України 192
5.1.5. Активізація слів соборний, соборність 193
5.1.6. Україна — «суб’єкт» чи «об’єкт»? 194
5.2. Аспекти української етнічності 195
5.2.1. Посилення уваги до понять корінних народів / етносів країни та її титульної нації. 195
5.2.2. Актуалізація поняття діаспори 196
5.2.3. Активізація використання означення національний. Український націоналізм 196
5.2.4. Активізація вживання слів українці (українець, українка), український, Україна 198
5.2.5. Розширення функціонування слів тематичного ряду, пов’язаного
з добою козаччини 206
5.2.6. Посилення уваги суспільства до знакових сторінок в історії українського народу 209
5.2.7. Від образу українського народу як народу-жертви до культивування його героїзму 209
5.2.8. Міфологізована ідеалізація українського народу в його праісторичному минулому 216
5.2.9. Відштовхування від ідеї «російського» як нібито вищого 217
5.2.10. Поява й популярність слів менталітет, ментальність 218
5.3. Аспекти української як етнічності, так і державності 218
5.3.1. Актуалізація поняття «відродження» 218
5.3.2. Активізація словотвірного гнізда розбудов-а 219
5.3.3. Активізація означення національний у значеннях «державний / вітчизняний» і «загальнодержавний; загальнонародний» 220
5.3.4. Активізація вживання, розширення лексичної сполучуваності та семантичного обсягу слів Україна (у значенні держави), український, українці (українець, українка) — від суто національного (етнічного) і територіально-адміністративного до державного 223
5.3.5. Мовний образ Росії (з погляду її ставлення до України та дій проти неї).
Критика нової «слов’янської ідеї» 230
5.4. Номінативно-аксіологічні опозиції в сфері позначень сторін у національно-політичних і національно-культурних та мовних відносинах 238
5.4.1. У межах українського національно-державницького дискурсу 239
5.4.1.1. Патріот, державник та ін. — космополіт, «інтернаціоналіст» та ін 239
5.4.1.2. Українець (свідомий, щирий) та ін. — малорос, хохол та ін. . . . 241
5.4.1.3. Націонал-демократи — націонал-патріоти 244
5.4.2. У межах дискурсів, опозиційних щодо українського національно-державницького руху 248
5.4.3. «Ватники», «колоради» та ін. — «укропи», «кіборги» та ін 250
5.4.4. Україн(ськ)омовний — російськомовний 252
5.4.5. «Східняки» — «західняки» 253
5.4.6. Нація — народ 254
5.5. Деякі паралелі в інших слов’янських мовах новітнього періоду 254
6. Орієнтація на «європейські» і «світові» цінності 260
6.1. «Європейський вибір» України 260
6.1.1. Активізація в ужитку слів з морфемами європ-, євро - та гнізда європейський 262
6.1.2. Курс на європейську інтеграцію 264
6.1.3. Розширення в українському мовному просторі образно-аксіологічного функціонування елементів іншомовних ономастичних систем 267
6.2. Рівняння на «світові стандарти та цінності» в загальному руслі культурно-мовної глобалізації 268
6.2.1. «Успіх» і навколо нього 268
6.2.2. Одиниці й системи виміру та оцінювання 280
6.2.3. Мовна прагматика глобалізації 282
6.2.3.1. Культивування «позитиву» 282
6.2.3.2. Певне спрощення в стилістиці спілкування та в семантизації окремих слів 284
6.2.3.3. Детабуїзація морально «заборонених» тем 285
6.2.3.4. Певна вульгаризація, поширення агресивної стилістики спілкування 285
6.2.3.5. Поширення стилістики політкоректності, нових форм мовної ввічливості 286
6.2.3.5.1. Практика мовної політкоректності 286
6.2.3.5.2. Поширення нових форм мовної ввічливості 289
6.2.4. Вияви критичного ставлення до культурно-мовної глобалізації та
«європейського вибору» 290
7. «Лібералізація» критеріїв оцінювання 294
8. Нові просторові орієнтири та часові координати реалій сучасної української
дійсності в мовній свідомості суспільства 298
8.1. Актуалізація певних просторових координат і орієнтирів за їхніми визначальними мовними віхами 298
8.2. Періодизація новітньої історії країни за її визначальними мовними віхами . . 300
9. Нові явища в моделях лексичної і фразеологічної номінації 304
9.1. Актуалізовані моделі експресивно-стилістичного і прагматичного використання
мовних засобів (метафора, метонімія, іронія, евфемізми, гра слів та ін.) 304
9.2. Формування нових продуктивних моделей номінативних (лексичних і фразеологічних) словосполучень 316
9.3. Формування нових лексико-семантичних опозицій як відбиття переструктурування певних аспектів соціальної дійсності 319
Література 320
Розділ II. Демократизація і лібералізація як характерні явища функціонування української літературної мови на сучасному етапі 326
1. Демократизація мовної діяльності суспільства та мовних норм і лібералізація мовного узусу 326
1.1. Демократизація vs лібералізація в сучасній мовній практиці 326
1.2. Демократизація і лібералізація у сферах мововжитку та мовного регулювання 331
1.2.1. Експресивно-стилістичні та прагматичні настанови в загальному руслі явищ мовної демократизації / лібералізації 331
1.2.2. «Забруднення» літературної мови як зворотний бік мовної демократизації / лібералізації. Розмови про «псування», «занепад», «кризу» мови 331
1.2.2.1. «Плющизми», «янукізми» і под., а також «азірівка» 337
1.2.3. Демократизаційні і лібералізаційні процеси у сфері мовного регулювання 343
2. Розширення стильового діапазону публічних дискурсів і стилістичних меж інвентарю української літературної мови 347
2.1. Розширення функціонування в публічному мовному просторі стильових і жанрових різновидів української літературної мови 347
2.1.1. Розширення стильово-жанрового діапазону публічного спілкування . . 347
2.1.2. Зміни у співвідношеннях між настановами на стилістичну піднесеність / стилістичну нейтральність, на інформативність повідомлення / емоційність впливу 349
2.1.3. Зміщення стильових / стилістичних меж у загальній структурі публічних дискурсів 354
2.2. Посилення спонтанності та неофіційності спілкування в публічному мовному просторі. «Колоквіалізація» українського літературного слововжитку 355
2.2.1. Явища мовної гри в публічній мовній діяльності 357
2.2.2. Діалогізація мовлення. Інтерактивність спілкування 362
2.2.3. Посилення особистісного фактора в публічному мовному полі 363
2.2.3.1. Увиразнення індивідуальності дискурсу як засіб повнішого самовираження особистості та інтимізації спілкування (у ЗМІ) 363
2.2.3.2. Увиразнення особистісного фактора в мовній діяльності провідних діячів українського політикуму 363
2.2.4. Спрощення стилістики публічного мовного спілкування 368
2.2.5. Питання про активізацію входження до складу української літературної мови діалектизмів / регіоналізмів 369
3. Експансія стилістично знижених і субстандартних мовних шарів у публічному мовному просторі та її функції 373
3.1. Стилістичне зниження мовлення як вияв прагнення до оновлення й пожвавлення мовної стилістики, як шлях експресивізації мовлення 374
3.1.1. Узуалізація стилістичного зниження мовлення 374
3.1.2. Іронічне висміювання і пародіювання («депатетизація») 377
3.2. Настанови на антиестетизм і вульгаризацію мовлення 379
3.2.1. Хвиля мовного антиестетизму в художній творчості та публіцистиці. . 379
3.2.2. Вульгаризація мовлення 382
3.2.2.1. Вульгаризація як засіб вираження авторської розкутості та прагнення до епатажу 383
3.2.2.2. Вульгаризація як вияв мовної агресії і соціального протесту 391
3.3. Використання стилістично зниженої лексики, одиниць субстандартних шарів мови, територіальних діалектів, українсько-російського «суржику» як джерело мовного реалізму 396
3.4. Використання елементів просторіччя, українсько-російського «суржику», жаргонізмів і вульгаризмів, а також діалектизмів / регіоналізмів як засіб гумору. . 403
3.5. Власне номінативна функція — позначення реалій життя відповідних прошарків суспільства 416
3.6. Жаргонізація масового мововжитку 424
3.6.1. Жаргонізація мови як відбиття криміналізації суспільної атмосфери в країні 424
3.6.2. Активізація в масовому вжитку жаргонізованої розмовної мови 431
3.6.3. Поширення явищ жаргонного походження на інших мовних рівнях. . . 436
3.6.3.1. Поширення словотвірних моделей жаргонного і просторічного походження, а також розмовно-експресивного забарвлення 436
3.6.3.2. Поширення деяких моделей прийменниково-іменникових конструкцій 440
4. До питання щодо оцінок активізації в сучасному мовному житті стилістичного використання елементів субстандартних мовних шарів 440
Література 448
Розділ III. Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови 455
1. Новий етап у контактах української і російської мов 455
2. Запозичання елементів російської мови і протидія цим процесам 457
2.1. Дальше поширення елементів російської мови в структурі української літературної мови (прямі наслідки впливів російської мови) 458
2.1.1. Запозичення з основною власне номінативною функцією 459
2.1.2. Запозичення з номінативно-експресивними функціями 463
2.1.3. Активізація вживання образних зворотів і цитат походженням з російської мови 465
2.1.4. Механічне наслідування зразків російської мови як чинник різноманітних інтерференційних неправильностей і курйозів 468
2.2. Активізація тенденцій до віддаляння структурного складу української літературної мови від російської мови 470
2.2.1. Сам факт уже окремого існування держав Україна і Росія як найважливіший загальнополітичний чинник цих тенденцій 470
2.2.2. Поступовий відхід від російсько-орієнтованої мовної «системи координат» 472
2.2.3. Ослаблення зорієнтованості в питаннях нормативності української літературної мови на авторитет російської літературної мови 474
2.2.4. Розширення практики відтворювання українських власних назв латинською графікою без посередництва російської мови 475
2.2.5. Прагнення до усунення зворотів з явною російською культурно-мовною основою 476
2.3. Невиправдане калькування і гіперкоректне відштовхування як інші (приховані) наслідки масованого впливу російської мови 476
3. Російськомовні вкраплення в структурі українського мовлення 478
3.1. Власне національно-мовні аспекти російськомовних вкраплень 479
3.1.1. Вкраплення з основною номінативною функцією 479
3.1.2. Вкраплення з функцією мовного реалізму 479
3.1.3. Вкраплення, що свідчать про невміння або небажання мовця перемикати мовний код 480
3.1.4. Вкраплення з основними експресивно-образними та прагматичними функціями 481
3.1.5. «Русифікація» як один із шляхів українізації? 483
3.2. Національно-соціальні аспекти російськомовних вкраплень 483
3.2.1. Експресивно нейтральні вкраплення з основними номінативною та комунікативною функціями 483
3.2.2. Вкраплення для піднесення авторитету мовця і значущості сказаного 485
3.2.3. Вкраплення з метою увиразнення факту функціонування саме
російської мови як домінантної мови діяльності органів державної влади . . . 485
3.2.4. Несхвальні та іронічні / саркастичні вкраплення з метою підкреслення органічної суміжності між використанням російської мови (як формою) і поняттями радянського та комуністичного (як змістом) 485
3.2.5. Саркастичні вкраплення, спрямовані на викриття певних аспектів зовнішньополітичного курсу Російської Федерації як імперських 488
3.3. Семантико-прагматичне зіставлення / протиставлення в межах контексту одиниць української і російської мов 490
4. Політико-ідеологічні нашарування у сприйнятті / оцінюванні російської мови (як такої, в цілому) в сучасній Україні 491
5. Деякі підсумкові зауваження 503
Література 504
Розділ IV. Явище мовної глобалізації. Експансія впливів з боку англійської мови 507
1. Загальні умови і чинники нинішньої іншомовної експансії 508
1.1. Власне номінативний фактор 509
1.2. Стилістико-прагматичні і комунікативно-функціональні мотиви 510
2. Явище масових запозичень на лексико-фразеологічному рівні 513
2.1. Лексичні запозичення і семантичні (у тому числі фразеологічні) кальки .... 513
2.2. Тематичні сфери запозичень 521
2.2.1. Лексика загальносоціальної та фінансово-економічної сфер 521
2.2.2. Інформатика, інформаційні технології. Комп’ютерна галузь 526
2.2.3. Сфери культури, мистецтва. Сфера видовищ, розваг 527
2.2.4. Торгівля 528
2.2.5. Сфера харчування 529
2.2.6. Сфери спорту, активних фізичних ігор, бойових мистецтв і т. ін 531
2.2.7. Сфера ігор (настільних, розважальних, інтелектуальних і т. ін.) 532
2.2.8. Сфера моди. Стиль. Одяг, взуття 532
2.2.9. Косметика, парфумерія. Засоби особистої гігієни. Охорона здоров’я . . 533
2.2.10. Будівництво. Житло 534
2.2.11. Транспорт. Прилади, пристрої, знаряддя тощо 534
2.2.12. Назви порід собак і котів, сортів культурних рослин 535
2.2.13. Назви штучних істот (власні й загальні) 535
2.3. Деякі особливості семантико-стилістичного функціонування новітніх запозичень 536
2.4. Ономастика 542
2.5. Переорієнтація в системах номінації в руслі загальних тенденцій мовної глобалізації 542
3. Словотворення 544
3.1. Суфіксація (з участю суфіксів і суфіксоїдів) 545
3.2. Префіксація (з участю префіксів і префіксоїдів) 548
3.3. Словоскладання (поширення аналітизму у творенні складних слів) 549
3.4. Міжчастиномовна конверсія 549
4. Морфеміка 549
5. Морфологія 551
6. Синтаксис 552
7. Фонетика 553
8. Орфографія. Пунктуація 554
9. Графіка (розширення в мовному просторі України
використання латинської графіки) 555
10. Вияви критичного ставлення до новітньої експансії іншомовних запозичень ... 561
Література 562
Розділ V. Впливи на корпус сучасної української літературної мови з боку інших мовно-літературних практик (у межах української загальнонаціональної мови
XX століття) 565
1. Позиціонування регіону Галичини на загальному тлі сучасної України. Регіолект Галичини в загальному контексті сучасної мовної ситуації в Україні та української літературної мови 566
1.1. Позиціонування регіону Галичини на загальному тлі сучасної України 566
1.2. Регіолект Галичини в загальному контексті сучасної мовної ситуації в Україні та української літературної мови 574
2. Загальнокультурна специфіка регіолекту Галичини 580
2.1. Ономастика 580
2.2. Традиції дорадянського пуризму 582
2.3. Мовний етикет 582
2.4. Церква. Народні свята 583
2.5. Політика. Військо. Спорт 585
2.6. Страви. Напої 586
2.7. Культура кави. Кнайпи 586
2.8. Актуалізація теми батярства 587
2.9. Культивування регіолекту в текстових масивах 588
3. Регіональні особливості усного мовлення інтелігенції, публічних сфер міського життя, мови місцевих ЗМІ та ін. (на різних мовних рівнях) 590
3.1. Лексика 592
3.2. Фонетика. Морфонологія 605
3.3. Морфологія 607
3.4. Синтаксис 611
3.5. Словотворення 613
4. Мова української західної діаспори і сучасна мовна практика в Україні 619
4.1. Діаспора і «м (М) атерик» 619
4.2. Українська діаспора і статус української мови в Україні 622
4.3. Українська діаспора і корпус української літературної мови 624
4.4. Роль мовної ідеології і мовної практики етнічних діаспор у сучасному слов’янському світі 632
5. Активізація впливів зазначених ідіомів на українську літературну мову новітньої доби 635
5.1. Загальні чинники та конкретніші мовні причини такої активізації 635
5.2. Функції розширеного використання елементів зазначених ідіомів у текстах української літературної мови 641
5.2.1. Як засіб мовного реалізму 641
5.2.2. Як шлях до оновлення мовностилістичного образу української літературної мови та її нормотворчого коригування 641
5.3. Поширення елементів зазначених ідіомів на різних структурних рівнях української літературної мови 642
5.3.1. Словотворення 643
5.3.2. Лексика 646
5.4. Ономастика 663
5.5. Ставлення різних кіл українського суспільства до активізації впливів зазначених
ідіомів на українську літературну мову і політичне використання цього факту . . . 664
5.6. Деякі підсумкові зауваження 670
Література 672
Розділ VI. Посилення тенденцій до коригування української літературної мови на засадах її національної самобутності та до її систематизації на засадах регулярності. Особливості сучасного мовного пуризму і його напрями 676
1. Активізація суспільної уваги до проблем сутності «справжньої» української
літературної мови. Лінії мовного пуризму 676
1.1. Перегляд нормативних засад української літературної мови в напрямі посилення її національної самобутності 676
1.2. Напрями розгортання тенденцій пуристичного характеру в коригуванні засад української літературної мови 677
1.3. Український пуризм новітнього періоду на сучасному загальнослов’янському тлі 689
2. Активізація тенденцій до обмеження наявності іншомовних елементів у структурі української літературної мови 694
3. Тенденції до пошуків стилістично-нормотворчих домінант української літературної мови та її самобутності 710
3.1. Тенденції до дальшої націоналізації («українізації») української літературної мови 712
3.2. Розширення використання окремих елементів і стилістики в цілому народнорозмовної мови 724
3.3. Посилення елементів етнографізації української літературної мови і дискусії навколо цього. Суперечності між національним і соціальним
у розвитку літературної мови 731
3.4. Повернення до активного мовного життя одиниць і явищ, що протягом попереднього періоду стали вже трактуватися як застарілі 743
3.5. Активізація «елітарного» пуризму 752
4. Активізація змін у межах явища мовної варіантності 767
4.1. Розширення явища мовної варіантності 767
4.2. Обмеження / усунення попередньої варіантності 780
4.3. Явище мовленнєвої «диглосії» в підходах до використання мовних варіантів 781
4.4. Ширші наслідки впливів «вибуху варіантності» на загальний стан української літературної мови. Проблема «перехідного періоду» в співіснуванні варіантів . . . 782
5. Сфери та умови поширення нових стилістично-нормотворчих домінант у функціонуванні й розвитку української літературної мови 788
5.1. Поширення нових стилістично-нормотворчих домінант у мовній діяльності різних соціальних і вікових верств суспільства 791
5.2. Основні функціонально-мовні сфери реалізації нових стилістично-нормотворчих домінант 792
5.3. «Легкість» у підходах до коригування мовних явищ, з одного боку, і «страх перед мовою», з другого боку, як характерні явища сучасної мовної поведінки... 811
6. Активізація дискусій на теми «справжньої» української літературної мови та їх ідеологізація. Вибір орієнтирів для української літературної мови 817
6.1. Вихідні позиції прихильників істотного реформування української літературної мови в напрямі її дальшої націоналізації 825
6.2. Позиції несприйняття і критика явища масових змін у структурі та стилістиці сучасної української літературної мови 827
6.2.1. Позиція пасивного неприйняття 827
6.2.2. Позиції активнішого або й достатньо активного неприйняття 827
6.3. Вибір орієнтирів для реформування української літературної мови 840
7. Українсько-білоруські паралелі новітнього періоду в розвитку літературних мов 849
Література 857
Джерела матеріалу 870
Умовні скорочення 884
|
