|
| Написано: |
2019 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
22.07.2019 |
|
| Твір змінено: |
22.07.2019 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(3.9 МБ)
|
|
| Опис: |
Савченко О. О. Українсько-татарські політичні взаємини та
соціальні комунікації у XVI – на початку XVIIІ ст. – На правах рукопису.
Дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціалізацією 07.00.01 – Історія України. –
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. – Київ, 2019.
Зміст анотації
Дисертація є однією з перших спеціальних праць, присвячених
реконструкції українсько-татарських політичних взаємин і соціальних
комунікацій у XVI – на початку XVIII ст.
Аналіз рівня наукової розробки проблеми засвідчив відсутність
комплексного дослідження, предметом висвітлення якого були українсько-
татарські політичні взаємини та соціальні комунікації у XVI – на початку
XVIIІ ст. Джерельна база дисертації представлена комплексом документів і
матеріалів, частина з яких вводиться до наукового обігу вперше. Особливу
новизну та інформаційну цінність становили актові матеріали судово-
адміністративних установ, листи та дипломатичні інструкції, що розкривають
різні аспекти українсько-татарських відносин досліджуваного періоду.
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять принципи історизму,
науковості, всебічності, а також, загальнонаукові і спеціально-історичні методи
(історико-географічний, проблемно-хронологічний, ретроспективний,
статистичний та ін.). Їх поєднання з доробком дослідників теорії фронтиру,
цивілізаційного підходу та досліджень кочового способу життя дали змогу
виконати окреслені мету та завдання дисертації, розкривши особливості
українсько-татарських політичних взаємин та соціальних комунікацій протягом
XVI – початку XVIII ст.
У роботі розглянуто особливості політики татарського осадництва на
українських землях Великого князівства Литовського та Королівства
Польського. Визначено етапи розселення татарської людності, протягом яких 3
відбулось становлення інституту служивих татар. Ключовим для українських
земель став етап XVI – І половини XVII ст., під час якого центр татарського
осадництва поступово перемістився ближче до південних і східних кордонів
литовської і польської держави. Служивих татар тут частіше залучали до
боротьби з Кримським ханством та Московською державою, осаджуючи їх на
військовому праві на степових ребежах. Саме на даному етапі виникли
більшість татарських общин українських земель. Деякі з них проіснували до
ХІХ – початку ХХ ст.
На землях Волині, Поділля, Київщини та Галичини виявлено населені
пункти (міста, села, містечка, слободи, присілки, тощо), у яких проживали
татари-осадники. На основі цих даних розроблено карту їх розселення на
українських теренах. Регіональна специфіка осадження татар відображала
історико-правові та географічні особливості цих регіонів. Найбільше їх общин
зафіксовано на Волині, де до середини XVII ст. переважали приватні татари з
володінь князівських і магнатських родів Острозьких, Корецьких,
Вишневецьких, Сенявських, Заславських та ін.
На Поділлі татари служили в гарнізонах фортець та у складі приватних і
коронних підрозділів. Найбільша їх кількість тут фіксується в останній третині
XVII ст., тобто протягом польсько-турецької війни 1672-1676 рр. та існування
Подільського еялету. Міграція в цей регіон марійців у XVI ст. та їх подібність
до татар призвели до поширення етноніму «чемериси» і на служивих татар
цього регіону. На Київщині та Подніпров’ї татари-осадники мали тісні контакти
з українським козацтвом. Після утворення Гетьманщини у середині XVII ст. їх
общини зникають, а служиві татари приєднуються до лав козацтва чи мігрують
в інші регіони Речі Посполитої. На Галичині більшість згадок до татар-
осадників стосується полонених, захоплених під час татарських походів чи
польсько-турецької війни 1672-1676 рр. Їх частіше розпорошували по околицях
фортець чи шляхетських резиденцій та рідше залучали до військової служби.
Систематизації зібраних даних дала змогу розробити карту слідів татарського
осадництва на землях сучасної Правобережної і Західної України. Її аналіз 4
підтвердив те, що осадників частіше розселяли поблизу фортець, резиденцій
магнатів, переправ, торгівельних і ремісничих центрів чи «татарських шляхів».
Татари-осадники різнились за соціальною структурою, правовим
статусом та службовими функціями. На українських землях існували такі їх
категорії як: господарські татари, татари-козаки, приватні і міські татари. На
початок XVII ст. більшість їх служивих категорій були зрівняні в правах з
господарськими татарами, хоча окремі їх роди продовжували іменуватись
степовими титулами, такими як мурза, бей, сейтем, коврат, тощо. Релігійні
свободи та наявність привілеї вплинули на збереження общин та ідентичності
їх спільноти.
Розкрита роль кримських і служивих татар в військово-політичних
подіях на українських землях. «Кримський напрям» зовнішньої політики був
одним з пріоритетних в Гетьманщині, а козацька еліта підтримувала тісні ділові
і особистісні зв’язки з верхівкою ханства та турецькою адміністрацією
Північного Причорномор’я. Підрозділи кримців відіграли важливу роль у
здобутті перемог козацького війська, а династія Гіреїв виступала в ролі
посередників у перемовинах Гетьманщини з Річчю Посполитою та Потрою.
Високий рівень підготовки та досвіт сприяв також залученню українськими
гетьманами татар в якості надвірної охорони. Їх організовували подібно до
татарських хоругв магнатів та залучали для охорони гетьмана та запобіганню
козацьких бунтів. З послабленням влади гетьмана протягом ІІ половини
XVII ст., Бахчисарай нарощував військову присутності на Правобережжі та
посилював вплив на політику Чигирина. Важливий вплив на участь татар в
«українському питанні» мали калмики. Їх «мала війна» проти Гіреїв призвела
до зменшення кількості татарських загонів на українських теренах та послабила
їх вплив на політику Чигирина.
Служиві татари Речі Посполитої відіграли важливу роль у військових
подіях на українських теренах. Українська революція XVII ст. вплинула на
їхню внутрішню (в межах Речі Посполитої) і зовнішню (між Кримським
ханством, Портою та Річчю Посполитою) міграцію, спричинивши до 5
фактичного зникнення інституту служивих татар на землях Гетьманщини.
Протягом ІІ половини XVII ст. татарські хоругви взяли участь у більшості
кампаній Речі Посполитої на українських землях, а їхня кількість на службі
Корони суттєво збільшилась. Вступ до війни Московської держави та походи
на землі Великого князівства Литовського з середини 50-х років XVII ст.
обумовили міграцію груп литовських і білоруських татар на Волинь, Поділля та
Галичину. Союз Речі Посполитої і Кримського ханства у 1654 р. також сприяв
напливу кримців до коронного війська: у татарські, козацькі та ін. хоругви.
Обмеження релігійних свобод і привілеїв в Речі Посполитій призвели до
бунту татарських підрозділів. Під час польсько-турецької війни 1672-1676 рр.
вони прийняли підданство султана Мехмеда IV та мігрували на Поділля.
Османське підданство служивих татар і українських козаків П. Дорошенка в
останній третині XVII ст. стало результатом тривалих взаємин з Османською
Портою і Кримським ханством та завершило один з ключових етапів
осадництва татар на українських землях. По його завершенні, частина татар
повернулась в на землі Корони, а інша – була оселена на турецько-кримсько-
польському прикордонні (в районі Хотина, Чернівців) і продовжила службу
султану.
Протягом XVI – початку XVIII ст. у Кримському ханстві постійно і
тимчасово проживали групи населення з українських земель, що різнились за
правовим становищем, релігією та сферою діяльності. За статусом,
походженням і родом діяльності вони поділялись на особисто вільних
християн, бранців та козаків на військовій службі Бахчисарая. Аналіз
конфесійної політики династії Гіреїв показав, що вона формувалась під
впливом тюркського звичаєвого права (адат, тьоре), норм шаріату та
ісламських політичних інститутів. Християнське населення в державі Гіреїв
було активно задіяне в торгівлі, господарстві і ремеслах, сплачуючи
поголовний та поземельний податки. Фінансова вигода та їх комерційна
активність сприяли підтримці урядом релігійної автономії та прийнятної форми
залежності християн в Кримському ханстві. 6
Найчисельнішою категорію слов’янського населення Кримського
ханства були полонені з українських земель, які потрапляли сюди в результаті
регулярний військових набігів. Ці рейди не були стихійними, а мали різні
політичні, економічні, соціальні, екологічні причини. Їхня частота суттєво
вплинула на демографію та переміщення населення українських земель, що дає
змогу розглядати набіги як форму примусової міграції. Работоргівля і рейди за
полоном мали давні традиції в Криму і Причорномор’ї. Окрім турецького і
татарського населення, в них активно були задіяні представники інших етносів
та конфесій. Більшість бранців в Криму, що виокремлювались з торгівельного
обороту, використовували у випасі худоби та обробітку землі. Вони перебували
у тимчасовій формі залежності, яка тривала близько 5-7 років. Цих
вільновідпущених бранців залучали до освоєння пусток, заселення цілинних
земель та збільшення питомої ваги землеробського населення Кримського
ханства.
Важливе місце у війську Кримського ханства посідали козацькі
підрозділи. Вони проявили себе як ефективна військова сила з досвідом
ведення війни вогнепальною зброєю. Встановлено, що Гіреї звертались до їх
послуг з метою вирішення власних політичних і військових завдань. Участь
козаків протягом XVI – початку XVIII ст. фіксується у татарських походах в
Молдавію, Трансільванію, Московську державу, на Кавказ та проти Туреччини.
Також, вони відіграли важливу роль при вирішені внутрішніх конфліктів
Бахчисарая з карач-беями, ногайцями, черкесами, адигами, тощо. Протягом
ІІ половини XVII ст. спостерігається збільшення кількості козаків в ханському
війську, чому сприяли угоди Бахчисарая з Богданом Хмельницьким та Петром
Дорошенком, а також активні дії калмиків, донських та запорізьких козаків
проти Гіреїв. Занепад Правобережної Гетьманщини та геополітичні зміни у
Східній Європі в кінці XVII – початку XVIII ст. також призвели до міграції на
землі Кримського ханства груп українського козацтва, за рахунок яких
Бахчисарай зміцнював власні північні кордони.
Ключові слова: Кримське ханство, Велике князівство Литовське,
Гетьманщина, Річ Посполита, татари-осадники, служиві татари, татари-ліпка,
татарські хоругви, надвірні війська, набіги, конфесійна політика, Гіреї, привілеї,
міграція, розселення татар. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП ............................................................................................................................... 15
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕНЯ ................................................................................................................ 21
1.1. Стан наукової розробки теми .................................................................................... 21
1.2. Джерельна база та методологічні засади дослідження .......................................... 39
РОЗДІЛ 2. ТАТАРИ-ОСАДНИКИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА КОРОЛІВСТВА
ПОЛЬСЬКОГО У XVI – НА ПОЧАТКУ XVIIІ СТ .................................................. 51
2.1. Етапи політики татарського осадництва .................................................................. 51
2.2. Територія розселення і проживання татарського населення ................................. 62
2.3. Категорії, функції та привілеї татарської людності ................................................ 94
РОЗДІЛ 3. ТАТАРИ У ВОЄННО-ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ НА
УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ГЕТЬМАНЩИНИ ТА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ .......... 104
3.1. Військо Кримського ханства у бойових діях на боці Гетьманщини .................... 104
3.2. Участь служивих татар у воєнних походах Речі Посполитої ................................ 136
РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
СЛОВ’ЯНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ З УКРАЇНСЬКИХ
ЗЕМЕЛЬ У КРИМСЬКОМУ ХАНСТВІ ..................................................................... 155
4.1. Становище християн і конфесійна політика династії Гіреїв ................................. 155
4.2. Роль набігів і полону в українсько-татарських відносинах ................................... 172
4.3. Українське козацтво на службі Кримського ханства ............................................. 184
ВИСНОВКИ ..................................................................................................................... 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ .................................. 198
ДОДАТКИ ......................................................................................................................... 246
|
|
|
