| Опис: |
Опубліковано в:
Cahiers du Monde russe, Vol. 46, No. 1/2, La Russie vers 1550: Monarchie nationale ou empire en formation? (Jan. - Jun., 2005), pp. 39-49
Published by: EHESS
На підставі наданого тексту, Олена Русіна, історик, стверджує, що сучасна історіографія спростила історичну розбіжність між Московією (Росією) та Великим князівством Литовським, подаючи їхню еволюцію як протилежні шляхи: Московія — до централізованої монархії, а Литва — до децентралізованої федеративної держави. Русіна вважає це стереотипом, що приховує складнішу реальність.
**Основні аргументи та переосмислення**
**Централізація в Литві:** Русіна ставить під сумнів, що Великий князь Вітовт був прихильником централізації, оскільки за його правління апанажні князівства не були повністю ліквідовані. Натомість його правління призвело до зміцнення його особистої влади, а не до державної централізації. Сильні відцентрові тенденції, що виникли після його смерті, підтверджують цю думку.
**Автократичний розвиток Московії:** Вона зазначає, що автократичні тенденції Московії за Івана III не сприймалися його підданими як природні чи традиційні, а вважалися порушенням звичаїв.
**Татарський фактор:** Автор наголошує на значній, але часто ігнорованій ролі татарського фактора в історії південно-західної Русі та Великого князівства Литовського. Приєднання цих територій до Великого князівства відбувалося на основі угод, що зберігали їхній статус данників Золотої Орди. Це заперечує стереотип, що литовська експансія була антитатарським протистоянням.
**Культурна та політична розбіжність:** У тексті йдеться про ідеологічні розбіжності між двома державами. Московія обґрунтовувала свою владу історичною спадщиною Київської Русі, тоді як Литва — правом завоювання. Це відображено в їхніх генеалогічних наративах: московські легенди наголошували на непереборній прірві між походженням князя і бояр, тоді як литовські, більш егалітарні, відповідали системі, де правитель більше залежав від знаті.
**Наукова ідеалізація:** Русіна стверджує, що радянська історіографія надмірно ідеалізувала московську централізацію як «найпрогресивнішу» політичну систему, що призвело до упередженого погляду на Велике князівство Литовське та Річ Посполиту. Ця упередженість ускладнювала об'єктивний аналіз литовської багатоетнічної, багатоконфесійної держави, яка мала регіональну автономію та правові гарантії.
**Образ «слабшої» держави:** Русіна вказує на парадокс в історіографії: хоча литовська держава часто розглядається як «слабша» альтернатива централізованій Московії, вона насправді була привабливою соціальною та політичною моделлю. Однак радянські історики, такі як Володимир Пашуто, вважали її принципово меншовартісною. Русіна наголошує, що цей погляд є стереотипом, який потребує переоцінки.
|
