Альберто Молiна Родригес Крах роман ____________________________________________________________________________ Перекладено за виданням: Alberto Molina Rodriguez "Los hombres color del silencio" Editorial arte y literatura, la Habana, 1975. З iспанської переклали Ж. Конева, В. Олевський. (C) Видавництво "Молодь", Київ, 1982 р. OCR та редакцiя Dauphin, лютий 2007 р. ____________________________________________________________________________ ЗМIСТ Роздiл перший. ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ ДЯДЬКО ТАСУЄ КАРТИ... ...ПАСТКА... ...ПОЧИНАЄ ГРУ ДЕЩО З НЕОПУБЛIКОВАНОГО ПОРТРЕТ ОДНОГО ЧОЛОВIКА ПОКЕР Роздiл другий SOS ДО ДЕПАРТАМЕНТУ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ СЛIДИ НА ПIСКУ "СОКIЛ" Роздiл третiй СКАЧУТЬ СКЕЛI ЕПIЛОГ ____________________________________________________________________________ Хуакiно Родрiгесу, моєму дiдовi, який завжди для мене буде взiрцем Роздiл перший. ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ Коли в п'ятницю, 22 березня, чоловiк набере останню цифру на диску телефона-автомата, виповниться якраз десять хвилин з моменту появи на свiт плану операцiї. Пiсля третього гудка почується голос: - О'кей! I чоловiк одгукнеться: - Кiт. Голос вiдповiсть: - Я чекав на твiй дзвiнок. I мiж ними зав'яжеться розмова. - Що? Є щось? - Так. Давай записуй. - Кажи. - "Гостi прибувають чотири години пiсля нiчного обходу якщо бризи порядку". Кiт занотує повiдомлення в записнiй книжечцi. - Ще щось? - запитає. - Нi, - отримає вiдповiдь. - Це все. - Але ж... Серафiне, чи до тебе не дiйшло? - Я... А хiба що? I Кiт розсмiється, а тодi пояснить: - Серафiне, це означає, що свято скоро. Слухай уважно. Залишайся вдома, чекай на мої вказiвки. Вiдтепер я можу подзвонити в першу-лiпшу хвилину, а не лише о дванадцятiй, як було досi. Зрозумiло? I, не чекаючи на вiдповiдь, Кiт повiсить трубку. А в п'ятницю, 22 березня, плановiй операцiї виповниться дванадцять хвилин вiд народження. Ледве мине чотири години пiсля розмови, як тишу над темними водами пляжу бiля пiвнiчного узбережжя Куби прорiже звук мотора. Високо в небi потопатиме серед хмар мiсяць. Коли вiн вирине на мить, сяйво вихопить iз темряви блiдi обриси берега, скель, поодинокi сосни. На березi, за два метри вiд води, - двi тiнi. Одна з них скаже: - Це вони. Подай сигнал. Iнфрачервоним. Друга виконає наказ. Мине кiлька хвилин - шум мотора поближчає, тiнi на березi пересунуться до самих скель над водою. I темна пляма вирине бiля берега - швидкохiдний катер типу 20. - Де стануть на нiч гостi? - долине з катера. - Нiчлiг чекає, - пролунає з берега. З катера спустять на воду гумового човна, i два чоловiки спрямують його до прибережних скель. Море битиметься об скелi, прибульцi з валiзами зiскочать на берег. - Нельсоне, - скаже один з них тому, хто залишиться на катерi, - запам'ятай час i мiсце, щоб забрати нас. - Не бiйся, Аренсiбiє. Буду на мiсцi, - запевнить чоловiк на борту i додасть запобiгливо: - Звичайно, якщо буде сигнал, - стовп диму. - Це вже я беру на себе, - скаже прибулий. - Вiдчалюй. Катер швидко зникне. Усi четверо - i гостi, i тi, що зустрiчали - рушать до "кадилаку", який стоятиме метрiв за двадцять вiд берега. Iнфiльтрацiя пройде без ускладнень, i контрреволюцiя надасть обертiв своїй машинi. Так, 22 березня, в п'ятницю, на свiтанку розпочнеться операцiя "Покер". Так буде. Але до 22 березня ще два мiсяцi, а зараз - сiчень. Ще треба щось пiдготувати, де з ким зустрiтися, внести певнi пропозицiї, простежити за деякими об'єктами та людьми. Поки що "Покер" iснує лише в головi одного-двох чоловiк. Навiть саму операцiю ще не назвали. Не дано остаточного дозволу на її проведення. Роздiл цей - лише погляд у майбутнє. Згадка про те, що має вiдбутися. ДЯДЬКО ТАСУЄ КАРТИ... 14 сiчня. Бюро оперативного управлiння. Штаб-квартира Центрального розвiдувального управлiння. Ленглi. Вiргiнiя. Сполученi Штати. Чоловiк за столом розiгнав долонею дим вiд цигарки, муркнув: - Завжди ви мудруєте. Коротше, - тицьнув пальцем у спiврозмовника. - Скiльки у вас людей, хто вони? Чоловiчок задрiботiв до шафи, покiрно витяг кiлька тек. Джеймс знав: хоча вiн i довiрена особа у свого шефа, проте коли справа торкається "надзвичайних операцiй", шеф скорий на розправу. - Ось тут усi матерiали. Шеф скинув чорнi окуляри, глянув у розгорну п на столi теки i, не читаючи, вiдкинувся на спинку крiсла. Схилив голову i запитав: - Висновок спецiалiстiв? - Пристали на мою пропозицiю. Ось його досьє. Джеймс пiдсунув теку. Справа Пабло Аренсiбiя Роке. В минулому мафiозо з довгим перелiком злочинiв. Шеф швидко пробiг очима справу, час вiд часу ствердно киваючи головою. Згорнув теку, вiдсунув. - Дуже добре. Саме те, що треба. Ще що? - Минулого понедiлка ми зробили йому пропозицiю: п'ятдесят тисяч доларiв i чисте досьє, щоб мiг вiльно в'їхати до Штатiв. - I що? Джеймс потис плечима, розвiв руками: - Згодився, звичайно. Шеф знову вiдкинувся на спинку крiсла, на мить звiв очi до стелi, зiтхнув глибоко, тодi опустив голову, зустрiвся очима з Джеймсом, промовив: - Гаразд. Давайте вказiвку послати його до нашого учбового табору, та попередьте, що йдеться про роботу на Кубi, - кахикнув, прочищаючи горло. - Країну вiн знає, це полегшить справу. - Слухаю, - схилився Джеймс, не вiдриваючи очей вiд нотатника, в якому стенографував розпорядження. - Скажiть, що коли буде треба, ми введемо його в курс справи i обговоримо усi деталi операцiї. - Це все? - Так. Попередьте, що вiн пiде не сам. Матиме помiчника. Досвiдченого пiдривника. Шеф зачекав, поки Джеймс занотує сказане, витяг хустинку i додав, старанно протираючи скельця окулярiв: - Переходьмо до другого питання. Джеймс вiдклав нотатник, доповiв: - На сьогоднi є пiдходящi кандидатури. - А вони що, працювали там? - Так. Обидва були там iнженерами в рiзний час. - Чудово! Продовжуйте, - пiднiс шеф до свiтла скельця окулярiв. - Ми ведемо спостереження. На даний момент обидва - торговi аташе Куби в країнах нашого блоку, ми займаємося ними, проте нам потрiбно бiльше iнформацiї, щось таке, що дало б нам можливiсть встановити з ними контакт. - Ваша думка? - шеф знову заходився протирати окуляри. - Менi здається... - Джеймс вдихнув повiтря, розтяг уста в несмiлiй посмiшцi, - нам лишається лише чекати. Огрядний начальник Бюро оперативного управлiння начепив окуляри, не кваплячись згорнув хусточку, сховав її, ледве звiвся на ноги i рушив до дверей. Джеймс схопився, догiдливо вiдчинив дверi. Бiля порога шеф обернувся: - Я згодний. Почекаємо, - i натис на ручку дверей. Дверi зачинились перед носом чоловiчка. Шостого березня у спецiалiзовану ортопедичну лiкарню поклали хлопчика Альберто Альвареса Рiверу. Дiагноз: остемiелiт нижнiх кiнцiвок. ...ПАСТКА... 19 березня. ДОСЬЄ. "Архiв оперативного бюро Центрального розвiдувального управлiння. Альберто Альварес Мартiнес. Народився в Гаванi в 1934 роцi в заможнiй родинi. Початкову i середню освiту дiстав у приватних школах. Батько займався iмпортом електротоварiв iз США, процвiтав. В 1951 роцi вступив до Гаванського унiверситету, де познайомився з деякими студентськими лiдерами. Пiсля нападу на казарму Монкада в Сантьяго-де-Куба був затриманий з iншими студентами за участь в демонстрацiї протесту проти вбивства, якi, як гадали, вчинили вiйська. Наступного року батько вiдiслав його за кордон - через небажання сина вiдмовитися вiд своїх пiдривних iдей. Так вiн опинився в 1954 роцi в Нью-Йорку i в 20 рокiв вступив до Колумбiйського унiверситету, де й продовжив перерване навчання. В унiверситетi потоваришував з сином Ральфа Моррiса, одного з провiдних економiчних радникiв родини Рокфеллерiв. Коли Альберто в 1956 роцi отримав диплом, Моррiс допомiг йому влаштуватися на роботу в "Стандард ойл оф Нью-Джерсi". В службових справах Альберто кiлька разiв виїздив зi Сполучених Штатiв до, Латинської Америки (зокрема на Кубу). Певно, вiдiйшов вiд пiдривної дiяльностi проти уряду президента Батiсти. Остаточно повернувся на Кубу в квiтнi 1959 року. Працював помiчником iнженера в секцiї "С" нафтоперегiнного заводу "Стандард ойл" у Гаванi (Белот). Кажуть, що Альберто Альварес у цей час належав до однiєї з революцiйних органiзацiй, але чутки цi не пiдтвердженi, можливо, вони виникли в зв'язку з тим, що в минулому вiн брав участь у студентських заворушеннях i дружив зi студентськими лiдерами. Пiсля нацiоналiзацiї в квiтнi 1960 року американських нафтоперегiнних заводiв урядом Кастро Альберто Альварес залишився працювати в Кубинському iнститутi нафти. Мiстер Девiд Гамiльтон, його безпосереднiй начальник, признався нам при зустрiчi, що рiшення Альвареса було для нього несподiванкою, бо вiн вважав Альберто одним iз найдовiренiших спiвробiтникiв. Вiд Гамiльтона дiзналися ми також, що через два мiсяцi по тому Альберто вiдхилив пропозицiю "Стандард ойл" обiйняти високу посаду в фiлiалi компанiї у Венесуелi з зарплатою, яка багато перевищувала ту, що вiн отримував на Кубi. В кiнцi 1960 року батьки Альберто покинули Кубу в зв'язку з скороченням торгiвлi з США, що значно погiршило справи батька. Через рiк батько помер. Мати так i не зрозумiла, як казала вона друзям Альвареса в емiграцiї, чому син залишився на Кубi, вона все приписувала його дивному характеру, бо син нiколи не говорив з нею про свої полiтичнi переконання. Пiсля розриву Сполученими Штатами вiдносин з Кубою Альберто перестав писати своїй матерi. В 1965 роцi Альберто перейшов на роботу в Мiнiстерство зовнiшньої торгiвлi. В сiчнi наступного року його посилають торговим представником Куби в Терпсiкоре. З цього часу ми пробували завербувати його, але марно, можливо, саме через його дивний характер. В березнi 1966 року пiсля провалу нашої операцiї "Блакитна черепаха", на Кубi вiдбувся суд над колишнiм майором Орландо Медiною. Альберто Альварес був тодi щиро засмучений, бо з агентом Медiною його зв'язувала близька дружба. Використовуючи цю обставину, ми знову спробували завербувати Альвареса, проте скоро його перевели до Тауро - це країна схiдного блоку, здiйснити вербування нам не вдалося. Нам стало вiдомо, що Альварес уклав важливi угоди на поставку нового нафтового обладнання комунiстичного виробництва для замiни одного з блокiв добре вiдомого Альваресу сектора "С" на нафтоперегiнному заводi Белот. Блок вийшов з ладу, а вiдремонтувати його неможливо через нестачу запчастин, якi не можна придбати в США в умовах економiчної блокади. З 1967 року до травня 1970-го Альварес керував монтажем нового обладнання на Кубi, а пiсля завершення роботи був знову посланий за кордон, на цей раз в Амебу-5, де пробув до липня 1971 року, звiдки був посланий в Капрiкорнiо, де вiн i зараз. Центральний архiв оперативного бюро". Витрiшкуватi очi пiд чорними окулярами востаннє пробiгли папiр; нарештi товстун вiдклав його вбiк. - Добре, - сказав. - Пiдходить, саме те, що нам треба. Є ще щось? - Так, - вiдповiв Джеймс i додав: - Я знав, що ви не схибите у виборi, i пiдготував данi для обробки цього кандидата. Вiн порився в портфелi, добув широкий запечатаний жовтий конверт з написом вгорi "З Капрiкорнiо для О.Б.", розпечатав його i витяг кiлька паперiв. - Це повiдомлення нашого центру. - Тiльки коротко, - буркнув шеф. Джеймс прочитав: ..."Вiдповiдно до ваших iнструкцiй три мiсяцi тому ми розпочали роботу з Альберто Альваресом. Поки що не вдалося встановити нiчого нового, вiн обережний. Проте поводиться Альварес iнакше, нiж iншi кубинськi службовцi, якi твердолобо захищають уряд Кастро. Це дозволяє нам сподiватися на успiх вербування або, в крайнiм разi, на отримання вiд нього потрiбної iнформацiї". Джеймс, не зводячи голови, повiв очима на шефа i посмiхнувся. Вiдразу витяг iнший папiр. - Помiчено, - Джеймс набрав у груди повiтря i швидко задрiботiв: - вiвторками й четвергами вiдвiдує посольство... - Годi! - перебив його шеф, тяжко опустивши руки на стiл. - Я вже це знаю, - вказав недбало на папери. - Давайте основне. - Т-так, - став заїкатися Джеймс, риючись у паперах. Нарештi добув якийсь, кахикнув несмiливо i зачитав: - "Ми повнiстю тримаємо пiд контролем лiкарню, де госпiталiзований його син. Там кiлька наших агентiв. Вiд часу, як захворiв хлопчик, дружина Альберто покидає дiм лише для того, щоб вiдвiдати його. Дозволяється щоденне одногодинне вiдвiдування. Спостереження за колом його друзiв та за його перемiщеннями ведеться постiйно". Товстун вiдкинувся на спинку крiсла, заплющив очi, схрестив руки на черевi, в задумi став крутити пальцями. - Думка психологiв? - Ось iнформацiя, - витяг папiр Джеймс. Але оскiльки шеф i не ворухнувся, став читати сам: - "Придатний для методу "В". - О'кей, - сказав товстун i недбало махнув рукою на стiл свого помiчника. - Записуйте: "Оперативне бюро в Капрiкорнiо. Завтра, 20 березня, вступити в контакт з Альберто Альваресом Мартiнесом. Вжити метод "В". Постiйно iнформувати про хiд операцiї по каналах спецзв'язку. Слiд прискорити отримання позитивних результатiв". Пiдпис: "Начальник О.Б.". - Все? - насмiлився запитати Джеймс. Товстун скинув окуляри, звiв густi брови i вп'явся сiрими холодними очима в помiчника. - Хiба не досить? - Т-так, - проковтнув той слину. Всмiхнувся: - Певна рiч. Середа, 20 березня. 12-та година 30 хвилин. Раптова злива змила перехожих. Однi сховалися пiд дашком кiнотеатру "Кабаре Лiзи Мiнеллi". Жiнка з дiтьми i ще чоловiк iз п'ятнадцять-двадцять забiгли до унiвермагу "Амерiкен супермаркет", дехто сховався вiд дощу в китайському ресторанi "Лiфун Шоп Суей", iншi - в агентствi по продажу автомобiлiв "Мерседес Бенц. Фольксваген" i в численних крамничках обабiч широкого проспекту. На мiсто впав присмерк, замерехтiли зеленуватими променями лiхтарi, спалахнули розмаїттям барв сотнi реклам, вiдбилися, переплетенi, наче райдужнi гiлки гiгантських дерев, на мокрому асфальтi. Автомобiлi помiтно скинули швидкiсть - вогнi свiтлофорiв губилися в морi вогнiв. Там, де кiлька хвилин тому кишiв людський мурашник, пролягла асфальтована пустеля-Лише троє не зважали на зливу: два патлатi парубки в обшарпаних строкатих пуловерах, обвiшанi намистом роблено-байдуже чалапали босi по калюжах, та вiддалiк чоловiк рокiв сорока в плащi йшов, як мана, з вiдстороненим виглядом... Дiйшовши до спустiлої автобусної зупинки, став. Синiй "форд", що їхав помалу позаду, рiзко загальмував. Розчахнулися заднi дверцята, з переднiх вистромилося порiзане зморшками обличчя. - Сiдай, - наказав зморшкуватий. Чоловiк у плащi вражено сiпнувся назад, бо тут не почуєш Iспанського слова, та наткнувся на здорованя з розплющеним носом боксера i розсiченою бровою. Той тримав руку в кишенi. З дверцят прямо в лице дивилося дуло пiстолета з глушником. - Сiдай, - повiв рукою з затиснутою в кишенi зброєю боксер. Не встиг Альберто (а це був вiн) i оком моргнути, як його штовхнули на заднє сидiння. Вiн ткнувся лицем у чиєсь стегно, в чоло вперлося дуло ще одного пiстолета. Грюкнули дверцята, машина рвонулася з мiсця. - В чому рiч? - запитав Альберто, хоч добре тямив, у чому рiч. Йому нiхто не вiдповiв. Боксер витяг сигару, запалив. - Я кубинський громадянин! - запротестував Альберто. - Я спiвробiтник посольства Куби, ви будете вiдповiдати. Запевняю, це вам так не минеться. Боксер пирснув неждано тоненько, прикрившись рукою, сигара одклеїлася вiд губ. Другий чоловiк, що сидiв поруч з Альберто, простягнув йому чорну хустку i показав на очi. Дощ уперто перiщив по вiтровому склу. За спиною Альберто грюкнули дверцята лiфта. Вiн опинився в гарно мебльованiй кiмнатi. - Проходьте, - промовив зморшкуватий i вказав на зручну софу. Потiм пiдiйшов до стiни, натис кнопку. Боксер тим часом плюхнув у велике крiсло бiля дверей, витяг з пальта бульварний журнальчик, став перегортати. Штори на вiкнах були щiльно запнутi. Альберто уявлення не мав, де вiн. Вони кружляли по мiсту, i з зав'язаними очима важко було зорiєнтуватися. Це дратувало, бо Альберто добре знав, у чиїх вiн руках. Вже якийсь час Альберто вiдчував, що за ним стежать, кiлька разiв засiк хвости, але сьогоднi вони зовсiм розперезалися. Викрасти? Але з якою метою? Руки впали на колiна. - Для чого ви притягли мене сюди? - запитав зморшкуватого. - Мовчати! - чистою iспанською мовою наказав боксер. - Вас нiхто не просив говорити. Заговорите, як скажуть. Альберто хотiв щось вiдповiсти, та раптом помiтив, що дверi в глибинi кiмнати вiдчинилися; крiзь них входив чоловiк. - Кабреро, Кабреро, - дорiкнув вiн, - чому ти так поводишся з сеньйором Альваресом? Вiн - наш гiсть i має право говорити що хоче, - i повернувся до Альберто: - Пробачте йому, сеньйоре, вiн у нас новенький. - Чи не поясните ви менi... - почав Альберто, та чоловiк перебив його: - Я поясню усе, що ви схочете, - i, витягши хустинку, протер кiнчик блискучого черевика. На вигляд чоловiковi було рокiв п'ятдесят, бежевий костюм сидiв на ньому бездоганно. Зачесаний так, наче тiльки вийшов з перукарнi, i не збрехали б, якби сказали, що волосся у нього фарбоване. Говорив вiн по-iспанському з акцентом, та саме яким - Альберто не мiг вловити. - По-перше, - почав фарбований, - дозвольте вибачитися менi за те, що ми... привезли вас сюди, хоча, можна сказати, ми врятували вас вiд зливи. В усякiм разi, можу запевнити вас, що через двадцять хвилин ви будете вдома. Коли ж врахувати, що автобуси ходять погано, а ви були вiд дому далеченько, то ви ще й виграєте в часi. Ви знаєте, хто я? Альберто хотiв вiдповiсти, та чоловiк перепинив: - Я лише простий службовець, як i ви. Службовець, який виконує накази. Рiзниця мiж нами лише та, що вам платять однi, - простяг вiн правицю i звiв брови, - а менi iншi, - простяг лiву руку i посмiхнувся. - То єдина рiзниця. Повiрте менi. I ви, i я - лише знаряддя. Я нiчого не маю проти вас. Навiть, можна сказати, симпатизую вам. Тому я хочу зробити добру пропозицiю... - Я певен - усе, що ви можете менi запропонувати, не пiдiйде менi, - заперечив Альберто i додав: - Я кубинець i... - Нi, будь ласка, не кажiть нiчого. Ви, зрозумiло, помиляєтеся, - всмiхнувся фарбований. - Звичайно, ви подумали, що я постараюся завербувати вас чи щось подiбне. Нi, друже. Звичайно ж, нi. Я з повагою ставлюся до вашої iдеологiї i просто був би нездатний... Нi, не хочу й думати про це. Справдi, я навiть шкодую, що змушений потурбувати вас. Бачте, - чоловiк пiдсунув стiлець ближче до софи i сiв, - запевняю, я не привiз би вас сюди, якби моя воля. Можу навiть сказати: вони - пiдняв догори палець, - мене змусили. Знаєте, iнколи треба готувати мiсячнi звiти... Буденщина. А тому що не було нiчого напохватi, то вони й надумали: оскiльки ви працювали в галузi нафтопереробки, то могли б... - Так он воно в чому рiч, - процiдив крiзь зуби Альберто. - ...додати щось цiкаве, - провадив далi чоловiк, - до тих матерiалiв, якi у них є, от того я з вами i веду бесiду. Ви, звичайно, скажете: хiба у вас немає усiх планiв нафтоперегiнного заводу? Ясно, є! Недарма ж вiн належав нам, - кахикнув, - хочу сказати - американцям, бо, як i ви, я маю лише невелику зарплату. Ми лише знаряддя, просте знаряддя. - Запевняю, ви даремно гаєте час. Усе це викличе дипломатичний скандал, i я не думаю... - О нi, нi, прошу! Якби ви знали, як лякає мене сама згадка про дипломатiю! Та усе легко владнати. Я можу умовити їх вдовольнитися лише деякими незначними даними - i ви вiльнi. Це все, про що я вас прошу. Вiдповiсте на два-три простеньких запитання, i ми бiльше нiколи вас не турбуватимемо. - Я на службi уряду Куби, i нiчого й нiкому, крiм посла моєї країни, не зобов'язаний вiдповiдати. - Певна рiч, - згодився фарбований i встав. - До речi, як почуває себе ваш син? Альберто з подивом глянув на чоловiка. Той пiдiйшов до бюро i витяг з шухляди конверт. - Мiй син? Чому ви питаєте про мого сина? Чепурун витяг якийсь аркуш з конверта, прочитав його, глянув на годинника i кинув недбало: - Так от. Через кiлька секунд йому введуть першу вечiрню дозу знеболювального засобу, - i дивлячись на Альберто, додав безсоромно: - Запевняю вас, вiн у гарнiй лiкарнi. Мої люди спецiально пiклуються про те, щоб за ним добре доглядали. Вам повезло. - Сучий син! - видихнув Альберто, кидаючись на негiдника. Той встиг закритися рукою, i кулак кубинця вгруз йому в черево. Альберто знову замахнувся, та удар в потилицю звалив його, в очах потемнiло. Вiн майже не вiдчув, як боксер пiдняв його з пiдлоги. Кiлька ляпасiв привели Альберто до тями. Фарбований, болiсно скривившись, обсмикував костюм. Зморшкуватий i боксер затисли Альберто з обох бокiв, вiн не мiг i ворухнутися. - Я допустив помилку, - глухо сказав фарбований i простяг аркуш iз конверта кубинцю. - Прочитайте. То перелiк лiкiв, якi приймає ваш син протягом дня, i час їх введення. Кубинець мовчки прочитав. - А це список людей, якi мають доступ у палату дитини. Вiн повернувся спиною до Альберто i пiдiйшов до вiкна в глибинi кiмнати. Зупинився, наче згадав щось. - О! Позначенi хрестиком - то нашi друзi. Альберто вiдсунув аркушики: - Не думайте, що це мене залякає. - Це, може, й нi, - фарбований подав знак зморшкуватому, - проте у нас є дещо... як би це мовити?., що справить на вас бiльше враження. Зморшкуватий подав йому фотографiї. - На деяких людей зовсiм не дiють самi страшнi слова. А от... - вiн жбурнув Альберто фотографiї. На однiй було зображено, як дитинi впорскують лiки, на другiй - лiкар бiля лiжка. На iнших - сам хлопчик. На останнiй - фарбований бундючно схилився над його лiжком. Альберто вiдсунув фотографiї, та цього разу мляво, механiчно. Вперся лiктями в колiна, заховав лице в долонi, посидiв так кiлька секунд. Тодi випростався, пригладив пальцями волосся, звiв на чепуруна змученi очi, запитав тихо: - Чого ви хочете вiд мене? Фарбований потис плечима. - Майже нiчого, друже, майже нiчого. Ви монтували росiйське устаткування на нафтоперегiнному заводi. Так от, ми хочемо лише, щоб ви вказали його розташування. I додав усмiхнувшись: - I якщо це вас не обтяжить, зробiть нам маленьку схему, щось простеньке. Альберто стиснув зуби, проковтнув слину i, втупивши погляд у пiдлогу, вимовив: - Менi потрiбен час... щоб усе продумати. - Ми це й мали на увазi, - запевнив фарбований. Потiм недбало витяг з верхньої кишеньки пiджака вiзитну картку i вручив її кубинцю. - Даємо вам термiн до завтра. Тут вказано мiсце i час, де вас чекатимуть хлопцi, - вказав вiн на зморшкуватого i боксера. - I ще, - схилився до Альберто наче для того, щоб "хлопцi" не чули, хоч голосу не притишив, - хочу дати вам дружню пораду. Будь ласка, не корчiть iз себе хороброго. Ви ж повиннi розумiти, що не такi ми дурнi. I, мiряючи кроками кiмнату, чiтко, наче карбованi вiршi, проказав: - Перше. Починаючи з цiєї митi нагляд за вашим сином буде посилено. Будь-яка спроба перевезти дитину в iншу лiкарню виключена. За першою ж пiдозрою пацiєнту Альберто Альваресу Рiверi буде введено "помилково" такi лiки, якi приведуть його до "випадкової" смертi. Альберто пройняв дрож. Чепурун у такт крокам вправлявся далi у красномовствi: - Друге. У людей, якi поїдуть на зустрiч з вами, будуть портативнi радiопередавачi. Вони негайно повiдомлять про кожний непевний рух, а внаслiдок - те, що вже зазначено. Фарбований зупинився бiля дзеркала i старанно причесався. - Ви з дружиною будете пiд наглядом... Яким - промовчу. - Третє. Будь-яка спроба зв'язатися з посольством чи якоюсь людиною по телефону чи особисто призведе до тих самих наслiдкiв, що й перше: ваш син. - Але ж якщо я не вийду на роботу, мене запiдозрять, - спробував протестувати Альберто. - Ви нас недооцiнюєте, сеньйоре Альварес, - глузливо вiдказав фарбований. Нам добре вiдомо, що до наступного вiвторка вам не обов'язково з'являтися у посольствi. А до цього дня - обiцяю вам, ви звiльнитеся вiд нагляду i ваш син опинить... ну, скажiмо, поза сферою нашого пiклування. Отодi ви зможете пiти до свого шефа й поiнформувати його про те, що сталося. Звичайно, якщо ви зацiкавленi, щоб вони знали про це. Хоч я порадив би вам промовчати. Зi свого боку обiцяю вам забути про все... для вашої ж користi. Фарбований глянув на своїх "хлопцiв", жестом вказав їм на дверi i знову обернувся до кубинця: - Що ж, шановний сеньйоре, був дуже радий познайомитися з вами. - I додав, злегка кивнувши: - З богом! Альберто стало млосно, та вiн стримався. 3-тя година 30 хвилин. Альберто зупинився бiля дверей свого будинку. Глянув на замок, але не поворухнувся, щоб витягти ключ. Стояв з опущеними плечима, схиливши голову, аж поки не почув шурхiт за дверима - отже, дружина вдома. Тодi звично вiдчинив дверi, зайшов. Жiнка протирала меблi. Побачивши чоловiка, кинула роботу, пiдiйшла: - Що трапилося, старий? - поцiлувала вона його. - Чому не приїхав обiдати? Альберто скинув плащ: - Часу не було. Я там перекусив. Як хлопчик? - Так само. Сьогоднi я навiть поговорити з ним не змогла. Схоже, що цi iн'єкцiї присипляють його. I, щоб порушити тишу, викликану її словами, запитала: - Зварити тобi кави? Чоловiк усмiхнувся вдячно, i жiнка пiшла на кухню. Не встиг Альберто сiсти на диван, як поруч задзвонив телефон. Вiн нахилився, взяв трубку. - Слухаю, - промовив механiчно. - Квартира сеньйора Альвареса? - почувся чимось знайомий голос. Альберто ожив. - Я слухаю. - Це Франк. - Франк? - зiщулив очi Альберто. - Так, з гаража. Хочу сказати, що ми вже кiнчаємо ремонт вашої машини. I додав нiяково: - В-ви ж нас п-просили, щоб ми с-сповiстили. - Ага! - повеселiшав Альберто. - Чудово! Коли я можу забрати її? - Думаю, завтра пiсля десятої. - Не можу. Треба зробити до пiв на десяту, щоб встигнути на роботу. Це можна? - Д-добре, - трохи заїкаючись, вiдповiв чоловiк, - але для цього менi треба залишитися сьогоднi пiсля роботи. I додав з напускною сором'язливiстю: - Вiдповiдно i надбавка до платнi. - Байдуже. Менi треба. - Добре, - задоволено вiдповiв Франк. - Буде готово, будьте певнi... Ой, забув. Замок у панельнiй поличцi був зламаний, i ми його замiнили. - Дуже добре. Дякую. - До завтра, сеньйоре. Чоловiк повiсив трубку, але Альберто все ще дослухався, поки не почув, як клацнуло вдруге, - то повiсили трубку на другому телефонi. Це означало, що його телефон прослуховується i розмову було перехоплено. Коли Альберто поклав трубку, коло нього вже стояла дружина з димучою чашечкою кави. - Випий, старий. Чи досить цукру? Хвилин п'ять тому Альберто спостерiг, що за ним є хвiст. Спочатку вiн просто вiдчув небезпеку якимось внутрiшнiм чуттям. Тодi став навмисне зупинятися перед вiтринами магазинiв i побачив, що метрiв за двадцять позаду чоловiк у сiрому плащi теж зупиняється, не вiдстаючи вiд нього. Цiкаво, хто ще стежить за ним? Раптом йому здалося, що вiн впiзнав чоловiка, який йшов попереду в тому ж напрямку, що й вiн. "Так це Густаво! То вiн дзвонив менi, назвавшись своєю старою пiдпiльною кличкою Франк! Щось має трапитись зi мною i скоро", - подумав Альберто. Бiля переходу вiн зупинився, чекаючи на зелене свiтло. Було досить прохолодно, навiть холодно, але у Альберто спiтнiли долонi. Треба дiзнатися, скiльки агентiв тримають його пiд наглядом. На зелене свiтло перейшов проспект, зупинився бiля кiоску: - Пачку жувальної гуми он з тiєї полички. Поки продавець дiставав гуму, Альберто швидко окинув поглядом вулицю. Чоловiк у чорному пiджаку пильно дивився на нього. Спiткнувся об погляд Альберто, вiдвернувся до вiтрини, зацiкавився жiночим взуттям. "Їх двоє", - подумав, простягаючи грошi продавцевi, Альберто. Вiн уже знав, як триматися. З усього видно, вони не знають, що Альберто їх засiк. В абонементi Альберто заповнив замовлення на книжки. Вiн не здивувався, побачивши поруч чоловiка у сiрому плащi - теж узяв бланк замовлення i почав щось писати. Альберто вкинув замовлення в металеву шухлядку i пiдiйшов до вiддiлу технiчної лiтератури. Вiн привiтався з молоденькою бiблiотекаркою, взяв з полицi товсту книгу, погортав її, пiшов до столу. Йому здалося, що чоловiк у сiрому плащi розглядає його замовлення. "Шукає вже таємне послання", - всмiхнувся iронiчно. Сiдаючи, окинув оком залу вiддiлу технiчної лiтератури. З десяти столiв було зайнято лише три. За крайнiм правим столом чоловiк у синьому светрi рокiв тридцяти п'яти щось гарячково писав, час вiд часу заглядаючи в одну з трьох величезних книг, якi лежали перед ним. Це був Франк. За другим столом, ближче до центру, старенька з густим гримом на лицi дуже зацiкавлено читала якусь брошуру. В глибинi зали худий лисий чоловiк поринув з головою в фолiант у шкiрянiй палiтурцi. "Нiчого собi компанiя", - подумав, сiдаючи, Альберто. Вiн вибрав столик перед поличками, щоб сидiти спиною до зали. "А то ще подумають, що я хочу з кимось зв'язатися". Вийняв жувальну гумку, вкинув до рота. Розгорнув книжку, поруч поклав записничка, якого завжди брав до бiблiотеки. Поки читав, роблячи нотатки, краєм ока спостерiг, як чоловiк у чорному пiджаку розташувався за сусiднiм столиком. Десь через пiвгодини Альберто встав, поставив книжку на мiсце. Бiля дверей чоловiк у сiрому плащi з великою цiкавiстю читав журнали з агрономiї. "Якими культурними стають мої "друзi", - подумав Альберто i попрямував до виходу. На вулицi похолоднiшало, неонове свiтло боролося з туманом. Туман м'яко огортав теплом, спокiй порушував лише вуличний рух. "Зараз за мною пiде той, що бiля дверей, а його напарник в чорному пiджаку перевiрить книгу - чи не залишив я там якихось записiв. Цiкаво було б глянути у шпарку". Не пройшов Альберто й тридцяти метрiв, як тип у сiрому плащi пiшов за ним, як собака по слiду. На ранок лише благословлялося, i холод проникав крiзь кожну шпаринку в одежi. Боксер-здоровань вилiз iз синього "форда", зiщулився, застiбнув пальто. - Ти тiльки запитай, чи цiкавився хтось машиною Альвареса, - вихилився з вiкна фарбований. - Ми почекаємо тебе за рогом. Зайшовши в майстерню, боксер попрямував до контори, де чоловiк у комбiнезонi порпався бiля полиць iз запасними частинами. - Слухай, приятелю, - зачепив його здоровань. Механiк неохоче вiдiрвався вiд роботи. - Що бажаєте? - Хочу знати, чи готова вже чортопхайка Альберта Альвареса? - Ремонт машини сеньйора Альвареса мусить бути вже завершений, - вiдповiв механiк, дещо здивований жаргоном здорованя. - Я не питаю в тебе, мусить чи не мусить. Я питаю: готова чи не готова, - гарикнув боксер i вказав рукою на двiр: - Глянь, оно її пiдкотили. "Який гедзь його укусив?" - подумав механiк, проте вiдповiв чемно: - Ходiмо зi мною, сеньйоре, подивимося, чи закiнчили ремонт. - О'кей, - згодився боксер. Вони разом пiдiйшли до машини Альвареса. Механiк глянув на наклейку на вiтровому склi, сказав упевнено: - Машина готова. Я не був певний: працюю в ранковiй змiнi, а машину робили у вечiрнiй. - А ти певний, що коло неї нiхто не крутився? - Нiхто, сеньйоре, запевняю вас. Стороннiм сюди входити заборонено, бо тут стоять уже готовi машини, i першими оглядають машини їх власники, - пояснив механiк i подумав: "Цей тип i близько не схожий на власника машини, набрид уже. Пора йому забиратися звiдси". - Адже це ваша машина? - Нi, я приятель хазяїна, тому й цiкавлюся. Вiзьми, ти заслужив цього папiрця. - Дякую, сеньйоре, велике спасибi, - здивовано вiдповiв механiк. "Не такий вже противний цей тип... Мабуть, то плата за мовчання", - подумав. А здоровань вже рушив до синього "форда". - Що? - коротко запитав фарбований. - Не було оглядин, шеф. Жодна пташка не вилася над гнiздом. - Гаразд, - зiтхнув фарбований i глянув на Кабреру, що теж сидiв у машинi, - ну й жаргон! - Почекаємо. Минуло вже пiвгодини, коли Рубiо, який сидiв за кермом, перший побачив Альберто. - Оно вiн. Усi повернулися - Альберто входив у майстерню. Механiк ще з контори побачив його, поспiшив назустрiч: - Сеньйоре Альварес, ваша машина вже готова, - всмiхаючись, доповiв вiн. - Дуже добре. Скiльки я винен? - Ось рахунок, її закiнчили ще вчора ввечерi. Альберто глянув на рахунок, витяг з кишенi грошi, простягнув. - Вiзьмiть. - Тодi наче щось згадав: - Тут нiхто не цiкавився моєю машиною? - Нi, нi, нiхто, - збрехав механiк. - А що? - Нiчого, просто так. "Треба щось вирiшувати... Не хочу й думати про це. Дивно все-таки, що нiхто не приходив". Коли "додж" Альберто виїхав з майстернi, синiй "форд" рушив за ним. - Схоже, що вiн їде туди, куди ми вказали, шеф, - зауважив зморшкуватий. - Так краще i для нього, i для нас. Прибувши на мiсце зустрiчi, Альберто вийшов з машини. "Форд" зупинився позаду. Боксер подав знак наблизитися. Вiдкрились заднi дверцята "форда", i Альберто сiв у машину. - Дисциплiнований, - глянув на годинник здоровань. - Точний, - виправив фарбований i додав: - Поїхали, Рубiо, ти знаєш куди. Альберто мовчав, не в змозi приховати огиди. ...ПОЧИНАЄ ГРУ Четвер, 21 березня. 11-та година, 58 хвилин. Лiтня нiч оповила млостю заснулу Гавану. Купалися в мiсячному сяйвi верхiвки сосен, пронизанi зеленуватими променями нiчного свiтила, мiнилися мiрiадами блискiток пишнi квiти, буйнi крони дерев. Гострi промiнчики мiсяця просiялися i крiзь вiконце одного з котеджiв в районi Зоологiчного парку. Слiпуча лампа посеред стелi висвiтлювала кожен куточок кiмнати. Бiля стiни - етажерка з книжками, кiлька кольорових лiтографiй на стiнi. На поличках - обривки електропроводки, магнiтофоннi стрiчки, електроiнструменти. На столику пiд поличками - маленький магнiтофон. Пiд вiкном вiд стiни до стiни - вузький стiл. На столi - радiопередавач RF-48А, поруч - приймач з набором селекторних кристалiв з частотами RF-49. Перед апаратами на гвинтовому стiльцi сидiв майже лисий чоловiк з витрiшкуватими очима. Вiн не зводив погляду з приймача. Минуло кiлька хвилин, i залунала мелодiя пiснi "Нiчний обхiд" у виконаннi струнного оркестру. Витрiшкуватий ввiмкнув магнiтофон. Пiсня закiнчилась, i пiсля неї пiшов монотонний перелiк цифр. - Сiм, вiсiм, вiсiм, чотири, один, три... дев'ять, нуль, чотири... Чоловiк записував. Через сiм хвилин знову залунала пiсня, прийом закiнчився. Чоловiк згорнув папiр, сховав до кишенi. Засунув аркуш з ключем до коду у шухляду, вийшов до вiтальнi, сiв на диван бiля столика з телефоном, запалив. О дванадцятiй десять задзвонив телефон. Волосатi пальцi лiниво зняли трубку. Майже не ворушачи товстими губами, чоловiк промовив: - О'кей. На другому кiнцi пролунав гучний голос: - Кiт. - Я чекав на твiй дзвiнок. - Що? Є щось? Волосатi пальцi Серафiна Дiаса спроквола розправили папiрець: - Так. Давай записуй. Серафiн примружив витрiшкуватi очi, заворушив товстими губами: - "Гостi прибувають чотири години пiсля нiчного обходу якщо бризи порядку". - Ще щось? - Нi, - сказав Серафiн i потис плечима. - Це все. В голосi Кота - здивування... - Але ж... Серафiне, чи до тебе не дiйшло? - Я... А хiба що? Кiт розсмiявся: - Серафiне, це означає, що свято скоро. Слухай уважно. Залишайся вдома, чекай на мої вказiвки. Вiдтепер я можу подзвонити першої-лiпшої хвилини, а не лише о дванадцятiй, як було досi. Зрозумiло? Товстi губи Серафiна витяглися для вiдповiдi, але в трубцi клацнуло - розмову закiнчено. Ще кiлька секунд Серафiн витрiшкувато дивився на телефон, потiм лице його прояснiло. До нього дiйшло, що хотiв сказати Кiт. ДЕЩО З НЕОПУБЛIКОВАНОГО В першi роки пiсля перемоги кубинської революцiї за кордоном формувалися з емiгрантiв рiзноманiтнi контрреволюцiйнi групи. Єднала їх одна мета: силою зброї задавити революцiю. Поширеною тактикою їх пiдривної дiяльностi була "неоголошена вiйна по-кубинському: створення озброєних осередкiв шляхом закидання невеликих диверсiйних груп, перед якими ставилося завдання нападати на воєннi об'єкти та iноземнi торговi судна, що проходили бiля берегiв Куби. Вiдомий план "Омега" теж був нацiлений на "вiйну по-кубинському". Та "Омега" провалилася, всiх її учасникiв було схоплено через кiлька днiв пiсля висадки бiля берегiв Баракоа в провiнцiї Орiєнте. Серед них був i Ромуальдо Мартiнес Крус, за кличкою Кiт, чоловiк з великим досвiдом контрреволюцiйної дiяльностi. Через кiлька рокiв пiсля провалу Кiт познайомився у в'язницi з Карлосом Кареньйо, агентом ЦРУ, якого схопили пiд час висадки на пiвночi провiнцiї Матансас. Тодi ж Кiт включився у контрреволюцiйну змову, якою iз в'язницi керував Кареньйо. На початку грудня чотирнадцять керiвникiв змови попали в руки органiв державної безпеки. А через два днi, 31 грудня, Кiт вийшов з Хiбакоа, в'язницi, де вiдбував покарання. Вiн встановив контакти з членами рiзних контрреволюцiйних груп, якi уникли революцiйного суду, i створив власну мережу, посилену новими членами. Його роботою безпосередньо керувало Центральне розвiдувальне управлiння США. Кiт виявив себе розумним органiзатором. Нiхто з його людей не був арештований, а результати їх шпигунської дiяльностi заслужили похвалу хазяїв. ЦРУ з його допомогою запланувало новий удар по революцiї: висадити у повiтря i повнiстю зруйнувати нафтоперегiнний завод Ньїко Лопеса, той, що в бухтi Гавани. П'ятниця, 22 березня. На свiтанку. Маленьке приморське селище Бока Сiєга було безлюдне в цю передсвiтанкову годину. Непроглядну пiтьму прорiзав промiнь фар "кадилака". Як привиди, металися в снопi свiтла силуети дерев край дороги. В машинi сидiло четверо. Вони мовчали, напружено вглядаючись у темряву. Бiля одного з будинкiв машина зупинилася. Кiт, який сидiв за кермом, вимкнув фари. Пiтьма згустилася. - Це тут, - порушив тишу його голос. - Заждiть хвилинку. Кiт вiдчинив хвiртку, пройшов палiсадник, бiля дверей зупинився, кинув пильним оком навколо. Вулиця була безлюдна. Недарма вiн вибрав Бока Сiєга. Тут будинки стояли досить далеко один вiд одного. Починався час вiдпусток, i поява кiлькох чоловiк не викличе пiдозри. В Гаванi це було б неможливо - дуже вже пильнi були люди з комiтетiв захисту революцiї. Кiт витяг ключ, вiдчинив дверi i махнув тим, хто сидiв у машинi. Вони вийшли, обережно пiшли до будинку. Кiт зачекав, доки зайде останнiй, ще раз огледiвся i зачинив за собою дверi. Посеред просторої кiмнати стояв довгий вузький стiл. На ньому - нотатники, олiвцi, попiльнички. Кiт запросив: - Влаштовуйтесь, сеньйори. Пабло Аренсiбiя, керiвник операцiї, i Вiльям Лейва, експерт з пiдривної технiки, сiли на диван. Освальдо Делас, помiчник Кота, вмостився в крiслi. Кiт пiдсунув друге крiсло, всiвся зручно напроти Пабло Аренсiбiї, посмiхнувся широко, блиснувши золотим зубом: - Сподiваюся, ви задоволенi. Щонайкраще все обiйшлося, хiба нi? Пабло Аренсiбiя наче й не. чув. Вiн витяг з кишенi сорочки сигару, вiдкусив кiнчик, запитав, не дивлячись на Кота: - На об'єктi щось змiнилося? На вiдмiну вiд Кота говорив вiн чiтко, гучно. Кiт скривився: - Нi. Усе, як давнiше. Аренсiбiя чиркнув запальничкою, провiв язичком полум'я вздовж сигари, потихеньку повертаючи її, щоб вона пройнялася ароматом. Кота пересмикувало вiд його витончено-самовдоволеної манери триматися. Вiн перезирнувся зi своїм помiчником. Аренсiбiя затягся, розiгнав рукою дим: - Добре. Спершу уточнимо ситуацiю i узгодимо план дiй. Освальдо Делас пiдштовхнув кiнчиками пальцiв до Аренсiбiї один з блокнотiв. Проте той вiдсунув його назад i попередив: - Писати нiчого не будемо. Про все домовимося усно. Так буде й надалi, тому - максимум уваги. Ясно? Нiхто не вiдповiв. Аренсiбiя обвiв усiх поглядом i почав: - Скориставшись старою документацiєю i деякими свiжими даними про нове росiйське обладнання, ми розробимо план проникнення на завод i пересування по його територiї. Проте є одна обставина... - вiн глибоко затягся, - охорону заводу органiзовано так, що стороннiй не може туди проникнути. На територiю заводу можна дiстатися лише пройшовши через два пости. Роботу постiв вiдрегульовано так чiтко, що захоплення поста чи будь-який обман виключенi. Досi усi нашi плани розбивалися об цю перепону. - Але ж я вам послав три варiанти операцiї, - сказав Кiт. Аренсiбiя кивнув. - Так. Саме про це ми й поговоримо. Ваш план "Б", який передбачав вербовку одного з робiтникiв заводу, був вiдхилений зразу ж - вiн вимагав багато часу, а нам треба поспiшати. Крiм того, досвiд показує, що робiтники вiдданi урядовi Кастро, настроєнi прокомунiстично. А у випадках, коли приймали нашi пропозицiї, згодом виявилося, що вони дiяли за дорученням органiв державної безпеки. Кiт знiяковiв. Глянув на свого помiчника, перевiв погляд на Вiльяма Лейву, який зосереджено спостерiгав за ниточкою диму вiд своєї сигари. Тодi знову повернувся до Аренсiбiї: - I план "А", що передбачає використання... - Фальшивих документiв? Очi Кота блиснули. Його "так" прозвучало хрипко i жорстко. - Ми вiдкинули його майже вiдразу, - упер руки в колiна Аренсiбiя. - Коли ми кажемо, що пости неприступнi, то це справдi так. Не так перший пост, як другий, а саме вiн, власне, є прохiдною. Спроба пройти, скажiмо, пiд виглядом робiтника може вдатися на першому посту, але не на другому... - А пiд виглядом профспiлкової комiсiї чи комiсiї охорони здоров'я? - Про це i йдеться. Пiд виглядом комiсiї можна пройти крiзь перший пост. Через нього можна пройти до контори, кафе та iнших установ не дуже великого значення. Але пост номер два - можете бути певнi, не обманеш. Кiт задумався, витяг сигару, та не встиг навiть пiднести її до губ, як Освальдо Делас простягнув йому запаленого сiрника. Вiльям, експерт, посмiхнувся зi свого кутка. Аренсiбiя струсив попiл iз сигари. Кiт запитав: - А чому ви так певнi цього? Аренсiбiя зробив затяжку, посмiхнувся, показавши низку чудових уставних зубiв: - Тому що у них є список усiх комiсiй i вiдвiдувачiв, якi мають прибути чи то з унiверситету, чи то з Академiї наук, - та всiх органiзацiй, якi хочуть побувати на заводi. В списку точно зазначено кiлькiсть членiв делегацiї, їх прiзвища. При появi незапланованої комiсiї пост зобов'язаний негайно сповiстити про це начальника охорони, а той мусить зв'язатися з органiзацiєю, яка її послала. - Не думаю, щоб оцi типи могли зв'язатися з нашою органiзацiєю! - пожартував Освальдо Делас, та зразу ж скис, зустрiвшися з презирливим поглядом шефа. А Вiльям, експерт, знов усмiхнувся в своєму кутку. - Крiм того, будь-яку комiсiю супроводжує вiдповiдальна особа з того вiддiлу, куди її посилають. - Аренсiбiя дивився на Кота. Кiт встав, засунув руки в кишенi штанiв. - I що ж? - запитав. Аренсiбiя теж устав, вийняв з рота сигару. - А от що, - сказав вiн. - Ми скористаємося їх же чудово вiдрегульованим механiзмом. - Може, я дурень, - сказав Делас, - але щось yе доберу. Аренсiбiя навiть не глянув на нього. Обмежився лише поясненням: - Кожен сектор чи вiддiл заводу мають свої розпiзнавальнi кольори. Згiдно з правилами, усi робiтники носять каски, колiр яких i позначає сектор, де працює даний робiтник. - Отже, ми пiдемо туди в касках? - запитав Делас. - Не перебивай, Освальдо! - наказав Кiт. Аренсiбiя продовжив: - Щодня на заводi буває якась комiсiя i робiтники. Суворий контроль на постах ставить поза пiдозрою кожного, хто опиняється на територiї заводу, i тому вiн користується правом вiльного пересування. Кiт округлив брови, запитав: - Ви хочете сказати, що... Аренсiбiя не дав йому договорити: - ...якщо ми проникнемо в цю зону, то зможемо ходити по заводу так само вiльно, як i всi iншi. - А як же ми... туди дiстанемося? Чи не хочете ви сказати, що ми скористаємося планом "В"? - Так, - вiдповiв Аренсiбiя. - Це єдиний прийнятний для нас план. Вiн прискорює справу. Кiт зробив глибоку затяжку, вiдiйшов крокiв на п'ять, наче боявся, що iншi почують його думки. Очi звузилися пiдозрiло. Не подобався йому цей тип. У лiченi хвилини розправився вiн з його планами, вказав на прорахунки. Вiн i сам знав про них, але наголошував саме на двох перших варiантах, щоб вiдвернути увагу ЦРУ вiд плану "В", надто вже ризикованого. Кiт обернувся. Аренсiбiя пильно дивився на нього, наче чекаючи на вiдповiдь. Так. Цей чоловiк продемонстрував перед iншими, що вiн розумнiший за Кота, а цього Кiт терпiти не мiг. З тiєї хвилини, як йому сказали, що вiн буде виконувати накази iншого, Кiт був переконаний, що зможе пiдпорядкувати його собi, як це було з усiма, хто з ним працював, та ба... Треба дiяти дуже обережно. Зрештою, основне - це виїхати з країни i... Вiн подумав про план "В". План пов'язаний з ризиком, але роль Кота в ньому - головна, i в разi успiху йому гарантують добре становище у Сполучених Штатах. Вiн рiшуче пiдiйшов до столу, загасив сигару, притиснувши до попiльнички, глянув на Аренсiбiю, на усмiхненого експерта i, погоджуючись, махнув рукою: - Добре. Давайте обговоримо його. Кiт дiстав з маленької шафки злiва портфель з чорної шкiри, вийняв папери, розгорнув на столi. Аренсiбiя перебiг очима аркуш ватману. Сказав недбало: - Досить добре, хоч, звичайно, тут нема нових установок. Але ж ви про них i не знаєте. Кота зачепило за живе: - А де вони на вашому планi? Аренсiбiя помалу звiв очi, зустрiвся поглядом з Котом: - Ось тут, - постукав вказiвним пальцем по лобi. - План у моїй пам'ятi. Я ж казав вам, що записувати не можна нiчого. Якийсь час вони пильно дивилися один на одного. I тут вперше подав голос Вiльям, експерт: - Чи ведете ви спостереження за графiком руху поїзда? Це дуже важливо для вiдходу. Освальдо Делас поспiшив вiдповiсти: - Так, там залiзно; поїзд проходить рiвно о сьомiй годинi чотири хвилини. Проте експерт наче й не чув, уперто дивився на Кота. Кiт пiдтвердив сказане. - А машина? - запитав Аренсiбiя. - Все гаразд. Нiяких змiн. Передбачено усе до дрiбниць. - I зустрiч з начальником пожежної охорони? - Так. Його зовуть Дель Корраль. Лейтенант Родольфо дель Корраль. У нас є вся потрiбна iнформацiя про нього. Якщо хочете ознайомитися... - Нi, нi. Не зараз. Якщо все пiдготовлено, то його легко можна спекатися. Занадто вiн розумний. Давайте далi. Як з обладнанням? Кiт витяг аркуш iз кресленням цилiндричного бачка з перегородками, розмiри були вказанi в сантиметрах. - Ось бачок. Вiн спроектований вiдповiдно до розмiрiв машини, на якiй ми поїдемо. Дiаметр отвору - п'ятдесят сантиметрiв. Сподiваюся, матерiал, що е у вас, влiзе. Якщо нi, то треба змiнити розмiри, як будемо його замовляти. - Як? - звiв брови Аренсiбiя. - Хiба ви цього ще не зробили? Кiт почувався так, наче допустився промаху. Вiн засовався на стiльцi, знизав плечима i сказав: - Нi. Ми ж не знали, який з трьох планiв буде затверджено. Бачок передбачений лише планом "В". Але з цим усе гаразд, - посмiхнувся вiн, задоволений, що має готове рiшення. - У нас є механiк, вiн зробить. - А вiн що, вже в курсi? - запитав Аренсiбiя, повз увагу якого не пройшло те, що Кiт iмпровiзує на ходу. - Нi, - швидко вiдповiв Кiт. - Та завтра так чи iнакше ми думали поговорити з ним. - Чому? - Тому що його участь передбачена планом "В". Аренсiбiя помовчав хвилинку. В задумi обводив пальцем губи. - Добре, далi. Як справи з формою для учасникiв? - Це теж передбачено. Нам у цьому допоможе чоловiк, який працює в хiмчистцi. Вiн не наш агент, проте... - Проте за грошi ладен продати i пречисту дiву! - жартома пiдхопив Освальдо Делас. Кiт пройняв поглядом свого помiчника. Аренсiбiя похитав головою, прицмокнув язиком. Лейва пiднiс руки до скронь i гучно зiтхнув. - Освальдо, розкривай рота лише тодi, коли тобi накажуть, - сказав Кiт. Освальдо зiщулився в крiслi. Аренсiбiя запалив згаслу сигару, запитав; - Можна довiряти цьому чоловiку? - Так, ми вже користувалися його послугами. Звичайно, вiн не знав, з якою метою це робилося. Проте йому аби заплатили добре, бiльше нiщо його не цiкавить. Вiн, певне, думає, що йдеться про крадiжку чи щось подiбне. Ми вже брали у нього форму, щоб вивезти тих, хто погорiв. - А звiдки ви знаєте, що в хiмчистцi не помiтять недостачi? - Бо ми, як правило, повертаємо мундири зразу ж пiсля операцiї. А вiн знову їх чистить i прасує до приходу замовникiв. - Цього разу ми їх не повернемо, - зауважив Аренсiбiя i схилив голову. Кiт усмiхнувся, блиснув золотим зубом: - А це вже його клопiт. Аренсiбiя глянув на Кота зацiкавлено, вiдкинувся на спинку софи i дзвiнко розсмiявся. Вiльям усмiхнувся куточком рота. Посмiхнувся i Кiт, побачивши, яке враження справили його слова. Освальдо теж поспiшив розтягти губи в посмiшцi. Та Аренсiбiя вже повернувся до справи: - А посвiдчення? - Усе готово. У нас є своя людина в друкарнi. Вiн дуже добре пiдробляє документи i робить для нас усе, бо розраховує, що ми вивеземо його з Куби. Вiн уже виготовив посвiдчення водiя, ми ним скористаємося. Вам потрiбнi документи? - Нi, нi. У нас є, - сказав Аренсiбiя, - та ми й не вийдемо з цього будинку до початку операцiї. Тодi, схилившись до Кота, запитав: - Хто здiйснює контакти з цими людьми? - Мiй помiчник, - вiдповiв Кiт i показав на Освальдо. - Сподiваюся, ви впораєтеся з дорученням. Через пiвтори години нам треба виїжджати. Iнструкцiя вам вiдома? - Так, сеньйоре, - вiдповiв Освальдо, споважнiвши. - Пам'ятайте, що кожному з них треба говорити лише те, що вiн має знати. Зрозумiло? Освальдо кивнув головою. На хвильку запала тиша. Потiм Аренсiбiя сказав: - Добре. Тепер нам трьом треба трохи поспати - години чотири чи п'ять. Тодi ми зберемося i обговоримо план детально. Пiсля закiнчення- роботи усi папери треба спалити, це - наказ. Як вам, так i нам це може коштувати життя, а я не збираюся ризикувати без потреби. Домовилися, Ромуальдо? Кiт удав, що усмiхається: - Згода, - сказав вiн. - Ходiмо, я покажу вам вашу кiмнату. - О'кей, - озвався Аренсiбiя i встав. - До речi, я дещо мушу сказати про ваш "кадилак". - Машина в чудовому станi, - задирливо вiдповiв Кiт. - Нi, я не про це, не про це, - вже йдучи говорив Аренсiбiя. Перед дверима вони зупинилися. Освальдо пiшов далi - до кiмнати, де розмiстилися вони вдвох з Котом. Вiн уже збирався вiдчинити дверi, коли почув, як Кiт запитав з притиском: - Коли розпочнемо операцiю, Аренсiбiє? Освальдо напружив слух, i коли почув "у недiлю на свiтанку", швидко ввiйшов до кiмнати. А надворi прокидалося сонце, народжуючи новий свiтанок. Нову п'ятницю. Нову загрозу. ПОРТРЕТ ОДНОГО ЧОЛОВIКА Пабло Аренсiбiя народився в Сантьяго-де-лас-Вегас. Незабаром сiм'я перебралася в Гавану. Там його батько займався якимись брудними справами, коли в 1937 роцi вiдомий гангстер Майєр Ланскi запропонував йому роботу в казино, яке вiдкрилося в готелi "Насiональ". А наступного року, коли в розпалi було суперництво мiж бандами, батька Пабло прошили кулями на порозi власного будинку. Пабло бачив усе крiзь вiкно i поклявся помститися. Тодi йому було дванадцять рокiв. У сiмнадцять рокiв вiн дотримав клятви i подався до Сполучених Штатiв. Мав на це двi причини: перша - втекти вiд кубинського правосуддя, друга - знайти Мейєра Ланскi, який обiцяв пiсля смертi батька допомогу сiм'ї. йшов 1943 рiк. Свiтова вiйна була в розпалi. Коли з'явився Пабло, Ланскi робив дуже важливе дiло: вiн домагався звiльнення з в'язницi свого друга Луцкi Лусiано. Ланскi добився угоди мiж нацiональним гангстерським синдикатом злочинностi i морською розвiдкою Сполучених Штатiв, за якою Лусiано, сидячи за гратами, буде займатися всiма контактами, аби уникнути безпорядкiв (читай - саботажу) на пристанях пiвнiчноамериканських берегiв. За цю "патрiотичну" працю пiсля закiнчення вiйни Луцкi Лусiано випустять на волю. Тому Мейер мiг запропонувати Пабло лише один вид роботи, i той згодився. З цього часу Пабло почав працювати на нацiональний синдикат злочинностi i на морську розвiдку в "Операцiї Бруклiн". Пiсля закiнчення вiйни Лусiано було звiльнено i вислано, а Ланскi перебрав на себе усi його справи. Про Пабло Аренсiбiю нiчого не було чути доти, доки 20 червня 1947 року на 810 кiлометрi Лiндед Роуд, Бiверлi Хайвз, Калiфорнiя не прикiнчено дев'ятьма пострiлами Бенжамiна Багсi Сiгела, уповноваженого захiдного гангстерського синдикату, який повiвся занадто незалежно i втратив довiр'я Ланскi. Пабло був упiзнаний свiдком як один iз тих, хто стрiляв у Багсi. В США оголошено його розшук. В тому ж роцi Пабло об'явився в Марселi. Вiн органiзовував вивiз наркотикiв у США i одночасно спiвробiтничав з ЦРУ в придушеннi страйкiв, якi загрожували паралiзувати порт Марселя. В серединi п'ятдесятих рокiв Пабло повернувся у Гавану i, як батько, влаштувався в казино. Пiсля перемоги резолюцiї на Кубi Мейер покинув Кубу, i Пабло залишився без роботи. З сiчня 1960 року вiн став працювати на ЦРУ. Слiдчий вiддiл Революцiйних Збройних Сил виявив i затримав усiх учасникiв контрреволюцiйної групи, проте Аренсiбiї вдалося вислизнути, i на краденiй шлюпцi вiн утiк в Куби. Вiн не мiг з'явитися в Сполучених Штатах, бо ще не було закрито справи Багсi Сiгела, i йому нiчого не залишалось, як загубитися десь у країнах Латинської Америки. В 1971 роцi Аренсiбiя опинився в Парагваї. Але в 1972 роцi вiн знову втратив роботу в гангстерському синдикатi Санто Трафiканте Джунтора - царя наркотикiв, бо Санто довiдався, що Аренсiбiя передає iнформацiю про його зв'язки Ланскi. Аренсiбiя, змушений тiкати з Парагваю, опинився у безвиходi. I ось два мiсяцi тому йому зробили спокусливу пропозицiю: п'ятдесят тисяч доларiв i можливiсть вiльного в'їзду до Сполучених Штатiв в обмiн на "роботу" на Кубi. I вiн, зрозумiло, згодився. П'ятниця, 22 березня. - Будьте ласкавi, друже, чи не покличете ви на хвилинку Данiєля? Вахтер неохоче згодився: - Я покличу його, але в робочий час цього не можна робити. - Спасибi, друже, - подякував Освальдо. Вiн глянув на годинник. Рiвно восьма. Друкарня була маленька. З мiсця, де стояв Освальдо, можна всю її окинути оком. Вахтер зупинився бiля складача, торкнув його за плече, вказав на дверi. Освальдо помахав рукою, складач встав i попрямував йому назустрiч. Данiєль Баррiос належав до типу людей, якi подобаються жiнкам - високий, ставний, рокiв тридцяти. Його голубi жвавi очi свiтилися розумом. - Чого тобi? - запитав вiн, наблизившись до Освальдо. - Розумiєш... я маю передати тобi щось вiд твого брата. Данiєль потяг його вбiк. За рогом огледiвся i прошипiв злiсно: - Я ж казав тобi, щоб нiколи бiльше сюди не приходив? Освальдо замахав руками: - Та перестань трястися, куме, до кожного ж може зайти приятель. - Так, але оскiльки ти знаєш, де я мешкаю, нема чого приходити сюди. - Слухай, якщо я прийшов сюди, то так треба. Зрозумiло? Врештi-решт я другий пiсля шефа i не... - Добре, добре, - обiрвав Данiєль. - Кажи, що треба? Освальдо глибоко зiтхнув i випнув груди: - Крига скресла, пiшла робота, i я мушу передати тобi першi вказiвки. Данiєль знову огледiвся i пiдiйшов ближче. - А що саме? "Другий пiсля шефа" витяг з кишенi сорочки жовту картку з контрольним штемпелем. - Треба зробити не менше сорока отаких от карток. Як ти на це? Данiєль сховав картку в кишеню штанiв, мотнув головою в напрямку друкарнi: - Ти ж знаєш, як iдуть справи. З кожним днем все гiрше та гiрше. Ну, добре... Якось викручусь. Так що скажи Коту - зроблю. Слухай, а для чого це? - Отакими картками пожежна охорона користується в установах, де перевiряє протипожежне обладнання. - Обладнання... Вогнегасники, чи що? - Ну так. - А для чого воно вам? - А це вже не твоя справа. Роби, що тобi кажу, а про iнше забудь. - Добре, добре. Менi й не цiкаво знати бiльше нiж треба. Правда, не цiкаво. Коли зробити? - На вечiр. Пiсля восьмої. Я зайду по картки i скажу, що ще маєш робити. Точно не знаю, коли прийду, бо роботи з пiдготовкою по горло. Так що домовилися. До зустрiчi. Останнi слова Освальдо пiдкреслив виразним жестом i, перетнувши вулицю, попрямував до припаркованого неподалiк "кадилака". Якийсь час Данiєль не зводив з нього очей. Потiм роззирнувся довкола i, прибравши незалежного вигляду, пiшов до друкарнi. Через кiлька хвилин "кадилак" зупинився бiля телефонної будки. Освальдо зайшов усередину, набрав номер. Пiсля третього гудка почувся глухий пропитий голос: - Хiмчистка. Освальдо змiнив голос. - Це гiєна. Пропитий голос прохрипiв: - Яка тут у бiса гiєна! I трубку повiсили. Лице Освальдо спалахнуло. Глянув навколо, наче боявся, що хтось почув, тодi знову набрав номер. - Хiмчистка... - Слухай, старий, це я, Освальдо. - Ага, це ти. Що скоїлося? - Хiба я не казав тобi, чоловiче, про пароль? - Нi, нi, нi... Кинь молоти язиком. Яка в дiдька гiєна. Чого хочеш? Освальдо клацнув язиком, злiсно вiдповiв: - Замовлення... Ти знаєш що. Треба два. Один такий, як на мене, другий твого розмiру, тiльки ширший. - Коли? - На сьогоднi, на вечiр. - Гаразд. Приїзди до мене додому пiсля шостої i забереш. Цiна така сама, як i минулого разу. Чуєш? - Що за розмова, - згодився Освальдо. Ви ж знаєте, за мною не буде. - Добре, умовилися. - До побачення. Прохолодний вiтерець гуляв по мiсту, нагадуючи, що зима ще не скiнчилася. Брукiвка на вузьких вулицях старої Гавани, мури, стiни старих будiвель, чорнi вiд часу, - живий спомин не дуже далеких колонiальних часiв, - здавалося, стомилися вiд потоку людей. У повiтрi висiв монотонний гул автобусiв, автомобiлiв, вантажних машин. Освальдо насилу протиснувся серед машин на стоянку проти маленької механiчної майстернi Управлiння борошномельної промисловостi. Механiк, худий чоловiчок, який мив деталi у мисцi з бензином, побачив "кадилак" i впiзнав водiя. Вiн витяг шматину iз задньої кишенi комбiнезона i, йдучи назустрiч "кадилаку", став витирати руки. Освальдо чекав на нього, обiпершись об передок, поставивши ногу на колесо машини. - Як справи? - запитав механiк, наблизившись. - Нiчого, друже. А ти як ся маєш? Чоловiк здвигнув плечима: - Добре. Чого сюди завiтав? Освальдо нахилив голову i сказав: - Принiс тобi добру новину. Обличчя механiка засяяло. - Якийсь бiзнес? - Нi, приятелю! Те, про що я тобi казав уже кiлька разiв. Механiк огледiвся: - Тесе! Тут стукачi, вуха, як локатори. - I додав, усмiхаючись: - Я знав, що ви менi друг, не забудете мене. Так яка у вас справа? - Поки що нам треба, щоб ти зробив одну штуку. - Що саме? - Поглянь. Освальдо вiдчинив дверцята, взяв iз сидiння жовтий конверт i витяг з нього папiр. - Подивись i скажи, що ти про це думаєш. Механiк пильно розглянув креслення: на ньому було зображено цилiндричний бачок. - Кришка обтягнута гумовою стрiчкою, щоб закривалася герметичне, чи не так? - Так. Це основне. - I коли мусить бути готове? - На сьогоднiшнiй вечiр. - Ти з глузду з'їхав! - Чому? - Бо таке не змайструєш в одну мить, та й робити його тут я не можу. Тiльки вдома, а кiнчаю роботу я дуже пiзно. Та й деякi матерiали треба ще поцупити, вдати, що їду на мiсце якоїсь аварiї, накидати до ремонтної машини всього необхiдного i завезти додому. - I багато тобi треба? Хiба не можна вiдвезти на твоїй машинi? - Де там! В мене кiнчився ацетилен, а де його дiстанеш? Єдиний вихiд - замiнити мiй балон на той, що в ремонтнiй машинi. - Гаразд, - згодився Освальдо i додав: - З чого ти робитимеш бачок? - З нiкелевої сталi, це найкраще з усього, що тут є. - I коли закiнчиш? - Десь о десятiй, може - об одинадцятiй годинi. - Бiля одинадцятої я буду. Освальдо сiв у "кадилак" i рушив вулицею О'Рейлi до Монсеррате. Там вiн звернув праворуч i, проїжджаючи повз Управлiння пожежної охорони, посмiхнувся. "Знали б вони, що їх чекає", - подумав вiн i натиснув на газ, щоб швидше потрапити до тунелю, який вiв до Бока Сiєга. Стрiлки годинника показували дев'яту годину двадцять хвилин ранку. Як i на свiтанку, небо було сiре. Хоч було вже нерано, вулицi цього маленького пляжного куточка були безлюднi. Бляклий зелений колiр, глухо зачиненi вiкна i дверi надавали будинку № 15 вигляду врочистого, тихого. Лише квiти в палiсадничку якось оживляли цю картину. Освальдо зупинив машину якраз навпроти будинку. Вийшов, не заглушивши мотора, вiдчинив гараж, тодi сiв за кермо i заїхав усередину. Коли виходив, увагу його привернув слiд покришки на залитiй мастилом пiдлозi. Нахилився, пильно обстежив гуму колiс. Так, на задньому лiвому колесi, певно, якийсь камiнчик вибив на протекторi щербинку. Освальдо насторожився. "Краще промовчати, адже слiд видно лише на маслянистiй долiвцi. Проте на всяк випадок треба замiнити покришку". Вiн уже збирався дiставати покришку з багажника, коли з дверей, що вели до будинку, висунувся Кiт. - Освальдо! Я ж казав тобi, щоб ти не користувався "кадилаком" при виконаннi завдання! Iдiотство користуватись машиною, яка "так рiзко видiляється серед iнших. - Шефе, я обiцяю... - Нема чого обiцяти! Далi користуватимешся "понтiаком". Хай ця машина стоїть у гаражi. Зрозумiло? Освальдо ствердно кивнув головою. Кiт пильно глянув йому у вiчi - м'язи лиця напруженi вiд злостi. - Старайся бiльше не робити помилок, - промовив хрипко. I зачинив дверi. "Якби я сказав йому про слiд протектора, вiн убив би мене", - подумав Освальдо. I прудко заходився мiняти покришку, Було вже поночi, коли Освальдо, зупинивши "понтiак" бiля тротуару, пiдiйшов до дверей обшарпаного дерев'яного будиночка в Реглi, передмiстi Гавани. Озирнувся навколо, постукав. Два рiзких удари. Пауза. Знову два рiзких удари. - Хто там? - почувся з-за дверей хрипкий голос. Освальдо- стукнув знову. Два рiзких удари. Пауза. Знову два рiзких. - Я ж питаю, хто там! - криком зайшовся хрипкий голос. - Я. - Хто "я"? - Освальдо, старий. Хто ж iще? - Ага, хвилинку. Зараз вийду. Освальдо глянув на годинника. Вiн i так затримався з виїздом, а тепер ще цей марудиться там. Вiн уже хотiв постукати знову, коли вiдсунувся засув, дверi вiдчинилися - рiвно настiльки, аби тiльки можна було протиснутись. - Проходь. Освальдо зайшов до кiмнати. Високий худий чолов'яга з довгими бачками зачинив дверi. Це був чистильник з хiмчистки. Вiн зразу ж попрямував до брудного обламаного лiжка, порився за ним i витяг набиту чимось паперову торбу. - Давай швидше. Комiтет захисту революцiї насторожi, i я зовсiм не хочу, щоб бачили, як хтось виходить вiд мене з торбою. - Не хвилюйся, менi це теж нi до чого. - Вiзьми, - чолов'яга простягнув йому торбу, - i пам'ятай, що повернути менi маєш у понедiлок. Згода? Освальдо витяг кiлька банкнот з кишенi, помахав ними перед носом чистильника, вiдповiв: - Гей, куме, не турбуйся. Ось твої грошики. Чистильник швидко перерахував грошi i сховав до кишенi. - Порядок. - Ну, я зникаю. Через кiлька хвилин вiн уже натискав кнопку дзвiнка в одному з будинкiв району Де Бече, в Гуанабакоа. Дверi вiдчинила гарна жiнка непевного вiку. Глянула спокiйно: - Кого вам? ("А Данiєль каже - стара. Ну й тип!") - Данiєль вдома? - запитав якомога привiтнiше. - Так, заходьте, сiдайте. Вiн у своїй кiмнатi, я покличу його. Освальдо пройшов до вiтальнi, сiв на диван. Кiмната була приємна, чисто прибрана. Праворуч на пiанiно стояла фотографiя дiвчинки з блакитними очима. Вона нiби всмiхалася йому. Дверi вiдчинилися, зайшов Данiєль. - Проходь. Вони пройшли їдальню i кухню, вийшли до дворика. Данiєль дiстав ключi, вiдiмкнув маленький сарайчик у глибинi дворика. - Це твоя схованка? - зiронiзував Освальдо. Данiєль коротко усмiхнувся. - Нi, це комора для усякого непотребу. Ну i також тримаю тут дещо з того, що приношу i не хочу, щоб вдома бачили. Освальдо нишпорив навкруг очима. - Ну, зробив? Данiєль дiстав з ящика невеликий пакет. - Про всяк випадок зробив пiвсотнi. Тримай. Освальдо розгорнув пакет. - Люкс! - глянув вiн на посвiдчення протипожежної охорони. - Працюй так i не матимеш нiякої мороки. Якщо, звичайно, не провалиш мене. - Облиш, ти ж знаєш, я не зверну назад. - Так. Але ж зараз, коли плiд майже вистиг... - Так що? Може, маєш сумнiв щодо мене? - Нi, друже. Просто те дiльце, що маємо уладнати - то не дитяча забавка. Данiєль огледiвся. Крiзь вiкно було видно, як на кухнi порається жiнка. - Тихiше говори, стара ж може почути, - прошепотiв. - А хiба вона не знає про "мандрiвку"? - Ой, хлопче! Вона навiть не знає, що я в це устряв. А якби дiзналася, що я її кидаю, таке було б! - А ти не думаєш її викликати потiм? - Куди ж я її подiну? Хiба не знаєш, що на пiвночi, в США, на мене чекає Марiя? - Правда! Я й забув. - Послухай, якщо вже заговорили про це. Виїзд - справа певна? Освальдо звiв руки догори: - Про що мова! Ти ж знаєш мене. - Так, проте... Ти ж про це бiльш не говориш. - Про це потiм, хлопче. Виїзд треба заробити. А тодi жируй собi, коли неждано-негадано опинишся на пiвночi i розважатимешся зi своєю кралею. Данiєль усмiхнувся, сiв на ящик, в якому були посвiдчення: - Я знав, ти i Кiт - хлопцi надiйнi. Так що я повинен зробити? Освальдо прибрав таємничого вигляду, витяг з кишенi сорочки аркуш i простяг Данiєлю: - Подзвонити по цьому телефону на нафтоперегiнний завод у той час, що тут зазначено, бачиш? - Так. - Тому, хто вiзьме трубку, скажеш усе те, що тут написано. Прочитай, чи все ясно. Данiєль поринув у читання, а Освальдо встав, зробив кiлька крокiв по комiрчинi. Обернувся - Данiєль вже ховав папiрець до кишенi. - Усе зрозумiло? - перепитав. - Все, - вiдповiв той. - Гаразд. Друге, що маєш зробити, - це пiдвезти шiстьох дуже важливих для нас людей. Де їх забрати - сповiстимо згодом, тому з цiєї хвилини ти з дому не вiдлучайся, - I де я маю забрати цих типiв? - Не скажу, бо й сам не знаю. Завтра буде нарада в Бона Сiєга, там отримаємо останнi iнструкцiї. Єдине скажу - їх шестеро, та не знаю, чи усiх ти забереш, чи лише декого. Пiсля наради я i Кiт зателефонуємо тобi, де i скiлькох ти маєш забрати. Того ж дня треба буде тобi i по телефону дзвонити. - I усе це ви скажете менi по телефону? - Так. А що? - Це ж небезпечно. Якщо хтось пiдслухає, ми всi провалимося. А я не можу поїхати на цю нараду в Бока Сiєга? Освальдо замислився, провiв рукою по головi, вiдповiв, ховаючи очi: - Розумiєш, друже, я передаю лише те, що сказав Кiт. Ти не можеш прийти на нараду, i, наскiльки я знаю, нема iншого способу зв'язку, так що... - Нi, є. - Який же? Данiєль встав. - Ходiмо. Через кiлька хвилин вони стояли бiля виходу. Освальдо тримав у руках пакет з посвiдченнями. Данiєль витяг з рота сигару. - Тобi сподобалася кава? - Звичайно. Твоя жiнка готує її дуже смачно. - Шкода, що ти бiльше не покуштуєш її, - засмiявся тихенько Данiєль. - Шкода! - усмiхнувся i Освальдо. - Чого так поспiшаєш? Побудь ще трохи. Лице Освальдо знову споважнiло. - Що ти, менi треба виконати ще одне завдання. Мушу побачити ще одного хлопця, механiка, я замовив йому бачок. - Бачок? Для тебе? - Нi, друже, для... та ти знаєш. Данiєль торкнувся рукою пiдборiддя, всмiхнувся i пiдморгнув: - Ти хочеш сказати, що на нафтоперегiнному буде весело, га? Освальдо ступив крок назад, звiв брови i розвiв руками; - Не знаю, хлопче. Уяви собi сам! - Я тобi казав, що зроблю все можливе, аби встигнути, серце моє, та часу не вистачає. Дивися, уже нарiзанi всi частини, їх треба лише зварити. Ти не турбуйся, я працюватиму усю нiч, i побачиш... Маленький механiк метушився серед шматкiв нiкелевої сталi, розкладених на пiдлозi старого гаража. Освальдо випустив кiльце диму: - Не метушися, друже. Завтра закiнчиш. Але вже на вечiр має бути готове, так що завтра не йди на роботу. - Прогули нi до чого. Завтра вранцi закiнчу. - Рiч у тiм, що завтра тобi вже не доведеться тягти лямку, - наголосив Освальдо на останнiх словах. Очицi механiка розширилися, лице пiд мастилом зблiдло. - Так менi бiльше не треба буде гнути шию? Освальдо кивнув усмiхаючись. Механiк взяв ослiнчика, поставив бiля Освальдо i сiв. - От так, так! Менi це подобається. Я знав - як щось путнє наклюнеться, ви мене не забудете. - Я друг тих, хто зi мною дружить, хлопче. А якщо поважаю когось i бачу, що вiн чоловiк на всi сто, такого я не забуваю. Ти заслужив мою дружбу, i я за тебе пiду на все. Адже спочатку сумнiвалися, кого взяти - тебе чи того типа з друкарнi... - Кого з друкарнi? - Та там одного, вiн зробив нам посвiдчення протипожежної служби. Тодi вирiшили залучити вас обох, але ж я завжди пiдтримую тебе, то йому дали роботу гiршу, а тобi кращу. Ясно? Механiк кивнув. - А що той тип - слабак? - Нi, нi! То рубака, просто гине за нашу справу. Але вiн менi не приятель, як ти. - На вiки вiчнi, - запевнив механiк. - От я й рекомендував тебе шефу. Сказав, що ти - серйозний, надiйний, i я за тебе ручаюся. I тодi вiн згодився запросити тебе. Механiк розплився у посмiшцi, плеснув Освальдо по плечу: - Дякую, друзяко. - Сьогоднi - я тобi, завтра - ти менi. Освальдо глибоко затягся димом, кинув сигару, розтер черевиком. - Послухай, а що я маю робити? - Доведеться ризикнути... Та хто бiльше ризикує, у того бiльше й грошикiв буде на Пiвночi. Ясно? А справа ця певна, бо керують нею звiдти, а вони ж на цьому собаку з'їли. - Отже, пiсля того як упораємось, ми зможемо накивати п'ятами? - запитав механiк. - Звичайно, старий! Це належить до плану. Вiд'їзд усiм забезпечено. - Ти певен? - Цiлком. Адже ми мусимо ще забрати з собою якихось шiстьох типiв, вони там потрiбнi. - Велике цабе тi типи? Освальдо знизав плечима: - Не знаю. Та коли американцi так про них дбають, то є причина. В тебе є олiвець i папiр? Механiк витяг з шухляди робочого столу блокнот iз вставленим у нього олiвцем. Освальдо занотував щось у записнику, вирвав аркуш, передав механiку. - Ось адреса в Бока Сiєга. Завтра о дев'ятiй вечора мусиш прибути на нараду. - Їхати своєю машиною? - Авжеж. Треба ж привезти бачок. - Так, так. - Ну то завтра о дев'ятiй, - нагадав Освальдо, виходячи. - До завтра, друзяко, - вiдповiв . механiк i зачинив дверi. Тодi пiдiйшов до свого робочого столу, ввiмкнув приймач i сiв. Залишалося ще багато зробити, щоб закiнчити роботу до наради. Субота, 23 березня. Дверi будинку в Бока Сiєга не розчинилися нi разу за весь день. Над будинком зависла така тиша, наче в ньому й не люди були, а заводнi ляльки - накрут скiнчився, i вони завмерли. Рiвно о дев'ятiй голубий "шевроле" порушив тишу. Вiн припаркувався за "понтiаком" навпроти грат палiсадника. - ...I поїздом закiнчується перша фаза операцiї. Усе, що я вам розповiв, вивчено iноземними фахiвцями; ми з Ромуальдо сьогоднi ще раз усе продумали i внесли необхiднi поправки. Iнструкцiї дуже точнi, в них не можна нiчого змiнювати. Пiсля закiнчення диверсiї головне завдання - вивезти шiстьох чоловiк, якi зараз у пiдпiллi. Аренсiбiя зробив паузу, щоб перевiрити, який ефект справили його слова на чотирьох слухачiв. Тодi продекламував з фальшивою пристрастю: - Це великi люди, безкорисливi борцi, їм належить реорганiзувати нашу боротьбу в емiграцiї, вивести її з безвиходi, в якiй вона опинилася. У недалекому майбуттi завдяки знанням та досвiду вони гратимуть надзвичайно велику роль у створеннi партизанських вогнищ, якi зiтруть з нашої землi комунiстичний терор i поновлять вiльне пiдприємництво. - Постукуючи по столу, вiн додав твердо i рiшуче: - Цi люди - борцi за демократiю! Четверо заворушилися в крiслах. Ще в повiтрi бринiли слова Аренсiбiї, коли вiн нахилився вперед i промовив довiрчо, м'яко: - Для повної ясностi хочу пiдкреслити, що було б дуже, дуже добре для нас, якби цi люди прибули з вашою допомогою. Це нам врахується. Ясно? Усi четверо знову ворухнулися - тепер одностайно. Жодного слова - усi мовчки згодилися. - Добре, - завершив Аренсiбiя. - От i все, що треба знати на даний момент. Є питання? Питань не було, усi лише схвально перешiптувалися. Кiт подав знак помiчниковi, i той вийшов з кiмнати з картонною коробкою, яку принiс вiд Данiєля. Аренсiбiя вiдкрив портсигар, дiстав сигару, надкусив кiнчик. Вiльям, експерт, старанно чистив свiй браунiнг, з губи його звисала сигарета. Дим бiлим ореолом оповив голови чоловiкiв. - Дозвольте, сеньйоре? - звернувся механiк до Аренсiбiї. Той кивнув. - Чи не могли б ви сказати хоч кiлькома словами про... ну, про виїзд? - Так. Я саме збирався. Пiсля закiнчення операцiї ми групами прямуємо до мiсця, про яке буде сповiщено кожному окремо. Там чекатимемо на сигнал для загального збору. - А що то за сигнал? - перебив механiк. Аренсiбiя усмiхнувся, вiдкинувся на спинку крiсла. Пiднiс сигару до рота, глибоко затягся i видихнув клуб диму: - Що ж може бути краще за клуби диму над охопленим вогнем заводом? - кинув вiн iронiчно, стежачи очима за стовпчиком диму над своєю сигарою. Запала коротка тиша. Усi заусмiхалися. - Коли зберемося, - провадив далi Аренсiбiя, - переберемося до сховища. Дим над заводом послужить також сигналом для судна-матки, яке пошле по нас моторку. - Серед бiлого дня? - очi механiка розширилися вiд здивування. Аренсiбiя м'яко струсив попiл у попiльничку, глянув прямо на механiка: - Це було б дурiстю. Вночi. Чекатимемо ночi у сховищi. - А якщо сигналу не буде? - втрутився експерт. Аренсiбiя не донiс сигари до рота: - Тим гiрше для нас. Там подумають, що диверсiя не вдалася, i чекатимуть поновлення контактiв. Тому, якщо в установленi двi години вибуху не буде, нам доведеться довго сидiти в сховищi. - Не виключена можливiсть, що на узбережжi посилять пости, - зауважив механiк. Кiт подав голос, зосереджено дивлячись на цигарку, яку м'яв пальцями: - А звiдки ж їм знати, що люди, якi здiйснили диверсiю, збираються виїжджати з країни, тим бiльше завтра? В усякiм разi, усе передбачено. Вони думають, що ми сiдатимемо на корабель в одному мiсцi. А корабель нас чекатиме зовсiм у iншому. У дверях з'явився Освальдо, подав знак Котовi. Той встав, погасив сигару, промовив: - Тiльки що до Данiєля послали голуба з iнструкцiями щодо його участi в операцiї. Це був наш останнiй контакт iз зовнiшнiм свiтом. З цiєї митi нiхто не може вийти звiдси - заради безпеки i успiшного виконання плану. - Чи можу я внести бачок? - запитав механiк, устаючи. - Давай, тiльки швидко, - вiдповiв Кiт. Механiк попрямував до дверей. Аренсiбiя i Вiльям рушили до своєї кiмнати. Освальдо пiдiйшов до Кота. - Ходiмо передрiмаємо чи почекаємо механiка? - запитав. - Пiди йому допоможи. Та й подивишся, чи нiхто не бачить, як вiн вносить бачок. Коли Освальдо пiдiйшов до "шевроле", йому почулося, що механiк щось говорить. - Хе! Говориш сам iз собою, друзяко? - пожартував. Механiк обернувся. - Га? А, то ти, соколику. Добре, що прийшов, самому незручно виймати. Освальдо нахилився над дверцятами: - Давай допоможу. ПОКЕР Недiля, 24 березня. 5-та година ранку. Машина-молоковоз мчалася по Гуанабо. Два яскравих конуси вирвавшись iз переднiх фар, висвiчували асфальт П'ятої Авенiди. Вранiшня зоря тiльки-но зароджувалася. Гуанабо ще спав, коли машина зупинилася бiля тротуару. Шофер вилiз iз кабiни i пiдiйшов до прохiдної, де стояли двоє чергових. - Як справи, хлопцi? - запитав вiн замiсть вiтання. - Чудово, Рауле. Будеш ставити шланг? - Так. Чи не знайдеться у вас трохи кави? - Знайдеться. Вiзьми там, у термосi. Поки Рауль пив каву, надворi свiтало. 5-та година 35 хвилин ранку. - О'кей, - сказав Аренсiбiя i тицьнув у механiка. - Тепер твоя черга. Виїжджай на своїй машинi. Iнструкцiї тобi вiдомi. Ясно? - Так. Це неважко. Певний, усе буде добре. Менi завжди везло. Повезе й тут. - Маю надiю, - одгукнувся Аренсiбiя. У дверях механiк зiткнувся з Освальдо, В руцi той тримав портативний радiоприймач, - Чи не мiй це? - запитав механiк, хоч i сам бачив, що його. - Так. Розумiєш, друже, зараз нам не до музики. Того я й витяг його з твоєї машини. - Добре... - Залиш, - втрутився Кiт, радий нагодi продемонструвати, що вiн вiдповiдальний за справу. - Не треба нiчим вiдвертати своєї уваги. 5-та година 45 хвилин ранку. Вони мовчки вийшли з будинку в Бока Сiєга. Кiт двiчi повернув ключ у замку. Освальдо сiв за кермо "понтiака", Кiт - поруч. Аренсiбiя та експерт вмостилися позаду. - Що ж, хай нам щастить, - промовив Кiт, усе ще намагаючись привернути увагу до себе. - Краще побажаємо собi доброї роботи, - вiдрубав Аренсiбiя. - Я не дуже вiрю у щастя. Береженого й бог береже. - Маєте рацiю, - зауважив Кiт. Помовчав. Тодi додав: - Я завжди обережний. - Авжеж, - вказав на Кота Освальдо. - Обережний, як звiр. Аренсiбiя ковзнув по ньому порожнiм поглядом. Знизав плечима. Через мить сказав Котовi: - Вже час, чи не так? - Рушай, - наказав Кiт Освальдо. "Шевроле" пiд'їхав до стоянки бiля ресторану "Тарамар". Механiк вилiз з машини, зайшов до ресторану, сiв бiля шинквасу i замовив каву з молоком. А сам спостерiгав за дорогою. Мiсце для спостереження було чудове. "Усе гаразд", - майнула думка. Офiцiант поклав перед ним серветку, поставив на неї чашку. Механiк сьорбнув кави, їсти не хотiлося нiтрiшечки. Вiн дiстав з кишеньки сорочки олiвець i почав креслити на серветцi кружечки, рисочки. "I чого вони затримуються, - подумав. - Аренсiбiя попереджав, аби нiчого не писати. Даремно я граюся олiвцем". Та кожен з шести вiдвiдувачiв, що були у залi, займався лише своїм снiданком. Механiк сховав олiвець, знову надсьорбнув каву i кинув сторожкий погляд в бiк автостради. Трохи згодом на стоянцi бiля "Тарамару" з'явився "понтiак" i зупинився ближче до шосе. Кiт вийшов з машини, пiдняв капот. Аренсiбiя з машини-зауважив: "Уже мусив би проїхати". Кiт удав, нiби перевiряє мотор. - Спробуй ще раз, - гукнув Освальдо. - Почекай, заглуши. Усi, хто сидiв у машинi, та й сам Кiт, уважно стежили за машинами, якi курсували автострадою Вiа Бланка з Гуанабо. Молоковоз, що їхав по Вiа Бланка, залишив позаду пляжна селище Тарару. "Музичний пляж Куби", - згадав шофер Рауль i заспiвав; - Та-ра-ра... Та-ра-ра... Пiд'їхавши до "Тарамару", Рауль побачив "понтiак", в моторi якого копався чоловiк. Вiн не надав цьому нiякого значення, не звернув уваги i на те, що чоловiк при пiд'їздi молоковоза швидко опустив капот i сiв у машину. Усе було буденно, навiть те, що "понтiак" виїхав зi стоянки i рушив слiдом. Справдi, що в тому дивного? У всякому разi, так здавалося. Механiк не пропустив нiчого. Вiн пiдкликав офiцiанта, спитав: - Скiльки? Офiцiант подав рахунок. Механiк поклав грошi на шинквас. Нервуючись, допив каву. Майнула думка: "Ще б не стало менi погано". Взяв решту i вийшов до свого "шевроле-55". "Не треба нервуватися, усе буде гаразд. Вони знають, що робити". На ручцi дверцят автомобiля залишилися плями поту вiд його пальцiв. - Обжени його! - квапив Аренсiбiя, i Освальдо додав газу. "Понтiак" та молоковоз майже одночасно в'їхали на мiст Тарара, та легкова машина вирвалася вперед. Автомобiль, хоч i мав надiйну амортизацiю, трохи пiдстрибував на кожнiй вибоїнi моста. - За цим поворотом, - попередив Аренсiбiя, - простягаючи вперед руку. - Ми повиннi бути там ранiше. - Не хвилюйтеся. Будемо, - Освальдо натиснув на акселератор. Коли за поворотом молоковоз вийшов на пряму дорогу, шофер побачив двох лейтенантiв, якi махали йому, щоб вiн зупинився. Появу їх шофер не зв'язав з "понтiаком", який випередив його на мосту, а зараз вiддалявся в напрямку до Бакуранао. Спочатку Рауль подумав, що порушив правила дорожнього руху. Потiм вирiшив, що по нього послали з молокозаводу, але зразу ж вiдкинув це припущення - просто вiйськовi просяться, щоб їх пiдвезли. I вiн, звичайно, зупинився. Рауль дуже здивувався, коли почув: - Товаришу, у нас наказ обшукати вашу машину. Вийдiть. - Гаразд, - тiльки й спромiгся вiн промимрити, вилiзаючи в кабiни. - Пройдiть сюди, - сказав вищий, заходячи за машину. - Вiдчинiть мотор насоса. Рауль пiдходив до насоса, коли "шевроле-55" проскочив повз них. Та Раулю уже все було байдуже - удар по головi звiльнив його вiд необхiдностi думати, порiвнювати. Аренсiбiя дуже вправно умiв орудувати рукояттю револьвера. А "понтiак" тим часом повернувся до молоковоза, розвернувся i став упритул за ним. - Вiдчини заднi дверцята, - наказав Аренсiбiя Коту i зробив знак Вiльяму Лейвi. Вони схопили шофера молоковоза за плечi й за ноги, перетягли до "понтiака", вклали на пiдлогу перед заднiм сидiнням, зняли з нього коротку куртку i вкрили ковдрою. Аренсiбiя прибив дверцята. - О'кей, - сказав вiн Освальдо, який непорушне сидiв за кермом. "Понтiак" круто вивернув, рипнув скатами i зник. - Ходiм, - сухо сказав Аренсiбiя, проходячи повз Кота, i простяг йому куртку Рауля. Усi троє сiли в кабiну молоковоза. Кiт увiмкнув мотор i молоковоз помалу рушив. В Селiмарi на нього вже чекав механiк на своєму "шевроле". Молоковоз зупинився позаду "шевроле". Аренсiбiя, Лейва i Кiт скочили на землю. Кожен чiтко знав, що має робити. Механiк пiдiйшов до багажника своєї машини, вiдчинив його. Пiдiйшов Кiт, удвох вони витягли металевий бачок i через верхнiй люк вклали його в молоковоз. Аренсiбiя i Вiльям також не гаяли часу даремно. Вiльям Лейва витяг iз багажника шкiряну валiзку з трьома витиснутими на нiй лiтерами, Аренсiбiя дiстав два маленьких пакети в прозорому пластику. Один вiддав Лейвi, другий залишив у себе. - Я вже упораюся сам, - сказав Кiт механiку. - Пiди до мотора. - Готово, Аренсiбiя, - оголосив Кiт. - Добре, Ромуальде, - вiдгукнувся знизу Аренсiбiя. - Ну як тобi подобається? - Добре. - Усе було розраховано. Якщо закiнчив, то йди перевiр машину. - Я вже збирався, - незадоволено сказав Кiт, спускаючись на землю. Не любив вiн, щоб йому наказували робити те, що й сам вiн добре знав. Кiт залiз до кабiни, механiк копався в моторi. - Я спробую, - сказав Кiт i повернув ключ, натиснув на педаль акселератора. Стартер натужно заревiв, та мотор не завiвся. - Ану, ще раз, - гукнув механiк. Кiт знову натиснув на педаль, стартер ревiв, та мотор не заводився. - Як в аптецi, - сказав механiк. - Почекай, зараз заведемо. Вiн ще помудрував над мотором, тодi дав знак Котовi, i той увiмкнув запалювання. Мотор завiвся. - Газуй сильнiше, пам'ятай, що глушити не можна. - Добре. Закривай капот i подивися, чи готовi Аренсiбiя та Лейва. Кiт запалив сигару. Крiзь дим, що поплив по кабiнi, вiн побачив, як механiк махав йому рукою. - Гаразд, - озвався Кiт. - Ти знаєш, де чекати i коли. - Так, - вiдповiв той. - Помагай боже. Кiт огледiв куртку шофера молоковоза, вдягнув на себе, торкнувся пальцями нашивки "Есiл". Коли молоковоз вiд'їхав, механiк сiв у свою машину. "Усе йде майже за планом", - подумав вiн. Долонi в нього спiтнiли, хоч надворi було прохолодно. 6-та година 29 хвилин ранку. Лежачи в лiжку, Данiєль глянув на годинник - час уставати. Вiн пiдiйшов до шафи, витяг одежу i став одягатися. "Ну й друзi, - думав вiн, - Вiдрядили мене спати. А як же моя робота?" Вiн одяг штани i став шнурувати черевики. "Що ж, наказ е наказ. Треба виконувати. А справа ця з заводом дуже небезпечна". Пляж Бакуранао був безлюдний. Може, ще занадто рано, може, березень мiсяць не дуже сприяв купанню. На мостi, через який проходила автострада Вiа Бланка, i в районi пляжу о цiй порi панувала тиша. Хiба час вiд часу промчиться якась машина. Тому кожен, кого б це цiкавило, легко мiг помiтити, що через мiст проїхав молоковоз. Проте, як здавалося, нiкому не було дiла до того, що Аренсiбiя, Вiльям Лейва i Кiт проїхали в напрямку нафтоперегiнного заводу Ньїко Лопеса. "Понтiак" зупинився перед будинком в Бока Сiєга. Освальдо огледiв вулицю, тодi вийшов з машини. Вiн пiдiйшов до гаража, вiдчинив дверi, влiз у "кадилак" i вивiв його на вулицю. "Треба поспiшати. Не дай бог той тип очуняє та ще наробить шелесту". Освальдо заглушив мотор, пiдняв скло, кинув останнiй погляд на розкiшну машину. "Бувай, друже", - подумки попрощався вiн з "кадилаком". - У Штатах я добуду такого самого, як ти, але бiльшого розмiру". Освальдо сiв за кермо "понтiака". Шофер молоковоза на задньому сидiннi не ворухнувся - видно, добре вдарив його по гамалику Аренсiбiя. Завiвши "понтiак" у гараж, Освальдо обережно витяг шофера з машини. "Та й тяжкий же, як той лантух", - подумав вiн, несучи його крiзь внутрiшнi дверi до вiтальнi. Там скинув шофера на диван, добув iз шафи у стiнi довгу мотузку i заходився зв'язувати його. Тодi дiстав з кишенi хустку i заткнув шоферу рота, про всяк випадок. 6-та година 45 хвилин. Бiля в'їзду до нафтоперегiнного заводу о цiй порi панував незвичний спокiй - недiля. Лише свiтлофор невтомно блимав жовтим оком - пiд ним зароджувалося вiдгалуження вiд Вiа Бланка до заводської брами. За сотню метрiв вiд свiтлофора був перший пост охорони. Там чергували два охоронцi. Коли машина звернула бiля свiтлофора з Вiа Бланка на дорогу до прохiдної, один з них, Фаусто, сказав: - Ось i молоковоз. - Перевiр його сам, - попросив Херардо i додав: - Пам'ятай про iнструкцiї, адже ти вперше на цьому посту. - Не хвилюйся, - вiдповiв Фаусто. "Ось i перший пост, - думав Кiт, скеровуючи машину до будки. - Зараз побачимо, хто хитрiший: ми чи комунiсти". Машина зупинилася, один з охоронцiв став неквапливо обходити навколо неї. Другий пiдiйшов до кабiни. Кiт вистромився у вiконце. - Доброго ранку, товаришу, - привiтався вiн. - Доброго ранку. - Чи не змогли б ви сказати, де тут зливають молоко. Я тут вперше. Рауль захворiв i послали мене. Звуть мене Естебан. I хоч охоронець не вимагав того, Кiт показав посвiдчення "ЕСIЛ". - Рауль захворiв? Що з ним? - запитав Херардо i взяв посвiдчення. - Так, - вiдповiв Кiт. - Пiдхопив десь вiрусний грип, зараз ця зараза усiх качає. - Дозвольте, - сказав охоронець, i, ступивши на пiднiжку, заглянув до кабiни. Нiчого не зауваживши, спустився на землю. Фаусто тим часом скiнчив обхiд машини i подав знак товаришу. Колiєю повз старий локомотив, тягнучи низку цистерн. 6-та година 52 хвилини. Гiлка на Касабланку залишилася позаду. Попереду - пост № 2. Тiльки крiзь нього можна потрапиш до найважливiших цехiв заводу. Крiм того, пост тримав пiд контролем переїзд через залiзничну колiю, всього лише за кiлька метрiв од нього. Один з охоронцiв сидiв у будцi i слухав радiо, його товариш був надворi. Вiн бачив, як охоронець на посту № 1 повернув посвiдчення шоферу молоковоза i машина повернула до них. "Цей найважчий, - згадав Кiт, наближаючись до поста. - Тут потрiбен психологiчний пiдхiд". Вистромив голову: - Гей, товаришу! Охорона з того поста сказала, що молоко зливають тут. Де приєднується шланг? Кiт зупинив машину бiля самiсiнької будки. Шлагбаум на переїздi був пiднятий. Коли охоронець пiдiйшов до молоковозу, Кiт заглушив мотор, вилiз iз кабiни i зобразив на обличчi несмiливу посмiшку. - Тут, бачиш, така справа. Рауль захворiв, а я ще нi разу тут не був. - Хвилинку, - сказав службовець. - Евхенiо! - покликав вiн. - Я займусь товаришем. Ти можеш побути бiля машини? - Атож. - Ходiмо, - кивнув охоронець Котовi. I обидва рушили вузьким проходом, що вiв до заднього дворика кафетерiю. - Хiба сьогоднi починаються вiйськовi маневри? - запитав Кiт. - На шляху я зустрiв валку вантажних машин та джипiв iз солдатами. Охоронець глянув на нього здивовано, потiм одвiв погляд убiк. - Я нiчого про це не знаю. Дивiться - сюди проведете машину, а он там, бiля того отвору приєднаєте шланг. - О, дякую, - вiдказав Кiт. "А в маневри ти повiрив, солдатику. Поки що усе йде гаразд". Бiльшiсть будинкiв приморського селища Касабланки ще не розчиняли дверей. Недiля, ранок - 6-та година 59 хвилин. Блакитний "шевроле" механiка зупинився на тихiй вулицi. Кiт скочив до кабiни, сiв за кермо. Стартер загудiв натужно, та свiчки були попсованi: мотор не заводився. Кiт глянув на охоронцiв, прицмокнув язиком - ну й машина, мовляв. - Треба ж таке, знайшла час для жартiв, - сказав вiн i знову натиснув на стартер. Марне - механiк добре потрудився. - Товаришi, чи не змогли б ви пiдштовхнути мене? - попрохав Кiт. Охоронцi пiдiйшли до молоковоза ззаду i почали його штовхати. Машина зрушила з мiсця. Мотор ледве не заглух знову, та Кiт вчасно знову натиснув на педаль. Так, умикаючи й вимикаючи зчеплення i не даючи мотору заглухнути, Кiт докотився до залiзничної колiї. - Стiй! - гукнув постовий. - Зараз! - озвався Кiт i натиснув на гальмо, забарившись лише на мить. Цього було досить, щоб переднi колеса переїхали рейку i машина зупинилася на колiї. Коли обидва охоронники пiдбiгли до кабiни, Кiт вистромив голову у вiконце. - Ну, хлопцi, - сказав вiн, - здається, цього разу ми влипли. - I вiн усмiхнувся винувато. Була 7-ма година 1 хвилина ранку. - Ми вже на колiї, - тихо промовив Аренсiбiя, та резонанс у цистернi спотворив його голос. Темнота, обмежений простiр, незвичне вiдчуття руху рiдини, що хлюпалася майже бiля стегон, впливали на нерви, i Вiльям Лейва мимоволi здригнувся, коли голос Аренсiбiї долинув до нього. - Аренсiбiє, - прошепотiв вiн, - поїзд, мабуть, уже близько... Рiзкий, тужливий, наче стогiн, звук металу проник до цистерни, заполонив усi її куточки. Сумнiву не було - локомотив сигналив. - Це найбiльш ризикована частина плану, - пробурмотiв Лейва i подумав: "Нiколи ще я не вiдчував страху. Та зараз, здається, менi страшно". - Пiдштовхнiть, будь ласка, - попросив Кiт. Та мiг би й не просити. Як тiльки постовi почули свисток локомотива, вони кинулися до молоковоза i штовхали ззаду, намагаючися зсунути його з мiсця. Та молоковоз лише ледь погойдувався, тяжко осiдаючи на заднi колеса. - Та що там? - закричав Кiт, висунувшись наполовину з кабiни. - Нiяк не зсунемо! "Як же це?" - подумав Кiт. Другий свисток пропоров повiтря: поїзд був близько. "Усе летить к бiсу". Кiт завмер на пiднiжцi машини. А поїзд наближався. - Та швидше спускайся! - закричав один з охоронцiв. - Треба ж витягти машину! Кiт вискочив з кабiни, пiдбiг до постових i став штовхати щосили разом з ними. Але заднi колеса упиралися в рейку, молоковоз хитався, а з мiсця не зрушив. У Касабланцi пiд вiдкритим капотом механiк копався у моторi. "Вперше за весь час, що я ремонтую машини, доводиться удавати, нiби я цим займаюсь", - майнула думка. Була 7-ма година 03 хвилини. Механiк не зогледiвся, коли до нього пiдiйшов чоловiк. Запитав: - Допомогти тобi, товаришу? Серед снопа iскор зi скреготом двигтiв, наближався залiзний таран. Здавалося, стогнали i вдавлювалися в землю рейки пiд надсильним тягарем, байдужi до чужих страждань невблаганно котилися колеса. Машинiст, пам'ятаючи про переїзд, був насторожi. Та коли перед очима за поворотом випiрнула машина, що застрягла на колiї, вiн розгубився. Молоковоз рiс прямо на очах. Машинiст уже вхопився за ручку гальма, коли машина зрушила з мiсця i перетнула колiю. Два чоловiки в одежi кольору хакi, що штовхали її, вiдбiгли на лiвий бiк колiї. Шлагбаум опустився в ту мить, як поїзд проходив повз будку. Тiльки тодi машинiст усвiдомив, що могло трапитись, i по спинi йому побiгли мурашки. Була точно 7-ма година 4 хвилини, недiля, 24 березня. Як тiльки заднi колеса перекотилися через колiю, Кiт пiдбiг до кабiни i скочив усередину. Ледве не провалився весь план - усього не передбачиш. Машина котилася по iнерцiї. Кiт звернув з дороги на газон мiж щитом з виробничими показниками та управлiнням заводу, де нiкого не було, - недiля ж. Поставив машину на ручне гальмо, швидко пiднявся на цистерну, вiдкрив люк i, натужуючись, почав витягати важкий бачок. Знизу йому допомагали. Ось уже бачок на землi. З люка вибралися Аренсiбiя i Вiльям Лейва. Лейва пiдiйшов до Кота, добув з бачка шкiряну валiзку з трьома лiтерами. Аренсiбiя вже теж спустився на землю, i Лейва обережно передав йому валiзку. Кiт i Лейва закрили бачок, знову опустили його в цистерну i закрили люк. Кiт пiдняв капот машини i став лагодити мотор, Лейва i Аренсiбiя скидали з себе непромокальнi костюми - точнiсiнько, як на тренуваннi, ще до того, як їх закинули на Кубу. Операцiя проводилася в заздалегiдь продуманому мiсцi. З одного боку - спустiлий на недiлю будинок заводоуправлiння, який ховав їх вiд тих, хто працював у цехах на внутрiшнiй територiї, а з другого - високий паркан, вiн закривав їх вiд охорони, яка могла б їх побачити в просвiтах мiж вагонами, та й пiдiйти не можна - потяг, довгий залiзний ланцюг вагонiв, а час його проходження точно розрахований. Аренсiбiя та Лейва вiддали непромокальнi костюми Котовi, той сховав їх у кабiнi пiд сидiння. "Нащо їм знову оглядати машину, вже ж перевiряли при в'їздi", - подумав Кiт. - Гей! Мотор завiвся! - гукнув Кiт з машини. Молоковоз подав назад. Охоронники пiдняли шлагбаум. Порiвнявшися з будкою, Кiт помахав рукою - "Дякую!" - i звернув до кафетерiю. На задньому дворi вiн зупинив машину, вилiз i став ладнати зливний шланг. "Свою справу я зробив, - думав вiн. - Побачимо, як справиться Аренсiбiя з пластиковими коробочками". - Не поспiшай, - сказав Аренсiбiя Лейвi. - Ми повиннi з'явитися в точно визначений час. Поки що усе йде гаразд. Якщо Данiєль зробить усе як треба, у нас не буде проблем. Агенти ЦРУ, вдягненi у форму лейтенантiв Мiнiстерства внутрiшнiх справ Куби, прямували до будинку пожежної охорони заводу. Вiльям Лейва, експерт, нiс маленьку валiзу з чорної шкiри, на нiй - великi лiтери: УПО - управлiння пожежної охорони. Аренсiбiя весь час звiрявся з годинником: "Синхроннiсть у таких випадках - то життя", - думав вiн. Метрiв за п'ятдесят до будинку пожежної охорони Аренсiбiя, подавши знак експерту, нахилився, буцiм хотiв зав'язати шнурок на черевиковi, i глянув на годинник. - Рiвно через хвилину нам треба ввiйти, - Аренсiбiя повiв очима в напрямку будинку. - Пам'ятай iнструкцiю, в усьому покладись на мене. Я знаю, як поводитися з комунiстами. Побачивши офiцерiв, вартовий бiля входу виструнчився i вiддав честь. - Нам треба бачити лейтенанта дель Корраля, - сказав Аренсiбiя. Вартовий набрав номер телефону. - Лейтенанте, тут до вас два офiцери, - доповiв вiн. Вислухавши розпорядження, промовив: - Слухаюсь, лейтенанте, - i повiсив трубку. - Пiднiмiться сходами лiворуч до його кабiнету. Постукали в дверi. - Зайдiть, - почулося з кабiнету. Коли вони зайшли, лейтенант, що сидiв за столом, встав. Бiлолиций, середнього зросту, мiцний. Йому не можна було дати й сорока рокiв, можливо, через буйне чорне волосся. - Добридень, лейтенанте, - привiтався Аренсiбiя. - Я новий начальник пожежної охорони нафтоперегiнного заводу в Орiєнте. А оцей товариш, - вказав вiн на Лейву, - лейтенант Перес, мiй помiчник. - Радий познайомитися, - вiдповiв офiцер i простягнув руку над столом. Лейтенант Родольфо дель Корраль. Сiдайте. Чим можу бути корисний? - Перш за все мене просив передати вам привiт лейтенант Олiва, - усмiхнувся Аренсiбiя. - Вiн цiкавиться, чи ви й зараз чемпiон з пiнг-понгу. Вiн би не проти зiграти з вами. - Ох, той Олiва! - засмiявся лейтенант. - Що з ним? Хiба не вiн начальник пожежної охорони на заводi iменi братiв Дiас? - Так, але кiлька тижнiв тому отримав пiдвищення, перевели в провiнцiйне управлiння, а на його мiсце призначили мене. Тому й послали нас до Гавани пiдучитися. - Ага, он воно що. - Ми приїхали позавчора i вже побували на кiлькох пiдприємствах, - Аренсiбiя глянув на годинник. - Залишилися тiльки ви. Зрештою, тут нам найцiкавiше, бо й у нас нафтоперегiнний завод. - Що ж, до ваших послуг, - вiдповiв офiцер. "Через п'ять секунд має подзвонити телефон. Iнакше...", - нетерпеливився Аренсiбiя. Та зовнi спокiйно провадив розмову далi. - Що ж передати Олiвi? - Скажiть йому, що... Телефонний дзвiнок перебив розмову. Данiєль Баррiос почув гудок. Вiн ждав. Як було наказано, рiвно о сьомiй годинi шiстнадцять хвилин вiн набрав номер пожежної охорони нафтоперегiнного заводу iменi Ньїко Лопеса. - Слухаю, - почулося на другому кiнцi лiнiї. - Менi потрiбен лейтенант дель Корраль. - Я бiля телефону. - З вами говорить класний керiвник Родольфiно, вашого сина. З ним сталося нещастя. - Що?! - Не хвилюйтеся. Здається, вiн лише зламав руку i трохи забився. - Як це трапилося? - Автобус, на якому дiти їхали на екскурсiю в Сороа, попав у аварiю. - Ви певнi, що в нього нема нiчого серйозного? - Так, але вiн весь час кличе вас. Вiн у лiкарнi в Пiнар дель Рiо. Я бiльше не можу говорити, з вами, бо мушу зв'язатися з iншими батьками. - Так, звичайно. Дякую, що подзвонили. - Нема за що, - вiдповiв Данiєль i повiсив трубку. Провiв рукою по чолу. "Не подобаються менi такi справи", - подумав. - Щось трапилося? - запитав Аренсiбiя лейтенанта, коли той поклав трубку. - Нагальна справа, товаришi. Ви не могли б прийти завтра? Тодi я особисто мiг би показати вам усе, що ви бажаєте. Я й збирався це зробити, та непередбачена обставина... - Рiч у тiм, що в нас уже купленi квитки на лiтак на вечiр, - сказав Аренсiбiя. - Та ви не хвилюйтеся. Адже ми маємо уявлення про обладнання, i якщо ви дасте нам когось, щоб супроводжував нас, цього буде цiлком достатньо. Лейтенант потер пiдборiддя рукою. Тодi вирiшив: - Нема ради. Ви вже менi пробачте. Хотiлося самому все показати. Та сьогоднi не можу. З вами пiде iнший товариш. Вiн пiдiйшов до селектора, натиснув кнопку. - Фуллєдо, зараз спустяться товаришi, що приїхали до нас. Пройди з ними i покажи те, що вони захочуть подивитися. Зрозумiло? Добре, вони вже йдуть. Коли Аренсiбiя i Лейва спустилися на перший поверх, боєць Фуллєда виструнчився i привiтався: - Фуллєда до ваших послуг, лейтенанте. Який цех хотiли б ви подивитися перший? - "С", - сказав Аренсiбiя. - Ми хотiли б перевiрити обладнання лише цеху "С". Вiн спритно замiнив слово "подивитися" на "перевiрити". "Справи йдуть краще, нiж ми гадали. Негадано ми стали iнспекторами". Механiк у Касабланцi длубався в моторi "шевроле". Чоловiк, який запропонував йому допомогу, став поруч. "А вiн симпатичний. Ремонт машин - моя справа, але зараз доведеться терпiти помiчника". "Небезпечно! В зонi не палити! Тут легкозаймистi матерiали. Дiючи всупереч заборонi, ви свiдомо коїте карний злочин. Не будьте безвiдповiдальнi, не порушуйте наказу самi й не будьте байдужi до порушникiв! Вас попереджено!" Боєць Фуллєда давав пояснення про складне обладнання переодягненим агентам ЦРУ. - ...встановлено, що на цiй дiльницi цеху стратегiчна установка протипожежних заходiв буде... Аренсiбiя вдавав, що дуже зацiкавлений розповiддю. Вiльям Лейва тримався осторонь, оглядаючи вогнегасники i роблячи нотатки в записнику. Закiнчивши пояснення, боєць запросив їх пройти до iншої дiльницi цеху. - Добре, - згодився Аренсiбiя i додав, звертаючись до експерта: - Пересе, залишся тут i занотуй усi необхiднi данi, а товариш тим часом покаже менi протипожежнi установки на iншiй дiльницi. Коли закiнчиш, доженеш нас. Ясно? - Авжеж, - вiдповiв Лейва. Коли Аренсiбiя з бiйцем вiдiйшли, експерт пiдiйшов до найближчого вогнегасника i став вiдкручувати кришку. Кiт вiд'єднав зливний шланг i пiд'їхав до поста № 2. Гукнув вартовим: - До завтра! Дякую за все. Побачимо, чи не пiдведе мене знову оця стара чортопхайка. - До завтра, - вiдповiли вартовi. - Тiльки б товаришам, що проводять маневри, не заманулося зупинити мене. Якщо мотор знову заглухне... Та добре, всього найкращого. Машина вiд'їхала. "Це щоб не забули про вiйськовi маневри", - подумав про себе Кiт. На полустанку проти тютюнових складiв локомотив вiдганяв порожнi цистерни, залишаючи цистерни, заповненi патокою. Це було на п'ятому причалi в бухтi Гуасабакоа, в Реглi. Час - 7-ма година 39 хвилин ранку. Аренсiбiя слухав пояснення бiйця, коли Вiльям Лейва пiдiйшов до них. - Ти все записав? - запитав Аренсiбiя. - Так. Дуже цiкаве обладнання в цеху "С". За кiлька хвилин Аренсiбiя i супровiдник знову вiдiйшли на iншу дiлянку. Залишившись один, експерт обережно поставив валiзу на пiдлогу i спробував вiдкрутити кришку вогнегасника. - Товаришу, - почув вiн голос за своєю спиною. Лейву застукали на гарячому, та вiн не розгубився. Усе було передбачено. - Слухаю вас. Чоловiк у робочiй спецiвцi та зеленiй касцi стояв поруч. - Я, - сказав вiн, - член протипожежної бригади. Може, я вам стану в пригодi. - Нi, я сам це перевiрю, - вiдповiв Лейва, сподiваючись, що робiтник пiде. Вiн дiстав з кишенi одну з карток, видрукуваних Данiєлем, i став заповнювати її. Та робiтник не рушив з мiсця. "Треба щось робити, щоб вiн вiдiйшов хоч на хвильку". - Сеньйоре, - звернувся Лейва до робiтника, - у вас не знайдеться часом розвiдного ключа "стiксон"? Менi треба вiдкрити вогнегасник. - Знайдеться, - вiдповiв той i пiшов по ключа. Лейва швидко вiдкрутив кришку, дiстав з валiзи пластикову коробочку з вибухiвкою. Обережно вклав її всередину вогнегасника i знову завернув кришку. - Ось ключ, товаришу, - сказав робiтник, простягаючи йому iнструмент. - Щиро вдячний. Проте я й без нього вже впорався. - Можна вас запитати? - звернувся робiтник до експерта. - Що то ви вкладали до вогнегасника? Якийсь новий хiмiкат? - Так, один препарат, вiн пiдтримує концентрацiю кислоти i робить ефективнiшою дiю апарата. Лейва взяв одну картку, прив'язав її дротинкою до вогнегасника. - Це розпорядження Мiнiстерства охорони здоров'я. Препарат знижує токсичнiсть сумiшi. Ми його вже застосовуємо на iнших заводах. Це яка дiльниця? - "Г-3". - Добре, - сказав Лейва i вписав номер в картку, - тут уже все. Треба йти на iншi дiльницi. До побачення, сеньйоре. I щира вам дяка. Молоковоз зупинився бiля ресторану "Ла Ротонда". Кiт вилiз з кабiни i попрямував до телефону-автомата. Витяг з кишенi штанiв записну книжку, набрав номер. - Слухаю. Так, говорить посильний. Усе зроблено, як домовилися. Слухаю. Куди? Ага. А потiм куди їх одвезти? Вони скажуть. О'кей. Лише троє? А iнших троє? О'кей. I ви нас заберете. Ага. До побачення. Данiєль уже був готовий. Вiн узяв ключi, запер дверi, сiв до автомобiля. "Побачимо, чим усе кiнчиться". Завiв мотор i ввiмкнув радiо. Почувши дзвiнок, радист Серафiн зняв трубку. Потiм посунув до себе аркуш паперу i став нотувати. Закiнчивши писати, запитав: - На якiй частотi передавати? Як? Пiдтвердь частоту. На цiй? Ти переконаний? Нi, нi, усе гаразд. Ти ж знаєш, я дисциплiнований. А потiм? Так. Зрозумiло. Бiля в'їзду у долину. Бiля погрiбця праворуч. До семи з половиною. Не хвилюйся, Коте. Буду. Серафiн поклав трубку i взяв аркуш. "Будемо точно 20 Р-25", - прочитав вiн i, пiдбадьорюючи себе, подумав: "Добре виходить". Маленький тлустий чоловiчок нервово всмiхнувся. Аренсiбiя слухав пояснення супровiдника, коли пiдiйшов до нього Лейва. Це вже шоста дiльниця, на якiй вони побували. На п'ятьох попереднiх вогнегасники вже були "обладнанi новим препаратом". Тiльки-но боєць кiнчив говорити, як Аренсiбiя завершив свою "перевiрку". - Фуллєдо, - сказав вiн, - гадаю, ми бачили вже все, що вимагалося. На сьогоднi досить. У кожному разi, ми повернемося наступного тижня. Подивимося, чи будуть якiсь змiни. Поки Освальдо в будинку на Бока Сiєга в кухнi палив за розпорядженням Кота папери, шофер молоковоза, що лежав у вiтальнi, опритомнiв i намагався визволитися. Вiн розплутував мотузки вже хвилин десять, i йому майже вдалося звiльнити руки, зв'язанi за спиною. Шофер вигинався, як в'юн, пильнуючи, щоб сторожа нiчого не помiтила. Очi мало не вискакували з орбiт, затичка в ротi заважала дихати... На кухнi рвали папери. "Ще трохи, ще..." - в розпачi напружився вiн. Ось уже вiльна правиця. Тепер легше. Обидвi руки вирвалися з пут. Шофер сiв на диван, нахилився, розплутав ноги. Та шум на кухнi припинився. "Вiн iде, - з жахом подумав шофер i, не витягнувши затички, кинувся до дверей на вулицю. В цю мить Освальдо з'явився в дверях кухнi: - Стiй! У шофера вiд мотузок занiмiли ноги. Через силу добрався вiн до дверей, та даремно - Кiт запер дверi на засув. Шофер обернувся лицем до свого переслiдувача i встиг ухилитися вiд удару. Кулак Освальдо врiзався в дверi. Шофер вiдштовхнув його, Освальдо впав i вдарився лобом об поруччя крiсла. - А-а-а-а! - закричав вiн з перекривленим вiд болю та злостi лицем. Скочивши, Освальдо кинувся за шофером який встиг сховатися за дверi, що вели до гаража. Шофер уже вiдчиняв ворота, коли Освальдо кинув у нього важкий розвiдний ключ. Затичка заглушила стогiн, що вирвався з грудей шофера, в очах у нього потьмарилося. Вiн ще встиг помiтити, як його переслiдувач вiдвiв ногу назад, а потiм з силою викинув її вперед. Як пiдтятий, впав шофер на залиту мастилом пiдлогу гаража, сiпнувся, затиснувши руки мiж ногами, i затих. Освальдо глянув на нього, всмiхнувся крiзь зуби, провiв рукою по лобi. Рука була в кровi. - Ну й стерво! - сказав вiн i двiчi вдарив ногою по непорушному тiлу. - Не треба нас проводжати, Фуллєдо, - сказав Аренсiбiя бiйцю, коли вони пiдiйшли до будинку пожежної охорони. - На другому посту на нас чекає автомобiль. Передайте привiт лейтенанту дель Корралю. Вони попрощалися, i Аренсiбiя з Лейвою рушили до поста. - Так, - сказав Аренсiбiя дорогою. - 3 цiєї хвилини ми повиннi думати лише про одне - як врятувати свою шкуру. Почувши два швидких удари в дверi, лейтенант вiддiлу розшифрування Департаменту державної безпеки Фундора сказав: - Прошу. Солдат рвучко наблизився. - Лейтенанте, ми тiльки-що перехопили радiограму, - доповiв вiн схвильовано. - Товаришi вже працюють над розшифровкою. - Ходiмо, - сказав Фундора, встаючи. - Треба розшифрувати негайно. Вiтальня будинку на Бока Сiєга. На столi - розбита ампула i шприц. На пiдлозi - зв'язаний шофер iз затичкою у ротi. "Так треба було зробити з самого початку, - подумав Освальдо, стоячи бiля нього. - Тодi в мене не було б цiєї рани". - Паршивий молочар, - прошипiв вiн i в сотий раз копнув ногою тiло без видимих ознак життя. - Якби менi не йти, я забив би тебе. Освальдо намацав пiстолет бiля паска. Тодi рушив у гараж, вивiв на вулицю "понтiак", повернувся, щоб заперти дверi, ввiмкнув мотор i глянув на годинник. "Треба поспiшати, бо приїду пiзнiше за Кота". "Понтiак" зник вдалечинi. Данiєль загальмував машину i постукав у дверi будинку. Дверi розчинилися, на порозi жiнка витирала руки об фартух. - Чого вам? - Тут мешкає Нелiда Лопес? - Нi, Нена виїхала на пiвнiч, - сказала жiнка, вiдповiдаючи на пароль. - Я посильний. Приїхав по голуби. Аренсiбiя зупинився бiля бака для смiття. - Тут, - сказав вiн експерту i огледiвся. Навколо нiкого не було. Лише вiддалiк розмовляли мiж собою кiлька робiтникiв, та вони не могли їх бачити. - Давай! Лейва пiдняв кришку бачка, засунув усередину шкiряну валiзу, закрив бачок. Аренсiбiя витяг з кишенi сорочки папiр. - Ходiмо! - Все, - промовив чоловiк. - Нарештi. Тепер порядок, - озвався механiк до чоловiка, який напросився йому допомогти. - Думаю, що бiльше менi нема чого тут робити. Щасливої дороги, - попрощався чоловiк. Механiк, усмiхаючись, проводжав його поглядом. "Мабуть, вперше той чоловiк допомагав здiйсненню планiв ЦРУ", - подумав вiн. "I чим це скiнчиться?" Механiк витяг сигару, запалив. "Так, якщо кожен з нас точно виконає все, що йому доручено, усе буде добре. Але ж небезпечно. Дуже". Серафiн, радист, затримався бiля порога, ще раз окинув своїми банькуватими очима кiмнату. На пiдлозi розбитий передатчик. Там-таки зламаний програвач, розбитi на друзки платiвки. Усюди уламки меблiв, рам вiд картин, лахмiття фiранок. В кутку на столику - розтрощений телевiзор. Оббивка меблiв порiзана бритвою. На пiдлозi тоненькi чарочки, серед них болт - знаряддя розгрому. - Комунiстам нiчого не дiстанеться, - процiдив крiзь розтягнутi в посмiшцi губи. На вулицi чекала машина. Коли почувся гуркiт паровоза, Аренсiбiя i Лейва вже розмовляли з вартовими на другому посту. - Ми пройшли на завод ось тут, - Аренсiбiя вказав пальцем на схему, яку тримав у руцi вартовий Евхенiо. - Згiдно з планом маневрiв, ми повиннi перебратися до Касабланки поїздом, який проходить тут. Це вiн гуркоче? - Так, - вiдповiв солдат, розглядаючи папери Аренсiбiї. - Саме так. Коли поїзд пiдiйде, ми зупинимо його, i ви зможете сiсти, лейтенанте. - Ми тут iз самого ранку, - докинув Аренсiбiя. - Та тут нам шофер молоковоза вже розповiдав, що бачив солдатiв на маневрах. Шум поїзда наростав. Поки вони говорили, поїзд наблизився. - Ходiмо, - запросив Евхенiо. - Ми посигналимо, щоб зупинився. - "Будемо 20 в Р-25", - доповiв солдат. - Ось розшифрування радiограми, лейтенанте. Фундора, офiцер вiддiлу радiоперехоплення Департаменту держбезпеки, замислився. - Тобi це нiчого не нагадує? - запитав вiн i, не чекаючи на вiдповiдь, додав: - 1969 року завдяки перехопленому шифруванню ми злапали банду Хабао Рамiреса. Пунктом вивозу з країни тодi було названо Р-25 у Пiнар дель Рiо. - Так! Як же не пригадую! - озвався солдат. - Тодi перша цифра означала час. Отже, в даному випадку це буде о 20-и годинi. - Дивно, що вони знову передають радiограму на тiй самiй частотi i тим самим шифром. Негайно сповiстiть про не капiтана Велосо. Вiн вирiшить, що робити. Молоковоз в'їхав у селище Селiмар i повернув на ту саму вiддалену вуличку, де зупинявся уранцi. Став. Кiт вилiз з кабiни, обiперся об крило, запалив. "Той дурень ще не приїхав". У машину Данiеля сiли троє. Всi мовчали. Жiнка, стоячи в дверях, проводжала їх поглядом. "Непогано вийшло", - думала вона, затискуючи в руцi пiд фартухом товсту пачку грошей. Поїзд об'їжджав завод. Аренсiбiя та експерт стояли поруч з машинiстом. Шум глушив голоси. Тому машинiст не чув, коли перший сказав другому на вухо: - Ми вже наближаємось до середнього поста. Коли локомотив порiвнявся з будкою, вони побачили, як вартовий виструнчився i вiддав їм честь. Аренсiбiя теж вiдсалютував, а тодi прошепотiв Лейвi: - Ну й бовдури! I це найкраща охорона в Кастро? - Що трапилося? - люто запитав Кiт у Освальдо, який зупинив свiй "понтiак" поруч iз молоковозом у Селiмарi. Освальдо послужливо розчинив перед Котом дверцята. - Бачиш, Коте, - спробував вiн виправдатися, - той тип не такий уже слабак i... - Це вiн тебе розмалював? - глузливо вказав Кiт на пластир на лобi Освальдо. - Вiн напав зненацька, - збрехав Освальдо i спробував усмiхнутися. А Кiт вже знiмав куртку шофера i натягав свою. - Та я йому добре врiзав. Двома прямими. - Так! Так! Вiн у порядку. Кiт скоса глянув на нього, стис губи. - Рушай, - наказав коротко. - Слухаюсь, - принижено озвався Освальдо. Аренсiбiя i експерт вiдсалютували останньому посту охорони. - Що ж, найбiльша небезпека позаду. Якщо i повернення пройде з таким самим успiхом, то я непогано проведу час на пляжах у Маямi Бiч. Лише там я можу стерпiти сонце. Двi патрульнi машини Департаменту державної безпеки Гавани загальмували перед будинком бiля зоологiчного саду. Солдати оточили будинок. Офiцер постукав у дверi. Вiдповiдi не було. - Вiдчиняй, Гарсiа, - наказав офiцер солдатовi. Розгромлена квартира мала жалюгiдний вигляд. - Тут нiкого нема, лейтенанте, - доповiв солдат, обiйшовши кiмнати. - В комiрчинi - розбитий передатчик. - Радиста треба затримати будь-що, - сказав офiцер. Аренсiбiя та Вiльям Лейва прямували до мiсця зустрiчi. Вони скочили з поїзда, коли той сповiльнив хiд на поворотi. Вийшли на вулицю. - Ось вiн, - сказав Аренсiбiя, вказуючи на "шевроле" механiка. Машина зупинилася, вони сiли в неї. - Слава богу, усе обiйшлося! - вигукнув механiк. - Сюди, - вказав Кiт своєму помiчнику. - Усi троє в одному будинку. - Коте, а чому ти не дозволив Данiєлю забрати усiх шiстьох разом? - запитав Освальдо. - Не знаю. Не можу пояснити. Щось пiдказує менi, що мушу сам забрати хоча б трьох iз них, проте не знаю чому. "Понтiак" зупинився на тихiй вуличцi кварталу Белльомонте. Кiт i Освальдо вийшли з машини, пiднялися сходами до будинку. Дверi розчинилися. - Мiстер Кiт! Ми вже готовi, - сказав чоловiк. - Ми чекали на вас. - Привiт! Як справи, Хуанiто ель Джоннi? А ранок наливався жаром, палав. Блакитний "шевроле-55" проїхав повз взуттєву фабрику "Ково". Троє сидiли в ньому, вели бесiду. - ...1 той самий робiтник дав менi ключ, щоб я вiдкрив вогнегасник. Аренсiбiя i механiк розсмiялися. - Я знав, - сказав Аренсiбiя, все ще усмiхаючись, - що наш план не мiг провалитися. Бо то вони його розробляли. - Не потаю, я дуже нервувався, - признався механiк, - та й зараз я ще не в своїй тарiлцi. - Страх - то вже вчорашнiй день. Зараз - до мiсця збору, тодi до печери, а як стемнiє - вийдемо на волю. , Усе вийшло якнайкраще, так що... курс на мiст Бакунайягуа. Серафiн, радист, їхав по шосе в Пiнар дель Рiо. Крiзь товстi скельця окулярiв збуджено поблискували банькуватi очi. - Хто сказав, що Пiнар дель Рiо - Попелюшка Куби? - процiдив крiзь зуби. Вiтер бив в усмiхнене лице, пальцi вибивали ритм на кермi. - В Пiнар дель Рiо, мулатко! - наспiвував на власний мотив. - В Пiнар дель Рiо, життя моє! Лечу в Пiнар дель Рiо, мiсце втiх! А в Департамент державної безпеки Пiнар дель Рiо саме надiйшов наказ про затримання групи контрреволюцiонерiв. Вказувалося мiсце i час їх появи. Коли "понтiак" знову вибрався на Вiа Бланка, в ньому сидiло п'ять чоловiк. Тiто, прозваний Гаванцем, органiзатор i керiвник групи саботажникiв у провiнцiї Гавана, дивився вбiк. Хоч вiн i вiдростив бороду та пофарбував пiд сивину волосся, вираз лиця його залишався жорстокий. Хуанiто, вiн же ель Джаннi, був другий ватажок банди головорiза Пета Кабесаса. Вiн вiдповiдав також за зв'язок з американською вiйськово-морською базою в Гуантанамо. Щоб вiтер не куйовдив його свiтлого волосся, Хуанiто пiдняв скло. - Коте, що то за один, той, кого нам прислали? - запитав доктор Алехандро Тамайо, головний керiвник контрреволюцiї на Кубi. - Такий собi Аренсiбiя, - вiдповiв Кiт, - Пабло Аренсiбiя. Добре пiдготовлений, розумний, але недооцiнює тих, хто його оточує, - Точнiсiнько, як i ти, Коте? - штрикнув Кота Гаванець. - У твоїй групi всi сидiли тихо. Лише такi, як оцей, - вказав вiн на Освальдо Деласа, який сидiв за кермом, - ладнi йти за тобою. Другоряднi... - Ти що, Гаванцю? - пiдскочив Хуанiто ель Джоннi, - я був другий у групi Пето, але аж нiяк не другорядний. А Пето справжнiй вожак, у бiйцi вiн звiр. - А де ти був у день тiєї бiйки? - дошкуляв Тiто Гаванець. - Виконував завдання. - Завдання своєї коханки? - Досить, - обiрвав доктор Тамайо. - Досперечаетеся на пiвночi. Скажи, Коте, як там операцiя? Доктор Алехандро Тамайо вигляд має поважний. Не треба було багато часу, аби зрозумiти, що людина ця кмiтлива, обачна. - Там, де я брав участь, усе йшло гаразд, - вiдповiв Кiт. - Моя робота - вищий клас. Решта - справа Аренсiбiї. - А твоя думка? - запитав доктор. Кiт двiчi плеснув себе по колiну, схилив набiк голову, знизав плечима: - Гадаю, зробить. Цей тип може висадити в повiтря завод комунiстiв. - Менi страшенно кортить побачити личину Леле, швидше в Маямi, - прорипiв Хрипун. - То вiн втяг мене в дiло i з його вини мало не коцнули мене комунiсти. Хрипун сидiв у машинi Данiєля праворуч вiд нього. Вiн теж створив одну з контрреволюцiйних груп i лише чудом уник арешту, коли Анхель Валес, той самий Леле, не з'явився по нього, як було домовлено. - Я теж хотiв би глянути на Леле, - заявив Марiо Порруа. Хулiо, його брат, що сидiв поруч, схвально кивнув. Обидва вони ранiше мали свої банди в горах Ескамбрая i ось уже кiлька рокiв ховалися в криївцi, не бачили сонця. Шкiра на їхнiх лицях набула молочно-бiлого кольору. - А тобi що накоїв Леле? - запитав Хрипун. - Та я двадцять разiв казав собi, що надiсланi ним автомати не стрiляли. Мабуть, зiрвав чималий куш. Дай боже, щоб зброю в нашу печеру постачав не вiн. - Будьте певнi, я йому нагадаю при зустрiчi, хай начувається, - проскрипiв, як iржавi завiси, голос Хрипуна. - Та цур йому, краще розважимося. - Хрипун нахилився вперед i почав крутити ручку приймача на щитку автомобiля. - Вiн зламаний, - сказав Данiєль i хутко вимкнув приймач. - Куплю собi в Штатах два нових, а то й три. ...добудемося до Бакунайагуа i почекаємо сигналу на оглядовому майданчику... - Якого сигналу, Коте? - перебив його Тiто Гаванець, потерши пiдборiддя. - Сигнал, що диверсiя вдалася, - самовдоволено вiдказав Кiт. - Дим пожежi над заводом. - Гуд, мiстере, гуд, - усмiхнувся Хуанiто ель Джоннi. - Димовий сигнал! Це нагадує менi недiльнi фiльми з Гаррi Купером. Гаррi нападає на iндiанцiв i прошиває їх з вiнчестера. - Пiсля сигналу, - правив своєї Кiт, втупивши погляд у вiтрове- скло, - я зберу iншi групи, i ми попрямуємо до криївки, де... - Що то за криївка? - запитав Тiто. - Печера на березi. Правда, йти туди далеченько, зате криївка чудова - вхiд до неї зарiс чагарником. Крiм того... там зброя. - Ви ж знаєте, мiй кольт завжди зi мною, мiстере. А кулемети там є? - Так, там два М-3 i крихiтка "томпсон". Годиться? - Гуд, - сказав Хуанiто ель Джоннi. I докинув: - Я завжди кохався в кулеметах. Блакитний "шевроле" мчав по залитому сонцем шосе, три його пасажири вели жваву розмову. - Думаю придбати майстереньку, розвернуся, стану на ноги, - мiркував механiк. Постукав себе по грудях: - В мене є хватка, бiзнес вдасться. - Кожному своє, - згодився Аренсiбiя, - А я радий, що знову опинюся в Штатах з повними кишенями грошей. "I з чистими документами", - додав подумки. - А що ви робитимете з грошима? Теж займетесь бiзнесом? - запитав механiк. - Нi. Це не для мене. Салон для гри в доброму готелi - оце моє, це до душi. ...судно-матка пошле по нас катер "20". - Коте, - озвався доктор Тамайо. Досi вiн мовчав. - Двi речi менi не подобаються. По-перше - нас занадто багато. Я завжди вiддаю перевагу дрiбним групам. По-друге, i це важливiше, - доведеться чекати, поки не стемнiє. Держбезпека встигне за цей час посилити пильнiсть на узбережжi! - Усе передбачено, - вiдповiв Кiт, не зводячи ока з автостради i не ховаючи втiхи, що може продемонструвати такому визнаному знавцевi, як доктор, ретельно продуманий план. - Менi спала одна iдея, як можна збити зi слiду комунiстiв. - Як саме? - запитав Тiто Гаванець. - Дуже просто. Я наказав передати радiограму по проваленому каналу, щоб держбезпека її перехопила. В радiограмi сказано, що ми йдемо через Пiнар дель Рiо. - Ви лишень послухайте! - вигукнув Освальдо, не вiдриваючи рук вiд керма. - I ти певен, що вони повiрять? - запитав доктор. I додав: - На кiлька годин вiзьмуть район пiд нагляд, та коли нiхто не з'явиться, зрозумiють, що їх обдурили. Кiт усмiхнувся. - Кажу ж, що все передбачено, докторе. Рiч у тiм, що там дехто з'явиться. Доктор Алехандро Тамайо зiщулив очi. - Як то? - поцiкавився. - Пригадуєте, докторе, того типа, Серафiна? Ми ще хотiли його позбутися, бо вiн придуркуватий i необачний. Так от, вiн з'явиться на так званому мiсцi виходу з Куби. Держбезпека гадатиме, що ми теж потрапимо у засiдку. А коли до них дiйде, що їх ошукали, ми вже балакатимемо по-англiйському на суднi-матцi. Серафiн, радист, їхав на своїй машинi i спiвав: - Їдемо в Пiнар дель Рiо, мулатко! Їдемо в Пiнар дель Рiо! "Понтiак" звернув з Вiа Бланки i вузьким в'їздом пiд'їхав до оглядового майданчика бiля мосту Бакунаягуа. Бiля кафетерiю машина зупинилася, усi п'ятеро вийшли. В кафетерiї юрмилися люди, багато було й на майданчику. - Ходiмо, перехопимо щось, - запропонував Кiт. - Сенк'ю, мiстере Кiт, але я не голодний, - сказав Хуанiто ель Джоннi. - Кафетерiй - мiсце явки, - вiдрубав Кiт. - Що з тобою, Хуане Хосе? Живiт прихопило? - глузливо поцiкавився Тiто Гаванець. - Слухай, Тiто, ти ж знаєш, що вся Куба називає мене Хуанiто ель Джоннi. Я тобi не хтось, а борець за демократiю. I, крiм того, в бою в мене нiколи живiт не болить... - В якому ж це бою? - глузував Гаванець. - Досить, - наказав доктор. - Кафетерiй поруч, а ви сперечаєтеся. Хай би вже чубилися в Маямi, а зараз воювати треба лише з комунiстами. Четверо пасажирiв з машини Данiеля теж зiйшли на терасу оглядового майданчика. Хулiо та Марiо Порруа забилися в куток, Данiєль i Хрипун вiдiйшли якнайдалi. День стояв сонячний, краса навколишньої природи вражала. Та цим людям було байдуже. Вони чекали. Лише чекали. Трохи згодом блакитний "шевроле" зупинився бiля шосе в Бакунаягуа. Три чоловiки вийшли з машини i спустилися до довгого, високого мосту. Вiдхiд завершився вдало. Лишалося чекати димового сигналу, щоб почати реалiзацiю плану виходу з країни. Кiт глянув на годинник i вiдсунув тарiлку. - Розплатися, - наказав вiн Освальдо i встав. Попрямував, не поспiшаючи, на терасу оглядового майданчика. Там уже стояли Данiєль i Хрипун, вдаючи, нiби милуються величною, глибокою панорамою. Кiт перехилився через кам'яний мур, кинув погляд на мiст. Серце тьохнуло: два чоловiки у вiйськовiй формi та один у цивiльному розмовляли, спершись на поручнi. Це були Аренсiбiя, Вiльям Лейва i механiк. "Прибули. Операцiя вдалася". Кiт глибоко зiтхнув. Лише зараз усвiдомив, що увесь цей час вiн був у полонi страху. "Якщо досi все йшло гаразд, то з виходом з країни проблем не буде", - подумав вiн, намагаючись заспокоїтися. Та йому це не вдалося. Тiто Гаванець, Освальдо Делас, Хуанiто ель Джоннi та доктор Тамайо закiнчили свiй вимушений обiд. - Мiсце вибрано дуже вдало! - зауважив Тiто, коли вони вийшли з кафетерiю. - Пейзаж вандефул, прекрасний, мiстере Тiто, - ствердив ель Джоннi. - Отi горби нагадують менi гори, де Хемфрi Богарт перестрiляв голодранцiв-мексiканцiв, коли вони хотiли одiбрати в нього золото. Не пригадуєте? В тому фiльмi, де копальня i така сама гора. - Я не про те, Хуане Хосе. Мiсце гарне тим, що тут завжди повно людей. Тут зупиняються автобуси по дорозi з Гавани i в Гавану. Бачиш, оно пiд'їжджає. Чим бiльше людей, тим важче нас зауважити. Тiто Гаванець показав на шосе - саме прибув мiжмiський автобус. Пiдiйшов Кiт, стис руку Освальдо. - Вже! - вигукнув. - Що? - запитав доктор Тамайо. - Дим! - голос Кота урвався. - Дим. Усiх наче пружиною пiдкинуло - дивилися в напрямку, куди вказав Кiт: вдалечинi помалу рiс чорний широкий стовп диму, немов хотiв з'єднати небо з землею. - Гей! Що то за чорний дим над Гаваною? - запитав голосно хтось на терасi. Марiо i Хулiо Порруа подивилися туди, куди вказував чоловiк, i завмерли, побачивши чорний стовп диму. Неподалiк Данiєль розповiдав Хрипуну, як йому подобалися пальми ще з дитинства.. - Поглянь, - прохрипiв Хрипун, - поглянь туди. Данiєль обернувся i замовк, побачивши дим. Кiт, обминаючи цiкавих, швидко пiдходив до кожного зi своїх. - За мною. Час iти. Рушаємо до печери. На мосту Аренсiбiя, Лейва i механiк стояли, обiпершись об поручнi. Мовчки дивилися вниз, у порожнечу. Вiдчуття самотностi, безпорадностi охоплювало людину тут, у центрi споруди. Нервове напруження, яке нагнiталося з самого початку операцiї, страхiтлива краса безоднi приголомшували. - Аренсiбiє, - порушив Лейва прикре мовчання. Той повернув голову, глянув на нього. - Коли... Та Лейва не закiнчив. Обличчя Аренсiбiї було страшне - вираз грубої сили спотворив його. Довго стримуване почуття вихлюпнулося назовнi. - Дивiться, - тiльки й промовив вiн. Обидва обернулися. Велична, безмежна колона диму здiймалася вгору, розпанахавши обрiй по вертикалi. Аренсiбiя сперся на поручнi. - Завдали ми їм перцю, Вiльяме, ох, i завдали... Лейва i механiк перезирнулися. I раптом Лейва зареготав. Аренсiбiя смiявся i схлипував: - Завдали їм перцю, завдали... На механiка теж напав нервовий смiх. Реготали всi троє. Глянуть один на одного - i знову вибух смiху, чимось схожий на плач. - Завдали перцю! Боже мiй! Рознесли нафтоперегiнний. Цiлий завод! На друзки. Роздiл другий SOS ДО ДЕПАРТАМЕНТУ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ Вiвторок, 19 березня. - Дозвольте? - Увiйдiть. Дверi вiдчинилися, i лейтенант Густаво Санчес увiйшов до кабiнету. - Сiдай, - сказав капiтан Велосо, вказуючи олiвцем на стiлець перед столом. Кабiнет був не дуже просторий. Свiтло-сiрий колiр стiн приємно доповнював гаму бiльш темного сiрого кольору шаф та робочого столу. Кабiнет був на розi будинку, i крiзь вiкна в обох стiнах його продував легенький вiтерець. Лейтенант сiв i сказав, дивлячись на Велосо: - Слухаю, капiтане. Антонiо Велосо не можна було дати його вiку. Середнього зросту, худий, з тонкими рисами обличчя, гарячий, вiн виглядав рокiв на десять молодшим за свої тридцять п'ять. Легкi рухи, непосидючiсть, вмiння займатися кiлькома справами воднораз могли дати привiд поверховому спостерiгачевi скласти враження про нього як про чоловiка неглибокого, легковажного. Але пильний спостерiгач побачив би зрiлу i мудру людину. Такого не обкрутиш, не обведеш круг пальця. Велосо, капiтан Департаменту державної безпеки, мiг приймати точнi i швидкi рiшення. - Насамперед, - сказав Велосо, - дозволь привiтати тебе з чудовою роботою, проробленою в Пiнар дель Рiо. Цi люди завдали нам клопоту. Признаюсь, ми були стривоженi, оскiльки гадали, що вони готують вивiд агентiв, та завдяки тобi... - Щиро кажучи, - перебив його лейтенант, - на головний слiд навiв мене Комiтет захисту революцiї. Основнi данi теж я отримав з його допомогою. Комiтет блискуче провiв роботу. Я лише... - Слухай, Густаве, - сказав Велосо, - ми це вже знаємо. Знаємо також, що ти дiяв добре i довiв справу до кiнця якнайкраще. Крiм того, я теж iз досвiду знаю, як важко змусити тебе прийняти вiтання. Зi свого боку бажаю тобi якнайчастiше їх приймати. - Дякую, - усмiхнувся Густаво. Вiн був рокiв на два старший за капiтана Велосо, та зовнi зовсiм на нього не схожий. Високий, атлетичної статури, русявий, зi свiтлими очима, Густаво мало скидався на кубинця. - В мене є дещо для тебе, - сказав Велосо. - Йдеться про одного нашого торгпреда за кордоном. Ми отримали вiд нього тривожний сигнал. Схоже, що хтось хоче завербувати його. Спочатку його засипали дарунками, запрошували на коктейлi та прийоми, а останнiм часом вiн помiтив, що за ним посилено стежать. - Таке вже бувало, - сказав лейтенант. - Так, проте це - особливий випадок. Ми отримали iнформацiю, що ворог замахнувся на одну з найважливiших галузей нашої економiки - нафтову промисловiсть. Ми не маємо точних даних, який об'єкт вони обрали, проте усе вказує на те, що це або завод iменi Ньїко Лопеса, або завод iменi братiв Дiас. Це треба з'ясувати. Щоб вiдвернути небезпеку, посилено охорону обох заводiв. Там розмiщено спецiальнi групи. - Так у чому рiч? - запитав лейтенант. - А в тому, - вiдповiв Велосо, - що наш торгпред добре знає нафтоперегiнний завод iменi Ньїко Лопеса, бо працював на ньому багато рокiв. То чи не гадаєш, що було б не зайве поберегти цього чоловiка? - М-м-м, - почулося замiсть вiдповiдi. - Ще дещо змусило нас викликати тебе. Бачте, шестирiчний син торгпреда зараз тяжко хворий i лежить там у лiкарнi. Та через два днi пiсля госпiталiзацiї хлопчика чомусь обмежили його вiдвiдання. Батьки вважають, що це має зв'язок зi стеженням. Простiше кажучи, вони пiдозрюють когось з обслуги. - А чом же вони не переведiть хлопчика до iншої лiкарнi? - Не можуть - хлопчика можна лiкувати лише в ортопедичнiй клiнiцi. До того ж, знаючи, що нашi вороги не зупиняються нi перед чим, ми не можемо дозволити дiяти дипломатичними каналами, бо це загрожувало б життю дитини. Тут треба шукати iнших шляхiв. - Зрозумiло. - То що скажеш? Справа делiкатна. Є три причини, щоб доручити її тобi. Перша - твiй досвiд. Друга - у тебе готовi всi документи, ти ж недавно їздив до цiєї країни разом з економiстами. Третя - ти друг цього торгпреда. - Хто ж вiн? - здивувався лейтенант. - Альберто Альварес Мартiнес, - сказав Велосо. - Он як, - промовив лейтенант, потираючи колiно. Альберто, його товариш iз часiв студентського руху проти диктатури Батiсти, пiсля революцiї працював з ним в армiйськiй розвiдцi. Вони разом вiдзначилися, викриваючи зрадника Медiну. Альберто дiяв за кордоном, Густаво - на Кубi. Альберто на заклик революцiї покинув роботу в органах безпеки i присвятив себе цiлком справi великої ваги - роботi торгового аташе. Велосо передав течку лейтенантовi. - Тут уся дiлова iнформацiя, а також паспорт та iншi необхiднi документи. Твоє завдання - дiзнатися, що насправдi там вiдбувається. Будеш пiдтримувати з нами прямий зв'язок по системi ЕРС. Не виключено, що зараз ворог пiшов далi, i тобi треба бути дуже обережним, вступаючи в контакт з Альберто. Зрозумiло? - Цiлком, - вiдповiв Густаво. - Рауль збере тобi всю необхiдну iнформацiю по країнi. Вилетиш сьогоднi рейсом 478. У Мадридi пересадка. На мiст на тебе чекають два товаришi. Вони введуть тебе в курс останнiх подiй. То спiвробiтники посольства, i хоч не звикли до такої роботи, постараються допомогти тобi, чим тiльки зможуть. Ясно? Є питання? - Нi. Поки що все ясно. - Тодi йди до Рауля, подивись, що в тебе є i що тобi ще треба. - Гаразд. Вони встали майже водночас, потисли один одному руки. На порозi Густаво обернувся: - Не хвилюйтесь, капiтане. Я перевершу самого себе. Обiцяю. Коли дверi за Густаво зачинилися, Велосо сiв, перевiв погляд на вiкно. Постукав олiвцем по столу. Потiм витяг iз шухляди чистий аркуш, написав: "Франка послано". Вклав аркуш у теку i пiдiйшов до сейфа. Середа, 20 березня. - Дозвольте вiдрекомендуватися. Доктор Вiктор Кассель, - чоловiк вказав на свого супутника, - i ваш слуга покiрний Едуардо Местре. Ми чекали на вас. - Дуже приємно, - вiдповiв Густаво, потискуючи їм руки. - Шкодую, що не змiг прилетiти ранiше. Затримала робота в клiнiцi. Як конференцiя? - Вчора було вiдкриття, - вiдповiв Местре. Обговорюється питання про фактори емоцiй при рiзних захворюваннях. Вас залучили до нашої комiсiї завдяки знанню мови. Сьогоднi буде поставлено на обговорення питання про метаболiчнi та ендокринологiчнi порушення: - Он як, - Густаво усмiхнувся. - Якраз я привiз дещо стосовно порушення роботи щитовидної залози та деяких форм дiабету. - Чудово, - сказав Местре, дивлячись на доктора Касселя. - Саме це нам потрiбно. Що ж, докторе, якщо ви не заперечуєте, можна йти по багаж. - Що ж, ходiмо, - сказав Густаво i встав. Якби хтось iз тих, що сидiли поруч, поцiкавився конференцiєю медикiв, то переконався б, що вона справдi розпочала роботу в мiстi. Трохи важче було б спробувати знайти в якiйсь iз комiсiй конференцiї оцих трьох вчених, що зустрiлися на аеродромi. Їхня увага на цей час була прикута до зовсiм iншої хвороби. Iншої, бiльш важкої та небезпечної. "Фiат" мчав мiстом на шаленiй швидкостi. Карлос, вiн же доктор Местре, сидiв за кермом. Рамiро сидiв поруч. Вiн обернувся до Густаво, який розташувався на задньому сидiннi, запитав: - Пiд час польоту не виникало якихось ускладнень? - Нi, все пройшло добре, - вiдповiв Густаво. - Ну, славетнi лiкарi, введiть мене в курс справ. Рамiро переклав портфель на заднє сидiння: - Тут знайдеш усе що потрiбно. Гадаю, ти сам розберешся, що й до чого. - Як зв'язуватися з вами? - У портфелi номер телефону. Там-таки план мiста, ми подiлили його на зони. Досить тобi назвати номер зони, i менш як за десять хвилин ми будемо бiля тебе. - Чудово, - вiдповiв Густаво. - Ви все продумали. - I додав, жартуючи: - Не так-то вже й погано, як для аматорiв. - З чогось же треба починати, - вiдказав, посмiхаючись, Рамiро. - Пiд'їжджаємо до готелю, - попередив Карлос. - Залишилося два квартали... - О, ще одне, - перебив Рамiро. - Ми поселили тебе пiд iм'ям доктора Феррера, адвоката одного латиноамериканського туристичного агентства. Мета твого приїзду сюди - укладення договору. - Прибули, - оголосив Карлос. I зупинив машину бiля входу. Машина вiд'їхала, як тiльки розсильний готелю витяг з неї багаж. "Я виграв дещо на рiзницi в часовi", - подумав Густаво, пiдходячи до адмiнiстратора. Готель був скромний, зате цiлком вiдповiдав вимогам роботи розвiдника. Тут нiхто не потурбує. - Доктор Фєррер, - сказав Густаво, пiдiйшовши до стойки. А про себе додав: "Поки житиму в готелi". Номер був невеликий, але затишний. Проте Густаво було не до комфорту: не встиг розсильний зачинити за собою дверi, як вiн поринув у вивчення матерiалiв, якi дав Рамiро. Скоро все лiжко було встелене переглянутими паперами. Густаво сидiв на краєчку лiжка i записував телефонну розмову. Тiльки-но вiн подзвонив вiд iменi Альберто Альвареса до майстернi й запитав, чи вiдремонтовано автомобiль, йому вiдповiли, що машина буде готова завтра не пiзнiше дев'ятої ранку. Густаво взяв якийсь аркуш з лiжка, прочитав, подумав трохи i набрав номер. Почувши голос Рамiро, попросив його заїхати до готелю. Була третя година 30 хвилин дня. Густаво набрав номер телефону Альберто Альвареса. Сигнал прозвучав лише раз, i в трубцi почулося: - Слухаю. Густаво зразу ж впiзнав голос друга, хоч давно вже не чув його. Стримався, щоб не привiтати його як звичайно, - не знаєш, де чатує небезпека. - Це мешкання доктора Альвареса? - Вiн бiля телефону, - вiдповiв голос, i лейтенант зрозумiв, що Альберто його не впiзнав. Треба назватися, але дуже обережно. - Говорить Франк, - сказав вiн i прислухався, намагаючись вловити хоч найменшу ознаку того, що Альберто впiзнав його по голосу. - Франк? Не впiзнав. Дивно, не схоже на Альберто. "Вiн чимось стурбований", - подумав лейтенант. - Так, Франк з майстернi, - сказав вiн, даючи змогу Альберто зiбрати думки. - Я хотiв сповiстити, що ми вже кiнчаємо ремонт вашої машини. Тут лейтенант пригадав маленький жарт давнiх студентських рокiв. - В-ви нас п-просили с-сповiстити, - сказав, удаючи з себе Заїку, їхнього старого унiверситетського товариша. Маневр удався. Голос Альберто повеселiшав: - О! Чудово. I коли я зможу забрати машину? "Про всяк випадок краще дати годину додатково", - подумав лейтенант i вiдповiв: - Завтра пiсля десятої. - Нi, не годиться. Вона менi потрiбна ранiше, до пiв на десяту, щоб поїхати на роботу. Це можливо? Чому Альберто так наполягає на своєму? Чи хоче цим щось сказати? "Щоб поїхати на роботу", але... I Густаво згадав, що цього вiвторка Альберто мав працювати вдома. Так його iнформував Рамiро. Що ж означають слова "поїхати на роботу"? Хiба вже...? - Гаразд, - зважився лейтенант, - але для цього я мушу залишитися сьогоднi пiсля роботи. Доведеться вам доплатити. - Згода, - сказав Альберто. - Машина менi потрiбна. - I Густаво вловив щось у тому "машина менi потрiбна". - Що ж, - згодився вiн. - Запевняю вас, буде готова... Ой, ледве не забув, замок шухлядки на панелi виявився поламаний, ми його замiнили. - Дуже добре, дякую, - по тону Альберто було ясно, що вiн зрозумiв, про що йдеться. - Ну то до завтра, сеньйоре, - попрощався лейтенант i поклав трубку. Щось прояснилося. Без сумнiву, ЦРУ вступило в контакт з Альберто, i той знав, що телефон його прослуховується. Отже, за Альберто стежать вночi i вдень, i треба бути надзвичайно обережним, виходячи на зв'язок з ним. I водночас усе вказувало на те, що дiяти треба швидко. "Франк тут. Тепер уже маю опору. Як би так влаштувати, щоб усе вийшло на добре", - думав Альберто. - Стара, принеси менi цигарки, - попросив вiн жiнку. Жiнка повернулася. - Пiдiйди-но сюди на хвилиночку, - покликав Альберто. З кишенi сорочки вiн витяг записничка. - Слухаю, - жiнка пiдiйшла ближче. - Сiдай, хочу тобi щось сказати, - Альберто написав у книжечцi: "Не мовчи i водночас читай те, що я писатиму. За нами стежать, у нас встановлено мiкрофони". Жiнка злякано i здивовано кивнула. - Стара, сьогоднi зi мною говорили однi люди. - Люди? Якi люди?.. Ти хочеш сказати... - Так, я хочу сказати, що сьогоднi вони говорили зi мною. - Що їм треба? - Деякi вiдомостi. За той час, як я працював на нафтоперегiнному, - пояснив вiн, а сам пiдсунув дружинi книжечку, i вона прочитала: "Тiльки не хвилюйся, постарайся вдати, нiби моя новина тебе ошелешила". - Але ж якi дурнi, - сказала вона, прочитавши написане, - як вони могли подумати, що ти... - Вони погрожували менi, - перебив Альберто. - Погрожували сином. - О нi! - вирвалося їй з грудей. Жах скував тiло. - Хлопчик! Мiй хворий син! - Чоловiк стис її руку. - Слухай, стара. Подумай добре, - попросив Альберто, а рука його писала: "Звiрся на мене". - Ти розумiєш моє становище? - Т-так, так. Розумiю. Так, - вона глибоко зiтхнула. - А дитина? - Я не можу допустити навiть думки про зраду революцiї. Ти ж знаєш, що це для мене важить. - Проте, Альберто... А дитина? - Вона поставила це запитання, щоб дати час чоловiковi написати, а також дiзнатися, що ж усе-таки чекає її сина. - Не обманюй себе, стара, - сказав Альберто i знову подав написане. - Дитину тримають пiд наглядом цiлодобово. У них агентура в лiкарнi. Якщо ми спробуємо його забрати, це може призвести... до фатального кiнця. Розумiєш? - Поки вiн говорив, у записнiй книжцi вона прочитала: "Умовляй мене передати потрiбну їм iнформацiю". - Крiм того, i за тобою, i за мною стежать. Телефон прослуховується, i хто знає, як ще вони пильнують за нами. - Що ж ти думаєш робити? - Не знаю. Тiльки зрадити революцiї я не можу. "Саме зараз треба вдати, нiби хочу умовити його", - подумала жiнка i сказала: - Але, Альберто, хiба ти не розумiєш? Вони ж заб'ють Альбертiко! Зрештою... винятковий випадок... Вони не можуть квалiфiкувати це як... - Замовкни! Не кажи так. Ти ж добре знаєш, що будь-яке спiвробiтництво з тими людьми саме так буде квалiфiковано, - казав Альберто, стискуючи руку дружини, даючи їй зрозумiти, що усе йде як слiд. - Хоча, з другого боку... дитина... Не знаю. Не знаю. - Альберто! Ти завжди виконував свiй обов'язок, куди б тебе не послали. Але це особливий випадок. Твої товаришi зрозумiють. Син, Альберто. Подумай, йдеться про Альбертiко. - Так, так. Знаю. Але... Ой, стара, стара. Може, ти, зрештою, маєш рацiю. Може, це справдi винятковий випадок. - Саме так, Альберто. Саме так, - наполягала жiнка, ввiйшовши в роль. - Ти не можеш нiчого зробити, мова йде про життя твого сина. Кожен на твоєму мiсцi вчинив би так само. Якби тобi загрожувала небезпека, я б не стала так говорити. Але Альбертiко, вiн нi в чому не винен. - А потiм, що потiм? - запитав Альберто, передаючи жiнцi новий запис. - А потiм, коли хлопчик буде врятований, ти зможеш пiти в посольство i розповiсти про все, що сталося, - вiдповiла жiнка, пробiгаючи очима запис: "Щоб допомогти нам, прислали Франка. З сином нiчого не трапиться". Слова цi подiяли на неї заспокiйливо. Коли на Кубi знають, у якому становищi опинилися вони з Альбертiко, то зроблять усе, щоб не скоїлося нiчого лихого. - Вони вже знатимуть, як з нами вчинити. Разом ми вистоїмо. Ми втрьох. Альберто зрозумiв двозначнiсть її вiдповiдi. - Правда твоя, стара. В мене нема iншого виходу. Я... я паленiю вiд сорому, але мушу передати потрiбну їм iнформацiю. - Не турбуйся, побачиш, усе не так безнадiйно, як ти гадаєш, - сказала жiнка, i обличчя її навiть ледь освiтилося тихою довiрливою усмiшкою. - Адже революцiя милосердна. - Нема в мене iншого виходу, - жалiбно повторив Альберто. Жiнка кивнула головою. Альберто встав, взяв пальто, схилився над столом i жестом попросив дружину говорити будь-що, поки вiн писатиме. - Ти знову йдеш? - здивувалася вона. - Так. До бiблiотеки. Вони наказали менi, щоб я працював далi, як звичайно, до завтра, коли я повинен передати їм iнформацiю. Ти ж знаєш, що сьогоднi бiблiотечний день. - Альберто простягнув жiнцi запис: "Публiчна бiблiотека - то визначене мiсце зв'язку на випадок переслiдування. В посольствi мусили довести це до вiдома Франка". - Не затримуйся, - попросила жiнка так, нiби застерiгала: "Будь обережний". - Не хвилюйся... Я швидко повернусь. Альберто поцiлував жiнку, спустився сходами вниз. На вулицi подивився на всi боки - хвоста не було. "Хоч дощу немає", - подумав вiн. Мокрий асфальт - як дзеркало. Вогнi, кольори, людськi турботи - все вiдбивається в ньому. - Он там, - вказав Рамiро. Вiн сидiв за кермом. - Чудово. Висади мене, - озвався Густаво. - Цю частину роботи я маю виконати сам. Про всяк випадок постав машину бiля входу. В бiблiотецi Густаво заповнив формуляр i зайшов до вiддiлу технiчної лiтератури, як пiдказав йому Рамiро. Там зняв з полички три книжки i сiв за столик, звiдки мiг бачити майже всю залу. Лейтенант розгорнув книжку, витяг з-пiд светра аркушi паперу, заздалегiдь покладенi туди ще в готелi, i на чистiй половинцi аркуша почав писати нiкому, навiть йому самому, незрозумiлi закарлючки. Через кiлька хвилин до зали зайшов Альберто. Не встиг торгпред Куби сiсти за столик перед стелажем, спиною до лейтенанта, як до зали зайшов чоловiк у чорному пiджаку. Побачивши його, Густаво зiтхнув глибоко, наче втомився вiд писанини, i заходився знову робити "виписки". Альберто витяг жувальну гумку, розгорнув i вкинув до рота. Густаво здивувався i розсердився: "Досить займатися дурницями. Головне - зв'язатися з ним. Можна ж щось придумати. Хоч це й нелегко - сидить тут отой йолоп у чорному пiджаку. Вийти в туалет? Але ж той в чорному напевно не сам. Якого бiса сидiти тут i цiлий день дряпати папiр закарлючками! Не . розумiю, як може Альберто з таким задоволенням жувати гумку, як..." I раптом сяйнула згадка: унiверситет, студентськi роки. Вiк уже знав, що задумав Альберто. Це було так просто! З яким задоволенням розсмiявся б зараз Густаво прямо в вiчi агентам ЦРУ! В часи, коли телевiзiйну камеру можна сховати в книзi, коли винайдено рушницi, якi стрiляють кулями-мiкрофонами, i мiкрофони, якi можна проковтнути за обiдом i навiть не помiтити цього, коли в крапцi над "i" можна помiстити цiлий мiкрофiльм, коли вся електронна наука на озброєннi таємних служб iмперiалiстичних держав, придумати таке страшенно смiшно! - Альберто вийшов кiлька хвилин тому. За ним ув'язалися два типи, - повiдомив Рамiро, поки вони йшли до машини. - Так, я знаю, - сказав Густаво. - Один - у сiрому плащi, другий - у чорному пiджаку. - Саме так. Поїдемо за ними? - Нi, - вiдповiв лейтенант. - Не треба. Вони сiли в машину. Рамiро сказав: - То що, Франку, завадили отi два типи i нiчого не вдалося зробити? - Менi не вдалося, а от Альберто вдалося, i немало. Лейтенант витяг з кишенi папiрець зi слiдами жувальної гумки, розгорнув i прочитав уголос: "Вони хочуть отримати план або iнформацiю про цех "С" нафтоперегiнного заводу iменi Ньїко Лопеса. Я повинен подати їх завтра до дев'ятої години ранку. Якщо не виконаю, синовi загрожує смерть. Жду вказiвок". - Ну й сволота! - вигукнув Густаво. - Що робитимемо? - запитав Рамiро. - Треба якнайшвидше зв'язатися з Гаваною. Вони скажуть. - Франку, а як Альберто вдалося передати записку? - Потiм розповiм, а зараз поспiши, ще багато роботи. До сьомої вечора Густаво закiнчив докладний звiт i передав його прямо в Департамент державної безпеки по прямiй лiнiї зв'язку, як вказав йому капiтан Антонiо Велосо. Через кiлька хвилин Гавана вiдповiла: чекати вказiвок, їх вiн отримає не пiзнiше восьмої ранку наступного дня. Густаво знав, що це - мiнiмальний термiн, який дозволив би йому пiдготуватися до зустрiчi Альберто з агентами ЦРУ. Якщо вiн не вкладеться в цей час, то Альберто прийме рiшення, яке поставить пiд загрозу його сiм'ю. Густаво знав Альберто вже багато рокiв i був переконаний у цьому. Густаво скинув окуляри. Вiд втоми болiли очi. Ковтнув кiлька таблеток, щоб не заснути, прийняв душ. Рамiро принiс лимонад i бутерброди. Поки Густаво їв, Рамiро без кiнця розпитував його про Кубу. О восьмiй вечора з'явився Карлос. Об одинадцятiй вечора Рамiро принiс цигарки i термос iз кавою. На годину ночi в попiльничцi вже було двадцять чотири недопалки, а розмовi не видно було кiнця. О пiв на третю їх потягло на сон. Рамiро влiгся на тахтi. - Добре, товаришi... А-а-х... Я трохи посплю. О пiв на четверту вже вичерпанi були всi теми розмови, очi почервонiли. - Ти ж не засни! - Нi, що ти! О пiв на п'яту вже й диму вiд цигарок не лишилося. - Поглянь, може, в тiй пачцi ще щось є. - Нi, я випалив останню. - Густаво! - Що? - Нiчого... А о шостiй ранку три пари очей вп'ялися в радiограми, якi тримав Густаво. - Чудово! - сказав Густаво, склав аркушики, розправив на собi костюм. - Рамiро, розiгрiй мотор. Виїжджаємо негайно. Четвер, 21 березня. Червоний "фiат", в якому їхали Рамiро i Густаво, зупинився за два квартали до пункту автосервiсу. Переконавшись, що навколо нема нiчого пiдозрiлого, Густаво вийшов з машини. Свiтало. Холод просочувався крiзь одежу. - Почекай мене десь за квартал, - сказав лейтенант Рамiро. Пункт автосервiсу - це заправна станцiя, ремонтна майстерня i простора стоянка для машин. "Десь тут стоїть "додж" Альберто", - подумав лейтенант, проходячи повз майстерню. Заглянув у вiкно. Там горiло свiтло i чоловiк у комбiнезонi вибирав на стелажах запаснi частини. Отже, розрахунок на те, що механiк нiчної змiни лише заправлятиме машини бензином, а в майстернi та на стоянцi нiкого не буде, не виправдався. Вже майже розвиднилося. Треба було поспiшати. Якщо механiк уже тут, то й iнших чекати недовго, i тодi нiчого тут буде робити. Густаво пройшов до рогу будинку, до маленької кондитерської, там звернув праворуч. За кондитерською був невеликий пустир, у глибинi височiла стiна - огорожа стоянки. Бiля стiни Густаво зупинився, присiв, наче зав'язував шнурки на черевиках, i огледiвся - нiкого. Тодi вiн пiдскочив, вхопився за край стiни, пiдтягся на руках i заглянув на стоянку: вiкно майстернi закривав виступ гаража - отже, нiхто не помiтить, якщо зiскочити зi стiни. Пригнувшись, лейтенант пробирався мiж машинами, шукаючи "додж" Альберто. Кiлька машин стояло осторонь. Серед них вiн зразу побачив ту, що шукав. Але мiж ним i машиною пролягла смуга свiтла з вiкна метра в пiвтора завширшки. "Не мiг вибрати гiршого мiсця", - клацнув пальцями Густаво. "Та нема виходу, треба йти". Лейтенант крався вiд одного автомобiля до другого, доки не добрався до "корвета" бiля самої смуги свiтла. Обережно вистромив голову: механiк стояв спиною до нього. Не довго думаючи, лейтенант перескочив небезпечну смугу i через кiлька секунд був бiля "доджа" Альберто. Легенько натиснув на ручку - дверцята вiдчинилися. Густаво пiдсунув у шухлядку на панелi кiлька аркушiв паперу. Затис папери кришкою, але так, щоб кiнчик аркушика трошечки вистромлювався назовнi. "Досить для Альберто, - подумав. - Якщо вiн пригадає нашу вчорашню розмову по телефону, то здогадається". Тим самим шляхом лейтенант вибрався зi стоянки. "Вони вже тут", - подумав Альберто, побачивши блакитний "форд". Вiн iшов до майстернi, щоб забрати свою машину. За повiдомленням Франка, вона мусить бути вже налагоджена. "Якщо Франк говорив про машину по телефону, значить, вiн хотiв сповiстити не лише про те, що вступає в гру, а й про можливий спосiб зв'язку". Але побачивши блакитний "форд", Альберто знову захвилювався. "А раптом Франк не зумiє передати менi вказiвок"... - майнула думка. В майстернi до нього пiдiйшов чоловiк у комбiнезонi: - Сеньйоре Альваресе, ваша машина готова. - Дуже добре. Скiльки я винен? - Ось рахунок. Ще вчора ввечерi закiнчили. "Якщо Франка тут не було, доведеться самому приймати рiшення i... Франк згадав про шухлядку на панелi... А замок не зламаний був, цiлий..." Альберто сiв у машину. Одного погляду було досить - з-пiд кришки шухлядки вистромився кiнчик аркуша - то сигнал. Франк побував тут. Альберто розклав аркушики на сидiннi. На першому було написано: "Йди на контакт. Залишаю необхiдну iнформацiю щодо цеху "С". Нашi iнженери пiдготували її для ЦРУ. Франк". Альберто виїхав зi стоянки. Синiй "форд" прилаштувався за ним. Кожну зупинку бiля свiтлофора Альберто використовував для ознайомлення з iнформацiєю Франка. I весь час вiд нього не вiдставав синiй "форд". Рубiо був справжнiй майстер своєї справи. Прибувши на вказане мiсце, Альберто зупинив машину, кинув останнiй погляд на запис Франка: "...отже, дана установка найпридатнiша для переробки радянської нафти, добутої на Кавказi..." Вiн сховав папери пiд сидiння i вийшов з машини. "Форд" зупинився позаду. Здоровило-боксер поманив Альберто рукою. йому вiдчинили заднi дверцята, i Альбєрто сiв у машину. - Дисциплiнований, - глянув на годинник боксер. - Точний, - пiдтвердив фарбований. - Поїхали, Рубiо. Ти знаєш куди. Кубинське сонце вже добре припiкало, коли Велосо пiдходив до Департаменту державної безпеки. Робота посувалася успiшно. Необхiдно доповiсти начальству. Капiтан постукав у дверi. - Ввiйдiть, - почувся голос. Велосо зайшов до кабiнету. - Я ждав вас, - сказав чоловiк, що сидiв за столом. - Ми тiльки що отримали повiдомлення вiд Франка. - Майор узяв папери, поданi йому капiтаном, i став уважно вивчали їх. - Що ви думаєте з цього приводу, вашi пропозицiї? - Справа складна, вимагає обережностi, але наша перевага в тому, що ми знаємо плани ворога або принаймнi його намiри. I ми вже пiдкинули їм дезiнформацiю. Ми знаємо, що вони спробують провести диверсiю на заводi iменi Ньїко Лопеса. Вважаю, нам треба пiдготуватися i чекати, але самим нiчого не розпочинати. Пропоную захопити усю групу повнiстю. Конкретно, повторюю, чекати їх дiй, а ми будемо дiяти вiдповiдно до обставин. - Згоден, - сказав майор, - доручаю тобi керувати операцiєю. Постiйно тримай мене в курсi подiй. Найважливiшi рiшення погоджуй зi мною. Не буде такої можливостi - бери вiдповiдальнiсть на себе, дозволяю. Зрозумiло? - Зрозумiло! - вiдповiв капiтан. - Дозвольте йти, товаришу майоре? А сонце палило нещадно, по-кубинському. СЛIДИ НА ПIСКУ П'ятниця, 22 березня. 12-та година 10 хвилин. У кабiнетi капiтана Антонiо Велосо застигли в напруженiй тишi телефони, сейфи, люди - чекають. Лейтенант Хасiнто Наполеон Бланко, сидячи в крiслi, даремно намагався згадати, скiльки свiтанкiв зустрiли вони з Велосо отут, у цих самих крiслах, борючись зi сном, палячи цигарки одну за одною. Задзвонив телефон. Велосо рвучко вхопив трубку. - Слухаю. - Доповiдає Фундора з вiддiлу дешифрування. Ми засiкли нову пiдпiльну рацiю. Перехоплено радiограму. - Розшифрували? - Ще нi, працюємо. - Добре, Фундоро. Як тiльки закiнчите, негайно доставте менi. Велосо повiсив трубку i обернувся до лейтенанта Бланко: - Я певний, що радiограма стосується заводу. - Чому? - Вони готують удар, отже, марно ризикувати не будуть. Радiограму дано на новiй частотi - запобiжний захiд. Можливо, вони i шифром новим користуються. Крiм того, у них було досить часу, щоб ознайомитися з iнформацiєю, яку передав Альберто, i почати дiяти. Звичайно, це лише припущення. Почекаємо розшифрування. Лейтенант Бланко вiдкинувся на спинку крiсла: - Ясно. Дим вiд цигарки вився спiраллю до стелi. 3-тя година 40 хвилин. У лейтенанта Бланко злипалися повiки. Велосо кахикнув i посмiхнувся, побачивши, як сiпнувся лейтенант: - Ти що, спати зiбрався? Бланко позiхнув, прикривши рота рукою. Пробурмотiв: - Капiтане, чи не подзвоните ви Пепе, хай принесе нам кави. Вiн, мабуть, уже на мiсцi. - Спробуємо. Велосо взяв трубку: - З'єднайте, будь ласка, мене з кухнею... Слухай, старий, це Велосо. Ми ще тут. Чи не знайдеться в тебе кави?.. Чудово. - Капiтан повiсив трубку. - Зараз принесе. Лице лейтенанта просвiтлiло. Клацнув пальцями: - Бачите, оце... - Дозвольте? - не дав йому закiнчити голос Фундори. Капiтан встав i взяв у Фундори радiограму. - "Гостi прибувають чотири години пiсля нiчного обходу, якщо бризи порядку", - прочитав вiн уголос. Запала тиша. На мить капiтан вiдiрвав погляд вiд тексту. Потiм знову уп'явся очима в радiограму: - "Гостi прибувають чотири години пiсля нiчного обходу, якщо бризи порядку". Тут помилка, мусить бути "бриз", однина. "Бризи". Дивно! - Не все сказано в радiограмi, - докинув Бланко. - Давайте розбирати по шматочку. "Гостi", мабуть, тi, кого засилають. "Чотири години пiсля нiчного обходу" - час висадки. Очевидно, маються на увазi нашi прикордонники. Але де? - Тут нiчого не сказано про мiсце, - сказав Бланко. - Залишилося розiбрати лише "якщо бризи порядку". - Можливо, тут сказано саме про мiсце. Думай, думай, лейтенанте. - Намагаюся. - Капiтане! - Що, Фундоро? - Прошу пробачення, та я де в чому з вами незгодний. - Кажи. - Маю на увазi "обхiд". Як вони можуть узяти за вiдправну точку для висадки час обходу, коли нашi прикордонники постiйно його змiнюють? Виходить, їх агентам на Кубi вiдомий графiк... - Твоя правда, Фундоро, - згодився Велосо. - Тодi що ж означає "пiсля нiчного обходу"? - Не знаю, - вiдказав Фундора, - а все-таки менi здається, що це з чимось пов'язане... - Згадуй, - сказав Велосо i обернувся до лейтенанта Бланко. - Що ж робитимемо з "бризами"? - Я ось подумав, може, це стосується якого-небудь пункта на нашому узбережжi, де ночами не буває сильних вiтрiв, або щось у тому ж дусi. - А де може бути це мiсце? - От не спадає на думку... - Давай подумаємо, - сказав Велосо. - Згадуй усi населенi пункти на узбережжi в провiнцiї Гавана, Матансас, чи в Пiнар дель Рiо, тiльки не дуже вiддаленi. - Карта потрiбна, - сказав Бланко. - Зараз згадаю найближчi: Санта Марiя, Мегано, Бока Сiєга, Гуанабо, Морськi Бризи... Ой! - вигукнули одночасно лейтенант i капiтан. - Морськi Бризи! - зрадiв Бланко. Оце воно i є. - Якщо охорона в Морських Бризах буде слаба - таке, мабуть, значення. Чи не так, Фундоро? - Про що ви, капiтане? Я сам думаю про "обхiд". - I що надумав? - Поки що нiчого. Знаю - десь чув, та нiяк не згадаю. - А ми знайшли мiсце висадки, - Велосо подивився на Бланко. - Зв'яжись якомога швидше з прикордонниками. Лейтенант Бланко пiдiйшов до стiнної шафки в правому кутку кабiнету i ввiмкнув радiопередавач. - Капiтане! Думаю, я знаю... - Що? Кажи, кажи ж! - Знаю, який "обхiд". Певний, що йдеться про пiсню "Нiчний обхiд". - Що? Як? - Передача радiограми почалася з цiєї мелодiї. Велосо пильно дивився на Фундору: - Ти хочеш сказати, що передачi радiограми передувала пiсня "Нiчний обхiд"? - Так. I перехопили ми радiограму о 23-й годинi 59 хвилин. Велосо вийшов з-за столу. - Отже, висадку можуть провести о четвертiй годинi ранку. А зараз котра година? Фундора глянув на ручний годинник: - Четверта година десять хвилин. Велосо стукнув кулаком об стiл. - Прикордонники вийшли на зв'язок, капiтане! Велосо круто повернувся, взяв мiкрофон. - Капiтан Велосо. Хто говорить? Прийом. - Лейтенант Веласкєс. Прийом. - Слухай, Веласкесе, негайно рушай у селище Морськi Бризи. Там здiйснено висадку десять хвилин тому. Як зрозумiв? Прийом. - Вас зрозумiв, Велосо. Точно назви мiсце. Прийом. - Точно не знаю. Поспiши. Зустрiнемося там. Добре? Прийом. - Прийом закiнчено. Велосо зняв навушники, подивився на товаришiв. - Ходiмо, Бланко! Ти нам здорово допомiг, Фундоро. Може, ще встигнемо. - Сюди, - вказав капiтан Велосо, коли машина в'їхала на вулицю, що вела до селища Морськi Бризи. Лейтенант Бланко пригальмував i звернув лiворуч. Коли вони наблизилися до арки, поставленої при в'їздi до селища, назустрiч їм вийшов прикордонник. Лейтенант Бланко зупинив машину. - Капiтан Велосо? - запитав вiн. - Так. - Менi наказано зустрiти вас i провести до мiсця, де було зроблено висадку. - Гаразд, - сказав капiтан. - Сiдайте. Прикордонник влiз у машину. - Зараз направо, у кiнцi вулицi звернути лiворуч. На березi їх чекав Веласкес, офiцер прикордонних вiйськ. На пляжi, ближче до берега, зо два десятки бiйцiв щось робили. Тонкi промiнцi лiхтарикiв покреслили темряву. Велосо пiдiйшов до Веласкеса. - Знайомся, це - лейтенант Наполеон Бланко, - сказав Велосо. - Дуже приємно. Хосе Веласкес. - З вашого дозволу, капiтане, - звернувся Веласкес до Велосо. - Дещо з'ясувалося. Судячи зi слiдiв, їх було четверо. Спочатку двоє пiдiйшли до води, а метрiв за десять вiд того мiсця, де вони зупинилися, з'явилися слiди ще двох. Потiм усi разом пiшли. - Отже, Куби нiхто з них не покинув, - додав Бланко. - Авжеж, - пiдтвердив Велосо. - Ти провiв добру роботу, Веласкесе. - Я ще не визначив, пiшки вони пiшли чи їхали машиною. Слiди губляться. - Є в тебе лiхтарик? - спитав Велосо. - Є, аякже, - вiдповiв офiцер i витяг з кишенi лiхтарик. - Зачекайте мене тут. Я прогуляюся, - промовив капiтан. - Бланко! Веласкесе! - долинув до них голос капiтана. - йдiть-но сюди. Треба викликати трасологiв. У променi лiхтарика на тонкому шарi пiску з краю вулицi на протязi кiлькох метрiв чiтко виднiли протекторнi слiди автомобiля. - Цiлком ймовiрно, що це слiди їх машини, - висловив своє припущення капiтан. - Чи тут проходила машина? - Нi, - заявив старий сторож. - Вночi лише краби тут повзають. - Ви певнi, що не чули гуркоту мотора? - наполягав капiтан Велосо. - Нi, нi, товаришу, я цiлком певний, хоч вбийте, бо цiєї ночi лише одна машина проїхала - машина лiкаря. Це точно. - Лiкаря? Якого? - швидко перепитав Велосо. - Лiкаря, який у селищi мешкає, - пояснив сторож. - Його усi знають. Навiть я, хоч роблю отут усього два мiсяцi. Одне слово - лiкар. - А звiдки ви знаєте, що то авто саме лiкаря? - запитав лейтенант Бланко. - Що ж тут знати? Я бачив власними очима крiзь шпарку. Сторож вказав на вертикальний отвiр у нещiльно прикритому вiкнi. Капiтан Велосо, лейтенант Бланко i офiцер-прикордонник стояли в маленькiй будцi сторожа, котрий охороняв обладнання нафтодобувної станцiї в Морських Бризах. - I звiдси ви змогли впiзнати лiкаря? - запитав капiтан. - Ой, товаришi, я не знаю, ким треба бути, щоб побачити звiдси обличчя лiкаря. Але можете самi переконатися, - вiн вказав на вiкно, - там, де проїздять машини, стоїть стовп з лiхтарем, i машину було добре видно, коли вона проходила. - Чому ви переконанi, що то було саме авто лiкаря? - наполягав Велосо. - Уявiть собi, товаришу: якщо я бачу велику чорну машину, то хiба то не автомобiль лiкаря? - стенув плечима сторож. - Тут нi в кого бiльше такого нема. - Чудово, - сказав Велосо. - I нiякої iншої машини ви не бачили? - Бачити не бачив. А чув мотор машини лiкаря. Велосо глянув на лейтенанта Бланко, тодi знову обернувся до старого, пригладив волосся, глибоко зiтхнув i запитав: - I все-таки, як ви впiзнали, що то саме авто лiкаря? - Ой, дуже просто, товаришу. Бо коли воно рушало, то рикало отак - у-у-у-гр-р-р... Точнiсiнько, як машина лiкаря, - пояснив старий i розвiв руками. - Тут не може бути помилки. Велосо знову глянув на Бланко, i той запитав: - Ви знаєте, де мешкає лiкар? Лейтенант Веласкес втрутився в розмову: - Я знаю, це лiкар Мартiнес, вiн живе недалеко. - Добре, - сказав капiтан. - Щиро вдячний вам, товаришу, - звернувся до сторожа. - Нема за що. Це мiй обов'язок. Офiцери розпрощалися зi сторожем, сiли в машину i, дотримуючись указiвок Веласкеса, рушили до будинку лiкаря. За хвилину вже були там. - Ходiм, - наказав Велосо, i вони втрьох пiшли по росянiй травi до дверей. Капiтан Велосо постукав. Нi звука. Тiльки цвiрчання коникiв та цикад порушувало нiчну тишу. - Наче нiкого нема, - зауважив лейтенант Бланко. - Спробуємо ще раз, - Велосо знову постукав у дверi. - Нема тут нiкого, i це менi не подобається, - сказав Веласкес. Усi перезирнулися. - Зараз! - почувся нараз сонний голос з хати. - Хвилиночку. Бланко вiдчинив дверi кабiнету i побачив Велосо з чашкою кави в руках бiля вiкна. Капiтан обернувся, вказав Бланко на другу чашку, що стояла на тацi на столi. - Прошу, - сказав. - Що кажуть трасологи? Бланко сьорбнув каву: - Як тiльки отримають данi експертизи, негайно сповiстять нас. Велосо поставив чашку на тацю, поплескав лейтенанта по плечу. - Що ж, сiдаймо, - запросив. Проаналiзуємо ситуацiю, порiвняємо нашi висновки. З повiдомлення Густаво ми знаємо, що готується диверсiя на нафтоперегiнному заводi iменi Ньїко Лопеса, але коли? Агент ЦРУ сказав Альберто Альваресу, що пiсля вiвторка той може повернутися до звичного способу життя, займатися сином. - Це означає, що коли сьогоднi, в п'ятницю, вони закинули диверсантiв, операцiю можуть провести в суботу, недiлю чи понедiлок, - мiркував лейтенант. - Саме так, але як ти гадаєш, у якому мiсцi вони спробують проникнути на завод? - З боку мiста - нелогiчно, там сильна охорона. З моря вже пробували - пiймали облизня, так що навряд чи поткнуться ще раз. Про всяк випадок ми подвоїли охорону на заводi. - Правда твоя, - згодився Велосо. - Але ж подумай, як небезпечно, що ми не знаємо, як вони збираються проникнути на завод. - Авжеж, - сказав лейтенант. - Треба їх виявити ще до того, як будуть готовi здiйснити диверсiю. В дверi легко постукали. Обидва обернулися. - Зайдiть, - сказав Велосо. Лейтенант Арiоса з вiддiлу трасологiї переступив порiг кабiнету. Вiн виклав на стiл картонну коробку, папери i кiлька фотографiй. Бланко i Велосо уважно розглядали фотографiї. На однiй можна було помiтити слiд вiд покришки з щербинкою. - Можливо, є багато машин з такою щербинкою на покришцi, - зауважив Арiоса. - Але кiлька "кадилакiв" з такою щербинкою на покришцi лiвого заднього колеса. - Отже, "кадилак", - одгукнувся Бланко. - Так, - пiдтвердив Арiоса. - Про це свiдчить ширина слiду. - Чудово! - вигукнув Бланко. - Чорний "кадилак", - уточнив Велосо, щось нотуючи. Очi лейтенанта звузилися: - Чому чорний? - Не переживай, ми не кращi за тебе слiдцi, - пожартував Бланко i пояснив, скинувши окуляри: - Просто сторож, який вартував цiєї ночi, бачив чорний автомобiль i подумав, що то машина мiстечкового лiкаря. А ми побували у нього - це доктор Мартiнес, вiдомий хiрург з вiйськового госпiталю. Ми бачили в гаражi його машину - чорний "крайслер-iмперiаль". Автомобiль стояв на козлах, а поруч на долiвцi - повнiстю розiбраний для ремонту мотор. - Якщо вiрити сторожу, жодна машина, крiм автомобiля доктора, не проїжджала там цiєї ночi, - втрутився капiтан Велосо. - Тобто вiн бачив не що iнше, як чорний "кадилак". Тому, Арiосо, замов у лабораторiї кiлька копiй цiєї фотографiї. I не вiдлучайся, може, будеш потрiбний. - Ясно, капiтане, - сказав Арiоса i вийшов. Капiтан глянув на годинник: - Вiсiм п'ятнадцять. Час наглить, Бланко. Слухай уважно. Пiдеш у вiддiл радiоперехоплення i скажеш Фундорi, щоб про кожну перехоплену шифровку доповiдав негайно. Далi зайди до фотолабораторiї, забери фотографiї i вiднеси їх Альфонсо. Ясно? - Ясно, капiтане. - Я пiду до начальства. Зустрiнемося через годину бiля машини. Велосо пiдiйшов до телефону, набрав номер. - Альфонсо? Говорить Велосо. Зараз до тебе прийде Бланко з фотографiями слiдiв заднього лiвого колеса чорного "кадилака". Розiшли їх i доповiси про наслiдки пошуку. "Опель" зупинився бiля свiтлофора на перехрестi Вiа Бланка i бульвару Ротарiа в Гуанабакоа. Капiтан Велосо i лейтенант Бланко розмовляли, сидячи в машинi, про нараду, яка мала вiдбутися на заводi. - ...якщо дiзнаються робiтники, можуть стривожитися. Крiм того, - вiв далi Велосо, - треба посилити пости, не зволiкаючи. Бланко, який сидiв за кермом, кивнув головою i повернувся до капiтана: - А де ми розмiстимо командний пункт на заводi? - А ти як гадаєш? Бланко натиснув на акселератор - дали зелене свiтло. - Думаю, найлiпше - в будинку протипожежної охорони, вона має зв'язок з усiма цехами. - Згоден, - сказав Велосо i попередив: - Нам треба вдягти форму пожежникiв. Офiцери розвiдки вийшли з заводу, сiли в машину. - Куди їдемо, капiтане? - запитав Бланко. - У вiддiл патрулювання, - вiдповiв Велосо. Через хвилину нафтоперегiнний завод залишився позаду. - Основне, здається, зроблено, - сказав лейтенант. - Так, - вiдказав Велосо. - Я казав тобi про прикордонникiв? - Нi, - вiдповiв Бланко. - Подзвони Веласкесу, хай посилить охорону всього узбережжя провiнцiї. Очевидно, вiн i сам це вже зробив, але ми повиннi бути певнi. Не виключено, що пiсля здiйснення диверсiї контрреволюцiонери планують втечу, в такому разi треба перекрити їм шлях. Вiзьмеш це на себе. - "Хота-1", "Хота-1", - металевим голосом озвався радiотелефон. - Говорить вiддiл патрулювання. Прийом. Велосо взяв трубку. - Вiддiл патрулювання. Говорить "Хота-1". Я в дорозi, через хвилину прибуду. Прийом. - Добре, "Хота-1". Вас зрозумiв. Машина зупинилася, капiтан вийшов. - Гляну, як iдуть справи з розшуком "кадилака", - сказав. - Їдь, Бланко, в департамент, перевiр, чи нема для нас чогось, i чекай на мене. У вiддiлi патрулювання оперативного управлiння Департаменту державної безпеки Велосо слухав молодшого лейтенанта Рохаса, стоячи бiля великої карти з указкою у руцi, той пояснював деталi операцiї по розшуку машини контрреволюцiонерiв. - ...здається, ми дiяли не дуже оперативно. - Не занепадай духом, - сказав Велосо. - Вони могли змiнити машину або вiдсиджуються де-небудь. - Я вже думав про можливiсть такого варiанту, тому ми наказали усiм постам нагляду розосередитися i почати розшуки в мiстi за секторами. - Добре задумано, - сказав Велосо i встав. - Щось виявите, - доповiдайте негайно. О дев'ятiй сорок капiтан Велосо зайшов до свого кабiнету. - Я ждав вас! - Бланко простягнув йому папiр. - Донесення Марiо. Велосо прочитав: "Марiо - Мойсесу. Чорний "кадилак" контрреволюцiонерiв мав контакт з ворожим елементом. Попросив... Велосо читав, лейтенант ходив по кiмнатi. - Як вам подобається замовлення, яке вони йому зробили? - запитав Бланко. - Не уявляю, для чого це може здатися? - Дивно, - докинув лейтенант. - Проте ясно, що це має безпосереднiй стосунок до нафтоперегiнного заводу. Звернiть увагу на кiнець. "...цими днями готується щось значне. Контрреволюцiонер заїде додому до ворожого елемента сьогоднi ввечерi, щоб забрати замовлення. Кiнець". Велосо склав аркуш, замислився. Толi глянув на Бланко, запитав: - Ну i як? - Думаю, дадуть "виставу" сьогоднi вночi, - вiдповiв лейтенант. У кварталi панувала тиша. Тут рiдко проїжджали машини - хiба коли якась проскочить. Бiля тротуару сусiднього кварталу стояв червоний "шевроле". На розi два хлопцi захоплено розмовляли про спорт. То були спiвробiтники Департаменту державної безпеки. Велосо i ще два спiвробiтники, якi сидiли в червоному "шевроле", спостерiгали за входом до будинку, навпроти якого приткнувся "понтiак". Як тiльки в дверях з'явився якийсь чоловiк, Велосо взяв трубку радiотелефону: - Вiн вийшов. - "Хота-1", вас зрозумiв, - вiдповiв Бланко i звернувся до Кармен, спiвробiтницi, яка сидiла поруч: - Постарайся визначити, чи це не "понтiак", до того, як вiн пройде повз нас. Вогнi автомобiля наближалися. Дiвчина нахилилася вперед i примружила очi. - Так, це "понтiак", - сказала вона. Бланко натиснув на акселератор. "Опель" рвонув уперед, "понтiак" не встиг його випередити. - "Лось-1", "Лось-1". Говорить "Хота-1". Говорить "Хота-1". Прийом. Бланко схопив трубку. - "Хота-1". Говорить "Лось-1". Прийом. - Ти не повинен його переслiдувати. Скажи, чи проїхав вiн уже повз тебе. Прийом. Бланко вiдповiв трохи розгублено: - Я iду перед ним. Що робити? Прийом. - Припини спостереження. Що ще? Прийом. - Нiчого. Прийом. - Добре. Вертайся в департамент. Бланко поклав трубку. Вiн не втямив, що означав наказ, проте гадав, що Велосо виднiше. - Що ж, Кармен, доведеться вертатися, - сказав вiн. Субота, 23 березня. - Уявляю, як ти здивувався, коли я наказав припинити нагляд. - Ще б пак! - озвався Бланко. - Нащо ризикувати, вiн мiг помiтити, що за ним стежать. Так чи iнакше вiн пiд нашим контролем. Вже через кiлька хвилин пiсля того, як я наказав тобi за ним стежити, ми отримали вiд Марiо термiнове донесення. Вiн попередив, що вони збираються вивезти шiстьох дуже важливих контрреволюцiонерiв, i дав адресу в Бока Сiєга, куди й прямував водiй "понтiака". Ми перевiрили адресу. Єдине, що, можливо, випустили - чи не заїжджав вiн кудись по дорозi до Бока Сiєга? Розумiєш? - Авжеж, - вiдповiв Бланко. - Ось повний текст донесення Марiо. Я роздiлив його на чотири ключовi пункти. По-перше, є людина, яка працює в друкарнi, котрiй замовили зробити кiлька посвiдчень протипожежної охорони. По-друге, другiй людинi - механiку - замовили якийсь бачок. По-третє, сьогоднi вночi у них буде проведено нараду. I, по-четверте, вони спробують вивезти з країни шiстьох контрреволюцiонерiв. Ми повиннi встановити, кого саме. Вони, очевидно, належать до керiвництва пiдпiлля. Тому, пiдкреслюю, дуже важливо захопити їх. Ось на цi данi ми й мусимо спиратися, готуючи операцiю. Що скажеш? - Логiчно. Я згодний. - Тодi почнiмо, - сказав Велосо. Бланко скинув окуляри: - Менi здається, що, оскiльки нам вiдоме мiсце, де вони перебувають, ми стоїмо перед вибором: захопити лише тих агентiв, яких закинули до нас, i членiв банди, що їм допомагає, чи пiти на ризик i не брати їх зараз, дати можливiсть дiяти, а тодi захопити усiх разом з тими шiстьома. - Слушна iдея. - Велосо встав. - Але треба узгодити з майором, перш нiж прийняти рiшення. А поки що розглянемо iншi пункти. - Добре, - згодився лейтенант. - Посвiдчення... - Велосо замислився. Ними можуть скористатися, щоб спробувати провезти на завод якесь протипожежне обладнання з вкладеною в нього вибухiвкою. - Логiчно, - згодився Бланко. Велосо вказав на нотатник: - Познач i вiддай вiдповiднi розпорядження. Бланко приготувався записувати. Велосо вiдкинувся на спинку крiсла, примружив очi: - Без попереднього огляду фахiвцями не допускати провозу на завод нiякого обладнання, пакетiв чи iнших предметiв, на яких стоїть штамп управлiння пожежної охорони. Бланко швидко записував. - Що далi? - запитав капiтан, коли Бланко кiнчив писати. - Нарада сьогоднi вночi. - Так. Як повiдомляє Марiо, на цiй нарадi будуть обговорюватися подробицi диверсiї. Але вiн не певний, чи зможе щось повiдомити нам до закiнчення наради. Отже, треба чекати. Бланко зробив позначку в нотатнику. - Залишається бачок. - Так, - вiдповiв лейтенант. - Правду кажучи, не маю нi найменшого уявлення, для чого вiн потрiбен. - Я подумав, чи не має це якогось стосунку до посвiдчень. - Можливо. Але ним можуть скористатись i для транспортування. - Правда твоя. Занотуй i це. А тепер, пiдсумовуючи всi факти, прикиньмо, в який день вони збираються провести диверсiю. - Є у мене деякi мiркування, - пiдтримав Велосо лейтенант. - Давай, доповiдай, - заохотив його капiтан. - Виходячи з того, що термiновi замовлення повиннi бути виконанi на сьогоднiшню нiч, i маючи на увазi графiк роботи заводу, цiлком iмовiрно, що вони розраховують на ранок в недiлю. В цей день управлiння заводу не працює, частина робiтникiв вiдпочиває теж, навiть деякi охоронники i пожежники вихiднi. - Саме так. Марiо теж вважає, що диверсiю призначено на завтра. I менi так здається. А тепер - до дiла. Бланко встав. - Зустрiнемося в оперативному вiддiлi, - додав Велосо. - Скажи капiтану Ерреро, щоб вiн був готовий негайно приступити до здiйснення операцiї. Я буду там за кiлька хвилин. Майор, очевидно, поставив питання лише для того, щоб ще раз почути вiдповiдь. - Так, - вiдповiв капiтан. - Вони справдi не зможуть провести диверсiю. Це - чiтко. Найважче для нас - змусити їх повiрити, що вони її провели. Крiм того, план, який передав їм Альберто Альварес, - це план вiддiлу "Ф", а вiн не має великого значення. - Дуже добре. Дiйте, - сказав майор. В оперативному вiддiлi панувало пожвавлення. Бланко безперервно розмахував руками, розмовляючи по телефону. Капiтан Хосе Кармона ходив туди i сюди по кiмнатi перед молодшим лейтенантом Рохасом та iншим офiцером з вiддiлу патрулювання, вiддавав розпорядження. На великих столах два технiки-креслярi пiд керiвництвом iнженерiв спритно пересували рейсшини, розбиваючи кольоровими рисками дрiбномасштабний план мiста Гавани. Дверi вiдчинилися, i ввiйшов Велосо. - Як справи? - запитав, здiйнявши руку у вiтаннi. - Все йде добре, капiтане, - вiдповiв Бланко, поклавши телефонну трубку. - Чудово, - сказав Велосо. - Ти розмовляв з хiмiчним батальйоном стосовно диму? - Так. Вони приготують спецiальнi димовi шашки. Нам їх треба чимало, а це вимагає часу. Проте вони пiдняли на ноги увесь персонал i гарантують, що зроблять. Цим займається лейтенант Фуллєда. Я попередив, що дим має з'явитися не пiзнiше, нiж через двi години пiсля того, як контрреволюцiонери покинуть завод, бо iнакше розiйдуться хто куди, повернуться в свої сховища, як доповiв Марiо. - Дуже добре, - сказав Велосо. - Давай подивимося план операцiї, намiтимо пости спостереження. - Все, - пiдвiв риску капiтан з оперативного вiддiлу. Молодший лейтенант Рохас i його товариш встали. Велосо i Бланко пiдiйшли до них. - Усе гаразд? - запитав Велосо. - Так, капiтане, - вiдповiв Рохас. - Як вам, очевидно, вже пояснив Кармона, ми не знаємо достеменно, коли вони почнуть дiяти. Але Кармона буде разом з вами, а мiж собою будемо пiдтримувати прямий зв'язок. - Зрозумiло, - сказав Рохас. - Можемо йти? - Так. Тiльки, будь ласка, дiйте оперативно. - Ти перевiрив зв'язок? - запитав Кармона у Велосо. - Так. Апаратуру вже встановлено i на першому командному пунктi, i на другому. - Готово, капiтане! - доповiв один з iнженерiв з-за креслярських дощок. Усi троє офiцерiв пiдiйшли до креслярiв. Ознайомившись iз планом, Велосо взяв указку. На картi перетиналися десятки кольорових рисок, позначаючи райони i шляхи руху. - Дивись уважно, Бланко, - сказав вiн. - Я рушаю звiдси, з сьомого району, щоб встановити пости спостереження. Ти рушиш з дванадцятого, встановиш пости, i ми зустрiнемося бiля дев'ятого району. Там, бiля ресторану "Колiна", я заберу тебе. Бланко кивнув. Велосо обернувся до Кармони. - Люди, якi поїдуть з нами, готовi? - Так. - А тi, що з тобою? - Готовi, - вiдповiв капiтан Кармона. - Добре, - сказав Велосо i знову повернувся до карти. - Поглянь ще раз, Бланко, тут ти стоятимеш, потiм рушиш за розробленим маршрутом i чекатимеш наказу, щоб почати дiяти. На зв'язок будеш виходити пiд кодовою назвою "Леон". Ясно? - Ясно, - вiдповiв капiтан. - Так, - звiрився з годинником Велосо, - вже час. Можемо починати. На вулицi стоять напоготовi машини - мотори заведенi. "СОКIЛ" Недiля, 24 березня. Вiд гаража, що бiля мосту в Бакуранао, вiд'їхала машина Велосо. Там вiн залишив солдата з радiотелефоном - тепер це пост "Циклон-3". Машина виїхала на автостраду Вiа Бланка i помчала в бiк Гавани. Сонце ще не зiйшло, i фари "б'юїка", за кермом якого сидiв Велосо, краяли нiчну пiтьму. - Отут, - подумав капiтан i зупинив "б'юїк" на узбiччi. До машини пiдiйшов чоловiк, вiдчинив дверцята i сiв. Машина помчала далi. - Усе готово, - доповiв лейтенант Бланко. - Людей розставлено на постах, на мiсцях машини, завезено димовi шашки. - Добре, - сказав Велосо, вдивляючись у темряву, прорiзану фарами машини. - Ще раз проаналiзуємо хiд операцiї. План контрреволюцiонерiв можна роздiлити на шiсть етапiв. Перший - пiдготовка. Другий - проникнення на завод. Третiй - їх дiї на об'єктi. Четвертий - вихiд iз заводу. П'ятий - зникнення з району дiї. I шостий - виїзд за межi країни. Все це випливає з логiки подiй i пiдтверджується наявною iнформацiєю. - Точно, - пiдтвердив лейтенант Бланко. - Подивимось, що нами вже зроблено, - пiдвiв риску Велосо. - Що стосується другого етапу їх плану, ми не знаємо, як вони збираються проникнути на завод. Можливо, вони скористуються спецмашиною; можливо, на приватнiй машинi номер буде змiнений на службовий. Хай би там що, ми повиннi дозволити їм проникнути на завод, правда, лише в тому випадку, коли будемо достеменно знати про те, що вони проникли на завод, i таємно за ними стежитимемо. - Весь пiдготовчий етап їх плану буде пiд нашим пильним контролем, - запевнив Бланко. - Що стосується їх дiй на самому заводi, то навряд чи вони поведуться як командос. Радше спробують обдурити нас, непомiтно проникнути в Центр, щоб закласти вибухiвку. - Нам невiдомо, якою вибухiвкою вони думають скористатися, де i як її розмiстять. Ми не знаємо також, скiльки людей проникне на завод, - сказав лейтенант. - Ми не знаємо ще й того, чи вони будуть дiяти всi разом, чи подiляться на групи, - додав капiтан. - Але кожен з варiантiв враховано, i люди на заводi знають, як дiяти в кожному випадку. Що стосується виходу диверсантiв з заводу, то наше завдання полягає в тому, щоб дозволити їм непомiтно покинути завод, щоб вони повiрили, буцiм пошили нас у дурнi. Найвiдповiдальнiший для нас етап - це їхнi дiї на заводi. Також вiдповiдальний момент - їх виїзд з країни. Ти зв'язався з прикордонниками? - запитав Велосо лейтенанта. - Так, - вiдповiв лейтенант. - Пiдроздiли трьох захiдних провiнцiй вже в станi готовностi. - Добре, - сказав Велосо. - Оскiльки нам невiдоме мiсце їх виїзду, до операцiї пiдключено, крiм оперативного вiддiлу, також вiддiли в Пiнар дель Рiо i Матансас. "Б'юїк" пiдiймався довгою i положистою дорогою Вiа Бланка, коли капiтан оголосив: - Пiд'їжджаємо до командного пункту... Звiдси будемо пiдтримувати прямий зв'язок з оперативним вiддiлом. Думаю, що контрреволюцiонери почнуть дiяти рiвно через годину. На всiх можливих пiдступах до нафтоперегiнного заводу iменi Ньїко Лопеса були розмiщенi спiвробiтники Департаменту державної безпеки. Основною запорукою успiху в данiй ситуацiї було повне збереження таємницi операцiї. - Увага! - пошепки передав своєму товаришу дозорець з бiноклем. - Хтось виходить з будинку. Боєць вiдклав фотокамеру, взяв трубку радiотелефону: - "Хота-1", "Хота-1", - став викликати вiн. - Говорить "Циклон-2", "Циклон-2". Прийом. - "Циклон-2", "Циклон-2", говорить "Хота-1". Говорить "Хота-1". Слухаю. Прийом. - Якийсь чоловiк тiльки-но вийшов з будинку. Вiн сiв у блакитний "шевроле-55". Прийом. Обидва спiвробiтники Департаменту державної безпеки сховалися за густим чагарником на положистому горбi в Бона Сiєга. їм було доручено доповiдати про перемiщення людей в будинку, узятому пiд нагляд. Машина рушила. - Механiзм пущено в дiю, - сказав капiтан Велосо. Лейтенант Бланко дивився на карту. - Щоб добратися сюди, - вказав вiн на один з пунктiв на картi, - диверсанти повиннi проїхати повз третiй, четвертий i п'ятий пости. Треба простежити, на яку дорогу вони звернуть. Якщо вони повернуть сюди, - вказав вiн на червону лiнiю на картi, - то їх буде видно з пунктiв шостого, сьомого, восьмого, десятого i тринадцятого. - Не думаю, що вони скористаються цiєю дорогою, - заперечив капiтан. - Десь найпевнiш вони поїдуть по Вiа Бланка. - Я теж так думаю, - сказав Бланко. - В такому разi вони будуть проглядатися з постiв третього, дев'ятого, одинадцятого, чотирнадцятого, п'ятнадцятого, шiстнадцятого, вiсiмнадцятого i дев'ятнадцятого. Треба мати на увазi, що деякi пости рухомi i можуть перемiщатися при потребi. - Послухай, Бланко, мене хвилює, що не надходить iнформацiя вiд "Сокола". - Можливо, у нього виникли труднощi з радiо. - Капiтане, - озвався боєць, який сидiв на зв'язку. - Викликає "Пантера-9". - "Хота-1, "Хота-1", говорить "Пантера-9", говорить "Пантера-9". Прийом. - "Пантера-9", "Пантера-9". Говорить "Хота-1", говорить "Хота-1". Слухаю. Прийом. - Чоловiк у блакитному "шевроле-55" тiльки-но приїхав. - Рушайте за ним, - наказав капiтан. Крита вантажна машина виїхала на Вiа Бланка слiдом за блакитним "шевроле". 5-та година 45 хвилин. Четверо тихо вийшли з будинку в Бока Сiєга i повернули до "понтiака", поставленого бiля тротуару, їх у бiнокль побачив дозорний, а його товариш сфотографував. Iнформацiю було негайно передано на командний пункт. - "...Двоє з них вдягнутi у вiйськову форму. Замкнули будинок. Сiли в "понтiак". Вiд'їхали. Будинок покинули". Велосо аналiзував тiльки-но отриману iнформацiю. Якщо будинок порожнiй, треба скористатися з нагоди. - Зв'яжися з машиною вiддiлу експертизи, - наказав капiтан радистовi. - Передай, щоб вони негайно зробили обшук у будинку. Пора дiзнатися, що то за люди. Два чоловiки, що їхали на вантажнiй машинi, зайшли в кафетерiй "Тарамар". Сiли бiля шинкваса i замовили каву I молоком. Обидва спiвробiтники Департаменту державної безпеки, Роландо i Оскар, заходилися снiдати. В залi було всього шестеро вiдвiдувачiв, серед них - механiк. Оскар, сьорбаючи каву, пильно спостерiгав за кожним рухом механiка. А механiк тим часом щось креслив на своїй серветцi. Коли бiля кафетерiю зупинився "понтiак", механiк хутко сховав олiвця. "Ось й iншi", - подумав Оскар. Один з тих, що сидiли в "Понтiаку", вийшов з машини, пiдняв капот. "Чекають когось, - подумав Роландо. - Отже, i ми маємо ще час". Раптом чоловiк, який копався в моторi, сiв у машину, i "понтiак" рушив. Одразу механiк пiдкликав офiцiанта i розплатився. Коли механiк сiв у машину i вiд'їхав, Оскар встав, пiдiйшов до його столика, забрав покреслену серветку i сховав до кишенi. - Поїхали, - сказав вiн Роландо. - "Хота-1", "Хота-1", говорить "Пантера-9". Прийом. Велосо взяв трубку. - "Пантера-9", говорить "Хота-1". Слухаю. Прийом. - "Понтiак" i "шевроле" тiльки-но вiд'їхали вiд кафетерiю "Тарамар", - доповiв Оскар. - Рушати за ними? Прийом. - Рушай за ними, доповiдай усе, що побачиш. - Бланко, - покликав Велосо. - Подивись по картi, де "Пантера-11". Час їй вступати в гру. Вантажна машина виїхала зi стоянки "Тарамар" i помчала по Вiа Бланка в напрямку до Гавани. - Щось їх не видно, - звернувся Оскар до Роландо. - Очевидно, вони повернули вище, там за рiчкою Тарара. Перетнувши мiст, вантажна машина виїхала на шосе. Десь за сто метрiв попереду бiля кювету стояв молоковоз. - Що б йому там робити? - запитав Роландо. В цю мить Роландо i Оскар побачили, як "понтiак", який iшов їм назустрiч, розвернувся i зупинився зразу за молоковозом. - Ти бачиш! - вигукнув Оскар, вказуючи на машину. - Придивись до неї уважно, коли ми проїжджатимемо повз них. Вантажна машина пройшла поруч з молоковозом i "понтiаком" i поїхала далi в напрямку до Гавани. - Крiм шофера, в "понтiаку" сидить ще два чоловiки у вiйськовiй формi, - констатував Роландо. - А шофер молоковоза з ними? - Я не змiг роздивитися. Можливо, це один з них. Треба доповiсти капiтану. Отримавши повiдомлення вiд Роландо, капiтан послав до молоковоза "Пантеру-11", спостерiгача. Спостерiгач прибув якраз вчасно, щоб побачити, як "понтiак" вiддалявся на великiй швидкостi. "Пантера-11" трохи загальмувала. Молоковоз виїхав на шосе, потiм звернув у селище Селiмар. - "Пантера-11"! Зупинись на вказаному мiсцi! - наказав Велосо. - Зараз вони тут, - сказав Бланко, вказуючи на карту. - Тобто кожен їх рух буде видно "Циклону-3". - Капiтане, - озвався радiооператор. - "Циклон-2" доповiв, що експерти закiнчили обстеження i залишили будинок. - Передай, нехай затримаються. Ми ще не знаємо, чи повернуться туди цi люди, - наказав Велосо. - Передай також "Циклону-3", щоб вiн доповiдав про рух молоковоза, який зараз проїде по його зонi. Боєць, якого Велосо залишив бiля гаража бензозаправної станцiї в Бакуранао, уважно стежив за машинами, якi проїздили по Вiа Бланка. З командного пункту його сповiстили, на якi машини треба звертати особливу увагу, i вiн пильно спостерiгав за дорогою крiзь широкi вiкна гаража. Як тiльки молоковоз пiдiйшов до мосту, спостерiгач негайно доповiв про це по радiотелефону. - Поглянь, скiльки людей у ньому, - передали йому з Центру. Через кiлька секунд повз вiкна пройшов молоковоз. - Тiльки один шофер. У молоковозi лише одна людина. - А блакитний "шевроле-55" не проходив? - Нi. - Чекай. Спостерiгач знову звернув погляд на дорогу, звiдки з'явився молоковоз. Чекати довелося не довго. Через кiлька хвилин блакитний "шевроле" в'їхав на мiсток. Спостерiгачевi було добре його видно, i вiн одразу доповiв на командний пункт. Капiтан вiдiйшов вiд рацiї. - Якщо їх немає в жоднiй з машин, де ж вони? - Дуже дивно, - сказав лейтенант. - Як тiльки з'явився молоковоз, я подумав, що вони хочуть ним скористатися, щоб проникнути на завод. На "шевроле" цього зробити не можна - вони не сховалися в цiй машинi, це - безглуздя. - Припустiмо, вони сховалися в молоковозi, - сказав Велосо. - Логiчно, капiтане. Проте я не думаю, що вони в кабiнi. Адже пост бiля прохiдної їх не пропустить. - Отже, можна зробити два висновки: або вони залишилися в Селiмарi, або сховалися в молоковозi. Передайте наказ патрулям, щоб прочесали той район. - Не ясно, - сказав лейтенант, - нащо вони взяли вiйськову форму. Щоб захопити молоковоз чи щоб проникнути на завод? - Справдi дивно, - сказав Велосо. - Нащо їм ховатися в молоковозi, коли на них вiйськова форма? Простiше було б з'явитися у формi i спробувати обманути охорону. - Невже ви думаєте, що охорона дозволила б себе ошукати? - Не думаю, - згодився Велосо. - Та спробувати вони можуть. "Понтiак" зупинився бiля будинку в Бока Сiєга. Чоловiк вилiз iз машини, подивився на всi боки i наблизився до гаража. Там вiн сiв у "кадилак" i вивiв його на вулицю. Потiм пересiв у "понтiак", загнав машину в гараж. Дiяв вiн швидко i спритно, вкрай обережно. А з пункту спостереження пильнували за кожним його рухом. Була шоста година тридцять три хвилини. Велосо i Бланко, прибувши на завод, поспiшили в будинок пожежної охорони. Крiм аварiйних телефонiв, що зв'язували пожежну охорону з рiзними дiлянками заводу, тут ще встановлено щит для зв'язку з кожним iз спiвробiтникiв державної безпеки, якi брали участь в операцiї. Кабiнет чергового офiцера протипожежної охорони був перетворений на командний пункт. У кабiнетi були два спiвробiтники Департаменту державної безпеки: Гомес, оператор зв'язку, i Фуллєда, а також лейтенант Родольфо дель Корраль, начальник протипожежної охорони заводу. Спiвробiтники державної безпеки були вдягнутi в форму пожежникiв. - Привiт! - привiтав усiх Велосо i одразу ж пiдiйшов до Фуллєди. - Попередь пости, що контрреволюцiонери пiд'їхали нi молоковозi. Можливо, хтось iз них сховався всерединi. - Пробач, - звернувся Велосо до лейтенанта дель Корраля, з яким дружив ще з часiв служби в армiї, - що ми окупували твiй кабiнет. Бланко сказав, що в тебе син захворiв. - Та нiчого серйозного. - Ну доповiдай, що зроблено, - знову звернувся Велосо до лейтенанта Фуллєди: - Єсть, капiтане. Робiтники нiчого не пiдозрюють. Усi пости посилено нашими людьми. Начальники змiн теж у курсi справи Особливо в вiддiлi "F", куди, як ми гадаємо, прямують диверсанти. Бiля начальникiв змiн є також нашi люди на всяк випадок. - А фахiвцi з вибухiвки? - Напоготовi. Обладнання теж. - Залишається тiльки чекати, - сказав Велосо. Недiля, 24 березня, 6-та година 44 хвилини. Два спiвробiтники державної безпеки, якi були в першiй вартiвнi, дiстали попередження про прибуття молоковоза з диверсантами. Капiтан наказав їм перевiрити, чи є в машинi схованi люди. Молоковоз звернув з Вiа Бланка на гiлку, яка вела до заводу. - Перевiр його ти, - сказав Херардо, - та не забудь iнструкцiї, адже ти вперше на цьому посту. - Не хвилюйся, - вiдповiв Фаусто. Машина зупинилася, i Фаусто почав помалу обходити її, в той час як його товариш заговорив з шофером. Фаусто звернув увагу на те, що кришка верхнього люка цистерни прилягає не щiльно. "Але ж, - подумав лейтенант, - молоко не вихлюпнуло крiзь отвiр. Отже, там є щось, що заважає закрити кришку герметично, але не дає молоку виливатися. Думаю, що капiтан Велосо хотiв знати саме це". Фаусто махнув товаришевi, який перевiряв посвiдчення шофера. Той повернув посвiдчення. - Порядок, - сказав вiн. - Кафетерiй по дорозi до другою поста. Молоковоз не вiд'їхав i кiлькох метрiв, як Фаусто зв'язався по радiо з Велосо. Молоковоз наблизився до другого поста. Один iз спiвробiтникiв, який сидiв у будцi, саме слухав вказiвки капiтана по рацiї. Другий балакав iз шофером. Потiм покликав свого товариша, а сам пiшов iз шофером, щоб показати мiсце зливу молока. Коли вони повернулися, шофер спробував завести мотор, але той не заводився. Постовим довелося пiдштовхнути молоковоз, i тiльки тодi вiн зрушив з мiсця. З будинку заводоуправлiння спiвробiтник доповiдав капiтану Велосо про все, що бачив крiзь вiкно: - ...вони витягли бачок з верхнього люка цистерни. З люка вилiзає якийсь чоловiк, на ньому комбiнезон з водовiдштовхувальної тканини. Зараз вилiзає другий... - ...Якi лiтери? - запитав Велосо. - Подивись, чи не ППО часом? - Менi погано видно, капiтане, їх весь час затуляють... Хвилиночку! Так-так, це ППО, капiтане. - Я так i думав! - сказав Велосо, звертаючись до Бланко, що стояв поруч. - Саме для цього й потрiбнi були їм посвiдчення. Цi люди прийдуть сюди. - А якщо вони намагатимуться вiдразу пройти в який-небудь цех? - запитав Бланко. - Навряд, їм вiдомо напевне, що будь-яку делегацiю чи iнспекцiю завжди хто-небудь супроводить. Iнакше заборонено. Безперечно, вони прийдуть сюди i навiть попросять, щоб їх хто-небудь супроводжував. - Хто ж пiде з ними? - спитав Бланко. - Ти, - вирiшив Велосо. - Ти ж у формi. Коли спитають начальника пожежної охорони, ти вiдрекомендуєшся i пiдеш з ними. Iди швидше до кабiнету Родольфо. З цiєї митi ти - лейтенант Родольфо дель Корраль. Селектор лиши увiмкненим, щоб ми могли чути вашу розмову. О'кей? У вiддiлi "F" двоє спiвробiтникiв Департаменту державної безпеки витягли з вогнегасника бомби з пластику, встановленi Вiльямом Лейвою, коли той разом з Аренсiбiєю пiд виглядом iнспектора протипожежної охорони йшов заводським цехом. Усi бомби за яких три хвилини пiсля їх установки знешкоджувалися. На командному пунктi капiтан Велосо отримав донесення, що диверсанти прямують до виходу з територiї заводу. - Розпочинається другий етап операцiї, - промовив Велосо. - Його слiд провести також без помилок. Зв'яжiть мене з постами охорони, вони не повиннi пропустити цих типiв. Доки охоронники другого поста розмовляли з Аренсiбiєю i Лейвою про гаданi вiйськовi навчання, вдалинi з'явився локомотив. Поїзд загальмував, i двоє диверсантiв скочили на пiднiжку. - Потрiбно негайно повiдомити капiтана, що вони сiли на поїзд, - сказав Евхенiо. - Тепер я розумiю, чому шофер молоковоза кiлька разiв згадував про навчання, якi вони нiбито бачили, - здогадався його товариш. - Це для того, щоб виправдати появу тут двох агентiв. Якби вони тiльки знали, що кожного разу, коли проводяться навчання, заздалегiдь повiдомляють пости! Капiтан роздивлявся план мiста, коли задзвонив телефон. Лейтенант Бланко зняв трубку. - Слухаю вас, - сказав вiн. - Так, так, вiн тут, - i передав трубку капiтановi Велосо. - Слухаю, Фундоро. Так. Що? Повтори повiльнiше, я хочу записати. Так. Ми будемо... двадцять П-25. Так. А як ти гадаєш? Це дуже цiкаво. Гаразд. Бланко, - повернувся Велосо до свого товариша, - зв'яжи мене якомога швидше з вiддiленням в Пiнар дель Рiо. Пiсля розмови з Пiнар дель Рiо капiтан i лейтенант Бланко покинули нафтоперегiнний завод. - ...мiст у Бакунаягуа... - передали по рацiї на пост № 2, розташований у критiй вантажнiй машинi. Капiтан Велосо пiдтримував прямий зв'язок з машиною "Сокола". - Ти чув? - спитав вiн Бланко, який сидiв поруч. I наказав радiооператору Гомесу: - Повiдом усiх, що мiсце збору контрреволюцiонерiв вже вiдоме. Рушаємо в Бакунаягуа. Всi машини Департаменту державної безпеки, якi брали участь в операцiї, за наказом капiтана Велосо помчали в Бакунаягуа. Чотири патрульних автомобiлi i двi вантажнi машини з спiвробiтниками держбезпеки також отримали наказ прямувати до вказаного мiсця. Ними командував капiтан Хосе Кармона iз Гаванського провiнцiйного правлiння. Тим часом працiвники державної безпеки знайшли в архiвах справу Пабло Аренсiбiї, колишнього мафiозо, якого розшукувало революцiйне правосуддя за кiлькома звинуваченнями. Капiтан Велосо вилiз з машини. На узбiччi автостради Вiа Бланка зупинилися ще чотири машини - три "пантери" i мiжмiський автобус з табличкою "Ольгiн". Капiтан вiдiбрав дев'ятьох солдатiв i наказав їм пересiсти до автобуса. - Ти залишишся на командному пунктi, - звернувся Велосо до лейтенанта, - i зв'яжешся з Фуллєдою. Передай йому - за 5 хвилин можна пускати дим. А ось i люди Кармони... Iз першої патрульної машини вийшов капiтан Кармона. - Ви залишитеся тут, - сказав йому Велосо, - а ми поїдемо далi. Через десять хвилин пiсля появи диму починайте дiяти. Людей слiд розставити пiдковою, кiнцi якої впиралися б у пляж, а в центрi мусять бути i мiст, i оглядовий майданчик бiля кафетерiю. Зрозумiло? - Так. Коли починати стискувати коло? - Одразу, як тiльки розмiстиш людей пiдковою. Коли твої люди пiдiйдуть до моїх, забери половину i рухайся далi, доки не дiйдеш до мене. Ясно? - Ясно. - "Сокiл" сповiстив, що контрреволюцiонери ховаються в печерi, вони озброєнi, - вiв далi Велосо. - Хочу тебе попередити - це небезпечнi злочинцi. Нам дещо вiдомо про них. Серед контрреволюцiонерiв е Пабло Аренсiбiя, вiн убив одного нашого бiйця, коли викрадав катер, щоб утекти з Куби в 1960 роцi. Другий - Ромуальдо Мартiнес Крус, на прiзвисько Кiт. Втiк iз в'язницi. Крiм того, нашi люди iнформували мене, що в будинку в Бока Сiєга знайшли важкопораненого водiя молоковоза. Уявляєш, що це за люди? Вони, безсумнiвно, чинитимуть опiр. Я їду мiжмiським. Бланко сiв у вантажну машину. Автобус iз командою Велосо м'яко рушив з мiсця. На вiдстанi ста метрiв за ним iшли "пантери". Кармона зi своїми людьми залишився. Вони чекали. Десь за чотири кiлометри звiдси - Бакунаягуа. Мiжмiський автобус з табличкою "Ольгiн" зупинився бiля майданчика перед кафетерiєм. Велосо з дев'ятьма спiвробiтниками державної безпеки пiднялися крутими кам'яними сходами до кафетерiю. Велосо став бiля дверей, iншi розсiялися по майданчику. "Хто з цих людей Аренсiбiя? - подумав Велосо. - Я бачив фотографiю лише Ромуальдо Мартiнеса. Треба знайти його. Капiтан окинув поглядом присутнiх. Впiзнати Ромуальдо було неважко. Вiн стояв неподалiк i показував щось вдалечинi чотирьом невiдомим чоловiкам. Велосо глянув, куди показував Ромуальдо. Над Гаваною здiйнявся вгору широкий стовп чорного диму. Велосо пiдiйшов до гурту, де стояв Ромуальдо, витяг пачку цигарок i нiби ненароком впустив одну на землю. Нахилився пiдняти її, а потiм вiдiйшов до оглядової тераси. Вiн був певен, що спiвробiтники помiтили його знак i взяли пiд нагляд чужинцiв. Люди жваво обговорювали побачене. Деякi навiть вийшли з кафетерiю. "Пильнiсть i ще раз пильнiсть, - промайнула думка у капiтана. - Ось-ось вони кинуться до печери. Тодi й нам слiд розпочати останнiй етап операцiї". Роздiл третiй СКАЧУТЬ СКЕЛI Печера, схована вiд стороннього ока кущами i невеличкими деревцями, виходила до моря. До води лишалося метрiв двiстi кам'янистого берега. У цю печеру Ромуальдо привiв своїх людей. Печера була досить зручна - широка, метрiв сiм углиб, а висока стеля дозволяла стати на повний зрiст. Вона вже не вперше правила за сховище. Кiт з Ромуальдо при свiтлi лiхтаря вiдшукали в глибинi печери купу камiння i почали розгрiбати її. - Хрипуне, Порруа, Аренсiбiя! Iдiть-но сюди. Ось вам "цяцьки", - сказав Кiт, вказуючи на маленький арсенал, що був схований пiд камiнням. - Нехай-но побачать мене "джоннi" з цiєю "залiзякою", - сказав Освальдо, беручи пiстолет 45-го калiбру. Усi кинулися розбирати зброю. Аренсiбiя з-поза плечей iнших вихопив автомат, вiдiйшов убiк i почав переодягатися в цивiльний одяг, принесений з машини. Вiльям Лейва, вже переодягнений, сидiв при входi до печери i розглядав свiй браунiнг. Кiт, як i Хрипун, вибрав собi автомат. Тiто Гаванець тримав великокалiберний пiстолет. У механiка теж був пiстолет. Бiльш "тяжка" зброя дiсталася начальству. Данiель тримав пiстолет середнього калiбру. Брати Порруа, звиклi до зброї ще з часiв Ескамбрає, озброїлися кольтами i кiлькома осколковими американськими гранатами. Крiм того, Хулiо взяв гвинтiвку "гранд", а Марiо - браунiнг. В печерi панувало пожвавлення, розмовляли голосно, збуджено в передчуттi бою. - Вам також сподобався "гранатомет", друзяко? - запитав Освальдо механiка, побачивши в його руках пiстолет. - Непогана "цяцька". Добре потанцює той, хто стане менi на перешкодi! - Погляньте сюди, мiстере, - звернувся до Данiєля Хуанiто Джоннi, який стояв посеред печери, злегка розставивши ноги i пригнувшись. Вiн удавав, нiби готується до стрiльби: примруженi очi, руки стисли автомат, з правого боку на поясi - кольт, злiва - довгий нiж, декiлька гранат. Обличчю Хуанiто намагався надати звiрячого виразу. - Ви озброєнi сильнiше за танк, - сказав Данiель, а сам подумав: "Грiш цiна таким". Збудження, викликане роздачею зброї, минуло, коли до печери вдерся Вiльям Лейва: - Пабло! Пабло! Там солдати! Вони десь за двiстi метрiв звiдси! Солдати! - Що?! - скрикнув Аренсiбiя i рвучко пiдвiвся. Вiн кинувся до виходу, визирнув. Усi завмерли. Аренсiбiя повернувся. Злiсть i страх спотворили його обличчя. - Їх п'ятеро чи шестеро. Вони вже на узбережжi. - Як же це сталося? - голосно i з неприхованим вiдчаєм запитав Освальдо. Марiо i Хулiо Порруа лише перезирнулися. Хуанiто Джоннi ледве не впустив автомата з рук. - Тримай мiцнiше i будь мужнiм, Хуане Хосе, - дражливо кинув Тiто Гаванець, заряджаючи пiстолет. Доктор Тамайо намацав у кишенi пiстолет, майнула думка: "Якщо хочу зостатися живим - далi вiд цих телепнiв". Хрипун мiцно стис автомат. Механiк глянув на пiстолет. "Настав час", - подумав вiн. Вiльям Лейва стояв посеред печери, безтямно дивився на Аренсiбiю: - Що робити? - Рятуй власну шкуру, - огризнувся Аренсiбiя. - Та як? - А як хочеш. Я знаю, як врятувати свою. Якщо мене вiзьмуть, то не простять нi вбитого мiлiсiано, нi вкраденого катера. Вiдступати нема куди. Доведеться битися до останку. - Ну а я що робитиму? - знову запитав Лейва i окинув усiх поглядом. - Я лише фахiвець з вибухiвки. Я працюю - менi платять. Що я робитиму? - Молитися вмiєш? - спитав Аренсiбiя. - Нi. - Так вчися, знадобиться за кiлька хвилин. Я йду з цiєї пастки. - Хвилинку! - гукнув Кiт з глибини печери. Усi обернулися. Вiн тримав у руках автомат напоготовi. - Серед нас є зрадник, маємо прикiнчити його. - Вiн має рацiю, - прогугнявив Хрипун. Аренсiбiя визирнув з печери, далi глянув на Кота, йому явно не терпiлось йти. - Але ж хто зрадник, Коте? - запитав Освальдо уривчастим голосом. - Хто з нас? - Хтось схибив, за нами й пiшли назирцi, - озвався доктор Тамайо. Ним володiло єдине бажання - негайно тiкати. - Нiяких помилок не було, - роздратовано вiдрубав Кiт. - Була зрада, i я знаю, хто це зробив. Вiн подивився на Данiєля з друкарнi. - Коте! - вигукнув той. - Як ти мiг таке подумати? Чому я? - Кiт, вiн не... - почав був Освальдо, Кiт перебив його: - А хто ж тодi, Освальдо? Можливо, ти? - Нi, нi, Коте! - заверещав Освальдо i вiдступив на крок, але так рвучко, що вдарився об скелю. - Я просто хотiв сказати, що... що... що, напевно, твоя правда, Коте. Можливо, це вiн... - Та ви збожеволiли! - закричав Данiєль. - Як могло таке спасти на думку? Єдине, що нам слiд зараз робити, - це тiкати звiдси, тiкати з цiєї пастки. - Я нiколи не давав згоди на твою участь у цiй справi, - провадив Кiт. - Ти завжди викликав у мене пiдозру. Ти казав, що хочеш поїхати на пiвнiч, щоб, мовляв, бути вкупi iз своєю коханкою, але ж твоя коханка тут, на Кубi. - Нi, Коте, це iнша. Вона для того, щоб проводити час, ти ж знаєш мою слабiсть до жiнок. - Освальдо також розповiв менi, що ти збирався бути на нарадi в Бока Сiєга. Ти хотiв довiдатися про все, аби доповiсти комунiстам. - О нi, Коте! Я хотiв бути там, щоб краще ознайомитись зi своїми обов'язками. - Через цього типа нас усiх прикiнчать! - крикнув Хрипун. - Давайте лишимо його заложником, - запропонував механiк. - Нi, тут треба iнше, - сказав Хрипун i вихопив пiстолета. Данiєль негайно пiдняв свого. - Обережно! Я не дам себе вбити так просто, - прошипiв вiн. - Припинiть, - втрутився доктор. - Нас схоплять прямо тут, у печерi. - Якщо пролунає пострiл, нас накриють комунiсти, - сказав Аренсiбiя. - Вiн має рацiю, - пiдтримав його Тiто Гаванець. - Я не зрадник i не боягуз, - сказав Данiєль. Хуанiто Джоннi мовчки спостерiгав за тим, що вiдбувалося. - Гаразд, - згодився Хрипун. - Вважай, що ти врятований... Основне зараз - вибратися з печери. Данiєль опустив пiстолет. Хрипун нахилився нiбито для того, щоб покласти зброю, але раптом скинув руку i, притримуючи її другою, вистрiлив. Данiєль зiгнувся, наче зламався, i, впустивши пiстолета, схопився руками за живiт. - Ох-х-х, Хрипуне! - простогнав вiн, падаючи долi. - Не терплю зрадникiв, - буркнув Хрипун, випростовуючись. - Йолоп! - захлинувся криком Аренсiбiя. - Ти викрив нас. Тепер червонi прибiжать сюди. Я йду. А ви як хочете. I вiн вибiг з печери. - Гайда, - сказав Марiо Порруа братовi. Доктор вийшов услiд за Аренсiбiєю. Механiк глянув на Кота: - Я пiду з Аренсiбiєю. Тiто Гаванець звiв курок пiстолета. - Що ж, Коте, удачi тобi, - попрощався i зник за кущами. Освальдо глянув на Ромуальдо. - Що робитимемо? - спитав. - Я саме про це й думаю, - прошепотiв Вiльям Лейва. - Що ж робити нам? - Облиш, Освальдо, це ж ти завербував того типа. - Коте, я ж не знав, що вiн... - Ти нiколи нiчого не знаєш. Спробуй хоч зараз що-небудь дiзнатися. Спробуй дiзнатися, як втекти вiд комунiстiв. - Хiба ми лишаємося тут? - Якщо ти залишаєшся, то тiльки тому, що тобi так заманулося. У мене сверблять руки вирвати язика цьому Данiєлю, але я не хочу потрапити за грати. Я пiду свiт за очi. - Я з тобою, - сказав Освальдо Делас. - Що ти збираєшся робити, Хрипуне? - запитав Хуанiто. Вiн нiяк не мiг отямитися. - Теж iду, але спершу приголублю оцього. - Вiн кивнув на Данiєля, що лежав у калюжi кровi. Хуанiто Джоннi витер тремтячi спiтнiлi руки об одежу i вийшов, тягнучи автомат. Хуанiто продирався крiзь кущi. Попереду в напрямку до колючих кущiв марабу перебiжками пробиралися Кiт та Освальдо. Хуанiто метнувся в протилежний бiк, до мангрових чагарникiв, якi запримiтив, коли добирався зi своїми до печери. Не встиг подолати ще й 50 метрiв, як почув: - Гей, ти! Стiй! Джоннi прикинув, скiльки лишилося до мангрiв, i кинувся вперед. Коротка черга просвистiла над головою. Джоннi припустив ще дужче. Вiн майже досяг мети, коли за спиною пролунала друга черга i на нього дощем посипалися уламки скелi. Вiн кинувся на землю. Камiння ранило руки й колiна, гранати на поясi вп'ялися в тiло. - Здавайся! - гукнули йому. - Не можу, - тихо промовив Джоннi, а про себе додав: "Я мушу потрапити на пiвнiч". - Здавайся! Не рухатися! - наказав йому голос уже зовсiм поряд. Хуанiто стис автомат i спрямував дуло в той бiк, звiдки долинув голос. Не встиг вiн торкнутися спускового гачка, як кулi над ним прошили кущi. - Кидай зброю! - Не стрiляйте! - прокричав Хуанiто Джоннi. - Поцiлите в гранату - мене рознесе! Не стрiляйте! Здаюся! - Кндай зброю! - наказали знову. Хуанiто слухняно вiдштовхнув ногою автомат далi вiд себе. Його очi були повнi слiз. - Я здаюся! - закричав вiн. - Не стрiляйте! Поцiлите в гранату - вона вибухне. - I вiн заплакав. - Встань, - над ним стояв солдат. - Руки на потилицю. Хуанiто виконав наказ, солдат вiдiбрав у нього гранати, пiстолет i нiж. - Вперед! Iншi бiйцi, зачувши стрiлянину, пiдбiгли до них. - Ти сам його взяв? - спитали вони солдата. - Так, - вiдповiв той. - Вiн не чинив опору. У цю мить пролунала кулеметна черга. - Це звiдти, де капiтан, - сказав хтось. За кiлька метрiв почувся вибух. Усi кинулися долiлиць. Троє були пораненi, в тому числi й Хуанiто Джоннi. Залунали пострiли. - Обережно! - попередив один з бiйцiв i показав уперед. - Вони там. Їх двоє. - I вiн вистрiлив у той бiк, де ховалися брати Порруа. Капiтан Велосо пiд прикриттям автоматного вогню добрався зi своєю групою до печери, наказав припинити вогонь i подав знак оточити печеру. Вiн пiдповз якомога ближче до входу. - Всi, хто в печерi, виходьте! Руки вгору! Тиша. На знак Велосо кулеметна черга врiзалася у виступ скелi при входi, камiння градом посипалося на землю. - Я здаюся! Здаюся! - почувся з глибини голос. Жестом Велосо припинив обстрiл. Повiльно з пiднятими руками з печери вийшов Вiльям Лейва - лице здивоване, розгублене. - Сюди! - наказав Велосо. Експерт з вибухiвки наблизився до капiтана. У нього вже нiхто не цiлився, проте вiн i далi тримав руки над головою. Капiтан Хосе Кармона, зачувши вибух гранати в хащах мангрiв, метнувся туди. Пробравшись мiж кущами на вiдкриту мiсцину, вiн побачив просто себе невеличкий виступ, на якому залягли солдати, серед них - кiлька поранених. "Треба вiдвернути увагу диверсантiв, щоб нашi змогли вибратися", - подумав Кармона. Вiн натис на спусковий гачок. Кулi брязнули об скелю. Один з бандитiв обернувся i вистрiлив. Кулi зрiзали ближчу до капiтана гiллячку. Кармона пригнувся. "Снайпер", - подумав вiн. Бiля самої землi щось зашелестiло - там, де ховалися диверсанти. Це повiльно пiдiймалося дуло гвинтiвки. "Цiлиться в мене, зараз стрiлятиме", Кармона покотився по землi, i кулi лише прошелестiли в кущах над його головою. Чоловiк, що стрiляв у нього, перевiв вогонь на бiйцiв. Кармона розумiв, що його люди потрапили в скруту, що пораненi потребують негайної медичної допомоги... Раптом помiтив, як один диверсант висмикнув запобiжника, замахнувся гранатою... Кармона вистрiлив. Тiло Хулiо Порруа вiдкинулося назад, звалилося. Настала тиша. Марiо Порруа схопився за виступ скелi, намагаючись вибратися з прикриття. Смертоносний вибух пiдняв у повiтря камiння, уламки скелi. Тiло людини застигло на мить, потiм ковзнуло на землю. Маленька хмарка пилу ще хвилю трималась на тому мiсцi, а потiм розвiялась. Капiтан Кармона пiдбiг до своїх людей. - Передай, що є пораненi, - наказав вiн молодому бiйцю, котрий взяв у полон Хуанiто. Сидячи на каменi, Вiльям Лейва нервово палив цигарку. За його словами, в печерi засiло ще двоє людей. - Якийсь Данiєль, поранений. I ще один, його звуть, здається, Хрипун. Велосо заборонив стрiляти, бажаючи подати пораненому медичну допомогу. Вiн поповз до входу. - Слухай, Хрипуне! Там же твiй поранений товариш, його треба забрати звiдти. А тобi однаково доведеться виходити. - Який вiн, у бiса, товариш! Це зрадник! Вiн з вашої компанiї? Хочете забрати його, так? Заходьте! - проревiв Хрипун, супроводжуючи свої слова кулеметною чергою. Велосо мовчав. Побачивши, що бандит пiдняв пiстолет, Бланко кинувся на землю. Тiто Гаванець, не цiлячись, вистрiлив. Куля за якийсь сантиметр пройшла бiля капiтана. "Небезпечний тип. Швидкий на руку". - Здавайся! - крикнув Бланко. - Я мужчина! - заволав той. - Спробуй мене взяти! - Рахую до п'яти! - Та хоч i до тисячi. Я Тiто Гаванець, спробуй до мене дiстатися. - Якщо ти не вийдеш, поки я рахуватиму, я вiзьму тебе сам. - Раз... "Якщо не вийде, доведеться будь-якою цiною брати", - подумав вiн. - Два... "Треба перейти на iнше мiсце, звiдки краще видно". - Три... "Краще сховатись за тим каменем. Якщо я дiстанусь туди, я змушу його вийти". - Чотири... "А зараз - вперед!.." Водночас iз "п'ять" Тiто почув, що хтось бiжить, i, викинувши руку, двiчi вистрiлив, щойно збирався вистрiлити ще раз, як вiдчув пекучий бiль у плечi. Права рука повисла, мов нежива, рукав заповнився кров'ю. "Улучив-таки, - подумав вiн. - Все-таки влучив". Тiто поповз до iншого виступу скелi i сховався за нього. - Здавайся! - знову крикнув лейтенант. - Краще здохнути! - крикнув у вiдповiдь Тiто. - Я поранений, але не здаюсь. "Можливо, якщо здамся, мене не розстрiляють, - я ж нiкого не вбивав... Нi, не можна..." - Здавайся! - Я не з тих, хто здається! - вiдповiв Тiто i подумав: "Але ж я поранений". - Здавайся! Тобi не вдасться втекти пораненому, - запевнив голос. Тiто зцiпив зуби. Рука дуже болiла. Все тiло промокло вiд поту, його трясло, як у лихоманцi, пiстолет вислизав з руки. - Кидай пiстолет! - наказав лейтенант. Тiто кинув пiстолет на прогалину перед скелею. - Виходь, руки на потилицю! Гаванець вийшов, пiднявши лише лiву руку. Правою вiн не мiг ворушити. Лейтенант не вставав. - Якби не поранена рука, я не здався б. Берегом до них бiгло двоє солдатiв. - Можеш опустити руку, якщо хочеш притримати поранену, - дозволив йому лейтенант, не пiдводячись iз-за прикриття. Тiто пiдтримав лiвою праву руку. - Якби не це, - заскiмлив вiн, - нiхто з вас не змiг би змагатися зi мною. Я поранений, а поранена людина нi на що не здатна. Солдати були вже метрiв за десять. Лейтенант глянув на них i знепритомнiв. - Не чiпай пiстолета! - крикнув один з бiйцiв. Але Гаванець думав не про пiстолет. Його погляд був прикутий до двох кривавих ран на стегнi офiцера. Двi його кулi досягли мети. Таких людей Тiто ще не зустрiчав. - Гей, чому ви не стрiляєте? - кричав вiн вчетверте, не отримуючи вiдповiдi. - Я Хрипун, чуєте? Хрипун! Вiн стояв посеред печери i дивився на заллятий свiтлом вихiд. По його тiлу котився пiт. Вже кiлька хвилин вiн не чув нi звуку. - Ви боїтесь мене? Зараз я вам покажу! - Вiн понишпорив у ямi, де була схована зброя, i схопив кiлька осколкових гранат. Не роздумуючи, висмикнув запобiжника i швиргонув одну за одною з печери. Прогуркотiв останнiй вибух, i запала тиша. Лише шум власного дихання чув Хрипун. - Що, не до шмиги iграшки? Змилися? I знову - гнiтюча тиша. Лють охопила його. Затис пiд пахвою автомат i, як звiр, шалено метнувся до виходу. - Куди ви пощезли? Ось вам Хрипун! - кричав вiн, поливаючи вогнем навколо себе. Зненацька згори на нього хтось упав, вибив з рук автомат i притис до землi. Хрипуновi вдалося випручатися, вiн пiдхопився, але миттю був повалений знову майстерним прийомом. Знепритомнiв. - Негайно виносьте пораненого, - наказав Велосо, - несiть до санiтарної машини. Велосо хлюпнув з фляжки воду на обличчя Хрипуновi. Той прийшов до тями, заклiпав очима i застогнав: - Не вбивайте мене! Ради бога, не вбивайте! Близько шляху, що межував iз широкою смугою мангрових чагарникiв неподалiк вiд печери, повз по травi лiкар Тамайо. Великих зусиль йому коштувало дiстатись сюди непомiтно. Переконавшись, що дорога безлюдна, вiн з полегкiстю зiтхнув. "Здається, вони зайнятi пошуком iнших", - подумав лiкар. Вiн пiдвiвся i подивився вперед. По той бiк дороги тяглося велике болото, а за ним iшли порослi кущами горби. "Ось там я й сховаюсь i дочекаюсь ночi. Треба лише якось перебратися через болото", Лiкар струсив одяг, збираючись перейти дорогу. - Гей! Куди це ви? Тамайо завмер. Вiн не мiг повiрити власним вухам. Озирнувся - нiкого. Лише коли пролунав пострiл, помiтив на деревi бiйця. Обабiч шляху почали з'являтися ще бiйцi. Тамайо очманiло метнувся через дорогу. - Стiй! Стiй! Лiкар, здавалося, нiчого не чув. Вiн бiг так швидко, як дозволяли ноги: перечiплявся, падав у болото, пiдводився, бiг i знову падав. Тамайо рухався дедалi повiльнiше. Болото ставало все грузькiшим, одежа промокла i обважнiла. Хитаючись, лiкар зробив ще кiлька крокiв й усiєю вагою тiла рухнув у зеленкувату воду. - Ходiмо! - сказав Кiт. Вiн з Освальдо переховувався в хащах марабу. Шлях до ущелини, здавалося, був вiльний. - Ходiмо, - згодився Освальдо, i вони пригнувшись вибралися з хащiв. Море було вiд них метрiв за сто. Побачивши людину в цивiльному, Кiт рвонувся зупинити Освальдо, але не встиг. - Стiй! - наказав спiвробiтник держбезпеки. Освальдо Делас завмер. Кiт метнувся вбiк, натис на спусковий гачок автомата. У вiдповiдь гримнув пострiл, куля зачепила ногу. Кiт втратив рiвновагу. - Мене поранено! - скрикнув вiн, падаючи. Проте, переконавшись, що це всього лише подряпина, вирiшив не здаватися. - Освальдо! За мною! Схопивши Освальдо за руку, Кiт побiг по камiнню. З-поза горба вигулькнув капiтан Кармона з бiйцем. Кiт помiтив його i на ходу став вiдстрiлюватися. - Бiжи туди! - наказав Кармона бiйцю, вказуючи лiворуч, - вiзьми ще чоловiк з п'ять, оточи їх. Не дай їм вислизнути. Аренсiбiї вдалося сховатися в ущелинi мiж двома великими каменями - тут вiн вирiшив чекати темноти. За кiлька метрiв вiд нього в кущах ховався механiк, але вони ледве могли розгледiти один одного. Обидва стежили за групою бiйцiв, на чолi яких йшов чоловiк у цивiльному. Велосо з солдатами був уже близько, коли Аренсiбiя прилаштував гвинтiвку на краю скелi. Механiк стис пiстолета. Аренсiбiя цiлився в капiтана. Дуже обережно капiтан Велосо просувався вперед: вiн розумiв, що ще не всi диверсанти схопленi, i тi, хто лишився, ховалися десь поблизу. Щось шелеснуло. Велосо припав до скелi. Бiйцi теж зупинилися. Обiйшовши скелю, капiтан побачив вiдкриту мiсцину, за якою лежав великий камiнь. Стиснувши пiстолет у правицi, Велосо скочив. - Обережно, Велосо! - почув вiн. Пролунав пострiл з гвинтiвки, за ним - пiстолетний. Куля вдарила Аренсiбiю в груди. Конвульсивне смикнувшись, вiн впав додолу мертвий. Кiт i Делас були метрiв за сорок вiд ущелини, коли Кармона їх знову запримiтив. - За мною! - наказав вiн бiйцевi. - їх треба вiдтiснити до берега. Перебiгши вiдкриту мiсцину, спiвробiтники Держбезпеки кинулися до ущелини - туди необхiдно було потрапити ранiше за диверсантiв. - Обережно, Коте! - гукнув Освальдо, побачивши переслiдувачiв. Той впав на землю i покотився по скелi в бiк моря. Освальдо покотився за ним, i на якусь мить обидва зникли з поля зору капiтана i його товариша... Кармона i Гарсiга кинулися за втiкачами, стрiляючи з автоматiв. Тi вiдповiдали рiдкими чергами. Посiченi кулями, прискали дощем галузки, листя, на капiтана i солдата сипалися скалки i пiсок. Кармона протер очi. - Я пiду берегом, капiтане, - сказав Гарсiга. Пильно стежачи за мiсцем, де ховалися бандити, Кармона змiнив магазин. Раптом побачив - з ущелини з'явилося дуло автомата. Цiлилися в Гарсiгу. - Лягай! - заволав Кармона. Гарсiга впав за частку секунди до того, як Кiт натис на спусковий гачок. Перезарядивши автомат, Кармона пiдвiвся i побiг вперед, прямо на диверсантiв. За кiлька метрiв до них вiн залiг за великим каменем. Напружена тиша. Аж ось долинули голоси: сперечалися. Хтось скрикнув: - Здаюся! Не стрiляйте! Знову почулася сварка. Врештi - голос Кота: - Я виходжу! Будете стрiляти - прикiнчите його! "Що замислив цей тип?" - подумав капiтан. З ущелини вийшов Кiт. Лiвою рукою вiн обхопив за шию Освальдо i, прикриваючись ним, пiдштовхував, поперед себе. В правiй руцi тримав автомат. - Не стрiляйте! - благав нажаханий Освальдо. - Я здаюся! Не стрiляйте! Обидва бандити повiльно вiдступали до мангрових чагарникiв. - Стiйте! Стрiлятиму! - крикнув капiтан. - Нi! Не стрiляйте! - благав Освальдо Делас, вирячивши очi. - Заради бога! Не стрiляйте! Кармона старанно прицiлився i дав довгу чергу над головами контрреволюцiонерiв. Освальдо Делас не витримав: дико скрикнув, ноги йому пiдкосилися, вiн повiльно став сповзати на землю. Кiт хилився разом з ним, не випускаючи автомата. - Здавайтеся! - наказав Кармона. - Вставай, Освальдо! Трясця тебе взяла б! - вереснув Кiт, шалено поливаючи вогнем камiнь, за яким сидiв Кармона. - Здохни! Автомат змовк, а Кiт в iстерицi кричав далi: - Виходь, собако! Я тебе!.. Слова застрягли йому в горлi, коли вiн побачив автомат капiтана. Кiт хотiв вистрiлити, але його випередила коротка черга. Тiло бандита сiпнулося, перевернулося i тяжко звалилося на землю. В гнiтючiй тишi чулися лише схлипування Освальдо. З боку болота наближалася група бiйцiв. Капiтан обтрусився, пiдiйшов до трупа, глянув. Спохмурнiв. Перевiв погляд на море, глибоко зiтхнув i провiв рукою по чолу. Залишалося тiльки захопити катер, що з настанням темряви мусив прийти за диверсантами. I тодi операцiю можна вважати закiнченою. ЕПIЛОГ - ...згодом виявилося, що дитина справдi хвора, проте не так серйозно, як хотiли нас запевнити, - пояснював Густаво, - все це було частиною гри ЦРУ, розпочатої з того моменту, як Альберто поклав свого сина в лiкарню. Сьогоднi вранцi родина Альвареса прибула на Кубу. Дитину поклали в лiкарню iменi Франка Паiса. Я прилетiв разом з ними. Товаришi сидiли в палатi бiля лiжка пораненого лейтенанта Бланко i обговорювали хiд операцiї. - Ну гаразд, - сказав капiтан Хосе Кармона, - усi вже розповiли про свою участь у цiй справi. Ось тiльки... - I вiн глянув на людину, що сидiла навпроти. Монтальво - офiцер держбезпеки, активний учасник операцiї, посмiхнувся: - Не люблю розповiдати. - Але про Аренсiбiю доведеться розповiсти, - заперечив Бланко. - Я ж там не був. Тепер, коли все скiнчилося, я можу дозволити собi розкiш поцiкавитися. - Все виявилося простiше простого, - промовив Монтальво. - Я побачив, що Аренсiбiя - найнебезпечнiший з усiєї зграї i схопити його важче, нiж iнших. Тому вирiшив iти з ним. Ми залягли майже поруч, та ось я помiтив, що в зонi його вогню з'явився капiтан Велосо. Аренсiбiя знайшов добрий захисток - дiстати його було неможливо. Я крикнув капiтановi, сподiваючись, що сам розправлюся з бандитом, як тiльки вiн вистромить голову з щiлини. Та де там. Вiн перший вистрiлив у мене. А я - у вiдповiдь... - Добре, що в тебе метке око, - сказав капiтан Велосо, - iнакше б менi не бути сьогоднi з вами. - Слухай, Монтальво, - втрутився Бланко, - а як до того - все було гаразд? - Бланко, ти ж знаєш, що я поганий оповiдач. Крiм того, всiм усе вiдомо. - Отже, мало того, що я поранений, ви ще й не хочете побiлитися зi мною тим, що вам вiдомо, а менi нi, - жартома дорiкнув лейтенант. - Ну гаразд. Довелося похвилюватися, коли помiчник Кота заскочив мене за передачею iнформацiї про димовий сигнал. Я не взяв iз собою з машини, коли приїхав в Бока Сiєга, транзисторного приймача з вмонтованим в нього передатчиком - це могло викликати пiдозру: не можна ж слухати музику пiд час такої важливої наради. - Що ж ти зробив? - спитав Бланко. - Нiчого. Вiн, певно, вирiшив, що то я сам iз собою розмовляю, - вiдповiв Монтальво. - Бiльше не було можливостi передавати iнформацiю, а вранцi Кiт, вислужуючись перед Аренсiбiєю, не дозволив менi брати приймач iз собою. Побачивши Роландо i Оскара в "Тарамарi", я не вiдважився заговорити з ними. На нарадi згадувався якийсь Данiєль, я не знав його, i могло статися так, що й вiн був у "Тарамарi" i потiм викаже мене, пiдтвердивши, що я зустрiчався з якимись людьми. Тому я вирiшив написати повiдомлення на серветцi. А коли я стояв у Касабланцi i вовтузився з мотором, до мене пiдiйшов якийсь чоловiк i запропонував допомогти. Це був наш товариш, вiн встановив у машинi передатчик. - Слухай, Монтальво, - запитав Бланко, - а як тобi сподобався димовий сигнал? Фуллєда i я поморочилися з ним. - Чудово! Коли я побачив дим, подумав, що десь ми схибили i завод справдi горить. Я скипiв, хотiв кинутися на бандитiв, але стримався. А тут i ви з'явилися. - Гадаю, якби ми не з'явилися, - пожартував капiтан Кармона, - ти й сам би розправився з бандитами. Зубами б загриз! Марiо, вiн же "Сокiл", вiн же й механiк i, врештi, вiн же офiцер управлiння державної безпеки Хосе Кармело Монтальво, посмiхнувся. Слiпуче сонце щедро заливало теплом поля, школи, лiкарнi, заводи, будови, вривалося крiзь вiкно i в цю кiмнату. Довгий Кайман - рiдна Куба - спокiйно й врiвноважено дихав. ____________________________________________________________________________ Зарубiжний детектив: Збiрник. Пер. з болгар., iспан., румун. - К.: Молодь, 1982. - 336 с. До збiрника увiйшли кращi твори письменникiв соцiалiстичних країн: "Iсторiя з собаками" Андрiя Гуляшки, "Крах" Альберто Молiни Родрiгеса, "Смерть манекенницi" Петре Селкудяну. ____________________________________________________________________________ ЗАРУБIЖНИЙ ДЕТЕКТИВ АНДРIЙ ГУЛЯШКИ. IСТОРIЯ З СОБАКАМИ АЛЬБЕРТО МОЛIНА РОДРIГЕС. КРАХ ПЕТРЕ СЕЛКУДЯНУ. СМЕРТЬ МАНЕКЕННИЦI Романы Сборник (На украинском языке) Перевели Иван Иванович СВАРНИК, Софья Кузьминична СКИРТА, Жанна Федоровна КОНЕВА, Владимир Львович ОЛЕВСКИЙ, Галина Васильевна БЕРЕЖНАЯ Художнє оформлення I. М. ГАВРИЛЮКА Редактор В. О. КОРНIЄНКО Художнiй редактор В. I. ПОЙДА Технiчний редактор М. Л. МЕЛЬКО Коректори В. В. ЄВДОКИМОВА, Р. О. КОНДРАЦЬКА Iнформ. бланк № 1365. Здано до набору 21.06.82. Пiдписано до друку 10.10.82. Формат 81 X 108 1/32. Папiр друкарський № 3. Гарнiтура лiтературна. Друк високий. Умовн. друк. арк. 17,64. Обл.-вид. арк. 22,26. Умовн. фарбовiд. 13,06. Тираж 115000. Зам. 3793. Цiна 3 крб. 19 к. Полiграфкомбiнат ордена "Знак Пошани" видавництва ЦК ЛКСМУ "Молодь". Адреса видавництва та полiграфкомбiнату: 252119, Київ-119, Пархоменка, 38 - 44. ____________________________________________________________________________ OCR dauphin@ukr.net