| Опис: |
Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – Вип. 30: Міжвідомчий збірник наукових праць. – К.: Інститут історії України НАН України, 2021.
Автор статті, спираючись на джерела та методологію школи Анналів, вирізняє позиції двох провідних представників українського традиційного консерватизму як істориків, з одного боку, та політиків, з іншого, щодо ролі Польщі в історії українського народу та окреслення ними перспективи українсько-польських відносин. Автор виводить те спільне, що єднало обох мислителів у осмисленні ролі та місця Польщі в історії України та проєктуванні перспективи взаємин між обома народами, так і акцентує увагу на тому відмінному, що в цьому питанні розводило обох монархістів по різні сторони дискурсу.
Автор визначає, що єднала обох мислителів як істориків насамперед визначена ними амбівалентна роль Польщі в історії українського народу. Польща, з одного боку, стала прикладом для України на шляху європеїзації та сприяла утворенню козацтва та гетьманства, а, з іншого, принесла Україні такі явища, як Гадяцька унія, шляхетська демократія та Варшавське перемир’я, які відіграли, на думку обох мислителів, негативну роль в історії України. Автор статті визначає і спільні погляди обох мислителів як чільних політиків монархічного напряму на конструктивну роль ідеології українського консерватизму, який сприяв встановленню рівності у відносинах між обома народами. Спільні погляди обидва діячі виявили і на необхідність створення в Галичині консервативної територіальної групи, складеної з поляків та українців, що була би покликана сприяти налагодженню дружніх відносин між обома народами.
Серед відмінного в історичних позиціях обох українських мислителів щодо Польщі автор статті виділяє їхню характеристику польської політики українських гетьманів, зокрема Хмельницького. Відмінним для обох мислителів як політиків стало трактування ними доречності орієнтації України на Польщу. Тут Липинський врівноважував роль Польщі та Москви, а Томашівський виразно протиставляв конструктивну, на його переконання, пропольську орієнтацію України усім іншим орієнтаційним напрямам. Автор відзначає, що Липинський пропонував сепарацію України від Польщі як ключову засаду української політики, в той час як Томашівський ставив Польщу Україні у приклад успішної реалізації прозахідного напряму державної політики. |
