Юрій Погорецький » Віолончельне виконавство України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.: тенденції та особливості розвитку
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Віолончельне виконавство України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.: тенденції та особливості розвитку

Дисертація
Написано: 2025 року
Розділ: Мистецтво
Твір додано: 24.08.2025
Твір змінено: 24.08.2025
Завантажити: pdf див. (3.1 МБ)
Опис: Погорецький Ю. Ю. Віолончельне виконавство України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.: тенденції та особливості розвитку. ‒
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття
ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 Музичне мистецтво. ‒
Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, Київ, 2025.
Дисертацію присвячено системному вивченню магістральних
тенденцій та особливостей розвитку сучасного віолончельного виконавства в
Україні у другій половині XX – початку XXI ст. у контексті європейської
музичної культури. У дисертаційному дослідженні проаналізовано
формування національної школи віолончельного виконавства, що
ґрунтується на високому професіоналізмі музикантів та педагогів, а також
простежено процеси індивідуалізації виконавської практики. Дослідження
акцентує увагу на впливі відкриття кордонів у 1990-х роках на міжнародну
активність українських віолончелістів, їхню участь у фестивалях, конкурсах
та співпрацю з європейськими оркестрами й ансамблями. Виявлено
тенденцію зростання інтересу віолончелістів до сучасної музики різних
жанрів, включаючи академічну, рок, поп, R&B, саундтреки та електронну
музику.
Окремий акцент зроблено на внеску українських віолончелістів у
новочасну музичну індустрію, зокрема на участі автора дисертації у записах
сольних партій у творах провідних сучасних поп- та рок-виконавців. Також
розглянуто появу нових творів для віолончелі соло, камерної та оркестрової
музики композиторів Вікторії Польової, Баруха Берлінера, Золтана Алмаші,
Джованні Солліми та інших. Досліджено роль технологій відео- й
аудіозапису та соціальних мереж у популяризації віолончельного мистецтва,
що формує нові підходи до виконавської діяльності. Визначено перспективи
подальшого розвитку українського віолончельного виконавства в умовах
інтеграції до європейського музичного простору. Наявність активної
виконавської діяльності в Україні підтверджує існування потужної
3
віолончельної культури, яка, попри свою значущість, залишається
недостатньо вивченою в науковому мистецтвознавчому дискурсі. У
дисертації досліджуються особливості розвитку виконавської практики,
розглядаються нові технічні прийоми гри на віолончелі та їхній вплив на
формування сучасної виконавської школи. Важливою складовою є введення
у науковий обіг маловідомих історичних фактів, що дозволяє розширити
розуміння еволюції віолончельного мистецтва в Україні. Результати
дослідження сприяють глибшому осмисленню сучасних тенденцій розвитку
віолончельного виконавства та створюють підґрунтя для подальших
наукових розвідок у цій сфері.
Мета дослідження – визначити тенденції та особливості розвитку
віолончельного виконавства в Україні періоду другої половини ХХ – початку
ХХІ ст.
Об’єктом дослідження є українське віолончельне виконавство другої
половини XX – початку XXI ст.;
предметом – тенденції та особливості розвитку віолончельного
виконавства України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.
Матеріал дослідження. Для обґрунтування концепції обрані твори:
музика до балету «Дзеркало. Сни. Маленьке життя» для фортепіано з
камерним оркестром Вікторії Польової, “La Tempesta” та “Alone” Джованні
Солліми, творчі проєкти Йо-Йо Ма – #SongsofComfort, Готьє Капюсона – “Un
été en France”, «Хаус» ансамблю віолончелістів Берлінської філармонії,
творчість Maрі Kімура, Майка Блока, Стефана Катца, Золтана Алмаші.
Методологія. Концептосфера дисертації базується на застосуванні
наступних методів: аксіологічний метод використовується для визначення
художньої та культурної цінності віолончельного виконавства, дозволяє
оцінити значущість нових технік гри, стильових особливостей та впливу
віолончельного мистецтва на розвиток української музичної культури;
герменевтичний метод спрямований на інтерпретацію музичних творів та
виконавських концепцій, надає можливість розглядати віолончельне
4
виконання як процес комунікації між виконавцем і слухачем, розкриваючи
семантичні аспекти музичного тексту та виконавської інтерпретації;
історико-системний метод дозволяє простежити розвиток віолончельного
виконавства в Україні в історичному контексті, виявити ключові події, що
вплинули на його становлення, та проаналізувати їх у взаємозв’язку з
загальноєвропейськими тенденціями; компаративний метод застосовано
для порівняння української віолончельної школи з європейськими та
світовими традиціями, сприяє розумінню спільних і відмінних рис у
виконавській практиці, а також дозволяє оцінити рівень інтеграції
українських музикантів у міжнародний простір; соціокультурний метод
забезпечує дослідження віолончельного виконавства як частину соціального і
культурного середовища, сприяє аналізу впливу суспільних змін,
комунікаційних технологій та глобалізації на розвиток виконавської
практики; структурно-функціональний метод є необхідним для аналізу
внутрішньої організації виконавського процесу, дослідження ролі кожного
елемента (техніки гри, інтерпретаційних засобів, педагогічних практик) у
загальній системі віолончельного мистецтва; типологічний метод дозволяє
класифікувати виконавські стилі, технічні прийоми, репертуарні уподобання
віолончелістів, а також виділити основні тенденції розвитку української
віолончельної школи; формотворчий метод використовується для аналізу
музичних форм у віолончельному виконавстві, дослідження структури
музичних творів, а також впливу нових виконавських прийомів на
формотворення; стилістичний метод необхідний для визначення
особливостей виконавського стилю українських віолончелістів, виявити
індивідуальні риси в інтерпретації музичних творів, а також простежити
взаємозв’язок між національними традиціями та європейськими
виконавськими тенденціями.
Наукову новизну отриманих результатів доводять:
1. Визначення змісту поняття «новітні форми віолончельного
виконавства»;
5
2. Уточнення сутності та структури виконавської діяльності
віолончелістів у світовому соціокультурному просторі другої половини ХХ –
початку ХХІ ст.;
3. Простеження професійних взаємозв’язків представників провідних
віолончельних шкіл світу протягом досліджуваного періоду;
4. Осмислення тенденцій та особливостей розвитку віолончельного
виконавства України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.;
5. Поглиблення розуміння методів професійного вдосконалення та
форм концертно-виконавської діяльності українських віолончелістів
означеного періоду.
Подальшого розвитку набуває комплексне дослідження у вітчизняному
мистецтвознавстві на основі узагальнення маловідомих матеріалів про
віолончельне мистецтво України. Структура дисертації містить три розділи.
Розділ 1 дисертації присвячений дослідженню передумов становлення
віолончельного мистецтва України. Визначено ключові фактори еволюції
віолончельного виконавства, його жанрові особливості та зміни у технічній
підготовці віолончелістів відповідно до соціокультурних запитів. Розглянуто
вплив народної та академічної музики на формування унікального
українського стилю віолончельного виконавства. Особливу увагу приділено
розвитку віолончельного мистецтва у різних музичних середовищах:
побутовому, салонно-камерному, концертному та академічному.
Проаналізовано внесок видатних українських віолончелістів, композиторів і
педагогів у формування національної віолончельної школи, а також
дослідження провідних науковців, зокрема О. Зав’ялової, В. Сумарокової,
В. Ларчикова, Т. Менцинського, В. Червова та інших.
У розділі також окреслено основні особливості віолончельних шкіл
України: Київської, Харківської, Одеської та Львівської. Виділено їхні
характерні риси за такими критеріями, як технічна підготовка,
звукоутворення, музикальність, фразування, інтонування, агогіка та
репертуарні пріоритети. Простежено тенденції до синтезу традицій та
6
інновацій, що сприяє розвитку сучасного українського віолончельного
мистецтва та його інтеграції у світовий музичний простір.
Розділ 2 ґрунтується на аналізі сучасного віолончельного репертуару як
синтезу традицій і новаторства, що відображає еволюцію жанрово-стильових
еталонів. У другій половині ХХ – початку ХХІ ст. віолончельний репертуар
зазнав значних змін у напрямку його розширення, зокрема жанрової палітри
та впровадження нових композиторських і виконавських технік. Від
класичних форм (сонати, концерти, сюїти) до мультимедійних експериментів
– ця еволюція демонструє взаємодію історичних традицій із сучасними
підходами.
Вивчення жанрових особливостей віолончельної музики крізь призму
архетипів і канонів дозволяє виявити типологічні риси, які склалися
історично, а також простежити їхню трансформацію. Жанрово-стильовий
еталон слугує орієнтиром для аналізу музичних творів і виконавських
інтерпретацій, зокрема в контексті концертних виступів, студійних записів,
електронних та аудіовізуальних проєктів. Особливу роль у цьому відіграє
виконавська рефлексія, що сприяє глибшому осмисленню жанрових
трансформацій. У другій половині ХХ ст. традиційні жанрові форми були
переосмислені завдяки новим композиторським технікам, таким як
сонористика, алеаторика тощо. Початок ХХІ ст. зробив внесок ще більших
змін до віолончельного репертуару, він ще значно розширився, зокрема
завдяки електронній обробці, мультимедійним інсталяціям і проникненню
віолончелі в джаз, рок і фолк-ф’южн.
Певний фокус дослідницької уваги зроблено на музиці для віолончелі
соло як феномену, що поєднує виконавську майстерність, філософію
самотності та екзистенційний пошук. Твори Джованні Солліма, Гельмута
Лахенманна, Лізи Лім, Ребекки Сондерс та інших композиторів
демонструють сучасні композиторські техніки та розширені можливості
інструмента. Виконавець у цьому жанрі постає як мандрівник у просторі
7
власних думок і емоцій, а музика стає засобом медитативного
самозаглиблення.
Значну увагу приділено внеску української віолончельної традиції в
розвиток світового музичного мистецтва та взаємовплив виконавського
досвіду. Висвітлено професіоналізм українських віолончелістів, інтегрованих
у світовий музичний простір із збереження національної ідентичності.
Досліджено роль українських музикантів за кордоном та їх вплив на
сучасний педагогічно-виконавський розвиток віолончельного мистецтва.
Розділ 3 дисертації присвячено дослідженню новітніх форм
віолончельного виконавства в сучасних онлайн- та офлайн-форматах.
Проведено міждисциплінарні дослідження для уточнення понять онлайн- та
офлайн-виконання. Особливу увагу приділено впливу трансляцій у мережі
Інтернет на поширення та популяризацію інструментального виконавського
мистецтва. Розглянуто історію розвитку та технічні особливості віртуальних
концертів віолончелістів. Обґрунтовано поняття «новітні форми
віолончельного виконавства», що включає розвиток технічних прийомів та
еволюцію виконавської майстерності. Проведено класифікацію авангардних і
прогресивних технік, які набули актуальності, але залишаються
малодослідженими. Проаналізовано новітні тенденції віолончельної техніки
на прикладі творчості видатних віолончелістів сучасності, зокрема Йо-Йо
Ма, Марі Кімура, Джованні Солліми, Майка Блока, Штефана Катца, Міхаеля
Денхоффа, Юджина Фрізена та Золтана Алмаші. Визначено вплив
композиторських інновацій В. Лютославського, Арво Пярта та Джона
Кейджа на технічний розвиток віолончельного виконавства. Виділено
основні підходи до класифікації експериментального та неостилістичного
віолончельного виконавства, розглянуто потенціал розширених технік гри та
необхідність їх подальшої систематизації. Зазначено, що освоєння цих технік
потребує розробки спеціалізованої методики, що поєднує традиційні та
сучасні прийоми гри. Досліджено вплив композиційних новацій на
виконавські практики, а також взаємозв’язок віолончельної техніки з іншими
8
музичними напрямами, зокрема джазом та сучасною імпровізацією.
Відзначено, що розвиток розширених технік є природним етапом еволюції
інструменту, а їх впровадження формує нову систему виконавської
майстерності. Важливим аспектом дослідження є взаємозв’язок сучасного
віолончельного виконавства з духовною культурою та викликами часу.
У Висновках підсумовано основні результати дисертаційного
дослідження. Зазначено, що були досягнуті поставлені завдання:
1. Аналіз музикознавчих праць засвідчив, що проблема розвитку
віолончельного виконавства в Україні є недостатньо дослідженою.
Визначено основні підходи до вивчення теми, окреслено джерельну базу, яка
охоплює монографії, статті, методичні посібники, а також свідчення самих
виконавців. Простежено зростання наукового інтересу до теми в ХХІ ст., що
підтверджується появою нових досліджень у цій галузі.
2. Виявлено ключові соціокультурні чинники, що вплинули на
розвиток віолончельного виконавства в Україні, зокрема глобалізаційні
процеси, інтеграцію в міжнародний музичний простір, розвиток освітніх
інституцій та активізацію концертної діяльності. Значну роль відіграє обмін
досвідом між українськими та музикантами інших країн, що сприяє
збагаченню виконавської культури.
3. Дослідження різних форм музикування сучасних віолончелістів
дозволило визначити основні напрями їхньої діяльності: академічне
виконавство, експериментальне музикування та міжжанрові колаборації.
Проведена класифікація сучасних прийомів гри виявила розширення
виконавських технік завдяки використанню електроніки, альтернативних
методів звукоутворення та інноваційних способів артикуляції.
4. Простежено трансформацію інтерпретації та репертуару
віолончельної музики під впливом новітніх форм виконавства та сучасних
технологій. Виявлено, що сучасне виконавство тяжіє до розширення
стилістичних рамок, використання мультимедійних форматів,
імпровізаційних технік і електронних засобів. Це сприяє оновленню
9
традиційного підходу до виконання та формуванню нових жанровостильових еталонів.
5. Дослідження виявило ключові тенденції розвитку віолончельного
виконавства зазначеного періоду, зокрема вплив глобалізації, розширення
репертуару, використання інноваційних технік і технологій.
6. Аналіз українських віолончельних шкіл засвідчив їхні спільні риси
та поступове формування єдиної виконавської традиції. Зміни в техніці гри,
репертуарі та методах навчання демонструють інтеграцію академічного
мистецтва з експериментальними підходами, що сприяє подальшому
розвитку віолончельного виконавства в Україні у світовому музичному
контексті.
Ключові слова: віолончель, віолончельне виконавство України, новітні
форми віолончельного виконавства, онлайн та офлайн виконання, твори для
віолончелі, модифікація виконавства, розширені техніки гри, інтерпретація.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.