| Опис: |
"З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ" №2 (54) 2020
Мета статті полягає у дослідженні ролі політвідділів МТС Вінницької області як надзвичайного органу, що мав здійснювати контроль за процесом сільськогосподарського виробництва для забезпечення виконання плану хлібозаготівлі.
Методологія ґрунтується на принципах історизму, науковості, усебічності. Зважаючи на дослідження мотивів діяльності керівників політвідділів МТС, був використаний антропологічний підхід. Для реалізації мети були застосовані проблемний, хронологічний, конкретно-пошуковий, історико-генетичний методи.
Політвідділи МТС упродовж 1933–1934 рр. стали одним із «надзвичайних» інструментів Й.Сталіна та його оточення для вирішення хлібозаготівельної кризи у СРСР. Він був переконаний у неспроможності керівників УСРР та низових партійно-радянських працівників припинити спротив хлібозаготівлі та вилучити збіжжя, яке у реаліях вже було відсутнє у селянських господарствах.
Хоча резолюція січневого 1933 р. пленуму ЦК ВКП(б) і ЦКК про створення політвідділів МТС і радгоспів мала загальносоюзний характер, вона була антиукраїнською за спрямуванням, оскільки серед різноманіття партій – колишніх опонентів більшовиків – згадувалися у цій резолюції лише «есери» та «петлюрівці». Останній термін чітко маркував ставлення Й.Сталіна до України, яку він вважав «ворожою» і «націоналістичною».
Основними методами їхньої діяльності стали жорстка кадрова «чистка» низових партійно-радянських органів, колгоспної і сільської адміністрації, колгоспних колективів від політично неблагонадійних осіб, крадіїв, некомпетентних керівників. Водночас звільненню підлягали ті керівники, які приховували збіжжя від хлібозаготівлі, роздали аванси, рятуючи від голодної смерті колгоспників. Їхні дії політвіддільці кваліфікували як «саботаж» і «куркульську контрреволюцію», тому їх звільняли за «політичним формулюванням». Натомість некомпетентних керівників «без політичного шлейфу» звільняли «як таких, які не справилися із роботою».
Виявленням «антирадянських елементів» та фактів «куркульської діяльності і саботажу» займався один із двох заступників начальника політвідділу МТС по ОГПУ, посада якого була легендована як заступника по загальнопартійній роботі. Його завданням було проведення агентурно-розшукових заходів для виявлення і безпосередньої чистки колгоспів та МТС від політично неблагонадійних осіб. Сталінські призначенці бачили в українських селянах ворожий, але необхідний ресурс для реалізації заданого Й.Сталіним політико-економічного курсу.
Інформуючи про «важку продовольчу ситуацію», політвіддільці не зважали на велику кількість голодних смертей. Масову загибель людей вони вважали наслідком «ледарства», «куркульського керівництва», «діяльності антирадянських елементів», «недбальства» тощо. Прохання продовольчої допомоги для голодуючих пов’язувалося лише із необхідністю виконання необхідного обсягу сільськогосподарських робіт.
Стратегічним завданням політвідділів було «розселянювання» українського села, знищення «дрібнобуржуазного способу» виробництва товарної продукції, що не дозволяло вилучати необхідну кількість продовольства і сировини. Політвіддільці повинні були перетворити колгоспи і радгоспи у сільськогосподарські фабрики, а селян – у сільськогосподарських робітників.
Однак надзвичайні повноваження політвідділів зумовили наявність двох «центрів влади» у районі і спровокували численні конфлікти між начальниками політвідділів та секретарями райкомів партії і головами райвиконкомів. Зважаючи на вдалий врожай, поступове збільшення техніки у МТС і кваліфікованих кадрів, розширення мережі низових апаратів ГПУ УСРР, на листопадовому 1934 р. пленумі ЦК ВКП(б) політвідділи МТС були реорганізовані у звичайні партійні осередки, що підпорядковувалися райкому партії. |
