| Опис: |
Пархоменко В. Три центра древнейшей Руси // Известия Императорской академии наук по отделению русского языка и словесности (далі — ИОРЯС).— Санкт-Петербург, 1913,— Т. XVIII, кн. 2.— С. 79—87.
### Анотація
У статті розглядається гіпотеза про існування трьох основних центрів стародавньої Русі у IX-X століттях. На основі свідчень арабських письменників, автор ідентифікує ці центри як Київську, Новгородську і Тмутараканську Русь. Тмутараканська Русь, що існувала на південному сході, розглядається як нащадок слов'янського племені антів, яке згодом, під тиском кочівників, переселилося на північ. Автор також аналізує причини ізоляції Київської та Новгородської Русі, стверджуючи, що шлях «із варягів у греки» почав активно функціонувати лише наприкінці X століття. Ця ізоляція, на його думку, призвела до різних культурних впливів: Київ перебував під візантійським впливом, тоді як Новгород — під скандинавським. Зрештою, ці три давні племінні центри стали основою для сучасного поділу східних слов'ян на українців, росіян та білорусів.
---
### Основні ідеї твору
1. **Три центри давньої Русі:** На основі свідчень арабських і мусульманських авторів IX-X століть, стародавня Русь поділялася на три основні племінні центри: Київ, Новгород (Славія) і Тмутаракань (Артанія).
2. **Ідентифікація племен:** Перше плем'я, що жило біля Дунайських болгар, асоціюється з Київською Руссю. Друге, «найдальше», яке торгувало з Камськими болгарами, – з Новгородськими слов'янами. Третє, «Артанія», що жило на морі, – з південно-східною, Азово-Чорноморською Тмутараканською Руссю.
3. **Походження Тмутараканської Русі:** Третє плем'я, «Артанія», імовірно, є нащадками слов'янського племені антів, що жили між Дунаєм і Дніпром у VI-VII століттях. Під тиском кочівників, анти переселилися на північ Прикавказзя, де утворилося Тмутараканське князівство.
4. **Спадкоємність племен:** Автор припускає генетичний зв'язок між трьома давньоруськими племенами та сучасними східнослов'янськими народами: Київська Русь — з малоросами (українцями), Новгородські слов'яни — з великоросами (росіянами), а Тмутараканські руси — з білорусами.
5. **Переселення Тмутараканської Русі:** У ХІ-ХІІ століттях, під тиском печенігів і половців, тмутараканські руси (в'ятичі) переселилися на північ, в Рязанські та Суздальсько-Володимирські князівства. Частина з них рушила на захід до верхнього Подніпров'я, де в суміші з радимичами утворила білоруське плем'я.
6. **Ізоляція Києва та Новгорода:** Автор заперечує існування активного шляху «із варягів у греки» у IX - на початку X століття, що спричинило історичну і культурну ізоляцію Київської та Новгородської Русі.
7. **Різні культурні впливи:** Через ізоляцію, Київська Русь зазнавала сильного візантійського впливу, тоді як Новгородська Русь була пов'язана зі Скандинавією та мусульманським Сходом. Це підтверджується археологічними даними, зокрема Гньоздовського могильника.
8. **Політична інтеграція:** Політичний зв'язок між Києвом і Новгородом встановився лише наприкінці X століття, під час правління Святослава і Володимира, що стало можливим після підкорення полянських племен, які розділяли ці регіони.
9. **Літописні неточності:** Автор критично ставиться до деяких літописних свідчень, зокрема щодо легенд про Олега та походження Ігоря, вказуючи на їхню тенденційність та можливу пізнішу інтерпретацію.
10. **Історична обґрунтованість:** Поділ на три центри був зафіксований сучасниками у IX-X століттях і, згідно з автором, пояснює подальший історичний розвиток, переселення та формування мовно-племінних особливостей, що збереглися до нашого часу. |
