Олександр Неприцький-Грановський

«Без вільної України не може бути вільної Європи, а без вільної Європи не може бути ані сталого спокою, ані економічного добробуту в цілім світі», - промовив на 17-му з’їзді ОДВУ у 1967 р. 80-річний Олександр Неприцький-Грановський, який першим із українців у діаспорі здобув ступінь доктора-ентомолога, звання професора американського університету (штат Міннесота), якого з 80-річчям вітав Президент США Річард Ніксон. Учений, поет, художник, український державник і досі майже невідомий в Україні.

Олександр Неприцький-Грановський народився 4 листопада 1887 року у с. Великі Бережці на Кремянеччині. Він був першою дитиною українця-коваля і польської колоністки Емілії Сіхневич. Дуже рано пятеро малих зосталися без батьків. Після закінчення церковно-парафіяльної школи у рідному селі Олександр навчався у Білокриницькій сільськогосподарській школі. Уже тоді писав вірші. 20-літнім він познайомився з Лесею Українкою та її майбутнім чоловіком К. Квіткою, які завітали на відпочинок до Великих Бережців. Можливо, наслідком цього знайомства була поява першого вірша О. Грановського в київському часописі «Рідний край», який редагувала Олена Пчілка. Це укріпило юнака в думці їхати на навчання до Києва. У комерційному інституті він студіював економіку, історію, літературу, мистецтво. А ще більше його захопило культурне життя в Києві, близьке знайомство з українськими діячами Миколою Лисенком, Оленою Пчілкою, Олександром Олесем, Борисом Грінченком, Іваном Фещенком-Чопівським, Микитою Шаповалом.

У 1910 році Грановський опублікував свій перший збірник поезій «Пелюстки надій», наступного року – збірку «Намистечко сліз», далі – збірку «Акорди». Молодий волинянин був членом «Просвіти», друкувався в «Українській хаті», привозив літературу з Галичини, що породило увагу й особливу любов поліції. Через це довелося на три місяці виїхати в гості до М. Шаповала на Полтавщину, а потім нелегально перейти кордон імперії. Після багатьох поневірянь українець прибув на американський континент.
Тяжкою фізичною працею (Олександр працював на золотий копальнях) заробляв, відкладаючи гроші на навчання у коледжі, після закінчення якого став учителем біології та вирішив присвятити себе ентомології — науці про комах. Під час першої світової офіцер Грановський побував у Франції. По війні слухав лекції в Сорбонні та закінчив Паризький університет; був дійсним членом Міжнародної Вільної АН (Франція).

Після повернення до Америки займався науковими дослідженнями, а 1925 р. у Вісконсинському університеті здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук. Так зявився перший український професор у США.
Олександр Грановський читав лекції в університеті Вісконсин, 26 років у Сент Пол, Міннесота. У 1930 р. О. Грановського запросили на посаду професора ентомології й економічної зоології до найбільшого в США університету — Міннесотського. Там він розгорнув широкі наукові дослідження практично в усіх ділянках ентомології, вивчаючи як корисних, так і особливо шкідливих комах, які спричиняють хвороби та смерть мільйонів людей, втрати урожаїв, нищать ліси та посіви. Вчений зібрав і систематизував велику, понад 30 тисяч, колекцію комах-паразитів, виявив 3 нових види попелиці, названі його ім’ям.

У 1945 р. у складі американських українців він брав участь в установчій конференції ООН у Сан-Франциско, двічі був делегований в ЮНЕСКО, обраний до Політичної Ради Українського Конгресового Комітету Америки.
Яким був Олександр Грановський для оточуючих? Скромним, працьовитим волиняком і діловитим практичним американцем одночасно – українським американцем. «Це була людина з великої літери, високого громадянського обов’язку, віддана науці, віддана українській справі...» Він видав 7 томів поезії, написав понад 300 наукових праць, зібрав 3 тисячі українських писанок. Був членом багатьох академії наук у різних країнах Америки і Європи, членом НТШ. Залишив у спадок українцям діаспори велику бібліотеку й архів (понад 10 тисяч томів матеріалів і документів). Вірна дружина-англійка Ірена завдяки чоловікові прилучилася до української традиції, хоч писала про неї англійською. Вся ж родина Неприцьких-Грановських завдяки енергійному чоловіку і батькові була популяризатором українського народного одягу й мистецтва в США.

Останнім коханням О. Грановського була Оксана Лятуринська. Саме він допоміг поетці княжої емалі втекти від більшовиків із Праги, сприяв її облаштуванню в Міннесоті. За два місяці до смерті, в листі до брата Сергія у 1976 р. він наголошував: «Якби Україна нині була вільною державою, вона відігравала б велику роль у світі і з нею світ би рахувався та до неї прислухався. Це була б Нова Америка в Європі. Я вірю, що такі мрії ще здійсняться, хоч, може, не за наших часів. Я вірю в поступ людини...» До останнього дня вчений був переконаним прихильником української незалежності.

Помер Олександр Неприцький-Грановський у день свого народження в Сан-Пауло у віці 89 років.

Джерело: «День»