Далекий простір

З точки зору надспоживацтва -- книга схожа на інверсію нашого життя.
У нашому світі панує метушня, невдоволення, і маю навіть враження, що якась епідемія ненависті -- до речей, житла, живих істот, та й до людей, мабуть, теж.
Нині ж усе якнайшвидше йде на смітник. Рідко біля них буваю (пакунок пластиків назбирується повільно -- раз на тиждень; а органіку ношу в ліси-поля) -- але інколи аж чманію бачачи цілком придатні речі... І не все ж бездомні зможуть врятувати. :(
А новобуди... Мішками звідти несуть, ніби конвеєри...
Яка книга може від аж такого "процесу" відволікти?
Книги, мабуть, надто повільні у такому стилі життя..?
До речі, цікаве оповідання "Базар" було у фант.збірці "Пентакль".
Невідомого автора (там їх всіх приховали), але от щоразу згадую його, коли бачу наскільки люди ненавидять свої речі.
І думаю -- чи мають вони хоч щось давнє і дружнє? Яке би схотіло їх рятувати...?
А от у Мельника споживання зведене до мінімуму, до отого "паралепіпеду", і навіть зрячі живуть скромно -- переважно керують.
А вся(?) решта планети -- вільна й чиста, мабуть.
Щодо руйнувань "паралепіпеду" -- то цікава була би друга частина. Якби автор у ній додав якусь програму пошуку зрячих дітей і переведення їх до керівництва (якого наразі не вистачає, чомусь; чому? невже зрячі погано розмножуються?)
Невдоволення (як от є всюди у нашому світі) серед сліпих людей я не помітив.
Особливо то було відчутно, коли "герой" доблукав до Професора.
Хіба що примусово осліплені зляться -- після того почали вити про "зубажіння"...
От написав це, і почав здаватись собі таким же дивним, як і той "герой".
Бо я от всюди волаю, що люди (і українці теж) споживають майже вдвічі більше, аніж може відновити Земля (чит. про " день екологічного боргу ").
Але хіба всім не байдуже? Хіба всіх не влаштовує, що "після нас хоч потоп..."