Моя конституція
Роман Мацюк.
Україну населяє декілька рас. Сільська місцевість замешкана українською расою. Земля, заселена цією расою, родить пшеницю, жито, українську мову і український етнос. Ще при народженні плід цієї раси підлягає звироднілому опаскудженню окупаційними засобами масової інформації, в першу чергу телевізією. Далеко не всі представники цієї раси наділені свідомим колективним бажанням бути. Велика їх частина утворює тіло історично втомленої популяції, опанованої колективним потягом до етнічного суїциду. Це є частина, яка не хоче бути. Підсвідомо вона прагне позбутися тавра Українця, яке викликає історичний ниючий біль у скаліченій етнічній підсвідомості. Ця частина живить своїм людським матеріялом запеклий осередок другої великої раси — раси ніяких. Основне тіло ніякої раси проживає в колоніяльних конґломератах так званої Великої України. В основній масі воно складене із завезеної з Московщини робітничої маси, із деклясованої частини української раси, а також із переродженого спадку після-голодоморівського заселення чужинецьким етнічним матеріялом.

Раса так званого свідомого українства переважно заселяє міста Західного Краю і характеризується несамовитою закоханістю в московську культуру на тлі шизофренічного роздвоєння, викликаного почуттям українського політичного патріотизму, яке тут‑же супроводжується безнадійною етнокультурною толерантністю.

Пануюча раса має різнолике етнічне походження. Вона наповнює тіло банківської сфери, великих корпорацій, переважає у Верховній Раді, Уряді, утворює провідні політичні партії. Ця раса вважає себе вибраним народом, покликаним до панування, до матеріяльного процвітання, і до важкому обов'язку вчити раба (етнічного Українця) знати своє місце. В після–радянському суспільстві людське наповнення пануючої раси, внаслідок тривалого неґативного відбору, морально повністю звиродніле. Особливістю українського суспільства є те, що панівна раса гидує рештою населення,– в першу чергу, в етнічному плані,– і не має нічого спільного з інтересами державної незалежности. Добре майбутнє цієї раси ніяк не пов'язане з долею українського організму. Вона не бачить і не потребує для свого збереження майбуття української держави. Це не є відомий в історії клас експлуататорів, оскільки він не розвиває, і навіть не підтримує в якомусь робочому стані засобів виробництва, які мали‑б служити для експлуатації робочої сили. Не можна його назвати і впливовою верствою нації (establishment), подібно до його ролі в иньших державах, оскільки він не керує державою, задовольняючись приватизацією інструментів визискування суспільства, як‑то суд, „правоохоронні“ ограни, податкова адміністрація. Найкраща йому назва, мабуть, – раса чужинецьких кровопивць.

Є ще раса спадкових червоних комісарів, в кожному поколінні якої живе гріх людожерського садизму. Це сини Антихриста, які, аки таті, вуглинками бісових очей нечистих з ненавистю свердлять усе живе, що належить до української раси і розмовляє божою арійською мовою.

Крихти української націоналістичної інтеліґенції безуспішно намагаються знайти своє місце в суспільстві, повністю перейнявши перекупно–продажні звичаї корумпованого суспільства, забувши при цьому перейняти силу єднальної волі пануючої раси і силу принциповости Люцифера.

Невеликий прошарок кацапської, або змосковщеної, творчої інтеліґенції свято вірить у вибраність московської мови і у ницу недорозвиненість української, тому самим цим фактом не може бачити жодного для себе майбуття в українській державі, і з цієї причини, можливо несвідомо, прилипає до раси червоних комісарів, тільки на словах гидуючи характерним для останньої хамством неосвіченого босяцького насильства.

Третина населення України не може зрозуміти, як воно опинилося в цій державі. Двом третинам населення України (включаючи першу) повністю байдуже, як називається країна, у якій вони числяться громадянами, де її межі і якою мовою розмовляє з ними уряд цієї країни. Одна сьома часть населення всіма фібрами свого нутра ненавидить сам факт існування цієї держави. Кожні п'ять з шести громадян вважають своїм святим обов'язком щось вкрасти у цієї держави і не вважають за честь належати до її громадянства; взагалі — не вважають себе членами будь–якої громадянської спільноти.

В цих умовах потрібен державний устрій, який по–мудрому зветься Демократія. Нагадаю, що це слово перекладається, як „правління Демосу“. Часом Демос плутають з населенням. Це велика помилка. Всі успішні історичні демократії передбачали існування стану рабів. Громадянський стан рекрутувався виключно з Демосу. Першою відмінністю раба від громадянина є відповідальність. Це не художня метафора. Відповідальність є чітко означеним добровільним взятим на себе карним обов'язком громадянина і залежить від виховання. Раб не несе відповідальности і тому не є вільним. Раб має право волати про збільшення пенсії, яку йому мали‑б приділити (московською мовою — жаловать). Але раб не має волі, щоб її узяти.

Неісторичні (так звані утопічні) версії комуністичного суспільства теж передбачали існування касти рабів. Злодійкуватість раба мала‑б різко відділяти його від порядности вільного трудівника. Вільний працівник комуністичної утопії трудиться задля приємности сумлінної праці. Вільний працівник не волає про збільшення платні — в гідному розмірі вона йому забезпечена суспільством — як невід'ємна даність.

Історична версія комунізму (з якої народилося сучасне українське суспільство) так само передбачала касту рабів. До неї, окрім загнаного до колгоспів селянства та чесного робітництва, належали й освічені люди, — в тим більшій мірі, чим глибшою була їх порядність. До касти радянських рабів належало все те, з чого мав‑би формуватись Демос. Верства, яка правила, рекрутувалася з духовних виродків — тим більше бажаних, чим безнадійнішою була їх ницість. Радянський устрій найкраще назвати проти-суспільством. Однак відбір до правлячої верстви відбувався не на суспільному рівні, а на рівні генетичному — за схильністю до злодійкуватого садизму. Ця сама генетична верства править (може, вже в другому–третьому комсомольському поколінні) і сьогодні. Перекидання проти-суспільства в суспільство не відбулось.

Традиційно в Україні худоба замешкувала стайню. Нині Україна поселяє свою зле виховану інтелектуальну, культурну і моральну Худобу, сумнівної, між иньшим, етнічної природи, у нових палацах, збудованих на наметаних по Дніпру пісках. Звідкіля вона час від часу приїздить показувати грубі пики до Всеукраїнського трагі–комедійного Бедламу. Скільки інтеліґентних облич з тонкими рисами лиця можна злічити у Верховній Раді? Безнадійно романтичний на́рід за неї голосує. Власне кажучи, голосує за „покращання життя“. Якось на́рід не спостерігає, або й не хоче задаватися питанням, – чийого життя? Якось на́рід випускає з уваги, що, коли Худоба обіцяє дешевший ґаз, то це значить утеплення палаців, де мешкає Худоба, а зовсім не значить тепла для стаєнь, де мешкає на́рід. Це значить більше прибутку для опанованих Худобою шахт і металургійних фабрик і більшого визиску народу, який у тих копальнях кладе своє життя, і який за цю Худобу в простоті своїй голосує..

Після грядущого народного повстання (якщо його спровокує Московщина) Україна щезне з карти світу, як історично миттєве непорозуміння [Оце писалося у вересні 2009го року]. Після ж національного перевороту, здійсненого визрілими силами невеликої групи лицарів духу і розуму, українське суспільство звільнитися від спадково тут пануючої чужої раси зайшлих багатіїв.

Перекидання суспільства неможливе без виявлення злочинів нині пануючої раси багатіїв. Попри усілякі недолугі політичні вистави–балачки в телевізії, непорушною залишається одна істина: в кожному суспільстві вся кримінальна відповідальність,– як за його добрий розвиток, так і за його руйнування,– лежить не на правлячій політичній верхівці, а на верхівці багатіїв, яка фінансує всі політичні процеси. Якщо верхівка багатіїв (а грядуща Чорна Рада визначить їх кількість — 40 чи 4000 — тут не має значення) не грає за тими правилами, де зміцнення суспільства і держави є святим табу, якщо верхівка багатіїв не може домовитися про правила, що ґрунтуються на першості національних інтересів, вона повинна бути, і буде піддана кримінальній люстрації Чорною Радою. Діяльність всіх урядів, всіх президентів, всіх депутатів усіх скликань і всіх партій має бути досліджена.

В Українському Праві, яке замінить нинішню Конституцію не буде місця для Верховної Ради. Що Верховна Рада непотрібна, трапляється чути все частіше. Але правда полягає не в перекрученій охлократами теорії так званої „демократії“. Правда — в житті. Практика життя свідчить, що Верховна Рада, яка „обирається“ чужими багатіями на видерті з Москви чужі гроші, завжди, у всіх скликаннях,  була для України шкідливою. Верховна Рада, незалежно від способів обирання і голосування, у всіх скликаннях наполегливо працювала над знищенням решток українського суспільства, знищенням землі, водних ресурсів, над розпродажем українських підприємств іноземним, в більшості, неприятельським московським, фінансово–промисловим групам з метою остаточного визиску і знищення решток цих підприємств. Верховна Рада у всіх скликаннях у своїй більшості складалася з бандитських та безвідповідальних елементів, обраних населенням України. Маючи в своєму розпорядження такі важелі, як право назначати і затверджувати високих посадовців, володіючи контролюючими можливостями, Верховна Рада безнастанно плодила закони, основне призначення яких  тім, що вони апріоті не передбачені для виконання, а написані так , аби служити підставою виключно для розтління (корупції) суспільства.

Романтикам хочу нагадати, що навіть саме проголошення незалежности відбулося з метою позбавити центральний уряд в Москві клопоту розправи з українським націоналістичним рухом, переклавши його на голову вже „незалежної“ української радянської комуністично–комсомольської номенклятури. Щоб українські греко-католики перестали їздити з пікетами до Москви. Щоб рештки українських запеклих патріотів перестали тероризувати подаровану Горбачем московську „гласность“. І щоб народи України та Ічкерії опинилися в зовсім иньших державах. Нагадаю, що проголошення незалежности України багато чим допомогло загальмувати подальший розпад Російської Федерації. І відбулося на виконання Закону СРСР „Про порядок вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР“ від 3го квітня 1990го року.

Схиляю голову перед кожним, хто боровся за Україну. Але й співчуваю тим, що вірять, ніби проголошення незалежности стало результатом цієї боротьби. Хто так стверджує, нехай розповість, як він продовжував боротись опісля.

Західна система „стримувань і противаг“, на яку так люблять покликатись теоретики сучасної української хамократії, не передбачена для застосування у суспільстві, яке вже згнило, і до нації, яка не бажає біологічно існувати як соціяльний організм. Питання, яке полюбляють ставити перед Українцями, звучало‑б по–ідіотичному в середовищі західного парляментаризму: „Чи є майбуття у проєкту Франція?“ Система противаг західного парляментаризму, яка там служить для вироблення розумної політики, в Україні провадить до роздирання країни. Система стримувань, яка там хоронить перед узурпацією влади, в Україні стримує будь–який позитивний розвиток, не стримуючи, однак, її розграбування. Західна система противаг добра для ескімоської упряжі, де собаки гризуться, а сани летять в потрібному напрямі. Вона не годиться для українського воза, запряженого раком, лебедем і щукою.

Усі держави Европи відбулись, як монархії. Коли не так давно з історичної точки зору стала потреба створити державу Бельгію, для неї спочатку підібрали короля. Після повстання Богдана Хмельницького українська держава не відбулася з єдиної причини – не було для неї короля. Хмельницький не був Кромвелем, але й Кромвеля у мудрій Англії змінив король.

З другого боку, є очевидним, що устрій, який передбачає посаду слабого президента, був накинений країнам Европи переможцями Світової війни – Американцями вкупонці з міжнародною плутократією – з єдиною справжньою метою: не допустити утвердження сильних держав. Хоча для себе Американці зберегли „єдіноначаліє“ виконавчої влади: США не мають „прем'єр–міністра“. Тільки ґенералові де Ґолю вдалося якось викарабкатися із хаосу. Ні радянські діячі епохи „детанту“, ані сучасні українські прихильники особи Ґенерала якось не згадують загально відому в европейському політичному дискурсі оцінку режиму його правління: „за крок до фашизму“.

Більшовизм керувався теоретичною вигадкою, що суспільство, мовляв, може перескочити через певні історичні етапи природнього розвитку. Скажімо, перейти од феодалізму одразу до соціялізму. Нині загально прийнято відкидати ці, так свого часу поширені ленінські теоретичні істини. То чому українські теоретики хамсько–олігархічної охлократії вперто стверджують, що українська держава повинна перескочити через історичні етапи становлення, яких ще нікому в Европі не вдалось оминути? Кажуть, що український нарід вистраждав свою державу (ясна річ, одразу „парламентську“). Вистраждати можна тільки вічний спочинок. Державу можна тільки видерти зубами і тими ж зубами її захищати перед ненажерливими сусідами. До числа котрих сьогодні додатково долучаються ще й підступні пропаґандисти громадянського розтління з міжнародного содомського співтовариства.

В майбутній Українській Державі мешканець, аби здобути право громадянина, повинен буде скласти іспити: з вільної і доброї розмовної української мови, з каліграфії, історії, включаючи елементи історії штуки, початкової військової та фізичної підготовки. І цей екзамен він складатиме кожних чотири роки, з поправкою на вік. Звільняються від іспитів з фізичної підготовки громадяни, які набули інвалідности. Особливий статус заслуженого інтелектуала може звільняти громадянина належного віку від подальших екзаменів з фізичної та початкової військової підготовки виключно за рішенням Крайової Ради. Мешканець, який не перейшов екзамену, перестає належати до Демосу Громадян. Належність до Демосу не буде обов'язковою. Мешканець повинен цього хотіти. Держава щедро і повністю фінансує навчання та іспити всіх незаможних, які бажають стати громадянами. Багатії платять самі, як за підготовку, так і за складання іспитів. Тільки громадяни можуть займати державні посади. Кримінальний кодекс передбачає якісно суворішу відповідальність і покарання за ті самі злочини для державних службовців, аніж для приватних осіб. Заробітна платня державного службовця удвічі перевищує заробітну платню на схожій посаді в приватній установі. Звільнення державного посадовця за нечесну службову діяльність позбавляє його громадянства на чотири роки і позбавляє його і його дітей довічно права займати державні посади. До державних службовців може застосовуватися кара ганебного стовпа навіть за підозрою в непорядності. Пряме злодійство, грабунок і подібні „дрібні“ злочини, пов'язані з вкоріненим духовним злом, довічно позбавляють громадянства. Нечемна поведінка побутового характеру в громадських місцях позбавляє громадянства на чотири роки. Алкоголіки та наркомани не можуть мати гідности громадянства. Особа з протиприродною статевою орієнтацією і відповідною поведінкою, якщо остання не пов'язана з учиненням злочину, підлягає обов'язковому медичному дослідженню, лікарській допомозі, соціяльному піклуванню і захисту, як особа з вродженою недугою.

Проституція легальна, очищена від спідління і захищена державою. Будь-яке сутенерство та насильство над незаміжньою жінкою карається на горло. Так само на горло карається будь-яка зваба до вживання наркотичних засобів, їх пропозиція і передача з рук в руки. Саме вживання наркотичних засобів вважається тяжким кримінальним злочином проти нації. Особи, залежні від наркотиків та алкоголю, ізолюються від суспільства в оздоровчих лікувально–трудових колоніях. В подібних колоніях ізолюються неповнолітні злочинці. Всі ці колонії щедро дофінансовуються державою, в них панує дух доброти і порядности, після досягнення повноліття випускники таких колоній становлять взірець громадянина і патріота. Після можливого повторного падіння в блуд і скоєння відповідного злочину, колишній випускник набуває статусу державного раба, який не отримує платні, окрім доброго харчу та фізкультури, за – обов'язково продуктивну – примусову працю.

Держава виплачує щомісячну стипендію кожній дівиці (незайманій громадянці), яка добровільно звернеться до відповідного органу лікарської комісії за місцем замешкання, у віці від 15 до 18 років. Держава виплачує щомісячний бонус кожному біологічному батькові–громадянину за кожну здорово народжену дитину від дня її народження аж до досягнення нею віку 16 років. Позбавлення батьківського права, примусова виплата аліментів, та иньші реґуляторні важелі, як звичайно, встановлюються відповідним законодавством.

Тільки громадяни мають честь служити в професійному війську. Але військовий обов'язок в якійсь формі стосується всіх мешканців. У випадку мобілізації тільки громадяни наділяються честю і довір'ям займати старшинські посади.

Громадяни підлягають певним статтям цивільного кодексу, пов'язаним з поняттям порядности. Не-громадянам це необов'язково.

Громадянин автоматично наділений статусом Підданого Держави. Означення державного підданства підлягає міжнародному праву і, по-суті, виконує функцію нині діючого „громадянства“. Практично все населення наділене статусом Державного Підданства.

Гетьман обирається громадянами прямим голосування. Особи, яких суспільство висуває в якості кандидатів на посаду Гетьмана, переходять обстеження на фізичне і психічне здоров'я і не мають права на відмову. Обраний кандидат не може відмовитися зайняти цю посаду. Гетьман несе персональну відповідальність за добрий розвиток суспільства і міць держави. Гетьман не може піти у відставку з власного бажання перед закінченням терміну його повноважень. Бути Гетьманом ризиковано. Діяльність Гетьмана, термін повноважень якого сплив, в обов'язковому порядку оцінюється Найвищим Судом і може тягнути позбавлення певних цивільних прав, як і певну кримінальну відповідальність. Найвищий Суд формується у складному багатоступінчатому і вибірковому процесі, який починається на рівні первинних громад села і міста, і який не допускає проникнення до нього випадкових осіб. Члени Найвищого Суду підлягають у приватній та службовій діяльності спеціяльному Закону Старших, порушення якого веде до негайного довічного позбавлення статусу громадянина, конфіскації приватного майна і забороною нащадкам першого покоління займати державні посади. Кожен мешканець, незалежно від статусу громадянина, може звернутися до Гетьмана, Державного Наглядача або до Чорної Ради зі звинуваченням будь-якого члена Найвищого Суду в несправедливій діяльності. Не‑розгляд такого звинувачення Гетьманом є підставою для початку процесу його усунення, що входить до компетенції Чорної Ради. Так само Гетьман може звернутися до Чорної Ради з проханням про усунення з посади Державного Наглядача.

Політичні партії можуть підтримувати кандидатури на Гетьмана. Якщо після терміну правління Гетьмана його оцінка виявиться настільки негативною, що до нього Найвищий Суд застосує якусь міру цивільної чи кримінальної відповідальности, то партії, що його підтримували, мають бути розпущені без права свого нового утворення і особи, які входили до центрального проводу відповідних партій, позбавляються довічно права входити до центрального проводу будь–яких иньших партій, що беруть участь в передвиборчій процедурі.

Гетьман особисто формує Собор. Собор видає закони, він займає місце нинішньої Верховної Ради, з подібними функціями. Родичі Гетьмана не можуть бути членами Собору. Не потрібно боятися, що Гетьман посадить в Соборі своїх слухняних підручних потурачів або запеклих прихильників. Гетьман формуватиме Собор в ході дуже складних переговорів з впливовими суспільними групами. Українське Право вкаже чітко, які стани і в якій кількості будуть представлені в Соборі. Всі стани мають за квотою бути представлені в Соборі. Всі народи, раси та віросповідання представлені в Соборі в межах квот відповідних станів. Гетьман персонально відповідає за плідну працю Собору і за напрям розвитку суспільства. Нехай же він має і право вирішувати, з ким йому співпрацювати.

Але й Собор відповідає за свою діяльність. Кожних 15 місяців відбувається всеукраїнський референдум з довіри до Собору. У референдумі беруть участь тільки громадяни. Якщо вислід референдуму неґативний, Гетьман має обов'язок замінити одну третину членів Собору. Гетьман має право звернутися до Чорної Ради за дозволом замінити дві третини членів Собору. Чорна Рада має право досліджувати діяльність членів Собору з питань, пов'язаних з їх обов'язками і привілеями, за поданням Гетьмана або Державного Наглядача (прокурора). Висновки Чорної Ради скеровуються до Найвищого Суду.

При формуванні Собору Гетьман радиться з Вищою Радою кожного стану. Вища Рада кожного стану формується вільним процесом ступінчастих висувань і голосувань, в основу якого покладений місцевий принцип і який починається з місцевих громад. В місцевих голосуваннях найнижчого рівня беруть участь усі місцеві мешканці даного стану, але висуванцями можуть бути тільки громадяни (того ж стану).

Гетьман керує гетьманським Урядом. Гетьман повністю контролює діяльність крайових Намісників, які керують крайовими урядами. Крайові намісники обираються прямим голосуванням громадян Краю. Крайове самоврядування передбачає якнайбільшу господарчу автономію, разом з тим суворо підлягаючи засаді політичної монолітности: єдина нація, єдине військо, однакова освіта. Звучання иньшої, крім літературної української мови в центральних державних та центральних крайових установах державного урядування заборонене і порушення цієї заборони тягне адміністративну відповідальність, яка не може виражатися грошовою карою. Всі урядовці вказаних установ переходять перманентне мовне вдосконалення, яке виражається щотижневими заняттями зі службової та загальної мовної практики. Вся вища освіта, у кожному Краї і по всій Державі, окрім свого спеціяльного спрямування, виконує функцію розвитку українського мовлення у всіх галузях науки та прикладних дисциплін, взагалі — у всіх сферах та інституціях суспільного життя і виробництва. Найважливішим завданням Держави є плекання української цивілізації.

Українське Право визначає офіційний перелік станів українського суспільства. Для прикладу: стан хліборобів, стан найманих робітників, стан працедавців, стан вільних підприємців, стан продуктивних землевласників, стан вільних професій, стан інтелектуалів найманої праці, стан духівництва. Цей останній поки формується, оскільки ієрархія колишньої УПЦ КП відкрито ще не спокутувала філєрського гріхопадіння і нічого не зробила для розкриття таємниці смерті Патріярха Володимира Романюка. Так само, поки‑що вакантним залишається стан шляхти, із середовища якої могла‑би формуватися Верхня Палата Собору.

Мешканець не мусить належати до якого‑б то не було стану. Але якщо він хоче записатися до певного стану, або змінити стан, він повинен узасаднити своє бажання. Хто належить до місцевої громади, але не належить офіційно до жодного стану, — не може брати участі в місцевих голосуваннях даного стану. Але він має иньші привілеї, пов'язані з належністю до громади. Мешканець має повне і необмежене право записатися членом громади за місцем замешкання. Але мешканець має повне право ніколи не бути членом громади, і має право припинити своє членство. В цьому випадку він звільняється як від обов'язків, так і привілеїв, прийнятих у відповідній громаді на засіданнях її самоврядного правління (скажімо, позбавляється місцевих соціяльних виплат, і, разом з тим, звільняється від участі в місцевих толоках). Цілком природно, наприклад, що якийсь заможний та відважний господар вирішить не пов'язувати свого життя з жодною громадою. Він може не записуватися до жодного стану і навіть не намагатися бути громадянином. Тільки, що така людина мусить добре знати закони, які її стосуються.

Стан багатирів — єдиний стан, належність до якого не є добровільною. Чорна Рада визначає, залежно від економічного стану суспільства, майновий ценз, перевищення якого тягне обов'язковий запис до стану багатиря. З тим, що кількісний склад цього стану повинен допускати фізичну можливість особливого контролю з боку Чорної Ради. Багатир може наділятися певними побутовими привілеями (наприклад, звільненням від військової підготовки, правом на особливий комфорт в місцях позбавлення волі, та иньше), але багатир не може бути членом Чорної Ради. Стан багатирів підлягає, додатково до загального кримінального та цивільного законодавства, Особливому Кодексу, до якого входять статті, що оцінюють відповідальність за стан суспільства, включаючи стан економіки, війська, фізичного здоров'я населення, міжнародну силу держави, забезпеченість ресурсами. Життєдіяльність стану багатирів (поза інтимною) підлягає неперервному дослідженню Чорною Радою і тягне карну відповідальність.

Закон сільської громади дуже багато в чому відрізнятиметься від закону міста. Зокрема, мешканець села може претендувати на громадянство тільки тоді, коли цьому не заперечуватимуть громадяни сільської громади. Так само за́йшла людина зможе поселитись в межах громади тільки зі згоди її громадян. Сільська громада створює і утримує загін самооборони.

Сільські громади можуть формувати свої органи самоврядування, не чекаючи звершення національного перевороту, і усувати будь-яку владу, яка має партійну основу.

Закон міста ще потрібно розробити. Зокрема, в місті повинен діяти, окрім статусу громадянина, статусу мешканця і станового статусу, ще й статус громадянина міста. Не виключено, що громадянин міста може не бути громадянином Держави. Але він голосуватиме за склад органів самоврядування, які вже складатимуться тільки з осіб, які одночасно є громадянами як міста, так і держави.

Мета ускладненої станової та громадянської структуризації суспільства — змусити кожного мешканця усвідомити, ким він є у цій державі, зрозуміти, що тут не всі однаково сірі, цінувати свій статус і пишатися ним, як і своїм гоноровим правом належати до середовища подібних до себе, — і не подібних до иньших.

Держава мусить щодня показувати, що вона є. Не кількістю міліціянтів та бюрократів, а державним утриманням. Відмінна освіта, необхідне медичне забезпечення високого рівня мусять щедро фінансуватися з центрального бюджету. Особливим культурним законам підлягає телебачення та радіо, як державне, так і приватне. Воно повинно сприяти формуванню єдиного українського мовного простору, як середовища міжетнічного спілкування. Навчання державної мови має перетворитися в справжню насолоду. Мережа дорадчих установ, література, словники та иньші засоби поширення мовної культури мають фінансуватися державою за проґресивним, а не залишковим, принципом, мовна цензура в засобах масової інформації повинна супроводжуватись посиленими вправляннями („тренінґами“) та неперервним підвищенням кваліфікації. Оплачувати все це повинні багатії. Особливо багатії, які не зможуть долати екзаменів на громадянство. Платити за те, що український нарід ласкаво дозволяє їм тимчасово тут багатіти. І, ясна річ, не може бути мови про якісь дотації злодійському бизнесу розбагатілих комсомольських, а то й просто кримінальних вилупків.

Держава в особі відповідних службовців карно відповідає за якість харчів, повітря і води. Корпоративна приватна власність на землю, промислові об'єкти, установи, фірми, виробництва, підприємства, всіляка корпоративна діяльність, яка оподатковується, рівно‑ж які і культурно–просвітницькі корпоративні проєкти, дозволені виключно для фінансово–промислових корпорацій з українським основним капіталом і з українською реєстрацією юридичної адреси головного помешкання („офісу“).

Українське суспільство є вільним (ліберальним) і шанує Людське Право. Обмеження Людського Права може стосуватися тільки членів Чорної Ради, членів Собору, Гетьмана і Державного Наглядача 

Чорна Рада формується стихійно під час національного перевороту. Членом Чорної Ради не може бути: багатир, землевласник, підприємець, діючий державний службовець; цілі соціяльні верстви: клятвопорушники, як‑от „депутати“ усіх можливих скликань; зрадники, як‑от всілякі-там „президенти“; кривоприсяжники-прокурори; брехуни, як-от відомі політики; садисти, як‑от поліціянти; джиголо, як‑от судді; працівники СБУ, які отруюють президентів, силові міністри, які вбивають патріотів, як-от Сашка Білого… Не може бути людина, яка підозрювалася в скоєнні кримінального чи цивільного злочину, яка коли-небудь мала статус підданого иньшої держави чи служила в чужому війську. Не може бути людина, хто-небудь з предків якої народився поза межами українських етнічних територій, або визнавав чужу етнічну належність. Член Чорної Ради наділяється певним майном, нерухомістю і довічною пенсією. Йому заборонено займатися підприємництвом і перебувати в будь-яких політичних, громадських чи релігійних організаціях та товариствах. Член Чорної Ради підсудний виключно Найвищому Судові (на закритому засіданні) і виключно за звинуваченням у загальних злочинах. Гетьман має право прохати Найвищий Суд порушити справу про усунення Члена Чорної Ради з її складу виключно на підставах, передбачених Внутрішнім Правом Чорної Ради. Поза тим, членство в Чорній Раді є довічним, не передбачає добровільної відставки, але передбачає кару на горло за свідоме шахрайство, затаєння істини, непорядність і за порушення спеціяльної клятви перед Україною. Тільки загальна згода всіх членів самої Чорної Ради за ініціятивою будь-якого її члена, за поданням Державного Наглядача, або на прохання Гетьмана може на підставі Внутрішнього Права Чорної Ради засудити члена Чорної Ради до кари на горло. Всі засідання Чорної Ради закриті для суспільства і становлять таємницю.

Кожен громадянин, який потрапив під переслідування Закону, має право першої і безпосередньої (прямої) апеляції до Гетьмана, Найвищого Суду і Чорної Ради. Якщо громадянин не є членом Чорної Ради, його апеляція, як правило, за винятком особливих випадків, скеровується до судових установ нижчого рівня для започаткування ступінчастого процесу розгляду,– але не до тих установ, які попередньо вже виносили вироки за відповідною справою цього громадянина. Апеляція члена Чорної Ради, яка була скерована безпосередньо до Гетьмана, Найвищого Суду або Чорної Ради, залишається на розгляд в межах цих установ. Кожна перша і пряма апеляція, яка залишається на суд Гетьмана, Найвищого Суду, або Чорної Ради, підпадає під нерозголошення без оприлюднення причин апеляції, ходу справи, і без оприлюднення наслідків її розгляду. Відповідний громадянин, у випадку тимчасового затримання, до вирішення його справи переміщається до особливого закладу тимчасового затримання під юрисдикцію відповідного найвищого органу в нерозголошеному місці знаходження. Таким чином працює принцип нерозголошення таємниці складу Чорної Ради. Разом з цим, члени Чорної Ради  зацікавлені в справедливому і законному функціонуванні всіх правових органів, оскільки кожен її член може сам, хоч і тимчасово, потрапити під сваволю правоохоронних органів.

Членом початкового складу Чорної Ради може стати тільки і виключно особа, якій сподобалося ось‑це оповідання.