Майже ніколи не навпаки

Моторошно...

Я щось читав про важке життя жінок століття тому. Зд., у публіцистичній формі у Лесі Українки.
Але і уявити не міг, що аж настільки важке й погане...

На тлі всього того жаху видається, що вже живемо в раю.
Прикро, що люди цього нині не цінують.
І замість працювати поменше і займатись чимось цікавим і корисним (от хоч би й читати такі, чи й веселіші книги) -- постійно на щось скаржаться, мріють (вже вкотре) розкуркулити нових "олігархів" або хоч когось схожого на "олігархів", а потім швиденько-швиденько витратити всі їхні гроші й завалити все навколо горами сміття. Отого -- щойно купленого. Великим грошам -- великі гори. Я не як-от нині...

А ще й століття не минуло, як людям, і жінкам, і чоловікам -- і справді не вистачало найнеобхіднішого.
І, мабуть, якщо вони можуть бачити, що тут нині робиться -- то проклинають. Безперервно...

Три переплетені між собою новели про незвичайне життя звичайних людей у селі. Про смерть, про відносини у великій сім*ї, про кохання і зраду, трохи про війну і радянську владу. Найбільше сподобався з усіх творів Матіос.