Тимур Литовченко Автобіографія ------------------- Народився 4 січня 1963 року в Києві, усе життя прожив на Подолі. Учився охоче і настільки добре, наскільки міг. Але не заради того, щоб одержати по закінченні школи "золоту медаль", а по закінченні інституту - диплом "з відзнакою": просто подобалося і подобається дотепер пізнавати щось нове. Про майбутню письменницьку долю здогадувався із дитинства, проте, вирішив обов'язково одержати вищу технічну освіту, оскільки вважав, що справжній чоловік має розумітися на техніці. Тому в 1980-1986 рр. вивчився в Київському політехнічному інституті (тепер - Національний технічний університет України "КПІ") на інженера-металурга. І хоч тепер багато запитують: "Навіщо було витрачати шість років у політехніці?!" - ніколи про вибір не шкодував. По закінченні навчання чесно намагався зробити наукову кар'єру. 3 роки чесно відпрацював в ОКТБ славетного Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона, ще 7 років - у лабораторії високотемпературного паяння ІЕЗ ім. Є.О.Патона. Але коли завлаб зрештою "поставив у чергу" на захист кандидатської дисертації, рідна Україна різко перестала відчувати потребу в наукових розробках в галузі пайки, і лабораторія була ліквідована. У 1996-1997 рр. працював у науково-виробничій фірмі за тим самим фахом - однак фірма збанкрутувала. Протягом перших років незалежності України заради забезпечення існування родини в неробочий (а частково - також у робочий) час займався "халтурами", зокрема: - до світанку займав місце для торгівки одягом на ринку; - кроїв постільну білизну; - розвантажував дошки на деревообробному комбінаті; - за допомогою "кравчучки" і станкового наплечника постачав комерційні кіоски косметикою, алкогольними і безалкогольними напоями; - на правах торговельного агента знаходив клієнтів для фірми з продажу сантехніки. Щоправда, через це тепер деякі маститі письменники не вітаються, вважаючи "торгашем", проте на подібні "виверти" не слід звертати уваги - адже родина вижила, і це головне! Увесь цей час і за будь-яких обставин ніколи не забував про свою мрію - стати письменником-фантастом. Написавши найперше оповідання ще в 12 років, серйозно взявся за літературну працю в 1984 р. Цілу "п'ятирічку" надсилав короткі оповідання в московські журнали "Техника - молодежи" і "Вокруг света", відкіля отримував коротенькі відписки в стилі: "Вам ще вчитися і вчитися..." Тільки в 1989 р. після переорієнтації на рідні простори пішли перші газетні публікації. З тих самих пір став членом київських клубів любителів фантастики "Перевал", пізніше - "Зоряний шлях", де він був одним з батьків-засновників. З 1994 р. ввійшов до літературно-інтелектуального клубу "Русское собрание", у 1996 р. став одним зі співзасновників центру "Свобода слова", якийсь час очолював секретаріат Центру. Нарешті, у 2000 р. став головним батьком-засновником КЛФ "Чумацький шлях", названого так у пам'ять про київський конвент фантастів. Таким чином, у другій половині 90-х уже був відомий у вузьких літературних колах як молодий "письменник без книжки", хоча і з численними газетно-журнальними публікаціями. Під час участі в київському фенконі "Чумацький шлях-92" відчув інтерес до себе російських видавців. По закінченні конвенту справді одержав пропозицію на видання книги (роман і 4 повісті) у петербурзькому видавництві "Северо-Запад". Щоправда, проект успіхом не увінчався: рукопис "нульової" книги згорів разом з видавництвом і пітерським Будинком письменників восени 1993 р. Очевидно, перша авторська книга все-таки мала вийти в Україні - і це дійсно сталося 1996 р. З романом "До комунізму залишалось років п'ятнадцять-двадцять" у 1997 р. був прийнятий до лав Національної Спілки письменників України, причому в один етап замість традиційних трьох. У 1997-1998 рр. виходять дві "московські" книжки (у співавторстві з Олегом Авраменком), потім друкуються ще кілька книжок і збірок в Україні та Росії. Далі були перемоги у всеукраїнському літконкурсі "Золотий Бабай" і міжнародна літературна премія ім. Олеся Гончара... у вигляді фірмового холодильника "NORD". У червні 2006 року став лауреатом VI Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п'єс "Коронація слова" в номінації "Романи". ...Але порожнім холодильником ситий не будеш. До нього треба ще продуктів наносити, їжа купується за гроші, а велику кількість бабла справді творчою літературною працею не заробиш. Тому коли після банкрутства науково-виробничої фірми в 1997 р. одержав пропозицію піти в журналістику, з радістю погодився на це. У 1997-1998 рр. працював редактором відділу в газеті "Селянська спiлка", був звільнений разом з іншими після загального страйку творчих працівників - а що, треба було терпіти 2-місячну невиплату зарплатні?! Далі улаштувався фахівцем із зв'язків зі ЗМІ в Союз орендарів і підприємців України. З жовтня 1998 р. запрошений на посаду прес-секретаря Міністерства вугільної промисловості України, з 2000 р. у зв'язку з ліквідацією останнього став головним спеціалістом PR-підрозділу Міністерства палива та енергетики України. Серед службовців ходять вперті чутки, начебто Мінвуглепром є "найважчим" відомством, і хто утримався там, тому вже нічого не страшно - пройде скрізь. Змушений констатувати, що так воно і є... У серпні 2001 р. повернувся у велику журналістику власним кореспондентом по Києву всеукраїнської газети "Голос Донбасса". Хоча, за великим рахунком, навіть у найважчий і найнапруженіший період роботи в міністерстві остаточно з журналістикою не поривав, продовжуючи "халтурити" позаштатним кореспондентом відразу в декількох центральних ЗМІ та галузевих виданнях паливно-енергетичного комплексу. З весни 2001 р. поступово встановилися тісні контакти з відділом "Тема" журналу "ПiК" ("Полiтика i культура"). Через рік з невеликим після знайомства очолив відділ "Стиль" цього журналу, з січня 2003 р. став редактором відділу "Тема". З березня 2004 року працює відповідальним, згодом - головним редактором нового журналу "РоботодавецЬ". Робота на цій посаді оцінена Подякою київського міського голови та орденом Архістратига Михаїла V ступеня. Ще перебуваючи на посаді кореспондента "Голоса Донбасса", 2002-го р. був прийнятий до лав Національної Спілки журналістів України. І зрозуміло, по ночах не припиняється робота над новими літературними творами... --- КІНЕЦЬ --- Оригінал тексту взято з сайту: http://www.litovchenkotimur.openua.net/ Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво": www.chtyvo.org.ua