| Опис: |
Із драгоманівських студій // Студентський Вісник. —1948. — Ч. 1. - С.31-38.
Стаття Івана Лисяка-Рудницького "Із Драгоманівських студій" (1963) є глибоким аналізом поглядів Михайла Драгоманова на український історичний процес та його ставлення до сусідів. Автор досліджує, як Драгоманов, будучи типовим лібералом і прогресистом своєї доби, вірив у європейські ідеали та бачив Україну як невід'ємну частину європейського світу до кінця XVIII століття. Рудницький підкреслює, що Драгоманов критикував відхилення України від європейського шляху та її відставання, головною причиною чого вважав приєднання до Росії. Стаття також висвітлює оптимізм Драгоманова щодо української справи, попри сувору критику дійсності, та його широке розуміння поступовості, що включало співпрацю з різними соціальними верствами.
Огляд основних думок
Україна як частина європейського світу: Михайло Драгоманов вважав, що протягом своєї багатовікової історії, аж до кінця XVIII століття, Україна була частиною європейського світу. Незважаючи на затримки в розвитку через віддаленість від європейських центрів та складне географічне положення, Україна проходила ті ж етапи прогресу, що й решта континенту, хоч і в уповільненому темпі.
Ренесанс та Реформація в Україні: Драгоманов бачив український Ренесанс та Реформацію у літературному та релігійному рухах XVI та XVII століть, надаючи особливого значення братствам як відповіднику західного протестантизму.
Порівняння Переяславських статей з "Великою хартією вольностей": Драгоманов порівнював Переяславські статті зі знаменитою англійською "Великою хартією вольностей", зазначаючи, що обидва документи не передбачали рівної особистої та політичної свободи для всіх громадян, а лише для конкретних станів (шляхти/козацтва, міст, церкви). Проте, на Заході ці хартії заклали фундамент для сучасної свободи індивіда та загальнонародних представництв, і Україна рухалася в тому ж напрямку.
Європейські ідеали як норма: Драгоманов, як типовий ліберал і прогресист своєї доби, беззастережно вірив у те, що європейські ідеали (наукового поступу, розвитку особистості, громадської свободи, соціальної справедливості) є об'єктивно правдивими та абсолютно обов'язковими. Ці ідеали були для нього оціночною нормою, з якою він підходив до дійсності.
Оптимізм щодо української справи: Драгоманов знаходив принципову згоду між своїм ідеальним мірилом та тим, що він вважав основним законом української історії, звідки походив його глибоко вкорінений оптимізм щодо української справи, незважаючи на сувору критику української дійсності.
Відхилення від європейського шляху через Росію: Протягом XVIII–XIX століть Україна все більше відхилялася від первісного шляху та відставала від Європи, головною причиною чого було її приєднання до Росії. Московська підтримка сприяла відновленню кріпацтва в Україні, а також зламала виборні порядки та індивідуальні свободи.
Культурні наслідки російського панування: Російське підданство мало фатальні наслідки в культурній сфері: кількість народних шкіл та грамотного населення зменшилася, Україна, яка у XVIII столітті була носієм культури для всієї імперії, перетворилася на глухий закуток, відгороджений від світу російським кордоном. Драгоманов підсумовував російське панування в Україні двома словами: "утрачений час".
Ненормальність сучасного стану: Драгоманов бачив ненормальність та неморальність сучасного стану в Україні в тому, що лише близько 5% вищих верств населення, які живуть в Україні та за її рахунок, визнають себе частиною української національної спільноти та працюють на її користь. Це призводило до того, що український народ був подвійно скривджений: як у національно-державному, так і в національно-соціальному відношенні.
Листування з Желябовим: У листуванні з Желябовим, лідером російської терористичної партії "Народна Воля", Драгоманов відповів на закиди щодо відсутності значного українського руху, стверджуючи, що той, хто мав би обов'язок сам стати "фенієм" (ірландським націоналістом), не має права посилатися на їхню відсутність.
Широке розуміння поступовості: Драгоманов мав надзвичайно широке розуміння поступовості, визнаючи суспільну цінність не лише пролетарів чи сільських бідняків. У його баченні широкого національного та соціального визвольного руху було місце для всіх людей доброї волі та всіх груп населення, які не були паразитарного характеру, включаючи промислових робітників, селян, "куркулів", інтелігенцію, буржуазію та навіть шляхту.
Еволюція поглядів на українську історію: У XIX столітті перспектива української історії пройшла дві фази: романтичне захоплення козацтвом (Маркович, Срезневський, молодий Шевченко) та позитивістична доба (Антонович, Лазаревський), яка була надто суворою до рідної минувшини. Драгоманов був далекий від обох крайнощів, критикуючи як поверхове захоплення, так і національний мазохізм, та закликаючи до об'єктивного порівняння українських порядків з тими, що панували у світі та у сусідів. Він вірив, що український народ є морально і фізично здоровим та талановитим, і за змінених обставин міг би зайняти гідне місце у вселюдському процесі. |
