| Опис: |
"З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ" №1 (55) 2021
Мета статті полягає у дослідженні рішень вищого партійного керівництва Радянського Союзу та КДБ СРСР щодо розширення гласності в оперативно-службовій діяльності органів державної безпеки на початку горбачовської доби та висвітленні характерних рис розбудови сфери зовнішніх публічних комунікацій КДБ УРСР у 1985–1987 рр.
Методологію дослідження визначили принципи історизму, науковості, об’єктивності. Під час вивчення зазначеної теми застосовані загальнонаукові і спеціальні історичні методи (проблемно-хронологічний, історико-системний, історико-генетичний), що сприяли аналізу партійних рішень і відомчих наказів із реалізації інформаційно-пропагандистської роботи радянських спецслужб, виокремленню тенденцій, напрямків та форм втілення нового політичного курсу у діяльності КДБ УРСР.
Поряд із програмою соціально-економічних перетворень, одним із лейтмотивів у виступах партійного керівництва в останні роки існування Радянського Союзу було розширення гласності й так званої загальної демократизації. У діяльності органів державної безпеки ці вказівки реалізовувалися через поступове зростання масштабів інформаційно-пропагандистського забезпечення, більш активне залучення ЗМІ й громадян до загально-профілактичної, ідейно-виховної і контрпропагандистської роботи. На практиці нові партійні директиви втілювалися через проведення зустрічей із трудовими колективами та громадами, що проходили у формі лекцій, бесід, тематичних вечорів; зростання контролю за розглядом звернень і прийомом громадян; забезпечення підготовки тенденційних статей, нарисів, книг, документальних і художніх фільмів, теле- й радіопередач, присвячених історії та функціонуванню ВНК–КДБ. Водночас впровадження нових підходів і форм роботи відбувалося як в центрі, так і на місцях повільно, повсякчас наштовхуючись на неготовність особового складу до змін. У відповідь на опір системи посилювався контроль управлінської ланки, зокрема через «скидання кадрового баласту». Від співробітників держбезпеки вимагали діяти творчо та «по-новому», додати пропагандистським заходам більше оперативності й динаміки, активніше залучати громадськість, дбати про імідж та подолання негативних стереотипів у суспільстві. Для цього оновлювалася риторика публічних виступів, до реалізації інформаційних акцій залучали фахівців із суспільствознавчих і гуманітарних дисциплін, ветеранів органів та військ КДБ.
Помітне місце серед форм здійснення зв’язків із громадськістю займали помилування осіб, засуджених за антирадянську діяльність, та участь представників відомства у реабілітації жертв сталінських репресій. Крім того, з ініціативи Комітету державної безпеки на шпальтах газет почали з’являтися поодинокі матеріали щодо правового реагування на викриті факти порушення законності у його роботі.
Проте на початковому етапі перебудови зазначені заходи були розрізненими та несистемними, а взаємодія між структурними підрозділами недостатньо скоординованою. Тож перспективним напрямком подальшої розробки теми зовнішніх публічних комунікацій КДБ УРСР є дослідження реалізації принципу гласності у діяльності радянських спецслужб у 1988–1991 рр. |
