|
| Написано: |
2018 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
22.10.2019 |
|
| Твір змінено: |
22.10.2019 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.5 МБ)
|
|
| Опис: |
Кукуре С. П. Етнічні релігії балтійських народів як чинник
національно-культурної ідентифікації. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських
наук (доктора філософії) за фахом 09.00.11 «Релігієзнавство, філософські
науки». – Київський славістичний університет, Житомирський державний
університет імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України,
Житомир, 2019.
Вперше в українському релігієзнавстві досліджено етнічні релігії
балтійських народів, які виступали та виступають чинником національно-
культурної ідентифікації в зламні моменти їх історії, коли виникала загроза
асиміляції або зникнення (насильницька християнізації часів Середньовіччя,
становлення державності в першій половині ХХ століття), а також на
сучасному етапі, коли глобалізаційні процеси загострюють проблеми
національної та культурної ідентичності.
Здійснено огляд сучасних досліджень проблем етнічних релігій.
Визначено синонімічний ряд термінів, які використовуються для позначення
дохристиянських вірувань (повсякденна релігія, архаїчна релігія, первісна
релігія, народна релігія, власна релігія народу тощо). Уточнено дефініцію
поняття «етнічні релігії балтійських народів».
До огляду досліджень етнічних релігій включено праці істориків
(Б. Рибаков, Г. Ловмянський, В. Кулаков, Дж. Колліс, Дж. Байок),
вірогідність висновків підтверджена матеріалами археологічних розкопок.
Констатовано, що не тільки в українському, а й в балтійському
релігієзнавстві немає спеціальних досліджень, присвячених етнічним
релігіям балтів в аспекті національно-культурної ідентифікації. 3
Досліджено історію християнізації балтійських народів на основі
хронік Генріха Латвійського, Гельмольда, Саксона Граматика, Симона
Грунау, Биховця, а також «Римованої хроніки».
З’ясовано, що тексти хронік подають свідчення про особливості
суспільної організації балтійських народів; духовної та матеріальної
культури; перебіг військових подій.
Вперше доведено, що для балтійських народів ідея війни заради
примусового насадження віри не була припустимою. Однак захист інтересів
своєї землі вважався необхідним та обов’язковим. Жодні відомі на
сьогоднішній день історичні джерела не містять свідчень про те, що язичники
здійснювали напади на інші землі, керуючись релігійними принципами.
Підтверджено, що балтійські народи чинили відчайдушний опір
християнізації і радше йшли на смерть, ніж приймали чужу віру. Очолювали
боротьбу проти тевтонців вожді балтів, які водночас були жерцями,
дипломатами та воєначальниками.
Розглянуто процеси відродження «давньої», «рідної віри» в річищі
концепції нації як мовної та культурної спільноти на основі філософських
ідей Й. Г. Гердера. Доводиться, що філософська спадщина Й. Г. Гердера дає
ключ до подальших досліджень етнічних релігій балтів.
Вивчено трансформацію міфопоетичного світогляду в культурні
традиції балтійських народів, яка відбувалася шляхом шанування давньої
віри та відправлення обрядів всупереч забороні християнських священиків;
збереження фольклорної спадщини (зокрема латиські дайни та литовські
сутартінес), в якій віддзеркалений дохристиянський світогляд; реконструкції
давніх вірувань та відправлення обрядів в ХХ–ХХІ століттях; втілення
глибинних шарів національного світогляду у творах сучасного мистецтва.
Проаналізовано діяльність литовських та латиських філософів (Л. Реза,
Відунас, Е. Брастиньш, Й. Трінкунас, Л. Палмайтіс), які, починаючи з кінця
ХVIII ст., в теоретичних працях формували світоглядні підходи до 4
національних культур, а в практичній діяльності – сприяли збереженню
культурних надбань балтійських народів, захищаючи їх від асиміляції та
знищення. Інтерес до етнічних релігій, який виник на хвилі романтизму і став
потужним імпульсом для поступового накопичення етнографічного та
фольклорного матеріалу, дав результат у вигляді спроб реконструкції етнічних
релігій. У свою чергу, осмислення етнічних релігій як суттєвого (якщо не
головного) чинника національної ідентифікації стало ідейною основою
національного відродження та, певною мірою, державотворення в Латвії
(перша половина ХХ століття) та Литві (кінець ХХ – початок ХХІ століття).
Уточнено дефініцію поняття «етнічні релігії», під якими розуміється
система вірувань, світоглядів та світосприйняття властива народам
індоєвропейської мовної сім’ї (балтійська група мов), які в ХІІ–ХІІІ століттях
населяли південно-східне узбережжя Балтії, до завоювання цих народів
Тевтонським орденом і запровадження християнства. Запропонована
дефініція була обговорена та схвалена правлінням Європейського Конгресу
Етнічних Релігій (2018 ).
Вивчено етнографічні джерела, зокрема пісенний фольклор – латиські
дайни та литовські сутартінес. Підтверджено наявність в них сутнісних рис
міфопоетичного світогляду, який сформувався в праіндоєвропейській
культурі, зберігся в культурі Середньовіччя попри жорстоке насадження
християнства та безжальне знищення всіх можливих його проявів.
Констатовано, що дайни та сутартінес збереглися тільки у балтів і
суттєво доповнюють цілісну картину міфопоетичного світогляду, яку, як
правило, вибудовують на основі міфологічної системи того чи іншого
народу. Це пояснюється пізньою християнізацією та бережливим ставленням
до національної традиції навіть за часів панування християнства. В
аналізованих зразках виявлено нерозривність колективного та особистого
начал, єдність сімейного та космічного, віра в магічні закони,ю, культи води,
землі, вогню. 5
Зазначено, що у литовських обрядових піснях зимового циклу (зокрема
колядках) відсутні не тільки повні сюжети, а й згадки про народження
Христа, Віфлеєм, Діву Марію. Тобто, всі зафіксовані фольклористами
колядки мають дохристиянське походження.
Наведено результати власних спостережень, котрі відбувалися у чотири
етапи: 1) оволодіння живими балтійськими мовами (литовська та латиська), а
також участь у рекреації прусської мови, яка вважається вимерлою;
2) інтерв’ювання носіїв балтійської культурної традиції; 3) вивчення
обрядовості на базі фольклорно-релігійного ансамблю «Кулгрінда»; 4) аналіз,
систематизація та узагальнення одержаних результатів.
Відзначено, що саме міфи, обряди, старовинні пісні є найбільш
плідною художньою основою творчості для балтійських митців. Спираючись
на неї, поети, музиканти, художники, скульптори створюють непересічні
мистецькі твори, які вирізняються самобутністю та глибиною змісту серед
сучасних європейських постмодерністських опусів.
Доведено, що риси давнього релігійного світогляду лягли в основу
сучасних художніх традицій, принаймні в творчості тих митців, які глибоко
відчувають приналежність до національної культури.
З’ясовано, що поява в ХХ столітті неоязичницьких рухів, зокрема
латиської Дієвтуріби та литовської Ромуви, була пов’язана із завданнями
державотворення. Лідери організацій – Е. Брастиньш (Латвія) та Й. Трінкунас
(Литва) – ставили перед собою та суспільством державотворчі завдання,
зокрема виховання громадян, наділених людськими чеснотами. Враховано
відмінності між Дієвтурібою та Ромувою, на визнанні яких наполягає
Й. Трінкунас. Реконструювання релігії (Дієвтуріба) та її відродження (Ромува)
вчений вважає кардинально відмінними за цілями та результатами.
Визначено, що заявлена тема залишається перспективною для
подальших досліджень. Зокрема вельми цікавою є проблема історичної
реконструкції ритуалів та обрядів в аспекті релігійної психології та
сакрального мистецтва. Нові поштовхи можуть дати археологічні
дослідження, які спрямовані на пошук місцезнаходження капищ, що
сприятиме більшій достовірності у відтворенні обрядів. Не менш цікавими
можуть стати дослідження сакральної географії.
Зазначено, що всі дослідження етнічних релігій європейських народів
(як вже виконані, так і майбутні) мають сприяти усвідомленню провідних
європейських цінностей, серед яких збереження культурних традицій та
самобутності її народів, а також взаємна повага та толерантність. Історичний
досвід спонукає до дбайливого ставлення до цих базових людських цінностей.
Зроблено висновок, що протягом багатьох століть – від завоювання
балтів тевтонцями за часів Середньовіччя і до сьогодення – етнічна релігія
була найбільш сутнісною складовою національної культури, яка збереглася в
історичній пам’яті народів та стала чинником національно-культурної
ідентифікації за сучасних умов.
Ключові слова: етноси, етнічні релігії, балтійські народи,
національно-культурна ідентифікація, реконструкція дохристиянських
вірувань, неоязичництво.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Анотації………………………………………………………….………….. 2
Вступ…………..…………………………………………............................. 20
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження етнічних
релігій………………………………………………..………………….…...
30
1.1. Історіографія проблеми етнічних релігій……………………... 30
1.2. Етнічні релігії балтів у контексті історичних форм
світогляду………………………………………………………….….
49
Висновки до розділу 1………………..…………………………..….. 67
Список використаних джерел та літератури……………………….. 70
Розділ 2. Етнічні релігії в культурі балтійських народів…………..… 76
2.1. Балтійська міфологія у контексті міфологічних уявлень
індоєвропейців………………….…………………………………….
76
2.2. Етнічні релігії балтів у рефлексіях середньовічних
хроністів……………………………………………………………....
91
2.3. Етнічні релігії балтійських народів у контексті ідей
національного відродження ХІХ–ХХ століть………………………
112
Висновки до розділу 2………..…………………………………….... 143
Список використаних джерел та літератури……………………….. 147
Розділ 3. Дохристиянські вірування як складова національної
ідентичності сучасних балтійських народів……………………………
157
3.1. Аксіологічна семантика дохристиянських релігійних вірувань
у структурі сучасної ідентифікації балтійських народів……..……..
157
3.2. Відродження давніх балтійських вірувань як складової
національної культури …………………………………..…………..
180
Висновки до розділу 3……………………………………………….. 207
Список використаних джерел та літератури……………………….. 210
ВИСНОВКИ……………………………………………….……………….. 217
|
|
|
