Лідія Кукіль » Маскарон в архітектурі Львова ХІХ — першої чверті ХХ ст.: типологія, символіка, стилістичні особливості
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Маскарон в архітектурі Львова ХІХ — першої чверті ХХ ст.: типологія, символіка, стилістичні особливості

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Мистецтво
Твір додано: 07.10.2025
Твір змінено: 07.10.2025
Завантажити: pdf див. (10.5 МБ)
Опис: АНОТАЦІЯ
Кукіль Л. Л. Маскарон в архітектурі Львова ХІХ — першої чверті ХХ
ст.: типологія, символіка, стилістичні особливості. На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 023 Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво,
реставрація. Львівська національна академія мистецтв. Львів, 2023.



Львівські маскарони ХІХ  першої чверті ХХ ст. становлять вагоме
культурне надбання для архітектурного мистецтва Львова, адже вони є одним з
аспектів репрезентації архітектурного образу міста, його архітектурних стилів.
Ці рельєфні лики не лише збагачують декоративне оформлення фасадів
львівської архітектури, а й містять важливе інформаційне навантаження та
символіку.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню маскаронів як одного з
видів львівської архітектурно-декоративної пластики ХІХ — першої чверті ХХ
ст. У роботі окреслено передумови та закономірності розвитку цього виду
скульптурного декору в архітектурі Львова досліджуваного періоду. Проведено
класифікацію маскаронів, виділено основні типологічні групи образів, що
характерні для архітектури Львова ХІХ — першої чверті ХХ ст. З’ясовано роль
маскаронів у символічному та інформаційному навантаженні фасадів споруд
різного призначення. Аналіз основних типологічних груп маскаронів проведено
з урахуванням авторства, стилістики та пластичних особливостей конкретного
об’єкта дослідження.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у
сучасному українському мистецтвознавстві маскарони проаналізовано як
систему. Виявлені механізми та тенденції розвитку цього виду пластичного
мистецтва, обумовлені фактори, що вплинули на їх трансформацію в часі
відповідно до змін стилів у архітектурі Львова. Визначені та проаналізовані
типологічні групи львівських маскаронів ХІХ ― першої чверті XX ст.


5



Результати дослідження значно доповнюють відомості про львівську
декоративну пластику досліджуваного періоду. Аналіз архітектурних об’єктів з
огляду на розшифрування символіки маскаронів може бути включений в
проєктні дослідження при реконструкції та реставрації об’єктів архітектурної
спадщини.
Розроблена в дисертації типологія у комплексі з результатами дослідження
створюють універсальну базу для вивчення маскаронів на фасадах міської
забудови і можуть бути вихідним пунктом для проведення подальших
досліджень цього виду архітектурно-декоративної пластики в містах України та
основою для їх координації.
Проведений у процесі роботи ґрунтовний аналіз наукової літератури та
джерел довів, що обрана тема не досліджувалась комплексно, а обмежувалась
лише згадками окремих пам’яток. В українському мистецтвознавстві відсутні
дослідження, присвячені маскарону як окремій складовій архітектурно-
декоративної пластики Львова досліджуваного періоду. Це підкреслює
актуальність і зумовлює необхідність ґрунтовного дослідження львівських
маскаронів ХІХ — першої чверті ХХ ст., їх типології, пластичного та
стилістичного вирішення, символічного навантаження.
Важливою складовою джерельної бази наукової роботи стали
фотоматеріали комплексних натурних обстежень, здійснених дисертанткою
впродовж 2014–2019 рр. Проаналізовано понад п’ятсот об’єктів дослідження, що
стали основою для структурування львівських маскаронів, сформовано
типологію маскаронів.
Як показало дослідження, маскарони потребують реставрації, бо поступово
зникають, залишаючи по собі зруйновані часом фрагменти фасадів, що зумовлює
актуальність вивчення цих елементів декоративного оздоблення та гостру
необхідність їх збереження.
Оскільки маскарони виконують роль не лише декоративного, а й
символічного акценту на фасаді споруди, їх зазвичай кріпили на видному місці.
Проведене дослідження засвідчило, що маскарон може вказати на соціальний


6



статус власника дому, його естетичні пріоритети, призначення споруди, нагадати
про конкретну особистість або розповісти про особливості історичної епохи,
країну й саме місто Львів.
Інформаційне навантаження маскаронів часто пов’язане з образами-
символами, які здавна закріпились у свідомості людей. Завдяки характерним
ознакам і атрибутам маскаронів, цей елемент архітектурно-декоративної
пластики зазвичай легко впізнаваний. Надання екстер’єру архітектурного
об’єкту символічного, інформаційного значення сприяло «закріпленню»
конкретних художніх образів масок за різними функціями споруд.
В архітектурі Львова від стилістики ренесансу до ар деко маскарони
змінювались, еволюціонували, архітектори застосовували їх на різних етапах
розвитку архітектури міста. Їхнє художньо-пластичне вирішення узгоджувалося
з естетичними смаками відповідної епохи та стильовими напрямками в
архітектурі.
У дослідженні простежено, що вперше маскарони з’явились у архітектурі
ренесансного Львова, у кінці XVI  на початку XVII ст. З приходом в
архітектуру міста стилістики класицизму доволі обмежений спектр масок
ренесансу та бароко урізноманітнюється масками богів античної міфології,
образи яких виявилися універсальними для образотворчого мистецтва
європейських країн Нового часу та архітектурного декору Львова.
Еклектика, увібравши спадок попередніх стилів, значно розширила
тематику маскаронів, які стають неодмінним елементом декору і з’являються
практично на всіх спорудах Львова останньої третини ХІХ ст. У цей період
збільшується репертуар масок персонажів античної міфології, з’являються
маски-ґротески, лики так званого «зеленого чоловіка», театральні маски та
різноманітні маскарони химер.
Початок ХХ ст. став переломним моментом і для архітектури Львова
загалом, і для маскаронів зокрема. Відмова від архітектурної спадщини
попередніх стилів, що було пов’язане з впливом на архітектуру Львова
віденського сецесіону, спрямувала пошуки нових, не апробованих раніше


7



образів, наприклад, різноманітні сецесійні жіночі маскарони, часто з розвіяним
хвилястим волоссям, прикрашеним квітами. В період пізньої сецесії маскарони
поступово починають втрачати свою популярність. Вони спрощуються,
геометризуються, стають наближеними до театральної надмірності у вираженні
емоцій, а вже наприкінці другого десятиліття ХХ ст. поступово зникають з
архітектури міста.
У дослідженні зазначено, що при звиклій анонімності маскаронів, частково
нам відомі імена їхніх авторів. На основі ґрунтовного мистецтвознавчого аналізу
можемо стверджувати, що в період панування класицистичної стилістики над
створенням львівських маскаронів працювали Г. та Й.-М. Вітвери, А. Шімзер, П.
Ойтеле; в другій половині ХІХ ст. авторами маскаронів періодично виступали Л.
Марконі та П. Гарасимович, Б. Солтис, Е. Плішевський, П. Війтович та ін.; до
створення модерних масок 1900-х–1910-х рр. було залучено М. Маковича, С.
Деца, Ю. Шебесту, Ф. Бєрната, Т. Оркасевича, З. Курчинського та ін.
Проведене дослідження засвідчило, що у львівській архітектурі ХІХ —
першої чверті ХХ ст. присутні п’ять основних типологічних груп маскаронів:
образи античної міфології, жіночі маскарони періоду сецесії, маскарони з рисами
індивідуалізації, ґротескні та зооморфні маскарони.
Основний масив маскаронів на фасадах львівських споруд XIX — першої
чверті ХХ ст. становлять рельєфні зображення персонажів античної міфології.
Вони з’явилися в архітектурі міста з приходом стилістики класицизму та значно
розширили спектр художніх образів у період історизму.
У Львові маскарони із зображенням персонажів грецької та римської
міфології можна розподілити на чотири нерівнозначні типологічні підгрупи. На
основі дослідження виокремлено художні образи олімпійських богів (Юпітер,
Юнона, Церера, Венера, Марс, Нептун, Мінерва, Діана, Аполлон, Вакх і
Меркурій), рельєфні обличчя другорядних богів античної міфології (Амур,
Флора, Фортуна, Вікторія, Фавн), маскарони божеств (німфи, вакханки, сатири),
герої (Геркулес).


8



Важливим є твердження, що розпізнати того чи іншого бога можна за
атрибутами, за певними, традиційно характерними тільки для цього божества
деталями. Звернення до образів античної міфології вказувало на функцію
споруди і служило своєрідною ознакою опіки античних богів у сфері діяльності
замовника.
З появою на початку ХХ ст. у львівській архітектурі віденського сецесіону,
образи маскаронів зазнали значних змін. Архітектуру львівської сецесії
заполонили таємничі жіночі маскарони. Поєднання жіночих образів з
різноманітними стилізованими формами рослинного світу (мотив «цвітіння
волосся») є втіленням гармонії людини з природою.
У дослідженні виокремлено такі підгрупи сецесійних жіночих маскаронів:
німфи весни як втілення молодості та краси, оздоблені флоральними мотивами;
зрілі жіночі образи, доповнені в’язками стиглих плодів; «сецесійні русалки» з
довгим в’юнким волоссям; модернізовані художні образи горгони Медузи, що
кричить від болю чи гніву; зображення екзальтованої музи або дрімливого
сфінкса; романтичні жіночі маскарони в традиційних головних уборах.
Акцентовано, що основну увагу митці зосереджували на емоційно-
психологічних рисах маскаронів. Об’єднувальним елементом усіх груп цих
масок виступають флоральні мотиви, що симетрично фланкують жіночі обличчя
та підсилюють їхній зв’язок з природою і циклічною концепцією буття.
Як показало дослідження, для архітектури Львова досліджуваного часу
характерною також є типологічна група антропоморфних маскаронів, у яких
більшою чи меншою мірою присутні риси індивідуалізації образів. Ці чоловічі
та жіночі маскарони часто вкомпоновані по центру картуша та доповнені
головними уборами або атрибутами. Очевидно, ця тенденція мусила
відобразитись і на пластичній формі маскарону.
Проаналізовано, що в досліджуваний період популярними були парні маски
— портрети сімейних пар, що символізували єдність і гармонію двох начал;
романтичні ідеалізовані чоловічі та жіночі обличчя, доповнені традиційними


9



головними уборами та прикрасами; маскарони у шоломах чи з лавровим вінком
на голові як данина загальноєвропейським традиціям.
У дослідженні обґрунтовано, що маскарони цієї типологічної групи не
наділені глибокою та різноманітною символікою, однак вони несуть
інформацію, пам’ять про людей, відомості про яких сьогодні втрачені.
Антропоморфні маскарони, що присутні на фасадах споруд Львова різних
стильових напрямків, збагачують і доповнюють архітектурно-декоративні
композиції фасадів львівських споруд.
При дослідженні ґротескної групи маскаронів Львова натрапляємо на
яскраво виражені перебільшення, гіперболи, що є одним з основних ознак
ґротеску. З метою показати багатозначність ґротескних маскаронів Львова, ми
розробили складну типологію цієї групи образів. Вона включає підгрупу
тератоморфних масок, образи божества Ґрінмена, рельєфні театральні маски та
маски, що зображають різноманітні емоції. Кожна з підгруп відзначається
особливим символізмом і варіативністю образно-пластичних вирішень
ґротескних маскаронів.
Для художнього вирішення тератоморфних образів львівські скульптори
використовували різноманітні комбінації демонічних ознак (роги, зуби-ікла
тощо), що емоційно підсилюють візуальне сприйняття маскаронів. Симбіоз
людського обличчя і рослинного світу, який уособлює художній образ Ґрінмена
(«Зеленого чоловіка»), залежно від задуму автора, може бути або натуралістично
трактованим, або стилізованим. До різновидів ґротескної образності також
належать театральні маскарони, що також є ґротеском — перебільшеним,
схематичним, узагальненим художнім образом. Похідними від театральних є
маски, що відображають різноманітні емоційні стани. Зазвичай маскарони цієї
підгрупи зустрічаються у формі поліптихів, тобто комплексу масок різних
психологічних станів. Схематично-узагальнено трактовані маски цієї групи, з
притаманною для них контрастною грою світла і тіні, особливо характерні для
львівської архітектури пізньої сецесії.


10



Для типологічної групи зооморфних маскаронів Львова характерне
різноманіття художніх і стилістичних прийомів, композицій, фактури і
габаритів. Екстер’єри багатьох будівель Львова декорують маскарони левів, а
також поодинокі взірці масок інших тварин.
Третину всіх львівських фасадів декорують маскарони левів — символ сили
та влади. Дослідження показало, що в архітектурі класицизму більшість лев’ячих
масок характеризується строгістю та офіційністю. Вони стають самостійними
акцентами фасаду, без усяких супутніх атрибутів. Художні особливості масок
левів у еклектичній архітектурі відрізняються великим ступенем агресивності.
Окрім цього, еклектика змусила лев’ячі маски тримати в зубах кільце, гірлянди
з квітів і фруктів.
Рельєфні маски інших тварин у забудові міста представлені майстерно
виліпленими образами кабана, кота, барана, кози та слона. Ці унікальні маски,
створені фантазією архітекторів і скульпторів, хоча і не здобули популярності у
львівській архітектурі, однак таки містять символізм, зрозумілий лише
замовникам.
Отже, маскарони застосовували на різних історичних етапах розвитку
львівської архітектури, збагачуючи скульптурний арсенал засобів архітектурно-
декоративної пластики. Вступаючи у стилістичну координацію з екстер’єром,
маскарони в архітектурі Львова ХІХ — першої чверті ХХ ст. беруть
безпосередню участь у створенні неповторного образу давнього Львова.



Ключові слова: маскарон, архітектурно-декоративний елемент,
скульптура, стилістика, символіка, пластика, сецесія, образ, синтез, міфологія,
фасад, творчість, архітектура, Львів, мистецтво.

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.