Записки українського самашедшого

Не бабця, а великий український поет, Людина, яка має чітку громадянську позицію. Вірна Україні та її народу. Не знає часу і не хоче знати нікчемних володарів, що випливли з каламутної гнлої води Совдєпії. Роман написаний нестандартно. Світ став великим селом, інформація заповнює всі пори людського життя, впливає і формує світогляд людини. Завдання людини не бути гумкою, а залишатись творцем світу. Дякую за роман. Ліна Костенко одна з найвеличніших українок, які приходили в цей світ на протязі віків.

Маст хев - що там казати. А чорнуха - бо така країна в нас. Бабця дає фору молодим письменникам. І розум і стиль.

теж довго читала роман. Смутно йшов, інколи перевантажувалась інформаційними приводами, клаптями вражень, ностальгій про той час і події, якими і я цікавилась у той час. А зараз вони викликають, якщо не скепсис, то байдужість.
Добре, що закінчився оптимістично, якось так - дуже хотілось якогось позитиву в житті цього героя і його родини.

Дуже важко охарактеризувати цю книгу. З одного боку це щоденник-хронологія, а з іншого — художній твір. Тонко розкрито українські реалії з 1990-х по 2005 рік, так само достеменно точно передано переживання «звичайного» українського патріота, його реакцію на всі ці події. Своєю глибиною книга безперечно сподобалася.
З іншого боку вона чорнушна, депресуюча. Дуже важко читати перші три чверті твору — це якась суцільна хронологія негараздів. Попри те, що все це факти, але позитивних моментів майже не розкрито, від чого більша частина твору створює гнітюче враження.
Кінцівка оптимістична, але з отим всюдисущим «але». Я досі сам для себе не визначився з оцінкою для книги — і оригінальна, і гнітючо-вульгарна, і цікава водночас.

Костенко вже час на пенсію. Вона взялася за обзервацію незрозумілого вдвічі-молодшого покоління, яке з комп'ютером запанібрата(на відміну від авторки). Забагато згадок про дрібне і непотрібне.
Загалом на мене твір справив враження інформаційних помиїв.