Микола Хвильовий 
 
КОЛОНІЇ, ВІЛЛИ... 
 
Новела 
-------------------------------------------
 
		КОЛОНІЇ, ВІЛЛИ...
	
	Так от: єсть вілли, біля міста в кучерявих лісах засіли, і шосе до них гадючиться. Єсть вілли, єсть і колонії — дитячі. Вілли: специ, їхні жінки відповідальні, взагалі — кваліфікація, цвіт. Ну...
	— Ну, я цю гладку корову й близько не допустила б. Ганьба! Годуємо паразитів.
	— Да, непорядки.
	А вдруге вже друга на першу:
	— Подумайте: їй одно місце на віллі, а вона .цілу сем'ю притягла, ще й «друга дома» притягла... Безобразіє...
	...Отара білорогих баранців посунула до сонця: то хмари, то небо за голубе поле... Ну...
	І третя на другу:
	— Сволоч! В городі одержує тринадцять пайок, ще й тут у три горла.
	Їдять шоколад, п'ють каву, молоко — поправляються. Так живуть.
	Синіє вечір — під'їжджають автомобілі. Тоді гості їдять і всі їдять.
	...Слобожанські ліси й тракти і досі були тривожні. Ходять бандити по лісах. На віллах тихо тому. Купражили гультяї колись, літали по шосе мотори, кавалькади, й гомонів ліс від музики, гамір буржуйський, купецький ходив по корчах... Тепер тихо, тепер їдять...
	...Колонії пішли далеко в ліси. От колонія, скажемо. Цвітуть діти, ростуть з молодняком дубовим, бронзові шиї, очі блищать, як спілі вишні після дощу. В колонії виховательки — тьотя Бася, соцвосниця... да...
	Господарською частиною завідує Гіль. Гіль ходить і співає: «Ми смєло в бой пайдьом за власть совєтов»... Цілий день співає. Соловей. Очі йому теж цвітуть, як спілі вишні після дощу. Звідки він — бородатий, мамулуватий? Хто його знає — революція родила. І він у свою матір конче закоханий — у революцію. Не знає нічого, крім цієї пісні, — і не треба.
	— Та покиньте ви співати, — кричить Анфиса Павлівна, гладка, охайна — німецької породи.
	Гіль зникає.
	Є ще стара діва — Павлина Анфисівна, — так кажуть, так звуть, — це не так.
	Ну, і так далі...
	Тьотя Бася — фанатичка. Зустрічає незнайому жінку:
	— Що ви читали з жіночої справи? Що? Бебеля «Женщина і соціалізм» не читали? Та невже?
	Витягає «Женщину і соціалізм». Читає, слухачі тікають. Вона молиться на Коллонтай і Ліліну. А Анфиса Павлівна розказує анекдоти:
	— Я вам по секрету. Цілий скандал був... Коллонтай кричить:
	«Стерво! Тебе в публічний дом». А Ліліна як схопиться: «Ах ти розпусто! Тобі жалко, що я з Зінов'євим живу?» Ха! А вона ж молода, а та стара.
	Павлина Анфисівна, як заходить сонце, іде до ставка, до купальні, роздягається, оглядає тіло й зітхає. Співає з натхненням: «Місяченьку блідолиций, за хмари швидше ти б сховавсь».
	У ставку купається сонце — на ніч. Десь далеко залізниця, десь потяг далеко.
	 
	Б'ють корову в кошарі. Корова замукала й рогами — в землю. Пахне кізяками, парним молоком і свіжою кров'ю. Прибігла економка (це вілла):
	— Када ви, наконєц, убйотє єйо?
	— Та зараз.
	— ...Та січас, — кричить економка і біжить — її покликано. Сидір чухається:
	— От стерво! Жалко їй народного добра. 
	Микита не чухається:
	— Нехай. Все одно вже сховав. 
	Здивований Сидір:
	— Що?
	— Мнясо!
	— Те, що буде?.. Тьху! От практикант!
	Микита закурив цигарку.
	Пахне зеленню, пахне кізяками.
	Сидір умочив у цеберку ножа й перехрестився:
	— Яке-небудь стерво, та ще й лізе. А спитати б тебе: де ти було, як ми власть завойовували? Ех! Одно слово — ех! Та й тільки.
	Потім він ріже, але не мовчить.
	— Більшовицька власть, щоб ти знала, не печериця печена. Це значить воля й свобода. Як ти набиваєш собі пельку, то й іншим не перешкоджай. О!
	Микита хитає головою:
	— Правильно! ...Вони ріжуть корову.
	В колонії сідають обідати. Виховательки, діти.
	Анфиса Павлівна подивилась на Павлину Анфисівну та й подавилась. Павлина Анфисівна сама ж невинність: вона ж не знала, що Анфиса Павлівна дитячу котлету їла.
	Анфиса Павлівна запивала водою:
	— Хотіла попробувати... Павлина Анфисівна:
	— Так, так...
	...Приїздить до дітей якась мама. Виховательки люб'язно усміхаються.
	— Ваша дитина прєлєсть, прямо удівітєльно.
	Мама мліє...
	...Набігає хмара літня, пахне дощем. Кричать галки, над деревами літаючи — перед громовицею...
	...Тільки в тьоті Басі нема корзини, а в інших є. У корзинах — варення, котлети, білий хліб та інше...
	...Навіщо?..
	... До тьоті Басі приїхав знайомий. Було місячно, всі були над ставком. Місце гарне, поміщицьке: нагадує поміщиків. Знайомий сказав:
	— Уся Україна повстанська, запорізька. Куди не глянь — усюди бандити. Мабуть, і за цими березами сидять, щоб вискочити, щоб перерізати всю колонію.
	Павлина Анфисівна скрикнула:
	— Ах!
	Це вона кокетує. Всі це знають, не звертають уваги. Знайомий серйозничає:
	— Чудний українець — то він флегматик не знать який, то він злодій з великого шляху... то він революціонер... Тьотя Бася захвилювалась:
	— Що то є українець? Пролетар-революціонер.
	Знайомий сперечався, тьотя Бася назвала його «соглашателем», лається ще; іде на терасу.
	Анфиса Павлівна глибоко зітхає (їй спати хочеться) і теж іде в кімнату — корова.
	Павлина Анфисівна була задоволена, взяла під ручку знайомого й повела в садок однієї вілли.
	Відтіля їх вигнано. Знайомий обурився.
	— Як ви смієте! Ми ж тільки гуляємо!
	— Іді, іді! Не разговарівай!..
	Знайомий пообіцяв поскаржитись голові Вуцвику. А Павлина Анфисівна спитала:
	— Ну, скажіть правду: ви ж не комуніст?
	Він тричі побожився, що він комуніст, але вона йому не повірила.
	...Громовиця не прийшла — пройшла. В лісі було тихо, між дерев ходив місяць і крапав срібне масло в гущавину.
	Хтось ламав гілки в лісі — не людина, тріскало в лісі. Вилуплювались солов'ята, і соловей уже не співав, і солов'ї мовчали.
	— ...Якби ви знали, яка це Анфиса Павлівна: жадна, не дай Господи. Годує дитину, а сама більш за дитину з'їсть: дитячу порцію.
	...На якнайдальшій віллі сміялись. Підійшли до тераси, а за терасою тихенька пісня. Це надхненний Гіль.
	...Тьотя Бася не обідала: її обід з'їв хтось.
	Коли поодцвітали вишні (позривали ягоди), поналивались яблука. В яблуках мед, пасіка, бджоли, дід сивенький — смачно...
	Летіли трутні по шосе.
	...У віллі мешкають два тижні, три, місяць, а то й ціле літо. Одні виїздять, інші приїздять.
	Хто приїздить, каже:
	— По вулицях голод, а тут...
	Через тиждень каже:
	— Чому це сьогодні нема какао? Який же це дім відпочинку? Га?
	...Пахне кізяками й парним молоком.
	Ледве світає, Сидір запрягає коні й везе м'ясо до міста.
	Насіли: де — хто.
	— Захватіть оцього лантуха з яблуками.
	— Що за лантух?
	— Та оцей.
	— Та це ж яблука казенні.
	Його просять, він згоджується за двісті п'ятдесят від пуда. Накрив лантух свіжим м'ясом і закаляв у кров. (Кров і яблука, революція і кров...) Сидір покликав Микиту, й поїхали. Як виїхали з села — на місто селяни їдуть. Сидір кричить:
	— Гей ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю! Кричать із воза:
	— Не пан, звернеш і сам. То тільки земському звертали колись... Но-о!..
	Почухав Сидір потилицю й згодився:
	— Та воно й правда.
	Сіпнув за віжку — ліворуч...
	...Підводилося сонце — червоне, заспане, невмите...
	На вілли (мабуть, і в колонії) залітають амури: людське. Буває випадково, буває свідомо, під кущами, коли думає ліс, коли мовчить ліс, тільки тріщить у глибинах — дрібний звір ходить, буває в садках... А через дев'ять місяців вилуплюється дитина. Це гарно, природно, свіжо й людяно.
	Залітають сюди й погані баси — невдачники з міста й дебютантки — балерини й третьорядні скрипники. Тут усе задовольняє. Усіх задовольняє.
	Є і літній театр.
	У суботу висіла афіша:
	Грандіозний вєчєр. Участвують... еtс.
	...У неділю тьотя Бася кричала:
	— Я не поведу дітей на цю буржуазну гниль!
	Її не послухали й повели дітей. У дітей сьогодні цвіли очі, як спілі вишні після дощу. Кричало голубе небо, і були оплески гучні і сміх дитячий.
	Діти задоволені, артисти «в ударі», небо кричить.
	Кінчався вечір, заспівали «Інтернаціонал», і скрипник заграв. Тріснула струна в скрипника, й «Інтернаціонал» увірвався.
	І розлігся дитячий регіт на весь ліс. Раптом вискочила з лісу тьотя Бася, бліда, схвильована.
	— Як ви смієте! Як ви смієте глузувати?
	Стояла біля артистів і махала кулаками. Її заспокоїли, вона — на сцену і плакала. Діти дивились на неї, витріщивши оченята, деякі теж плакали.
	Ще з тьотею Басею була істерика, і її повели в колонію: скрипник (що увірвалась струна) і балерина.
	Зодіяковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодіяковий блиск видно і восени, коли сонце сходить.
	Ранком жеврів зодіяковий блиск, ранком умирали чебреці, снились і пахли чебреці.
	Ходили з вілли в колонію, з колонії на віллу. Вілли, колонії...
	Легенький золотий сум.
	...Чебреці, чебреці...
	Анфиса Павлівна, Павлина Анфисівна посварились.
	— До другої чистки не доживете, все одно викинуть! Анфиса Павлівна обурилась:
	— Безпартєйна! Глядіть, щоб знову в тюрму не попросили.
	Приїздив ще знайомий: дитячі порції їв. Він був сумний — осінь. У городі взимку холодно й голодно.
	...Колонії, вілли.
	Павлина Анфисівна ще ходила в купальню, навіть роздягалась і дивилась на своє тіло. Але не купалась.
	...Ставок думав золоту пісню:
	«Ой пряду, пряду»... — Леонтович.
	І минуло літо.
	Глибокого часу-зажури колонії перевозили в місто. Засмутніли діти, засмутніли вілли. А Анфису Павлівну викинули з партії, і вона виїхала кудись. Із кущів вилізли бандити і, як вовки, скрадались до осель.
	Павлина Анфисівна плакала — йшов тридцять п'ятий листопад.
	Коли їхали по шосе, із корзинки випала «Женщина і соціалізм» — пом'ята, некрасива книжка.
	Тьотя Бася хвилювалась: думала, що це хтось нарочито. Позад усіх ішов Гіль і співав:
	— Ми смєло в бой пайдьом...
	Гудів ліс, падало листя — ішов листопад, прийшов листопад. ...А на віллах ще пахло кізяками і парним молоком. 
	...Стояли золоті ранки й зодіяковий блиск.
	Із першої вілли Сидір кричав:
	— Микито! Та йди-бо, бісова личинко! Бандите клятий! 
	Микита не озивався.
 
--- КІНЕЦЬ ---
 
 
У *.txt форматував Віталій Стопчанський 
 
Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво":
www.chtyvo.org.ua