| Опис: |
Ґілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. – К., 2014. – Вип. 83 (4).
Розкрито специфіку розгортання процесів у суспільно-політичному житті краю в контексті подій, пов’язаних із спробою Л.Берії “десталінізувати” суспільство. Автором обґрунтовано, що короткотривала “Беріївська відлига” 1953 р., яка дезавуювала попередню національну політику Кремля насамперед у Прибалтиці й західних областях України, загальмувала курс на русифікацію суспільно-політичного життя й культурно-освітньої сфери Закарпаття, сприяла реабілітаційним процесам, повернувши чимало репресованих краян. 26 травня 1953 р. Президія ЦК КПРС з ініціативи Л.Берії ухвалила Постанову “Питання західних областей Української РСР”, в якій окреслювались факти брутального викривлення ленінсько-сталінської національної політики. Обговорення замовчуваних проблем державно-партійної, кадрової й національно-мовної політики сталінського тоталітарного режиму, насамперед, у західних областях республіки, відбулося на червневому пленумі ЦК Компартії. Голова Закарпатського облвиконкому І.І.Туряниця, виступаючи з промовою, конкретизував проблеми кадрів в Закарпатті, визнав складні взаємини партійно-урядових структур області з місцевим угорським й румунським населенням. На Пленумі Закарпатського обкому партії ще більш конкретно розкривалися недоліки озвучені на республіканському форумі. Партійні форуми стали певним “моментом істини”, під час яких були оприлюднені численні порушення “ленінсько-сталінської” національної політики у західних областях УРСР, а також виразно висловлені побажання місцевої номенклатури з корінного населення й частково місцевої інтелектуальної еліти щодо адекватного представництва у суспільно-політичному, культурно-освітньому житті краю й дерусифікації цих сфер.
М.Хрущов, знищивши свого політичного конкурента – Л.Берію, “творчо” скористався, здавалось би, відкинутими пропозиціями останнього, що містилися у вищезгаданих доповідних записках про ситуацію у західному регіоні України, в тому числі у Закарпатті, та Прибалтиці. Можна стверджувати, що позиція центральної влади СРСР у проведенні національної політики у цих регіонах стала виразно м’якшою, брутальні форми нехтування місцевими кадрами й тримання їх якщо не на задвірках, то принаймні на другому плані, відійшли у минуле. |
