Олександр Калініченко

АВТОБІОГРАФІЯ.
        Я, Калініченко Олександр Олександрович, народився 17 березня 1054 року в м.Миколаїв (Україна) у родині військовослужбовця-фронтовика. Українець. Православний. Одружений. Маю дві вищі освіти (військово-інженерну та цивільно-гуманітарну).
        У 3-х річному віці разом з батьками переїхав на постійне місце проживання у м.Умань, Черкаської області. Трудову діяльність почав з 13 років, працюючи під час літніх канікул клепальником на Уманському заводі металовиробів (у подальшому – завод «Вега»). Після закінчення у 1969 році 8-го класу Уманської СШ №-2 ім. І.Я.Франка, поступив у Ленінградське Нахимівське військово-морське училище (ЛНВМУ – начальник училища контр-дмірал Бакарджиєв). У 1971 році, перед випуском з ЛНВМУ вступив у ВЛКСМ і продовжив навчання у Тихоокеанському вищому
військово-морському училищі ім.С.О.Макарова (ТОВВМУ, начальник училища – Герой Радянського Союзу віце-адмірал Стариков) у м.Владивосток на мінно-торпедному факультеті. Під час навчання був залучений до наукової діяльності у ВНТК (воєнно-науковому товаристві курсантів).
        8 вересня 1973 року одружився з студенткою Одеського державного університету ім.І.І.Мечникова Савіною Зінаїдою Олександрівною, після чого вона перевелась до Далекосхідного державного університету (ДВГУ). В кінці 1974 року був відрахований з 4-го курсу ТОВВМУ (начальник училища – контр-адмірал Потєхін) та проходив строкову службу в мінно-торпедному арсеналі (в/ч 90010 – командир полковник Работін) Тихоокеанського флоту у 275-му торпедному розрахунку (командир – мічман Шайхутдінов). Під час служби подав декілька раціоналізаторських пропозицій.
        2 липня 1975 року на підставі наказу МО СРСР №-76 від 30.06.1975 року був звільнений з дійсної строкової служби у запас і разом з вагітною дружиною-випускницею ДВГУ переїхав з Владивостока до батьків вУмань. Після повернення в Україну у пошуках роботи поїхав в Одесу, а згодом в Іллічівськ, де влаштувався матросом 2-го класу на морський буксир «Бригадир» портофлоту Іллічівського морського торгівельного порту (ІМТП). Під час роботи подав декілька раціоналізаторських пропозицій та підвищив свою кваліфікацію в учбово-курсовому комбінаті ІМТП до
«матрос 1-го класу».
18 серпня 1975 року народилася моя старша дочка Калініченко Галина Олександрівна.
На підставі клопотання начальника порту наказом Начальника ВМУЗ ВМФ СРСР №-107 від 22.12.1975 року був поновлений на 4-й курс ТОВВМУ ім.С.О.Макарова (начальник училища – контр-адмірал Давидович) і у лютому 1976 року разом з дружиною повернувся у Владивосток для продовження навчання. Влітку 1976 року під час практики здійснив свою першу бойову службу на дизельному підводному човні «С-392» проекту 613 4-ї бригади 6-ї ескадри підводних човнів ТОФ в район Східно-Китайського моря (командир ПЧ капітан-лейтенант Беляков, старший на борту комбриг-4 капітан 1-го
рангу Захаровський).
Влітку 1977 року закінчив ТОВВМУ ім.С.О.Макарова з «червоним дипломом» за військовою спеціальністью «воєнний інженер-електромеханік з торпедного озброєння», отримав військове звання «лейтенант» і за власним бажанням розпочав офіцерську службу на атомних торпедних підводних човнах 26-ї окремої дивізії ТОФ.
Моя офіцерська підводна служба проходила на наступних посадах:
- 1977-1979 рр. – командир мінно-торпедної бойової частини крейсерського атомного торпедного підводного човна «К-45» 659Т проект (командир капітан 2-го рангу Губін);
- 1979-1981 рр. -  командир мінно-торпедної бойової частини великого атомного торпедного підводного човна «К-122» 659Т проекту, на якому здійснив дві бойові служби в райони Філіппінського та Південно-Китайського морів (1979 рік – командир капітан 1-го рангу Гурьєв; 1980 рік – командир капітан 2-го рангу Сізов, старший на борту НШ-26 капітан 1-го рангу Заварухін). У цей період вступив в КПРС. У 1979 році на бойовій службі присвоєно чергове військове звання «старший лейтенант»;
- 1981-1982 рр. – помічник командира великого атомного торпедного підводного човна «К-122» 659Т проекту (командири: капітан 2-го рангу Василишин та капітан 2-го рангу Гарусов). В цей час присвоєно чергове військове звання «капітан-лейтенант»;
- 1982-1983 рр. – помічник командира великого атомного торпедного підводного човна «К-42» 627А проекту (командири: капітан 2-го рангу Лукьянцев та капітан 2-го рангу Травін). З останнім командиром здійснив у 1983 році девятимісячну бойову службу в Тихий та Індійський океани з заходом у Вьєтнам. На бойовій службі наказом Командувача Тихоокеанським флотом від 11 жовтня 1983 року за №-0627 отримав допуск до самостійного керування атомним торпедним підводним човном 627А проекту;
- 30.12.1983 – вересень 1985 рр. – старший помічник командира великого атомного торпедного підводного човна «К-42» 627А проекту (командир - капітан 2-го рангу Рижук). Восени 1984 року пройшов 2-х місячне навчання на 6-х Вищих офіцерських класах ВМФ (6 ВСООЛК ВМФ) по спеціальності «командир підводного човна 1-го рангу». В березні 1985 року присвоєнно чергове військове звання «капітан 3-го рангу».;
- У вересні 1985 року за ініциативою начальника політвідділу 26-ї дивізії капітана 1-го рангу Плюсніна (на прохання члена ЦК КПРС) відсторонений від річного навчання у Ленінграді та тимчасово виконував обов’язки старшого помічника командира резервного екіпажу великих атомних торпедних підводних човнів проекту 671В (командир – капітан 1-го рангу Лапшин). 30 грудня 1985 року народилась молодша донька Катерина Олександрівна Калініченко;
- Січень 1986 - 15.03.1986 року – фактично командир штурманської бойової частини великого атомного торпедного підводного човна «К-454» проекта 671В (командир – капітан 2-го рангу Бондарь). Всупереч рішенню первинної парторганізації парткомісіями 26-ї дивізії та 4-ї флотилії виключений з лав КПРС;
- 15.03.1986 - 16.12.1986 року – фактично командир групи ОСНАЗ новітнього на 4-й флотилії великого атомного ракето-торпедного підводного човна «К-264» 671РТМ проекту (командир – капітан 2-го рангу Русанов). Парткомісією Тихоокеанського флоту поновлений в лавах КПРС;
- 16.12.1986 – 10.05.1988 рр. – помічник командира другого екіпажу ракетного підводного крейсера стратегічного призначення (рпк СН) «К-415» 667А проекта (командир – капітан 2-го рангу Федюковський) 21-ї дивізії 4-ї флотилії підводних човнів ТОФ. У 1987 році заочно закінчив Владивостокське морехідне училище ММФ (начальник училища – Пильгун) по спеціальності «технік-судноводій» та отримав кваліфікацію «штурман малого плавання» від капітана Владивостокського морського торгівельного порту. У складі екіпажу пройшов перенавчання в Учбовому центрі у
Палдіскі на проект 667АУ. 25 січня 1988 року Наказом Командувача ТОФ №-023 отримав допуск на самостійне керування ракетним підводним крейсером стратегічного призначення проекту 667АУ. В період виконання бойової вправи по стрільбі 2-ма балістичними ракетами з підводного човна по Камчатському полігону виявив значні недоліки у бойовому застосуванні, що загрожують мирному населенню та став відраховувати свою 14-ту зарплатню у Фонд Миру, що продовжувалось до мого звільнення у запас;
- 10.05.1988 - 30.05.1990 рр. – помічник командира рпк СН «К-434» 667А проекта (командир – капітан 2-го рангу Лаврінов, а після вирізки ракетних відсіків на ДВЗ «Звєзда» - капітан 2-го рангу Лєпьошкін). В цей же час здійснив два рейси в інтересах 21-ї дивізії: 1989 – третім помічником капітана на рибальському сейнері РС-300 (Тихий океан, р-н Малої Курильської гряди) та 1990 – третім та другим помічником капітана рибальського траулера СРТМ «Родіно» (Японське та Охотське моря). Капітаном Находкінського морського рибного порта присвоєна кваліфікація «штурман
далекого плавання».
Наказом Міністра Оборони СРСР №-0272 від 14 березня 1990 року звільнений зі Збройних Сил СРСР у запас за скороченням штатів.
За період служби на атомних підводних човнах неодноразово приймав участь у ліквідації ядерних аварій у зв’язку з чим маю статус «ліквідатора аварії на ЧАЕС 2-ї категорії».
1990-1996 рр. – мешкав разом з родиною в м.Одеса та працював в Чорноморському рибопромисловому виробничому об’єднані (згодом - акціонерному рибопромисловому товаристві) «Антарктика» послідовно на посадах: інженер мобілізаційного відділу, начальник штабу цивільної оборони, старший капітан-наставник з військово-морської підготовки.
У 1991 році за шість місяців до ГКЧП добровільно вийшов з лав КПРС. 9 квітня 1992 року прийняв присягу на вірність Україні. В кінці 1993 – на початку 1994 рр. був членом Державної комісії та керівником воєнної підкомісії по прийомці трьох великих атлантичних морозильних траулерів типу «Пулковський меридіан» з новострою.
У 1994 році прийняв участь у першому в історії ВМС України виході у Атлантику фрегата «Гетьман Сагайдачний» 1135П проекту (командир – капітан 3-го рангу Настенко, старший походу – капітан 1-го рангу Шалит) під час походу до Франції для участі у міжнародній акції «Армада Свободи» на честь 50-ї річниці висадки союзників у Нормандії.
У 1996 році здійснив перший підпрапорний рейс на іноземному голандському судні на посаді 2-го помічника капітана, під час якого у добровільному порядку був призваний в Збройні Сили України на посаду командира дизельного підводного човна (наказ МОУ   №-312 від 02.08.1996).
4 листопада помер мій батько – Калініченко Олександр Іванович (22.07.1927 р.н.). Похований на уманському кладовищі.
27 грудня 1996 року, згідно наказу заступника Міністра Оборони України – Командувача ВМС №-0186, внаслідок відсутності підводних човнів у складі ВМС України, вступив у командування великим десантним кораблем «Рівне» 1171 проекту (ВДК) 1-го дивізіону кораблів охорони водного району Західного військово-морського району ВМС ЗС України.
11 квітня 1997 року Наказом Командувача ВМС України – Заступника Міністра Оборони №-036 присвоєно чергове військове звання «капітан 2-го рангу».
8 грудня 1997 року, згідно наказу заступника Міністра Оборони України – Командувача ВМС №-0235, внаслідок переатестації ВДК «Рівне» у великий суховантажний військовий транспорт, був перепризначений на посаду командира цього транспорту.
З 1997 року займаюсь літературною діяльністью та підпадав під юридичне переслідування з боку п’ятої колони, зокрема військового прокурора Одеського гарнізону полковника Воробйова та військового прокурора Південного регіону України генерал-майора Соболєва.
8 липня 1998 року звільнений з лав Збройних Сил України, згідно наказу заступника Міністра Оборони України – Командувача ВМС №-0112, за станом здоров’я з правом носіння воєнної форми одягу.
З 1999 по 2008 рр. здійснював рейси на підпрапорних цивільних вантажних суднах в Атлантичному Тихому та Індійському океанах, пройшовши загалом 36 морів та 63 країни, суміщаючи ці рейси з викладацькою діяльністю по судноводійним дисциплінам в Одеському морехідному коледжі ім.О.І.Маринеско (2005-2006 рр.).
У 2003 році державною інспекцією по дипломуванню моряків України атестований на морське звання «капітан далекого плавання», яке було присвоєно капітаном Одеського морського торгівельного порту.
У 2006 році, знаходячись на траверзі мису Доброї Надії, на честь 20-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС, наказом Міністра Оборони України від 10 березня 2006 року за №-140 присвоєно чергове військове звання «капітан 1-го рангу».
У період з 01.09.2008 по 20.04.2010 рр. навчався в інституті іноваційної та післядипломної освіти Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова з очною формою навчання, де отримав другу вищу освіту за спеціалізацією «Історія України» та фаховою кваліфікацією «Історик. Викладач історії».
У період з 24.04.2010 по 14.05.2012 рр. працював офіцером-інструктором з судноводійних дисциплін у Навчальному Центрі фахівців морського транспорту (м.Одеса) після чого пройшов відновлювальну конвенційну підготовку, підтвердив робочий диплом на морське звання «капітан далекого плавання» та здійснив свій останній шестимісячний рейс на цивільному підфлажному судні (28.01.2014 – 17.07.2014).
З огляду на російську агресію проти України був запрошений до роботи на факультеті ВМС ОМА(капітан 1 рангу Р.А.Шаров). 23 січня 2015 року подав документи для працевлаштування працівником Збройних Сил України на посаду наукового співробітника науково-дослідної лабораторії вищезазначеного учбового закладу.
27 квітня 2015 року померла моя мати Калініченко (Мельник) Євгенія Федорівна (18.03.1925 р.н.). Похована поряд з батьком на уманському кладовищі.
З 20 вересня 2016 року по 12 липня 2017 працював на посаді старшого викладача по підготовці китайських офіцерів ВМФ в Інституті ВМС Національного університету «Одеська морська академія» (капітан 1 рангу П.Д.Гончаренко).
Моя громадська діяльність повязана з наступними акціями:
У 1998 році балотувався у депутати Одеської міської ради від партії РУХ, а у 2002 році – в народні депутати України від партії «Конгрес українських націоналістів».
Був координатором асоціації громадських організацій Одещини «Комітет захисту Конституції України –КоЗаК» до його розпуску внаслідок референдуму 2006 року.
У 2004 році приймав участь у організації та проведенні 41-го Міжнародного Конгресу ветеранів-підводників в Одесі, де були представлені підводники з 21-ї країни.
У 2007 році ініціював всеукраїнський проект «Морська Слава України», а з 2006 по 2010 рр. був координатором міжнародного проекту «Зірка Командора» на честь 400-ї річниці українських підводого флоту.
В період з 2010 по 2013 рік був обраний президентом Одеського міжрегіонального об’єднання творчих осередків мариністів імені І.П.Гайдаєнко ВГО «Всеукраїнська спілка письменників-мариністів».
28 січня 2017 року на установчих зборах ГО «Асоціація ветеранів Військово-Морських Сил України» обраний членом Морської колегії.
Маю низку урядових та неурядових нагород, наукових публікацій, монографій, книг, брошур, газетних та журнальних статей на військово-історичну та публіцистичну тематику. Багаторазовий участник міжнародних та всеукраїнських наукових військово-історичних конференцій.
Дружина – Калініченко (Савіна) Зінаїда Олександрівна. Народилася 12 липня 1953 року в м.Умань Черкаської області. Українка. Освіта вища. Працює вчителем-методистом з ангійської мови в ОЗОШ №-43 (м.Одеса). Мешкає разом зі мною за адресою: вул. Троїцька, 4 кв.6, м.Одеса, 65014. Україна.
Донька – Леонова (Калініченко) Галина Олександрівна. Народилася 18 серпня 1975 року в м.Умань Черкаської області. Українка. Дві вищі освіти. Працює заступником директора ОЗОШ №-43 з виховної роботи. Одружена. Має двох доньок: Ірину (2.04.1974 р.н.) та Людмилу (28.06.1997 р.н.). Мешкає окремо в Одесі.
Донька – Калініченко Катерина Олександрівна. Народилася 30 грудня 1985 року в п.м.т Б.Камінь (зареєстрована по м.Шкотове-17) Шкотовського району Приморського краю Російської федерації. Українка. Освіта вища. Одружена. Мешкає окремо в Одесі.
Внучка – Леонова Ірина Олександрівна. Народилася 2 квітня 1974 року в Одесі. Освіта вища. Не одружена. Мешкає разом з батьками.
Внучка – Леонова Людмила Олександрівна. Народилася 28 червня 1997 року в Одесі. Студентка Одеського національного економічного університету. Не одружена. Мешкає разом з батьками.
Онук – Антонов Гаспар Тімурович. Народився 6 березня 2017 року. Мешкає разом з батьками.