Наш місцевий вавилон: Історія мовної політики на території сучасного Закарпаття у першій половині ХХ століття (до 1944 року)

Дякую! Цікава, добросовісна і правдива робота Степана Черничка і Чілли Фединець сподобалася тому, що написана з добрим знанням сучасного стану з нацменшинами Закарпаття. Дійсно, за часів, коли Закарпаття входило у склад Чехословацької республіки, Угорщини і СРСР, діти з сімей усіх нацменшин Закарпаття, незалежно від матеріального стану, віросповідання і політичних поглядів, мали змогу закінчити навіть вуз на своїй рідній мові, попередньо отримавши повноцінну середню освіту, навчаючись 8 - 10 років на своїй рідній мові. Усі предмети велися на мові певної конкретної меншини. Хотілося б доповнити, що в Конституції Угорщини нема поняття "державна мова",- у Основному Законі цієї країни записано, що кожна людина має право вільно розмовляти на території Угорщини на своїй рідній мові. Крім того, в угорських і сербських університетах є кафедри русинської мови, яка признана рівноправною серед інших європейських мов. Дуже цікаво, що ще й у стародавньому Римі представники кожної нацменшини мали право розмовляти на території імперії на своїй рідній мові, а також читати, писати і отримувати освіту у навчальних закладах на своїй рідній мові. Цей закон був прийнятий ще у Древньому Римі. У бібліотеках стародавнього Риму були рукописи на мовах усіх нацменшин. Про це розповідають мідні пластини з відповідним текстом, які збереглися до наших часів.Окремо вказувалося, що Римська імперія стала великою саме завдяки найбільш важливому закону: праву її громадян, які належали до найрізноманітніших нацменшин, розмовляти на своїй рідній мові і отримувати освіту на своїй рідній мові, незалежно від того, звідки громадянин родом. Незалежно від нацменшини, громадянин Римської імперії мав право займати любі державні посади - від збирача податків до консула. З повагою, Лаура Сільвай