Музей живого письменника

Наприкінці 1980-х в СРСР і в Україні відбувся перехід від тотальної цензури до повної свободи слова (результат так званої перебудови Михайла Горбачова). Володимир Дрозд використав суспільний перелом для написання спогадів. І хоча автор назвав свій твір «повість-шоу», насправді це щира сповідь про себе та людей у тоталітарні часи, яку сміливо можна назвати документальним літописом епохи.
Автор не виправдовується, нікого не засуджує, а драматично і загострено показує в дії радянську Систему і її руйнівну дію на долі людей та суспільну мораль. «Я гнувся, я усміхався, але душу свою намагався від зла вберегти… Мені хотілося вижити і зберегти себе як письменника. До певної міри мені це вдалося. Все інше – трагедія. Моя. Особиста», – зізнається письменник. Майстерність викладу, філософські зауваження, безліч відомих імен та історій, пов’язаних з ними, надають книзі детективного присмаку.
Не маючи за душею номенклатурних гріхів, Володимир Дрозд не боїться що його звинуватять у нещирості. Тож влучно дає характеристики тодішнім реаліям: «Спілка письменників при верховній партійній владі нагадувала кріпосний театрик… Парадокс доби в тім, що вершителі наших доль не прагли, аби «кріпосні актори» грали щиро. Вожді, самі не будучи щирими, не маючи жодних переконань, окрім єдиного – треба хапати ікру червону жменею… Ми були дурненькими ягнятами в отарі, у якій порядкували вовки…, жертвами ідеологічних наркотиків, якими нас щедро пригощали з дитинства…»
«Кажуть, що за соціалізму не було конкуренції. Була та ще і яка! Конкуренція зубів…» – говорить письменник, коли згадує, як його наївність і віра в соціалізм швидко розбилися об фальш Системи. А крім того, ще й пильний контроль КДБ. Автора двічі намагалися завербувати, але марно. «І зовсім не тому, що я – такий мужній чи принциповий. Мені вистачило розуму не бути загнаним у глухий кут, вихід з якого єдиний – через підлість». А КДБ не приховувало своїх намірів. «Ми працюємо, як коса, – ждемо, коли підросте новий урожай, щоб викосити свіжу траву…» – говорив представник органів.
Згадує письменник і свою зустріч з Павлом Тичиною, коли молодим журналістом брав в нього інтерв’ю. «Ой складна душа у вас, юначе, ой складна», – сказав поет, коли побачив почерк гостя. З висоти вже прожитого Володимир Дрозд відповів класику: «З простою душею нема чого робити в літературі. Янгол ще жодної правдивої книжки не написав».