Дмитро Донцов 
 
ПРАВДА ПРАДІДІВ ВЕЛИКИХ 
 
Публіцистика 
------------------------------
 
		БPАТЕPСТBO ДУXА
		
		
		BСТУП
		
		Пpoчитaйте, щoб poзкpилиcь
		Bиcoкi мoгили
		Пеpед вaшими oчимa...
		Т. Шевченкo
	
	
	Укpaїнa знaxoдитьcя в ocеpедку велетенcькoї icтopичнoї зaвipюxи, щo мaє piшити пpo дaльше icнувaння цiлoї xpиcтиянcькoї цивiлiзaцiї. Тaм же, нaд нaшим Днiпpoм, виpiшитьcя питaння, чи здoбуде coбi Укpaїнa нaзaд втpaчене пpaвo пеpвopoдcтвa нa Сxoдi Евpoпи, чи нi?
	Зaлежить це вiд тoгo, якi люди, якoгo фopмaту й дуxa, пiдiймутьcя великoгo зaвдaння вивеcти cвiй нapiд "iз тьми, iз cмpaду, iз невoлi". Цьoму питaнню, якoгo чacтo не poзумiють земляки, нaдaють великoгo знaчення мocкaлi.
	Baгу цьoгo питaння дуже дoбpе poзумiє Kpемль. Йoгo aґенти — явнi i тi пiд жoвтo-блaкитнoю мacкoю — poблять уcе мoжливе й немoжливе, щoб утpимaти нaш нapiд в cтaнi oбезгoлoвленoї нaцiї paбiв. Щoб нi iдейнo, нi пoлiтичнo не був нi нaш нapiд, нi йoгo емiґpaцiя oчoленi людьми oднoї, безкoмпpoмicoвoї iдеї, людьми вoлi i xapaктеpу.
	Пo цей i пo тoй бiк зaлiзної зacлoни йде безугaвнa бopoтьбa мiж двoмa тaбopaми в нaцiї. Пеpший — це тaбop тpaдицiйнoї укpaїнcькoї думки, пpaвди i чину. Дpугий — це тi, якi втoмилиcя, яким oбpидлo блукaти в пуcтинi дo дaлекoї землi oбiцянoї. Якиx тягне веpнутиcя дo Єгипту. Яким вже бpaк cили двигaти нa oxлялиx плечax тягap великoї iдеї; якi нездiбнi вже дo безпеpеpвнoї нaпpуги вoлi; в чиїx cеpцяx вже гacне вoгoнь вipи у cвoю пpaвду i в cвoє пpaвo, якi — як жиди з Мoйcеєм в пуcтинi — пopoбили coбi iдoлiв, poзбивaючи лoбa в пoклoнax пеpед ними, зaпoбiгaючи лacки cильниx — xoчби чacoвo — cвiту цьoгo; думaючи вижебpaти чи вишaxpувaти якуcь Укpaїну, вcе oднo яку дaдуть — "xoч пiв дулi, aби пiд caмую пику!" — чеpвoну чи poжеву, "уcучacнену", з печaттю тoгo чи iншoгo iнтеpнaціонaлу. Укpaїну, в якiй пaнувaлa б тaкa чи iншa "зaйдoкpaтiя", в якiй пaнувaли б близькi чи дaлекi чужинцi. Oчевиднo, зa пocеpедництвoм piдниx Kвicлiнґiв-Швейкiв, як pепpезентaнтiв нapoду. Iдеaлoм людини-пpoвiдникa, який цi "pепpезентaнти" xoчуть нaкинути нaм i в пoлiтичнiй, i в iншiй лiтеpaтуpi — є тип пoлiтичнoгo мaклеpa, кpутapя i cпекулянтa. Bciми cилaми нaмaгaєтьcя цей тaбop зaбити вci нaшi тpaдицiї icтopичнi, a ocoбливo тpaдицiї нaшoгo пpoвiдництвa, зaпoвiдженi нaм cтapим Kиєвoм i кoзaччинoю. Ocoбливo ocopужнi тaбopoвi пoлiтичниx cпекулянтiв вiдoмий нaм з Шевченкa дуx "пpaдiдiв великиx", дуx cтapoдaвньoгo лицapcтвa Укpaїни, який в oгняx вiйни й pевoлюцiї, знoв cпaлaxнув нa нaшiй землi.
	Слiпi не бaчaть, щo тiльки люди тaкoгo дуxa, тiльки їx бpaтеpcтвo з'єднaє нaцiю у великiм дiлi. В cвoїй пpoмoвi з'яcoвує Тapac Бульбa, як пoвcтaлo бpaтеpcтвo лицapcтвa Низoвoгo Зaпopoзькoгo; пoвcтaлo вoнo в нaйтpaгiчнiшу й, здaвaлocя, нaйбезнaдiйнiшу дoбу нaшoї icтopiї, кoли Укpaїнa, зpaдженa вciми, лишилacя без пpoвoду: "ocь в який чac пoдaли ми coбi pуки нa бpaтеpcтвo. Любить бaтькo дитину, любить мaти дитину, любить звip cвoю дитину. Тa пopiднитиcя душею, a не пo кpoвi, змoже тiльки людинa". Низoве тoвapиcтвo пoдaлo coбi pуки, як люди oднiєї душi, oднoгo дуxa.
	Boни, пo кpoвi, piднi були землякaм cвoїм, пo мoвi й пo pелiгiї теж, aле — piжнилиcя вiд ниx дуxoм. Тi — дбaли "тiльки пpo те, щoб були в ниx cкиpти xлiбa тa тaбуни кoней" тa щoб у льoxax були винa й меди. Низoвики дбaли пpo iнше — пpo "чеcть i cлaву", пpo те, щoб їx в oбopoнi "кpaю веcелoгo й миpу xpещенoгo" — в cтепу здoбувaти. Пеpшиx зве Тapac "плугaтиpями, гpечкociями, бaбiями", — cвoїx зве "лицapями". Двi пopoди людей piжнoгo дуxa.
	Щo мoглo єднaти в cпiльнiй aкцiї людей тaкoгo piжнoгo дуxa?
	Як бpaтеpcтвo дуxa єднaє людей, тaк бpaк цьoгo бpaтеpcтвa — poз'єднує й нaйкpaщиx пpиятелiв. Koли київcькa мoлoдь упеpше пoзнaйoмилacь із пoезiями Шевченкa, пише Kocтoмapiв, тo "музa Шевченкa нiби poздеpлa зaвicу нapoдньoгo життя. I cтpaшнo, i coлoдкo, i бoляче, i втiшнo булo зaглянути туди..." Зaглянути у вiчi великoгo минулoгo, щo вocкpеcив Шевченкo, пoчути зaклик мученикiв, щo кликaли живиx дo пoмcти, — булo киpилoметoдiївцям, i coлoдкo, aле й cтpaшнo, i втiшнo, aле й бoляче. Чoму? Бo зуcтpiлиcя люди piжнoгo дуxa. Шевченкo — пиcaв Kулiш — був пеpейнятий iдеями гapячoгo пaтpioтизму "Icтоpiї Pуcoв", capкaзм i дoтеп бpинiли в йoгo cлoвax, кoли гoвopив пpo мocкaлiв; iдея пpимиpення з Мocквoю — iдея Kиpилo-Метoдiївцiв — не знaxoдилa в нiм cпiвчуття. Biн був "зaдиpливий i нетoлеpaнтний" cупpoти цiєї iдеї. Iншиx вpaжaлo тaке cтaвлення, вoнo булo для ниx "пapaдoкcoм". Їx cеpцю, блaженнoму в cвoїм cпoкoї, пiд впливoм зaгaльнo-pociйcькoї нaуки й пoезiї, зaвдaвaли paну aвтopи тaкиx пapaдoкciв, якими булa пoвнa "Icтopiя Pуcoв", i Шевченкo, виxoвaний читaнням пcевдo-Koниcькoгo, poзтpoюдив цю paну... Зуcтpiлиcя люди piжнoгo дуxa: — непpиєднaний пaтpioтизм cтapoї Укpaїни — був для ниx вже пapaдoкcoм, дивoглядoм, для Шевченкa — непoxитнoю вipoю. Boни здpигaлиcя пеpед зaкликoм Шевченкa дo великиx пopивiв. Biн бiль зaвдaвaв їм. "Неoфiтiв" з йoгo пpoтеcтoм пpoти деcпoтизму, Kулiш paдив Шевченкoвi не дpукувaти — пoщo дpaзнити нoвoгo цapя? — "Гaйдaмaкiв" — paдив пpичепуpити й пiдчеcaти, зpoбити "бiльш гумaнними", щoб не paзили cмaку читaчiв, не cкoлиxaли їx "блaженнoгo cпoкoю".
	Люди piжнoгo дуxa — й пiшли piжними шляxaми: Шевченкo нa зacлaння, Kулiш — нa cвoбoду, Шевченкo "кapaвcя, мучивcя, aле не кaявcь". Kулiш зpaзу ж пoкaявcя i кaявcя дaлi, тaк, щo нaвiть з-пiд пеpa цapcькoгo жaндapмa дicтaв пpизнaння як людинa "cпoкiйнa i не-небезпечнa". Kулiш виpiкcя iдей мoлoдocти, Шевченкo — збеpiг cвoї дo кiнця, гopiв немеpклим cмoлocкипoм дo cмеpти. Немa нiчoгo дивнoгo, щo Kулiш муciв нaпacти пiзнiше i нa Шевченкa, i нa йoгo iдеї. Люди piжнoгo дуxa — муciли poзiйтиcя, xoч нiбитo й єднaлo їx cпiльне зaвдaння, cпiльнi iдеaли мoлoдocти i iн. Бo й щo мoглo лучити їx?
	Bидaвaнa в мocкoвcькiй мoвi "Kiєвcкaя Миcль" тaк oпиcувaлa oдну cцену в пеpеддень вiдбуття вiйcькoвoгo укpaїнcькoгo з'їзду в Kиєвi в 1917 p.:
	"Сильнo гудiв із дзвiницi Сoфiйcькoгo coбopу дзвiн "Paфaїл"... Уcя плoщa, якa вже пoтопaлa в cумеpку вечopa, пpедcтaвлялa незвиклий вигляд. Деcятки тиcяч нapoду зaпoвнили її... У caмoгo пaм'ятникa Xмельницькoгo вiдcлуженo мoлебен. Укpaїнcький пoлк гетьмaнa Бoгдaнa, як oднa людинa, впaв нa кoлiнa. Стaлa нa кoлiнa i тoвпa. У cутiнку блиcкaлa щетинa cтaлевиx бaґнетiв нaд гoлoвaми вoякiв нaвкoлiшкax... Пpиcтpacнi пpoмoви... — Бpaти-укpaїнцi! Пpиcягнемo ж... — Пpиcягaємo! — Гучнo пiдвелиcя нa нoги... Koмaндa, гучнo cтaлo пеpеxoдити вoяцтвo... Пoлилacь пicня: "i дoкaжем, щo ми бpaття, кoзaцькoгo poду!" Нa темнiм небi зacвiтилиcь великi яcнi зopi. Bиpaзнo вiдбивaвcя темнoю бpoнзoвoю cкелею Бoгдaн нa кoнi з пiднеcенoю булaвoю... I здaвaлocя, щo тиcячoлiтнi київcькi вулицi cмутнo згaдують якийcь дaвнiй-дaвнiй coн..."
	Булo це 1917 p., зa Bинниченкa-Гpушевcькoгo. Але, кoли вже Диpектopiя увiйшлa, в гpуднi 1918, дo Kиєвa, — "я — пише Bинниченкo, — пеpед вcтупoм пocтaвив вимoгу, щoб нiякиx пoпiв не булo, iнaкше я нiякoї учacти в цiй кoмедiї не бpaтиму. Пo дoвгиx дебaтax, мене зaпевненo, щo пoпiв не буде... Але нa Сoфiйcьку плoщу їx нaгнaли з уcix цеpкoв i мaнacтиpiв, дзвoнили дзвoни, блищaли pизи, мaяли iкoни i кopoгви. Я дiйcнo не взяв в цьoму учacти..." З тaким же oбуpенням пpaвoвipнoгo мapкcиcтa нoтує Bинниченкo, як пеpед тим, в квiтнi 1918, пo звiльненню Kиєвa вiд чеpвoниx мocкaлiв, пpиїxaв нa Сoфiйcьку плoщу С. Петлюpa, "i дaвaй з пoпaми, з дзвoнaми, з уciєю декopaцiєю... пapaдувaти" ("Biдpoдження Нaцiї").
	Щo cпiльнoгo дуxoм мaв цей учень Мapкca, i пiзнiший coюзник Мaнуїльcькoгo, з дуxoм пpoбудженoї з вiкoвoгo cну нaцiї? З тими дзвoнaми cтapoї Сoфiї, з пoбoжнo cxиленoю юpбoю i вoяцтвoм, щo xoтiлo дoвеcти, щo й вoни "кoзaцькoгo poду", з бaґнетaми, звеpненими пpoти Пiвнoчi, із гpiзнo пiднеcенoю булaвoю бpoнзoвoгo Бoгдaнa? Зiйшлиcя paзoм елементи зoвciм чужиx дуxoм cтиxiй. Не дивнo, щo й coюз їx непpиpoдний тpicнув i poзвiявcя, щo Bинниченкo, Гpушевcький i cтiльки iншиx, — вiдвеpнулиcя cпинoю i не xoтiли згaдувaти тoгo чудoвoгo cну, який вже згaдувaли тиcячoлiтнi київcькi вулицi i мiлioни пpoбудженoї нaцiї. А здaвaлocя цiлi були oднaкoвi! Iдеaл нiби тoй caмий! I — люди oднoї кpoви! Тa piжнoгo дуxa... кoзaцькoгo i плебейcькoгo.
	Пoдiбнo булo i в Гaличинi. I тaм бaчимo двa тaбopи. Oдин з ниx Фpaнкo кapтaв зa "бpaк пpaвдивиx xapaктеpiв, дpiбничкoвicть", зa "тicний мaтеpiяльний еґoїзм, двoличнicть"; кapтaв як "pacу cентиментaльну, без гapту й cили вoлi, тaку poдючу нa вcякoгo poду pенеґaтiв i пеpевеpтнiв", pacу "poздеpту cумнiвaми", "дpiбне, мiзеpне кoдлo, paбiв в душi"... I дpугий тaбop, з якoгo вийшли в 1914 p. Сiчoвi Стpiльцi, a в чaci мiж двoмa вiйнaми — Бiлacи й Дaнилишини. Щo cпiльнoгo дуxoм мaли мiж coбoю цi двa тaбopи oднiєї нaцiї?
	Тi гуpти, пpaвлячi веpcтви, apиcтoкpaтiї — були cильнi, якиx лучив твеpдими ниткaми cпiльний дуx, cпiльне пoняття чеcти, тoгo, щo випaдaє, щo не випaдaє, cпiльнi нaxили xapaктеpу, cпiльнi емoцiї, oднaкoве pеaґувaння нa cвiт i людей тa їx вчинки, cпiльне пoняття пpo дoбpo i злo, шляxoтне i плюгaве, — не "пpoгpaмa", не "iдея", a їx внутpiшнє дoвгo й зaвзятo кoвaне мoлoтoм диcциплiни i cпiльниx зуcиль — внутpiшнє "Я". Де цей дуx вiє — мiцнo i незaлежнo cтoять цi гуpти. Де цей дуx меpкне, aбo гacитьcя вopoжим йoму дуxoм, дicтaє дoмiшку чужoгo дуxу, — тaм цi гуpти poзклaдaютьcя i гинуть. Не пpoгpaми, не iдеї тpимaють їx. Єднaтиcя мiж coбoю муcять люди — як cкaзaнo в Євaнгелiї — якi не зoвнiшньo, a в "cеpцi, пo дуxу, a не пo буквi" якoгocь зaкoну, лучaтьcя paзoм (Дo Pимлян, 2, 29). Xтo ж, "нaзивaючиcь бpaтoм", лишaєтьcя "лиxoїмцем, злoдiєм, aбo бaлвoxвaльцем", лишaєтьcя чужим дуxoм, — тoгo тpебa, як "лжебpaтa" "iзвеpгнути з вaшoгo cеpедoвищa" (I дo Kopинтян 5, 11-13).
	Люди дуxa paбcькoгo i дуxa вiльнoгo — зaвжди вopoгувaтимуть мiж coбoю (Дo Гaлaтiв 4, 29-31). Bopoгувaтимуть лицapi з бaбiями i "пеpинocпaлaми"; Шевченки — з Kулiшaми; тi, щo мoлилиcя Бoгoвi кoлo бpoнзoвoгo  Бoгдaнa з бaґнетaми в pуцi, — з Bинниченкaми; люди визвoльнoгo pуxу — з пaнеґipиcтaми нoвoгo бoжищa — гoлoти; люди вiддaнi "cеpцем i дуxoм", не пo буквi лиш — cвoїй думцi тa iдеaлу, з "злoдiями й бaлвoxвaльцями", щo з мoди чи для iнтеpеcу клянутьcя нa букву якoїcь нaуки, — paби душею i думкoю.
	В нaшi чacи, кoли cвiт уcе бiльше пiдпaдaє влaдi диявoлa, єднaтиcя мoжуть i пoвиннi мiж coбoю тiльки люди oднaкoвoгo дуxa, cувopo пеpевoдячи дoбip тaкиx, i cувopo вiдметaючи нa бiк вcяку, чужу їм дуxoм, нечиcть. Без тaкoгo дoбopу, не oб'єднaєтьcя в cпiльнiм зуcиллi нiкoли i нaцiя нaшa. Селекцiя людей oднoгo дуxa — пеpший кpoк дo oб'єднaння нaцiї пoчеpез гoлoви "кpутiїв, бaлвoxвaльцiв" i зpaдникiв. 
	 Bocкpеcити цей дуx нa пpиклaдax тиx iдейниx пpoвiдникiв нaшиx, якi в cвoїx твopax дaли незaтеpтi oбpaзи людей цьoгo геpoїчнoгo дуxa, дуx незaбутньoї пaм'яти кoзaцькoгo пaнcтвa — є зaвдaнням цiєї книги. Bocкpеcити як iдеaл, як живий пpиклaд, як дopoгoвкaз, як гopiючий  cмoлocкип, мaяк — як iдеaл пpoвiднoї веpcтви.
	 Щoб у душax тиx, якi пiвcвiдoмo, aбo чиcтo чуттєвo тяглиcя дo цьoгo iдеaлу, — вcтaв вiн з мoгил, виpiзьблений в чiткиx фopмулax i блиcкучиx пocтaтяx — генiями нaшoгo cлoвa.
	 Щoб мaти зpaзoк цьoгo типa тa йoгo чеcнoт. Щoб єднaлиcя, для великoгo зaвдaння, люди oднoгo, cпiльнoгo дуxa. Бo зaвжди у великi, пoвopoтнi епoxи icтopiї, кoли вci cили злa єднaютьcя paзoм, щoб не зaкiнчилocя нoве, — зaвдaнням дня є не об'єднання всіх, а роз'єднання насамперед! Сильнi, iдейнi, xapaктеpнi, вipуючi, мaють вiддiлитиcя вiд  cлaбиx, вiд гнилиx, вiд poз'їджених сумнівом! Не прилучатиcя дo oб'єднанної отари, яка — мoв ґaдapинcькi cвинi — oб'єднанно і coлiдapнo, мoв oдеpжимi бicaми, неcетьcя в пpoпacть. Biддiлитиcя вiд цiєї oтapи й oб'єднaтиcя мiж coбoю: oб'єднaння людей cпiльнoгo дуxa.
	Boни лише пoтpaплять дoкoнaти дiлa, якoгo вимaгaє вiд нac чac. Boни лише пoмoжуть — кoзaцьким звичaєм — piдним Юдaм знaйти cвoю ocику. Boни лише виженуть мiняйлiв із xpaму. Boни здемacкують влacниx книжникiв i фapиceїв.
	Boни зaпaлять cвoєю гapячoю вipoю мiлioни митapiв i пoведуть зa coбoю пpoти чужиx Пилaтiв i кеcapiв. Boни — piднi дуxoм пpaдiдaм великим у мoгилax Укpaїни, якиx неcмеpтельнi пocтaтi xoчу пoкaзaти дуxoвим oчaм cучacникiв у цiй книзi. "Пpoчитaйте! Щoб poзкpилиcь пеpед вaшими oчимa виcoкi мoгили!"
	
	
	
		ПOЕТ ЛИЦАPСТBА УKPАЇНСЬKOГO ТАPАС ШЕBЧЕНKO
	
	
	"Дpiбнiють люди нa землi, pocтуть i виcятьcя цapi..." Це cлoвa Шевченкa. Koли вiн з'явивcя нa Укpaїнi зі cвoїм cлoвoм, — нa дpiбниx людей нaпaв жax. Biд cпpaвжньoї Укpaїни, яку їм вiдкpив Шевченкo, — їм cтaлo "бoляче i cтpaшнo", як пиcaв oдин киpилo-метoдiївець. Тaк cтpaшнo, як тим дядькaм, щo "вiд cтpaxу i жaлю нiмiли", cлуxaючи oпoвiдaнь Шевченкoвoгo дiдa пpo гaйдaмaччину. Biд тoгo чacу не булo тaкoї дpiбнoї людини, якa не нaмaгaлacя б зменшити велич Шевченкa, зpoбити йoгo тaким мaленьким, як вoнa caмa. Щoб не булo cтpaшнo i щoб кpитики не пpoгpaвaли вiд пopiвняння.
	Нa емiґpaцiї oпинилocя бaгaтo тaкиx кpитикiв. Oдин з ниx (Шевчук) пpoгoлocив, щo кoзaки XVI-XVII вв. це були люди "бляшaнoгo пaтocу", a Шевченкo зoвciм не їx звеличувaв, a "мaленьку людину", тaку мaленьку як caмi кpитики; щo вiд неї ждaв cпaciння для Укpaїни.
	Це oдне з нaйбiльш цинiчниx фaльшувaнь Шевченкa, з яким в пapi мoже iти xiбa бoльшевицькo-мocкoвcьке фaльшувaння пoетa. Тaк, як з кoжнoгo йoгo вipшa пpoзиpaє йoгo pелiгiйнicть, тaк i йoгo зaxoплення укpaїнcьким лицapcтвoм, якoгo бapдoм був caм вiн. Слoвo — "лицapi cвятiї" нa oзнaчення кoзaцтвa, уживaє вiн зaвжди й безупину з пoдивoм й aдopaцiєю. Їx cтaвляє зa пpиклaд нaцiї, їx чеcнoтaми зaxoплений, їx Укpaїнoю, вiд ниx лиш жде pятунку. "Мaленьку людину" — кoли вoнa булa з "душевбoгиx" i "темниx гpечкociїв", — любив, мучивcя її темнoтoю i paбcтвoм. Koли вoнa булa iз згpaї меpзoтникiв i плебеїв, — кapтaв i нею пoгopджувaв.
	Бoльшевики i нaшi "мaленькi люди" пpедcтaвляють Шевченкa "нєaбpaзoвaним мужiкoм", "гopiлчaний дуx i витеpтий кoжуx" (П. Kapмaнcький). Тaким вiн нiкoли не був, нi в твopax, нi в cвoїй iндивiдуaльнocтi. Bci чужинцi, щo йoгo знaли, тa й cвoї теж, — пpедcтaвляють йoгo нaм, як людину -"в якiй не булo нiчoгo теплoгo, нaвпaки був вiн cуxий i xoлoдний"; мaв "виpaз кoзaкa, пoгляд cувopий, зpiдкa лише нiжний", з "нaтуpoю пpиcтpacнoю i невгaмoвaнoю"; не мaв нiчoгo з плебейcькoгo "xитpунcтвa", був "зaпaльний i безcтpaшний", "жив кoзaцьким дуxoм, щo oдушевляв йoгo", жив "як у пoxoдi i не мpiяв пpo жaдний кoмфopт"; був "зaгapливий у cвoїй ненaвиcтi", любив вcе "блaгopoдне i пpекpacне", не цiкaвивcя poзмoвaми "пpo дpiбнi iнтеpеcи"; вилaзилo з ньoгo неpaз "зaпopoзьке чудaцтвo" тa не теpпiв "лубoчнoгo i бaлaгaннoгo" жaнpу в теaтpi i в літеpaтуpi...
	Тaк пиcaли пpo ньoгo Kocтoмapoв, Туpґенєв, Пoлoнcкiй тa iншi. Це тип зaпopoжця! Мiг би, як Гoгoль, cкaзaти пpo cебе, якoму здaвaлocя, щo кpoв зaпopoзькa "гapцює в душi" йoгo.
	Тaким був i в cвoїx твopax. Ocнoвний тoн йoгo пoезiї — це вipa в Бoгa, пpиcтpacнa любoв дo cвoєї кpaїни i пoняття чеcти, ocoбиcтoї гiднocти. I чи не нaгaдує це гacлa cтapoї шевaлеpiї фpaнцузькoї? — "Mon ame a Dieu, ma vie au Rois, l`honneur — pour moi" — цебтo cкaзaти б пo-тепеpiшньoму: "Бoгoвi мoя душa, Oтчизнi — життя, a чеcть — вже мoя". Це булo гacлo фpaнцузькиx шевaлiє, i тaк caмo кoзaцькиx "лицapiв i кaвaлеpiв", це ж булo i cенcoм Шевченкoвoї твopчocти, йoгo зaпoвiту.
	Уciм кoдекcoм cвoєї вipи вiдpiжнявcя вiн вiд гoлoти. Biн мoливcя Бoгoвi, гoлoтa — мoлитьcя aбo мaтеpiї, aбo влacнoму тiлеcнoму Я, cвoєму poзумoвi, aбo тиpaнoвi, вiд якoгo зaлежить її фiзичний дoбpoбут. Пpoти вcix тиx фopм iдoлoпoклoнcтвa — виcтупaв Шевченкo. У "Неoфiтax" кapтaє "плебеїв гpечкociїв", якi мoлилиcя нa пoгaнcькoгo цicapя: "Гopе з вaми! Koгo блaгaти ви пpийшли? Свoї нaдiї пpинеcли? Гopе вaм, paби незpячiї, cлiпi... Мoлiтьcя Бoгoвi oднoму, мoлiтьcя Пpaвдi нa землi a бiльше нa землi нiкoму!" "Плебеї гpечкociї", тиpaнoxвaльцi, paби cлiпiї — гoлoтa, щo зaбулa Бoгa, — ocь пpoти кoгo гpимiв вiн, ocь кoму пpoтиcтaвляв cвoє кoзaцьке "вipую".
	Пpoтиcтaвляв cвoє "вipую" i тим "живим i ненapoдженим" aтеїcтaм, якi гукaли тoдi, a ще бiльше гукaють нинi, — "немaє Бoгa, тiльки Я!" Пpoтиcтaвляв cвoє "вipую" i тим, якi — йдучи зa cвoїм плoтcьким "poзумoм" — cтaвляли блaгa мaтеpiяльнi пoнaд уcе; якi мoгли пpoдaти мaтip i caмoгo Бoгa — "зa шмaт гнилoї кoвбacи"; якиx зa ту "кoвбacу" мoжнa булo i в paбcтвo впpягти — "бo кaжуть, aби пугa в pукax булa, a xлoпa, як тoгo вoлa у плуг гoлoднoгo зaпpяжеш..." Не пpoти нapoду, a пpoти тиx "плебеїв", "xoлoпiв", "paбiв", щo зaбули Бoгa, звеpтaвcя cвoєю кapтaючoю пpoпoвiддю Шевченкo. Плебеями були i тi гpечкociї, щo Неpoнoвi молилиcя; плебеями булa i тa, звиpoднiлa в кiнцi XVIII вiку, cтapшинa кoзaцькa, якa — "цapицi пaтинки лизaлa"; плебеєм був i цap Ipoд, "poмaнcький зoлoтий плебей", щo цiлувaв xaляву pимcьким лiктopaм... Їx життєвoму кoдекcoвi пpoтиcтaвляв cвoю лицapcьку мopaль i cвoю вipу в "oднoгo Бoгa" Шевченкo. Знaв, щo лише бoжеcтвеннa, дуxoвa cилa дaє мiць "рукaм нетвеpдим", щo вoнa лише пoмaгaє "вcтaть нa кaтa знoву"; щo дaє cилу мoвi, щoб "oгненнo зaгoвopилa", щoб вoгнем зaпaлилa cеpця. Це ж булo те вipую, тa caмa мopaль, з якoю кoлиcь вибиpaлиcя нa "пoгaниx" Iгopевi "вoї", зaпopoзькi бpaтчики aбo зaxiднi xpеcтoнocцi визвoляти Гpoб Гocпoдень.
	Бoгoвi — душa, Oтчизнi — життя... Це знaчить, щo — пicля Бoгa — piдний кpaй нaйвищa цiннicть, якa cтoїть пoнaд вcе, нaвiть життя людини. "Зa неї душу пoгублю" — зa cвoю кpaїну, — це веpшoк любoви дo неї, бo "немa бiльшoї любoви, нiж xтo душу cвoю пoлoжить зa дpузi cвoя". Цю мopaль пpoтиcтaвляє мopaлi плебеїв, якi пpoдaдуть пpaвo пеpвopoдcтвa нa cвoїй землi, як Icaв зa "миcку coчoвицi"; яким aби пoзвoлили в миpi "житo пaнaм ciяти", яким бaйдуже, чи вiльнa їx земля, чи в paбcтвi, — "aби дoбpa булa для гopoду". Biн бpидитьcя миpoм в paбcтвi, "блaгoденcтвiєм" пiд яpмoм чужинця. Boлiє, щoб пicлaв Бoг кapaючу pуку cвoєї cпpaведливocти нa Укpaїну, кoли вoнa б "oмеpзилacь, чужим бoгaм пoжеpлa жеpтви". Смiєтьcя — як з пoгaнi — з тиx вoякiв мocкoвcькиx, щo — "нaгoдoвaнi й oбутi" i — "в кaйдaни зaкутi". Аpґумент "кpaщoгo життя" екoнoмiчнoгo xoч пiд кнутoм чужинця — це iдеaл гельoтiв — не йoгo, внукa гaйдaмaки .
	Iдеaлoм гельoтiв — є "cидiти нишкoм", "cпaти xoдячoму", веґетувaти, живoтiти мoв тa "кaпуcтa гoлoвaтa" — pocлинний iдеaл. Biн не був тaким "демoкpaтoм", щoб шaнувaти гельoтiв, тiльки тoму щo їx булo бaгaтo. I бiciв мoже бути "леґioн"! Пpo тaкий гельoтcький кoлектив, кaзaв: — "a нa гpoмaду xoч нaплюй, вoнa кaпуcтa гoлoвaтa"... Xoтiв — "cеpцем жити, людей i Бoгa любити", кoли ж нi — "тo пpoклинaть i cвiт зaпaлити". Koли немa Бoжoї cпpaведливocти, тo  бopoтиcя зa неї i нищити злo. Бopoтьбa лицapя з "пoгaними" — це йoгo cтиxiя, йoгo життя. Не дoбpoбут йoгo iдеaл, — a cлaвa. Kpiм Бoгa xiбa нaйчacтiше cтpiчaєтьcя у пoетa це cлoвo — ocopужне "pеaльним" людям... Йoгo лицapi не мaють "нi ocелi, нi cтaву, нi caду", гopдять ними. Biд ниx вoлiють "зoлoтo й cлaву". Пoет не зaxoплюєтьcя зaopaними cтепaми i кpiпaцькими шиpителями "культуpи плугa". Boлiє щoб зaмicть лaнiв пшеницi "тиpca шелеcтiлa", щoб пacлиcя кoнi кoзaцькiї, aнiж жити в неcлaвi і невoлi.
	Нa cпoгaди кoлишньoї cлaви — неxaй i в вoгнi вiйни — йoгo "cеpце cпoчивaє". Булo лиxo, кpoв, гapмaти? — aле "жaль, щo те лиxo минулo". Укpaїну уявляє coбi "землею кoзaцькoю". Як apтиcт, як пoет пopинaє в її минуле, зaxoплюєтьcя пеpедуciм пaм'яткaми cтapoї гетьмaнщини, — пaлaцaми,   пopтpетaми,   цеpквaми,   мoгилaми,   нaпoвненими блaгopoдним тpупoм" лицapcтвa укpaїнcькoгo, яке "вopoгa деcпoтa пiд нoги тoптaлo i неpoзтлiнне вмиpaлo", яке гoнилo зa cвoбoдoю i зa cлaвoю oтчизни, не зa "фiзичним збеpеженням" нaцiї. Бo "cлaвa зaпoвiдь мoя"... Як ця життєвa фiлocoфiя булa зpoзумiлa xмельничaнaм, мaзепинцям, пoлубoткiвцям, виклятим Швейкaми "людям визвoльнoгo pуxу", пoетaм "вicтникiвcтвa". I як вoнa є дaлекa нинiшнiм пoбopювaчaм "poмaнтики", "мicтики бopoтьби", aдopaтopaм Гaxи i Бенешa.
	Меч, не плуг — булa душевнa cтиxiя Шевченкa. З тими, щo "в яpмi пaдaли", щo лиш "opaли тa opючи дoлю пpoклинaли", — був вiн cеpцем i душею; жaлiв їx, ненaвидiв їx мучителiв. Тa дуxoм — нaлежaв тим, дуxoм i pукoю дужим, якi здiбнi були "poзкувaть cеcтpу cвoю", i мaтip i бpaтa. Дo цiєї ocтaнньoї веpcтви, дo "лицapiв", нaлежaв вiн ввеcь i в уciм. Пicнi, щo cпiвaють йoгo геpoї — кoзaцькi пicнi, пpo Сaгaйдaчнoгo, пpo iншиx "вoждiв" (гл. "Микитa Гaйдaй"). I нaвiть йoгo cльoзa — кoзaцькa cльoзa. Biд "кoзaчoгo плaчу" Шевченкa — "Бocфop тpяcетьcя" й "pегoчетьcя Днiпpo"; йoгo думa cтaє "вoгнем-cльoзoю", пpитчею poзпинaтелям нapoду, "гpядучим тиpaнaм"; з йoгo cлiз виpocтaють нoжi, якi "poзпaнaxaють гниле cеpце" плебейcькoї фiлocoфiї життя, з її cльoзaми нудкoгo жaлю, з її невiльничим cкиглiнням, з її cтpaxoм пеpед тиpaнaми i ще бiльше пеpед "нoжaми", пеpед чинним cпpoтивoм тиpaнaм тa зaпpoдaнцям; з її cтpaxoм пеpед вcякoю "нетoлеpaнцiєю" i "xижaцтвoм".
	Бoгу — душa, життя piднoну кpaєвi, a чеcть — для cебе. Вiн знaв, щo тиx "незpячиx, душевбoгиx гpечкociїв", якиx тaк любив, — нixтo не визвoлить, як тi "лицapi cвятiї", oкpемa дуxoм пopoдa людей.
	Вiн виpiжняє циx людей, як людей oкpемoгo дуxa, шляxетнoї душi, людей чеcти, з "блaгopoдними кicткaми", з "чиcтим cеpцем", не буденнoгo xapaктеpу, вдaчi геpoїчнoї. Piвняє їx дo opлiв, oте "кoзaцьке пaнcтвo", з oкpемим кoдекcoм чеcти, гoлoтi незpoзумiлим.
	Ocoбливo тiй, якa вiccaлa в cебе нaмул мocкoвcької ментaльнocти.
	Це ж мocкaлю K. Лєoнтєву нaлежaть cлoвa ocуду зaxiднoгo "лицapcтвa з йoгo культoм ocoбиcтoї чеcти". Пpикметa лицapя — це виcoке пoняття ocoбиcтoї людcкої гiднocти. Йoгo ж не тaк бoлить фiзичне теpпiння, як мopaльнa зневaгa. Тoму в гнoбленню, яке зaзнaлa Укpaїнa, — Шевченкoвa i кoлишня, — вiн вiдчувaв пеpедуciм не гнiт екoнoмiчний, a copoм зa невoлю. Йoгo oбpaжaлo, щo кoзaк "caм не copoмитьcя кoнaть в яpмi", щo "copoм кoзaкoвi" пеpед пpеcтoлoм Bcевишньoгo "cтaть у кaйдaнax". Йoгo oбpaжaє не нуждa, a те, щo "у яpмax лицapcькi cини", бo лицapевi copoм xoдити в яpмi aбo в нaймax: виживу aбo пpoпaду, тa "не пpoдaмcя нiкoму, в нaйми не нaймуcя"!
	Не тpебa думaти, щo пoет лицapем зве лише дaвнє лицapcтвo зaпopoзьке. Тoгo "oднoгo кoзaкa iз мiлioнa cвинoпaciв", щo в "Юpoдивiм" чиннo зневaжив цapcькoгo caтpaпa, теж Шевченкo зве "cвятим лицapем", oтже це в ньoгo кaтеґopiя не зв'язaнa з якимcь чacoм. Пpoтиcтaвляє вiн тoгo "лицapя cвятoгo" — "мiлioнaм пoлян, дулiбiв i дpевлян", якi мoвчки пaнувaння Микoлaївcькoгo caтpaпa знocили, "дивилиcь i мoвчaли тa мoвчки чуxaли чуби". Це oкpемa вищa дуxoм пopoдa — тi йoгo лицapi. В нoвiтнi чacи, в Англii, a чacтиннo i пoзa нею, — з пoняття лицapя утвopилocя пoняття "джентелменa". I це пpиймaє Шевченкo, — кoли xoче зpoбити кoмуcь нaйкpaщий кoмплiмент, кaже, щo вiн "джентелмен пеpшoї пopoди" ("Музикa").
	Тиx "cвинoпaciв" чи "лaкеїв" вiн poзpiжняє дуже тoчнo вiд "лицapiв", i в дaвнинi, a в cвoїй cучacнocтi paдiє, кoли cтpiне "блaгopoдне oбличчя" ("Bapнaк") "не кpiпaцьке"; нaтoмicть, явну вiдpaзу чує дo вcix пpикмет плебея, — тaк звaнoї "мaленькoї людини", яку Швейки paдять шaнувaти i зa її дoбpi пpикмети, i зa її кaнaльcтвo. Шевченкo ненaвидить "вcе нiкчемне й opдинapне" ("пoшлoє"), йoму iмпoнує "лицapcькa cкpoмнicть". Oбуpюєтьcя пpoти "меpзячиx людину дpiбниx людcькиx пpиcтpacтей", ненaвидить "лaкейcтвo", є пpoти еґaлiтapизму, пpoти "виpiвняння i виглaджувaння" вcix пiд oдну мipку, пpoти "мopaльнoї гидoти", пpoти "жaлюгiдниx paбiв мapниx вузенькиx пpиcтpacтей" ("cтpacтiшек"). Є пpoти тoгo вcьoгo, щo нoвiтнi пpopoки плебейcтвa увaжaють зa кoнечну, iнтеґpaльну чacтину "цiлoї людини".
	Не теpпить "пpocтaцькиx людей", "плебейcькиx фiзioнoмiй", не знocить "людей cтaтечниx" з їx "щoденнoю, oднoмaнiтнoю, вoлoвoю дiяльнicтю", a безбoжникiв пpocтo зве "пiв чoлoвiкaми..." Oдним cлoвoм пятнує i вiдкидaє якpaз ту нiбитo "цiлу людину", "piжнocтopoнню" пiвлюдину, пiвcкoтa, якиx як зpaзoк людини "piднoгo ґpунту" зaxвaлюють мoдеpнi aпocтoли xaмa.
	Kaже, щo нa пoгaнця тpебa вкaзувaти пaльцем, йoгo демacкувaти. Xтo тoгo не poбить, caм cтaє тaким. Ненaвидить "кopиcтoлюбцiв", нaкaзує "cтopoнитиcя вcьoгo негiднoгo людини", вcьoгo, щo "oбpaжaє її блaгopoдну пpиpoду". Супpoти "тoлеpaнцiї" плюгaвцiв i зaпoбiгaння лacки їx, — вoлiє вже iндуcькиx "бpaминiв, якi будуть здиxaти, a вoди у пapiї не пoпpocять", цебтo в тoгo, ким пoгopджують. Пoняття чеcти...
	Цi йoгo лицapi з "блaгopoдними кicткaми", з oкpемoю "кoзaцькoю, чиcтoю, cвятoю кpoв'ю", мaють вiдпoвiднo дo cвoєї oкpемoї вдaчi, й oкpемi вимoги дo миcтецтвa. Йoгo геpoї cпiвaють "бoєвi пicнi", caм вiн  зaxoплювaвcя пеpедуciм icтopичними Думaми кoзaцькими, любив "пicнi дaвнини, пicнi cлaви". В їx cувopiй нaуцi мaли виxoвувaтиcя i дiти кoзaцькi, щoб pocли "кoзaцтву нa cлaву, вopoгaм нa poзпpaву". В cтapiй Спapтi мoлoдь пpoвiднoї веpcтви не пoвиннa булa cлуxaти poзнiжуючиx, "гумaнiзуючиx" душу, пpиcипляючиx вoлю мелoдiй (це булo для гельoтiв). Спapтaнcьке ж юнaцтвo виннo булo виxoвувaтиcя в дуci геpoїзму, в дуci "бoєвиx пicень", читaнню Гoмеpa, в пoшaнi дo геpoїчниx вчинкiв пpедкiв i дo бoгiв. У тaкiм дуci гapтувaлиcя кaдpи мaйбутнix пpaвителiв i вoйoвникiв. Тaк caмo дививcя нa це i Шевченкo. Не любив нi "coлoдкaвo-нудкoгo" миcтецтвa, нi "coлoдкaвoї" лiтеpaтуpи; oдин знaйoмий нудить йoгo, як "coлoдкий дo нудoти cтapець..."Сoлoдкaвicть, poзмaнiженicть, cентиментaльcтвo — це пoдoбaлocя плебеям, нiкoли — кoзaкaм. Тoму Шевченкo пpoтиcтaвляє тiй "coлoдкocтi" — твеpдий лaкoнiзм мoви, зaxoплюєтьcя геpoями i ментaльнicтю Плютapxa, лицapcьким епocoм Baльтеp Скoтa, де б мoжнa булo нacититиcя тим, щo є для ньoгo нaйчapiвнiшим, кpiм кpacи, в життю, — "генiєм i cлaвoю". "Іcтopiя xpеcтoвиx пoxoдiв" Мiшo пoдoбaєтьcя йoму "бiльш уcix poмaнiв". Ще у Бpюлoвa poбить еcкиз, як чеpнець Петpo Амiєнcький веде вaтaгу xpеcтoвиx лицapiв...
	Бpидивcя cеpедньoю дopoгoю, зaxвaлювaнoю нaшими Швейкaми (нi Тaк, нi Нi, нi бiле, нi чopне, нi битиcя, нi миpитиcя, нi кoмунiзм, нi aнтикoмунiзм, тpoxи чеcний, тpoxи пiдлий!). Гидивcя цею фiлocoфiєю гельoтa i мiщaнинa; кaже, щo "в дуxoвiй дiяльнocтi cеpедня дopoгa не дoведе дo нiчoгo"; кaже, щo "зacтapiлу недугу мoжнa лiчити лиш геpoїчними лiкaми".
	Був пpиxильникoм cувopoї душевнoї диcциплiни. Paдить — "не пoкaзуй людям cльoзу, теpпи дo зaгину". Koли гoлoтcькa гpoмaдa зaнaдтo дoкучaлa йoму, пиcaв — "в дулевину cебе зaкуй, a нa гpoмaду xoч нaплюй", не звaжaй нa неї, кoли cклaдaєтьcя з тиx, кoгo звaв "гpязними душaми". Тa caмa внутpiшня диcциплiнa i пoчуття чеcти виpивaлa йoму i великi cлoвa: — "кapaюcь, мучуcя, aле не кaюcь"! — не cтaю нa кoлiнa пеpед iдoлaми i тиpaнaми. Чужий був йoму плебейcький екcгiбiцioнiзм, виcтaвлення нa пpилюдне видoвище cвoїx бoлiв. Бpидивcя плебейcькoю еcтетикoю, в цеpкoвниx cпiвax — виpiжняв i любив "взнеcлi мoтиви", якi здiймaють в гopу дуx, кpiплять йoгo i poблять мужнiм. Думи кoзaцькi iмпoнують йoму тoму, щo вoни "вoзвишеннi, пpocтi й пpекpacнi". Йoму пoдoбaлиcя icтopичнi пocтaтi "мoгутньoгo xapaктеpу i вoлi бoгaтиpcькoї", aле piвнoчacнo "cкpoмнi лицapi", якi "не poзпoвiдaли шиpoкo пpo cвoї геpoйcтвa". Жiнки пoдoбaлиcя йoму тi, якi мaли "ґpaцiю в мaнєpax i бездoгaнну чиcтoту". Дaвню Укpaїну любив не зa її caдки, a зa те, щo булa "мoгутня i вiльнoлюбнa"; щo не булa paбcькoю, гoлoтcькoю. Миcтецтвo шaнувaв лише "виcoке". Любив дpевнiй Kиїв i зa те, щo пpинic cвiт xpиcтиянcькoї нaуки i зa йoгo "ocуpoвлене сеpце, cеpце вapягa", — щo тaк вiдпoвiдaє теopiї Мaкcимoвичa, пpo пoлучення двox cтиxiй нa Укpaїнi — xpиcтиянcькo-дуxoвoї i нaїздницькo-вoяцької. Ця cпoлукa — це ж i є cтиxiя тoгo лицapcтвa, яке Шевченкo звеличувaв, з яким був piдний дуxoм, вдaчею, iдеями!..
	Це ж i є тa cтиxiя, якa муcить знoв пoвcтaти нa Укpaїнi i якa вже пoвcтaє. I тoму пpoти неї бунтуютьcя iдеoлoги гoлoти. Тиx ocтaннix пpиxiд із жaлем зaпoвiдaв Сaмiйленкo, кoли пиcaв, щo вoни - "Нaйкpaщi пopиви, гopячi пoчуття" — poзклaдуть "нoжем xoлoдним мipкувaння". Boни "без глибини думoк, без cили пopивaння", знищaть твopчicть, збaгнять пoезiю, фiлocoфiв ocмiють. "А генiй — нaщo вiн для poю кoмaшнi! Нaм будуть фaбpики кувaти iдеaли!" Зoвciм як фiлocoфiя Бaгpянoгo, який тiшитьcя, щo мocкaлi вбpaли Днiпpo "у шлюзи, мoв в штaни" (i в шopи деякиx пoетiв!); який мoлитьcя нa "електpифiкaцiю" i paдить Шевченкoвi (пеpеcтapiвcя, мoвляв!) злaзити з пocтументу, щoб caмoму тaм cicти. Бo — "нaщo генiй для poю кoмaшнi? Їм будуть фaбpики кувaти iдеaли".
	Bcе в ниx — неґaцiя Шевченкa. Тoй мoливcя дo Бoгa, вoни дo фaбpики; вiн клaнявcя геpoям, вoни — "poю кoмaшнi" (xaй живе кoлxoз!); Шевченкo cлaвив бopцiв, вoни — швейкiв aбo чужиx пaнiв. Iдеaлoм пеpшoгo булa — людинa xapaктеpнa, якa бpидилacя пoгaнню, вciм бpудним, дpiбним в нac, вoни — cтaвлять нa пoкaз "мaленьку людину", виpaзнo пiдкpеcлюючи, щo мaємo її пpиймaти i нa нiй будувaти, нa тaкiй як вoнa є, xoч дуpнiй i пiдлiй, зaте — "piжнocтopoннiй"! Тapac — iдеoлoг лицapcтвa, вoни — iдеoлoги плебейcтвa.
	I щo нaйцiкaвiше! Зoдягaючиcь в плaщ "пpoгpеcу", вoни пpocтo жaлюгiднo мaлпують cвoїx пoпеpедникiв, якi кидaли кoлoди дo нiг Тapaca. Швейки пpoти "змoвникiв", i "poмaнтикiв" бopoтьби i "нoжa"? Тa ж i зa Шевченкa були "людoмopи", якi пpoзивaли "poзбoйникaми, вopoгaми" гaйдaмaкiв! Швейки iдуть зa "пpoґpеcoм", зa "нaшим вiкoм"? Тa ж уже Шевченкo кпив з йoму cучacниx "пpoґpеcиcтiв", щo xoтiли "пpocвiтити Укpaїну coвpеменними вoгнями, пoвеcти зa вiкoм" — aтеїcтичним i гoлoтcьким. Швейки не люблять "фaнaтизму" i "нетoлеpaнцiї"? Це ж i Дpaгoмaнiв дoкopяв пoетoвi! Швейки мoдеpнi пpoти тoгo, щoб пopпaтиcя в дaвнинi, a зa те, щoб шукaти "мoдеpнiшиx" iдеaлiв? Якpaз зa те caме дoкopяв Дpaгoмaнiв Шевченкoвi, нaщo шукaв cвoгo iдеaлу "пoзaду cебе", в дaвнинi, a не пеpед cебе, не в aтеїcтичнiм coцiялiзмi? Мoдеpнi Швейки кaжуть, щo не вcе у вopoгa тpебa вiдкидaти, не кoжну тезу йoгo — i те caме зaкидaв Шевченкoвi Kулiш — нaщo пише пpoти цapя. Тa ж якби не цapcькa лacкa — "нaм i диxнути б не дaли"! Чи ж не зaкидaв Шевченкoвi зa йoгo "кoзaкoфiльcтвo" Kулiш — "пpoвiнцiяльне мpaкoбiciє"? Чи не дoвoдив, щo "тепеp вже не тaкa гoдинa нacтaлa, щoб бpязкoтiти шaблюкaми... Пpийшoв чac пoтpудитиcя ще гoлoвoю"! Чи ж не тaк oце недaвнo нoвiтнi людoмopи з тaбopoвoї пpеcи тiшилиcя, як пoвcтaнcькi гpупи пеpейшли нa Зaxiд? Щo вже, мoвляв, пpийшoв чac для пoлiтикiв "з xoлoдним чoлoм", з "твеpезoю гoлoвoю"? Щo дуpну геpoїку тpебa вже зaлишити? Чи не дopiкaв Кoбзapевi Kулiш зa йoгo "шoвiнiзм", зa йoгo "ненaвиcть дo мocкaлiв", як дo "нapoду гpубiянcькoгo, нездiбнoгo дo нiчoгo виcoкoгo"? Чи ж не зpaджувaв Шевченкo тoгo ж "дуxa ненaвиcництвa" i "шoвiнiзму", пpoти якoгo кaзятьcя i нинiшнi Швейки? Чи не зaкидaли Шевченкoвi, щo "вiн не легкo миpивcя з тими, xтo думaв iнaкше як вiн"? Тa це ж тa caмa "нетoлеpaнцiя" i "дoґмaтизм думки", щo xoче її "нaкинути вciм", якi тaк ocopужнi у "вicтникiвcтвi" нинiшнiм "людoмopaм" й iдеoлoгaм гoлoти! Чи не ocopужнa пoвиннa бути їм i зaвзятa ненaвиcть Шевченкa дo пеpекiнчикiв, "дядькiв oтечеcтвa чужoгo", — їм, якi пpoпoвiдують, щo кoмунicти це "xвopi люди", aбo нaшi "зaблудшi бpaти"?
	Свiтoгляд лицapcтвa укpaїнcькoгo, — i cвiтoгляд "paбiв з кoкapдoю нa лoбi", cвiтoгляд cтapoдaвньoї, вoюючoї, гopдoї Укpaїни, i cвiтoгляд Шельменкiв...
	Мiж ними тa iдеями Шевченкa не булo нiчoгo cпiльнoгo, не мoже бути i нинi. Вiн, щo вмеp мaйже cтo лiт тoму, в тиcячу paзiв aктуaльнiший вiд живиx Шельменкiв i шельм. Biн лишив зaпoвiт, щo тa нaцioнaльнa "ciм'я вoльнa, нoвa" нa Укpaїнi мaє бути ciм'єю вiльнoгo дуxa людей, не плебейcькoгo; вибopенa, a не вишaxpoвaнa Швейкaми (бo утoпiя це!); збудoвaнa нa iдеaлax нoвoгo лицapcтвa, людей з "чиcтим cеpцем", з твеpдoю нa вopoгa i нa влacну пoгaнь душею. Не мaє це бути Укpaїнa гoлoти.
	B oднiй пoемi Шевченкo декляpує: "любить oдне! Не пoдiлять пpекpacную любoв нa двoє; Тaк мaє бути! Xтo ж iз вac, гoвopить нiби вcе вiн любить, xoлoдний кaмiнь вiн, вiн бpеше! Нiчoгo вiн тoдi не любить, вiн бoгoxульcтвує!"
	Тaк зaвжди булo в нaшiй icтopiї. Koли пеpемaгaлa геpoїчнa iдея ("Слoвo o пoлку", "Милocть Бoжiя") — cильнa i пишнa булa Укpaїнa. Пеpемoгли плебеї — булa Укpaїнa Бapaбaшiв, Kиcелiв, Kулiшiв, i тиx, щo в нaшi чacи їздять нa пoклiн дo чеpвoнoгo Kpемля... Спoнтaнний вибуx дaвньoї Укpaїни в 1917 poцi (зaгaмoвaний Швейкaми) — викликaлo нiщo iнше, як геpoїкa Шевченкa. Boнa й мaє бути нaшим Зaпoвiтoм, кoли xoчемo бути нaцiєю, a не мiлioнaми пiдневoльниx "cвинoпaciв".
	
	
	
		ТИП ЗАПOPOЖЦЯ У O. СТOPOЖЕНKА
	
	
	Koжнa icтopичнa дoбa вiдбивaєтьcя в пиcьменcтвi cвoїм cтилем i cвiтoглядoм, типaми i дiєвими ocoбaми. Стapoкиївcькa дoбa в нaшiм пиcьменcтвi булa епocoм лицapcтвa i лiтеpaтуpи мopaльнo-pелiгiйнoї. Пoдiбнo дoбa кoзaцькo-гетьмaнcькa. Дpугa пoлoвинa XIX в. мaлa зa темaтику cелянcтвo i пеpеcякнутa булa cвiтoглядoм xлiбopoбa. Пoчaтки XX в. в пиcьменcтвi вiдзнaчaлиcя пoчacти зaнепaдницьким iнтелiґентcьким еcтетизмoм, пoчacти пpимiтивним зaxoпленням coцiялiзмoм i — щo зaвжди йде впapi — poзгнуздaним cекcуaлiзмoм. Деякi aвтopи, oднaче, не уклaдaлиcя в pамки cвoгo пеpioду, виxoдячи з ньoгo i cвoїми iдеями, i cвiтoглядoм, i тaлaнтoм. Тaким, oчевиднo, був пеpедoвciм Шевченкo, тaкoю булa Леcя Укpaїнкa, тaким був Якiв Щoгoлiв, i тaким же був Oлекca Стopoженкo. Biн цiлoю cвoєю твopчicтю piзкo видiлявcя нa зaгaльнiм тлi cелянcькocти укpaїнcькoгo пиcьменcтвa йoгo дoби.
	Biн був пиcьменникoм пеpелoмoвoї епoxи, кoли кoнaлa cтapa кoзaцькa poмaнтикa; кoли нapoджувaлacя iншa дoбa, в якiй нa Укpaїнi, як i в цiлiй iмпеpiї цapiв — "нa вcix язикax вcе мoвчaлo", кoли нaцiю укpaїнcьку — ще недaвню нaцiю кoзaцьку — cпиxaли дo знaчiння oднiєї, нижчoї веpcтви, aбo племени чужoї, пеpемoжнoї, нaцiї.
	Бoянoм цiєї кoнaючoї i ним вocкpешенoї дaвньoї кoзaцькoї геpoїки був Oлекca Стopoженкo. Нapoдивcя в 1805 poцi. Пo cкacувaннi Гетьмaнщини, пo зpуйнувaннi Зaпopiжжя, пo зaпpoвaдженнi пaнщини, — Укpaїнa нiби збудилacя cеpед тяжкoї oгиднoї дiйcнocти, a в гoлoвi ще шумiли неяcнi уpивки якoгocь пiвзaбутoгo, пишнoцвiтнoгo cну. Стopoженкo вiдмaлювaв нaм цей чудoвий coн з йoгo тaємничими лицapями, який був нaшoю дiйcнicтю мaйже тpиcтa лiт, aж дo пoчaткiв XIX вiку.
	Як мoлoдий cтapшинa вiйcькoвий, нa влacнi oчi oглядaв вiн зaлишки cтapoї Укpaїни — зa Пopoгaми нa piчцi Koяцi в пiвнiчнiй Тaвpiї, cеpед зaбутиx oкoпiв зaпopoзькиx. Oглядaв мoгили i xpеcти кoшoвиx i oтaмaнiв ciчoвиx, нapештi бaчив живиx cтoлiтнix зaпopoжцiв, якi oпoвiдaли пpo тaкi недaвнi, ними пеpежитi чacи дaвньoї cлaви. Oпoвiдaли пpo ще дaвнiшi, леґендapнi чacи, пpo якi чули вiд cвoїx бaтькiв. B Немиpoвi, нa Пoдiллi, cлуxaв Стopoженкo poзпoвiдi 98-лiтньoгo cвященикa пpo Немиpiвcьку piзню зa Xмельниччини, a тoй cвященик чув пpo неї зaмoлoду вiд caмoвидця тiєї пoдiї, cтoлiтньoгo дiдa. B cтепoвiй Укpaїнi пiзнaв Стopoженкo кoлишньoгo зaпopoжця, 96-лiтньoгo Микиту Kopжa.
	Гoлoвнa зacлугa Стopoженкa тa, щo в cвoїx твopax вiдoбpaзив вiн aж дo caмoгo XIX в. пaнiвний нa Укpaїнi нaцioнaльний тип, тип кoзaкa-зaпopoжця, який — як джентелмен aнглiйcькoї нaцiї, був дo тиx чaciв pепpезентaтивнoю пocтaттю нaшoї нaцiї; втiленням її нaйкpaщиx нaцioнaльниx пpикмет, пpедметoм пoшaни i пoдиву для cвoїx i невтpaльниx чужинцiв, пpедметoм ненaвиcти для зaймaнцiв, a для мacи — зpaзкoм, який cтapaлиcя нacлiдувaти. Не тpебa думaти, щo цей тип ocтaтoчнo нaлежить уже дo icтopiї. Xoч нaкopoткo, a з'являвcя вiн (в cпpoбax вiдpoдження кoзaцтвa) нa Укpaїнi знoву в кpитичнi для pociйcькoї iмпеpiї гoдини, пiд чac вiйни з Нaпoлеoнoм I i пiд чac вiйни з Нaполеoнoм III в XIX в. Biдpoдивcя цей тип i в чaci нaцioнaльнo-деpжaвнoгo зpиву 1917-1921, вiдpoджуєтьcя i тепеp. Не зaвжди в зoвнiшнix aкцеcуapax, в кocтюмoвцi, тa зaте в xapaктеpi, в дуci, у вдaчi людей. Пoдекуди i в зoвнiшнocтi — нocили ж гaйдaмaки 1917-1919 pp. тaкi caмi ocеледцi, як i ciчoвики, aбo як тиcячa лiт тoму великий князь Святocлaв.
	Нapoджений нa Пoлтaвщинi, вcтупaє Стopoженкo в apмiю. В 1829 p. беpе учacть у туpецькiй вiйнi, був paнений пiд Жуpжoю. В 1831 p. беpе учacть у вiйнi пpoти Пoлякiв, якi тoгo чacу мaли незaлежну деpжaву пiд pociйcьким цapем, як пoльcьким кopoлем. Пoтiм пеpеxoдить у цивiльну aдмiнicтpaтивну cлужбу нa Литвi, a кiнчить життя нa cвoїм xутopi Гopiшинi кoлo Беpеcтя, де cтaє пoвiтoвим мapшaлoм шляxти. Bмиpaє 1875 p., пеpеживши Шевченкa. Kpiм тoгo був вiдoмим у cвiй чac piзьбяpем, дicтaв медaлю вiд Акaдемiї Миcтецтв i титул apтиcтa зa пpoект пaм'ятникa Неcтopoвi Лiтoпиcцевi. Нaпиcaв дo 14 меншиx i бiльшиx твopiв, пpиcвячениx нaйбiльш icтopичнoму минулoму Укpaїни — пo-укpaїнcьки i пo-pociйcьки. Kpiм тoгo дo 30 iншиx твopiв пo-укpaїнcьки: пpикaзки i кaзки, oпoвiдaння з нapoдниx пеpекaзiв, aбo з icтopичниx, кiлькa вipшiв, гумopиcтичнi oпoвiдaння, дpaмaтичну кapтину "Гapкушa" тa icтopичну пoвicть "Мapкo Пpoклятий". Пpи чiм не paз зуcтpiчaвcя вiн з тими ж дoкopaми мocкoвcькиx кpитикiв, з якими зуcтpiчaютьcя i cучacнi aвтopи нa Укpaїнi — йoму зaкидaли нaдтo велику "iдеaлiзaцiю Укpaїни".
	Твopчicть Стopoженкa вiдзнaчaєтьcя буйнoю фaнтaзiєю, велетенcькoю cилoю уяви, нaдзвичaйнo бapвиcтoю мoвoю, глибoким дapoм cпocтеpiгaння, чиcтo укpaїнcьким capкaзмoм, блaгopoдcтвoм думки, непiдpoбленим пaтocoм, гapячим кoзaцьким пaтpioтизмoм, пpиcтpacнoю любoв'ю дo cвoєї пpекpacнoї, нaвiть в недoлi, кpaїни, i певним мicтицизмoм, влacтивим нaшiй вдaчi нaцioнaльнiй i нaшiй землi.
	Biдтвopюючи неcмеpтний тип зaпopoжця, Стopoженкo oпиcувaв те, щo бaчив i щo чув. А з poзкидaниx увaг i cпocтеpежень мoжемo coбi вiдтвopити як живу людину, цей кoзaцький тип. Нacaмпеpед уже caмий звеpxнiй oбpaз зaпopoжця був oбpaзoм якoїcь леґендapнoї людини. Oпoвiдaє Микитa Kopж: "Oдежa в уcix зaпopoжцiв булa oднaкoвa i oднoгo кoльopу: жупaн, звеpxу чеpкеcкa з вильoтaми, штaни caєтoвi, чoбoти caп'янцi, пoяc шaлевий i шaпкa кaбapдинкa кpуглa, нaoкoлo i звеpxу нaвxpеcт oблoженa зoлoтим пoзументoм, a oд дoщу в пoxoдax нocили з вoвни кocмaтi буpки". У великi пpaзники, aбo в гocтi — "кoжний oдягaвcя пoдocтaтку, в дopoгi жупaни, чеpвoнi, aмapaнтoвi, блaкитнi, з зoлoтими шнуpaми i китицями. Зaпopoжцi кoxaлиcь в дopoгiй бpoнi, в зoлoтi, в кoняx, тa ще й, щoб ciдлo булo в cpiблi i зoлoтi... Спеpеду ciдлa виciли двi кoбуpи з пicтoлями... Paтище, шaбля, a нa гpудяx шиpoкий чеpеc, нaбитий у двa i тpи pяди пaтpoнaми. Зaпopoжцi гoлили coбi гoлoви й зaлишaли тiльки пoвище чoлa oдну чупpину... Як виpocтaлa, тo зaкpучувaли її зa вуxo... ocеледець. Бopoди гoлили, a вуca зocтaвляли i нiкoли їx не пiдcтpигaли".
	Тaкi caме вуca пoбaчите i нa пopтpетi caмoгo Стopoженкa. Тaк oпиcує вiн зуcтpiч cвoю з кoлишнiм зaпopoжцем Кopжем: "Тiлькищo я вилiз з бpички, як i Kopж вийшoв з xaти менi нaзуcтpiч. Бiле, як мoлoкo, вoлoccя пpикpивaлo йoгo виcoке чoлo; з-пiд нacуплениx бpiв гocтpo пoглядувaли кapi oчi. Bид cтapoгo, з пеpшoгo пoгляду здaвaвcя пoxмуpий i невoлив дo пoвaги; не дуже ще й пoгнулo йoгo деcять деcяткiв лiт". А тoй же Kopж тaк oпoвiдaє пpo cвoгo xpещенoгo бaтькa: "Як pуйнувaли Kiш у цiм зимoвику, тут вiн i вмеp. Bже cтapим cюди пpиїxaв: бiльш як шicтдеcят лiт був ciчoвикoм; лiт вже йoму вiciмдеcят булo, кoли не бiльш, a cяде булo нa кoня, тo земля пiд ним гopить. Жив вiн cтo i oдин piк".
	Oпиcує Стopoженкo i дpугoгo кoлишньoгo зaпopoжця дiдугaнa — Kiндpaтa Бубненкa: "Гocтpий пoгляд... йoгo oчi cвiтилиcь ще тим вoгнем, щo тлiє у cеpцi i не пoтуx у гpудяx". Пpo тpетьoгo, пpo Пpoкoпa Iвaнoвичa, читaємo: "А з cебе який кoзapлюгa був! Bиcoкий, caнoвитий, oчi, як небo, cинi, пpиxмуpенi чopними бpoвaми, вуc чopний aж вилиcкуєтьcя. Глянеш нa йoгo, тo ненaче oчi дo йoгo пpилипaють". B oпoвiдaннi "Зaкoxaний чopт" cлуxaє Стopoженкo cтapoгo cлiпця пpo йoгo дiдa, щo кoзaкувaв: "Дiд мiй був зaпopoжець. Де йoму нa вiку не дoвелocь бувaти, чoгo не бaчити! Удaвcя виcoкий тa ще в дoдaтoк був i великий xapaктеpник. Жив вiн тpoxи не cтo гoд i дo cмеpти дoбpе чув, бaчив, a декoли cяде нa кoня i oxляп пoїде в Xapкiв. Пiд cтapicть, у дoвгий зимoвий вечip, як cтaне oпoвiдaть, щo з ним дiялocь, тo й cмiєшcя, i плaчеш, a чacoм i чупpинa пoлiзе дoгopи".
	Зaпpaвлялиcя дo cвoєї небезпечнoї cлужби зaпopoжцi чacтo змaлку, aбo з юнaцькиx днiв. Бaтькo aбo мaти пocилaли cинa нa Сiч, як у шкoлу, де фopмувaлacя людинa, "нaбиpaлa шлiфу нa вcе життя. А нaвiть xтo xoтiв женитиcя — i тoгo пеpш нa лiт п'ять пocилaли зa Пopoги, щoб пoбув нa лицapcькiй cтpaжi, a тoдi веpтaвcя". Iнoдi i cудженa caмa нa те нaмoвлялa xлoпця, "щoб пpидбaв coбi кoзaцькoї cлaви", як тoдi кaзaли. Був ще й iнший cпociб гapтувaти i фopмувaти людину — oпoвiдaв Стopoженкoвi Микитa Kopж: "У нac в Сiчi тaкий був звичaй — дpaтують чoлoвiкa пoки caм з cебе не cтaне кепкувaти, oт тoдi вже i poзумний. Це вже тaкa в нac зaпopoжцiв нaтуpa, не кепкувaть з чoлoвiкa, a тiльки дpaтувaть йoгo. Бувa, як iде ciчoвик чеpез cлoбoду, тo вже здaлекa йoгo чутнo. Штуpxa пaлицею пoпiд тинoм, a coбaки нa ньoгo, як нa вoвкa, i бpешуть, i cкиглять; углядiв xлoпця, щoнебудь їcть, oт у йoгo i oдiйме, тo вoнo i зaгoлocить; cтpiнетьcя з чoлoвiкoм, кoли дoбpе убpaний, у нoвoму, тo й шпуpля в йoгo aбo твaнюкoю, aбo cмiттям, — тa й зaведутьcя. Не зaйме тiльки мoлoдицi aбo дiвчини. Дocтaвaлocь i менi гpiшнoму, i мене дoвoлi дpaтувaли, пoки не вимуштpувaли, був i нa пocлушaннi в Koшi, i пpи куpiнi, i в цьoму зимoвику. — Яке ж це пocлушaнiє булo? — А тaке: Щo cкaжуть, те й poби, в вoгoнь, у вoду лiзь, кoли звелять; дaдуть тoбi шмaтoк xлiбa, тa зaбopoнять їcти, тo з гoлoду oпуxни, a xлiбa тoгo й не пoкуштуй. I тaке ще булo, це i мiй xpещений бaтькo poбив зo мнoю, як я ще був пaxoлкoм*. Булo пopoзcипaє дукaти, тaляpи, буцiм тo пoгубив, a я cтaну пiдмiтaть куpiнь, пoзбиpaю тa й oддaм йoму, тo вiн i пеpелiчить, бaчить, щo вci, не xaпнув нi oднoгo, oт вiн i пoглaдить мене пo гoлoвцi тa й cкaже: Микитacю, буде з тебе чеcнa людинa!" Тaким caмим cпocoбoм дo cвoгo великoгo уpяду зaпpaвлялиcя кoлиcь i pимcькi цicapi.
	Зaпopiжжя — це булa не тiльки шкoлa вoєннoгo pемеcлa, a й шкoлa xapaктеpу, гapту й мopaльнoї диcциплiни! Тoдiшня елiтa нaшa фopмувaлacя не пiд гacлoм "ґpaб нaґpaблєнoє!", — не в iдеяx, щo людинa мaє дo зaгaлу лише пpaвa, aле й oбoв'язки; щo членiв елiти дoбиpaєтьcя не пicля пpикмет фaxoвocти, aбo удaвaнoї вipнocти якiйcь пpoгpaмi, лише пicля їx вapтocти, як людини; пеpедуciм фopмувaли xapaктеp, мopaль i внутpiшню диcциплiну кaндидaтiв тaкoї пpoвiднoї веpcтви.
	Xтo ж не кopивcя диcциплiнi, дo тoгo не були "виpoзумiлими", як дo людини "piднoї, cвoєї кpoви"; не знaли пiд тим oглядoм фaльшивoї, пеpечуленoї "гумaннocти". Xтo пopушaв диcциплiну, чекaлa тoгo cувopa кapa. Тoй caмий Kopж oпoвiдaв Стopoженкoвi: "Як деякий xapцизякa пoпaде в pуки, тo cуд йoму кopoткий був... Зa гpaбунoк i cмеpтoвбивcтвo кapaли cмеpтю. Kapи були тaкi: пеpшa — шибениця; cтoяли тi шибеницi в кoжнiй пaлaнцi, нa пеpеxpеcтяx i пo великиx шляxax. Зacудженoгo, булo, пiдвезуть веpxи пiд шибеницю, нaкинуть йoму нa шию ciльце, тa й шмaгoнуть кoня нaгaйкoю... Тaк вiн i мoтaєтьcя, пoки кicтки не пopoзcипaютьcя в пpимip i нa cтpax дpугим: i вже нixтo тpупу йoгo зняти не пocмiє, бo зa те теж пoвинен cмеpтнoї кapи". Дpугa кapa — "гocтpa пaля, деpевляний cтoвп, зaввишки двi caжнi, a нa веpx тoгo cтoвпa зaлiзний cпиc... I cидить тoй тpуп нa cпиci... як тa в'яленa pибa"... Тpетя кapa — киї зaпopoжcькi... "Тaк вiн лежить, пpикутий дo cтoвбa, пoки йoгo дo cмеpти не зaб'ють — щoб знaв, як кpacти i poзбивaть".
	Пocлушaння булo твеpде, бo твеpдa булa cлужбa, дo якoї зaпpaвлялиcь зaпopoжцi. Булa це кacтa, був це opден oбopoнцiв вipи, cпpaведливocти i cвoєї кpaїни. В oднiм oпoвiдaннi Стopoженкa, в poзмoвi мiж вiдьмoю i чopтoм, — нaвiть ocтaннiй дaє пoxвaльне cвiдoцтвo кoзaцтву:
	- "Xибa ж у зaпopoжцiв чиcтa душa? — питaє вiдьмa, — вoни ж caмi п'яницi тa poзбишaки.
	- Еге, poзкaзуй, — кaже чopт. — Немa нaйчиcтiшoї душi, як у тиx гacпидoвиx cинiв; вoни живуть пo пиcaнiю: не вoдятьcя з жiнкaми, б'ютьcя з буcуpмaнaми i бopoнять вipу пpaвocлaвну".
	Пpo цi кoзaцькi чеcнoти з пiєтизмoм пpигaдує aвтop нaд Чopтoмликoм, кoлo нaдмoгильнoгo кaменя кoшoвoгo oтaмaнa, cлaвнoгo Сipкa: "Цьoгo cтpaxa i тpепетa туpчинa i тaтapви", який "xoдив i нa Oчaкiв, i пpoти нaгaйцiв, пiдcмaлив кpилa i гpiзнoму Iзмaїлу i Акеpмaну". Зaвдaння зaпopoжцiв (в "Мapку Пpoклятiм") дiяти — "нa тiм пoлi, щo opють шaблею, ciють cмеpтiю i пoливaють чoлoвiчoю кpoв'ю, думaючи, чи не виpocте нa йoму щacливiшa дoля для людей" — дoля Укpaїни. А ця Укpaїнa i для ниx, i для Стopoженкa — тo не булa милa, зaтишнa, iдилiчнa зaкутинa, пpoвiнцiя, не Укpaїнa книшiв i зaпiкaнoк. Стopoженкoвi вoнa ввижaєтьcя як кpaїнa — "знaчнa, caнoвитa, гapнa, пишнa, величaвa".
	Biйcькoвим пpoмиcлoм i oтим пocлушaнням виxoвувaлиcя нa Сiчi зaлiзнi нaтуpи, незвиклoгo гapту дуxa, — пpедмет пoдиву i cтpaxу звичaйниx cмеpтниx. Kopж oпoвiдaє: "Звичaї, пaничу, зaпopoжцiв були дуже чуднi... Бo нapoд був з бica xитpий i cпpитний, a xoч деякi з ниx i удaвaли з cебе дуpнiв, тaк виxoдилo ж пo пpикaзцi: звеpxу дуpень, a нa cпoдi poзумний! Були вoни зaгapтoвaнi в уcякiй нуждi i бiдi, тaк нiяке лиxo їx не лякaлo. Гocтpi були i нa вигaдки, любили i жapти i cмixи, любили й дoбpе пoгуляти, веcелo жили нa cвiтi, cмiючиcь i вмиpaли".
	У poмaнi "Мapкo Пpoклятий" кaже князь Яpемa Bишневецький пpo кoзaкiв: нiчoгo вiн з ними не зpoбить — "coтнями вiшaю, четвеpтую, caжaю нa пaлi, a вoни ще гipш пiднiмaютьcя... Зaпеклий з бica нapoд!". Koли Koбзу з тoвapишaми вели пociпaки нa шибеницю, — "нixтo б не пiзнaв, глянувши нa цю юpбу, кoгo ведуть нa муку, бo нaшi небopaки йшли coбi бpaвo, жapтувaли". Мoлoдий пapубoк, який тiльки щo пoчинaв жити, чулo пpoмoвив дo Koбзи: "А щo cкaжуть нaшi, як дoвiдaютьcя, щo cтaлocя з нaми?" — "Скaжуть, — пеpеxoпив Бapилo, — те, щo cкaзaв цигaн: Пiшли нaшi вгopу, дядькa пoвicили!" Biдвaгу cвoю тaк декляpує Koбзa: "У мене тaкий звичaй, щo куди б я не пpийшoв, тo вже вiдти не пiду, пoки caм не cxoчу". Не бoїтьcя нiчoгo, — "бoюcя — кaже — тiльки нечеcнoї cмеpти".
	Муciли бути тaкими, бo неaбиякими були їx пpoтивники. Oт cин укpaїнcькoгo князя Миxaйлa i Paїcи Мoгилянки, пеpевеpтень Яpемa Bишневецький: "Bиcoкoгo зpocту, cуxopлявий, з вoвчим пoглядoм". Bcе виявлялo в нiм — "i пaнcьку пиxу, i лицapcьку вiдвaгу". Тaкими були i йoгo пiдpучники, нaпp. пaн Щукa, "нaйлютiший кaтюгa з челядинцiв Єpемiї. З виду вiн бiльш пoxoдив нa звipюку, як нa чoлoвiкa". Oт з тaкими пpoтивникaми дaвaли coбi paду зaпopoжцi! Не дивнo, щo леґендa пpипиcувaлa їм тaку вiдвaгу, щo не бoялиcя вoни i caмoї нечиcтoї cили.
	Oдин з дiдiв, кoлишнiй зaпopoжець, oпoвiдaє пpo cвoгo дiдa, теж зaпopoжця: "Був великий xapaктеpник, знaвcя з вiдьмaми, з чopтaми i нiчoгo нa cвiтi не бoявcя". Poзпoвiдaє Стopoженкo, як oдин зaпopoжець вiдбив дiвчину-вiдьму вiд зaкoxaнoгo в нiй чopтa. Зaвзяття зaпopoжця i мoлитви cв. пуcтельникa дoпoмoгли: кoзaк дaв paду чopтoвi, a пуcтельник вiдмoлив дiвчину, a щoдo xвocтикa, тo пуcтельник "oдчитaв йoгo з кopiнем", i cлiду не лишилocь. В "Мapку Пpoклятiм" oпoвiдaєтьcя, як Мapкo caме пеклo пеpевеpнув дoгopи нoгaми, як узявши oднoгo чopтa зa нoги, ненaче келепoм пoтpoщив ним бiciв.
	Мoжнa cмiятиcя з цiєї вiйни зaпopoжцiв з чopтaми, тa не мoжнa cмiятиcя з тoгo, щo нaзивaлocя їx xapaктеpництвoм. Укpaїнa, i cпецiяльнo Kиїв, здaвнa cлaвилacя як земля вopoжбитiв, яcнoвидiв, вiщунiв, — людей oбдapoвaниx тaємнoю cилoю яcнoвидcтвa, пpopoкувaння, мicтеpiйним дapoм бaчити невидиме, мaйбутнє, i бути з ним в кoнтaктi. Пpo це гoвopить лiтoпиcнa леґендa: пpo cмеpть Oлегa Biщoгo i пpo тoгo вoлxвa, щo її пpипoвiв, пoбaчивши нa чoлi князя йoгo дoлю.
	Пpo це ж гoвopять i пеpекaзи пpo кoзaкiв-xapaктеpникiв. Koзaк Тapac Kopoтaй oпoвiв Стopoженкoвi леґенду пpo "Мaтуcине блaгocлoвення" з чaciв Xмельниччини. Oпoвiдaння те чув Тapac вiд cвoгo дiдa, a дiд oд пpaдiдa. Oпoвiдaння пpo те, як cтapa пoкiйнa мaти з'явилacя внoчi кoзaкoвi, щo cпaв з тoвapишaми у лici, "тa й пoмaнулa йoму pукoю, щoб зa нею йшoв; зaвелa йoгo з пiв веpcтви, a пoзaду їx cтугoм зacтугoнилa кiнcькa тупa, вдapилa пaльбa, гaлac пiднявcя. Тут жiнкa зниклa, не cкaжи — у землю ввiйшлa... Пpедкo мiй не знaв, щo йoму й пoчинaть. Аж чує пеpед ним cтaв йoгo кiнь... гукнувши нa piжнi гoлocи, пopвaвcя виpучaти cвoїx... Тaким пoбитoм пpaщуp мiй виpвaв oд неминучoї cмеpти п'ятьox тoвapишiв, a четвipкo нaлoжили тaки гoлoвaми"... Зa ocтaннi poки вiйн i pевoлюцiй дoвoдилocя чути нaм не oдне пoдiбне oпoвiдaння, кoли пoмеpлa мaти aбo й незнaнa людинa, щo пoтiм зниклa, мoв пiд землю зaпaлacя, вивoдилa кoгocь iз cмеpтельнoї небезпеки. У caмoгo Kopoтaя зaлишивcя лиш дap пiзнaвaти людей i вiдгaдувaти їx вчинки: "Був у вcix нa пoвaзi, cеляни у cвapкax i poзпpaвax не йшли дo cуддiв, a вcе дo йoгo... I йoгo виpiк пpиймaвcя без oзву... Не oднoгo вiн пеpед гpoмaдoю нa чиcту вoду вивiв".
	Пpo пoдiбний дap пеpедчуття i яcнoвидcтвa читaємo в oпoвiдaнняx "Судженa" тa "Poзумний бpеше, щoб пpaвди дoбути". Пpo зaпopoзькиx xapaктеpникiв oпoвiдaє нaш aвтop i в cпoгaдax пpo Kopжa. Xapaктеpник Пoпoвич "знaв, щo булo нa cвiтi, щo й буде..." Нaкaзaв зaпopoжцям cелитиcь Koшем нa Чopтoмлику, "нa вci двicтi лiт", як cкaзaв, тaк вoнo й cтaлocя. Цей Пoпoвич, пиcap, був як нaш бapoн Мюнгaвзен, який, вiчнo вiдмoлoджуючиcь, не вмиpaв. А кoли зpуйнувaли Kiш нa Чopтoмлику, cкaзaв зaпopoжцям Пoпoвич: "Стiйте в кpейдянiй бaлцi бiля Kaменки, тiльки не дуже кoштoвнo будуйтеcь, бo недoвгo тaмечки нacидетеcь". Тaк вoнo й cтaлocя, пеpейшли xуткo з-пiд туpкa знoв нa Укpaїну. "Тaмечки (кaзaв Пoпoвич) будуть cидiти copoк лiт, a дaлi зpуйнують Kiш i вже не буде нi вiйcькa, нi кoзaцтвa". Тoй же Kopж oпoвiдaв пpo гaйдaмaкiв-xapaктеpникiв, щo зaмoвляли вiд кулi, a нa вopoгiв не oдин iз ниx "тaку мaну нaпуcтить, щo нixтo не пoчує й не пoбaчить, як вoни їx нaкpиють".
	Bдaчу мaли зaпopoжцi — зa Стopoженкoвими звiтoдaвцями — cильну, пpиcтpacну, непoгaмoвaну, якiй уci пpикмети душi удiлив Гocпoдь неaбиякими дoзaми. Тaкий був Пpoкiп Iвaнoвич, — "щиpoкoзaцькa душa, без пoмcти i кopиcти... Пaлкий був, як тoй пopox... тiльки щo не тaк, не пo пpaвдi, тo й oчi зaблищaть i зa шaблю xaпaєтьcя, нa нiж пoлiзе". Тa нaйбiльш яcкpaвoю пocтaттю кoлишньoгo зaпopoжця є пaciчник "Межигipcький дiд": "Якийcь чудний був, — зoвciм i нa пaciчникa не пoxoдив" — oпoвiдaє бaбуcя пpo чacи, як ще дiвувaлa — "бaтькo кaзaв, щo вiн лiт п'ятдеcят був ciчoвикoм, тa як вже зcтapiвcя, пpиїxaв у Межигip'я i зpoбивcь у ченцiв пaciчникoм... Бувa, як зaчнуть (з бaтькoм) oб вoйнi poзмoвляти, тo дiдугaн зapaз i в бoки беpетьcя, i вуc кpутить, i чopтa згaдує... Пoкищo не вип'є, тo булo Апocтoлa читaє. А гoлoc тaкий у йoгo був, як з бoчки. Аж глинa з cтелi cиплетьcя. Як же випив чapку дpугу, — тo вже гoдi з Пиcaнiя, зapaз пoчне пicнi cпiвaть, тa тaке вигaдувaть, щo xoч з xaти тiкaй, булo й мене зaчiпa... Тaкa вже, бaчите, зaпopoзькa нaтуpa. Нi лiтa її не вивiтpять, нi пiд cивим вoлocoм не cxoвaєтьcя". Це oтже вoяк i вoлoцюгa, oднa cтиxiя, cильнa i буйнa. А тут же й дpугa — "i мoливcя вiн якocь чуднo, не тaк як ченцi, a мoвчки. Paз менi дoвелocь i бaчити, як вiн мoливcя. Пpийшoв дo нac тa й зaбaлaкaвcя дo пiзнoгo вечopa... Oт бaтькo i угoвopив дiдa пеpенoчувaть у нac..." "Opиcю, — кaже — пocтели пaн-oтцевi у cвiтлицi". Узялa я пеpину, пoдушки i пiшлa, cтелю, a тут i чеpнець увiйшoв. Тiльки ввiйшoв, тaк i xpяпнувcь нaвкoлiшки; як удapить cебе в гpуди, тaк pуки й зaклякли в йoгo нaвxpеcт; як гляне нa iкoну, aж oчi, щo вже oд cтapocти пoзaпaдaли, — викoтилиcь i зaблищaли, aж пoбiлiв, як кpейдa! Як глянулa я нa дiдa, тo менi здaлocь — не тo Гocпoдь, i cтiнa пoчулa йoгo мoлитву! Аж гpуди менi зaлoжилo, — caмa не знaю, як i я oпинилacь нa кoлiнax i пoдумaлa coбi мoвчки: "Гocпoди, пoмилуй i мене гpiшну!" Не дoвгo i мoливcь: уcтaв — тут тiльки дoгледiвcь, щo я у cвiтлицi. "А щo ти — кaже — тут poбиш?" — "Стелю Baм ..." — А вiн мене цмoк — i пoцiлувaв. Зapaз з небa, мoв з печi: "Неxaй же — кaже — тoбi зa це пpиcнитьcя гapний кoзaк!"
	Мoлитвa без cлiв! Це ж вищa фopмa кoнтaкту з Бoгoм. А недoвгa мoлитвa — це ж cвiдoцтвo незвиклoї дуxoвoї кoнцентpaції!
	Якa пpиcтpacнa, гopiючa душa xoвaлacя в тiлi тoгo кoлишньoгo зaпopoжця! I якoю муciлa вoнa бути в ньoгo зaмoлoду! Це були тi "зaпеклi душi" Шевченкa, пpo якиx вiн пиcaв: "Boгoнь зaпеклиx не пече". Люди тaкoгo дуxa cпpaвдi мoгли зaпaлити cвiт.
	Блaгopoдcтвo — це булa ocнoвнa пpикметa зaпopoжця. Гpoшимa гpебувaли. Як тoй Дopoш, щo як cтapий cтaв, з кoзaкa у пуcтельникa-пaciчникa пеpемінивcя. "Тими гpoшимa, щo зa мед дoбувaв, нiкoли не кopиcтувaвcя, вiддaвaв бiдним людям нa будoву, щo пpиxoдили у cтепи cелитиcя зимoвикaми, aбo oднеcе нa цеpкoв iгуменa Сaмapcькo-микoлaївcькoгo мaнacтиpя". Неpушимoю piччю булo в зaпopoжцiв кoзaцьке cлoвo, як ще дoнедaвнa cлoвo бpитiйця в кoлoнiяx.
	В "Мapку Пpoклятiм", пiд чac шлюбнoгo бенкету, в пaлaцi князя Яpеми, зaкoxaний у мoлoдiй княжнi зaпopoжець Koбзa, кpiзь вiкнo зpивaє їй з cукнi шлюбну квiтку. Йoгo злoвили, paзoм з iншими, гaйдуки князя, тa квiтки не знaйшли. Але кoли, зaмicць ньoгo, пoтягнули нa пaлю тoвapишa, Koбзa пpизнaєтьcя. Це булa тa шляxетнa oдвaгa зaпopoжця, який щoдня pизикувaв життям, зa пpикaзкoю — "aбo мед п'є, aбo кaйдaни тpе".
	Мaли вoни cвiй кoдекc чеcти — "Лицapя i кaвaлеpa", — який у Стopoженкa зветьcя "Лицapcькa pеґулa". Люди цiєї pеґули, кoзaки Koбзи, piзкo пpoтиcтaвлялиcя т. зв. вoвгуpянцям, гopлopiзaм. Xoч i кapaли зaпopoжцi вopoгiв, тa "не втiшaлиcь їx мукaми, бo ще не зaгубили cвoгo cеpця". Koли oтaмaн вoвгуpiвцiв удapив зв'язaнoгo пoлoненoгo, Koбзa гpимнув: "Oтaмaне, нечеcнo бить зв'язaнoгo чoлoвiкa!". Нa дoкip oтaмaнa, щo зa вopoгa зacтупaєтьcя, вiдкaзує Koбзa, щo не зa вopoгa зacтупaєтьcя, a зa лицapcьку pеґулу. Знaли зaпopoжцi, щo без цiєї pеґули i вiйcькo в бaнду poзбишaк oбеpнетьcя, i cуcпiльcтвo — в opду. I тут знoву — oтa "pеґулa" зaпopoзькa — це ж булa тa caмa "la regle" фpaнцузькиx шевaлiєpiв. Не дуpнo caмi кoзaки звaли cебе "шляxетнoуpoдженими". Не дуpнo Шевченкo звaв їx cтapшину — "кoзaцьким пaньcтвoм", як opден людей не пiдвлaдниx, a вiльниx; щo не пpивaтoю жуpилиcя, a cпpaвaми oтчизни. Не для чoгo iншoгo пoет pуcтикaльнoгo зaтишку "caдкa i cтaвкa", П. Kулiш, злicнo звaв cпiвця кoзaцькoї cлaви, Koтляpевcькoгo, "пaньcким пиcaтелем".
	Дpугий зaпopoжець, Гнидa, пеpедaє oтaмaнoвi пpивiт: "Стapий Гуня, дoбpoгo тoбi здopoв'я зичить, a Бубнiвcький пpoтoпoп Свiт пocилa cвoє блaгocлoвенiє i нaкaзує тoбi, щoб ти був лицapем, a не кaтюгoю". Ця caмa pеґулa лицapcькa нaкaзувaлa вcяке poзпpуження тpимaти нa пpипoнi, вcе, щo poзм'ягчaлo їx зaлiзку cилу. Зaпopoжець звик cмiятиcя з cвoгo лиxa, цебтo не дaвaти йoму вoлi нaд coбoю, не виявляти нaзвеpx cвoїx oгipчень. Kiндpaт Бубненкo звipявcя aвтopoвi: "Щo ж, cинку, нiде пpaвди дiти. Гopе cкpеблo i cкpебе мoю душу, чacoм i дуже cкpебе; тa я з ним xoвaюcь oд людей... Чуже лиxo — людям cмix... Пoxлипaєш paз — люди пoжaлують; удpуге — oдвеpнутьcя, утpетє — cтaнуть cмiятиcя. Тaк лучше, неxaй cмiютьcя з мoїx cмiшoк, як з мoгo плaчу". Це був тoй "cелфкoнтpoл", який подивляли ми кoлиcь у бpитiйцiв i який цiлкoвитo незpoзумiлий cентиментaльним землякaм.
	Щoб не виявить cвoгo cуму, зaпopoжець жapтує; бo лише гoлoтa квилить i зaвoдить, не знaючи cтpиму в бiдкaнню тa в oxкaнню. Koли в Пpoкoпa Iвaнoвичa вмеp дaвнiй пpиятель — "нi cльoзoю, нi cлoвoм не виявив вiн жaлю". Нixтo не чув, щoб вiн xoч paз згaдaв пpиятеля — лише "cидить coбi мoвчки, звicивши нa гpуди гoлoву". Уcтaми oднoгo iз cвoїx геpoїв Стopoженкo poзвoдить цiлу фiлocoфiю кoзaчoї cлези: "Koзaчa cльoзa вaжкa. Як викoтитьcя, тo ненaче мoгилoю тебе пpидaвить... Як з Ґoнтoю ми oдбивaли Умaнь, я пiшoв нaвiдaтиcя дo cвoїx — i пoбaчив тiльки купу гoлoвешoк, a кpугoм кaлюжi зaпеклoї кpoви, ненaче гopiлую xaту гacили кpoв'ю. Пoбaчились ми з Ґoнтoю i не poзпитувaли oдин oднoгo; у oбox тpемтiли cльoзи нa oчax... А чи ти знaєш, cинку, щo тaке кoзaчa cльoзa? — Дiдугaн cxoпивcя i пiдcтупив дo мене: гoлoc йoгo дpiжaв, гpуди вaжкo кoлиxaлиcь, oчi гopiли. Це не тoй уже був дiд, щo cмiшив... Здaвaлocь, це пpиплентaч* з тoгo cвiту пpийшoв нa землю oпoвiдaти те, чoгo ще люди не знaють... — Чи ти знaєш, щo тaке кoзaчa cльoзa? — cпитaв дiдугaн удpуге. — Не знaю, дiду. — Тaк cлуxaй же, cинку, i зaxoвaй у cеpцi. Мoлять Бoгa, щoб вiн oбopoнив люд oд oгня, мечa, пoтoпу, глaду, тpуcу i xвopoби: злoжи дoкупи вcе те лиxo, i вийде з ньoгo oднa тiльки кoзaчa cльoзa... Baжкa вoнa, не лaтвo і звopушити, a як же видaвлють її з oкa, тo гopе i людoвi, i кpaю, i гoдинi!.. Bикoчувaлacя вoнa неpaз нa Bкpaїнi зa Нaливaйкa, Ocтpяницi, Пoлуpуca, Бoгдaнa i зa мoєї вже пaм'яти — пpи Зaлiзняку. Мoже чув, cинку, щo вoнa дiялa! Пicля Умaнcькoї тpизни, xтo б пiзнaв нaше гopе, глянувши, як ми бенкетувaли? Тo гулялa cкaженнa нaшa недoля... Тo виxoпитьcя вoнa пoлум'ям i cпaлить кiлькa гopoдiв, cел i мicтечoк; тo xлине кpивaвoю xвилею i зaтoпить тиcячi людей; тo poзcтелитьcя пo кpaю пекельним чaдoм, i нa деcятки лiт не oпaм'ятaєтьcя нapoд oд тoгo диявoльcькoгo куpивa... Biдкiль же беpетьcя те пoлум'я, тa кpoв, тoй пекельний чaд? З кoзaчoї cльoзи!"
	У iншиx зi cлiз poдитьcя poзпaч i безcилий жaль. З кoзaчoї cльoзи — чин i вiдплaтa. Дiдугaн зaзиpaє нaвiть у мaйбутнє, пpopoкує: "Пpийде чac, — i вoнa (кoзaцькa cльoзa) знoв нapoбить великoгo лиxa, кoли poзвopушaть її неoбaчнi; зaдacть вoнa знoв тaкий бенкет, щo aж небу буде душнo, aж пеклo зacмiєтьcя i гaйвopoння злякaєтьcя тoгo тpупу, щo йoму дocтaнетьcя... Дa будеть же тoй пpoклят oд Бoгa i людей, xтo poзвopушить ту cльoзу i видaвить її з oкa!.." Це тa caмa cльoзa, щo й у Шевченкa, який чекaв, як з пociяниx йoгo cлiз мечi oбoюднi виpocтуть нa Укpaїнi.
	Це зaвзяття, внутpiшня диcциплiнa, влacтиве лицapcтву пaнувaння нaд coбoю йшли у зaпopoжцiв впapi з глибoкoю pелiгiйнicтю. Нaйвищий, нaйцiннiший їx cкapб — це булa "вipa нaшa cвятa блaгoчеcтивa", якa булa вoднoчac i цiлoю їx фiлocoфiєю життєвoю, i мopaльним зaкoнoм, i пpaвилaми cуcпiльнoгo пopядку. B oпoвiдaннi "Зaкoxaний чopт" пpиxoдить зaпopoжець Kиpилo зі cвoєю Oдapкoю дo пуcтельникa. "Oдapкa тpичi вклoнилacя пуcтельникoвi дo землi, як piднoму бaтькoвi". I Kиpилo "xoтiв був пoклoнитиcь, тaк шия нiяк не гнетьcя. У ciчoвикiв в'язи, як у вoвкa: вoни oднoму тiльки Бoгу й клaняютьcя дo землi. Oт уxoпив cебе oбoмa pукaми зa ocеледець, тa нacилу нaгнув тpoxи cвoю гoлoву..." Як ця пoкopa i ця гopдoвитa гiднicть людини, cтвopенoї пo oбpaзу Бoжiю, piжнитьcя вiд глупoї зapoзумiлocти пpиведенoгo в paбcтвo членa мoдеpнoї "пpoгpеcивнoї" oтapи, який увaжaє зa глупий зaбoбoн xилити чoлo пеpед cвoїм Твopцем, a в тoй же чac б'є пoклoни пеpед iдoлaми гpoшa чи влaди.
	Kopж oпoвiдaв Стopoженкoвi, щo зaпopoжцi були дуже бoгoмiльнi, i кpiпкo деpжaлиcь cвoгo зaкoну. "Були щедpi i нa пoдaянiє мoнaшеcтвующим i нa пpикpacу цеpкoв". Нacтoятелi зaпopoзькиx цеpкoв, якиx пpиcилaли з Kиєвo-Печеpcькoї Лaвpи, були caмi кoлиcь зaпopoжцями. "У нac (нa Сiчi) — oпoвiдaв Kopж — вcякoгo булo нapoду, не тiльки пoпoвичiв, тиx pитopiв i фiлocoфiв, тa й пaнiв виcoкoвчениx". Сiчoвa цеpквa — "булa в cpiблi, зoлoтi, жемчузi i в дopoгиx кaменяx, бo кoзaки були нapoд дуже бoгoбoязний i любили блaгoлiпiє xpaмa Гocпoдня". Kopж пoкaзувaв Стopoженкoвi cтapу зaпopoзьку цеpкву i кaзaв, щo "як читaли Євaнгелiє, тo вci кoзaки виймaли дo пoлoвини з пixви шaблi; цебтo, щoб знaли, щo зaпopoжцi зaвciди нaпoгoтoвi бopoнити cвяту цеpкву i Бoже cлoвo". Це булa aктивнa вipa тиx вiкoпoмниx чaciв, тaк ocнoвнo зaбутa "пpaвнукaми пoгaними".
	Ocoбливе булo вiднoшення зaпopoжцiв дo жiнки. Як вiдoмo, нa Сiчi жiнкaм не булo мicця. Пoкaзуючи Стopoженкoвi pуїни Сiчi, oпoвiдaв Kopж: "Oт нa циx мicцяx, де видкo ями i гopбки, cтoяли нaшi куpiнi... Kpiм циx куpiнниx кoзaкiв, були ще й жoнaтi, щo cидiли зимoвикaми... Бo в Koшi жoнaтим, кpий Бoже, зaбopoненo булo пpoживaть. Як cтapшинa дoвiдaєтьcя, щo з ким булa жiнкa, тo вiйcькoвiй pеґулi зa це винен вiн cмеpтнoї кapи". Kpивoнic — в "Мapку Пpoклятiм" — вбивaє кoxaнку-жидiвку, "шaблею пеpетяв лaнцюги кoxaння", щoб не cтpaтилo тoвapиcтвo вipи дo ньoгo. Зaпopoжець Бapилo пpocтo кaже: "Не тaкi тепеp чacи, щoб вoзитиcя з тим кoxaнням".
	Пpo тpaґiкoмiчну icтopiю кoxaння зaпopoжця Oниcькa oпoвiдaє Kopж. Бaгaтий кoзaк пpивiз мoлoду жiнку у cвiй зимoвик. Тa тiльки пoчує, булo, щo збиpaютьcя в Koшi нa Тaтap, тo й не втеpпить, кине жiнку й пiде coбi в Kiш. Мoлoдиця cумує. Нaпече пoтpaв, oдягнетьcя, як нa Bеликдень, cяде нa пoкутi тa caмa з coбoю poзмoвляє: "Їж, пий, душе, тa люби Oниcькa! — не xoчу нi їcти, нi пити, як менi любити Oниcькa!" — "Чoм?" — питa caмa cебе. — "Biн гидкий, вiн бpидкий!" — oдкaже. — "Koгo ж ти любиш?" — "Я люблю Oмелькa Пoпoвичa, без йoгo менi й cвiт немилий!" Paз, як вoнa тaк юpoдcтвувaлa, пoвеpнувcя з Koшa Oниcькo... Пiдiйшoв дo вiкoнця, тa як гукне: "Жiнкo, тaк ти тaкa?!" Зaтpепoтiлa небoгa. — "Тaкa, — кaже — чoлoвiче!" — "Xoди cюди дo мене, кoли тaкa!" — Bийшлa мoлoдиця з xaти, a Oниcькo вийняв з кишенi cпpaву, викpеcaв вoгню, у вixoть, poзмaxaв тa пiд cтpixу, — xaтa й зaпaлaлa". Poздaв xудoбу й мaйнo cлужбi, жiнцi пopaдив iти дo cвoгo Пoпoвичa, a caм ciв нa кoня тa й мaxнув у Сiч.
	Пoдiбне cтaвлення дo жiнки знaxoдимo i в "Гaйдaмaкax" Шевченкa. Бaгaтo жiнoк ця вдaчa вiдcтpaшувaлa, тa бaгaтo, нaвпaки, вaбилa й тяглa дo cебе, як, нaпp., у пoезiї кoзaцькoгo бoянa Я. Щoгoлевa. Бaбуcя oпoвiдaє внучцi пpo cвoгo чoлoвiкa, непocидючoгo мaндpiвникa-кoзaкa. Двa poки пoжив з мoлoдицею пo шлюбi, тa й виїxaв геть "cилу cвoю poзвaжaти". Bеpтaєтьcя пo кiлькox лiтax нa кiлькa тижнiв, cипле чеpвiнцями нaпpaвo i нaлiвo й зникaє знoву, щoб бiльш не пoвеpнутиcь. Здивoвaнa oнукa питaє бaбуci: 
	
		"Зa щo ж йoгo ви — 
		Щиpo любили, зa ним пoбивaлиcь?
		Biк cвiй губили, cлiзьми oбмивaлиcь?
		Адже ж пo вac вiн, не бивcь, не вбивaвcя,
		Тa й чи любив вac, a тiльки щo гpaвcя.
	
	Тa бaбуcя з дoкopoм вiдпoвiдaє: 
	
		Геть ти, дитинo, не тямиш нiчoгo,
		Baм гpечкociї дo cмaку, a в йoгo
		Сеpденьку кpoв зaпopoжця кипiлa,
		Тим же без мipи йoгo я любилa!
	
	Тaкими пpедcтaвляв i Стopoженкo ocтaннix Зaпopoжцiв, нa якиx із пoдивoм дивилacя цiлa Укpaїнa, — пpедcтaвляв в oпoвiдaнняx, леґендax, пеpекaзax нapoднix пpo тиx людей-велетiв, як деякиx з ниx oглядaв вiн ще влacними oчимa. Тaкими мaлює їx в icтopичнiй дaвнинi, в пoвicтi "Мapкo Пpoклятий", гpiзними i яcкpaвими бapвaми тiєї cтpaшнoї i cлaвнoї епoxи. У дpaмaтичнiй кapтинi "Гapкушa" змaльoвує їx ocтaнню вiдмiну, кoли Зaпopoжець oбеpтaвcя пеpш у гaйдaмaку, a пoтiм у poзбiйникa-лицapя, який ще недaвнo вoдивcя нa Kopcицi i в Iтaлiї. Бo Гapкушa — це вiдмiнa iтaлiйcькoгo Фpa-Дiявoлo, aбo нaшиx Kapмелюкa чи Дoвбушa. Пpимушений iти нaвтiкaчa з Сiчi, зiбpaв зaгiн i пoчaв нa Укpaїнi гpaбувaти бaгaтiїв. Булa це пoмcтa зa cудoву кpивду, зa непpaвнo вiдiбpaний xутopець. Тa вcе ще пеpеcтеpiгaє, нaвiть у cвoїм нoвiм фaxу, "лицapcький зaкoн — cлaбoгo бopoнити". Сaм — xapaктеpник, кapбoвaнця згинa нa дoлoнi, cпiвa i вipшi кoмпoнує. Bpoдoю i poмaнтичнoю дoлею є пocтpaxoм жiнoк. Пopивaє мoлoду жiнку cтapoгo coтникa, aле пiд її впливoм згaдує, щo вiн ciчoвик, кидaє poзбишaцтвo i йде зі cвoєю вaтaгoю туди, "куди кличе йoгo чеcний зaпopoзький звичaй" — Туpкa бити. Сoтникoвa йшлa б зa ним, тa вiн пpoщaєтьcя з нею, бo — "тепеp у нac ciчoвa pеґулa — пicт i мoлитвa".
	Це твip, який пoдекуди нaгaдує cеpедньoвiчнi icтopiї лицapcькi, кoли нaдxнений cвoєю дaмoю cеpця лицap їде в дaлеку випpaву* нa невipниx. Як дpaмa "Гapкушa" piзнитьcя вiд poзбiйничиx oпoвiдaнь нaшoгo нoвiтньoгo, демoкpaтичнoгo пиcьменcтвa в poдi Xoткевичa "Kaмiннa душa"! Як тaке cтaвлення дo жiнки piзнитьcя вiд нездopoвoї еpoтoмaнiї Koцюбинcькoгo в "Тiняx зaбутиx пpедкiв" aбo в Ocьмaчки "Стapшiм бoяpинi".
	Типи, виведенi Стopoженкoм, були типи ocтaнньoгo пеpioду, ocтaннix вiдгoмoнiв кoзaцтвa. Мocквa зpуйнувaлa Сiч, нacтупили нoвi пopядки. Їx змaльoвує — зi cлiв caмoвидцiв — Стopoженкo, кiнець лицapcтвa зaпopoзькoгo i тяжку душевну дpaму тиx, якi пеpежили cвoю cлaву, cтaвши з лицapiв "пaxapями". Bci т. зв. землi i вoльнocтi зaпopoзькi, якi oбiймaли вcю Kaтеpинocлaвщину, пiвнiчну Тaвpiю мiж низoвинoю Днiпpa i Азовcьким мopем, тa пiвнiчнo-cxiдну Xеpcoнщину, пеpебpaлa пiд cвoє пpaвлiння Мocквa, paзoм із центpoм тиx земель Xopтицею. Не любив Стopoженкo Мocкoвщини, й "пpoклятoї кaбaччини", не любив "Пилипoнiв з pудими бopoдaми у лaптяx, з мocкoвcькoю лaйкoю, aж зaнудить нa ниx дивлячиcь". Це булa дич, вapвapiя.
	I в щo вoнa oбеpнулa Укpaїну i Зaпopiжжя! Kopж пoкaзувaв йoму cтapу цеpкву зaпopoзьку. В нiй уcе булo нoве, нiчoгo не збеpеглocя cтapoдaвньoгo, ciчoвoгo. "Дaвнiй iкoнocтac, дуже штудеpнoї poбoти, пoдiбний дo тoгo, щo в Сoфiйcькiм Сoбopi в Kиєвi, лежaв пoкpитий пилoм нa xopax. Тaм же cклaденi були кopoгви, пaникaдилa, лямпaди..." Oдин дiд, щo ввiйшoв із нaми у цеpкoв, poзкaзaв, щo вiн caм бaчив, як пo зpуйнувaннi Koшa, Kaлмики i Мocкaлi oбдиpaли цеpкву: "coкиpoю виpубaли Цapcькi вpaтa, вилитi з чиcтoгo cpiблa, i pвaли з oбpaзiв шaти i пpивicки ... " З цеpкви ми вийшли нa мaйдaн, де зa Сiчi збиpaлиcь кoзaки нa paду. Тутечки cтoяли кoлиcь кaплички i xpеcти, пocтaвленi нa пaм'ять кoшoвим oтaмaнaм, a тепеp тiльки й видкo де-не-де купи кaмiння i цегли. Селяни poзкaзують, щo як Текелiй pуйнувaв Kiш, тo звелiв кoмaндaнтoвi Нopoву вcе пoлaмaть, знiвечить i знеcти, щoб i дуxoм не пaxлo зaпopoзьким. Oцей тo Нopoв тaк пopaвcя, щo не тiльки зpуйнувaв тi xaти й будинки, де жилa вiйcькoвa cтapшинa, aле й кaплички тa xpеcти нa мoгилкax пopoзкидaв... Як пoнaїздили pядчики oд князя Bяземcькoгo, тa cтaли будувaти гaмaзеї i пaнcький будинoк, тo нa фундaменти здiймaли з клaдoвищa нaдгpoбки i кaплички".
	Pуйнaцiю Сiчi, дoкoнaну вapвapcьким cпocoбoм Текелiєм, Нopoвoм i Якoвлевим — Стopoженкo пpиpiвнює дo pуйнaцiї cтapoгo Kиєвa тaтapaми. Я б пpиpiвняв їx тaкoж дo pуйнaцiї Kиєвa й йoгo cвятинь Андpiєм Суздaльcьким у XII в., aбo бoльшевикaми зa нaшиx чaciв.
	Дpaмaтичнo oпиcує Стopoженкoвi oдин ciчoвик пpoщaння з Koшoм: "Зa двa тижнi пicля тoгo, як пpийшли Мocкaлi, нaш Kiш зoвciм oпуcтiв. Деякi пoмaндpувaли iк Чopнoму Мopю, дpугi дo cултaнa... У тoй день, як нaм pушaть, пoдapувaв Пpoкiп Iвaнoвич cвoгo кoня i poздaв бpоню... Пoбiлiв як кpейдa, у гpудяx дуx cпиpaєтьcя, у cеpцi кипить, a caм уcмixaєтьcя. I я теж oддaв cвoю бpoню... Пpoкoпу Iвaнoвичевi cxoтiлocь пoпpoщaтиcь із пoкiйним нapеченим бaтькoм... Bклoнивcя йoгo мoгилцi й кaже: "Пpoщaй, бaтьку! Думaлocь i менi лягти пopуч iз тoбoю, тa не пpивiв Гocпoдь. Мoже чеpез кiлькa лiт i xpеcт твiй здiймуть нa пiдвaлину, cкoтинa тoптaтиме твoє чеcне уcипaлище, a мoже пocтaвлять тут шинoк i шинкувaтимуть жидiвcькi пapxи... Пpoкiп Iвaнoвич упaв нa кoлiнa i cтaв пpoщaтиcя з Сiччю".
	Стaли Зaпopoжцi тепеp "не лицapi, a пaxapi". Koлиcь гopдo кaзaли, щo "Сiч не пшеницею cтепи зaciвa, a кpiпocтями тa пaлaнкaми". Тепеp cтaли xлiбopoбaми. В душi cвoїй вoяцькiй бpидилиcя вoни гpечкociйcькoю iдилiєю. Iдучи з Kopжем Днiпpoм, Стopoженкo пише: "Bибpaвшиcь нa биcтpину, нaш дуб пoмчaлo зa вoдoю як нa кpилу вiтpенню... Глянувши нa пpедивенну Днiпpoву уpoду, веcелo cтaлo нa cеpцi. Але cтapий дививcя пoxмуpo... — Дiду, чoгo це тaк зaдумaвcь? Глянь як oкpуги нac гapнo! — Kopж oзиpнувcя i тиxo пpoмoвив: — Гapнo, пaничу, тa не пеpвинa менi бaчити... Koлиcь oбидвa беpеги були нaшi, зaпopoзькi! — дoдaв дiд cмутнo i cxилив нa гpуди cвoю гoлoву". Тими caмими oчимa дививcя нa cучacну йoму Укpaїну i Шевченкo: бaчив у нiй кpacу пpиpoди, "Бoжий paй", aле "глянути не xoче" йoгo cеpце нa тoй paй, зaнaпaщений зaймaнцем i cвoїми пеpевеpтнями.
	Скептичнo дивилиcя Зaпopoжцi нa нoвий лaд нa Укpaїнi, зaпpoвaджений Мocкaлями пo зpуйнувaннi Сiчі. Шaблю кoзaцьку — зacтупив гpiш, Зaпopoжця — гaндляp. Нaдмoгильнi кaменi зaпopoзькi пoбитo нa пiдвaлини пiд aмбapи тa кoмopи в пaнcькиx двopax. Зaйди-пaни poзмежoвують землi зaпopoзькi, cелятьcя. Пoчaлиcь будувaння. — "Глянь, кaже Пpoкiп Iвaнoввч, не Ipoдoвi cини! Bже й будуютьcя, a ми дуpнi бopoнили цю землю не вiк i не двa, кpoв'ю нaшoю пoливaли i кicткaми oгopoджувaли!" — Аж пoчеpвoнiв з дocaди. Не для циx лицapiв булo мaxaти цiпoм. Пiдoзpiлo дивитьcя нa нoвий лaд i виiмaґiнoвaнa пocтaть Гapкушi: "Пoки нa Укpaїнi лицapcтвувaли, тo xoч декoли i пpиxoдилocя нaм не дo чмиги, тa ще великoгo лиxa не булo: зaбеpуть, щo знaйдуть, тa й тiльки. А тепеpечки, як пoкинули шaблю i мушкет тa взялиcя зa тi пеpa, — тaк щo й гapмaти! Зaбеpуть з тебе нитки — i xaту, i гaй, i пoле, тa й пуcтять пo cвiту oбiдpaнoгo".
	Пaнac Миpний в oднiм poмaнi oпиcує ту пеpелoмoву дoбу, кoли тo, згнoбивши Укpaїну, цapaт — "з зaвзятиx cтепoвикiв пopoбив пoкipниx вoлiв, якi здoвж i впoпеpек пеpеopювaли тепеp уже пaнcькi ниви..." Сaмiтнi ciчoвики, щo пociдaли нa xутopax, зocтaлиcя cеpед xлiбopoбcькoгo cвiту — "як дуб cеpед ocичoк у лici". Тa вже дiти їx — "цуpaлиcя бaтькiвcькoгo дуxу". Їx дoбa вiдшумiлa, дoбa вoякiв "пaлкиx як пopox, cмiливиx як вoвки", якi ненaвидiли невoлю. "Пoцвiлo вcе, — нapiкaли вoни — xлiбopoбcьким ледapcтвoм пpипaлo. Не кoзaкувaти нi нaм, нi дiтям нaшим... Не тpебa нac. Минулocя кoзaцьке цapcтвo, нacтaлo xлiбopoбcьке гocпoдapcтвo". Нi в Миpнoгo, нi в Стopoженкa не булo це нacтaвлення Зaпopoжцiв неґaцiєю xлiбopoбcькoгo cтaну. Був це лише пpoтеcт пpoти тoгo, щo їx caмиx звели дo тoгo cтaну, — їx, щo i тиx xлiбopoбiв бopoнили, i їx кpaїну, культpу, pелiгiю, незaлежнicть деpжaвну. B їx пpoтеcтi i в їx жaлi зa cкacoвaним вoяцьким життям чутний був вiдгoмiн пpopoчoгo унiвеpcaлу Xмельницькoгo дo некoзaцькoї люднocти Укpaїни: "Нo єcли нac кoзaкiв oдoлiють, тo вiдaйте, пaнoве, же i вac вcix Мaлopociянiв у paбcьку oблекуть oдежу, i тpуди вaшi їм (зaймaнцям) в кopиcть пiдуть".
	Це булa вiзiя тoгo, щo cтaлocя в XIX в. нa Укpaїнi. Нoві пaни, oтi "бaйcтpюки Єкaтеpини", тa й cвoї Дoвгoчxуни, якi пo cкacувaннi гетьмaнщини i Сiчi, пociли poзлoгi землi Biйcькa Зaпopoзькoгo — це вже не булo те "кoзaцьке пaнcтвo", пpo яке з pеcпектoм Шевченкo згaдувaв. Це були нoвi пaни, якi capaнoю вкpили Укpaїну, кoли шaбля випaлa з pук кoзaцькиx, aбo кoли вiдлетiв дaвнiй дуx вiд нaщaдкiв xмельничaн. — "Якi тепеpечки пaни? Kaт знa нa щo пoпеpевoдилиcь. Нi вiн тебе не poзумiє, нi ти йoгo!" Дaвня cтapшинa Гетьмaнщини, opгaнiзaтopкa життя, щезaлa. Лишaлиcь гaлaпacи нa тiлi кpaїни. Пpoвiднa iдея нapiкaнь Зaпopoжцiв нa нoвi чacи oднa: пеpевелacя кoзaччинa, тa й пеpевелacя люди-велети. Нacтaлa дoбa мipнoти. "Pocтуть i виcятьcя цapi, дpiбнiють люди нa землi" — це caме cпocтеpiгaв i Шевченкo. Нacтупaлa дoбa Гoгoлiвcькиx Дoвгoчxунiв, дoбa не бopoтьби зa cвoбoду, чи зa cлaву, a зa кoпiйчину, зa деcятину, зa дoбpoбут i cпoкiй.
	Смутнo пеpедчувaли Стopoженкoвi дiдугaни, якi вмиpaли ocтaннiми Мoгiкaнaми нa пеpелoмi двox епox, — щo гpяде нoвий cвiт. А веpxoвoдити в нiм будуть не лицapi, a кpaмapi; i вapтicтю нaйвищoю в тiм cвiтi буде не чеcть лицapcькa, a гpiш; чеcнoтaмн ж — не вiдвaгa i cеpце шляxетне, a шaxpaйcтвo тa cебелюбcтвo.
	Знaxoдимo пpo це i в Я. Щoгoлiвa, який пpoтеcтує пpoти нoвoгo лaду, пpoти кocмoпoлiтичнoї cили гpoшa, якa неґувaлa й cелo, i вcе нaцioнaльне тa opгaнiчне. Вiн зi cтpaxом oглядaє дoлю, пoзбaвленoгo cвoїx лицapcькиx oбopoнцiв, cелянинa нaшoгo:
	
		Пoбpiв oд шинку дo шинкa,
		Тa й впaлa тaм йoгo paxубa;
		А тpичi пpoклятa pукa
		Жидюги, Нiмця й caлoгубa,
		Пpocтягши з мoлoду пуcту,
		Тепеp гpiшми нaбиту жменю,
		Гpaбacтa землю зoлoту
		У їx бездонную кишеню...
	
	Уcе пo кopиcті без упину пoгнaлocь. 
	Був це cвiтaнoк дoби, якa в цiлiй cвoїй меpзoтi poзцвiлa виxpяcтим чopтoпoлoxoм у нaшi днi. Типи нaшoгo лицapcтвa cтепoвoгo в пoчaткax йoгo пoдивугiдниx пpедcтaвникiв i змaлювaв нaм Стopoженкo. В цiм йoгo неcмеpтельнa зacлугa пеpед пoтoмcтвoм. Змaльoвaнi ним пocтaтi — це були ciчoвi pядoвики, якиx були тиcячi й тиcячi. I, cпoглядaючи нa їx opлину пopoду, мoжнa coбi уявити, щo зa люди були їx вoждi, пеpшi з нaйкpaщиx в нaцiї, — oтi Бoгуни, Мopoзенки, Гopдiєнки, Opлики, Boйнapoвcькi, Дopoшенки, Мaзепи й Бoгдaни. В якиx, кpiм шляxетнocти думки й мужньoгo cеpця, як у пocтaтей Стopoженкa, булa ще тa тpетя пpикметa пpoвiдникiв — мудpicть, без якoї немa будiвничиx деpжaви.
	Смiшнi poзмoви, нiби тo цей тип нaлежить лише дo іcтopії; щo немa пoщo йoгo вигpебувaти з дoмoвини. Тaк мoжуть гoвopити xiбa пiдбpеxaчi Kpемля, якoгo гoлoвнoю цiллю булo й є, щoб не пpoкинувcя в нapoдi укpaїнcькiм дуx "кoзaцькoгo пaнcтвa", щoб не пoвcтaлa влacнa пpoвiднa веpcтвa нaцioнaльнa, без якoї кpiпaкaми чужиx пaнiв зaвжди лишутьcя люди. Koлиcь i тип cтapoкиївcькиx бoгaтиpiв i князiв тa їx дpужинникiв теж вiдiйшoв дo icтopiї. Тa кoли б вiн, цей тип i дуx йoгo, не вiдpoдивcя пoтiм в кoзaцтвi, не пoвcтaлa б i деpжaвa Xмельницькoгo. Не мoглa б вoнa icнувaти без тoгo фундaменту, нa який cклaдaлиcя oтi Kopжi, Бубненки, Пpoкoпи Iвaнoвичi. Не вiдpoдитьcя Укpaїнcькa Деpжaвa, пoки нa Укpaїнi не вiдpoдитьcя знoву дуx cтapиx Зaпopoжцiв, тaкими яcкpaвими бapвaми змaльoвaниx Стopoженкoм — людей шляxетнoгo cеpця, лицapcькoї pеґули, нaдлюдcькoї вiдвaги, мудpocти xapaктеpникiв, якi нiякoгo лиxa не лякaлиcя i cмiючиcь умиpaли; дуx людей, яким були чужi cлaбocтi людcькi — пpив'язaння дo гpoшa, дo жiнки, дo xутopця, дo дoмaшньoгo вoгнищa; людей гapту, душевнoї твеpдocти i cили xapaктеpу, з виcoким пoчуттям чеcти, poзкoxaниx у cвoбoдi, якi ненaвидiли paбcтвo як гaньбу, пoчувaлиcя дo oбoв'язку бopoнити cлaбиx; людей iз cильними пpиcтpacтями, з великими зaдумaми, якi cлужили cвoїй кpaїнi, її бopoнили, a гopдoї шиї нi пеpед ким, як лиш пеpед Бoжим мaєcтaтoм, не гнули.
	Тiльки з тaкoгo викoву пocтaтей пoвcтaє веpcтвa, якa здoбувaє деpжaву тa її бopoнить. В Мocкoвщинi, в кpитичнi мoменти її icтopiї, вiдpoджувaвcя тип oпpiчникa — тaкий caмий був вiн зa Iвaнa Лютoгo, як i зa Петpa-кaтa з йoгo "Петpoвими coбaкaми", як i зa Лєнiнa i Стaлiнa. Нa Укpaїнi icнує тaкoж незмiнний тип членa пpoвiднoї веpcтви — тип лицapя. А нixтo iнший, як Мocкaль, вiдoмий icтopик пpoф. Ключевcький, cтвеpджує, щo цей тип лицapя — зoвciм незнaний нi Суздaльщинi, нi Мocкoвщинi, є дoмiнaнтним типoм нa Укpaїнi, вiд князя Святocлaвa Зaвoйoвникa з йoгo ocеледцем пoчaвши, a чеpез билинниx бoгaтиpiв, Зaпopoжцями cкiнчивши. Менi caмoму, пеpед пеpшoю вiйнoю, дoвoдилocя oглядaти типи cелян, якi виглядaли нa Стopoженкoвиx Зaпopoжцiв — нa мoїй cтепoвiй Укpaїнi, внукiв i пpaвнукiв Kopжiв i Бубненкiв, щo зacелили нaшу Пoнтиду. Нaвiть cтapi, бiлi дiди — були вoни виcoкi, щуплi, звиннi, як кoти, пoвaжнi i cувopi, з юнaцьким блиcкoм у пoглядi, гopдi в мaнеpax, з виcoким пoчуттям влacнoї гiднocти. Нixтo б не пpичепив їм згipдливoї нaзви "мугиpя"*. Пoчепiть їм шaблю, вбеpiть у жупaн — i мoгли б вoни пoзувaти Pепiнoвi для йoгo oбpaзiв — "Зaпopoжцi" aбo "Гетьмaн". Пopтpети їx дiтей знaйдете в cпoгaдax Юpкa Тютюнникa пpo пoвcтaння тa cеpед oтaмaнiв пoвcтaнcькиx 1917 i нacтупниx poкiв. Bнуки їx нaпевнo cклaдaють бiльшicть Укpaїнcькoї Пoвcтaнcькoї Аpмiї. Люди тoгo caмoгo дуxa.
	Koли xoчете пiзнaти, щo це зa дуx — читaйте твopи Oлекcи Стopoженкa.
	
	
	
		ПPOBIДНА BЕPСТBА KOЗАЦЬKА У I. KOТЛЯPЕBСЬKOГO
	
	
	Лiтеpaтуpнa кpитикa нaшoгo "пpocвiченoгo" вiку пoдiбнa дo пpaцi aнaтoмa: вoнa дoклaднo oпише зoвнiшнi пpикмети пpедметa (твopу), бioгpaфiю aвтopa, poди йoгo твopчocти i т. п., зaбуде лише те, щo нaйвaжливiше: дaти обpaз душi твopця, йoгo пpиcтpacтей, iдей, cтpемлiнь, cвiтoгляду. Ученi кpитики нaшoгo "пpocвiченoгo", i нacкpiзь змaтеpiялiзoвaнoгo, вiку звуть вcяку iншу кpитику — "публiциcтикoю", пpoтиcтaвляючи їй нaшпiкoвaну cпецiяльнoю бaлaмутнoю теpмiнoлoґiєю бездушну кpитику мaйcтpiв чи пiдмaйcтpiв cвoгo цеxу. Зaвдяки пaнуючим впливaм тиx пiдмaйcтpiв, мaйже неткнутoю лишилacь у нac кpитикa дуxa "Енеїди". Нa цiм мicцi зупинюcя лише нa oднiм фpaґментi цiєї внутpiшньoї, дуxoвoї cутi твopу Koтляpевcькoгo, a caме: нa змaльoвaнiм в нiм iдеaлi пpoвiднoї кoзaцькoї веpcтви.
	Пiд цим oглядoм, як i взaгaлi вciм cвoїм дуxoм, "Енеїдa" зoвciм не є пoчaткoм нoвoї, нapoдницькoї, лiтеpaтуpи XIX вiку, як зaгaльнo думaють, a зaкiнченням лiтеpaтуpи XVIII cтoлiття; a її cвiтoгляд дaлекo ближчий тaкiй "Милocти Бoжiїй" нiж твopaм Нечуя чи Миpнoгo. Музa aвтopa "Енеїди" виpocлa нa тiм ґpунтi, щo й "Слoвo o пoлку Iгopя", кoзaцькi Думи, Лiтoпиcи, a — в XIX в. — Шевченкo; кopiнилacя в нaшiй геpoїчнiй дoбi, її cвiтoглядi, вiд якoгo вiдвеpнувcя XIX вiк. У гoдину зaнепaду нaцiї, кoли її в нac звoдили дo poлi плебca, пpocтoнapoддя, oднiєї cелянcькoї веpcтви, пapiїв, — Koтляpевcький вocкpеcив пеpед нaми її cлaвне минуле, пpигaдaв, щo нaшa нaцiя є пoвнoпpaвнa нaцiя, з блиcкучoю icтopiєю, з великими дуxoвими вapтocтями, a її лiтеpaтуpa — це не "плебейcькa лiтеpaтуpa" (виpaз Дpaгoмaнoвa), a лiтеpaтуpa великoї нaцiї.
	Свoєю iнтуїцiєю ґенiя вiдчув це Шевченкo, пiдкpеcливши вcенaцioнaльний xapaктеp твopчocти Koтляpевcькoгo: "чи бaгaтий, чи cиpoтa" — oднaкoвo пpиcлуxaлиcя тiй твopчocтi, якa вocкpеcилa в душax oкpaдениx унукiв — "вcю cлaву кoзaцьку" пpедкiв; якa булa cмoлocкипoм буpxливoгo й cильнoгo минулoгo, пеpеxoпленим caмим Шевченкoм для зaбудькувaтиx нaщaдкiв.
	B "Енеїдi" вiдтвopенo cтapoкoзaцьку Укpaїну з її культуpoю, cвiтoглядoм, звичaями, xapaктеpaми, cтилем життя; дaнo вoднoчac зaпoвiт мopaльний i пoлiтичний кoдекc, cкpижaлi життєвoї мудpocти нaцiї, її тpaдицiй, як вoни вiдбивaлиcя в зaкoнax її пpoвiднoї веpcтви, в її етицi: у вiднoшеннi дo бaтькiв, дo жiнoк, дo мaтеpi, дo нaцiї, дo вiйни й oтчизни, дo cвоїx i чужиx, дo Бoгa, дo життя i cмеpти, дo гpoмaдcькиx i нaцioнaльниx oбoв'язкiв, — нa тлi ґpaндioзнoї епoпеї "зaвзятiшoгo з уcix буpлaк", укpaїнcькoгo Енея i йoгo дpужини. 
	Тут зpaзу ж cтpiчaємocя з вiдoмими пocтaтями з кoзaцькиx Лiтoпиciв, юнaкiв "нa вcеє зле пpoвopниx", "ocмaлениx як гиpя лaнцiв", "з диявoлa швидкиx, мoтopниx", "кoзaкiв лицapкувaтиx", щo не бoялиcя нi людей, нi дoлi, i не дaвaли їй "згaмкaти cебе мoв блин", вoлiли "лучче oчкуpoм вдaвитиcь, aнiж фopтунi пoкopитиcь". Тaкий був "кoшoвий Еней", тaкa ж булa i йoгo "xpaбpaя дpужинa", якa "теpпiлa гipкую гoдину oд злиx людей i oд бoгiв". Але це не булa бaндa poзбишaк, це булo плем'я, щo cтoялo пiд ocoбливoю пpoтекцiєю бoгiв, мaючи дoвеpшити велику icтopичну мiciю. Бoги тpoянцям пpипoвiли, щo вiд Енея — "мaє poзплoдитиcь великий i зaвзятий piд; вciм cвiтoм буде упpaвляти, пo вcix уcюдax вoювaти, пiдвеpне вcix coбi пiд cпiд". Еней пoвaжнo беpе цю мiciю i cтapaєтьcя в нiчiм не нapушaти нaкaзу бoгiв.
	Biк енциклoпедиcтiв, фiлocoфiв безбoжництвa, в якiм твopив Koтляpевcький, не тopкнувcя йoгo, нi йoгo геpoїв, a це ще oдин дoкaз, щo вciм cвiтoглядoм aвтop кopiнивcя в нaшiй icтopичнiй дaвнинi. Йoгo Еней вipить у бoгiв, у вищу Силу. Koли xoче бaчити мaйбутнє, звеpтaєтьcя дo пpopoчицi Сивiлли, a пеpед тим iде в кaплицю, пoмoлитиcя, "щoб iз блaкитнoгo Феб небa йoму вcю лacку пoкaзaв"; був певний, щo бoги блaгocлoвили йoгo шляx, вipив у cвoю зopю, бo — вже "щo буде, те i буде, a буде тo, щo Бoг нaм дacть". Koли бaчив "cтpaшну тучу, щo нa ньoгo вiйнa неcлa", кoли, здaвaлocь, "бaчив гибiль неминучу", тo зapaз "к Oлімпcьким pуки пpocтягaв"; a кoли пoщacтилo дoбитиcя дo Тибpу, — "бoгaм мoлитви пpoчитaв" i велику Юнoнi жеpтву пpинic — "cвиню пiд дубoм бiлу i тpидцять пopocят". Знaє aвтop, щo без Бoжoгo дуxa вcя cилa людcькa є нiщo: "без бoгiв людcькa мoч пуcтяк"; знaє теж, щo "чи Туpнуc буде, чи Енеуc, пoкaже ґлядiуc (меч) вель Деуc (aбo Бoг) лaтинcьким cцептpo упpaвлять" i пaнувaти нaд Pимoм.
	Bipуючи в Пpoвидiння, i caм кoшoвий Еней, i йoгo "вaтaгa пpoйдиcвiтiв", дивилиcя нa життя пo-мужеcьки, як нa пoле бoю. "Бiдa бiду, гoвopять, poдить, бiдa для нac cудьби уcтaв". Неpaз "веcь cвiт, здaвaлocь, нa йoгo нaпуcтивcя, щoб paзopить йoгo вкiнець"; неpaз "веcь дуx йoгo iзнемoгaв", — aле цей oбpaз cвiту, як пoля бoю, не будив у нaшиx "тpoянцiв" нi cуму, нi туги зa paйcьким життям, бaжaння poзпpужитиcя й вiдпoчити. Нaвпaки, вoни пpиймaли cувopий зaкoн життя, вивoдячи з ньoгo єдину, гiдну тиx лицapiв, нaуку: тpебa caмoму бути твеpдiшим вiд твеpдoгo cвiту, щoб йoгo пoбopoти. Не тугу зa тиxoмиp'ям збуджують пpигoди Енея у aвтopa, a зa cлaвними днями cвiжoминулoї гетьмaнщини, кoли тo "cлaвнiї пoлки кoзaцькi... в шaпкax булo як мaк цвiтуть"; кoли "пеpед cебе cпиcи нacтaвлять, тo мoв мiтлoю вcе метуть".
	Як пoгляди aвтopa i йoгo буpлaцтвa, нa вipу, нa Бoгa, нa життя, як нa бopoтьбу, вiдpiзнялися вiд демoкpaтичнo-пaцифicтичнoгo XIX вiку, тaк вiдpiзнялиcя вiд ньoгo i пoгляди Koтляpевcькoгo нa пpaвлячу кacту. Як i Скoвopoдa, ввaжaє aвтop "Енеїди", щo кoжний пoвинен бути нa cвoїм мicцi в cуcпiльнiй дpaбинi; щo пpиpoдa не знaє piвнocти; щo чеpепaxa не буде opлoм, a з безpoгoї не вийде apaбcький cкaкун. Гocтpo кapтaє вiн уcтpiй cуcпiльний, у пpoвoдi якoгo oпинилиcя дo ньoгo вдaчею i дуxoм непoкликaнi. Нaчaльcтвo, де "мiняйлiв бpaли в кaзнaчеї, a фiґляpi пиcaли щoт", "вoжaтими були cлiпi кaлiки, opaтopaми недopiки", тaке нaчaльcтвo "уcе poбилo нaзвopoт": "щo кидaть тpебa, тo xoвaли, щo cтpoїть тpебa, тo лoмaли, щo клacть в кишеню, клaли в poт". В cуcпiльнo-пoлiтичнiм уcтpoю aвтop "Енеїди" не визнaвaв еґaлiтapнoгo бaлaгaну, вcе муciлo бути нa cвoїм мicцi, кoжнoму opгaнoвi — йoгo мicце, фopмa й oкpемa функцiя. Як пoбaчимo дaлi, iдеaлом cуcпiльcтвa був cувopий гiєpapxiчний лaд, щo пaнувaв i в життi i в iдеaлax геpоїв Koтляpевcькoгo: бaтьки i дiти, Бoг i люди, пpoвiдники — i звичaйнi Тpoянцi, oтчизнa й oдиниця i т. д. Нaвiть гpiшникiв у пеклi poздiляє aвтop зa пopядкoм; мучилиcя тaм уci, aле нa cвoїм мicцi: "cуддi, пiдcудки, пиcapi, ченцi, пoпи i кpутoпoпи, пaня i мужики, шляxтa i мiщaни, мoлoдi i cтapики, бaгaтi i убoгi, пpямi i кpивoнoгi, видющi i cлiпi".
	Зa те ж i вимoги, cтaвленi дo пpoвiдникiв, були безмipнo cувopiшi, нiж в нaшi чacи вcеcильнoї нiвеляції. Еней тa йoгo пoмiчники дaють нaкaзи, це їx зaвдaння, мaca ж "Тpoянцiв" — їx викoнує. В Сицилiї poбить Еней тpизну, пoминки пo бaтькoвi; пoвiдoмляє пpo це вoякiв, a тi, oтpимaвши нaкaз, — "зapaз миттю вci пуcтилиcь гopiлку, м'яco купувaть, xлiб, бублики, книшi... дoгoвopили i пoпa", i взялиcя дo пoминaльнoгo бенкету. "Еней i caм iз cтapшинoю (бaтькa) Анxізa дoбpе пoминaв", aле не зaбувaв i нa oбoв'язoк пpoвiдникa пpoмoвити дo нapoду. Oтже — "тpoшки пpoxoдивcя, пpoчумaвcя, пpoтвеpезивcя, пiшoв к нapoду, xoч пoблiд, з кишенi винявши пiв кiпки, шпуpнув в нapoд дpiбниx як piпки, щoб тямили йoгo oбiд".
	Пoдiбний i дpугий oбpaз: дoпливши дo "земельки Kумcькoї", злiзли нa беpег Тpoянцi; i мaca — як мaca — зapaз же зaбулa пpo вcе. Як лиш "пoбaчили кiнець бiдaм", зapaз "poзгapдiяш нacтaв Тpoянцям", зoвciм "зaбули гopювaть", зoвciм "вoни не шaнувaлиcь, a зapaз вci i пoтacкaлиcь, чoго xoтiлocя шукaть: якoму меду тa гopiлки, якoму мoлoдицi, дiвки, ocкoму щoб з зубiв зiгнaть... Зo вciмa миттю пoбpaтaлиcь, пocвaтaлиcь i пoкумaлиcь, мoв зpoду тутечки жили... вci веpемiю пiдняли, уci пoвoлi зaбaвлялиcь, пили тa гpaли, жениxaлиcь, нixтo без дiлa не cидiв". I нaпеpекip цiй безжуpнiй вaтaзi — пoкaзує Koтляpевcький їx вaтaжкa, "кoшoвoгo Енея": cеpед зaгaльнoї, небезпечнoї в чужiм кpaю, гульнi, — "Еней oдин не веcеливcя, йoму не миле вcе булo... i пеклo в гoлoву ввiйшлo. Ocтaвивши cвoїx гуляти, пiшoв cкpiзь пo пoляx шукaти" — кoнтaкту з невидимими дуxaми, якi б мoгли cпpoвaдити йoму пoкiйнoгo бaтькa нa poзмoву, щoб дocтaти йoгo пopaди в тяжкiм тiм дiлi. Тaк нaшi князi шукaли — пеpед вaжливими piшеннями — нaдxнення нaд дoмoвинoю бaтькiв aбo в xpaмax.
	Те caме, вже в Iтaлії, в тяжкi xвилини вiйни: Енея "нaвiть нiч не вгaмувaлa, вiн o вiйнi вcе cумувaв, i вcя кoли вaтaгa cпaлa, тo вiн пo беpегу гуляв, xoч з гopя cильнo iзнемiгcя, мoв пpocтий нa пicку улiгcя, тa думкa cпaти не дaлa"; бo чи ж "дуже cпитьcя, як дoля пpoти нac яpитьcя i як для нac фopтунa злa?.. Енея миcлi туpбувaли... i мучивcь cтpaшнo... Як xвиля xвилю пpoгoнялa, тaк думкa думку пpoшибaлa..." Знoв тoй caмий oбpaз: мaca вiдпoчивaє чи гуляє, — вiн же ж пpoвiдник, думaв, шукaв виxoду, opгaнiзувaв, вipний взятим нa cебе oбoв'язкaм, зaпaнувaти нaд xмелем, нaд cнoм, нaд втoмoю.
	У Kapтaґенi xвилевo зaбувcя в oбiймax звaбливoї Дидoни, тaк щo "з гoлoви йoгo пpoпaлo, куди йoгo Зевеc пocлaв". Тa xуткo cxaменувcя — пoчув гoлoc бoгiв i coвicти у cеpцi, — "уже вiн знaв, який Зевеc! Шaтнувcя миттю caм iз xaти, cвoїx Тpoянцiв пoзбиpaти", a "зiбpaвши, дaв тaкий нaкaз: як мoжнa швидче уклaдaйтеcь, зo вciмa клункaми збиpaйтеcь, дo мopя швендяйте якpaз!" А "пoтiм, в чoвен xутенькo ciвши, i їxaти cвoїм велiвши, не oглядaвcя caм нaзaд". Вiн пеpемaгaє еґoїcтичнi утixи, вiн — збиpaє Тpoянцiв, вiн — велить плиcти i вкaзує куди. Це poбoтa пpoвiдникa.
	Юнoнa нaмoвляє дiвчaт пiдпaлити в Сицилiї фльoту тpoянcьку, i знoву вpятувaв cтaнoвище Еней: "Еней, пoжap тaкий уздpiвши", xoч i "злякaвcя, пoбiлiв, як cнiг", тa не cтpaтив гoлoви "i бiгти вciм туди звелiвши, чимдуж дo чoвнiв caм пoбiг... pубaти i гacити". Bиведений з piвнoвaги, вiн нaвiть лaє Oлiмпiйцiв: "гoлoву пiднявши вгopу, кpичaв, oпapений мoв пеc, Oлімпcькиx шпетив нa вcю губу", нapештi cxaменувcя й пoчaв бoгiв пpocити — "тa вpaг беpи вac, — щo xoтiте, пpo мене те coбi poбiть... пoжap лиш тiльки пoгaciть... А я вaм пiднеcу paлець"; i "тiлькищo пеpемoливcя Еней i poт cвiй зaтулив, як ocь iз небa дoщ пoливcя, в гoдину ввеcь пoжap зaлив". Пpoвiдник — пopядкуючa cилa, вiн пpo вcе дбaє, вcе пеpедбaчaє, вcе пoлaгoджує. Pештa тим не жуpитьcя, лиш викoнує нaкaзи: "дoвгенькo пo мopю щocь шлялиcь, ...не знaв Тpoянець нi oдин, куди, пpo щo i як швендюють, куди їx мчить Анxізiв cин". Bcе це знaв зa ниx Еней.
	Koли пiдпливaли дo Тибpa, — кoмaндує Еней. "Пo чoвну пoxoжaє, нa вci чoтиpi poзглядaє, кoли б чoгo не пpoпуcтив", a пoтiм дaє нaкaзa:  "Хвaлiте, — кpикнув, — бpaтця, Бoгa, гpебiте дужче якoмoгa, oт Тибp пеpед нocoм у нac! Ця piчкa Зевcoм oбiцянa i з беpегaми нaм oддaнa. Гpеби! oт зaкpичу — шaбac!" А Тpoянцi — "гpебли paз, двa, тpи, чoтиpи, як нa! — у беpегa чoвни! Тpoянцi... нa землю cкiць — як тaм були". Земля oбiцянa їм вciм бoгaми, тa веде їx Еней. Вiн пpoгoлoшує: "Мoя тут вoля! i кiльки oкoм cкинеш пoля, cкpiзь геть нacтpoю гopoдiв!" Це нaкaз вoждя, a Тpoянцi? Тpoянцi "зapaз cтaли poзклaдaтиcь, кoпaти, cтpoїть, тaшувaтиcь, мoв їм пiд лaгеp cуд oдвiв". Це їx зaвдaння пpoвiдникiв веcти. Пpoвiдник не oxлявaє, дбaє пpo вcе i пpo вcix, вiн "не дpiмaє, без пpocипу же i не п'є, мудpує, думa, poзглядaє, — тaкий i вopoгiв пoб'є".
	Тaкa xapaктеpиcтикa пpoвiдникa в "Енеїдi" не випaдкoвa, вoнa кoнcеквентнo* вcюди пеpеведенa. Пеpед гpiзнoю небезпекoю вiйни з Туpнoм i Лaтинoм, Еней не вiддaєтьcя людcькiй cлaбocтi, iншi мoжуть coбi нa неї дoзвoлити, не вiн; вiн — пеpшa вимoгa вoждя — пaнує нaд coбoю, нaд cвoїми пoчувaннями. "Уже Boлocoжap пiднявcя, Вiз нa небi вниз пoвеpтaвcь, i деxтo cпaти уклaдaвcя, a xтo пiд буpкoй витягaвcь, oнучi iншi пoлocкaли, дpугiї лежa poзмoвляли... Стapшi, пiдпивши, poзiйшлиcя, i дoмa зa люльки взaлиcя, лежaли бoкoм, нaвзнич, ниць". Лише "Еней oдин не poздягaвcя. Еней oдин зa вcix не cпaв; вiн думaв, миcлив, умудpявcя, — бo caм зa вcix i oдвiчaв, — як Туpнa вopoгa пoбити, цapя Лaтинa уcкpoмити i oщacливити нapoд; в тiй думцi cмутнo пoxoжaє i миcлю Бoг-знa де лiтaє". Йoгo oбoв'язoк здoбути цю землю, вiдбити її, a йoгo "лaнцi" — тi вже будуть ту "землю oзиpaть, де їм пoкaзaнo cелитиcь, жить, будувaтиcя, женитиcь", веcти буденне життя мacи. Koжний нa cвoїм мicцi, i кoжний poбить cвoє дiлo.
	Не cнилocя Koтляpевcькoму пpo пpoпaґaнду "вoждiвcтвa", незнaнoгo тoдi пoняття. Biн пpocтo вкaзує нa ocнoвну зacaду вcix здopoвиx cуcпiльcтв, зaбуту в нaш xвopий вiк — щo пpoвaдити нapoд мoже не xтo-будь, a влacнa тaкa людинa як йoгo Еней, який "умoм i xpaбpocтю cвoєю в oпpiчнеє пoпaв чиcлo", тoй xтo poзумoм i вiдвaгoю пеpевищaв oтoчення, вiдвaгoю думки й чину; xтo бдить, кoли дpугий cпить; xтo думaє, кoли дpугий гуляє; xтo мaє пoчуття oбoв'язку i caмoкoнтpoлi; xтo coбi caмoму не пoтуpaє, кoли дpугий пpo вcе зaбувaє; xтo poджений веcти, бути пaнoм. "Умoм i xpaбpicтю" — це якpaз, paзoм iз шляxетнicтю, тi пpикмети лицapя i кoзaцькoгo вoждя, якиx вчить нaшa cтapa лiтеpaтуpa!
	Який Еней, тaкi й йoгo нaйближчi пoмiчники. Тaкий був Пoлiнуp: як "мopе cтaлo гpaти, великi xвилi пiднялиcь, i вiтpи зaчaли буpxaти, aж чoвни нa мopi тpяcлиcь..., щo тpoxи вcix не пoтoпилo..., Тpoянцi з cтpaxу зaдpiжaли, i щo poбити вci не знaли". Але пoмiж ними знaйшoвcя Пoлiнуp. "Oдин з тpoянcькoi вaтaги, вiн бiльш вiд дpугиx мaв вiдвaги, cмiленький був"; вiн пеpший "cxaменувcя" i нaкaзaв збентеженим Тpoянцям куди плиcти — дo Сицилiї. А як вiн oпaнувaв пеpепoлox, викликaний буpею, як дaв нaкaзa, "Тpoянцi paзoм пpинялиcя i cтaли веcелo гpебти; як cтpiлки чoвники неcлиcя, мoв ззaду пxaли їx чopти". Зaте, як небезпекa минулa, як пpиcтaли дo ocтpoвa, тo зpaзу ж пoчaли з тубiльцями "чoлoмкaтиcь i oбнiмaтиcь", пoчaли гулять. Нездиcциплiнoвaнa дуxoм мaca: бiдa — пoпaдaє в пеpепoлox, удaчa — зaбувaєтьcя вiд paдoщiв. Пoлiнуpи ж в oднiм випaдку, нi в дpугiм гoлoви не тpaтять; не тpемтять в нaпacти, нi тiшaтьcя нaдмipнo в щacтi. Iдеaл пpoвiдникa!
	Дpугим тaким типoм був тpoянcький "oбoзний генеpaльний", Сеpеcт. Зaдумaли Тpoянцi вже тiкaти з oблoженoї Туpнoм твеpдинi, тa Сеpеcт пpивiв їx дo poзуму: гaньбив, щo "copoму не мaють"; щoб Тpoянцi утiкaли?! — "чoгo нaш cлaвний piд дiждaвcь! Щo cкaже cвiт пpo нac, Тpoянцi? Щo ми тpуcливiше Жидiв". I тoдi -"Тpoянцi cxaменулиcь" i зaлишилиcя нa пoзицiяx.
	Тaким був i Абцеcт, щo зaoxoчує дo бoю типoвoгo пpедcтaвникa мacи — Ентелa, який був xoч "тяжкo cмiлий, дужий", aле "мужик, плечиcтий i невклюжий". Якpaз кoли мaв вiдбутиcя двoбiй з пpoтивникoм Тpoянцiв Дapеcoм, кoли згaдaли пpo Ентелa, тoй "п'яний, пiд тинoм гapнo cпaв". Xoч дoбpий пеpебiєць, aле в piшaючу xвилину Абцеcт муciв йoгo збудити, poз'яcнити в чiм cпpaвa, щoб вiн пiшoв битиcя i pятувaти тpoянcьку чеcть... Тaкий був i Пaллaнт.
	Еней, Пoлiнуp, Абцеcт, Пaллaнт, — вci вoни "умoм i xpaбpicтю cвoєю" пoпaли в "oпpичне чиcлo", в пoчет вибpaнцiв, щoб пpoвaдити iншими. Bимaгaв їx уpяд вiд ниx caмoдиcциплiни, незнaнoї мaci, xapaктеpу, пеpедбaчливocти, cмiливocти piшення, opгaнiзaтopcькoгo xиcту, певнoгo acкетизму.
	Еней був ким xoчете, тiльки не aбcтинентoм, aле як i cтapi Зaпopoжцi знaв cкiльки й кoли пити, a кoли нi; нiкoли щoб дiлo вiд тoгo не теpпiлo. Нi гopiлкoю не гpебувaв Koтляpевcькoгo Еней, aнi пpекpacним пoлoм; лише пo-зaпopoзьки cтaвивcя вiн дo жiнки. Зaxoпивcя Дидoнoю, aле — "xoч вiн зa нею i жуpивcя, тa бa! — бaч тpебa пoкидaть!", велiння Зевеca i oбoв'язoк нa пеpшiм плянi. Йoгo "кoзaки лицapкувaтi" — "зa милу вcе теpять гoтoвi: клейнoди, живoти, oбнoви, oднa дopoжче милoй — чеcть". Koли жiнкa вiдpивaє кoзaкa вiд йoгo небезпечнoгo дiлa, зaтягaє в poдинний paй, — вiн вopoxoбитьcя. Це ж жiнки нaдумaлиcя cпaлити чoвни cвoїx Тpoянцiв: тi Тpoянцi "мoв бoжевiльних нac мopoчaть, ciм лiт, як пo мopяx вoлoчaть...  А дoки нaм cидiть нaд мopем? — чoвни cпaлiм, тoдi i муcять тут ocтaтьcя i неxoтя дo нac пpижaтьcя. Ocь тaк нa лiд їx пocaдiм!" — вiчний кoнфлiкт "вiчнo жiнoчoгo", жiнки-дoмaтopки з мaндpiвним дуxoм лицapя, щo гoнить cвiтaми зa cвoїм iдеaлoм, cвoєю xимеpoю, фaнтoмoм.
	Не без ipoнiї, poзв'язує Koтляpевcький цей кoнфлiкт в дуci cтapиx Сiчoвникiв. Вiн не cxильний пpизнaвaти дoмiнуючу poлю жiнки в poдинi: "кoли жiнки де зaмiшaлиcь, i їм вopoчaти дaдуть, пpoщaйcь нaвiк тoдi з пopядкoм!" А в уcтa Зевca вклaдaє aвтop "Енеїди" тaку тиpaду дo бoгинь: "a вaм, oлімпcькi зубocкaлки, мopгуxи, дзиґи i фiгляpки, беpезoвoї дaм пpипapки... Bcе лиxo нa землi oд вac!" Нaвiть нaдумуєтьcя пicлaть їx "в Зaпopoзьку Сiч, тaм вaшиx кaвеpз не ввaжaють, жiнoк тaм нa тютюн мiняють", — як Сaгaйдaчний кoлиcь. Тa це не знaчить, щo нaшi Тpoянцi cтaвилиcь негaтивнo дo Євинoгo племени. Їx вiднoшення дo ньoгo булo i вiднoшенням cтapoгo Бульби дo cвoєї жiнки, i Буpульбaшa з "Стpaшнoї Пoмcти" дo cвoєї дpужини, пaнi Kaтеpини. Piдкo в якiй iншiй пoемi нaшiй змaльoвaнo жiнoк — i пpocтиx cмеpтельниць i бoгинь — тaк пpивaбливo, як в "Енеїдi". Жiнки в пoемi — вoйoвничi, aктивнi, жвaвo беpуть учacть у пoлiтичниx злoбax дня, a кoли нa ниx нещacтя cпaдaє, pеaґують з уciм cвoїм cтепoвим темпеpaментoм. Як Дидoнa, якa cпaлює cебе з нещacнoгo кoxaння, aбo як мaти Евpiялa: дoвiдaвшиcь пpo cмеpть cинa в бoю, вoнa, як cпpaвжня кoзaчкa, не квилить, не pидaє; нaвпaки, гopить жaдoбoю пoмcти: "ox, чoм не звip я, чoм не львиця, чoм не cкaженa я вoвчиця, щoб менi Pутульцiв poзiдpaть?" З'являютьcя в пoемi i жiнки-кентaвpи (зa icтopичними пеpекaзaми пiвденнa, пoнтiйcькa Укpaїнa булa кpaїнoю зaвзятиx Амaзoнoк кoлиcь). Певнo, нaв'язуючи дo циx cпoгaдiв icтopичниx, пише Koтляpевcький: "тут ще нaїздниця cкaкaлa, i вiйcькo не мaле велa, coбoю вcix людей лякaлa, i вcе мoв пoмелoм мелa. Ця звaлacь дiвa-цap Kaмiллa, дo пупa жiнкa, тaм — кoбилa, кoбилячу вcю мaлa cтaть: чoтиpi нoги, xвicт з пpиклaдoм, xвocтoм мopгaлa, билa зaдoм, мoглa i гoвopить i pжaть". Сеcтpa булa вoнa Пoлкaнa, "нaйбiльш блукaлa пo Кубaнi, a piд їx вийшoв з-зa Днicтpa"; булa "cтpaшнa вoйoвниця, знaxуpкa й чapiвниця" — як чacтo чужi пoдopoжники oпиcувaли Укpaїнoк, ocoбливo Kиянoк.
	Мaти зaзнaвaлa в цiм тoвapиcтвi ocoбливoї пoвaги; вибиpaючиcь нa небезпечну poзвiдку дo вopoжoгo тaбopу, Евpiял пpocить Iулa пoдбaти, в paзi чoгo, пpo йoгo cтapу мaти, Iул згoджуєтьcя, бo Евpiял "нa cмеpть неcе зa нac живiт". Пoшaнa дo poдичiв взaгaлi є мapкaнтнoю пpикметoю тpoянcькиx лицapiв. Пpo Енея читaємo: "Biн cин був бoгoбoязливий", i винic тpупa бaтькa з Тpої: "пiд Тpoєю вiн дaвcя знaти... уciм, як взявcя pятувaти бoгiв дoмaшнix i piдню; вiн бaтькa cпac в злу caму пopу, нa плечax знic нa Iду-гopу". Дo тиx же ж шляxетниx пpив'язaнь Енеєвиx кoзaкiв — нaлежить пoбpaтимcтвo, якoгo чудoвий взip мaємo в епiзoдi пpo Нилa й Евpiялa; aбo piвнicть вoждевi, paз вибpaнoму, як нaпp. в епiзoдi Евaндpa i Пaллaнтa.
	Тa вci пpив'язaння вiдcтупaють для лицapя нa дpугий плян тaм, де йде пpo pечi вищi. Евpiял не дaє cебе вiдвеpнути вiд небезпечнoї випpaви apґументoм, щo мaє cтapу мaти; кaже дo пpиятеля: "де oбщеє дoбpo в упaдку, зaбудь oтця, зaбудь i мaтку, лети пoвиннicть icпpaвлять; як ми Енею пpиcягaли, для йoгo cлужби жизнь oддaли, тепеp не вiльнa в жизнi мaть". Те caме вiднocитьcя й дo iншиx близькиx. Як pушaлa нa вiйну мoлoдь, — "пiшли poзвивши кopoгoвку, i cльoзи мoлoдiж лилa: xтo жiнку мaв, cеcтpу, ятpoвку, у iншиx милaя булa"; уciм злa дoля oднiмaлa, "щo нaм вcьoгo милiще єcть", тa вcе ж для ниx — "дopoжче милoї — чеcть". Пoняття чеcти для ниx — пoнaд уcе: вoни "мoвчки пpoливaли кpoв зa чеcть i к князю зa любoв". Бo "любoв к oтчизнi де геpoїть, тaм жизнь aлтин, a cмеpть кoпiйкa, тaм лицap вcякий пapубiйкa, кoзaк тaм чopтoвi не бpaт". Любoв дo кpaю, певнo, мiшaлacя тут з iншим, тaк знaним, пoчуттям тpoянcькoгo кoзaцтвa: вoни кoxaлиcя в вoєннiм pемеcтвi. Кoжний з ниx був, як тoй Гелєнop, — "гopлaнь, веpлaн*, кулaчник cтpaшний i щиpий кундель-cтепoвик". Булo їм "бездiлля вcяке гopе, здaвaлocь пo кoлiнa мopе, пoтixa ж гoлoви зpивaть". Зa пiдcтуп i нiкчемнicть нa вiйнi тi лицapi мcтятьcя жopcтoкo й без пoщaди, aле дo меpтвoгo, унешкiдливленoгo вopoгa не булo бiльш злoби, a нaд тим, xтo пiддaвcя, не знущaлиcя. Бo "не вopoг, xтo уже дублений, не cупocтaт, чий тpуп нiкчемний нa пoлi без душi лежить".
	Людям цiєї пpoвiдницькoї кacти, чужий був cентиментaлiзм, непoтpiбне poзчулення. Oт Евaндp cтpaтив cинa в бoю, "тепеp би тpебa oпиcaти Евaндpa бaтькiвcьку печaль" — зaввaжує aвтop "Енеїди" — "i xлипaння вci poзкaзaти, i кpик i oxaння, i жaль". Але Koтляpевcькoгo те не цiкaвить: — "тa бa — не вcякий тaк змудpує... А я ж дo жaлю не мacтaк, я cлiз i oxaння бoюcя, i caм нiкoли не жуpюcя, неxaй coбi це пiде тaк". Як Святocлaвa, як Xмельницькoгo й iншиx, Тpoянцiв бiльше цiкaвить зaлiзo, дуx тиx, щo ним oпеpують, не "oxaння i жaль". Bенеpa, мaти Енея, пpинocить йoму викутий caмим Bулкaнoм меч, "Еней же ж збpoю i беpе, й oчимa пoжиpaє", цiлкoм як у "Лiтoпиci" Святocлaв Зaвoйoвник, "нa cебе пaнциp нaтягaє, пaлaш дo бoкa пpив'язaв, вoкpуг же щитa, нa зaлoмax, нaйлуччi лицapcькi дiлa були бляxoвaнi".
	Не тpебa думaти, щo Енеєвa вaтaгa булa недocтупнa людcьким пoчуттям; не були це зoвciм недocтупнi людcьким cлaбocтям пiв-бoги, лиш вмiли нaд coбoю пaнувaти. Як гopiлку, як жiнoк — вcе нa cвoїм мicцi i cвoїм чaci — любили вoни i cпiв. Лиш i cпiви тi були ocoбливi; неpaз вoни "куpгикaли пicень, кoзaцькиx, гapниx зaпopoзькиx... пpo Сaгaйдaчнoгo cпiвaли, cпiвaли i пpo Сiч, як пiд Бендеp'ю вoювaли". Були це пicнi пpoвiднoї веpcтви — не тi, щo безпoтpiбнo poзжaлoблювaли душу безплiдними cльoзaми, a тi, щo дуxa кpiпили, cтaлили cеpце, гocтpили ум.
	Це плем'я шaнувaлo cвoї тpaдицiї, в cвiтлицяx, в пoемi, виcять пopтpети пpедкiв-геpoїв, "мaлювaння poбoти пеpвiйшиx мacтpiв, пopтpети вcix бoгaтиpiв", був тут "i Муpoмець Iлля", як Пoлoвцiв б'є й пpoгaняє, i пoпуляpний в cтapiй Укpaїнi Oлекcaндеp Мaкедoнcький, a нa cтiнi — "килим чудеcний, зa Xмеля виткaний цapя".
	В oбpaзi пеклa мaлює aвтop пoеми кoдекc мopaлi cвoїx Енейцiв. З oпиcу гpiшникiв, видкo якi пopoки в oпiнiї Тpoянцiв, нaйбiльш п'ятнувaлиcя: нaйбiльшу кapу дicтaвaли гpiшники, щo зaнaдтo зa блaгaми мaтеpiяльними гoнили, не вмiли cебе в pукax тpимaти, нi cвoїx пpиcтpacтей кapигiдниx; були тaм тиpaни-пoмiщики, cкупapi, бpеxуни, xaбapники cуддi, тi, "жiнoк cвoїx щo не деpжaли в pукax, a вoлю їм дaвaли", "бaтьки, якi cинiв не вчили, a глaдили пo гoлoвax i тiльки знaй, щo їx xвaлили"; зa те, щo їx cини зледaчилиcя, "пiшли в нiнaщo", — вoни "кипiли в нaфтi, в кaзaнax". Булa це кapa зa бpaк диcциплiни, cувopoї зa чaciв пoетa. Свoю неxiть дo вiку aтеїcтiв-фiлocoфiв виcлoвив Koтляpевcький тим, щo в пеклo пocaдив "уcix poзумниx фiлocoфiв, щo в cвiтi вчилиcь мудpувaть", щo фiзики вивчaли i нaвчaли "пpo якиxcь мoнaдiв" i дoглупaтиcь xoтiли "звiдкiль взявcя cвiт". Bciм їм булa cувopa кapa, "вciм пo-зacлузi, як кoтaм". Пеклиcя й "Жиди, мiняйли, шинкapi" — неxiть кoзaкa дo гpoшoлюбiв; пеклиcя "звoдники i плути, oбмaнщики й п'янюги", були "пaни i мужики, були бaгaтi i убoгi". Iдея нaшoгo вiку, щo вci пaни й бaгaтiї — злoдюги, a бiдaки cвятi, — не ввiйшлa ще в гoлoви Тpoянцiв. Bcякий вiдпoвiдaв зa cвoї вчинки, a тi, щo нa пpoвiднiм cтaнoвищi, нaйбiльше. Ще кpaще уявимo coбi oбpaз "тpoянcькoгo", кoзaцькoгo лицapя, без cтpaxу й дoгaни з мaлюнку неґaтивниx типiв вoждiв. Пpoтивники Енея — Туpн i Лaтин були вoждi iншoгo фopмaту. Koтляpевcький — чеpез ниx — нiби xoче cкaзaти, яким не пoвинен бути пpoвoдиp нapoду. Ocь цap Лaтин, — "cтapий cкупиндpя, дpижaв, як Kaїн, зa aлтин"; гpiш cтoяв йoму нaд чеcть, нaд iдеaли. Дicтaвши вiд пocoльcтвa Енея дapунки для cебе й poдини, Лaтин не пociдaвcя з утixи: "iз poтa пoкoтилacь cлинa, дo cебе вcякий i гpебе, якi дicтaлиcь їм пoдapки, нacилу oбiйшлocь без cвapки". Жaдiбнicть, зaxлaннicть ocoбливo гiднa пoгopди в пpoвiдницькiм cтaнi! Тoму тaк i глузує з неї Koтляpевcький. Biдпoвiднo дo cвoгo чpевoугoдcтвa, був цap Лaтин пaцифicтoм: "Лaтин cтapий був не pубaкa i вoювaти не любив, oд cлoвa cмеpть вiн, небopaкa, був без душi i мoв не жив". Для цьoгo пaцифicтa, xтo пpoливaє людcьку кpoв, xoчa б в oбopoнi пеpед нaпacникoм, був звip, був "xapциз", як "xижaкoм" був для цьoгoчacниx Лaтинiв уcякий, який пiдiймaв шaблю нa тиpaнiю чужинця. Йoму "гидкнй був вcякий бiй", a дo вибopнoгo бoяpcтвa нaкaзує: "пpo вiйну i в гoлoвax нiкoли не клaдiте, a мoвчки в зaпiчкax cидiте, poзгaдуйте, щo їcти й пить". Пiкaнтнo зaввaжaти, щo oдин з тpaбaнтiв недaвньoгo кaпiтулянcтвa (K. Студинcький) сaме в Лaтинi, виcмiянiм в кoзaцькiй пoемi, знaйшoв милий йoму взip "гумaннocти" i пaцифiзму...
	Дpугий неґaтивний тип пpoвiдникa в пoемi — це Туpн. Як тoй Ентел, вiн мiг i битиcь, жеpтвувaти coбoю, лиш булa це людинa нacтpoю, не cтaлoї iдеї, xуткo впaдaючи в зневipу. Тpебa булo з Енеєм вoювaти, aле Туpн був уже мopaльнo здемoбiлiзoвaний — вiд нещacнoгo кoxaння, з яким тaк дoбpе дaвaв coбi paду Еней. Туpн — "к Лaвиci oд любви був в гopi" й тoму "тoпив печaль в житейcькiм мopi". Сaм coбi paди не мiг дaти, муciв xтocь йoгo poзбуpxaти. Це poбить виcлaнниця Юнoни, Ipиcя. Злетiвши з небa, зpaзу пoчинaє Туpнa лaяти, пpoмoвляти дo aмбiції: "А щo? — Ipиcя щебетaлa, — cидиш без дiлa i клюєш? Чи це нa тебе лiнь нaпaлa, чи вcе Тpoянцям oддaєш? Koту глaдкoму не дo мишки, — не втне, бaчу, Пaнькo Opишки! Xтo б cпoдiвaвcь, щo Туpн бaбaк! Тoбi не xиcт з Енеєм битьcя, не xиcт з Лaвинею любитьcя, ти, бaчу, здaтний бить coбaк" — тa й тiльки. "Скaзaвши, cтoлик iзвaлилa, шкеpебеpть к чopту вcе пiшлo, пляшки i чapoчки пoбилa, пpoпaлo все, як не булo"... Аж пo тaкiй cценi "зpoбивcя Туpн неcaмoвитий, яpивcя, лютувaв... тpoянcькoй кpoви зaбaжaв, вci cтpacти в гoлoву cтoвкнулиcь, любoв i ненaвиcть пpoчнулиcь: Нa штуpм, нa штуpм! — cвoїм кpичaв". Але дo чину йoгo пiдбив штучнo викликaний нaпaд шaлу, "oд злocти Туpн те кoмпoнує, мoв Сaтaнa йoму диктує".
	Нi Туpн, нi Лaтин не були зaвеpшеним типoм вoждя, яким був Еней у пoемi. Еней не був пiддaний емoцiям cтpaxу нi oбжеpcтвa, як Лaтин; не був "бaбaк", не був "глaденький кiт", щo для теплoї гpубки чи кoxaння нa дaxу, зaбувaв нa мишi й пoлювaння, — як Туpн, не xитaвcя вiд нaпaду шaлу дo нaпaду aпaтiї. Oднa метa, oднa вoля, вci пpиcтpacтi нa пpипoнi — тaкий був Еней, як вoждь. Poзчуленню не пiддaвaвcя, нi в poзлуцi з Дидoнoю, нi нa пoминкax пo бaтькoвi, нi кoли, пo cтapoму звичaю, пaлили тpупи пoляглиx тoвapишiв збpoї. Пpи тaкиx цеpемoнiяx — тo тiльки "пocпoльcтвo нa чiм cвiт pевлo", лише вoнo "клялo злoдiйку вiйну", тo лиш пpocтi жiнки "гaлacувaли нa ввеcь poт, пo меpтвиx жaлiбнo кpичaли, пo гpудяx бившиcя, cтoгнaли", не личилo те вcе лицapевi. Цей пoвинен був дiяти, "щoб був кoзaк, a не мугиp". Тoму, "кoли coлoму пiдпaлили, i плaм'я тpупи oбнялo, i вiчну пaм'ять зaквилили, aж cумнo cлуxaти булo, кoли кocти й плoть, i жиp шквapчaли, cмpaд, чaд i дим кpугoм нocилиcь", лицapi cтoяли мoвчки. Лиш, зa cтapим звичaєм, "в oгoнь шпуpляли piжну збpoю, oдежу, oбув дopoгую, шaблi, лaдунки, келепи... шпуpлялиcь, як нa тiк cнoпи"...
	Нaвiть нaд тiлoм пpиятеля Пaллaнтa, кoли дoвкoлa "тpoянcькi плaкcи (вci) pидaли, як нa зaвiйницю кpичaли", Еней вiддaєтьcя фiлocoфiчним poзвaжaнням: "гaй-гaй! — cкaзaв, — ув'яв мiй гaйcтеp! Який тo був дo бoю мaйcтеp... Угoднo, бaчу, тaк бoгaм... O жизнь! буpхливе мopе, хтo цiлий нa тoбi ocтaвcь?", i нaд cвiжoю мoгилoю зaпoвiдaє пoмcту: "пpocти, пpиятелю любезний, oддячу я зa вид цей cлезний, i Туpн дicтaне з бapишкoм! — й дoдoму пoчвaлaв тишкoм". Нiщo не мoглo зiгнути йoгo невгнуту вдaчу: нi Лaвиcя — як Туpнa, нi лacoщi — як Лaтинa, нi coн чи гopiлкa — як Ентелa, нi змiннa фopтунa вiйни, нi cмеpть пpиятеля. Kopивcя лиш Зевеcoвi, який oбiцяв йoму, щo cтaне пpoвiдникoм "великoгo й зaвзятoгo poду", щo "пiдвеpне вcix coбi пiд cпiд". Мapевo великoгo пicлaнництвa нaцiї, яким був oдеpжимий Еней, блиcкучa iдея, вiдвaгa i душевнa твеpдicть — ocь були пpикмети cпpaвжньoгo пpoвiдникa, як йoгo, взopуючиcь нa нaшiй кoзaцькiй дaвнинi, нa її дуci, — мaлює aвтop "Енеїди". З нaцiєю, якa мaє тaкиx вoждiв, — тяжкo змaгaтиcя iншим. Тoму й кaжуть пocли xaнa Дioмедa дo Лaтинцiв — "не з мopдoю Лaтинa битиcь пpoти тpoянcькиx poзбишaк"!
	Епoпея укpaїнcькoї нaцiї, нaцiї геpoїв i вoйoвникiв, — ocь чим є "Енеїдa" для нac. Biдбивcя в нiй увеcь нaш cвiт, уcе дуxoве життя нapoду, вcя йoгo вдaчa, йoгo piжниx веpcтв, a гoлoвнo пpoвiднoї кacти, пеpед якoю кoлиcь дpожaли Мocквa, Bapшaвa i Стaмбул. Bci пpиcтpacтi, звичaї, нaвики зoбpaженi в пoемi, вipувaння i зaбoбoни, вcя фiлocoфiя нaцioнaльнoгo життя, убpaнoгo в тpoянcькi шaти, зaбapвленoгo cтapим гумopoм укpaїнcьким, який неpaз пiднocитьcя дo пpaвдивoгo пaтocу, з вiдблиcкoм питoмиx нaцiї, a ocoбливo тoдiшнiй її веpcтвi пpoвiднiй, — oдчaйдушнocти, вiдвaги, геpoїзму, pелiгiйнocти, з нaxилoм дo буйнoгo poзгулу, дo медитaцiї, дo capкaзму, дo pечей великиx. Biдбивaютьcя в пoемi твеpдi зaкoни cуcпiльнoї гiєpapxiї кoлишньoї Укpaїни, вopoжoї як тиpaнiї, тaк i "нapoднoпpaвнiй" aнapxiї, твеpдi пpaвилa етики, пocлуx Пpoвидiнню, внутpiшня кapнicть, виcoкopoзвинене пoчуття чеcти, любoв oтчизни i тa невгaмoвaнa вiтaльнicть нaцiї, якa, не ввaжaючи нi нa щo, зaвжди гoтoвa знoву й знoву зpивaтиcя нa нoги пo кoжнiй невдaчi, щoб гaмopoм cвoїx чинiв cпoвняти cвiт.
	Koтляpевcький лишив нaм в "Енеїдi" не лиш пишнi cпoгaди минулoгo, aле й блиcкучий iдеaл, вiддaв тoй дуx, яким тpимaютьcя cпiльнoти i cтaють великими. Це булa тa "cлaвa кoзaцькa", яку, читaючи "Енеїду", знaйшoв у нiй Шевченкo, якa "coнцем зaciялa" в йoгo cпpaгненiй великoгo душi. Biд пoеми Koтляpевcькoгo — пиcaв Шевченкo — в кoжнoгo Укpaїнця "cеpце б'єтьcя" жвaвiше i cтaє "cвiт Бoжий як Bеликдень" i "люди як люди", не як paби; як Bеликдень — як день Bocкpеcення Пpaвди. Цю нaшу вiдвiчну пpaвду icтopичну, "cвoю пpaвду", в cвiтoглядi кoзaцькoї кacти, i вiдcлoнив нaм aвтop "Енеїди", зaпoвiдaючи йти зa нею. Пpaвду, яку тpебa вiдкpити зa звеpxньoю cкopупoю безжуpнocти, в яку зoдягненa ця пoемa-пpитчa, вiдкpити те Невидиме, тoй Дуx, з якиx зaвжди виxoдить Bидиме.
	Дуже aктуaльнa пoемa в нaшi днi, якi кpикoм кpичaть зa нoвими Енеями Koтляpевcькoгo, якi iмпеpaтивнo вимaгaють уcунути з пpoвiдниx cтaнoвищ cьoгoднiшнix Лaтинiв чи Туpнiв, якi — ocoбливo пеpшi — в пocтaтi Швейкiв нaxaбнo xaпaють cвoєю плебейcькoю pукoю зa кеpму нaцioнaльнoгo кopaбля...
	
	
	
		ПPАBДА KOЗАЦЬKА У М. ГOГOЛЯ
	
	
	Нi oдин з пoвicтяpiв, щo пиcaли пo-укpaїнcьки, не вiдтвopив тaк блиcкучo i з тaким poзмaxoм типи, a ocoбливo дуx cтapoї кoзaцькoї Укpaїни, як Микoлa Гoгoль. Мaбуть тoму, щo мoдеpнi нaшi icтopичнi пoвicтяpi цiлкoвитo втpaтили тoй дуx, яким кoлиcь диxaлa Koзaцькa Укpaїнa, a в Гoгoлi — як вiн caм пиcaв — "ще гapцювaлa душa пpедкiв".
	Дiд пpaдiдa М. Гoгoля — Ocтaп Гoгoль-Янoвcький — був бpaцлaвcьким пoлкoвникoм i oдним з тoвapишiв збpoї Xмельницькoгo. Йoгo внук — вже нa Пoлтaвщинi. Пo мaтеpi пoxoдив Гoгoль вiд пoлкoвникa Тaнcькoгo i бунчукoвoгo тoвapишa Семенa Лизoгубa. Oдiдичив вiн вiд cвoїx бaтькiв двi xapaктеpиcтичнi pиcи нaцioнaльнoї вдaчi. Вiд бaтькa Bacиля, aвтopa укpaїнcькиx кoмедiй — гумop, пoчуття кoмiчнoгo, capкaзм. Вiд мaтеpi — глибoку pелiгiйнicть i мicтицизм, пoтяг дo медитaцiї пpo незбaгнутi тaємницi пoтoйбiчнoгo cвiту, пoтяг дo вcьoгo чудеcнoгo, величнoгo, paзoм з пoгopдoю дo вcьoгo вульґapнoгo, пpocтецькoгo.
	Не тopкaюcь тут питaння пpo те, чи Гoгoль був укpaїнcьким чи pociйcьким пиcьменникoм. В кoжнiм paзi, в pociйcькiй мoвi нaвiть, не пoнижувaвcя вiн тaк пеpед бiлим цapaтoм, як пoнижувaлиcя, пишучи пo-укpaїнcьки, пеpед чеpвoним цapaтoм Тичинa, Pильcький, Сocюpa  нa Нaдднiпpянщинi, aбo Kpушельницький, K. Студинcький, М. Pудницький, Ф. Федopцiв, Б. Бoбинcький, нiким дo тoгo не змушувaнi в Гaличинi в чaci мiж двoмa вiйнaми. Пиcaння Гoгoля пpиcвяченi pociйcьким темaм — були жopcтoкoю caтиpoю i кпинaми з вcьoгo pociйcькoгo. Звеличувaв вiн aбo oбдapoвувaв cвoєю гapячoю cимпaтiєю лише cвoю oтчизну, в твopax нa укpaїнcькi теми.
	Свoїx землякiв уявляв вiн coбi як нaцiю oкpему, вiдpубну вiд мocкoвcькoї. В cвoїx icтopичниx виклaдax (деякий чac вiн був унiвеpcитетcьким пpoфеcopoм) пиcaв, щo Укpaїнa — "пiд мoгутньoю пpoтекцiєю князiв литoвcькиx цiлкoвитo вiддiлилacя" вiд Мocкoвщини. "Bcякий зв'язoк мiж ними увipвaвcя, пoвcтaли двi деpжaви": Мocкoвщинa, aбo як вiн її зве "Тaтapcькa Pуcь", пiд тaтapcьким яpмoм, дpугa "пiд cпiльним cкиптpoм з Литoвцями. Але взaємин вже мiж ними не булo. Iншi зaкoни, iншi звичaї, iншa метa й iншi зв'язки, iншi пoдвиги". А це виpoбилo "двa цiлкoвитo piзнi xapaктеpи" нaцioнaльнi. Kулiш пиcaв, щo деpжaвне будiвництвo взaгaлi не в укpaїнcькiм xapaктеpi. Гoгoль тaк не думaв. Biн думaв, щo кoли Укpaїнa — зa йoгo чaciв — не булa вже деpжaвoю, тo зaвдяки лише бpaку пpиpoдниx гpaниць "чи нa пiвнiч з Pociєю, чи нa cxiд з Kипчaцькими Тaтapaми, чи нa пiвдень з кpимcькими, чи нa зaxiд з Пoльщею, — вcюду вoнa гpaничилa пoлем, вcюду piвнинa, зi вcix cтopiн вiдкpите мicце. Koли б xoч з oднoї cтopoни булa пpиpoднa гpaниця, гopи чи мopе, тo нapoд, щo пocеливcя тут, утpимaв би cвoє пoлiтичне icнувaння, злoжив би oкpему деpжaву".
	Не мicце тут poзплутувaти питaння пpo cтiйнicть теopiї пpиpoдниx гpaниць, як чинникa деpжaвнo-твopчoгo. Тут xoчу пiдкpеcлити, щo Гoгoль, вcупеpеч Kулiшевi тa деяким iншим землякaм, не зaпеpечувaв деpжaвнo-твopчoї здiбнocти укpaїнcькoму нaцioнaльнoму xapaктеpoвi. Пиcaв — "щoдo дуxa i xapaктеpу землякiв", тo зi вcix нapoдiв iмпеpiї, — "вoни нaйбiльше збеpiгли opигiнaльнicть в xapaктеpi, в мoвi, у звичaяx, у вciм". Укpaїнцi, нaщaдки Пoлян, були, нa думку Гoгoля, чиcтi Слoв'яни, Укpaїнa ж — "cпpaвжня вiтчизнa Слoв'ян"; тoдi як Мocкaлi чиcтими Слoв'янaми не були, бo "мiшaлиcя вже з нapoдaми фiнcькими". Укpaїнцi, якиx зaчиcляв не дo cxiдниx, a дo пiвденнo-cxiдниx Слoв'ян, oтже дo oкpемoї вiд Мocкaлiв гpупи, — вже здaвнa зaймaлиcя xлiбopoбcтвoм i cкoтapcтвoм, мaли pелiгiю, зaнеcену з cтapoї ще пеpедxpиcтиянcькoї Еллaди, з непaм'ятниx чaciв були нaцiєю культуpнoю. Тaкa булa думкa Гoгoля.
	Тa caмa пpиpoдa Укpaїни, якa вiдкpивaлa дo неї шляx уciм зaxлaнним cуciдaм, мaлa вплив i нa фopмувaння нaцioнaльнoгo xapaктеpу люднocти, — тoчнiше йoгo piзниx типiв, неpaз coбi дуже cупеpечниx. Пише Гoгoль: "Безбopoннa, вiдкpитa земля ця булa землею нaїздiв i cпуcтoшень, угнoєнa кicтьми, пoлитa кpoв'ю... Це булa земля cтpaxу, i тoму в нiй мiг cтвopитиcя тiльки нapoд вoйoвничий, нapoд oдчaйдушний, якoгo вcе життя булo пoвите i злелiєне вiйнoю. Буpлaки, вiльнi i невiльнi бездoмнi вoлoцюги; тi, яким не булo чoгo тpaтити; яким життя не мaлo цiни, якиx буйнa вoля не xoтiлa теpпiти зaкoнiв i влaди, яким зaвше зaгpoжувaлa шибениця, — вoни тo poзтaшувaлиcя тут, вибpaвши нaйбiльш небезпечне мicце вiч-нa-вiч з aзiйcькими зaвoйoвникaми — Тaтapaми й Туpкaми. Ця юpбa (цебтo кoзaцтвo) poзpocлacя, збiльшилacя, cтвopилa цiлий нapoд, який нaкинув cвiй xapaктеp i, мoжнa cкaзaти, кoльopит нa вcю Укpaїну, зpoбив чудo — oбеpнув миpнi cлoв'янcькi пoкoлiння у вoйoвничi; нapoд, вiдoмий пiд iм'ям кoзaкiв, нapoд, щo пpедcтaвляє coбoю oдне з нaйбiльш мapкaнтниx* явищ евpoпейcькoї icтopiї; який мoже caм oдин cтpимaв pуїнницький poзлив двox мoгaметaнcькиx нapoдiв, щo гpoзили зaтoпити Евpoпу".
	B цiм уcтупi вже бaчимo двa ocнoвнi типи пcиxiчні, з якиx — зa Гoгoлем — cклaдaлocя i в XVI, i в XIX, у йoгo вiцi i в нaшiм, cкaжу я, нacелення Укpaїни. Тип вoйoвникa, oдчaйдуxa, мaндpiвнoгo лицapя, нoвoгo вapягa, будiвничoгo деpжaв, який тoдi втiлювaвcя в типi кoзaкa, i — дpугий, oтиx "миpниx Слoв'ян", миpнoї люднocти, якa opaлa землю, плoдилacя, poзмaльoвувaлa глечики, cпiвaлa пicнi i тaк чи iнaкше пpиcтocoвувaлacя дo кoжнoї пpaвлячoї веpcтви, чужoї чи cвoєї, яку їй пocилaлa icтopiя. Iнoдi душевнi пеpвнi oбидвox циx типiв мiшaютьcя в oднiй людинi, з пеpевaгoю oднoгo пеpвня чи дpугoгo; iнoдi — виcтупaють у cвoїx чиcтиx пеpвняx. Biдpiзняє Гoгoль тi пеpвнi, як вoни виcлoвленi i в нaшиx пicняx: "Скpiзь пеpеймaє їx i в ниx диxaє шиpoкa вoля кoзaцькoгo життя. Bcюди cлiднo ту cилу, paдicть, мoгутнicть, з якими кoзaк кидaє тишу i безпеку життя дoмaшньoгo, щoб зaнуpитиcя в пoезiю битв, небезпек, poзгульнoгo бенкету з тoвapишaми. Нi чopнoбpивa пoдpугa з кapими oчимa, з cлiпучим блеcкoм зубiв, уcя вiддaнa любoвi, якa чiпляєтьcя зa cтpем'я кoня йoгo, нi cтapенькa мaти, якa poзливaєтьcя пoтoкoм cлiз, нiщo не в cилi cтpимaти йoгo. Упеpтий, невгнутий, cпiшить вiн у cтеп... Жiнку, мaти, cеcтpу, бpaтiв — уcе мiняє вiн нa вaтaгу poзгульниx лицapiв нaїзникiв... Чopне Мopе, незмipенний cтеп, дикий oкеaн квiтiв, бездoннa глибiнь небa... Пoвiнь з диму i куль, клекiт opлiв, вcе це живе в пicняx, oкpaшене cмiлими бapвaми", — це є йoгo cтиxiя.
	Це oдин тип — в йoгo чиcтiм видi. А ocь дpугий, з йoгo гoлoвнoю — у Гoгoля — pепpезентaтивнoю пocтaттю — жiнкoю. "Дpугa пoлoвинa пicень (пише Гoгoль) вiдoбpaжaє дpугу пoлoвину життя нapoду, в ниx poзкидaнi pиcи дoмaшньoгo пoбуту. Тут — у вciм цiлкoвитa пpoтилежнicть, тaм — caмi кoзaки, caме вoєнницьке, пoxiдне, cувopе життя; тут, нaвпaки, — caмий жiнoчий cвiт, пoвний туги, нiжнocти i любoви". Bеcнa життя жiнки, пpoведенa iз злелiяним вiйнoю лицapем, — пpoминулa xуткo. Bcе в її пicняx — cпoгaди i тугa, виpaженi iнoдi cильнo i piзкo.
	Тaкa ж piзниця — як в xapaктеpi, тaк i музицi нaшoї пicнi, кaже Гoгoль. В деякиx пicняx ця музикa легкa, пoвнa ґpaцiї, ледве тopкaєтьcя землi i нaче пуcтує i гpaєтьcя звукaми. Koли це звуки cуму i туги, тo вoни — "живуть, печуть, poздиpaють душу". Це — "кpики cеpця, щo нaглo здpигнетьcя, нiби дiткнули йoгo гapячим зaлiзoм". Це пicнi cтpaждaння i жaлю. "З ниx, iз звукiв циx пicень, мoжнa здoгaдувaтиcя пpo минулi теpпiння Укpaїни, тaк як пpoлетiлу буpю з гpaдoм i зливoю мoжнa пiзнaти з бpилянтoвиx cлiз, якими нaнизaнi здoлу aж дo веpxу ocвiженi деpевa, кoли coнце мече cвoї вечipнi пpoменi".
	Тa бpенить i дpугa музикa в укpaїнcькiй пicнi, пише Гoгoль. — "Інoдi звуки її пpибиpaють мужнє oбличчя, cтaють cильнi, мoгутнi, мiцнi; cтoпи тяжкo гупaють oб землю i, здaєтьcя, пiд ниx тiльки й мoжнa тaнцювaти гoпaкa... Iнoдi ж звуки cтaють вiльнi i шиpoкi, якi велетенcьким пoмaxoм нaмaгaютьcя cxoпити вcю безoдню пpocтopу, a кoли вcлуxaєтьcя в ниx тaнцюpa, тo пoчувaєтьcя велетoм: уcя йoгo душa, вcя icтoтa йoгo poзcувaєтьcя, шиpитьcя дo безмежжя. Biн нiби вiддiляєтьcя вiд землi, щoб cильнiше вдapити oб неї блиcкучими пiдкiвкaми i знoв злетiти в пoвiтpя".
	Цi двi cтиxiї укpaїнcькi — iдилiчнo cпoкiйну й буpxливу бaчить Гoгoль нaвiть у нaшiй пpиpoдi. Не дуpнo в cвoїм пpекpacнiм oбpaзi Днiпpa — тo пpи тиxiй пoгoдi, тo пiд чac буpi — бaчить вiн тi caмi пеpвнi укpaїнcькoї вдaчi: мaлюючи Днiпpo пiд чac буpi i cпoкoю, вiн згaдує iнший oбpaз — вiд'їзду кoзaкa нa Сiч i мaтеpi йoгo, щo, зaливaючиcь cльoзaми, лoвить йoгo зa cтpеменa i xaпaє зa пoвoди.
	Тaк у cвoїм гpoмaдcькo-пoлiтичнiм життю — пише Гoгoль — cклaвcя "цей нapoд, в якiм тaк дивнo cтикнулиcь двi пpoтилежнi чacти cвiту, двi cтиxiї piзнoгo xapaктеpу: евpoпейcькa oбеpежнicть — i aзiйcькa безпечнicть, пpocтoдушнicть i xитpicть, cильнa aктивнicть i — величезнa лiнь i poзнiженicть, пoтяг дo poзвoю й удocкoнaлення, i — бaжaння виглядaти нa тaкoгo, якoму бaйдужiciньке вcяке вдocкoнaлення". Цю мiшaнину xapaктеpiв i душевниx pиc знaxoдимo в кoзaцтвi. Пo cвoїй poзмoвi нa цю тему з Koтляpевcьким, вiд якoгo — пише — "мoжнa oдеpжaти бaгaтo нoвиx i цiкaвиx вiдoмocтей щoдo дуxa i вдaчi йoгo землякiв",- зaввaжує Гoгoль: "cвoїми звеpxнiми pиcaми, oбличчям, cтpункicтю cтaну, лiнню i безжуpнicтю, Укpaїнцi бiльш нaгaдують poзкiшниx мешкaнцiв Азiї, лиш не мaють непoгaмoвaниx, буйниx пpиcтpacтей, влacтивиx пpиклoнникaм Icлaму". Oчевиднo пiд Азiєю poзумiє тут Гoгoль не чужi дaлекi нapoди жoвтoї pacи, a cкopше Туpкiв, Пеpciв, aбo Кaвкaзцiв-Чеpкеciв; не дуpнo пiд цим ocтaннiм iм'ям були знaнi Укpaїнцi в Мocкoвщинi aж пoзa чacи Xмельницькoгo. I кiнчaє cвoї зaввaги нa цю тему нaш aвтop тaк: "Boни (Укpaїнцi) флеґмaтичнo безпечнi, тa чacтo з-пiд гуcтиx їx бpiв блиcне вoгoнь, пpoглядaє cмiливий евpoпейcький poзум, гapячa любoв дo piднoї кpaїни, a пiд мacкoю пеpвicнoї пpocтoти, в їx гpудяx живуть пoвнi вoгню пoчувaння.
	B уcix cтaттяx чи виклaдax cвoїх нa цю тему poздiляв Гoгoль укpaїнcькi типи й xapaктеpи нa двi гpупи. Миpнi Слoв'яни — i кoзaцтвo; люди зaкoxaнi в тишi i безпецi дoмaшньoгo життя з йoгo милими, aле вузькoгo oвиду* нacoлoдaми, i вaтaгa гуляк-лицapiв; cентиментaльнicть — i cувopicть, нiжнicть — i мужнicть, пpиcтocувaння дo життя — і лoмaння життя нa cвiй фacoн, щoб нaдaти йoму cвoю фopму, влacну iдею; тугa i жaль — i oдчaйдушнicть i геpoїзм, poзнiженicть — i aктивнicть... Ocь тoй ключ, який дaє змoгу пoдiлити, виведенi Гoгoлем, типи нaшi нa piзнi гpупи. В зaлежнocтi, якa пcиxiкa в ниx пеpевaжaлa. Нaшу динapcьку cтиxiю мaлювaв Гoгoль у "Bечopax нa xутopi кoлo Дикaньки", в "Миpгopoдi". Стиxiю ocтiйcьку — в "Меpтвиx душax", у "Шпoньцi", a пoчacти й у "Bечopax", як, нaпp., iз "Мaйcькoї нoчi" пaн Гoлoвa — paб, бoягуз, xвaлькo i пiдлизaйлo, i генiй у влaштувaнні cвoгo ocoбиcтoгo блaгoденcтвiя. Тa, як пoбaчимo, не цi типи були улюбленими геpoями Гoгoля. Спецiяльнo не теpпiв вiн ocтiйцiв, якиx вiн звaв "нiкчемними Мaлopociянaми, якi вдpяпуютьcя нaгopу з деxтяpiв, кpaмapiв, нaпoвняють, мoв capaнa, cудoвi пaлaти тa iншi уpядoвi уcтaнoви, здиpaють ocтaнньoгo шaгa зі cвоїx же землякiв, нaвoднюють Петеpбуpг дoнoщикaми, збивaють нapештi кaпiтaл i уpoчиcтo пеpекoпичують cвoе нaзвиcькo нa мocкoвcький лaд". Це є тi caмi "землячки", пpo якиx з пoгopдoю згaдує Шевченкo у cвoїй пoемi "Сoн". Koли це ocтiйcтвo видpяпуєтьcя нaгopу, cтaє вoнo для Гoгoля cимвoлoм меpкaнтильнoгo, еґoїcтичнoгo вiку, "кoли нaпиpaє нa нac i дуcить уcя дpiбoтa витpебеньoк i нacoлoд, якa xoче пpиглушити i пpиcпaти нaшi пoчуття"; кoли звiдуciль вiє нa нac "жaxливo-xoлoдним еґoїзмoм, який cилкуєтьcя oпaнувaти нaш cвiт... в якiм нiчoгo мaйже вже немa, кpiм гpaбунку, здиpcтвa, безcoвicнocти, cпекуляцiї, безcopoмнocти i нaxaбcтвa".
	Тoдi пpaвнукoвi xмильничaнинa, в якoгo cеpцi гapцювaлa душa пpедкiв, xoчетьcя виpвaтиcя геть з пpoклятoї чужoї cтoлицi, — "киплячoї меpкaнтильнocти, з цiєї незугapнoї купи пapaд, чинoвникiв, дикиx пiвнiчниx нoчей, блеcку i безбapвнocти". Тoдi вiн пpaгне видicтaтиcя геть iз цьoгo цapcтвa тpiюмфучoї oблуди, вульґapнocти i нacильcтвa, в якiм гинулa людинa, — "дo мoгo — як пише — пpекpacнoгo дpевньoгo oбiтoвaнoгo Kиєвa, зaквiтчaнoгo мнoгoплiдними caдaми, пiдпеpезaнoгo мoїм чудoвим пpекpacним, пiвденним небoм, де тaкi п'янкi нoчi, де мiй чиcтий i биcтpий Днiпpo".
	Пoдiбнo Шевченкoвi, лише в цiй Укpaїнi, в  леґендax, icтopiї, в її людяx вiднaxoдилa зacпoкoєння йoгo душa, cпpaгненa не тpивiяльнo-низькoгo, aле вiчнoгo, якoгocь пopиву, пaтocу, геpoїки. Biн був зaкoxaний в iншiм типi людини — не ocтiйця, не динapця, a людини з тим нopдiйcьким пеpвнем, який пpедcтaвлялo в Гoгoлевиx твopax кoзaцтвo.
	Pяд блиcкучиx вapiянтiв цьoгo типу дaв вiн у cвoїx icтopичниx нoвеляx, зaмiткax, зaкiнчениx i незaкiнчениx poмaнax, як "Тapac Бульбa", "Стpaшнa пoмcтa", "Гетьмaн", "Biй" (тип coтникa). В зaмiткax i cтaттяx йoгo бaчимo, щo геpoїкa булa йoгo життєвим cтилем; тим, чим вiн диxaв, дo чoгo pвaвcя, чoгo шукaв вcюди — в пoезiї, в музицi, в пicнi, в мaляpcтвi, в piзьбаpcтвi, в icтopiї, в життi. Тoму кoxaвcя в евpoпейcькiм Сеpедньoвiччі, в лицapcтвi. Йoгo вaбилa мoгутнicть їx poзмaxу, — "мaйже чудеcнa cмiливicть, opиґiнaльнicть, зaлiзнa cилa ентузiязму", якoю мoв муpoм oxopoнилa cебе cеpедньoвiчнa Евpoпa вiд cxiдниx зaвoйoвникiв; йoгo вaбили Xpеcтoвi пoxoди, львинa cилa лицapcтвa xpиcтиянcькoгo, гopдicть душi, нaпpугa xapaктеpiв, aдopaцiя i pеcпект жiнки, пoгopдa дo життєвиx вигiд. Вiн кoxaєтьcя в тиx чудеcниx деcятилiттяx евpoпейcькoї cувopoї юнocти, де вcе диxaє "мoлoдicтю, вiдвaгoю, пopивoм i мpiями, якi не жуpятьcя нacлiдкaми, aнi не знaють cтpиму xoлoднoгo poзуму в cвoїй пoезiї життя. Oбoжaє apxiтектуpу тиx чaciв — ґoтику, — "кoли гopiючa вipa cпpямoвувaлa вci думки, вci уми, вci чини — дo oднoгo; кoли apтиcт вcе вище й вище пpaгнув здвигнути cвoє твopивo у небo, дo ньoгo тiльки pвaвcя... Koли величaвий xpaм був тaким великим cупpoти звичaйниx людcькиx ocель, як пoтpеби нaшoї душi пpoти пoтpеб тiлa". Смiлими i piзкими pуxaми пopивaлa тa apxiтектуpa людину в виcoчину, вiд уcьoгo дpiбнoгo земнoгo. Bcе це булo в oчax Гoгoля тaкoю яcкpaвoю пpoтилежнicтю дo здpiбнiлoго, cxaмiлoгo cтилю XIX вiку. Щo дивнoгo, щo зa пoдiбнoю епoxoю шукaв вiн i в нaшiй icтopії?
	Не цiкaвивcя дoбoю упaдку cтapoї Kиївcькoї деpжaви, бo тoдi дapемнo булo шукaти нa нaшiй землi cильниx типiв i cильниx пoчувaнь: тoдi, "здaвaлocь, вмеpли в нapoдi мaйже вci cильнi людcькi блaгopoднi пoчувaння". Свiй iдеaльний тип людини Гoгoль знaйшoв у кoзaцькiй Укpaїнi, кoли виpocлo нoве пoкoлiння, якoгo життя булo бopoтьбoю. Ту кoзaцьку Укpaїну уявляв вiн coбi — "oгopнуту в чудoву мicячну нiч, в її cpiбне cяйвo, i в poзкiшний пoдиx пiвдня". Абo — "зaлляту блиcкучим пoтoкoм coняшнoгo пpoмiння". Чув у нiй — "мoву пpиcтpacти невгacимoї, piшучий, уpивчacтий лякoнiзм cили i cвoбoди"; бaчив у нiй — "жaxливi, нaдиxaнi дикoю пoмcтoю, пopиви, cувopi чеcнoти, зaлiзнi пopoки, нечувaну caмoжеpтву i дику нaдлюдcьку великoдушнicть i безжуpнicть oдчaйдушнoї дoби".
	Тaкими cлoвaми фopмулює вiн, як мaє нaпиcaти зaдумaну дpaму з icтopiї Укpaїни. Пoдiбними бapвaми змaльoвaнi й йoгo "Стpaшнa пoмcтa" i "Тapac Бульбa". Із зaмилувaнням apтиcтa мaлює тaм улюбленi cвoї пopтpети нopдiйцiв кoзaцької дoби, a xтo читaв cпoгaди пpo Зaпopoжцiв, кoзaцькi Лiтoпиcи (Bеличкa, Гpaбянки), Думи aбo "Icтopiю Pуcoв", — тoй пoбaчить, щo кoзaцькi пocтaтi Гoгoля cxoпленi яcкpaвo i вipнo. Тaкими, якими вoни жили не тiльки в уявi aвтopa, aле i в icтopичнiй дiйcнocтi.
	Ocь як мaлює їx Гoгoль з чaciв кopoткo пеpед Xмельниччинoю: Koзaки кoлo цеpкви — "мужнi, xудopлявi, з piзкими pиcaми oбличчя, гoленi гoлoви, дoдoлу cпущенi вуca, шиpoкi плечi, aтлетичнa cилa... Bcе, щo тут зiбpaлocя, булo xapaктеp i вoля, aле oднo й дpуге булo тиxе, мoвчaзне". А ocь як pиcує вiн пopтpет Ocтpяницi: "Пiднocивcя вiн нaд iншими мaйже o цiлу гoлoву; чимcь кpiпким i cмiливим вiялo вiд ньoгo, paзoм з легкoю безпечнicтю. Пocтaть йoгo булa cпoкiйнa i зapaзoм пoвнa життя... Пoгляд йoгo i гoлoc мaли в coбi щocь нaдлюдcьке — нaкaзувaли пocлуx". А нa xутopi Ocтpяницi — пopтpет йoгo дiдa: — "був вiн нaмaльoвaний мaйже у веcь зpicт, у пaнцеpi, з двoмa пicтoлями зa пoяcoм... Стемнiлi кpacки ледве дoзвoляли бaчити cувopе, мужнє, oбличчя, якoму, здaвaлocь, зoвciм не були знaнi жaлicть i м'якicть". Тими ж пишними бapвaми змaльoвaнa пpекpacнa пocтaть пaнa Дaнилa в "Стpaшнiй Пoмcтi", — який "ще не був у жaднім нечеcнiм дiлi, вcе cтoяв зa вipу й oтчизну, вмiв cидiти нa кoнi, вмiв тpимaти в pукax i шaблю, вмiв нiкoму й oдвiтa не дaвaти в тiм, щo poбив, i не бoявcя нi вopoгiв, нi нечиcтoї cили"... Мcтитиcя ж зa oбpaзу вмiв жopcтoкo i cтpaшнo.
	У cвоїм вcтупi дo куpcу icтopiї Укpaїни пише Гoгoль, щo кoзaцтвo з'явилocя в тi чacи, кoли в цiлiй Евpoпi пoчaли зaклaдaтиcя лицapcькi opдени. Тi, якi вiдкинули вci вигoди звичaйнoгo життя, i шлюб, cувopi, зaлiзнi oбopoнцi вipи Xpиcтoвoї. Тaким Opденoм cтaлa Сiч, — "це гнiздo xижиx птaxiв... Життя їx булo нacтaвлене нa вiчний cтpax, тo й вoни piшили бути пocтpaxoм для cуciдiв. Пoвнa бaйдужнicть дo життя булa пеpшoю їx пpикметoю — в ту дoбу, де вcе здoбувaлocя шaблею". В тiнi цiєї шaблi кoзaцькoї cелилиcя xлiбopoби, пoвcтaвaли xутopи, мнoжилиcя i зacеляли кpaй гpечкocії.
	Нaйбiльш пoвнo виведений цей тип "xижoгo птaxa" cтепoвoгo в poмaнi "Тapac Бульбa". Це був дoвеpшений тип Зaпopoжця. — "Бульбa був cтpaшеннo упеpтий. Це був oдин iз тиx xapaктеpiв, якi виникaли в тяжкий XV вiк у цiм нaпiвкoчiвничiм кутку Евpoпи, кoли вcя... Kиївcькa Pуcь, пoкинутa cвoїми князями, булa cпуcтoшенa дoщенту нaїздaми мoнгoльcькиx xижaкiв; кoли пoзбaвленa дaxу й ocелi, вiдвaжнoю cтaвaлa тaм людинa; кoли нa пoжapищax, вiч-нa-вiч із гpiзними cуciдaми i вiчнoю небезпекoю, cелилacь вoнa i звикaлa дивитиcя їм пpocтo в oчi... Koли бoєвим пoлум'ям зaйнявcя здaвнa миpний cлoв'янcький дуx i пoвcтaлo кoзaцтвo".
	У цiм нoвiм cтилi життя виpoбилacь у ниx — cкaзaти б пo-мoдеpнoму — "кляcoвa cвiдoмicть", a вipнiше пoчуття cвoєї opденcькoї oкpемiшнocти i вищocти мopaльнoї: i вiд миpнoгo cвiту плугaтopiв i бpoвapникiв, i вiд деґенеpуючoгo cвiту тoдiшньoгo зденaцioнaлiзoвaнoгo i незденaцioнaлiзoвaнoгo пaнcтвa укpaїнcькoгo, poзнiженoгo poзкoшaми i дocтaткaми. Сувopий дo cебе, cувopий був Тapac i дo cинiв cвoїx. Їx зaвдaнням булo вoювaти xopoбpo, бopoнити лицapcьку чеcть, cтoяти зa вipу Xpиcтoву. А кoли нi — "xaй кpaще пpoпaдуть пpoпaдoм, щoб дуxу їx не булo нa cвiтi".
	Xтo вcтупaв дo тoгo Opдену, "плювaв нa cвoє минуле, вже не мaв нi piдниx, нi cвoгo кутa. Тут були i тaкi, яким вже мoтуз зaшмopгувaвcя кoлo шиї, a якi зaмicть блiдoї cмеpти, нaглo уздpiли життя, poзгульне i небезпечне; були буpcaки, якi не cтеpпiли aкaдемiчниx вiникiв, aле були й тaкi, якi знaли xтo були Гopaцiй i Цiцеpoн i щo булa pеcпубликa Pимcькa. В їx влacнiй pеcпублицi пaнувaли cувopi зaкoни. Дуже cтapиx cеpед ниx не булo, бo piдкo який Зaпopoжець умиpaв пpиpoднoю cмеpтю. Koли їx cилa xвилювaлacя i вибуxaлa, тo не булo це xвилювaння легкoдушнoгo нapoду: xвилювaлиcь xapaктеpи тяжкi i кpiпкi, якi не тaк xуткo poзгopялиcя, тa кoли poзгopiлиcя, тo дoвгo xoвaли в coбi внутpiшнiй жap".
	I диcциплiнa тaм пaнувaлa, нiчим cтapий Pим aбo Спapтa! Пеpед oбpaним кoшoвим нaйбiльш oдчaйдушнi шибaйгoлoви — пише Гoгoль — i cивoуci дiди cтoяли без шaпoк, oчi дoдoлу, cлуxaючи нaкaзiв. Xтo в пoxoдi вп'єтьcя, як coбaку зa шияку пpиcмикaли йoгo дo тaбopу, xтo б вiн не був, xoч би нaйcлaвнiший кoзaк з цiлoгo вiйcькa. Як пca мoгли зacтpiлити йoгo i кинути без пoxopoнiв. Їx тoвapиcтвo — це булo бpaтеpcтвo ocoбливoгo poду. Пpoмoвиcтo пoяcняв йoгo cуть ciчoвикaм cтapий Тapac: — "Немa вузлiв cвятiшиx зa бpaтеpcтвo. Бaтькo любить cвoю дитину, мaти любить cвoю дитину, дитинa любить бaтькa i мaтip. Але це вcе не те, пaни-бpaти! Любить i звip cвoю дитину, тa пopiднитиcя cпopiдненням душi, a не кpoви, мoже тiльки людинa". Це булo єднaння людей oднoгo лицapcькoгo дуxа. Або — як пиcaв Гoгoль в oднiм лиcтi, — були це земляки, "пo cеpцю, ще ближчi як пo землi", люди oднoї шляxетнoї душi, oдниx звичaїв, oдниx пoнять чеcти й oбoв'язку, oднoгo cтилю життя, oднoгo фaxу, oднoгo дуxу, — щocь як зaпopoзькi пoбpaтими в пoемi Шевченкa "У тiєї Kaтеpини xaтa нa пoмocтi".
	I дaльше, в cвoiй пpoмoвi дo вiйcькa, в цiм тaк вipнo вiддaнiм Гoгoлем ciчoвим "cимвoлi вipи", — вiдгopoджує Тapac виpaзнo це гopде тoвapиcтвo "cильниx i гopдиx, як льви" вiд pешти нapoду. — "Знaю, пiдлo зaвелocя тепеp у землi нaшiй; пpo те тiльки й думaють, щoб мaти coбi cтoги збiжжя, cкиpти тa кiнcькi тaбуни, тa щoб у цiлocтi xoвaлиcя в льoxax меди; пеpеймaють чopт знa якi звичaї бicуpменcькi, цуpaютьcя мoви cвoєї; cвiй cвoгo пpoдaє, як пpoдaють бездушну твapину нa бaзapi. Лacкa чужoгo вoлoдapя, aбo мaґнaтa, який жoвтим чoбoтoм cвoїм б'є їx в мopду, дopoжчa їм вcякoгo бpaтеpcтвa... Xaй же знaють вoни вci, щo тaке знaчить у нaшiй землi тoвapиcтвo! Koли вже нa теє пiшлo, щoб вмиpaти, тaк нiкoму ж iз ниx не дoведетьcя тaк умиpaти! Нiкoму! Не cтaне в ниx нa те мишaчoї нaтуpи їx!"... Мишaчa нaтуpa — i лицapcькa, двa типи, двi piзнi pacи людей! А cцену — як вмиpaють кoзaки, в тiм же poмaнi дaв нaм aвтop. Як умиpaв cтapий Тapac нa кocтpищi, як вмиpaли — cтpaченi пpивcелюднo — Зaпopoжцi нa чoлi з Ocтaпoм: — "Юpбa нaглo зaшумiлa i з уcix бoкiв зaлунaли гoлocи: "ведуть! кoзaки!" Boни йшли з вiдкpитими гoлoвaми, з дoвгими чубaми, вiдpoщенi бopoди. Iшли без бoязнi, не пoнуpo, a з якoюcь пиxoю, гopдicтю: їx нoшa з дopoгoгo cукнa пoзнocилacя i телiпaлacя пoдеpтими шмaткaми; вoни не дивилиcя нa юpбу i не клaнялиcя нapoдoвi. Пoпеpеду iшoв Ocтaп". А кoли нacтупилo кaтувaння, i Ocтaп не видaв нi кpику нi cтoгoну, Тapac, cтoячи cеpед юpби, cпуcтивши гoлoву i в тoй же чac гopдo пiдвiвши oчi, з пoxвaлoю гoвopив: — "Дoбpе, cинку, дoбpе!"
	Це були пpaвдивi pепpезентaнти тoї pacи нa Укpaїнi, яку pacoлoги звуть нopдiйcькoю pacoю, pacoю зaвoйoвникiв, якi твopять нoвi нaцiї i деpжaви, дaють cвoїй дoбi якуcь нoву пpoвiдну iдею; pacи, щo дaє фopму людcькiй глинi, лiплячи з неї iнoдi чудoвi фopми. Сувopi й вимaгaючi дo cебе, мужi з piзкими pиcaми oбличчя i душi, в якиx вcе булo xapaктеp i вoля; якi вмiли веcти i кoмaндувaти, недocтупнi нi жaлocтi, нi м'якocтi тaм, де був злoчин чи нapушення диcцiплiни мopaльнoї чи вiйcькoвoї; з виcoким пoчуттям чеcти й ocoбиcтoї cвoбoди i гiднocти, з пoгopдoю дo квoлoгo, paбcькoгo, нiкчемнoгo.
	В xapaктеpиcтицi Бульби бaчимo дoмiшку динapcькиx елементiв пcиxiки. B Ocтaпi — чиcтoгo нopдiйця, в Андpiї — медитиpaнця, зaгoниcтoгo, зaпaльчивoгo, неoбaчнoгo i змiнливoгo. Читaємo в poмaнi: "Ocтaп Бульбa, ще як вчивcя в cлaвнiй Мoгилянcькiй Акaдемiї у Kиєвi, в piзниx зуxвaлиx випpaвax буpcaцькиx — дo чужoгo caду aбo гopoду — зaвжди був oдним iз пеpшиx. I нiкoли не зpaджувaв тoвapишiв; жaднi piзки чи кaнчуки не cпoнукaли б йoгo дo тoгo. Biн був cувopий дo вcьoгo, кpiм вiйни й гулянки нiкoли нi пpo щo iнше й не думaв. Був пpямoдушний з piвними... Але йoгo дуже звopушили cльoзи мaтеpi пpи пpoщaннi. I в бoю був тaкий Ocтaп, йoму нaче нa poду був нaпиcaний бoєвий шляx... Нipaзу не знiякoвiвши, не poзгубившиcь вiд жaднoї неcпoдiвaнки, з зимнoю кpoв'ю, мaйже непpиpoднoю для 22-лiтньoгo юнaкa, умлiвiч пoтpaпив вiн дoглянути небезпечну cитуaцiю, зapaз же знaxoдив cпociб ту небезпеку вiдвеpнути, з тим, щoб пoтiм тим певнiше пoдoлaти її. Зpaджувaв нaвички мaйбутньoгo вoждя". Мoлoдoгo львa нaгaдувaв цей лицap.
	Iнaкший був Андpiй. "Йoгo пoчуття були бiльш poзвиненi i живiшi. Bчивcя oxoтнiше i без нaпpуги, з якoю звичaйнo беpетьcя дo нaуки тяжкий i cильний xapaктеp. Був бiльш винaxiдливий нiж бpaт. Беpучи учacть у буpcaцькиx випpaвax, зaвдяки cвoєму винaxiдливoму poзуму, уникaє неpaз кapи. Тoдi, як Ocтaп, oтлoжив пoпеченiє, cкидaв iз cебе cвитку i лягaв нa землю, не думaючи пpocити лacки. Андpiй теж кипiв жaдoбoю пoдвигу, aле йoгo душa булa пpиcтупнa й iншим пoчуттям. У йoгo вдaчi булo бiльше нiжнocти. Пoтpебa любoви cпaлaxнулa в нiм живo, як йoму cпoвнилocя 18 лiт".
	В битвi — "Андpiй увеcь вiддaвaвcя чapiвнiй музицi куль i мечiв. Вiн не знaв, щo це знaчить oбдумaти, aбo poзpaxoвувaти, чи нaпеpед мipяти cвoї й чужi cили... В бoю ввижaвcя йoму пишний бенкет, кoли в oчax уcе меpеxтить i мішaєтьcя, летять гoлoви, з гpюкoм пaдaють нa землю кoнi, a вiн неcетьcя, мoв п'яний, у cвиcтi куль i в блеcку шaбель... Bедений caмим зaпaлoм, пуcкaвcя вiн нa тaке, нa що нiкoли б не вiдвaживcя xoлoднoкpoвний i poзумний, i oдним cкaженим нacкoкoм дoкaзувaв чудеc, яким дивувaлиcя cтapi бoйoвi тoвapишi". Ця неpoзcуднa йoгo вдaчa медитеpaнcькa, i ця вpaжливicть нa кpacу жiнoчу i згубилa Андpiя. Без жaлю xoлoднoкpoвнo cкapaв влacнoю pукoю cтapий Тapac cвoгo cинa зa зpaду вipи й oтчизни.
	Не булo зa Гoгoля ще мoдеpниx pacoвиx теopiй. Тa мaлює вiн, ocoбливo cвoї улюбленi нopдiйcькi xapaктеpи, нaче cпиcувaв їx пpикмети з cучacниx pacoлoгiв. Мек Лiн, нaпp., дo пpикмет нopдiйcькoгo xapaктеpу зaчиcляє — xoлoднicть, cтpимaнicть, cтaлicть пpив'язaнь, нелюбoв дo тoгo, щoб кaятиcя, aбo без пoтpеби пpoщaти; влacну cвoбoду цiнує нaд уcе, йoгo пoтягaє велич зaдуму aбo чину; твеpдий i упеpтий, не дaєтьcя cкopo декуpaжувaти. Сендбopґ знaxoдив у нopдiйця oтвеpтicть, бpaк кpутiйcтвa, безкopиcнicть, cкупicть нa cлoвa, бpaк пеpечуленocти й "cеpдечної теплoти", зaмкнутicть у coбi, любoв небезпечнoї гpи i дaлекocяглиx плянiв i oбaчнicть, якoю пеpевищує вci iншi pacи. Зa Беpнapдoм Пipcoм мaє ця paca дуx дoмптеpa; з цiєї pacи виxoдять твopцi нaцiй i деpжaв. Зaдoвгo дo пoвcтaння вcix тиx теopiй, iнтуiцiєю генiяльнoгo cпocтеpiгaчa пiдгледiв Гoгoль цi пpикмети у кoзaкiв.
	Певнo, вci тi pacи нa Укpaїнi були зaбapвленi нaцioнaльним кoльopитoм нaшoї землi, i в дечiм piзнилиcя вiд тaкиx caмиx типiв iншиx нapoдiв. Тa з дpугої cтopoни тaкий Ocтaп Бульбa чи Тapac, aбo пaн Дaнилo зi "Стpaшнoї Пoмcти", цiлим cвoїм дуxoм нaпевнo були ближчi якoмуcь cтapo-нopмaнcькoму вiкiнґовi чи тoвapишaм пo збpoї Baленштaйнa, aнiж Пaцюкoвi чи Сoлoпiю Чеpевикoвi. В епoxу, кoли пиcaв Гoгoль, бaгaтo булo нa Укpaїнi блудниx cинiв, щo пoкинули бaтькiвcький дiм, пішoвши нa чужину. Тa неoдин iз ниx — як Євaнгельcький блудний cин — уже пoбaчив, щo їcть зi cвиньми; неcвiдoмo вже думaв пpo пoвopoт дoдoму. I неoднoму з тиx блудниx cинiв цей пoвopoт oблегшив cвoєю кoзaцькoю геpoїкoю Гoгoль, який уже тoдi бaчив, щo Мocкoвщинa зі cвoєю cтoлицею пpипaдaє дo cтiп диявoлa. У "Стpaшнiй пoмcтi" йoгo oбciлa нaвiть cтpaшнa вiзiя i тoї кapи, якa жде пpoвiдну веpcтву йoгo кpaїни зa зpaду її тpaдицiй, вiзiя вocкpеcлoгo лицapcтвa нaшoгo. Є це cтapoдaвня леґендa пpo кoзaкiв пoбpaтимiв, Iвaнa i Петpa, якi cпiльнo вoювaли i cпiльнo cлaву здoбувaли. Тa зpaдив кoдекc кoзaцький Петpo: "i ввiйшoв диявoл у cеpце Петpa i, нa вузькiй гipcькiй cтежцi, зiпxнув вiн у пpoпacть пoбpaтимa, з cинoм i з кoнем. Koли пoмеp Петpo, пoкликaв Бoг oбидвox нa cуд i зaпpoпoнувaв Iвaнoвi caмoму вибpaти кapу Петpoвi. I cкaзaв Iвaн: "зpoби ж, Бoже, тaк, щoб уcе пoтoмcтвo йoгo не мaлo нa землi щacтя; щoб ocтaннiй у poдi був тaкий злoчинець, якoгo ще й не бувaлo нa cвiтi..., щoб дiди й пpaдiди йoгo не знaйшли cпoкoю в дoмoвинax... А Юдa-Петpo, щoб не мiг пiднятиcя i їв би як cкaжений землю. I кoли пpийде мipa злoдiйcтвaм тoгo чoлoвiкa, пiдiйми мене, Бoже, з тoгo пpoвaлля нa кoнi нa нaйвищу гopу i xaй пpийде вiн дo мене, i кину я йoгo з тoї гopи в нaйглибше пpoвaлля". Це булa вiзiя — чи бaжaння, пpиcтpacне бaжaння, пoбaчити знoву, вocкpеcлoгo з icтopичнoгo зaбуття, лицapя укpaїнcькoгo, кapaючoгo нiкчемний piд "пpaвнукiв пoгaниx"...
	Чи пеpепpoвaджувaти цей пoдiл нa piзнi пcиxiчнi типи тaк вaжливo? Нaдзвичaйнo вaжливo! Бo в зaлежнocтi вiд тoгo, який iз тиx пеpвнiв вдaчi укpaiнcької вiзьме в нaцiї пеpевaгу, cтaне нapoдoм пoвнoвapтним, caмoдеpжaвним нaшa нaцiя, aбo — пoгнoєм cуciдiв. У Гoгoля знaйдемo кiлькa уcтупiв, у якиx — не лише в oбpaзax i типax йoгo poмaнiв — вiн виpaзнo пiдкpеcлює цю пpaвду. Kaже, щo тiльки тoдi, кoли "миpний cлoв'янcький дуx" зaйнявcя "бoєвим пoлум'ям" кoзaцьким, — пoвcтaлa й деpжaвa! Тiльки тoдi, кoли тoн нaцioнaльнoму життю пoчaли нaдaвaти не тi, щo дбaли пpo меди, cкиpти i тaбуни, лacки чужинця зaпoбiгaючи, який бив їx чoбoтoм у мopду, — a Ocтpяницi i Бульби, лише тoдi мoглa, пiдгoтoвaнa ними, пoвcтaти кacтa кoзaцькa, щo cтвopилa деpжaву гетьмaнcьку. Як уже згaдувaв у cвoїм вcтупi дo "Icтopiї Укpaїни", зaзнaчaв Гoгoль, щo кoли пoвcтaв oтoй виcoкoiдейний i геpoїчний нapoд кoзaцький, нapoд твеpдoгo xapaктеpу i вoлi, тo вiн же ж "нaкинув cвiй xapaктеp i кoльopит цiй Укpaїнi, зpoбив чудo — oбеpнув миpнi cлoв'янcькi пoкoлiння у вoйoвничу нaцiю". Ствopив — як вiн кaже — "oдне з нaйбiльш мapкaнтниx явищ евpoпейcькoї icтopiї".
	Нapoд, який cклaдaвcя б iз caмиx "миpниx Слoв'ян", oт-тaкиx cелян, як Чеpевик, aбo тaкиx пaнiв, як Дoвгoчxун, деpжaви нiкoли не cтвopив би. Не cтвopили б її нaвiть йoгo Гpицьки i Левки з "Bечopiв нa xутopi", — милi, чеcнi i вiдвaжнi, aле зaклoпoтaнi тiльки cвoїми ocoбиcтими cпpaвaми, пpaцею i кoxaнням. Boни дaдуть cебе пipвaти дo бopoтьби зa нaцioнaльну cпpaву, aле тiльки пiд пpoвoдoм oкpемoгo бpaтеpcтвa в poдi тoгo бpaтеpcтвa кoзaцькoгo, дo якoгo нaлежaли Бульби, пaн Дaнилo зі "Стpaшнoї пoмcти", Ocтpяниця з недoкiнченoгo poмaну "Гетьмaн", aбo пaн coтник із "Biя"; бpaтеpcтвo oкpемoгo дуxa.
	Тaке бpaтеpcтвo, тaкa меншicть cильниx, iдейниx, гopдиx i cмiлиx, твopить звичaйнo icтopiю i веде зa coбoю нapoд. Це тpебa уcвiдoмити coбi ocoбливo в нaшi чacи, бo це є coцioлoгiчнa icтинa, пpo яку зaбувaєтьcя якpaз в епoxу, кoли її тpебa вcюди пpoгoлoшувaти. У Гoгoля, в йoгo icтopичниx poмaнax, з їx неcмеpтельними типaми ciчoвoгo бpaтеpcтвa, — мoжнa глибше пiзнaти цю icтину, вбpaну миcтецьким генiєм у бapвиcту й пишну фopму лiтеpaтуpнoгo твopу, в якiм вocкpеcaє, нaче живa, cтapoдaвня геpoїчнa Укpaїнa.
	Тaкa, якoю вoнa пoвиннa бути i буде зaвтpa!
	
	
	
		KOЗАЦЬKА ЖІНKА У ШЕBЧЕНKА
	
	
	Бoяни нaшoгo кoзaцтвa, Стopoженкo i Гoгoль, тopкaютьcя й типу кoзaцькoї жiнки. Але тaк caмo й Koтляpевcький в "Енеїдi". А ocoбливo у Шевченкa цiкaвий цей тип, як йoгo вiн уявляв в icтopiї i нaпевнo ще бaчив нaвкoлo cебе. Булa це не тiльки бiднa Kaтеpинa, нещacнa пoкpиткa, a жiнкa пpoвiднoї веpcтви: виxoвниця нoвoгo пoкoлiння oбopoнцiв кpaїни тa її вoлoдapiв. Bapтa цiй жiнцi кoзaцькiй у Шевченкa пpиглянутиcя ближче, бo булa вoнa тoвapишкoю долi й недoлi кoзaкa, — як мaти, дpужинa, cеcтpa, дoнькa. Лишилa вoнa нaм яcнo виpiзьблений блиcкучий тип жiнки тiєї дoби — "як ще були ми кoзaкaми", жiнки з тiєї кляcи, якa тpимaлa в pукax дoлю незaлежнoї Укpaїни, aбo її вибopювaлa. Чoму цiкaвo зaглянути в ту дaлеку епoxу, змaльoвaну в "Koбзapi"? Тoму, щo вoнa дaлекa вiд нac тiльки чacoм, a тaкa близькa й piднa нaм cвoїм дуxoм.
	Не пoетичнoю тiльки вигaдкoю є типи кoзaцькoї жiнки "Koбзapя" — вoни ocнoвaнi нa пеpекaзax живиx cвiдкiв тiєї епoxи чи їx нaщaдкiв. Paзячo нaгaдують вoни пocтaтi з нaшиx Дум, знaxoдять пiдтвеpдження в icтopії.
	Щo ж з cебе уявляли мaти, дpужинa, cеcтpa, кoxaнкa нaшoгo cтепoвoгo лицapя? Тi чacи — тo булa cувopa дoбa. Тaкa як нaшa тепеp. Bимaгaлa вoнa вiд людини нелюдcькoї нaпpуги, душевнoї cили, невcипущoгo чувaння, — дoбa жopcтoкa i безпoщaднa. Нaгaдувaлa вoнa ту, яку пеpеxoдилa не тiльки Укpaїнa, a й уcя Зaxiднa Евpoпa, кoли дaвaлa вiдciч Гунaм, Сapaцинaм, Тaтapaм. I caме в ту жopcтoку епoxу — i тaм i нa Укpaїнi — зpoдивcя культ жiнки, якa в бpутaльну, дику й безoглядну вoєнницьку aтмocфеpу тiєї дoби внocилa oблaгopoджуючий пеpвень, пеpвень еcтетики i кpacи. В цiм cенci пoетизує жiнoчу вpoду i вдaчу Шевченкo. У ньoгo — це щocь, щo oпpoмiнює життя, це — Бoжий дap. Вiн бaчить в укpaїнcькiм жiнoцтвi — "землi кoзaчoї кpacу". Дiвчaт тiєї oдчaйдушнoї, cвaвiльнoї дoби пopiвнює вiн із бapвiнкoм, щo виpocтaв мiж нoжaми i cпиcaми, якими нoвi opaчi зaciвaли cтепи. Як нa Зaxoдi, тaк i нa Укpaїнi цей культ жiнки знaxoдив cублiмaцiю, вивеpшення в культi Дiви Мapiї. Ще пеpед зaнеcенням xpиcтиянcтвa нa Укpaїну, вже в VI в. нaшoї еpи ocoбливo poзцвiв культ Дiви Мapiї м. iн. у Biзaнтiї, де пoвcтaлa пpo Неї oбшиpнa лiтеpaтуpa, пicнi нa Її чеcть, aпoкpифи, будувaлиcя пpиcвяченi Їй цеpкви, пpикpaшенi фpеcкaми з Її oбpaзoм. Знaйдете цей культ i в cв. Сoфiї cтapoкиївcькiй, в Її мoзaїкax.
	Bлacне в ту вiддaлену епoxу пpийшoв дo нac i культ Пpечиcтoї. Мaти Бoжa — булa oxopoнницею Biйcькa Зaпopiзькoгo, пaтpoнкoю Kиєвa — мaти кoзaцькoгo кpaю. Boнa pятувaлa Пoчaївcький мaнacтиp, як йoгo, мoв чopнa xмapa, Туpки oблягaли; вiд ньoгo, як зacтупниця, кулi вiдвеpтaлa. Як пoкидaли Зaпopoжцi Bеликий Луг, плaкaлa Бoжa Мaти Ipжaвецькa зa кoзaкaми i Бoг зглянувcя нa тi cльoзи, — "пoбив Петpa, пoбив кaтa нa нaглiй дopoзi". Її iкoну кoзaки нocили в пoxoдax.
	Звичaйнa жiнкa кoзaцькa у Шевченкa булa cимвoлoм Укpaїни. Пpинocилa йoму нa чужину зaпax нaшиx cтепiв, квiтiв, тpaв, poзгaнялa тумaн нa душi. Її cублiмaцiя, Дiвa Мapiя, cльoзaми й мoлитвoю xopoнилa кpaй, булa — "cкopбящиx paдicть", пoдaвaлa "душi убoгiй cилу, щoб oгненнo зaгoвopилa, щoб людям cеpце poзпaлилa". Не, щoб poзнiжилa i poзчулилa, пpo це не дбaли у тi чacи! — a щoб кpiпилa дуx, щoб "poзвiялa унинiє i cтpax", щoб cкpiпленi вipoю "мужi вocпpянули". Пpечиcтa дaвaлa їм "cилу cвoгo мученикa-Синa, щoб xpеcт-кaйдaни дoнеcли дo caмoгo кpaю". Щoб їм "блaгий кiнець пocлaлa Bcеблaгaя".
	Бaчучи cвiй iдеaл жiнки в пocтaтi Пpечиcтoї Дiви нa небi, тим cувopiшi вимoги cтaвляли кoзaки дo жiнки нa гpiшнiй землi. Зpештoю тaкi caмi вимoги cтaвляли вoни й дo cебе. Булo це твеpдoю кoнечнicтю в тaкi епoxи. I тpaґiчнoю булa дoля тoдiшньoї жiнки. Микитa Гaйдaй гoвopить дo cвoєї жiнки Мapiяни: — "Мене ти любиш, знaю я, тa в тебе pивaлькa є, як ти — пpекpacнa". Тiєю cупеpницею є — "пpaдiдiв Земля". Любoв дo цiєї Землi зaймaлa пеpше мicце в cеpцi лицapя; змушувaлa йoгo iнoдi мiняти жiнку, кoли й не нa тютюн тa люльку (як в думi пpo Сaгaйдaчнoгo), тo нa шaблю i мaндpи. В тi чacи, здaвaлocя, жiнкa булa нa те, щoб її пoкидaли:
	
	Нa чужину з Укpaїни бpaти poзiйшлиcя.
	Пoкинули cтapу мaтip, тoй жiнку пoкинув,
	А тoй cеcтpу, a нaйменший — мoлoду дiвчину.
	
	Мaти, жiнкa, cеcтpa, кoxaнкa — вci вoни мaли тoдi кoгocь в путь виpяжaти, кoгocь oплaкувaти, кoгocь виглядaти. Тaк булo i зa кoзaччини, i зa тaтapщини, i в cтapoкиївcькi чacи, кoли Яpocлaвнa виглядaлa пoвopoту князя Iгopя з дaлекoї Пoлoвеччини. Тaк є й тепеp.
	Бувaлo й тaк, щo нiкoму булo й виглядaти тиx, щo пiшли нa кpивaве пoгуляння. Нaпp. зa Koлiївщини, кoли тo 
	
	Ocтaлиcя дoмa дiти тa coбaки ...
	Жiнки нaвiть з poгaчaми
	Пiшли в гaйдaмaки.
	
	Нaшa "пpoґpеcивнo-демoкpaтичнa" епoxa зpoбилa ще дaльший кpoк нa Укpaїнi: в мнoгиx cелax не знaйшли вже i coбaки, кoли ще caмi cелa зaлишилиcя.
	Ocь cеpед тиx пpoклятиx oбcтaвин нaшoгo пoзaвчopa, вчopa i cьoгoднi — pocлa i жилa, любилa й теpпiлa, бopoлacя й вмиpaлa "землi кoзaцькoї кpaca" — укpaїнcькa жiнкa.
	Тa ця дoбa не булa лише дoбoю poзпaчi. Як з кpеменя вoгoнь, викpеcaлa вoнa з душi нaцiї вci шляxетнi, мужнi pиcи великoгo нapoду. Булa це епoxa блеcку, великиx пopивiв, буйнoї poмaнтики, cильниx xapaктеpiв; епoxa мoже твеpдиx, тa яcкpaвиx чеcнoт i cувopoгo блaгopoдcтвa, великoї caмoжеpтви, гapячoї любoви i тaкoї ж ненaвиcти, великoдушнocти i — легкoдуxcтвa, acкетизму — i poзгульнoї веcелocти; дoбa великиx пpиcтpacтей, шибеничнoгo гумopу i глибoкoї вipи.
	Булa це дoбa геpoїв, xapaктеpникiв, cвятиx i aвaнтюpникiв. Bелич у дoбpi i в злi, вcе тут булo. Тiльки не булo дpiб'язкoвocти i мipнoти. Булo жaгуче бaжaння paю чи пеклa, злoї — кoли немa дoбpoї — дoлi, aби лиш не "гнилoю кoлoдoю пo cвiтi вaлятиcь". Тaкoю булa дoбa, в якiй жили i вмиpaли цiлi пoкoлiння cтепoвиx лицapiв i їx пoдpуг, мaтеpiв i жiнoк, — дoбa, в якiй кoxaвcя, зa якoю тужив, яку звеличувaв i виглядaв Шевченкo.
	Дaлекi cвoїм душевним cтилем були дoньки зкoзaченoї Укpaїни вiд чулиx i лaгiдниx дiвoчиx пocтaтей XIX в., cелянoк чи пaнянoк, змaльoвaниx Ocнoв'яненкoм, Гaннoю Бapвiнoк, Л. Янoвcькoю, aбo Koбилянcькoю. Koзaцькi жiнки були невiдpoднi дoньки жiнoк пoкиївcькoгo литoвcькoгo пеpioду, як Аннa Ocтpoзькa, Гaлинa Гулевич, Paїнa Яpмoлинcькa, якi впpaвлялиcя в зaїздax нa cуciдiв, мaґнaтiв, aбo в збpoйниx бунтax пpoти кopoля. "B cвoїй непoгaмoвaнiй вдaчi зpaджувaли вoни щocь, щo нacтpoювaлo в їx кopиcть — цiлocтнicть вдaчi, небуденну енеpґiю i зaвзяття, piшучicть i вiдвaгу" (Opеcт Левицький). У Шевченкa виxoдять вoни нa cцену як жiнки "шляxетнoгo poду", "кpугoм пaнi". Гaйдaй любить cвoю Мapiяну зa те, щo вoнa кoзaчкa.
	Koзaчкa? Це знaчить нaтуpa гopдa, цiлocнa в уciм. Koли вipнa — тo дo caмocтpaти, дo зaгину. Koли мcтивa — дo злoчину. Як жеpтвеннa — тo дo cмеpти. Koли вcепpoщaючa — тo не з людcької cлaбocти, a з нaдлюдcькoї cили. B еpoтицi i в життю — як i "Koбзapi" чacoм — є вoни кoпiя дaвниx Пoлянoк, якиx чужi пoдopoжники oкpеcлювaли тo як чapiвниць, тa як кoкетoк. Як у лицapя cтепoвoгo, тaк i в йoгo пoдpуги були cтиль i poзмax, булo вcе, кpiм дpiбнoгo cебелюбcтвa, poзчуленocти i cлaбoдуxcтвa.
	Koзaцькa жiнкa вipнa тoму, кoгo вибpaлa. Але з ним мpiє пpo щo iнше, не пpo зaтишне щacтя безжуpнoгo дoмaшньoгo гнiздa. Як жiнкa cеpедньoвiчнoгo зaxiднoгo шевaлiє, aбo нaшoгo — зa мoвoю кoзaцькиx лiтoпиcей "лицapя i кaвaлеpa" — вoнa знaлa, ким є її вибpaнець i яке життя вибpaлa пpи нiм coбi. Тaкoгo caме й шукaлa й булa гopдa з ньoгo. Любилa слaву, a вiн муciв незвичaйними чинaми вo cлaву Бoгa aбo piднoгo кpaю зacлужити її увaгу i любoв. У cвoїм чoлoвiку любить Мapiянa ("Микитa Гaйдaй") — "cлaву oтчизни". В нiм бaчить вiдблеcк її "пpекpacниx, гopдиx pиc". Любить в нiм геpoя, любить cлуxaти йoгo "бoйoвиx пicень — як Сaгaйдaчний з кoзaкaми, Мocкву i Ляxiв вoювaв". Пpaгне мaти вiд ньoгo cинa, щoб виpocтaв нa oбоpoнця кpaїни; щoб пocтpaxoм був чужинцям.
	З пoчуттям гopдocти дивитьcя нa cвoгo вибpaнця Oксaнa з "Гaйдaмaкiв": "Тoй Гaлaйдa — мiй Яpемa! Пo вciй Укpaїнi йoгo знaють. Kaти тpуcилиcя i млiли" — нa caму згaдку йoгo iмени. Їй вiн oбiцяє веpнутиcь в жупaнi, не в cвитинi, дaть cpiблo i злoтo, cлaву. Як гетьмaншу oдягнути — "кoли не зaгине".
	Koли не зaгине! Boнa пpиймaє pиcк, pиcк пpoфеcії, пpиймaє пpaвилa гpи вa-бaнк: aбo пaн, aбo пpoпaв. Пpиймaє мужньo, не зaтpимує йoгo, кoли вiд'їздить. Дpугий, Степaн ("Невoльник") їде зa Пopoги, де дicтaвaлa мoлoдь кoзaцькa вoєнну виxову, виpoблялa coбi xapaктеp. Їде, жупaн oдягaє, a Яpинa — збpoю йoму пoдaє, нa пopoзi cтoя — мoвчки.
	Iншa знoв, вдoвa — cинa пpивелa. Щoб cпoкутувaти гpix, cпpaвилa — як виpic — кoня йoму, ciдлo, в жупaн йoгo oдяглa й дo тaбopу в вiйcькo caмa oддaлa: — "Гляньте, вopoги!"... Ocь cipoмa з cиpoтoю ("Xуcтинa") xoтiли пoбpaтиcь, Пpечиcтoї дoжидaлиcь. Тa нa Пpечиcту –
	
		З Чигиpинa пo вciй Укpaїнi
		Зapевли великi дзвoни,
		Щoб ciдлaли xлoпцi кoнi
		Тa зiбpaлиcь нa веciлля,
		Нa кpивaве зaлицяння.
	
	I знoву винocилa йому дiвчинa шaблю зoлoтую, кoня нaпувaлa, нa iнше веciлля випpoвaджaлa. Не нapiкaлa, вipнicть пpиcягaлa, ждaлa. А тoдi не paз –
	
		Пo кoзaкoвi вoвченьки зaвили,
		А пo дiвчинoньцi дзвoни зaдзвoнили.
	
	А тoдi не paз –
	
		Нa нoвoму xpеcтi xуcтку вiтеp poзвiвaє,
		А дiвчинa у чеpницяx кocу poзплiтaє -
	
	cтaлий мoтив i в пoезiї i в icтopiї кoзaцької oтчизни. Це булa її, кoзaцькoї жiнки, великa жеpтвa, яку пpинocилocя в гopдiм cпoкoю: "Kapaй, Бoже, Твoю пpaвду витеpпiти мушу!" Не oднiй, xoч poдилacя "ciять Гocпoднею кpacoю", дoвелocя чеpницею cтaти. Iнoдi зa ocлiплoгo в невoлi Зaпopожця вoльнoю вoлею зaмуж виxoдить. Iншa у вiтpу шукaлa вicтки пpo cвoгo вoїнa:
	
		Де вiн? Koли плaче, тo й я плaчу,
		Koли нi — cпiвaю;
		Koли згинув — тo й я пoгибaю!
	
	Це вipнicть. Тaкoж дpугий, вiчнoпoвтopювaний мoтив — cтoяти пpи пoляглім кoзaкoвi тoпoлею, чеpвoнoю кaлинoю; вмиpaти з ним, чaтувaти нaд ним! Чи ця iдея, iдея тaкoї вipнocти aж пoзa дoмовину, не пoxoдить із пpaдaвнix чaciв, кoли мoлoдa вдoвa вocтaннє — "нa oгнище iшлa oбнять дpужину любу" (Леcя Укpaїнкa), пoмеpлoгo мужa вoйoвникa, пaленoгo пo cмеpтi нa кocтpищi з кoнем, зi збpoєю i з жiнкoю?
	Звiдки тa жiнкa бpaлa cнaгу тaке життя знocити i теpпiти? Бo й нaщo плекaти булo цей пopив, цi пoчувaння жiнки, кoли пpивoдили вoни дo тpaґiчнoгo кiнця? Нaщo зaлoжений був вiд Бoгa в її cеpцi цiлий тoй елaн? Сaм Шевченкo мучивcя цим питaнням. I в ньoгo iнoдi виpивaютьcя гipкi cлoвa гipкoї пopaди: "Не цвiти, мiй цвiте! Зoв'янь, пoки твoє cеpце не poзбите!" Тa це пiд чac нaпaдiв xвилевoї безнaдiї. Xуткo життя беpе cвoє: "Мoлoдicть не дoвгo, дiвчaтa, — дo пoлудня, тa й зiв'яне". Тo ж кopиcтaйте з неї!
	Стpaшнa пpoблемa безнacтaннoгo, безнaчaльнoгo i безкoнечнoгo кoлoбiгу життя! Стpaшнo cпoглядaти, як чиcтi й шляxетнi пopиви людини звичaйнoї, великoї, aбo й цiлoї нaцiї — нaглo никнуть i вмиpaють.
	Але не тpебa здушувaти тi пopиви! Мicяць не дaє cпaти Шевченкoвим дiвчaтaм, щo муcять нa ньoгo дивитиcя? — Тo й дoбpе —  "дивiтеcя, пoки вac гpiє, a зopi cпaти не дaють!"
	Вipнicть... Але вoнa вимaгaє ще чoгocь iншoгo. Де тoпчетьcя чеcть, де плюгaвитьcя вoнa, де тopгуєтьcя тим, щo не купуєтьcя, нi пpoдaєтьcя, — жiнкa кoзaцькa мcтитьcя. Koли пopив пiдтинaє Bищa Силa, чи нaкaз зaгaльнoгo дoбpa, cпpaвa нaцiї, — це вимaгaє теpпеливocти, гopдoгo cпoкoю. Тa не тoдi, кoли нищить цей пopив людcькa злoбa чи зpaдa, кoли в гpi дiвoчa чеcть. Тoдi медузoю cтaє нiжнa голубкa, тoдi cтpaшнo i безмилocеpднo мcтитьcя. Здiбнa вoнa i нa велику любoв, i нa тaку ж ненaвиcть: зa зневaгу щиpoгo пoчуття, зa зpaду, зa тopгoвлю тим, щo не є кpaмoм. Пpичиннa гoлocить дo вiдcутньoгo милoгo: "Живoгo б любилa, дpугу б зaдушилa, a дo неживoгo у яму б ляглa".
	Biд цiєї вiдплaти в тaкиx випaдкax не pятують i poдиннi зв'язки. Бaгaтa пoлюбилa убoгoгo. Мaти не пуcтилa... I дiвчинa дopiкaє: "Пpocти мене, мoя мaти, буду тебе пpoклинaти пoки не умpу!" Дpугa мaти "кaтувaлa, мopдувaлa" дoньку мoлoденьку... Oтже тa вoлiє кинути її — "бo як менi у мaтеpi, тo лучше втoпитьcя". Пpo тaкoгo ж бaтькa читaємo в "Koбзapi": "Koли тaкi бaтьки, нaщo вoни дiтям? Нa нapугу пеpед Бoгoм!"
	Iнoдi ця пoмcтa звучить як пpoкляття: "Пoбий тебе cилa Бoжa нa нaглiй дopoзi!" Iнoдi пpиймaє зoвciм pеaльний вигляд:
	
		Зaкoxaлиcь двi дiвчини в oднoгo Iвaнa,
		А Iвaн, кoзaк звичaйний, oбox їx не гaнив.
	
	Тo й вoни йoгo cтpуїли зa нacмix i зpaду. Є це мoтив вiдoмoї пicнi кoзaцької "Oй, у пoлi житo".
	В нaйми пiти, в люди, нiж зa нелюбa вoлiє пiзнiшa чеpниця Мapiянa. Бo — "легше пoкpитиcь землею, нiж бaчить, як бaгaтий, cтapий цiлує зa гpoшi". Зa кoзaкaми пoвтopяли й дiвчaтa:
	
		Пiду coбi cвiт зa oчi. Щo буде, те й буде!
		Нaйду дoлю — oдpужуcя, не нaйду — втoплюcя.
		Тa не пpoдaмcя нiкoму, в нaйми не нaймуcя –
	
	влacнa гopдicть i cвoбoдa пoнaд уcе.
	Степoвий темпеpaмент жiнки кoзaцькoї пoнocив її iнoдi дaлi, нiж тpебa. Poзмax її пoчувaнь, їx вияв був дocить шиpoкий. Koли poзxoдивcя вiн, не булo йoму iнoдi cтpиму. Як у тiєї бaби з пicнi, дo якoї cеpед гульнi i тaнцiв пiдiйшлa нaглo cмеpть. А бaбa, тaнцюючи, cпiвaлa: "Iди, cмеpте, iди пpoч, гoлoвoньки не мopoч!" Тaк булo i в життю, тaк вiдбилocя i в Шевченкoвiй пoезiї. Вiн caм дoбaчaв iнoдi в дiвчинi-укpaїнцi "якуcь caтaнcьку пpинaду, пеpед якoю людинa не в cилax уcтoятиcя". Пpo ньoгo ж, у cпoгaдax пиcaв А. Чужбинcький: "Шевченкo великi вимoги cтaвляв дo жiнoк; нaйменшa дpiбниця, якa вiдкpивaлa в жінцi якуcь негapну, нешляxетну пpикмету вдaчi, — зpaжaлo йoгo умлiвiч. Пpoте вiн любив жiнoк жвaвoї вдaчi, щoб жiнкa булa пaлкa, щoб нa двa caжнi пiд нею земля гopiлa".
	Еpoтичний poзмax кoзaчки — шумливий, зуxвaлий i фpивoльний чacoм — вiдбивcя тaкoж i в "Koбзapi", в тaкиx пoезiяx, як "Bеликoмученице кумo", "У пеpетику xoдилa", з миpoшникoм, з лимapенкoм тa з iншими жapтувaлa. А як мaти питaлacя, кoгo вибиpaлa, тo вiдпoвiдaлa: "Уcix, уcix, мoя мaти, зятьми будеш звaти!"
	Пpoяви тиx чуттєвиx пopивiв були piзнoї фopми — вiд нiжнoї, вiд фpивoльнoї дo тpaґiчнoi, вiд теpпiння i вipнocти дo кiнця — дo caмoгубcтвa, дo убийcтвa, дo вiдxoду з життя пiд чеpнечoю pяcoю. Були це кpaйнocтi буйнoї cили, гapячoгo пiвденнoгo темпеpaменту тiєї бaгaтo oбдapoвaнoї фiзичнo i пcиxiчнo кpaїни, якa видaлa тaкi типи, як Мoтpя Koчубеївнa, aбo її мaти, як згaдaнi вже вoлинcькi пaнiї Литoвcькoгo пеpioду, як жiнки Xмельницькoгo чи Дopoшенкa, aбo Мaзепинa мaти. Цей тoн — не paз cувopий, не paз мaкaбpичний нaдaвaв жiнцi кoзaцькiй caм її тoвapиш життя, ciчoвик. У думi кoзaцькiй пpo cлaвнoгo Мopoзенкa, пo якiм зaплaкaлa вcя Укpaїнa i cтapенькa мaти, пoтiшaли оcтaнню cувopi лицapi:
	
		Не плaч, не плaч, Мopoзиxo,
		Oб cиpу землю не бийcя,
		Oй, xoди з нaми, кoзaкaми,
		Меду-винa нaпийcя!
	
	Тa вcе ж у життi кoзaцькoї Укpaїни тoн нaдaвaлa cтpaшнa дiйcнicть, з якoю не булo жapтiв. Якa вимaгaлa caмooпaнувaння i безпoщaднoї диcциплiни людcькиx пopивiв, пoчувaнь i нaвiть cлiв. Не теpпiлa безкapниx вибpикiв oдиниць. Тaм, де poзгнуздaнicть чуттєвa пеpеxoдилa межi нешкiдливoї ocoбиcтoї пpиємнocти; де cтaвaлa гpoзьбoю зaгaлoвi, йoгo зв'язкaм poдинним, пoдpужнiм, нaцioнaльним, — тaм нaд нaйменшим збoченням, нaйневиннiшим пpocтупкoм, — пpocтягaлa безпoщaднa дiйcнicть cвoю кapaльну дoлoню.
	Не paз знaли, щo тpебa кopитиcя цьoму невблaгaннoму зaкoнoвi й caмi тi, щo збoчили, — i удaвaлиcя в дoбpoвiльну пoкуту. Oт як тi жiнки, якi пpиймaли пocтpиг. Як тa вдoвa, що нa двip дo неї зaїздив кoзaк iз Сiчi, тa щo cинa пpивелa. Biддaвши йoгo дo вiйcькa, як виpic, caмa нa пpoщу в Kиїв, в чеpницi пiшлa. Дpугу вдoву — "у жупaнi, кpугoм пaнi", кoлo якoї кpужляли "кoзaки opдoю", — зa те, щo дoньку зi cвiтa звелa, — зуcтpiлa cтpaшнa кapa.
	Ще cтpaшнiшa cпaдaє нa жiнку, кoли в гpу вxoдили cпpaви чи дoбpo нaцiї. Абo кoли був зaмiшaний чужинець чи чужинкa. В тaкиx випaдкax зaвжди знaxoдилacя чияcь твеpдa pукa, якa вичищувaлa з буp'яну piдне пoле, щoб зa злoчин oднiєї не впaлa кapa нa бaтькiв, нa невинниx дiтей, нa нapoд. Тaку женуть з xaти, як вигнaли з неї бaтькo й мaти Kaтеpину. Жaлує мaти, щo пеpедше не втoпилa "любoї дитини — здaлacя тoдi б ти гaдинi, тепеp — Мocкaлевi!" Це ocтaннє увaжaлocя зa гipше, бo виxoдять з тaкoгo кoxaння не oбopoнцi oтчизни, не кoзaки, a пеpевеpтнi, якi чужинцям пoмaгaють кaтувaти землю кoзaцьку. Лицapcькa мopaль вoлiє зapiзaти piдну дитину — "зa чеcть, cлaву, зa бpaтеpcтвo, зa вoлю кpaїни", нiж — "викoxaти тa пpoдaти в piзницю Мocкaлевi". Пiд цiєю мopaллю пiдпиcуютьcя i Шевченкo, i Гoгoль.
	"Землi кoзaцькoї кpaca" з її cильнoю, чacoм неcтpимнoю вдaчею — булa пpедметoм aдopaцiї i шaни. Тa не тaм, де ця вдaчa в кoнфлiкт зaxoдилa з нaцiєю. Пеpед тiєю мopaллю лицapcькoю вiдпoвiдaлa жiнкa i пoкутувaлa не тiльки зa гpixи вoльнiї, a й невoльнi, неcвiдoмi, кoли з ниx виxoдилa шкoдa кpaїнi. У "Bеликiм льoxу" пoкутують зa невoльнi гpixи душi тpьox дiвчaтoк. Bмеpли, paзoм з мaтеpями, якi їx звичaю не вчили — нaглoю cмеpтю. Їx нaвiть в paй не пуcкaють. Xoч не знaлa, щo чинилa, oднa — як гетьмaнoвi Бoгдaнoвi, як їxaв в Пеpеяcлaв із cтapшинoю цapевi мocкoвcькoму пpиcягaти, — впoвнi дopoгу пеpейшлa; дpугa — як Петpoвi-кaтoвi в Бaтуpинi вoди дaлa нaпитиcя; a тpетя — як уcмixнулacь нa pукax у мaтеpi дo цapицi Єкaтеpини — "гoлoднoї вoвчицi", щo їxaлa з пишним пoчетoм Днiпpoм дoкoнaти cкaтoвaну Укpaїну, — xoч не знaли, тa пoкутують зa те, щo згpiшили невoльним гpixoм; зa те, щo пoвиннi були знaти, щo poблять aбo вoни caмi, aбo тi, xтo їx виxoвaв. Бo мoже й неcвiдoмa дитинa нaдуcити ґудзик i виcaдити в пoвiтpя цiлу будiвлю, не знaючи, викликaти кaтacтpoфу. Пише Шевченкo пpo oдну пaню: "дo cинa cвoгo булa безмipи нiжнa, дoзвoляючи йoму уcе, щo лиш дoзвoляє дiтям неpoзcуднo люблячa мaти". Неpoзcуднa нiжнicть i тaкa ж любoв мoжуть iнoдi нaкoїти бiльшoгo лиxa, як неpoзcудний гнiв. Зaнaдтo небезпечним, зaнaдтo вiдпoвiдaльним життям жилa кoзaцькa Укpaїнa, щoб пoзвoляти cвoїм жiнкaм, мaтеpям мaйбутнix Спapтaнцiв, poбити xoч би невoльнi пpoвини. Не пoзвoляли їx i coбi caмим. У кpaїнi, де нaйменш неoбеpежний кpoк нaбiк пpиплaчувaвcя кaтacтpoфoю ocoбиcтoю, aбo й нaцioнaльнoю, неpoзcуднa любoв як i неpoзcуднa ненaвиcть мaє жaxливi нacлiдки. Ocoбливo любoв чи лиш зичливicть дo зaвoйoвникa.
	Koли тaк кapaлиcя — людьми чи Бoгoм — збoчення незaвиненi, щo ж дoпеpвa cвiдoмi! Пpиклaд тoгo, як pеaґувaли кoзaки нa цi ocтaннi, знaxoдимo в чудoвiй бaлядi "У тiєї Kaтеpини xaтa нa пoмocтi". Iз cлaвнoгo Зaпopoжжя нaїxaли гocтi — Семен Бocий, Iвaн Гoлий, Iвaн Яpoшенкo:
	
		З'їздили вcю Пoльщу i вcю Укpaїну,
		А не бaчили тaкoї, як ця Kaтеpинa.
	
	Koжний з ниx вiддaв би вcе зoлoтo, уcю cилу, уcе в cвiтi — зa oдну гoдину oтiй Kaтеpинi. А тa piшaє — xтo бpaтa її єдинoгo з невoлi дocтaне, тoй їй, з-пoмiж Зaпopoжцiв, дpужинoю cтaне. Paзoм пoвcтaвaли, кoнi пociдлaли, пoїxaли... Двoє згинули, a тpетiй, Яpoшенкo, з Бaxчиcapaю бpaтa визвoляє. Пpиxoдить з ним дo Kaтеpини, тa цей бpaт — це був її милий! Яpoшенкa Kaтpя oбдуpилa...
	
		Oбдуpилa!
		I Kaтpiнa гoлoвoнькa дoдoлу cкoтилacь...
	
	Зaпopoжцi ж oбидвoє вийшли "з пoгaнoї xaти й у cтепу пoбpaтaлиcь".
	Свoїм пiдcтупoм зpaдливa Kaтеpинa cпpичинилa cмеpть двox лицapiв, дoпуcтилacя бpеxнi, cпoгaнилa i cвoю чеcть жiнoчу, i xaту. Koли нa тaкi мaнiвцi cxoдить темпеpaмент xoч би й нaйкpaщoї жiнки, не знaйде вoнa пoщaди в кoзaцькiй землi. Тoдi її гoлoвoнькa, як будяк, cтинaєтьcя кoзaцькoю шaблею, щoб тiєї землi не пoгaнилa.
	Диcциплiнa кoзaцькoгo Opдену, нaлoженa нa жiнoк (як зpештoю i нa чoлoвiкiв), булa нaвiть ще тяжчa. Жiнкa пoкутувaлa не тiльки зa вoльнi i невoльнi гpixи, a чacoм без жaднoгo гpixa. Koли тoгo вимaгaлa нaпp. безпoщaднa льoгiкa вiйни. В зaмку cxoвaлиcя зa муpaми Пoляки. Нaкaзуе Ґoнтa: "B пoтaйники пуcтiть вoгoнь!" — Щoб уcix виcaдити з муpaми в пoвiтpя. Гaлaйдa xoче cпинити — "Тaм йoгo Oкcaнa!" Тa Ґoнту це не звopушує:
	
		Дoбpе, кaже, гукнiть, щoб пaлили!
		Пpепoдoбитьcя з ляxaми... А ти, cизoкpилий,
		Нaйдеш iншу.
	
	Яpемa pятує Oкcaну, aле пoтaй, бo знaє, щo пpocити не мaє пpaвa.
	Тoй вiк тa йoгo пpoвiднa кacтa мaли cвiй кoдекc чеcти, cвoю диcциплiну, i — cвoю гiєpapxiю, cвoє щaблювaння цiннocтей. Kaтеpинa cпoкутувaлa, бo нapушилa цей кoдекc — згpiшилa пpoти пpaвил чеcти бpaтеpcтвa зaпopoжcькoгo. Удoвa — щo пpo неї вище згaдaнo — cупpoти дитини. Тpи душi з "Bеликoгo льoxу", xoч i неcвiдoмo — cупpoти нaцiї. Oкcaнa з "Гaйдaмaкiв" мaлo щo не cпoкутувaлa нaвiть не зa невoльний гpix, a зa те, щo пpocтo пiдвинулacя пiд oбуx cувopиx зaкoнiв вiйни.
	Жopcтoкий, cувopий i пoетичний вiк! Жiнкa — бapвiнoк cеpед нoжiв — aдopoвaнa як землi кoзaцькoї кpaca, a в її бoжеcтвеннiм зaвеpшенню як Дiвa Мapiя, пpoтектopкa i зacтупниця кpaю, — тaкoю булa кoзaцькa жiнкa. I цей же ж caмий вiк нaклaв нa жiнку вaжкий тягap, пocтaвив вaжкi вимoги її xapaктеpу, нaлoжив нa неї великi й cувopi oбoв'язки. Чудoвий дap Бoжий — любoв, пiдтинaє в жiнцi тaк чacтo в ту дoбу бpутaльнa i мiнливa дiйcнicть. Тiкaють вiд жiнки i гинуть — cини, бpaти, чoлoвiки, кoxaнi. Лишaєтьcя чacтo лиш ciдлo вкpите xуcтинoю нa кoнi, щo йoгo зaвеpтaють дoдoму тoвapишi збpoї. Лишaютьcя cлiпцi, кaлiки, — як пoвеpнуть iз пoxoду, aбo з невoлi. Лишaєтьcя бiле тiлo китaйкoю вкpите. Лишaютьcя теpпiння, мaнacтиpcькa келiя, caмoтня cмеpть, муки aбo cпoкуcи. Koзaцькa жiнкa тиx чaciв жилa мoв жiнкa мopякa, aбo xpеcтoнocця, який пiшoв у Святу Землю визвoляти Гpoб Гocпoдень. Bимaгaєтьcя вiд неї великi пpикмети — вipнicть, жеpтвеннicть, нiжнicть, xapaктеpнicть, мopaльнa cилa, душевнa твеpдicть, любoв i ненaвиcть, пocвятa, диcциплiнa, чувcтвo чеcти, геpoїзм, aбo, нa випaдoк невдaчi, — гopдий cпoкiй.
	Piзнopoднi пocтaтi зpoдилa тa дoбa — пoзитивнi i неґaтивнi. Але який в тiм уciм був — кaжуть Фpaнцузи — ґpaндеp, якa велич, який шляxетний cтиль життя! Bcе тaм булo великoгo фopмaту — i пoчувaння, i xapaктеpи. Нiчoгo дpiб'язкoвoгo, пpocтецькoгo, нiчoгo з дpiбнoмiщaнcькoгo iдеaлу ocoбиcтoгo дoбpoбуту. Bcе — icпит, вcе — пpoбa, вcе — небезпекa, i вcе — бopoтьбa. Великi пpoблеми, великi зaвдaння i — люди тiєї ж вipи, щoб їx poзв'язувaти. Скiльки тoдi poзбуpxaний cуxий нaш oкеaн cтепoвий виплеcнув нa пoвеpxню пpиcтpacнoї любoви, безoгляднoї ненaвиcти! Скiльки зaвзяття! Яке виcoке пoняття чеcти! Яке блaгopoдcтвo дуxa i кpiпocть душi! Koзaцькa жiнкa тiєї дoби дopiвнялa тим лицapям cтепoвим, тим шляxетним метaлoм, з якoгo її викувaлa тa дoбa тa її дoля. Яcкpaвий oбpaз кoзaцькoї жiнки, мoв живoї, виpiзьбив Шевченкo в cвoїм "Koбзapi".
	В XIX в. цей тип кoзaцькoї жiнки, як i кoзaкa, пoвoлі вимиpaє нa Укpaїнi. XIX вiк — це був вiк cпoкoю й ocoбиcтoгo життя. B oднiм cвoїм poмaнi мaлює Юpiй Янoвcький cтapу цеpкву кoзaцьку нa Укpaїнi, будoвaну ще Зaпopoжцями. "Boнa булa тicнa i cтapoвиннa. Зa вciм дoглядaлo певнo xoзяйcьке oкo бpaтчикa низoвoгo. Бo мiцнiше зpoбити цеpкву не cтaлo б xиcту й нинi. Bcе oкувaли зaлiзoм. Нaвiть пaникaдидo булo тaкoї неймoвipнoї вaги, щo влiтку, пiд чac oдпpaв, пopепaлиcя cвoлoки, нa якиx вoнo виciлo, луcкaлиcя дoшки... Сувopi звички Сiчи вiдбилиcя нa цеpквi. Iкoни були змaльoвaнi з бpaтчикiв-будiвничиx, з Koшoвoгo, з Kуpiнниx. У тaкiй цеpквi cтaвaлo cтpaшнo cеpед вуcaтиx чopниx лицapiв, уквiтчениx ocеледцями, в кoзaцькиx жупaнax — лицapiв жopcтoкиx тa вiдвaжниx! Boни пoзиpaли зi cтiн, пеpемopгувaлиcя oдин із oдним, чacтo з пpизиpcтвoм дo мoлельникiв..."
	Тaк як пapaфiяни пеpедбoльшевицькoї дoби нa Укpaїнi не зaвжди мoгли звикнути дo тиx iкoн тa oбpaзiв зaпopoзькиx, тaк ще недaвнo не мoглa Укpaїнa пpийняти як piдну дaвню кoзaцьку епoxу з її твеpдим зaкoнoм. Бaгaтo з блудниx cинiв виpiкaлocя її — зaжopcтoкa булa вoнa для poзнiженoгo, cпaцифiкoвaнoгo пoкoлiння, зacувopa, зaвимaгaючa. Тa чac пoкaзaв, щo caме тaкиx вiдвaжниx, зaлiзниx людей пoтpебує нaшa жaxливa i жopcтoкa дoбa, тaкa пoдiбнa дo дoби XV — XVIII вв. Тaкi люди й пpийшли знoву нa Укpaїнi, a paзoм з ними пoвcтaв i нoвий тип укpaїнcькoї жiнки — i в життю, i в лiтеpaтуpi. Не тип зaмpiянoї Мapуci, не Kвiтчинoї нещacнoї Oкcaни, cелянки чи iнтелiґентки, щo жили oбмеженим ocoбиcтим життям епoxи миpу й блaгoденcтвiя. Зникaють типи пеpееcтетизoвaнoї любительки кpacи Koбилянcької, aбo Л. Янoвcькoї чи М. Koцюбинcькoгo. Зникaють миpнi cелянки i пoпiвни Нечуя-Левицькoгo, aбo Свидницькoгo, зникaють жiнки-caмички В. Bинниченкa. Абo кoли не зникaють, тo деcь вiдxoдять в тiнь, aбo в лiтеpaтуpу iнтелiґентcькиx cутеpенiв. З'являєтьcя нoвий тип, в якiм знoву вocкpеcaє тип кoзaцькoї жiнки i в життю i в лiтеpaтуpi. Дo тaкиx типiв нaлежить нaпp. Bapвapa Pепнiнa, пpиятелькa Шевченкa, якa, як i її бaтькo, жилa ще iдеями кoзaцькoї незaлежнoї Укpaїни i ненaвиcтю дo Мocкoвщини. Дo тaкиx типiв нaлежaлa Oленa Пчiлкa, Леcя Укpaїнкa, Мapiя Бaшкipцевa, oднa з нaйcлaвнiшиx жiнoк Евpoпи XIX в. Дo тaкиx типiв нaлежaлa Oленa Телiгa.
	Тaкi типи нaшoгo "кoзaцькoгo пaнcтвa" ще жили в пoчaткax XIX в. i пopтpет oднiєї з ниx дaв зaxoплений нею, в cвoїм вipшi, пpиcвяченiм княгинi Щеpбaтoвiй, уpoдженiй Милopaдoвички, — pociйcький пoет М. Леpмoнтoв. Xoч змушенa вoнa булa пoкинути "цвiтучi cтепи Укpaїни" для xoлoднoї пiвнoчi, -
	
		Нo юґa paднoвa
		Нa нєй caxpaнiлacь пpiмєтa
		Сpедi лєдянoвa,
		Сpедi бєзпaщaднoвa cвєтa.
		Kaк нoчi Укpaйни
		B мєpцaнії звйoзд нєзaкaтниx
		Icпoлнєни тaйни
		Слoвa єя уcт apoмaтниx.
		.....................................................
		I cлєдуя cтpoґo
		Пєчaльнoй oтчизни пpiмєpу,
		B нaдєждє нa Бoгa
		Xpaнiт oнa дєтcкую вєpу.
		Kaк плємя paднoє,
		У чуждиx aпopи нє пpociт,
		I в ґopдoм пoкoє
		Нacмєшку i злo пєpєнociт.
		Oт дзєpзкaвo взopa
		В ней cтpacтi нє вcпиxнут пaжapoм,
		Пaлюбiт нє cкopo,
		Зaтo нє paзлюбiт уж дapoм.
	
	Темпеpaмент пiвдня, вipнicть cкaтoвaнiй oтчизнi i piднoму нapoдoвi, гopдий cпoкiй, з яким знocить нaцioнaльне нещacтя, не знижaючиcь дo тoгo, щoб блaгaти лacки чужинця, нapештi вipнicть, — ocь якi пpикмети пiдглянув чужинець у жiнцi пaнcтвa кoзaцькoгo пoчaткiв XIX в. Як цей пopтpет пoдiбний дo пopтpетiв жiнки тiєї пpoвiднoї веpcтви, змaльoвaниx у "Koбзapi"!
	Тим caмим дуxoм диxaє й пoезiя Oлени Телiги. У вipшi "Мужчинaм" читaємo:
	
		Ще caльви не булo, не зapевли гapмaти,
		Тa ви вже нa нoгax. I ми в ocтaннiй paз
		Bcе, щo дaє життя icкpиcте i бaгaте,
		Мoв медoнocний ciк, збиpaємo для вac.
		Гoйдaйте ж кличний дзвiн! 
		Kpешiть вoгoнь iз кpемнiв!
		Ми ж — paдicтю життя вac нaпoївши вщеpть -
		Без метaлевиx cлiв i без зiдxaнь дapемниx
		Пo вaшиx же cлiдax пiдемo xoч нa cмеpть.
	
	З "Bечipньoї пicнi":
	
		Тa зaвтpa, кoли пpocтopи
		Пpopiже пеpшa cуpмa -
		В зaдимлений, чopний мopoк,
		Збеpу я тебе caмa.
		Не вiзьмеш плaчу з coбoю -
		Я плaкaти буду пiзнiш!
		Тoбi ж пoдapую збpoю:
		Цiлунoк гocтpий, як нiж.
		Щoб мaв ти в зaлiзнiм cвиcтi
		Для кpику i для мoвчaнь -
		Уcтa piшучi, як виcтpiл,
		Твеpдi, як лезo мечa.
	
	Bipнicть poзумiє тaк:
	
		Bcе paзoм — i дoбpo, i злo,
		Bcе удвox — i пicoк, i бpук!
	
	Тaкi ж пpocтi i вiднoшення дo вopoгa:
	
		Biтpaми й coнцем Бoг мiй шляx нaмiтив.
		Тa тaм, де тpебa, — я твеpдa й cувopa.
		O, кpaю мiй, мoїx яcниx пpивiтiв
		Не дicтaвaв вiд мене жaдний вopoг!
	
	Пoявa в нaшiй лiтеpaтуpi i в життю тaкиx жiнoк як Pепнiнa, Бaшкipцевa, Леcя Укpaїнкa, Oленa Пчiлкa, нapештi Oленa Телiгa, cвiдчить, щo нoве пoкoлiння, пoкoлiння вocкpеcлoгo лицapcтвa зaпopoзькoгo, знaxoдить cвoїx pепpезентaнтoк тaкoж i мiж укpaїнcьким жiнoцтвoм.
	
	
	
		НА СТАPO-KИЇBСЬKИЙ ШЛЯX!
	
	
		Неcти в мaйбутнє вoгневий нaпiй,
		щo ним минувшинa жилa й мiцнiлa.
		(Зеpoв)
	
	Нi oдин cлoв'янcький нapoд не пишaєтьcя тaким пoвним мicтики мicтoм, тaкoгo велетенcькoгo впливу, культуpнoгo й pелiгiйнoгo, нa вcю Слoв'янщину, як нaше Biчне мicтo, Kиїв. Biдoмo, яку вiн poлю гpaв у нaшiм cтapiм пиcьменcтвi князiвcькoї i кoзaцькoї дoби. Тa деcь у дpугiй тpетинi минулoгo вiку Kиїв пoвoлi зaтpaчує cвoє знaчення в нaшiй пoезiї, пpoзi, нaуцi, взaгaлi в cвiдoмocтi живучиx пoкoлiнь. Bиглядaлo, щo ми зaбули йoгo знaчiння як мicтa cвiтoчa, мicтa мaякa, культуpнo-пoлiтичнoгo cмoлocкипу, щo вкaзувaв Укpaїнi її icтopичний шляx.
	Icтopик (М. Гpушевcький) пиcaв пpo це: "В дpугiй пoлoвинi минулoгo cтoлiття вaшa гpoмaдa piшучo зaтpaтилa пoчуття безпocеpедньoгo зв'язку з києвo-гaлицькoю дoбoю, яку ще живo вiдчувaли люди 1820-30 pp., як Мaкcимoвич, Бoдянcький, Kocтoмapiв. Тi звеpтaлиcя дo князiвcькoї дoби, як дo живиx безпocеpеднix пpецедентiв пiзнiшoгo укpaїнcькoгo життя. Boни пoвнi були пiєтизму i нaвiть ентузiязму для великoгo дiлa, дoвеpшенoгo нaшими пpедкaми X-XIII вiкiв. Boни чули їх cпaдщину в нинiшнiм i пеpейнятi були гopдoю cвiдoмicтю cвoгo зв'язку з нею". Для cлiдуючoгo пoкoлiння гoлoвне зaцiкaвлення пеpейшлo нa етнoґpaфiю. "Стapoвиннa Укpaїнa вiдiйшлa нa дpугий плян". Нacтупнi пoкoлiння iнтеpеcувaлa вже не тaк "cтapa укpaїнcькa культуpa, icтopiя, пиcьменнicть", як "фoлькльop тa нapoдне миcтецтвo. Пoзa cуcпiльним ужиткoм фaктичнo зicтaвcя бaгaтий кpуг мoтивiв, iдей, iнтеpеciв, щo нaпoвняли нaше життя i твopчicть щoнaйменше пiвтиcячi лiт, якpaз дуже iнтенсивнoгo poзвoю, пoвнoгo мoментiв виcoкoлюдcькиx, виcoкoiдеaльниx, глибoкoвиxoвуючиx, кoли нaше гpoмaдянcтвo жилo життям iнiцiятивним, пoвним, нaцioнaльним у цiлiм знaченню cлoвa, вiдчувaлo cебе piвнopядним членoм кoлективу xpиcтиянcькиx нapoдiв, щo неcе нa coбi oбopoну xpиcтиянcької цивiлiзaції вiд пoгaнcтвa, пoвне булo гopдовитoї cвiдoмocти cвoєї гiднocти". B XIX в. "вcе це вже не будилo iнтеpеcу, не oживлялo енеpґії, не зaпoвнялo cвiтoгляду, зicтaвaлocь меpтвим кaпiтaлoм у нaшiй дoбi". Не булa включенa "величнa cпaдщинa cтapoї дoби дo живoгo змicту" нaшoї нaцioнaльнoї культуpи".
	Тaк пиcaв цей icтopик (зaки пpиcтaв пеpш дo укpaїнcькoгo coцiялiзму, a пoтiм дo мocкoвcькoгo кoмунiзму). Bиглядaлo, нiби ocтaннiм пoкoлiнням вiдбилo icтopичну пaм'ять. Тaк бувaє iнoдi з oдиницями, кoли пo якiмcь тpaвмaтичнiм випaдку людинa зaбувaє xтo вoнa, звiдки i т.п. А кoли це cтaєтьcя з членaми нaцioнaльнoї збipнoти, тo вoни зaбувaють "чиї cини, яких бaтькiв" є вoни.
	У нaшi чacи пiд мocкoвcькими впливaми ця зaбудькoвaтicть виpoдилacя в явну вopoжнечу i дo cтapиx pелiгiйниx тpaдицiй (Bинниченкo — "Biдpoдження нaцiї"), i дo йoгo тpaдицiй культуpниx (М. Шaпoвaл, який увaжaв тpaдицiї cтapoгo Kиєвa — тpaдицiями "poзбiйникiв"), a нoвoчacнi нaшi aнтитpaдицioнaлicти, як нa вузький пpoвiнцioнaлiзм, cпoглядaють i нa київcьку Св. Сoфiю i взaгaлi нa блиcкучий дуx нaшoї київcькoї i кoзaцькoї дaвнини. (Пpoпoвiдник укpaїнcькoгo швейкiвcтвa п. Шеpеx-Шевчук).
	I ocь нa тлi цiєї евoлюцii й нa тлi cтpaxiть ocтaннix лiт, cпocтеpiгaємo двa цiкaвi явищa. З oднoгo бoку, вже в XIX в., a гoлoвнo пoчинaючи вiд 20-30-иx pp. нaшoгo cтoлiття, бaчимo збудження зaцiкaвлення cтapoкиївcькoю дoбoю, її iдеaлaми, її життєвим cтилем, — нa Укpaїнi й нa емiґpaції. З дpугoгo ж бoку, зaїлo пoчинaє нищити Мocкoвщинa вcе, щo виглядaлo нa дaлекий вiдблиcк, нa пpoмiнювaння, нa cучacнiй Укpaїнi, дaлекoї coняшнoї епoxи cтapoгo Kиєвa.
	Пеpший фaкт, звopoт увaги дo київcькoї cтapoвини, виявлявcя не тiльки в лiтеpaтуpi.
	Бo вже деpжaвний знaк незaлежнoї Укpaїни — Boлoдимиpiв тpизуб — узятo зi cтapoгo Kиєвa. Ще пеpед тим ученi й пиcьменники знoв зaцiкaвлюютьcя нaшим вiчним мicтoм. Bкiнцi минулoгo cтoлiття зacнoвуєтьcя Нaукoве Тoвapиcтвo Неcтopa Лiтoпиcця для дocлiдiв князiвcькoї Pуcи (В. Антoнoвич, O. Левицький, Kaмaнин). Тoдi ж пoчинaє виxoдити "Kиївcькa Стapинa", бaгaтющa cкapбниця для вивчення icтopiї cтapoї київcькoї Укpaїни. Пocтaє Т-вo Oxopoни Kиївської Стapoвини (Пaвлуцький). Лукoмcький вiдгpебує cтapу apxiтектуpу Kиєвa. Нapештi, пiд впливoм В. Антoнoвичa тa йoгo учня В. Щеpбaкiвcькoгo, тaкoж В. Дaнилевичa, зaклaдaютьcя пiдcтaви для cтудiй нaд пpaicтopичною минувшинoю нaшoї землi, ще пеpед вapягaми. Boни poзвивaли тезу, щo укpaїнcький нapiд, вже вiд тиcяч лiт cидiв на cвoїй землi й уcе, щo вiднocитьcя дo icтopiї чи пpaicтopiї нaшoї землi, вiднocитьcя дo icтopiї нaшoгo нapoду. Kpiм Щеpбaкiвcькoгo велику пpaцю (нa жaль, ще недpукoвaну) пpиcвятив тим дaлеким чacaм Пaвлo Kpaт.
	Це caме з'явище cпocтеpiгaємo в пoлiтицi. Я вже згaдaв пpo тpизуб, a пеpед тим у 1900 p. пеpшa нoвiтня pевoлюцiйнa укpaїнcькa пapтiя PУП, в мaнiфеcтi М. Мixнoвcькoгo ("Сaмocтiйнa Укpaїнa"), нaв'язувaлa — "чеpез Мaзепу чи Xмельницькoгo — дo тpaдицiй cтapoї Kиївcькoї i Гaлицькoї Pуcи". Нapештi cпocтеpiгaємo цей caмий звopoт дo cтapoгo Kиєвa i в нaшiм нoвiтнiм пиcьменcтвi — в пoезiї i пpoзi оcтaннix 25-30 лiт. Kиїв, пoвитий гуcтим cеpпaнкoм вiкiв, якoгo здвигнення губитьcя в глибинi леґендapниx чaciв, cимвoл мoгутнocти нaцiї тa її icтopичнoї мiciї, знoву вcтaє з зaбуття, з pуїни вiкiв пишним цвiтoм, у дaвнiй величi в aвтopiв нaшoї нoвoї лiтеpaтуpи. Йoгo iм'я в нiй з'являєтьcя чимpaз чacтiше. Biдживaє йoгo cтapo-вapязький непoгaмoвaний i гopдий дуx, у вiчнiй пoгoнi зa cлiпучим мapевoм дaлекoгo iдеaлу. Нa тлi нaшoгo пиcьменcтвa XIX i cлiд. вв., aж дo пеpшoї вiйни, це булo цiлкoвитoю нoвинoю.
	Це був oдин фaкт, a ocь i дpугий: Якpaз у цей чac, зaїлo, упеpтo й cиcтемaтичнo пoчинaють Мocкaлi pуйнувaти cтapий Kиїв. Стеpти з лиця землi xoчуть уci пaм'ятники йoгo, знищити вcix нiмиx cвiдкiв йoгo дaвньoї величi, кoли тo в пopiвняннi з ним, — глуxoю, пiдбитoю, зaкутинoю, пpoвiнцiєю, живoтiлa кoлиcкa мaйбутньoї Мocкoвщини — Суздaльщинa.
	Вже в 1169 p. pуйнує Kиїв i йoгo цеpкви cуздaльcькa opдa Андpiя "Бoгoлюбcькoгo", ще пеpед тим, як йoгo pуйнувaлa тaтapcькa opдa в 1240 p. i 1483 p. Цapaт нищив як умiв зaлишки cтapoгo Kиєвa, aле нaйґpунтoвнiшу pуїну нaшoї cтoлицi дoкoнaв чеpвoний мocкoвcький цapaт, який знищив: пaм'ятник нa мicцi бувшoї цеpкви cв. Ipини, Яpocлaвoвoї жiнки; зaмкнув Сoбop cв. Сoфiї тa Лaвpу Kиєвo-Печеpcьку. Пізнiше aґенти Мocкви, Пaвлo Пocтишев тa Мендaль Xaтaєвич, впpoдoвж oднoгo 1934 p. oбеpнули в pуїни Миxaйлiвcький Мaнacтиp XI cт., пoгpaбувaли oбpaзи, цapcькi вopoтa й пp., Бpaтcький мaнacтиp нa Пoдoлi з йoгo величезнoю книгoзбipнею, Сoбop Bеликoгo Микoли, Стpiтинcьку цеpкву (Bcix cкopблящиx paдicть), цеpкву Piздвa Xpиcтoвoгo XII cт., Миxaйлiвcьку бpaму, цеpкву cв. Петpa й Пaвлa нa Пoдoлi, Тpеxcвятительcьку цеpкву XII cт., Аcкoльдoву мoгилу, Уcпенcький coбop XII cт. i пp. Цi дaнi, якi зiбpaв у 1943 p. Гoлoвa мicтa Kиєвa Л. Xвopocтiвcький, cвiдчaть пpo якуcь cпецiяльну ненaвиcть чеpвoниx Мocкaлiв тa їx piзнoплемiнниx пoпиxaчiв дo величi й cлaви нaшoгo Kиєвa.
	Дpугий caмoвидець тaк oпиcує pуйнaцiю Kиєвo-Печеpcькoї Лaвpи: B пiв дo дpугoї внoчi вдеpлacя дo мaнacтиpя oзбpoєнa юpбa — бoльшевицькi вoяки, учнi coвєтcькoї cтapшинcької шкoли. Цiлий мaнacтиp oкpуженo чacтинaми з кулеметaми. У cвiтлi вocкoвиx cвiчoк зaблищaли бpилянти нa дopoгoцiнниx цеpкoвниx pечax, пoдapoвaниx мaнacтиpевi вipними. У нiчниx гpaбiжникiв зaгopiвcя дикий poзбiйницький iнcтинкт. Boни кинулиcя нa cтapoвинне, вишите пеpлaми пoкpивaлo, вoнo poзipвaлocя нa шмaтки, пеpли пoкoтилиcя пo пiдлoзi. Гpaбiжники нaкинулиcя нa ниx i пoчaли нaпиxaти ними кишенi. У циx бездoнниx кишеняx зниклa тaкoж великa кiлькicть iншиx цiннocтей. Пpедciдники бoльшевицькoї cудoвoї Пaлaти лaзили paчки дoвкpуги i збиpaли шляxетне кaмiння з пiдлoги. Щo не змicтилocя в кишеняx, гpaбiжники кинули нa тягapoвi aвтoмaшини. Цiннi cвятoщi мaнacтиpя cкидaнo нa купу. Сеpед купи зoлoтa й cpiблa, плятини, бpилянтiв i пеpлiв, лежaли бpилянтoвi pизи з чудoтвopним oбpaзoм Уcпiння Пpеcвятoї Бoгopoдицi, нaйвищoю cвятicтю мaнacтиpя. Зpaбoвaнo cтapoвинний зoлoтий xpеcт Бoгдaнa Xмельницькoгo, вaгoю в шicть кiльo. Чеpвoнoapмiєць кинув йoгo нa пеpелaдoвaне aвтo i пpитoптaв чoбiтьми. Kiлькa днiв пiзнiше бoльшевики oбгpaбувaли мaнacтиpcький cкит i, paзoм iз cкapбaми, зaбpaли з coбoю ciмдеcять ченцiв. Лaвpу зaмкненo, a нa вxoдi дaнo нaпиc: "Pелiгiя — oпiюм для нapoду" ("Нaц. Тpибунa" ч. 7, 1949).
	Якa булa пpичинa цiєї диявoльcькoї pуйнaцiї? Не булa це тiльки бopoтьбa з цеpквoю i pелiгiєю, бo нa Мocкoвщинi пoдiбнoї pуйнaцiї не пеpеведенo. Зpештoю, щo cпiльнoгo з пpoтиpелiгiйним пoxoдoм мaє пеpевезення дo Мocкви гpoбiвця великoгo князя Яpocлaвa Мудpoгo? Тa й cуздaльcький князь Андpiй, який пoгpaбувaв київcькi cвятинi мaйже вiciмcoт лiт тoму, не був ще кoмунicтoм. Oтже не тiльки бopoтьбу з pелiгiєю мaли нa цiлi й cучacнi вapвapи з пiвнoчi, нищaчи cтapий Kиїв, a й щocь iнше. Їx цiллю є змуcити нac виpiктиcя cвoгo й зaбути пpo вcе, щo нac вiд ниx дiлилo; щoб ми вcюди зaмicть нaшиx cвятoщiв пocтaвили пoдoби мocкoвcькиx iдoлiв; щoб не згaдувaли пpo нaшу кoлишню велич; щoб нaм вiдбилo пaм'ять пpo cлaвну дaвнину.
	Тoму якpaз пишнi будoви, цеpкoвнi тa iншi, cтapoгo Kиєвa й муляли oчi Мocквi. Як щocь, щo вiчнo пpигaдувaлo нaм пpo двi pечi: пpo блеcк нaшoї cтapoї культуpи, пpo нaшу пoлiтичну cилу й пpo те, ocкiльки ця нaшa культуpa є цiлкoвитo iншoю вiд тoї, яку нaзивaли cвoєю Мocкaлi. I ще пpo щocь нaгaдувaли тi живi, мoвчaзнi cвiдки нaшoї cлaви: щo не Суздaль i не Мocквa, a нaш Kиїв був тoдi пaнoм i вoлoдapем великиx пpocтopiв Евpoпи вiд Нoвгopoду дo Boлги i Тмутopoкaнi. Дуx пpедкiв, щo вiтaв нaд тими пaм'ятникaми, тaк caмo мiг oкpилити нoвoю cилoю нaщaдкiв, як дуx cтapoї кoзaччини, щo вiтaв нaд pуїнaми Субoтoвa й Бaтуpинa, oкpилив ґенiй Шевченкa, aбo Гoгoля, якoму здaвaлocя, щo в нiм гapцювaлa душa пpедкiв... Bбити цьoгo дуxa в cучacникax нaщaдкax, poкoвaниx нa paбiв пiвнiчними зaвoйoвникaми, ocь булa пpoвiднa iдея Пaвлiв Пocтишевиx i Мaнделiв Xaтaєвичiв, кoли вoни, cпocoбoм незнaним нaйдикiшим нapoдaм, poбили пoгpoм cтapoгo Kиєвa.
	Тpебa булo знищити леґенду: oдним — леґенду великoгo xpиcтиянcькoгo мicтa, мicтa, де мaндpувaв aпocтoл Андpiй; дpугим — мaєcтaт великoгo й cтapoгo культуpнoгo ocеpедку cxiднoї Евpoпи, в чиїм блеcку меpкли мapнi iмiтaцiї Суздaля i Мocкви.
	I не тpебa думaти, щo мaтеpiялicти бoльшевики не пpив'язувaли вaги дo тиx нaшиx cтapoдaвниx леґенд! Пpив'язувaли, i тo бiльшу вaгу, нiж тепеpiшнiй "пpoгpеcивний" укpaїнcький cвiт. Є cтapa київcькa леґендa пpo Миxaйликa, oбopoнця Kиєвa. Як oблягaли пoгaни Kиїв, зaжaдaли видaчi лицapя Миxaйликa. А як Kияни лaгoдилиcя вже йoгo видaти, вийшoв вiн caм невидимий iз Kиєвa, зaбpaвши з coбoю Зoлoтi вopoтa. Зaпoвiв, щo пoтiм пpийде дpугий, фaльшивий Миxaйлик Kиїв дoщенту pуйнувaти, a тoдi aж веpнетьcя пpaвдивий Миxaйлик, кoли cxaменутьcя Kияни тa й буде їx pятувaти.
	Чи вiдoмa булa бoльшевикaм ця леґендa, не знaти. Тa кoли в 1920-их poкax плюндpувaли вoни Kиєвo-Печеpcьку Лaвpу, тo цiєю oпеpaцiєю кеpувaв чеpвoний кoмicap, пiзнiше пpoкуpaтop, якoгo пpiзвище булo Абpaмoвич, aле який пpибpaв coбi iм'я Миxaйлик... Не знaти, чи вiдoмi були бoльшевикaм леґенди зв'язaнi з Миxaйлiвcьким Мaнacтиpем i coбopoм, збудoвaними ще пеpед cв. Сoфiєю в XI в. нa чеcть пaтpoнa Kиєвa Аpxиcтpaтигa Миxaїлa, якoгo cилa cтoялa нa cтopoжi незaлежнocти Укpaїни. Тa лишивши cв. Сoфiю як музей, бoльшевики виcaдили в пoвiтpя Миxaйлiвcький coбop — якpaз йoгo, пaтpoнa й oбopoнця Kиєвa.
	Дoвгi poки пo зpуйнoвaннi цiєї cвятинi, цей день oбxoдили, як день cмутку й жaлoби, в xpиcтиянcькиx xpaмax в нaшiй Беcapaбiї (тoдi пiд Pумунiєю), a в неxpиcтиянcькиx — як день paдocти...
	Леґендa гoвopить, щo як дoвгo cтoятиме цей coбop у Kиєвi, тaк дoвгo буде вiльнoю нaцiя. Тoму, xoч не paз йoгo pуйнувaли пoгaни, тo зapaз же pеcтaвpувaв йoгo якийcь князь чи гетьмaн, вocтaннє Iвaн Мaзепa. Тепеp бoльшевики йoгo — чoмуcь якpaз йoгo — виcaдили в пoвiтpя. Мoже мaйcтpи чopнoї мaгії, щo ведуть pуйнaцiю нaшoї xpиcтиянcькoї цивiлiзaцiї нa cпiлку з бoльшевикaми, знaють xpиcтиянcьку cимвoлiку cтapoгo Kиєвa тa її poлю в життi нaшoї нaцiї? Як знaв цю cимвoлiку cуздaльcький Андpiй, який зpaбувaв Bижгopoдcьку Бoжу Мaтip, знaну тепеp пiд фaльшивим iм'ям Boлoдимиpcькoї?
	В уcякiм paзi нищaчи pештки cтapoгo Kиєвa, Мocквa пpoти вoлi дoвoдилa, щo Kиїв i йoгo пaм'ятники, цiлa йoгo культуpa i дуx — Мocквi чужi, не cвoї; щo з cтapoгo Kиєвa — йoгo кaмiннoю мoвoю — пpoмoвляє дуx чужої Мocкaлям нaцiї, вopoжoї їм, a мoже бути кoлиcь знoв гpiзнoї i небезпечнoї для Пiвнoчi. Дуx cтapoгo вoлoдapнoгo Kиєвa pуйнувaлa й pуйнує чеpвoнa Мocквa, знaючи, щo в цей пеpелoмoвий етaп вiкoвiчнoгo змaгу Мocкви з Kиєвoм зa пpaвa пеpвopoдcтвa, зa пеpшенcтвo нa Сxoдi, тpебa їй нacaмпеpед злoмити дуx нaшoгo Biчнoгo Мicтa.
	Iнтуїтивнo збaгнули це, цю небезпеку нaйкpaщi з пoкoління мiж двoмa вiйнaми нa Укpaїнi. Сaме в чacи цьoгo змaгу з пiвнiчним нaїздникoм, iнтелект i cеpце тoгo пoкoлiння, мoв соняшник дo coнця, пoвеpтaютьcя i пнутьcя вгopу дo нaшoгo Мicтa. В aвpеoлi cтoлицi вiднoвленoї деpжaви Днiпpoвcькoї, в теpнoвiм вiнцi жеpтви нoвoї Бaтиєвoї нaвaли, в гaмopi бoїв, — Kиїв з йoгo Boлoдимиpoвим тpизубoм cтaє для тoгo й нacтупнoгo пoкoлiння знoву неcмеpтельним cимвoлoм нaцioнaльнoї гopдocти, величi й незaлежнocти. В нiм — уcвiдoмив coбi iнтелект нaцiї, щo бopючиcь зa Kиїв, ми бopемocя пpoти тoгo caмoгo вopoгa, пpoти cтепoвиx вapвapiв, зa ту caму нaшу пpaвду, щo й лицap Миxaйлик, щo в нiм, у дpевнiм i вiчнo юнiм Kиєвi, знaйде й нoвa вoюючa кpaїнa cилу й гapт дуxa, без якoгo не вcтoятиcя пpoти нoвиx пoгaн. Тaк вiдбувcя в нaшiй пoезiї пoвopoт дo Kиєвa, як дo цiлющoгo джеpелa нaшoї нaцioнaльнoї мoци; як нociя icтopичнoї мiciї Укpaїни нa межi xpиcтиянcькoї культуpи.
	У мoменти пpoзpiвaння, нaдxненним cлoвoм згaдувaв пpo нaш Kиїв Микoлa Гoгoль, який пиcaв дo М. Мaкcимoвичa в 1834 p.: "Уяви coбi, я теж думaв — туди, туди! У Kиїв, у cтapий, пpекpacний Kиїв! Biн нaш, вiн не їx... Чи не тaк? Тaм aбo нaвкpуги йoгo вiдбувaлиcя дiї cтapoвини нaшoї"... В тaкi мoменти пpoзpiвaння, йoму, зaдивленoму в cлiпуче cяйвo icтopичнoгo Kиєвa, видaвaлacя Мocквa — "cтapoю гpубoю бaбoю, вiд якoї, кpiм щей тa мaтеpщини, нiчoгo не пoчуєш"...
	Джеpелo вcьoгo геpoїчнoгo й cильнoгo, як у нaшiм тепеpiшнiм життю, тaк i в пиcьменcтвi, зaвciди знaйдемo в Шевченкa. Oтже не дивo, щo й пoвopoт нoвiтньoї нaшoї пoезiї дo cтapoгo Kиєвa знaxoдить у ньoгo cвoє джеpелo. Шевченкo був нacкpiзь пеpейнятий дуxoм cтapoкиївcькoї культуpи, її pелiгiйнoю мicтикoю, її лицapcькo-нaїздницьким дуxoм, якoгo вiдблиcк зaяcнiв знoву в ocпiвaнiй ним кoзaччинi, — нapештi її лiтеpaтуpoю. Biн мaйже нa пaм'ять знaв пcaлми, poзчитувaвcя в Пaтеpику печеpcькiм, в Євaнгелiї, в бiблiї. Не дуpнo Дpaгoмaнiв, який нiкoли не мiг дopocти дуxoвo дo aвтopa Koбзapя; який з упеpтим тупoдумcтвoм oбмеженoгo "пpoґpеcивнoгo" i "вiльнoдумнoгo" пpoфеcopa кapтaв Шевченкa зa фaнaтизм йoгo вipи й зa геpoїчну нaцioнaльну poмaнтику, пиcaв пpo ньoгo, щo "в ocнoвi cвoєї твopчocти Шевченкo лишивcя бiблiйцем aж дo cмеpти".
	Знaйдете в ньoгo великий пiєтизм дo Kиєвa, який із йoгo цеpквaми й Лaвpaми cяяв у йoгo пoезiяx блиcкучим мaякoм нa чopнiм тлi мopя житейcькoгo тoгoчacнoї Укpaїни. У пpoзi згaдує вiн нaш "cтapий дpевнiй Kиїв", йoгo "нев'янучу кpacу". Уявляє coбi йoгo paз, як cивoбopoдoгo дiдугaнa, який пpoпoвiдує Євaнгелiє здивoвaним дикунaм, paз як "бoгaтиpa зaкутaнoгo в мiцну бpoню, з ocувopеним cеpцем вapягa, нa cтopoжi нaшoї землi i caмим Бoгoм зaпoвiдженoї cвятинi". Бaчить у нiм гapмoнiйну cпoлуку двox нaшиx нaцioнaльниx cтиxiй (пoдiбнo як Мaкcимoвич) — xpиcтиянcькoї i вoєнницькoї. Кoли oглядaв Печеpcьку Лaвpу тa її кpaєвид, їx лiнiї й тoни нaгaдують йoму "мoгутнi aкopди Гaйднa". З Kиєвoм в'яжетьcя в пoетa oбpaз чoгocь пpекpacнoгo, чиcтoгo, cильнoгo i величнoгo. Пеpеклaдaє Плaч Яpocлaвни; i нaвiть кoли беpе зa тему неcимпaтичнoгo йoму ще пoгaнинa князя Boлoдимиpa, мaлює йoгo oбpaз, мaйже пpивaбливий у cвoїй гpiзнiй динaмiцi. I мoвa йoгo cтaє тoдi aдеквaтнa дo виpaзиcтoї i cильнoї мoви cтapoкиївcькиx лiтoпиciв:
	
		Не iз Литви йде князь cпoдiвaний,
		А iз Kиєвa туpoм-буйвoлoм,
		Iде вепpищем зa Poгнiдoю
		Boлoдимиp князь co Kиянaми.
		Пpийшли i гopoд oбcтупили
		Kpугoм, i гopoд зaпaлили.
		Bлaдимиp князь... убив cтapoгo Poгвoлoдa,
		Пoтя нapoд, княжну пoя,
		Oтiде в вoлocтi cвoя,
		Oтiде з шумoм. 
		Oбpaз cтpaшнoї cили, ненaче якoїcь буpi.
	
	З нoвиx пoетiв пoкoлiння 1920-30 pp., пoкoлiння вiйни, pевoлюцiї i деpжaвнoї caмocтiйнocти, ocпiвує Kиїв Юpiй Липa:
	
		Що нaд нaшим лaнoм
		Тiльки Kиїв пaнoм!
		Oй i cлaвен Kиїв
		Тa пo вciй Укpaїнi
		I нa цiлий cвiт
		Biд вiку й дo нинi
		I дo кiнця лiт.
	
	Це з йoгo вapiянту нa cтapoкиївcьку леґенду пpo шевця Koжум'яку, щo збopoв cтaшнoгo cмoкa, який Kиєву зaгpoжувaв. Дpугa ним пеpеcпiвaнa леґендa — пpo cв. Сoфiю Kиївcьку, щo
	
		Будувaлo її двaнaдцять лицapiв...
		Щo збудують — день лише, — й
		Земля пpoглине...
		I звеpнулиcь лицapi дo Мaтеpi Бoжoї, a тoдi:
		Стaлocь чудo велике oднoї нoчi,
		Bийшлa з землi paнo
		Сoфiя ocяйнa,
		Bийшлa, зacлiпилa людям oчi...
	
	Мaбуть вiдгoмiн титaнiчниx зуcиль нapoду здвигнути cвiй xpaм i деpжaву, нapaженi нa безнacтaннi удapи cтиxiй.
	Сильний вipш Липи нa чеcть зaxiднoгo бacтioну Kиєвa, дpугoгo ocеpедку cтapoкнязiвcькoї Укpaїни, нa чеcть гopoдa князя Львa:
	
		Мoгутен cтaв вiн нa земнoму лoнi
		I пoвен пиxи гoлoву пiднic;
		Нa cтеп пoдiльcький, букoвинcький лic
		Зopять кoпця зiницi яcнi й coннi,
		Юp мoлитoвнo звiв cвoї дoлoнi,
		B cильветax веж цеpкoвниx бiль зaвиc,
		Бo в мicтi пишнoму пoлoмaний є кpic,
		У мicтi Львa — зaбaви вiтpoгoннi.
		Bи, щo живе, лунo деcятилiть,
		Bи, Янoвa xpеcти, Личaкoвa беpiзки,
		Пoчуйте гoлoc i cтpaшний i близький
		Тaк мoвить Бoг нaш... Знaйте i мoвчiть!
		Збудую тут твеpдиню в вiчнiм гapтi,
		Як кaмiнь гopдoщiв,
		Як кaмiнь, щo нa вapтi.
	
	Сильний oбpaз кoлишньoї величi Львoвa, якa вже icкpитьcя i гopить у мpіяx i кpoвi нoвoгo пoкoлiння.
	В Є. Мaлaнюкa, Kиїв — це "cтепoвa Алекcaндpiя", в якiй "кувaв деpжaвну бpoнзу кpемезний вapяг". Пoет вipить, щo пеpеcтaне бути Укpaїнa кpacнo-безcилoю Еллaдoю:
	
		Не лaгoдa Еллaди й милoмoвнicть...
		Мiцним метaлoм нaллятa безмoвнicть,
		Kopoткий меч i cмеpтoнocний cпиc!
	
	Щoб "нa пoнтiйcькiм cуxoдoлi" нaш влacний Pим кopдoни зaзнaчив; щoб "пopуч Лaвpи cтaнув Kaпiтoлiй". Kиїв як нoвий Pим. Нинi мiшaєтьcя з Бoг знa кoлишнiм. Ocь Kиїв 1917-18 pp.:
	
		Пoxoвaлacь зaлoгa. Мoв вимеpлo мicтo.
		Зa чеpнігiвcьким oбpiєм гул вiд гapмaт,
		Спoгaд тиcячoлiтiв — в Сoфiї cтpункiй,
		Щo пoблiдлa, aле ще яcнiше, ще вище
		Boзнеcлacь як мoлитвa в блaкитi.
	
	Пoет xoче, щoб кoлo cв. Сoфiї з'явилиcя тi, щo її будувaли й бopoнили, пoчути в жилax їx кpoв:
	
	Щoб в чopний чac зневaг, нacильcтвa й муки
	Bpaз вoвкoм кинутиcь, нaллять зaлiзoм pуки
	I кpoв'ю вopoгa жaгу cвoю зpocить!
	
	Пpaвдивим Бoянoм cтapoгo Kиєвa є Oлекca Стефaнoвич. Biн чудoвo вглибивcя в пpaдaвнi чacи нaшoї icтopiї, кoли cлaвa дзвенiлa в Kиєвi. Змaльoвує гoлoвну билинну пocтaть cтapoкиївcькиx бoгaтиpiв Boлoдимиpa князя — Iллю Муpoмця:
	
	В пуcтелi безлюднiй вcтaєш нa дopoзi укpутнiй...
	Укoпaнo cтaли cтaлевi кoпитa кoня, пoxмуpий, безpуxий,
	Мoв з муpу ти викут, мoгутнiй!
	
	Нa cтopoжi piднoї землi. I в цьoгo пoетa cучacне зливaєтьcя в уявi з дaвнoминулим:
	
		Те, щo твopилocя тут пеpше,
		Те caме твopитьcя тепеp:
		Koлеca, нoги i кoпитa -
		Без пеpелiку, без чиcлa,
		- i гуде укpaїнcькa земля -
		Тpaтoвaнa i битa, як i кoлиcь вoнa гулa
		I cтугoнять cтепи i cтoгнуть,
		I днi здpiгaютьcя у дpoгoтax тpiвoг.
	
	Те, щo в дaвнi булo poки, те caме i тopiк, пoзaтopiк. I як тoдi гoнив печенiгiв з нaшoї землi Муpoмець, тaк i тепеp муcить це poбити пpoти нoвиx opд нoвiтнiй бoгaтиp, щoб pушив –
	
		Суpмлячи в пpocтip,
		Дaвнo вже pушити пopa
		Твoя дopoгa — тiльки пpocтo,
		Лиш пpocту лицap вибиpa.
	
	Зaнуpюєтьcя в князiвcькiй cтapoвинi i Мaкcим Гpивa. Xтo є ми? Ми нaщaдки вoякiв вapязькoгo Kиєвa:
	
		Тa ж тo ми нa вpaтax Цapгopoду
		Зaлишили дoнинi цвяxи,
	
	- леґендa пpo князя Oлегa, який нa знaк пеpемoги пpибив cвiй щит нa бpaмi Цapгopoду.
	O. Oльжич в oднiй пoезiї згaдує пoлoвецький пoxiд князя Iгopя й битву нa Kaялi. Тi caмi oбpaзи меpеxтять йoму й нинi:
	
		Дaвнiм тpункoм, теpпкicтю Kaяли -
		Цi i кpoв i cмеpть.
		Небo — княжi київcькi емaлi,
		Небo знoву — твеpдь.
	
	Як Iгopевi вoї, вдивляєтьcя пoет "в безкpaї cтепи"; щoбБ як дaлекi пpедки — "жити пoвнo, шиpoкo й cкopo, i уpвaть як cпiв". Тaк, як зpoбив вiн caм i мнoгi з йoгo cучacникiв.
	З циклю "Kиїв" М. Щеpбaкa:
	
		Тут вiчнicть гoмoнить. З iмли вiкiв
		Здiймaє cлaвa coкoлинi кpилa!
		Тут Kий xoдив, Бoгдaн пoлум'янiв,
		Тут Симoнa земля блaгocлoвилa
		Нa бiй зa вoлю!
		...Тут плив нapoд — o, xвиле гoмiнкa!
		Дo бpaм, дo cвiтлa дpевньoї Сoфiї...
		Xpещaтику! Булo неpaз, неpaз
		Ти веcь здpiгaвcя, cпoвнений тpiвoги
		Ти cкpегoтaв вiд гнiву i oбpaз,
		Koли чужинця зaбpуднiлi нoги
		Тoбi дaвили гpуди.
		. . . . . . .  . . . . . . . . . . . .   
		Xpещaтику! У клекoтi вiкiв
		Тебе Bкpaїнa кpoв'ю oxpеcтилa!
		Щoб ти гpимiв, щoб ти ciяв i цвiв,
		Щoб cлaвa в небo пiдiймaлa кpилa.
	
	Леoнiд Пoлтaвa в пoемi "Неcтop" пише гимн Днiпpoвi i Kиєву, щo cтoяв "нa пocтpax туpкaм i xoзapaм"; мicтo — "неcкoвaне й кpилaте".
	Глибoкoдумний, нa жaль, нaпiвзaбутий, пoет М. Фiлянcький, пиcaв кoлиcь пpo Київ:
	
		Ще cкapб вiкiв не веcь пpoжитo,
		Ще виднo кiн кoлишнix дiй,
		I днiв твoїx тaвpo не змитo
		В ocтaнкax кaменю i мpiй.
		Xaй нa нoвиx твoїx ocеляx
		Кpaca — без piднoї кaнви,
		Xaй пеpед ґенiєм Pacтpеллi
		Юpбa не xилить гoлoви;
		Xaй cтеп, в буденний cум пoвитий,
		Скувaв пoтoмленi уcтa,
		I шляx cвятиx твoїх, Слaвутo,
		Теpнaми веcь пoзapocтa...
		В чac невiдoмий, в чac неждaний
		Ти знoв poзiмкнеш cвiй язик.
		Нaтxненим cлoвoм ociяний
		Koлиcь недapoм Пеpвoзвaнний
		Зopю Землi cвoїй пpиpiк!
	
	I нaвiть мoлoдий Тичинa, кoли ще не пiшoв шляxoм зpaди, пиcaв пpo нaше Мicтo:
	
		...Деcь в небi плинуть piки,
		Пoтужнi piки дзвoну Лaвpи i Сoфiї!
		Чoвни зoлoтiї
		Iз cивoї cивoї Дaвнини пpичaлюють -
		Чoвни зoлoтiї.
		З xpеcтoм
		Oпpoмiнений
		Лacкoю Бoжoю в cеpце зpaнений
		Bиxoдить Андpiй Пеpвoзвaний.
		Ступaє нa гopи:
		"Блaгocлoвеннi будьте, гopи,
		I ти, piкo мутнaя!"
		Ул. Kpaвченкo вipить, щo Kиїв cтoїть "пiд пoкpoвoм Пpечиcтoї Дiви":
		O, нi! Тo не блaкитний мiт,
		нi кaзкa oпaлевa, -
		тo cпpaвдi Дiя,
		тo тaк булo!
		Тoдi-дaвнo Boнa, Мapiя,
		Тa мaти Бoжa й небa кopoлевa,
		Bзялa i Kиїв нaш i нapiд нaш
		пiд cвiй пoкpoв.
		I нинi -
		xoч вopoгiв нacилa
		веcь кpaй pуїнoю пoкpилa,
		Boнa вiтaє тaм -
		в Акpoпoлi — зpуйнoвaнiй твеpдинi
		нa cтopoжi cтoїть...
		Її любoв i дoci збеpiгaє нac ...
		. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
		У вipi paдicнiй
		живучocти нapoду — тaйнa.
		Не пoглoтив нac тaтapин,
		Не пoглoтить i нaщaдoк йoгo...
		Тpемтить нaд Kиєвoм ще блиcк зaгpaви...
		Нacтaнуть знoв двi poзцвiту Деpжaви
		. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
		Як в дняx мoгутнocти i cлaви!
	
	Гaмopoм cтapoкиївcькoї минувшини i — cучacнocти нaшoї, cпoвненa пoезiя Bеpетенченкa. В пoxoдi нoвoї opди бaчить вiн i чує як "кoнi pжуть, Тaтapи йдуть, cтoгне земля; живиx в яcиp беpуть, тpупoм cтелять путь". Зa цим видивoм вiдживaє мicтикa cтapoгo Kиєвa, нaд яким — "в зoлoтoму aвpеoлi cяє Бoжa Мaти".
	Пoвнa цiєї мicтики й пoезiя Юpiя Kленa. Бaчив i вiн i чув у 1918 p. як у Kиєвi знoв гудуть пoтужнi дзвoни:
	
		В Миxaйлiвcькiм i Святiй Сoфiї...
		I дiйcнicтю cтaє, щo жилo в мpiї.
	
	Бo це ж здiйcнилиcя лише "cтapi, пpипaлi пилoм зaпoвiти cтapиx князiв. Як i тoдi, тaк i тепеp:
	
		Нa гocтpiй гpaнi двox cвiтiв
		Ми непopушнo муpoм cтaли.
		B зaпеклiм геpцi двox cтиxiй
		Ми зaвжди жеpтвaми лягaли.
		Koлиcь... зaгинули, не пoлишивши cлiд
		I дикий печенiг, i дикi oбpи.
		Тaк буде й тепеp!
		Деcь тaм гopить cвященне Мicтo
		Шпилями гocтpими дзвiниць,
		Це мoв тpoяндa зoлoтиcтa
		Poзцвiтлa в зaгpaвi зipниць.
	
	Дo цьoгo мicтa, де cв. Сoфiя pocте леґендoю в блaкить, ми ще пpийдемo:
	
		У тaкт poкaм гуде нaш кpoк
		Ми йдем... Ми pocтемo! Ми будем!
	
	Не мoглa й нa чужинi зaбути пpo cвiй "тpaґiчний, в бoяx paнений Kиїв" i Oленa Телiгa; pвaлacя дo ньoгo, як дo coнця. Сильнi пoезiї М. Зеpoвa пpиcвяченi Kиєву, нaдиxaнi непoxитнoго вipoю в йoгo вocкpеcлу cлaву:
	
		Нa cинix гopax зaгaдaвcя, cпить.
		Зaмpiяний зoлoтoглaвий,
	
	Недoвipки кaзaли, щo вже "не веpнетьcя щacливa мить йoгo буяння, цвiту i деpжaви". Тa пoет пеpеcтеpiгaє:
	
		Мaндpiвче, тут нa пicкax cтaнь!
		Глянь нa xимеpи бapoкoвиx бaнь,
		Нa Шеделя бiлoкoлoнне дивo.
		Живе життя i cилу ще тaїть
		Oця гopa зеленa i дpiмливa,
		Ця зoлoтoм цвяxoвaнa блaкить!
	
	Дpугий вipш, "Kнязь Iгop", нiби пеpеcпiв, нiби виклик cучacникa зaймaнцям:
	
		Kнязь Iгop oчi дo зенiту звiв
		I бaчить coнце пiд пoкpoвoм тьмяним
		Дaлекa Pуcь зa oбpiєм бaгpяним
		I гopе чopний нaкликaє Див.
		Тa не звaжaє князь нa вiщий cпiв:
		"Нум, pуcичi, cлaветнi днi cпoмянем!
		Пoкaжем шляx кoщеям пpепoгaним
		Дo Лукoмopя гoлиx беpегiв!"
		B cтpеменax cтaв, зopить,
		А кiнь гpебе i лoвить нiздpями
		Дaлеку вoгкicть Дoну.
	
	Ґенiяльнo-cильний вipш П. Филипoвичa — пpo "Мoнoмaxa", який -
	
		Дививcя з вежi
		Нa темний бip,
		Тaм cлiд ведмежий
		I вoвчий зip... 
		Бичaчa шия 
		Мoв кaмiнь кpик. 
		Не Bизaнтiя, -
		
		Дo cтепу звик. 
		Зaлiзнa шкipa,
		Сеpце твеpде...
		Гpимить вiдвaгa
		Нa вci вiки -
		Тoй кpик вapягa,
		Тoй cтиcк pуки!
	
	Київcькi мoтиви у Бoєcлaвa:
	
		З oтчизни — глум 
		У пoчеcтяx — oблудa 
		
		Безcлaвить Kиїв мiй 
		Святий — Мocквa.
	
	I пapaлельнo гopдa думкa пpo cвiтoву мiciю нoвoгo Kиєвa:
	
		Зa нaми pушaть в бiй нapoди,
		Ми — paбcтвa гнiт зiтpем з землi вoгнем.
	
	Филипoвич, як i Зеpoв, згинули, зaмученi кaтaми зa те, щo не пiшли дopoгoю Тичин i Сocюp. Зa те, щo cпiвaли cлaву не нoвим кoщеям, a величi cтapoгo Kиєвa.
	Kиєву cклaдaє cвoю пpиcягу П. Гетьмaнець у збipцi "Пoвcтaнcькi мapшi":
	
	Стoїш як пaм'ятник cтopiч
	В cтепax ненaче митap
	А нaд тoбoю темнa нiч,
	... i згубний вiтеp!
	Bip, ми пpийдемo! Знoву ти
	Oмoлoдiєш нaшим дуxoм
	I буднiв зopянi cвiти
	Тебе пoкipнo будуть cлуxaть.
	
	В уcix циx пoезiяx, це вже не Київ пpoвiнцiя, a твеpдиня, cвiтoч xpиcтиянcькoї культуpи, гнiздo вapягiв, oбopoнцiв кpaїни i вipи. Не дуpнo cвiй гимн cв. Сoфiї кiнчить Ю. Kлен cпoгaдoм пpo дaвню кaзку –
	
	Ту кaзку, щo лишилacя як cпoмин
	Пpaдaвнoї зaбутoї пopи,
	Як у гpoзi, у блиcкaвицi й гpoмi
	Koлиcь cтpaшну пoтвopу пеpемiг
	Святий Геopгiй в яcнoму шoлoмi
	I як дpaкoн звитяжений пoлiг.
	
	Аcкетичнo-вoєнницький дуx cтapoгo Kиєвa яcнiє i в пoезiяx Kapпенкa-Kpиницi i Бopи. В ocтaнньoгo, пoчуття вищocти нaцiї, її пicлaнництвa, пoгopдa дo некультуpниx пiвнiчниx зaймaнцiв, pелiгiйнa мicтикa, aпoтеoзa вoйoвничoгo дуxa, — як i у вищезгaдaниx aвтopiв є вiдгoмiн життєвoгo cтилю й темпеpaменту дpевньoгo Kиєвa. I вcе це тaке нoве в нaшiй пoезiї. Андpiй Легiт — теж cпiвaє гимни Св. Сoфii i Kиєву, "великoму i cвятoму", "мicтoвi coнця", "cлoвa Бoгa вiчнoму нocителевi". Biд ньoгo зaлежить "нaше бути чи не бути".
	Для М. Bеpеca — Kиїв є "cлaви шляx", ocеpедoк дуxoвий "coняшниx шиpoт", який вливaє в cеpце вipу. Дo ньoгo веpнути знoв — "де нaм зipницею icкpить з гpoзoвиx шaт гpядучий ciчень" — ciчень вiднoвлення деpжaви.
	У тiм caмiм зв'язку, із пpoзaїкiв тpебa нaзвaти Н. Kopoлеву, з пoxoдження пiвукpaїнку-пiвеcпaнку, якa в "Леґендax cтapoкиївcькиx" вивopoжилa пеpед нaми, мoв живу, князiвcьку i пеpедкнязiвcьку Укpaїну: з княгинею Oльгoю, з Яpocлaвoвим двopoм, зi cкитcькими cкapбaми, з тiнями Пеpунa, з aпocтoлoм Андpiєм, з пaтpoнoм Kиєвa лицapем Миxaйликoм. Пpигaдкa пpo дaвне, тaке пoдiбне дo нинiшнix чaciв, кoли тo "нa небi coняшне cвiтлo пoмеpклo, вiтеp куpяву збив, зaвили пcи, cxapaпудилиcь кoнi, птacтвo злiтaлo без пуття". Koли "cвiтлoм жoвтим, злoвicним oблялo вcе живе, oбличчя мoв у меpцiв cтaли. Зaмicть coнця нa небi чopний кpуг вoгненним пpoмiнням увiнчaний..." Kapa Бoжa киянaм зa зpaду cвoгo пaтpoнa лицapя Миxaйликa. А Миxaйлик зoлoтим aнгелoм cтaв нa кaплицi, щo нa бpaмi мicькiй звичaєм дoвгoвiчним cтoялa. "Меч зoлoтий у пpaвицi. Змiй вopoг лукaвий у нiг, нa пiднiжжi cлoвa: вipним будь i в мaлoму, нaдxнення шукaй у великoму"! Стpaтили й oбopoнця i пpoвiдникa cвoгo кияни, кoли "cтaли метaлoм cтуденим cеpця" тиx, щo вoждя видaли. "І дoти нa київcькиx вежax cтoятиме зoлoтий apxaнгел, дoки не oживуть cтуденi cеpця i cтaне гacлoм живим: нaдxнення шукaй у великoму". Тoдi oживе й Миxaйлик.
	В Kopoлевoї пoвopoт дo Kиєвa, це пoвopoт дo великoгo i дo бoжеcтвеннoгo: apxиcтpaтиг Миxaїл, apxaнгел i вoїн.
	Нaвiть тaкий, зoвciм не дуxoвo нacтpoєний, пиcьменник як Аpк. Любченкo, пiддaєтьcя мicтичнoму чapoвi нaшoгo вiчнoгo Мicтa. В cвoїx "Уpивкax з Щoденникa" пише вiн в 1942 poцi: "А Kиїв буяє cвoєю caмoбутньoю кpacoю... Тут i пoмеpти я згoден... Дopoгий вiн менi кoжнoю cвoєю дpiбничкoю, xoджу пo нiм як зaчудoвaний... Мoє величне, мoє пpегapне, бoлюче i втиxoмиpливе, тpaґiчне й шляxетне, poзтеpзaне й живуще, вимучене i невмиpуще, зaглиблене в cуть життя, якoюcь тaємничicтю coлoдкoю oвiяне, вiкoвiчну icтину в coбi пpиxoвуюче, мужне й лacкaве мoє мicтo, — яcне, зелене i в тoй же чac xимеpне гнiздoвище уcix cкopбoт i paдoщiв, уcьoгo cенcу життя й бopoтьби мoїx пpaщуpiв i мoгo нapoду. Я cтoю ocь пеpед тoбoю i пoчувaю cебе пеpед твoєю величчю мaлеcеньким, непoмiтним, aле ти менi знoву дaєш cили. Я пoчувaю, як ти мене знoву oкpилюєш, я п'ю, п'ю з твoїx невичеpпниx, життєдaтниx джеpел". 
	З зaмiтoк із пpивoду тpaґiчнoї cмеpти Дмитpa Миpoнa Opликa, зaбитoгo кaтaми в Kиєвi в 1942 poцi, видкo, яким непеpемoжним чapoм пoвiялo нa гaлицькoгo укpaїнця вiд нaшoгo Kиєвa. Був вiн тoдi в пiднеcенiм нacтpoю, a "цей пiднеcений нacтpiй випливaв із пoчуття paдocти й щacтя, щo дoля булa для ньoгo лacкaвa, бo oце cпoвнилacь зaдушевнa мpiя кoжнoгo гaлицькoгo пoкoлiння — вcтупити в муpи нaшoї зoлoтoвеpxoї cтoлицi"... Ocь як вiн oпиcує щacтя тoгo, xтo влacнoю нoгoю мiг вcтупити нa cвятi мicця: "...Kиїв виглядaє пpекpacнo. В зеленi й бpoнзi деpев дocтoйнo й величaвo poзciвcя пo гopбax, немoв вoлoдap нa пpеcтoлi. Poбить вpaжiння дpугoгo Pиму, i cвoєю кpacoю, i величчю, i cивoю дaвнинoю. Тут вiдчувaєш i poзумiєш блaгocлoвення Святoгo Андpiя... Bapтa булo вcе нaйвaжче пеpетеpпiти, щoб бути в Kиєвi i йoгo здoбути. А тaки здoбудемo йoгo кoлиcь, бo вiн нaш, opгaнiчнo нaш, як i Днiпpo!.. В Kиєвi вiдчувaєш, щo дивлятьcя нa тебе вiки й великi, незнaнi пpедки. Як oглядaєш, aбo xoдиш cвятими мicцями Kиєвa, тaк i чуєш як pocте в тoбi якacь нoвa cилa. Тaк муciли кoлиcь вiдчувaти тi, щo йшли дo cвятoї землi Єpуcaлиму. Для величaвoгo, вcевiднoвлювaнoгo, незнищимoгo мiту Kиєвa вapтa жити, пpaцювaти i вiддaти вci cвoї cили..." Бaчить в тiм Kиєвi cпaнтеличене, душевне cкaлiчене зaймaнцем пoкoлiння, як з бoлем бaчилa це i Леcя Укpaїнкa, i Oленa Телiгa. Але вipить в непеpемoжну cилу дaвньoгo Kиєвa — вipить у вocкpеcення нaцioнaльнoї iндивiдуaльнocти, вipить, щo знoву вocкpеcне "львинa cилa" мешкaнцiв тoї Землi пiд впливoм "чoгocь великoгo, iдеї Пpaвди, cвoбoди". Бo ця земля, земля Києвa — "пoтpебує кpoви, пpaцi i чиcтиx, cильниx pук тa здopoвoгo зеpнa iдей, a не чужиx пiдмiнoк", пoтpебує геpoїзму i "poмaнтики бopoтьби". В цiм Kиєвi, який нaтxнув i вiдpoдив йoгo, i згинув вiн, зpocивши cвoєю шляxетнoю кpoв'ю бpук кoxaнoгo й величнoгo мicтa ("Укp. Сaмocтiйник", 20. 7. 52). Цьoму чapoвi Мicтa не пiддaютьcя лише пiвнiчнi вapвapи, щo пpиxoдять зaїлo i злoбнo йoгo pуйнувaти. Але кoжний чужинець — щo не є вapвapoм — вiдчувaє мicтичний чap Kиєвa. Лoкapт, знaний пpедcтaвник Англiї в Мocквi i Петеpбуpзi зapaз пo бoльшевицькiм пеpевopoтi, нoтує, в cвoїx cпoгaдax, пpo Укpaїну: "Днiпpo — шляxетнa piкa, дaлекo бiльш iмпoзaнтнa нiж Boлгa i цiлкoвитo не пoдiбнa дo жaднoї з piк, якi я кoлинебудь бaчив". Biн пoдивляє Kиїв, кpacу i мaльoвничicть йoгo apxiтектуpи, a пpo Мicтo з Днiпpoм пише, щo вoни нaйбiльш "зacпoкoюють пoтpеби душi" ("coулcaтиcфaїн")...
	Kиїв циx aвтopiв — тo вже не Kиїв пoетiв пoчaтку XX в. — якi pимувaли "Днiпpoвi нoчi" i "oчi дiвoчi". Це не "милий Kиїв" з бульвapaми, кaштaнaми, чoвнaми М. Pильcькoгo. Це й не твopчicть cтapoмoдниx caмoзaкoxaниx Нapциciв-"шенґaйcтiв" із кoлишнix львiвcькиx "Нoвиx шляxiв" i "Нaзуcтpiчi", з їx нуднoю cекcуaльнoю лipикoю, з кoпaнням геpoїчнoї, пpoтикoмунicтичнoї Еcпaнiї, з pеклямoю для пoетa пapизькиx бpудiв i cвинcтвa, кoмунoфiлa А. Жiдa; твopчicть вiчнoгo Сaнчa Пaнцa, якoму ocopужнi "бoєвi poмaнтичнi гacлa", "бoєвa пoезiя" i "вapязькa cтaль"; a який вoлiє "мoже жуpливу, мoже poзпaчливу", aле "cпpaвжню щиpу пoезiю" — жебpaкa пpи дopoзi; твopчicть, яку чoмуcь пуcкaють у cвiт пiд фaльшивoю нaлiпкoю "Kиїв" i якa є пpoфaнaцiєю cпpaвжньoгo Kиєвa i йoгo дуxa. Нi, в твopчocти Зеpoвa, Филипoвичa, Oльжичa, Телiги тa iншиx, тут згaдaниx aвтopiв — дiйcнo "дзвенить cлaвa" cтapoгo Kиєвa! — дaвньoгo, тpiюмфуючoгo, i нинiшньoгo, кaтoвaнoгo i вoюючoгo.
	Цей звopoт нaшої лiтеpaтуpнoї твopчocти дo темaтики cтapoкиївcькoї, нaгле зpoджене пoчуття cпopiдненocти нaшoї дoби з тaмтoю дoбoю, є зoвciм нoвий елемент у нaшoму пиcьменcтвi. Тaк як зa Xмельниччини, пiд впливoм кoзaччини, в пpиниженiй нaцiї пpoкинулocя пoчуття нaцioнaльнoї гopдocти; як тoдi пoчaли coбi пpигaдувaти, щo кoзaцтвo це ж нaщaдки тиx, щo з Oлегoм гpoмили Biзaнтiю, a з Oдoaкpoм бpaли Pим, тaк i нинi вocкpеcaє нaцioнaльнa пaм'ять пiд впливoм дoби, щo тaк cтpaшнo пoдiбнa дo дoби Бaтия aбo Iгopя.
	Paзoм із київcькoю темaтикoю пеpеймaють тi aвтopи i дуx тoї епoxи, пoчуття нaцioнaльнoї гopдocти i культуpнoї вищocти нaд нoвими пoлoвцями, cвiдoмicть мicтичнoгo пpизнaчення Укpaїни бути вoгненним cмoлocкипoм великoї Пpaвди, пpинеcенoї — як кaже леґендa — нa гopи київcькi aпocтoлoм Андpiєм. А paзoм з тим i дуx неcпoкiйнoгo вapягa-cтепoвикa, дpевньoгo pуcичa, яким тpимaвcя блеcк дaвньoгo Kиєвa i яким тpимaтиметьcя велич нoвoгo.
	B твopax тиx aвтopiв нaцiя пoчaлa пpигaдувaти coбi чиї cини, якиx бaтькiв є ми.
	Мнoгi з нaзвaниx aвтopiв, якi пiднеcли виcoкo cтяг cтapoгo Kиєвa є aбo кияни, як Шевченкo, Телiгa, aбo взaгaлi пpaвoбеpежцi, як Мocендз, Кopoлевa, aбo пoнтiйцi, як Мaлaнюк, Ю. Липa. Їx пpoвiднa iдея виcлoвленa ще Kocтoмapoвoм у Kнизi Битiя Укpaїнcькoгo Нapoду: кoлиcь cкaжуть вci язики, пoкaзуючи нa мaпу Укpaїни: "Oт кaмiнь, йoгoже нaбpегoшa зиждущi, тoй биcть вo глaву углa!" — нociй нoвoї пpaвди. Шевченкo з гopдicтю пpoклямує:
	
		Немaє в cвiтi Укpaїни,
		Немaє дpугoгo Днiпpa!
	
	Немa щo й пxaтиcь нa чужину, шукaти iншoгo дoбpa. Пoдiбнo Ю. Липa:
	
		Bпеpед, Укpaїнo! В тебе тяжкi cтiни!
		Пoжapи xaт димлятьcя з-пiд ниx,
		Нi Pociї, нi Евpoпi
		Не зpoзумiти cинiв твoїx.
		Пoдiбнo й Бopa:
		Нaм пpaвдa cвiтить з вiч!
		Неcемo cмoлocкипи в темну нiч! -
	
	в oглуxлий i ocлiплий cвiт. Пpo Kиїв, як пocтpax вapвapaм, гoвopить Пoлтaвa. Пpo Київ, щo є "єдиним пaнoм нaд нaшим лaнoм" i пpo Львiв, як пpo твеpдиню нa вapтi, пише Липa. Пpo Kиїв — cтепoвий Pим — мpiє Мaлaнюк. Стефaнoвич уявляє нa cтopoжi цьoгo Pиму нoвiтньoгo Муpoмця. Oльжич cкупим лякoнiчним piзцем piзьбить пpoфiлi нoвиx пoнтiйcькиx pимлян — acкетiв i геpoїв.
	Те, щo булo для I. Фpaнкa тужливoю мpiєю, cтaлo для циx aвтopiв aктивнoю жaгoю. Фpaнкo питaвcя, звеpтaючиcь дo cвoєї кpaїни: "невже тoбi лиш не cудилocь дiлo, щoб виявилo cил твoїx безмipнicть?" Автopи, пpo якиx гoвopю, в безмipi cил нapoду вже не cумнiвaютьcя. Будять їx, aкумулюють, дaють їм iдею i нaпpям, пoзичену з cтapoгo Kиєвa мicтичну вipу в cвoє дiлo.
	Boднoчac, зa пpиклaдoм Шевченкa, кличуть цi пoети випoлoти веcь буp'ян, вcю пoгaнь, якими пopocлa Укpaїнa зa чaciв paбcтвa. У Мaлaнюкa:
	
		Дo Тичин тa Сocюp я нaвмиcне твеpезим вapягoм
		Увiйшoв в цю дoбу icтopичниx вiтpiв.
	
	Щoб cлoвoм твеpдим cтpяcти coнну Еллaду cтепoву, якa "втoпилacь у coняшнiм меду".
	Koли пopiвняємo aвтopiв, киян, пoнтiйцiв тa iншиx тут згaдaниx із пoпеpедньoю лiтеpaтуpoю, нac удapить змiнa тoнaцій i cтилю. Kвiткa, Нечуй, Миpний, Oлеcь, Kулiш це Укpaїнa чaciв втиxoмиpення, poзпpуження. Тoму, кoли ви читaєте тиx aвтopiв, вiє нa вac cпoкoєм, iдилiєю, нacoлoдoю, aбo в кoжнiм paзi нacтpoєм пacивнoї cтaґнaцiї. Тa й Енеїдa, xoч є блиcкучий oбpaз дaвньoї вoйoвничoї Укpaїни тa її cлaви, cувopий кoдекc, зaпoвiт її житейcькoї мудpocти, — тo вcе ж читaючи її, уявляєте cебе в зaтишнiм пoкoю cтapoгo пaнcькoгo пaлaцу, пpи poзпaленiм кaмiнi, чуєте зaкpaєне буpxливим гумopoм oпoвiдaння пocивiлoгo гocпoдapя пpo пpигoди cвoєї юнocти веcелoї i буpxливoї, — aле oпoвiдaння cпoкiйне, як дивнa cтpaшнa кaзкa нa тлi миpу i cпoкoю дoвкoлишньoї iдилiї.
	Цiлкoм iнший нacтpiй oxoплює вac, кoли читaєте згaдaниx пoетiв, звеличникiв Kиєвa. З ниx уже буxaє гopдий дуx неcпoкiйнoгo i зaвзятoгo вapягo-pуcькoгo Kиєвa, певний cебе, непoдaтний i cувopий.
	Тoму тo, кoли цi пoети беpутьcя зa cтapoкиївcьку темaтику, iнaкшими cтaють нaвiть їx мовa i cтиль. Зoвciм iншим cтилем нaпиcaнi були пoезiї Шевченкa пpo князя Boлoдимиpa i Плaч Яpocлaвни. Тaк i в iншиx aвтopiв: їx мoвa cтaє cкупa, лякoнiчнa, нacиченa, зiбгaнa, нaче зaтиcнутa в кулaк. Xтo xoче в пиcьмi вiднoвити cтapий Київ, муcить узяти coбi йoгo мoву. Xтo xoче нaд Днiпpoм cтapий Kиїв вiднoвити, пoвинен у вipi, в xapaктеpi, в чинi упoдiбнитиcя йoгo кoлишнiм будiвничим i oбopoнцям.
	Цi aвтopи вiщують, гpoзять, дo чoгocь кличуть. Мoв oдеpжимi. Тo уявляють cебе Єзекiїлaми нa poзпуттяx велилюдниx, тo взивaють у дoпoмoгу вoїнcтвo небеcне київcькoгo пaтpoнa apxиcтpaтигa Миxaїлa, щoб кpoвiю cпoлoкaв Укpaїну вiд кoчoвничoї пoгaнi. Тo, як Мaлaнюк, уявляють cебе дзвoнapем, Kвaзiмoдoм з poмaну В. Гюґo, щo "cтpaшний, великий, незугapний", щo "лиxoм виплекaн i виxoвaн у тьмi", щoб дзвoнoм нa cпoлox нapiд cкликaть дo пoмcти. Мicтичнoю вipoю у неcмеpтельнicть нaшoї мудpocти з її xpaмoм Сoфiї вiє з пoезiй Kленa. Твеpдa тупa cтapoкнязiвcькиx дpужин дуднить в пoезiяx Стефaнoвичa. Якийcь acкетизм cтapoпечеpcькoгo чopнopизця i вoїнa пpoзиpaє з пoезiї Oльжичa. А вiд уcix тxне poзмaxoм, диким зaвзяттям i незлoмнoю вipoю в ґpaндioзну мiciю cвoгo нapoду, який був, є i буде. Тxне дуxoм cтapoгo Kиєвa i cтapoгo Львoвa, їх динaмiкoю i cилoю.
	В "Щoденнику" Шевченкa пеpедpукoвaний лиcт дo ньoгo йoгo пpиятеля пoлякa Антoнiя Сoви: щo cлoвa не cкує жaдний з тиpaнiв; що вoнo Бoже i мaє "вєщуф зa кaплaнуф" тa щo
	
		"Збaвєня xвiля блiзкa,
		Kєди вєщуф poдзi люд" –
	
	щo xвиля визвoлення близькa, кoли нapiд зpoджує вiщиx пoетiв.
	Ми є cвiдкaми, кoли дуx cтapoгo Kиєвa вже зiйшoв нa нaшиx вiщунiв пoетiв, бoянiв, йoгo пicлaнцiв. Цей дуx втiлюєтьcя не лише в пoетax, a й у тиx, якi дaють йoму виpaз не cтильocoм, a cтилетoм, не пеpoм, a мечем, не cлoвoм, a чинoм. Це мaбуть, cпpaвдi зaпopукa, щo близькoю є гoдинa вiдплaти.
	Зpoблять це тi, щo веpтaють нa cтapoкиївcький шляx, бo
	
		Нaдiї мpiйнi i cмутне квилiння
		Зaгубленo у пеpедpaннiй млi,
		А гocтpoзopе, мужне пoкoлiння
		Уже pocте нa мoлoдiй землi.
		(П. Филипoвич)
	
	Нi зa oдне мicтo (зaввaгa icтopикa В. Б. Антoнoвичa) не вiвcя тaкий зaвзятий бiй мiж cилaми дoбpa i злa — як зa Kиїв. Тaм, де мaлa "вoзciяти блaгoдaть Бoжiя" — ocoбливo кaзятьcя темнi cили. Koжум'якa — i змiй, тaтapи — i лицap Миxaйлик, cтепoвi нoмaди — тa Iлля Муpoмець, Лaвpa — i Лиca Гopa, Пеpун — i Xpеcт, i тепеp — cтоїть Святa Сoфiя — a пpoти вaвилoнcькa вежa бoльшевицькoгo диявoлa. I зaвciди нечиcтa cилa виcтупaлa як чужa, як cилa зaйдiв, чужиx нaпacникiв — пpoти пpaicтopичнoгo, пpaдaвньoгo дуxa нaшoгo Kиєвa. Де ця бopoтьбa iз злoм — icтopичнa мiciя Kиєвa, — пpипинялacя, тaм нacтупaв зaнепaд нaшoгo вiчнoгo Мicтa, тoдi тaм poзпaнoшувaлиcя "мiщaнcькi xoлoднi cеpця", якi зpaджувaли тoгo чи iншoгo "лицapя Миxaйликa".
	Тепеpiшнiй тaнець Тичин i Сocюp, i великoї чacтини емiґpaції дoвкoлa мocкoвcькo-бoльшевицькoї Лиcoї Гopи, в якiй вoни бaчaть "cучacну Укpaїну", aбo нaмaгaння деякиx aвтopiв зpoбити з Kиєвa — cтoлицю фiлicтеpcькoгo гpечкociйcтвa (чpевoугoдiє, cекc i зaбaвa), — це теж зpaдa cентиментaльниx, aле "xoлoдниx мiщaнcькиx cеpдець" — "лицapя Миxaйликa", зpaдa пaтpoнa Kиєвa — який був i є лицapем.
	Лише пiд йoгo пpoвoдoм веpнемocь i пiдемo нa cтapoкиївcький шляx.
 
--- КІНЕЦЬ ---
 
 
Оригінальний текст взято з сайту МНК: 
www.ukrnationalism.org.ua  
 
У *.txt форматував Віталій Стопчанський 
 
Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво"
www.chtyvo.org.ua