Ольга Дєточка » Мистецтво тонкої кераміки Великобританії кінця XVIII – початку ХХ століть: основні художньо-промислові центри, специфіка формотворення та декорування
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Мистецтво тонкої кераміки Великобританії кінця XVIII – початку ХХ століть: основні художньо-промислові центри, специфіка формотворення та декорування

Дисертація
Написано: 2024 року
Розділ: Мистецтво
Твір додано: 12.03.2025
Твір змінено: 12.03.2025
Завантажити: pdf див. (17.1 МБ)
Опис: Дєточка О. М. Мистецтво тонкої кераміки Великобританії кінця XVIII – початку ХХ століть: основні художньо-промислові центри, специфіка формотворення та декорування. Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 023
Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація. Київський
столичний університет імені Бориса Грінченка. Київ, 2024.
Метою дослідження є розкриття особливостей мистецтва тонкої
кераміки провідних художньо-промислових центрів Великобританії кінця
XVIII – початку XX століть.
Для досягнення поставлених завдань було проаналізовано стан
наукового вивчення теми, розглянуто і осмислено джерельну базу
дослідження, обрано методологічний інструментарій і теоретичні засади
необхідні для роботи.
Розглянуто праці англійських мистецтвознавців, які присвячені темі
тонкої кераміки Великобританії означеного періоду, зокрема Д. Сандона,
Д. Годдена, Л. Джевіт, Г. Стівенсона, Д. Копіленда, Л. Бебб, П. Вуліскрофт,
І. Фрістона, Х. Баллоу.
Оглянуто та проаналізовано зразки фарфору-фаянсу Англії, Уельсу,
Шотландії і Північної Ірландії завдяки державним і приватним колекціям.
Найбільш численними і вагомими для дослідження були зібрання Музею
Вікторії і Альберта, Художнього музею Британії, Музею королівського
фарфору Вурстера, Музею Споуду, Національного музею Ліверпулю, Музею
кераміки Сток-он-Тренту, Музею кераміки Белліка у Великобританії;
Художнього музею Сієтлу в Австралії; Музею мистецтва Метрополітен у
США; Національного музею мистецтва Богдана і Варвари Ханенків,
Історико-меморіального музею Михайла Грушевського, Сумського обласного


3
художнього музею імені Н. Онацького, Музею витончених мистецтв
ім. О. Білого, Музею етнографії та художнього промислу НАН України.
Застосовано сукупність наукових принципів, підходів і методів задля
провадження комплексного дослідження специфіки тонкої кераміки
Великобританії, визначення особливостей формотворення і декорування у
контексті діяльності провідних художньо-промислових центрів періоду кінця
XVIII – початку ХХ ст. Зокрема, було використано принцип наукової
достовірності, історичний, культурологічний та мистецтвознавчий підходи;
аксіологічний герменевтичний, історико-хронологічний, історико-культурний
й історико-порівняльний методи, метод мікро-історії, крос-культурний,
культуротворчий, застосовано типологічний метод, формально-стилістичний і
метод мистецтвознавчого аналізу.
Значну увагу приділено вивченню основних передумов поширення
фарфору-фаянсу на території Великобританії. Серед основних першопричин
розповсюдження місцевої традиції продукування були зовнішні та внутрішні
чинники. До першої групи належить торговельна діяльність Ост-Індської
компанії Голландії, з 1600 року Британії, які забезпечували поступ
китайського фарфору на береги Англії. Крім того, було охарактеризовано
вагомість діяльності європейських мануфактур тонкої кераміки для
вироблення творів британського походження.
Визначено цінність внутрішніх процесів, які були підґрунтям для
формування художньо-промислових центрів фарфору-фаянсу з середини
XVIII ст. у Англії і Уельсі, з ХІХ ст. – Шотландії та Північної Ірландії.
Основоположними факторами було історичне і культурне тло країни; існуючі
до означених періодів гончарні майстерні на території Туманного Альбіону,
які спеціалізувалися на виготовленні ранньої кам’яної маси; ціннісні
родовища матеріалів таких, як глина і каоліни (Давоншир), вугілля,
необхідного для обпалу кераміки (Глостершир).
Визначено, що перші мануфактури і заводи фарфору-фаянсу
сформувалися у 40-х роках XVIII cт. в Англії, зокрема Челсі, Боу, Плімонс,


4
Брістоль, Вурстер, Дербі. У 60-х – 90-х роках означеного століття
підприємства тонкої кераміки діяли по всій території Великобританії (крім
Північної Ірландії) – Веджвуд, Споуд, Давенпорт, Рідвей, Свонсі, Вест Пенс,
Нью Холл, Мінтон, окремі майстерні Стаффордширу, Ліверпуля та
Давонширу.
Встановлено, що у ході проведення експериментів з вироблення нових
штибів кераміки, були винайдені такі версії фарфору: м’який (Челсі, Лонгтон
Холл, Дербі), стеатитовий (Вурстер), твердий (Плімонс, Брістоль, Беллік),
кістковий (Боу, Споуд). Натомість найбільшого розмаїття матеріалів
досягнуто у продукуванні кам’яної кераміки: яшмова, базальтова, мармурова,
червона, агатова маси (Веджвуд), посуд Рокінгем (Свінтон, Рокінгем). Осібно
слід зазначити про розробку нового кшталту фаянсу, зокрема фаянсу
вершкового забарвлення (Веджвуд, Свонсі).
Фаза технологічних відкриттів розкрила можливості для розширення
досить усталеного асортименту, які фабрикувалися з фарфору-фаянсу. Так, у
контексті діяльності провідних тонкокерамічних осередків Великобританії
періоду кінця XVIII–ХІХ століть визначено сім основних типологічних груп
виробів.
Розширений асортимент тонкої кераміки художньо-промислових
центрів Великобританії був збагачений і новими формами, притаманними
загально європейським, зокрема, англійським традиціям на противагу раннім
азійським. До класичних варіантів посуду, адаптованих до місцевого
споживача, були кухлі для елю (традиційний вид англійського пива),
молочники, соусники, шоколадники, ємності для вершкового масла,
менажниці (кількачасткові салатники з перетинками), монтейти (передачі для
чарок), пот-а-креми (закриті багатопорційні) форми для заварного крему,
тарілки для мафінів (кексів), коддлери (ємності для варіння та подавання
яєць), кабінетні чаші.
Паралельно, зі змінами характеру формотворення виробів
фарфору-фаянсу, трансформувалися й мотиви декорування упродовж


5
XVIII–ХХ ст. До ранніх джерел інспірацій відносилися композиції,
спрямовані на орієнталізм, зокрема, шинуазрі, флористичні композиції
натхненні Майсеном, ботанічні розписи, зооморфні зображення, меморіальні
та геральдичні сюжети. На початку ХІХ століття також розвитку отримали
античні, європейські та місцеві пейзажі, орнаментальні візерунки,
сформувалося нове трактування інтерпретації тем мистецтва країн Близького
Сходу й Японії.
Принагідно слід зазначити і всеосяжний вплив великих стилів на
оздоблення творів тонкої кераміки Англії. Зокрема, рококо (Челсі, Дербі,
Вурстер, Беллік), класицизм (Свонсі, Веджвуд, Доултон), ампір (Вурстер,
Споуд), доба Регентства (Споуд, Сток-он-Трент, Рідвей), Вікторіанська епоха
(більшість місцевих осередків фарфору-фаянсу ХІХ – початку ХХ ст.), ар
нуво (В. Муркрофт, Адамс і Сини, Стеблер, Картер і Адамс, Грей і Ко, Вільям
де Морган, Споуд). При цьому частина з окреслених впливів сюжетів і
мотивів в оформлені фарфору-фаянсу була явищем короткостроковим,
натомість інші стали класикою і використовуються до сьогодні.
Варіативність мотивів реалізовувалася широкою групою художніх
декоративних технік, запозичених і розроблених безпосередньо британцями.
Ранніми способами оздоблення тонкостінних виробів були глазурування,
рельєфні композиції, надглазурний і підглазурний розпис. Вагомий внесок
для удосконалення першого зазначеного методу реалізований митцями
Веджвуду (глазурі різного забарвлення), Белліком (перлинна глазур) і
Рокінгемом (коричнево-шоколадна блискуча глазур), рубіново-червона
(Вільям де Морган), матова полива (Норман Вілсон).
Відкриття однієї з найпоширеніших технік декорування – одрукування,
відбулося завдяки діяльності Споуду. Відновлення способу люстру стало
можливим через експерименти таких виробництв, як Нью Холл і Давенпорт.
Натомість золочення існувало як додатковий тип оздоблення і
простежувалося в оформленні виробів невеликої кількості мануфактур
(Лоустоф, Дербі, Вурстер, Свонсі).


6
У ХХ столітті удосконалення набула техніка французького походження
пат-сюр-пат, її нову версію розроблено майстрами Споуду і
дизайнером-керамістом Вільямом Муркрофтом («Florian ware»). Відродження
набула й практика використання ручного розпису фарфору-фаянсу завдяки
ініціативі брендів Стеблер, Картер і Адамс, Грей і Ко.
Визнання англійська тонка кераміка отримала вже наприкінці XVIII ст.,
що виявлялося у впливі на формотворення та декорування тонкокерамічної
продукції європейських мануфактур. Визначено, що в окреслений період та у
першій половині ХІХ ст. існувала традиція цілковитого або часткового
наслідування предметів яшмової маси Веджвуду. До прообразів останнього
зверталися майстри таких визначних осередків, як Майсен, Севр і
Буен-Ретіро. Крім того, британська технологія виготовлення тонкостінних
виробів була запозичена американськими підприємствами, помітне і
запозичення зовнішніх рис предметів (орнаменти, композиції) англійського
походження.
Виявлено випадки взаємозв’язку творів Туманного Альбіону й України,
зокрема першої половини ХХ ст. Першим проявом був колекційний інтерес
останньої. Так, на сьогодні англійські вироби зберігаються у колекціях
Харківського художнього музею, Сумського обласного художнього музею,
Миколаївського художнього музею ім. В. В. Верещагіна, Музеї витончених
мистецтв ім. О. Білого, Національного музею імені Богдана і Варвари
Ханенків, Історико-меморіального музею Михайла Грушевського,
Shvetsmuseum у Києві, Музеї етнографії та художнього промислу НАН
України у Львові тощо. Насамперед, це вироби Веджвуду і Споуду, в меншій
кількості наявні твори Вурстеру і Мінтону.
Разом з тим, відомим було і використання імпортованої сировини
англійського походження з Давонширу на виробництві Миргородської
художньо-промислової школи. Натомість акцентування на формотворення і
декорування англійської продукції, здебільшого Веджвуду, Вурстеру, Споуду,
Давенпорту, Мінтону, Нілу і Ко та самостійних майстерень Стаффордширу,


7
Ріллі’c Семі Чайна простежується в асортименті Києво-Межигірської
фаянсової фабрики (1823–1852 рр.), Білотинського фарфоро-фаянсового
заводу (близько 1850–1889 рр.), Корецької фарфоро-фаянсової фабрики
(1790–1830-ті рр.), Будянської фарфоро-фаянсової фабрики (1887–1910-ті
рр.), Глинської фаянсової фабрики третього періоду діяльності (1780-ті –
1890-ті рр.), Дибинецької фаянсової фабрики гратів Браницьких
(1809–1930-ті рр.), Слов’янського фарфорового заводу Кузнецова-Ессена
(1892–1917 рр.).
Вищенаведене розкриває ціннісне значення виробництв
фарфору-фаянсу усіх куточків Великобританії. Хоча, встановлено, що
першість в останньому належала Англії, не можна применшувати здобутки у
окресленій царині й Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії.
Художньо-промислові центри означених територій мали різну історію
становлення і розвитку, спільні й відмінні технології виготовлення фарфору,
стилістику формотворення і декорування.

Ключові слова: тонка кераміка, фарфор, фаянс, кам’яна маса,
Великобританія, Англія, Шотландія, Уельс, Північна Ірландія, мистецтво,
образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація,
формотворення, дизайн, декорування, композиція, стиль.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.