Федір Чужа

Федір Олексійович Чужа народився 14 жовтня 1948 року в селі Іванівка, що на Білоцерківщині. Його дитинство промайнуло в багатодітній родині, зігрітої душевним теплом батьків, а юність брунькувалася в краї пшеничних полів, де птах життя перевіював своїми крильми степові вітри. Від батьків та сестер навчився чути й розуміти пісню, а від старших братів – малювати, виконувати нехитрі роботи з декоративно-ужиткового мистецтва, любов до якого триває й досі.
По закінченні школи, коли в юнакові встигла визріти Людина, він вступив на навчання до Білоцерківського сільськогосподарського технікуму, який закінчив у 1967 році. Як і всі одногрупники, хлопець ще до випускного вечора вже тримав на руках повістку до війська. Доля закинула його до Черкас – прекрасного міста на Дніпрі, де дислокувалася 41 танкова дивізія. Саме там радист-заряджаючий опановував військові дисципліни, навчався необхідному ремеслу, по-новому став сприймати одвічні людські цінності. Цікаво, що служба у війську не тільки додала життєвого досвіду, але й збагатила його внутрішній світ. Там долучився до художнього слова, там набув навичок художника-оформлювача, там познайомився з курсантами-практикантами Львівського вищого військово-політичного училища, які й порадили танкістові вступити на факультет культури до вже згаданого навчального закладу.
– Роки навчання у місті Лева – то незабутні життєві університети, – згадує Федір Олексійович. – Варто лише побіжно назвати предмети військового внз, щоб усвідомити, що крім чисто військових дисциплін, програма навчання була зверстана таким чином, щоб при вивченні, скажімо, творчого шляху Петра Ілліча Чайковського (предмет – історія музики), курсанти обов’язково змогли відвідати Львівську оперу. Так само було й при вивченні історії театру, живопису та архітектури. Львів, його історія, архітектура  та культура повноцінно сприяли не тільки навчанню, але й духовному збагаченню. Саме тут можна було доторкнутися до великої «душі» славного міста, в якому завжди панував пошанівок до минулого й закладалися основи його майбутнього. Усе це й сьогодні складає колористику і багатовідтінкову палітру внутрішнього світу журналіста, літератора й письменника.
Чотири роки навчання на факультеті культурно-освітньої роботи зі спеціалізацією «художник-оформлювач» сприяли освоєнню основ образотворчого мистецтва та різних технік виконання в декоративно-ужитковому мистецтві. Різьблення по дереву, графіка, малярство, чеканка, роботи на папері, склі, тканинах та на металі сприяли розумінню краси творів, що виходили з-під рук колег-курсантів.
А ось дружба з курсантами факультету журналістики дала поштовх зачаровуванню Словом, за допомогою якого майбутній офіцер став шукати вічну таїну життя.
Уже будучи офіцером, Федір Олексійович вступив на факультет журналістики (тоді – школа військових кореспондентів) при редакції газети Білоруського військового округу «Во славу Родины». Відтоді його серце назавжди зріднилося зі Словом, а вимогливість та працелюбність знайшли своє втілення у статтях, репортажах, замальовках про армійське життя та побут сімей військовослужбовців.
Перебуваючи на службі у Групі Радянських військ у Німеччині, в 1982 р. закінчив університет марксизму-ленінізму (Франкфурт/Одер).
По закінченні у 1994 р. служби у війську Ф.Чужа працює кореспондентом газети Кременчуцької міської ради «Вісник Кременчука», потім її відповідальним секретарем, а з квітня 1997 р. – головним редактором. У квітні 2005 р., на запрошення потужного роботодавця, створює, а потім і очолює редакційний колектив нової газети «Кременчуцька Панорама».
За час роботи у згаданих виданнях набув авторитету не тільки серед колег по перу, але й визнання у творчих спілках. У 1997 р. його обрано головою Кременчуцької міської організації НСЖУ, яку очолює й по сьогодні, в 2001-му – головою Ради редакторів друкованих бюджетних ЗМІ Полтавщини, цього ж року отримав звання «Кращий журналіст Полтавщини», двічі – в 2004 та в 2005 р. р. – особисто та з колективом «вісниківців» став переможцем двох Всеукраїнських конкурсів. Одним з них за рішенням Правління Асоціації міст України та громад «Про підсумки Всеукраїнського конкурсу серед ЗМІ на краще висвітлення проблем місцевого самоврядування в Україні» від 30 листопада 2004 року було:
І. Визнати переможцями  і нагородити  цінними подарунками:
У номінації “За пропаганду і відданість ідеї місцевого самоврядування”
1. Газету „Вісник Кременчука” (гол. редактор Федір Чужа) за  серію матеріалів по об‘єднанню зусиль влади і громади задля ефективного розвитку міста.
Цього ж року Ф. Чужа став лауреатом обласної журналістської премії ім. Григорія Яценка.
До вже отриманих раніше ордена «Козацька честь» та тринадцяти медалей, у 2012 р. Федір Чужа отримав «Золоту медаль української журналістики».
Дух, підсилений Словом, завжди опирався на багатство навколишнього світу, в якому він сьогодні живе і який його постійно стимулює до образного самовираження. Для нього Слово – найвища святиня. Саме тому з-під руки досвідченого журналіста стали виходити книги «Слід на землі» (2000 р.), «На берегах Красної» (2011 р.), «Луна й відлуння» (2011 р.), «Чиїх батьків ми доньки і сини» (2012 р.), «Від коріння до верхів’я роду» (2013 р.), «Святе місце» (2013 р.), «Янківці» (2014 р.), «Одщібнюки» (2014 р.).
 Слід додати, що художньо-документальна повість «Янківці» в 2014 р. подавалася на здобуття премії ім. Василя Симоненка й стала фіналістом цього конкурсу, а 9 листопада 2015 р., в День української писемності та мови, в Полтавському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені М.В.Гоголя під час  урочистого відкриття XVI Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, йому було вручено Почесну грамоту та почесний знак обласної ради за значний особистий внесок у розвиток сучасної української літератури та мови, дослідження трагічних сторінок минулого України, утвердження гуманістичних цінностей у суспільстві та активну громадянську позицію.
Сьогодні у портфелі члена спілки літераторів «Славутич» чимало нових рукописів та кількоро літературно-мистецьких проектів.
Прикметно, що незважаючи на постійне перебування під час служби у війську у лоні кремлівського ідеологічного словоблуддя, його материк українства не тільки зберігся – він збагатився, бо упростяж свого життєвого шляху під вічним зоряним українським небом завжди пам’ятав про свої корені.