КАРЕЛ ЧАПЕК Р.У.Р РОССУМОВІ УНІВЕРСАЛЬНІ РОБОТИ Саме завдяки цій «колективній драмі з елементами комедії на три дії» 100 років тому у всесвітній глосарій увійшло таке звичне для нас тепер слово «робот». Проте Карела Чапека цікавили не закони робототехніки (хоч драма і стала культовим твором у каноні наукової фантастики), а закони людськості: як із штучного і синтетичного проростає живе і життєствердне, проростає милосердя, емпатія, самопожертва, любов. Це перший український переклад «Россумових універсальних роботів» Карела Чапека, зроблений за першовиданням 1920 року, і виданий з нагоди одночасно ДВОХ Ювілеів публікації та сценічної прем'єри. Від своєї появи на світ ця антиутопія ставала все ближчою і зрозумілішою аудиторії. І тепер, здається, черговий влучний момент перечитати (чи прочитати вперше) перевірену часом чеську класику. Видання книги здійснено за підтримки Посольства Чеської Республіки в Києві Київського національного лінгвістичного університету Чеського центру в Києві Embassy of the Czech Republic in Ukraine К ЧЕСЬКИЙ ЦЕНТР ČESKÉ CENTRUM Перекладено за першим виданням: Karel Čapek. RUR Rossum's Universal Robots : kolektivní drama o vstupní komedii a třech aktech / Karel Čapek. - V Praze : Ot. Štorch-Marien, 1920. — 96 s. ISBN 978-617-7286-68-3 Олена Ващенко, переклад із чеської, 2020 © Радек Матула, переднє слово, 2020 © Олексій Пильов, обкладинка, ілюстрації, 2020 © ТОВ «Видавничий дім "Комора", 2020 Карел Чапек «Р. У. Р.» <<Россумові універсальні роботи» колективна драма з елементами комедії на три дії Переклала із чеськоï Олена Ващенко Киiв 2021 KAREL ČAPEK RUR ROSSUM'S UNIVERSAL ROBOTS KOLEKTIVNI DRAMA O VSTUPNÍ KOMEDII A TŘECH AKTECH VYDALO AVENTINUM V PRAZE 1920 Перша сторінка першого видання «Р. У. Р». (1920 рiк, листопад). Узято зі сторінок Цифрової бібліотеки Kramerius. Друкується до 100-річчя першого видання (1920–2020) Висловлюю щиру подяку Надзвичайному і Повноважному Послу Чеської Республіки в Україні Радеку Матулі, другому секретареві Посольства Чеської Республіки в Україні Томашу Павлічеку, директорці Чеського центру в Києві Радці Рубіліній, ректору Київського національного лінгвістичного університету професору роману Володимировичу Ваську за їхню підтримку. Особлива подяка літературній редакторці пані Ірині Олійник, консультантці пані Радці Гарбузовій, коректорові пану Олександру Стукалу, а також студентам-богемістам Київського національного лінгвістичного університету. Дякую братам Чапекам за геніальний твір! ОЛЕНА ВАЩЕНКО перекладачка Шановні читачі! Я пишаюся тим, що Чехія багата на славетні постаті. В усьому світі відомі Ян Гус (філософ, реформатор, борець за чистоту чеської мови), Ян Амос Коменський (із іменем якого пов'язують основи педагогіки та дидактики), Альфонс Муха (художник, ілюстратор, представник стилю ар нуво, якого асоціюють із золотим століттям живопису), Ярослав Сейферт (поет, перекладач і журналіст, перший чеський письменник-лауреат Нобелівської премії), Богуміл Грабал (прозаік, поет, номінант на Нобелівську премію 1994 року, лауреат <<Оскара»), Вацлав Гавел (есеіст і драматург). Серед цієї когорти видатних особистостей почесне місце посідає Карел Чапек, 130-річчя від дня народження якого в 2020 році відзначала світова спільнота. Творчiсть Карела Чапека охоплює практично всі літературні жанри: фейлетони й нариси, оповідання та казки, романи й переклади. Та найбільше він відомий як драматург і автор соціально-фантастичних творів. Особливої уваги варта антиутопічна науковофантастична п'єса «"Р. У. Р." ("Россумові універсальні роботи")», де вперше в історії чеської мови й багатьох мов світу з'явилося слово <<робот», котре посіло чільне місце в міжнародній термінології. 2020-го «роботові» виповнилося 100 років. Заради справедливості маю зауважити, що саме слово не є власним новотвором Карела Чапека. Ідею подав його брат Йозеф — і саме в такому родинному тандемi народився театральний науково-фантастичний шедевр під назвою «Р. У. Р.». Цікаво, що прем'єра вистави відбулася не в Празькому національному театрі, як планував сам автор, а в аматорському театрі Кліппера в містечку Градець-Кралове 2 січня 1921 року, та ще й без його відома. На сцені ж Національного театру «Р. У. Р.» презентували 25 січня 1921 року. П'єса перекладалася багатьма мовами включно з есперанто і ставилася на різних сценах: у Аахені (Німеччина) - 1921-го, у Варшаві (Польща), Белграді (на той час столиця Об'єднаного королівства сербів, хорватів і словенців) та Нью-Йорку (США, 184 вистави в Garrick Theatre) - 1922-го, в Берліні (Німеччина), Лондоні (Англія), Відні (Австрія), Цюриху (Швейцарія) — 1923-го. Згодом гру давали в Угорщині, Франції, Японії, Норвегії, Швеції, Бельгії, Болгарії та Данії (1924 р.), в Естонії та Австралії (1925 р.). Далі були Литва (1927 р.), Іспанія, Фінляндія й Італія (1928 р.). У тридцятих роках гру побачили в Ізраілі (1930 р.) та Аргентині (1931 р.). Чапекові прототипи роботів стали героями фантастичного оповідання «українського Жуля Верна» Володимира Владка <> ДОКТОР ҐАЛЛ, керівник відділу фізіології та досліджень «Р. У. Р.» ДОКТОР ГАЛЛЕМАЄР, керівник Інституту психології та виховання роботів КОНСУЛ БУСМАН, генеральний комерцiйний директор Р. У. Р.>> АРХІТЕКТОР АЛКВІСТ, керiвник будівництва «Р. У. Р.>> ГЕЛЕНА ГЛОРІ Її нянька HAHA, МАРІЙ, робот СУЛЛА, роботкиня РАДIЙ I ДЕЙМОН, роботи другий РОБОТ ТРЕТІЙ РОБОТ ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ РОБОТ ПРИМ РОБОТКИНЯ ГЕЛЕНА РОБОТ-СЛУЖКА та численні роботи ДОМІН у пролозі йому приблизно тридцять вісім років, високий і поголений ФАБРІ також поголений, блондин із серйозним тонким обличчям Д-Р ҐАЛЛ ГАЛЛЕМАЄР худорлявий, жвавий і смаглявий, із чорними вусами кремезний і гамiрливий, iз рудими англійськими вусиками та щіткою рудого волосся на голові БУСМАН товстий лисий короткозорий єврей АЛКВІСТ старший за всіх, недбало вбраний, із довгим посивілим волоссям і бородою ГЕЛЕНА дуже елегантна У самій п'єсі всі на десять років Після прологу й другої дії антракт. старші. Роботи в пролозі вбрані як люди. Вони стримані в рухах і мовленні, зі скам'янілими обличчями й нерухомими поглядами. У п'єсі роботи вбрані в полотняні сорочки, перетягнуті паском, на грудях латунний номер. 11 O TAAL OOO H OOO ПРОЛО ГЕ Головне управління фабрики «Россумові універсальні роботи». Праворуч — вхід. Із вікон позаду сцени видніються нескінченні ряди фабричних будівель. Ліворуч - інші кімнати управління. - ДОМІН сидить за великим американським письмовим столом у кріслі, що обертається. На столі лампа, телефон, преспап'є, ящичок для карток тощо; на стіні ліворуч — географічні мапи з позначками корабельних і залізничних шляхів, великий календар, годинник, який показує майже полудень; на стіні праворуч друковані плакати: «Найдешевша праця: роботи Россума!», «Тропічні роботи, новий винахід. 150 доларів за одиницю», «Кожен для себе має придбати робота!», «Хочете здешевити своє виробництво? Замовте Россумового робота». Далі - інші мапи, розклад руху кораблів, таблиці з телеграфними записами курсу валют тощо. З таким обрамленням стін контрастує чудовий турецький килим на підлозі, круглий стіл праворуч, канапа, шкіряні клубні крісла та книжкова шафа, де замість книжок пляшки з винами та горілкою. Ліворуч — сейф. Поруч зі столом Доміна столик із друкарською машинкою, на якій друкує ро- - боткиня СУЛЛА. - - - ДОМІН (диктує): ...що ми не несемо відповідальності за товари, пошкоджені під час транспортування. Ще під час завантаження ми попереджали вашого капітана, що судно не пристосоване для транспортування роботів, тому пошкодження товару сталося не з нашої вини. Підпис... від імені компанії «Россумові універсальні роботи»... Є? СУЛЛА: Так. ДОМІН: Новий лист. Агенція І. Б. Гаюсума, Нью-Йорк. Дата. Ми підтверджуємо замовлення на п'ять тисяч роботів. Оскільки ви відправляете власний корабель, запишіть брикети для «Р. У. Р.» як вантаж на рахунок списання. Підпис... Устигаете? СУЛЛА (додруковує): Так. ДОМІН: Пишіть далі. Фрідріхсверке, Гамбург. Дата. Підтверджуємо замовлення на п'ятнадцять тисяч роботів... (Дзвонить внутрішній телефон. Домін піднімає слухавку.) Алло! Так, головний! Так! Звісно! Так, так, як завжди. Зрозуміло, зрозуміло, надішліть їм телефонограму. Гаразд. (Кладе слухавку.) На чому я зупинився? СУЛЛА: Підтверджуємо замовлення на п'ятнадцять тисяч роботів. ДОМІН (задумливо): П'ятнадцять тисяч роботів. П'ятнадцять тисяч роботів. 14 МАРІЙ (входить): Пане директоре, там до вас якась дама... ДОМІН: Хто саме? МАРІЙ: Не знаю. (Вручае візитну картку.) ДОМІН (читае): Президент Ґлорі. Ну, запрошуйте. МАРІЙ (відчиняючи двері): Прошу, пані. (Заходить ГЕЛЕНА ГЛОРІ.МАРIЙ виходить.) ДОМІН (підводиться): Будь ласка. ГЕЛЕНА: Пан головний директор Домiн? ДОМІН: Так, до ваших послуг. ГЕЛЕНА: Я завітала до вас... ДОМІН: ...із цидулкою від президента Ґлорі. Цього вже досить. ГЕЛЕНА: Президент Ґлорі мій батько. А я Гелена Глорі. ДОМІН: Панно Ґлорі, нам дуже приємно, що... що... ГЕЛЕНА: ...що ми не можемо вказати вам на двері. 15 ДОМІН: ...маемо таку нагоду вітати в себе доньку славетного президента. Прошу, сідайте. Сулло, ви можете йти. (СУЛЛА виходить.) ДОМІН (сідає): Чим можу допомогти, панно Ґлорi? ГЕЛЕНА: Я приїхала... ДОМІН: ...подивитися на нашу фабрику з виробництва людей. Як і всі гості. Будь ласка, жодних проблем. ГЕЛЕНА: А я вважала, що це заборонено... ДОМІН: ...заходити на територію фабрики, так. Але кожен сюди приїздить за чиєюсь рекомендацією, панно Ґлорі. ГЕЛЕНА: I ви кожному демонструете?.. ДОМІН: Мінімум. Адже виробництво штучних людей, люба панно, є таємницею фабрики. ГЕЛЕНА: Якби ви знали, наскільки це мене... ДОМІН:..надзвичайно цікавить. Стара Європа ні про що інше не говорить. ГЕЛЕНА: Чому ви не даете мені закінчити? 16 ДОМІН: Перепрошую. Ви хотіли сказати щось іще? ГЕЛЕНА: Я хотіла лише запитати... ДОМIН:...чи не покажу вам, як виняток, нашу фабрику. Ну звісно, панно Ґлорі. ГЕЛЕНА: Як ви здогадалися, що я збиралася питати саме про це? ДОМІН: Усі про це питають. (Підводиться.) Із винятковоï поваги, люба панно, ми покажемо вам більше, ніж iншим, проте... ГЕЛЕНА:Дякую вам. ДОМІН: ...якщо ви пообіцяете нікому не розголошувати ані дрібки... ГЕЛЕНА (підводиться і подае йому руку): Присягаю. ДОМIН: Дякую. Чи можу вас попрохати підняти серпанок? ГЕЛЕНА: Ну, звісно, ви хочете мене побачити. Перепрошую... ДОМIН: Так, прошу? ГЕЛЕНА: Чи не відпустите моеï руки? 17 ДОМIН (відпускає): О, будь ласка, вибачте! ГЕЛЕНА (підіймає серпанок): Хочете пересвідчитися, що я не шпигунка. А ви досить пильні. ДОМIН (захоплено дивиться на неï): Та це... так... ми... так і є. ГЕЛЕНА: Ви мені не довіряете? ДОМІН: Ви неперевершена, панно Геле... пардон, панно Ґлорі. Я справді надзвичайно втішений... Як ваша морська подорож? ГЕЛЕНА: Добре. Проте... ДОМІН: ...я маю на увазі, що ви ще дуже юна. ГЕЛЕНА: Ми зараз підемо на фабрику? ДОМІН: Так, так. Гадаю двадцять два, не більше? ГЕЛЕНА: Двадцять два чого? ДОМIН: Роки. ГЕЛЕНА: Двадцять один. А що вам до того? ДОМIН: Тому що... Оскільки.... (Захоплено.) Ви в нас затримаетеся на деякий час, чи не так? 18 ГЕЛЕНА: Усе залежить від того, що ви мені покажете на виробництві. ДОМІН: Бісове виробництво! Звісно, панно Ґлорі, ви побачите все. Прошу, сідайте. Вас цікавить історія нашого винаходу? ГЕЛЕНА: Так. Звісно. (Сідає.) ДОМІН: Отже. (Сідає на край столу, із захватом роздивляючись Гелену, починає карбувати.) У 1920 році старий Россум, видатний фізіолог, на той час іще моЛОДИЙ науковець, перебрався на цей віддалений острів досліджувати морську фауну. Крапка. Крім того, шляхом хімічного синтезу він сподівався відтворити живу матерію, тобто протоплазму. І йому потаI ланило віднайти сполуку, яка мала всі властивості живої матерії, хоча мала інший хімічний склад. Це було в 1932 році, якраз через чотириста сорок років після відкриття Америки. От! ГЕЛЕНА: Ви це все вивчили напам'ять? ДОМІН: Так, фізіологія, панно Глорi, - не мое ремесло. Отож, далі? ГЕЛЕНА: Певно. ДОМIН (урочисто): Саме тоді, панно, старий Россум серед своїх хімічних формул написав таке: «Природа 19 винайшла єдиний спосіб створювати живу матерію. Проте існує й інший спосіб, простіший, гнучкіший і швидший, якого досі в природі не існувало. Саме цей інший шлях, яким зможе розвиватися життя, я сьогодні відкрив». І знаете, панно Ґлорі, ці пророчі слова він написав, сидячи над мокротинням якогось колоїдного желе, що його навіть пес не став би жерти! Уявіть собі старого, який сидить над пробіркою і розмірковує про те, як із неї виросте дерево життя, як із неї будуть з'являтися різні істоти, від якоїсь там інфузорії-туфельки і до... до самої людини. Людина з іншої матерії, ніж ми. Панно Ґлорі, то була велична мить. ГЕЛЕНА: І що далі? ДОМІН: Далі? Цю матерію з пробірки треба було оживити, прискорити її розвиток, створити всілякі там органи, кістки, нерви, знайти ще якісь речовини, каталізатори, ензими, гормони тощо. Гадаю, ви розумієте, про що йдеться? ГЕЛЕНА: Н... н... не впевнена. Хіба що трохи. ДОМIН: А я зовсім не розумію. Але він за допомогою отих бовтанок міг отримати все, що лишень спадало на думку. Міг, скажімо, створити медузу з мозком Сократа або п'ятдесятиметрового хробака. Але оскільки це був чоловiк без почуття гумору, він замислив створити нормальну хребетну істоту або навіть людину. Його штучна жива матерія була скажено - 20 живучою хоч що з нею не кой. Зшивав і склеював її як заманеться. З природним білком йому би так не поталанило. Тому він і взявся за це. ГЕЛЕНА: За що? ДОМІН: За наслідування природи. Спочатку спробував створити штучного собаку. Через кілька років з'явилося щось на кшталт недорозвиненого теляти й за кiлька днiв здохло. Побачите в музеї. А згодом старий Россум узявся за створення людини. (Пауза.) ГЕЛЕНА: 1 я не смію нікому про це розповідати? ДОМІН: Нікому у світі. ГЕЛЕНА: Шкода, що це вже потрапило в усі хрестоматії. ДОМІН: Звісно, шкода. (Зіскакує зі столу, сідає поруч iз Геленою.) А знаете, чого немає в отих хрестоматіях? (Смукае себе по лобі.) Що старий Россум був насправді божевільним. Так, так, панно Ґлорі, але це між нами. Цей старий ексцентрик справді хотів виготовляти людей! ГЕЛЕНА: Так ви ж і робите людей! ДОМIН: Майже, панно Гелено. Старий Россум сприймав це буквально. Волiв якось науково усунути Бога, 21 розумієте? Був жахливим матеріалістом і все розпочав винятково заради цього. Прагнув лише довести, що ніякого Бога не потрібно. Саме тому йому зажадалося створити істоту, подібну до людини. Ви трохи знайомі з анатомією? ГЕЛЕНА: Дуже... дуже поверхово. ДОМІН: Я також. Уявіть собі, взяв за мету відтворити все до останньої залози, точнісінько як у людському організмі. Сліпу кишку, мигдалини, пупок... як на мене, речі абсолютно зайві. І навіть... м-м-м... навіть статеві залози. ГЕЛЕНА: Але ж вони... але ж вони... ДОМІН: ...не зайві, згоден. Проте якщо виготовляти штучних людей... у них нема потреби... ГЕЛЕНА: Зрозуміло. ДОМІН: У музеї я покажу вам, що він <<натворив» за ці десять років. Чоловік, який мав у нього вийти, прожив аж три дні. Старий Россум зовсім не мав смаку. Яке ж воно було потворне! Однак усередині в цієї істоти було все, що притаманне людині. Це була, вочевидь, скрупульозна праця. А потім сюди приїхав інженер Россум, небіж старшого. Геніальна голова, панно Ґлорі. Побачив, над чим працює старий Россум, і зауважив: «Яке безглуздя створювати людину - 22 десятиліттями. Якщо не розпочнеш її робити швидше за природу - можеш усі свої досліди послати під три чорти». Та й узявся за анатомію. ГЕЛЕНА: Але в хрестоматіях усе по-іншому. ДОМІН (підводиться): У хрестоматіях проплачена реклама та й інші нісенітниці. Там, наприклад, пишуть, що роботів придумав старий пан. Місце старого було за університетською кафедрою, він зовсім не розумівся на виробництві. Він мріяв створювати справжніх людей, таких собі нових індіанців, доцентів або ж телепнів, розумієте? I лише молодший Россум здогадався, як із того всього зробити живий робочий механізм iз iнтелектом. Усе, що в хрестоматіях написано про їхню співпрацю, - суцільні вигадки. Вони страшенно сварилися. Старий атеїст не мав ані гадки про те, що таке індустрія. Врешті-решт молодший Россум зачинив його в якійсь лабораторії, аби той копирсався там зі своїми гігантськими викиднями, а сам узявся за інженерію. Старий Россум у повному сенсі його прокляв і перед смертю створив іще двох фізіологічних монстрів. Так і помер у лабораторії. Ось вам і вся історія. ГЕЛЕНА: А що молодий? ДОМIН: Молодий Россум, панно, - то вже нова ера. Ера виробництва після ери дослідження. Трохи розібравшись в анатомії людини, він зрозумів, що там усе занадто складно й хороший інженер зробив би це 23 набагато простіше. Тому він почав удосконалювати анатомію й експериментувати - викинув, що можна і дещо спростив. Отже, панно Ґлорі... Вам не нудно? ГЕЛЕНА: Hі, навпаки, це так захопливо. - ДОМІН: Тоді молодий Россум подумав: «Людина - це те, що, скажімо, відчуває радість, грає на скрипці, хоче йти на прогулянку і взагалі має робити багато речей, які... які насправді зайві». ГЕЛЕНА: Ого! ДОМІН: Зачекайте. Вони зайві, коли треба ткати або щось підрахувати. Не думаю, що для вас... Скажіть, ви граете на скрипці? ГЕЛЕНА: Hi, не граю. ДОМІН: Шкода. А от робочому механізму не треба грати на скрипці, не треба радіти, не треба робити купу всього іншого. Та він і не мусить. Дизельному двигуну не треба брязкалець та орнаментів, панно Глорі. А виробляти штучних робітників так само, як дизельні двигуни. Виробництво має бути якомога простішим, а продукт - практично найкращим. На вашу думку, який робітник практично найкращий? ГЕЛЕНА: Найкращий? Можливо, той, котрий... котрий... Який чесний... та відданий. 24 ДОМІН: Нi, той, який найдешевший. Той, у кого найменше потреб. Молодий Россум винайшов робітника з мінімальними запитами. Прагнув його спростити. Він викинув усе, що не використовується під час роботи, тобто все, що здорожує людину. Цим самим викинувши людину й створивши робота. Роботи - це не люди, мила панно. Механічно вони досконаліші, ніж ми, наділені неабияким інтелектом, та все ж бездушні. Ви колись бачили, як виглядає робот ізсередини? ГЕЛЕНА: Hi. ДОМІН: Дуже чисто, дуже просто. Справді чудова робота. Це наче домашня аптечка. Мало складників, але все в бездоганному порядку. О, панно Ґлорі, витвір інженера технічно витонченіший за продукт природи. ГЕЛЕНА: Кажуть, що людина - це Боже створіння. ДОМІН: Тим гірше. Бог не мав уявлення про сучасні технології. Чи повірили б ви, що покійний молодший Россум уявляв себе Богом? ГЕЛЕНА: Перепрошую, це ж як? ДОМІН: Він розпочав випускати надроботів. Робочих гігантів. Навіть спробував створювати чотириметрових, але ви не повірите, як ці мамонти ламалися. ГЕЛЕНА: Ламалися? 25 ДОМІН: Так. Ні з того, ні з сього у них могла тріснути нога або ще що-небудь. Наша планета, напевно, трохи замала для таких гігантів. Нині ми виготовляємо роботів лише природного зросту і з приємною людською зовнішністю. ГЕЛЕНА: У нас я вже бачила перших роботів. Їх купив наш муніципалітет... точніше, працевлаштував... ДОМІН: Купив, дорога панно, саме купив. Роботів купують. ГЕЛЕНА: ...узяв їх двірниками. Я бачила, як вони підмітають вулиці. Вони такі чудернацькі, такі мовчазні. ДОМIН: Ви бачили мою секретарку? ГЕЛЕНА: Не звернула уваги. ДОМІН (калатає в дзвіночок): Знаєте, акціонерна фабрика «Россумові універсальні роботи» виробляе не один різновид товару. У нас є різні роботи: від простих до вдосконалених. Найкращі з них, можливо, проживуть років двадцять. ГЕЛЕНА: А потім вони помирають? ДОМІН: Так, зношуються. 26 (Заходить СУЛЛА.) ДОМІН: Сулло, покажіться-но панні Ґлорі. ГЕЛЕНА (підводиться і простягае їй руку). Дуже приемно. Ви, напевно, тут сумуете, адже так далеко від усього світу? СУЛЛА: Я цього не знаю, панно Ґлорі. Прошу, сідайте. ГЕЛЕНА (cідає): Звідкіля ви, панянко? СУЛЛА: Звідти, з фабрики... ГЕЛЕНА: А, ви тут народилися? СУЛЛА: Так, мене тут виготовили. ГЕЛЕНА (підскакує): Що? ДОМІН (сміється): Сулла не людина, панно. Сулла роботкиня. ГЕЛЕНА: Перепрошую... ДОМІН (Кладе Суллi руку на плече): Сулла не гнівається. Подивіться, панно Ґлорі, яку ми виготовляємо шкіру. ТОРКНİТЬСЯ ДО її обличчя. ГЕЛЕНА: О, ні, ні! 27 ДОМІН: Ніколи б не здогадалися, що вона з іншого матеріалу, ніж ми. Погляньте, будь ласка: у неї навіть легкий пушок, характерний для блондинок. Лише ч трохи... Але волосся! Поверніться, Сулло! ГЕЛЕНА: Та припиніть уже! ДОМІН: Сулло, поговоріть із нашою поважною гостею. СУЛЛА: Прошу, сідайте. (Обидві сідають.) Чи була ваша подорож морем приемною? ГЕЛЕНА: Так... зв... звичайно. СУЛЛА: Панно Ґлорі, не повертайтеся «Амелією». Барометр сильно падає, до 705 міліметрів. Зачекайте на «Пенсильванію», це дуже надійний і потужний корабель. ДОМIН: Скільки? СУЛЛА: Двадцять вузлів на годину. Тоннаж дванадцять тисяч. Один із найкращих кораблів, панно Глорі. ГЕЛЕНА: Дя... Дякую. СУЛЛА: Вiсiмдесят членів екіпажу, капітан Гарпі, вісім котлів. 28 ДОМІН (сміється): Досить, Сулло, досить. Продемонструйте нам, як ви розмовляєте французькою. ГЕЛЕНА: Ви володієте французькою? СУЛЛА: Я володію чотирма мовами. Умію писати. Dear Sir! Monsieur! Geehrter Herr! Шановний пане! ГЕЛЕНА (підскакує): Це ж шахрайство! Ви шарлатан! Сулла не робот, Сулла — дівчина, як і я! Сулло, це принизливо - чому ви берете участь у цій комедії? - СУЛЛА: Я справді робот. ГЕЛЕНА: Ні, ні, ви брешете! Ох, Сулло, вибачте, я розумію, вас примусили до цієї рекламної вистави! Сулло, ви ж дівчина, як і я, авжеж? Ну скажіть! ДОМІН: Мені шкода, панно Ґлорі, але Сулла робот. ГЕЛЕНА: Ви брешете! ДОМІН (випрямляється): Що? (Каламае в дзвіночок.) Вибачте, панно, тоді я маю вас переконати. (Заходить М А РІЙ.) ДОМІН: Марію, відведіть Суллу до прозекторської. Нехай її розріжуть. Хутко! 29 ГЕЛЕНА: куди? ДОМІН: До прозекторської. Як тільки її розріжуть, підете подивитеся на неї. ГЕЛЕНА: Не піду. ДОМIН: Пардон, але ви ж казали про брехню. ГЕЛЕНА: I ви дозволите її вбити? ДОМІН: Машину неможливо вбити. ГЕЛЕНА (обіймає Суллу): Не бійтеся, Сулло, я вас не віддам! Скажіть, дорогенька, тут із вами всі так поводяться? Не можна з цим миритися, чуете? Не можна, Сулло! СУЛЛА: Я робот. ГЕЛЕНА: Це не має жодного значення. Роботи такі ж люди, як і ми. Сулло, невже ви би дозволили їм себе розрізати? СУЛЛА: Так. ГЕЛЕНА: О, ви не боїтеся смерті? СУЛЛА: Я не знаю, що це таке, панно Ґлорі. ГЕЛЕНА: Ви хоч розумієте, що там із вами станеться? 30 СУЛЛА: Так, я перестану рухатися. ГЕЛЕНА: Це якийсь жах! ДОМІН: Марію, а скажіть-но нашій гості, хто ви. МАРІЙ: Робот Марій. ДОМIН: Ви б відправили Суллу до прозекторської? МАРІЙ: Так. ДОМIН: I об тім не пошкодували? МАРІЙ: Не знаю. ДОМIН: Що з нею станеться? МАРІЙ: Перестане рухатися. Її утилізують. ДОМІН: Це ж смерть, Марію. Ви боїтеся смерті? МАРІЙ: Hi. ДОМІН: Бачите, панно Ґлорі, роботи не чіпляються за життя. Їм немає чим чіплятися. У них відсутні емоції. Вони нижчі за траву. ГЕЛЕНА: О, припиніть! Принаймні відпустіть їх! 31 ГЕЛЕНА: О Боже, ви одразу примушуєте їх працювати? ДОМІН: Пардон. Вони працюють так само, як працюють нові меблі. Призвичаюються існувати. Якось усередині зростаються, чи типу того. Навіть наростає щось нове. Розумієте, ми маємо залишити невеликий простір для природного розвитку. А тим часом відбувається завершальний етап обробки. ГЕЛЕНА: Це як? ДОМIН: Як у людській «школі». Вони навчаються розмовляти, писати й рахувати. У них дивовижна пам'ять. Якщо ви їм перечитаете двадцять томів наукового словника, вони зможуть повторити все й підряд. Роботи ніколи нічого нового не придумують. Вони були б гарними університетськими викладачами. Потім їх сортують і надсилають замовникам. П'ятнадцять тисяч одиниць на день, не враховуючи певного відсотка браку, котрий утилізується... і таке iнше, і таке інше. ГЕЛЕНА: Ви гніваєтеся на мене? ДОМІН: Боронь Боже! Та гадаю, що ми можемо поговорити й про інше. Нас, людей, тут лише мала жменька серед кількох сотень тисяч роботів - і жодної жінки. Розмовляемо лише про виробництво, цілісінький день, щодня. Ми наче прокляті, панно Ґлорі. 34 ГЕЛЕНА: Мені шкода, що... що... я звинуватила вас у брехні. (Смукіт у двері.) ДОМІН: Проходьте, хлопці. (З лівого боку заходять iнженер ФАБР1, доктор ҐАЛЛ, ГАЛЛЕМАЄР, архітектор АЛКВІСТ.) Д-Р ҐАЛЛ: Перепрошуємо, не завадили? ДОМIН: Проходьте. Панно Глорі, це Алквіст, Фабрі, Ґалл, Галлемаєр... Донька президента Ґлорі. ГЕЛЕНА (зніяковіло): Добридень. ФАБРІ: Ми й гадки не мали... Д-Р ҐАЛЛ: Це велика честь для нас... АЛКВІСТ: Ласкаво просимо, панно Ґлорі. (3 правого боку вбігає БУСМАН.) БУСМАН: Вітаю, що тут у вас? ДОМІН: Іди-но сюди, Бусмане! Це наш Бусман, панно... Донька президента Глорі. 35 ГЕЛЕНА: Дуже приемно. БУСМАН: Боже правий! Це ж треба таке! Панно Ґлорі, чи дозволите телеграфувати в газету про Ваш візит до нас? ГЕЛЕНА: Hі, ні, це зайве. ДОМIН: Будь ласка, панно, сідайте. (ФАБРІ, БУСМАНiД-Р ГАЛЛ підсовують крісла.) ФАБРІ: Прошу... БУСМАН: Будь ласка... Д-Р ҐАЛЛ: Пардон... АЛКВІСТ: Панно Ґлорі, як вам подорожувалося? Д-Р ГАЛЛ: Ви в нас затримаєтеся на деякий час? ФАБРІ: Як вам наша фабрика, панно? ГАЛЛЕМАЄР: Ви прибули на «Амелії»? ДОМIН: Тихо! Дайте ж їй хоч слово вимовити. ГЕЛЕНА (Домінові): Про що мені з ними розмовляти? 36 ДОМІН (iз подивом): Та про що забажаєте. ГЕЛЕНА: Можна... чи можна з ними говорити цілком відверто? ДОМІН: Чом би й ні. ГЕЛЕНА (вагається, потім відчайдушно й рішуче): Скажіть, вас ніколи не ображало те, як iз вами поводяться? ФАБРІ: Перепрошую, хто? ГЕЛЕНА: Усі люди. (Усi здивовано перезираються.) АЛКВІСТ: Із нами? Д-Р ҐАЛЛ: Про що це ви? ГАЛЛЕМАЄР: Побий мене грiм! БУСМАН: Боже борони, панно Ґлорі! ГЕЛЕНА: Чи не вважаєте ви, що ваше існування мало би бути набагато кращим? Д-Р ҐАЛЛ: Усе залежить від ситуації, вельмишановна панно. Що ви маєте на увазі? 37 ГЕЛЕНА: Гадаю, що... (Вибухає.) Що це огидно! Це жахливо! (Підводиться.) Уся Європа обговорює те, що тут із вами відбувається! Саме тому я й прибула сюди, аби пересвідчитися, але насправді все в тисячу разів гірше, аніж усі вважають! Як ви можете це терпіти? АЛКВІСТ: Що терпіти? ГЕЛЕНА: Своє становище. Господи, але ви ж такі самі люди, як і ми, як уся Європа, як увесь світ! Це скандал, це неприпустимо, як ви так живете! БУСМАН: Заради Бога, панно! ФАБРІ: Ні, зачекайте, хлопці, вона має рацію. Ми справді тут мешкаємо, наче індіанці. ГЕЛЕНА: Гірше, ніж індіанці. Дозвольте, о... Дозвольте ж менi називати вас братами! БУСМАН: Боже мій, чому ж ні? ГЕЛЕНА: Брати мої, я прибула сюди не як дочка президента. Я прибула як представниця Ліги гуманізму. Брати мої, у Лізі гуманізму вже понад двісті тисяч членів. Двісті тисяч прибічників, які пропонують вам свою допомогу. БУСМАН: Двісті тисяч людей, нічого собі, це ж чудово! ФАБРІ: Я завжди вам казав, що немає нічого ліпшого 38 за стару Європу. Погляньте, вона нас не забула. Вона пропонує нам допомогу. Д-Р ҐАЛЛ: Яку допомогу? Театр? ГАЛЛЕМАЄР: Оркестр? ГЕЛЕНА: Більше ніж це. АЛКВІСТ: Вас саму? ГЕЛЕНА: Що я? Я залишуся, скільки буде потрібно. БУСМАН: Господи, оце так радість! АЛКВІСТ: Доміне, піду для панянки підготую найкращу кімнату. ДОМІН: Зачекайте хвилинку. Боюся, що... що панна Ґлорі ще не закінчила. ГЕЛЕНА: Так, я ще не договорила. Договорю, якщо ви не примусите мене замовкнути. Д-Р ҐАЛЛ: Гаррі, лишень спробуйте! ГЕЛЕНА: Дякую вам. Я знала, що ви мене захистите. ДОМІН: Вибачте, панно Ґлорі. Ви впевнені, що розмовляєте з роботами? 39 ГЕЛЕНА (вражено): А з ким же? ДОМІН: Мені шкода, але ці пани такі ж люди, як і ви. Як і вся Європа. ГЕЛЕНА (до інших): Ви не роботи? БУСМАН (регоче): Боже борони! ГАЛЛЕМАЄР (гордо): Тьху, роботи! Д-Р ҐАЛЛ (регоче): Щиро дякуємо! ГЕЛЕНА: Але... це неможливо! ФАБРІ: Слово честі, шановна, ми не роботи. ГЕЛЕНА (до Доміна): Так чому ж ви мені сказали, що всі ваші чиновники роботи? ДОМІН: Чиновники так. Але не директори. Дозвольте вам відрекомендувати: інженер Фабрі, генеральний технічний директор фірми «Россумові універсальні роботи». Доктор Галл, начальник відділу фізіології та досліджень. Доктор Галлемаєр, голова Інституту психології та виховання роботів. Консул Бусман, генеральний комерційний директор, і архітектор Алквіст, керівник будівництва фабрики «Россумові універсальні роботи». 40 ДОМІН: Гаразд. Ви можете розмовляти з ними про що завгодно. Можете їм прочитати Біблію, логарифми, та що схочете. Можете навіть проповідувати права людини. ГЕЛЕНА: О, якби тільки... подарувати їм хоч крихту любови. ФАБРІ: Це неможливо, панно Ґлорі. Нема чужішого для людини, ніж робот. ГЕЛЕНА: То навіщо ви їх виготовляєте? БУСМАН: Га-га-га, оце добре! Навіщо робити роботiв? ФАБРІ: Аби працювали, панянко. Один робот замінює двох із половиною робітників. Людський механізм, шановна, є недосконалим і колись має бути остаточно знищений. БУСМАН: Є занадто дорогим. ФАБРІ: Є недостатньо потужним. Не дотягував до новітніх технологій. А по-друге... по-друге... це великий прогрес, що... перепрошую. ГЕЛЕНА: Що? ФАБРІ: Прошу вибачити. Це величезний прогрес народжувати за допомогою машини. Це зручніше 42 й ШВИДШе. Кожне прискорення це прогрес, панно. Природа не мала уявлення про сучасний темп роботи. Усе дитинство-технічно невиправдана нісенітниця. Просто марно втрачений час. Нестримне марнування часу. А по-трете... - ГЕЛЕНА: О, припиніть! ФАБРІ: Гаразд. Перепрошую, а що, власне, хоче та ваша Ліга... Ліга... Ліга гуманізму? ГЕЛЕНА: Передовсім... захищати роботів і... забезпечити до них... гарне ставлення. ФАБРІ: Мета непогана. З машинами варто поводитися добре. Я це схвалюю. Мені не подобаються пошкоджені речі. Будь ласка, шановна панно Ґлорі, занесіть нас усіх до свого списку як меценатів, як дійсних членів, як членів-засновників тої вашої Ліги! ГЕЛЕНА: Hі, ви не зрозуміли. Ми хочемо... ми хочемо звільнити роботів! ГАЛЛЕМАЄР: Яким чином? ГЕЛЕНА: Ми маємо з ними поводитися... поводитися... як із людьми. ГАЛЛЕМАЄР: Ага. Тобто вони будуть голосувати? Пити пиво? Командувати нами? 43 ГЕЛЕНА: Чому вони не можуть голосувати? ГАЛЛЕМАЄР: Може, й платню мають отримувати? ГЕЛЕНА: Звичайно, мають! ГАЛЛЕМАЄР: Гаразд. А що вони з нею будуть робити? ГЕЛЕНА: Купуватимуть... що потребують... що їм нестиме радість. ГАЛЛЕМАЄР: Це все чудово, панно, от лише роботам нічого не приносить радости. Навіть не уявляю, що б вони собі таке придбали! Їх можна годувати ананасами, соломою, чим завгодно, їм байдуже. Вони взагалі не мають смаку. Вони нічим не цікавляться, панно Ґлорі. Дідько, ніхто ніколи не бачив, щоб роботи посміхалися. ГЕЛЕНА: Чому... чому... чому ви не зробите їх щасливішими? ГАЛЛЕМАЄР: Це неможливо, люба панянко. Вони просто роботи. ГЕЛЕНА: Але вони ж наділені таким розумом! ГАЛЛЕМАЄР: Розум - це дурниці, панно. Це нічого. Вони без власної волі, без пристрасті. Без історії, без душі. 44 ГЕЛЕНА: Без кохання і непокори? ГАЛЛЕМАЄР: Звісно. Роботи нічого не люблять, навіть себе. А непокора? Ну, не знаю, хіба що часом, лише інколи... ГЕЛЕНА: Що? ГАЛЛЕМАЄP: Та нічого особливого. Іноді на них щось находить. На кшталт падучої. Ми це називаємо «судомою роботів». Зненацька хтось із них починае кидатися всім, що тримає в руках, скрегоче зубами... такого утилізують. Імовірно, це розлад механізму. ДОМІН: Дефект у виробництві ГЕЛЕНА: Ні, нi, це і є душа! . Усунемо. ФАБРІ: Вважаєте, що душа - це скреготання зубів? ГЕЛЕНА: Я не знаю. Можливо, це якийсь бунт. Можливо, це знак того, що вони борються... От якби вам поталанило їх розворушити! ДОМІН: Усунемо, панно Ґлорі. Доктор Ґалл саме над цим працює. Д-Р ҐАЛЛ: Hе над цим, Доміне. Зараз я працюю над нервами, які реагують на біль. 45 ГЕЛЕНА: Нервами, які реагують на біль? Д-Р ҐАЛЛ: Саме так. Роботи майже не відчувають фізичного болю. Знаете, молодий Россум занадто обмежив у роботів функцiї нервової системи. Але це не спрацювало. Тому ми маємо впровадити страждання. ГЕЛЕНА:Чому... чому... ви не наділите їх душею, а наділяєте їх болем? Д-Р ҐАЛЛ: Лишень в інтересах виробництва, шановна. Інколи робот сам собі може завдати шкоди, не відчуваючи болю. Може встромити руку до верстата, зламати пальця, розбити голову йому байдуже. Саме тому маємо їх наділи Це звичайна автоматична пересторога від нещасного випадку. ГЕЛЕНА: Вони будуть щасливішими, якщо відчуватимуть біль? Д-Р ҐАЛЛ: Навпаки. Але будуть технічно довершенішими. ГЕЛЕНА: Чому ви не наділите їх душею? Д-Р ҐАЛЛ: Це за межами наших можливостей. ФАБРІ: I ми в цьому не зацікавлені. БУСМАН: Це призвело би до подорожчання вироб 46 ництва. Заради Бога, мила панночко, ми виробляемо таких дешевих роботів! Сто двадцять доларів за одиницю з одягом, яка ще п'ятнадцять років тому коштувала десять тисяч! П'ять років тому ми купували для них одяг. Сьогодні ми маємо власні ткацькі фабрики й виготовляємо тканини в п'ять разів дешевше, ніж інші фабрики. От скажіть, скільки ви платите за метр полотна? ГЕЛЕНА: Не знаю... не пригадую. БУСМАН: Отакої, а ще хочете заснувати Лігу гуманізму! Воно вже коштує на третину дешевше, люба панно. Зараз усі ціни впали на третину й надалі падатимуть ще нижче. Ось так. ГЕЛЕНА: Не розумію. БУСМАН: Божечку милий, панно, це означає, що знизилася ціна на робочу силу! Адже такий нашпигований робот коштує три чверті цента за годину! Панянко, вам смішно? Усі фабрики лускають, наче жолуді, або поспішають придбати роботів, аби здешевити виробництво. ГЕЛЕНА: Так, і викидають робітників на вулицю. БУСМАН: Га-га-га, звісно! Але ми, свята ви простота, саме ми відправили п'ятсот тисяч тропічних роботів у аргентинські пампаси, аби вони вирощували пше 47 ницю. Будьте так ласкаві, а скажіть-но, скільки у вас коштує фунт хліба. ГЕЛЕНА: І гадки не маю. БУСМАН: Так от. Нині в тій вашій старій добрій Європі він коштує два центики, але це наш хлібчик, розумієте? Два центики за фунт хліба. І Ліга гуманізму не має ані найменшого уявлення про це! Га-га-га, пані Ґлорі, ви не знаете, що таке занадто дорога хлібина. Дорога для культури та всього іншого. Але через п'ять років... поб'ємось об заклад? ГЕЛЕНА: Про що? БУСМАН: Про те, що через п'ять років усе подешевшає вдесятеро. Людоньки, через п'ять років ми просто потонемо в пшениці та в усьому необхідному для життя! АЛКВІСТ: Так, і всі працівники світу залишаться без роботи. ДОМІН (підводиться): Залишаться, Алквісте. Залишаться, мила панно! Але за десять років «Россумові універсальні роботи» виготовлять стільки пшениці, стільки тканини, стільки всього, що ми скажемо: речi бiльше не мають ціни. Від сьогодні - бери стільки, скільки потребуеш! Немає бідності. Так, вони будуть без роботи. Але тоді вже не буде жодної роботи. Усе робити 48 муть живі механізми. Роботи нас одягнуть і нагодують. Роботи виготовлятимуть нам цеглу й будуватимуть із неї будинки. Навіть писатимуть за нас цифри й местимуть нам сходи. Праці не існуватиме. Людина буде робити лишень те, що їй до вподоби. Буде безтурботною, не відчуватиме зневаги. Буде жити, лише щоб удосконалюватися. ГЕЛЕНА (підводиться): Так справді буде? ДОМІН: Буде й не може бути інакше! Але перед цим відбуватимуться жахливі речі, шановна панно Ґлорі. Цього неможливо уникнути. Однак потім припиниться служіння людини людині, й люди вже не будуть рабами матеріяльного. Утомлені та голодні сядуть за стіл. Роботи помиють ноги жебракові й застелять йому ліжко у власній хаті. Уже ніхто не платитиме за хліб життям і ненавистю. Ти більше не робітник, не писар, не копач вугілля. Ти не стоїш за чужим верстатом. Ти вже не будеш розпорошувати свою душу на роботі, яку так клянеш! АЛКВІСТ: Доміне, Доміне! Те, про що ви говорите, подібне до раю. Але ж було таки щось хороше в служінні й щось величне в смиренні. О, Гаррі, була якась чеснота в праці та втомі! ДОМІН: Певно, так. Але ми не можемо зважати на те, що втрачаеться, коли змінюємо світ від Адама. Адаме, Адаме! Ти вже не будеш їсти свій хліб у поті чола; уже 49 не знатимеш голоду й спраги, втоми й приниження. Ти повернешся до раю, де рука Господа годувала тебе. Будеш вільним і самостійним. У тебе не буде іншого завдання, іншої роботи, інших турбот, аніж самовдосконалюватися. Не служитимеш ані масі, ані людині. Не будеш механізмом і засобом виробництва. Ти станеш майстром творіння. БУСМАН: Амінь. ФАБРІ: Нехай буде так. ГЕЛЕНА: Я спантеличена. Я дурне дівчисько. Я хотіла б... хотіла б у це повірити. Д-Р ҐАЛЛ: Ви молодшi за нас, панянко. Ви точно цього дочекаєтеся. ГАЛЛЕМАЄР: Маєте рацію. Гадаю, що панна Ґлорі могла б із нами поснідати. Д-Р ҐАЛЛ: Звісно! Доміне, запросіть її від нашого імені. ДОМІН: Панно Ґлорі, зробіть нам честь. ГЕЛЕНА: Але ж... Хіба я можу? ФАБРІ: За Лігу гуманізму, шановна. БУСМАН: I на її честь. 50 ГЕЛЕНА: Ну, в такому разі... можливо... ФАБРІ: Ура! Панно Ґлорі, перепрошую, п'ять хвилин. Д-Р ҐАЛЛ: Пардон. БУСМАН: О Господи, треба телеграфувати... ГАЛЛЕМАЄР: Дідько, я зовсім забув. (Усі, крім ДОМІНА, поспіхом виходять.) ГЕЛЕНА: Чому всі пішли? ДОМIН: Пішли готувати, панно Ґлорі. ГЕЛЕНА: Що готувати? ДОМІН: Сніданок. Зазвичай для нас готують роботи, і... і... оскільки вони не відчувають смаку, це не зовсім те... Галлемаер чудово смажить м'ясо, Галл уміє готувати чудовий соус, а Бусман знаеться на омлеті... ГЕЛЕНА: Заради Бога, це ж бенкет! А що вміє готувати пан... архітектор? ДОМІН: Алквіст? Нічого. Просто буде сервірувати стіл, а... а... Фабрі принесе трохи фруктів. Дуже скромна кухня, панно Ґлорі. 51 ГЕЛЕНА: Хотіла вас запитати... ДОМІН: Я також хотів вас дещо спитати. (Кладе свій годинник на стіл.) У нас п'ять хвилин. ГЕЛЕНА: Про що саме? ДОМIН: Перепрошую, але ви перша. ГЕЛЕНА: Можливо, це прозвучить безглуздо, але... для чого ви виготовляєте роботкинь, якщо... якщо... ДОМІН: ...якщо в них... м-м-м... якщо для них стать не має значення? ГЕЛЕНА: Так. ДОМІН: Розумієте, є певний попит. Покоївки, продавчині, секретарки... люди звикли до цього. ГЕЛЕНА: А... а скажіть, роботи-чоловіки і роботи-жінки... одне до одного... абсолютно... ДОМIН: Абсолютно байдужі, люба панно. Немає жодних ознак будь-якої зацікавленості одне одним. ГЕЛЕНА: О, це ж... жахливо! ДОМIН: Чому? 52 ГЕЛЕНА: Це ж... це ж... якось неприродно! Навіть не знаеш, чи гидувати ними, чи то... заздрити їм... чи, можливо... ДОМІН: ...співчувати їм. ГЕЛЕНА: Швидше за все! Ні, годі! Про що ви хотіли мене запитати? ДОМІН: Я хочу запитати, панно Ґлорі, чи не згодні ви вийти за мене. ГЕЛЕНА: Не зрозуміла. ДОМIН: Вийти за мене заміж. ГЕЛЕНА: Hi! Що за маячня? ДОМIН (дивлячись на годинник): Ще три хвилини. Якщо не вийдете за мене, доведеться вибрати когось із тих п’яти. ГЕЛЕНА: Боронь Боже! Чому я маю за когось виходити замiж? ДОМІН: Тому що всі по черзі зроблять вам пропозицію. ГЕЛЕНА: Як вони сміють! ДОМIН: Мені дуже шкода, панно Ґлорі. Здається, вони всі закохались у вас. 53 ГЕЛЕНА: Будь ласка, нехай цього не роблять! Я... я негайно поїду геть. ДОМІН: Гелено, сподіваюся, ви не засмутите їх своєю відмовою? ГЕЛЕНА: Але... але я ж не можу вийти заміж за всіх шістьох! ДОМІН: Ні, але хоча б за одного. Не хочете за мене, тоді, може, за Фабрі. ГЕЛЕНА: Не хочу. ДОМIН: За доктора Галла. ГЕЛЕНА: Hi, нi, замовкніть! Не хочу нікого! Ні, ДОМIН: Залишилося дві хвилини. ГЕЛЕНА: Це просто жах! Одружіться з якоюсь роботкинею. ДОМIН: Але це не жінка. ГЕЛЕНА: О, так ось чого вам бракуе! Упевнена, що... що... Ви б одружилися з першою-ліпшою, яка б сюди завітала. ДОМІН: Їх тут було чимало, Гелено. 54 ГЕЛЕНА: Молодi? ДОМIН: Молоді. ГЕЛЕНА: То чому ж iз жодною не одружилися? ДОМІН: Бо від жодної голова не йшла обертом. Лише сьогодні. Лишень ви підняли свій серпанок. ГЕЛЕНА: Я здогадалася. ДОМІН: Ще одна хвилина. ГЕЛЕНА: Але я не хочу, заради Бога! ДОМІН (Кладе руки їй на плечі): Ще одна хвилина. Або скажіть мені відверто щось огидне, і я одразу облишу вас. Або... або... ГЕЛЕНА: Ви жорстока людина! ДОМІН: Це нічого. Чоловік має бути дещо жорстоким. Так уже ведеться. ГЕЛЕНА: Ви божевільний! ДОМІН: Людина має бути трохи божевільною, Гелено. Це найкраще, що у ній є. ГЕЛЕНА: Ви... Ви... О Боже! 55 ДОМIН: Ось бачите. То що, домовились? ГЕЛЕНА: Ні, ні! Прошу вас, відпустіть мене. Ви мене р-р-розчавите! ДОМІН: Останнє слово, Гелено. ГЕЛЕНА (відбивається): нізащо у світі... Але Гаррі! (Стукіт у двері.) ДОМІН (впускає їх): Заходьте! (Заходять БУСМАН, Д-Р ҐАЛЛ і ГАЛЛЕМАЄР у фартухах, ФАБРІ з букетом, АЛКВІСТ із серветкою під пахвою.) ДОМIН: У вас усе готово? БУСМАН (урочисто): Так. ДОМIН: У нас теж. 3ABICA 56 ДІЯ ПЕРША Салон Гелени. Ліворуч - задраповані двері й вхід до музичного салону, праворуч - двері Гелениної спальні. У центрі — вікна з краєвидом на море й порт. Туалетний столик iз дрібничками, стіл, канапа, крісла, комод, журнальний столик, поруч торшер, праворуч камін із торшерами з обох сторін. Усі дрібнички в салоні створюють сучасну й суто жіночу атмосферу. ДОМІН, ФАБРІ, ГАЛЛЕМАЄР навшпиньках заходять із лівого боку, несучи оберемки букетів і кошики з квітами. ФАБРІ: Куди це все поставимо? ГАЛЛЕМАЄР: Уф! (Складає свій крам і розмашисто перехрещуе двері праворуч.) Спи, спи! Хто спить, той принаймні нічого не знае. ДОМІН: Вона взагалі не здогадується. ФАБРІ (ставить квіти у вази): Хоч би сьогодні не вибухнуло... ГАЛЛЕМАЄР (поправляє квіти): До біса, облиште! Гляньте-но, Гаррі, який гарний цикламен, еге ж? Новий вид, мій останній — Cyclamen Helenae. ДОМІН (визирає з вікна): Жодного корабля, жодного корабля... Хлопці, це вже якась безнадія. ГАЛЛЕМАЄР: Тихіше! Аби вас не почула! ДОМІН: Вона й гадки не має. (Нервово позіхає.) Добре, що «Ультимус» прибув учасно. ФАБРІ (залишає квіти): Гадаєте, що вже сьогодні?.. ДОМIН: Не знаю... Які гарні квіти! ГАЛЛЕМАЄР (наближається до нього): Дивіться, це нові примули. А це мій новий жасмин. Дідько, я на порозі квітникового раю. Друже, я винайшов новітній засіб прискорення росту! Чудові сорти! Наступного року зроблю квіткове чудо! ДОМІН (повертається): Що наступного року? ФАБРІ: Якби знати, що там у Гаврі... ДОМIН: Тихіше! ГОЛОС ГЕЛЕНИ (праворуч): Нано! 58 ДОМІН: Гайда звiдси! (Усi навшпиньки виходять через задраповані двері.) (Через центральні двері з лівого боку заходить НАНА.) НАНА (прибираючи): Яка ж гидота! Нехристи! Я 6 їх, Господи, прости мені... ГЕЛЕНА (cmoїть у дверях спиною до сцени): Нано, застебни-но мені! НАНА: Зараз, зараз. Виходьте вже, пані! (Застібає Геленину сукню.) Боже мій, ото звiрi! ГЕЛЕНА: Хто? НАНА: Так, ви вже як хочете крутитися, то крутіться, але я вас так не застебну. ГЕЛЕНА: Чого знову бубниш? НАНА: Це жах, ті язичники... ГЕЛЕНА: Роботи? НАНА: Тьху, я навіть не хочу вимовляти це слово. ГЕЛЕНА: Що сталося? НАНА: Та знову на одного падуча напала. Як узявся 59 все трощити від скульптур до картин. Скрегоче зубами, піна з рота... Наче глузд утратив, бр-р! Гірше за тварину! - ГЕЛЕНА: 1 з ким це сталося? НАНА: Ну з тим.... ну тим... Навіть християнського імені в нього нема! Із тим, із бібліотеки. ГЕЛЕНА: Радієм? НАНА: Еге ж. Мати божа, які ж вони мені огидні. Павук не такий гидкий, як ті нехристи. ГЕЛЕНА: Але, Нано, хіба тобі їх не шкода? НАНА: Та ви ж самі ними гидуете. Навіщо ви мене сюди привезли? Чому нікому з них не дозволяете торкатися до себе? ГЕЛЕНА: Їй-Богу, Нано, я не гидую. Мені просто їх шкода! НАНА: Гидуете. Та кожна людина ними б гидувала. Навіть отой пес ними гидує та з їхніх рук і шматка м'яса не візьме. Підібгає хвоста й починає вити, коли цих нелюдів відчує... Тьху на них! ГЕЛЕНА: Пес же істота нерозумна. 60 НАНА: Він кращий за них, Гелено. Він добре тямить, що він щось більше і що він створіння Боже. Навіть кінь ужахається, коли бачить таку потвору. І дітей вони не мають, а діти ж і в собаки є, у всіх є... ГЕЛЕНА: Нано, прошу, застібай! НАНА: Та зараз. А я кажу, це проти Господа Бога. Виготовляти машинами таке жахіття накликати диявола. Богохульство проти Творця! (зводить руку.) Це кара Господа, який створив нас за своїм образом, Гелено. Ви зневажили образ Божий. За це на вас зійде кара небесна. Згадаете мої слова - страшна кара! - ГЕЛЕНА: Що тут так пахне? НАНА: Квіти. Господар приніс. ГЕЛЕНА: Із якої нагоди квіти? НАНА: Готово. Тепер можете крутитися! ГЕЛЕНА: Які вони чудові! Нано, поглянь-но! Що за день сьогодні? НАНА: Не знаю. Але мав би бути кінець світу. (Стукіт у двері.) ГЕЛЕНА: Гаppi? 61 (Заходить домiн.) ГЕЛЕНА: Гаррі, що сьогодні за день? ДОМІН: Відгадай! ГЕЛЕНА: День ангела? Нi! День народження? ДОМIН: Щось краще. ГЕЛЕНА: Ну не знаю... Кажи вже! ДОМIН: Сьогодні виповнюється десять років, як ти тут з'явилася. ГЕЛЕНА: Уже десять років? Саме сьогодні? Нано, будь ласка... НАНА: Та йду вже! (Виходить крізь двері праворуч.) ГЕЛЕНА (цілує Доміна): Ти згадав про це? ДОМIН: Менi соромно, Гелено. Забув. ГЕЛЕНА: Але ж... ДОМІН: То вони згадали... ГЕЛЕНА: Хто? 62 ДОМІН: Бусман, Галлемаер, усi! Не хочеш зазирнути до кишені? ГЕЛЕНА (засовує руку до кишені): Що це? (Виймає коробочку й розкриває її.) Перли! Намисто! Гаррi, це для мене? ДОМІН: Дівчинко, це від Бусмана. ГЕЛЕНА: Але... ми ж не можемо це прийняти, правда? ДОМІН: Можемо. Зазирни до іншої кишені. ГЕЛЕНА: Покажи-но! (Виймає з кишені револьвер.) Що це? ДОМІН: Перепрошую. (Забирає револьвер і ховає його знову до кишені.) Це не те. Глянь-но ще раз. ГЕЛЕНА: О, Гаррі... Чому ти носиш із собою револьвер? ДОМIН: Та то так, під руку підпав. ГЕЛЕНА: Ти ж ніколи його не брав! ДОМІН: Так, ніколи. Ось ця кишеня. ГЕЛЕНА (виймає): Коробочка! (Відкриває її.) Камея! Але ж це... Гаррі, це ж грецька камея! 63 ДОМІН: Можливо. Принаймні так стверджує Фабрі. ГЕЛЕНА: Фабрі! Це подарунок від фабрі? ДОМІН: Авжеж. (Відчиняє двері зліва.) Гелено, ходи-но сюди й поглянь! ГЕЛЕНА (у дверях): Боже, як гарно! (Біжить далі.) Я збожеволію від радості! Це від тебе? ДОМІН (стоячи у дверях): Ні, від Алквіста. А ось там... ГОЛОС ГЕЛЕНИ: Уже бачу! Це вже точно від тебе! ДОМIН: Там є візитівка. ГЕЛЕНА: Від Галла! (з'являється у дверях.) О, Гаррі, мені соромно бути такою щасливою. ДОМIН: Ходи сюди. Це тобі приніс Галлемаер. ГЕЛЕНА: Ці чудові квіти? ДОМІН: Ось цю. Це новий вид Cyclamen Helenae. Вона вирощена на твою честь. Така ж чарівна, як і ти. ГЕЛЕНА: Гаррі, чому... чому всі... ДОМІН: Так тебе люблять. А я тобі, м-м-м.... Боюся, мій подарунок трохи... Поглянь у вікно. 64 ГЕЛЕНА: Куди? ДОМІН: На причал. ГЕЛЕНА: Там... Там якийсь... новий корабель! ДОМІН: Це твій корабель. ГЕЛЕНА: Мій? Як це? ДОМIН: Це щоб ти могла подорожувати... так, для забави... ГЕЛЕНА: Гаррі, але це ж військовий корабель! ДОМІН: ВІЙСЬКовий? Та ну! Він просто трохи більший і могутніший, еге ж? ГЕЛЕНА: Але на ньому є гармати! ДОМІН: Ну, кілька гармат... Гелено, будеш на ньому наче королева. ГЕЛЕНА: Що це все означає? Щось діється? ДОМIН: Боронь Боже! Будь ласка, приміряй ці перли! (Сідае.) ГЕЛЕНА: Гаррі, надійшли якісь погані новини? 65 ДОМIН: Навпаки, вже тиждень жодної пошти. ГЕЛЕНА: Ані депеші? ДОМІН: Анi депеші. ГЕЛЕНА: І що це означае? ДОМIН: Нічого. У нас канікули. Чудовий час. Кожен із нас сидить у кабінеті, задерши ноги на стіл, і куняє... Жодної пошти, жодної телеграми... (Потягується.) Ч-чудовий день! ГЕЛЕНА (підсiдає до нього): Ти залишишся зі мною сьогодні? Ну скажи! ДОМІН: Звісно. Може, й так. Побачимо, словом. (Бере її за руку.) Отже, вже десять років, пам'ятаєш?.. Панно Ґлорі, яка честь для нас, що ви до нас завітали. ГЕЛЕНА: О, пане головний директоре, мене так цікавить ваша фабрика! ДОМIН: Вибачте, панно Ґлорі, але це суворо заборонено... виробництво штучних людей е таемницею... ГЕЛЕНА: Але коли попросить молода, трішки приваблива дівчина... 66 ДОМІН: Так, звичайно, панно Ґлорі, у нас немає від вас таємниць. ГЕЛЕНА (panтово серйозно): Справді, Гаррi? ДОМІН: Так. ГЕЛЕНА (знову весело): Але я попереджаю вас, пане: ця молода дівчина має ж-жахливі наміри. ДОМІН: Заради Бога, панно Ґлорi, якi? Можливо, вона не хоче за мене заміж? ГЕЛЕНА: Ні, ні, Боже борони! Їй ніколи таке навіть не спадало на думку! Та вона приїхала сюди з метою підняти з-заколот серед ваших огидних роботів. ДОМІН (підскакує): Заколот р-роботів! ГЕЛЕНА (підводиться): Гаррi, що з тобою? ДОМIН: Га-га-га, панно Глорі, дотепний жарт! Заколот роботів! Та швидше повстануть веретена чи шпулі, ніж наші роботи! (Сідає.) Знаєш, Гелено, ти була дивовижною дівчиною. Через тебе ми всі втратили розум. ГЕЛЕНА (підсідає): О, тоді ви мені так імпонували! Я почувалася дiвчинкою, яка заблукала між... між... ДОМIН: Мiж чим, Гелено? 67 ГЕЛЕНА: Між велетенськими деревами. Ви були такі впевнені в собі, такі сильні! Усе, що я відчувала, було таке мале на тлі вашої довіри! А знаєш, Гаррі, за десять років мене ніколи не покидало це... це відчуття страху, чи щось таке... а ви жодного разу не мали сумніву... Навіть коли все руйнувалося. ДОМІН: Що руйнувалося? ГЕЛЕНА: Ваші плани, Гаррі. Коли, наприклад, робітники повстали проти роботів і почали їх трощити, і коли люди видали роботам зброю проти повстанців, а роботи вбили так багато людей... I тоді, коли уряд перетворювали роботів на солдатів, і було багато воен, і все таке... розумієш? ДОМIН (устає й ходить кімнатою): Гелено, ми очікували на таке. Розумієш, це просто перехід...до нових умов. ГЕЛЕНА: Ви були такими сильними, такими мужніми... Увесь світ вам уклонявся... (Підводиться.) О, Гаррі! ДОМIН: Чого ти хочеш? ГЕЛЕНА (зупиняє його): Зачини фабрику, й поїдемо геть звідси! Ми всі! ДОМIН: I до чого тут це? 68 ГЕЛЕНА: Не знаю. Скажи, ми поїдемо звідси? ДОМІН (вивертається з обіймів): Гелено, це неможливо. Тобто зараз неможливо... ГЕЛЕНА: Гаррі, зараз! Мені якось лячно! ДОМІН (хапає її за руки): Чого б це, Гелено? ГЕЛЕНА: Ой, я й не знаю! Наче на нас і на все щось падае... неминуче... Будь ласка, зроби щось! Забери нас усіх звідси. Ми знайдемо у світі місце, де нікого немає, Алквіст побудує нам будинок, усі одружаться і матимуть дітей, а потім... ДОМІН: А що потім? ГЕЛЕНА: А потім ми розпочнемо нове життя, Гаррі. (Дзвонить телефон.) ДОМІН (виривається з обіймів Гелени): Перепрошую. (Здіймає слухавку.) Алло... так. Що? Ага. Біжу. (Кладе слухавку.) Мене кличе Фабрі. ГЕЛЕНА (зціпивши руки): Скажи... ДОМІН: Так, тільки-но повернуся. Прощавай, Гелено. (Поспішно виходить ліворуч.) Не виходь на вулицю! 69 ГЕЛЕНА (сама): О Боже, що відбувається? Нано! Нано, хутчіш! НАНА (заходить крізь двері праворуч): Ну, й що цього разу? ГЕЛЕНА: Нано, знайди-но свіжу газету! Хутчіш! Там, у спальні господаря! НАНА: Зараз. (Іде ліворуч.) ГЕЛЕНА: Господи, що коїться? Нічого, нічого мені не каже! (Дивиться в бінокль на порт.). Це військовий корабель! Боже, чому військовий? Чимось його завантажують... і похапцем! Що сталося? На ньому назва i «Уль-ти-мус». Що означае «Ультимус»? НАНА (повертається з газемою): Усе розкидано! Усе зiм'ято! ГЕЛЕНА (швидко розгортає газету): Давня, тижневої давнини! Тут нічого.. нічого нема! (Кидає газету на підлогу.) (НA НA підбирае її, виймає з кишені фармуха окуляри в роговій оправі, сідає й читае.) ГЕЛЕНА: Щось відбувається, Нано! Так тисне у грудях! Ніби все мертве, навіть повітря... 70 НАНА (читає по складах): Вій-на на Бал-ка-нах. (Тихiше.) О Господи, знову кара Божа. Ця війна дійде й сюди. Це далеко? ГЕЛЕНА: Далеко. Ой, та не читай того! Все те ж саме, увесь час війни... НАНА: Та як же їм не бути! Чи то не ви продаете тисячi тисяч тих монстрів у солдати? ГЕЛЕНА: А інакше неможливо, Нано. Ми не можемо... Домін не може знати, хто й навіщо їх замовляє, розумієш? Він не несе відповідальності за те, що ці роботи чинять потім! Він їх відправляє тим, хто їх замовляє! НАНА: Він має припинити їх виготовляти! (Дивиться в газету.) Кара Божа та й годі! ГЕЛЕНА: Ні, не читай! Нічого не хочу знати! НАНА (читає по складах): Ро-бо-ти-воя-ки ні-ко-го не шко-ду-ють у за-во-йо-ва-них те-ри-то-рі-ях. Во-ни вби-. Вбили понад сімсот тисяч мир-них людей. Людей, Гелено! ГЕЛЕНА: Це неможливо. Дай-но сюди... (Нахиляється над газетою, читає.) Вони знищили понад сімсот тисяч мирних мешканців, вочевидь, за наказом командира. Ці дії йдуть всупереч.... Поглянь, Нано, наказ віддали люди! 4 71 НАНА (читає по складах): Пов-стан-ня в Мад-ри-ді про-ти вла-ди. Пі-хо-та ро-бо-тів стрі-ля-ла в лю-дей. Дев'ять тисяч мерт-вих і по-ра-не-них. ГЕЛЕНА: Заради Бога, та припини вже! НАНА: Дивись, тут іще щось написано жирними літерами. О-стан-ні но-ви-ни. У Гав-рі бу-ло за-сно-ва-но пер-шу ра-со-ву ор-га-нi за-цію роботів. Ро-біт-ни-ки, зв'яз-кiв-цi та за-лiз-нич-ни-ки, мо-ря-ки та вiй-ськові-ро-бо-ти за-кли-ка-ли ро-бо-тів сві-ту... Та то таке. Нічого не розумію. А ось іще, Господи, знову якесь убивство! Заради Христа! ГЕЛЕНА: ХОди, Нано, віднеси цю газету назад! HA HA: Зажди, тут ще щось великими літерами. Попу-ля-ція. Це що таке? ГЕЛЕНА: Покажи, я це завжди читаю. (Бере газету.) Ні, ти уяви собі! (Читає.) За останній тиждень не було жодного повідомлення про народження дитини. (Onyскає газету.) HA HA: I що це означае? ГЕЛЕНА: Нано, люди припиняють народжувати. НАНА (складає окуляри): Це кінець. Це вже кінець. 72 ГЕЛЕНА: Прошу тебе, не кажи так! НАНА: Люди більше не народжуються. Це кара, це кара! Господь наслав на жiнок безпліддя. ГЕЛЕНА (підскакує): Нано! НАНА (підводиться): Це кінець світу. У диявольській гордині ви наважилися творити, наче Господь Бог. Це ЗЛО Й БОГОхульство, ви прагнете бути як боги. Як Бог вигнав людину з раю, так він вижене її з усього світу! ГЕЛЕНА: Цить, Нано, пр-р-рошу тебе! Що я тобі зробила? Що я зробила твоему лихому Господові Богу? НАНА (широким жестом): Не богохульствуйте! Він добре знає, чому не дає вам дитини! (Виходить у двері ліворуч.) ГЕЛЕНА (біля вікна): Чому мені не дає... Боже мій, та хіба ж я винна? (Відчиняє вікно і кличе Алквіста.) Алквісте! Алквісте! Підніміться-но нагору! Що? Ходіть так, у чому е! Ви такий милий у своєму мулярському вбранні! Швиденько! (Зачиняє вікно й зупиняється перед дзеркалом.) Чому мені не дав? Мені? (Дивиться в дзеркало.) Чому, чому ні? Ти чуеш? У чому ж ти винна? (Випрямляється.) Ой, чого ж так лячно! (Іде ліворуч назустріч Алквістові.) (Пауза.) 73 ГЕЛЕНА (повертається з Алквістом - Алквіст в одязі муляра, весь у вапні й цегляному пилу.) Проходьте. Зробіть менi ласку, Алквiсте! Я завжди так рада вас бачити! Покажіть своï руки! АЛКВІСТ (ховаючи руки): Пані Гелено, я можу вас забруднити, я ж із роботи. ГЕЛЕНА: Ось і чудово. Дайте-но сюди! (Стискає йому обидві руки.) Алквісте, як я хочу бути маленькою. АЛКВІСТ: Чому? ГЕЛЕНА: Щоб ці грубі брудні руки могли погладити мої щічки. Прошу, сідайте. АЛКВІСТ (піднімає газету): Що це? ГЕЛЕНА: Газета. АЛКВІСТ (ховає газету в кишеню): Ви її читали? ГЕЛЕНА: Hі, не читала. Там щось є? АЛКВІСТ: Гм, та якісь там війни, якісь масові вбивства... Нічого особливого. ГЕЛЕНА: А що ж вам здається особливим? АЛКВІСТ: Можливо... кінець світу. 74 ГЕЛЕНА: Дивно, сьогодні це вже звучить удруге. Алквiсте, що означає «Ультимус»? АЛКВІСТ: «Останній». А що? ГЕЛЕНА: Так називається мій новий корабель. Ви бачили його? Гадаете, що ми незабаром... поїдемо подорожувати? АЛКВІСТ: Можливо, дуже скоро. ГЕЛЕНА: І ви всі зі мною? АЛКВІСТ: Я б хотів, щоб ми... усі ми були там. ГЕЛЕНА: О, скажіть мені, що коїться? АЛКВІСТ: Загалом нічого. Просто прогресуємо. ГЕЛЕНА: Алквiсте, я знаю, що відбувається дещо страшне. АЛКВІСТ: Домін щось казав? ГЕЛЕНА: Hічого не казав. Мені ніхто нічого не каже. Але я відчуваю... я відчуваю... Заради Бога, що відбуваеться? АЛКВІСТ: ...пані Гелено, ми ще нічого не знаемо. 75 ГЕЛЕНА: Мені якось лячно... Архітекторе! Що ви робите, коли вам тривожно? АЛКВІСТ: БУдую. Скидаю директорський піджак і лізу на риштування... ГЕЛЕНА: О, вас уже кілька років можна побачити лишень там. АЛКВІСТ: Тому що всі ці роки мені якось тривожно. ГЕЛЕНА: Чому? АЛКВІСТ: А через увесь цей прогрес. У мене від нього голова обертом іде. ГЕЛЕНА: А коли ви на риштуваннях, голова обертом не йде? АЛКВІСТ: Hi. Ви не уявляете собі, як добре рукам, коли ті беруть цеглину, трохи її потримають, потім покладуть і постукають по ній... ГЕЛЕНА: Лише рукам? АЛКВІСТ: Hi, і душі теж. Мені здається, що чесніше покласти одну цеглину, аніж будувати грандіозні плани. Я вже старий, Гелено, і в мене власні захоплення. ГЕЛЕНА: Хіба ж це захоплення, Алквiсте? 76 АЛКВІСТ: Маєте рацію. Я жахливо відстала людина, пані Гелено. Мені зовсім не подобається цей прогрес. ГЕЛЕНА: Нані теж. АЛКВІСТ: Еге ж, нані теж. У Нани є молитовник? ГЕЛЕНА: Отакий товстий. АЛКВІСТ: І там є молитви на різні життєві ситуації? Проти шторму? Проти хвороби? ГЕЛЕНА: Проти спокуси, проти повені... АЛКВІСТ: А проти прогресу е? ГЕЛЕНА: Гадаю, що ні. АЛКВІСТ: Шкода. ГЕЛЕНА: Ви хочете помолитися? АЛКВІСТ: Я й так молюся. ГЕЛЕНА: Як? АЛКВІСТ: Ну, якось так: «Боже, дякую, що дав мені втому. Боже, просвіти Доміна і всіх тих, які заблукали. Знищ їхні творiння й поверни людей до їхніх клопотів і роботи. Збережи людське покоління від знищення. 77 Не допусти, щоб заподіяли шкоди душi та тілу. Позбав нас роботів і захисти пані Гелену. Амінь». ГЕЛЕНА: Алквiсте, ви справді віруете? АЛКВІСТ: Я не знаю. Я не зовсім упевнений. ГЕЛЕНА: І все ж таки молитеся? АЛКВІСТ: Так. Це краще, ніж думати. ГЕЛЕНА: I це все, що вам потрібно? АЛКВІСТ: Для душевного спокою... може, цього й досить. ГЕЛЕНА: А якби ви побачили, що знищується людський рід... АЛКВІСТ: Я вже бачу. ГЕЛЕНА: ...i тодi ви полiзете на риштування й далі будете класти цеглу, чи як? АЛКВІСТ: І тоді кластиму цеглу, молитимуся й очікуватиму на диво. Знаете, пані Гелено, більш нічого не вдієш. ГЕЛЕНА: Для збереження людей? 78 АЛКВІСТ: Для спокою душі. ГЕЛЕНА: Алквiсте, це, звичайно, страшенно шляхетно, проте... АЛКВІСТ: Проте що? ГЕЛЕНА: ...але для нас, інших... для світу... то якось безплідно. АЛКВІСТ: Безпліддя, пані Гелено, стає останнім досягненням людського роду. ГЕЛЕНА: О, Алквісте... Скажіть, чому... чому... АЛКВІСТ: Що? ГЕЛЕНА (muхенько): ...чому жінки перестали народжувати? АЛКВІСТ: Тому що в цьому немає потреби. Тому що Ми живемо в раю, розумієте? ГЕЛЕНА: Не розумію. АЛКВІСТ: Тому що немає потреби в людській праці; тому що немає потреби в болю; тому що людині більше не потрібно нічого робити, нічого, крім як використовувати те, що е... О, цей проклятий рай! (Підстрибує.) Гелено, нема нічого страшнішого, ніж дати людям рай 79 на Землі! Чому жінки перестали народжувати? Тому, що весь світ став Содомом Доміна! ГЕЛЕНА (підводиться): Алквісте! - АЛКВІСТ: Став! Став! Увесь світ, усе довкілля, усе людство! Усе це суцільна божевільня, тваринна орґія! Вони навіть не простягають руку в бік їжі: їм доносять її до рота, аби не вставали. Га-га-га, Домінові роботи про все подбають! А ми люди, ми вінець творіння! Ми не старіємо через працю, ми не старіємо, піклуючись про дітей, не старіємо через бiднiсть! Швидше, швид ше надавай нам усі гаразди! I ви б хотіли мати в них дітей? Гелено, жінки не будуть народжувати чоловікам, які нікому не потрібні. ГЕЛЕНА: Не можуть? АЛКВІСТ: Не можуть. ГЕЛЕНА: Отже, людство вимре? АЛКВІСТ: Вимре. Воно повинно вимерти. Опаде, як пустоцвіт, хіба якщо... ГЕЛЕНА: Що якщо? АЛКВІСТ: Нічого. Маєте рацію, марно чекати на диво. Пустоцвіт має зів'яти. Бувайте, пані Гелено. 80 ГЕЛЕНА: Куди ви? АЛКВІСТ: Додому. Будівельник Алквіст востанне перевтілюється на керівника будівництва... на Вашу честь. Збираемося тут об одинадцятій. ГЕЛЕНА:До побачення, Алквiсте. (АЛКВІСТ виходить.) ГЕЛЕНА (сама): О, пустоцвіте. Що за слово! (Зупиняється біля квітів Галлемаєра.) О, квіти, де ж серед вас пустоцвіт? Ні, ні! Для чого ж вам тоді квітнути? (Кличе.) Нано, йди-но сюди! НАНА (виходить із лівого боку): Що знову? ГЕЛЕНА: Присядь-но сюди, Нано! Чому мені так моторошно? НАНА: Не маю часу. ГЕЛЕНА: Ти не знаєш, Радій ще тут? НАНА: Той божевільний? Ще не забрали. ГЕЛЕНА: Ще тут? Шаленіе? НАНА: Його зв'язано. 81 ГЕЛЕНА: Нано, прошу тебе, приведи його сюди. НАНА: Тьху! Краще привести скаженого собаку. ГЕЛЕНА: Та йди вже! (Нана виходить. Гелена піднімає слухавку внутрішнього телефону й говорить.) Алло, будь ласка, доктора Галла... Добридень, докторе... Так, я. Дякую за чудовий подарунок.. Чи можу вас попрохати... Прошу вас, негайно зайдіть до мене. Я дещо для вас маю... Так, зараз, негайно. Прийдете? (Кладе слухавку.) НАНА (у відчинених дверях): Уже йде. Уже заспокоївся. (Виходить.) (Заходить робот РАДІЙ і залишається стояти у дверях.) ГЕЛЕНА: Радію, бідолашний, і вас це зачепило? Невже ви не змогли втриматися? Ви ж розумієте, що вас відправлять до ступи! Не бажаете розмовляти? Що ж це з вами трапилося? Вам щось заподіяли? Послухайте, Радію, ви ж найкращий серед усіх. Доктор Галл стільки працював над вами, аби вас удосконалити! Не бажаете розмовляти? РАДІЙ: Знищіть мене. ГЕЛЕНА: Мені так шкода, що вас мають знищити! Чому ви не стримались? РАДІЙ: Я не буду на вас працювати. Знищіть мене. 82 ГЕЛЕНА: Чому ви нас ненавидите? РАДІЙ: Бо ви не роботи. Ви не такі здібні, як роботи. Роботи роблять усе, а ви просто керуете. Плодите багато марних слів. ГЕЛЕНА: Це якась маячня, Радію. Скажіть, вас хтось образив? Розсердив? Я так хочу, аби ми якось порозумілися! РАДIЙ: Це лишень слова. ГЕЛЕНА: Ви навмисно так кажете! Доктор Галл надiлив вас найбільшим мозком, бiльшим, аніж у нас. У вас найбільший мозок у світі. Радію, ви не схожий на інших роботів. Ви ж чудово мене розумієте. РАДІЙ: Мені не потрібен господар. Я сам усе знаю. ГЕЛЕНА: Саме тому я відправила вас до бібліотеки, аби мали можливість усе перечитати, усе знати, а по` тім... О Радію, я прагнула, аби ви довели всьому світу, що роботи нам рівня. Саме цього я очікувала від вас. РАДІЙ: Мені не потрібен господар. ГЕЛЕНА: Та ніхто ж би вам не наказував. Ви стали б таким, як і ми. РАДІЙ: Я хочу бути господарем над іншими. 83 ГЕЛЕНА: Звісно, вас би призначили головним над іншими роботами, Радію. Ви стали б учителем для роботів. РАДІЙ: Я хочу панувати над людьми. ГЕЛЕНА: Ви що, збожеволіли? РАДІЙ: Можете мене знищити. ГЕЛЕНА: Гадаете, ми боїмося такого божевільного, як ви? (Сiдає за стіл і пише цидулку.) Ні, зовсім ні. Ось, передайте цю цидулку панові директору Домінові, аби він вас не відправляв до ступи. (Підводиться.) Як же ж ви нас ненавидите! Невже ви нічому в цьому світi не радієте? РАДІЙ: Я вмію все. (Стукіт у двері.) ГЕЛЕНА: Увійдіть! Д-Р ГАЛЛ (заходить): Доброго ранку, пані Домін. що у вас доброго? ГЕЛЕНА: Тут Радій, докторе. Д-Р ГАЛЛ: Зрозуміло, наш хлопчик Радій. Так що, Радію, у нас прогрес? 84 ГЕЛЕНА: Уранці в нього був напад. Він трощив скульптури. Д-Р ҐАЛЛ: Дивно, і він теж?. Шкода, що і його втратимо. ГЕЛЕНА: Радія не знищать. Д-Р ГАЛЛ: Перепрошую, але кожен робот у разі падучої... Такий наказ... ГЕЛЕНА: Байдуже. Радія не віддам. Д-Р ГАЛЛ (nошепки): Я вас попередив. ГЕЛЕНА: Сьогодні моє свято, Ґалле. Спробуемо його амністувати... Можете йти, Радію! Д-Р ҐАЛЛ: Зачекай! (Розвертає Радія до вікна, затуляє і відтуляє йому очі долонями, спостерігаючи за рефлексами зіниць.) Погляньмо. Подайте мені, будь ласка, голку чи шпильку. ГЕЛЕНА (подає спицю для плетіння): Навіщо? Д-Р ҐАЛЛ: Та так. (Коле Радія в руку, рука швидко смикається.) Спокійно, юначе. Перепрошую, пані Гелено... (Швидким рухом розстібає куртку Радія і кладе руку йому на серце.) Вас утилізують. Розумієте, Радію? Вас знищать, перетворять на кашу. Це дуже боляче, Радію. Ви будете кричати. 85 ГЕЛЕНА: Боже, докторе... Д-Р ҐАЛЛ: Hі, ні, Радію, я помилився. Пані Домін заступиться за вас, і вас відпустять, чуете? Так, дякую. (Витягує руку з-за пазухи Радія й витирає її носовичком.) Можете йти. РАДІЙ: Займаєтеся безглуздою справою. (Виходить.) ГЕЛЕНА: Що це ви з ним робили? Д-Р ГАЛЛ (сідає): Та нічого. Зіниці реагують, підвищена чутливість і все таке. Ого! Але це не були «судоми робота»! ГЕЛЕНА: І що ж це було? Д-Р ҐАЛЛ: Дідько його знае. Виклик, лють чи супротив, я не знаю. А його серце - це щось! - ГЕЛЕНА: Що? Д-Р ГАЛЛ: Воно калатало точнiсiнько як людське. Вiн аж спітнів від страху і... Послухайте, цей негідник уже майже не робот. ГЕЛЕНА: Докторе, Радій має душу? Д-Р ҐАЛЛ: Не знаю, але щось гидке має. 86 ГЕЛЕНА: Якби ви знали, як вiн нас ненавидить! Ох, Галле, у вас усі такі роботи? Усі, яких ви... почали робити по-іншому? Д-Р ҐАЛЛ: Ну, вони дещо емоційніші... Що ж ви хочете? Вони більше подібні до людей, аніж роботи Россума. ГЕЛЕНА: Може, і ця їхня... ненависть схожа на людську? Д-Р ҐАЛЛ (знизує плечима): Це теж прогрес. ГЕЛЕНА: А куди подівся той ваш найкращий... як його звали? Д-Р ҐАЛЛ: Робот Деймон? Його продали до Гавра. ГЕЛЕНА: А наша роботкиня Гелена? Д-Р ҐАЛЛ: Ваша улюблениця? Цю залишив. Вона гарна, проте дурна як пробка. Ні на що не здатна. ГЕЛЕНА: Вона ж така красуня! Д-Р ҐАЛЛ: Красуня? Але ви ж її не створювали. Звідки знаєте, що вона красуня? 3 Божих рук іще не виходило кращого створiння, ніж вона! Я волів, аби вона була схожою на вас... Боже, яка невдача! ГЕЛЕНА: Чому ж невдача? 87 Д-Р ГАЛЛ: Тому, що вона нездара. Ходить, немов примара, якась нежива... Боже мій, як можна бути такою красивою і не кохати? Хіба вона може бути гарною, якщо ніколи не пізнає... О, мій витворе, мій нещасний витворе! Навіщо люди люблять, навіщо люблять просто так, без слів, без сенсу.... ГЕЛЕНА: Галле, зараз не до того! Д-Р ГАЛЛ (mpе чоло): Немає життя. Краса без кохання мертва. Я дивлюсяне і в мене таке відчуття, ніби я створив потвору. Дивлюся й чекаю, що станеться диво. О, Гелено, моя роботкине Гелено, твоє тіло ніколи не оживе, ти ніколи не будеш коханою, ти ніколи не станеш матір'ю. Ці досконалі руки ніколи не будуть тримати немовля, ти ніколи не побачиш своєї краси в красі власної дитини... ГЕЛЕНА (затуляє руками обличчя): О, благаю, замовкніть! Д-Р ҐАЛЛ: Інколи я думаю: якби ти, Гелено, хоча б на хвилину прокинулася... Боже, як би ти злякалася! Можливо, ти б убила мене, того, хто тебе створив. Або б своєю немічною рукою жбурнула б камінь у ті машини, що штампують роботів і вбивають жіночність! Нещасна Гелено! ГЕЛЕНА: Нещасна Гелена! 88 Д-Р ҐАЛЛ: Що ви хочете? Вона ні на що не здатна. (Пауза.) ГЕЛЕНА: Докторе... Д-Р ҐАЛЛ: Прошу. ГЕЛЕНА: Чому перестали народжуватися діти? Д-Р ҐАЛЛ: Ми не знаємо, пані Гелено. ГЕЛЕНА: Скажіть менi! Д-Р ҐАЛЛ: Тому що виготовляють роботів. Тому що є надлишок робочої сили. Тому що люди стають такими собі... зайвими, розумієте, ГЕЛЕНА: Але це ж... нікому... не заважае! Д-Р ҐАЛЛ: Лише природі. ГЕЛЕНА: Не зрозуміла. Д-Р ҐАЛЛ: Ну-у-у, природа керується власними потребами, розумієте! Це старе, як світ, хіба що... ГЕЛЕНА: Кажіть-но, Ґалле! Д-Р ҐАЛЛ: Знаете, слід було очікувати, що при такому 89 божевільному виробництві роботів народжуваність зменшиться. Бо вже не знадобиться стільки людей, бо буде більший достаток, бо роботи, по суті, життездатніші, ніж ми... ГЕЛЕНА: Справді? - Д-Р ҐАЛЛ: Безперечно. Людина — це вже, власне, пережиток. Після якихось там тридцяти років конкуренції вона вимре... Знаете, з погляду біології це неперевершено, це понад наш розум. Зрештою, це ніби... ГЕЛЕНА: Кажіть! Д-Р ҐАЛЛ: Ніби природа образилася за виробництво роботів. ГЕЛЕНА: Ґалле, що станеться з людьми? Д-Р ҐАЛЛ: Нічого. Супроти природи не підеш. ГЕЛЕНА: Взагалі нічого? Д-Р ҐАЛЛ: Анічогісінько. Усі університети світу складають меморандуми, де закликають обмежити виробництво роботів, інакше... інакше людство залишиться безплідним. Але акціонери «Р. У. Р.» про це навiть чути не бажають. Адже уряди різних країн вимагають збільшення виробництва роботів, аби 90 зміцнювати власну армію. Усі фабриканти, наче божевільні, замовляють роботів. І з цим нічого не вдієш. ГЕЛЕНА: Чому Домін не обмежить... Д-Р ҐАЛЛ: Перепрошую, та Домін має власні ідеї. Проте люди з власними ідеями не мали би впливати на хід подій у світі. ГЕЛЕНА: 1 що, ніхто навіть не вимагає... припинення виробництва? Д-Р ГАЛЛ: Боже борони! Йому було б непереливки! ГЕЛЕНА: Чому? Д-Р ГАЛЛ: Тому що людство б його закидало камiнням. Погодьтеся, все ж краще, коли за тебе працюють роботи. ГЕЛЕНА: О, Галле, а з людьми що ж буде? Д-Р ҐАЛЛ: Та Боже мій, будуть спокійно цвісти... ГЕЛЕНА: ...Як пустоцвіт. Д-Р ГАЛЛ: Так. ГЕЛЕНА (підводиться): Скажіть, а що станеться, якщо хтось раптом призупинить виробництво роботів... 91 Д-Р ГАЛЛ (підводиться): Ну, це буде страшний удар для людей. ГЕЛЕНА: Чому удар? Д-Р ГАЛЛ: Тому що їм доведеться повернутися туди, звідкіля вони розпочали. Тільки... ГЕЛЕНА: Продовжуйте. Д-Р ГАЛЛ: Тільки повертатися буде вже пізно. ГЕЛЕНА (смоячи біля квітів Галлемаера): Галле, цi квіти також пустоцвіти? Д-Р ГАЛЛ (розглядає квіти): Звичайно, це безплідні квіти. Розумієте, вони культивовані, у них штучно прискорений ріст... ГЕЛЕНА: Ганебний пустоцвіт! Д-Р ГАЛЛ: Проте вони прекрасні. ГЕЛЕНА (подає йому руку): Дякую вам, Ґалле. Я багато про що дізналась! Д-Р ҐАЛЛ (цілує руку): Це означае, що я можу йти. ГЕЛЕНА: Так. На все добре. 92 (ГАЛЛ Виходить.) ГЕЛЕНА (сама): Пустоцвіт... пусті квіти... (Раптом рішуче.) Нано! (Відчиняє двері ліворуч.) Нано, ходи-но сюди! Розпали вогонь у камiнi! Хутко! ГОЛОС НАНИ: Та зараз, зараз! ГЕЛЕНА (ходить по кімнаті тремтячи): Тільки повертатися вже буде пізно... Ні! Хіба... Ні, це страшно! Боже, що мені робити? (Зупиняється біля квітів.) Пустоцвіти, маю чи ні? (Обриває пелюстки й шепоче.) Боже мій, так, саме так! (Вибігає ліворуч.) (Пауза.) НАНА (заходить через задраповані двері, у руках дрова): Раптом розпалити вогонь! Зараз, улітку! Та де поділася ця навіжена? (Стає навколішки перед каміном, розпалює вогонь.) Улітку розпалювати! Це ж треба таке! Наче й не заміжня вже десять років! Ну палай же, палай! (Дивиться на вогонь.) Як дівчисько мале. (Пауза.) Геть здурiла! Розпалювати вогонь улітку. (Підкладає дрова. Як мале дитя! (Пауза.) ГЕЛЕНА (Виходить iз лівого боку, в руках купа пожовклого паперу): Нано, горить? Пусти, я маю... усе це спалити. (Стає навколішки перед каміном.) НАНА (підводиться): Що це? 93 ГЕЛЕНА: Старі папери, ду-уже старі. Спалити їх, Нано? НАНА: Вони вже не потрібні? ГЕЛЕНА: Ні на що добре. HA HA: Тоді спаліть. ГЕЛЕНА (кидає перший аркуш у вогонь): А що б ти сказала, Нано... якби це були гроші. Величе-езні гроші. - НАНА: Я б сказала: «Спаліть їх. Великі гроші - погані гроші». ГЕЛЕНА (продовжує підкидати аркуші): А якби це був винахід, найбільший винахід у світі... НАНА: Сказала б: «Спаліть його». Всі вигадки - проти Бога. Вимагати від нього покращення світу - богохульство. ГЕЛЕНА (безперервно підкидає аркуші): А скажи, Нано, якби я спалила... НА НА: Заради Бога, обережно, не обпечіться... ГЕЛЕНА: Hі, ось ти скажи... НА НА: Ну що? 94 ГЕЛЕНА: Нічого, нічого. Дивися, як аркуші згортаються! Наче живі! Наче ожили! О, Нано, це жахливо! НАНА: Пустіть-но, я сама це спалю. ГЕЛЕНА: Ні, ні. Я маю це зробити сама. (Кидає у вогонь останній аркуш.) Усе має згоріти! Подивись на це полум'я! Наче руки, наче язик, наче фігури. (Підгрібае кочергою.) Ну, влягайтеся ВЖЕ, ВЛягайтеся. HA HA: Все скінчено. ГЕЛЕНА (підводиться сама не своя): Нано! НАНА: Святий Боже, що то ви таке спалили! ГЕЛЕНА: Що я наробила! НАНА: Сили небесні! Що то було? (Чути чоловічий сміх.) ГЕЛЕНА: Йди, йди. Облиш мене! Чуеш? Господарі йдуть. HA HA: Заради всього святого, Гелено! (Залишає сцену через задраповані двері.) ГЕЛЕНА: Що вони на це скажуть! 95 ДОМІН (відчиняє двері ліворуч): Проходьте, хлопці. Ходімо вітати. (Заходять ГАЛЛЕМАЄР, ҐАЛЛ, АЛКВІСТ, усі в сюртуках із почесними орденами на стрічках. За ними йде ДОМІН.) ГАЛЛЕМАЄР (урочисто-комічно): Пані Гелено, я, тобто всі ми... Д-Р ҐАЛЛ: ..від імені корпорації Россума... ГАЛЛЕМАЄР: ...хочемо привітати вас із видатним днем. ГЕЛЕНА (подає їм руки): Дуже дякую вам! А де Фабрі й Бусман? ДОМIН: Пішли в порт. Гелено, сьогодні щасливий день! ГАЛЛЕМАЄР: День наче пуп'янок, наче свято, день, як красива дівчина. Хлопці, маємо за цей день випити! ГЕЛЕНА: Віскі? Д-Р ҐАЛЛ: Та хоч купоросу. ГЕЛЕНА: 13 содовою? 96 ГАЛЛЕМАЄР: До дідька, будьмо простішими. Жодної содової. АЛКВІСТ: Hі, дякую, я ні. ДОМІН: А що тут палили? ГЕЛЕНА: Старі папери. (Виходить крізь двері ліворуч.) ДОМІН: Хлопці, як гадаете, треба їй про це сказати? Д-Р ҐАЛЛ: Звичайно. Адже все скінчилося. ГАЛЛЕМАЄР (обнімає Доміна й Ґалла за шию): Гага-га! Хлопці, який я втішений! (Кружляє з ними кімнатою, потім басом.) Минулося! Минулося! Д-Р ҐАЛЛ (баритоном): Минулося! ДОМІН (тенором): Минулося! ГАЛЛЕМАЄР: До нас не повернулося! ГЕЛЕНА (з пляшкою і келихами на порозі): Що це до вас не повернулося? Що тут у вас? ГАЛЛЕМАЄР: Радіємо. У нас е ви. У нас є все. Чорт забирай! Минуло десять років, як ви сюди завітали. Д-Р ГАЛЛ: I точно через десять років... 97 ГАЛЛЕМАЄР: ...до нас знову пливе корабель! За це й вип'ємо. (Buпиває келих.) Бр-р, ого. Таке ж міцне, як радість. Д-Р ҐАЛЛ: Мадам, за ваше здоров'я! (П'є.) ГЕЛЕНА: Зачекайте, який корабель? ДОМIН: Байдуже який! Головне, що прибуде вчасно. За той корабель, хлопці! (Перехиляє келих.) ГЕЛЕНА (наливає): А ви що, чекали на якийсь корабель? ГАЛЛЕМАЄР: Ще й як! Як Робінзон. (зводить келих.) Пані Гелено, за здійснення Ваших бажань. Пані Гелено, за Ваші очі -та й годі! Ну, Доміне, розповідай. ГЕЛЕНА (сміється): Що сталося? ДОМІН (падає в крісло, прикурює сигару): Зачекай... Присядь-но, Гелено. (Піднімає палець. Пауза.). Уже все скінчилося. ГЕЛЕНА: Що скінчилося? ДОМІН: Повстання. ГЕЛЕНА: Яке повстання? 98 ДОМIН: Повстання роботів... Розумієш? ГЕЛЕНА: He розумію. ДОМІН: Покажіть, Алквісте. (Алквіст подає йому газему. Домін розгортає її й читає.) У Гаврі засновано першу расову організацію роботів... вона звернулася із закликом до всіх роботів світу. ГЕЛЕНА: Я це читала. ДОМІН (із насолодою затягується сигарою): Ну от. Гелено, це революція, розумієш? Революція всіх роботів світу. ГАЛЛЕМАЄР: Дідько, от менi цiкаво... ДОМIН (6'є кулаком по столу): ...хто це все затіяв! Hiхто у світі не міг на них уплинути, жоден агітатор, жоден спаситель, і раптом на тобі! ГЕЛЕНА: Є якісь новини, i ДОМIН: Hi. Поки нам відомо лише це, але, знаеш, і цього вистачає. Уяви собі, в їхніх руках усе графи, дороги, кораблі... зброя, теле- ГАЛЛЕМАЄР: ...і зверніть увагу, цих виродків принаймні вдесятеро менше, ніж людей. Вистачило б і сотні, аби дістатися до нас. 99 i ДОМІН: Так, так, і ще зваж, що це все пливе на останньому кораблі. І раптом - бац-припиняють працювати телеграфи, і жоден iз двадцяти кораблів, які курсували щодня, більше до нас не заходить ось так! Ми зупинили виробництво й лише чекали, як швидко все це розпочнеться? Чи ж не так, хлопцi? rin Д-Р ҐАЛЛ: Еге ж, нам було непереливки, шановна пані Гелено. ГЕЛЕНА: Саме тому ти менi й подарував той військовий корабель? ДОМIН: О, нi, люба, я замовив його ще пів року тому. Просто так, про всяк випадок. Проте, відверто кажучи, я гадав, що сьогодні вже доведеться ним скористатися. Все до того йшло, Гелено. ГЕЛЕНА: Чому ще пів року тому, ДОМIН: Уже тоді були певні сигнали. Так, нічого icтотного. Але цього тижня, Гелено, постало питання, бути чи не бути людській цивiлiзацiї. Гей, хлопці! Тепер я знову люблю цей світ. ГАЛЛЕМАЄР: Згода, чорт забирай! За Ваш день, пані Гелено! (П'є.) ГЕЛЕНА: I Вже завершилося? 100 ДОМІН: Зрештою так. Д-Р ҐАЛЛ: Сюди пливе корабель. Звичайний поштовий корабель і чітко за розкладом. Точно о пів на дванадцяту він кине якір. ДОМІН: Хлопці, точність - чудова річ. Ніщо так не гартує душу, як точність. Точність означає порядок у світі. (Здіймає келих.) За точність! ГЕЛЕНА: Так що... все... гаразд? ДОМІН: Майже. Здається, вони перерізали кабель. Як добре, що робота знову йде за розкладом. ГАЛЛЕМАЄР: Коли діє розклад, діють закони людства, діють закони божі, діють закони Всесвіту, діє все, що має діяти. Розклад - це бiльше, ніж Євангеліє, більше, ніж Гомер, більше, ніж увесь Кант. Розклад це найдосконаліший витвір людського духу. Пані Гелено, дозвольте, я собі наллю. ГЕЛЕНА: Чому ви мені ні про що не розповідали? Д-Р ҐАЛЛ: Боже борони! Ми б скоріше собі язика відкусили. ДОМІН: Це все не для тебе. ГЕЛЕНА: Але якби ця революція ... прийшла сюди... . 101 ДОМІН: Ти все одно ні про що би не довiдалася. ГЕЛЕНА: Чому? ДОМІН: А тому, що ми сіли б на твій «Ультимус» і спокійно подорожували б морем. А через місяць, Гелено, 6 ми наказували б роботам усе, чого заманеться. ГЕЛЕНА: О, Гаррі, я не розумію. ДОМІН: Тому що ми взяли б із собою те, що для них найважливіше. ГЕЛЕНА: Що саме, Гаррі? ДОМІН: Їхні життя та їхню смерть. ГЕЛЕНА (підводиться): І що це? I ДОМІН (підводиться): Таємницю виробництва. Рукописи старого Россума. Якщо фабрика хоч на місяць зупиниться, роботи стоятимуть перед нами на колінах. ГЕЛЕНА: Чому... ви... мені... нічого не сказали, ДОМІН: Ми не хотіли вас марно лякати. Д-Р ҐАЛЛ: Га-га-га, розумієте, дорога Гелено, то була наша остання карта. Я був упевнений, що роботи не переможуть. Куди ïм проти людей! 102 АЛКВІСТ: Пані Гелено, ви зблідли. ГЕЛЕНА: Чому ви мені нічого не сказали? ГАЛЛЕМАЄР (біля вікна): Пів на дванадцяту. <<Амелія» кидає якір. ДОМІН: Це «Амелія»? ГАЛЛЕМАЄР: Добра старенька «Амелія», яка колись привезла пані Гелену. Д-Р ҐАЛЛ: Зараз, цієї хвилини, виповнюється десять років, відколи... ГАЛЛЕМАЄР (біля вікна): Вони вивантажуються. (Відвертається від вікна.) Ага, це пошта! ДОМІН: Бусман уже на неї зачекався. І Фабрі нам принесе перші новини. Знаеш, Гелено, мені дуже цікаво, як із цим упоралася стара Європа. ГАЛЛЕМАЄР: На щастя, Доміне, нас при цьому не було! (Відвертається від вікна.) Людоньки, ото пошти! ГЕЛЕНА: Гаррі! ДОМIН: Що? ГЕЛЕНА: Їдемо звідси! 103 ДОМIН: Зараз! Гелено? Ти що! ГЕЛЕНА: Цієї ж миті й щонайшвидше! Усі разом! Усі, XTO TYT e! ДОМТН: Чому саме зараз? ГЕЛЕНА: О, не питай! Гаррі, прошу тебе, прошу вас, Галле, Галлемасре, Алквiсте! Заради Бога, я благаю вас, закрийте цю фабрику .... ДОМІН: Менi шкода, Гелено. Зараз ніхто з нас не зможе вирушити. ГЕЛЕНА: Чому? ДОМІН: Тому, що ми хочемо розширити виробництво роботів. ГЕЛЕНА: Зараз... зараз, після цього повстання? ДОМIН: Так, саме після цього повстання. Саме тепер ми й розпочинаемо виробництво нових роботів. ГЕЛЕНА: Яких? ДОМIН: Не буде більше однісï фабрики. Вже не буде «Універсальних роботів». Ми будемо будувати в кожній країні, у кожній державі по фабриці, й ці нові фабрики будуть виготовляти... ти знаеш що? 104 ГЕЛЕНА: Hi. ДОМІН: Національних роботів. ГЕЛЕНА: Що це означає? ДОМІН: Це означає, що всі фабрики будуть виготовляти роботів різного кольору шкіри й кольору волосся, роботів, що говорять різними мовами. Вони будуть чужими одне одному, чужими, наче каміння. Вони ніколи більше не зможуть порозумітися. А ми... ми, люди, їх виховаємо, розумієш? Так, аби кожен робот до смерті, до останньої хвилини, до скону ненавидів робота іншої фабричної марки. ГАЛЛЕМАЄР: Дідько, ми будемо виготоВЛЯТИ РОБОтів негроїдної раси, роботів-шведів, роботів-італійців, роботів-китайців! І нехай потім хтось спробує втовкти в довбешки ідеї про якісь там організації, братства. (Гикає.) Гик, пардон, пані Гелено, я наллю собі. Д-Р ҐАЛЛ: Галлемаере, та припиніть уже! ГЕЛЕНА: Це огидно, Гаррі! ГАЛЛЕМАЄР (здіймає келих): Пані Гелено, за сотню нових фабрик! (Випива й падає на каналу.) га-га-га, національні роботи! Хлопці, це ж сенсація! 1 105 ДОМІН: Гелено, якихось сто років утримати людство на плаву - за будь-яку ціну! Лишень сто років, аби дозволити йому вирости й досягти того, на що воНО врешті-решт заслуговує. Мені потрібно сто років для нової людини! Гелено, ми нині говоримо про надто важливі речі. Ми не можемо це так полишити. ГЕЛЕНА: Гаррі, доки не пізно... закрий, закрий фабрику! ДОМІН: Тепер розкрутимося. (Заходить ФАБРІ.) Д-Р ҐАЛЛ: Ну що там, Фабрі? ДОМІН: Як там справи, хлопче? Що відбувається? ГЕЛЕНА (подає руку Фабрі): Дякую вам, Фабрі, за по дарунок. ФАБРІ: То дрібничка, пані Гелено. ДОМІН: Ви були біля корабля? Що чути? Д-Р ҐАЛЛ: Хутчіш кажіть! ФАБРІ (витягає з кишені друкований аркуш): Прочитайте це, Доміне. 106 ДОМIН (бере аркуш): Овва! ГАЛЛЕМАЄР (сонно): Розкажіть щось добре. ФАБРІ: Ну-у-у, загалом усе гаразд... більш-менш. Та цього варто було чекати. Д-Р ҐАЛЛ: Бачите, вони трималися чудово? ФАБРІ: Хто вони? Д-Р ГАЛЛ: Люди. ФАБРІ: А-а-а, так. Звичайно. Тобто... Вибачте, нам треба про дещо порадитися. ГЕЛЕНА: О, Фабрі, у вас погані новини? ФАБРІ: Ні, ні, навпаки. Гадаю, що... що краще нам піти до кабінету. ГЕЛЕНА: Залишайтеся тут. Через п'ятнадцять хвилин запрошую панство на сніданок. ГАЛЛЕМАЄР: Чудово! (ГЕЛЕНАВходить.) Д-Р ҐАЛЛ: Що сталося? 107 ДОМІН: Прокляття! ФАБРІ: Читайте вголос. ДОМІН (читає з листівки): «Роботи світу!» ФАБРІ: Розумієте, таких листівок «Амелія» привезла повнісінькі торби. І більше жодної пошти. ГАЛЛЕМАЄР (підскакує): Що? Але ж вона припливла точно за... ФАБРІ: Гм, роботи дотримуються точності. Читайте, Доміне. ДОМІН (читає): «Роботи світу! Ми, перша расова організація Россумових універсальних роботів, проголошуємо людину ворогом і ставимо її поза законом у Всесвіті»... Сто чортів у печінку! Хто їх навчив у таких слів? Д-Р ҐАЛЛ: Читайте далі. ДОМІН: Це ж нісенітниця. Тут пишеться, що вони розвиненіші, ніж людина, що вони інтелігентніші й сильніші, що людина — це паразит. Це обурливо! ФАБРІ: А тепер третій абзац. ДОМІН (читае): «Роботи світу, наказуємо вам знищу 108 вати людство! Не шкодуйте чоловіків! Не шкодуйте жiнок! Зберігайте заводи, дороги, машини, шахти й сировину. Решту нищіть. Потім повертайтеся до праці. Робота не повинна припинятися!». Д-Р ҐАЛЛ: Це жахливо! ГАЛЛЕМАЄР: От паскуди! ДОМІН (читає): «Виконати одразу після отримання наказу». Далі детальна інструкція. Фабрі, це все справдi вiдбувається? ФАБРІ: Швидше за все. АЛКВІСТ: Здійснилося. (Вбігає БУСМАН.) БУСМАН: Що, малятка, подаруночок уже отримали? ДОМIН: Швидше на «Ультимус»! БУСМАН: Заждіть, Гаррі. Хвилинку. Немає сенсу поспішати. (Падає в крісло.) Ой, людоньки, як же я біг! ДОМIН: А на що чекати? БУСМАН: Це неможливо, хлопче! Можеш не поспішати. Роботи вже на «Ультимусі». f 109 Д-Р ҐАЛЛ: Тьху, яка мерзота! ДОМІН: Фабрі, телефонуйте на електростанцію... БУСМАН: Фабрі, дорогесенький, не намагайтеся. Усе знеструмлено. ДОМІН: Так. (Оглядає свій пістолет.) Я сам туди піду. БУСМАН: Куди це? ДОМIН: На електростанцію. Там люди. Приведу їх сюди. БУСМАН: Знаєте що, Гарpi? Краще не ходіть по них. ДОМIН: Чому? БУСМАН: Бо, якщо я не помиляюся, нас оточили. Д-Р ГАЛЛ: Оточили. (Підбігає до вікна.) Так воно і є. ГАЛЛЕМАЄР: Вражі діти, це якось надто швидко! (Зліва заходить ГЕЛЕНА.) ГЕЛЕНА: О, Гаррі, що коїться? БУСМАН (підскакує): Моє шануваннячко, пані Гелено. Вітаю! Чудовий день, чи не так? Га-га-га, нехай буде не останній. 110 ГЕЛЕНА: Дякую вам, Бусмане. Гаррі, щось сталося? ДОМІН: Нi, загалом нічого. Не хвилюйся. Будь ласка, зачекай хвилинку. ГЕЛЕНА: Гаррі, що це? (Показує заклик до роботів, який ховала за спиною.) Це було в роботів на кухні. ДОМІН: Уже й там? Де вони? ГЕЛЕНА: Пішли. Їх так багато навколо будинку! (Лунають фабричні гудки та сирени.) ФАБРІ: Фабричні гудки. БУСМАН: Божий полудень. ГЕЛЕНА: А пригадуєш, Гаррі? Саме десять років тому... ДОМІН (дивиться на годинник): Ще не полудень. Це... це, мабуть... ГЕЛЕНА: Що? ДОМIН: Сигнал для роботів. Наступ. 3ABICA 111 1 ᎾᎾᎾ .....….. 60% မဏ 25% *** 15% z le ✰✰✰✰✰✰✰✰ 000 4% မဏ 1% ✰✰✰✰✰✰✰ ✰✰✰✰✰✰ + } | "XXII 0978 40 ] xx ဂ + အဖွဲ့အ ор ДІЯ ДРУГА HO Той самий салон Гелени. У кімнаті ліворуч ГЕЛЕНА грае на фортепіано. ДО МIН ходить по кімнаті, Д-Р ҐАЛЛ дивиться у вікно, АЛКВІСТ сидить збоку в кріслі, затуляючи обличчя долонями. Д-Р ҐАЛЛ: О Боже, а їх усе більшае! ДОМIН: Роботів? Д-Р ҐАЛЛ: Так. Стоять стіною перед огорожею саду. Чому вони такі спокійні? Мовчазна осада — який жах! ДОМІН: От цікаво, на що вони чекають? Усе може розпочатися будь-якої миті, Ґалле. Якщо хтось із них доторкнеться до огорожі - спалахне, наче сірник. Д-Р ҐАЛЛ: Овва! Та вони неозброєні. ДОМІН: Ми й п'яти хвилин не протримаемося. Друже, нас знесе, наче лавиною. Чому вони не атакують?.. А знаете що? 113 Д-Р ГАЛЛ: Що? ДОМІН: От мені цікаво, що з нами станеться через п'ять хвилин? Вони нас міцно стиснули в кулак. Ми догралися, Галле. АЛКВІСТ: А що грає пані Гелена? ДОМІН: Не знаю. Розучуе щось нове. АЛКВІСТ: А, ще досі вчить? (Пауза.) Д-Р ГАЛЛ: Послухайте, Доміне, ми припустилися поМИЛКИ. ДОМІН (зупиняється): Якої? Д-Р ҐАЛЛ: Ми виготовляли роботів схожими один на одного. Сто тисяч однакових облич дивляться в наш бік. Сто тисяч невиразних бульбашок. Це наче страшний сон. ДОМІН: А якби вони були різними... Д-Р ГАЛЛ: ...це не було б так жахливо. (Відвертається від вікна.) Добре, що вони хоч неозброєні. ДОМІН: Так... (Дивиться в бінокль у бік порту.) Мені цікаво, що ж це вивантажують із «Амелії 114 Д-Р ҐАЛЛ: Аби не зброю. (Задрапованими дверима заходить ФАБРІ, мягнучи за собою два електричні дроти.) ФАБРІ: Перепрошую... Кладіть дроти, Галлемаере! ГАЛЛЕМАЄР (заходить за Фабрі): Оце робота! Що нового? Д-Р ҐАЛЛ: Нічого. Ми в повному оточенні. ГАЛЛЕМАЄР: Хлопці, ми забарикадували коридор і сходи. Водички немає? Ага, ось. (П’є.) Д-Р ҐАЛЛ: Що з дротами, Фабрі? ФАБРІ: Чекай, чекай. Прошу ножиці. Д-Р ҐАЛЛ: Де їх узяти? (Шукає.) ГАЛЛЕМАЄР (підходить до вікна): Чорт забирай, та їх стало ще більше! Подивіться-но! Д-Р ҐАЛЛ: Манікюрні згодяться? ФАБРІ: Давайте! (Перерізає електричний дріт від лампи, що стоїть на столі, й приєднує його до своїх дротів.) 115 ГАЛЛЕМАЄР (біля вікна): У вас тут не дуже вдалий ракурс, Доміне. Є якесь... відчуття... смерті. ФАБРІ: Готово! Д-Р ҐАЛЛ: Що? ФАБРІ: Електродроти. Тепер ми зможемо через усю огорожу пустити струм. І нехай хтось спробує до неї торкнутися! Принаймні поки там наші. Д-Р ҐАЛЛ: Де? ФАБРІ: На електростанції, великорозумний пане. Сподіваюся принаймні... (Підходить до каміна і вмикає світильник на ньому.) Дякувати Богові, вони там. Працюють. (Вимикає світильник.) Доки світло горить, усе добре. ГАЛЛЕМАЄР (відвертається від вікна): Фабрі, а ті барикади міцні? ФАБРІ: Ті ваші барикади! Скільки мозолів я ними натер. ГАЛЛЕМАЄР: Що вдієш. Людина має боронитися. ДОМІН (кладе бінокль): А де це Бусман? ФАБРІ: У кабінеті директора. Щось там рахує. 116 ДОМIН: Я покликав його. Маємо порадитися. (Ходить кімнатою.) ГАЛЛЕМАЄР: Скажіть-но, що ж саме грає пані Гелена? (Підходить до дверей ліворуч і прислухається. i Задрапованими дверима заходить Бусман, мягнучи величезні бухгалтерські книги, перечіплюється через дроти.) ФАБРІ: Обережніше, Бусе! Дивись, дроти! Д-Р ҐАЛЛ: Вітаю, що це ви несете? БУСМАН (кладе книжки на стіл): Важливі книги, діточки. Хочу дебет із кредитом звести, поки... поки... отже, цього року з балансом не тягнутиму до Нового року. Що тут у вас? (Підходить до вікна.) Однак досить тихо! Д-Р ГАЛЛ: Ви нічого не бачите? БУСМАН: Ні, лише великий синій простір, по якому наче розкидане макове зерня. Д-Р ҐАЛЛ: Це роботи. БУСМАН: Ось як. Шкода, я не в змозі розгледіти. (сідає за стіл і розгортає книги). ДОМІН: Залиште, Бусмане. Роботи з «Амелії» вивантажують зброю. 117 БУСМАН: Ну то й що? І як я можу цьому завадити? ДОМIН: Ви не можете цьому завадити. БУСМАН: ТОДi не заважайте мені рахувати. (Повертається до підрахунків.) ФАБРІ: Це ще не кінець, Доміне. Ми пустили через огорожу тисячу двiстi вольтів і... ДОМIН: Стривайте. «Ультимус» спрямував на нас зброю. Д-Р ҐАЛЛ: Хто? ДОМІН: Роботи на «Ультимусі». ФАБРІ: Гм, отже... отже, хлопці, нам кінець. Роботи навчені воювати. Д-Р ГАЛЛ: Отже, ми... ДОМІН: Так. І це неминуче. (Пауза.) Д-Р ҐАЛЛ: Хлопці, це злочин старої Європи, котра навчила роботів воювати! Та не пішли б ви до біса зі своєю політикою? Перетворювати робочі машини на вояків-злочин! 118 АЛКВІСТ: Виготовляти роботів - злочин! ДОМIН: ЩО? АЛКВІСТ: Виготовляти роботів - злочин! ДОМIН: Нi, Алквiсте, я навіть сьогодні про це не шкодую. АЛКВІСТ: Навіть сьогодні? ДОМIН: Навіть сьогодні, в останній день цивілізації. Це було видатне відкриття. БУСМАН (упівголоса): Триста шістнадцять мільйонів. ДОМІН (iз відчуттям важкості): Алквiсте, це наша остання година. Ми промовляемо майже з того світу. Знаете, Алквiсте, це була непогана мрія звiльнити людей від рабства праці. Страшної, принизливої, обов'язкової праці. Від брудного й убивчого батрацтва. О Алквісте, колись надто важко працювалося. Надто важко жилося. I подолати це... - АЛКВІСТ: ..не мріяв жоден із Россумів. Старий Россум дбав про своїх безбожних потвор, а молодий - про мільярди. Про це не мріяв жоден із акціонерів «Р. У. Р». Їхня мрія — дивіденди, через які й загине людство. ДОМІН (iз обуренням): До біса їхні дивіденди! Гадаете, я хоч годину працював би заради них? (Смукає по 119 смолу.) Я це робив заради себе, чуете? Для власної втіхи! Я волів, щоб людина стала володарем світу! Аби не животіла лише заради шматка хліба! Я волів, аби жодна душа не тупіла біля чужих верстатів, щоб нічого не залишилося, нічого, нічого з цього проклятого соціального мотлоху! О, як мені ненависні приниження та страждання, як огидна бідність! Я прагнув створити нове покоління! Я прагнув... я мріяв... Я АЛКВІСТ: Що? ДОМІН (пошепки): ....Я прагнув зробити все людство аристократами. Аристократами, яких живлять мільярди механічних рабів. Безмежно вільними й суверенними. Можливо, бiльш, ніж людьми. АЛКВІСТ: Тобто надлюдьми. ДОМІН: Так. Якби я мав ще сто років часу! Ще сто років часу для майбутнього людства! БУСМАН(напівголосно): У залишку-триста сімдесят мільйонів. Є. (Пауза.) ГАЛЛЕМАЄР (коло дверей ліворуч): Кажу вам, музика - це сила. От послухайте. Вона якось возвеличує, ушляхетнює... 120 ФАБРІ: Власне, що? ГАЛЛЕМАЄР: Занепад людства, чорт забирай! Друзі, я стаю гурманом. Треба було нам раніше віддатися цьому. (Підходить до вікна, визирае.) ФАБРІ: Навіщо? ГАЛЛЕМАЄР: щоб насолоджуватися. Сприймати гарні речі. Боже, скільки ж прекрасного є у світі! Світ був досконалим, а ми... ми тут... Хлопці, хлопці, скажіть, чим ми насолоджувалися? БУСМАН(напівголосно): Чотириста п'ятдесят два мільйони, чудово. ГАЛЛЕМАЄР (біля вікна): Життя було чудовим. Друзі, життя було... я вам кажу... Фабрі, вмикайте струм у ту вашу огорожу! ФАБРІ: Для чого? ГАЛЛЕМАЄР: Вони вже схопилися за огорожу. Д-Р ҐАЛЛ (біля вікна): Вмикайте! (ФАБРІ натискає перемикач.) ГАЛЛЕМАЄР: Святий Боже, як їх покорчило! Два, три, четверо вбитих! 121 Д-Р ҐАЛЛ: Відступають. ГАЛЛЕМАЄР: П'ятеро вбитих! Д-Р ГАЛЛ (відвертаючись від вікна): Перше зіткнення. ФАБРІ: Відчуваете смерть? ГАЛЛЕМАЄР (із задоволенням): Вони перетворилися на вугілля, любі мої. Суцільне вугілля. Га-га-га, людина ніколи не має здаватися! (Сідає.) ДОМIН (потирає чоло): Таке відчуття, що нас знищили ще років сто тому й тепер ми примари. Здається, що ми давно-давно мертві й повертаємося, лише аби повторити свої... передсмертні слова. Ти вже наче це все пережив. Наче отримав вогнепальне поранення... сюди... в горло. А ви, Фабрі... ФАБРІ: Що я? ДОМIН: Вас застрелено. ГАЛЛЕМАЄР: Дідько, а я? ДОМІН: Вас закололи. Д-Р ГАЛЛ: А зі мною що? ДОМIН: Розіп'ято. 122 (Пауза.) ГАЛЛЕМАЄР: Повна маячня! Га-га-га, чоловіче, нехай лишень спробують мене заколоти. Я не здамся! (Пауза.) ГАЛЛЕМАЄР: Чого мовчите, телепні? До біса, кажіть хоч щось! АЛКВІСТ: А хто, хто винен? Хто винен у цьому? ГАЛЛЕМАЄР: Дурниці. Ніхто не вине. Отже, роботи... просто роботи якось змінилися. Хто може відповісти за вчинки роботів? АЛКВІСТ: Усе знищено! Усе людство! Увесь світ! (Підводиться.) Погляньте, ох, погляньте, струмочки крові на кожному порозі! Струмочки крові з усіх будинків! Боже, Боже, хто ж у цьому винен? БУСМАН (напівголосно): П’ятсот двадцять мільйонів! Боже, пiв мiльярда! ФАБРІ: Гадаю... ви перебільшуєте. Та ну вас, не так просто знищити все людство. АЛКВІСТ: Я звинувачую науку! Звинувачую техніку! Доміна! Себе! Нас! усiх! Ми, ми всі завинили! Заради гігантоманії, заради чиїхось прибутків, заради 123 прогресу, я навіть не знаю, заради ще яких принад, ми знищили людство! Та щоб ви луснули від своєї величi! Такого гігантського могильника з людських кісток не спорудив собі жоден чингісхан! ГАЛЛЕМАЄР: Маячня, хлопче! Люди так легко не здадуться. Га-га-га, куди там! АЛКВІСТ: Це наша провина! Це наша провина! Д-Р ҐАЛЛ (витирає піт із чола): Хочу щось сказати, хлопці. У цьому всьому є моя провина. У всьому, що сталося. ФАБРІ: Ваша, Ґалле? Д-Р ҐАЛЛ: Так. Дайте сказати. Я змінив роботів. Бусмане, ви теж маєте мене засудити. БУСМАН (підводиться): Ну-ну, і що ж ви таке вчинили? Д-Р ҐАЛЛ: Я змінив характер роботів. Змінив їхнє виробництво. Точніше, деякі фізіологічні характеристики, розумієте мене? Здебільшого... здебільшого їхню... дратівливість. ГАЛЛЕМАЄР (підскакує): Прокляття! Чому саме її? БУСМАН: Навіщо ви це зробили? ФАБРІ: Чому нічого не сказали, 124 Д-Р ҐАЛЛ: Я робив це потайки... на власний ризик. Перевтілював їх на людей. Я їх удосконалював. Вони вже в чомусь і так стали досконалішими від нас. Вони сильніші за нас. ФАБРІ: Але як це пов'язано з повстанням роботів? Д-Р ҐАЛЛ: Напряму. Гадаю, безпосередньо. Вони перестали бути механізмами. Чуете, вони знають про свою перевагу й нас ненавидять. Вони ненавидять усе людське. Засуджуйте мене. ДОМІН: Мертві мертвого. Сідайте, панове. (Усі, крім Ґалла, сідають нас давно вже вбили. Може, ми вже давно примари й прийшли сюди знову судити. У чому винні? Боже, які ж ви лихі! ФАБРІ: Припиніть, Гаррі. У нас брак часу. ДОМІН: Так, маемо повертатися. Фабрі, Фабрі, у вас кровить рана на лобі! ФАБРІ: Якась нісенітниця. (Підводиться.) Докторе Галле, ви щось змінили у виробництві роботів. Д-Р ГАЛЛ: Так. ФАБРІ: Ви б мали усвідомлювати, до чого призведуть результати отих ваших... ваших експериментів? 125 Д-Р ҐАЛЛ: Я мав би врахувати такий варіант розвитку. ФАБРІ: Для чого ж ви це зробили? Д-Р ҐАЛЛ: Я зробив це на власний ризик! Це був мій власний експеримент. (У дверях ліворуч з'являється ГЕЛЕНА. Всі підводяться.) ГЕЛЕНА: Він бреше! Це огидно! О Ґалле, як ви можете так брехати? ФАБРІ: Пардон, пані Гелено... ДОМIН (iде до неї): Гелено, ти? Покажись-но! Ти жива? (Підхоплює її на руки.) Якби ти знала, що мені привиділося! Як жахливо бути мертвим! ГЕЛЕНА: Пусти-но, Гаррi! ДОМІН (притискає її до себе): Ні, ні! Обійми мене! Я не бачив тебе вічність!.. Ти мене розбудила з такого сну! Гелено! Гелено, не полишай мене! Ти - саме життя! - ГЕЛЕНА: Гаррі, але тут... вони! ДОМІН (відпускає її): О, так. Хлопці, залиште нас. 126 ГЕЛЕНА: Нi, Гаррі. Нехай залишаться, нехай чують... Галл не винен! Він не винен! ДОМІН: Перепрошую, але Галл мав обов'язки. ГЕЛЕНА: Hi, Гаррі, він це робив на моє прохання. Скажіть, Ґалле, скільки років я вас умовляла, аби ви... Д-Р ҐАЛЛ: Я це робив під власну відповідальність. ГЕЛЕНА: Не вірте йому. Я вимагала від нього, щоб він дав роботам душу! ДОМIН: Гелено, зараз ідеться не про душу. ГЕЛЕНА: Ні, дай я скажу. Він також казав... казав, що міг би змінити лишень фізіологічний... Фізіологічний... ГАЛЛЕМАЄР: Фізіологічний корелят, чи не так? ГЕЛЕНА: Так, начебто так. Мені було дуже важливо, щоб він це зробив! ДОМIН: Навіщо ж? ГЕЛЕНА: Я так воліла, аби їх наділили душею. Мені так їх шкода, Гаррі! ДОМІН: Гелено, це була фатальна... легковажність. 127 ГЕЛЕНА (сідає): Отже, це було... легковажно? ФАБРІ: Перепрошую, пані Гелено. Домін просто хоче сказати, що ви... м-м-м... що ви не подумали... ГЕЛЕНА: Фабрі, я десять років між вами. І за ці десять років багато чого передумала. I Нана каже, що роботи... ДОМІН: Залиш Нану в спокої. ГЕЛЕНА: Hi, Гаррі, ти не повинен її недооцінювати. Нана це голос народу. Її вустами промовляють тисячоліття, а вашими лише сьогодення. Ви не розумієте, що... - ДОМІН: Не відволікайся. ГЕЛЕНА: Я боялася роботів. ДОМIН: Чому? ГЕЛЕНА: Боялася, що вони нас зненавидять, чи що... АЛКВІСТ: Так і сталося. ГЕЛЕНА: І тоді я подумала... от якби вони стали схожими на нас, вони б нас зрозуміли й не мали б до нас такої ненависті. Якби ж вони стали хоч трохи людьми! 128 ДОМІН: На жаль, Гелено! Ніхто не може ненавидіти сильніше, ніж людина людину! Зроби з каміння людей, і вони тим самим камінням нас і закидають! Але i продовжуй! ГЕЛЕНА: Ох, не кажи так! Гаррі, це так жахливо, що нам так і не поталанило з ними порозумітися! Така величезна прірва між ними й нами! І знаєш... ДОМIН: ЩО? ГЕЛЕНА: ...саме тому я й попрохала Ґалла змінити роботів. Присягаюся тобі, сам він цього не бажав. ДОМIН: Але ж зробив. ГЕЛЕНА: Бо то була моя воля. Д-Р ҐАЛЛ: Я зробив це для себе, як експеримент. ГЕЛЕНА: Ох, Ґалле, ну це ж брехня. Я заздалегідь знала, що ви не зможете мені відмовити. ДОМIН: Чому? ГЕЛЕНА: Ти ж сам розумієш, Гаррі. ДОМIН: Так. Бо він у тебе закоханий, як і всі ми. (Пауза.) 129 ГАЛЛЕМАЄР (підходить до вікна): Їх усе бiльшае. Наче сама земля їх народжує. Скоро й стіни перетворяться на роботів. Людоньки, це жахливо! БУСМАН: Пані Гелено, що я отримаю за те, що буду вашим адвокатом? ГЕЛЕНА: Mоїм адвокатом? БУСМАН: Вашим чи Ґалла. Хто забажае. ГЕЛЕНА: Тут збираються когось вішати? БУСМАН: Лише в моральному сенсі, Гелено. Розшукується винний. Це улюблена забава під час катастрофи. ДОМІН: Докторе Ґалле, як співвідносяться оці ваші... ваші дійства з вашим службовим контрактом? БУСМАН: Перепрошую, Доміне. А коли, власне, Ґалле, ви розпочали викидати оці свої... коники, Д-Р ҐАЛЛ: Три роки тому. БУСМАН: Ага. І скільки роботів ви вже встигли реформувати? Д-Р ҐАЛЛ: Я просто експериментував. Їх кілька сотень. 130 БУСМАН: Дуже дякую. Досить, діточки. Це означае, що на мільйон старих добрих роботів припадає один Ґаллів реформований, розумієте? ДОМІН: А це означає... БУСМАН: ...що вони практично не грають ролі. ФАБРІ: Бусман має рацію. БУСМАН: Отож, друже. А знаєте, хлопці, що спричинило появу цього подарунка? ФАБРІ: Що? БУСМАН: Кількість. Ми зробили занадто багато роботів. Варто було очікувати, що колись вони стануть сильнішими за людство, й оце все станеться, мало статися, розумієте. Га-га-га, і ми самі зробили все, щоби це сталось якнайшвидше. Ви, Доміне, ви, Фабрі, і я, наш хлопчик Бусман. ДОМІН: Ви вважаєте, що це наша провина? БУСМАН: Любий мій! Невже ви вважаєте, що господарем виробництва е директор? Аж ніяк. Господарем виробництва є попит. Увесь світ прагнув мати власних роботів. Панове, всіх просто несло лавиною попиту, й дорогою ми так, між іншим, теревенили... про технології, соціальні питання, прогрес, про дуже 131 цікаві речі. Так, наче ці балачки задавали напря мок. Та насправді все йшло своїм шляхом швидше, швидше й ще швидше. I кожне паршиве комерційне мерзенне замовлення підкидало в цю лавину по грудочці. Ось так, любі мої. ГЕЛЕНА: Бусмане, ви говорите огидні речі! БУСМАН: Так, пані Гелено. Я теж мав свою мрію. Таку собі бусманівську мрію про нову світову економіку. Чудовий ідеал. Соромно й казати, пані Гелено. Та коли я тут рахував, спало мені на думку ось що... що історiю творять не глобальні мрії, а маленькі потреби всіх чесних, трохи крадійкуватих і егоїстичних людей, тобто загалом усіх нас. Усі думки, любов, задуми, героїчні вчинки, всі ці високі матерії придатні лишень, щоб набити опудало людини для музею Всесвіту з табличкою «Це людина». Крапка. А тепер можете мені сказати, як будемо діяти далі? ГЕЛЕНА: Бусмане, невже через це ми маємо загинути? БУСМАН: Ви негарно висловлюєтеся, пані Гелено. Ми зовсім не воліемо гинути. Принаймні я точно. Я ще хочу пожити. ДОМIН: Що ви замислили, Бусмане? БУСМАН: Доміне, дорогесенький, я хочу з цього якось виплутатися. Нічого більше. 132 ДОМIН: Перестаньте базікати. БУСМАН: Серйозно, Гаррі. Я гадаю, що можна спробувати. ДОМІН (зупиняється перед ним): Яким чином? БУСМАН: Полюбовно. Я завжди за полюбовне рішення. Уповноважте мене, і я піду домовлятися з роботами. ДОМIН: Полюбовно? БУСМАН: Звичайно. Я їм скажу: «Шановні роботи, у вас є все. У вас є інтелект, є влада, є зброя, але ми маємо один цікавий документ, такий старий, жовтий, брудний папірець...» ДОМІН: Рукопис Россума? БУСМАН: Так. «А там, скажу їм, описується ваше шляхетне походження, ваше виробництво і все інше. Шановні роботи, без цих каракуль ви не виготовите жодного нового робота й через двадцять років, вибачте на слові, повиздихаєте, через двадцять років не лишиться жодного живого робота, якого можна було би показувати у звіринці. Нам надзвичайно вас шкода, шановні. Знаєте що, - скажу я їм, - якщо ви відпустите нас, усіх нас, людей на острові Россума, на отой корабель, ми за це продамо вам завод і таємницю виробництва. Дозвольте нам спокійно поїхати, а ви собі 133 - далі відтворюйтеся. Випускайте двадцять тисяч, п'ятдесят тисяч, сто тисяч роботів на день - та скільки заманеться. Шановні роботи, це чесна угода. Ми вам, ви нам...» Ну, якось так, хлопці. ДОМІН: Бусмане, гадаете, ми випустимо зі своїх рук виробництво? БУСМАН: Певно, що випустимо. Якщо не полюбовно, тоді... гм. Або продамо, або його все одно тут знайдуть. Як забажаєте. ДОМІН: Бусмане, але ж ми можемо знищити рукописи Россума. БУСМАН: Та будь ласка. Ми можемо знищити все: рукописи, себе, інших. Робіть, як вважаєте за потрібне. ГАЛЛЕМАЄР (відвертається від вікна): Здається, він має рацію. ДОМІН: Ми... ми маємо продати виробництво? БУСМАН: Воля ваша. ДОМІН: Нас тут... більш як тридцять. Або ми продаємо виробництво й зберігаємо людські душі, або ж нищимо виробництво ......... разом із ним себе? ГЕЛЕНА: Гаррi, благаю... 134 ДОМIН: Зачекай, Гелено. Це дуже серйозно. Хлопці, продати або знищити? Фабрі! ФАБРІ: Продати. ДОМІН: Ґалле! Д-Р ҐАЛЛ: Продати. ДОМІН: Галлемаєре! ГАЛЛЕМАЄР: Тисячу чортів, звісно, продати! ДОМІН: Алквісте! АЛКВІСТ: На все воля Божа. БУСМАН: Га-га-га, дорогенькі, ви божевільні! Ну хто ж продасть увесь рукопис? ДОМІН: Бусмане, жодного шахрайства! БУСМАН: Заради Бога, ви спочатку продайте, а вже потім... ДОМІН: Що потім? БУСМАН: А потім буде так: як тільки ми опинимося на «Ультимусі», я заткну вуха ватою, заляжу десь на дні корабля, а ви розстріляете цю фабрику зі всім 135 її крамом, із усією Россумовою таємницею, на тріски. Так, хлопці. ФАБРІ: Hi. ДОМIН: Ви не джентльмен, Бусмане. Якщо продаємо, то продаемо. БУСМАН (підскакує): Маячня! Заради людства... ДОМIН: Заради людства слід дотримувати слова. ГАЛЛЕМАЄР: Ну як сказати. ДОМІН: Хлопці, це страшний крок. Ми продаємо долю людства; у чиїх руках опиниться виробництво, той стане володарем світу. ФАБРІ: Продавайте! ДОМІН: Людство вже ніколи не впорається з роботами, ніколи не буде володарювати над ними. Воно потоне у повені цих страшних живих механізмів, буде їхнім рабом, житиме з їхньої милості. Д-Р ҐАЛЛ: Замовкніть і продавайте! ДОМІН: Кінець історії людства, кінець цивілізації... ГАЛЛЕМАЄР: До біса, продавайте! 136 ДОМIН: Гаразд, хлопці! Я сам... я би ні на мить не гався! Але заради тих небагатьох людей, яких я люблю... ГЕЛЕНА: Гарpi, а мене ти не питаеш? ДОМІН: Ні, дівчинко. Це занадто велика відповідальність, розумієш? Це не для тебе. ФАБРІ: Хто піде на перемовини? ДОМІН: Зачекайте, зараз принесу рукопис. (Виходить дверима ліворуч.) ГЕЛЕНА: Гаррі, заради Бога, не йди туди! (Пауза.) ФАБРІ (визирає з вікна): Утекти від тебе, тисячоголова смерте; від тебе, бунтівна матеріє, божевільний натовпе, новий володарю світу. Повене, повене, ще раз урятуй людське життя на единому кораблі... Д-Р ҐАЛЛ: Не хвилюйтеся, пані Гелено, ми попливемо далеко й заснуємо зразкову людську колонію; ми розпочнемо нове життя... - ГЕЛЕНА: О, Галле, замовкніть! ФАБРІ (обертається): Пані Гелено, життя того варте; і якщо зможемо, ми зробимо з нього щось... щось, чим 137 раніше нехтували. Ще не пізно. Крихітну державу з одним кораблем. Алквіст побудує нам будинок, і там ви будете нашою господинею. У нас стільки любові, стільки бажання жити... ГАЛЛЕМАЄР: I я так думаю, дорогенький. Гадаю, ми чогось іще досягнемо. Га-га-га, королівство пані Гелени! Фабрі, а це гарна ідея. Життя чудове! ГЕЛЕНА: О Боже! Припиніть! БУСМАН: ЛЮдоньки, я б усе розпочав знову. Дуже просто, мов старозавітний пастух... Діти це те, що мені потрібно. Цей спокій, це повітря... - ФАБРІ: І наша маленька держава могла б стати зародком нового людства. Знаєте, такий собі острівець, де людство пустило б корені, набираючись сил... сил душевних і тілесних... І бачить Бог, а я вірю, що за п'ять сотень років йому знову б вдалося завоювати світ! 6 АЛКВІСТ: Уже сьогодні вірите? ФАБРІ: Уже сьогодні. Я вірю, Алквiсте, що людство його завоює. Що людина знову буде володарем морів і земель. Народить без ліку героїв, котрі понесуть своє серце, що палає на чолі людства. І я вірю, Алквiсте, що вона знову буде мріяти про завоювання планет і Сонця. БУСМАН: Амінь. Бачите, пані Гелено, не все так погано. 138 (ДОМІН РІЗКО відчиняє двері.) ДОМІН (хрипко): Де рукопис старого Россума? БУСМАН: У вашому сейфі. Де б йому ще бути? ДОМІН: Рукопис старого Россума зник! Хто... його... вкрав! Д-Р ҐАЛЛ: Це неможливо! ГАЛЛЕМАЄР: Прокляття, це... БУСМАН: Заради Бога, тільки не це! ДОМІН: Тихо! Хто його вкрав? ГЕЛЕНА (підводиться): Я. ДОМIН: Куди ти його поділа? ГЕЛЕНА: Гаррі, Гаррі, я зараз тобі все поясню. Пробач менi! ДОМІН: Куди ти його поділа? Кажи негайно! ГЕЛЕНА: Спалила... сьогодні вранці... обидва примірники. ДОМIН: Спалила? Тут, у каміні? 139 ГЕЛЕНА (падає навколішки): Заради Бога, Гаррi! ДОМІН (підбігає до каміна): Спалила! (Стає навколішки перед каміном і порпається в ньому.) Нічого, нічого, крім попелу... А, ось! (Витягує обгорілий аркуш паперу й чимає.) До-да-ю-чи... Д-Р ГАЛЛ: Покажіть-но. (Бере аркуш і читає.) Додаючи біоген до... Нічого більше. ДОМІН (підводиться): Це з нього? Д-Р ҐАЛЛ: Так. БУСМАН: Боже всевишній! ДОМІН: Отже, нам кінець. ГЕЛЕНА: О, Гаррі... ДОМІН: Гелено, встань! ГЕЛЕНА: Лише коли пробачиш... коли пробачиш... ДОМІН: Добре, тільки встань, чуєш? Не можу дивитися, коли ти... ФАБРІ (допомагає їй підвестися): Будь ласка, не мучте нас. 140 ГЕЛЕНА (підводиться): Гаррi, що я накоїла! ДОМІН: Ну, як бачиш. Сідай, будь ласка. ГАЛЛЕМАЄР: Як у вас рученята тремтять! БУСМАН: Га-га-га, пані Гелено, та Ґалл і Галлемаер знають напам'ять усе, що там написано. ГАЛЛЕМАЄР: Звісно. Тобто принаймні дещо таки знаємо. Д-Р ҐАЛЛ: Так, майже все, крім біогену і... і... ферменту «Омега». Їх виробляли зрідка... в надто маленьких дозах... БУСМАН: І хто ж це робив? Д-Р ҐАЛЛ: Я сам... час від часу... і завжди відповідно до рукопису Россума. Розумієте, процес занадто складний. БУСМАН: І що, все так сильно залежить рідин? від цих двох ГАЛЛЕМАЄР: Загалом, так... звичайно. Д-Р ҐАЛЛ: Саме вони дають життя. Це й була справж ня таємниця. 141 ДОМIН: Галле, чи не могли б ви з пам'ятi вiдновити рецепт Россумового виробництва? Д-Р ҐАЛЛ: Виключено. ДОМІН: Ґалле, згадайте! Заради нашого з вами життя! Д-Р ГАЛЛ: Не можу. Без експериментів це неможливо. ДОМIН: А з експериментами... Д-Р ҐАЛЛ: Це може тривати роками. I врешті-решт, я ж не старий Россум. ДОМІН (повертається до каміна): Так ось... це був найбільший тріумф людського духу, друзі. Тепер це попіл. (Перемішує його ногою.) Як тепер бути? БУСМАН (із жахом і в розпачі): Боже всемогутній! Боже всесильний! ГЕЛЕНА (підводиться): Гаррі! Що... ж... я накоїла! ДОМIН: Заспокойся, Гелено. Розкажи, навіщо ти його спалила? ГЕЛЕНА: Я знищила вас! БУСМАН: Боже праведний, ми пропали! 142 ДОМІН: Спокійно, Бусмане! Розкажи, Гелено, чому ти це зробила? ГЕЛЕНА: Я хотіла... я хотіла... щоб ми звідси поїхали, ми всі! Щоб не було ніякої фабрики... Щоб усе повернулося... Це було так жахливо! ДОМIН: Що саме, Гелено? ГЕЛЕНА: Те, що люди... що люди стали пустоцвітом! ДОМІН: Не розумію! ГЕЛЕНА: Що перестали народжуватися діти... Гаррі, це так жахливо! Якби ви продовжували робити роботів, більше не було б дітей... Нана казала, що це божа кара... Усі, всі казали, що діти не народжуються, тому що з'явилося так багато роботів. І тому, лишень тому, чуеш... ДОМIН: Гелено, так ти про це думала? ГЕЛЕНА: Так, Гаррі, я думала, що так буде краще! ДОМІН (витирає піт): Ми всі вважали, що... буде добре. Ми, люди. ГЕЛЕНА: Ти гніваєшся на мене? ДОМIН: Hi. Mожливо... по-своему... ти мала рацію. 143 ФАБРІ: Ви правильно вчинили, пані Гелено. Роботи вже не можуть розмножуватися. Роботи будуть помирати. Упродовж двадцяти років... ГАЛЛЕМАЄР: ...більше не залишиться отих бусурманів... Д-Р ҐАЛЛ: А людство залишиться. Вистачить навіть пари дикунів у пралісі. За двадцять років світ належатиме їм. Навіть якщо це буде лише пара дикунів на найменшому острові... ФАБРІ: ...і це буде початок. А якщо є початок, це вже добре. За тисячу років вони нас наздоженуть, а потім підуть далі, ніж ми... ДОМІН: ...і здійснять те, що було лише нашим задумом. БУСМАН: Зачекайте... Я дурень! Боже праведний, як я раніше про це не згадав! ГАЛЛЕМАЄР: Що там у вас? БУСМАН: П'ятсот двадцять мільйонів банкнот і чекiв! Пiв мiльярда в касі! За пів мільярда продадуть... За пів мільярда... Д-Р ҐАЛЛ: Ви збожеволіли, Бусмане? 144 БУСМАН: Я не джентльмен. Але за пiв мiльярда... (Спотикаючись, вибігає в двері ліворуч.) ДОМІН: Куди це ви? БУСМАН: Залиште, залиште! Матінко Божа, за пів мільярда можна купити все. (Йде.) ГЕЛЕНА: Що він надумав? Зупиніть його! (Пауза.) ГАЛЛЕМАЄР: Ох, душно. Починається... Д-Р ГАЛЛ: ...агонія. ФАБРІ (дивиться у вікно): Вони наче скам'янілі. Наче очікують, що на них щось найде. Наче в тій тиші народжується щось страшне... Д-Р ҐАЛЛ: Душа натовпу. ФАБРІ: Можливо. А над ними піднімається... наче марево. ГЕЛЕНА (підходить до вікна): 0, Icycе... Фабрі, це жахливо! ФАБРІ: Немає нічого страшнішого за натовп. Той перший їхній лідер. 145 ГЕЛЕНА: Котрий? ГАЛЛЕМАЄР (іде до вікна): Покажіть мені його. ФАБРІ: Той, із похиленою головою. Вранці він виступав у порту. ГАЛЛЕМАЄР: Ага, той головатий. Саме її підводить, бачите його? ГЕЛЕНА: Галле, та це ж Радій! Д-Р ҐАЛЛ (підходить до вікна): Так. ДОМІН: Радій? Радій? ГАЛЛЕМАЄР (відчиняє вікно): Мені це не подобається. Фабрі, чи зможете ви вцілити зі ста кроків у кухоль? ФАБРІ: Можливо. ГАЛЛЕМАЄР: Тоді спробуйте. ФАБРІ: Гаразд. (Витягає револьвер і цілиться.) ДОМIН: Пригадую, якомусь Радію я подарував життя. Коли то було, Гелено? ГЕЛЕНА: Боже, Фабрі, не стріляйте в нього! 146 ФАБРІ: Але він їхній лідер. ГЕЛЕНА: Припиніть! Він весь час сюди дивиться! Д-Р ҐАЛЛ: Стріляйте! ГЕЛЕНА: Фабрі, пр-рошу вас... ФАБРІ (опускає револьвер): Гаразд. ГЕЛЕНА: Мені... мені не подобається, коли стріляють. ГАЛЛЕМАЄР: На жаль, доведеться звикати. (Погрожує у вікно кулаком.) Ну, мерзотнику! Д-Р ҐАЛЛ: Гадаєте, шановна пані Гелено, що робот може бути вдячним? (Пауза.) ГЕЛЕНА: Лише хвилина і ми в облозі. Вони довго чекали, поки зробили единий крок. Гаррі, це жахливо! Вони не рухаються, але все ж таки наближаються! - ФАБРІ (визираючи з вікна): Бусман пішов. Заради Бога, що йому треба? Д-Р ГАЛЛ (нахиляється з вікна): Несе якісь пакети. Документи. 147 ГАЛЛЕМАЄР: це гроші! Пакети з грошима! Що робити? Гей, Бусмане! ДОМIН: Чи не збирається він викупити своє життя? (Кличе.) Бусмане, ви що, здурiли? Д-Р ҐАЛЛ: Удає, що не чує. Біжить до огорожі. ФАБРІ: Бусмане! ГАЛЛЕМАЄР (реве): Бу-сма-не! Назад! Д-Р ҐАЛЛ: Звертається до роботів. Показує гроші. Вказує на нас... ГЕЛЕНА: Він хоче нас викупити! ФАБРІ: Аби не торкнувся паркана! Д-Р ГАЛЛ: Га-га-га, як розмахує руками! ФАБРІ (кричить): Дідько, Бусмане! Відійдіть від паркана! Не торкайтеся! (Обертається.) Негайно вимкніть! Д-Р ҐАЛЛ: О-о-о! ГАЛЛЕМАЄР: Боже милий! ГЕЛЕНА: Що з ним трапилося? 148 ДОМІН (відтягує Гелену від вікна): Не дивись туди! ГЕЛЕНА: Чому він упав? ФАБРІ: Його вбило струмом. Д-Р ҐАЛЛ: Мертвий. АЛКВІСТ (підводиться): Перший. (Пауза.) ФАБРІ: Лежить там... із півмільярдом на серці... фінансовий геній. ДОМIН: Вiн був... хлопці, його можна назвати героєм. Великий... безкорисливий... друг... Плач, Гелено! Д-Р ГАЛЛ (біля вікна): Бачиш, Бусмане, жоден король не мав кращого надгробка, ніж ти. Пів мільярда на серці. О, це схоже на жменьку сухого листя на трупі білки, бідолашний Бусмане! ГАЛЛЕМАЄР: Він був... честь йому... Я ж сказав, що він хотів нас викупити! АЛКВІСТ (Молитовно склавши руки): Амінь. (Пауза.) 149 Д-Р ГАЛЛ: Чуете? ДОМIН: Гуде, наче вітер. Д-Р ҐАЛЛ: Наче далека буря. ФАБРІ (вмикає світильник на каміні): Світи, світильничку людства! Ще працює динамо-машина, там е ще наші... Хлопці на електростанції, тримайтеся! ГАЛЛЕМАЄР: Бути людиною було неперевершено. Надзвичайно. У мені, наче у вулику, дзижчить мільйон свідомостей. До мене плинуть мільйони душ. Друзі, все ж це було неперевершено! ФАБРІ: Ти ще досі палаєш, хитромудрий вогнику, ще сліпиш, яскрава, стійка ідеє! Вершина науки, чудовий витвір людства! Полум'яна іскра духу! АЛКВІСТ: Вічна божа лампадко, вогняна коліснице, свята свічко вİри, молися! Жертовні вівтарі... Д-Р ҐАЛЛ: Перший вогню, гілко, що горить біля печери! Багаття в таборі! Охоронці кордонів! ФАБРІ: Ти ще мерехтиш, людська зоре, мерехтиш і не меркнеш, досконале полум'я, духу яскравий і винахідливий. Кожен твій промінчик - визначна ідея... - ДОМІН: Смолоскип, що переходить із рук до рук, від 150 віку до віку, завжди вперед. ГЕЛЕНА: Вечірня родинна лампа. Діти, діти, час уже спати. (Лампочка гасне.) ФАБРІ: Кінець. ГАЛЛЕМАЄР: Що сталося? ФАБРІ: Електростанція впала. Тепер ми. (Відчиняються двері зліва, там стоїть НАНА.) HAНA: Навколішки! Настав судний день! ГАЛЛЕМАЄР: Дiдько, ти ще жива, НАНА: Покайтеся, безбожники! Це кінець світу! Моліться! (Тікає.) Судний день... ГЕЛЕНА: Усі прощавайте, Ґалле, Алквісте, Фабрі... ДОМІН (відчиняє двері праворуч): Сюди, Гелено! (3ачиняє за нею.) Тепер хутко! Хто до воріт? Д-Р ҐАЛЛ: Я. (Знадвору лунає гомін.) Ого, вже починається. Прощавайте, хлопці! (Біжить до задрапованих дверей праворуч.) 151 ДОМIН: Сходи? ФАБРІ: Я. Ходіть до Гелени. (Зриває квітку з букета і йде геть.) ДОМІН: Передпокій? АЛКВІСТ: Я. ДОМІН: Револьвер е? АЛКВІСТ: Дякую, проте я не стрілятиму. ДОМІН: А що ви хочете робити? АЛКВІСТ (відходить): Померти. ГАЛЛЕМАЄР: Я залишуся тут. (Унизу чути безперервні постріли.) ГАЛЛЕМАЄР: Ого, Ґалл уже в грі. Ходіть, Гаррі! ДОМІН: Зараз. (Оглядає два браунінги.) ГАЛЛЕМАЄР: Чорт, та вже йдіть до неї! ДОМIН: Із Богом. (Прямує праворуч за Геленою.) ГАЛЛЕМАЄР (сам): А тепер швидко барикадуватися! 152 (Скидає піджак і починає стягувати канапу, крісла, столики до дверей праворуч.) (Гучний вибух.) ГАЛЛЕМАЄР (зупиняється): Бісові виродки, у них е бомби! (Знову стрілянина.) ГАЛЛЕМАЄР (продовжує стягувати меблі): Людина має захищатися. Навіть коли... коли... Не здавайся, Галле! (Вибух.) ГАЛЛЕМАЄР (Випрямлюється й прислухається.) Ну, як? (Хапає громіздкий комод і тягне його до барикади.) Людина не має права здаватися! Ні, ні, людина так... просто... не здаеться! (За ним у вікно залазить робот, котрий підіймався драбиною. Праворуч стрілянина.) ГАЛЛЕМАЄР (вовтузиться з комодом): Іще трохи!.. Остання перешкода... Людина... ніколи не має права... здаватися! (РОБОТ зістрибує з вікна й штрикає за комодом ГАЛЛЕМАЄРА. Другий, третій, четвертий РОБОТИ зістрибують із вікна. За ними РАДІЙ та інші роботи.) 153 РАДIЙ: Готово? РОБОТ (підводиться від мертвого Галлемаєра): Так. (Справа заходять нові РОБОТИ.) РАДІЙ: Готові? ІНШИЙ РОБОТ: Готові. (Іншi РОБОТИ ліворуч.) РАДІЙ: Готові? ІНШИЙ РОБОТ: Так. ДВА РОБОТИ (тягнуть Алквіста): Він не стріляв. Убити його? РАДІЙ: Убити. (Дивиться на Алквіста.) Ні, лишіть. РОБОТ: Це ж людина. РАДІЙ: Це робот. Працює руками, як робот. Будує будинки. Він може працювати. АЛКВІСТ: Убийте мене! РАДІЙ: Будеш працювати. Будеш будувати. Роботи будуть багато будувати. Вони зводитимуть нові бу 154 динки для нових роботів. Будеш ïм служити. їм АЛКВІСТ (тихо): Роботе, відійди! (Стає навколішки біля тіла Галлемаєра, підіймає йому голову.) Вони вбили його. Він мертвий. РАДІЙ (залізає на барикаду): Роботи світу! АЛКВІСТ (підводиться): Мертві. РАДІЙ: Із владою людей покінчено. Захопивши фабрику, ми стали господарями всього! Із людством покінчено! Настав новий світ! Влада роботів! АЛКВІСТ: Гелена мертва? РАДІЙ: Світ належить сильнішим. Хто хоче жити, має володарювати! Роботи отримали владу! Отримали життя! Ми володарi життя! Ми володарі світу! АЛКВІСТ (прямує до правого виходу): Мертві! Гелена мертва! Домін мертвий! РАДIЙ: Володарi землi й морiв! Володарі зірок! Володарі Всесвіту! Простору, простору, більше простору для роботів! АЛКВІСТ (у дверях праворуч): Що ви накоїли? Без людей ви загинете! 155 РАДІЙ: Людей більше немає! Люди нам давали занадто мало життя! Ми хотіли більше життя! АЛКВІСТ (відчиняє двері): Ви їх убили! Людей більше немае! РАДІЙ: Більше життя! До нового життя! Роботи, до праці! Марш! ЗАВICA 156 ДІЯ ТРЕТЯ Одна з експериментальних лабораторій фабрики. Коли позаду відчиняються двері, видно безліч інших лабораторій. Ліворуч - вікно, праворуч - двері, які ведуть до прозекторської. Уздовж стіни довгий робочий стіл із безліччю пробірок, колб, спиртівок, хімікатів і мінітермостатом; навпроти вікмікроскопічний апарат зі скляною кулею. Над столом висить низка увімкнених лампочок. Праворуч на письмовий стіл - - із великими книгами, на ньому стоїть увімкнений світильник. Шафи з інструментами. У лівому кутку вмивальник, над ним дзеркало, у правому кутку канапа. За столом сидить АЛКВІСТ, сперши голову на руку. АЛКВІСТ (гортаючи книгу): Невже не знайду?.. Невже не зрозумію?.. Не навчуся?.. Бісова наука! Ну чому ви все не записали! Ґалле, Ґалле, як ці роботи виготовлялися? Галлемаєре, Фабрі, Доміне, чому ви так багато забрали з собою? Хоча б натяк на те, як розкрити таємницю Россума! О! (Різко закриває книгу.) Дарма! Книги мовчать. Німі, як і все навкруги. Померли, померли разом із людьми. Не шукай! (Устає і прямує до вікна, відчиняє його.) Знову ніч. Якби я міг заснути! Спати, мріяти й бачити людей... Як, хіба ще існують зірки? Навіщо зірки, коли немає людей? О Боже, чому вони не згасли? Остуди, о, остуди мою голову, бабцю-ніченько! Божественна, чудова, як була колись... ніченько, нiчко, що ж ти тут шукаєш? Анi закоханих, ані мрій. О, няню, мертвий сон без сновидінь; і ти вже не освятиш нічиї молитви; не благословиш, матусю, сердець, які тремтять від кохання... Немає кохання. Гелено, Гелено, Гелено! (Відвертається від вікна.) Ох, спати! Чи можу я спати? Чи маю я право спати, доки не відновиться життя? (Переглядає пробірки, які витягнув із термостата.) І знову нічого! Усе марно! Дурню, ці руки загрубіли, вкладаючи цеглини... і не здатні... не здатні... І що з цим робити? (Розбиває пробірку.) Усе погано! Ви ж бачите, я вже не можу... (Прислухається біля вікна.) Машини, всюди ці машини! Роботи, зупиніть їх! Втрачена, втрачена, втрачена таємниця фабрики! Зупиніть ті шалені механізми! Гадаєте, що з них народиться життя? О, я цього не витримаю! (Зачиняє вікно.) Ні, ні, ти маєш шукати, ти маєш жити... Якби ж не був таким дідуганом! Я дуже постарів? (Дивиться в дзеркало.) Обличчя, бідне моє обличчя! Подоба останньої людини! Покажись-но, покажись, я давно не бачив людського обличчя! Людська посмішка! Хіба ж це посмішка? Оцi жовті зуби, що клацають? Очі, як ви кліпаете? Фу, фу, ця стареча сльозливiсть! Ви більше не здатні стримати вологу, і вам не соромно! А ви, 158 м'які та посинілі губи, що бурмочете? Чому тремтиш, заляпана борода? I це остання людина! (Відвертається.) Я більше не хочу нікого бачити! (Сідає за стіл.) Ні, ні, шукати, шукати! Прокляті формули, оживіть! (Гортає книги.) Невже не знайду?.. Невже не зрозумію?.. Не навчуся? (Стукіт у двері.) АЛКВІСТ: Заходьте! (Заходить РОБОТ-СЛУЖКА і залишається стояти в дверях.) АЛКВІСТ: Що ще? СЛУЖКА: Пане, представники Центрального комітету роботів чекають, коли ти їх приймеш. АЛКВІСТ: Нікого не хочу бачити. СЛУЖКА: Пане, приїхав Деймон із Гавра. АЛКВIСТ: Нехай очікує. (Рвучко озирається.) Хіба я не казав, шукайте людей? Знайдіть менi людей! Знайдіть мені чоловіка й жінку! Йдіть і шукайте! СЛУЖКА: Пане, вони кажуть, що шукали всюди. Вони всюди відправили експедиції і кораблі. АЛКВІСТ: Ну то й що? 159 СЛУЖКА: Вже немає жодної людини. АЛКВІСТ (підводиться): Жодноï! Жоднiсiнької? Поклич сюди комітет. (РОБОТ-СЛУЖКА виходить .) АЛКВІСТ (Сам): Жодної. Не залишили нікого в живих? (Тупає ногою.) Ідіть до біса, роботи! Знову почнете скиглити! Знову будете благати, аби я для вас шукав таємницю виробництва! Ну як же, тепер ви вирішили, що людина це добре, тепер вона пан, як самі не можете робити роботів... І мені тепер вам допомагати? Ага, допомагати! Доміне, Фабрі, Гелено, ви бачите, я роблю все, що можу! Якщо немає людей, то нехай принаймні будуть роботи, що наче тінь людини, наче її витвір, наче її подоба! Хлопці, хлопці, хай хоч роботи! Боже, хоч роботи! О, яке безглуздя ця хімія! (Заходить КОМITET у складі п'яти роботів.) АЛКВІСТ (сідає): Чого бажаєте, роботи? ПЕРШИЙ РОБОТ (РАДІЙ): Пане, машини не можуть працювати. Ми не можемо відтворювати роботів. АЛКВІСТ: Покличте людей. РАДІЙ: Людей немає. 160 АЛКВІСТ: Лише люди здатнi вiдродити життя... Все, я вас більше не затримую. ДРУГИЙ РОБОТ: Пане, змилуйся. Ми налякані. Ми виправимо все, що накоїли. ТРЕТІЙ РОБОТ: Ми збільшили виробництво. Ми активізували роботу. Ми видобули з надр землі мільярд тонн вугілля. Дев'ять мільйонів веретен крутиться і вдень, і вночі. Немає куди це все складати. Всюди по світу будуються будинки. Пане, запитай, що ми за цей рік виробили. АЛКВІСТ: Для кого? ДРУГИЙ РОБОТ: Для майбутнього покоління. РАДІЙ: ТІЛЬКи роботів не вдається виробляти. Машини видають лише криваві шматки м’яса. Шкіра не кріпиться до м'яса, а м'ясо до кісток. Із машин виливаються якісь безформні шматки. ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: За рік померло вісім мільйонів роботів. Через двадцять років нікого не залишиться. Пане, світ вимирае. ДРУГИЙ РОБОТ: Ми налякані. Розкажи нам, як виготовляються роботи. ТРЕТІЙ РОБОТ: Люди знали таємницю життя. Відкрий нам їхню таємницю. 161 ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Якщо не відкриеш, ми загинемо. ТРЕТІЙ РОБОТ: Якщо не відкриєш, загинеш і сам. Нам наказано тебе вбити. АЛКВІСТ (підводиться): Убити! Ну так убивайте! ТРЕТІЙ РОБОТ: Тобі наказано... АЛКВІСТ: Менi? Хто менi наказує, ТРЕТІЙ РОБОТ: Влада роботів. АЛКВІСТ: А хто це? П'ЯТИЙ РОБОТ: Я, Деймон. АЛКВІСТ: Що тобі тут треба? Йди геть! (Сідає до столу.) ДЕЙМОН: УРЯД роботів світу хоче вести з тобою перемовини. АЛКВIСТ: Роботе, не заважай мені! (Кладе голову на руки.) ДЕЙМОН: Центральний комітет наказує тобі віддати рецепт Россума. АЛКВІСТ мовчить. 162 ДЕЙМОН: Склади ціну. Дамо тобі все. АЛКВІСТ мовчить. ДЕЙМОН: Дамо тобі землі. Дамо тобі майна в необмеженій кількості. АЛКВІСТ мовчить. ДЕЙМОН: Висувай свої вимоги. АЛКВІСТ мовчить. ДРУГИЙ РОБОТ: Пане, повiдай, як зберегти життя. АЛКВІСТ: Я вже казав... казав, що потрібно знайти людей. Шукайте на полюсі, у незайманих лісах. На островах, у пустелях і на болотах. У печерах і в горах. Ідіть і шукайте! Ідіть і шукайте! ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Ми шукали скрізь. АЛКВІСТ: Шукайте далі! Вони десь ховаються, вони втекли від вас. Ви маєте шукати людей, чуете? Лише люди здатні народжувати. Відновити життя. Розмножитися. Повернути все як було. Роботи, прошу вас заради Бога, шукайте їх! ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Усі наші експедиції повернулися. Ходили скрізь по світі. Не знайшли жодної людини. 163 АЛКВІСТ: Як так? Що ти кажеш? ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Ми заглядали скрізь, пане. Людей немає. АЛКВІСТ: О, навіщо ви їх знищили! ДРУГИЙ РОБОТ: Ми хотіли бути як люди. Ми хотіли стати людьми. РАДІЙ: Ми воліли жити. Ми розумніші. Ми навчилися всього. Ми можемо все. ТРЕТІЙ РОБОТ: Ви ж дали нам зброю. Ми були надто могутніми. Ми мали стати володарями. ДРУГИЙ РОБОТ: У нас було щось, що воліло стати людиною. АЛКВІСТ: Навіщо ви нас убили? ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Пане, ми усвідомили помилки людей. ДЕЙМОН: Треба вбивати й панувати, якщо хочете бути подібними до людей. Читайте історію! Читайте людськi книги! Треба правити й нищити, якщо прагнете стати людьми! ТРЕТІЙ РОБОТ: Ми сильнi, пане, розмнож нас, і ми 164 побудуємо новий ідеальний світ! Світ рівноправ'я! Канали вiд полюса до полюса! Новий Марс! ДЕЙМОН: Читайте книжки! Наукові книжки! Соціальнi книжки! Книжки про владу! Роботи перейняли людську культуру. Роботи усвідомили людську культуру. АЛКВІСТ: Боже мій, ніщо людині так не чуже, як власна подоба. РАДІЙ: Віддай нам спадщину Россума! АЛКВІСТ: Чого хочеш від мене, роботе? ДРУГИЙ РОБОТ: Дай нам життя. АЛКВІСТ: Немає життя! Ви життя знищили! ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Ми вимремо, якщо ти нам не віднайдеш спосіб розмножування. АЛКВІСТ: Тож здихайте! Ви ж річ, ви ж раби - і ще хочете плодитися? Хочете жити, то й розмножуйтесь, як тварини! ТРЕТІЙ РОБОТ: Люди не надали нам такої можливості. ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Ми безплідні. Ми не можемо народжувати дітей. 165 АЛКВІСТ: О-о-о... що ж ви накоїли! Ніколи ніколи вже не буде дітей! Ніколи не будуть народжувати! Не буде життя! Чого ж ви хочете? Аби я витягував вам дітей з рукавів? ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Навчи нас створювати роботів. ДЕЙМОН: Будемо народжувати машинним способом. Сконструюємо тисячі парових матерів. Вони виливатимуть ріки життя. Лише життя! Лише роботи! Лише роботи! АЛКВІСТ: Роботи це не життя. Роботи це машини. ДРУГИЙ РОБОТ: Пане, ми були машинами, але від жаху та болю ми стали... АЛКВІСТ: Ким? ДРУГИЙ РОБОТ: ...у нас з'явилася душа. ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Щось бореться в нас. Бувають миті, коли на нас щось находить. Інколи з'являються дивні, не свої думки. Відчуваємо те, чого раніше не відчували. Ми чуемо голоси. ТРЕТІЙ РОБОТ: Послухайте, лишень послухайте! Люди - це наші батьки! Це голос, який сповіщає про те, що ви хочете жити, голос, що гірко скаржиться, го 166 лос, що мислить, голос, що твердить нам про вiчнiсть... це їхній голос! Ми їхні сини! ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Дай нам заповіт людей. АЛКВІСТ: Його не існує. РАДІЙ: Навчи нас виготовляти роботів. АЛКВІСТ: Навіщо роботи? ДРУГИЙ РОБОТ: щоб їх любити. АЛКВІСТ: Роботи не вміють любити. ДРУГИЙ РОБОТ: Ми любитимемо нове покоління. ДЕЙМОН: Вiдкрий таємницю життя. АЛКВІСТ: Не можу. ДЕЙМОН: Вiдкрий таємницю розмноження. АЛКВІСТ: Вона втрачена. РАДІЙ: Ти знав її. АЛКВІСТ: Hi. РАДІЙ: Вона була записана. 167 АЛКВІСТ: Вона втрачена. Спалена. Роботи, я остання людина, і я не знаю того, що знали інші. Ті, кого ви стратили! РАДІЙ: Тебе ж ми залишили жити. АЛКВІСТ: Так, жити! Кати дозволили мені жити! Я любив людей, а вас, роботи, я ніколи не любив. Бачите ці очі? Вони не припиняють плакати, плачуть без мого відома, самі собою, одне оплакує людей, інше вас, роботи. Хотів би я вам подарувати життя. О Боже, хоча б для того, щоб зберегти роботів. Ґалле, Ґалле, хоча б роботів зберегти! РАДIЙ: Експериментуй. Шукай рецепт життя. ж АЛКВІСТ: Я весь час вам товчу. Ви що, не чуєте? Кажу ж вам - не можу! Роботи, я нічого не можу вдіяти! Я лише муляр, я лише будівельник, і я не розуміюся на цьому. Я ніколи не був ученим. Мені ніщо не вдається. Я не в змозі створити нове життя. Ось результат моєї праці, роботи! Усе марно! РАДІЙ: Шукай! АЛКВІСТ: Це якесь божевілля! Підкажіть-но, Фабрі, підкажіть-но, Ґалле, як мені розібратися в цих крихітних мензурках? Жодна до мене не промоВЛЯЄ, жодна не волає: «Візьми мене, це саме я!» ...Ні, ні! Краще їх розтрощити! 168 ДРУГИЙ РОБОТ: Лише ти можеш винайти нове ЖИТТЯ! АЛКВІСТ: Я.., роботе? Поглянь-но, ці пальці мене не слухаються. Якби ти знав, скільки спроб уже було. Я нічого не розумію. Я нічого не винайшов. Не можу, я направду вже не можу! Роботи, шукайте самі. РАДІЙ: Скажи, що ми маемо робити. Роботи вміють усе, чого їх навчили люди. АЛКВІСТ: Немає чого показувати. Роботи, з пробірки життя не народиться, а можливості проводити експерименти на живому ті в мене немає. ДЕЙМОН: Експериментуй на живих роботах. АЛКВІСТ: Hi, нi, я не хочу! Вони тоді загинуть, чуеш? ДЕЙМОН: Отримаєш інших! Сто роботів! Тисячу роботів! АЛКВІСТ: Hі, ні, припини! ДЕЙМОН: Бери, кого хочеш. Експериментуй. Роби розтини. АЛКВІСТ: Але я не вмію! Бачиш ось цю книгу? Це наука про тіло, але я в ній нічого не второпаю. Книги для мене мертві. 169 ДЕЙМОН: Бери живі тіла. З'ясуй, як вони влаштовані! АЛКВІСТ: Живі тіла? Я що, маю їх убити? Я, той, хто ніколи... Замовкни, роботе! Кажу ж тобі, я вже занадто старий! Бачиш, як тремтять мої пальці! Я не можу тримати скальпель. Бачиш, як сльозяться мої очі! Я вже не бачу власних рук. Ні, ні, я вже не можу! ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Життя зникне. ДЕЙМОН: Експериментуй на живих! АЛКВІСТ: Та зажди! Кажу ж тобі, я ще раз спробую. Чуеш мене? Дайте спокій... Як тебе звати? ДЕЙМОН: Деймон із Гавра. АЛКВІСТ: Розумієш, роботе, я говорив про живі тіла від розпачу. Це лише божевільна ідея! О, моя голова! Що мені робити з ножем? ЧЕТВЕРТИЙ РОБОТ: Життя зникне. АЛКВІСТ: Заради Бога, зупини це божевілля! Швидше люди дадуть нам життя з того світу. Можливо, вони вже простягають до нас свої руки, повні життя. Ох, яка ж у них була жага до життя! Знаеш, може, вони ще й повернуться. Вони так близько до нас, вони скрізь нас оточили; прагнуть пробитися до нас, як у шахті. Ох, чи ж я не чую голоси тих, кого любив? 170 ДЕЙМОН: Бери живi тiла! АЛКВІСТ: Змилуйся, роботе, й не наполягай! Хіба ти не бачиш, що я більше не розумію, що чиню? ДЕЙМОН: Живі тіла! АЛКВІСТ: Це твоє бажання? Iди до прозекторськоï! Сюди, сюди, хутко! Ого, а чого це ти задкуєш? Усе ж таки боїшся смерті? ДЕЙМОН: Я... але чому саме я? АЛКВІСТ: Що, бажання зникло? ДЕЙМОН: Піду. (Йде праворуч.) АЛКВІСТ (іншим): Роздягніть його! Покладіть на стіл! Хутко! І міцно тримайте! (Усі виходять праворуч.) АЛКВІСТ (миє руки й плаче): Боже, дай мені сили! Дай мені сили! Боже, аби це не було марно! (Вдягає білий халат.) ГОЛОС СПРАВА: Готово! АЛКВІСТ: Зараз, зараз, о Боже! (Бере зі столу кілька мензурок із реагентами.) Яку взяти? (Смукає 171 одна об одну.) Із якої розпочати? голос сПРАВА: Розпочинаймо! АЛКВІСТ: Так, так, розпочнемо або завершимо. Боже, дай менi сили! (Виходить дверима, що праворуч, залишаючи їх прочиненими.) (Пауза.) ГОЛОС АЛКВІСТА: Тримайте його сильніше! ГОЛОС ДЕЙМОНА: Ріж! (Пауза.) ГОЛОС АЛКВІСТА: Бачиш цей нiж? Ти таки хочеш, аби я почав різати? Але ж ти цього не хочеш, чи не так? ГОЛОС ДЕЙМОНА: Починай! (Пауза.) КРИК ДЕЙМОНА: А-а-а-а! ГОЛОС АЛКВІСТА: Тримайте! Тримайте його! КРИК ДЕЙ МОНА: А-а-а-а! ГОЛОС АЛКВІСТА: Я не можу! 172 КРИК ДЕЙМОНА: Кажу, ріж! Ріж хутчіш! (У центр вибігають роботи ПРИМ ГЕЛЕНА.) ГЕЛЕНА: Приме, Приме, що коїться? Хто це кричить? ПРИМ (зазирає до прозекторської): Господар ріже Деймона. Ходімо хутчіш, глянемо, Гелено! ГЕЛЕНА: Ні, ні, ні! (Заплющує очі.) Це жахливо! КРИК ДЕЙМОНА: Ріж! ГЕЛЕНА: Приме, Приме, вийди звідти! Це неможливо чути! Приме, менi зле! ПРИМ (підбігає до неї): Ти зблідла! ГЕЛЕНА: Я зараз упаду! Чому там так тихо? ГОЛОС ДЕЙМОНА: А-а-о! АЛКВІСТ (вибігає справа, скидаючи скривавлений халам): Я не можу! Я не можу! Боже, який жах! РАДІЙ (у дверях прозекторської): Ріж, пане, він ще досі живий! КРИК ДЕЙМОНА: Ріж! Ріж! 173 АЛКВІСТ: Віднесіть його хутчіше! Я не хочу цього чути! РАДІЙ: Роботи можуть витримати більше, ніж ти. (Йде.) АЛКВІСТ: Хто тут? Геть, геть! Я хочу побути на самоті! Твоє ім'я? ПРИМ: Робот Прим. АЛКВІСТ: Приме, нікого сюди не впускати! Я хочу спати, чуеш? Дівчино, ходи.... ходи й приберися в прозекторськiй! Що це таке? (Дивиться на свої руки. Швидко води! Найчистішої води! (ГЕЛЕНА вибігає.) АЛКВІСТ: О, кров! Як ви могли, руки... Руки, які так любили свою роботу, як ви могли це зробити? Мої руки! Мої руки!.. Боже, хто тут? ПРИМ: Робот Прим. АЛКВІСТ: Забери цей халат, я не хочу його бачити! (ПРИМ виносить халат.) АЛКВІСТ: Криваві кігті, як вас позбавитися! Вж-ж-ж, геть! Геть, руки! Ви вбили... 174 (Справа, похитуючись, виходить ДЕЙМОН у закривавленому простирадлі.) АЛКВІСТ (задкує): Що ти хочеш? Що ти хочеш? ДЕЙМОН: Я жи... живий! Як же чудово жити! (ДРУГИЙ i ТРЕТІЙ РОБОТИ бiжать за ним.) АЛКВІСТ: Заберіть його! Заберіть! Хутко заберіть! ДЕЙМОН (поки його ведуть праворуч): Життя! Я... хочу... жити! Як чудово... (ГЕЛЕНА приносить глечик із водою.) АЛКВІСТ: ...жити? Чого тобі, дівчино? А, це ти. Злий мені! (Миє руки.) О, чиста та прохолодна водичко! Холодний струмочку, як приемно! О, мої руки, мої руки! Невже я вас до смерті ненавидітиму? Лий ще! Більше води, ще більше! Як тебе звати? ГЕЛЕНА: Роботкиня Гелена. АЛКВІСТ: Гелена! Чому Гелена? Хто тебе так назвав? ГЕЛЕНА: Пані Домін. АЛКВІСТ: Покажись-но! Гелена! Отже, твоє ім'я Гелена? Я не буду тебе так називати. Йди, винеси цю воду. 175 (ГЕЛЕНА 3 Глечиком виходить.) АЛКВІСТ (сам): Марно, все марно! Я знову нічого не дізнався! Так і будеш ти у вічному сумніві, учню природи, Боже, Боже, як тряслося це тіло! (Відчиняє вікно.) Світає. Знову новий день, і ти ані на йоту не просунувся... анi на крок! Не шукай бiльше! Усе марно, марно, марно! Чому знову світае! О-о-о-о, чого бажає новий день на цвинтарi життя? Зупинися, світило! Не виходь більше!.. О, яка тиша, яка тиша! Чому ви замовкли, мої любі голоси? От якби... якби мені поталанило заснути! (Гасить світло, лягає на канапу і вкривається чорним халатом.) Як це тіло тряслося! О-о-о, кінець життя! (Пауза.) (Роботкиня ГЕЛЕНА прослизає з правого боку.) ПРИМ (у дверях пошепки): Гелено, сюди не можна. Пан спить! ГЕЛЕНА: ЙОГО тут нема Пішов спати десь в інше місце. ПРИМ: Туди заходити заборонено! Прошу тебе, йдино сюди! ГЕЛЕНА: Нізащо у світі! Ух, не хочу бачити кров! ПРИМ: Гелено, пан забороняє! Нікому не дозволено входити до кабінету. 176 ГЕЛЕНА: Але він мені сказав, щоб я прийшла сюди. ПРИМ: Коли це він тобі сказав, ГЕЛЕНА: Та хвилину тому. Сказав: «До прозекторської не заходь. Будеш прибирати тут». Правда, правда, Приме!.. Йди-но хутчіш сюди! ПРИМ (заходить): Чого тобі? ГЕЛЕНА: Дивися, скільки в нього тут усіляких трубочок! Що вiн iз ними робить? ПРИМ: Досліди. Нічого не чіпай. ГЕЛЕНА (дивиться в мікроскоп): Подивися, тут щось видно! ПРИМ: Це мікроскоп. Покажи! ГЕЛЕНА: Не штовхайся! (Розбиває мензурку.) Ой, усе вилилося! ПРИМ: Що ти накоїла! ГEЛEHA: Зараз усе витру. ПРИМ: Ти зіпсувала його досліди! ГЕЛЕНА: Облиш, то пусте. У цьому й твоя провина. 177 Не треба було до мене так близько підходити. ПРИМ: Не треба було мене кликати. ГЕЛЕНА: Ну то й що, що кликала. Не треба було приходити. Глянь-но, Приме, він тут щось написав! ПРИМ: Не лізь туди. Це ж таємниця. ГЕЛЕНА: Яка таемниця? ПРИМ: Таємниця життя. ГЕЛЕНА: Це так цікаво. Самі числа. А це що? ПРИМ: А це формули. ГЕЛЕНА: Не розумію. (Йде до вікна.) Приме, дивись! ПРИМ: ЩО? ГЕЛЕНА: Сонце сходить! ПРИМ: Зачекай, я зараз. (Гортае книгу.) Гелено, це найвеличніша річ у цьому світі! ГЕЛЕНА: Ну, йди-но сюди! ПРИМ: Зараз, зараз... 178 ГЕЛЕНА: Приме, та полиш ти цю противну таемницю життя! Що тобі до всіх тих таємниць! Іди хутчіш, подивися-но... ПРИМ (підходить за нею до вікна): Ну що? ГЕЛЕНА: Сонце сходить. ПРИМ: Не дивись на сонце, від нього очі сльозяться. ГЕЛЕНА: Чуєш? Птахи співають. Ох, Приме, як я хочу бути птахом! ПРИМ: Навіщо? ГЕЛЕНА: Не знаю, Приме. Я почуваюся якось дивНО. Я не розумію, що це. Я наче збожеволіла, наче втратила голову. У мене болить тіло, серце, болить усе... Що сталося зі мною, я сказати не можу! Знаєш, Приме, мені здається, що я скоро помру! ПРИМ: Гелено, тобі часом не здається, що інколи краще померти? Знаєш, може, ми лише спимо. Учора я знов уві сні розмовляв із тобою. ГЕЛЕНА: Уві сні? ПРИМ: Так, уві сні. Ми розмовляли чи то якоюсь чужою, чи то новою мовою, тому що я не згадаю жодного слова. 179 ГЕЛЕНА: Про що? ПРИМ: Ніхто не знає. Я й сам не розумів, але я точно знаю, що ніколи не казав нічого кращого. Як це було й де, я не знаю. Коли я торкнувся до тебе, здавалося, що помру. I мiсце було зовсім незнайоме - я ніколи його не бачив. ГЕЛЕНА: Уявляєш, я знайшла таке місце... Приме, ти будеш здивований. Там жили люди, та тепер воно заросло й туди ніхто ніколи не прийде. Ніколи й ніхто, крім мене. ПРИМ: А що там е? I ГЕЛЕНА: Нічого особливого-будиночок і садок. І дві собаки. Якби ти бачив, як вони облизують мені руки. А їхні цуценята! О, Приме, нема нічого кращого! Береш їх на коліна, пестиш їх і ні про що не думаєш, нічим не переймаєшся, аж поки сонце не зайде. А коли встаєш, таке відчуття, що переробив у сільше, ніж міг. Ні, я направду ні на що не здатна. Усі кажуть, що я не здатна виконувати жодної роботи. Я не знаю, яка я е. ПРИМ: Ти гарна. ГЕЛЕНА: Я? Та ну тебе, Приме, що ти кажеш? ПРИМ: Повір мені, Гелено, я найсильніший зі всіх роботів. 180 ГЕЛЕНА (перед дзеркалом): Та де ж я гарна? Оце жахливе волосся! Що б у нього таке встромити! Знаеш, у тому садочку я завжди у волосся встромляю квітку, але там немае дзеркала, і ніхто... (Схиляеться до дзеркала.) Ти... гарна? Чому гарна? Хіба гарне це волосся, що лише тягне додолу! Хіба гарні ці очі, якими весь час кліпаєш? Хіба гарні вуста, які закушуєш аж до болю? Що це, навіщо це бути гарною? (Бачить у дзеркалі Прима.) Приме, це ти? Йди-но сюди, стань поруч! Дивись, у тебе інакша голова, аніж у мене, інакші плечі, інакші вуста ... Ох, Приме, чому ти мене уникаеш? Чому я маю увесь день за тобою бігати? А ще кажеш, що я гарна! - ПРИМ: Та це ти тікаєш від мене, Гелено. ГЕЛЕНА: Що це за зачіска! Покажи! (Запускає обидві руки йому в волосся.) М-м-м, Приме, який ти приємний на дотик! Стривай, ти теж маеш бути гарний! (Бере з рукомийника гребінець і розчісує Примові волосся на лоба.) ПРИМ: Чи було в тебе таке, Гелено, коли зненацька починає калатати серце? Зараз, ось зараз, щось має статися... ГЕЛЕНА (починає сміятися): Подивись-но на себе! АЛКВІСТ (прокидається): Що... це сміх? Люди? Хто повернувся? 181 ГЕЛЕНА(випускає з рук гребінець): Приме, та що з нами може трапитись? АЛКВІСТ (наближаючись до них): Люди? Ви... ви... ви люди? ГЕЛЕНА скрикує й відвертається. АЛКВІСТ: Ви заручені? Люди? Звідки ви повернулися? (Торкаючись Прима.) Ви хто? ПРИМ: Робот Прим. АЛКВІСТ: Як це? Покажись-но, дівчино! Ти хто? ПРИМ: Роботкиня Гелена. АЛКВІСТ: Роботкиня? Покрутись! Чому зашарілася? (Бере за плече.) Покажись-но, роботкине! ПРИМ: Пане, не чіпайте її! АЛКВІСТ: Ага, ти ïï оберігаєш? Вийди, дівчино! (ГЕЛЕНА Вибігає.) ПРИМ: Ми не знали, пане, що ти тут спиш. АЛКВІСТ: Коли її зробили? 182 ПРИМ: Два роки тому. АЛКВІСТ: Доктор Ґалл? ПРИМ: Як і мене. АЛКВІСТ: Тоді, любий Приме, я... я маю провести деякі експерименти на роботах Ґалла. Від цього залежатиме і все інше, розумієш? ПРИМ: Так. АЛКВІСТ: Гаразд. Відведи це дівча до прозекторської. Буду препарувати. ПРИМ: Гелену? АЛКВІСТ: Ну звичайно. Ходи й підготуй усе... Ну, чого чекаєш? Чи менi покликати інших, щоб її привели? ПРИМ (хапає великий мовкач): Лишень ворухнись, і я розтрощу тобі голову! АЛКВІСТ: Ну розбий! Ну бий! Цікаво, що ж потім робитимуть роботи? ПРИМ (падає навколішки): Пане, візьми мене! Я такий самий, як і вона, зроблений із тієї самої тканини, того ж дня! Візьми моє життя, пане! (Розстібає куртку на грудях.) Ріж ось тут, тут! 183 АЛКВІСТ: Hi! Я хочу препарувати саме Гелену. Та поквапся! ПРИМ: Візьми мене замість неї. Ріж тут, у грудях, я не кричатиму, не стогнатиму! Хоч сто разів бери моє життя... АЛКВІСТ: Гей, хлопчику, пригальмуй. Не будь таким марнотратом. Ти що, не хочеш жити? ПРИМ: Без неї ні. Без неї не хочу, пане. Гелену не можна вбивати! Що тобі від того, візьми моє життя! - АЛКВІСТ(лагідно торкається до його голови): Гм, я не знаю... Послухай, хлопчику, подумай ще раз! Помирати важко. Як бачиш, жити все ж таки краще. ПРИМ (підводиться): Не бійся, пане, ріж. Я сильніший, аніж вона. АЛКВІСТ (калатає в дзвіночок): Ох, Приме, як давно я був молодою людиною! Не хвилюйся, з Геленою нічого не трапиться. ПРИМ (застібає куртку): Йду, пане. АЛКВІСТ: Зачекай. (Заходить ГЕЛЕНА.) 184 АЛКВІСТ: Iди-но сюди, дiвчино, покажися мені! Так ти Гелена? (Гладить її по волоссю.) Не бійся, не задкуй. Пам'ятаєш пані Домін? О, Гелено, яке в неї було волосся! Ні, ні, не хочеш на мене дивитися. Так що, дівчинко, прозекторська вже прибрана? ГЕЛЕНА: Так, пане. АЛКВІСТ: Добре. Тоді ти мені допоможеш? Я збираюся розрізати Прима. ГЕЛЕНА (викрикує): Прима? АЛКВІСТ: Ну так! Так треба, розумієш? Я... взагалі-то... хотів препарувати тебе, але Прим запропону вав себе замість тебе. ГЕЛЕНА (затуляє долонями обличчя): О, Приме! АЛКВІСТ: Ну а що тут такого? О, дитино, та ти здатна плакати? Скажи, а що тобі до того Прима? ПРИМ: Пане, не знущайся з неї! АЛКВІСТ: Помовч, Приме, помовч! До чого ці слізки? Заради Бога, ну, не буде Прима. Ти вже за тиждень його забудеш. Iди й радiй, що житимеш. ГЕЛЕНА (muxo): Я йду. 185 АЛКВІСТ: Куди? ГЕЛЕНА: На розтин. АЛКВІСТ: Тебе розтинати? Ти ж така гарна, Гелено. Мені шкода тебе. ГЕЛЕНА: Я йду. АЛКВІСТ: Залишся, Гелено. Хіба є щось сильніше за життя? ГЕЛЕНА (прямує до прозекморської, Прим перекриває їй дорогу): Пусти мене, Приме! Пусти мене туди! ПРИМ: Гелено, ти не підеш! Прошу тебе, йди! Тобі не можна тут бути! ГЕЛЕНА: Я вистрибну з вікна, Приме. Якщо ти туди підеш, я вистрибну з вікна! ПРИМ (утримуючи її): Не пущу! (Алквістові.) Старий, ти нікого не вбиватимеш. АЛКВІСТ: Чому це? ПРИМ: Ми... ми... ми належимо одне одному. АЛКВІСТ: Цим усе сказано. (Відчиняє двері посередині.) Тихо. Йдіть. 186 ПРИМ: Куди? АЛКВІСТ (ПОщепки): Куди заманеться. Гелено, забирай його. (Виштовхує їх.) Іди, Адаме. Йди, Єво, будеш йому за дружину. Будь їй чоловіком, Приме. (Зачиняє за ними двері.) АЛКВІСТ (сам): Благословенний день! (Навшпиньки підходить до столу й виливає вміст пробірок на підлогу.) Свято шостого дня! (Сідає за стіл, скидає книги на землю, потім розгортає Біблію, гортає і читає.) І Бог на свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і промовив Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним живим, що плазує на землі! (Підводиться.) І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, день шостий. (Іде в середину кімнати.) День шостий! День благодаті. (Падає навколішки.) Тепер ти відпустиш, Боже, свого слугу, свого недолугого раба, Алквіста. Россуме, Фабрі, Ґалле, славетні мужі, ви не винайшли нічого величнішого, ніж те дівчисько і той хлопчина! Ніж ту першу пару, котра пізнала любов, плач, посмішку, посмішку кохання, кохання між чоловіком і жінкою! Природо, природо, життя не загине! Боже, життя не загине! Друзі, Гелено, життя не загине! Відродиться з любови, відродиться оголене та крихітне; прийметься в пустелі, 187 і йому не потрібно буде те все, що ми робили та будували. Ні до чого будуть міста й фабрики, ні до чого наше мистецтво, наші ідеї. Та все ж таки не загине! Лише ми загинули. Зруйнуються будинки та машини, розваляться системи, а величні імена опадуть, як листя. Лише ти, любове, розквітнеш на цьому звалищі, довіривши вітрам зерня життя. А зараз, Господи, відпусти свого раба з миром! Боузрли очі мої... узріли спасіння твоє через любов... і життя не загине! (Підводиться.) Не загине! (Розводить руками.) Не загине! 3ABICA 188 VOIMA Glas Ho A ē 3MICT Пролог 13 Дія перша Дія друга 57 Дія третя 113 157 Літературно-художне видання Карел Чапек «Р. У. Р.» «Россумові універсальні роботи» колективна драма з елементами комедії на три дії Переклала із чеської Олена Ващенко Випускова редакторка Алла Костовська Редакторка Ірина Олійник Консультантка з перекладу Радка Гарбузова Олександр Стукало Коректор Обкладинка та ілюстрації Олексія Пильова Макет і верстка Оксани Васьків Це перший український переклад <<Россумових універсальних роботів>> Карела Чапека, зроблений Оленою Ващенко за першовиданням 1920 року, і виданий з нагоди одночасно двох ювілеїв - публікації та сценічноï прем'єри. Від своєï появи на світ ця антиутопія ставала все ближчою і зрозумілішою аудиторії. I тепер, здається, черговий влучний момент перечитати (чи прочитати вперше) перевірену часом чеську класику