|
| Написано: |
2020 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
07.02.2021 |
|
| Твір змінено: |
07.02.2021 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.9 МБ)
|
|
| Опис: |
Буренков В.М. Дніпропетровський клан серед політичних еліт УРСР та
СРСР (кінець 1920-х – початок 1990-х рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Запорізький національний
університет, Запоріжжя, 2020.
Проведене системне дослідження неформальної управлінської групи –
дніпропетровського клану. Показані особливості її формування і функціонування
у владних елітах Радянського Союзу.
У 1991 році Україна отримала у спадок від радянської політичної системи
мережу регіональних управлінських груп («кланів») із притаманними їм
неформальними практиками. Інтеграція представників цих «тіньових» мереж до
політичної системи незалежної України та їх злиття з великим капіталом
обумовило формування кланово-олігархічних груп. Вони стали причиною
гальмування реформ, спрямованих на подолання економічної відсталості,
політичної корупції та занепаду демократичних інститутів. Дослідження найбільш
впливової управлінської мережі в УРСР/СРСР – дніпропетровського клану –
дозволить зрозуміти ґенезу та механізми функціонування таких неформальних
груп в сучасній Україні.
Дисертацію виконано в межах держбюджетних науково-дослідних тем
молодих учених Запорізького національного університету «Пропаганда та
суспільна свідомість на Півдні і Сході України (1930-ті – поч. XXI ст.)» (№
держреєстрації 0119U000225) та «Регіональні ідентичності Півдня і Сходу
України в контексті сучасної російсько-української війни» (№ держреєстрації
0116U006967).
На даний момент в історичній науці відсутні комплексні дослідження
найбільших номенклатурних кланів УРСР – донецького, харківського та
дніпропетровського. Тож ми не можемо вести мову про достатній рівень
реконструкції політичних реалій радянської доби в новітній історії України.
3
Наявні роботи відображають окремі періоди та аспекти функціонування цього
клану та його ключових акторів.
Джерельна база дослідження є доволі широкою, що дозволяє розкрити
означені завдання роботи. Вивчення цієї теми базується на комплексному аналізі
та залученні різних видів джерел. Найбільш важливими елементами стали
мемуари представників партійно-радянської еліти УРСР/СРСР (зокрема,
щоденникові та робочі записи голови дніпропетровського клану Леоніда
Брежнєва), нормативні джерела з архівів України та Російської Федерації,
періодичні видання. Значна частина джерел, що використовується у дослідженні,
вперше вводиться до наукового обігу.
Робота ґрунтується на загальнонаукових принципах історизму,
об’єктивності, міждисциплінарності, використовуються напрацювання концепції
елітизму та мережевої теорії.
Хронологічні рамки роботи охоплюють період з кінця 1920-х до початку
1990-х років. Нижня хронологічна межа пов’язується із появою і поступовим
закріпленням більшовицької еліти на Дніпропетровщині, а верхня – з транзитом
представників дніпропетровського клану до політичної системи незалежної
України.
Територіальні межі дослідження обумовлені специфікою функціонування
дніпропетровського клану. Оскільки дніпропетровська управлінська мережа
функціонувала на трьох рівнях: регіональному, республіканському та
загальносоюзному, то ми не можемо обмежитися виключно однією
адміністративно-територіальною одиницею. Ключова увага дослідження
приділяється Москві (загальносоюзний рівень влади), Києву (республіканський
рівень влади) та Дніпропетровщині (базовий регіон для цієї управлінської мережі)
з урахуванням змін адміністративно-територіального устрою.
Вперше було проведено комплексне дослідження дніпропетровської
управлінської мережі 1920-х – початку 1990-х рр. та доведено існування
дніпропетровського клану як осердя клану Брежнєва. На підставі розробленої
автором методики були ідентифіковані та виокремлені актори, які були нами
віднесені до так званого дніпропетровського клану; визначено, що витоки цього
4
клану сягають періоду відновлення місцевої партійно-радянської еліти після
Великого терору 1937–1938 рр.; показано, що виокремлення цієї регіональної
групи в окрему впливову силу відбувається в післявоєнний період і пов’язане з
прізвищами найбільш відомих радянських керівників УРСР та СРСР – Леоніда
Брежнєва та Володимира Щербицького; визначено, що Щербицький був
патроном дніпропетровської управлінської мережі на республіканському рівні
(УРСР), а Брежнєв представляв дніпропетровський клан на загальносоюзному
рівні.
У дисертації розкрито особливості формування і функціонування
дніпропетровського клану на трьох рівнях влади (регіональному,
республіканському та загальносоюзному), а також виділені етапи становлення
цього неформального об’єднання.
На основі критеріїв-маркерів установлено належність акторів до клану та
реконструйовано біографічні відомості ключових акторів дніпропетровського
клану на регіональному (Костянтин Грушевий, Микита Толубеєв, Євген
Качаловський, Віктор Бойко, Микола Задоя та ін.), республіканському (перший
секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький, голови президії ВРУ Іван
Грущецький, Олексій Ватченко, Валентина Шевченко та міністри) та
загальносоюзному (генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв, голова Ради
Міністрів СРСР Микола Тихонов, секретар ЦК КПРС Андрій Кириленко, міністр
внутрішніх справ СРСР Микола Щолоков, завідуючий адміністративним відділом
ЦК КПРС Микола Миронов, керуючий справами ЦК КПРС Георгій Павлов тощо)
рівнях.
Виявлено взаємозалежність між збільшення соціально-економічної ваги
Дніпропетровщини і авторитету представників дніпропетровського клану у
партійно-радянських елітах УРСР/СРСР. На прикладі боротьби між
регіональними управлінськими мережами України показана залежність місцевих
еліт від їх патронів. Зокрема, роль відсторонення Шелеста і Підгорного у
поступовому зменшенні монополії «харків’ян» на республіканському рівні, а
також «компанія» проти перших секретарів Ворошиловградського (Володимир
Шевченко) та Донецького обкомів КПУ, ініційована Щербицьким, вплинула на
5
поступове витіснення «дніпропетровцями» представників потужної «донецької»
партійно-радянської еліти на чолі з Володимиром Дегтярьовим.
Показана специфіка транзиту представників дніпропетровської
управлінської мережі в політичну систему незалежної України.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання
емпіричних даних роботи у вивченні соціально-політичної історії України і
Радянського Союзу, у соціологічних та політологічних дослідженнях, при
підготовці біографічних довідників і словників, узагальнюючих наукових праць
та шкільних підручників історії України новітнього часу.
Ключові слова: дніпропетровський клан, управлінська мережа, партійно-
радянська еліта, ЦК КП(б)У–ЦК КПУ, ЦК КПРС, неформальні групи, Л. Брежнєв,
В. Щербицький.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………... 12
ВСТУП………………………………………………………………………………. 13
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ………......... 18
1.1. Історіографія проблеми…...…………………………………………………… 18
1.2. Джерельна база дослідження ………………………………………….……… 45
1.3. Теоретико-методологічні засади дослідження……………………………..… 53
РОЗДІЛ 2. КЕРІВНИКИ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ У 1920-І – НА
ПОЧАТКУ 1950-Х РОКІВ………………………………………………………... 60
2.1. Регіональна верхівка 1920-х – 1930-х років………..………………………… 60
2.2. Дніпропетровська номенклатура під час Другої світової війни……...……... 73
2.3. Вихідці з регіону за доби пізнього сталінізму……………………...………… 89
РОЗДІЛ 3. ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО У 1953 – НА ПОЧАТКУ
1970-Х рр………………………………………………………………………. 108
3.1. Еволюція дніпропетровського клану у хрущовську добу (1953 –
1964 рр.)……………………………………………………………………...…….... 108
3.2. Представники дніпропетровської групи в боротьбі за владу (1964 –
1972 рр.)………...………………………………………………………………...…. 126
РОЗДІЛ 4. ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ КЛАН У ВЛАДНИХ
ТРАНСФОРМАЦІЯХ 1970-Х – ПОЧАТОК 1990-Х РОКІВ………………….. 144
4.1. Політичне домінування дніпропетровського клану (1970-ті – початок
1980-х рр.)……………………………...……………………………………………. 144
4.2. «Дніпропетровці» у боротьбі за збереження своєї політичної монополії
(середина 1980-х – початок 1990-х рр.)…………………………………………… 165
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………... 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…..…………….. 202
|
|
|
