В лісах Приазов'я СПЕКОТНИЙ СЕРПЕНЬ 14го Покинуті архаічні будівлі військової частини в яку нас привезли не надто надихали і викликали нудьгу,але вибір був зроблений і сьогодні рано-вранці я добровільно взявши наплечник з необхідними речами прибув в наш міський воєнкомат звідки мене і ще кількох наївних ідіотів привезли в ці каземати.Нас було п'ятеро /не рахуючі представника коміссаріату та водія/:я,Сашко Гіщук,Сашко Фурса,Морячок та Прапор на пенсії якого підібрали у Дмитрівці.Напередодні я отримав військовий квиток і бачив власними очима як мореман вперше явився в воєнкомат і йому ж одразу запропонували прийти зранку з речами не проходячі жодних медкоміссій.Судячі з усього він це діло добряче відмітив ввечері з огляду на стан в якому приїхав. Рушили з нашого приморського міста близько сьомої ранку,а близько восьмої пасажири попросили "капітана корабля"зупинити біля крамниці взяти пального і так би мовити відмітити цю справу.Я в цих заходах вирішив участі не брати,як не брав в них і довгов'язий Прапор з Дмитрівки.Це був височенний дядько років за п'ятдесят інтелігентного вигляду,який їхав добре підготовлений з огляду на здоровенну сумку і про військову службу він знав набагато більше за нас.Втім,це не завадило йому одразу зрізатись коли дізнався,що нас зібрали таки воювати і завідувати складом йому не світить!Такі вони,професійні воєнні! Після відвідин крамниці розмови в салоні бусу потікли вже веселіше і особливо рот не затикався у Морячка,дядька років п'ятидесяти,не відставав і Сашко Гіщук оповідаючі як його кликали то в "Донбас",то в "Азов",але чомусь він врешті решт їхав з нами в обласний центр в артиллерійську частину.Нам сказали,що ми служитимо в розвідці.В армію я йшов вперше і особливо нічого про службу не знав і ,чесно кажучі ,про кар'єру воєнного не мріяв,важаючі кадрових воєнних невдахами та ледацюгами,але останні події на Сході спонукали мене не сидіти в льосі,а долучитись до оборони рідних теренів. Як я потім зрозумів,таких наївних ідіотів як я,знайшлося не так вже і багато:принаймі нікого з попереднього життя ,з ким би добре спілкувався, не надихнули патріотичні думки і не змусили долучитись до оборони держави!Знаю тільки,що зять мого покійного хрещеного батька,Ігор,вже у четверту хвилю мобілізації пішов до війська:він в молодості був офіцером і служив в Німеччині,а після того як контингент окупапаційних військ вивели перейшов служити в МВС і вже не перший рік був на пенсії.Ще одного алкоголіка,що живе недалечко від БТ(це рідна тітка моєї матері) забрали в 15му-мабуть був не в стані втікти від облави на генделик,які тоді активно проводив Коля Бетмен по культурних закладах нашого міста,бо патріоти до того часу скінчились. .....,,,...... .......,,,,...... ........,,,,,,,........ .........,,,,,,........ .......,,,,,,...... Одже того чудового ранку другого серпня 2014 року наш бусік впевнено наближався до обласного центру і майбутнього ППД тієї частини в якій нам невдовзі доведеться проходити службу.Заїхавши в місто ,водій поїхав прямо-по Об'їзній.Я ніколи в цій частині міста особливо не бував,тому не знав куди саме ми їдемо.Завернувши наліво ми їхали повз якихось архаїчних заводських будівель і взагалі місто виглядало забутим та занехаяним і це навіювало якусь нудьгу.Треба зауважити,що я десять років прожив до цього в колишній шахтарській столиці і встиг вже побувати в деяких инших обласних центрах і було з чим порівнювати.Ми наблизились нарешті до частини,праворуч знаходилось "Сільпо" .Ми нарешті дістались пункту призначення як раз тоді коли нашого Морячка розвезло!Свіжа порція вогненної рідини знайшла благодатний ґрунт на старих дріжжах,тож йому вже нічого не хотілось окрім як спати!Фурса почав намагатись привести його до тями,але врешті допомогло це мало,бо стояти рівно в шерензі був не в змозі і його відправили назад.Як його подальша воєнна кар'єра склалась невідомо. Одже ми прибули на ці 'легендарні' Уральські касарні-я про них чув,але ніколи немав планів там опинитись!Ми взяли речі/я був з наплечником на 45 літрів,що кілька років до цього придбав у "СпортМастері"/,Прапор взяв свою здоровенну валізу.Вишикувались одразу біля брами.На території були розгорнуті намети,на алеї по дорозі до будівлі клубу стояли кілька столів де записували наші данні,але спочатку вишикували.Я вже не згадаю усіх персонажів які з нами розмовляли,але пам'ятаю достаменно,що були двоє цивільних лікарів які робили в медпункті частини та Вікторовна(про неї мова буде далі-О.Б.).Одже ці айболіти проводили з нами бесіду,цікавились станом здоров'я,служив чи не служив строкову службу,яку профессію маєшь.Що мені тоді не сподобалось так це зверхнє ставлення того ескулапу,що розмовляв зі мнов:на питання про здоров'я я повідомив,що маю сильну короткозорість і назвав цифри приблизні.Він:"А ти мене хоч бачишь?"дивиться на мене як на якесь непорозуміння.На питання про профессію,відповів,що маю диплом фельдшера,але практично непрацював.На питання ким робив,відповів,що в копальні-це його остаточно добило!Він звертається до Вікторовни:"А вот єсть с абразаванієм фєльдшера,а работал в шахтє!"Чесно кажучі,зустрінь я цього старого пі@ора після того як поїхав в зону бойових дій,а цей гондон лишився на місці,то якщо б в пику не двинув,але в вічі би виказав все що про нього думаю!Ну та Бог і з ним,з цим пихатим контрацептивом-ідем далі! Одже нас завели в намет в якому перевірили наші речі на наявність усіляких заборонених речовин-в першу чергу бухла!У мене нічого такого не було,тож я пішов далі.Підійшовши до столика за яким сиділи дівчата,в мене записали данні мої,близьких родичів,місце роботи ,проживання то що. -Будяк Олесь Миколайович,-представився я і назвав місце свого фактичного проживання до 14го червня цього пекельного літа та місце роботи,де моя трудова знаходилась до літа 15го року.Першим ,що я отримав в армії був протигаз!Доречі,сумка з під нього мені і по прошесті майже п'яти років служить за аптечку! Не пам'ятаю,чи був ще один стіл до входу в будівлю клубу-мабуть був,але вже не згадаю.Піднімаємось ми на третій поверх,де нас знов зустрічають дівчата за столом які також записують наші данні.Тут нам вже почали видавати однострої,берці,шкарпетоси і речовий мішок "сидір"!Флягу з котелком не пам'ятаю коли видали-одразу чи ввечері. Як я вже казав,зі мнов був наплечник в якому лежав спортивний костюм,мильно-рильне,канапки які наготувала мені мати,капці і нічого такого особливо не було.Отримавши "сидір"я перейнявся питанням,а чи можна(?!)лишати з собов свій наплечник,чи забератимуть у нас речі в якусь коптьорку і тому подібне.З цим питанням я звернувся до дівчет,що сиділи за столом(знайшов до кого!).Вони мабуть і самі не знали яку давати відповідь на таке питання і порадили відправити його назад тим бусіком яким приїхав!Ага,розігнався відправляти в нікуди свій наплечник з яким пів країни об'їздив!До того ж наші візники вже давно вшились додому.Я прийшов висновку,що не варто слухати їхніх порад і потрібно діяти на власний розум.Тож залишив все при собі. ........ ........ ......... .......... .......... ........... ............. Взагалі,в мене одразу склалось враження і з часом тільки зміцнилося,що на той час наші так звані Збройні Сили уявляли з себе доволі жалюгідне явище і боєздатність дорівнювала нулю!По частині з поважним виглядом ходили майори,підполковники усілякі там прапорщики,усілякі там начальники різних служб і трішки строковиків та контрактників.В новітні часи отримати майора стало можливим років в тридцять з гаком і хоч ти отримував грошове забезпечення в розмірі три тисячі,у тебе було підлеглих три каліки ,але таке звання відповідно впливало на самооцінку господ офіцерів та зверхнє ставлення до підлеглих.Втім,як показав той неспокійний рік,занадто зухвало себе вести вони тоді боялись і взагалі-тодішня мобілізація стала для наших командирів стрессом та культурним шоком!Чому так?А тому:коли ти намагаєшься увімкнути перед дорослими чоловіками свою постсовдепівську армійську при#ездь,а тобі натякають/або і прямо посилають в популярному напрямку/,що можна отримати піз#юлєй,то в твоєму недолугому обмеженому внутрішньому світі стається катастрофа яка вганяє тебе в стан когнітивного диссонансу.Я взагалі не міг зрозуміти:як можна бути пихатим та зверхнім до людей маючі майорське чи вишче звання і отримуючі за це три тисячи? ...... ......... ........ ......... ......... ............ ......... .......... ........ Отже в камуфляж нас вдягнули,речові мішки видали ...і відправили на перший поверх в актову залу отримувати зарплатні картки!Я до цього навіть з якоюсь іронією та недовірою поставився.Не то щоб я не хтів гроші отримувати,але було небагато довіри до інститутів влади і Міністерства Оборони зокрема.Зари, мабуть,в це вже мало хто повірить,але тоді багатьма з нас керувала не якась матеріальна зацікавленість,а нами рухав патріотизм.Це слово не надто люблять переважна більшість отих двоногих створінь,що нажаль формально є нашими співгромадянами.Не люблять тому,що воно змушує відчувати їх власну ницість і жлобуватість.Тому то вони і намагаються всі такі поняття принизити,нівелювати,помножити на нуль і голосують за всілякий непотріб на кшталт цього мерзенного блазня,бо він відображає їхні власні жлобуваті уявлення про успішність. ....... ......... ......... ......... ............. ......... ......... ........ ......... Якби там не було,а ми спустились на перший поверх де мені поталанило підключити картку за 15 хвилин,бо приватівська картка в мене була.Ще одна деталь:трохи наляканий новинами про те,що наших вояків вороги вираховують по телефонних номерах і туди спрямовують артиллерійський вогонь я спеціально придбав іншу sim-карту,а той номер лишив в іншому телефоні вдома.Картка для виплат було прикріплена до того номеру,що лишився вдома,але я подзвонив сестрі і вона передала мені код який надійшов в sms і моя картка була під'єднана для отримання грошового забезпечення.Отже я вправився за 15 хвилин і вийшов на вулицю. Чим я займався впродовж того дня?Нічим оригінальним!Зібравшись зі своїми новими товаришами з якими приїхав,я пристав на їх пропозицію і хоч не надто хотів ,але почав в їхньому товаристві боротися з зеленим змієм! Час був десь перед обідом,нікому ми вже потрібні не були,вести нас на обід також ніхто не збирався і ми в трьох заховалися на території частини і роздушили пляшку.Я придивлявся до своїх товаришів і робив висновки про їхні особистості.Отже я з них трьох був один,хто ніякого стосунку до армії немав,а вони обидва служили строкову службу.Фурса був приблизно мого віку і оповідав,що служив в десантурі у Дніпрі.Сашку ж ,Гіщуку,тоді було років двадцять п'ять:він в цьому ж місті відслужив у ВВ(теперішня Національна Ґвардія),після чого трохи на контракті у "Гепарді","Соколі" та навіть трохи у "Беркуті"-там пів року,там місяць,там півтора місяця!Взагалі я прислухався більше до своїх товаришів ніж сам приймав участь.Слухаючи далі я все більше переконувався,що за великим рахунком хлопці не надто розуміють,що насправді коїться на Сході і куди ми прямуєм!Одна справа дивитись новини з апокаліптичним змістом і зовсім инше це побачити трохи збоку від театру подій-а я мав саме таку можливість! Чесно кажучи ,я і йшов в військо неначе баран на заклання - розумів,що за великим рахунком справи кепські в нашій країні,в нашому війську,але в мене було переконання,що не можу не приймати в цьому дійстві участь!Немов метелик летить на вогнище так і я пішов в воєнкомат,бо якщо всі сховаються то хто тоді захищатиме? Пам'ятаю,третю хвилю мобілізації об'явили у другій половині липня.Перед цим я відправив свою анкету до батальону "Донбас"і потім сам дзвонив на їхню гарячу лінію,але там відповіли,що на цю мить набір до підрозділу не проводиться.Я вирішив не чекати і йти в воєнкомат.Про свої плани я не надто розказував рідним,бо не хотів чути голосінь матері,але і відмовлятися від свого рішення не збирався. Мати зранку перед роботою поїхала разом із своїми двоюрідними сестрами в село на цвинтар де поховані наші пращури.Я вирішив скористатися ситуацією та непомітно для неї навідатись в воєнкомат.Мені відклався один епізод з тих днів,але не пригадаю коли він стався-чи тоді коли я вийшов з під'їзду направляючись на зупинку,чи коли вже повертався?Точно вже і не згадаю.Мабуть коли збирався.Отже вийшовши з дому( під'їзду багатоповерхівки )близько восьмої години ранку я побачив на лаві Сашка Рибалка-хлопець з четвертого поверху.Сашко на кілька років мене молодший,але крупніше і міцніше,ми разом на бокс з ним у юності ходили.Останнім часом я помітив,що щось він сам сидить у матері без родини( жінки та сина),не працює і тиняється без справи.Я дійшов висновку,що розлучився,але п'яного бачив його вперше.Як я потім примітив,Сашко був нудним та нав'язливим коли находився в стані алкогольного сп'яніння і починав шукати вільні вуха.В цей раз об'єктом своїх оповідей він побачив мене і починав потроху ґвалтувати мої вуха.Я був не в найкращому гуморі внаслідок усіх цих подій,але вирішив посидіти кілька хвилин ,а потім відкланятись та піти в своїх справах.Тоді то мати і побачила мене вдягнутим в город і все зрозуміла. Одже сиджу я не в гуморі ,на лавці біля під'їзду,а Сашко мені якусь маячню намагається на вуха причепити.Оповідає мені як пропиячив з самого вечора,як з кимось у нього бійка зав'язалась начебто воно мені треба?Я сиджу,холодно краєм вуха слухаю і думаю:що?і мені отак тинятися як неприкаяний ,вештатись і намагатись піднімати власний авторітет в своїх п'яних очах? Я таки направився в воєнкомат заявити про себе,а Сашко так і проваландався увесь цей час і спився остаточно. Посидівши з Сашками в закуточку на території частини ми перебралися на спортмайданчик біля казарми і літньої сцени,де ми зазнайомились з пологівськими хлопцями(Пологи це містечко таке,якщо хтось не знає-О.Б.)Заходи продовжувались:Сашко Гіщук побіг в "Сільпо"за продовженням,а я дав йому останню сотню на це діло( бо ці двоє були абсолютно без грошей!) і дістав увесь тормозок.Ми цілий день провели таким чином і тільки ввечері про нас згадали. Щож стосується мене і моїх товаришів,то я пригадав оповідь мого кумпля Павла як він колись їхав на строкову службу:"Познайомився з земляками-один із Костянтинівки,инший ще звідкись.Думаю-зає@ісь!Та потім як трохи придивився,а вони то виявились гнидами-один наркоман,інший боргів понабирався і нікому нічого не повернув,третій ще щось утнув!От я виріщив від цих "землячків"подалі і приятелював з хлопцями зовсім з инших регіонів." От і я ,зрозумівши до кінця дня,що лоханувся віддавши свої гроші на бухло цим олухам і прої@авши тормозок,вирішив триматись обережніше.Висновки які я зробив стосовно своїх нових товаришів згодом тільки підтвердились:Сашко просто нешкідливий нерозважний роздолбай,а от Фурса своїм пропитим обличчям і патосними розмовами не викликав жодної довіри!Він згодом це підтвердив своїми діями. Ввечері нас таки вишикували по підрозділах-я як і можна було очікувати потрапив на посаду сан/інструктора і мав можливість зазнайомитись зі своїми новими товаришими,двома огрядними чоловіками років сорока.Я впершу мить подумав,що мабуть чоловіки медики кваліфіковані,але ні -то були санітар медпункту дивізіону і водій санітарного транспорту!Треба зазначити,що я був зовсім не в захваті від наданої мені посади-хоч я і медик за освітою,але особливої практики в цій справі не мав!Звідки,скажіть будь ласка,взятися тій медичній практиці якщо в нашому занюханому місті потрібно було заплатити у відділ кадрів міської лічниці баксів триста хабаря аби влаштуватися медичною сестрою?От я і взяв направлення по закінченню навчання в обласний центр де проробив з пів року в дитячій лічниці,а потім пішов звідти на промислове підприємство.Звичайно в великому місті(я в таких і жив десять років до цього),влаштуватись на швидку не складало такої проблеми як в моєму місті,але і сенсу економічного ніякого не було!Отже досвіду особливого у мене не було,що робити я не знав і це мене непокоїло! Одже нас вишикували,провели вечірню перевірку по прізвищах і відправили на вечерю.Як сказав майор Осипенко(начальник штабу дивізіону):"На довольство новоприбулих ще не поставили,але ви не кажіть же,що ви новоприбулі!"Одже ми все таки в той день повечеряли. Після вечері нас підняли на третій поверх( туди де ми зранку отримували речі) і почали отримувати старі армійські роскладухи.Просидівши цілий день без діла перед сном нам таки довелося поворушитись щоб приготуватись до відбою,або попасти в гальон.Спальні мішки ми отримували десь о десятій годині вечора.Ніяких матраців нам не дали,а що таке карімат в армії тоді ще не знали.Прилігши в тоненькому спальнику на залізну сітку роскладухи я постерігав за навколишньою метушнею і думав про те,чи потрібно воно все це було мені коли вдома було так добре сидіти? Ліжко я своє поставив поруч зі своїми товаришами з лівого боку,а з правого оселився Василь Петрович Ельф!Ця колоритна особистість в усій нашій історії заслуговує на окреме визначне місце і я ще приділю йому увагу! Психологічно було важко прокидатися ранку і на все це дивитися,але ще важче було потрапити в клозет де стояла черга з охочих,а робочих було півтора очка на сотні півтори людей.Сон міцним також не можна важати-постійно хтось снував поверхом.Ввечері взагалі,наші новоявлені командири зачинили двері на поверх і на ланцюг начепили замок!Мабуть боялися,що хтось втіче?Хтось з чоловіків зауважив:знайшли де нас збирати-чи багато потрібно,щоб залізти на одну з навколишніх багатоповерхівок,щоб поцілити з гранатомету по нашому поверху?Ще і двері зачинили ,щоб люди спастись не в змозі були!Від усієї нашої організації відгонили недолугістю та дебілізмом і це не могло не дратувати. В цей день ми вже не валялися празно на території без діла ,а організовано рушили на територію парку відчиняти бокси з законсервованою технікою.Техніка на Уральських була:воєнні «камази»,ЗІЛи ПО-8,ГАЗ-66.Все було фактично новим,але багато років ніхто за цією технікою не слідкував-ніхто періодично не приходив,не заливав кілька літрів бензину в бак,а в радіатор воду чи тосол і ніхто роками не прогрівав двигуни.На всіх машинах не було аккумуляторів,а різні пластикові трубки/патрубки/,які з'єднували усі механізми порозсихалися від часу.Машини стояли на колодках і ми активно їх знімали. Якщо вантажівки були новими,то БТР були в повному хламі-на спущеній гумі Василь Петрович ледь вивів одне з одоробел з боксу/чи навпаки?/Як би там не було,а робота почала проводитись.Якась. Одже той день я разом з водіями і не тільки провів на території автопарку,що було доволі незрозумілим з огляду тієї посади на яку мене призначили.Наступного ранку я підійшов до командира взводу управління дивізіону(ВУД) і перебалакавши відправився в медпункт частини шукати,так би мовити,"своїх"./Треба зауважити,що свого беспосереднього командира я ще не бачив,тож ми 'підпорядковувались'командиру взводу забезпечення,а той в свою чергу керувався командиром ВУДу-це теж два окремих персонажа!/Тож знайшов я цей грьобаний медпункт,бо хоч мені особисто більше посміхалось бути ближче до техніки,але розумів,що потрібно розбиратись з медичною темою на яку мене підписали.Я не був від цього в захваті,але що робити? Тож прийшов я в це бабське кодло.Там мене познайомили з Лазаренком-теж іще один неоднозначний персонаж з якого і користі врешті не виявилось і шкоди не встиг наробити в цій нашій історії.Лазаренко був капітаном медичної служби і раніше працював в місцевому госпіталі,який наразі знаходився на реконструкції.Йому тоді було років тридцять п'ять,але вираз обличчя нагадував роспиз@яїстого старшокласника.Ми вийшли на вулицю і перекурюючи в двох словах пояснив мені ідеологію нашої міссії-лікувати більше добрим словом!Згодом я цю ідеологію відкину як неприйнятну у моїй практиці.Але то буде згодом,а на ці кілька днів я зашарився в медпункті нашої частини.Я з'явився як раз вчасно,бо місцеві ескулапи почали проводити медогляд новоприбулого особового складу в якому я прийняв саму активну участь взявши в руки тонометр та виміряючи тиск черзі бажаючих-трохи навіть заморився!Якщо мені пам'ять не зраджує,як раз мій дивізіон першим і проходив огляд. Тут пригадаю один смішний випадок:під кінець робочого дня,годині о третій чи пізніше,коли вже медогляд закінчено,в медпункт зиґзаґоподібно заходить добряче запиздиваний дядечко років сорока-сорока п'яти,який намагався ще і спати на ходу!Медпрацівниці дивляться на нього і не знають,що робити з ним далі.А справа от в чому:кожен день до частини приїздили автобуси з різних районівобласті привозячі все нові і нові партії свіжого гарматного м'яса.Під час подорожі багато хто з потенційних захисників Вітчизни вирішував відмітити цю справу,бо хто зна чи буде потім можливість?Тож користувались такою можливістю.Може хтось спеціально хотів надудлитись щоб його вибракували,але с кожним днем така перспектива ставала все примарнішою.Тож не посміхнулась доля і цьому персонажу якого супроводжуючи обережненько випхали з салону автобусу,а самі відправились назад в Енергодар лишивши на призволяще бойового товариша!За кілька днів я побачив як цей дядечко вже вдягнений в 'дубок' вливався в реалії армійського побуту. Одже наступні кілька днів я вже не ходив в автопарк/на відміну від моїх товаришів по медпункту-Шматка Ігора Івановича та водія Володі/,а сидів в медпункті бригади приглядаючись до оточуючої дійсності та міряючі тиск під час медоглядів.Оточуюча ж дійсність нагадувала якийсь стьоб над реальністю або ж дебільнуватий серіал про солдатів.Зараз уже і не пригадаєшь усю карикатурність довоєнної армії і всі ті пункти які починали/поки ненав'язливо/дратувати. Мої два товариші-Сашко Гіщук та Фурса,також були спрямовані в наш Третій гаубічний дивізіон:Фурса водієм бензовозу в взвод забезпечення,а Сашко в восьму батарею.Вже на другий день служби вони встигли відзначитись:під час денного шикування на плацу перед клубом,перевіряючий виявив відсутність двох людей внаслідок чого затримали на плацу на деякий час увесь підрозділ.Потім Сашко розповів,що в принципі їхньої особливої провини не було: повертаючись з "Сільпо" вони були затримані на КПП,бо там розбирадись з якимись 'десантниками' які вирішили сходити в супермаркет через паркан.Взагалом,я так придивлявся,що цей Фурса вів себе як щуролов керуючі більш молодим та недосвідченим Гіщуком.Інтуіція мене рідко підводить скажу я вам. Що ж стосується побуту то це був суцільний психодел:з кожним днем люди прибували і ліжок на поверсі ставало дедалі більше як і претендентів посісти почесне місце на орлиному гнізді зранку(тобто очко в клозеті)!Всю ніч хтось постійно шаройобився по казармі-хтось голився,хтось мився під холодним душем,хтось прав шкарпетки поки натовпу не було!В лазню нас відправили після першого робочого дня в парку/для мене і останнього/-прийшовши на місце ми дізналися,що нас тут не чекали і нам тут не раді!Там керували два якихось шмаркатих ушльопка чи то строковика,чи то контрача які снизошли до того,що зробили нам послугу дозволивши помитись за 15 хвилин і ще прибрати за собов!Навіть через стільки років в мене сверблять п'ясткуи знайти тих вибл@дків та понабивати їм ї@альники-послугу вони нам зробили!На дворі стояв спекотний серпневий вечір тож поки дійшли до касарні ми знов вспотіли.Після цього я намагався приймати душ на поверсі коли була можливість. Кожен день прибували нові люди,дивізіон комплектувався - ввечері на шикуванні оголошували все нові і нові прізвища.Так на одному з вечірніх шикувань і прозвучало прізвище "Торчин"-“Це той чоловічок ,що кетчупи,майонези випускає?-звернувся Андрюха Медведенко до свого кумпля Вані Ганущака,-вирішив піти повоювать?” З вечірнім шикуванням і з новоприбулим особовим складом стався ще один кумедний випадок.Одже коли назвали прізвище новоприбулого "Шпигун"ніхто не відгукнувся.Перевіряючий(здається це був командир ВУДу Пенсне)знизав плечима,ще раз назвав і розпустив особовий склад в казарму.Шпигун з'явився наступного ранку-де він був до цього невідомо,але швидше за все десь під деревом змінив компанію Бахуса на обійми Морфея.Одже з'явився на деякий час,а потім був відрахований з наших лав за погану поведінку:у вічі послав нашого командира дивізіону Петриненка в популярному напрямку!Куди його депортували невідомо. Що стосується харчування то нас шикували перед кожним прийомом їжі і стройвим кроком вели до солдатської їдальні.Доручали це зазвичай Пенсне який намагався по трохи бикувати:"Та-ак!Мужикі,я магу вас і заі@ать строєвой!"Втім,"заї@ать"нас у нього не дуже то і виходило як не вийшло поставити із себе грізного ахвіцера та камандіра,бо чму ніколи не бути мачо!Харчування ж у нас було дієтичним:не смажене,не солене-ніяке!Втім їсти можна було якщо нічого иншого не лишалось,а по приїзді на Близнюки польова кухня нам здалася взагалі ого-го! Пробувши на Уральських близько п'яти днів ми вирушали на наш полігон Близнюки!Нашому медпункту надали службовий автомобіль-"ГАЗЕЛЬ"мобілізовану зі швидкої допомоги.Начальником медпункту дивізіону був Лазаренко,тож він їхав спереду з водієм ,я сзаду в салоні,а Ігор Іванович в автобусі.Ми виїхали з частини і проїзжаючи архаічними вулицями Шевченківського району повз Абразивний комбінат дістались Об'їзної,звідки звернули на Оріхівську трасу та проїхавши кілометрів 15 прибули на Близнюки! Там вже перебувало дві батареї ,третя та шоста,які встановили намети на всі інші підрозділи.В той день прибув не весь дивізіон ,а ВМТЗ які мали розбивати польову кухню та запускати печі,частина ВУД(здається) і ми.Взагалі,після замкненого простору частини полігон перші дні здавався якщо не раєм то піонерським табором точно,тим більше,що по первах було мало людей,тихо,спокійно.Близнюки знаходяться недалеко від селища Новоолександрівка і колись тут була велика військова частина-тут дислокувався реактивний полк,що після розформування дивізії переїхав на Сумщину і під час війни став відомий як 27-а бригада. Судячи з тих заростей навколо армійських наметів,життя тут не вирувало вже кілька років і за цей час ми були перші хто насмілився нарушити суцільний супокій і почати відвойовувати території у наземних гадів.Електрики також не було-а навіщо?Взагалі,опинившись в армії мене не покидало відчуття,що тебе висмикнули з двадцять першого століття і перенесли десь в середину двадцятого як не на початок!Абсурдність і дебілізм пересічному обивателю,який багополучно ухилився від обов'язку захищати Батьківщину важко уявити!Взагалі,морально було важко знаходитись в цій просмерділій совком атмосфері тому що рухали тобою цілком здорові патріотичні мотиви,а ці речі цілком альтернативні одна одній! Наша санітарна автівка стояла напроти учбового корпусу біля правого постаменту.Там же ночував і Лазаренко.Ми ж з Ігорем Івановичем першу ніч ночували разом з ВМТЗ. Якщо перший день проходив в розслабленій атмосфері,то наступного почав прибувати особовий склад дивізіону.Як і слід було очікувати ,прибуття відбувалось до самого пізнього вечора,бо цеж армія,а в армії має бути все по дебільному!Тож і відстань в тридцять кілометів з частини до полігону долалась багато годин!Остання партія прибульців взагалі висадилась десь годині о 22й,коли вже буди помиті котли після вечері ,а недоїдки викинуті.Не пам'ятаю як хлопці вийшли з ситуації. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 11.08.2014 Пішов другий тиждень моєї служби в Збройних Силах України.Ми вже майже тиждень знаходимось на полігоні біля Запоріжжя,а перед цим кілька днів перебували на Уральських касарнях на 3му Шевченківському.(насправді,це навіть не 1й-О.Б.) Мабуть цей тиждень побудемо на Близнюках ,а потім поїдемо на инший полігон біля Новомосковська.Вже з'явилась трохи можливість і час пописати.Учора ми проходили навчання у медиків Майдану і отримали індивідуальні натівські аптечки. Служу в медпункті,зари за старшого ,бо нашого капітана відлучили за неблагонадійність.Вдень страшна спека,а вночі доволі свіжо.Годують нормально так що не голодую. Взагалі то я і тут доволі добре прилаштувався.Таке то. Слава Україні! НАВЧАЛЬНІ БУДНІ НА БЛИЗНЮКАХ -Сьома батарея!ШИКУЙСЬ!!!-як грім серед ясного неба пролунало над полігоном. -Є@ал я в рот!!!-пролунала відповідь з глибин сусіднього намета. -А горластий!Цей козак Мамалига!-прокоментував ситуацію Ігор Іванович. Одже ми тепер знаходились на полігоні куди наш дивізіон перевезли задля практичної підготовки особового складу.В перші дні знаходження підрозділу відбулося короткочасне загострення постсовдепівського армійського довбограйства.Це проявлялось в декількох варіантах.Перший варіант це ранковий крос:по виразу обличчя Лазаренка увесь той рівень ох@єнія і розрахунок усіх можливих наслідків після цих пробіжок.Другий варіант (не знаю який ідіот запропонував!)виглядав більш брутально та небезпечно-особовий склад почали вчити вистрибувати з “камазів”!Треба зауважити,що наші командири ще ніколи не мали під керівництвом таку кількість особового складу/до того ж дорослих чоловіків,а не заляканих учоращніх школярів!/і на війні до цього ні разу ніхто не був.Тож і займались хрін зна чим. Перший виїзд до лікарні нашої санітарної “газелі “не змусив довго чекати-салон був забитий!Два хлопця поламали ноги під час цих стрибків з борту “камаза”.Після цього стрибки закінчились.Також тоді повезли до стоматолога мого землячка Сашка Гіщука( у нього так і псевдо приклеілось-Саша Стоматолог) і саме в той день я познайомився з одним яскравим персонажем-з Серьогой Кавуном! Одже за рядом наметів знаходились металеві армійські вмивальники(хто стикався той знає,що вони з себе являють),а далі літні душові,які регулярно наповнювали водою полігонні пожежники.Одже восьма батарея в металевий бак свого вмивальника вирішила кинути кимось привезений кавун,аби за обідом з'їсти.От і поліз чоловік розміром з ведмедя за цим кавуном на вмивальник,але ми були в армії де все має бути по дебільному і тому цей прилад був встановлений на цеглини.Не витримавши півтонної ваги людиноподібного ведмедя вмивальник вирішив завалитися на грішну землю і задавити нападника своєю залізною вагой,але не нічого в нього не вийшло!Коли армійський вмивальник зкинув з себе людину-ведмедя і вже хотів його придавити своїм баком то був зухвало зупинений міцним лобом опонента!Внаслідок чого бак нікого не задавив,а Серьоги була розсічена брова які слід було по гарячих слідах зашивати.Це трапилось під час обіда і з огляду на цілком задовільний стан постраждалого ми спокійно доїли,а потім зібравши усю зграю рушили штурмувати лікувальні заклади обласного центру-благо,Обласна лічниця знаходилась близько.Тут треба зауважити,що за той нетривалий проміжок часу коли Серьога одразу явився нам на очі і коли ми вже виїздили,він встиг добряче лизнути.Отже і бров йому зашивали під власним наркозом! Лазаренко лишив мене з трьома постраждалими в обласній лічниці,а сам рушив далі.Двох з трьох( з паламаними ногами)одразу шпиталізували,а Сергій віднині Кавун спокійнісенько собі вирубився після того як його заштопали.Прокинувшись він побіг за пивом і взяв хлопцям на полігон порцію вогненної рідини.На Близнюки ми повертались в кузові вантажівки,яка нас підібрала по дорозі. На другий день Серьогу привели бо на цей раз йому стало погано на Сонці,а видудлине напередодні,звичайно ж,тут ні до чого. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 12.08.2014 Вівторок Черговий дебільний армійський ранок.Я вже попив чаю і сиджу на своєму "ліжку" у наметі. Такі повернувся той Сашко Фурса під вечір-за один тиждень він удруге підвів свій взвод:ізза нього кухарів учора ввечері виганяли на вечірнє шикування. Сьогодні стрільби у взвода управління до якого відноситься і наш медпункт.Може і я нарешті в руках автомат потримаю,а то на фіга воно надо? Вночі приїхала колонна вантажівок з людьми-начебто з фронту. Прапор Іванич ходив з ними спілкувався і повернувся до кухні невеселий.У повітрі літає апокаліптичний настрій багатьох. Приходять хворі ,а в мене ліків майже і немає окрім зеленки та йоду,а бинт швидко закінчується і ніхто поки що нічого нового не видає. Підемо на стрільби за кілька годин. Вже "відстрілялись"-дивлюсь,що ВУД кудись пішли і я за ними пішов дізнатися чи не на стрільби.Підійшов до "їдальні",а там старлей показує як збирать-розбирать АК,каже щоб по 4 чоловіки тренувались.Йому зателефонували і після цього він забрававтомати і наказав своїм його чекати. Поступово накалюються стосунки між людьми .Серед мобілізованих процвітає п'янство.З такою армією,я чую навоюємо,бл@дь! Учора розмовляв з Вітьком-каже,що хотів записатися до місцевого батальону оборони,але йому відмовили зсилаючись на те,що він зписаний з війська.Таке то. Спека страшенна.Зари проходять заняття. Як я розумію,ніхто мені ніяких ліків не збирається видавати. Проблема начебто "вирішена". Мені знайшли заняття -перевіряти котелки перед прийомом їжі!Доведеться стирчати у "їдальні" і робити вигляд,що перевіряю.Нічого!І без того нічим не зайнятий. .... ...... ....... ...... ...... ....... ...... ....... ...... ...... ...... .......... Як я вже казав,ми спочатку ночували з емтезешниками,але вже на другий чи третій день знайшли і перебралися у свій окремо відведений намет.В наметі особливо нічого не було:наші з хлопцями ліжка і парта для запису хворих( все таки медпункт!).Здається один чи два стільчика,але не пам'ятаю точно. Лазаренко протримався з нами близько тижня,а був прибраний після того як відправив в популярному напрямку замполіта дивізіону.Забрали його від нас.Поїхав він разом з тими медикаментами,які виділили на медпункт.Я лишився ні з чим,а люди до мене почали приходити цілими натовпами,а я не знаю ,що робити з ними! Якщо хтось мені починає оповідати як "добре по мобілізації було",то мені хочеться відправити оповідача в відомому напрямку.Я зрозумів армійський підхід до всього:тебе призначили на посаду,а що робити ,які обов'язки (і які права!) ти маєшь,з якого боку взагалі починати тобі ніхто не збирається пояснювати!Ти є для галочки і в разі чого будеш крайнім у випадку якоісь надзвичайної події. Мене виручало те,що у наших сусідів(3-ї та 6-ї батареї)був свій лікар,Юрко Семененко,але за будь-якої дрібниці не будеш до нього бігти.Тож і йшов до мене цілий натовп з натертими п'ятками,а бинт із зеленкою закінчувався,а на всі мої телефонні дзвінки до Вікторовни мене годували завтраками.Так нічого я від них і не отримав.Впродовж наступних пів року. Час від час бували якісь виїзди.Під час одного з таких я зайшов в аптеку на території Обласної лічниці і на останні гривнів сто п'ятдесят придбав якийсь там бінт,зеленку,йод,ще якісь прості медикаменти.ДА!Так було! Пам'ятаю також смішний випадок який трапився здається як раз на другий день як нас звільнили від присутності Лазаренка:гукають мене на поле де особовий склад вчився працювати на гарматах-складати,роскладати.Як всі розуміють під час цих операції потрібно добряче попітніти і фізично навантажитись.От і прострілила у чоловіка років сорока п'яти спина!Приходжу я вже до нашої санітарної ГАЗЕЛі,біля якої постраждалий вже лежить на ношах,на животі і не може поворухнутись.І що мені робити якщо в мене ніяких медикаментів немає,щоб хоча б діклофенак вколоти та вивезти?Добре у Юри Семенека він був і вколов.Але вивозити потрібно.Не знаю звідки,в мене був номер начальника штаба-майора Осипенка,який десь шарився по полігону.На це я отримав питання-А він до ранку потерпіти може? До ранку він терпіти не може,тож Юрко Семененко його вивіз в лічницю,Слава Богу! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 14.08.2014 Четверг Чим далі тим менше мені усе це подобається .Сьогодні командир дивізіону до кухарів чогось дої@ався. Учора відбулися стрільби і пройшли для мене невдало-я миттєво розрядив усю обійму і не влучив.Трошки раніше я мав можливість розібрати і зібрати автомат,але це було усього один раз і користі було мало,бо треба було хочаб декілька разів повторити.В мене такої можливості не було. Знов спека розпочалась. Я купив квиток в один бік і дивлячись на увесь цей балаган вкотре переконуюсь,що шансів повернутись неушкодженним у мене небагато. Лейтенант Семененко повіз хворих в місто. 15.08.2014 П'ятниця Батьків день народження.Сьогодні склав присягу на вірність українському народові. Сьогодні знов відбулися навчання по наданню медичної допомоги на полі бою.Спочатку нас відперли на казарми послухати лекцію судинних хірургів,а потім,по обіді ,нам проводили лекцію представники військово-медичної академії по натівським алгоритмам.Добре,що це відбулося! Ходили в "Сільпо"та затарились пивом.Вже встиг надудлитись.Їхали воєнним "камазом".Водії,в більшості,нам сигналили,махали руками-навіть "мерс"з донецькими номерами.Але зустрічалися і "сепаратисти"з луганськими номерами.Нічого:переб'ємо як повернемось! 16.08.2014 Субота Черговий одноманітний трохи дебільнуватий армійський ранок. Вчора знов відбулися показові лекції про надання медичної допомоги на полі бою. 15го батечку виповнилось 62,а завтра мені о 9й вечора проб'є 31 рік. Вийшов на зв'язок із Павлом,з Юрком Каспаровим,з Олексієм.Мені мати розповідала,що Олексій теж збирався у добровольці,але його медкоміссія непропустила.Справи з роботою в нього не дуже:новий начальник звільнив і зари збирається розповсюджувати листівки з рекламою вікон. Маю сумніви що до сенсу такої "роботи",але що поробишь? Цікавився у мене:"Що там за зарплату абіщают?"Ну,мені одразу стало зрозумілим ,що його спонукало піти у "добровольці"-ніякий не патріотизм,а звичайні меркантильні думки. Юрка здивувало моє рішення і мій вчинок,але схвалив. Таке то. Сьогодні знов субота і знов дехто йде в увал-кому додому недалеко. Юрко Семененко теж збирався на цьому вік-енді і просив поробити маніпуляції його підопічним. Треба буде і самому попроситися на тижні-хоч на Хортицю з'їздити.Треба хоч якось розбавити цю армійську одноманітність. Я замислився і зрозумів вкотре,що багато речей в моєму житті трапляються запізно.Але я зрозумів ще одну річ-трапляються запізно і не мають позитивних результатів.: -в інститут я поступив у 21 рік і чи була якась користь з цього? -в автошколу я пішов у 25 років і права отримав в 26-чи навчився я добре керувати автівкою і запам'ятав правила дорожнього руху? -в тренажерний зал я прийшов у 28,а чи добився якихось нормальних результатів? -в армію пішов майже у 31 рік і щось мені цей балаган не дуже подобається і я не знаю чим усе скінчиться! -за жінок можна взагалі мови не вести,хоч можливо(якщо повернусь живим)з якою і спробую створити родинуи,але маю сумніви,що це матиме гарні наслідки. Таке то.Сиджу в наметі і нічого не роблю. Павло вже сьогодні телефонував поздоровляв .Погано це коли зазделигідь з днем народження вітають. Сьогодні зранку нарешті зателефонували з батальону "Донбас".Як раз тоді коли я вже мобілізований до лав Збройних Сил України і коли в мене инший номер на руках.Мати відповіла,що я в арміїї. Наш водій,Володя,відпросився на завтра додому.Тре' і самому серед тижня відпроситися -хоча б намдень,щоб по Запоріжжю полазити,на Дніпро,на Хортицю вирватись. Мабуть я цей нататник таки закінчу до вересня. 17.08.2014 Неділя Мабуть паскуднішого дня народження в мене ще не було і мабуть вже не буде!(Забігаючи наперед,мушу зауважити:буде!-О.Б.) Першим мене поздоровив батько -заsmsів.Телефонувала Ольга Суслова,тільки що Павло,а перед ним Андрій з Сашком та матір'ю.Мати телефонувала коли я на шикуванні був. Зари знов якийсь концерт проводиться біля кулеметного тиру. Черговий дебільний армійський день який співпав з днем мого народження. Телефонував,доречі,і Вітьок(шкільний товариш) -питав про мої справи.Він не знав,що у мене день народження,а я не став розкривати таємницю. За якийсь час проблема з медикаментами вирішилась сама-до мене прийшов Віталік Чердаклієв з 7-ї батареї і попросив пройти з ними.Віталік був командиром гармати,а його супруга займалась громадською діяльністю і перебуваючі в столиці зазнайомилась з якимись волонтерами,які і відправили нашому дивізіону зо п'ять коробок з медикаментами.Віталік розсудив,що медикаменти потрібно віддати тому хто знає,що з ними робити-тобто мені!Отак і з'явились у мене коробки з цефтріаксоном, лоперамідом , фармацитроном,різноманітними знеболювальними.Само собов вирішилось без участі нашої доблесної медичної частини.Як я вже казав,наступні пів року ніхто особливо не проявляв зацікавлення до моєї діяльності. Перейдем до персоналій.Як я вже казав ,командиром нашого розгорнутого резервного дивізіону був підполковник Петриненко.Заступником командира по роботі з особовим складом був такий собі Роман Петрович,він же просто Рома,він же майор Зелений Змій-невисокий,рухливий,хитродупий.Треба віддати належне-нічого поганого без гострої необхідності не робив.Начальноком штабу був такий собі майор Осипенко,який власне і займався формуванням дивізіону з перших днів.Хто не знає-начальник штабу це людина від якої залежить внутрішнє життя дивізіону,мабуть навіть більше ніж від командира. Пам'ятаю смішний епізод який стався в перші дні нашого перебування на Близнюках:як я оповідав перші ночі ми ночували в наметі ВМТЗ.В той день коли дивізіон остаточно переїздив на Близнюки у емтезешників дупа була в мили до самого пізнього вечора,бо остання партія приїхала годині о десятій .Коли вже емтезешники справились зі своїми обов'язками і вже попадали відпочивати годині об одинадцятій об'явили шикування взводу.Вишикувались і ми з Ігорем,бо хоч ми і окремий підрозділ,але жили то з ними і незрозуміло було як діяти.Вишикував майор Осипенко який сам був зайо@аний впродовж дня доки перевозив особовий склад і щось там намагався розповісти ще більш зайо@аним емтезешникам.Ті стояли слухали про те як небезпечно ходити по полігону в капцях,бо в траві повно гадюк.Слухаючі ці доводи,вищезгаданий дядько на прізвище Торчин замислився і підсвідомо закурив цигарку і тепер стояв пускаючи дим.Начальник штабу не одразу помітив це неподобство,а зрозумівши заверещав як березневий кастрований кіт:"Ви шо дєлаєтє?!"-"Та о гадючке задумався!"-знайшовся,що відповісти Торчин.Зрозуміло,що цей вчинок потягнув за собов кількахвилинну тираду і запевнення майора Осипенка,що в нього за плечима "дванадцать лєт армійського дебілізму"і він може нас шикуваннями задро@ити.Коротше:наступного дня ми з Ігорем Івановичем спочатку виявили ,а потім пересилились в медичний намет. Командиром взводу забезпечення був такий собі Іванич(теж непересічна постать в усій нашій історії!)-худорлява,наче з концтабору,довгов'яза вже немолода мавпа,прапорщик за званням.Цікавий момент:спочатку його готували наче на заступника командира взводу,а командиром хотіли поставити старшого сержанта який з'явився на кілька днів пізніше,але Іванич підійшов до командування з запитанням:А нє охуєлі лі ви?Іванича лишили командиром,а той страшний сержант Андрюха Шустрий Хряк згодом взагалі відмовився кудись їхати і підбурив ще купу людей відмовитись-Да!Самий бойовий підрозділ ВМТЗ дав найбільшу кількість сцикунів!З батарей по одній по дві людині відмовилось. Командиром же Взводу Управління був такий собі довгоносий Валєра Пенсне:він в молодості був кадровим офіцером,а потім його доля складалась не надто успішно.Гондонистий чоловічок-кілька разів особисто збирався рихтувати йому його довгого носа;командир його також чмирив. Тож особовий склад вчився працювати на гарматах,МТЗ усім взводом готувало їсти на п'ять батарей-три наших і дві сусідів.Їсти вивозили до одного з літніх навчальних класів,куди збігались зголоднілі мобілізовані військовослужбовці з котелками в руках.Спочатку виділяли одноразовий посуд,але за деякий час стало зрозумілим,що наші барбоси не надто підготовлені до побутових незручностей і те що потрібно за собов прибирати у багатьох і гадки такої нема!Тож перестали надавати одноразовий посуд і всі почали ходити з армійськими котелками.Тут стався ще один цікавий епізод який яскраво демонструє всю сутність та деструктивність армійської логіки:я отримав наказ від командира стояти під час роздачі їжі і дивитись,щоб котелки були добре вимиті аби не дай Боже хто обісрався!Отаке вирішення проблем по армійські-замість того щоб організовувати підвоз води і надати миючі засоби потрібно когось поставити для чогось і робити вигляд якоїсь діяльності!Якийсь час я стояв як довбограй і дивився на весь цей натовп,а потім ,як вже забулось, припинив. Кілька разів мене і инших вивозили до частини на якісь медичні навчання-в перший раз проводили якусь лекцію,на кінець якої ми тільки і встигли,а иншого разу( здається на другий день після 'втечі'Лазаренка)на більш сер'йозніші заняття від МЕДСАНБАТу.Я добу нічого не їв,бо напередодні той лимар потягнув мене з собов в частину після обіду і я лишився без вечері ,а з самого ранку мене атакували хворі з натертими п'ятками та різною х@йнею і у мене не було навіть часу піти поснідати коли прийшов наказ все кидати та їхати в частину-рівень ідіотизму просто зашкалював і це не могло не нервувати!Поїсти баланди мені пощастило аж в обід! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 19.08.2014 Вівторок Учора майже увесь день пролежав в наметі,бо ішов дощ і робити в наметі окрім дрихнути,або просто лежати нічого тож я так і робив. Цієї ночі дощу вже не було і знов починається спека.Хоча зранку Сонце і справді не пекло,а гріло. 20.08.2014 Середа Учора волонтери підігнали багато ліків-4 коробки:багато цефтріаксону,води для ін'єкцій,вугілля і т.п.На приход,звичайно,нічого ставити не збираюсь,бо мені ніхто з нашої дебільної медчастини нічого не виділяє.Хотів з місцевим медпунктом поділитись,але мені там сказали,що цефтріаксон мені і самому знадобиться і порадили нічого начмеду не казати,бо ще придумає аби віддали їм усе-дзуськи! Мати хоче на вік-енд приїхати до обласного центру(до подруги)і провідати мене,якщо нас не переведуть далі.Як я розумію,наврядше ми на цьому тижні кудись виїдем тож проситиму увал на суботу з самого ранку. Звичайно з цими дятлами важко буде порозумітися,але спробую. Знову вдень стає спекотно.Від цих бл@дських металевих сіток на ліжку спина починає про себе нагадувати. Таке то. ..... ....... .......... ......... ........... ........... .......... ........... ........... ..... Час ішов,ми знаходились на полігоні налаштовуючись на подальший виїзд,а в цей час стався отой сумнозвісний котел,який деякі 'експерти' намагатимуться зробити провиною начальника Генштабу та п'ятого Президента.Зателефонували з батальону "Донбас" ,щоб залучити мене до їхніх лав,але я був вже змобілізований до Збройних Сил.Сам я з ними не спілкувався,бо як зазначив спеціально придбав інший номер.Доречі,була ціла проблема з електрикою на полігоні-по статуту 37-го року її просто не передбачалося!А на фіга тобі в армії елементарні надбання двадцять першого століття як зв'язок?!Це не могло не вибішувати! Потрібно подякувати Лазаренку який мав непоганий хист до техніки і приладнавши то подовжуача жва дрота з гачками накинув їх на провод і прилаштував розетки під деревом.Згодом можна було побачити купу телефонів які там заряджались.Бажаючих було багато,але хоч така можливість з'явилась.В намети ж ніхто не збирався проводити електрику-а навіщо?!В наш ,медичний намет,світло провели вже незадовго до виїзду.До нас звернувся в вечірній час,коли вже було темно,один з хлопців і спостерігав як я навколо нього кружляю з ліхтариком і наступного ранку науськав старшину дивізіону,Миколаїча,щоб нам провели в намет електрику.Цікаво було спостерігати за реакцією замполіта/Роми/:"А зачем?"-"Якщо хтось вночі звернеться!"-"Тєрпєть до утра,а потом обращаться!".Ці господа ахвіцери намагалися нас дресерувати основуючись на тому досвіді,що вони набули впродовж своєї імітації воєнної служби керуючі невеликою кількістю строковиків,але врешті нічого у них не вийшло!Мені здається наша поява була для них психологічною травмою. За деякий час у нас з'явився новий начальник медичного пункту-Віталійович.Теж цікавий і доволі непересічний персонаж -добре,що він надовго у нас не затримався! В той день на полігоні проводилась вакцинація особового складу від гепатіту В в якій я приймав саму беспосередню участь-сидів і зміряв тиск!Самого мене не вакцинували,бо ніхто цим не переймався:а навіщо медику який поїде з підрозділом вакцинуватись?!До того часу в нас вже забрали санітарну автівку з водієм,і ми були медпункт без коліс! Про прибуття до нас нового начальника медпункту дивізіону мене повідомив Ігор Іванович,який дізнався раніше поки я бігав по організаційних питаннях вакцинації.Отак і з'явився він у нас несподівано як потім і зник за деякий час. ЄДИНЕ ЗВІЛЬНЕННЯ У звільнення за весь час перебування на Близнюках я сходив один єдиний раз вже ближче до кінця літа.Свій день народження я також там зустрів-особливих заходів не відбувалось тільки взяв пару літрів пива які ввечері розглушили з емтезешниками. В країні відбувались небувалі апокаліптичні події,а в війську буяв буйним цвітом дебілізм.Дивлячись на те як наші радісти бігають з цими допотопними тапіками і ростягують польовку в мене не було ніяких іллюзій стосовно нашої боєздатності та наших перспектив і я прикидував,що десь в кінці вересня нас швидше за все вже не буде.Вже ближче до виїзду закрадались думки про відмову їхати ,бо довіри до командування не було ніякого,але швидко відігнав від себе сумніви. Як я казав, у звільнення сходив один раз коли приїхала моя мати в обласний центр.Я відпросився у командування і вдягнувши спортивний костюм відправився на трасу аби дістатися міста.Зустрів матір на автовокзалі-вона привезла мені якісь речі,привезла ще один телефон зі старим номером,мій планшет,шмат сала.Я кинув це у камеру схову і поїхав з нею на Правий берег в гості до неіної шкільної подруги.Побувши в гостях мати мене провела на зупинку громадського транспорту і я рушив в центр міста.Важко було прощатися,бо були думки,що можливо в останнє і бачимось ще і водій бусу якийсь муділа був якого ледь на х@й не послав.Я їхав і тримався щоб не розридатися,але минулося-я і досі живий,а мати прожила ще три роки... Я вийшов біля "Спортмастера" на Ленінському проспекті/тепер Соборний/де придбав карімат,бо і досі спав в тоненькому спальнику на залізній сітці.Цікава деталь:ще по приїзді я підійшов до кухарів попрасити картон з під пакунків тушонки,аби підкласти на ліжко і несподівано отримав відмову:"Нема!Нема!"Ще раз:не дали КАРТОН З ПІД УПАКОВКИ якого було як сухої трави на полігоні.Такі вони-'бойові побратими'!Тож я увесь цей час мучився,в мене вже побалювала спина,а ночі ставали дедалі прохолоднішими.Я тому карімату радів як дитина,що можу нарешті нормально спати і не мерзнути. Час йшов вперед і наші сусіди,3-я і 6-а батарея відправились на стрільби на Новомосковський полігон.З ними поїхав наш командир.Кажуть,відстрілялись не дуже,але це не завадило їм відправитись в зону бойових дій.В цей час розвивались ті сумні та апокаліптичні події навколо Іловайську.Наш дивізіон також збирався їхати на стрільби. ВИЇЗД НА НОВОМОСКОВСЬКИЙ ПОЛІГОН З самого ранку 25го серпня 14го року по полігону пронеслася чутка,що наших сусідів розбили і вони повернулися вночі.Ми якраз отримували автомати і збирались їхати на полігон.Невеселі думки закрадались в наші голови. Поїздка на полігон була незабутньою!Ми зібрали всі свої речі,бо ніхто не знав чи повернемось на полігон чи ні і завантажили їх в “камаз” 7ї батарей.Під саму кабіну поклали наплечники та коробки з медикаментами та ношами.Там же,з Ігором Івановичем і їхали,сидячіс біля самого борту,а кузов був вщент закиданий речами хлопців з батареї.Їхали цілий день.Спочатку десь о восьмій годині пострибали в автівки та БТР(у кожної батареї був БТР і командирський у взвода управління),під'їхавши до трасси ми мабуть хвилин сорок стояли-мабуть чекали ДПС,які мали перекривати дорогу для колони.Колона рушила в бік міста і повернула на Об'їзну направляючись на Січеславщину.Ми з Ігором сиділи немов мавпи і дивились на оточуючу дійсність.Проїхавши майже всю Об'їзну нашу вантажівку несподівано розгорнули та відправили назад!Справу була от в чому:'бетер' 7ї батареї виїхав з Близнюків ...і заглох!Зрозумівши всю марність спроб реанімувати це чудо совдепівського воєнного автопрому,командир батареї повідомив командуванню,що пацієнт швидше мертв ніж жив,він викликав КАМАЗ в якому ми їхали щоб їхати на полігон вже з нами.Отоді ми і познайомились з Євгеном Бабанівським.Комбат( командир батареї-не плутати з командиром батальону!)стрибнув в кабіну до Віталіни(таке прізвище приклеїться до нашого беспосереднього начальника трохи згодом),а Євген стрибнув до нас. ЄВГЕН БАБАНІВСЬКИЙ ТА ЙОГО САМООБОРОНА Ми їхали тепер втрьох.Євген був провідником Самооборони Міста Енергетиків яка майже повністю(мається на увазі тих хто потрапив в нашу частину) влилась в лави 7ї батареї окрім кількох чоловік які потрапили до 8ї.На полігон регулярно приїздили волонтери з їхнього містечка які привозили їм комплекти форми,нормальні берці,усілякі прибамбаси на кшталт тактичних окулярів,наколінників,налокотників. /Стався навіть один повчальний випадок який одразу кинув тінь на їхню організацію та загострив стосунки між 7ю батареєю та кухарями.Одже до енергодарівців регулярно приїздили волонтери привозячі різні прибамбаси,а також приємний "дріб'язок" як карімати,питну воду то що.І одного чудового дня привезли пів туши кабана(!)яку ті передали кухарям з вимогою приготувати та нагодувати винятково їхню батарею /як згодом виявилось/.Ну МТЗ як МТЗ:вони порубали-порізали ту тушу і кинули в загальний котел.Я чув зі свого намету як розгніваний Євген Бабанівський казав:" Ну що це таке?!Я піду розбиратись!"і пішов 'розбиратись'.Не знаю про що вони там 'розбирались',але щось доказать,у нього наврядше вийшло,бо це армія,а хлопцям потрібно було готувати на 5 батарей/одна батарея це 79 людей по паспорту і не забудьтє окремі взвода додати/ і окремо готувати на одну батарею не було,а ні ресурсів а ні бажання. Я , дивлячись на цю ситуацію,взагалі думав:а не ох@єлі лі ви?Ви взагалі куди прийшли-на пікнік,чи в армію?який к х@ям кабан?-он взяв гармату,автомат з цинком патронів,банку тушонки і дуй воювати-на шашлики вони приїхали! Тож 'розборки' не дали ніякого результату окрім псування стосунків і хоч вони з часом цілком нормалізувались ,але цей епізод кинув тінь на сумнівну репутацію цієї організації./ Наскільки я розумію,Бабанівський був у відділенні управління батареї раз їхав на БТР.Щоб ви розуміли це посада для молодшого сержанта,а Євген мав звання звичайного солдата/або старшого солдата/.Втім під час мобілізації звання не впливало на посаду ,бо і старшин ставили номерами розрахунку,а старших солдатів командиром відділення.Як я казав,Євген був ідейним батьком цієї їхньої Самооборони і приподносив себе як такий собі гуру у воєнній тематиці.Цікаво було слухати його лекції про те як поводити себе під час війни,як рухатись в зеленці,лісосмузі щоб тебе не підстрелили,або не вступити на протипіхотну міну.Тим більше цікавіше було слухати коли розумієшь,що людина немає реального бойового досвіду-як він пояснював,у нього були друзі з таким досвідом які його і навчили свого часу.Можливо він захоплювався пейнтболом та реконструкцією незнаю-все таки це хоч якесь поняття про війну адже у більшості ніякого досвіду не було взагалі.В дорозі,Євген розповів,що їхні товариші по Самообороні яких не відпускали з атомної електростанції у військо,таки домоглися призову і були одразу без будь якої підготовки,без будь яких стрільб були відправлені в прикордонники на самий кордон з сусідньою біснуватою /недо/імперією ,а там вже відбувалось справжнє пекло./Судячі з усього,вони потрапили до лав Донецького прикордонного загону який стояв на південному напрямку від Новоазовська і це були останні дні того пекельного серпня і наскільки мені відомо тим хлопцям теж було невпереливки./Також у процесі розмови виявилось,що Бабанівський свого часу не один рік прожив на теренах того буремного краю куди ми збирались їхати,а саме в Нікішино,що біля Дебальцевого і працював там ГРОВ на копальні. ПЕРЕБУВАННЯ НА НОВОМОСКОВСЬКОМУ ПОЛІГОНІ Їхали ми ті нещасні сто з хвостиком кілометрів майже цілий день-це ж армія,а в армії має бути все по дебільному.Пам'ятаю,як на виїзді з Запоріжжя нас вітали прапорами-зари навіть важко уявити той патріотичний під'йом який панував на теренах нашого совдепізованого Південного Сходу!У мене навіть якась недовіра лишилась-звідки всі ті люди були,бо переважна більшість наших обивателів насправді вороже налаштовані до нашої країни і армії?Але то був 14-й рік і нас так вітали.Вже десь далеко по обіді ми проїхали Орлівщину і почали потихеньку занурюватись в територію Новомосковського полігону.Просувались ми неквапом наскільки пригадую.Ми проїхали крізь селище Черкаське де знаходиться ППД 93-ї бригади,потім звернули у ліс.Пам'ятаю як ми стали на дорозі і нам емтезешники почали роздавати сухпай:банка тушонки,банка рибної консерви чи каші,банка сгущонки-все це на три рила на добу!Нас висадили ,а наш «камаз» звернув у пісочні дюни і щез з нашого поля зору,а ми лишились з автоматими і більше ні х@я!Тут десь і Олександр Віталійович з'явився.Так ми і прошарились до самих сутінок-без власного транспорту,без необхідних речей,без наказів та інструкцій на подальші дії.Так ми і заснули втрьох на траві. -А ето шо за ваєннаплєнниє?!-почувся незадоволений голос Петриненка,який останнім часом все впевненіше проявляв свою гондонисту сутність.-Чьо ви тут сідітє?!Ідітє к 7й батарєє і там ночуйтє і вєщі свої найдьотє! Чесно кажучи,в мене тоді зачесались руки трохи підрихтувати прикладом автомату і без того аномальний ніс нашого командира! Виявляється це ми винні ,що в нас відібрали транспорт і ми як ті бідні родичі вимушені їздити з іншими підрозділами!Пішли.Куди ідти?-навколо пісок із соснами та темрява.З горем навпіл дійшли ,знайшли.З горем навпіл я заліз в кузов "камазу" і знайшов наші речі,дістав свій ліхтарик.Попадали спати прям під відкритим небом.Вже був кінець літа і ночі ставали прохолоднішими,але в ту ніч було ще нормально. Там,на Черкаському,я вперше варив чай в своєму армійському котелку і здається досі смачніше пійла не пив!Навколо було повно сухого гілля,бо кілька років полігон був забутий. Звичайно, командування нам забороняло палити вогнища побоючись пожежі.Звичайно ми слухались.І все одно палили.Взагалі ми поїхали повністю не підготовлені:я бачив,що деякі хлопці ночували в туристичних наметах,були якісь примуси то що.У нас нічого цього не було ,бо звідки було взятися?Армія не надавала,а власних коштів,щоб щось придбати не було.Тож ми були позбавлені елементарніших засобів для існування в екстремальних умовах. НАВЧАЛЬНІ СТРІЛЬБИ НА НОВОМОСКОВСЬКОМУ ПОЛІГОНІ Ми той день переважно просиділи на своєму отому місці біля позицій 7ї батареї:до їхніх гаубиць було метрів сто.Спочатку було незвично чути залпи від пострілів,але згодом ми звикли і Олександр Віталійович вже навіть не прокидався задрімавши по обіді.Було кілька "викликів" надати медичну допомогу:то погукали в поле у Славка з 7ї легке запаморочення відбулося-пам'ятаю як я швиденько йду з медичною сумкою,а замполіт починає мене підгонять наче від цього щось залежить і щось зміниться!Там все нормально було.Інший випадок,це наче стало погано з серцем Миколі Животенко-то взагалі незрозумілий епізод і я досі думаю,що він придурювався,бо згодом цей персонаж проявив себе в усій красі .Віталійовичу довелось з ним їхати у місцевий госпиталь в Черкаське і здається там його і лишили.Точно вже і не згадаю.Також Віталіні приспичило відправити нас з Ігором Івановичем шукати 9ту батарею ,бо в них знаходились наші бушлати.9ка знаходилась Бог знає де,якщо 7а і 8а поруч.Ми пішли,знайшли їхнього старшину/власне ми з ним тоді познайомились/,Вована,але свого не отримали,бо все це було глибоко заховано у машинах.Повернулись з порожніми руками.І Слава Богу,що не забрали тоді! Вночі пішов дощ:не злива,дрібний,але затягнув майже на всю ніч.В мене був полієтіленовий дощовик яким я накрив картонні коробки з медикаментами,а сам розпалив багаття і сидів біля вогнища з одного боку мокнучі під мжичкою,а з іншого сохнучі.Дійсність в моїх очах набирала найбезнадійніших характеристик:ми ще нікуди толком не поїхали,а вже були поставлені в такі умови в яких наша мобільність,ефективність ,а тим більше боєздатність дорівнювала нулю.Ми були полишені на самих себе:ця грьобана армія мені навіть сумку з ліками не видавала,поки не поїхали на полігон,а люди до мене звертались і за великим рахунком я мав вирішувати не свої проблеми-мене обізвали сан/інструктором,але не пояснили взагалі нічого і не надали ніяких засобів щоб лікувати !Я був позбавлений будь якої можливості захиститися від природніх умов,а мій єдиний комплект форми наврядше доживе до холодів.Ця поїздка на полігон добре іллюструвала усю карикатурність та недієздатність усієї тієї дурнуватої системи в яку ми потрапили. Вдень дощ не продовжувався,стрільби тривали далі.Я взагалі був людина далека від армії ,від війська.Це я зари можу вам відповісти що таке гаубиця,що таке гармата,що таке взвод,що таке відділення.Тоді ж я прийшов людина абсолютна цивільна і не дуже орієнтувався в усьому оточуючому дійстві. Автомат , АКС, мені тільки раз вдалося вихопити і спробувати розібрати-зібрати. Перед виїздом ми отримали АКС -74(у)який і положено видавати водіям та медикам.Тут вже Олександр Віталійович вчив мене розбирати -збирати.Перед виїздом на полігон,я вже мав можливість випустити одинадцять патронів на стрільбах,а наступного дня приняв присягу,яку мені так ніхто і не записав в воєнний квиток.Нам взагалі ніяких записів до зими не робили,що ми в цій частині служимо-тільки те,що призвані у військо та звання з посадою.Господа офіцери прикривали свої дупи,а нас би зробили військовими злочинцями в разі зміни влади в країні. ПОВЕРНЕННЯ НА БЛИЗНЮКИ Ввечері ми рушили назад на Близнюки:ми з Ігором Івановичем знов як нав'ючені воли,мало того що власні наплічники так ще і ноші з навантаженими коробками медикаментів,і ми бігали від машини до машини шукаючі куди нам сісти.Сіли ми знов в вантажівку 7-ї батареї,але вже не з речами,а з особовим складом.Не встиг я оком змигнути як у мене в руці виявився пластиковий стаканчик,а хтось вже наливав туди п'ять крапель вогненної рідини.Ми рушили.Пам'ятаю,що їхали теж не одну годину,але все таки швидше як сюди. Прибули ми на Близнюки пізно-години після одинадцятої вечора.Ми з Ігорем зійшли на грішну землю і знов нав'ючившись як віслюки рушили до свого намету коли мене погукали хлопці з 8ї батареї:один з їхніх товаришів,Данило,прихворів ,температурив і я взявши медичну сумку рушив в намет.Давши йому жарознижувальних продовжив свій шлях до намету.Але це ще було не все! Ми вже позалазили в спальники коли явилась підпита та роздратована Віталіна зі словами :"І ґдє ви ходітє?!"-Начебто все від нас залежить і воно не знає,що ми вдвох усі речі тягнули!По приїзді до нього звернувся якийсь молодий офіцер(я тоді ще всіх незнав,втім,як і згодом)у якого на пальці руки з'явився фурункул(чи щось на кшталт)і він звернувся за допомогою до начальника медичного пункту дивізіону.Цей персонаж був вже вмазаний та хотів спати,тож весь шлях до намету він ворнякав висуваючи претензії чого раніше не звернувся і тому подібне.Припершись в намет він ще намагався і на нас відв'язатись-чим далі тим більше це непорозуміння виявляло свою правдиву сутність.Отже зайшло воно в намет не припиняючі п@#діти на молодого лєтьоху,який врешті решт психанувши вигукнув:"Та ї@алась такая медицина!"і вийшов геть.Віталіна свого домаглася-позбавилась небажаного пізнього пацієнта та параллельно нажив собі ворога-як згодом мені стало відомо тоді ще лейтенант Паша Локтіонов(командир 9ї батареї) узяв собі за ціль при можливості пристрелити "начмеда-ує@ана". Тривала підготовка до виїзду,а паралельно до цього росташуванням ширились все нові і нові подробиці про розгром наших сусідів під Старобешево і це дало мотивацію для тих товаришів які виявились нам не товаришами відмовитись від виїзду в зону проведення АнтиТерористичної Операції.Знаєте хто дав найбільшу кількість відмовників?-Правильно!Самий бойовий підрозділ-ВМТЗ!Цю хвилю підняв отой не відбувшийся командир взводу Андрюха Шустрий Хряк який підбурив інших таких самих сцикунів нікуди не їхати,щоб самому не виглядати як лайно.В батареях відмовилось по одній,максимум дві людини і деякі емтезешники навпаки попросились перевестись в бойовий підрозділ. ВМТЗ МТЗ,МТЗ!Цей окремий взвод взагалі окремої книги заслуговує,та я її писати не збираюсь!Але кілька абзаців напишу! Як я казав,командиром взводу матеріально-технічного забезпечення спочатку хотіли поставити цього схожого на базарну бабу страшного сержанта Шустрого Хряка,але прапорщик Іванич став цьому на заваді і довелося тому персонажу самому ставати замком(заступник командиру взводу-О.Б.)Взвод складався з кількох відділень: МРС, кухарів, "фітіля" (ПММ:бензовоз та соляровоз),такелажне.Кожне відділення має свого командира якому беспосередньо підпорядковуються військовослужбовці. Все це відбувається в ідеалі-по статуту,в армії мирного часу,але під час воєнних дій від неї і мокрого місця не лишається.Тож це було мобілізація і все було через дупу-наші командири понамагавшись деякий час згодовувати нам свій статут 37го року полишили нас на призволяще:вся їхня безсилість та декоративність стала добре видимою невдовзі,після першого бою -5го вересня. Тож повертаємось до МТЗ. При переїзді на Близнюки,особовий склад взводу роздивився на місці,розібрався в ситуації і за деякий час багато хто з них прийняв нормальний для себе стан:хоч взвод справді важко працював годуючи більше чотирьох сотень особового складу,але і вечірні пиятики стали невід'ємною частиною дозвілля військовослужбовців взводу забезпечення!Очолював цей рух сам командир взводу Іванич!Пам'ятаю,як в якийсь вихідний день зайшовши по справах на пекельну кухню по обіді я побачив картину як майбутній водій бензовозу,Женька Кулішов,намагався перепити досвідченого прапорщика і обіцяв ще помити котел польової кухні.Зайшовши хвилин через п'ятнадцять я побачив іншу картину:Іванич як ходив на двох ногах так і ходив,а от Женька вже лежав на землі в стані Буратіно з червоним обличчям та сокирою в руці!Це хтось томатом обличчя намазав для повноти картини.Я сходив за нашатирем,але чоловік в стані дров не надто реагував на ядучі випари продовжуючі хропіти.Не допомогла і цеберка води яку Іванич вилив на тіло намагаючись підтримати бойового товариша.Врешті решт його відтягнули за польові кухні та поклали на дошки,щоб не лежав на голій землі. Вже на полігоні серед особового складу ВМТЗ виділилась группа прихильників Партії зелених на чолі з Іваном Адамовичем Ганущаком та кухарем Михайлом Драгоценним. УЄ@НИ НАШОГО ГОРОДКА Окремо в моїй пам'яті позначені відмовники-слабкодухи або правдиві внутрішні вороги,та потенційні зрадники!Як я вже казав ,головним ідейним натхненником цього руху був Шустрий Хряк. /Мені запам'ятався один епізод якого сам не бачив,але мені його переповідали беспосередні глядачі і який добре характеризує цього персонажа: Одже МТЗ гуділо-гуділо з самого ранку робочого дня і в саму спеку всі учасники заходу були добряче напиз₴овані. Беспосереднім учасником і одним з головних керманичей пиятики був Шустрий Хряк.Звичайно коли вогненна рідина попадає в кров та мізки споживачів то починаються патосні розмови і міряння розмірами цюцюрок: -А-а!-оповідав патосно Шустрий Хряк,роблячи грізний вираз свого тупого фейсу,-Нічо!Паєдєм дадім п@зди етім сєпаратістам!Я в Афганє ваєвал... -А лєт тобі скільки?!-зауважив невідповідність Торчин якому самому було сорок дев'ять . -Трідцать п'ять... -Так який,в жопу Афган?!-обурився Вован. -Ой!Ета-В Чечнє.Пєрєпутал...-зніяковів Шустрий Хряк продовжуючі нести нісенітницю.Ось все що потрібно знати про цього ує@ана!/ Також слід відмітити такого собі Толіка,чоловічка років сорока шести та паралельно зятя Ігора Івановича( чоловік сестри).Він відзначився тим,що почав судитись з Міністерством оборони через те,що вийшов наказ призивати чоловіків віком до сорока п'яти,але мобілізація вже відбулася і буди призвані набагато старші за віком.Отже цей слабкодухий селюк швиденько зоорієнтувався в ситуації та звернувся до суду,який його підтримав.Тож нікуди він не поїхав паралельно втративши повагу в очах свого родича. Ще був такий цікавий персонаж на ймення Андрюха Горелий- міцний такий хлопець на кілька років старший за мене.Він був родом десь з Приазовського району і жив з якоюсь циганкою,матір'ю трьох дітей одне з яких було його ,а четвертого ще носила.Він ,поїхавши на вихідні, оперативненько узаконив стосунки і записав на себе усих дітей,бо багатодітні батьки не підлягали мобілізації.Тож і він нікуди не поїхав.Але це не завадило йому пустити по рідному селу чутку,що він за ті півтора місяці ледь до Москви не дійшов:телефонує йому мати,а він:"Ой,ма ,не можу балакати-нас "градами" криють!"та вимикає слухавку!Сашко Дяченко оповідав як ідучі до клозету проходив повз Горелого який вже сидів на "гнізді"та паралельно триндів по мобілці:"Та вот сіжу.Сру.Он ідьот баєвой товаріщ тоже щас навєрноє сядєт і будєт срать."Вже за деякий час нам розповідав його земляк та сусід,Андрюха Новаченко ,що той так і пасе корів в селі,оті виплати які держава платила багатодітним родинам припинили,або порізали і цигани(родичі жінки)збирали "собор"щоб вирішити подальшу долю такого непутящого зятя -чи вигнати геть з племені?Втім,він так і продовжував оповідати на місцевих генделиках байки про своє 'бойове минуле',а його фото навіть в сільській школі почепили як видатного випускника!Такі вони 'герої'... Инші відмовники особливої уваги не заслужили:пам'ятаю ,що там було кілька молодих хлопців до двадцяти п'яти років,тож їх ніхто особливо не засуджував за відмову. Кілька чоловік з МТЗ навпаки попросились перевестись в батареї:один потрапив в 9-у,а другий у 8-у.Обидва доволі цікаві особистості:перший ,Микола Володимирович Руднєв,невисокий такий чоловік віком ближче до п'ятидесяти,був батьком чотирьох дітей,але самостійно звернувся до воєнкомату бажаючи долучитися до оборони Батьківщини/Вже за кілька років я дізнався,що Микола був тим чоловіком ,що вперше ,в 1989 році,вивісив синьо-жовтий прапор над міськрадою рідного міста Дмитра Івановича Донцова!/;другий,мій земляк Андрюха Воронов був афганцем і не дивлячись,що за національністю був близьким до наших ворогів також самостійно зголосився на захист суверенітету та цілісності нашої держави. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 30.08.2014 Сьогодні рушаємо в зону АТО.На цьому тижні їздили на инший полігон поблизу Новомосковська.А тиждень тому приїздила в обласний центр мати.У нас новий командир-колишній анестезіолог. Вдень ще тепло,а вночі холодно.Видали зброю АКС(у) та бушлати з касками.Сьогодні нарешті дали нам нову автівку-вантажний "газон",а водієм буде дядько Торчин. З ВМТЗ половина хлопців відмовилась їхати на фронт.Для мене назад шляху немає.Тиждень тому в зоні АТО розбили 3ю та 6у батареї,але майже всі вціліли-без зброї,гармат. Путлєр йо@аний втупу ввів війська і його мета-знищення інфраструктури. Ліків багато ,речей теж. ВИЇЗД З БЛИЗНЮКІВ Ми збирались виїздити з Близнюків числа 30 серпня,це була субота.Наметове містечко було напівпорожнє,бо батареї вантажили БК(боєкомплект)на складах РАО,а частина особового складу отримувала недоотримуване в частині.Віталіна разом з Ігорем Івановичем теж поперлись в частину отримати необхідне і мали нам надати санітарний транспорт.Я вирішив піти поспілкуватись з тими хлопцями з 3ї та 6ї батареї тож підійшов до намету де проживав Юра Семененко.Той казав:"Не довіряйте місцевим!"Виїхавши за Розівку будьте готові до підступності з боку тубільців.Взагалі то нам не було відомо куди саме ми прямуємо. Ближче до вечора всі повернулись на полігон.Хтось пригнав і наш санітарний транспорт.Знаєте яку автівку нам виділила частина?ГАЗ-53 самоскид мобілізований з якоїсь агрофірми поблизу Куйбишево/тепер Більмака /.Його пригнали нам в обід,а ввечері нам належало їхати.Водієм зголосився бути Вова Торчин,який до цього ще ні разу не сідав за кермо цього 'газону'і незнав в якому стані він знаходиться!Цеж армія-має все бути по дебільному та через дупу! Збори протікали в нервовій обстановці.Тут слід згадати ще один епізод який добре характерізує розумові здібності нашого тоді беспосереднього командира та таке поняття як "бойове братство".Як я казав,Віталійович разом з Ігорем поїхали отримувати неотримане в частині.Коли потрібно було отримувати броніки Віталіна вирішив забрати Ігора Івановича мовевши :"А!МТЗ за нас палучіт!"Ігор каже:"Давайте лишусь і отримаю!"Той його не послухав.Потім,коли потрібно було забирати наші броніки мене ледь не з'їли,а третій бронік/закріплений за медичним пунктом!/Іванич у мене з рук вирвав під злобне негодування окремих персонажів з їхнього взводу:"А чого це ані у нас броніки забирають!Пашлі ані на х@й!"Ще раз:ті броніки які видали НАМ!Ось вам і "бойове братство"!По х@й,що ви забираєте єдині броніки у людей,бо вас більше непокоїть,щоб у вас вони без діла зайві лежали в кунгє. Ігор Іванович цілком очікувано був приголомшений такою ситуацією:"Я ж казав:давай лишусь і отримаю!"Але нашому йо@нутому тимчасовому керманичу було хоч в очі сси ,але нічого не докажешь!Взагалі думка про нього почала сильно псуватись.Особливо у Ігора,який з самого початку з підозрою до нього ставився-мабуть життєвий досвід підказував.Я не надто поспішаю довіряти новим людям,але і ставлюсь не дуже прискіпливо,але ,мабуть, даремно! Ми вантажили в кузов 'газону' свої речі та медикаменти.Крім цього нам ще навантажили всіляке барахло таке як купа шанцевого інструменту та патрони на кулемет!Звичайно!Куди ще купу заліза навантажити як не медикам,щоб потім перебити та затоптати купу волонтерських медикаментів коли діставатимуть це барахло!Абсурдність ситуації та неблагодарність своєї міссії просто бісили! Почали шикуватися,отримувати патрони ,заряджати автомати,отримувати вказівки що до слідування колонни.Віталіна вже був 'заряджений'-з кожним днем він все більше показував свою гнилу сутність та небажання знаходити спільну мову з людьми.Коли у нас з'явився лікар я думав,що мені буде легше,натомість зауважив,що мені легше не стає,а тільки прибавилось геморою:старий пі@ор по медичній частині не хтів нічого робити і об'ясняти нічого не хтів! Напередодні усім підрозділам роздали цинки з патронами які позачиняли в кунгах.У нас своєї кунги не було і наш цинк був у кунзі взводу управління.Перед самим виїздом Пенсне(який також почав проявляти гондонисту сутність) почав морозитись віддавати нам наш цинк,хоча і водій Серього і ще хлопці зі взводу підтвердили що ми лишали.Віталіна одразу вирішив в за@#пу лізти-тим більше підпитий шмурдяк додавав сміливості!Віталік з ВУД казав,що можливо наш цинк вже завалений речами,але зарядити магазини можна з будь-якого цинку,а далі розберемося-наш ідіот не хотів нічого чути:"Нє нада мнє другой цинк-вірнітє наш!"Пам'ятаю,що магазини ми таки зарядили,а за якийсь час цинк у нас стояв в машині.Були ще і гранати,шість штук,але про це буде далі. На виїзді з полігону ми зупинились і видавали особовому складу індивідуальні перев'язувальні пакети та джгути Есмарха(!),командирам же взводів видали бутарфанол.Колонна нарешті почала рухатись.Ми рушили по Оріхівській трассі-Торчин з Віталіною в кабіні,ми ж з Ігором Івановичем сиділи в кузові немов мавпи.Наближалась осінь. Торчин зробив кілька незапланованих зупинок виявляючи недоліки автівки-хто ж віддасть державі техніку в гарному стані?І Хто ж в армії дасть водієві можливість придивитись до техніки перед марш-кидком?В армії все має бути по-дебільному! Проїзжаючи через якийсь населений пункт ми зробили зупинку чекаючи подальших розпоряджень.Під час зупинки Віталіна виріщила експропріювати бронік у Ігора Івановича звинувативши його в тому,що це він прогавив!Ще раз :ЗВИНУВАТИВ ІГОРА В ТОМУ,ЩО ВІН ВИНЕН В ТОМУ ЩО САМ НЕ ДОЗВОЛИВ ЙОМУ ОТРИМАТИ ОСОБИСТО БРОНІКИ І ДОСТАВИТИ!Перспектива служити під керівництвом такого пі@ора не вселяла жодних позитивних емоцій. Поїхали далі.Їхали вже по темряві і приїхали,а приїхали ми в якусь лісосмугу під Камиш-Зарею!Було вже темно і ми вмостилися спати прям в кузові. Це були дні на пограниччі серпня та вересня:дні були сонячні та спекотні,а ночі прохолодні.Наступний день був сонячний і спекотний.Дивізіон витягнувся колоною вздовж лісосмуги і водії впродовж часу,що ми там знаходились намагались усувати недоліки своїх залізних коней які виявились під час цього марш-кидка.Віталіна сидів в кабіні як мішок з лайном попиваючи підготовлені запаси вогненної рідини.Був ще якийсь виїзд з якого було привезено кілька баклажок нагрітого на Сонці пива надудлившись якого я зібрався проводити для оточуючих майстер-клас з риття окопів.Прокинувся я наступного ранку в кузові 'газону' з квадратною макитрою.Окоп я так і не викопав і надолужувати не збирався.Пам'ятаю в той день сидів в караулі з Сашком Горським-теж іще один непересічний персонаж в усій нашій історії.Телефони у нас були вимкнені:по-перше,наказ такий був від командирів;по-друге,потрібно було берегти батарею,бо невідомо коли з'явиться можливість підзарядити і коли потрібно було екстрено зателефонувати. Другий день добіг кінця і ввечері нам наказали стрибати в машини і їхати.Куди їхати нам ніхто не повідомляв і ми тільки слідували один за одним.Якби зараз мене попросили показати де ми стояли ці два дня я б не зміг вказати,хоч і не сидів під тентом як батарейні хлопці.Ми виїхали на трасу і їхали в бік нашої Розівки,а далі -в напрямку приморського напрямку тієї буремної області.Вже десь за Розівкою ми могли споглядати як випущені кимось невідомим сигнальні ракети якомусь іншому невідомому сповіщають про наше просування-чекати можна було чого завгодно!Але не дочекались. Наш марш тривав недовго-до двох годин,з плином яких ми побачили блокпост з виставленими на асфальті хвильорізами. Якийсь нетривалий час ми постояли на в'їзді в це доволі знайоме мені місто і колона рушила в центр міста!Проїхавши кілька кілометрів черга вантажівок з причепленими гаубицями 152го калібру повернула ліворуч/здається це називається бульвар Шевченко/і громихая тоннами своєї ваги дісталися проспекту Будівельників-це були знайомі мені декорації.Ми звернули праворуч,в бік узбережжя і зупинились біля зупинки чекаючи наступних розпоряджень.Якісь відчайдухи пострибали з вантажівок і побігли штурмувати нічну крамницю,що знаходилась на зупинці.Вечірні перехожі спостерігали здивовано за цим дійством.Я і зари не сумніваюсь,що тоді,що зараз більшість з них сприймала(і сприймає)нас як ворогів і цілком можливо,що багато хто взявся повідомляти нашим ворогам про наше прибуття. Ми постояли хвилин п'ять-десять і рушили з місця,щоб дати почесне коло і заїхавши в приватний сектор розгорнулись і направились в бік блокпоста через який заїхали в приморське місто.Як і слід було очікувати ,наші провідники,ні хріна неорієнтувались куди нам їхати і завели нас у самий центр міста розсекретивши наше перебування в цьому районі.Що таке GPS в армії не знали! Далі нас повезли повз якісь пустирі та промислові підприємства і врешті решт завезли в лісосмугу і наказали маскуватись.Ми виламали якісь молоді деревца ,якісь гілки якими прикрили 'морду' нашого 'газону'.Я дістав свій карімат і кинувши на траву влігся спати. ПЕРШИЙ ДЕНЬ "В АТО"! Прокинувшись,я побачив ,що ми росташовані як в мурашнику:нам наказали маскувати автівки гілляччам і в той же час росташували щільно один біля одного,що було з самого початку невірно.Я дізнався,що хлопці не могли мене знайти,бо ми і їхали цими лісосмугами в темряві і пересувались потім так само(і ще додайте,що ліхтарики далеко не в усіх були!)тож і не побачили як я спокійнесенько собі обіймаюсь з Морфеєм в двох метрах від їх льожки.Також був наказ копати собі укриття:наші сусіди,хлопці з 8ї батареї,сприйняли це буквально і вже з самої ночі займались активним статевим життям за участі лопати! Ми ж поступили в цій ситуації більш зважено і виспавшись по приїзді зайнялись цією неблагодарною справою зі свіжими силами.Добре коли є досвідчені ямокопачи-у нас таким був Торчин:він одразу заявив,що потрібно спочатку добре розковиряти ґрунт аби піднімати кожен наступний шар землі.Він це пояснив і нашим сусідам,що мучились з самої ночі. Той день ми провели в трудах копаючи укриття.Не сказати,що ми занадто глибокий та великий окоп викопали,але залізти і сидіти чотирьом особам можна було.Нам допомогали в цій справі старшина дивізіону Миколаїч(він же Водолаз)та один з водіїв бензовозу Женька Кулішов.Старшина дивізіону взагалі така посада цікава була в виконанні Водолаза:старшина,це начебто той військовослужбовець який має непокоітись про матеріально-технічне забезпечення ввіреного йому підрозділу( в даному випадку-дивізіону).В цій же історії Миколаіч взагалі ні за що не відповідав і нічого не робив і тому командування вирішило приставити його до бензовозів наче приглядати за дисципліною. Наступний день пішов на те,аби зробити бруствер над окопом,застелити його поліетиленом та присипати ґрунтом.Торчин з Ігорем Івановичем рубали деревця у віддаленій лісосмузі ,а я відносив на місце готові кругляки.Одного разу прийшовши з лісом до машини,я побачив ,що біля нас ошиваються Петриненко з Зеленим Змієм:на командира напала швидка і він прийшов лікуватись,а сумка з медикаментами лежала в кузові і наше уйо@ище стояло і чекало коли я прийду дістати,бо сам був не в змозі.Я КАЗАВ ПЕРЕД ЦИМ ,ЩО ПОТРІБНО АБИ ЦЯ СУМКА І ЖУРНАЛ ЗАПИСУ ХВОРИХ ЛЕЖАЛА У НЬОГО В КАБІНІ!Воно ж казало:"Та нада будєт-дастанєм!"-начебто це воно б туди полізло!Ото стояло і чекало коли я повернусь і дістану сумку-а якби я пізніше прийшов?!Тобто створило проблему,а потім би бігало кіпішувало.Ідем далі:діставши сумку і почепивши на машину я отримав вказівку піти набрати воду з водовозки,яка стояла біля вудівців.Цю водовозку пригнав Толян Борщовик коли ми стояли біля Камиш-Зарі:він працював начальником охорони на автобазі біля Махнограда і знаходячись недалеко навідався до шефа,який і дав йому в користування старенький "газон"з бочкою-велике діло,скажу я вам!Тож позбирав я пластикові пляшки в пакет "Сільпо",здається була і п'ятилітрова пляшка,Віталіна накидав все більше і більше пляшок -він би і сам зверху сів!Тож пішов по воду набравши яку ледь доніс,бо пакет очікувано розірвався і я знявши з себе кітель склав туди пляшки і тягнув на горбу-цьому старому пі@ору було байдуже,що мені неудобно було самому стільки нести!Принісши воду я пішов далі тягати ліс. Наробившись як папи карло,ми таки накрили своє укриття лісом,поліетиленом та землею і полягали спати.Ввечері пішов поголос ,що дев'ята батарея отримала наказ і рушила на бойовий виїзд.Ми отримали наказ вирушати після першої години ночі.Ми стрибнули в свій "газон"і разом з усією колоною відправились в невідомість... П'ЯТЕ ВЕРЕСНЯ або ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ 3 ГАДн Ми їхали близько трьох годин.Як я казав ми знаходились без зв'язку,без мап,а що таке GPS в армії не знали,бо в статуті 37го року такого не було!Тож я погано орієнтувався де ми знаходимось-знав тільки,що десь поруч з приморським містом,а де саме - залишалось таємницею.Ми знов їхали повз якісь пустирі та металургійний комбінат,повз якісь приватні будинки.Вдягнені в бронежилети ми з Ігором спостерігали куди їдемо.Я думав,що нас везуть кудись під Іловайськ. Починало світати коли ми зупинились на околиці міста:перед нами був блокпост ,ліворуч за лісосмугою поля,а праворуч-багатоповерхівки.Командир наказав нам знаходитись на блокпосту,а сам рушив на чолі колони військової техніки сільською дорогою ліворуч від трасси на якій ми знаходились. Я дивився на мікрорайон і не міг збагнути де ми знаходимось,бо виглядало все знайомим.Таємниця відкрилась на блокпосту коли задав це питання хлопцям-Маріуполь!Так саме Маріуполь, мікрорайон Східний-я не міг здогадатися одразу ,бо надто довго їхали.Ми знаходились на виїзді з міста в бік Новоазовська та Таганрогу-скільки разів я тут був проїздом,а тепер з того боку лунали постріли та вже почали доноситись залпи артиллерії.Повз нас проїздили БТР з піхотою та прапорами на броні.День починався. Ми лишили свій "газон" трохи далі від блокпосту-метрів може сто-двісті.Я хотів взяти одразу з собов сумку,але мені став на заваді Віталіна:"А зачєм?Нада будєт дастанєм!"Він буквально наполіг щоб я не брав з собов медичну сумку!"Нада будєт дастанєм!"-начебто воно буде в кузов за сумкою лізти,а мені легко в броніку зайвий раз туди стрибати!Згадуючи всі ці моменти у мене і зараз починає кипіти кров ,а п'ястуки сжимаються і хочеться потримати за горлянку цього старого пі@ора! Поки ми роздивлялись де б примостити свої дупи на блокпосту то мали можливість побачити як в бік "того світу"на великій швидкості полетіли медичні реанімобілі-не такі як у нас,а іномарки.За деякий час вони повернулись і відчинивши двері на волю вистрибували хлопці з відкоченими балаклавами очі у яких ледь не на орбіту вилазили і вони важко судомно дихали."Дайтє попить!Дайтє закурить!"просили вони трохи прийшовши в себе. -Та на х@й такоє надо!-обурювався невисокий хлопець з піхоти,-Відправили,пі@араси!Ти бачив?!-звернувся до одного зі своїх товаришів,невисокого чорноволосого лисіючого хлопця,-Юрє(Васє,Ванє,Серьогє)з другого (третього,четвертого) взводу руку відірвало!Та тут Рембо потрібно бути щоб туди лізти! На диво(і на щастя!)всі хлопці ,що повернулись були практично неушкоджені-я таки сходив за своєю сумкою і обробив двом чоловікам легкі розсічення.Нашому ж Віталіні здається взагалі все було про@#ом-він не виявляв майже ніякого зацікавлення щоб оглянути хлопців,запитати може кому потрібно допомога-по х@ю абсолютно! Його цікавило абсолютно инше:він відправив нас з Торчином за хлібом:"І водкі вазьмі!" .Мене так це курвило-тут невідомо що відбувається і невідомо,що відбуватиметься за якийсь час,а йому горілки,алкаш йо@аний!Хоча грішен-таки запитав у ларьку коло зупинки,де продавчиня з відмороженим виглядом відповіла,що нема-мабуть їх попередили аби не продавали алкоголь людям у камуфляжі.Правильно і зробили.Останні два буханця хліба я забрав перед носом у якоїсь злобної бабки-сепаратистки./Хочу зазначити,що нам видали мішок сухарів о які можна було зуби поламати і мені нісого так не хотілось як скуштувати звичайного хліба!/Ми під'їхали "газоном" на мікрорайон і я прям в бронику та з автоматом поперся на базарчик захований серед багатоповерхівок лякаючи своїм виглядом місцевих сепаруватих тубільців.Я не пам'ятаю:мабуть це вже було після того як хлопці з територіального батальону повискакували з під Широкіного на санітарних бусах,бо поїхали вони туда близько п'ятої ранку і знаходились не більше години,базари ж починають працювати не раніше сьомої ранку.Ми повернулись до блокпосту і продовжували там сидіти торгувати одним місцем. Хлопці які врятувались були полишені самі на себе:рацій в них не було,офіцерів з ними також-найстаршим серед них за званням був немолодий дядько якому камінцями трохи посікло обличчя.Перед відправкой в пекло їх примусили повимикати телефони,вийняти акумулятори та покласти в різні кишені.Як на боєздатність це вплинуло невідомо,а от зв'язку з їхніми товаришами які з ними поїхали та не вернулось не було!Отака вона дебільна армійська логіка! Ігор Іванович потім пригадував,що через блокпост проїздив якийсь дід на танку і вирішив мабуть трохи повийо@уватись і покрутити баштою:покрутив і ...заклинило!Я мабуть відійшов в ту мить,бо не пам'ятаю особисто цей епізод ,але підстав не вірити також немаю. Блокпост обороняли хлопці з вінницького територіального батальону.Вбік до мікрорайону,до багатоповерхівок було нарито багато траншей,окопів за допомогою спеціальної техніки яку надала "Азовсталь".Я спитав у одного хлопця:"Як місцеві?"Він відповів :"Десь 30% патріотично налаштовані;інші 30% підтримують інтервенцію; ті 40%,що лишились,і це саме страшне-не визначені:куди вітер повіє туди і вони примкнуть!"Що і варто було очікувати.Люди без переконань,без гідності,без критичного мислення це вони своєю наявністю привели до того що сталося на теренах їхньої області.Нашій же області пощастило трохи більше.Саме пощастило-відносно своїх 'землячків'я ніяких іллюзій також немаю! Ще один епізод стався в цей день:санітарні автівки вивізши хлопців з під обстрілу не заспокоїлись на цьому і продовжували їздити в бік пекла.І з однієї такої "поїздки" вони привезли на блокпост трупи жінки з двома онуками:дівчинки років дванадцять і здається хлопчика ще менше.Так якось вийшло ,що я не був задіяний у процедурі перекладання трупів з одного бусу в інший,а от Ігор Іванович з Торчином були.Я так замислився,що може це і стало однією з тих причин,що болюче вразило Вована і спонукало підсісти на гранчак?Я не важаю,що у власному алкоголізмі слід шукати когось винним окрім самого себе,але певні причини,що до цього підштовхують теж не відкидаю.Можливо цей випадок став однією з причин,які в подальшому підштовхнули Вована в обійми Бахуса,бо він був батьком, дідом чотирьох онуків і сумніваюсь,що спокійно міг на таке дивитись. Тож продовжуючи сидіти на блокпосту ми не знали,що наш дивізіон вже з самого ранку долає полоси перешкод потрапивши в засідку десь під Комінтерново.Наші батареї,8ма і 7ма,їхали разом з нашим 23-м батальоном.Цікава деталь:з наявних трьох чи чотирьох танчиків гармата справною була лише на одному! Я тоді казав і зари кажу:тут не тілько над нашими одвічними ворогами потрібно щось на кшталт Нюрнберзького процесу влаштовувати,а і над внутрішніми паразитами-як це так?!Рапортувати перед вищим командуванням ,що в тебе все гаразд і відправляти людей на загибель?!Що за лайно в головах у цих ідіотів?! На зустріч колоні вибіг якийсь дід і махав руками аби не їхали туди,бо там вже чекають і місця пристріляні!Але ніхто з наших ряжених командувачів не звертав на це увагу за що згодом поплатились. В той день,5го вересня 2014 року наш дивізіон вступив у свій перший бій.Тоді ворожі снаряди спалили два 'бетера'-7ї батареї та командирський.Очевидці розповідали ,що водій командирського БТР Василь Петрович Ельф вискочивши з підбитої бляшанки не дивлячись на смішний вигляд та маленький зріст проявив себе як правдивий Рембо кувиркаючись та відстрілюючись з АКС(У)по ворогах.Як потім зізнався,тоді він встиг прихопити на полі бою кимось покинутий кулемет та "сапог"(СПГ):"Вибігли ми в безпечне місце ,стали передихнути,а потім беру щоб далі ідти,а сапог то назад то вперед перехиляється -як я його до цього тягнув?" Василь Петрович з тим своїм 'бетером' прої@ався майже увесь серпень,а згоріла ця бляшанка за лічені хвилини!Більше всього мене дивує як зміг вистрибнути з БТР Серьога Балу-цей неординарний персонаж мав немаленьке черевце,а ще мав бути у броніку,тож вилізти з пастки було доволі складно,але йому це вдалося.Тоді ж травмував ногу і майор Осипенко-надірвав зв'язки біля стопи,а потім опирався госпіталізації ще два тижня.Командир дивізіону також біг по полю невідомо куди поки Балу не затягнув його в кузов «камазу» який відправили підбирати особовий склад.В той день добряче потріпали 8му батарею,яка тоді в бій так і не вступила;7ма ж батарея не дивлячись на втрати в техніці встигла вступити в бій і відкрити вогонь.БТР батареї також довго не прожив,а з провідником Самооборони Міста Енергетиків сталося те,від чого він нас застерігав по дорозі на Новомосковський полігон-зістрибнув з броні на землю у броніку і травмував зв'язки на нозі!Водій же їхнього 'бетеру',Юрко Брусничка,оповідав,що він з іще кількома хлопцями заблукавши полями та лісосмугами вийшли на блокпост росташований на виїзді з приморського міста в бік колишньої шахтарської столиці. 9а ж,батарея,свій дебютний бойовий виїзд виконала на 'відмінно':як оповідали,командир батареї Паша Локтіонов одразу вирішив діяти за власним розсудом і не слухати накази зі штабу сектору і обирати самому позиції доповідаючи по рації,що усе робить за їхніми вказівками.Тому то дебют їхньої батареї пройшов безболісно. Що саме цікаве це те, що все те дійство обійшлося для нашого дивізіону без жертв та навіть ранених:у нас було кілька травмованих,але ранених не було!У наших побратимів з піхоти кілька чоловік загинуло під Широкіним. Ми сиділи на виїзді зі Східного мікрорайону та спостерігали як хлопці з блокпосту завертають цивільні автівки не пропускаючи в бік Новоазовська. -Ти помнішь Моргуна?-запитав один з вінницьких хлопців свого товариша. -Ну? -Всплив в Новоазовську як начальник "поліції ДНР"! -Бл-@-дь!!!Вот пі#ор!!!Краще б я його тоді завалив!-обурювався почутому хлопець. Як нам хлопці пояснили,цей Моргун був якийсь час начальником маріупольської міліції і якось вирішив проїхати через їхній блокпост не знаючі паролю і ще почав хамити-той хлопець не довго думаючи наставив на нього автомат та виволікши з машини поклав пикою в асфальт до з'ясування обставин.Цього пі@ора,звичайно за деякий час визволили з полону і він після цього підняв сморід вимагаючи щоб військовослужбовця відправили ледь не під трибунал.Ніхто нікого під трибунал не відправив,а от цей вилупок втік до ворогів і сплив в Новоазовську.Справді-потрібно було валить одразу! Ми сиділи на блокпосту час від часу ховаючись за бетонні блоки коли постріли гранатометів,мінометів та 'градів'ставали підозріло наближуватись.Втім особливої небезпеки не було.Хлопці з 23го батальону за деякий час таки отримали наказ і покинули блокпост.Також під'їздили покурити,поговорити бородаті добровольці на віджатих позашляховиках,але не поспішали їхати в бік пекла.Про їхню участь в тій операції мені нічого невідомо.Під'їздила до блокпосту і їхня вантажівка кузов якої був зварений з арматурин накладених одна на одну і намальованою руною. -Тут якось одного сєпара затримали на машині:почали в його телефоні порсатись і виявили,що він мало того,що пі@арас так ще і педофіл!-оповідав нам один з оборонців блокпосту,-До нас підійшли "чорні чоловічки",кажуть: віддайте нам-ми його в лісосмузі йо@нем,а ви все на нас валіть! Також в цей день на блокпост під'їхав якийсь немолодий чоловік,років шістдесят: -Рєбята,мнє надо на узкій блокпост попасть пєрєдать коє-какіє бумагі... -Мужик!Йди на х@й!!!-була йому відповідь.Він забрався,але за деякий час повернувся з тим самим-на цей раз з ним не були такі чемні:оділи мішок на голову та поставили на коліна між блоками в очікуванні представників служби безпеки.Уже потім як збирався я бачив як хлопці його прессували-і пикой об асфальт,і ногами по нирках. В той день у наших хлопців(особливо з 8ї батареї)згоріли речі,спальники ,карімати.Це ж армія- має бути все по-дебільному,а виділити одну вантажівку для речей яку б лишили на блокпосту не можна було!Поки ми спокійно пересиджували на блокпосту, хлопці бігали по селах переховуючись від ворожих мін зносячи усе на своєму шляху:стояв паркан з колючої проволоки-нема паркана!Лежав пес-кавказець,табун пробіг-лишилась шкура втоптана в ґрунт!Потім командири підрозділів спасшись з небезпечної зони знайшли вантажівки та відправили шукати особовий склад,а знайшовши відвозили в безпечне місце,пересаджували на дивізіонні автівки.Як розповідав Серьога Балу,коли їх підвозили вже ближче до блокпосту,бачив як під'їхали бородаті добровольці на джипі,подивились,що там коіться і поїхали звідти.Потім,їдучі з нами в кузові,Серьога мав можливість спостерігати як один з тих бородатих вже дає інтерв'ю репортерам! Десь години після 16ї ми отримали наказ сідати в машини та їхати.Ми взяли на борт екіпаж командирського 'бетера':Василь Петрович Ельф,Коля Десантник,Серьога Балу,Олег і також хлопець з бляшанки 7ї батареї,однофамілець начальника штабу Костя.Хлопці ледь залізли в кузов,бо не чули під собов ніг.Командир дав наказ нашому Віталіні,аби обов'язково зупинив біля крамниці,щоб хлопці взяли собі горілки.Віталіна не міг ослухатись,тим більше ,що і сам хотів собі взяти бухла. Ми їхали зі Східного і я бачив як трохи далі від блокпосту паслися натовпи репортерів які брали інтерв'ю то у нацгвардійців,то у якихось ментів.Я дивився на все це і перетравлював усе побачене сьогодні:після місяцю у війську ми вже могли реально бачити і оцінити результати нашої підготовки-це було свого роду одкровенням!Нам пощастило,що нас з собов не потягнули -з точки зору не нашої безпеки,а з точки зору ефективності цього кроку:нам би розтрощили 'газон',ми би втратили тільки б свої речі та купи волонтерських медикаментів,а великої користіьб від нас там все одно б не було!Також нам пощастило,що наші травмовані ( Женя Бабанівський та Серьога Чубаренко-обидва з 7ї батареї)пройшли повз нас-я погано уявляю як би ми вантажили на двометрову висоту одного потерпілого з травмованою ногою,а другого -з травмованим хребтом!А з Віталіни ніякої б користі не було і все б лягло на мене і роби,що хочешь! Ми зупинились біля супермакету "Наша марка" на проспекті Ілліча(мабуть колона зупинилась- не одні ми) і я разом з Торчином зайшли штурмувати.Я купив якоїсь дрібниці:кілька 'Мівін',батончиків "Рошен".Хліба не було по всьому місту.На вході стояла адміністраторка,яка підказувала де що знаходиться.Вован узяв хлопцям пляшку горілки. Поки ми їхали герої сьогодняшнього дня розкоркували ту пляшку і побачивши,що вони збираються ледь не водою запивати я віддав їм свої батончики,щоб хоч чимось загризли . Повернулись до свого місця росташування набагато швидше ніж їхали на виїзд:разом з зупинкою біля крамниці десь годину зайняло.Зробили невеличку зупинку в приватному секторі Старого Криму збираючи колону,а сепаруваті місцеві мешканці мали змогу роздивлятись прострілені кабіни на армійських КАМАЗах.Повернувшись на свої місця всі збирали ті речі які лишили перед виїздом.Росташуванням пронеслася чутка ,що нас почнуть крити 'градами'-ніхто це не міг знати,але чутки мають страшну силу! Хлопці з 8ї батареї так швидко збирали речі,що лишили на призволяще складний стілець та дві великі пательні,які ми хазяйновито закинули собі в 'газон'.Я спостерігав картину як один з хлопець з 8ї батареї,судячи з усього,знаходячись в стані аффекту відмовлявся кудись їхати далі: - Всьо!На фіг оно надо,я в етом не учавствую!-відмовлявся він на всі прохання свого товариша швидше збиратись та переїздити на інше місце.Невідомо як склалася подальша доля цього чоловіка,але мені відомо,що кілька людей після першого бою таки на лижі стали:лишивши автомат в підрозділі сам сів на громадський транспорт та прибув у частину-начебто і сер'йозного порушення не було і в той же час виїхав із зони бойових дій. Одже ми кинули ті окопи над якими пихтіли два дні і нас розтягнули вздовж цієї лісосмуги в цьому неглибокому яру на відстані не менше від 50 метрів один підрозділ від іншого-і як тут не казати про постсовдепівський армійський ідіотизм та довбограйство?Навіщо було одразу ставити підрозділи один у одного в головах і змушувати копати бліндажі?Навіщо було людей напередодні бойового виїзду маринувати важкою працею результати якої потім покинули?Доречі-ніхто,ніяка армія,ніяке Міністерство Оборони нам не видавало клейонку яку ми витратили на бруствер!Навіщо з сер'йозним виглядом було займатися х@йнею,якщо це в азбуці війни записано,що підрозділи потрібно розставляти на відстані один від одного і їм це було добре відомо?!Добра іллюстрація стана нашої армії на початок бойових дій! Нас поставили з самого краю,ближче до кінця лісосмуги яка сліпо закінчувалась.Приїхавши,я виліз з кузову та кинувши карімат на траву я швидко задрімав.Але за деякий час мене розбурхала якась метушня і крики.А справа була от в чому:поки я засинав,до нас завітав на гостину старшина дивізіону Миколаіч,знаючи що у Віталіни щось заготовлено для культурного проведення дозвілля.За деякий час на сцені з'являється командир взводу управління Пенсне погукати медиків(тобто нас) до начальника штабу який травмував ногу під час ранкової мерви.Віталійович та Миколаіч вже давно мали зуб на Пенсне,а тут ще і він з'являється коли вони вдвох хильнули: -Ти как са мной разгаваріваєшь?!-волав Віталіна,-Я старше тєбя насколько ,а ти мнє хамішь! Як я вже казав ,Віталійович з Миколаічем підпили і вже збирались на пару ввалити п@зди Пенсне,але йому таки вдалося уникнути цієї долі,а нам таки довелося піти шукати кунгу начальника штабу. Туди ми прийшли з поводирем.Не пам'ятаю,що ми там робили майорові Осипенку.Відправившись назад я зробив неприємне відкриття,що не дуже орієнтуюсь куди повертатись.Блукаючи лісосмугою ми натрапили на караульного 9ї батареї,який виявивши,що ми не знаємо паролей вирішив покласти нас на траву.Це був цікавий персонаж на прізвище Філін,який розібравшись в ситуації провів нас до нашого росташування. Ми лягли спати просто неба.Засинаючи,я зауважив,що ми тут знаходимось не самі-з нами було ще двоє нацгвардійців,яких приставили до нашого дивізіону нести караульну службу. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 06.09.2014 Ми вже в "зоні АТО".Вже кілька діб як окопалися біля Маріуполя(селище Старий Крим) у лісосмузі.Учора був перший бойовий день у нашого дивізіону-з 16 гаубиць лишилось 12,а два "бетери"згоріли.200х немає.Ми учора з усім медпунктом майже цілий день простояли на Східному на блокпосту. Наші хлопці,гармаші,гатили по ворогу і начебто непогано нашкодили песиголовцям,але і нашої піхоти десь 40-45% лишилось в полі назавжди(з 23го територіального батальону,також запорожці)Зі Східного з нами у "газоні"їхали хлопці з командирського "бетера":Коля-десантник,Вася-водій "бетера",пикатий Серьога,Саня і ще один хлопець з иншого "бетера".Учі живі,здорові. Командир дивізіону Петриненко учора сам бойове хрещення отримав прослуживши не один рік у Збройних Силах. По виїзді з Близнюків ми ще три доби десь просиділи в лісосмузі біля Комиш-Зарі,Куйбишевський р-н Запорізької області.Потім в ніч поїхали і приїхали під Маріуполь.Вже по в'їзді на Донеччину наш приїзд хтось позначив сигнальними ракетами. В Маріуполі,"мирні мешканці" в більшості своїй налаштовані сепарастично-це до бабки ходить не треба.Я вчора ходив по хліб,по воду прям у бронику з автоматом. На Східному блокпості присутні вінницькі хлопці і прикордонникм,а також "азовці" їздять туди-сюди.Багатоповерхівки стоять майже порожні.Села що на трассі,як я розумію,майже знищені внаслідок бойових дій. Два рази учора виходив на зв'язок :з Андрієм на пару слів,та з матір'ю-по обіді телефонував сестрі ,а взяла матір та почала блєять.Я довго шмарклі не жував,а сказав,що зі мнов все добре. Спимо під відкритим небом(на каріматі),укриваюсь бушлатом-вночі він в пригоді.Доктор зайо@ує своєю простотою:таке враження,що він на пікник вирушив та лінується зайвий раз пальцем ворохнути-аби тільки очі залити! Ми змінили свої місцезнаходження і по лісосмузі росповзлись не щільно,бо до цього один біля одного в головах в головах стояли,а це неправильно.За дурною головою і окоп вирили і бліндаж зробили-два дні пихтіли та даремно!Зари і не збираємось нічого рити. З нами з учорашнього вечора двоє хлопців з НацГвардії-караулять у лісосмузі. Новини до нас доходять уривками і що конкретно відбувається в країні докладно немаю уявлення,але здається верхівка зливає Донбас та Луганщину і це для мене прикро,бо виходить,що 10 років свого життя я змарнував впусту.Хоч це і закономірно з иншого боку(Україну там,переважно,ненавидять),але не можна давати слабину та створювати прецендент для руйнування країни. Таке то.Далі буде. (Треба зауважити ,що інформація з нотатника може не відповідати дійсності,бо ми знаходились в умовах обмеженого доступу до інформації-О.Б.) ..... ...... ....... ........ ........ .......... ......... ........... ........ ....... .... Наступив ранок і ми продовжували 'нести ' службу в нових для нас декораціях.Роззнайомились з відрядженими до нас нациками.Їх було двоє:один постарше,Саня,та молодий хлопець ,Антон.Обидва були з Дніпропетровської області бо і частина була звідти.На озброєнні вони мали кулемет(РПК)та АКС із ВОГом( підствольний гранатомет).День проходив в побутових дрібницях: сходити принести води,зготувати їсти. Коли ми прийшли до взводу управління аби набрати води я бачив як Петриненко сидів в замполітовій автівці та мовчав.Сам замполіт з нами нікуди не їздив зате за деякий час на блокпосту біля Володарського оповідав,що ледь не він особисто виводив дивізіон з під вогню!/ Хлопці-емтезешники оповідали як він бігав переляканий в своїй модній касці по балці і кліпаючи очима питав:"Ой,а шо дєлать?" / Набравши і нагрівши води я скористався можливістю і обмився-ходити немитим було справді нестерпно,але це буде неприємною дійсністю. Скористалися ми і трофейною великою пательнею на якій Торчин продемонстрував свої кулінарні навички загартовані під час мисливських виходів.За деякий час ,правда,знайшлися господарі пательні які разом зі стільцем,на який Віталіна вже полюбив примостити дупу,повернули на родіну,зате лишили нам меншу. Віталіна чим далі тим впевненіше показував своє справжнє обличчя.Взагалі ,мені і зари не зрозуміло на що розраховував цей придумкуватий персонаж-невже він думав,що хтось із ним панькатись буде в польових умовах?Принаймі,лікувати він точно нікого не збирався!Не пам'ятаю як в другий день після бою,але наступного дня було кілька прказових епізодів,що характеризують цього ує@ня як людину. Одже на вулиці був вересень з теплими,навіть спекотними днями та прохолодними ночами.Ночували ми прям на вулиці,бо ніяких наметів нам частина вирішила не давати,а своїх ми не мали.Щоб ви розуміли ми виїхали без польової кухні-нам видали консервів на десять діб мабуть важаючи,що на більше і не знадобиться.З ВМТЗ з нами відправили "фітілів" та МРСку( це таке ремонтне відділення з власним ЗІЛом-131),які 5го вересня лишались в балці-хоч вистачило розуму у командирів не тягнути допоміжні підрозділи в лапи ворогу!Кухарі ж лишалися ще на полігоні як і частина взводу управління.З тією частиною ВУДа взагалі дебільна ситуація сталася яка вчергове продемонструвала рівень дебільності та некомпетентності наших головнокомандувачів!-Хлопці мали їхати наступною ходкою,але врешті-решт просиділи на Близнюках ледь не більше місяця ,бо про них тупо забули і приїхали вони вже у жовтні коли почало опадати жовте листя!Кухарі ж відправились слід за нами днів на п'ять пізніше,бо сподівання нашого командування не виправдались і особовий склад таки потрібно було і далі годувати.Але це буде трохи згодом. День в балці дійшов кінця і ми повкладалися спати.Нацики між собов домовилися чергувати по черзі.Тут стався ще один трохи кумедний трохи,трохи незрозумілий епізод:близько півночи ми почули якийсь свист над нами який зник десь у стороні.Ми трохи всполошилися,окрім Торчина який продовжував давати хропака крізь свої вуса-навіть Віталіна заворушився в спальнику!Я вдягнув бронік на всяк випадок та продовжив сон.Розповідали,що емересники почувши цей підозрілий свист кинулися до окопу який завбачливо викопали на новому місці,а там побачили свого ідейного лідера,Ваню Ганущака,який моментально евакуйювався туди від гріха подалі. Настав новий день.Ледь не з самого ранку табором почали ширитися панічні чутки ,що по обіді нас накриють "градами"-насправді ніхто нічого знати не міг,але Слон-FM страшна сила і непередбачувана!Віталіна з Торчином поїхали на виїзд(не знаю,кого вони тоді повезли),а ми з Ігором Івановичем лишились разом з нациками в яру. Зранку до мене підійшов якийсь хлопець зі скаргою ,що вдарився ліктем під час бою о "бетер" і тепер суглоб трохи набрякнув та болить.Це було коли Віталіна з Торчином вже поїхали і я був сам на господарстві.Я намазав суглоб протинабряковою маззю,яку мені підігнав Вадік з 9ї батареї(він був масажистом,реабілітологом).Хлопець пішов. Ми сиділи в лісосмузі вчотирьох майже цілий день,а табором ширились апокаліптичні чутки про майбутній обстріл наших позицій.Я відчував легку тривогу,бо не знав чого чекати.З нами був мінімум речей-найголовніше:автомат,бронік,вода то що. Десь по обіді Торчин привіз Віталіну:той виліз злий та зайо@аний-втомився!Вони тоді їздили з кимось травмованим після першого бойового виїзду і здається після місцевої лічниці відвозили в 61й воєнний шпиталь,що ховався тоді десь в лісосмугах під Розівкою.Тож втомився! Тут відбувся один досить показовий епізод,що характеризує цього персонажа який випадково обійняв посаду начальника медичного пункту нашого дивізіону: Одже приїхало наше нещастя і тут знов підійшов отой молодий чоловік,що звертався до мене з приводу хворобливого ліктя з бажанням проконсультуватися зі "справжнім"лікарем.Не уявляю навіть яким було його здивування коли почув:"А!Мандуй зєльонкой намаж-бєспакоіті із за всякой х@йні!"Той хлопець відповів на це питанням:"А ви готові відповісти за це якщо в мене стануться ускладнення?Я юрист за освітою."і пішов.//Вже за кілька років я дізнався,що то був тодішній замполіт 8ї батареї тоді ще старший лейтенант Петро Черненко.Того ранку він скористався тією протинабряковою маззю яку я йому надав,але набряк тільки посилився і він побоявся знов до мене звертатись і хотів,щоб його оглянув більш "досвідчений фахівець"//.Але і це було не все:за деякий час до нас під'їхала вантажівка 7ї батареї,яка привезла молодого хлопця з високою температурою."А!Дай єму ацетілку!"-не став розбиратись в ситуації Віталіна.Тим часом яром панічні настрої набували більш апокаліптичної забарвленості тим більше почали лунати залпи і вибухи артиллерії,що била по-сусідньому полю!Параллельно з панікою табором поширювалось незадоволення командирами які ледь не завели особовий склад в пастку-за великим рахунком 5го вересня у наших ряджених офіцерів відбулось бойове хрещення після багатьох років доволі карикатурної служби.У особового складу хрещення відбулось після місяця служби.Ще одна важлива деталь:ніхто з командування не коментував панічні чутки! ПАНІКА В БАЛЦІ Одже почалось панічне збирання речей з наміром тікати невідомо куди і від чого.В цей самий момент знов привозять того хлопчика з 7ї батареї-вже з температурою 39.Ну тут Віталіна вже зійшов до того ,що призначив анальгін з димедролом.Одже колю я цьому хлопцю літичну суміш:його лихоманить,трусить і від високої температури і від страху,а Віталіна зігнувшись ,трохи нахилившись(сильно нахилитись був не в змозі,бо заважало черево!),дивиться на хлопця та ще й питає знущаючись:"Косішь?" Ось вам і лікар! Ми з Ігорем і не знали,що на це сказати,але своє справжнє обличчя і сутність наш керманич останнім часом показував яскраво!Взагалі,я до нього ставився одразу більш прихильно,ніж Ігор Іванович(він старше,тож більш досвідчений і підозрілий),але ВОНО зробило усе можливе щоб знивелювати це ставлення і викликати тільки огиду і роздратування! Одже паніка цілком заволоділа нашим тимчасовим притулком:застрибнувши в кузов я зауважив,що наші товариші з НацГвардії лишаються на призволяще,бо не отримували ніяких вказівок та розпоряджень.Я крикнув: -Стрибайте в кузов!-і вони стрибнули і доїхали з нами до середини тобору,де стояла їхня,нацгвардійська кунга з їхнім беспосереднім командиром.Там вони пересіли до своїх. В яру вирувала неконтрольована паніка:всі бігом стрибали в автівки і спішно прямували в бік виїзду з лісосмуги.Ми з Ігорем зверху в кузові, Торчин за кермом ,а капітан корабля Віталіна поруч сидів підгавкував:"Давай єдь!"Кричало воно під руку і наш 'газон'на швидкості придавив двері "КАМАЗу" навиворіт-до кабіни!/Що цікаво,то вони і потім нормально функціонували,бо ніхто потім не приходив скандалити./Потім ні з того ні з сього хтось крикнув :"В укриття!"і наш 'синій вагончик'зупинився і я пам'ятаю як ми з Торчином побігли з дороги до дерев ховатись в кимось виритий окоп.Віталіна ж сидів в кабіні,бо бігати був не в змозі і керував:"Паєхалі!"Ми таки вирвались з яру та лісосмуги та звернули ліворуч на ґрунтову дорогу.Тут вже і наші браві керманичи з'явились які взялись очолювати цю п'янку:колону зупинили. З кузову я бачив як до командирів поспішав Віталік Чердаклієв з 7ї батареї разом з якимось чоловіком в цивільному одязі.Також на дорозі стояла цивільна "Нива"-хтось підказав,що це були розвідники.Вони повідомили,що їхати полями неможливо,бо там заміновано.Довгу колону розвернули і ми їхали тією дорогою ,що праворуч від тієї незабутньої лісосмуги.Перед цим,стоячи на ґрунтовій дорозі біля замінованого поля,ми мали змогу бачити як над здійнялись,на мить застигли і згаснувши продовжили свій небезпечний шлях кілька зарядів реактивної системи залпового вогню "Град"-моторошне видовище,скажу я вам! Ми просувались в бік Володарської траси безлюдними дорогами забутими Богом і людьми.Ніч спускалась на землю з неба і ми були в суцільній темряві,бо їхали з ввімкненими фарами.Колону зупинили і ми стояли.Позаду нас їхала 7ма батарея. -Ну шо ви там?-донісся з кабіни піда@асливий голос Віталіни,-Живиі єщьо? Ця фраза не сподобалась Ігору Івановичу як не подобався останнім часом і начальник медпункту дивізіону:"Та пішов ти на х@й!"-неголосно процидів він. З боку 7ї батареї чулися розмови на кшталт:"Та на х@й такая вайна нужна!"-начебто вона може бути якась інша?Скиглив Гєна Єврей,кумпль травмованого Жені Бабанівського,бравий вояк Самооборони Міста Енергетиків,який на полігоні намагався доказувати всім,що він ледь не Рембо!Він же і зчинив паніку коли в темряві під'їхала цивільна автівка з розвідниками (здається ті самі)і кинувся наставивши автомата класти тих на грішну землю.Потім розібрались в ситуації,заспокоїлись.Стоїмо далі.Повз нас проїхали дві вантажівки з 'градами'-з тими самими,що стріляли і пристрілювались впродовж дня.То були наші РСЗВ які і стріляли по супротивнику,а перед тим перевіряли наводку і пристрілювались,але хто нам про це казав?І де була гарантія ,що вони б не пальнули по нашому яру десь біля Старого Криму? Ми рушили нарешті і знов наш шлях пролягав до східної околиці Маріуполя.Батареї їхали на бойове чергування/не всі/,а ми з іншими лишались в навколишніх лісосмугах чекати невідомо що і звідки.Тут наше командування поступило більш розумно ніж напередодні,але це вийшло нам боком:Петриненко наказав 8й батареї скинути особисті речі не першої необхідності...нам в 'газон'.От ми і стояли з Ігором Івановичем немов качки в тирі ухиляючись від запущених по нам важких наплечників,тієї самої великої пательні і іншого необхідного хламу.Я більше за все переживав за коробки з волонтерськими медикаментами,які знаходились в кузові.На останок нам ще закинули тент з КАМАЗу,який нас тієї ж ночі захистив від дощу. Хлопці поїхали на чергування.Якщо не помиляюсь,то того ж таки 5го вересня з 17ї години було об'явлено 'перемир'я'-стріляти начебто не можна,але чергувати там замість мішені обов'язково потрібно!Ми з'їхали з дороги і ставши недалеко заночували прям в машині.Вночі пішов дощ і ми з Ігором укрили себе і накидані в кузов речи тентом.Я проснувся з таким відчуттям неначе спав на цеглі.На тенті над нами зібралось ціле озеро дощової брудної води яке ми обережно вилили на землю.Вночи я зауважив,що під моїми брудними ногами валяється журнал запису хворих.Як я вже казав,Віталіну не можна було переконати тримати в кабіні медичну сумку та навіть журнал.Але наступного ранку я таки запхнув йому і сумку і журнал! Ми від'хали трохи в глиб від дороги і зупинилися знов зкраю дивізіону,за нами був лише виставлений пост на якому чергували нацгвардійці.Тут почалися однакові,схожі один на одного дні приправленні алкогольними випарами.Тут вже відбулася дрібна подія ,яка остаточно стала точкою неповернення для Віталіни яка бесповоротньо відправила його на марґінес нашого підрозділу.Одже,коли ми відбували з Близнюків воно приїхало вже вколоте і тетрапаком дешевого шмурдяка яке в крамницях називають "віно".Він запхнув до нас у кузов якусь свою сумку з речами і невеличкий пакет в якому крім всього лежав GPS навігатор,вирішивши,що йому буде безпечніше в кузові з речами,баулами,цинками з патронами та шанцовим інструментом!Одже діставшись тієї лісосмуги він згадав,про наявність якихось своїх речей і поліз наверх.Залізши він серед речей накиданих 8ю батареєю найшов свій пакет і зауважив,що його навігатору прийшов кінець:"А-а!-рознився він,-Ну шо ета такоє?!Ви ні маглі акуратнєй атнєстісь к маїм вєщам?!" начебто це ми його змусили закинути в кузов 'газону'цей його пакет з навігатором,наче б то це ми самі з Ігором Івановичем вирішили закидати кузов чужими речами і начебто це не нас як свиней возили в цій пилюці поки воно сиділо пило в кабіні-одже ми ще і винні були! Я тоді змовчав,але остаточно переконався,що з цим лайном діла не буде.Ігор же Іванович остаточно розізлився на це недолуге непорозуміння: -Ну все!!!Пи@дець йому!-з крицею в голосі постановив мій товариш,-Тепер х@й йому,а не пожерти приготувати,або води принести помитись-за@упу! Ще потім Віталіна примудрився налаштувати проти себе і Торчина,а Ігор Іванович взагалі заявив:"Я виє@у його!"згодом пояснивши,що засуне йому в дупу ствол АКС(У) і проверне! Одже ми вже котре облаштовувались на новому місці:обладнали місце для готування їжі,почепили в метрі пластикову пляшку з водою для миття рук. Ми стояли в широкій лісосмузі за якою пролігали залізничні колії в Маріуполь,перед нами знаходилось поле,за яким були встановлені високовольтні лінії ,а далі Талаковка. Поки ми знаходились в цій лісосмузі Віталіна кілька разів виїздив відвозячи раз Козака Євгена з гострим ентероколітом і ще когось.Під час цих виїздів вже,здається,відбувалось злиття і продаж наліво бензину і закупівля вогненної рідини.Одного разу вони приїхали дуже пізно:мало того,що їздили в шпиталь який тоді знаходився десь під Розівкою,так ще ввечері не могли знайти шлях до росташування.Торчин добре запам'ятав напрямок,але Віталіна його не слухав і почав на себе приміряти роль штурмана завівши Бог зна куди.Врешті решт,аби вийти з ситуації він зупинив таксіста і заплативши 50 гривнів попросив вивезти їх до потрібного місця на трассі і виїхали так як із самого початку казав їхати Вован.Отже приїхали вони і продовжували сперечатися.Віталіна наполягав на своєму і аби трохи збавити градус суперечки і так ненав'язливо переконати в своїй правоті підливав нам в кружки оковиту,тихцем за спиною обсираючи Торчина.Але не на того нарвався!-Вован був ще той боєць і не збирався визнавати себе дурнем,тим більше,що був правий в цій суперечці.Таким чином Віталіна налаштував проти себе і водія медичного пункту і впустив в наш маленький підрозділ зеленого змія.Тепер ранок починався з того,що Ігорьок з Торчином шукали чи не все випито з учорашнього вечора і свято продовжувалось. Ми зранку розпалили ватру і щось там готували їсти в армійському котелку.Вован з Ігорем вже розговілись і лежачи в засідці спостерігали як Віталіна вилазить з кабіни де ночував.Вилізши з 'газону'він нахилився для чогось і дупа випирала як раз в бік хлопців: -Дивись яка жопа!-звертає увагу Торчина Ігор Іванович.Той придивився: -Та нормальная жопа!-робить висновок Вован знаючим оком. -Давай виє@емо!-не надто криючись від жертви обговорення пропонує Ігор. -Давай! Ніхто нікого ї@ати звісно в геморойну дупу не збирався,але рівень поваги до так званого начальника медичного пункту впав до нуля і вже ніхто з ним панькатись не збирався,перетворивши його подальше нетривале перебування в доволі напружене існування,бо мабуть і сам вже побоювався бути виї@аним або просто посланим на х@й. Ночі ставали дедалі зимнішими,а спали ми просто неба.Добре,що сухого гілля було вдосталь в цій лісосмузі і зготувати їсти не було проблеми.Що стосується харчей то великої проблеми не було:сухпай-тушонка,рибна консерва,сгущонка нами був отриманий перед виїздом,а каші варили з волонтерських запасів.З водою вже не пам'ятаю як виходили зі становища:як виїзжали ми понакидали баклажки з бутильованою питною водою(також волонтерська,бо до 2014го такими дрібницями в армії не заморачувались!),технічну набирали в ємності.Електрики в нас не було:за великим рахунком,і з самого виїзду ми були відокремлені від світу позбавлені зв'язку і інформації,що в світі робиться.Якісь дизельні та бензинові генератори вже були у дивізіона,але це було кілька штук на велику кількість людей розкиданих на великій території.Нам спочатку і заборонили користуватись мобілками та й заряджати їх було проблемою.Пам'ятаю,як ще перед нашою героічною втечею з яру,особовому складу дозволили повмикати телефони і подзвонити додому.От не згадаю,чи я дзвонив тоді додому,але всі попадали коли Віталіна розмовляв чи то з донькою,чи з онучкою:"Птічкі пают,травка шелєстіт,пастрєлівают вдалікє!" Моральний мій стан в ці дні можна охарактеризувати словами:не в гарному гуморі!Не було зрозумілим,що нам робити,що нам чекати.Не могло не напружувати оте опедело чке нам поставили за начальника і ота ситуація в колективі яка з'явилася останніми днями.Втім,Віталіна почав поводити себе обережніше,але зелений змій був запущений в колектив і це мені не дуже подобалось.Коли я йшов у військо то мав своє уявлення про участь в цьому цивілізаційному протистоянні,але натомість дійсність відрізнялась і я знаходився для чогось в цій лісосмузі і незрозуміло чим тут займався.Колектив нашого маленького підрозділу тільки починав притиратися і якщо з Ігором Івановичем ми вже впритул спілкувались попередній місяць,то двоє інших для мене були більш незрозумілі. Простоявши з три доби на першій стоянці ми отримали наказ переїхати ближче до гурту і стали разом з 9ю батареєю.На цьому місці ми пробули менше часу.Якщо не помиляюсь,то перемістились ми ближче до вечора.Коли ми сіли вечеряти,то Торчин сказав,що начебто тепер кухарі теж приїхали і тепер розвозитимуть приготовану їжу і хліб по позиціям.За вечерею була розглушена пляшка(і мабуть не одна!).Не пам'ятаю,чи взагалі приймав в цьому участь взагалі,бо коли побачив,що знов починаються ці п'яні базари,починають знов гівно возити,то відійшов від 'газону' розпалив вогнище і влігшись на карімат та поклавши автомат замість подушки під голову ,задрімав. Та сон мій був не довгим!Приблизно о дев'ятій годині вечора(це вересень і було вже темно)почулись автоматні стріли!Що сталося?Обстріл?Я схопився та побіг до машини,бо можливо потрібно буде тікать.Мої товариші до цього часу встигли перепитися та позасипати:Торчин з Віталіною в кабіні,а Ігор на землі біля задніх колес під кузовом."Буди Ігора!-почув я Торчина.-То у хлопця кришу рве!"Я побіг до Ігора і почав його будити.Він був добряче заряджений і просинався важко,а коли ліз на машину я з жахом усвідомив,що якщо він,не дай Боже зірветься,то ті два п'яниз пі@араса,що сидять в кабіні мені ж нічим не допоможуть!Але Ігор заліз і завалився спати у кузові.Ночували ми вже в машині.Я дивився на все це і брався за голову-і от як так можливо служити?Начальник підрозділу п'яний,водій також!Куди нам їхати в разі обстрілу-до першого дерева?! Але минулось того разу. Зранку мжички не було і визирнуло Сонце зза хмар.Нашим так званим табором пронеслась чутка,що вчора двоє орлів з 9ки втекли з наряду і росташування та поїхали в центр Маріуполя шукати пригоди.Пригоди знайшли їх:доблесні оборонці міста"бородаті чоловічки"пов'язали їх в якомусь торгівельному центрі та передали в підрозділ:їх зв'язаних,в неадекватному стані/навіть не п'яних,а начебто в наркотичному сп'янінні/кинули в поле та накрили брезентом щоб очуняли до ранку.Кажуть,хлопці там і пообсцикались і обхезались.Було і таке-а що ви хотіли?Армія це зріз суспільства і коли добре виховані,освічені,непитущі громадяни переховувались у жінок під спідницями воєнкомати приймали тих хто не втік і не заховався від призову!Потім,ці хлопці зникли з підрозділу-мабуть відмовились повертатись в зону проведення "АТО". Десь по обіді ми(медичний пункт) отримали наказ виїхати з цієї лісосмуги до блокпосту на Володарській трассі.Ми і поїхали.Зупинились на блокпосту до подальших інструкцій.Хлопці нас зустріли привітно:"А йдіть в намет -зробіть союі чай,каву!"Зайшовши в стандартний армійський намет УСБ ми були приголомшені 'багатством убранства' всередені:мало того,що у них була електрика, у них був холодильник,телевізор та електрочайник!Ще одним приємним бонусом перебування на такому стратегічно важливому об'єкті як блокпост це було те,що всі волонтери через них їхали у усілякі приємні дрібниці постійно концентрувались в їхніх скарбницях-такий час був,що обивателям боязко було і багато хто намагався проявити свою прихильність до тих нечисленних в масштабах країни патріотично налаштованих ідіотів які взялися захищати їх комфортне існування!Втім,хлопці не надто зловживали своїм привелийованим становищем,бо не встигли ми зайти в намет як нам нагрузили коробки якихось бубликів,печива,чаю,якоїсь ковбаски,майонезу то що.Але попити горяченької розчинної кави мені тоді так і не пощастило:справа в тому,що в нещодавно нагрітому чайнику окропу було замало на всіх і довелось хвилин п'ять чекати коли він знов нагріє.Коли вода нагрілася я взяв одноразовий картонний стаканчик,насипав собі кави/хай навіть розчинної/,цукру і заливши окропом важав,що щастя вже близько...але вбіг Віталіна оручи:"Гдє ви єсть?! Паєхалі!"Перед цим ми сиділи якийсь час в машині,а коли 'місцеві' нас погукали в намет він сам же мовев:"Ідітє спокойно-єщьо неє скора!",а тепер воно влітає наче вжалене мухою Це-це і волає з такими претензіями,начебто ми самовільно кудись зникли! Допити каву не випадало можливості,бо окріп міг обпекти ротову порожнину і я роззлючено викинув стаканчик з паруючим напоєм і поліз наверх.Я такий злий був,що хотів застрелити цього ує@ана-зуб даю застрелив би! Ми поїхали.Ті місця куди ми приїхали були мені трохи знайомі:ми їхали в Володарській ліс. /В навчальних закладах мого приморського місті було прийнято вибиратися класами,групами в туристичні вилазки в двох напрямках:Ослині Вуха -дві скелі на березі Берди,трохи на Північ від міста;та Володарський ліс.На Ослинах Вухах я колись побував,а з лісом не склалось -мабуть Проведінню було відомо,що мені предначертано надолужити це упущення на кілька життів наперед!/ На околиці Володарського/ нині Нікольське/є АЗС,а напроти неї генделик з міні базарчиком.Ще в якомусь минулому році,коли в літній час я їхав до батьків на вік-енд лівим,курортним,автобусом,я мав змогу побувати біля цього кафурика під час нетривалих санітарних зупинок.Тепер я знову тут опинився ,але вже не як приватне лице,а як військовослужбовець.Ми проїхали кілька кілометрів повз цього кафе вбік Мангуша і звернувши наліво та проїхавши ґрунтовою дорогою крізь ліс опинились на великій галявині і проїхавши ґрунтівкою в бік Володарського зупинились біля нашої доблесної польової кухні!Взагалі то це не була галявина:там росли маленькі молоденькі сосни чи ялинки які ледь відірвались від землі. Одже наші кухарі і ті хлопці які були при них прибули в 'зону проведення АТО' на чолі зі своїм грізним в пиятиці прапорщиком Іваничем,щоб годувати особовий склад!Одже приїхали взводний Іванич;кухарі Мишко Драгоценний,Саня Дяченко та Діма Кір(то був ще той екземпляр,але про це ще мова буде);також прибули такий яскравий та харизматичний персонаж як сержант Лавриненко і прикомандирований з ремроти воді 'шишарика' з 'шишариком' Сашко Булава.Також виявилось ,що в нашому новому росташуванні були присутні ВУД з командуванням та розрахунки батарей,що не були наразі задіяні в бойвих чергуваннях.Також емересники з бензовозами були вже там присутні.Як раз коли ми приїхали пройшла злива і пересуватись ґрунтівкою було дуже незручно бо глина під ногами липла до ніг як мухи до лайна. Кухарі приїхали з наметиком:за оповідями,Іванич хоч і був в дупу п'яний коли збирались їхати з Близнюків,але вистачило розуму зробити по своєму прихопивши робочий намет(той який йде без сіней)та кілька ліжок."Не бери!-з піною у рота орали керманичи на полігоні,-Там все є!"-"А ето волонтьорскіїє краваті!"відповідав на це п'яний Іванич і тепер кухарі спали в наметі і на ліжках,коли всі спали на вулиці і на землі.Віталіна першим ділом без запрошень заніс в кухарський намет ноші на яких планував спати,а ми почащи облаштовувати собі місце для ночівлі.Ми постелили клейонку,на яку кинули свої карімати,а стелю зробили з наявного тенту,плаща-намета і ще якоїсь клейонки.Так ми і ночували більшу частину перебування там. При згадці про це місце стоянки нашого цирку шапіто в мене виникає одне влучне визначення:рай для алкоголіка!Впевнено не можу заявити чому так відбувалося-чи то командири не в змозі були припинити пияцтво,чи то побоювались конфліктувати з особовим складом,або може їм просто було до одного місця.Швидше за все ,що всі ці фактори відіграли в цьому явищі свою роль.І ще один немаловажний фактор:командир із замполітом були і самі любителі не пропустити оказію залити сливу! Як би там не було,але перебування в цій частині Автарського лісу і досі яскраво відображається в дзеркалі моєї пам'яті! Щоб ви розуміли особовий склад дивізіону відведений в ліс росташовувався навколо цієї казкової галявини у вигляді літери П:при в'їзді в ліс ми повертали ліворуч і могли бачити 'бетер' 8ї батареї розрахунки якої тут знаходились поруч зі взводом управління ,а трошки далі знаходилась МРСка.Проїхавши до кінця цієї ґрунтівки ми звертаємо праворуч і тут вже стоять 'фітіля',а ще трошки далі -ми,а за метрів десять-польова кухня.Після кухні нікого в тих хащах не було до кінця дороги,а коли вона закінчувалась потрібно було повертати знов праворуч.Ця дорога йде паралельно тій частині ліса в якій сидять 8ма батарея,ВУД,МРСка та наші командири.За деякий час там оселилась 7ма батарея яку буде повністю виведено після того як їх обстріляють 17го та 18го вересня. Тож опинившись в цьому лісі ми почали облаштовувати свій побут наскільки це можливо було і роздивлятися на місці.Кухарі оповідали про своє перебування на Близнюках коли всі поїхали.Оповіли як Шустрий Хряк необережно ляпнувши,що йому 'по х@й який прапор висітиме' остаточно відправив себе на марґінес і був дружньо посланий колектовом в відомому напрямку. Як тільки ми приїхали туди до нас привели хлопця з 8ї батареї на прізвище Чаклун:після цікавих подій 5го вересня він не знімав з себе броніжилет і не випускав з рук автомат мотивуючи це наслідками обстрілу під який вони потрапили.Я ж це пояснюю банально:прикидався!Втім,хочу зазначити,що я особливо і не засуджую людей які після таких непересічних подій почали всіляко ухилятися від бойових виїздів та перебування в зоні 'АТО'бо одне діло сидячи на канапі перед зомбоскринею виригувати з себе усілякі розумні (як вони важають)тези,а зовсім інше опинитися в епіцентрі подій,кілька разів обісратися та побачивши непідготовленість та беспорадність військового керівництва переконатися,що ти полишений сам на себе!Тож я не надто і засуджую тих людей які після перших зіткнень заломилися,бо на їхньому місці не був,але приблизно уявляю ту гамму почуттів яку отримали учорашні цивільні чоловіки отримавши як привітання кассету 'градів' та мінометний обстріл. Того хлопця вивезли наступного дня і він більше в дивізіон не повернувся дослуживши на ППД. Також за деякий час було вивезено в шпиталь( я особисто вивіз)вже згаданого раніше Миколу Животенка та ще іншого чоловіка також з 8ї батареї.Потім цей чоловік приїздив взимку:він прийшов в себе-був в адекватному стані,і за власним зізнанням тоді їх добряче ковбасило не тілько після подій 5го вересня,а і після затяжної пиятики.Тоді ,коли я їх відвозив,він справді виглядав депрессивно і спеціалазована допомога йому була необхідна.Микола ж Животенко повернувся за деякий час і ще до Нового року компостував мені мізки! ТРИВОЖНИЙ МІСЯЦЬ ВЕРЕСЕНЬ Той вересень вже смутно відображається в моїй пам'яті і вже важко згадати усю послідовність подій,що відбувались в цей час,але добре пам'ятаю,що він запам'ятався своєю футуристичністю та необлаштованістю побуту.Майже весь місяць ми ночували під імпровізованим тентом зліпленим з наявних шматків поліетілену ,плащ-намету то що.Як я казав,військове командування вирішило не видавати якимсь там мобілізованим намети та роскладні ліжка побоючись,що все це згорить під час обстрілів і їм важко все це буде списати-в мене і досі така думка,що на нас хрест поставили одразу після того як ми виїхали з Близнюків в зону конфлікта!Як я казав,навіть кухню пізніше на тиждень відправили,бо важали,що за кілька днів не потрібно буде когось годувати.Але дзуськи! Одже осінь вступала в свої повноваження,листя на деревах жовтіло та починало опадати,ночі ставали дедалі холоднішими,а ґрунт після дощів довго сохнув ,що створювало проблеми для пересування нашого медичного 'газону'-самоскиду. Паралельно з неминучими змінами погоди почало дуже дошкуляти моральне розкладання особового складу,що виливалося в поширення зловживанням алкоголем.Мені як людині ,що не маючи жодного уявлення про військову службу,але виявившу власне бажання йти рідний край боронити,було дуже неприємно все це спостерігати.Це вже зараз,дивлячись з висоти років,розумієшь,що насправді мало хто з наших товаришів по службі цікавився історією та читав праці Донцова та Міхновського,а ідучі в військо мали за плечима негативні спогади про строкову службу та власні згубні звички.Також,я важаю,до цього безладу спонукала і байдужа поведінка наших командирів які не надто наважувались лізти з моралями до мобілізованих.Можливо,це було пов'язано і з доволі слабким авторітетом серед військовослужбовців,бо на наших ряджених командирів хлопці були дуже злі через той обстріл 5го вересня і я навіть бачив як вони вночі від'їзжали подалі від батарей,бо мабуть побоювались неприємностей.Деякі речі дізнаєшься із часом. НАШИ "ФІТІЛЬКИ" Як я вже казав,ми знаходились по середині між 'фітілями' та кухарями і тут треба відзначити,що на той час у боротьбі із зеленим змієм найбільше відзначались перші!Водіями бензовозів були Женька Кулішов та Саня Фурса,а старшим до них був приставлений старшина дивізіону Миколаїч-начебто за дисципліною слідкувати!Ага,слідкував.Тож ми мали можливість кожен Божий вечір спостерігати п'яних водіїв і такого ж п'яного Миколаїча.Як можна здогадатися, можливість віддатися своєму улюбленому хобі була напряму пов'язана з тими ресурсами ,що несподівано опинились в їхніх руках.Також треба відзначити неспроможність Миколаїча построїти хлопців(бо сам був таким за великим рахунком),та деструктивним впливом на дисципліну цього сірого щуролова Фурси!Саме так-Фурси.Як я вже оповідав,рознайомившись зі своїми 'землячками' в перший день служби то зробив для себе висновок,що не треба посилювати своє спілкування з цим персонажем.Щож уявляв із себе цей незрозумілий для мене тип?Ви коли-небудь зустрічали на своєму життєвому шляху таких людей які позиціонували себе як якогось своєрідного гуру,лідера суспільної думки то-що?Певен,що стрічали.Певен також,що за деякий час у вас з'являлись підозри,що король то голий-бо окрім як патякати про свої досягнення,про свої зв'язки і тому подібне ці люди нічого не роблять!Найсумніше в цій ситуації,що більшість людей підвласні цьому самопіару з боку цих сумнівних лідерів і доволі часто це обертається якимись неприємностями,а частіше банальними грошовими збитками,бо ці сумнівні "лідери" завжди знаходяться на мілині і беруть гроші в борг які потім не повертають.Таким от персонажем був і цей Фурса : родом він був з цього приморського міста,але перед військом жив в одному віддаленому селі в нашому районі-аргументував це доглядом за своєю старенькою бабусею.При цьому оповідав про своїх двох дітей-тож я дійшов висновку,що дійшовши межі власного алкоголізму він був позбавлений можливості жити з родиною і відправлений подалі з очей в село,бо вже ні нащо годен не був!Це не заважало йому з патосним виглядом оповідати про свої морські вояжі за кордон і тому подібне.Те що алкоголік було одразу зрозумілим по нездоровому кольору шкіри обличчя.Опинившись же поза межами частини,полігону він вповні проявив свої схильності та здібності.Його товариш,Женька Кулішов,хоч і був постарше( і сам по собі простий хлопець),але був доволі слабкохарактерним індивідом тому і легко піддавався маніпуляціям з боку цього мутного персонажу.Знаходячись біля цього селища біля лісу,Фурса доволі швидко знайшов шляхи збуту пального яке тоді ніхто не збирався обліковувати-щоб ви розуміли,тоді всі автівки їздили без номерів та дорожніх листів.Тож то був час масштабних зловживань з пальним і кожен вечір можна було бачити як добряче запиз@ований Женька /який сам ледь на ногах тримався/тягне на собі мішок повен скляних пляшок з пивом,а Фурса картонний пакунок з горілкою!Не стану зображати з себе янгола та доказувати,що я ніколи в пиятиках не брав участь і навіть більше:сам якось допомогав Женьці тягнути мішок з тим пивом! А діло було так:вже сутеніло і ми з Віталійовичем вже валялись під тентом(Ігор Іванович з Торчином десь розговлялись) і налоштовувались на ночівлю,як з'явився Кулішов зі словами:"Разрішитє обратітся?-Тут пацану ногу прострілило!"Я миттю підірвався та кинувся до нього:"Що сталося?!"-" Та всьо нормально!-Памагі мішок пірінєсті!"-"Так на х@я такоє нісьошь?!"-"Так ні буде же я прі капітанє говоріть'Памагітє бухло піріністі'?"Логіка залізна:попросити при капітані він не може,а кинути заклик який несе в собі купу наслідків він може!Віталіна,доречі,і вухом не повів на ту репліку.Женька був вже добряче напиз@ований,тож я допоміг йому донести його дорогоцінний вантаж від траси ґрунтівкою і без відмовок узяв собі пляшку пива.Ще раз,алкоголь вони привозили в такій кількості:мішок скляних пляшок пива та картонна коробка заповнена пляшками з горілкою! Я не пам'ятаю,чи це вже до цього сталося чи після:наші фітільки отримали люлей(в прямому сенсі)і ходили з трохи підрихтованими фейсами-Женька з губами мов вареники,а Фурса з розсіченою губою!Авторами цих шедеврів були еМеРеСники яких про це попросили командири.Чого попросили?А того,що наші доблесні "фітільки"підпивши за щоденною вечірньою традицією вогненної рідини пішли требувати від командира та замполіта(!) долю!Яку долю спитаєте ви-а таку:напередодні вони за наказом Петриненко десь загнали увесь бензовоз з пальним наліво прибуток від чого командири поклали собі в кишеню!Фурсу ж,такі росклади зовсім не влаштовували і він підбурив товариша піти збити з них по п'ятсот гривнів на рило!Це мабуть і обурило командира,який і без того крізь пальці дивився на їхні витівки з пальним,тож він і дав наказ Івану Адамовичу і Ко втихомирити шебутних фітілів.Кажуть,після цього Фурса здіймав паніку:"Ой!та на нас усьо повєсят!Ой!та нас убєрут!" і тому подібну маячню.Ніхто нікого не повісив,але перебування цього щуролова в нашому дивізіоні добігало кінця.Як я вже казав,до бензовозчиків був приставлений старшина дивізіону Миколаїч.Можете собі уявити людину повністю не придатну до якихось побутових негараздів і зовсім не потрібну для армії?Уявили?Оце і є Миколаїч!Він перший час шаройо@ився по дивізіону як волоцюга-сьогодні у нас заночує,завтра деінде,післязавтра знов з 'фітільками'.Звісно,що тверезий він рідко являвся на наші очі. ПОДАЛЬША МАРҐІНАЛІЗАЦІЯ НАЧАЛЬНИКА МЕДПУНКТУ Не треба забувати і про нашого беспосереднього командира,начальника медичного пункту-Віталіну.Він остаточно роспився і відправивши себе на марґінес виявив своє правдиве обличчя типового п'янички який потрапив в сприятливі для себе умови.Як я вже казав,нікого лікувати він не збирався як і не збирався робити ті речі,які повинен був робити на своїй посаді.Він навіть вивозячи людей в госпіталь не переймався тим аби записати данні хворих в амбулаторний журнал!Ви розумієте?-Не записував данні госпіталізованих з телефонами включно в журнал який для цього і існував! Вже ближче до кінця вересня,ще перебуваючи на цій стоянці,він вирішив надолужити незаписане в амбулаторний журнал та каже мені: --Мандуй на батареї... --Чого?Чого?!-з виглядом пітона який зібрався кинутись на мавпу перепитав я. --Ой...ета...схаді на батареї узнай каво палажилі в госпіталь-надо начальнику штабу пєрєдать. Ще один яскравий епізод який добре характеризує оте непорозуміння,що призначили нами керувати: Ми поверталися в дощову погоду коли темніло,Ігор Іванович був з нами,а Віталіна лишився в лісі.Коли ми приїхали до мене звернувся хлопець з 7ї батареї,Славко:йому в очі щось потрапило і він звертався до того нещастя по очні краплі.Той сказав чекати мене,щоб я по приїзді знайшов в медичній сумці краплі.Сумка висіла біля нашої льожки на дереві і краплі не були глибоко заховані.Я заліз в сумку і майже миттєво знайшов очні краплі і віддав Славку.Славко чекав мене добру годину,бо Віталіна не міг те саме зробить.Ще раз:ТЕ ЙО@АНЕ ПАДЛО НЕ МОГЛО ДІСТАТИ КРАПЛІ,ЩО БУЛИ ПІД РУКОЙ І ХЛОПЕЦЬ ПРОМУЧИВСЯ УВЕСЬ ЦЕЙ ЧАС!!! Як ви зрозуміли ,до цього часу ми вже не дуже сюсюкались з цим нашим непорозумінням ,бо воно повністю дискредитувало себе своєю поведінкою.Звичайно,ніхто йому не хамив(без приводу) і не ображав дотримуючись суб'ординації як з набагато старшою людиною,але і муму не ґвалтували у відповідь на його беспардонність.Першими його почали ставити /словами/на місце Торчин з Ігорем Івановичем.Ігор Іванович взагалі спочатку з підозрою поставився до нашого нового тимчасового командира-він старше тож більш розбирається в людях.З часом його підозри тільки підтвердились поведінкою вновпризначеного начальника медпункту.Торчина Віталіна дістав під час тієї поїздки про яку я оповідав раніше,коли він завів його невідомо куди,а потім нам втирав,що це Вован неправильно кермував.Якось Торчин випалив з пересердя,що при першому обстрілі викине його з машини та кине гранату для вірності-подіяло!Став тихіше. /Взагалі це чарівне закляття в той футуристичний 14й рік добре діяло на горекомандирів які намагались вимахуватись перед дорослими мобілізованими чоловіками./ Отже пішов я таки з горем навпіл зібрав відомості про госпіталізованих з батарей.Ще раз:я збирав відомості про людей яких особисто не відвозив,не бачив,бо це йо@ане падло було не в змозі записати їх в журнал запису хворих!А відомості потрібно було передавати начальнику штабу,який доречі також був на лікарняному зі своєю травмованою 5го вересня ногою і дістанційно слідкував за інформацією. Як ви вже знаєте за санітарну автівку нам слугував 'газон'-самоскид в який нам накидали всілякого непотрібу.Вже зайшовши в тил ми нарешті позбавились від майна 8ї батареї які забираючи свої речі добряче перетоптали наші медикаменти.Це все виводило мене з себе,бо за великим рахунком це був тільки мій головний біль-наявність та сохранність медикаментів.Віталіна ж нічого не збирався робити-він навіть не збирався нічого мені пояснювати ,що до чого!Окрім звичайних медикаментів у нас були ще якісь скрині з якимсь околомедичним майном призначення якого я не знав: -Ета всьо спішется!-казав цей одвічно п'яний пузатий ує@ень. Добре!Спишеться,але хоча б ,що воно і для чого хоча б пояснити можна?!-Він не важав це за потрібне!У нас було повно скринь забитих скляними фанфуріками з смердящою нашатирем рідиною,яку ми повикидали в поле(згодом збирали ,бо виявилось,що цією протихімічною отрутою добре ватру распалювати);картонні аптечки з ППІ(пакет перев'язувальний індивідуальний-О.Б.),джгутами Есмарха,косинками які ми використовували замість бандан/вже весною я дізнався,що це була автомобільна аптечка!/;великі скрині з якимись ремнями ,лямками для евакуації то що.Призначення всіх цих 'ґаджетів'неважко було прояснити,але хоча б назви всього цього добра розповісти можна ж було!Але він цього не робив.Навіщо? Ми і досі як розмовляємо з Ігором Івановичем по телефону без 'незлого тихого слова' нашого колишнього начальника не згадуємо. БУРЕВІЙ І ПЕРЕЇЗД ДО ВМТЗ В той вересень стався отой буревій ,що добряче поваляв дерева і приніс з собов дощі.В той час з нами вже стояла 7а батарея яку майже повністю розклепали 'градами'разом з 23м батальоном як раз в тій лісосмузі напроти Талаківки.Усі гармати були побити і хлопців перевели в наш чарівний ліс.Як я вже оповідав ,на той час в дивізіоні не було армійських наметів і хлопці робили собі трикутнички з клейонки під якими ночували-звичайно надійним сховищем під час сильної негоди воно не могло бути!Пам'ятаю,що до нас звертався чоловік якому суха гілка/чи швидше стовбур!/впала на його сховище та вдарила в грудну клітину.Контужених же після цього обстрілу/17-18 вересня/я ще місяць вилавлював та вивозив в госпіталь.Тоді з'явився в 61му госпіталі діагноз "мінно-вибохова травма".Дехто переходжував це на ногах побоючись наслідків від діагнозів. Тож приблизно в цей час Іванич запросив нас жити до себе в намет.У них тепер було вже два намети-отой робочий,та повноцінний 12місний де тепер усі і спали.Вже навіть і маленька армійська буржуйка з'явилась.Окрім карімату,спати тоді ні на чому було,але хоч якийсь дах над головою та якесь тепло.Жили як індіанці-навіть не знаю,чи здатен я тепер на такі подвиги ? Одже Ігор Іванович,Торчин і я ночували тепер в наметі,а Віталіна в гордовитій самотності в кабіні 'газону'.Як я вже казав,до цього часу він розпився остаточно:по дорозі до госпіталя він встигав всмоктати пляшку горілки закусивши батончиком( Торчин оповідав,як по приїзді на місце з кабіни порожні пляшки випадали !)і теж саме робив по дорозі назад і привозив ще з собов пального!Якщо не було виїзду,то він спокійненько заливав собі очі та сидячи спав в машині.Якось ввечері його і спіймав підполковник Петриненко коли той чи ссяв прям з кабіни,чи ще якесь неподобство робив.За словами Торчина який був свідком цієї вистави командир його ї@ав як худу свиню: -Не справляєтесь? їдьте в ППД ,а ми молодого лікаря знайдемо!-волав командир.Мабуть до нього дійшли відомості,що начальник медпункту постійно надудлиний і ні х@я не хоче робити ,навіть елементарного. Вже коли взагалі по ночах стало зимно Олександр Віталійович переселився до нас в намет і спав на ношах. ДОБРО ПОЖАЛУВАТИ В ОБІЙМИ БАХУСА! Як я вже казав пияцтво це була мабуть найнагальніша проблема особового складу.Особливо відзначалась повністю контужена 7ма батарея,яка оселилась навпроти 8ї,9їбатарей та ВУДу з МРС.Як я вже оповідав,усі росташувались в вигляді літери П,де ми з 'фітілями' та кухарями 'зверху',а батереї з боків. Пригадую промовистий випадок:був соняшний осінній день,наші поїхали в госпіталь,я палив сміття,кухарі зварили обід і сіли поїсти на вулиці.Раптом щось просвистіло біля мене і пролетівши далі дзенькнуло о кабіну бензовозу в якому обіймався з Морфеєм Женька Кулішов.Він миттєво прокинувся тверезим і з очима на лобі прибіг до всього товариства.Я міг побачити як сержант Лавриненко повернувся до столу в шоломі 42го року випуску доїсти свою зупу.Тут підтягнулися хлопці з батарей в чий бік кулі і полетіли-вони навідались до 7ї батареї і люб'язно повідомили,що наступного разу відкриють вогонь у відповідь.Ті не визнавали своєї провини ссилаючись на сумських реактивщиків,що начебто знаходились поруч,але після цього "обстріли"припинились. Але не одна 7ма батарея бавилась зі зброєю:як темінь спускалась на землю і наступала ніч люди перетворювались ні-не на вовків,-на аватарів!І не забувайте-не на звичайних аватарів,а на озброєних!Тож час від часу було чутно випадкові стріли і головне було не потрапити під цю шальну кулю-дуру. Разом з нашим беспосереднім командувачем не цурались гранчака і пляшки і наші товариші по медпункту Ігор Іванович та Торчин.Як я вже казав,не стверджую,що я такий святий та непогрішимий був,але тоді я намагався не сильно наздоганяти 'бойових товаришів'і задовільнявся переважно пивом яке купляв на виїздах в госпіталь. Тож був один такий випадок коли наш "блакитний вагончик"повернувся з виїзду забувши одного бійця в Куйбишевому чи Розівці.П'яна Віталіна поганяла бричку,а випивший Ігорьок профукав ,що один хлопців ( мій землячок)ще не повернувся.Я в принципі уявляю як це сталося: запиз@ований начальник медпункту як завжди нікого не слухаючи скомандував Торчину аби їхав;Ігор Іванович намагався докричатись до них аби зачекали,але ніхто його не бажав слухати-зуб даю,що так і було!Той хлопець,Льоха,за деякий час дістався попутками до лісу,але сам факт,що хлопця не зачекали і мав він їхати сам цими підозрілими теренами з ворожим населенням!З Ігора Івановича намагались зробити крайнім-пам'ятаю як надудлиний Торчин йому моралі намагався читати. Ще один цікавий епізод пригадується:вжалені Зеленим Змієм Ігор Іванович сидить з Вованом біля "газону" в якому спить ужратий Олександр Віталійович та бесідують про щось своє.В кабіні починається якийсь рух:то Віталіна хоче вилізти на волю,бо знає,що у хлопців ще є у пляшці. -...А он,х@йло лізе!-грізно зауважив Вован перемикаючись з розмови.Рух припинився,бо мабуть начальник медпункту дивізіону побаявся під роздачу потрапити. Також поруч з братством Зеленого Змія в нашому середовищі виділилась Партія Зелених ідейними натхненниками якої були Мишко Драгоценний та Ваня Ганущак.Іван тоді взагалі задумливий постійно ходив по табору. ЗАГАДКОВИЙ ВІДРЯДЖЕНИЙ Як я казав,в МТЗ був відряджений такий собі Сашко Булава.Довгий час для мене було загадкою чому його відрядили до наших інтендантів,втім я собі голову цим не ламав.Правду я дізнався набагато пізніше.Це був такий немаленький дядечко і за зростом і за обсягом черева на яке можна було поставити кухоль пива,чим він дуже пишався.В його обов'язки входило розвозити їжу в ТВНах по батареях,що згодом і призвело до скандалу та відмови від послуг польової кухні.Про це розповім трохи згодом.Тоді ніхто не чіпляв номери на армійські автівки та не виписував дорожні листи,тож він кожен ранок заливав повен бак(хто служив той в курсі які баки на "шишарику"!)бензину та десь благополучно зливався паралельно збагрюючи тушонку яку давали на реалізацію деякі товариші з кухні.Про це також згодом розповім.Ночував він окремо,подалі від очей щоб не бачили як він попиває кожен вечір коньячок та закусює різними наїдками ,а також не бажаючи долучатись до різних побутових робіт./Вже в наступному році,а можливо і ще пізніше я дізнався чого його до нас відправили:ще на ППД,пересуваючись по місту він втрапив в ДТП з цивільним транспортом в якому загинула людина,тому і відправили його подалі з очей./ 61 ВМГ Як вже мабуть розповідав не тільки Віталіна їздив на виїзд в госпіталь,а і мене відправляв.Тож я також мав можливість час від часу розвіятись поза межами лісосмуг і багна.Налагоджував також взаємодію і з персоналом 61го ВМГ.На початку осені вони дислокувались на території колишнього піонерського табору в лісництві кілометрах п'яти від сьогодняшнього Більмака.Це було не перше їх місце:до цього вони десь і біля Волновахи знаходились і в лісосмугах біля Розівки і нарешті їх відвели глибше в тил взагалі під Більмак.Особовий склад госпіталя складався переважно з мобілізованих лікарів та набагато меншої кількості кадрових.Також до них був долучений автомобільний підрозділ-чи то рота,чи то цілий батальон вже не згадаю,але у них було багато санітарних автівок,що стояли без діла.Також персоналу госпіталя випало на долю одразу після приходу на службу в серпні 14го року їхати в Іловайськ збирати трупи загиблих.Не раз доводилось чути оповіді про це-вони звичайно відрізнялись деталями одна від одної,але це може бути пов'язано з тим ,що люди могли їздити в різні місця і напрямки.Вперше я чув оповідь від одного немолодого чоловіка з автомобілістів як вони поїхали прям в табір до вояків держави-агрессора у яких і заночували.Ті поставились по-людські :нагодували гостей,навіть заправили і коли ті поїхали в поля збирати рештки загиблих вояків супроводжували,бо в навколишніх лісосмугах сиділи оці так звані 'ополченці',а насправді місцеві колоборанти та біологічне сміття,які б залюбки відкрили вогонь по наших ескулапах,бо якісь поняття про офіцерську честь,військовий статут їм були невідомі.Оповідали,що тоді багато полонених(мабуть ранених)віддали їм:тоді я почув цю історію як один з приїхавших чоловіків побачив там свого кума і попросив аби того звільнили і його послухали.Багато інформації звичайно може бути викривленою,але я не можу впевнено сказати,що є правдою,що не правдою,бо можу тільки відповідати за те з чим особисто стикнувся. Також чув від одного мобілізованого лікаря,Віталіка з Одеси,як він ледь не на другий день мобілізації був відправлений головним колони(це три "камази") і приїхавши в табір до ворогів(здається вже мова не йшла про кадрових воєнних)потрапили в полон,бо наші оці песиголовці,внутрішні зрадники при великих погонах,домовлялись лише про одну колону!Тут їм "пощастило",що наша рідна,українська артиллерія,почала крити табір ворогів.Нашим лікарям вдалось уціліти та завдяки тому,що надавали допомогу песиголовцям підняти свої акції в їхніх очах!Був небезпечний момент коли ворожі провідники хотіли вести колону з пораненими в колишню шахтарську столицю,але Віталік їх переконав ,що ті не дотягнуть ,бо розумів-звідти наших вже не випустять.Не пам'ятаю ,що він оповідав про подальшу долю ворожих ранених,знаю тільки їх відпустили та дали змогу позбирати трупи бійців.Усього його колона привезла майже вісімсот трупів,а колона не була єдиною...Що стосується цих цифр,які зовсім не співпадають з офіційними данними,то я і раніше мав підозри і зари моніторячи інформацію,що нам підсунули багато трупів колоборантів яких і зари не в змозі ідентифікувати.Якщо комусь цікаво чому я так важаю,то почитайте статті Ярослава Тинченка на "Українському тижні". НЕВЕЛИЧКИЙ ЕКСКУРС В МОЮ ТРУДОВУ БІОГРАФІЮ Одже зав'язалась наша співпраця з 61м ВМГ,яка мушу зазначити була набагато тіснішою на той час ніж співпраця з "рідним" медпунктом нашої частини.Нашу співпрацю з частиною можна охарактеризувати одним словом-ніяк!Як я вже казав відомості про госпіталізованих ми передавали начальнику штабу,якому це потрібно було знати в силу контролю руху особового складу і заповнення відповідних документів,обліку то що.Що ж стосується медичної частини,то я перші пів року з ними взагалі ніяк не співпрацював.На початку в мене був начальник якому все було до одного місця-він і сам нікуди не повідомляв про госпіталізованих і мені не казав,що робити.Йому було все байдуже.Згодом,коли цей ходячий геморой позбавив нарешті нас своєї присутності я і далі продовжував передавати відомості начальнику штабу,але не медпункту частини.Чому?А тому:я прийшов в армію з вулиці і не знав,що до чого,а ніхто мені не збирався пояснювати що робити!По факту,я лишився сам на сам з усіма проблемами медичного профілю:як ви розумієте і профессійний рівень моїх знань та навичок бажав кращого!А звідки,скажіть будь ласка,було узятись тим навичкам і досвіду?Коли я закінчував медичне училище багато років тому влаштуватись на роботу в міську лічницю можна було тільки давши хабаря баксів триста яких в мене не було!Тоді змінився директор нашого навчального закладу який вибив для бюджетників направлення на роботу-переважно в обласний центр.Тож я й узяв направлення і поїхав працювати в дитячій лічниці в реанімаційному відділенні палатним медбратом.Вистачило мене десь на пів року,бо по-перше:не збирався усе життя займатися такою нечоловічою справою;по-друге,не вистачало терпіння триматися в цьому зміїному кодлі,що уявляє з себе бабський колектив;по-третє,не було особливого економічного сенсу на цій роботі працювати,а працювати собі у збиток тільки б по профессії ідіть самі!Одже за пів-року,я пішов працювати на промислове підприємство,а ще за якийсь час я переїхав до колишньої шахтарської столиці де довелось(не хотів ,чесно слово,але так склалось)піти працювати на станцію швидкої допомоги,але в диспетчерську-я записував виклики на пів-ставки роблячи вигляд ,що навчаюсь в виші.Це вже инша історія яку,можливо,колись розповім як буде натхнення.Одже за великим рахунком в мене досвіду фельдшерського не було,бо робота в відділенні це зовсім инше:щоб ви розуміли,медична сестра виконує призначення прописані лікарем,а фельдшер має сам ставити попередній діагноз та лікувати.Взагалі за роки служби я зрозумів,що моя профессія доволі недооцінена,бо досвідчений фельдшер це мінітерапевт і може бути більш компетентним в багатьох питаннях ніж лікар з вищою освітою,але вузькою спеціальністю. Повертаючись до теми я хочу донести:мало того,що я не знав як працює уся система медичного забезпечення в армії,я немав і медичного досвіда,а люди до мене зверталися!Довелось набувати. Що я мушу зазначити:завдяки службі у війську я нарешті набув той бесцінний медичний досвід на четвертому десятку,тоді коли вже намагався не згадувати про свій диплом.Тож якби там не було,скільки б поганих споминів у мене не було пов'язано з цими чотирма роками довбоґрайства,я однозначно важаю/і давно це для себе визнаю!/,що армія дала мені більше ніж я їй і більше ніж я міг їй запропонувати.Це навіть не стосується якихось матеріальних факторів хоч я їх,бесперечно,отримав,а щось на рівні світоглядного,що не можливо осягнути всім тим,хто не був на моєму місці.Я про це ніколи не забуваю. ДЕЯКІ ПЕРСОНАЛІЇ ТА ВИПАДОК З САШКОМ АКСЕНТЬЄВИМ Тож повертаючись до наших візитів у госпіталь хочу сказати,що це свого роду було дуже приємне проводження часу,бо нас там завжди добре зустрічали.Взагалі,зари вже навіть важко уявити і не віриться,що це справді царювала атмосфера братерства та солідарності між більшістю військовослужбовців тієї неспокійної осені.Ідучі в госпіталь наші хлопці намагались паралельно поробити якісь свої нагальні справи,зробити якісь покупки то що,і тому ми часто зупинялись біля банкомату в центрі того селища.Поки ми стояли в черзі,під'їздила ще одна військова вантажівка звідки вистрибувала чергова партія людей у формі і поки ти дочекаєшься своєї черги в тебе боліла рука від рукостискань.По приїзді в госпіталь ми також потрапляли в середовище однодумців де наші хворі потрапляли в більш-менш людські умови і адекватне ставлення.Нас же пригощали обідом в їдальні.Звичайно,не обходилось і без ложки дьогтю: як я казав,персонал складався переважно з адекватних мобілізованих лікарів з невеликою кількістю кадрових.Що мене приємно здивувало,так це те,що майже всі були представниками Одеси та Миколаївщини і були доволі патріотично налаштованими громадянами.Взагалі,про Одеський воєнний госпіталь йшла недобра слава і ,якщо чесно,в мене самого було недовірливе і упереджене ставлення до Одеси як такої як і до Харкова-я і досі важаю,що це ставлення небезпідставне!Але тоді я зрозумів,що в Південній Пальмірі є достатня кількість адекватних мешканців. Тож повертаючись до персоналу:був там такий собі молодий ще невропатолог/років 30/Костянтин Сергійович-станом на літо 18го року виконував обов'язки начмеда госпіталю.Так от,я не скажу,що він в усій нашій історії негативний персонаж,але зауважу,що в своєму ставленні до хворих військовослужбовців був доволі упереджений.Було кілька ситуацій коли він проявив себе як не самий адекватний персонаж ,що відбилось на не якісному виконанні його службових обов'язків.Зрозумійте,справа в тому,що наша мобілізована армія була зрізом (притому не найгірший зріз станом на 14й рік)нашого далеко неідеального суспільства:були у нас і алкоголіки,і наркомани,і ті хто казали,що "вони вобще за Ялинковича і не підтримують Майдан".І взагалі,люди поприходили маючи за плечима свій сформований характер з усіма своїми поганими рисами та згубними звичками,тож іноді і наші бійці поводились доволі неадекватно і з такими випадками часто стикаються військові медики.Я певен,що і нашому Костянтину Сергійовичу не раз доводилось стикатися з неадекватною поведінкою,але я певен,що і він упереджено ставився до людей ,бо було кілька випадків,що мене в цьому запевнили. Одже того футуристичного вересня ми доволі часто стикалися,що наших бійців по кілька днів мучив гострий ентероколіт('швидка'хто нерозуміє).Пов'язано це було з тим,що особовий склад почав їсти армійську тушонку без термічної обробки,бо не завжди була можливість приготувати гарячу їжу,а їсти хотілось.Зазвичай,хлопці день-два не звертались,а десь так на третій день виснажені приходили до нас.Тут вже потрібно було класти в стаціонар,бо можливо потрібно було ставити крапельниці,а у нас таких можливостей,ясна річ,не було.Тож на початку тієї осені ми доволі регулярно відвозили в госпіталь.Не оминула ця участь мого молодого землячка(на той час йому було 18 років)Сашка Аксентьєва.Сашко служив у 7й батареї,тож відчув на собі усі принади 5го та 17го вересня-тобто як і більшість був під обстрілом.Ми повезли його зі 'швидкою' і лишили на лікуванні.Паралельно з цим він жалівся на головний біль та безсоння і звертався з цього приводу до цього рудого невропатолога:"Їжь вітамінки!"була відповідь!По виписці з госпіталя він приїхав вже на нове місце табору(це вже у жовтні)і так як не знав куди йому йти,де шукати свою батарею,лишався у нас в наметі ночувати.До того часу вечірні пиятики з боку деяких наших товаришів стали нормою-зазвичай,попереду усіх був Іванич з Торчином.Тож Аксентьєв приїхав з вилікуваною швидкою,але з хворою головою.По дорозі до табору він підпив пива і був в збудженому стані.Під час продовження він встиг посваритися спочатку з Іваничем та Торчином:було дуже кумедно збоку дивитися при світлі ґасової лампи на сидячого на табуретці Сашка який роздраконив цих двох старших дядьків які озвірили від нахаби і зловісно простягали руки в напрямку супостата!Ви б це бачили-я ледь не зареготав спостерігаючи як ці два екземпляри:один старий довгов'язий прапор з руками,що звисають нижче колін та невисокий старшини зловісно простягали руки в напрямку сашкової горлянки і грізно обіцяли влаштувати тому неприємності-такі собі злі Гендольф Сірий та Більбо Беґґінс!Хоча в той момент було зовсім не смішно.Сашко ледь не заплакав вибіг з намету з криками:"Я ї@ав з такими пі@арасами ночувать!"і вимагав від мене відвести в росташування 7ї батареї-здрасьтє!я сам не знаю де вони знаходяться,а тут веди його серед ночі!Тут на сцені з'являється Василь Петрович Ельф у якихось своїх справах на МТЗ.Виходячи з намету перепитав у Аксентьєва:"Чого кіпішуєшь?"Той почав на життя жалітися.Василь Петрович запропонував йому йти ночувати до них на ВУД,але не почув зрозумілої відповіді.Слова за слово вже встиг роздраконити і Ельфа,що той намагався його тріснути,але нічого не вийшло і опинився на землі. "Тримай контуженого!!!"кинув клич водій згорівшого бетера на який відгукнулись прапор та сержант Лавриненко.Сашко був в стані афекту тому без особливих складнощів зкинув з себе і Лавриненка і примудрився зкинути лежачі з себе і ту довгов'язу стару мавпу,що намагалась примінити удушаючий прийом з дзюдо-спроба не вдалася!Сашко вирвавшись з чіпких лап емтезешників кинувся тікати.Невідомо куди б він забіг якби в цей час не йшов в караул Андрюха Медведенко який звичними рухами спіймав малого за шкірку та не скрутив у чаєчку! До ранку Сашко сидів зв'язаний біля вогнища у ВУД і так і не зміг зімкнути зіниць і всі це підтвердили.За кілька днів я знов відвіз його в госпіталь і вишчезгаданий невропатолог Костянтин Сергійович зустрічав його з ображеним виразом обличчя немов ворога народа,а пояснити,що з ним не так він ніяк не міг.Тож я і переконаний ,що цей випадок є наслідком неуважного ставлення з боку невропатолога до хворого. Оповідаючи цей випадок я забіг трохи наперед,але тепер знову повертаємся на місце нашої першої стоянки в Аватарському лісі.Про випадок з Аксентьєвим я розповів,а тепер давайте розкажу про инші кумедні епізоди та цікавих персонажів.Одже.ще на тій стоянці я познайомився з однією дуже колоритною постаттю Денисом Сказочніковим!Одже якось збираюсь їхати на виїзд в госпіталь і до мене підійшов бородатий хлопець/це такий тренд тоді був!/і давши грошей попросив купити пива.По дорозі назад купив,що він просив,привіз.За деякий час він вже в якості хворого відправився в госпіталь/не пам'ятаю чи з респіраторним захворюванням,чи зі 'швидкою'/ і там лишився.Відвозив його Віталійович який потім і отримав дзвінок від вишчезгадоного невропатолога Костянтина з вимогою приїхати та забрати цього обормота ,бо він надудлився і лежить в алкогольній комі!"Здайтє єво в прокуратуру!!!"волав у слухавку Віталійович не беспідставно важаючи,що нема чого в такому стані людині робити в нашому чарівному лісі. За кілька днів в госпіталь потрапив прапор Іванич чи то з ангіною,чи тонзиллітом.А ще за кілька днів Віталійович привіз усю нашу гоп-компанію,яку виписали за порушення режиму лікувального закладу!Одже до того часу як Сказочніков потихеньку почав виходити з алкогольної нірвани в госпіталі з'явився гуру та майстер спорту по алкоголізму Іванич який і очолив цю группу захвата!А за кілька діб їх усіх виписали.Уся банда приїхала під шафе і за якийсь час один з батарейних хлопців,Сашко,почав буянити ,що спричинило багато кіпішу і виклик "медиків",наче його без нас не встигли товариші заспокоїти за допомогою піз@юлей.Цікаво було спостерігати за кульгаючим начальником медпункту який нічого як завжди не хотів робить і вічно жалівся на хвору після травми ногу і йшов накульгуючи.Нога перестала одразу боліть і кульгать як тільки замполіт зник з поля зору-зате я добре цю метаморфозу сфотографував! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 18.09.2014 Четверг Нарешті маю трохи часу позаносити нотатки.Дивлюсь по даті,що останній раз вносив майже два тижні тому. Ми зари знаходимось(вже тиждень)у Володарському лісі кілометрах в шести від самого одноіменного містечка ліворуч тієї траси якою їздять курортні бусики. З того місця в балці де з нами були нацики ми спішно тікали увечері,бо піднялась паніка,що зари по нам вдарять "градами"-а вони працювали поруч!Командирів не було у таборі;серед людей зростала недовіра до керівництва і міг розпочатися заколот.Заколот не почався,але паніка почалась і ми усі спішно тікали .Застрибнули швидко в "газон"прихопивши тих двох хлопців з НацГвардії.Підвезли їх до їхнього "осередку"-а і і не в курсі були,що усі відходять.Усі виїздили панічно і не відали куди прямувати. От тоді ми і побачили як працюють "гради"-вогненні спалахи у небі на якусь мить застигли,а згасши попрямували далі.То були наші "гради" і цими стрілами вони начебто добили тих покидьків,що недобили 5го вересня. Та ніч була важкою для нас,бо йшов дощ,а ми провели її у машині під брезентом у якійсь лісосмузі.Нас ще "нагородили"речами з 8ї батареї,тож у кузові творився правдивий хаос з мокрих речей.Впродовж кількох днів нас діставали постійним риттям та безладом в кузові,бо шукали залишені речі. Потім ми ще кілька разів змінювали позиції в тому районі.Тиждень назад нас перевели сюди,глибше в тил,ближче до польової кухні та командирів. Коли ми там стояли ,окремо,то почали загострюватись відносини всередині нашого колективу.Спричинив Віталійович своїм ниттям з приводу неуважного відношення до його речей.Цим він розлютив Ігора :"Я виє@у його!"Ігор Іванович почав майже втупу закидати лікарю погрози згвалтування.Звичайно,це гумор,але все єдно почало на нерви діяти. Потім Ігор з Вованом посварились,а потім помирились.Звичайно все це супроводжувалось зловживанням алкогольними напоями.Дістали!Як малі діти себе поводять! Сюди приїхали по дощу,а заїздити сюди по ґрунтовій дорозі.Сухого дерева і тут вдосталь,але таке враження,що розпалюється гірше.В перший день нашого приїзду тут була зібрана польова лазня ,тож мали можливість по-людські помитись. Ми біля кухні отаборолись .У госпиталь "санітарка"кожен день їздить:кишкові інфекції,респіраторки зазвичай. Моральний стан армії не кращий.Тут процвітає пияцтво-на полігоні хоч шикування гальмували трошки зловживання алкоголем,а на кухні якраз і "осередок" цього клубу по інтересах.Останнім часом кухарі Михайло та Сашко почали відівчати від цього непроханих гостей. На цьому тижні двоє хлопців з 8ї батареї влаштували шоу біля АЗС-набухалися і хотіли за якимсь бісом в Маріуполь.Їх "Беркут"заспокоїв ,а потім наші командири під'їхали.Ті були в неадекватному стані,але Віталійович привів їх до тями за допомогою розчина аміаку. Пару днів тому якийсь хлопець на тих/вогневих/позиціях випадково /і,здається,тверезий/прострелив собі ногу.Начебто ампутували по коліно. Мати надіслала мені посилку на "Нову пошту".Придбала мені новий комплект камуфляжу,тельняшку нову і стару/зимову/,поклала шкарпетки,ліхтарик,мед,чеснок .Гроші так і не зняла з моєї картки. До речі-мені за серпень нарахували приблизно 3300 гривнів,що приємно здивувало,бо я особливо на гроші не розраховував. Батько повинен сьогодні вернутися домів.Майже два місяці перебував на батьківщині. Андрія після 5го вересня перевели на тиждень у Січеслав ,а потім до Кийова.Телефонував учора -бігає в пошуках квартири. Я переглядав записи минулорічної давнини і прийшов висновків,що зміни в моєму житті таки відбулися і що психічний стан в мене набагато кращий аніж був тієї осені.Як би це не видавалось сумнівним,але ці складнощі побуту та спілкування з людьми на мене особливо не впливають. 15го вересня Артемову малому,Андрію,виповнилось 1 рік.З Павлом та Артемом стосунки залишаються нормальними незважаючи на суперечності деякі.Це радує.Грифон поїхав у Рассєю до родичів.Можливо,що один дружбан розчиниться у Раші. Таке життя. Сестра нарешті відбула на тому тижні в Січеслав. Ці дні більш-менш тихо у нашому таборі,а то майже кожен день якісь надзвичайні події ставалися:то хлопці на АЗС понадиралися,то бензовозчики піз@юлєй отримали.Справа в тому,що на бензовозах працювали Євген Кулішов та цей гнилий Сашко Фурса з Маріуполя.Вони почали не тілько пальним банчити,але вже і набоями!Фурса мені:"Олесь,дай патронов!"Я поцікавився навіщо:"Та тєбє шо-дєньґі нє нужни?"Я відмовився йому допомагати в цій гнилій справі. Ввечері пройшла чутка,що хтось вже почав і латуневі гільзи для снарядів здавати на брухт!Наступного дня, наші хлопці з цього приводу отримали піз@и.Як я розумію,це Фурса впершу чергу підбурював Євгена на такі дії.З першого дня було видно,що ненадійний хлопець цей Фурса. Ці дні більш-менш тихі. В країні нашій неспокійноті справи кепські.Триває,начебто, п є р є м і р і є,а ранені хлопці все єдно надходять у госпіталь.Запоріжжя укріплює свої кордони з Донеччиною-мабуть усі лісосмуги зайняті військовиками. Стосовно статусу ЛуганДону ведуться незрозумілі розмови. Був в Володарському і в очах людей не бачив особливої радості з приводу нашої присутності,але ворожості не відчував.В Маріуполі ставлення набагато гірше у сірої біомасси. Такі то справи.З Богом. "ПРОЩАННЯ" ІЗ ФУРСОЮ Час ішов,на зміну дощам знов приходили сонячні дні,багно висихало,але ночі ставали дедалі зимнішими.Одного такого сонячного дня до мене підходять Іванич з Ванею Ганущаком і показуючи упаковку від якихось таблеток питають:"Що це?" -КАРБОМАЗЕПІН,-прочитав я,але мені самому ця назва нічого не промовляла-про свій тодішній профессійний рівень я вже оповідав!Тим не менш я не розгубився в ситуації-при мені був заряджений телефон по якому я набрав свого двоюрідного брата Андрій який саме в цей час ліжав на канапі черевцем вгору і якраз біля нього знаходився його улюблений ноутбук з вікіпедієй. "Протисудомний препарат,використовується при епілепсії"прочитав він мені і цього було достатньо! Одже Іванич зазирнув в кабіну одного з бензовозів де побачив сплячого у власних шмарклях та піні Фурсу і на очі йому натрапили ці ліки.Прапор в свою чергу запідозрив,що цей непевний товариш мало того,що п'яничка так ще й і наркоман тому і звернувся до мене за консультацією.Справа виглядала на те,що цей тип вже давно допився до тієї межі коли виникають епілептичні напади на тлі вживання алкоголю,про що він,звісно,нікому не повідомив як ішов до війська,хоча певен,що його ніхто і не питав!Такому екземпляру не можна було ані бензовоз довірити,ані автоматичну зброю! -Він постоянно патрон в патронніку тримає!-наголошував Ваня йдучі з командиром взводу до Петриненка вирішувати питання про кадрові ротації та екстрадикцію Фурси в частину.Після цього того ненадійного товариша зібрали і першою ж машиною,що прямувала на 'велику землю'відправили геть з очей.Подальша його доля мені невідома.На бензовоз замість "десантніка"-алкоголіка посадили Серьогу Жанжака,який сумлінно виконував свої обов'язки до закінчення своєї служби. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 03.10.2014 П'ятниця Дні швидко минають один на одний схожі і в той же час ми усього лише два місяці як в Збройних Силах.Вже другий тиждень ми/медпункт/ночуємо з кухарями в наметі.Я ходжу іноді в караул. Багато усіляких прикрих і неприємних випадків сталося за цей період ,що я не вносив записів. Найважче в нашій ситуації це не пересваритись один з одним і зберегти людську сутність.Але це важко коли контингент не вищче середнього рівня розвитку розуму,коли багато шарової горілки то що. Солдати нікому не потрібні -командири не цікавляться тим,що робиться з людьми,не цікавляться їх моральним станом,проблемами.Ці двоє шаромиг з'являються на камбузі коли їм щось потрібно-ніколи не було,щоб вони не зайшли просто так запитати:як справи,хлопці?що вас непокоїть?що ви про все це думаєте? Їм все єдно. На початку минулого тижня йшли щільні дощі і ґрунт ще не остаточно висох.Останні дні вночі стає прохолодно,а вдень світить сонечко,хоч у затінку доволі свіжо. З ВМТЗ "відрахували" ненадійного,гнилого чоловічка- Фурсу. Виявилося, що він схильний до епілептичних нападів.Вивезли його на ППД і дійшли чутки,що вже отримав по пиці від хлопців і що паплюжив хлопців які тут лишились.Не даремно він мені одразу не сподобався-такий собі затятий алкоголік,що намагається із себе удавати щось значуще,а насправді шаромига.Небезпечні такі люди-приносять неприємності. Рідко їзжу у госпіталь-Веселий Лікар знов під себе підмяв цей привілей.Зате Ігорьок їздить з ними постійно,аби ні хєра не робить тут.Я взагалі небезпідставно важаю,що крім мене нікому нічого в цьому ї@аному медпункті не потрібно:Віталіна по дорозі надереться і потім не в змозі вилізти з автівки-спить прям в кабіні!Вован майже кожен день п'яний в дупу;Ігор трохи менше.Усі такі ділові,усі такі розумні як надудляться от тільки я не діловий і не розумний бо не п'ю до свинячого визгу. Відверто кажучі,я незадоволений свої колективом:лікар-старий п'яниця,що зневажає людей та на усіх тавро ставить;водій-ввечері одвічно п'яний.Хоч санітар сам по собі нормальний хлопець,але я ні на кого не можу покластися в цьому "колективі".Взагалі ,я індивідуаліст,і хоч останнім часом доволі непогано знаходжу спільну мову з людьми,але все єдно -я сам по собі. Старого п'яничку-лікара трохи поставили на місце. Є тут і доволі нормальні хлопці-наприклад Віталік Лавриненко з кухні,Сашко Дяченко.Багато і сірої людської масси,що постійно п'янп або накурена.Особливо відзначаютьсям в цьому хлопці з 7ї батареї. Таке то.Зари у нас з'явився окремий намет -Вовану земляки учора привезли,тож маю тепер свій "офіс" де можу спокійно посидіти,пописати. Таке то. Так забалакався,що не помітив як і мобілку посадив. Чесно кажучі,мене влаштовує,що усі з'ї@алися у шпиталь і ніхто мені яєць не морочить-є можливість відпочити від людей. Моральний стан нашого в і й с ь к а бажає кращого:хлопці-бензовозчики вже встигли нарубати дров і пересваритися на ґрунті халявного пального та халявногш пійла;хлопці з 7ки вже дістали несанкціонованою стріляниною.В неділю взагалі "щура" спіймали. ПОЛЮВАННЯ НА ЩУРА Також під час нашого перебування на цій першій стоянці виявили щура-не в сенсі дятла,барабанщика,стукача,а в сенсі крадія.А діло було так:пішов я ,значить, на ВУД поставити чи мобілку чи планшет на зарядку,бо тоді тілько у них були генератори/на вузлі зв'язку,щоб рації заряджати/,а назад я йшов з двометровим малюком Русланом якому щось від нас знадобилось і він пішов зі мнов.Підходячи до нашого місця ми зауважили як нам на зустріч крокує гурт людей в складі старшини дивізіону Миколаїча,бензовозчика Сергія Жанжака,нашого шофера Вови Торчина та ще якогось серьогіного землячка з 7ї батареї.Обличчя в них мали стурбований та войовничий вигляд і між собов про щось збуджено балакали.Я дав малюку що він там в мене просив і стояв з ним балакав.В цей час,збоку кухні почало наближатись два тіла з коробками тушонки на плечах,а з боку ВУД і батарей вишчезгадана компанія моїх товаришів. " Це він!"вигукнув Серьога Жанжак і це дало можливість Миколаїчу показати,що він хоч і старий,але порох в порохівницях ще не зник-міцним професійном аперкотом відправив цілувати рідну землю одного з пасажирів з тушонкою!"А-а!Уб'ю на х@й!"-кинувся на жертву і почав катати по пилу не надто тверезий серьогін землячок з рідного міста Дмитра Івановича Донцова.На крик і ґвалт збіглись люди вияснити ситуацію.Ситуація ж полягала в наступному:якийсь час до цього,Серьога застукав як з його бензовозу вилазить тип прихопивши блок циґарок і ще якісь дрібниці!Побачивши господаря бензовозу,той лісовими хащами зник,а Сергій побіг збирати хлопців з якими почали шукати крадія.Підійшовши до епіцентру подій хлопці з 9ї батареї/звідки походив винуватець свята/ забрали до себе і ще й там йому добавили. Що здивувало в цій ситуації так це відсутність реакції командирів на цей випадок-принаймі мені невідомо було,щоб вони якось зреагували,бо ще не один день цей екземпляр перебував в росташуванні!Вже може за тиждень цього пасажира і ще одного діда -калдиря скрутили і прив'язавши на ніч до дерева ранком відправили в госпіталь крапати.Відвозив їх Віталійович і потім ці товариші до нас не повернулись. Одже осінь сміливо встановлювала свої правила,ми пережили отой буревій з дощами та поваленими деревами,особовий склад потихеньку роскладався,командування бездіяло,а ми їздили в госпіталь своїм отим 'газоном'-самоскидом.Мабуть би і далі так їздили,якби на нас самостійно не вийшов тодішній начмед сектора М і не поцікавився,чи забезпесені ми санітарним транспортом придатним для зимового часу.Був сонячний день які все ж таки траплялись після злив і буревіїв.Виїзду не було і Віталіна по своїй новій традиції спав запиз@ований в кабіні "газону"зрідка прокидаючись,щоб посцяти прям з висоти свого становища.Він спав собі тихенько нікого не чіпаючи і пускаючи бульби з усіх отворів як тут з'явився хлопеь з ВУД з телефоном на якому висів вищезгаданий начмед сектору М який хотів поспілкуватись з нашим головним медиком на тему наявності транспорту.Віталійвич хоч і був надудлиний,сонний і взагалі йому ні х@я потрібно не було та все ж відповів,що транспортом придатним для використання в зимовий період наш медичний пункт дивізіону незабезпечений.Це і стало предпосилкою того,що за кілька тижнів це питання було вирішено.Вже на наступній стоянці. А В ЦЕЙ ЧАС НА БОЙОВИХ... Оповідаючи про усі ці покатухи які влаштовував особовий склад в тилу дивізіону,треба відзначити ,що ті наші військовослужбовці що перебували на бойовому чергуванні не відступали від своїх товаришів.До нас дійшли чутки,що під час якоїсь сварки,чи просто п'яної возні один з бійців 9ї батареї посадив іншого дупою в костер,а той вскочивши пробив п'ястуком тому грудну клітину.Цей випадок пройшов повз нас як і повз нас пройшов инший,з більш сумними наслідками. Одже одного пізнього вечора /годині об 11й вечора/коли ми вже попадали спати під свій тент(ще тоді це сталось),перед нами як Господь перед Моісеєм з'явився тодішній СОБ 7ї батареї Стогній з претензією,чого це ви не збираєтесь на виїзд наказ на який віддав начальник штабу майор Осипенко?!На це я йому відповів,що рації у нас немає(доречі!),а телепатією,шановний пан хто ви там в х@я такий,ми не володієм,тож і не можемо самостійно здогадуватись про накази!Одже,що сталось:на 9й батареї(в районі бойового чергування),сталося вогнестрільне поранення в ногу і наше завдання було їхати невідомо куда,заванажити постраждалого в кузов(!)нашого 'газону' та відвезти невідомо куди.Ми розбурхали міцно спавшого Торчина після вечірніх вливань і поїхали на заправку-саме так:санітарний транспорт був не заправлений!Нас стрічав майор Осипенко який в двох словах пояснив,що трапилось,повідомив,що джгут наклали на ногу,бутарфанол вкололи і тут же задав риторичне питання нічному небу:"Хоча якого х@я туди їхати,якщо поки ви туди доїдете вже дві години мине?!"Пікантність ситуації та гостроті вражень додавало те,що наш начальник медпункту не збирався туди їхати!Саме так: ЗНАЮЧИ МІЙ ПРОФЕССІЙНИЙ РІВЕНЬ І УСІ СКЛАДНОЩІ ЦЕЙ СТАРИЙ ПІДОР ХОТІВ ВІДПРАВИТИ МЕНЕ ТУДИ САМОГО!!!І тепер не дивуйтесь чому я ніколи без незлого тихого слова незгадую цього старого пі@ора! Поки ми заправили наш санітарний 'газон'-самоскид то прийшов наказ про відбій:на місці командири 9ї батареї не надто розраховували на нас тож паралельно викликали 'швидку допомогу' яка набагато оперативніше знайшла потрібне місце та забравши раненого відвезла до лічниці.І цей боєць пройшов повз мене ,але відомо,що врешті ногу йому ампутували.Якби беспосереднє командування вирішило діяти згідно статуту 37го року і замість того,аби викликати "швидку"чекали б коли ми приїдемо то мали б труп,а нас би розіп'яли як Христа! Такі от справи діялись тієї футуристичної осені в тому чарівному лісі! РАСТАМАНИ ТА НАДОКУЧЛИВИЙ ПРИБУЛЕЦЬ Як я оповідав,окрім великого руху алкоголиків у нас був присутній і осередок Партії Зелених.Як я казав,одним з ідейних натхненником руху растаманів був кухар,молодший сержант,Мишко Драгоценний.Тож пригадався мені іще один інцидент який трапився на цій стоянці.Одже одного чудового дня хлопці загуляли:їсти варити та розвозити тепер не потрібно було,бо стався скандал після якого батарейні відмовились від польової кухні і брали тепер харчі і готували самостійно по своїх осередках.Мишко в той день добряче розгулявся і був дуже веселий.В той день до нас приїхала польова лазня яка росташувалась біля польової кухні.Хтось уявляє що таке польова лазня совдепівського зразка?Це такий 'шишарик'(ГАЗ-66 хто забув-О.Б.)на якому встановлено обладнання для нагріву води ,яка по гофрах надходить до 'сцикунів' під якими і миється особовий склад.Зрозуміло,що 'сцикуни'росташовувались в намет спеціально виділений під цю відповідальну справу.Тож в той день біля кухні товклося багацько народу і коли вже всі розсмоктались банщики привели до нас усіма забутого ,п'яного в дупу,хлопця з 9ї батареї.Що з ним робити вони не знали( до того ж своїх завдань вистачало,)тож і відвели його на кухню розсудивши ,що тут принаймі він не помре з голоду-кухарі не дадуть такої можливості!Ага!Одже привели нам це диво яке не в змозі було без підтримки стояти на ногах,а ми з цікавістю роздивлялись його.Якраз тоді був присутній Сашко Горський-інтелігентний на перший погляд дядечко в окулярах який прийшов до Мишка по інгаляції.Він також почав зацікавлено роздивлятись нового персонажа і намагатись увійти з ним в контакт.Невідомо,що за процеси відбувались в макитрі цього бородатого прибульця і хоч він був не в змозі розмовляти та самостійно стояти на ногах,але швидко стало зрозумілим,що він належить до тієї популяції неандертальців,які прийнявши в себе необхідну дозу паливно-мастильних матеріалів починають вести себе доволі агрессивно та намагаються возити гівно!Тож мені невідомо ,що він своєю мовою жестів сказав Сашку Горському,але це йому мабуть несподобалось,бо він різко перетворився з інтелігентного Шуріка з "Операції И"в оскаженілого майстра кунгфу який почав показувати свої прийоми на цьому прибульцеві.Ми ж звичайно разборонили напавшого немов сокіл на п'яного зайця Сашка та прибульця.Наче заспокоївся Горський,я здається намагався витерти кров з роз'юшеного обличчя п'яного прибульця.Сашко Горський здається вже і заспокоївся і відмовився від подальших показових виступів,але от біда!-Прибулець не заспокоївся і на цей раз спровокував Мишка!Як потім Михайло оповідав той йому тикнув долонею в обличчя мабуть намагаючись до нього щось донести-він же,перебуваючи в стані розширеної свідомості не став розбиратися в глибокому змісті цього жесту,а одразу почав глушити співрозмовника своїми немаленьками ведмежими лапами!Прибулець впав на землю з ще більш роз'юшеним та закривавленим обличчям,а Мишко побачивши повергнутого з п'єдесталу прибульця мабуть зрозумів,що перебільшив з віддачею і мабуть замислив позбавитися доказів,бо схопив мотузку.Мабуть він хотів затягнути жертву в хащі,а там добити і закопати ,а можливо і з'їсти!Мабуть так би і зробив,якби Сашко Дяченко не схопив його за руку мовивши:"Стоп!",що привело кухаря до тями.Ми підняли п'яного прибульця,я протирав кров.Він був п'яний як чип,і хоч швидше за все вже трохи протверізів,мабуть Мишко розраховував,що після черепно-мозкової травми нічого не згадає.Тут підоспіли хлопці з 9ки-вони підозріло дивились на нас і повели тіло до себе.Тіло доречі ,звали Руслан Дробот.Його побратимам сказали,що він сам впав обличчям на поліно.Одним і тим самим місцем дев'ять разів поспіль! Невідомо,чи відклався в його пам'яті цей випадок(принаймі потім ніяких претензій не виказував),але шрам на обличчі залишився! ТРОХИ ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Тут в мою адресу можуть посипатись претензії з боку опонентів,але сумніваюсь,що мої спомини читатимуть такі персонажі,а хто служив той сам знає,що більшу частину служби і займали ці побутові турботи та боротьба з алкоголіками.Зараз хочу трошки оповісти про забезпечення в той період.Одже,як я розповідав в перший же день,в перші ж години перебування в частині,нам видали протигаз, камуфляж-"дубок", речмішок-"сидір", пару футболок болотнього кольору.Нам видали те,що до цього не встигли вкрасти зі складів.Якість цього шаромижного "дубка" бажала кращого:справа навіть не в тому,що пошив був поганий-якість була середньою і тканина/бавовняна/ для літа була доволі оптимальною.Справа в тому,що крій був незручний:на брюках усього дві кишені,кітель на ґудзиках.Кашкети нам видали бувші в використанні за кілька днів-хоч щось видали,щоб з непокритими макітрами на Сонці не ходили!Також на початку вимагали,аби носили з собов фляги з водою.Футболки за кілька днів виліняли від поту і ти ходив як отой волоцюга якщо немав власної камуфльованої футболки на заміну.Берці були зразка років 70-х,в таких мабуть ще мій батечко плац топтав.За тиждень-два,можна було побачити як дехто з нових військовослужбовців пересувається по полігону в одностроях инших армій і командування на це нічого не зауважувало,бо нічого кращого нездатне було видати.Та і сам командир з замполітом були вдягнені в однострої іноземних армій.Бушлати нам видали ближче до виїзду:також шаромижний дубок з підкладкою,що розлізлась після того як накрив нею ноги .Сам бушлат був доволі міцний але він і без підкладки був тісний на мої немаленьки плечи.Перед нашим виїздом,в останні дні серпня,пам'ятаю як на шикуванні Петриненко порадив нам самостійно придбати дощовики,гумові чоботи то що.Броники нам видали перед виїздом-тут не можна щось сказати,хоч також були побоювання впродовж усього серпня поїхати незахищеними,але минулося -отримали ми нові "корсари"з захистом 4+.Одже відправляючись в зону бойових дій в мене був один комплект "дубка",кілька шаромижних армійських футболок,берці,мішок -"сидір",бушлат.Ні про яку натільну білизну,дощовики,гумові чоботи мова не велась.Вже находячись в тилу(маю на увазі цю нашу першу стоянку в лісі),ми отримали карімати,гумові чоботи,якісь балаклави, шкарпетки.Це все було волонтерська допомога.Як я вже оповідав,дехто з наших бійців ще на полігоні обзавівся більш зручною формою іноземних армій-або волонтери привозили,або друзі скидались і купляли,або самостійно купляв.Мною не опікувались ніякі волонтери,друзі в мене потенційні колоборанти,сепаратисти та зрадники , які дізнались про мою службу пост-фактум,а самому придбати більш зручний камуфляж в мене не було ніяких коштів.Тож ходив в тому,що було! Ще знаходячись в лісосмузі біля Талаківки увімкнувши телефон я побачив чарівну sms-ку з Промінвестбанку-прийшли гроші з копальні:2400!Справа в тому,що тодішній прем'єр,Кривавий Суслік,обіцяв влітку,що держава виплачуватиме шахтарям за простой внаслідок бойових дій якесь грошове забезпечення.Це воно і було-раз все ж таки нарахували.Потім мабуть зрозуміли,що не варто платити гроші тим,хто в більшості своїй узяв зброю в руки проти тієї ж держави ,що нараховує ім гроші.В принципі,я не ображаюсь на державу,що вона потім припинила робити ці виплати.Але тоді гроші були нараховані і в мене вже з'явилась думка,що час купляти додатковий комплект камуфляжу,бо одних штанів та одного кітелю мені наврядше вистачить.Вже згодом,коли нас вивели в тил і з'явилась можливість регулярно заряджати мобільний та дзвонити додому,а також скористатися послугами пошти,я замовев матері/у якої ,доречі, і зберігалася та карточка/щоби купила та вислала мені ще один комплект "дубка".Що вона згодом і зробила.Я звичайно хотів комплект нормальної форми,але розсудив,що таку покупку потрібно робити особисто,тож вона і купила мені недорогий,скляний і поганої якості "дубок".Я вислав додому свій спортивний костюм з кроссівками,натомість отримав щось із теплих речей та вітровку куплену в одному з франківських секондів перед тим як ідти в гори.Тієї осені вона мене здорово виручила та курточка.На початку вересня обзавівся і полегшеними берцями:Торчину надійшла з рідної Токмаччини допомога,серед якої і були ті берці.У Вована розмір взуття був 39,у мене десь 40,5/беру звісно 41/,а берці були 41,що на його ногу було забагато.Тож я і прихватизував їх поки хтось инший мене не випередив. Також варто згадати ,що приблизно тоді ж прийшло sms від Приватбанку про нарахування приблизно 700 гривнів.Щож,держава нам таки збиралась щось платити за службу,хоч більшість з нас в це не дуже вірило,бо в це мало хто зари повіре,але ми йшли не зарплату отримувати,а Вітчизну боронити і у виплати грошового забезпечення не дуже вірили.Побачивши в sms суму у 700 гривнів я подумав:" От жлоби!-хоч би мінімалочку яку нарахували,щоб можна було форму купити!"Мабуть це було раніше ніж я отримав від Мінестерства енергетики нарахування.Згодом виявилось,що це було навіть не грошове забезпечення,а щось на кшталт під'йомних:вже в ліску нам прийшли нові sms-ки з сумами близько трьох тисяч гривнів.Тож можна було щось собі і купити з теплих армійських речей,а гумачи,шкарпетоси,карімати,волонтерські дощовики нам хоч і з запізненням ,але видали. Взагалі,щоб ви розуміли,наступного разу нам видали форму вже влітку 15го року,після скандалу та репортажу по ТСН пов'язаного з забезпеченням та виплатами грошей вже в новій частині куди нас перевели в кінці квітня 15го,але про це розповім згодом.Загалом же ,за рік мобілізації,я витратив на обмундирування близько чотирьох тисяч гривень,бо чекати було нічого.Нам видали тілько робочі волонтерські берці на зиму,привезли ватяні штани 76го року випуску(і те усього двох розмірів),білуху також 70х років...і власне все.Усе инше було нашою особистою проблемою.Комусь може волонтери привозили одяг,але я більше знаю,що купляли собі однострої та натільну білизну самотужки./Доречі,про волонтерів ще буде мова в подальшому./Добре,що було хоч за що купляти!Тож ближче до зими я собі придбав бушлат вітчизняного виробництва а-ля бундесвер,утеплені мисливськи брюки перед відпусткою,якісь камуфльовані футболки з довгим рукавом.По весні придбав собі перший піксельний однострій,літні берці,потім мультикамівській літній камуфляж,якісь футболки от вийшло в сумі близько чотирьох тисяч. Але поки була осінь,ми не надто поспішали купляти новомодні однострої які спекулянти почали активно продавати на ринках нашої колишньої соціалістичної республіки і наше військо ногадувало різномаіттям камуфляжів партизанський загін.Тієї осені звичним ділом було бачити військовослужбовця вдягненого в штани-"дубки",кітель-бундесвер та накидку-пустинку!Це мабуть і слугувало ґрунтом ватномізклим сепаруватим мешканцям цього занедбаного краю оповідати байки про натівських найманців. ТРОХИ ПРО ХАРЧУВАННЯ Тепер перейдемо до харчування та забезпечення харчами нашого підрозділу.Ну щож,зради ви від мене не почуєте.Що,що,а от з харчами в нашому дивізіоні із самого початку було все нормально!Як я вже казав,спочатку ми поїхали з сухим пайком на десять днів,а вже згодом до нас приєдналася польова кухня,яка навіть намагалася готувати та годувати обідом особовий склад який був розкиданий навколо приморського міста.Це згодом припинилось і харчи роздавались на підрозділи і хлопці самостійно собі готували і всі були задоволені.Чому припинили готувати?Ну тут було кілька причин.Я вже казав,відбувся скандал і хлопці відмовились істи те що готувала кухня.Справа в тому,що як би ти добре не приготував їжу,але доки вона доїде в тих термосах по бездоріжжю до наших позицій,то щось нормальне це їдло уявляти наврядше буде!Також я потім чув від наших батарейних хлопців,що перші два тижні вони справді ледь не кору з дерев гризли,бо їм ніхто нічого не возив-і тут цікавий момент виникає!Справа в тому ,що возили-я сам бачив,як вантажили ці бачки з їжею та хліб в "шишарик"і як потім кухарі їх ввечері отримували повні і висипали все це на смітник!Як я вже казав,водієм того "шишарика"був такий собі Сашко Булава,відряджений до нас з роти матеріального забезпечення після скоєного ним ДТП зі смертельним випадком.Ага.Вів себе цей чоловік доволі незалежно,намагався ставити із себе такого собі 'гуру' по всіх життєвих питаннях і ледь сам командувати не намагався!Втім,своєю поведінкою він більш нагадував базарну бабу-торговку.Вже мабуть весною,а то і влітку,я почув від Сашка Дяченка,що тоді по приїзді назад тих ТВНів з їжею,розкриваючи в нього складалося враження,що їх ніхто не відкривав після того як туди була насипана їжа!Швидше за все ніхто до хлопців і не збирався їздити-Булава вирішив себе цим не напружувати!Він спокійнісенько зливав свої повні баки бензину де потрібно,здавав трофейну тушонку,спокійнісенько клав гроші собі в кишеню і з чистою совістю клав х@й на тих хлопців,що голодували на бойовому чергуванні!Отак,людський фактор-не всі в нашій історії позитивні персонажі і врешті-решт цього товариша Бог і наказав. Пам'ятаю як перебазувавшись вже з Талаківки в той лісок я якось заходився готувати сніданок в котелку.Я дістав якусь мівіну аби зварити в окропі і пішов взяти у кухарів банку тушонки.Взявши повертаюсь повз Іванича і Саню Дяченка які сиділи цмулили цигарки.Іванич: -А у нас сьогодні акція:на банку тушонки-ще дві у подарунок! Цієї тушонки привезли стільки,що дівати не було куди.Звичайно,на цьому тлі відбувались зловживання як збоку МТЗ так і збоку батарей:не дивиною було побачити в місцевих крамницях армійські сардини,тушонку або сгущонку.Коли батареї отримували пайок то звичайно намагались вициганити побільше,аби було на що виміняти бухло-недаремно ж того крадія спіймали якраз тоді коли ніс коробку з консервою!В жовтні емтезешники заходились наводити порядок в "зілу" сержанта Лавриненка та багато відсирівших мішків із крупами довелось викинути.Не обходилось звичайно і без того,щоб здати ці крупи за гроші-не буду брехати,бо самому доводилось приймати в цьому участь.Також не раз і додому відправляв вантажі по сорок кілограмів.Я якось замислився-може це мені їжи вистачало,бо с МТЗ жив,але Сашко Аксентьєв мене учора запевнив,що і він додому коробки з тушонкою возив з 7ї батареї,так що їсти у нас вистачало.За всі частини казати не буду,адже багато чого залежить від роботи і зловживань зампотила частини і начпрода,а також від МТЗ дивізіону або батальону-від людського фактору багато залежить. Були у нас і сухпайки яких цілу вантажівку привезли в той лісок,але нікому не видавали-так вони і пропали наступного літа,поки не вийшов термін придатності і не віддали наказ вивезти і висипати в якому-небудь котловані.Чому не видавали особовому складу?В мене є не безпідставні підозри,що дехто хотів ці сухпаї збагрить,що врешті решт закінчилось нічим,бо миші одразу прогризли клейончаті упаковки і поїли ,що можна було.Металеві консерви,звісно ж,їм виявились не по зубах.Так ми і тягали їх з одного ліска в инший:влітку вже ,хлопці,що прямували повз вантажівку з сухпаями вже не дуже соромились і діставали звідти упаковки,щоб поласувати консервами сидячи в караулі на складі БК.Чому ж не роздали особовому складу?Тому що в цьому не був зацікавлений майор Зелений Змій,який планував мабуть їх кудись загнати,але нічого не вийшло -це був ще той єврей! ПЕРЕЇЗД НА НОВЕ МІСЦЕ Був незатишний осінній ранок.Наш медичний пункт кучкувався в кутку праворуч від входу в намет.Хоч спати на простеленому на голому ґрунті каріматі було не надто зручно,але це було приємніше ніж повертатись до ненадто обнадійливої постмодерністської дійсності,тож я не надто поспішав повертатись із царства Морфея.Але мене почав відволікати від споглядання сновидинь якийсь подразнювач і я незадоволено привідкрив очі шукаючи джерело мого незадоволення.Джерело ж мого незадоволення мало доволі таки людське втілення і нагадувало начальника медичного пункту,який хитаючись збоку в бік та підгазовуючи шукав шлях до виходу. "Бля@дь,пі@арас!-роздратовано подумав я ще на половину перебуваючи в царстві сновидінь,-Щас насере,вступе у гівно і рознесе по намету!" Час ішов,осінь все більш дошкульніше нагадувала про свої права.Прийшов час переїзжати на нове місце,більш придатне для находження там в осінній час.Як це часто в армії буває,переїзд відбувся не дуже очікувано,ближче до вечора.Пам'ятаю відбувався якийсь цирк,але вже і не згадаю усіх кур'йозів.Єдине,що точно пам'ятаю так це те як Торчин/який встиг вже лизнути/ледь не заїхав в росташування до реактивщиків,які вже стояли в тій частині лісу.Переночували ми прям в кузові,замерзли як собаки.Був початок жовтня і ночі робились дедалі зимнішими.Одразу було визначено місце для складу БК куди вивантажували 'огірки' і ставились намети для особового складу-їх вже почали потихеньку привозити в дивізіон.Нам випадало мешкати з МТЗ:Іваничем,кухарями-Мишком Драгоценним,Сашком Дяченком,Дімой Кіром,сержантом Лавриненком і нас четверо (тоді ще). Десь за кілька днів наш зампотех майор Юра Рожненко разом з Торчином та Андрюхою Медведенком поїхали в штаб сектору та отримали в начмеда сектору М мобілізований "Соболь" з швидкої допомоги.Звичайно,що технічний стан автівки був далеко не ідеальний-проблеми з сцепленням,з амортизаторами,гума була повністю стерта,але все ж таки це було набагато краще ніж возити людей вантажним "газоном"!Я вже оповідав про той трохи кумедний,трохи приголомшливий випадок з Сашком Аксентьєвим:привезли його "газоном",а знов повезли в госпіталь вже "соболем". Віталійовичу довго не довелось тим "соболем"їздити-приблизно в середині жовтня він швидкоплинно захворів і вшившись на лікарняний більше не повертався.Ця подія як раз співпала з закінченням сорокап'ятидобового перебування в секторі ,що є необхідною умовою для отримання статусу учасника бойових дій-от і думай тепер чи справді патріотичні мотиви привели його до воєнкомату,чи насправді меркантильні ?Як я вже казав,в той неспокійний,непевний час більшість з нас не дуже розраховувала в майбутньому на якісь там пільги,на солідне грошове забезпечення,вже не кажучі про клаптик землі та двох рабів.Але не всі мабуть були такими наївними патріотами. Також хуткому зникненню Віталійовича з обрію сприяв ще один випадок.Ви пам'ятаєте того чоловічка,Філіна,що змусив в тій балці під Старим Кримом нас з Віталіною землю цілувать та травку нюхать?Так от,цей непересічний персонаж який бив себе в груди:"Я доброволець!"невдовзі відзначився:а відзначився тим,що пропив автомат!До того ж,здається,не свій!Він розповідав,що п'яним сів в таксі і прокинувся десь в лісосмузі біля Розівки-в бронику,але без автомата!Це він так оповідав,але сумніваюсь ,що казав правду.Це сталося ще тоді коли ми перебували на першій стоянці-він також сидів в тилу,бо по ньому тепер йшло розслідування.Кілька разів він їздив з Віталійовичем в госпіталь і навіть його ненадовго клали в стаціонар з підвищеним тиском.Тож з Віталіною він вже контакт налагодив.Пам'ятаю,замполіт дуже непокоївся коли він їздив з медиками.На нашому новому місці Олександр Віталійович продовжував вести свій свинячий стиль життя:банячив по дорозі,не хтів ніц робити(що мав би!);він вже в дошку заї@ав цей геморой ходячий і можливо якби він врешті самостійно не з'ї@ався то ми б з Ігорем Івановичем самі б його йо@нули і прикопали в лісі!Одже поїхав Віталійович в госпіталь:пам'ятаю точно,що їздив тоді мій землячок Сашко Гіщук( його і прозвали "Стоматолог",бо любив він до зубного їздити!) і Філін ,а інших хлопців не пригадую.Цей персонаж був родом недалеко теперішнього Більмака де тоді базувався госпіталь.Він попросився у начмеда щоби той відпустив його на кілька годин(біля селища його чекала дружина на машині)-той його відпустив:ЛЮДИНУ,ЩО ПЕРЕБУВАЄ ПІД СЛІДСТВОМ ЗА КРАЖУ ЗБРОЇ ВІН ВІДПУСТИВ ПІД ЧЕСНЕ СЛОВА НЕ ЗАПИСАВШИ НАВІТЬ НОМЕР МОБІЛЬНОГО!Відпустив.Потім по дорозі з госпіталя під'їхав і чекав коли той з'явиться,а той не з'явився.Тож і приїхали вони тоді з виїзду пізніше ніж зазвичай.Як мені потім розповідав Сашко Гіщук,Віталійович намовляв хлопців казати в разі якщо їх питатимуть про Філіна,що він приїхав з ними в росташування і по дорозі до своєї батареї мабуть і зник.Тут треба зауважити,що у нас в цьому таборі вже з'явився представник Служби Безпеки,який власне і займався справою цього довбня.До Сашка підійшов замполіт з цим товаришем і мовев:"Цей начмед вже не начмед,а тобі ці неприємності непотрібні тож розкажи як все було!"-І Сашко розповів як все було і правильно зробив! я звичайно спочатку не був в курсі цих подій.Пам'ятаю ,що Рома з есбеушником хотіли і з Віталіною побалакати,але зайшовши в намет подивились на нього усього такого хворого і плюнули,зрозумівши,що нема з ким розмовляти,а все що треба вони вже знали.Віталійович по приїзді різко так почав жалітися на здоров'я,на свій хронічний бронхіт та повідомив,що завтра я його повезу в госпіталь.Він завалився спати і попросив що б я набрав йому в порожню п'ятилітрову баклажку трохи води,бо йому важко вночі ходити сцяти!Пів літри горілки в один бік дороги йому всадити не важко,а піднятись та піти справити нужду важко!До цього,доречі,були преценденти коли він виходив і сцяв одразу біля намету,або не виходячи з "сіней"починав дзюрити,чим викликав адекватну критику з боку Мишка та Іванича.Одже хмари згущались над дурною головою нашого начальника,він розумів,що цей випадок став його лебединою піснею і що дзюрити де завгодно йому не дозволять,тож потрібно звалювати.Що він і зробив.Перед цим він розписав начебто передачу БК мені,а я взяв дурний та й розписався!Про це також буде трохи згодом. Одже,Віталійович нарешті злиняв від нас,а Філін десь за тиждень був схоплений на якомусь блокпосту і був знов доставлений в росташування де і перебував до суду.Начебто той есбеушник,що займався його справою зробив усе можливе аби Філін отримав мінімальне покарання,але той своєю втечею сам себе в дупу виї@ав і отримав не умовний термін,а цілком реальне ув'язнення на сім чи вісім місяців. Тож одного геморою наче позбавився,але чи потрібен був мені инший?Инший це те,що обов'язки начальника медичного пункту дивізіону автоматично лягали на мене,що в мене зовсім не викликало радості!Також ме6і дістався вкрай розбещений та погано керований колектив-якщо з Ігорем Івановичем особливих непорозумінь не було,то з Торчином були складнощі.Як я вже оповідав,ще на початку осені Віталіна сам почав залучати колектив до вживання алкоголю,мабуть щоб зняти напруження збоку Торчина та Ігора Івановича побоюючись отримати піз@юлей з нашого боку,бо приводів вистачало. ТОРЧИН Такий доволі неоднозначний чоловік який завдав мені багато прикростей і приводів для неспокою.Це такий знаєте тип хазяйновитого скупого селюка-це не в поганому значенні,а в об'єктивному.Він був з тих людей які начебто багато років "не пили"-років дванадцять не пив горілки,але літрами глушив пиво!В армії він мав привід розв'язатися-бо війна ж!Тут і почались наші постійні поїздки з п'яним водієм!Саме так-як є!Звичайно ж,поки був Віталійович він трохи тримався берега -коли ж той поїхав,то розперезався остаточно!Звичною справою стало перед виїздом закидати в салон тепер вже "соболя"каністри з бензином та солярою яку майже не криючись здавав на очах у хлопців які їхали в госпіталь!Зливав з бензовозу пальне отой молодий шланг Сашко Ольжич,який був патологічним ледарем та окозамилювачем.Цей Сашко рахувався командиром відділення МРС(цілий старший солдат!),але звичайно,що ніхто там цього сцикуна не збирався сприймати сер'йозно-насправді там керував парадом Ваня Ганущак,який за штатом був водієм.Тож Ольжич ошивався біля бензовозчиків разом з Миколаічем учуявши носом зиск:Фурсу прибрали ,але це не значить,що пальне ніхто не зливав та не здавав.Принаймі хлопці намагались це робити не нагліючи.Цей же молодий лимарь ні за що не відповідав і вступив в преступний зговір з Торчином.Торчин же учуявши наживу почав забувати про будь-яку обережність,що мене дуже непокоїло! Чим далі тим він робивсь некерованішим:по дорозі з госпіталю він ввів у звичай перетнувши межу області зупинятись і хильнути горілки,наливши і "хворим".На мою думку він взагалі не зважав.Він з самого початку ставив під сумнів мій авторитет.Звичайно,що винен я сам-вірніше моя зайва доброта до людей та слабкохарактерність.Він наголошував,що гроші виручені за злите пальне ми витрачаємо щоб щось купити на банду-по факту усе витрачалось на алкоголь,який я не надто вживав.Приїзжаючи до табору він продовжував банячити разом з Івановичем і атмосфера ставала нестерпною.Треба зазначити,що підпилий Торчин полюбляв залазити на трибуну-перебалакати його було неможливо!Також він починав возити гівно,а про довгий язик я взагалі мовчу!Він хоаючись за моєю спиною почував себе царьком та намагався усім керувати і ні за що не відповідати.Ігор Іванович хоч і сам випивав,але все таки намагався триматися берега і мене більше розумів. КІТ МАСЯНЯ та ПРАПОР У ЗАСІДЦІ Та футуристична осінь не відрізнялась затяжним теплом та пролангованим "бабиним літом"-здавалось ,що сили Мордору зазделигідь домовились із силами природи щоб ще більш деморалізувати погано підготовлених до холодів військовослужбовців Збройних Сил України!Але дзуськи.Натомісь похолодання стало причиною виникнення иншої проблеми-гризунів!А саме-мишей. Вже на початку осені ці маленькі шкідливі створіння почали поступово пересилятися з навколишніх полів до лісосмуг і лісів поближче до харчових покладів схожих на партизанів військовослужбовців ЗСУ.Тож і почали миші потихеньку псувати запаси круп,хлібу,та навіть почали підгризати мої медикаменти!Також гризуни оперативно розібрались із сухпаями попсувавши усе ,що можна було прогризти.Добавте сюда і те,що вони могли і автівки доводити до небоєздатности обгризаючи ізоляцію на дротах.Тож ситуація набирала загрозливих масштабів. Вже на другій стоянці,коли стало очевидно,що можливо тут затримаємось надовго, наші хлопці почали потихеньку заводити котів-цих грізних винищувачів отих дрібних підступних шкідників.Тож і почали хлопці в навколишніх населених пунктах ловити чотиролапих кілерів ,або привозити з відпусток.Тож торкнулась ця тенденція і нашого дивізіону.Одним з піонерів цього руху в нашому таборі був Ваня Ганущак який привіз здорового сірого кота Масяню. Іванич знаходився в затяжному алкогольному піке,що не могло не відбиватись на його самопочутті:він толком не їв і погано спав.Якщо був ненадудлиний звісно.Паралельно до цього розвивалась неоголошена війна між кокуруючими рухами всередені взводу забезпечення-МРС Вані Ганущака,та кухарів Іванича. Одного пізнього незатишного жовтневого вечора ,вже мабуть годині о десятій,прапор підхопився зі своєї льожкі зі словами: -Хто -то ходіт:навєрноє емересніки хатят бєнзін с машин сліть!-зробив висновок командир взводу МТЗ та прихопивши автомат засів у засідці в кухонному наметі. "Допився!"зробив я висновок. Під ранок я відкрив очі і побачив,що прапор усю ніч просидів у засідці цмулячи цигарки та розмірковуючи над своїм життям.Прокинувся Ігор Іванович:йому захотілося вийти на вулицю порахувати дерева в лісі. -Дивись хто до нас прийшов!-повернувся за кілька хвилин в намет разом зі здоровим сірим котом.То був Масяня,який за тиждень свого перебування на МРС вже добряче скоротив тамтешню популяцію гризунів і відправився до нас в пошуках більших можливостей реалізації своїх мисливських схильностей.Тож то він звечора шумів навколо нашого намету ловлячи та знущаючись над необережними шкідниками,що мали необережність потрапити йому під гарячу лапу!Масяня ловив нову мишу в середньому раз на п'ять хвилин, нанісши таким чином потужний удар по боєздатності мишиного війська -надалі вони вже так зухвало не поводились і такої масштабної шкоди вже не наносили.Популяція ж котів впевнено збільшувалась. ПИВБАР "ГУЛЯЙПОЛЕ" Як я вже мабуть оповідав,на нашій 8й батареї зібралась велика діаспора гуляйпільців.Восени,коли не було занадто активних бойових дій,переважна більшість гуляйпольців перебувала в лісі,в тилу.Вони жили компактно в одному з наметів їхньої батарнї.Туди і повадились ходити по вечорах Ігор Іванович з Торчином ,а пізно ввечері можна було зауважити як Ігорьок вів під руку Вована який здається намагався уявити себе бездонною діжкою і лив в себе скільки влізе!Якось лизнувши він дої@ався до Ігора:"А-а!!!Пригрівся біля мене!Тебе і гуляйпільці за свого до кінця не визнають!"-"Братан,ти чого?!"образився Ігор Іванович та пішов ночувати в машині.Зазвичай Торчин взагалі зачиняв автівку і потрапити туди неможливо було незвернувшись до нього-він себе взагалі командиром рішив почувати,демонстративно нехтуючи моєю думкою! Атмосфера ставала все більш нестерпною:постійні пиятики не могли не напружувати мене,Сашка Дяченка,Мишка,сержанта Лавриненка.Був ще Діма Кір-також цікавий персонаж,але його хоч можна було змусити щось робити на відміну від Сашка Ольжича.І про нього ще згадаєм.Як я вже казав,всередині МТЗ існувало дві конкуруючи течії :кухня на чолі з Іваничем та МРС з сірим кардиналом Іваном Ганущаком та зампотехом Рожненком,якого командування відрядило туди в якості британської королеви,що його мабуть і влаштовувало. Бензовозчики були начебто самі по собі,але більше мабуть прислухались до Іванича. В протистоянні Вані та Іванича була одна цікава деталь:справа в тому,що Мишко Драгоценний був за великим рахунком ідейним соратником першого та опонентом другого,але жив з кухнею! Взагалі,найнеприємніше та найскладніше було лавірувати між усіма цима угруповуваннями,бо в силу своїх обов'язків мені все одно доводилось спілкуватися будь с ким з нашого дивізіону,тож конфлікти мені потрібні не були.Тож найскладніше було лишатися адекватною людиною і не виглядати в власних очах пі@арасом,а це ой як нелегко! КУЛЬТУРНЕ ДОЗВІЛЛЯ ДЕЯКИХ НАШИХ ТОВАРИШІВ Наші поїздки чим далі тим більше починали нагадувати якийсь небезпечний атракціон,а наш побут уявляв з себе повний треш!Як я вже казав,кожен вечір Торчин на пару з прапором влаштовували гучні пиятики.Побут у нас був погано налогоджений-ми тільки всередині зими зробили нормальну вбиральню,а лазничку я затіяв робити на початку весни!До того часу доводилось брати лопату і йти в гущу лісу справляти свої фізіолигічні потреби .Втім це я так переймався прикопувати свої "міни" уходячи подалі -більшість же "населення" нашого намету не надто переймалась такими дрібницями і пудило метрах в п'яти від "хати" прям на вулиці!Нікому нічого потрібно не було,ніхто не хтів зайвий раз вдарити палець о палець для покращення побутових умов.Мені часто доводилось ходити по табору в силу своїх посадових обов'язків і я бачив як наші товариші з батарей облаштували свій побут вже за пару тижнів.У нас же все було як у бічей.І нікому нічого потрібно не було-здається всіх все влаштовувало! Як я казав,наші поїздки стали нагадувати якийсь грьобаний екстремальний атракціон:по дорозі назад Торчин вже не соромлячись нікого(мене тим більше!)пив за кермом,а приїзжаючи в табір продовжував або з Іваничем,або йшов до гуляйпільців,або до бензовозчиків.Мабуть йому здавалось,що він спіймав Бога за бороду-ні за що не відповідає,в караули не ходить,солідне грошове задезпечення отримує,п'яним за кермом їздить,ліві гроші має!Щоб ви розуміли-жодної гривні з тих грошей які він отримував збагрюючи пальне я не отримав!А хлопцям розповідав,що зі мнов ділиться-вони мені потім розповідали!Він наголошував,що всі гроші на "загальний котел" витрачає,а по факту купляв тільки горілку яку сам і пив як навіжений,а якусь ряжанку,якийсь кефір я завжди купляв за свої гроші!Є підстави важати,що він і додому висилав ті гроші,що отримував за пальне,хоч за руку не ловив звичайно.Тож купляв алкоголь створюючи видимість,що на "котел" все витрачає і сам же насолоджувався цими веселящими напоями і створюючи нестерпну атмосферу в колективі.В першу чергу від ставив під удар мене:необхідність їхати в госпіталь могла виникнути і серед ночі,а він в цей час міг знаходитись в стані гівна,а їхати потрібно було!І щоб я потіи казав командуванню? Доречі командування:невже вони нічого не бачили?Зрозуміло,що і замполіт спокійно ставився до всих цих випивонів,якщо все проходило без зайвого галасу,але ж водії!Але факт лишався фактом -ніхто на це не звертав увагу!Мене звичайно,стан речей зовсім не влаштовував,але і ідти барабанити командиру теж було не до снаги-а треба було!Взагалі ми потім з хлопцями зробили висновок,що потрібно було не терпіти ,а набити добряче пики!Тоді може б вони набагато швидше б заспокоілись наші аватари.Але цього не сталося. ІГОР ІВАНОВИЧ ВИБУВАЄ ЗІ СТРОЯ Незабаром після втечі Віталіни Ігор Іванович потрапив в госпіталь з хворим коліном,що згодом вилилось в затяжне перебування на лікарняному та операцію в Дніпровському госпіталі. А сталося це так:вже був пізній вечір коли з батарей приїхав Булава на своєму "шишарику" та привіз з 7ї батареї Серьогу Морпіха з травмованою ногою.Я вколов йому знеболююче ,поклав на ноші та повідомивши командування відправився в госпіталь(здається вдруге за добу).Ігор Іванович поїхав з нами,бо потрібно було на ношах транспортувати хворого.Добре,що Торчин ще не встиг добряче нализатися ,але вже був ,звичайно, під шафе.Приїхали ми в госпіталь який тоді перебував в колишньому піонерському таборі в лісництві.Там якраз перебував Сашко Аксентьєв.Одже заїзжаємо ми на територію,до нас тягнуть каталку,ми відчиняємо задні двері,аби дістати ноші з Морпіхом,я приймаю з вулиці,а з салону подає Ігорьок.Саме тоді він і травмував коліно:перебуваючи під "анестезією" він зістрибнув прям з ношами на землю.Мова не йде про стрибок з парашутом-це був маленький стрибочок,бо він тримав ноші в руках,але його було достатньо аби надірвати меніск!Ми повернулись в табір.А за кілька днів Ігора почав діставати сильний біль у коліні.Я вколов йому знеболювальне і повіз його вже у якості хворого в той госпіталь.Його ,ясна річ,поклали хоч він і не хотів. НЕБЕЗПЕЧНА ПОДОРОЖ Поки я бігав по госпіталю вирішував якісь питання,Торчин з Ігорем встигли надудлитись...Ігорьок лишався в стаціонарі,а Вован був за кермом і надерся на цей раз так як ще ніколи не надирався за кермом.Так страшно мені ще ніколи не було:пам'ятаю Ігор стоіть п'яний і плаче,що ми залишаємо його,а Торчин марно намагається завести "соболь".Пам'ятаю погляди доглядачів ділянки для приземлення гелікоптера,як вони напружено дивились за марними спробами водія санітарної автівки завести її.Таки завів з десятої спроби.Таки рушили.Торчин вирулив від табору і звернувши праворуч почав набирати швидкість. -Не жени так,Вован!-взмолився я учепившись за ручку біля вікна. -Не сци!Я досвідчений водітєль!-відповідав на це п'яний як дупа "досвідчений водітєль". Зараз так згадуєшь і розумієшь,що наскільки я тоді неправий був:за всі ці речі потрібно було по приїзді добряче відпиз@ити і поставити питання про иншого водія-було кого поставити ж.Але я врешті проявив свою легкодухість і нічого з цього не зробив,а Торчин остаточно заліз мені на голову і звісив ноги. Поки ми їхали я молився про себе аби доїхати живими і самим не спричинити дорожньо-транспортну пригоду:уявіть собі який би був резонанс якби воєнна медична машина збила когось з цивільних і виявилось,що водій їхав п'яний як чіп?!Був би в мене достатній водійській досвід я б відігнав його від керма,але досвіду не було!Ми заїхали в нинішній Більмак і зупинились біля міні-маркету "Океан"напроти автостанції.Торчин був до такого стану запиз@ований,що не міг швидше за все і на ногах триматись.Каже мені:"Сходи!Купи хлопцям!"Я думаю вам не потрібно пояснювати ,що потрібно було сходити купити хлопцям? Я пішов.Купив собі,що збирався і купив те що він дав розпорядження купити-літри дві-три в загальній кількості.Щоб ви розуміли,крамниця знаходиться в самому центрі селища напроти автостанції та поруч з ЦРЛ з якої співробітники регулярно вибігають щось придбати в "Океані".Ось стою в черзі на касу,вдягнений як партизан,не пам'ятаю з автоматом чи без,але з корзиною повною пляшок горілки,а жінки-медики дивляться на все це!Я хтів крізь землю провалитись!Після цього вирішив:я ї@ав!ніхто більше не куплятиме тут горілку!Не вистачало-я ж її фактично і не вживав,щоб так позоритись і взагалі-ми ж яке не яке ,а українське військо і маємо слідкувати за своєю поведінкою!Що люди думають,яка думка складається коли вони бачать скільки пляшок горілки ми купляємо не соромлячись прям в центрі населеного пункту?! Після цього я все ж таки провів з вже протверізівшим Торчином профілактичну роботу на рахунок цих закупівель і взагалі наполягав,щоб посилати усіх прохачів на х@й коли вони звертаються купити їм бухло. Але ми ще не повернулись "додому".Здається тоді я купив собі бушлат-я вже не один день це планував і вже пригледів собі в крамничці на території біля автостанції.Що і зробив після відвідин "Океану".Як раз був час,щоб Торчин трохи прийшов в себе.Пам'ятаю як побачивши мною куплену річ Торчин доказував,що" даремно, бо будуть видавать"-догнали потім і три рази видали!Рушили врешті.І зупинились в наступному за райцентром селі біля сільської крамниці. Та крамничка у нас(вірніше у Торчина)була вже пристріляна:він там здавав пальне і мішки з крупами для кухарів(вам не почулося).Ще у Торчина з'явилася нав'язлива ідея нашампурити ( лизнувши добре він любив оповідати який він альфа-самець і як перетрахав у себе на городі пів-села!)продавчиню яку він називав "Сестричка",бо так підписав її в мобілці.В той день він був в ударі і вирішив втілити свій задум в життя і поставити рачки продавчиню прям в підсобці крамниці.Втім він не зміг втілити свій підступний план в життя-не дала! Ми врешті-решт дісталися росташування.Після тієї поїздки ми більше не тарились бухлом в "Океані",а заїздили до Сестрички в крамницю-і люди не бачать,і їй прибуток.Як я вже казав,почали потихеньку посилати прохачів в дупу з їхніми проханнями.Звісно ж,це більш від мене йшло,бо Торчин був усім друг та собутильник і з усім табором перепив,але мене це мало обходило. Ігор Іванович лежав в стаціонарі.Йому майже одразу оголосили,що потрібно оперувати коліно-був у них досвідчений грамотний хірург-травмотолог,який хтів його оперувати ледь не в цьому колишньому піонерському таборі де електрика постачалась від генераторів.Ігор відмовився і його якийсь час продовжували лікувати консервативно. Без Ігора складніше було утримати Торчина-той,хоч і сам був випивший,але коли бачив,що товаришу досить,то підморгував хлопцям аби менше наливали,чи водою розбавляли.Тепер же наглядача не було і Вован вирішив остаточно уявити себе бездонною діжкою:добряче затарившись бухлом в суботу вони банячили з Іваничем до самого понеділка гублячись в часі та просторі!Вирубившись Торчин через деякий час прокидався та вилазив на світ Божий шукаючи свої нички з горілкою і надолуживши знов падав спати.Добре було коли він спить і мовчить,а не тоді коли не спить і возить гівно.Іванич був більш спокійний коли надудлиться - починав базікати про свої походеньки в молодості,дупно-клозетні жарти та приказки оповідати,але зрідка і він дожирався до того,що роги починали на голові вилазити,а на ногах копита відростати! Однієї такої затяжної неділі,коли Торчин з прапором зайшли у затяжне алкогольне піке,я запропонував хлопцям /Сашку Дяченку,Дімє Кіру,Мишку/ ніж дивитись на цих п'яних пі@арасів піти трохи прогулятись табором.Хлопці повзувались,взяли автомати/тоді ніхто їх не ховав у зброярнях!/та неквапом пішли прогулятись.Сашко був приголомшений побачивши як по-хозяйські хлопці з батарей облаштовували побут за якихось пару тижнів перебування на цьому місці-ми ж жили як волоцюги,бо ізза постійних п'янок влаштованих прапором та Торчином ніхто нічого не хотів робити.Коли ми повернулись до свого хутору наші "кіборги"вже мирно спали. НІЧНІ ЯСТРУБИ Пам'ятаю одного чудового вечора всі попадали спати.Ці ж двоє бухарів по традиції добряче надерлися і теж впали.Десь близько півночі Іванич прокинувся і почав підніматися аби вийти на вулицю посцяти.Так як випито ввечері було немало то стояти та пересуватися на двох кінцівках у нього погано виходило-він ледь встиг схопитися за центрову стійку,що тримала намет-добре,що не наї@нувся на буржуйку котра стояла позаду нього! "У-а-у!!!"грізно ричав Іванич собі під ніс тримаючись за центральну стійку,але сцять продовжувало хотітись і треба було йти далі.Тож він і рушив.Та все ж таки випите ввечері не давало можливості спокійно йти далі і неочікувано відчувши силу тяжіння та любов до рідної землі ця довгов'яза кістлява стара горила робить сальто-мортале в повітрі і опиняється на ґрунті! -Вста-ань і іді-і,тварь!-намагався наказати собі прапор,а можливо надіявся,що хтось підніметься і його заодно підніме.Ніхто вже із тверезих мешканців нашої рукавички не спав,але усі дружньо робили вигляд,що пускають бульби,бо не хотіли підніматись і вовтузитись с прпором-ніхто ж не заставляв заливатись?!Побачивши,що ніхто не поспішає прийти йому на допомогу та простягнути руку дружби,командир взводу змирився з долею і мирно захроп хвилин може на п'ятнадцять.Впродовж цього храпу мене цікавило одне питання-обісцится чи не обісцится?Не обісцявся:не тривалий сон зробив свою справу і трохи відпочивший прапор таки зміг самостійно підвестися та вийшовши на вулицю зробити свою справу та повернувшись в намет завалитись далі спати. Здається все закінчилось,але не тут то було-піднявся і ледь пересувався п'яний як чіп Торчин!Його обличчя пом'ятістю нагадувало дупу,а обвислі вуса були в шмарклях.Він хитаючись з боку в бік піднявся і вийшов на вулицю.Його не було хвилин може п'ять-десять.Я вмовив себе вийти на вулицю перевірити чи не заснув він на сирій землі?Він не лежав на землі,а стояв тримаючись на польову кухню і щось намагався видивитись в гущині лісу.Мабуть його нудило ,але рвота не починалась.Врешті я його завів в намет,а на ранок він нічого не пам'ятав. МЕШКАНЦІ НАШОГО ЧАРІВНОГО ЛІСУ Може я вже оповідав,що в учбових закладах міста в якому народився і виріс було прийнято їздити на "вилазку" класом чи группою в двох напрямках:Вуха Віслюка(дві скелі на березі річки)та в цей чарівний ліс!На Вухах Віслюка я бував,а от з лісом не складалось-тільки проїзжав повз нього коли їхав на вихідні з колишньої шахтарської столиці де постійно проживав до початку війни до батьків в літній період.Мабуть у Проведіння були якісь відомості стосовно моєї долі тому і не поспішало мене туди відправляти на "вилазку" зазделигідь знаючи,що я там цілий рік перебуватиму на пікніку? В цьому лісі за тоталітарних часів росташовувалась частина ППО і залишені вцілілі бункера стали нам в пригоді як і асфальтовані дороги .Саме так:ліс був прорізаний асфальтними дорогами.В середині лісу було кілька кіл розрізаних посередині дорогою:щось на кшталт літери "Ф".Тож майже увесь наш дивізіон росташувався навколо цієї літери "Ф"-тільки 7ма батарея стояла окремо,десь кілометрах за півтора від основного табору. Недалеко від нашого намету,метрів за сто,було облаштовано склад БК,бо там була наявна асфальтована ділянка.Ми встановили намет в кількох метрах від дороги і коли забивали кілки зауважили,що в землю закопані шпали обробленя креазотом.Багато цікавого ховав в собі цей таємничий ліс. МРСка знаходилась трошки нижче і праворуч як спускатись нижче до ВУД.Спускаючись на ВУД,десь на півдорозі ліворуч уходила дорога на якій теж знаходилась заасфальтована ділянка на якій тепер стояли наші бензовози,а самі бензовозчики оселились недалечко в невеличкому бункері.Вони зробили двері,а старшина Миколаїч склав з наявних цеглин та глини грубку.Якзо ідти далі повз "фітілів" то діставшись перехрестя можна було побачити з обох боків намети 8ї батареї :праворуч- Пивбар "Гуляйполе";ліворуч-Прихисток Різника,де усю осінь просидів мій землячок Сашко Гіщук та його товариш Вова Різник,а також інші хлопці.Як щож не звертати ліворуч до "фітілів",а йти далі на ВУД то за деякий час можна було побачити з правого боку ПО-8(кунга начальника штабу на базі ЗІЛ-131),два житлових намети та намет,що слугував за кухню.Якщож не заходити на управління і далі спуститись,то можна було дістатись 9ї батареї-тут жили цікаві та непересічні персонажі! Я вже згадував,що частина взводу управління не поїхала одразу з усім дивізіоном в сектор,а мала прибути за тиждень,так от :ці хлопці прибуди тільки на початку жовтня вже на це місце дислокації!Чому так довго їхали спитаєте ви?-А тому,що це армія і тут має бути все по-дебільному,відповім вам я!Про хлопців тупо забули в частині-вони тупо загубились в загальній массі перебуваючих на Близнюках!Їх навіть на довольство не поставили ,звісно,що не дуже вони сиділи на тому полігоні,але сам факт рівня воєнного ідіотизму-забути тупо про людей які мали виїхати,що Бог знає коли!Так би мабуть сиділи ще долго якби самі не нагадували про себе і не були всеж таки відправлені до дивізіону:тож нарешті ми мали можливість побачити в лісі Володю Морозенка,колишнього керівника телебачення в рідному місті Дмитра Івановича Донцова(завдяки ньому на взвод йшов потік допомоги від міської влади та перші бездротові рації також були від них),Серьожа Отщєпєнцев-земляк сержанта Лавриненка з Кушугума,та звичайно же -сержант Суслік-Руслан,мій земляк Льоха Полтавець,а також Торчинові зьоми:Юра Сталін та Вова Бєрія.Також у жовтні до дивізіону повернувся Антоха Городенко,який з 6ю батареєю заходив під Дебальцеве. СЕРЖАНТ ЛАВРИНЕНКО З сержантом Лавриненком ми познайомились ще на полігоні:він призвався на кілька днів пізніше і одразу прибув на Близнюки. Запам'яталось,як на кухні сидів невисокий хлопець та задавав риторичні питання,чого його,танкіста за ВОСом відправили сюди?( Військово-Облікова Спеціальність,хто не знає-О.Б.)Він був призначений на посаду командира відділення такелажників і йому підпорядковувався аж один боєць-Сашко Лісничий. Більш тісно ми почали спілкуватись вже коли він з кухнею прибув у "сектор",а нас (медиків)вивели у тил.Наше більш тісне спілкування починалось в процессі виконання різних робіт без яких неможливо було уявити побут в польових умова таких як заготівля дров то що.Віталя за званням був неофіційно заступником Іванича(Торчин був старшиною,але був до нас у медпункт відряджений),тож під час відсутності прапора виконував обов'язки командира взводу. Також у сержанта Лавриненка вдома лишилась дружина з маленьким сином,якому не було ще і року і який по-первах дуже хворів.Не надто просте становище вдома ускладнювалось ще і нерозуміння з боку дружини стосовно служби-начебто це він сам захотів служити,а не повістка прийшла?Тож частенько впродовж осені по вечорах можна було спостерігати як сержант Лавриненко з'ясовує стосунки по телефону з супругою-до непростого морального стану військовослужбовців в нових незвичних умовах існування дуже підливало олії нерозуміння з боку рідних!Тож Віталік і почав регулярно лікувати нерви доступними засобами як це робила левова частина присутніх в таборі. На початку жовтня сержант Лавриненко був госпіталізований і евакуйований в госпіталь на території Новомосковського полігону з одним дуже неприємним,але дуже розповсюдженим захворюванням.Грішним ділом ми підозрювали,що він відмовиться повертатись в підрозділ,але виявилось,що ми ще погано знали сержанта Лавриненка-за кілька тижнів він тріумфально повернувся до нас!Щоб ви розуміли ,в той непевний апокаліптичний час коли було незрозуміло чим все закінчиться більшості мобілізованих чоловіків було западло відмовлятися їхати "в АТО".Таким був і сержант Лавриненко! Тож Віталік повернувся і продовжував тягнути лямку: зловживаючи , жаліючись,але тягнув лямку!Мушу зазначити,що ті кілька гострих ситуацій які трапились під час того року мобілізації ми опинялися вдвох і не дивлячись на темні сторони,я знав -на Віталіка можна було покластися! ІВАНИЧ " На заборі х@й написано: сасала, сасала-вєсь язик в щєпках!" Улюблена приказка Іванича Було б несправедливо не приділити увагу такій яскравій та непересічній постаті в цій нашій історії як командир взводу забезпечення прапорщик Іванич! Пам'ятаю як в перший вечір мого перебування в частині про нас таки згадали та вишикували на плацу напроти клубу.Тоді я познайомився зі своїми новими товаришами по медпункту разом з якими був хвостом причеплений до МТЗ,а МТЗ якимсь дивом перший час до ВУД-взагалі дивна ситуація,бо МТЗ завжди керували прапорщики або старшини!Тож тоді я мав змогу вперше споглядати як довгов'яза кумедна постать Іванича чимчикує до начальника штабу доповісти,що особовий склад в наявності. Вже перебуваючи на полігоні Іванич показав усю разноплановість своїх здібностей та схильностей-з одного боку під його керівництвом кухарі зуміли запустити польові кухні,з іншого боку-МТЗ почало набувати своїх рис та традицій! На той момент Іваничу вже було 53 роки-за плечима у нього була строката біографія,років вісім військової вислуги та набуті згубні звички!Щоб ви зрозуміли,народжений в шахтарському містечку біля західного кордону виростав в Норільську(!),школу прапорщиків проходив в Красноярському краї,потім оселився біля рідного міста Дмитра Івановича Донцова,а на заробітки їздив в республіку Комі та колишню столицю тюрми народів!Маючи суто західняцьке прізвище був яскравим взірцем кацапського способу життя,що проявлялось в неохайності,схильності до халяви та алкоголізму!В той же час мав не аби які здібності до техніки-автомобільної і не тільки і якби не його згубні схильності та непослідовність мабуть би вистачило хисту та здібностей зайняти в житті більш стійкі позиції.Але склалось як склалось і в п'ятдесят три роки Іванич опинився там де опинився. Як я вже мабуть оповідав,переїзд з частини на полігон здавався нам піонерським табором і нещодавно призваний особовий склад почував себе також піонерами і не надто зважав на статут 37го року який намагались нам нав'язати наші командири,які увесь час до цього вдавали з себе справжніх воєнних.Тож не дивлячись на важку працю на кухні,особовий склад взводу забезпечення почував себе незакомплексовано і деякі персонажі за якийсь час почали набувати природнього для себе стану алкогольного сп'яніння-не винятком був і командир взводу який цю п'янку і очолив! Не відрізнявся тверезістю Іванич і коли виїздив з полігону та коли вже знаходився в "секторі" ,але все таки їдучі наполіг на своєму і прихопив намет із роскладними ліжками для кухарів! Цікавий ,доречі,епізод стався вже в жовтні на нашій як згодом з'ясувалося ,постійній стоянці.Як я казав,увесь дивізіон волоцюжив на вулиці і спав на землі в той час як кухня немов царьки ночували в наметі на ліжках!Тож не дивно,що за якийсь час декого почала давити жаба.Жаба почала давити не кого иншого як командирів:спочатку вони відправили когось з радистів взяти в "тимчасове використання" одне ліжко для есбеушника.Так нахрапом,чужими руками забрали одне ліжко-ми не знали як на це реагувати,якщо чесно.Ті подивились,що вийшло і зробили наступний крок.Якось пізнього вечора ,ближче до півночі в наш намет явились командир і замполіт з вимогою віддати одне ліжко для начальника штабу,який повернувся з лікарняного після травми ноги.Іванич намагався нетривалий час опиратись зазіханням командирів,але ж проти начальства не попреш:"Забирайте!"встав з ліжка."Та забирайте всі!"долучився Саня Дяченко спокійно,але слід було очікувати спалаху гніву."Шо ви сказалі?!"не очікував замполіт."Забирайте всі!"-Сашко таки тримав себе в руках.Наші командири задовільнились одним ліжком і хутко зникли,а Іванич після цього спав на ґрунті поруч мене. Той епізод я добре запам'ятав:Іванич вчинив по-командирські("А що я?-Пацанів буду зганять з ліжка?"),а наші керманичи поступили як правдиві пі@араси-дочекались коли особовий склад вкладеться спати,підпили для хоробрості і користуючись службовим становищем пішли віджимать! Також однією характерною особливістю що переслідувала Іванича впродовж усієї служби в тому дивізіоні було протистояння з Іваном Ганущаком який перебуваючи на посаді водія МРСки примудрився стати неформальним лідером угрупування "емересники" і хочу зауважити,що не прапор був ініціатором цього протистояння. ВАНЯ ГАНУЩАК Ваня Ганущак на відміну від прапора мав і справді не аби-які організаторські здібності-як він казав:"Я сім років роботав на руководящіх должностях".Керівні посади на кшталт бригадира доярок,начальник охорони ферми то що.Тим не менш побут зі своїми хлопцями він зумів налагодити набагато краще ніж Іванич на кухні:у них такого не було,щоб хтось надудлився і ні х@я не робив!Ще їдучі в сектор Ваня прорахував варіанти і прихопив здоровий газовий балон і хлопці мали можливість без зайвих перешкод приготувати їсти і регулярно харчуватись -він і сам був добрим кулінаром!Ніколи не можна було побачити щоб Іван Адамович був без діла-навіть якщо так виглядало збоку,бо це тільки "виглядало збоку"!До влаштування побуту він зі своїми хлопцями підходив грунтовно та послідовно,але це не означає,що вони не мали людських слабкостей і не проводили весело вільний час-як я вже казав,Ваня був лідером місцевого осередку Партії Зелених!Окрім його зама Мишка Драгоценного до "осередку"входили Сашко Горський,Сашко Лісничий,а Андрюха "Стетхем"Ревякін та Андрюха Медведенко на надто розділяли "політичні погляди"своїх товаришів будучи консерваторами. АНДРІЙ "МЕДВІДЬ" МЕДВЕДЕНКО Іноді ,під кінець якогось періоду життя,приходить усвідомлення того,що з деякими людьми варто було більше спілкуватись ,а тепер уже запізно ,бо шляхи розходяться в різних напрямках.Цей випадок стався і в ситуації з Медвідьом:вже ближче до закінчення терміну моєї служби ми знайшли спільну мову,а на початках стосунки не надто складались.Справа в тому,що Андрій був в зоні впливу Вані Ганущака-вони обидва були призвані в один день в одному районному воєнкоматі того містечка де основними містоутворюючими підприємствами є два пенітенціарні заклади,в одному з яких ,Андрій свого часу і служив.Андрій був на посаді водія і йому підпорядковувся господарчій "газон" який стояв наче пам'ятник напроти кухні,бо особливо ніде задіяний не був.//Щоб ви розуміли це було в принципі звичайне явище коли якісь вантажівки стояди з завантаженими кузовами і нікуди не виїздили:наше МТЗ розвозило харчі "шишариком" Булави,а ЗІЛ сержанта Лавриненка та "газон" Медвідя стояли як склади.Іноді хлопці їх заводили,перевіряли.//Тут знову ж таки(на тлі конкуренції між сірим кардиналом та командиром взводу) виникала інтрига нібито Ваня хотів прилаштувати свого товариша на місце водія в медичному пункті замість Торчина,що не надто нас влаштовувало на той час.Чому не влаштовувало ?Тому,що на той час у нас не надто стосунки складались і я не хотів,аби Ваня намагався і мені погоду створювати в моїй службі,а він по-любому вбачав в цьому можливість втілення своїх тіньових схем-зуб даю! Розумієте,Андрій з тих людей,що за друзів горло перегризе і проблема полягала як раз в цьому,бо друзі цим користувались! Пам'ятаю не дуже приємні інценденти коли цей сірий кардинал Ваня намагався рулити розкладом караулів-ліз туда куди жодного права немає лізти з огляду на посаду і своє звання,але ліз!Виходить так,що в графіку був прописаний для військовослужбовців один час і пост,а він неофіційно намагався схиляти ,щоб виходили по-иншому-цей розклад з прізвищами затверджувався у командування,а він намагався щоб ми його порушували!Коли він бачив ,що нічого не виходить він навмисне драконив Медведя і натравлював на нас:той,маючи доволі запальну вдачу,з червоними очима немов бугай кидався у бій і висказував нам усе,що думає важаючи,що все це прапор створює якісь інтриги!Після цього приходив і просив в мене валідол. Тож ні про яке налогодження стосунків не було мови тривалий час.Вже весною наступного року Андрій почав замінювати водія на санітарці,а влітку взагалі пересів на постійно.Тоді він вже не був так підвласний впливу Івана Адамовича,бо хлопці мабуть втомились від всіх цих його афер та інтриг і хотілося тихо спокійно нести службу.Вже тоді Андрій більше товаришував з Мишком,який також дотримувався його поглядів на службу. Врешті я зрозумів,що насправді Медвідь був найкращою кандидатурою на місце водія санітарного транспорту. САШКО ГОРСЬКИЙ Я вже згадував цього чоловіка з дисидентським прізвищем раніше.Сашко міг би бути яскравим прикладои як армія руйнівнично впливає на людину,але варто згадати,що чоловік вже прийшов зі своїми згубними звичками та схильностями які всього навсього знайшли благодатний ґрунт для подальшого розвитку цих нахилів.Худорлявий,в окулярах на інтелігентному обличчі Сашко справляв перше враження правдивого інтелектуала і за великим рахунком він і був недурним чоловіком.Та варто було Сашку прийняти трохи веселячої рідини або розкурити трубку миру і інтелігентний доктор Джеккіл перетворювався на сумасбродного та неочікуваного містера Хайда!Як висловився сержант Лавриненко:"Він мене лякає в неадекватному стані:незнаєшь,що від нього чекати!"Про епізод з п'яним прибульцем і про раптово виявлені навички кунгфу я вже оповідав. НЕЩАСЛИВЕ КОХАННЯ ІВАНИЧА Був пізній непривітний вечір такої самої пізньої футуристичної осені.Командир взводу забезпечення Іванич вдягнений дрімав на своїй льожці звісивши довгі взуті ратиці на ґрунт.Його сон порушив якийсь звук,що пролунав з динаміку мобільного телефону.Прапорщик розплющив очі і передивившись повідомлення почав набирати номер своєї співмешканки та голосно лаятись після з'єднання: -Ти якого х@я дєньґі сняла бєз спросу?!-ревів розлючено у слухавку Іванич. На тому боці чулася хаотична спроба виправдатися. -Так!Атнісі карточку матєрі!-гаркнув в телефон прапор вислухавши ці ненадто переконливі спроби виправдатись.Натомісь почув у слухавці зустрічні звинувачення: -А мнє Свєтка(Іванича сусідка)розповідала,що ти її ї@ав тоді то і тоді то! Іванич же на ці звинувачення відповів таке: -Ї@ать я її не ї@ав,але атсасать она атсасьот!Ана будєт сасать,а ти будішь сматрєть!-постановив вирок командир взводу забезпечення. Тут потрібно трохи розповісти про с і м е й н е становище командира взводу забезпечення.Іванич,так само як і старшина Торчин ,полюбляв оповідати який він йо@ар та альфа-самець.Він полюбляв оповідати про свої буйні молоді роки зі статевими звершеннями та досягненнями,а також був поціновувачем дупно-клозетного гумору.З його слів,він був три рази офіційно одружений і два рази неофіційно,але тривалий час .З дітей в нього був один син("Во всяком случає,про другіх мнє нєізвесно!"зазначав Іванич).Наразі в нього була чергова пассія молодша за нього років на шість-молодуха!Він полюбляв час від часу похизуватися яка йому трапилася гарна та хазяновита с и н ь о о к а молодиця,але його щастя не було бесхмарним.Ще у вересні, знаходячись на першому місці,Іванича приголомшила звістку,що хтось пізнім вечором відгамселив подругу днів його суворих !Він відпросився у командування на кілька днів і поспішив додому розбиратися в ситуації. - П'яная баба -піз@є нє хазяйка!-зробив висновок Іванич в притаманному йому філософському стилі.Тож випливало те,що подруга прапорщика при всіх своїх позитивних рисах мала і одне суттєве слабке місце:могла запити втративши гальма з усіма можливими наслідками.Тому то так прапорщик і психанув коли зрозумів ,чого та гроші знімає з банкомату. В цій ситуації на допомогу командирові прийшов Діма Кір ,який за допомогою телефонного меню заблокував карточку Іванича,аби його синьоока красуня не мала засобів увійти у мертву петлю: -Бідний Іванич:мені аж шкода його стало,що так рознервувався!-висловив співчуття Діма,стосунки між якими добре іллюстрував анекдот про стару та молоду мавпу. /АНЕКДОТ ПРО СТАРУ І МОЛОДУ МАВПУ / -Значить так,-почина свою оповідь Іванич прикурюючи цигарку,-старий абізян ходить по стає і є@ьот всєх абізян по черзі!-Іванич руками імітує дії старої мавпи ,яка синхронно руками то наближає то віддаляє граєму мавпу,-О!!!О!!!О!!!-квокче прапор даючи зрозуміти як старій мавпі вже важко це робити,-Тут падбіґаєт маладой абізян і зі словамі:"Та шо ти возішься?!Сматрі как надо!"відштовхує старого і пристроївшись к абізянє-самкє починає бистрєнько і@ати-дрюк,дрюк,дрюк!-Іванич і ці дії намагається імітувати,-Патом старий абізян подходіт к слєдущей абізянє і апять начінаєт дрюкать важко дихаючи і крякаючи.Маладой абізян знов підбігає,відштовхує під приводом паказать как нада дрюкаєт і ету самку!-прапор намагається під час усієї своєї оповіді красномовно жестикулювати таким чином надаючи оповіді візуального наповнення.-Подходіт старий абізян к третєй самкє,маладой абізян только прістраіваєтся как:-Іванич імітує жестами як стара мавпа хопає молоду і крехкучі починає робити те саме,що робив до цього з самками,а потім робить жест наче перевертає "молодого абізяна" макитрою вниз та пикою до прутня і продовжуючи крехтіти робить ті самі рухи!/ ДІМА КІР Одже стосунки прапора та Діми Кіра нагадували стосунки старої та молодої мавпи.Діма був родом сусіднього з Більмаком містечком гірників,а контингент звідти,скажу я вам,спеціфічний.Не один він серед своїх земляків був самим припізженим,але один із самих "яскравих" представників це точно!Ще на полігоні він примудрився відмітитись:коли зайшла мова про майбутні стрільби,то хтось з хлопців вирішив поприкалуватись з цього телепня і сказав,що стріляти можна тільки за свій рахунок-один набій приблизно тридцять гривнів,скільки оплатишь стільки і стрілиш!Що ви думаєте?Цей артист погорілого театру підійшов до командира дивізіону і поцікавився кому гроші здавати! Спочатку він начебто відмовився їхати "в сектор" аргументуючи , це тим :"якби мама не знала,бабушка не знала,діваха не знала".Та все ж приїхав з Іваничем та усією кухнею,але краще б не приїздив! Як я вже оповідав,за деякий час кухарі припинили готувати і в їхні обов'язки тепер входило розраховувати та роздавати на батареї харчи,караул та побутові роботи. Як я вже казав,стосунки Діми та командира взводу нагадували стосунки старої та молодої мавпи з анекдоту:тільки він хотів кудись з'ї@аться і нічого не робити,як прапор тут же знаходив йому якесь "козирне" завдання.Зазвичай це виглядало так: -Надо ,навєрно,їсти приготувати,-замислиться Іванич,-Діма!Ану іді сюда!-і прапор знаходив йому якесь завдання як то брудну кастрюлю відчищати,чи то бульбу чистити.Зазвичай він давав завдання за завданням в режимі нон-стоп не даючи "молодому абізяну" розслабитись.Діма злився,нервував,його обличчям гуляв хижий вишкір:"У-у!Прапору піз@а!"з оптимізмом дививсяв майбутнє та всеж робив.Як я казав,другий молодий у взводі,Сашко Ольжич,був взагалі повним ледацюгою якого взагалі неможливо було примусити хоч щось робити.Та хоч Кіра і можна було змусити щось робити та проблем від нього теж вистачало! Хоч Діма і був бевзєм,але в той же час був хитровиї@аним та неврівноваженим!Неврівноваженість проявлялась коли він пробігшись по земляках приходив нализаний і починав клацати затвором автомату-хоч це непорозуміння раніше встигло три роки прослужити по контракуту(!) та судячи з усього складніше і небезпечніше пристроя ніж лопата йому в руки не давали!Тож потрапивши завдяки мобілізації знову в військо він нарешті отримав в руки цю іграшку-і це не могло не непокоїти оточуючих!Тобто нас. Згадується випадок коли Діма прийшов від землячків нормально так підпилий.Йому за деякий час потрібно було їдти в караул на БК в двох кроках від нас.В нас як раз гостював двометровий малюк Руслан який побачивши цього телепня в неадекватному стані скористався нагодою і витягнувши бойок з діминого автомату віддав сержантові Лавриненку, побоюючись,що це непорозуміння або випадково в когось вистреле,або ще сам застрелиться чи пораниться.Діма відсутність бойка таки помітив і з криками "Де мій барабан?!"влаштував істерику.Тоді він всіх дістав :в нього і Саня кружкою запускав,і Ваня знаходячись в філософському стані прибіг і ледь не удушив джерело неспокою -ледь відірвали,прибігав і Медвідь./Оповідали,що цей неблагонадійний персонаж встиг ще на полігоні влаштувати виставу-обіцяв вени порізати,а Андрій почав його приборкувати і трохи перестаравшись вирубив того!/Перед цим Діма встиг збігати привести земляків жаліючись,що його ображають:прийшов Гриша Літвінов,і ще кілька хлопців-усіх за іменами не знаю,пам'ятаю тільки ,що один з їхніх хлопців був кікбоксером.Поторгувавши обличчям кілька хвилин,розібравшись в ситуації,вони розвернулись та пішли додому.Діма ув'язався за ними.Як потім оповідали хлопці з ВУД які сиділи в караулі на складі БК повз які йшла делегація,цей телепень зумів дістати і земляків,що той коренастий хлопець-кікбоксер зацідив у нього з ноги,що винуватець свята аж присів на коліна.Вони розізлились на Кіра за те що опозорились через нього. Також Кір постійно жалівся,що ніхто крім нього вночі не підкидає в буржуйку дрова -я увесь тиждень прикидався серед ночі від холоду та розпалював пічку,а цей недоробок спокійнісенько пускав бульби!Потім він намагався звинуватити мене ,що я нічого не роблю! Як я казав,Діма Кір,хоч і був дебілом,але був і жуже хитровиї@аним:вже згодом ми дізнались,що перед тим як не приїхати з відпустки він встиг напозмчати грошей на 8й батареї і навіть підмутити у когось мобільний телефон!Вже потім,наводячи порядок в наметі ,ми вирішили перевірити,що знаходиться в речовому мішку цього ушльопка і змогли побачити речі які до цього зникли у хлопців:розкладний ніж,свічки то що!Отакий він був! ПРОДОВЖЕННЯ "ТОПТАННЯ ПО МУКАХ" Отже час ішов ,листя і далі жовтіло на деревах та опадало,особовий склад продовжував нести бойове чергування та по-тихеньку роскладатись.Для нас залишалось загадкою :що ж нас чекає далі? Десь у жовтні до нас приїздили представники 4 ГАДн:табором пронеслась чутка,що начебто вони мають приїхати на наше місце,а нас відправлять на "ротацію".Наші колеги призвались на пару тижнів пізніше і після нашого виїзду "в АТО"зайняли місце на Близнюках,а потім їх чогось загнали під Коларівку,що недалеко того міста де народився Олесь Будяк.Час йшов і випадала карта їхати на війну тож вони шукали варіанти куди їхати.Наше ж Слон FM нафантазувало,що ми поїдемо на їхнє місце.Потім пішла чутка( і здається більш правдива!)що наш дивізіон хочуть повністю зібрати в одному місці-в будівлі сільської школи!Це не могло не занепокоїти нашу громадскість з огляду на безпеку!Втім,так нікуди ми і не вишли.Вже потім,я чув,що це не було порожньою чуткою і Петриненко таки відстоював наш дивізіон ,аби з нього не зробили привабливу ціль для далекобійної артиллерії супротивника! Щоб ви розуміли,тієї пекельної непевної осіні ,звичним явищем було чути роботу важкої артиллерії-це було нормальним явищем,що супроводжувало нас постійно.Нам було звично і трохи ,навіть ,спокійно(!) чути залпи та приземлення снарядів ствольної артиллерії та черги з шістнадцяти залпів "урагану".Моторошно ставало коли все це стихало-невідомо чого чекати!Довше тижня затишшя я не пам'ятаю в той період.Коли ці звуки поновлювались то ставало трохи не затишно,а через якийсь час вже сприймаєшь як звичне явище:стріляють-отже і наші працюють! Тієї осені наші батареї ще не дуже активно працювали по ворогу і багато особового складу сиділо в тилу,як тіж самі гуляйпільці,що почували себе немов на якомусь пікніку.Тіж розрахунки які перебували на бойовому чергуванні в знаходились в набагато гірших умовах ніж ми.Як потім мені оповідав Віталік Чердаклієв,усю ту осінь штаб сектору немав правдивих відомостей де їхня батарея знаходиться -довіри не було!Варто згадати той обстріл наприкінці вересня:тодішньому СОБу 7ї батареї Стогнію зателефонували зі штабу з вимогою надати їхні координати-він їх надав.На кілька кілометрів вбік.За п'ятнадцять хвилин туди почав працювати ворожий "град".Ось так. Тієї осені нашим розрахункам ,що перебували на бойовому чергуванні було і справді несолодко.Вони неодноразово змінювали місця своєї дислокації поки не знайшли ближче до холодів місця для постійного перебування де можна було облаштувати більш-менш прийнятні умови перебування. Десь в середині жовтня табором пройшла чутка,що наші батареї,8ма та 9а ,у зв'язці з сумськими реактивщиками добряче попрасували ворога десь в напрямку Кальчика:наші з гармат зупинили колону техніки,а сумчаки добили своїми "ураганами".Розповідали ,ворожа техніка кілька днів горіла.Знову ж таки:оповідаю з чужих слів-сам нічого не бачив,а в новинах ніде не було жодних відомостей про цю масакру.Наші "фітільки"тоді їздили ледь не на вогневі позиції заправляти техніку і повернулись під враженням якщо можна так назвати їхній переляк.Не перелякаєшься тут і не обісрешься коли недалеко від тебе отруйні огірки в землю вгризаються,а ти щей на бензовозі їдеш! Я вам вже оповідав про той випадок ,що трапився в перші дні нашого перебування на Близнюках з Серьогой Кавуном.Одже він десь всередині жовтня опинився в нашому чарівному Аватарському лісі,який командири батарей чомусь важали за штрафбат.Серьога сором'язливо замовчував чого тут опинився.Незадовго перед цим табором пройшла чутка,що двоє наших барбосів з котроїсь з батарей встигли відмітитись в місті-вирішили захопити стриптиз клуб і об'явити його окремою народною стриптизною республікою!Згодом Серьога оповів як це сталося:одже поїхав він,його землячок Артем(ще молодий хлопець-років 25 не більше тоді було) в той стрипклуб, посиділи, погуділи та вже і пішли.Все б нормально було якби на вулиці до них не причепився якийсь патруль-хто це були вже вам не скажу точно:ВСП сумнівно,бо вони в ту неспокійну осінь робили вигляд,що нібито вимерли.Можливо то були бородаті представники того розпіареного батальону(вже,мабуть , на той час полку),які взяли під контроль місто і слідкували за порядком.Як би там не було,але Артем дуже близько взяв до серця їхню присутність і почав їх пі@арасити.Їм,звичайно ж,це ні х@я не сподобалось і вони захотіли вже заломати хулігана ,а то і всипати люлей.Але не всипали і не заломали ,бо Кавун увімкнувши усі свої дипломатичні здібності переконав їх не чіпати паралельно заспокоївши свого більш молодого товариша.Начебто все залагодив і тільки почали росходитись Артем знов почина бузить!Тут вже дипломатія не приносила користі і Кавуну довелося вести агрессивні перемовини за допомогою своїх ведмежих лап,але яким би Серьога здоровенним не був кількісна перевага була не на їхньому боці тож за якийсь час їх таки заломили.Не знаю як їх там передавали командиру батареї,але за деякий час вони опинились у лісі і здається Серьога там і Новий рік зустрів. Також в 8й батареї на початку служив ще один цікавий персонаж-козак Володя!Він прийшов в військо з козацьким чубом та вусами,а сам був десантник.Встиг відмітись тим,що почав на прийомку металобрухту ледь не снаряди носити здавати,напозичався грошей і врешті-решт закосив на госпіталь і вже не повернувся.Я його особисто відвозив:перед цим він дні три мабуть ходив зайо@ував жаліючись на погане самопочуття,але ні високого тиску ні високої температури у нього не було.Все ж повіз його в госпіталь де вже його чекала матінка.Його таки поклали в госпіталь аби розібратись в ситуації.Щоб ви розуміли,перед тим як класти в стаціонар завжди попереджають хворого щоб нічого протизаконного з собов не віз-набої,гранати ,штик-ніж.Так от,цей телепень повернув мені десантний спальник в який засунув не менше п'яти згортків з набоями які він мав намір забрати !Він так і не вернувся до нас,цей козак Володя,залишився в частині,а його розбитна матінка ще зробила йому третю групу інвалідності!Хлопці оповідали,що він напозичався грошей,а коли ті організовано почали від нього вимагати повернути борги набрав на телефоні матір і совав товаришам мобілку щоб із нею спілкувались з цього приводу!Це чоловіку сорок років було.Також оповідали,що сидячи в тому таки стрипклубі розмахував гранатою на пальці!Отакі блазні у нас траплялись. Одже сидів Серьога в наметі з Вовою Різником,Сашком Гіщуком та якийсь час з ними були Бойчуки,отець і син.Взводним у них був мій земляк і сусід Петрович-на той час лейтенант чи старший лейтенант.Вова Різник був також колоритним персонажем-маючи доволі цікаву маньякувату зовнішність та схильність до алкоголізму мав також звання старшого сержанта і спочатку був призначений на посаду командира гармати.В ссилці ж він опинився після того обстрілу кінця вересня місяця(здається) звинувативши командира батареї Мальборо(на той час ще доволі зеленого та вже зарозумілого шмаркача)в зраді і збирався на повному сер'йозі його пристрелити!Пам'ятаю як ми з Ігорем Івановичем розпитували його про це:"А шо,Вова,кажуть ти хотів вашому Мальборові піз@и вломити?"-"Ні.-відповів Різник,-Застрелити."Одже після цього Вова просидів усю осінь у лісі,а поїхав на берлогу вже взимку коли людей стало менше,а роботи більше. Щож стосується мого сусіда Петровича,то це вже в тому лісі виявилося,що він мешкає у сусідній багатоповерхівці ./Якщо бути точним то в сусідній з батьківською квартирою багатоповерхівкою,бо тут я постійно не мешкаю багато років /.Це такий знаєте доволі інтелігентний ,доволі начитаний та ерудований чоловік,що прийшов в військо по переконаннях,а не за якоюсь там можливою вигодою.Так як він був людина інтелігентна то не дивно,що також був не дуже пристосований до побутових складнощів та незручностей.Нелегко йому було вправлятися і з особовим складом,особливо коли в тебе особовий склад як то Кавун,Різник,старий Бойчук.Важко йому було справлятись з цими сумасбродними барбосами.Тим не менш,Петрович чесно тягнув лямку і показав себе в бойових умовах як добрий артиллерист. МОЯ МЕДИЧНА ПРАКТИКА Одже Віталіна звалила,я лишився,Ігор Іванович травмував коліно,Торчин п'яний водив санітарну автівку.Їздити доводилось ледь не щодня.З чим возив?По-первах,ще коли Віталійович був,особовий склад активно страждав на гострий ентероколіт,згодом пішли респираторні захворювання, загострення хронічних бронхітів,тонзиллітів то що.Були і косарі як вишчезгаданий козак Володя.Були і контужені яких після того обстрілу ще місяць вилавлювали та відвозили.Сашко Аксентьєв,доречі,таки повернувся в батарею після лікарняного.Инші ж хлопці зазвичай не поверталися.Всіх вже і не згадаю по прізвищах.Молодий пенсіонер Гриша Плющ після обстрілу поїхав в госпіталь з травмованим коліном,а потім повернувся.Инший дядько з їхньої ж ,7ї батареї,після обстрілу ходив боком,бо нормально пересуватись не давала можливості травмована спина.Він поїхав лікуватися і не повернувся,а потім приїздив з інтендантами в якості водія.Хлопці оповідали,що він дуже тоді перелякався тому і відмовився повертатись,але з иншого боку:він мав власну СТО і доволі активно допомагав частині ремонтувати техніку. Пам'ятаєте того чоловіка,земляка Серьоги Жанжака,що з криками "Уб'ю,на х@й,"тягав по дорозі крадія?Квітковський.Так от,він також тоді постраждав під час того обстрілу і за деякий час був вивезений в госпіталь.Вивозив ще Віталійович здається.В нього була травмована нога та виявлена контузія.Наскільки знаю,його потім взагалі списали. Як я вже казав,не дуже засуджую тих,хто відмовився їхати назад в дивізіон,бо часи були непевні і одного обстрілу було достатньо замислитись над доцільністю свого перебування.Я ж займався діяльністю иншого штибу тож не був на місці хлопців і не факт,що сам би в штани ненахезав і потім не відмовився повертатися. КОСАРІ Про "козака Володю" я вже оповідав,а зари розповім про Гєну Єврея.Як я мабуть вже оповідав,це був кумпель Євгена Бабанівського,який на полігоні розповідав,що він ледь не Рембо,а після 5го вересня волав "Та на х@й такая вайна нужна!".Тож учуявши своїм юдейським задом,що ніхто на зиму наш дивізіон не збирається в теплі краї виводити вирішив самотужки шукати ці теплі краї.Тож і прибіг до мене жалітися на хворий шлунок-не пам'ятаю на що він жалівся:чи хронічний гастріт чи на хронічну виразку.З ним прийшов ще і Вова Барток,також з їхньої батареї.Гєна мабуть добре жалівся на здоров'я,бо його госпіталізували,а от Вову ні.Ми поїхали назад через Більмак.Вова мене вмовив прикрити його сказавши,що він госпіталізований ,а сам згоняє на кілька днів додому.Я не сильно хотів когось відпускати(не хотів робити прецендент!),але клята слабкохарактерність знов мене підставила і я відпустив Бартока-з тривожним серцем,але відпустив.Вован обіцяв мені виставити пляшку коньяку,але це слабкий мотиватор при можливих наслідках.З тривожним серцем я приїхав в росташування ,а за деякий час мені зателефонував Гєна!Він повідомив,що йому телефонували з медпункту нашої частини та записували його данні та запитали про його товариша!Гєна знайшов як відмазатись,сказав що прізвища того хлопця не знає і він десь вийшов!Я одразу зателефонував Бартоку дізнатися чи не встиг він кудись втрапити?Він ніде не встиг втрапити і спокійнісенько дістався домів.Потім,мабуть в цей же день передзванював та повідомив,що таки і йому дзвонили з медпункту!Вова вже був дорослий дядько і знайшов,що відповісти аби підтвердити свою легенду перебування в 61 ВМГ. Свою "корупціну схему" я випробував на своєму землячку Сашку Гіщуку :Більмак знаходиться за 80 км від нашого міста і знаючи росклад автобусів можна було доволі оперативно дістатися домів.Сашко на більш короткий термін злиняв і він був взагалі першим,бо йому я пішов на зустріч як землячку наказавши нікому не оповідати про цю оборудку. Сашко то я думаю мовчав,але в мене була знахідка для розвідника Торчин!Пам'ятаю як від'їзжаючи від госпіталю він роспатякував своїм довгим язиком:"Та от -відпускаєм потіхоньку хлопців,щоб додому по очірєді з'їздили!"Ну це пиз@ець!Мало того,що п'яний постійно за кермом він ще і розповідає кожному зустрічному те що не треба,бо він же за це не відповідав!Виходило ,що він тупо мене підставляв!Підставляв на кожному кроці. За ті кілька днів ,що хлопці були в самоході я увесь іздьоргався боючись,що хтось кудись влізе і потім почнеться розслідуванням чого так склалось.Але обійшлося:завдяки всебічному бардаку,що тоді коївся все обійшлося нормально!Але я припинив на корню такі акції.Щоб ви розуміли,це все пройшло непомітно завдяки тому,що медпункт бригади жив своїм окремим життям і не надто цікавився справами в дивізіонах:жодних дзвінків на протязі пів-року я від них не отримував,ніхто мені не повідомив,що потрібно усі відомості про госпіталізованих передавати в частину.Якби мені це пояснили одразу хіба я б не передавав?Мені ж ніхто нічого не пояснював і тому коївся такий бардак і вони самі потім когось обздвонювали!Це при тому,що мій телефон був у Вікторовни яка за великим рахунком там і керувала. Тим не менш ніхто не намагався налагодити нормальну співпрацю і я був самому собі предоставлений.Як я вже казав,начмед сектору М проявив турботу про наш підрозділ самотужки вийшовши на нас та презентувавши нам медичний "соболь".Вже не було Віталіни як я заїздив до нього на штаб підписувати документи про передачу в підрозділ автівки.Це згодом стане ще одним приводом для мого головного болю. Автівку то нам дали,але як я вже казав вона потребувала ремонту.Торчин займався демогогією на цю тему,але насправді нічого робити не збирався.Щоб ви розуміли ,в той час справність автівки була в більшості випадків особистою проблемою водія.Тож вдавалися до допомоги волонтерів,допомоги друзів,трудових колективів де вони працювали то що.Звичною справою було злиття пального яке тоді ніхто не рахував,а за виручені кошти можна було придбати якусь запчастину,якісь інструменти.Торчин же усі гроші спускав на пиятику або і додому надсилав,а в автівку фактично нічого не вкладав!Тож з кожним днем технічний стан медичного транспорту бажав кращого.Звичайно,що ми заїздили час від часу на пригодоване нашим дивізіоном СТО в Нікольському щоб залагодити якісь дрібниці ,але сер'йозні неполадки лишались не вирішеними. Якось так заїхавши після виїзду на СТО ми зустріли там нашого замполіта Рому якому також щось потрібно було лагодити на його "сузукі".Під час розмови Торчин проявив усі можливості свого довгого язика без кісток,ляпнувши: -От я бензин злив-і ключи собі купив!-з розумним виглядом зморозив Вован замполіту. ЩЕ РАЗ:ТОРЧИН ЗАМПОЛІТУ СКАЗАВ ,ЩО ЗЛИВАЄ ПАЛЬНЕ! Рома,судячи з вигляду,сам о@уїв від такої безпосередності,але нічого не сказав.Сказав Петриненко :наступного ранку, їдучи нам на зустріч дав сигнал Торчину щоб пригальмував і визирнувши з вікна шепнув пару лагідних слів:"Ще раз таке вголос ляпнешь -будешь відшкодовувати усе злите пальне!"Я цих слів не розчув,але зауважив як Вован зблід."Це Рома мене заложив!"потім казав. "Рома заложив!"-нема чого пиз@іти,що не слід і кому не слід!І хоч потім Торчин підійшов поговорив з командиром,який заявив,що все розуміє,але не слід забувати - з ним в наметі живе представник служби безпеки який в разі чого може хід справі дати,але це трохи спустило на землю нашого гореводія! В цій ситуації замполіт правильно все зробив повідомивши,що деякі водії мають занадто довгі язики,а командир вставив в свою чергу отверезвляючу пиз@юлину,яка хоч таковою була,але несла добро для адресата. АРМІЙСЬКЕ ДОЗВІЛЛЯ Не те щоб ми багато часу витрачали на виконання наших посадових обов'язків-як не крути це була служба на якій знаходишься цілодобово.Ми могли і вдень повалятися на льожках,при бажання поспати,а пізно ввечері нам могли когось хворого привезти з берлоги і нам доводилось їхати в госпіталь на ніч глядя. Ігор Іванович до того як потрапив на лікарняний встир придбати радіоприймач який постійно грав в "кухонному" наметі.Коли Іванич сидів там то ловив "Шансон"аби послухати шаромижні пісні про життя,коли ми були з сержантом Лавриненком то налаштовували на "Radio Rocks".Також ми взяли за звичку слухати до обіднього часу "Ера FM" і от в цьому місці я вперше стикнувся з інформаційною небезпекою.Справа в тому,що ця радіостанція позіціонувалась на перший погляд як державницької , патріотичної спрямованості з відповідним контентом,Але:за деякий час ми зауважили ,що під маскою патріотизму ведучі цього каналу вкладають слухачам якесь зерно сумніву та якоїсь зневіри,що не могло не дратувати.Також не можна було не зауважити як активно туди запрошували того депутата,що намагався наслідувати поведінкою Жиріка і про якого ходила недобра содомітська слава!/Пам'ятаю як на початку "узкой" весни колоборанти лякались від однієї думки про те,що цей персонаж приїде на чолі каральних загонів "Правого сектору"і буде дрючити полонених сепарів в дупу!/Тож ми за якийсь час втратили інтерес прослуховувати ці постановачні радіопередачі задовольняючись новинами та музичними хвилями. Про улюблене дозвілля деяких наших старших товаришів я вже оповідав раніше,ми ж намагалися не надто слідувати їхньому прикладу.Це саме в війську я привчився попивати тризірковий "Болград" закусюючи шматочком шоколоду .Це Мишко Драгоценний якось ввечері простягнув мені пляшку коньяку (який стане моїм улюбленим на наступні роки)з плиткою шоколоду:"Пригощайся!"Я пригубив прям з горла та відломивши шматок шоколаду поклав собі в рот та сидів смакував.За деякий час повторив.Саме Мишко показав мені тоді приклад як можна спокійно,культурно розслабитись.Нашим "кіборгам"Мишко не пропонував переводити напій:"Вони ж і не поймуть що це!" ГЕРОЇ ТА ХЕРОЇ Я вже згадував такого собі Миколу Животенка-доволі хитродупого та непорядного дядечка з Гуляйполя .Вперше ми відвезли його в госпіталь ще у вересні.Я думав,що вже ми його не побачим-я помилився!За деякий час він повернувся.Вже з лісу я пам'ятаю повіз банду в госпіталь і він з нами поїхав жаліючись на хворе горло.Насправді ж він хотів,щоб його відпустили додому.Я відпускати нікуди його не збирався,та він до мене і не звертався з цього приводу.З ним стався тоді повчальний та показовий випадок:його зібрались класти в стаціонар,а він почав ревіти:"Та лучше випішить лікарняний та відпустіть додому!"Йому пояснюють,що так не роблять в госпіталі.Животенко продовжує своє вести-навколо нього вже зібрався цілий консиліум і доводить,що не буде так як йому заманеться!Потім один з лікарів мені сказав:"Як би він не почав одразу від нас так вимагати,щоб відпустили додому ми моглиб щось придумати,а так тільки госпіталізація!" З нами тоді їздив до стоматолога,один його земляк з Гуляйпільщини,директор школи на псевдо Батя,який мені шепнув:"Олесь,та він навмисне ввечері вилізши з лазні роздягнений по вулиці лазив аби захворіти!"Гуляйпільці до цього часу вже обладнали собі щось на кшталт парилки. Миколу Животенка госпіталізували і нікуди не відпустили,а за кілька днів він був виписаний за власним бажанням.Потім його все ж таки Петриненко відпустив на кілька діб додому,бо мабуть дої@ав. // Микола Григорович остаточно зникне з дивізіону перед новим роком-я ж його і вивіз знов в госпіталь звідки переведуть в наш гарнізонний .Йому вдастся вибити собі группу і злиняти на пенсію по здоров'ю.Згодом він приподноситиме себе як нів'є@енний ветеран започаткувавши в Гуляйполі спілку.Хлопці ж з батареї потім розповідатимуть про всі його вчинки,як то вибити у волонтерів начебто на свій розрахунок камуфляж і броніки,а сам загоне це на ринку!Навіть коли їхав на госпіталізацію він примудрився з собов забрати різні там волонтерські крупи,макарони,чаї.Тоді з ним їхав в госпіталь на власній "таврії"Андрюха,колишній дільничий.Отакі серед на траплялися пі@араси!// БУЛАВА Сашко Булава до того часу встиг остаточно загнати свого "шишарика".Пам'ятаю як ввечері сидів на кухні,а квакнувший Іванич намагався мені розповідати про метафізику,езотеріку та єднання з природою.На моє щастя зайшов заклопотаний Булава своєю появою рятуючи мої вуха від ґвалтування.Він був заклопотан та стурбован технічним станом своєї вантажівки тож мав їхати на днях додому попередньо лишивши "шишарик" у якогось механіка,що на волонтерських засадах допомогав воєнним лагодити техніку.Також був стурбований і власною безпекою,бо хто ж його відпустить зі зброєю додому,до того ж якщо випадало лишивши автівку їхати в своє село сільським автобусом! -Ой!Та мені ж там до Донецька всього-нічого!-хвилювався Булава натякаючи на небезпеку того,що фронт до його села наблизиться. -А я би не разрішил!-одразу відкинув усі доводи про потребу їхати з автоматом Іванич. З'їздив Булава додому,заїздив до того механіка,але по приїзди "шишарик" вже стояв замість пам'ятника.//Вже взимку Іванич візьметься довести до ладу авто:організує сержанта Лавриненка та Андрюху Ревякіна прям в лісі лагодити двигун.Та все врешті вийде на марне.Толік же,Борщовик,одразу казав,що нічого в них не вийде,бо балакав з тим механіком і той розповів як Булава приїхав до нього на тріснувшому ,червоному від температури радіаторі.Командирам же цього він по поверненні не розповів увімкнувши мороз.//Булава ж продовжував ночувати окремо від усіх зробивши собі якийсь навіс та поклавши на ґрунт якийсь матрас.Насправді це була хитра тактика:він не хотів світитись як він богує,як п'є хороші коньячки куплені за злите пальне,також не хтів приймати участь в вирішенні побутових питань-заготівля дров,також чергування в караулі.Втім,коло навколо нього звужувалось:вантажівку він не беріг і тому вона вийшла з ладу-клепки і бажання полагодити не було,а нову ніхто не збирався давати,тож припинив виїзжати з табору;командири були вже ситі його вибриками і поведінкою наче він сам ледь генерал і почали проводити з ним роз'яснювальні роботи-ми всі о@уїли коли прийшовши зі штабу схопився за мішок з старим хлібом і разом з нами вантажив машину("Оце піз@ів получив від командира!"констатував Іванич).Тож велося йому вже несолодко-виїздити він перестав /і отримувати ліві гроші/,на вулиці ставало все зимніше спати по ночах. Врешті його земляки прийшли та забрали до себе в намет на 8му батарею.Там він і добув до кінця час свого перебування в нашому дивізіоні,ближче до зими разом з відпускниками здимів назавжди.Подальша його доля склалася сумно. Як я вже казав в той футуристичний жовтень ми ще точно не знали чого нам чекати:чи виведуть нас куди-небудь в "теплі краї",чи переведуть в які будівлі ,чи лишимось зимувати?Я з одного боку не хотів кудись їхати,а з иншого боку в глибині душі і хотілось щоб нас вивели "на ротацію"-лісове життя позбавлене елементарних зручностей в холодну пору року не дуже надихає на оптимізм!Як я оповідав,живучи з ВМТЗ я був позбавлений будь-яких примітивних зручностей які можна самому облаштувати!Тодішнє наше осіннє життя нагадувало казку про рукавичку-понабивались і алкоголіки,і растамани,і крадії .Не можу себе конкретно віднести до якогось певного класу,хоч і сам не святий.Ми цілими днями катались з тим Торчином в госпіталь і з госпіталя,тож невдавалось потрапити а ні на стрільби які почали влаштовувати в закинутому кар'єрі росташованому поруч ,ні на виїзну армійську лазню яка час од часу приїздила і по осінній погоді можна було хоча б швиденько помитись.Щоб ви розуміли:я не мився нормально десь з середини жовтня(поки температура повітря дозволяла)до самого мого приїзду у відпустку на початку зими.Пам'ятаю як напередодні від'їзду у відпустку до нас ввечері приїхала та лазня і я мужньо взявши необхідні речі рушив до 8ї батареї де вони зупинились.На вулиці стояв моцненький такий мороз і гофри крізь які подається вода замерзли з нею усередені:хлопці і балдою(балдою на Донбасі називають кувалду,здоровенний молот-О.Б.) їх х@ярили,і паяльною лампою вже під кінець намагались розігріти кригу,але марно.В той вечір мороз зіграв на мою користь не давши мені можливість помитись -не уявляю чим би це для мене закінчилось!Наврядше чимсь добрим. Одже потрібно торкнутись трохи огидних та неприємних тем:як доводилось слідкувати за особистою гігієною?А так:йдеш з лопатою справляти природні потреби в ліс,береш з собов вологі серветки і справивши потреби швиденько обробляєшь дупу і все инше!Також іноді брав марлеві тампони які змочував хлоргексидином і робив те саме!Іноді знімав білизну і міняв шкарпетки також обробляючи ноги вологими серветками.Вибачте за ці доволі гидкі подробиці,але слів з пісні не викинешь-не думайте,що ми на суцільному пікніку перебували в тому лісі! Але повернемось в осінь 14го року. ПОЧАТОК ВІДПУСКНОЇ КАМПАНІЇ Десь під кінець жовтня табором пронеслась звістка,що будуть усіх відправляти в відпустку на десять днів без урахування в ці дні дороги.Тож не дивно,що ця звістка справила не аби який фурор на особовий склад. Ігор Іванович до цього часу вже виписався з госпіталю-він не захотів оперуватись в тому колишньому піонерському таборі і пройшовши ВЛК(Військова Лікарська Коміссія-О.Б.)отримав лікарняний на 30 діб і відправився в частину разом з відпускниками аби це діло оформити.Я із самого початку не розкатував губу на те щоб їхати в перших партіях у відпустку,а вирішив в останню їхати.Тож в першу партію відправився Ігор на лікарняний.Торчин мав їхати переді мною-я вже точно і не згадаю :здається спочатку мова велась про три партії,але вже ближче до зими мова зайшла про чотири і як раз нею я і відправився мабуть,бо вже їхав в лютий мороз на початку грудня. Я особливо не можу пригадати як відпустки відобразились на моїх обов'язках-пам'ятаю,що навантаження таки стало менше . Мене затримувало в таборі те,що ні на кого було лишити свої обов'язки-марно непокоївся як згодом зрозумів.Також гостро стояло питання про ремонт санітарного транспорту-Торчин чесав язиком про цей ремонт,але реальних кроків ніяких не робив.Він починав балакати про те,що вдома (у нього в селі)в цьому питанні допоможе місцевий фермер.Він хотів,щоб я побалакав з командиром на рахунок того,щоб відпустили додому його на автівці днів на п'ять-такі дії в той час не були чимось неприпустимим,але Петриненко почувши про ці п'ять днів не погодився.Правильно і зробив.Швидше за все та афера закінчилась так само як ремонт "шишарика"Булави,а я б ще крайнім лишився-будуть і такі епізоди в моїй біографії! Ігор Іванович відправився на лікарняний,а ми всі лишились.Ми так само топили армійську чавунну буржуйку біля якої потрібно було чергувати усю ніч аби не затухла,а вугілля у нас не було,тож спати не було комфортно. ОСІННІ БУДНІ Ще на початку листопаду в табір з "великої землі" привозили останні намети для особового складу.Як я вже казав ,хлопцям з батарей доводилось терпіти набагато гірші умови ніж нам,тиловим щурам.Тому не дивно,що хтось не витримував. Тож десь у листопаді привезли з берлоги хлопця з поїхавшим дахом!Його привіз сам Мальборо(командир 8ї батареї-ще той екземпляр!)в супроводі наших десантників-артиллеристів,Жеки Макєєва та Андрюхі Гнатенка.Це було близько середини дня.З нами поїхав замполіт -забавно було спостерігати як він вирядився в бронижилет,причепив свій автомат з великим глушаком,а їхали ми майже за сто километрів від фронту!Ну то ладно.Я їхав з хлопцями,бо спереду усілись Рома з Мальборо .По дорозі я спостерігав як цей хлопець розмовляв з вимкненою мобілкою уявляючи,що дзвонить матері.Андрюха ж з Жекою сиділи бородаті з трохи здичавілими очима-важкі умови останніх місяців відкладали відбиток.Госпіталь до цього часу вже переїхів з лісництва на територію ЦРЛ-якраз напроти автостанції та поруч мінімаркетом "Океан".Відпадала потреба робити зайві десять километрів за теперішній Більмак.Хлопця швидко прийняли та госпіталізували.Так він вже і не повернувся до служби і начебто був згодом списаний по психічному захворюванню.Зверніть увагу,що цей боєць був добре підготовлений до мобілізації ,бо пройшов нормальну строкову службу у розвідці,вмів стріляти з усього стрілкового озброєння,але в нього виявилося слабке місце яке обов'язково порветься!Взагалі у мене склалося враження,що такі найбільш войовничі на перший погляд персонажі першими і ломаються-навіть не в тім справа,що хтось виявляється фуфлом,а так складається,що служба не задається,здоров'я швидко підводить.Хтось звичайно і фальшивкою виявляється( як,наприклад Гєна Єврей та Коля-десантник),але аналізуючи "військові кар'єри"того самого Жені Бабанівського чи Сергія Морпіха помічаєшь,що іноді у таких хлопців щось з самого початку не складається. Це те що стосується таких начебто міцних та підготовлених хлопців,а що ж казати про не підготовлених?Про мене наприклад?Ну що сказати?Власне я і почав писати свої спомини про себе ,а не про когось тож прийшов мабуть час розповісти про себе! ТРОХИ ПРО МЕНЕ Ну що сказати?-Сказати ,що мій психологічний стан був пригніченим це не сказати нічого!Як вам мабуть стало зрозумілим з вишче розказаного легко мені не було!Я йшов у військо незаангажованим стосовно служби-я йшов воювати ,а не строкову службу служити!Як вже казав,я добре розумів в якому стані знаходиться армія,але про саму армію мав уявлення лише з москвинського серіалу "Солдати"і ще перед призовом встиг прослухати авдіоверсію книги Кузьми"Я,Паштет і армія".Я,в принципі,нічого доброго не очікував,але дійсність з якою стикнувся зовсім була ні на що не схожою-не те щоб виявилось гірше чи краще ніж очікував,а просто інакше .Спочатку,мене трохи курвило спостерігати за всіма цими нашими п'яничками, растаманами або просто дебілами ;я не міг зрозуміти чому командування нічого не робить з дисципліною-дійсність зовсім була несхожою з оповідями про Визвольні змагання старшин армії УНР з якими я встиг ознайомитись ще до війни ,живучи в епіцентрі усього теперішнього колобораціонізму.Я замислився:може насправді наш рівень, наша боєздатність є доволі задовільною,а усі недоліки та шероховатості згодом усунуть історики?Що ж стосується усіх цих наших халамидників то вибачте-зріз суспільства!Зріз нашого йо@аного хворого на жлобізм суспільства-прийшли ті хто прийшов,а окремо нікого в інкубаторі не вирощували і для цієї міссії не готували! Я це починав розуміти,але всі ці фактори нашого тодішнього існування дуже погано впливали на мій моральний стан-ці наші алкоголіки,які створювали дуже погану атмосферу в нашому наметі;Торчин ,який мене постійно підставляв .Я дуже переживав і за свій медичний рівень і за неможливість вирішити якісь організаційні питання.У мене під льожкою лежав захований автомат Віталійовича,а в компрессійний мішок с під спальника був захований його пістолет з набоями-я кожен раз по приїзді перевіряв їх наявність./В машині я не хотів їх теж лишати :Торчин засліплений жадібністю вже хотів пристати на пропозицію того ж таки Животенка і продати наш цинк з набоями до автомату!ВІН ЖЕ НІ ЗА ЩО НЕ ВІДПОВІДАВ!/Гранати ж медичного пункту зникли в невідомому напрямку-одну Віталіна презентував(!)травматологші з 61го госпіталю(без запалу звичайно!),одну гранату Торчин віддав не питаючи своєму земляку-міліціянту,що стояв на в'їзді в нашу область.Инші гранати тупо "зникли"в наметі!Я майже до кінця служби не знав ,що мені робити з цими недостачами-думав і сяду за них!Всі ці фактори дуже мене нервували-я дуже погано спав,я був морально виснажений,я не знав як мені діяти.Я прокидався серед ночі і не міг заснути кілька годин,тож сидів і читав книжки на планшеті.Мабуть цим я остаточно і добив свої і без того короткозорі очі. Не буду лукавити:мене дуже курвило це оточення,ці обмежені жадібні селюки,які насправді ніякого пороху не нюхали,а поводили себе так наче їм увесь світ винен!Були думки і відмовитись від перебування "в АТО",але я тримався як міг хоч це і було складно! ТИХЕ ЖИТТЯ Зима наближалася і наближався час коли наші "товариші" відправляться у відпустку,а я,Мишко Драгоценний та сержант Лавриненко відпочинемо нарешті від мерви ,що деякі персонажі робили.Одже замість Торчина за водія лишався Лавриненко-я,звісно,був налаштований,аби його так лишити,але щоб це начебто не від мене йшло.Напередодні ввечері Торчин разом з Іваничем по звичці надудлились і перший дійшов такого стану який другий називав "нєдопєрєпіл"-тобто ледь язиком ворочоє,на ногах погано тримається,але намагається вилізти на трибуну та возити гівно!Об'єктом гівновозіння з боку Торчина був Діма Кір:"Готуйся,Діма!Зари прийдуть хлопці з восьмої батареї-будуть тебе чмирить!"І в цьому репертуарі якийсь час.Діму навіть шкода було не дивлячись на усі його гріхи.Не витримав Сашко Дяченко:"Рєбята!Давайтє жить дружно!"Якщо Сашко не витримав то це могло закінчитись погано,але той тримав себе в руках.З горем навпіл усі позасинали. // Насправді,у Торчина швидше за все були причини наїхати на Кіра-згодом вже нам стало відомо,що він на 8й батареї встиг напозичатись грошей та навіть підмутити в когось мобільний телефон!// Ранок почався з того,що Іванич прокинувшись раніше за Торчина встиг поправити здоров'я і вже був наче роспакований контрацептив-готовий до використання!Торчин же,проспавшись був схожим на свіжий малосольний огірок і бадьорому настрої збирався їхати у відпустку. Ми,ті хто лишались,з нетерпінням чекали коли вже всі відпускники відправляться в рідні краї і в нашому наметі почнуть янголи літати!Але ледь не трапилось непоправне:п'яний як чіп Іванич вискочив з баулом і в кітелі з намету,але напівдорозі повернувся зрозумівши,що забув вдягнути бушлат!Це був кінець листопаду і зранку був маленький морозець.Ми з Мишком сиділи на вулиці і балакали коли прапор заліз в намет вдягнути свій бушлат.Пройшло вже десь п'ять хвилин ,а він там продовжував сидіти. "Шо він там робить?"занепокоївся Мишко і нирнув у намет.За якусь хвилину можна було бачити як Драгоценний ледь не підсрачниками виштовхує командира взводу у відпустку! "Заходжу,а він сидить і каже:"Та навєрноє я уже нікуда нє поєду!""впоравшись з п'яним відпускником розповідав Мишко. Ага!Ще чого не вистачало!!!Думав НАМ відпустку зіпсувати?! І БОЖА БЛАГОДАТЬ ЗІШЛА НА ГРУЗІЮ.... Звісно,що морально-психологічний стан нашого скороченого колективу помітно покращився!Їдучі у відпустку,Сашко Дяченко запропонував мені перебратися на його ліжко,що стояло ближче до буржуйки на що я залюбки пристав.Як я казав,справа була до зими і вночі було доволі прохолодно.В першу ніч я все одно замерз як собака,бо на вулиці дув сильний вітер і маленька буржуйка не зовсім не справлялася з обігрівом нашого намету.Ноги до самого ранку не міг відігріти.Але наступної ночі я вже пересувався по намету в самих трусах,бо вдягненим було вже немождиво там знаходитись.А сталось от що. Наступного дня після від'їзду наших товаришів на МТЗ прийшли наші лісові брати отримувати харчі на наступні десять діб.До нас завітали хдопці з 7ї батареї,які отримавши положене чекали жоки хтось з їхніх водіїв за ними приїде і розповіли,що в них є сер'йозні моцні буржуйки і вони можуть нам одну презентувати.Один з їхніх хлопців працював на "Запоріжсталі",яка вирішила проявити турботу про співробітника і доправила в підрозділ сім здоровенних грубок зварених з металу не менше 2 мм,з великими дверцями куди можна було закладати дрова доволі солідних розмірів,а також кілька бездонних діжок з вирізами аби грілись на постах.Тож учуявши користь ми пристали на їхню пропозицію відвезти їхні харчі до них "на хутір" і отримати таку диво-буржуйку!Аде не тут то було:доїхали ми рівно до місцевої "АЗС"де ошивався в цей час Петриненко: - А як це ви зібрались виїзжати з території табору без дозволу?! Я йому оповів про вигідну пропозицію,що ми отримали від сьомої батареї. -Так у нас он на ВУД стоїть,забирайте!-відвів мене показав,-У нас в намет не вийшло поставити.-Перед цим він вирішив питання з доставкою продуктів сьомій батареї. Поки сержант Лавриненко побіг погукати Мишка вантажити біля мене немов гриби виросли замполіт з Миколаїчем-особістом які і допомогли мені закинути грубку в автівку. Тож в той день ми поміняли буржуйку в наметі,напіляли та нарубали дров потрібних розмірів і вже тієї ночі в нашому пристаніщі був Ташкент. Одже життя налагоджувалось:атмосфера в наметі була доволі комфортною;їсти ми ходили на МРС/я вже казав,що у них цей процесс був сер'йозно організований/;виїздів майже не було. Хворі немов крізь землю провалились:за ті десять днів ми,здається,ні разу в бік Більмака не їздили.Єдине,що дошкуляло це те ,що сержант Лавриненко під вечір стабільно почав перебувати в не надто тверезому стані,а виїзд міг відбутися будь коли.Здається це тоді я замість нього ходив ввечері в караул на БК-як я казав в мене почались проблеми зі сном,а після того як постоїшь на морозі починаєшь непогано засинать.З иншого боку Віталік почав і зловживати,бо повертався після відвідин підземного генделика з барменом Миколаїчем,в усе більш не робочому стані.Прийшовши в намет він хоч і погано тримався на ногах,але цілеспрямовано ліз до буржуйки роблячи спроби підкинути в пекло дров ще і ще.Отак і зародилась легенда про Пекельного Опалювача! З новим радіатором я знов почав спати на своєму місці,бо поблизу буржуйки тепер неможливо було знаходитись.Закидати дрова можна було не частіше ніж раз у півтори,а то і дві години. Метал пічки добряче раскалявся і навіть якщо дрова всередені вже повністю перегоріли,а попіл осипався варто було лише закинути оберемок дрів як за п'ять хвилин можна було чути як полум'я спалахує всередині з шаленою силою.Тож зимаинам було тепер не така вже і страшна. Саме в цей період здається жодного вечора ми не зустріли,щоб не раздавити пляшечку тризіркового "Болграду".Ми з Мишком зазвичай на цьому і зупинялись,а от сержанта Лавриненка ,як я оповідав,іноді тягнуло на продовження банкету. Як я оповідав ,в цей період ми майже не їздили з росташування за виключенням кількох разів. Одного чудового погожого дня біля нашого намету зупиняється "ельф-мобіль"/стара таблетка,яку знайшли десь на металобрухті і на якій тепер їздив Василь Петрович Ельф який і дав назву автівці/,за кермом якої сидів Андрюха Медведенко.Він привіз Василя Петровича який примудрився розсікти собі лоба під час заготівлі дров.Ми його швиденько поклали до нас на ноші в "соболі" і рушили до нашого близлежачого райцентра де у Василя вже був знайомий хірург в ЦРЛ. На диво в лічниці людей майже не було,а на щастя Олег Миколайович чергував до обіда.Василя Петровича він вже знав-той звертався до нього з опіками після 5го вересня,а я йому шпарив цефтріаксон у дупу.Олег Миколайович попередив про можливі наслідки,назначив лікування і наполягав на госпіталізації від якої наш герой відмовився.Мені взагалі здалося,що як тільки він почув про антибіотики які знов належало колоти він миттєво одужав.Згодом нам ще неодноразово доводилось звертатися до цього хірурга і він йшов на зустріч. Перед тим як їхати обратно в ліс ,Василь Петрович швиденько збігав в найближчу крамничку,а коли заїхали в ліс дав Віталіку наказ зупинитись і дістав з кишені чекушку почав розливати."Завтра почнешь колоти!"наголосив він.Здається,він взагалі вирішив тоді це діло просаботувати. Що сказати ?У нас трьох було таке враження,що це ми у відпустці-спали скільки хотіли,нормально харчувались на МРС,майже не виїздили по медичним справам і хворих майже не було!Ми з невеликим ентузіазмом чекали своєї черги їхати у відпустку,бо це знаменувало повернення в росташування усіх винуватців нашого гармидеру,а це було важко сприймати ковтнувши трохи нормальної обстановки. Впродовж цих десяти днів стався ще один цікавий епізод. ПАША-СТАРШИНА Ви знаєте,я зауважив,що чим більше звання у чоловіка/мається на увазі старший сержант,старшина,прапорщик/тим більше вирогідність,що цьому персонажу взагалі не можна нічого складніше довірити.Звичайно це не стосується усіх без винятку,бо за свою воєнну кар'єру зустрічав і адекватних представників цієї когорти.Я зауважив,що прапорщики користувались авторитетом у командира частини який коли нагороджував якогось представника цього гордого племені то наголошував,що це вже дуже рідке та зникаюче військове звання і їх потрібно холить та лелеять!Ну ,з прапорщиків у нас був лише один Іванич,а от достатньою кількістю старшин Бог нас не обідив! Як я вже казав,трохи нижче ВУД знаходилась 9а батарея зі своїм штрафбатом.Їхній старшина/сержант по МТЗ батареї зари-О.Б./,Вова Кашолот,зумів трохи підлизатися до наших командирів і жив з ними в наметі-Петриненко зробив його своїм завгоспом.Він не дуже туди на батарею до хлопців вештався,спостерігаючи за ними на безпечній відстані.Там же,на батареї, зібралася ще та бригада "Ух!":раніше згаданий Руслан Дробот,ще хтось та два старшини-Паша та Олег.Олег займав посаду техніка батареї,а Паша /мабуть,бо точно не згадаю/головного сержанта по штатці,але судячи з того,що їх на бойові не забирали було зрозумілим,що особливої користі вони не приносили тож охороняли намети та залишене добро в лісі.Вони обидва тинялися табором як оті два брата-акробата-один лом другий лопата,але все ж Олежка був доволі прогнозованим та спокійним персонажем на відміну від свого побратима Павла.Павло ж був самим справжнім торчком-саме так:правди ніде діти!Я ,щоб ви розуміли,не дуже цікавлюсь чужими справами допоки вони не почнуть перетинатись безпосередньо з моїми,тож спочатку не дуже придивлявся до їхніх зловживань:ну бігають в Малинівку за бухлом,ну заходять до Мишка розкурити трубку миру. Щоб краще розкрити тему розповім кілька попередніх епізодів,що відбулися у жовтні.Перебуваючи якось на тому нашому СТО/де Торчин пропиз@івся замполітові,що бензин здає!/з приводу якогось мілкого ремонту,ми почули як один місцевий немолодий дядько оповідав як на днях ,їдучі десь лісом/на другій автівці/ зустрів двох барбосів в військових одностроях які спитали чи не відвезе він їх в Малинівку?Він відповів ,що їде в инший бік,на що один з барбосів підняв автомат та нашпигував машину кулями!Згодом я дізнався,що це Паша-старшинаибув автором цієї "хохми". Инший епізод стався вже ближче до зими.Одже був прохолодний листопадовий вечір як мене викликали на ВУД.Прийшовши на місце я побачив як місцеві хлопці з сумними обличчями сидять навколо вогнища ,а трохи далі відних Павла сидячого дупою на землі зі зв'язаними за спиною руками.Над старшиною височили два його вихователі:ближче до бранця-замполіт Рома,а трохи за ним -Миколаїч-особіст.Мене погукали огледіти та привести до придатного вигляду пашин фейс .Обличчя було добряче пошкарябане те набите,але ніс був цілий.Я перикисом відмив засохлу кров,намазав йодом зсадини і відійшов до вогнища. -Так,будешь слухатись чи не будешь?!-проводив виховну роботу Роман Петрович. -Е-е!А-а!-щось незрозуміле вичавлював з себе Павло. -Так!Ану лізай у яму!-командував замполіт. Павло знов видавав з себе незрозумілі звуки. -А-а-а!-почулися обурені вигуки Романа Петровича,-Ти кого сукой назвал!-Бах!Бах!! Другий раз я його відтирати не став. В цей раз в ролі карателя виступав Рома,а Миколаїч-особіст був на бек-вокалі. Зранку я зайшовши до командування міг спостерігати як замполіт зібравши усю "дев'ятку",що перебувала в лісі проводив роз'яснювальну роботу: -Хлопці!Мені самому дуже неприємно займатися подібними справами,але іноді доводиться...-як я завжди казав:яким би Рома хитродупим не був,але ніколи не робив нічого поганого без гострої необхідності! Як я згодом дізнався,напередодні Павло встиг заробити піз@юлей від своїх хлопців після чого був переданий на виховну роботу до замполіта. Могло здатися,що животворяща сила піз@юлів зробила свою справу-Паша наче ходив тихо,але це було недовго!Рецидів трапився приблизно за тиждень:на цей раз животворящі піз@юлини були більш сер'йозними,бо Павло замахнувся на святе-на особіста!Розповідали,що він наводив вже на Миколаіча зброю,але вчасно підоспіла підмога завадила втілити до кінця його підступний задум! На дворі вже була зима ,що встигла добряче засипати снігом шляхи які ніхто не поспішав росчищати.Нам потрібно було вивезти його в госпіталь.Діло було в неділю."Соболь"наш з несправною ходовою був не надто придатний для таких подорожей ,тож ми їхали з командиром та замполітом на командирському трофейному "бобіку"/також зібраному з брухту/. Ми виїхали вже на трасу за теперішнє Нікольське і командир з огляду на стан дороги вирішив повернутись в табір.Діло було до обіду і прийшовши в натоплений намет я натрапив на свято життя з їжею та коньяком! Поївши та попивши я знов відправився з Петриненком та Ромою відвозити Пашу в 61ВМГ.Їхати ми тепер на замполітовій "сузукі".Здали ескулапам ношого подопічного доволі оперативно-я здається і не балакав з лікарями!В той день я ще встиг заскочити в ту крамничку на автостанції де купляв перед цим бушлат і придбав собі зимові мисливські штани ,бо відпустка наближалась,а їхати в брудних масних ватяних гачах не дуже посміхалось. Ми повернулись в наш чарівний ліс.Я на початку служби був ще доволі наївним і очікував,що Паша вже не вернеться-помилявся. ПОВЕРНЕННЯ ВІДПУСКНИКІВ Той не дуже очікуваний,але невідворотній день таки настав-повернулись наші відпускники!Повернення ми не надто чекали навіть з огляду на те,що наблизилась наша черга їхати у відпустку.Спочатку відпускної кампанії з'явилась така тенденція,що особового складу стало повертатися менше ніж їхало-відмовники залишалися в частині.Люди на це йшли з різних причин:хтось не зжився з колективом,хтось боявся загинути,хтось шукав місце потепліше,хтось насправді не хотів воювати.Хтось не повернувся ще до відпускної кампанії затримавшись на "мирних"територіях внаслідок тривалого перебування в лікувальних закладах.Так не повернувся Коля-десантник, командир 'бетера'взвода управління,який поїхав в госпіталь з виразкою,а після відмовився повертатися-по факту виявився доволі слабкодухим та схильним до алкоголізму хлопцем!Але все ж таки левова частина відмовників не повернулася з відпустки:так не повернувся СОБ 7ї батареї,(кадровий офіцер);не повернувся з тієї таки 7ки навідник Вітя Калькулятор,контужений під Талаківкою шкільний вчитель,який боявся,що зза контузії його можуть заборонити заніматись вчителюванням.Не повернулись з відпустки і два молодих лимара-Сашко Ольжич та Діма Кір.Як оповідав Сашко Дяченко ,той напередодні телефонував йому серед ночі:"Так !Саня!Мені потрібна допомога нашої(назвав номер)бригади..."-"Діма!Та пішов ти на х@й!"відповів йому на це Сашко.На ранок вони з Іваничем бачили Кіра з підбитими очима,що бігав по частині намагаючись у когось вициганити гроші в борг.В ліс він не вертався-одним геморроєм стало менше. Приємно також здивувала звістка,що прапор підв'язав трохи бухати,бо у відпустці увійшовши в мертву петлю дуже поганенько себе почував,що ледь не крякнув і тому вирішив пригальмувати.Сліпий сказав побачим,але таки цілу зиму притримувався сухого закону! Тож до намету повернулись Іванич,Сашко та Торчин-Ігор Іванович лишався на реабілітації.Вован у відпустці також добряче наступав на корок від пляшки-навіть зізнався,що заснув на вулиці перед своїм подвір'ям!Хлопці навезли купу домашніх смаколиків-і не згадаєшь усього!Вован ті дні на перезмінці переважно відлежувався і мало балакав-хвороба відпускників!(Чесно кажучі,я на цю хворобу також перехворів по поверненні з першої відпустки). ДОВГА,ВАЖКА ДОРОГА ДОДОМУ Настала наша черга їхати у відпустку.Був доволі морозний і сніжний грудневий ранок коли нас вишикували біля ВУД і дали команду вантажитись по машинах.За нами приїхали два "КАМАЗи" та старий роздовбаний "ЛАЗ".У відпустку ми їхали зі зброєю яку мали здавати в зброярку у частині.Також я тягнув з собов на додачу автомат Віталійовича з усіма рожками та пістолет.Тож окрім наплечника,власного автомата з БК я ще мав і чужу зброю тягнув.Віталійович мав зустріти у частині. Окрім мене,сержанта Лавриненка та Мишка Драгоценного ще їхали Ваня Ганущак з Андрюхою Медведенком.Також їхав Василь Петрович Ельф. Особовий склад росташовувався по машинах.Не дивлячись на міцний мороз подорож на перший погляд обіцяла бути доволі комфортною,бо в нашому "КАМАЗі"мали їхати хлопці з ВУД і ми-один бік кузову був фактично порожній.Але в армії завжди потрібно розраховуват на самий х@йовий випадок,бо він неодмінно має наступити!-Він не змусив себе довго чекати і на виїзді з лісу нашу маленьку колону зупинили.Сталися якісь технічні негаразди з тим занедбаним автобусом.На вулиці було не менше десяти градусів нижче нуля ,а ми протупцювали на місці доволі тривалий час:якщо ми виїздили з табору на початку дев'ятої години ранку,то зрушили з місця близько десятої!До цього часу ми встигли перемерзнути як вуличні собаки. Коли стало зрозумілим,що автобус найближчим часом нікуди не рушить,то була віддана команда вантажитись в вантажівки тим,хто мав їхати в автобусі.Я швиденько застрибнув в "КАМАЗ"поближче до своїх речей,аби потім не довелось їх потім довго та нудно шукати по приїзді.Натовп людей ринувся штурмувати нашу вантажівку і тепер замість доволі комфортної поїздки ми мали їхати немов оселедці в діжці.До нас приєднались хлопці з 7ї батареї закидаючі вільний простір своїми речами.Біля мене намалювались командир гармати Андрюха Махіто та Сашко Аксентьєв(він,доречі,давно повернувся в росташування з госпіталя),їхав також і Серьога Морпіх.Почалась довга та некомфортна дорога до нашої частини з нетривалими зупинками. Щоб ви розуміли,наш чарівний Аватарський ліс знаходиться в ста кілометрах від того міста де Олесь Будяк колись народився і ріс і де постійно проживали його батьки.До обласного ж центру де знаходилось ППД частини їхати було не менше двохсот кілометрів,а потім потрібно було стіко же подолати до домівки-непоганий такий крюк,скажу я вам! Колона рушила.Перед нинішнім Більмаком,на блокпосту була зроблена технічна зупинка( на пересцик),а там вже нас чекав пританцьовуючи Паша-старшина ,що посвіжішав від крапельниць і тепер палав бажанням відправитись у відпустку.Ми рушили далі. В самому містечку була зроблена короткотривала зупинка напроти легендарного мінімаркету "Океан"-буквально кілька хвилин,але цього було достатньо для кількох відчайдухів,що з користю використали цей час аби зробити набіг на лікеро-горілчаний відділок в крамниці.Одним з цих відчайдухів точно пам'ятаю був Сашко Білий,що сидів біля борту. Я не зчувся як в моїй руці опинився пластиковий стаканчик і Сашко Аксентьєв з Андрюхою Мохіто вже наливали туди горілку.Закусювати не було чим,а як і було,то знаходилось глибоко в речах і дістати було не варіант.Я махнув п'ять крапель і не помітив.Здається,я більше не пив,бо був не в кращому настрої. Тут треба зазначити що сталося щось паранормальне:було таке враження,що у того гуртка який згуртувався біля бортика було якесь диво-джерело звідки текла вогненна вона,бо складалось враження,що вона в них не збирається закінчуватись!Ви б бачили ці задоволені обличчя коли живильна рідина розливалася по пластикових стаканчиках,а позаду нас їхав рейсовий бус і "мирні мешканці"наших совдепізованиїх населених пунктів спостерігали як зодягнуті в різні однострої бармалеї з запилюженими бородами та піднятими вгору штикножами автоматами п'ють на ходу горілку!Та нам було по х@ю на їхню думку. Окрім нас у відпустку їхав Петриненко з Ромою на його "сузукі",а також комбат 9ї батареї Локтіонов-також з кимось на автівці. Було близько 16.00 коли ми під'їхали до зупинки напроти наших Близнюків-тут ми застрягли ще хвилин на сорок!Потрібно було зібрати усю колону.А ще однією причиною було те,що у Петриненка було заплановане інтерв'ю яке довелось добряче посунути з огляду на затримку в дорозі.Одже тепер ми стояли і вбивали час,щоб занадто рано не приїхати.Досі пам'ятаю як хлопці розпалили вогнище за зупинкою і ми стояли навколо гріли руки. Ми нарешті сіли в "камази"і рушили в частину-як раз розпочався "час пік".Ці останні хвилин сорок були мабуть найважчими за усю дорогу,бо ніг вже не відчував.Нарешті приїхали.Я згадував усі "незлі тихі" слова в адресу наших командувачів-двісті кілометрів їхали цілий день незважаючи ні на що!В частині мене чекав Віталійович якому я з задоволенням вручив його зброю-на один головний біль стало менше! Першим ділом нас потягнули на Алею слави(це те місце по дорозі до триповерхового клубу де мені видали протигаз!),де вже чекали нас репортери та найволонтеріші волонтери з державними прапорами.Під галас та крики:"Героям Слава!"була створена телевізійна картинка з патосною промовою.Дійство з хлібом-сіллю відбувалось кілька хвилин і...на цьому все!На цьому усе показове піклування про змерзлих змучених вояків закінчилось! Знаєте,цей епізод я тоді дуже гостро відчув і запам'ятав-він добре ілюстрував правдиве ставлення "громадськості" до своїх "захисників"!Уся турбота та цікавість закінчилась як тілько зняли урочистості і ми особливо нікому не були потрібні-змучених,замерзлих людей яких вантажівками везли в лютий мороз затягнули на якесь показове дійство замість того щоб швиденько розпустити.Нас везли цілий день в вантажівках і потягнули на непотрібне нам зовсім показове дійство,АЛЕ НІХТО НЕ ПОТУРБУВАВСЯ ПРО ТЕ ЩОБ ПОСТАВИТИ ТЕРМОСА З ГОРЯЧИМ ЧАЄМ,ЩОБ ЗАМЕРЗЛІ З ДОРОГИ МАЛИ МОЖЛИВІСТЬ ХОЧ ТРОХИ ЗІГРІТИСЬ!-Дзуськи!Ніхто не напружував свої мізки аби зрозуміти,що ми змучені і нам їхнє шоу зовсім непотрібне!Так комфортно бути причетним до якогось руху,що знаходиться наразі у тренді,але це робиться для себе-усі хочуть бачити себе на тлі подій,аби потім мати привід підняти власні акції в очах телеглядачів та "суспільства",а змучені бійці насправді нікому не потрібні! Отака правда мені відкрилась і майже по прошесті п'яти років з того дня я немаю підстав важати інакше! Ми здали нарешті зброю і підішли чекати коли нам видадуть потрібні довідки:МИ ПРИЇХАЛИ,АЛЕ НІХТО НЕ ЗРОБИВ ДО ЦЬОГО ЧАСУ ПОТРІБНІ НАМ ДОВІДКИ І МИ ВТРАЧАЛИ ЧАС! Щоб ви розуміли,багато кому потрібно було ще діставатись по області,а на годиннику була шоста вечора. Нарешті винесли ці папірці і нам їх роздали.Було приблизно 18.30 коли ми могли йти на всі чотири боки-наша доля частину нп дуже турбувала,хоч це з іхньої провини ми так довго їхали. За сержантом Лавриненком приїхав родич і мене закинули на автовокзал.Я ледь не на ходу застрибнув ледь не в останній бус,що рушив в бік мого міста.Несподівано на вокзалі я зустрів Сашка Гіщука і ще одного хлопця з 9ї батареї-Валеру.Мені пощастило всістися в останньому ряду,а Сашко якийсь час ще їхав стоячи. Близько 19ї години бус рушив,а їхати було ще майже чотири години!В принципі ,їхати було набагато комфортніше ніж до цього,але змучений за цілий день я насолоди від поїздки точно не відчував. ПЕРША ВІДПУСТКА Коли ми заїздили в місто автобус зупинили на блокпосту,що росташувався на місця колишнього поста ДАІ.Сидячі позаду я бачив як в автобус заглядають якісь х@ї з автоматами серед яких виділявся якийсь підстаркуватий дядько в хутряній шапці з чи то лисячим,чи то з барсучим хвостом."Якийсь мисливець х@єв!"відмітив про себе.Як я казав,Сашко Гіщук їхав спереду і його ці охоронці блокпосту першим побачили і він вже стояв з ними на вулиці. Х@й з лисячо-барсучім хвостом на голові зазирнув в салон: -Саньок!Ти гдє?Іді сюда!-явно мене гукав,бо Сашко ж мабуть вже розповів,хто ще з ним в бусі їхав. -А ти шо,блядь?!Не в змозі зайти сам у мене відпускну перевірити?!-сам не помітив як скипів. -Маладой чєлавєк,а пачіму ви так нєрвнічаєтє?-зухвало відповідав цей чмир з розумним виглядом. -Да потому што заєбался за цілий день!-ще більше розлютився я.Тут мало того,що морозили цілий день і в частині до останнього кота за яйця тягнущи так щей цей пі@ор мізки ї@е! -Маладой чєлавєк!Ета всьо ваши праблєми каториє нікаво ні інтєрєсуют і ні ругайтєсь в абществєнном мєстє! Я таки піднявся одразу прихопивши наплечник вийшов на вулиці і тикнув цьому уйо@ку відпускну в писок. -А ти вабще кто?Аткуда?-намагався строїти з себе місцевого авторітета цей чмир. -Пішов на х@й! Щоб ви розуміли ,на блокпосту стояла не НацГвардія,ні МВС,а стояла йо@ана місцева самооборона!За великим рахунком зброю видали невідомо кому,якійсь незрозумілій "організації"без будь-якого правового статусу та непідпорядковану жадному відомству!Якісь чмирі,які не виявили бажання їхати на Схід боронити теріторіальну цілісність держави,отримали зброю,вдягнули камуфляж і з бойовим виглядом знаходячись в безпеці ще намагаються принижувати людей які беспосередньо з зони проведення "АТО"повертаються!Бля буду-я б і зари не відмовився знайти цього пі@ора та розбити йому ї@альник! Ніякої особливої довіри у мене до подібних організацій немає:учуявши в повітрі незрозумілі часи,різні пройдисвіти та незреалізувавши себе невдахи об'єднуються в такі утворення без чітко окресленої ідеології,а потім зрозумівши які напрямки розвитку подій найбільш ймовірні починають немов хамелеони мімікрувати під вигіднішу сторону.Спочатку ці шаромижники збирались весною під Леніним захищати від знесення,потім вони збирались відстрілюватись від "Правого сектору",а врешті вдягнули маску патріотизму та знайшли собі місце на блокпості в усю удаючи важливість своєї міссії! Я вже не повертався до свого сидіння,бо за кілька кілометрів мені було вже виходити.Я вийшов на зупинці прям напроти своєї багатоповерхівки.Крамниця біля під'їзду працювала до 22 .00 і я буквально встиг за кілька хвилин до закриття купити пляшку "Болграду".Не пам'ятаю як потрапив у під'їзд(встановлено домофон),бо ключів в мене не було,а батькі ще не знали про мій приїзд.Мабуть хтось заходив в цей час,бо в ліфті зі мнов їхав двометровий жлоб,який намагався на мене не дивитись,щоб не відчувати власну ницість та боягузтво. Батьки вже повлягались спати коли я нажав дзвоник.Яким же було їхнє здивування коли побачили на порозі бородатого солдата в прокопченому димом бушлаті. Знаєте,чомусь не дуже легко та не дуже приємно згадувати все це,хоч якихось особливих стрессів я не переносив. Я прийняв ванну,зістриг бороду.Я приїхав додому після чотирьох місяців відсутності.Чотири місяці.Начебто і небагато,але здавалось,що ціле окреме життя прожив,бо наповнені були ці місяці великою кількістю декорацій та подій,що динамічно змінювали одна одну.Я приїхав в це місто,в цю багатоповерхівку до батьків.Скільки років я мріяв покинути це місто,знайти своє місце на иншому причалі і іноді здавалось,що це вдається,але мої криві доріжки американської мрії повертали мене сюди!Тепер я сидів помитий,поголений тридцятиоднорічний невдаха,який в житті нічого не досяг і єдиний шляхетний вчинок,що я зробив у житті це зголосився піти боронити Вітчизну. Не буду надто детально оповідати про те як провів час у відпустці.Наступного дня я пішов у банк в якому навесні оформлював кредит на холодильник (який благополучно залишився у Донику!),аби ті поставили на павзу. Я на кілька днів відправився до Січеслава де в той час проживала моя сестра та приятель з Доника Льоха Завальнюк. Мушу зазначити,що непогано розвіявся тоді у відпустці,але не надто вже пам'ятаю усіх деталей,бо в порівнянні з попередніми місяцями усе це не залишало такого відбитку у моїй пам'яті. А ТИМ ЧАСОМ В ЛІСІ... Втікши у відпустку я не надто переймався тим ,що там коіться у нашому чарівному лісі,бо був ситий за останні місяці і хотілося відволіктись від усього цього. Мені зателефонував Ігор Іванович у якого закінчувалась реабілітація(чи можливо вона вже закінчилась і він був знов на лікарняному).Одже консервативне лікування йому не допомагало і він звернувся до медичної частини та почав обслідуватись аби все таки робити операцію.Операцію йому згодом зроблять в Дніпровському госпіталі,але це вже буде після Нового року. Та мова не про це зараз. Одже Ігор Іванович зателефонував і розповів,про те що відбувалося в мою відсутність.Відбувалось наступне:Торчин так і залишився в тому хворобливому стані в якому приїхав і знаходився коли ми їхали.Все що він намагався з'їсти шлунок відмовлявсям сприймати і відправляв назовні.Він сильно охляв та збессилив,але не бажав їхати в госпіталь.Врешті,Сашко Дяченко його таки відвозив в госпіталь,але той відмовився від госпіталізації та повернувся в ліс.За кілька днів Іванич таки наполіг щоб той їхав лягав,бо діла не було! Я вже вам зізнавався,що носив в голові плани як позбутися занадто проблемного водія,а виходило так,що він сам себе позбувся відправивши на тривалий термін на лікарняний. Знаєте,я помітив,що Господь завжди наказує тих хто приносить мені багато прикростей.В цій ситуації я ніскільки не радів,а тільки констатував факт. ПОВЕРНЕННЯ З ВІДПУСТКИ Настав день коли нам випадало вертати з відпустки.Цей день припадав на неділю.Рано-вранці я з Сашком Гіщуком та Сашком Аксентьєвим сіли в міжміський бус та відправились в наш обласний центр.Приїхали ми достатньо рано-може годині о десятій ранку,але частина вже гуділа від відпускників ,що знаходились у піднесеному стані!Годі і говорити скільки паливно-мастильних матеріалів знаходилось в наплечниках та баулах задоволених вояків.Не був винятком і я,звичайно!Усі були в гарному настрої ,усі тисли один одному руки та обнімалися вітаючись.Тоді ми вперше заповнюващи якісь папери необхідні для отримання статусу учасника бойових дій. Я віз з собов літри три-чотири самопального "коньяку" переважна частина якого була розлита по пластикових пляшках та зарита в наплечнику.Та я був би не я якби не передбачив різні ситуації і налив в армійську флягу також і приготував шоколад.Я дістав флягу і пустивши по колу з Мишком Драгоценним,Ванею Ганущаком ,сержантом Лавриненком,Андрюхою Медведенком вже збирався покласти в наплечник коли почув:"Не ховай!"То був Васидь Петрович який теж вирішив присмоктатись до дюралевого горличка. Нарешті,ближче до обіда,нас почали саджати в автобус.Це був "лаз",але не той який поламався по дорозі з лісу.Ще частина особового складу їхала якимсь иншим транспортом-здається якась кунга ще була.Командири їхали на легкових автівках. Наш цирк шапіто нарешті рушив "додому"!Особливо вже і не пригадаю як подорож проходила -їхали,зупинялись,сцяли,далі їхали.Єдина надзвичайна подія сталася так це те,що двоє хлопців з 8ї батараї почащи вовтузитись,щось там не поділили.Командир гармати Денисенко та солдат Тайсон їхали собі мирно,аж раптом почали вовтузитись(обидва "тверезі"звичайно!).Порушників спокою розсадили по різних місцях.Постраждав в цій сутичці більше Тайсон ,бо Денисенко встиг добряче надавити йому пальцем очне яблуко і наступного дня я вивіз його в госпіталь. БРАТИ ТАЙСОНИ Тайсонів було два брати-Сергій та Костя.Власне Тайсоном звали молодшого,Костю.Це був такий міцненький хлопець років ближче до тридцяти з чорною циганською бородою,а старший брат був невисокий та худорлявий.Я зі старшим,в принципі і не спілкувався.Вони були з невеличкого шахтарського містечка недалеко Лисичанська де жили собі до 14го року,працювали на копальні і нікого не чипали.Вже на дембелі,мій сусід Петрович ,що служив в їхній батареї взводним оповідав,що вже під кінець служби Серьога Тайсон розповів як його ледь не вбили песиголовці під час узкой весни і йому випадково вдалося втекти з їхніх лап. Костя встиг відмітитись ще на початку нашого перебування у лісі, в вересні.Тоді нам дали наказ терміново виїхати на АЗС,що знаходилась біля лісу на виїзді з Нікольського.За попередньою інформацією двоє наших барбосів надудлились у селищі та почали буянити.Їх втихомирювати приїхали бородаті "добровольці",що вирішили запатентувати ексклюзивне право на визволення приморського міста 13го червня 14го року.Вони всипали люлей нашим баламутам-Вані Бойчуку та Тайсону і ледь не відметелили батарейних хлопців,що приїхати тих забирати. Наше ж завдання полягало в тому,щоб привести до тями наших халамидників.Віталіна з цією міссією справився на відмінно: взявши в руки бинт добряче пропитаний нашатирем він затис ніс одного ,а потім другого порушника дисціплини і ті поприходили до тями-принаймі самі могли пересуватись тепер! Згодом стало відомо,що Ваня з Тайсоном опинившись "на волі"захотіли промочити горло свяченою водою і тому опинились в тому генделику поруч з АЗС.Їм там налили.Невідомо що.Після цього вони і почали буянити.Я знаю того хто їм наливав і маю всі підстави важати,що це було навмисне зроблено-налити воякам якоїсь гидоти з метою дискридитації! Впродовж подальшої служби у цих хлопців більше не було ніяких "зальотів",а от преценденти з паленим алкоголем придбаним у "мирних мешканців"були!Не дивуйтесь чому у мене таке "прихильне"ставлення до цього біологічного сміття!/Не кажу про всіх,але про більшість!/ ПОВЕРНЕННЯ В ЛІС Ми повернулись в табір де нас чекали Іванич та Сашко Дяченко,які оповіли як Торчин захворів та був відвезений в госпіталь. В той вечір табір перетворився на суцільне святе-куди не зайди усюди розливались різноманітні веселячі напої які закусювались домашніми смаколиками:смаженими та печеними курками-качками,котлетами та тому подібним.Пам'ятаю, як зазирнувши по справі на МРСку ,заскочив урочисті заходи під головуванням зампотеха майора Рожненка-довелося прийняти участь! В той раз на мене напала хвороба відпускників-пів наступного дня сам пролежав!А ввечері ми поїхали в госпіталь. В той вечір ми відвезли в госпіталь вишчезгаданого Тайсона та офіцера з їхньої ж 8ї батареї Дмитрича,якого добряче скрутила люмбалгія.Обидвох лишили.Поки я здавав хлопців в СЕВ(Сортувально-евакуаційне відділення:в мобільних госпіталях окремий намет,куди заводять неекстрених хворих-О.Б.)до нас підійшов Торчин.На Вована шкода було дивитись-заріслий бородою,схудлий та знесилений він хитався від вітру!Оповідав,що нічого не може їсти-все вибльовує!Він мав їхати далі по госпіталях та попросив вразі чого привезти йому речі.Ми відвели його в госпітальне відділення де також зустріли мого землячка з 8ї батареї Андрюху Афганця Воронова,що також потрапив на лікарняний під час моєї відпустки.У Андрія були проблеми із серцем і згодом його зписали за здоров'ям. ЗИМОВИЙ РЕНЕСАНС Цей період відбився в моїй пам'яті як відносно спокійний та стабільний.Одже колектив нашого намету більш-менш стабілізувався,відпали небажані елементи як то Діма Кір,а найбільш активні пияки типу Вови Торчина відправились на лікування;Ігор Іванович також лікував коліно.Як мені Ігорьок казав:"Це добре,що в госпіталь попав:ще б спився!"Це при тому,що він більш-менш намагався триматись міри.Паралельно з Ігором та Торчином розсипалось і гуляйпільське братерство:по здоров'ю вибув директор школи Батя;ще двоє,Олег і Вітя,трохи пізніше також пішли госпіталями та лишились у частині(в їхньому випадку на відміну від Баті більша провина належить "зеленому змію"насправді);Сашко Булава ще у листопаді разом з відпускниками поїхав від нас і долучився до свого підрозділу,а Миколу Животенка я збагрив перед Новим роком і вже він до нас не повертався,Слава Богу! Як я казав,Іванич в той період нажаханий здоров'ям і справді припинив бухати і це добре позначилось на матеріально-технічній базі нашого куреня.Ми невдовзі обзавелися генератором який нам підігнав Володя з ВУД,відремонтували "соболь",намагався реанімувати "спадок"Булави-"шишарик".Також взимку збудували нормальну вбиральню. Людей ,правда,стало набагато менше в таборі-майже повністю знелюднив "штрафбат"8ї батареї:нарешті Вова Різник і мій землячок Сашко Гіщук відправились на "берлогу".Лишився у них на господарстві сержант по МЗ-Вован.Також з ним на початку сидів в лісі один кумедний чоловічок,москаль за походженням-Серьога!На вигляд він мав років 55,а насправді було ледь 45!Чогось не хотіли його бачити на бойових,але швидше не тому,що він такий поганий,а мабуть користі не дуже багато від нього було.За деякий час відправили цього Серьогу на ППД і Вован сидів сам в тому наметі,а пізніше до нього приєднався Дімон-хлопець добряче перелякався в вересні під час обстрілів його відправили сторожити майно разом зі старшиною. ПОЧАТОК ШИКУВАНЬ Після виїзду "в АТО" нас не шикували увесь цей час-можливо на батареях,по берлогах,шикування і відбувались,але у нас їх не було не менше ніж три місяці.Але на початку зими ситуація змінилась.Винуватцями цих змін прийнято важати Гришу Литвинова з 8ї батареї та Серьогу Дяченка(однофамілець нашого Сашка).Захотілось хлопцям поїхати в місто у сауні попаритись з бл@дями!Поїхали.До першого блокпоста.Сер'йозних наслідків для цих барбосів за цей випадок не було,але командир вирішив,що досить дуркувати і потрібно проводити шикування три рази на день,щоб хоч бачити хто в тому лісі живе і чи всі на місці.Тож почали шикувати:тепер такі варіанти на кшталт самоходів наших емтезешників вже не проходили,бо помітили б невдовзі. Взагалі,я важаю,що це командири і розпустили особовий склад:якщо на попередній стоянці було доволі незручно проводити ці заходи,то на цьому місці варто було відновити вже після того як трохи обжилися.Два рази хоча б -зранку і ввечері.Натомість наши провідники спочатку дали можливість військовослужбовцям розслабитись,а потім вирішили задра@увати нас по три рази на день!Ну нічого-це слід було проводити щоб хоч якось тримати дисципліну. РЕМОНТ "СОБОЛЯ" Одже санітарний транспорт перейшов тепер під опіку Сашка Дяченка,а не сержанта Лавриненка.Мене це в принципі влаштовувало,бо хоч Вітаха мені і дружбан ,але в нього було одне слабке місце-міг ввечері надудлитись,а Сашко не пив.Щоб ви розуміли,між хлопцями відбувалась свого роду конкуренція за водійське крісло,бо нудно було сидіти в росташуванні,а так хоч можна трохи розвіятись на виїзді.Згодом,впродовж зими,сержант Лавриненко зміг втамувати цю спрагу наїздившись на "санітарці"під час сашкової відпустки та підмінюючи Василя Петровича на "ельфмобілі"паралельно відремонтувавши! Тож їздити ми почали тепер з Сашком.Але автівка потребувала ремонту і це потрібно було вирішувати.Сашко вже мав плани як все це втілити,але підштовхнув до дій наступний випадок. Торчина переводили далі і він зателефонував нам попросивши,щоб ми привезли його речі.Тоді з виїздом не було такої проблеми як в наступні роки,тож як не дивно було б тим,хто не служив в 14му році ми виїхали за 65 кілометрів,аби тільки відвезти нашому товаришу "речі"і нас відпустили!Щоправда ,до "речей"Торчина відносився такий непотріб як то трилітрові слоїки які він кілька місяців збирав в малому наметі та купа иншого барахла про яке він пам'ятав та переживав-як я казав,Вова був ду-у-уже скупий чоловічок!Я не уявляв як він збирався вести все це лайно в автобусі,але ми поїхали.Але доїхали рівно до кордону областей,бо далі автівка вже не бажала їхати-налигнувся таки той бензонасос,чи як воно називається на машинах з інжектором.Ми подзвонили в ліс і за якийсь час неначе дідько за кермом диявольської колісниці прилетів Іванич на "шишарику" ,та причепивши за тросс відтягнув "соболь" прямісенько на наше СТО в містечку. В той час там паслися наші емересники на чолі з Іваном Ганущаком-вони ремонтували там якесь авто. -А зачєм ви її сюди притянули?-намагався накидати мені макаронів на вуха Іван Адамович,-Вони тут таким не занімаються-треба тягнути в ліс! Втім,Ваня миттєво замовк як тільки Сашко відповів йому: -Так,Ваня!Самі розберемось!-той одразу відійшов вбік. Я вже мав розказувати,що це був доволі оригінальний чоловік який дуже часто ліз куди не потрібно і створював проблеми де їх не мало бути! Саня одразу перебалакав з хлопцями про "ціну питання"-зрозуміло,що грошей ми на це не мали,але хлопців і бартер цілком влаштовував,а в цьому питанні нам було де розгулятись!Тож ціна питання вартувала мішок цукру,літрів сорок пального,якась кількість сгущонки,сардин то що. А як по вашому тоді ремонтувались?Ми лишили "соболь"на СТО,зайшли до командира-він дав своє неофіційне "благословення" на це діло.Десь за три дні ми вже забрали відремонтовану автівку.Ось і все.Як би не Сашко(з Іваничем),стояв би наш медичний "соболь" як пам'ятник в тому лісі! ИНШИЙ БІК МЕДАЛІ Ну що ж...Тепер оповім про не дуже приємні речі, які не можу оминути,не росповісти... Я вже оповідав про те як Торчин перетворював санітарний транспорт на сміттєвоз ,а моє життя на пекло,бо не озираючись вивозив стільки пального,за яке і сісти можна було!Про набої я також оповідав.Тож усунення такого проблематичного водія на мене діяло заспокійливо-тим більше різниця сильно відчувалась!Саня Дяченко дуже оперативно залагодив питання ремонту автівки-і це діяло обнадійливо!Але...Але було також одне "але"! У кожної медалі є инший бік,у кожної людини є темний бік,у кожного явища є приховані причини. Я вже звертав увагу,що МТЗ завжди є доволі оригінальним підрозділом:наділене немаленькими матеріальними ресурсами,відведене подалі від зони бойових дій,воно починало зловживати своїм становищем і це могло не дуже добре відбиватись на становищі усіх инших підрозділів,що входять до дивізіону чи батальону. З матеріальними ресурсами я думаю зрозуміло:ПММ та продукти харчування.Про зловживання з ПММ я вже достатньо розповів.Зари оповім про зловживання з продуктами харчування. Про конкуренцію всередині МТЗ між командиром взводу Іваничем та сірим кардиналом МРСки Ванею Ганущаком я вже згадував.Те що прапор добряче закладав насправді дуже влаштовувало його опонента,бо це давало усі підстави виставляти першого як недієздатного керівника,накази якого можна ігнорувати і так ненав'язливо самому впливати на хід подій та на за що не відповідати.Також була зацікавленість і в доступі до продуктів харчування,які в той час можна було не зле заганяти в перевірених місцях.Тож поки Іванич бухав,його товариши користувалися ситуацією та повз нього міняли ці "ресурси"на гроші!Звідки ,по вашому,брались у Мишка Драгоценного пляшки коньяка?Правди ніде діти. Щоб ви розуміли,Олесь Будяк зовсім не святий:справу з лівими грішми він мав не раз і ціну їм добре знає!Знаєте,вже давно в мене склалося доволі підозріле відношення до всіх цих схем по "збагаченню"-мій не надто багатий життєвий досвід казав про те,що врешті-решт це недобре закінчується!Задовго до всіх цих подій мені не раз доводилось спостерігати як люди в гонитві за якоюсь мизерною наживою встигали пересваритись між собов,а потім втративши будь-яку обережність нажити собі проблем! Така ситуація назрівала і в нашій ситуації:справа в тому,що Іванич з Сашком ремонтуючи санітарний "соболь"керувались не тільки благими намірами!Як би там не було,ми виїздили ледь не більше за всіх і мали відносну свободу пересування,яку мої товариши вирішили використовувати в корисних цілях!Я мав з цим миритись,бо завдяки цьому наш санітарний транспорт був доглянутим та відремонтованим і можна було бути спокійним стосовно нашої "боєздатності".Як я казав,у кожної медалі є дві сторони:з одного боку "соболь"почав використовуватись в корупційних схемах моїх товаришів(а я особисто втягненим!),з иншого боку автівка була на ходу і ми могли нормально виконувати свої функції.Якось так. Ще перед першою відпусткою,коли ми в трьох лишились "на господарстві",ми були долучені до кількох таких оборудок.Ми везли Ваню Ганущака до хірурга в ЦРЛ(привід,доречі,не був надуманим),а по дорозі заїхали на хутір до лісників де залишили солідну кількість коробок з консервами.За це ми отримали з сержантом Лавриненком по двісті гривнів./Насправді це були копійки в порівнянні з тим скільки грошей Ваня з Мишком отримали за цю оборудку,а ми беспосередньо приймали участь в операції,але ми не дуже були в курсі усіх нюансів./Иншого разу ми взагалі не приймали участі,а Мишко нам з Вітахою презентував постфактум по три сотні за те ,що ми спали пізно ввечері коли хлопці перевантажували продукти в иншу автівку.Вмів таки Ваня пустити пилюгу в очі,щоб отримати прихильність! В порівнянні з тим як чинив Торчин,Ваня взагалі красунчиком виглядав! Також я кілька разів відправляв додому вантажі кілограм по сорок:маленький(25 кг)мішок крупи,коробка сардин чи сгущонки.Пам'ятаю очі працівника "Нової пошти"коли оглядав мій пакунок-тоді ще менти та ВСП не перевіряли воєнних . Щоб ви розуміли,мене таки мучило сумління на кшталт цих вчинків-я таки переживав,що можливо хтось завдяки моєму "внеску" залишиться голодним.Тим не менш багато круп проподало в кузові вантажівки,тому це не сильно відбивалось на особовому складі-пам'ятаю як всередині осені ми викидали мішки з зопрілою перловкою.Тож я не бачив особливого гріха в тому,щоб відправити гуманітарну допомогу батькам-пенсіонерам,а от на рахунок продажу провіанту в мене душа була не на місці і я дуже не хотів опозоритись! Щоб ви розуміли,Олесь Будяк доволі слабкохарактерна людина обтяжена непотрібною добротою,яка часто стає причиною зловживань з боку инших істот та створює багато проблем в житті.Мабуть це і призводить до того,що з кожним роком мій характер псується,чорствішає і чим далі тим більше я стаю дуже незручним в спілкуванні для більшости представників роду людського! Моєю думкою на рахунок цих оборудок мої товариши не надто переймались,а обнадіяні вдалими операціями починали забувати про обережність.Мене ж більше непокоїла можливість бути заскоченими "на гарячому"і опозоритись.Пам'ятаю,як в засніжену погоду ми з Сашком знайшли привід виїхати з автівкою вщент заповненою коробками з консервами,мішками з крупой то що.Здаватись ми їхали на той генделик біля селища та АЗС.Управляючий шинком,Серьога,на початку нашого перебування мав справи з Булавой і це саме він тоді напоїв наших хлопців,Ваню Бойчука та Тайсона,неякісним алкоголем./Взагалі "мирні мешканці"не викликали в мене довіри і з часом я тільки ствердився в цій думці!/Також він оповідав як п'яний Булава заїхав до нього на хвилину по справах,поклав на колесо "шишарика"автомат,потім став посцяти під деревом і забувши про ствол вилізши в кабіну почав рухатись,переїхав зброю і так би поїхав як би гендляр не підхопив АКС(у) та догнавши вручив господарю.На все це дивились люди,що відпочивали в альтанках! Одже ми тоді заїхали в той генделик і почали розвантажувати автівку.Там було таке місце цікаве-шинок знаходився наче і на дорозі,але коли розвантажувались автівку фактично не було видно з дороги,бо її прикривала відчинена брама складу.В той ранок сержант Лавриненко мав вести кудись начальника штабу,майора Осипенка,і ми домовились,що він трохи затягне виїзд,бо проїздити мав повз генделика.Він відтягував скільки можна,але врешті виїхав.Зза брами ми спостерігали як Вітаха віз банду на "ельфмобілі"-я ледь в штани не нахезав!Розвантаживши автівку ми стикнулись з иншою проблемою-"соболь"поводив себе як корова на кризі:гума та була стерта і добре сцеплення з дорогою мала автівка коли була добре завантажена!Нам і на цей раз пощастило:заїхав якийсь серьогін приятель на "таврії",що тросом нас зачепив і допоміг вирулити проїзжу частину! Знаєте,в цей раз я дуже переживав бути заскоченим на гарячому і з тріском опозоритись!Мені не потрібні були ті ліві 500-600 гривнів я більше боявся втратити обличчя,але до моїх товаришів це поки не дуже доходило-у Сашка в очах світились грошові знаки як у Скруджа МакДака! Зі зникненням одних проблем з'явились инші,що згодом стали причиною знов посталої нездорової атмосфери всередині колективу.За великим рахунком,все завершилось так як я і передбачав.І таким займались-правди ніде діти! Але я знов трохи забіг уперед. АРМІЙСЬКИЙ НОВИЙ РІК -Я думав,що всі гондони вже відсіялись,але виявилось,що помилився! - Петриненко стояв перед строєм з промовою започатковуючи традицію шикувань три рази на день.Я вже оповідав,що спричинило це невдала поїздка двох пологівських маньяків на сауну з бл@дями. Діло йшло до Нового року і наших командирів непокоїла дисципліна особового складу яка встигла впасти доволі низько і напередодні свята вони уявляли скілько паливно-мастильних матеріалів розіллється в ніч з 31го грудня на 1 січня. Десь за тиждень до свята на ранковому шикуванні Петриненко заявив: -Так!На Новий рік ніхто не п'є:шаг вліво,шаг вправо-розстріл!-і зник з поля зору.Мабуть не хтів щоб бачили як сам зі своїх слів сміється! Десь дні за три дні до дня X,слово взяв Роман Петрович: -Мужикі!В паслєдній раз,в паслєдній раз ґаварю - ПА-ЧЄЛАВЄЧІСКІ, ПА-ЧЄЛАВЄЧІСКІ штоб всьо било!!!-молив він нас. Коротше кажучі,пройшло три дні і два діда мороза,командир із замполітом,ходили від намета до намета з "перевіркою",бо з усіма потрібно було ї@ануть!Зранку першого січня,на ранкове шикування можна було бачити як особовий склад,хто боком,хто раком,хтось повзком прямував в напрямку "плацу".Командирів же зранку не видно було-навіть не згадаю хто перевірку проводив.Романа Петровича я побачив по обіді з зеленим обличчям який в надії похмілитись прямував на МРСку,а командир вийшов з намету вже ввечері(коли обличчя не видно)і шикування також проігнорував. Але я знов трохи забіг наперед.Одже важливою деталлю нашого трохи налагодженого існування було те,що відпускна кампанія на цих чотирьох хвилях не скінчилась-вона скінчилась на початку вересня наступного року!Тепер з'явилась непогана така можливість їздити додому кожні сорок днів:якщо беспосередні командири не захочуть за щось наказати бійця,звичайно.В мене беспосередніх командирів не було-я тепер сам собі був командир і міг їхати у відпустку з власного розуму.Проблема полягала в тому,що у мене не було підміни,бо був єдиним яким-не яким медиком на увесь дивізіон.Взагалі,за той рік мобілізації я їздив п'ять разів у відпустку.Це було доволі правильно зроблено з боку наших командирів-наскільки я зрозумів,це Петриненко організував це діло,бо і самому посміхалось регулярно їздити додому на "велику землю".І хоч іноді з відпусток люди не повертались,але для покращення морального стану особового складу це був великий плюс./Не те що потім на контракті було-можливо напишу потім./ Одже на Новий рік ми знов залишались втрьох:я,Мишко та сержант Лавриненко.Вітаха їздив замість Сашка на "соболі",а також бувало на инших автівках.Також ми всі ходили в караул/я в тому числі/,що було пов'язано з обмеженою кількістю особового складу в лісі.В принципі,трохи напряжно було,бо потрібно було заготовляти дрова,якісь инші побутові питання вирішувати. Тим не менше життя тривала,а війна точилася.Ми виконували свої обов'язки,заготовляли дрова,готувались до Нового року. Перед Новим роком я вивіз в госпіталь того вже осоружного Миколу Животенка з Андрюхою-ментом.Там цікава історія була:Андрюха приїхав з відпустки на власній "таврії"(таке на початку практикувалось),а командир батареї,Мальборо,почав вимагати аби той дав йому ключі від автівки,бо хотів сам на ній їздити.Той йому відмовив.Тоді Мальборо почав вимагати,щоб той прибрав машину.От Андрюха вирішив на госпіталь і злиняти.Як і кожен не надто молодий чоловік він знав усі свої хвороби і знав,що говорити лікарям коли треба на лікарняний.У Животенка,судячи з усього,все було за планом.Тож ми поїхали у Більмак.Животенко з нами в "соболі",а Андрюха в своїй "таврії".Зрозуміло було,що салон не порожнім був,хоч я туди не заглядав.//Як потім мені оповідали хлопці з 8ї батареї,Животенко тоді позабирав навіть всілякі волонтерські крупи,закрутки,не те що броніки та камуфляж,що він вициганив на свій розрахунок у земляків,а потім загнав на ринок!Отакі пі@араси тряплялись серед мобілізованих!//Ми привезли і поклали іх в госпіталь.Андрюха потім повернувся на службу,а Животенко вже осів у частині,пішов по госпіталях та навіть примудрився оформити собі пенсію по інвалідності! Також на початку зими з'явився Вова Барток.Він тоді осінню з того липового "лікарняного" повернувся одразу на берлогу де не вистачало людей в розрахунках.Тепер же він потрапив у табір.Він їздив з Сашком Аксентьєвим в госпіталь жаліючись на хворий шлунок.Там йому запропонували лягати в стаціонар,але він вирішив почекати і задовільнився таблетками та пігулками.Доречі!Він не забув,що обіцяв восени за той "лікарняний" проставитись тож презентував мені пляшку "Шабо",яку я ввечері в свою чергу хлопцям,а сам чогось не хтів тоді випивать.Ближче до Нового року ми таки вивезли Вову Бартока в госпіталь де його поклали,а далі перевели далі і сліди його загубились.Якось так:начебто нормальний хлопець на перший погляд,а врешті виявився незрозумілим. Одже Новий рік наближався.Десь незадовго до нього стався цікавий епізод.Я вам вже оповідав про старшину дивізіону Миколаїча?Так от це був доволі такий хитродупий ледачий чоловічок про яких кажуть,що "як вип'є то поганий робиться"!Всілякої різної х@йні за ним вже давно спостерігалось як то наприклад часті відвідини вагончика де сидів Валєра Пенсне,на якого сам пиз@ів,а по факту про все тому доповідав,що в таборі робиться!Так от,Миколаїч не надто любив бути тверезим і частенько перебуваючи центральним по табору,тиняючись по росташуванню полюбляв підпити для розігріву та хоробрості.Тож підпивши його починало тягти на різні пригоди та проявлялись здібності по возінню гівна.Тож на цьому ґрунті у нього і стався якийсь конфлікт з Андрюхою Медведенком.Всіх деталей мені невідомо(та і не цікаво!),але цей конфлікт продовжився коли пізно ввечері ми почули постріли на складі БК!Запиз@ований Миколаїч будучі центральним вирішив продовжити з'ясовувати стосунки з Андрюхой,який стояв в караулі.Той на провокації не піддавався і "підводний диверсант"провокуючи вирішив в повітря зробити стріли!Що він цим хотів завсвідчити невідомо,бо заробив тільки перспективу отримати добрих піз@юлей від Андрія,який міг таку можливість забезпечити будь кому в росташуванні.Показово те що Миколаїча за цю чудасію командири ніяк непокарали-навіть невиґрали на шикуванні!Дятлів та барабанщиків потрібно берегти! Тож Миколаїч перед Новим роком встиг пересваритися і зі своїми хлопцями Женькою та Серьогою та втік святкувати на 7му батарею до тамошнього замполіта Михалича.Хлопці ж приєдналися до наших урочистих заходів на МРСці. Погода на вулиці стояла новорічна-морозна!Ліс був трохи припорошен снігом і виглядало все доволі позитивно і настрій був непоганий.Ми попередньо якось скинулись,скупились на банду їдлом,питвом і зібрались в великому намету на МРСці.Головував на урочистостях майор Рожненко який стаціонарно проживав з хлопцями.Ви б бачили як ми пили і закусювали примерзлим до металевої миски олів'є(цей намет не опалювався),але це був один з найвеселіших і яскравіших Нових років у моєму житті!Я вже забігаючи вперед оповідав,що командир з замполітом робили "обход" усіх святкуючих наметів(а вірніше-дегустацію!),тож зайшли і до нас,випили і з нами,а потім помандрували далі "перевірять." Доречі!Два дзвінка з привітаннями я отримав з того химерного міста в якому прожив третину свого життя і з якого наші одвічні вороги тепер зробили "столицю" віртуальної республіки,яка начебто з нами воює!Час від часу я забігав в наш намет аби підкинути дров в буржуйку і під час одного з таких забігів отримав дзвінок від Гени Добронравова(старший чоловік з яким працювали в друкарні)та від нашого бригадира на копальні Толяна Рябцева.Більше нікому моя доля цікава не була! Знаєте,в Олеся Будяка раніше була звичка самому усіх вітати зі святами-Новим роком,Різдвом,Великоднем,але якось вирішив не вітати на якесь свято і подивитись хто про нього згадає:згадало кілька чоловік!Тож тепер Олесь Будяк не надто поспішає когось першим вітати-тепер вітає тільки старших товаришів і гідних! В той новорічний вечір про мене згадали двоє старших чоловіків які проживали в колишній шахтарській столиці.Моє попереднє життя трималось мене і перші роки війни було якось гірко пригадувати все що пов'язувало з тим химерним краєм,шкода було багатьох людей які опинились в цій халепі.Я не відчував щось на кшталт сорому за те ,що ніби пішов проти них воювати-я зробив правильний вчинок,бо я така людина,що не могла в тих обставинах діяти інакше./Кажу це без патосного дешевого вишиватного патріотизму./Просто було відчуття,що десять років мого життя пішло псу під хвіст.Мої найкращі десять років,які я провів в ненайгірщому місці.Взагалі ,я ще повернусь до тих людей які пов'язували мене з попереднім життям. Спати ми пішли після опівночі,а зранку героїчно прокинувшись із завзяттям усіх двадцяти восьми панфилівців поповзли на ранкове шикування.Командирів не було,нас швидко розпустили. Ми сиділи у нас в наметі,у нас сидів Михалич(замполіт 7ї батареї)та Паша-старшина(він після люлей та лікування реабілітувався в очах командування).У Павла задзеленчав телефон: -Бєгом!-заволав Паша в слухавку,-Туда і назад!-це їхній затятий п'яничка Серьога Дяченко вирішив після караулу збігати в Малинівку в магазин. Навколо цієї його вилазки і розвивалась подальші події першого січня 2015го року! Життя в таборі після нічних урочистостей протікало кволо-ніхто не робив більше чим необхідно:хтось ходив в караул,хтось підкидав дрова в грубку то що.Людей на вулиці можна було рідко побачити.Я вже не пам'ятаю точно чи було обіднє шикування. Я тинявся біля намету і побачив Руслана Дробота(того самого "прибульця"якого спочатку хотів навчити людської мови Сашко Горський,а потім Мишко!),який чогось моніторив доріжку повз МРСки(це я потім збагнув,що він чекав Серьогу Дяченка,що так і не повернувся досі!)Ми з Русланом розбалакались і я з подивом дізнався,що він постійно проживає в тому приморському місті біля якого ми знаходимся,а походить з Розівки.Поки ми балакали на обрії намалювався Роман Петрович,який виглядав так ,що хоч в куточок здоров'я став-зелений змій та й годі!Він щось зі стурбованим виглядом у нас запитав та почимчикував на МРСку в пошуках "ліків"./Треба зауважити,що Рома був доволі стійкий боєць-зазвичай о восьмій годині ранку він вже був на ногах!/ Згодом,Роман Петрович зазирнув до нас "на огоньок"-хлопці запрошували його раніше.Вигляд у нього був вже краще ніж в обід,і за пляшкою "Болграда" він нам задоволено оповів,що затримав диверсанта: -Дивлюсь-а у нього в пакеті водка,пиво,апельсини!А сам лежить і ідти не може!/Через день,коли "диверсант"трохи провітрився і я віз його в лічницю з травмованою ногою,зопитав у Серьоги:"І що всю горілку забрав?"-"Та ні!Одну бутилку в рукаві заховав!"/ Посидівши ми сходили на вечірнє шикування.Як я вже казав,Петриненко десь там вештався,але до особового складу не підходив. З настанням темряви сотрясати повітря почали залпи важкої артиллерії-першого січня 15го року почались найзапекліши артиллерійські дуелі по всій лінії зіткнення!Півтора місяці наши батареї ледь не цілодобово виїздили на бойові виїзди і вистрілювали десятки снарядів!Дуже швидко наші склади почали спустошуватись,а вантажівки з "великої землі" не встигали підвозити БК.Батареї ж не встигали приїздити та забирати "огірки" з лісу-ми підіймались і о сьомій годині ранку,і в темну пору вантажили автівки.Людей в лісі було мало,а коли почало не вистачати людей на бойових батареї почали більшу частину людей забирати на берлоги.Їдучи наприкінці січня у відпустку я побачив молодого пенсіонера Гришу Плюща з 7ї,і зауважив ,що він помітно схуд за два-три тижні на бойових.Не дивлячись на навантаження ,нашим батареям все ж було легше ніж тим хлопцям ,що прикривали ДАП та стояли біля Дебальцевого-ми все таки стояли дивізіоном в секторі М і хай не всі шість,але по чотири розрахунки на батареях таки були,тож хоч якась можливість відпочити у особового складу була!Щоб ви розуміли,під Дебальцево знаходилась одна батарея яка працювала там де і росташовувалась;на Донецькому напрямку було тоді дві батареї які змінювали одна одну на чергуванні,а працювати доводилось багато./Я замислювався:чому на їхніх напрямках була така ситуація?Чому там не стояли цілі дивізіони?З часом я зрозумів причини:по-перше,мабуть було важко завести дивізіон(в Дебальцеве хлопці заходили по прострілююмій дорозі),а по-друге,не було тих дивізіонів:лінія зіткнення була довга,а людського ресурсу не було:всі хто хотів служити вже служив!/ Якщо до цього часу батареї нашого дивізіону працювали хоч і добре,але більш епізодично то тепер їхня робота мала дуже інтенсивний характер.Небо розрізали постійні залпи та грім від приземлення "дарунків" ствольної та реактивної артиллерій.Ти не міг повірити,що все це відбувається таки справді,на твоєму віці і хоч ти не був в епіцентрі справжнього бою,але в тебе було чітке розуміння того що ЙДЕ ВІЙНА! Десь третього січня ми ближче до обіда повезли протверізівшого Серьогу Дяченка в лічницю,в теперішнє Нікольське.Василь Петрович домовився з тамтешнім хірургом ,Олегом Миколайовичем ,щоб той прийняв,але проблема полягала в тому ,що був короткий робочий день і рентген-кабінет вже не працював. -А ми "швидку" зари викличем і вас звозять в Лічницю Швидкої Допомоги!-заспокоїв він мене. Під'їхала сучасна "таблетка" (вже інжекторна)і я повіз разом з бригадою "швидкої допомоги" нашого хворого в приморське місто.Яким же було моє здивування коли я дізнався,що в цій лікарні присутня мобільна група воєнних медиків і за великим рахунком я можу своїх хворих привозити сюди,а не їздити за 65 км в один бік!Взимку,правда,чергували хірурги з анестезіологами,але в разі потреби можна було долучати і цивільних лікарів .Ми лишили Серьогу на госпіталізацію,звідки його без нашої участі відправили в 61 ВМГ.З Нового року ми тепер рідко їздили в сам госпіталь,а переважно в ЛШМД. НЕВДАЛІ НАВЧАННЯ ДЕВ'ЯТОГО СІЧНЯ Не дивлячись на доволі напружені обставини на фронті,вище командування знайшло доцільним проведення навчальних стрільб прямою наводкою.Рано-вранці ми відправились на імпровізований артиллерійський полігон на березі моря біля селища Бабах Тарама та в тридцяти кілометрах від мого дому. Я взяв медичну сумку і їхав в "уазику" з командиром,замполітом та Миколаїчем-особістом.Сержант Лавриненко віз оточення на "ельфмобілі". Напередодні ввечері Вітаха встиг зайти в гості в підземний генделик до "підводного диверсанта" і встиг надудлитись:десь о півночі я почув у наметі грюк-стук:це сержант Лавриненко прийшов!Завалився спати.Я піднявся та закинув дров у буржуйку.Десь за пів-години Пекельний Опалювач піднявся та щось намагався зробити з буржуйкою-він був у стані зомбі і мабуть сам не розумів,що хотів,але автопилот працював чітко!Врешті решт у нього нічого не виходило окрім як диму напустити і я не витримав: -Вітаха!Я дрова закинув!-Пекельний Опалювач зрозумів інформацію і влігся спати. У Мишка було завдання наварити чаю для особового складу та залити в великий ТВН.Після вечірніх інгаляцій кухар спав міцно,тож і не був в курсі нічних пригод нашого старшого за званням товариша.Тож зранку розбудивши Віталіка він ох@їв від несподіванки!Випхав того замість себе в караул на склад БК,а сам зайнявся приготуванням чая. -Я більше для того,щоб хоч трохи провітрився на морозі!-зауважив Мишко. Я допоміг йому залити чай у ТВН.Вітаха і справді трохи очуняв в караулі та пішов готувати "ельфмобіль"для виїзду.На ВУД він натрапив на командира і одразу ж отримав піз@юлей коли той побачив його обличчя.Я потім трохи добавив. Я сів в командирський "бобік",ми рушили.По дорозі Миколаїч-особіст зауважив,що його мобільний не зарядився внаслідок впливу холоду. -Познімаєшь на відео в разі чого?-попросив мене. Коли ми їхали в районі Урзуфа ми побачили лисицю,що бігла понад дорогою.Тепер в мене завжди виникає тривога коли бачу цю тварину перед маршем. Ми приїхали на місце.Хлопці дістали намет з вантажівки, встановили,поставили буржуйку,затопили.В навчаннях брали участь два розрахунки:один з 8ї батареї,другий з 9ї.Росклали гармати,приготувались до навчань. Почались стрільби.Гармати виставили на пряму(152калібр!) наводку.Почали потихеньку працювати.Я у бронику ,з автоматом та медичною сумкою тинявся між розрахунками-на безпечній відстані звісно!Ліворуч стояла гармата 8ки,а праворуч 9ки. Пам'ятаю,Гриша Литвинов з 8ки дав мені мобільник і попросив познімати.Я знімав хлопцям з 8ки на їхній мобільний,знімав і на свій!Загалом я зняв на свій мобільний в той день чотири відео. Зробили перерву ,хлопці зібрались в наметі,пили чай їли печиво.Погода була сонячна,температура повітря піднімалась і в наметі внаслідок опалення під ногами було багно.Мав приїхати начальник артиллерії сектор.Приїхали два якихось лимаря.Приїхали і журналюги з місцевого телеканала.Хлопці пожвавішали:"Баба!Баба!"Приїхала якась журналістка освітлювати навчання-якесь кістляве та страшне опудало насправді,тож не було чого жвавішати!Це мабуть і стало причиною біди-недаремно ж раніше бабів на корабель не брали! Навчання продовжились.Знов бахнула 8ка,потім почала 9ка.Здається перший залп пройшов нормально.Потім виникла осічка.Я стояв ліворуч,метрів п'ять від мене праворуч-начарт,чи хто він в х@я такий,ще далі ближче до гармати- Петриненко, Рома,Миколаїч-особіст,розрахунок.Щоб ви розуміли командував навчаннями Петриненко як ,за великим рахунком, найдосвідченіший артиллерист.Замполіт Рома та Миколаїч-особіст виступали в ролі "командирів гармат",а командир дивізіону скеровував їх.На разі роль "командира гармати"виконував Миколаїч-особіст.Тому і сталася осічка! Петриненко підбіг жо ґаубиці і зробив по алгоритму усе що має робитися в таких випадках,вставили нову гільзу.Всі стали по-місцях,а моє серце тривожно калатало. Ба-бах!!!Моцний вибух розрізав тишу,а чорний дим застелив простір довкола гармати,а я вже біг туди."Медика!Медика!"хтось волав,а я вже був на місці:навідник Ігорьок лежав з непокритою,трохи розсіченою головою-шолома не було видно,а розірваний броник валявся в кількох метрах. -Ногами можешь ворушити?-Петриненко вже був поруч постраждалого.Ногами він міг ворушити. Я нашвидкоруч огледів хлопця:окрім розсічення на голові та набряка в районі попереку більше ушкоджень видно не було.Я вколов йому кеталонг(це таке знеболювальне).Хлопці відломили дошки зі скринь з під БК на які ми поклали Ігоря в "ельфмобілі" і ми повезли його в ЛШМД. Добре,що ми вже з сержантом Лавриненком встигли вивчити дорогу-якось ввечері відвозили хлопця/Вітю з 7ї/з апендицитом і трохи покружляди доки згайшли,але дорогу тепер знали! Я сидів в салоні з потерпілим і відволікав його балачками-я боявся,що він не дай Боже больовий шок спіймає чи щось подібне!Я зробив йому ще один укол знеболювального.Поки ми їхали мені кілька разів телефонував переляканий Роман Петрович:"Олесь,ви ще не доїхали?"Також мені зателефонував особисто начмед сектору М і попросив передзвонити як вже привезу. В лічниці нас вже чекали:коли лікарі побачили,що хворий лежить на дошках то подивились на мене як на дебіла та запитали:"А де ноші?"-Не будеш же усім розповідати, виправдовуватись ,що твій санітарний "соболь"немає зимової гуми,а їздить на стертій і взагалі:тебе ніхто не інструктував перед навчаннями і не питав, і не прислуховувався?!Госпіталізували хлопця.Він,за великим рахунком ,легко відбувся і менше ніж за місяць повернувся до лав своєї батареї. Я зателефонував своїм командирам,начмеду сектора доповів:"Добре!Ну ти заїдь до мене на днях,хоч побачити -поговорити з ким тут працюю!"-Це був єдиний хто взагалі перший проявив цікавість до моєї медичної служби! Ми поверталися в ліс.Сержант Лавриненко був вражений тим,що відбувалося впродовж цього дня(мало того що погано після учорашнього,мало того що виї@али з самого ранку так ще й і таке трапилось!),але тримався добре!Я ж кажу-як би там не було,а Віталік тягнув лямку в подібних ситуаціях! Ми повернулись в табір:Віталік вже був чимось заклопотаний по автомобільній частині,а я прийшов в намет.В наметі було нетоплено,дров не було нарубано,а Мишко сидів допивав коньяк з хлопцями з 9ки: -Ой,так заї@ався сьогодні!(мив бачки,які потрібно було помити ще осінню!)-жалівся він мені. Заї@ався!Я зціпив зуби та почав рубати сирі дрова,бо насувався вечір і потрібно було чимось топити і хлопці(Іванич з Сашком) мали повернутись.В той день повертались відпускники на чолі з майором Осипенком. Ввечері стався ще один не надто приємний для мене інциндент:я рубав дрова коли приїхали відпускники.За деякий час до мене звернулось п'яне опудало,яке тілько приїхало з відпустки(готове)і вже встигло в наметі вхопитися ратицями за розпечену буржуйку,бо ледь не наї@нулось.Ну звичайно прийшло до мене жаліючись на боль та паралельно для чогось мені погрожуючи(!)-мабуть хтіло мене таким чином вмотивувати надавати йому допомогу!Ну я намазюкав йому поверхню пантенолом-а що він від мене очікував?Як би не пиз@ів-я б йому ще знеболювальне вколов!Він стогнучі та кидаючи якісь образи на мою адресу забрався до біса-я вже був близьким до того аби приї@ати його прикладом по обличчю,але відпустив з Богом.Михалича ж,замполіта,попередив,що наступного разу "пристрелю на х@й!" Згодом,Кабан(так звали того хлопця)виявився вже і не таким поганим-це він надудлившись починав козу водити,а так був тихий та нешкідливий.Врешті,Бог його покарав за той випадок-в теплий час кліщ(а їх у травні з'явились тисячи!)вхопив його за прутень,і він самостійно(мабуть побоявся,що я йому обрізання зроблю якщо до мене звернеться!)виходив з цієї ситуації. В той день на місці навчань чергували хлопці з ВУД,а згодом залишки гаубиці перетягнули в штаб сектора М.Потім Сашка Лісничого відвозили на летовище ,аби він зняв,що було можливо і мало сенс зняти.На другу добу я дізнався,що зафільмував мить вибуху:у вирії подій я зовсім забув,що продовжував з'йомку на свій смартфон.Хлопці в таборі попросили в мене телефон подивитись відео навчань і сержант Лавриненко підійшов до мене та й каже :"Тиж зняв мить вибуху гармати!"Доречі про сержанта Лавриненка:вечером того нещасливого дня він з якохось справ зайшов на ВУД і там перетнувся з Петриненком:"Що,Віталя?Обісрався сьогодні на навчаннях?!" Вирішив командир дивізіона поставити Вітаху в незручне становище при товаришах.Сержант Лавриненко довго був злий через цей епізод і навіть планував по дємбєлю підловити Петриненка та всипати піз@юлей.Такий він був командир дивізіона-доволі неприємний в спілкуванні тип,хоч в багатьох питаннях був і молодець. Ще через день ,ввечері,прийшов Миколаїч-особіст і попросив ,аби я нікому не передавав по блю-тузу чи "шарику" відео з навчань,бо там трохи кволо стосовно алгоритму дій при осічці діяли.Я відповів:"Нема питань!"і при ньому ж одразу ті відео видалив з пам'яті.Хоча знав,що відео вже судячи з усього поперекидали на свої ґаджети.Так воно і було:тепер ви можете спостерігати ці кадри в ю-тубі.(Також ви можете на каналі МістерСвин побачити цілі хроники з життя нашої 8ї батареї,які змонтував та виклав мій сусід Петрович). Також після цих подій я заїхав на штаб сектору ,щоб особисто зустрітись з начмедом - Романом Дмитровичем.Він поцікавився як в нашому підрозділі справи з медичною службою,на що я відповів:"Особливого зацікавлення з боку командування не помічено,але коли щось трапляється всі бігають,машуть крилишками і вимагають"Здєлай шо-нібудь!"Коли цей начмед керував у секторі я іноді заїздив до нього вирішувати якісь питання.Там,в штабі сектору,перебували медики (в основному реанімаційні бригади)які доставляли важкопоранених з віддалених блокпостів.Також були присутні медичні функціонери-всі данні стосовно загиблих, ранених, травмованих, стосовно забезпеченості підрозділів санітарним транспортом,медикаментами то що збирались,оброблялись та передавались на гору.З Нового року мені стало легше ,бо тепер ми їздили з хворими в місто яке боронили.Також легше стало зі стоматологами-я дізнався,що воєнних лікують в клініці на "1000 дрібниць"В ті пів-року багато хлопців,переважно з 7ї батареї,пролікували там зуби.Звичайно ,доплачували за пломби,бо бескоштовно держава могла запропонувати самий дешевий розчин,але за це брали цілком адекватні гроші.До цього ми їздили в госпіталь до стоматолога,але останнім часом це стало майже неможливо внаслідок якихось постійно виникаючих причин.Я думаю,він просто не хотів займатись своїми беспосередніми обов'язками,натомість отримувати авансом згорток набоїв(любив постріляти в вільний час)та лікувати місцевих мешканців за гроші у нього цілком виходило!Таким він був цей Саша-стоматолог! АРМІЙСЬКІ БУДНІ Іванич з Сашком повернулись натомісь у цю партію ніхто з намету нашого не їхав.Тож було легше встигати з побутовими проблемами.Пам'ятаю,взимку сержант Лавриненко один час багато їздив замість Василя Петровича.На додачу Іванич його з Андрюхою Ревякіним долучив до участі в ремонті двигуна "шишарика",що стояв як пам'ятник Сашку Булаві.Ми з Сашком Дяченком їздили тепер в Марік з хворими паралельно втілюючи в життя раніше згадані схеми по розкраданню продуктів харчування.Малоприємний факт моєї біографії,але мені таки доводилось приймати в цьому участь.Як я і передбачав,внаслідок всих цих "ліваків" почалися псуватися стосунки і всередині колективу.На початках це виявлялось в тому,що хлопці вирішили обраховувати сержанта Лавриненка:мол,він менше усього участі приймає!Автора спогадів мучили докори сумління,але про яке сумління взагалі можна вести мову в таких справах?Я дуже не хотів опозоритись участю в усіх цих справах,але мої товариши були засліплені успіхом вже проведених вдалих оборудок і не бачили загрози викриття. Артиллерія в цей час працювала в посиленому режимі і необнадійливі звуки залпів та приземлень слугували нам постійним звуковим фоном.Як я вже казав,вантажівки з берлог приїздили поповнювати БК постійно і наші запаси поступово танули,а війна не збиралась завершуватись. БУРНА МОЛОДІСТЬ ПРАПОРЩИКА ІВАНИЧА -Значіт,ета!-Іванич усівся на пеньочок на якому ми дрова рубали та прикурив цигарку,-Я тогда ще нежонатий був і жив ещьо в Норільськє.Позвал мене друг до себе побухать,баб привів:получаітся одну він для себе привів,а її подругу для міня.Прішол я ,значіт побухалі ,всє діла, і палучаєтся та подруга яку він для сібя прівьол за мной увязалась -шпілі-вілі,всьо такоє.Ну он расстроїлся і от нєчіво дєлать замутіл со второй.Ну ми с Нінкой началі жить.-Іванич припалив другу цигарку,-Живьом ,значіт,месяц,втарой,трєтій-ана начінаєт мнє заряжать:"Давай поженімся! "Я їй:"Нінка!Ну какой,в х@я,поженімся?-Ти простітутіще,я кобеліще!Ну какой "поженімся"?Ну яка ,на х@й,з нас сім'я?!"-Ана же на свайом!Думал ,думал,надумал-нада ат нєйо ізбавляться!Я вирішив устроїть п'янку і пазвать того свого друга з його теперішньою подругою.Йому кажу:"Давай када дєвкі нап'ются залазь на Нінку"-он на міня??-"Та нічого страшного!Ти ж хатєл Нінку паї@ать?-Вот тібє будєт вазможность!"-Іванич цмулив вже третю цигарку.-Ну ,вобщем,собралісь,всє діла.Пріхожу с работи,а ані уже сабралісь-я такой,опа:з гарла прямо ї@анул водкі,а сам чуть випіл і прітваряюсь,шо п'яний.Я такой на полу прільог,тіпа сплю гатовий.Свєтка,моєго етого кєнта тоже уже спіт бухая.Я дєлаю від шо сплю,а сам висікаю,шо оні потіхоньку ї@аться начінают-Нінка думаєт я сплю бухой!Ані сібє є@утся потихеньку на дівані,на мене не звертають вніманія,а я біру Свєтку, потихеньку стягую на пол і тоже починаю ї@сти!Нінка коли замєтіла:"Ти што дєлаєшь?!"Я:"Ну как?-Тібя є@ут-і я є@у!"-А єй і сказать нєчєво.В общем,я єй послє етава сказал"до свіданья"!-закінчив оповідь про свою бурхливу молодість Іванич. ЗИМОВІ БУДНІ Ми продовжували жити та робити те що мали робити:я лікував особовий склад,їздив на виїзд,ходив в караул на склад БК(у вільний час,звичайно!).Ми рубали,заготовляли дрова,топили буржуйку.Нарешті ми з Сашком добудували вбиральню-тепер непотрібно було бігти з лопатою і ліс та відморожувати дупу. Їздили ми тепер в місто,в Лічницю Швидкої допомоги,що полегшувало нашу службу.Зуби лікувати почали возити на "1000 дрібниць" в стоматполіклініку.Як я вже казав,в лічниці чергували тоді хірурги,анестезіологи,а вузьки спеціалісти оглядали цивільні.Іноді доводилось їздити в инші лічниці якщо наприклад,черговий ЛОР знаходився на Лівому березі.Тож в цьому місті мені доводилось тепер бувати частіше ніж в осени.Тепер я мав змогу зустрічатися зі своїми старимии друзями,з попереднього життя. ЗВ'ЯЗОК З ПОПЕРЕДНІМ ЖИТТЯМ На той час в цьому великому приморському місті проживали мої друзі з мого попереднього життя,яке впритул було пов'язаним зі "столицею"тепеперішньої "народної республіки".Зрозуміло,що і вони були тісно пов'язані з тими теренами. Ще десь на початку жовтня,поїхавши по справах в штаб сектору,я заскочив до свого друга Артема,який знімав квартиру поруч з місцевим автовокзалом.Я забіг хвилин на десять.Потім впродовж осені я ,здається, ще мав можливість заскочити,але в силу того,що ми в госпіталь їздили зовсім в инший бік,то особливих приводів їздити в це місто у мене не було.Взимку ситуація змінилась і я тепер мав можливість регулярно бути в місті. На початок року в Маріуполь перебрався і инший мій кумпель-Павло.Щоб ви розуміли:є дві сестри-близнючки,одна з яких вже була дружиною Артема,а друга/на той час/-нареченою Павла.Отака от "Санта-Барбара"!Павло був родом також з тепер окупованих територій ,недалечко від того міста де розгортались у серпні оті трагічні події для нашого війська./"Що тоді було!-оповідав потім Павло,-Скільки народу переховували в льохах,виводили вночі,перевдягали!"/.Артем же був родом з Приазов'я:його село знаходилось кілометрах в п'яти на Схід від Широкіного-географічне походження мало влив і на світогляд!Якщо Павло хоч і мав з дитинства притаманне для цього регіону світосприйняття,але з роками в нього з'явилось більш-менш адекватне сприйняття оточуючої дійсності яке диктував йому розум та життєвий досвід.З Артемом же було усе складніше/і є/-чим далі тим більше!(Можливо колись більш докладно розповім про всі особливості артемового "світогляду"!)Тож ,чесно кажучи,ці наші побачення не приносили особливого морального задоволення.Але іноді вони відбувались. Ще один зв'язок з минулим життям:був в мене ще один друг (кажу 'був',бо фактично на сьогодняшній день,вже роки чотири немаю з ним зв'язку)-Гриня.Щоб ви розуміли,в рік проведення Євро я був навіть свідком на його весіллі,в шахтарському містечку названому на честь французького комуніста.Тож мова не йде про якогось там приятеля,а про людину яка в якійсь мірі довірила тобі доволі важливу "міссію".У Грині народився син в те неспокійне літо і він цікавився чи не буду я хрещеним батьком його малого?Я на ту мить не міг остаточно щось відповісти. Коли я пішов до війська,то нікому про це не казав окрім свого гарного приятеля Льохі Завальнюка(ми з ним потаришували на копальні,),а більше нікому.Згодом,звісно,мої друзі дізнались про це.Пам'ятаю як ще на полігоні нас вишикували на вечірню перевірку,а в цей час в мене почав дзвонити мобільний:це був Гриня.Я скинув,а по закінченні шикування перенабрав: -А чого ти трубку нє бєрьошь?-запитав Гриша. -Та у нас построєніє було!-відповідаю. -Што било???-здивувся. -Построєніє. -А ти гдє січас???-переполохався на тому кінці телефону мій товариш. -В армії!-облив крижаною водою. -О!-Гриня був приголомшений,-Так ти тєпєрь пайдьошь з нашими ваєвать?-чулось розчарування в голосі. -Виходить,Гриша,так!-відповів ,-Не ми з тобою кашу заварювали, але наслідки рогрібати нам! Восени я дізнався,що Гриша з дружиною та дитиною виїхав до родичів на терени Московії,звідки колись приїхали його батьки.Він виїхав до Тули.Згодом,взимку,вже здається після Нового року він мені сам зателефонував: розповів,що повернулись додому/"Як все бросити,коли все своїми руками переробляв в хаті?"/,продовжує працювати на копальні.Згодом ми зідзвонювались час од часу,але коли мережа "Київстар" припинила працювати на теренах окупованих територій обірвався і у нас зв'язок.Про участь Гриши у незаконних збройних формуваннях мені нічого невідомо,але припускаю це можливим. Инший мій кумпель,Ш@рик,ще на початку того неспокійного літа здимів в Санкт-Петербург і станом на сьогодні(вересень 2019) непогано там себе почуває.Він був ярим прихильником (диванними,правда)того явища ,що патосно зари(можливо, поки що)називають "Революцією Гідності".Я ярим прихильником тих подій не був і до якогось часу тим Майданом не цікавився,але коли почались бойові дії пішов до воєнкомату,а Ш@рко в той час вже кілька місяців перебував в тилу наших одвічних ворогів.Щоб ви розуміли,цей мій друг завжди мав більш широке та прогрессивне світобачення ніж наприклад у того самого Артема, але теперішнє місце проживання("Бл@дь!Якби ти знав як мене це місто заї@ало!"-жалівся він мені нещодавно),майнові обов'язки і инші причини змушують його перебувати там де він перебуває і всі особливості його теперішнього світогляду мені невідомі.Втім,не сумніваюсь,що світобачення в нього і зари набагато ширше та адекватніше ніж у Артема! ЗИМОВІ БУДНІ Зима продовжувалась,наша служба також і ні х@я закінчуватись не збиралась:як я оповідав ,з 1го січня розпочлися найзапекліші бої,найзатятіші артиллерійські дуелі.Тож людей в лісі знаходилось в обмаль і в караули доводилось ходити ледь не кожні шість годин.Мене також ставили в караули на склад БК,зрідка на в'їзд у табір.Друге траплялось рідше і взагалі мабуть тоді коли Петриненка не було і він не знав про це.Звісно,якщо я був вдень на виїзді то мій напарник самотужки ніс варту в тому караулі. Іноді ми і у своїх якихось справах виїздили з табору:коли за головного лишався начальник штабу майор Осипенко,то вдавалось доволі легко накидати йомі макаронів на вуха.Пам'ятаю отак як ми виїхали втрьох:Сашко,Іванич та я в містечко і вперше заїхали в чебуречну трохи нижче місцевої автостанції по дорозі до нашого пригодованого СТО.Зайшовши в чебуречну ми були приємні здивовані тим,що доволі адекватна порція таких самих адекватних пельменів коштує 20 гривнів,а добрі чебуреки,що робились беспосередньо по замовленню-6 гривнів!Наїлись пельменів ,взяли з собов чебуреків.Ми потім іноді заїздили туди нормально поїсти.Хлопці з 7ї батареї полюбляли замовляти чебуреки в иншому закладі поркч і з нашим,але не пригадаю чи там добрі були:там не було такого ажіотажу як в цьому генделику. СЬОМА БАТАРЕЯ І ЗАМПОЛІТ ЇХНІЙ МИХАЛИЧ! Хоч наш санітарний "соболь"був полагоджений напередодні Нового року,але проблема зі стертою гумою залишалась відкритою.Тож іноді я виїздив з Василем Петровичем на "ельфмобілі"-зазвичай це відбувалося в сніжну погоду,або коли дороги були вкриті шаром криги.Так ми одного дня в січні поїхали на виїзд в Приморське Місто Металургів.З собов ми взяли кількох хлопців серед яких був Вадік Парасюк з 7ї батареї.Василь Петрович усю дорогу намагався трохи вправити мізки Вадіку з приводу дисципліни та взаємовідносин з їхнім замполітом. Здається напередодні ввечері в етері радіостанції прозвучало:"Тривога!На сьомій батареї ображають офіцера!Потрібна допомога!"Іванич,як представник молодшого офіцерського складу та центральний по табору і ,здається,Ваня Ганущак побігли розбиратися в ситуації на 7му батарею.Як я вже оповідав,курінь цих барбосів був росташований далеченько від основного табору і пішки туди було йти може до пів години. Іванич з Ванею туди прибігли розбиратися в ситуації.Прийшли.Дивляться.Ніхто нікого не вбиває.Сидить п'яний замполіт 7ї батареї Михалич та такіж піддаті його підопічні-разом лизнули,а тепер почали цюцюрками мірятись!Іванич повернувся незадоволений цим інциндентом і злий більше на Михалича ніж на хлопців. Михалич.Ще один доволі цікавий та непересічний персонаж в цій нашій історії.Ще на Близнюках до мене якось з якогось приводу звернувся немолодий дядько,років за п'ятдесят,я дізнався ,що він мобілізований офіцер,що прийшов служити на посаду заступника командира 7ї батареї по роботі з особовим складом. Тут варто згадати один кумедний випадок ,що стався на 7й батареї на початку формування.Був вік-енд і хлопці з 7ї батареї,хто немісцевий,пішли в звільнення.Вони цілою бандою відправились на пляж,взяли бухла і до пізнього вечора сиділи там пили та співали пісень-потім всі з осіплими голосами ходили кілька днів!Це була субота,а вранці в неділю,один з наших мобілізованих чоловіків(з мого рідного міста,доречі)прокидається на пляжі на самоті,без гаманця,без телефона,без ні х@я.До того ж після добрячої пиятики.Він починає чухати потилицю і шукає відповідь на питання:що робить?З горем навпіл починає пересуватися містом і за деякий час дістається місцевого,в центрі міста,воєнкомату.Ті байдуже його вислуховують і пропонують йому записатись як дезертиру!/Знаєте, згадуючи усю цю байдужість з якою до нас відносились тодішні "справжні"воєнні не можу стриматись і не закипіти від злісті-хоч чоловік опинився в цій ситуації і не від великого розуму,але увійти в ситуацію і допомогти вирішити все ж таки можна!/Він,звичайно,відмовився бути віднесеним до дезертирів-з якого переляку?!Тож цим воєнкоматівським мудакам таки довелось щось робити,ворушитись,повідомити в частину.Тож все таки цей чоловік з горем навпіл таки дістався в обідній час до Близнюків.Я сідав їсти зазвичай наприкінці.Обідаючи я зауважив як під навісом якийсь чоловік ну з дуже сівшим голосом намагається розповісти про свої пригоди.Ввечері виявилось,що це мій земляк і живе в суідньому наметі 7ї батареї.Ввечері він сидів з товаришами біля намету і взявши у когось мобільний телефонував своїй дружині,а та не вірила,що це її чоловік таким зірваним голосом з нею балакає.Вже і його сослуживці брали в руки слухавку і наводячі факти з біографії намагались підтвердити,що це таки він-але вона не вірила!Вже коли стемніло можна було чути як цей Сашко відійшовши на дорогу розпачливо волав у слухавку ледь не ридаючи:"Свєта!Свєта!"-та все марно:вона не вірила,що це таки її чоловік! На другий чи третій вечір я несподівано отримав розпорядження відвезти когось в частину,в медпункт.На той час у нас транспорту практично не було тож нам предоставили "таблетку"радистів.Розбираючись в чім справа я довідався,що відвозити потрібно того таки землячка:він ввечері хильнув після ввечері і з огляду на старі дріжжі та ,судячі з усього,хронічний алкоголізм не надто орієнтуючись на місцевості зайшов і насцяв посеред намету!Хлопці виставили його речі з вимогою відправити його на лікування до наркології.Тож меі треба було відвезти його в медпункт бригади звідки його вже мали доправити куди треба.Разом зі мнов поїхав Михалич:тут він повів себе як правдивий цербер!Коли ми завели нашого нещасного в санчастину він не надто зважаючи на почуття "хворого"обмалював ситуацію черговій фельдшерці: -Ето алкоголік!Його потрібно лікувати від алкоголізму!Він нажрався і зайшов насцяв посеред намету!-я тоді склав враження,що Михалич доволі суворий та сер'йозний дядько! Це було ще в серпні,а тепер варто згадати инший подібний випадок,але вже десь у жовтні в нашому чарівному аватарському лісі.Приводить Михалич бійця-дорослий хлопець,з доволі покоцаним синім обличчям:я не одразу впізнав Серьогу Цеховика!Він якось їздив з нами незадовго до цього лікувати зуби і склав враження доволі спокійного,адекватного чоловіка.Михалич знов грав роль цербера: -Так!Он нажрался послє бані і устроїл стрєльбу в палаткє!-тож синій фейс наглядно промовляв про наслідки цього вчинку.Михалич разом з Ігорем Івановичем відвіз Серьогу в госпіталь де його якийсь час прокапали та свіженького повернули назад за деякий час.Щоб ви зрозуміли,Серьога сам по собі нормальний хлопець,але йому пити не можна давати!Тож і в цій ситуації Михалич себе поводив як правдивий замполіт! Він знаходився переважно в лісі де "слідкував"за дисципліною особового складу.Але ж шила у мішку не заховаєшь і гівно рано чи пізно вспливає на поверхню,тож і стосовно персони Михалича у нас згодом з'явилися сумніви!А правда полягала в тому,що Михалич сам був бухарь ще той і мав схильність лизнувши починати возити гівно!Тож сидячі з тими своїми піз@ьонишами він з ними спочатку пив,а потім починав цюцюрками мірятись!Не скажу,що особовий склад відрізнявся в кращий бік-особливо представники Самооборони Міста Енергетиків!У Михалича постійно виникали суперечки з їхнім провідником Євгеном Бабанівським:він його з п'яну називав легендованим капітаном ФСБ!Також після Нового року з'явився в росташуванні Гєна-єврей,який також перебував в оппозиції до замполіта.Не складались у Михалича стосунки і з молодим пенсіонером-пепеесником Гришою Плющем:"мент хитродупий"-казав він на нього.Звісно,що хлопці давали приводи для невдоволення-як ,наприклад,злиняти вночі з лісу та поїхати в сауну з бл@дями паритись,але і їхній замполіт був ще той бармалей!Тож находила коса на камінь і на 7й батареї постійно виникали чвари. Тож з цього приводу Василь Петрович і намагався читати моралі своєму молодому землячку,щоб не ліз на рожон хоч і з мобілізованим та все ж таки офіцером. З иншого боку,яким би "цікавим" Михалич не був,він таки проявляв якусь турботу про ввірений йому особовий склад:регулярно організовував виїзди своїх підопічних до лазні в містечко.Також і в подальшому впродовж служби він виявляв,що таки турбується про своїх хлопців як би там не було.В нашій історії немає однозначних оцінок як і немає однозначних подій. В ЦЕЙ ЧАС... В цей час розгортались ті апокаліптичні події навколо ДАП та бої навколо Дебальцевого. Щоб ви розуміли,для мене війна почалася 26 травня 2014 року коли песиголовцями була зроблена перша спроба захопити летовище.Наша копальня знаходилась в кількох кілометрах від аеровокзалу і піднявшись на гора з першої зміни я міг оцінити розміри загального кипішу,що коївся в той день"Бамбят!"розповідала нам друга зміна ,що міняла нас."Бамбят!"жалілись лампові приймаючи у нас ліхтарі та повертаючи жетони.Вийшовши з АПК можна було чути автоматні черги та стріли з якоїсь більш важкої,невідомої мені зброї- мабуть СПГ.На зупинці стояли маршрутки-"десятки",дорогу яким перекрили повз "Метро"та через Путилівський міст,а водії оповідали про свої "пригоди".Я рушив на залізничний вокзал,аби там сісти на иншу маршрутку.Ми йшли удвох-я і наш лебідчик Коля Марчук,по вулиці Маршала Перемоги яка тягнеться від копальні до майже самого вокзалу кілька кілометрів.Коли ми підходили ближче до Артемівської,ближче Північного селища,то автоматні стріли було чутно десь поруч-наче у дворі двоповерхівки. Вийшовши через двір до вокзалу ми побачали як на парковці перед входом на ескалатор лежить високий молодий хлопець-паркувальник,а в сінях будівлі вокзалу юрбляться обивателі з жахом дивлячись на тіло,але не забуваючи знімати на телефон!Все таки нам не ввижалося-за кілька хвилин перед цим тут відбувалась стрілянина!Ми з Колєй швиденько оминули це місце і вийшовши з боку Привокзальної площі розійшлися в різні боки до зупинок свого транспорту.Потім Коля розповів,що підійшовши до своєї зупинки побачив,що там лежить труп жінки.Це все були людні місця. Тепер ,в січні,бої за ті руїни,що колись були аеровокзалом доходили до свого завершення.Можливо нам багато чого невідомо-можливо були і справді вагомі аргументи,щоб боронити ті гори будівельного мотлоху.Але тоді все йшло до того,що ці руїни перетворяться на велику братську могилу для наших військовослужбовців. Також змикалось кільце оточення навколо Дебальцева,де також знаходились наші батареї.Не тихо було і на нашому Приморському напрямку-як я вже оповідав,відчувався дефіцит снарядів.Але не дивлячись ні на що відпустка відбувалась за розкладом. ЧЕРГОВА ВІДПУСТКА ТА ЧОРНИЙ ДЕНЬ ДЛЯ МАРІУПОЛЯ По нас приїхав бригадний "лаз",водієм якого був хлопець з мого міста,Євген.З берлог попривозили хлопців і розсівшись ми рушили в бік частини.Я вже мабуть оповідав,що додому мені було сто кілометрів від нашого табору,а через частину-чотириста!Та що ж поробишь.Це були останні дні січня,і ранок був морозний,а в автобусі постійні 15 хвилин обмерзало скло!Євген зупинявся кожні пару кілометрів і вибігав протирати ганчіркою скло,щоб було видно дорогу!Та десь за годину температура повітря піднялася вище нуля і ця проблема зникла.Я коли їхав,то не повідомляв своїм рідним,що їду зазделегідь.По дорозі мені телефонувала сестра(десь об 11й годині),запитала як справи та повідомила,що приморське місто обстріляли з "градів"!Під роздачу потрапив мікрорайон Східний. Ми продовжували шлях.Десь в районі Новоолександрівки ми бачили вантажівки заповнені снарядами які їхали в бік "проведення АТО".На цей раз ніякого ажіотажу в частині не було-нас ніхто не зустрічав з хлібом-сіллю,але потрібні папери ми отримали набагато швидше і вже близько 14ї години ми з сержантом Лавриненком стояли біля "Сільпо". Віталік забіг в супермаркет,а я стояв з речами на вулиці.Задзвонив мобільний:мій шкільний друг Сашко.Я підняв:він розповів,що зустрів в центрі міста Бориса Генадійовича -нашого класного керівника.Щоб ви розуміли,наш класний керівник останні років шість-сім також проживав в Донику,а працював держслужбовцем в Ленінському собезі як раз поруч біля тієї телевежі яку песиголовці захопили на початку окупації та влаштували там свою базу./У нас була зустріч випускників в середині літа,як раз в розпал тих апокаліптичних подій які охопили Схід.Звичайно,що теми для розмов в будь-якому разі торкались всіх цих подій.Сидячи в колі цих своїх "однокашників" я думав,що мабуть більше не прийду на подібний захід-мені нема про,що говорити з цими людьми!Дуже розчарував і Борис Генадійович своєю беззубістю та намаганням не забруднити своє "біле пальто" :"Я ,конєшно, нє поддєрживаю ДиНиРи-но я і Кіів нє поддєрживаю:вєдь нічіво ні ізмінілось!"Раніше,я пам'ятаю зі школи,в нього була чітка патріотична позиція-без зайвого патосу та показухи,а тепер він перетворився на якогось бесхребетного слимака!Він ще і потім поїхав в Донецьк в надії,що все як-небудь владнається і йому держава(от тільки вже яка "держава"?!)платитиме копійки за його надважливу роботу з папірцями,але не склалося.../Тож Сашко повідомив,що тепер "Боря"таки повернувся в рідне місто і стоіть тепер на обліку на місцевій біржі праці. За сержантом Лавриненком приїхав батько і вони закинули мене на автовокзал.Я дістався домів годині о шостій вечора-на цей раз шлях у відпустку був набагато легший ніж вперше,але все одно втомлював. Пам'ятаю,в ту відпустку я нікуди і не їздив:сидів переважно вдома-хотілось після зимового лісу,ночівль в наметі,вуличної вбиральні,нерегулярного армійського харчування тупо посидіти в квартирі!Я тоді замовев і отримав через інтернет свій туристичний наплечник об'ємом сто літрів:з таким розрахункои,що він мені і в туристичних подорожах знадобиться!Потихеньку в мене збирався свій туристичний набір. Наступного дня по приїзді я поїхав в центр міста-там патріотична громадскість міста проводила мітинг присвячений учорашньому обстрілу Маріуполя рашистами.Тож і я вирішив для чогось поїхати.Людей,звісно,зібралось небагато,але:на мітингі виступав наш місцевий бізнесмен-патріот який в цей час(виявилось)служить командиром 4 ГАДн,що наразі дислокувався біля Волновахи.Він перебував у відпустці тому і зміш прийняти участь в цьому заході.Щоб ви розуміли,цей чоловік неодноразово балотувався від нашого міста в списках патріотичних партій,або в Верховну Раду або у міські голови.Звісно-безрезультатно.Він був колишній кадровий офіцер ППО,а в 90ті роки звільнився і зайнявся невеличким бізнесом.Коли почалась інтервенція з боку Московії,то не лишився обабіч подій як більшість ветеранів окупаційної та посттоталітарної армії,а в рядах нашої третьої хвилі мобілізації поповнив лави Збройних Сил.На початку його як старшого чоловіка хотіли поставити замполітом батареї,але як прийшов час їхати воювати офіцери-артиллеристи вирішивши,що на фіг їм та війна разом з України відмовились його призначили командиром батареї.Згодом,хлопці оповідали,що в нього була найзабезпеченіша та дисциплінованіша батарея в дивізіоні.Сумно ,що врешті він поповнив лави зрадойо@ів,але це було потім. Тоді ,на мітингу,збирали гроші хто скільки міг на допомогу постраждалим після обстрілу.Людей як я казав було небагато-це відображало реальний стан речей та гнилувату сутність мешканців нашого жлобуватого міста.Пам'ятаю,я тоді вирішив трохи пройтися до зимової Приморської площі .Заодно вирішив зателефонувати Борису Генадійовичу розпитати про його справи:він не надто хотів оповідати про свої поразки,але кілька хвилин виділив наостанок промовивши сакральну фразу:"Уєхал потому шо дєньгі ні тє,ні другіє нє хатят платіть!" Життя дивна та неочікувана річь:можешь спостерігати власними очима як люди перетворюються на слимаків! КУРСИ ПО ТАКТИЧНІЙ МЕДИЦИНІ ТА ПЕРЕБУВАННЯ В ЧАСТИНІ Десь за день до кінця відпустки мені зателефонував майор Осипенко та повідомив,що на ППД проводитимуться навчання з тактичної медицини:вже відправили Сашка з хлопцями з різних батарей нашим "соболем",а я можу хоч сьогодні відправлятися в частину для проходження цих курсів.Я зовсім ламати своїх планів не збирався і відправився наступного дня-останній день відпустки.Приїхавши на автовокзал і вилізши з автобусу я побачив там кількох хлопців у воєнних одностроях тож підійшов поручкатись і познайомитись-я ж кажу,на початку було зовсім інакше ніж стало згодом:між мобілізованими військовослужбовцями панував дух солідарності та братерства,який потім бесповоротньо зник з більш пізніми хвилями та напливом та засиллям ї@аних совкових офіцериків-пі@арасів,які особистим ворогом бачили особовий склад з яким і вступили в запеклий бій!Але це згодом буде. Одже підійшов я до тих хлопців:один був з 72ї бригади,а двоє з нашої.Може і навпаки,але їхав я на Уральські казарми з одним.Цього невисокого хлопця звали Серьога і він був родом з Луганська.Цей бармалей був добряче підбуханий і сівши з пляшкою пива в руці в 74й маршрут почав мені оповідати про свої пригоди в третій батареї(ї@ав-воював!),але згодом заспокоївся та задрімав.Діло було ближче до кінця робочого дня і людей в бусику набилось достатньо.Я сидів зі своїм столітровим наплечником одразу за водієм,а Серьога позаду мене.Ми вже проїхали центр міста і завернули в бік моста-я почав потихеньку тормошити цього бармалея:той намагається захищатися!Я знов намагаюсь його привести до тями-безрезультатно,а за всим цим спостерігає "громадскість".Тут вже і зупинка наша-глянувши,що мої дії не дають результату я ,з думками:"Ну тебе на х@й дурака!"вийшов з маршрутки,а Серьога поїхав далі кататись.Уявляю,як це смакували жлобуваті,мудакуваті мешканці нашого обласного центру!Серьога згодом намалювався за кілька днів на Уральських-вірніше я його побачив та певен,що він в той же день прокинувся де-небудь на кінцевій зупинці і звідти дістався частини.Наскільки він оповідав,він мав бути списаним по здоров'ю-у нього колись була добряче поламана рука(він показував страшний шрам на пів руки),а в третій батареї служив у відділенні розвідки.Як мені потім його сослужився оповідали-був з тих людей від кого більше турбот ніж користі.І такі персонажі яскраві траплялись,але тим не менш молодець,що хоч і був з Лугандонії,але пішов воювати проти інтервентів,а як в нього вийшло то вже инша справа. /В кінці минулого року,коли було оголошено воєнний стан ,в нашій частині проводились збори резервістів.Я чергував в медпункті частини і мав зустріти там цього бармалея Серьогу-він підчепив респіраторку і звернувся за медичною допомогою.Він мене не пізнав без бороди та окулярів,а от я його згадав./ Одже дістався я частини.Лишив на КПП свій немаленький наплечник та рушив в штаб бригади доповісти про те що прибув на військові навчання з тактичної медицини.Доповідав я ТВО начальника штабу тоді ще здається майору з позивним Шеврон.Він вислухав мене та сказав,що я можу зупинитись або в зазармі ремроти,або другого дивізіону(?!)Я вирішив обрати другий варіант.Взагалі ,в очі кидалась байдужість до твоєї долі з боку всіх кого тільки можна і в першк чергу командування.Помітна була різниця і в ставленні особового складу:на КПП мені ледь не послугу робили дозволивши лишити наплечник та підказавши куди ідти куди звертатись!Щоб ви розуміли в караул на КПП заступали або строковики,або ті контрактники які постійно служили в частині-тобто відмовились їхати воювати!На школярів ці караульні не надто походили тож швидше за все це був другий варіант:старі контрактники!Щоб ви розуміли,на початку бойових дій з наявного особового складу вдалось зібрати ледь дві батареї,і ті здається неповні.Згодом,як почалось те пекельне літо 2014 з усіма подіями після чого частина доблесних контрактників мирного часу відмовилась їхати "в АТО"!Звичайно,не варто враховувати усю неспроможність та непідготовленість командування частини до означених подій,що відображалось на особовому складі,але не варто забувати,що і серед тодішніх контрактників вистачало відвертих дебілів та лимарів!Якого біса ти підписував контракт якщо воєнна служба відпочатку має на увазі захист теріторіальної цілісності держави та суверинітету? Одже представники цього славного "воїнства"швидше за все і чергували тоді на КПП. ПЕРЕБУВАННЯ В КАЗАРМІ Одже я пішов ночувати на другий поверх тієї казарми ,що росташована за будівлею клубу через літню сцену.Піднявшись тудой я першим кого зустрів,це була Ірина Миколаївна-як виявилось наш діловод(в подальшому також).Я розпитав "місцевих" хлопців де можна примоститись:"Та де бачишь вільну койку там і лягай!"Як раз повернулись хлопці з тих навчань-був перший день занять на Близнюках.На чолі прибулих був комбат 6ї батареї Вошковой-ще доволі молодий,але надто неприємний тип з побитим віспою обличчям.Спитав хто я. На другому поверсі ночували не тілько хлопці з 6ї батареї,а і відряджені на навчання представники з инших підрозділів.Там я зустрів плмічника Юри Семененка-Сашка,який був санітаром в їхньому дивізіоні.Познайомився і з иншими хлопцями з якими "засідав"по вечорах за чаркою чая! Взагалі,від початку,Сашко Дяченко говорив,що буду ночувати у нього,але в той день попросив перекантуватись в частині,бо йому потрібно було вийти раніше(він жив на селищі Димитрова,що знаходилось раніше частини) і віддати сумки одному з наших хлопців з ким приїхав на навчання.Я ж і лишився,а потім вирішив увесь період навчань провести там,бо не хотілось ставити в незручне становище родину Сашка. Їхав я з відпустки не з порожніми руками:я грунтовно так затарився рибою-таранкою,баликами то що.Також зі мнов була запечена в духовці индичка.Я сходив в "Сільпо"за кефіром,якоюсь водою і ,звісно,пивом.Не знаю-чи той тип на КПП і справді не помітив баклагу з пивом,чи зробив вигдяд,що не помітив,але проблем із цим в мене не виникло.Тож товариство зібралось за партою,що стояла в кутку біля вікна і я зробив ход конем виставивши пиво та индичку -знайомство було зав'язано!Пам'ятаю що в той вечір зазнайомився з хлопцем на прізвище Козлов з Кіровограду,Ромою Мірошником та сидів з нами ще один "пологівській маньяк"-типовий пологівський!Хлопці оповідали про свої будні під Дебальцево-показували відео їхніх позицій:особливо мені запам'яталось як на морозному ґрунті гаубиця не робила відката-це так примерзала до землі!Наступного дня повернулись здому ще двоє цікавих хлопців:Льоня і Рома,які самі були розміром з важкі гармати. РОМА МІРОШНИК Рома в наших посиденьках не приймав участі,бо взагалі не вживав алкоголю.Думаю,під час перебування на позиціях йому встигли і піднабриднути вистави які по-любому влаштовували "сині брати".Рома був з мого міста,але вже не один рік до цього встиг пожити в столиці країни-агрессора-саме так:як почався воєнний конфлікт приїхав захищати Батьківщину лишивши вдома жінку з донькою!Тепер він з ними бачиться тільки влітку коли ті приїздять його провідати.Він сплачує велику ціну за свій патріотизм. ДОБРОВОЛЬЦІ ТА ПРОКУРОР Також з нами перебувала невеличка група "добровольців"-хлопці з Західної,Винничини які виявили бажання долучитись до війська не під час мобілізації і яких воєнкоматівські функціонери швиденько посадили на контракт на три роки.Серед тих хлопців був Прокурор-хлопець з Макіївки,співробітник прокуратури.Його ще на весні перевели на Закарпаття звідки він намагався призватися до війська,але тілько на початку 15го року у нього це вийшло.Мати на той час ще перебувала в окупованій Макіївці. По різному склалась воєнна "кар'єра" цих хлопців:Прокурора я зустрів через рік-він чекав щоб йому присвоїли офіцерське звання (освіта дозволяла)та мав намір перевестися служити в воєнкомат на тому ж Закарпатті.Мати до того часу забрав,але та внаслідок пережитого мала проблеми зі здоров'ям.Також в 16му я перетнувся з иншим хлопцем з цієї компанії,Льохою,він мав проблеми з хребтом і часто перебував на лікарняному і коли вчергове перебував на лікарняному його перевели в наш тоді вже 1АДн де він не знайшов порозуміння з беспосередніми командирами,а ті раді були старатись.Врешті він тупо зібрав речі і пішов в СЗЧ перед відбуттям на Широкий Лан.Також серед тих хлопців був ще один кумедний персонаж який страждав на енурез:вже під кінець мого квартирування на тих казармах я прокинувся ввечері від п'яних криків(я вже не брав участі,хоч і гукали),відкриваю очі:а всі піддаті персонажі моєї оповіді юрбляться навколо ліжка цього енурезника-добровольця під яким росплилась якась неопізнана калюжа,а сам "герой"спить собі і невідає! Різні персонажі траплялись в нашому війську-з різними вадами,різними долями то що. НАВЧАЛЬНІ БУДНІ Наступного ранку в частині юрбились наші відпускники,з якими я прибув у відпустку і які тепер відбували назад в табір ,на берлоги.Тоді я і дізгався про подальшу долю Сашка Булави:здається,Вова Бойчук,розповів,що той сильно захворів(підшлункова)і вельми схуд:"Я його і не пізнав-камуфляж як на каланче бовтається!" Хлопці чекали на свій "рейс",а нас посадили в комфортабельний автобус(одна з тих самих CETRA)і відвезли на Близнюки,де в приміщеннях занехаяного навчального корпусу нам проводили ті заняття. Щоб ви розуміли,навчання відбувались під керівництвом того американського парамедика Патріка,якого часто показували по телевізору.Самі ж навчання відбувались в рамках пректу МЕДСАНБАТ,який організував фонд Пінчука.Навчання тривали п'ять днів.Курсантів розділили на три чи чотири бригади які кожен день ходили на одну з дільниць навчань: евакуація; десмургія;накладання венозних доступів,трахеостоми,допомога при пневмотораксі то що.В останній день відбувались масштабні навчання наближені до бойових умов з журналістами та телебаченням. Звісно,що не одні ми приймали участь в цих навчаннях:були присутні і представники МНС,і Національної Гвардії,і волонтери і усілякі різні персонажі. Пам'ятаю,що вперший день моя бригада навчалась у Миколи Ковальчука-інструктора з евакуації який вчив нас та давав поради як перекладати переносити ранених,евакуювати з червоної зони то що.Цей дядько приїздив на ті одноденні навчання,що відбувались в серпні в частині.Він тоді приїхав разом з медиками Майдану,які багато чого на власній шкурі перенесли і по ним було видно:знають про що говорять!Тоді нам видали натівські аптечки і ,чесно кажучі,мені ті навчання сподобались набагато більше ніж зимові. На другий день,якщо не помиляюсь,ми перебували на навчанні по десмургії.Ці заняття проводив хлопець,фаховий лікар і ,здається,кандидат медичних наук.Хоч це був доволі своєрідний персонаж трохи схожий на пі@араса,але відчувалось,що предметом оповіді він володіє добре!Пам'ятаю як вже колись згаданий персонаж,що перебував на посаді начмеда частини почав з ним про щось сперечатися,але коли не зміг знайти аргументів для відстоювання своєї точки зору знайшов привід злиняти з кімнати."Я не зрозумів сенс дискуссії?"висловив риторичне питання наш інструктор комбригу ,коли начмед злиняв з приміщення. Доречі,командир частини разом з нашою бригадою ходив на всі навчання.Що сказати?Звичайно поведінка полковника Брюллова викликала розуміння,що перед нами правдивий вольовий офіцер який в змозі керувати частиною:йому постійно телефонували то на один телефон то на инший і він одразу же робив усе можливе,щоб вирішити проблеми та не лишати на потім.На заняттях завжди намагався закріпити показані операції на практиці.Реальний мужик.З иншого ж боку,я не думаю,що всі ті зловживання,які в подальшому відбувались в частині з речовим забезпеченням,грошовим забезпеченням,з виплатами дембельських виплат мобілізованим проходили повз нього і був непричетним.Це теж було-не можна з одного боку роздивлятись наших кадрових офіцерів,командирів.Умовний командир може бути добрим воякою,але це не означає,що він є таким самим добрим чистоплотним господарником.Мені здається той багаторічний марґінес на якому перебуло наше військо наклало свій відбиток на інтересах та звичках кадрових офіцерів./В той час ходили чутки,що на Уральських на складах була завезена партія канадської форми,про яку наші ЗМІ оповідали ще на початку зими,але ніхто видавати нам її не збирався!Також я маю не підтверджені свідчення,що у головного замполіта частини,Демінського,з кабінету були потаємні двері в таємні сховища волонтерської допомоги-форми,спальники,мішки з крупами,ящики з тушонкою.Все це збиралось,а потім потихеньку розпродавалось!Також в подальшому я чув,що свого часу кілька угруповань волонтерів пергризлись за нашу частину-тих волонтерів,які хотіли допомагати беспосередньо особисто підрозділам на позиціях,відлучили від частини,а лишили тих які звозили все до частини!Решту додумайте./ Також ми проходили інструктаж у двох немолодих чоловічків,які вчили нас як ставити трахеостому,протикати спеціальним катетером легені при пневмотораксі то що.Цілий день вони нас цього вчили,а коли вкінці дня хтось запитав у нашого інструктора:" А ви самі це робили?"то ми почули у відповідь-"Ні!Я навчений бути інструктором який вчить як це правильно робити! "І які враження після цього у вас би були? // Щоб ви розуміли,Олесь Будяк мав в кінці 17го року розмову з колишньою військовослужбовицею американської армії.Вона ще 18літньою пішла в армію і там отримала спеціальність операційної медсестри.В той час як раз проводилась військова операція в Іраку і американці прям на летовищах розгортали польові госпіталі,де проводили нескладні операції.Вона казала,що тоді солдати дуже часто відправлялись зовсім не підготовленими до оказання першої медичної допомоги.На моє запитання,чи це правда,що їхніх військовослужбовців вчать протикати катетером легені при пневмотораксі вона на якусь мить навіть мову здивовано втратило,а потім відповіла:"О!Це мабуть все таки лікар робить!"// Не буду кривити душею та казати ,що був завжди уважним та сумлінним слухачем-все таки було важкувато цілий день знаходитись в цьому занедбаному навчальному корпусі на ногах,бо присісти особливої можливості не було,(меблі знаходились переважно в аварійному стані) та не втратити концентрації уваги.Також я намагався не сильно афішувати,що я медик ,бо сильно переживав за свій фаховий рівень:щоб ви розуміли,якщо свій терапевтичний рівень я вже потихеньку піднімав,то до всіляких екстремальних станів я був не готовий!Одна справа в спокійному режимі набувати досвід в лікуванні соматичних захворювань,а зовсім инша бути підготовленим до різних станів-і укомплектованим,не забудьте!Тож я не надто ліз на амбразуру,бо не хотів опозоритись через свою некомпетентність. Здається в передостанній день,напередодні заключних навчань-змагань,я зранку нудився і шукав куток де б заховатись.Мабуть це помітив один з інструкторів-американців,Джейсон,(їх було двоє-Патрік і Джейсон)та погукавши мене спакував в якості раненого в спеціальний конверт-ноші з гнучкого пластику.Це така класна річь,що повторює людську фігуру,добре затягується ремінцями ,що забезпечує добрий захист людини.Тож він запакував мене в цей конверт і потягнув мене по сходах головою вниз демонструючи можливості цього засобу.Думаєте я забився головою коли мене Джейсон тягнув по сходах?-Ані скілечки!Гнучкий пластик добре мою макитру від цього захищав.Американець-парамедик витягнув мене на вулицю,де випустив на волю та почав знущатися над иншою жертвою.Він показував нам як користуватися різноманітними засобами:лебідками-тарзанками,за допомогою яких можна пораненого транспортувати ,наприклад,через річку чи байрак.Також пам'ятаю як Джейсон вчив нас як зробити собі елементарну льожку на випадок якщо ти знаходишься десь на завданні:вирив саперною лопаткою окопчик під кущем,накидав туди висохлої рослинності,щоб безпечніше було лежати-нічого надприродного!Тож можна зробити висновок,що американські військовики хоч і мають добре оснащення та проходять більш ретельний вишкіл,але до важких умов і випробувань звиклі. Тут зроблю одне важливе зауваження:те що нам проводили такі навчання це добре,АЛЕ :сенс вчити нас поводження з цими різними прибамбасами американської армії,якщо в нас такого оснащення немає?Також трохи демотивував отой епізод коли виявилось,що наші "інструктори"з виконання доволі сер'йозних маніпуляцій насправді ніколи цього не робили!Як можна вчити тому,чого сам не вмієшь?-Це називається прилаштувалися!Щоб ви розуміли,в іноземних арміях такі навчання проводяться регулярно і то швидше за все,в різних родах військ по різному. Нам показували відео з Афганістану(наскільки я розумію,в військах НАТО практикується носити екстрим-камери):сапери розминовували шанці і спрацювавша міна розтрощила обличчя та щелепу одного з військовослужбовців.Ми дивились як його товариши кинулись і відпрацьованими рухами почали надавати долікарську допомогу і навіть готувати для встановлення венозний доступ поки фаховий медик до них наближався з усім необхідним.Все це добре,але це були сапери які були підготовлені не за п'ять днів.Нас же намагались(або робили вигляд) навчити всьому за обмежений час.Щоб ви розуміли,якщо пересічний військовослужбовець знатиме як накладається джгут та зможе зробити хоч яку примітивну перев'язку,то це вже добре,а от чи є сенс показувати складні маніпуляції які не кожен лікар зробить я дуже сумніваюсь! Втім,як я вже казав,весь цей рух діяв під егідою фонда Пінчука тож маю підозру,що головна мета цього мецената було трохи себе розпіарити,а чи багато користі принесло то спонсорів не дуже цікавило./По звільненні в вересні 15го року я мав вже можливість повноцінного доступу до всесвітньої мережи:я зайшов на сайт МЕДСАНБАТу і зауважив,що там вже давно немає ніяких оновлень.Провівши серію тренінгів,видавши посібник для санінструкторів(доволі адекватний!) проект заглох-фінансування припинилось.Один олігарх мабуть вирішив,що не доцільно витрачати кошти на заходи,які погано тебе піарять!/ Я вже казав,що на навчаннях була присутня різноманітна публіка-і військовики нашої частини,і нацгвардійці,і еменесники і різноманітні волонтери.Були також відряджені представники "бородатих чоловічків"-як я зрозумів переважно молоді фахові медики,але не всі.Знаєте,у мені трохи складалося враження,що деякі персонажі перебували на цих навчаннях як на якійсь такій тусовці:мол ми такі ох@євші найволонтерніші волонтери та найдобровольніші добровольці,які тільки фронт і тримають!Якесь таке враження в мене складалось. Також варто згадати ще один епізод.Ми зранку зайшли в імпровізований актовий зал,де вже всі курсанти передивлядись відео засняте в руїнах ДАПу.На прикладі документальної з'йомки Патрік розбирав алгоритм надання першої допомоги одному з бійців.Справа,в иншому-в залі був присутній чоловік (мабуть якийсь репортер),який оповідав,що це він допомогав потрапити тим оператарам в термінали летовища до наших вояків:"Ето рєбята з Москви..."-Знаєте,від цієї інформації в мене сталося щось на кшталт когнітивного діссонансу:якого х@я на позиціях наших хлопців роблять срані москвичи якими б ліберальними вони не були?Якого біса там вештався(взагалі як був допущений?!)журналіст-москвин,який вирішив на цій темі пропіаритись,написати книгу та зняти свої дивіденти?Якого х@я на цих навчаннях практично не чутно державної мови?Знаєте,складалося враження,що совок воює з совком! КРАДІЖКИ В КАСАРНЯХ Неприємним бонусом до нашого перебування в казармах були крадіжки.Здається на другий день мого перебування в частині,по поверненні з навчань,ми зауваджили,що у декого зникли речі-здається у одного дядька зникла карточка банківська!В той день я залишив свій гаманець з нечисленною готівкою та карткою,які знайшов на місці.У мене тоді не було якоїсь практичної сумки чи невеличкого наплечника з собов тож носити різний мотлох було не дуже зручно.Наступного дня я таки вкинув документи та гаманець в свої нечисленні кишені.Ввечері повернувшись з навчань я пригостив Сашка(помічника Юрка Семененка)таранню і за розмовою розповів про ті наші нещасливі навчання з розірваною гарматою.Я поліз в наплечник,аби дістати свій планшет.Поліз,а його не виявилось!Не виявилось і маленької,бачившої життя сумочки,яку я дуже давно купляв у Донику на Книжковому базарі-була у мене там пристріляна "точка"де я купляв і дорожні сумки,і наплечник,і різні сумочки.Здається,там вже був відірваний ремінець завдяки якому можна було чіпляти на плече,тому я її і не носив з собов.Також пропав usb-кабель для зарядки,записна книжка.Найціннішою річчю там був планшет Prestigio з яким я проходив більше двох років,який брав з собов в копальню,з якого читав електронні книжки,а останнім часом ще і дивився фільми.Що цікаво,користуючись пристроєм вже доволі тривалий час я так і не дійшов того,що свої нотатки можна вести в електронному вигляді та продовжував зрідка робити записи в записну книжку.Все таки Олесь Будяк обама ногами,по самі горішки,вріс в двадцяте століття і прогрес до нього доходить з запізненням!З иншого боку- було б шкода втратити свої записи. В той вечір инші хлопці також виявили ,що їх обікрали:у Прокурора потягнули спальник,у когось курточку,у ще когось також спальник! Така ситуація починала дратувати-вирішено було лишати чергового!Першим лишили того хлопця з енурезом,але виявилось марним:і в той день у когось щось зникло.Швидше за все,поки черговий ходив на обід,ці пиз@юки і потягнули,що намітили.Тоді в частині було багато різного люду і не тільки з нашої частини:під нами на першому поверсі жили строковики,а на нашому другому поверсі з иншого як ми заходили боку,в покинутих кабінетах якісь штрихи поробили собі окремі кімнати в яких і жили.Наступного дня Вошковой доповів командиру частини про випадки крадіжок(я знаходився поруч),але речі вже пропали.Сам винен,що ще тут скажешь.В армії до цього потрібно бути готовим. ОСТАННІЙ ДЕНЬ НАВЧАНЬ Останній день навчань хоч і був важким,але непересічним!Зранку нам видали автомати без магазинів,а привізши на Близнюки поділили на команди.Нам призначили свого окремого "раненого"якого потрібно було доправити використовуючи отримані знання та новики до того пагорба ,що знаходиться вбік авторинка.Нашим раненим був Сашко Бусел,але він швидко зорієнтувався в ситуації та переназначив на своє місце набагато легшого за нього молодого хлопця,що служив на посаді санітара в медичному пункті частини.Я схопився його нести:хтось з наших мав умовно прикривати наш відхід -"відстрілюватись";в цей час хтось волав "Міни!",після чого потрібно було вжиматися в рідну землю;повсюди диміли димові шашки.Пам'ятаю як під час "мінної тривоги"я лежав обнімався з запорізькою землею,а до мене вирішили причепитись репортери:"За сколька ви далжні даставіть ранєнава?"-сують мені в рот мікрофон та чекають на розумну відповідь."Шо?!-з ох@уївшим виглядом намагаюсь віддихатись,-Та хрін його..."-Знайшли час коли дої@атись! Ми дістались того пагорбу де був час трохи перевести дух.Тут наші невгамовні американці почали організовувати пункт евакуації ранених за допомогою своєї модної тарзанки.Репортери були тут як тут:все-таки дочекався я свого "зоряного часу"- у мене таки взяла інтерв'ю якась жіночка з диктофоном.Ну я вирішив не дуже відбілювати наше Міністерство Оборони:пояснив,що фактично весь одяг на мені придбаний за власний кошт;що медпункт бригади живе своїм життям,а я своїм.Про навчання відгукнувся схвально,бо так насправді і важав:хоч і невідомо в якій ситуації насправді можешь опинитись,але відчути той викид адреналіну було корисно і якщо проводити періодично подібні тренінги людина стає більш підготовленою до непередбачуваних ситуацій. Цей навчальний останній день не збирався закінчуватись:по полігону носились МТЛБ з завданням доставляти постраждалих від цього пагорбу до "польового госпіталю",який облаштували поблизу навчального корпусу в одноповерховій будівлі.Пам'ятаю як якийсь водій "мотолиги",ї@анько,так рисачив ,що якась волонтерка перебувавша всередені бляшанки підстрибнувши вдарила о залізо коліно,що потім і справді потребувала допомоги!Когось доправляли транспортом,а когось несли усю цю відстань на ношах-я був в числі тих "щасливців",що тягнули раненого на ношах!Не пригадаю,чи ми вчотирьох ,чи ми в шистьох несли нашого постраждалого,але пригадую,що було важкувато.В імпровізованому сортувальному госпіталі кипіло життя як у вулику і в принципі тут вже все потихеньку і закінчувалось.Нам видали якісь сертифікати,що ми пройшли ці курси-який сенс в них мені і досі незрозуміло,а от щось з того устаткування та обладнання з яким ми вчились працювати-нічого!/Мені невідомо-може щось і отримали то тільки ми не отримали!/ Навчання закінчились.Це була субота,а завтра була неділя-вихідний день.Їхати ми мали в понеділок.Я ,грішним ділом,збирався одразу і їхати,але потім збагнув,що не мені вирішувати.Звичайно,що і мої товариші були не в захваті кудись їхати наступного ранку. Саня Дяченко забрав мене до себе додому-наплечник я свій заховав в "соболь".Нарешті я мав можливість нормально помитись-в казармі таке ноу-хаю як водонагрівач було відсутніс,і я ох@їв коли побачивмяк хлопці прибувші з якогось відрядження мились крижаною водою! ПІДГОТОВКА ДО ПОВЕРНЕННЯ В ТАБІР В неділю ми з Сашком поїхали в частину:потрібно було заправити автівку та виписати під це діло дорожній лист.Зрозуміло,що в секторі ніхто ці дорожні листи не виписував та і в руках не тримав,але ми були в частині де усі ці бюрократичні процедури діяли.Сашко завів "соболь"і ми по частині пересувалися автом!Хто служив той знає ,що це за процедура виписувати та підписувати дорожній лист.Ми заїхали на те відгороджено подвір'я де знаходяться усі ці служби ,а напроти -ВСП. Саня пішов штурмувати всіх цих клерків з військовими званнями,аия сидів в салоні.Дзвонить мобільний.Дивлюсь:Роман "Зелений Змій"Петрович-наш замполіт. -Олесь!-чую я в слухавці,-Пам'ятаєшь,цього молодого кухарчука-Діму Кіра? -Ну! -Так от:він з вами завтра повертається в табір!-приголомшив мене звісткою Роман Петрович,-Підешь в казарму ремроти,знайдешь його,візьмешь його,бл@дь,за яйця-щоб він ,не дай Боже,ніде не дівся,не нажерся до завтра та привезешь його з собов! Звістка була дуже неприємною і несла натяк на руйнування тієї хиткої сумнівної "ідиллії",що у нас запанувала взимку. -Бл@дь!-приголомшений звісткою сказав повернувшийся Сашко,-Ледь збагрили!-Він почав дзвонити Іваничу:той також був прикро вражен та надзвичайно стурбован неочікуваною звісткою та побіг до командира з замполітом.Потім передзвонив нам та повідомив,що Петриненко з Ромою і самі важають,що цей персонаж нам якби і на х@й не потрібен,так цей же піз@ьониш на пряму почав бігати до комбрига з проханням повернути його назад в дивізіон!/Як я зрозумів,це перед нами наші керманичи вдавали грізних бойових офіцерів,а перед кмбригом самі бігали навшпиньки та боялись заперечувати!/ Робити нема чого:ми пішли шукати в казармі ремроти цього непересічного припизженого індивідуума.Казарма вщент була заставлена двоповерховими нарами-все так відмовників серед нашої хвилі також вистачало!На запитання про Діму Кіра,хлопці відповіли,що він на днях виписався з госпіталя і вже встиг у когось випросити піз@юлей.Ми там зустріли Вітю Калькулятора -нашого колишнього навідника з сьомої батареї,контуженого шкільного учителя,що відмовився восени повертатися. Ми йому пожалілися на долю:"Ледь позбавились цього ує@ня,а нам його знов повернути хочуть!-оповідали всім присутнім-І грошей йому не позичайте!"додали на останок і побачили сумні очі якогось хлопця.Ми виходим з приміщення на вулицю і тут невідомо звідки з'являється те нещастя яке ми шукали:воно десь спало в закуточку де його ніхто не бачив і приходячи до свідомості мабуть чуло усі комплименти,що ми відпускали в його адресу-та і по х@й! -Піз@а тобі!-одразу попередив Сашко Діму,-Іванич сказав,що буде ї@ати тебе,що худу свиню:крок вліво,крок вправо-розстріл! Ми не надто з ним розмусолювали і попередивши щоб завтра зранку був зібраний та тверезий,покинули частину. Ми ще пройшлись на базарчик,а потім повернулись до Сашка додому.Я думав як би так зробити ,щоб цей небажаний персонаж Діма Кір з нами не поїхав.Думав,думав-мене трохи мучила совість,що замислюю щось підступне,але і впевнений був,що він нам буде як п'яте колесо.До того ж:після його зникнення ми залізли в його "сидір"і хлопці познаходили там зниклі речі-розкладний ніж,чиїсь ліки то що!Це при тому всьому,що він не дужн слідив там де жив-до нас вже дійшли відомості про те,що він на 8й батареї і грошей напозичався і у когось телефон підмутив-обіцяв віддати гроші і нічого не віддав!Цей персонаж був абсолютно зайвим в нашому колективі. "Знаєшь,Сань,-мовев я Сашку коли всідалися обідати,-я знаю як нам позбавитися цього телепня:тупо піти до командира та сказати,що воно з себе уявляє!" ВИЇЗД З ЧАСТИНИ ТА ПОВЕРНЕННЯ "ДОДОМУ" Ми зранку прибули в частину:Діма Кір чекав нас як богів!Саня пішов виганяти з парку автівку,а я рушив в медпункт отримати медикаменти:здається сам Петриненко мені повідомив,щоб я пішов отримав у Вікторовни.Я так підозрюю,що медпункт частини не дуже поспішав цікавитись моєю діяльністю,не дуже поспішав співпрацювати зі мнов,пояснити елементарні речі,а тепер їх почали потихеньку нахиляти за те,що не видають медикаменти на 3 ГАДн!Так моя більш тісна співпраця з медпунктом частини і почалась. Я вже оповідав як лишившись на призволяще на Близнюках за останні гроші придбав якісь бінти,розчин брилліантового зеленого,диклофенак то що.Цей альтруїзм Бог помітив і нагородив-за кілька днів Віталік Чердаклієв припер мені не одну коробку волонтерських медикаментів.Чого тільки там не було:і модний тоді фармацитрон;і ціла коробка цефтріаксону;і купа лопераміду,вугілля,септефрілу то що!Навіть купа ампульного налбуфіну!Я вже казав ,що мій медичний досвід на початок служби був доволі обмежений і я навіть не знав,що з багатьма медикаментами робити-як наприклад налбуфін:я знав,що це знеболююче,але не знав як його полюбляють наркомани.Тож цим незнанням в подальшому скористався один мій землячок,Женя Бастрига,який підсилав инших хлопців попросити в мене кілька ампул-"Спина болить!"Я вже оповідав,про хамське ставлення з боку командування до медичного пункту і як вони полюбляли використовувати той ї@аний "газон",що видали нам в останню мить.Тож не скажу,що критичну кількість,але достатньо,мені довелось викинути побитих та роздавлених медикаментів.Деякі я віддав в госпіталь лишивши невелику кількість для себе:так я вчинив з тією коробкою цефтріаксону та діцинону.Якщо цефтріаксон зайвим не буде(але я боявся за цілість в цьому сраному самоскиді!),то діцинон наврядше.Там же ,в 61 ВМГ ,я дізнався,що можу спокійно отримувати медикаменти :я роззнайомився з мобілізованим хлопцем-фармацевтом-Богданом,з яким у мене склались приятельські стосунки.Також було кілька оказій у вигляді волонтерської допомоги:якось приїздили до нас у ліс якісь типи з якогось запорозького "стрілецького клубу"-вручили мені кілька коробок фармацитрону та різних инших "смаколиків"незайвих при респіраторних захворюваннях.Також перебуваючи у відпустці зі мнов зв'язався майор Осипенко і дав мені номер волонтерки яка збиралась нам вислати медикаменти і хотіла порадитись ,що туди покласти.Тож я з нею побалакав,а десь перед Новим роком отримав на "Новій пошті" кілька коробок ліків.Тож тоді не дуже бідував без постачання з боку медпункту. Але судячи з усього,Вікторовна отримала на горіхи,що не забезпечує наш дивізіон ліками.Тож я пішов та отримав що можна було отримати.Діма Кір ходив за мнов хвостом-як раз було кому носити! З нами на навчаннях були переважно хлопці з 7ї батареї:Сашко Батон,Тітов з Міста Енергетиків та Серьога Чубаренко-той хлопець,що травмував спину 5го вересня.З 8ї батарех був Данило:хлопець якого я лікував коли щойно повернулись з Новомосковського полігону на Близнюки.З 8ки був ще один боєць який травмував 5го вересня ногу і тепер перебував на лікуванні на ППД та пересувався з клюкою.З 9ки був Сашко Бусел-не дурний такий грамотний хлопець який як і Данило трошки розумівся на медицині та трошки лікував хлопців на берлозі. Всі хлопці їхали з речами ,баулами.Крім цього нам ще волонтери накидали комплекти костюмів-горок:хлопці оплатили десь по 500 грн і їм пошили ці костюми.Щоб ви розуміли ціна на такі комплекти були мінімум 1200-1500 грн.Добавте ще медикаменти та здається,ноші;якісь залізяки нам дав передати емересникам зампотех Рожненко який перебував на ППД.Ми мали заїхати до Сашка -його жінка Тая теж наготувала повні виварки смаколиків! Поки ми отримали медикаменти та віднесли до машини росклади змінились-немов промінчик Сонця в царстві Темряви нас порадувала звістка,що Діма з нами не їде!Як потім пояснив Сашко:він коли тарився волонтерскими пакунками біля штабу,то прямо підійшов до того штабного майора на псевдо Шеврон та розповів чому колектив не бажає бачити цього персонажа!Діма приголомшений звісткою побіг цікавитись чого його не відправляють-однією проблемою стало менше!Сашко також вирішив питання з гумою на "соболь"-він звернувся до тієї волонтерки,що привезла комплекти горок.Поки ми їхали в бік лісу то повідомила,що вже гума відправлена "Новою поштою"! Годині може об одинадцятій нас вишикували біля штабу,здається видали листи відрядження.З моїх барбосів не було Серьоги Чубаренка:він жив як раз по дорозі і ми мали його забрати здому-а навіщо пертися до обласного центру з валізами,щоб потім проїздити повз свій будинок?Зари таке важко уявити,а тоді-спокійно. Пам'ятаю як командир частини,полковник Брюллов,спостерігаючи за шикуванням відбуваючих,звернувся до когось зі своїх підлеглих: -Так!А цей молодий,Кір,який за автомати хапається,за гранати хапається... -Да!Який там не нужен... -Так він і тут не нужен,дєло в том шо!-занепокоївся про участь цього цінного кадра командир частини. Діму Кіра відправили в шосту батарею яка мала їхати міняти 1у гаубічну батарею в Дебальцеве,натомість поїхала вже заступати на позиції біля Бахмута,поблизу селища Міньківка./ Мені доведеться побувати в тих краях вже в 17му році/ Йому навіть дадуть посаду водія і довірять "камаз"! Іванич коли їхав з відпустки і йдучі по частині побачив,що це нещастя їде за кермом армійської вантажівки зупиниться,на якусь мить втратить мову,а потім зі словами "Царство небесне"перехрестить залізного монстра та сидячого всередині супостата!Згодом,Діма уграє двигун на цьому "камазі". "Соболь"був добре завантажений:ми відтіснили речі,щоб хлопцям було де сидіти та роскласти паляну.Спереду з нами їхав Сашко Бусел.Я заскочив в "Сільпо",набрав шість літрів пива-нашим хлопцям до риби,і всівшись в машину рушили спочатку до Сашка,а потім далі.Робили кілька зупинок по дорозі-пам'ятаю в Оріхові заходили в генделик каву брали,забрали Серьогу в його селі,також зупинялись і біля госпіталя-я ще якісь медикаменти і у Богдана тоді отримав.Так ми і повернулись "додому". Славні були часи!Не те що потім настали. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 19.02.15 четвер Черговий дебільний день нашого дебільного армійського буття.Іванич з Сашком поїхали сьогодні у відпустку. Дебальцеве здали,Приморське Місто Металургів на черзі.Перемир'я квітне у всій своїй красі на користь ВВХ,а нам на погибель. Вкотре відчуваю. Веселіше і веселіше часи настають:сьогодні і в таборі Надзвичайна Ситуація за участі Василя Петровича сталася і під нашим обласним центром 'наші партизани' відмітились-автівкою везли набої,порох.Річниця трагічних подій у Києві.Як би там не було,я вважаю,що потрібно це було,а Раша з ВВХ все єдно напали би. Таке то. Слава Україні! 20.02.15 п'ятниця Річниця тих трагічних подій в Києві.Сьогодні перевіряли наявність броників,касок,БК у особового складу.Плутанина з цими караулами. Дістали -то знімають,то знов ставлять! Розібрався як планшет під'єднувати до мобільного інтернету. Таке то. В Дебльцевому лишилось понад 80 вояків,а в полон потрапило понад 90. Все краще і краще. З Богом! 21.02.15 субота Таке враження,що вибухи все ближче і ближче наближаються. Вночі піду на другий пост.Вдень весна,а навечір береться морозець.Таке то. Сестра всер'йоз збирається росходитись з сестройо@ом. Невеселі перспективи життя вимальовує.Подивишься і не схочешь з війни повертатись. З БОГОМ! 22.02.15 неділя День Бабака продовжується.Зробив макарони перед тим як піти в караул.Зари прийшов і скоро піду на шикування. На вулиці весна,але під вечір холодно.Таке то. PS:Хлопці примудряються собі бабів находити недовго думаючі,а я тут сиджу у лісі і нікого ненаходжу.Знаходилися б в населеному пункті теж би нікого б не знайшов! ЛЮТИЙ 15го Ми повернулись до табору в першій половині лютого коли запеклі бої біля ДАП вже завершились,а в районі Дебальцева продовжувались.Не було тихо і на приморському напрямку і наші розрахунки продовжували в шаленому темпі відпрацьовувати ворожі цілі.Ми як приїхали хлопців з 7ї батареї одразу приїхали забирати відряджені до батареї нацики.Вони приїхали на тій модній кунзі на базі "краза"-ще на початку осені в очі кидалась величезна різниця в технічному оснащенні Збройних Сил та Національної Гвардії. Поки я їхав мене як Бога чекав Сашко Аксентьєв-він умудрився захворіти і був полишений на самого себе.Я кілька днів намагався лікувати його на місці-ходив колов цефтріаксон,а потім його та Вадіка Парасюка відвіз в ЛШМД де їх поклали в інфекційне відділення.Звідти Сашка евакуйювали в госпіталь.Звідти він мені зателефонував,та повідомив що лікувати його гаймарит місцеві ескулапи згодні тільки старим добрим пробиванням,а якщо він не згоден-то його випишуть!Він не був згоден,бо знав,що один з його сослуживців,Славко,потрапивши в госпіталь з загостренням хронічного гаймориту був відправлений в нанововідчинений госпіталь в нашому гарнізоні де йому нормально пролікували без усілякого пробивання!Я тоді трішки вистрибнув зі штанів і зателефонував начмеду сектора,Роману Дмитровичу,якому госпіталь також був підзвітний.Він мені каже:"Мабуть же є показання для пробивання?"-"Ви знаєте,якби не було різних прецендентів..."Він відповів тоді щоб Сашко особисто йому набрав на телефон.Після того як Сашко поговорив з начмедом його лікування пожвавилось:"А чого ти не сказав нічого?" І такі випадки траплялись-людський фактор ніхто не відміняв! Взагалі,через оту ЛШМД у нас багато люду пройшло-взимку це було інфекційне відділення,в теплий час -щелепно-лицьове д атеромами;в хірургії у нас в будь-яку пору могли бути "клієнти".На весні ми почали стикатися зі шкіряними хворобами,тож бувало,що заходили в місцевий диспансер. Ми продовжували жити своїм життям,виконувати свої обов'язки.Як я вже оповідав ,становище в колективі було набагато краще ніж восени,але ідеальними вони також не були внаслідок низки факторів.Перший фактор,це всі ті темні справи які робились Іваничем і Сашком та в які ми з Вітахою були невільно втягнені.Знаєте,Олесь Будяк з висоти свого не надто тривалого життя і не надто великого життєвого досвіду,зауважив:всі ці тіньові схеми збагачення рано чи пізно призводять до конфлікту всередині колективу і грандіозних скандалів.Також я зауважив,що для мене ці тіньові "прибутки" згодом закінчуються збитками-красномовним свідченням цього я важаю вкрадений в частині планшет!Другий фактор поступового погіршення стосунків в колективі,це була ота конкуренція між Іваничем та МРСкою,адептом якої був Мишко Драгоценний.Знаєте,в мене складалось враження,що Ваню Ганущака та Мишка дуже влаштовувало,що командир взводу так добряче заливався на початку служби-це був аргумент щоб класти на нього великий болт і залишати за бортом в тіньових оборудках!Коли Іванич взимку припинив таки банячити та доводити ,що може робити і нормальні справи це дуже розчарувало його головних оппонентів.Іванич поки не бухав взявся довести до розуму той "шишарик",що стояв як пам'ятник Булаві:він організував сержанта Лавриненка та Андрюху Ревякіна,аби замінили прокладку на двигуні;потім знайшов з Сашком автоелектрика в тому нашому містечку.Також він розжився дизельним генератором який ми тепер вмикали ввечері аби зарядати усі наявні у нас пристрої.До того часу у нас вже було якесь імпровізоване освітлення:брали акумулятор з "шишарика",заряджали,а до нього чіпляли ліхтар з "камаза".Звісно,що акумулятор швидко розряджався-не більше двох діб.Потім у нас з'явилась діодна стрічка,яка використовувала заряд набагато ощадливіше-не пам'ятаю,чи це та була,що мені батечко спаяв,чи хтось до мене приніс.Точно пригадую,що я в когось підгледів і замовев таку батьку.Туалет ми доробили взимку,тож побут був трохи налагоджений. В той зимовий період сержанту Лавриненку довелось попітніти і на ремонті того "шишарика" на пару з Андрюхою,і їздити доволі багато один час доводилось,а окрім того ще і "ельфмобіль"довелось ремонтувати.Досі згадую як ми на складі БК за допомогою кругляка,до якого причепили двигун, допомогали Віталіку встановлювати його в "буханку"!В нас це вийшло.Потім ,на початку весни,сержант Лавриненко разом з Толяном Борщовиком поїхали до того в село і ще там лагодили автівки-здається ту ж саму "буханку",та колишній наш м е д и ч н и й "газон".Тоді Віталіку довелося добряче в мазуті забруднитися-особливо в "найтеплішу"пору року і з "усіма" умовами! А бойові дії тривали,артиллерія не змовкала.Наша 8ма батарея тісно співпрацювала з полком "бородатих чоловічків"які начебто активно діяли на Новоазовському напрямку-принаймі їхні прошиті кулями автівки авторові спостерігати доводилось./Щоб ви розуміли,тоді у мене було набагато толерантніше відношення до всіх цих "добровольчих"формувань:ми ,вояки кадрових частин Збройних Сил, затиснені в рамки армійських статутів наївно вірили,що нам "не дають воювати",а представники всіх цих з'єднань мають більш широкі можливості в боротьбі!В подальшому ,погляди на все це змінились внаслідок надходження більших об'ємів інформації,контактів та знайомств з хлопцями які проходили службу в лавах цих формувань.Тепер у мене ставлення до цих підрозділів як до Санта Клаусу-всі в нього вірять,але ніхто не бачив!Швидше негативне ставлення стало-лайно має схильність рано чи пізно спливати на поверхню.Натомість,не дивлячись на увесь той негатив отриманий під час років служби в ЗСУ,рівень внеску в відстоюванні територіальної цілісності в той період збоку армії ,важаю, був найістотнішим!/ Поки в Мінську чи де там ще відбувались спроби проводити дипломатичні шляхи закінчення бойових дій,наші військовики остаточно потрапляли в пекельні лещата Мордора і велике угрупування військ опинилось в оточенні.Справа йшла до чергового перемир'я і кожна воююча сторона намагалась встигнути відтяти частину території.Не виключенням стали і наші "бородаті чоловічки"які під прикриттям нашої 8ї батареї просунулись ледь не до Новоазовська,але застрягли там внаслідок нестачі пального!Тепер важко зрозуміти -чи це був свідомий саботаж,чи реальний стан речей?Щоб ви розуміли,пальне підрозділи отримували на штабі сектора,який знаходився на місцевому летовищі. Всередині лютого відбулося оте анансоване перемир'я та відведення.Це було доволі деморалізуючим явищем:начебто вдавалось потихеньку наступати та просуватись,а тут на тобі!Тоді це так сприймалось. Наші батареї замовкли.Замовкли і на кілька місяців взагалі перестали виїздити на чергування. Пам'ятаю як в один з останніх днів запеклих боїв я возився з Сашком Аксентьєвим:після хвороби йому потрібна була консультація ЛОРа.Під'їхавши до лічниці ми бачили автівки прошиті кулями.Наші воєнні медики усі були зайняті-працювало п'ять операційних!Нас направили на Лівий берег в ту лічницю де чергував потрібний спеціаліст.Тож ми поїхали повз "Азовсталь",повз їхнє заводоуправління.Під'їзжаючи збоку санпропускника ми бачили ,що на вулиці чергує лікарка з медсестрою в очікувнні можливих ранених:ми їх заспокоїли і спитали де знаходиться ЛОР. Ми найшли відділення,лікаря,який спочатку відправив на рентген.Пам'ятаю здивування працівниць коли вони записували Сашкові данні та спитавши рік народження не повірили своїм очам і вухам:1996! В лічниці ми справились.Поїхали в центр міста-я хотів подивитись де можна придбати новий планшет.Ага!-Проспект Леніна тодішній стояв всіяний зачиненими магазинами та офісами-усюди висіли таблички:"Аренда"!/Ви знаєте,згадуючи ті події,мене курвить від переважної більшості неблагодарних мешканців цього міста-іноді здається що не варто було класти людей заради захисту усього цього непотрібу!/Я вирішив не поспішати з покупкою.Да!-Мирні мешканці цього приморського міста тоді добряче обісрались,от тільки шкода,що дуже швидко усе забувають! ПЕРЕМИР'Я Як я вже казав,внаслідок цього чергового "перемир'я" наші батареї замовкли на довгі кілька місяців.Табором гуляли чутки про відведення військ-принаймі важких калібрів до яких відносились і наші іграшки.Наближалась весна.Ми все так же продовжували жити в таборі,ходити в караули.Я потрапляв якийсь час на "ворота"-на в'їзд до табору.Пригадую,що на цей пост потрапляв із Серьогою Козаком. СЕРЬОГА КОЗАК Серьога "Козак" Козаченко потрапив в табір завдяки якомусь зальоту-здається,комусь писок натовк.Не згадаю коли саме він у нас з'явився:чи до Нового року,чи після.Здається,коли ми з навчань повернулись.Цей худорлявий жвавий хлопець як і я виявився колишнім мешканцем колишньої шахтарської /начебто/столиці:він дитинство провів поблизу Більмака,але народився і в перший клас ішов на Текстильщику.Його батьки були обидва з цього неспокійного краю,а наразі його два брати мешкали в приморському місті.Він же проживав до війни на Лідієвці в залишеному в спадок бабусею бараці,а працював на залізниці.Сидячі на посту він розповідав як багато бувших друзів пішли воювати до "сєпарів",а тепер на їхніх сторінках "вконтакті"стоять свічки. Крім Серьоги на 9ці ще з'явився цікавий персонаж на псевдо "Ван Дам". ДЕВ'ЯТА БАТАРЕЯ Ван Дам з'явився коли мене не було в таборі:хлопці казали Вова-старшина хтів збагрити його на МТЗ,але вони чемно відмовились від наданої довіри.Був це невисокий ,трохи придумкуватий і рагулькуватий на перший погляд персонаж.Згодом я довідався,що він працював викладачем чи то іспанської чи португальської мови в якомусь ліцеї чи гімназії!Також окрім Паши-старшини,Олега Найди,Руслана Дробота на 9ці ще з'явився двоюрідний брат Вадіка-реабілітолога та також земляк сержанта Лавриненка Андрюха.Був ще один здоровий хлопець якого відправили з берлоги у заслання-Сашко. Щож стосується Андрюхи,то не пригадаю наскільки довго він у нас протримався."Бармалей по життю"-коментував сержант Лавриненко.Андрюха був саме той персонаж якого на початку перебування в секторі инший персонаж усадив дупою в костер,а він підскочив та в стані аффекту ударом руки травмував грудну клітину опоненту!А можливо навпаки?Не згадаю точно,але він до початку зими перебував на лікарняному,а повернувся в ліс з нами коли їхали з першої відпустки. Тож це був доволі веселий персонаж.Якось мене погукали хлопці на 9ку :прибігаю і дізнаюсь-Андрюха з Русланом під п'яне діло посварились і перший вжарив другого ножем!Дробот був в нормальному стані-я б не сказав,що він випивший був!Цікавим було ушкодження-в районі ключиці видно було поріз і без крові!Руслан тримався спокійно і про інциндент не збирався доповідати.Я зробив йому якусь перев'язку,дав бинти,перекис і він потім самостійно міняс пов'язки.Андрюха ж в цей вечір примудрився дістати нашого особіста,Миколаіча,і був відрравлений на "велику землю". Тож з огляду на те,що і у Руслана родина була в Маріку і у Серьоги брати в ньому жили,логічним було що вони якось під якимсь приводом виїздили зі мнов в місто.Впоравшись зі своїми справами,я потім їх вилавлював десь в районі приміської автостанції-не скажу,що надто мене змусили хвилюватись,але трошки затримали в місті довше ніж мені потрібно було.Взагалі,знаєте,я ніколи не намагався бути добрим дядечком і дозволяти ,щоб тобі сідали на голову тому і намагався бути більш незговірливим,але виходило як виходило. Паша-старшина в цей час вів себе більш-менш адекватно,тож командири особливих претензій йому не висували і не пиз@или.Доречі:Миколаїч-особіст поїхав від нас ще десь у січні.Йому у нас сподобалось-замість однієї "каденції"він лишився на дві чи три. Разом з перемир'ям та чутками про відведення важкого озброєння поповзли инші,тривожні для нас чутки:про ПЕРЕВЕДЕННЯ НАШОГО ДИВІЗІОНУ В ИНШУ БРИГАДУ ППД ЯКОЇ ЗНАХОДИТЬСЯ АЖ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ! ВЄСНА АПЯТЬ ПРІШЛА... Та футуристична весна 15го року в моїй пам'яті асоціюється з не самим кращим періодом моєї служби-після зимового періоду психологічного під'йому прийшов період апатії.Можливо це з авітамінозом пов'язано? В нашому лісі почали з'являтись "відведені"гості:начальник штабу ,майор Осипенко,полюбив брати наш "соболь" та виїздити у власних справах.Виїздив він зазвичай в містечко і ненадовго:він викупив де можна під'єднатися до халявного wi-fi і користався цим час від часу-він слідкував за футбольними матчами та,мабуть, робив ставки.Тож якось він з Сашком виїхав по подібній справі,а повернувшись назад оповідає:"Їдем назад,НШ каже-"Надо заїхать до наших нових сусідів/нациків/,сказать ,щоб дорогу не загороджували!"Приїзжаєм до них,а вони всі готові лазять!Якийсь капітан виходить з палатки"О,гості!Щас нальйом!""Отаке відведення відбувалось.Втім, ті "гості"довго в нашому лісі не затримувались. Тут варто згадати,ще один кумедний випадок який стався на початку весни.На 8й батареї перебував Серьога Авраменко-високий такий міцний парень,представник Самооборони Міста Енергетиків в їхній батареї разом зі старшиною Мишком Худяковим.Він якось вичіслив,що Сашко збирається на виїзд і підходить до нього: -Сань!Купи,буль ласка,пару дволітрових пляшок пива та і позич гроші на це діло! -Серьога!Ти ї@анулся?Я з начальником штабу їду-підходь до нього проси! І що ви думаєте?-Підійшов і попросив! Майор Осипенко ох@їв від такої беспосередності:"Серьога!Ти що?!Ох@їв?!"Потім на вечірньому шикуванні він проголосив: -Ну буду казати хто,але сьогодні до мене підійшов один наш боєць і попросив мало того,що купити пива,а іще і грошей на це позичити!-всі "Га-га-га!!!"-Мені ,конєшно,імпонує ,що особовий склад настільки мені довіряє,що може і пива попросити купить,але ж,хлопці,-ви ж теж берега не плутайте! Пам'ятаю,я якось чергував на складі БК зрання.Як це часто буває,зранку мені захотілось реалізувати свої фізіологічні потреби.Бігти до себе не схотів,або і критично не вистачало часу,і я відійшов у гущавину з наміром здобрити рідну землю.Зробивши справу,мені стало цікаво перевірити,що в тому лісі цікавого можна знайти?От я і поліз густими заростями по капоніру,виліз на якусь забуту дорогу викладену,здається,плитами.Я навіть трохи заблукав і виліз аж на дорозі яка вела до куреня 7ї батареї,що проходила повз покинутий кар'єр де у нас проводились стрільби восени і взимку(другу половину служби нам такої можливості вже не давали).Потім я таки знайшов шлях додому і зайшов на пост повідомити,що я живий.Мій напарник(не пам'ятаю з ким тоді стояв) вже змінився і пішов,а його змінили ,здається,Юра Сталін та Вова Берія-Торчинові земляки. ІНОДІ ВОНИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ! Занурені в трохи обмежений світ свого існування ми якось і забули і звиклися з відсутністю наших товаришів-Ігора Іванича та Вови Торчина.Ігора на початку року прооперували в Дніпровському госпіталі і тепер він продовжував потихеньку реабілітацію;Торчина ж також добряче потягали по лікувальних закладах-побував і в нашім гарнізоннім госпіталі,побував і в Одессі.Свого часу наші інтенданти ,що привозили продукти харчування забрали та передали Вовану на його прохання деякі речі полишені в лісі.Несподіванкою став дзвінок від Ігора Івановича який повідомив,що вони обидва були в частині,вже купили квитки на автобус та сьогодні ввечері приїдуть в табір!Чесно кажучі,звістка нас трохи приголошувала та дратувала-не надто спонукала радіти мене думка про те,що Вован захоче знов посісти місце за кермом "соболя"з усіма наслідками і до того ж одразу пригадались всі ті неподобства які чинив Торчин відчуваючи свою бескарність.До Ігора у мене таких претензій не було,але ми вже так якось притерлись в своєму обмеженому світі з якого вилетіли різні зайві елементи на кшталт Діми Кіра,а також тимчасово вибувші як вишче згадані мої два товариша,що можливе повернення до попереднього стану речей важали неприпустимим,а можливих подразників сприймали трохи вороже.Не в захваті від новини були і Іванич з Сашком( сержант Лавриненко тоді ,здається, був "в гостях" у Борщовика під Махноградом)-знаючи,що у хлопців проблеми зі здоров'ям ,передбачалось,що вони можуть стати зайвим тягарем в наших не найкомфортабельніших умовах. Я підійшов одразу до майора Осипенка :повідомив,що "іноді вони повертаються",і попросив щоб Сашка Дяченка і далі лишили водієм санітарки.Цю непросту ситуацію вирішив Іванич:як командир взводу в якому ,власне,і служив Торчин,він відправив його до "фітілів"-де власне він і був командиром відділення!Я потім чув,що Вован побіг жалітися до Валєри Пенсне в надії вирішити ситуацію на свою користь,але нічого в нього не вийшло.Нічого:змирився з долею та приступив до виконання обов'язків на новому старому місці служби! Забігаючи наперед скажу,що наші побоювання стосовно повернення наших товаришів виявились перебільшеними:Ігор Іванович доволі органічно повернувся в наш колектив і не був ніякою обузою,натомість став для мене добрячою моральною підтримкою;Вова Торчин навів лад та дисципліну в тому "підземному генделику" які до нього Миколаїч старанно розкладав.Судячи з усього,Вован зробив висновки після перших місяців своєї служби і тепер не так активно проявляв свої схильності по боротьбі з зеленим змієм,як свої правдиві господарчі таланти-навів лад в тому бункері,затіяв "будівництво"! Мені і досі трохи соромно згадуючи як не надто позитивно сприйняв звістку про повернення хлопців,але і причини для цього також були. Як я казав ,табором один час в кінці зими на самому початку весни ширились чутки,що нас хочуть віддати якійсь новій артиллерійській бригаді ,щтаб якої знаходиться десь на Миколаївщині.Потім ці плітки припинились-наче б то небезпека минула!Ми далі жили бестурботно. ЖИТТЯ ПІД ЧАС ПЕРЕМИР'Я Як це часто буває-перемир'я деморалізує воюючу армію!Не дивлячись на такі катастрофи,що сталися під час зимової кампанії,наші хлопці добре виконували бойові завдання,а коли дали наказ припинити бойові дії,це дуже неоднозначно вплинуло на моральний стан та бойовий дух війська.Особовий склад був дезорієнтований -чи це зрада,чи що це взагалі за поступки такі?Зари,звичайно,на все це по иншому дивишься-можливо і справді треба було брати тайм-аут,щоб уникнути поразок та втрат.Якби там не було,а зі снарядами наші батареї з самого початку відчували нестачу:далекобійні "огірки" я бачив на самому початку осені і їх дуже швидко використали і більше не привозили.Щоб ви розуміли ,звичайний заряд відправляє привіт ворогу зі стволу "Мсти"приблизно на 15 км,тож розрахункам доводилось під'їздити під самий передок.Перемир'я дало можливість почати будувати фортифікаційні споруди вздовж лінії зіткнення.Проводилась четвертаихвиля мобілізації,яка вже почалась в режимі посиленого впдиву на процесс адептів постсовкового армійського ідіотизму-полізли в війська пенсіонери ,що учуяли носом пільги,перераховані пенсії,нові звання та посади.В армію почали лізти шкідники,а перша з другою хвилі готувались до демобілізації. Тієї футуристичної весни 15го року на вулицях нашого того містечка було помітне збільшення кількості мобілізованих військовослужбовців,які ходили туди -сюди.Щоб ви розуміли,в містечку знаходився штаб розвідбатальону кістяком якого були члени УНСО,знаходилась ремрота.Більшість хлопців ,звичайно,були транзитом-приїздили зі своїх таборів та позицій купити цигарок,щось потрібне по господарству.Не рідкістю стали черги під нечисленими банкоматами.У цигаркового кіоску також був гарний виторг. Взагалі я вам скажу,що ці бойові дії багато в чому позитивно вплинули на економічний стан багатьох населених пунктів;перекроїли "політичну"карту регіону-якщо Приморське Місто Металургів напередодні війни впевнено занурювалось в павутину постсовдепівської сірості та бесперспективності,то зміст центрів ду-у-уже позитивно вплинуло на акції цього міста і надало поштовх до розвитку.Якщо на початок 14го року мій друг Артем знімав двокімнатну квартиру біля автовокзалу за 1300грн +комунальні,то вже влітку рієлтори мали можливість підняти ціни завдяки ажіотажу спричиненому напливу утікачам з районів вже охопленим полум'ям війни.Як же не нагріти руки на горі землячків? На базарах ціни також не були лагідними. Я вже оповідав як з Сашком Аксентьєвим шарився по центру міста в останні дні запеклих боїв і скільки зачинених магазинів та різних закладів знаходилось в центрі.Під кінець же лютого я опинився в Порт Сіті куди приїхав купити таки планшет:на моє здивування я там не побачив зачинених приміщень з табличками "аренда"-мирні,бл@дь,мешканці сновигали по всіх поверхах з наміром витратити гроші.Чесно кажу-був здивований!Звідки у наших нещасних зубожілих людей гроші?На початок 15го року якби і в економіці було не все гаразд.Я зайшов придбав собі другий за рахунком планшет Samsung Tab 3- здійснилась мрія ідіота:на час написання тексту ця цеглина і досі працює замість приймача!Одразу купив нормальні навушники,футляр-книжку.Спустившись униз я підійшов до спеціалізованого ларька наклеїти плівку на екран.Тут у мене задзвонив телефон:я зі здивуванням відзначив ,що телефонує мій шкільний товариш Вітьок,якого я бачив востаннє зранку 2го серпня коли їхав до воєнкомату.Він навіть мені дзвонив кілька разів,але потім припинив-мабуть було соромно,що сав в цей час відсидівся в кущах!Та ради Бога -кому там соромно?Піднімаю я слухавку та починаю розмовляти:він невпопад задає дурні питання-а чи багато у нас 200-х,300-х?Я не підтвердив його сподівань,відповів,що "багато 200х"у наших ворогів яким ми подарунки шлем!Ну таке-дурня ,чесно кажучі.Побалакали-поклав слухавку.То був соняшний та лагідний день як на лютий-ми поїхали в росташування. НЕОЧІКУВАНЕ ПОВЕРНЕННЯ І ТАКЕЖ ХУТКЕ ЗНИКНЕННЯ САШКА ОЛЬЖИЧА Десь так наприкінці лютого ,на початку березня до нас несподівано повернувся Сашко Ольжич!Цей цікавий молодий чоловік взагалі то був начебто "командиром відділення МРС",а по факту до свого зникнення проживав з "фітільками".Провівши зиму в "теплих краях" поближче додому він вирішив повернутись "в АТО".Я так підозрюю,що мотивом його повернення був матеріальний: на ППД тим відмовникам ніхто не платив "атовські"і мабуть саме грошеве забезпечення було меншим ніж у нас.До того ж ,він мабуть пригадав ті часи коли восени можна було здавати пальне і не перейматись,що це потрібно якось списувати(про ті оборудки з Торчином я вже оповідав Тож мабуть Сашко і вирішив повернутись ближче до теплих часів на пригодовані місця!Але з самого початку щось пішло не так як йому б хотілося.Перше,що стало для нього неприємним відкриттям це те,що жити він став з нами,а не з "фітілями".Одразу по поверненні він переночував у нас,а десь через день взявши свій бронік рушив до бункеру зі словами:"Командир сказав,щоб я жив з бензовозчиками!"Пішов.Та невдовзі повернувся.Бо командир сказав насправді,щоб він жив у Іванича. Як я вже казав,Ольжич був з тих людей яких дуже складно примусити хоч щось робити!А робити потрібно було:на МТЗ час від часу харчи привозили які потрібно було розвантажувати та роскладать;заготовляти дрова,топити буржуйку!Окрім того потрібно було ходити в караул.Тож і не вилазив наш Сашко з караулу заступаючи і за Іванича,і за Сашка,бо там фізично нічого робити не треба було!Пам'ятаю як він повертаючись в намет прям в бушлаті та берцях завалювався на мишкове ліжко і миттєво засинав-це такий ледачий,що навіть роздягнутись було впадло!В наметі ж у нас завжди був Ташкент-не забувайте яка буржуйка у нас була встановлена. Подивився молодий перспективний боєць,що того що було вже не буде-тут мало того що тепер пальне спокійно не здаси,так ще дивись скоро і щось робити змусять!А тут як на зло вдома якісь проблеми з молодою дружиною почались (цей двадцятирічний сцикун вже був одружений і дитина маленька була),які неможливо було вирішити без його присутності.Тож не дочекавшись навіть наступної партії відпускників він здимів в зворотньому напрямку з якоюсь відрядженою з ППД вантажівкою приїздившу до нас у справах.Як приїхав так і поїхав:ми помахали йому номовичками та повернулись до свого буденного життя. НАСТУП НА НАШІ "СВОБОДИ" Ще десь після Нового року,всередині зими нам на шикуванні довели,щоб тепер перебуваючи в населених пунктах ми не тягали за собов автомати даби не лякати "мирних мешканців"-тепер потрібно було лишати чергового який би охороняв зброю.Це створювало додаткові дрібні незручності:наші автівки в більшості своїй і нормальних замків на дверях не мали.Зазвичай гурт людей,що приїздив був обмежений і біля крамниць всі розбігались врозтіч дістаючи з кишень списки необхідних покупок-товаришам також жк треба цигарки купити!Втім не можна сказати ,що цей крок не був неправильним. Десь на початку весни ми прийняли инший удар який був більш відчутним -заборонили продавати бухло людям у воєнних одностроях.Повертаючись з лічниці ми заїздили в "Брусничку",де я прикупивши що збирався мав звичку брати кілька літрових пляшок пива.Тепер це стало проблемою.Втім,не можна сказати ,що це створило великі проблеми з добуттям алкогольних напоїв:ще доволі довго,практично до кінця нашої служби можна було купляти бухло в крамниці "Провіант",яка знаходиться в самому центрі теперішнього Нікольського напроти автостанції!Не можу сказати,що і цей крок не був правильним-нажаль далеко не всі люди були здатні випити після наряду і не починати водити козу,возити гівно,тож ці алкаші теж підзадовбали,якщо чесно! Одже,ті кроки які робило військове командування начебто і були адекватними і правильними,але з иншого боку починало віщувати про повернення в армію довоєнних совдепівських часів де до особового складу ставились як до військовополонених.Знову вилізли на поверхню такі "військові"підрозділи як ВСП-більше того у нас в ППД почали базуватись представники цього "славного" роду військ!Якщо в 14му році ці цербери зробили вигляд ,що вони вимерли,то на початку цієї весни можна було запросто стикнутися з ними на вокзалі:Ігор Іванович розповідав,що коли вони з Вованом сідали в автобус до них підійшли представники цієї служби перевірити документи.В автобус сідало ще двоє чоловіків в одностроях і коли ті гореправоохоронців підійшли до одного з них і попросили документи той "як візьме тя як в'їбе вееспешника по морді!"Чоловіка зняли з рейса. Почали з'являтись і такі заклади як "губа" -спочатку на штабі сектору,а в теплий час,ближче до осені вже і в нашому містечку. Знову ж таки:четверту хвилю одразу відправляли не до частин ,а на вишкіл до так званих "навчальних центрів":знов відкрили свої брами-пащі такі монстри як Широкий Лан,Десна,Старичи.Звісно,що на той час ті недовоєнні,що "служили"в цих закладах були не в змозі втілити в життя усі механізми приниження людської гідності та заходів по відбиванню бажання боронити Вітчизну,але початок було покладено! Тієї весни в військо ринули натовпи совкових офіцерів-пенсіонерів які почали займатися своєю улюбленою справою:заводити нові-старі журнали обліку будь чого та воювати з особовим складом і не особливо боятись бути покараним.Не життя ,а казка! МОЯ МЕДИЧНА ПРАКТИКА В ВЕСНЯНИЙ ПЕРІОД По закінченні війни воєнно-лікарське представництво в тій лічниці швидкої допомоги було розширене:з'явились не тілько хірурги та анестезіологи,але і посадили в окремому кабінеті сан/інструктора-так з'явилася дівчина з Харківського госпіталю Люся;був призначений старший -підполковник медичної служби Сергій Олександрович з Одесси.Також туди відряджались представники і инших госпіталів на якийсь час-вуйки з Золочівського госпіталю НацГвардії наприклад.Тож робота ставала більш організованішою і з'являлись свої армійські спеціалісти.Втім,з вузьким профілем все одно доводилось сутужно-все єдно доводилось час від часу штурмувати инші міські лічниці в пошуках ЛОР,окулістів,гастроентерологів. Пам'ятаю на 8 березня до мене звернувся Серьога Морпіх:він показав свою ногу з набряклими судинами-це був тромбофлебіт.У нього перші ознаки з'явились ще на Близнюках:далися взнаки навантаження біля гармат.Тепер це проявилось вповні.Я відвіз його в ЛШМД звідки його евакуйювали до 61го госпіталя де і проперували наступного дня. ПРИЙМАЧЕНКО Як я оповідав ,шикування в нашому житті стали невід'ємним атрибутом,тож потенційні "пасажири"нашого "реанімобіля" зазвичай заявляли про себе на ньому.Після цього я йшов докладав командиру(або начальнику штабу),що потрібно виїздити та називав прізвища.Зазвичай,тоді це не було великою проблемою.Тож якось на ранковому шикуванні мені підвели хлопця з 7ї батареї з якимись незрозумілими плямами на тілі.Я доповів про виїзд і повернувшись до куреня ми з водієм за деякий час поїхали за хворим на 7му батарею-як я вже казав,вони знаходились далеченько і ми зазвичай заїздили за хлопцями.Приїхали.Це чудо яке було тверезим на шикуванні вже встигло надудлитись!Втім це не стало перепоною для поїздки-поїхали!Цього персонажа звали Сашко Приймаченко.Він був без телефону,без гаманця,без нічог,але запиз@ований! Ми приїхали.На території ЛШМД знаходиться шкірно-венерологічний диспансер,хто знає.Спочатку,здається,показав в інфекційному відділені-лікарка подивилась та направила до дерматолога. Поки ми доїхали до лічниці наш пацієнт трохи проспався та був дуже приголомшений,що п'яний,брудний,немитий поїхав в лічницю!Та вже було пізно.У Сашка навіть руки були брудні немиті і як на зло в диспансері не було води.Все ж це не завадило лікарці його прийняти,оглєнути та розписати лікування.Здається,я йому навіть позичив гроші на необхідні ліки в аптеці,які він потім мені сумлінно повернув при нагоді. Щоб ви розуміли,ті ліки які були в мене в наявності проблеми не становили,а от специфічні чекати коли видать не варто було,тож щось потрібно було і хворому докупляти. Пролікували ми Сашка-здається я якісь уколи йому робив.Потім з'їздили ще раз на огляд до дерматолога:Приймаченко тепер був підготовлений-помитий,поголений,в чтстому одязі. Також пам'ятаю що возив в той диспансер Євгена Бабанівського. БАБАНІВСЬКИЙ Ми сиділи в коридорі диспансеру :була субота,людей не було,але черговий лікар приймав до обіду. -Ох!Швидше б вже закінчилась ця наша служба та додому повернутись!-розповідав Євген,-Як виїзжаєшь на виїзд:в багні по коліно,сиро ,холодно! Бабанівського оглєнув черговий лікар,прописав ліки.Уколи ,пам'ятаю,в мене були,а от необхідної мазі,звісно,що ні.Ми пішли до іллічівської аптеки,що знаходилась одразу за теріторією лічниці.Євген взяв собі необхідний медикамент. Тоді я збагнув,що Бабанівський боїться уколів-він усього раз прийшов на укол,а коли побачив голку з п'ятикубової штрикавки у нього очі ледь не на лоб вилізли! З настанням перемир'я,Євген більше часу проводив в лісі де у нього постійно виникали контри з замполітом Михаличем.Іноді уїздив на берлогу,іноді Михалича відправляли туди на "перевиховання".У Жені вже не дуже спостерігалось того завзяття з яким він прийшов в цей дивізіон у серпні:реальність виявлялась не такою як уявлялась на початку.Не все було гаразд і в середовищі їхньої Самооборони-у нього з'явилась оппозиція,головним представником якої був Козак Швидкоход./Здається мені,що претензії у хлопців були не безпідставні,бо до кінця служби він з Гєною-євреєм залишився фактично в меншині./Взагалі,у мене склалось враження,що ці хлопцу(Євген з Гєною),в усю ці справу влізли не стільки зза патріотизму,а внаслідок бажання бути в тренді-спіймати на хвилі патріотизму свої дивіденти які можна було б монетизувати в якісь ,можливо,посади на державній службі,статусі депутата місцевого значення то що.Втім,виявилось,що отримані нами "дівіденти" важко в щось вигідне "вкласти".Загалом,Євген,виявився не таким крутим як хотів би виглядати-звичайний чоловік та й усе. Тож на весні,під час того перемир'я,Євгена Бабанівського часто можна було бачити на чолі 7ї батареї.Михалич коли приймав "заспокійливих"крапель починав вохити гівно і закидав Євгену,що той насправді капітан ФСБ,бо дуже добре вміє з людьми знаходити спільну мову.Тож час від часу у них на тому "хуторі" ставалися непорозуміння і винуватцем зазвичай виступав Михалич.Пам'ятаю,заїхавши к ним на батарею перед лічницею як Михалич з винуватим виглядом та червоним обличчям бігав з бензопилою збираючись дрова заготовляти-після нічного дебошу,особовий склад влаштував замполіту трудотерапію!Якось ми спостерігали як він і на "шлагбаумі"сидів поки особовий склад сидів х@ї пинав! І таке доводилось бачити. ВЕЛИКЕ БУДІВНИЦТВО ЛАЗНІ З настанням весни особовий склад батарей був дезорієнтований та деморалізований,тож потрібно було чимось зайнятись:горілку пити набридло,тож почали обладнувати якісь примітивні спортивні снаряди.Також почали проявляти свої будівельні схильності.Тож поповзла чутка,що на 9й батареї хлопці облаштували непогану лазню. Запропонував і я своїм товаришам таке будівництво ,але вони цю пропозицію спочатку сприйняли з прохолодою.Втім будівництво все одно розпачалося.За будівельний матеріал мали слугувати скрині з під "огірків"які в великій кількості були складені на складі БК.Та от біда:тільки я це замислив як представники 8ї батареї усі ці скрині згребли та збудували собі душову кабінку-з цілих ящиків.Було перемир'я ,тож якийсь час особовий склад в більшій кількості перебував в лісі.Тож за головного був старшина Вова Бойчук,який був не тільки в п'янці страшний,але і вмів організовувати ввірених йому барбосів,аби зробити щось корисне.Зробили.Збудували душ який потім практично стояв незадіяний,а я лишився без будівельного матеріала.Як на зло,бойових дій тоді не відбувалось,тож нових партій порожніх скринь не передбачалось.Тож довелося мені ледь не по всьому табору ходити підбирати ті непотрібні скрині,а потім розбирати на дошки.З дошок вже ми зводили стіни.Не скажу,що тільки я один будував ту лазню-я швидже був ідейним натхненником:всі ,в припципі,приймали участь.Замість баку ми використали великий ТВН на 30 літрів:вийнявши внутрішній бак з нержавійки Мишко висвердлив отвір в який ми вставили кран.Внутрішні стіни я оздобив отими термоковдрами,що знайшов в скринях з медичним обладнанням.Буржуйку(маленьку армійську)ми позичили у 8ї батареї,бо наша була у емересників в лазничці(якою ми,доречі,також користувались взимку).До лазні ми прибудували щось на кшталт навісу під який поставили стіл і тепер приймали їжу. Настав той день коли нарешті можна було перерізати стрічку:ми заливали в ТВН цеберку холодної води яку розбавляли цеберкою нагрітої на паяльній лампі.Тепер з'явилась нормальна можливість нормально повноцінно помитись! -А чож ми раньше етого ні сдєлалі?-задав риторичне питання Іванич миючи в перший раз там свої горіхи. До теплого періоду ми тепер були готові-згодом навіть воду необов'язково було гріти,бо вже у квітні Сонечко так вдень пригрівало,що і без паяльної лампи вода ставала гарячою. НОВИЙ ВИТОК ЗАГОСТРЕННЯ ВІДНОСИН ВСЕРЕДИНІ КОЛЕКТИВУ Як я оповідав,багато кому не сподобалось те,що Іванич припинив банячити та навіть почав робити якісь нормальні справи.Звісно,ще не подобалось це "оппозиції" на чолі з Ганущаком та Мишком.Мишко взагалі останнім часом впав в якусь апатію ні майже не приймав участі в "громадських" справах нашого "куреня"-навіть критикував затію з будівництвом лазні!Звісно,що і емересники посміювались за очима з цієї іваничевої затії не розуміючи,що натхненником взагалі то я був.Взагалі,у мене складалось враження,що Мишко досі жив з нами в наметі,аби бути в курсі подій (слідкувати за прапором)та по можливості впливати на ситуацію.Але врешті стало очевидним,що якогось впливу вже не було можливості чинити і перебування за великим рахунком ставало тягарем -і для нього,і для всього колективу.Потрібен був привід. Такий привід знайшовся:сержант Лавриненко повернувся з відпустки,звичайно,як порядний відпускник -трохи під шафе.Тож приїхавший Віталік сидить за столом з командиром взводу,який оповідає,що Мишко щось взагалі ходить відморожений нівчому не виявляє бажання брати участь.Сержант Лавриненко був прикро вражен та надзвичайно стурбован отриманою інформацією та коментував ситуацію:"Та навіщо ж так надо?"Одна деталь:Мишко в цей час на своєму ліжку начебто спав. Наступного дня Мишко за допомогою Андрюхі Медведя забрав свої речі та переїхав на МРСку.Причиною начебто стало почуте ввечері-привід був знайдений,а Віталік став начебто винуватцем!Насправді ж той випадок підтвердив те,що Мишко і раніше слідкував за подіями в колективі і раніше підслуховував.Якось так. Більше всього здивувала реакція Іванича,який в розмові з Ігорем мовев:"Пацани!Та можетє хоть всє уйо@ивать-мнє по х@й!" ПРАПОРЩИК СТАРА МАВПА Взагалі то термін "Старая Абізяна" Іванич хотів причепити своєму другові старшині дивізіону Миколаічу.Але це більше йому личіло ніж кругленькому,масненькому Миколаічу якому дивлячись на підводне минуле більше личило б який-небудь "Сом" чи "Кашолот".Ну,"Кашолот" у нас вже один був,тож старшина так і лишився Миколаічем.Правда,можна було б використовувати запропоноване мнов"Командир відділення дельфінів-диверсантів",але довго промовляти.Тож по факту "Старою мавпою" лишився сам Іванич. З початком пори кохання в старому прапорі також прокинулась приспана в холодну пору любов-любов до алкоголю!Перший рецидів стався в сонячну погоду в березні.Під'їхали хлопці з 9ки отримати харчі і заодно запропонуали Іваничу проїхатись до них на гостину.Той погодився.Кинув автомат прям на армійському табуреті на вулиці,поїхав.Я заховав зброю в стіл .За деякий час прапор повернувся.Під шафе. -Ну шо,старая абізяна?!-під'ї@нув його я,-Готуйся їхати в зоопарк-автомат пропав! Одже прапор потихеньку розв'язався.Емересники за цим затаївши дихання спостерігали очікуючи коли командир взводу зробить хибний крок,та от незадача-він ніяк не робив цього!Іванич почав знов потихеньку банячити,але все одно вже не так як до цього восени з Торчином,хоч час від часу проходили пиятики з водінням кози та возінням гівна-іноді з прапором важко було находити спільну мову!Мабуть давався взнаки весінній авітаміноз,а також спермотоксикоз. Олії в загострені стосунки підливали і ті необнадійливі чутки ,що ширились під кінець зими,потім припинились,а по весні знов зациркулювали до того ж вже як підтвержений факт-НАШ ДИВІЗІОН ТАКИ БУДУТЬ ПЕРЕДАВАТИ В ИНШУ,НОВОУТВОРЕНУ ЧАСТИНУ З ППД НА ПОБУЖЖІ!Тож до всіх подразників додався ще і цей. Ще на початку весни поповзли чутки начебто наш дивізіон хочуть пересадити на инші гармати.Наш зампотех,майор Юра Рожненко вже поїхав отримувати нові гармати-ті самі "Гіацинти",але отримавши їх повернувся вже на ППД,а нас покинув.З його від'їздом виявилось,що потрібно займатись списанням пального за весь період і за весь дивізіон!За цю справу усадили Андрюху Ревякіна,як дисциплінованого грамотного хлопця з вищою освітою.Засів Андрій мабуть на цілий березень.Згодом стало мені зрозуміло,що то вже проводились підготовчи заходи для переведення підрозділу в иншу частину.Звичайно,особовий склад дратували ці чутки-особовий склад був повністю призваний з воєнкоматів Запорізької області(навіть хлопці з Луганщини призивались з нашої області),а передавали в якусь невідому ще не сформовану частину з неіснуючим ППД Бог знає де!Тут ще виникали побоювання як би нас не повантажили та не відправили ешелонами в те містечко відновлювати руїни які тепер і стануть нашим "ППД"-перемир'я ж! Тож ці чутки зайвий раз нервували особовий склад.За деякий час поповзли доповнення до чуток:начебто переводять дивізіони без офіцерів бригади!Згодом надійшли ще доповнення :переводять дивізіон хоч і начебто без офіцерів,але з КОМАНДИРОМ дивізіону!Звичайно,що такі звістки не були по душі нашому Петриненку-він тепер постійно ходив з кислим фейсом і за великим рахунком переклав усі клопоти по керуванню дивізіоном на майора Остапенка залишаючи за собов право "вето"!З часом,мені стало зрозумілим,що насправді і начальникові штабу було не солодко служити під керівництвом Петриненка.Командир дивізіону вдягнув амплуа ображеного на увесь світ і чим далі тим впевненіше почав проявляти свої непривабливі риси характеру у відносинах з особовим складом:а чого з ними панькатись?!-Активних бойових дій нема,тож можна і армійською баландою дорікати!Але це припинилось десь наприкінці квітня,коли взвод МТЗ влаштувало щось на кшталт маленького "Броненосця "Потьомкіна",та про це розповім згодом. Повернення Ігора Івановича як раз прийшлось на той час коли після важкої зими до мене почали звертатись багато хлопців з хворими зубами.Особливо массово почали приходити хлопці з 7ї батареї:їхня "берлога"знаходилась в селі Степанівка і питну воду вони набирали в місцевому колодязі.Мінеральний склад цієї води та перемерзання на бойових виїздах призвело до того,що у багатьох хлопців почали сипатись зуби.Тож серед "зубників"у мене 7ма батарея займала "передові"позиції.Також на це впливало те,що кожен розрахунок напередодні відпустки заїздив у ліс на десять діб,тож і часу на поїздки до стоматологів було більше. Тепер до нас в "соболь" набивалось солідна кількість бажаючих підлікувати зуби,а ще ж були і хворі з соматичними хворобами.Тож я Ігора зазвичай лишав на "1000 дрібниць" слідкувати за тими барбосами,а сам їхав в ЛШМД.Бувало,що доводилось ще поїздити по місту в пошуках вузьких спеціалістів і хлопці гуляли по місту в очікуванні,а бувало,що доволі оперативно розбирались у ситуації і навпаки -я мав вільний час і ,зазвичай,забігав в гості до своїх друзів з минулого життя.По поверненні Ігор Іванович оповідав про свої пригоди під час нагляду за особовим складом в своїй оригінальній глузливо-гумористичній манері. СВОДКІ ВІД ІГОРА ІВАНОВИЧА ШМАТКА -Отож,вже всі полічили зуби,зібрались ото напротів поліклініки на лавці,-оповідав Ігор Іванович,-Сидимо собі,а тут до Бастригі один як дої@ався:"А шо ти розхристаний такой?!А чьо ти сюда прішол вабще?!А я тоже є@ал-ваєвал!А я в Афганє бил!"Ми йому :"Мужик,йди на х@й!"а самі Бастригу тримаєм,бо ще йо@не.Той вже наче замовк,а потім знов роспиз@івся.Ми йому знов:"Іді на х@й!"і знов цього держим.//Щоб ви розуміли:Женя Бастрига,це був мій землячок з 7ї батареї,який мав пристрасть до різних речовин ,що мають здатність розширювати свідомість і постійно мав неохайний вигляд.Втім,не дивлячись на згубні звички хлопці про нього добре відгукувались:і на бойових з нього користь була,і сам по собі пацан непоганий був.// Иншого разу до Бастриги причепилась якась алкашка-мабуть в нього була якась прихована риса,що притягувала до себе різних антисоціальних елементів! -Сидимо собі на лавці,а до Бастриги якась алкашка-сєпарша як причепилась,а він такий:"Та ми щас тєбя в ліс завєзьом і там прікапаєм!"і був настроєний такий щоб і справді схопити її та з собой в ліс везти!-оповідав про инший випадок Ігор Іванович. Ці оповіді не аби як розвеселяли і трохи розріджувала трохи напружені обставини тієї весни.Взагалі,за деякий час я упевнився,що даремно на початку з якоюсь такою недовірою віднісся до повернення товаришів,бо Ігор справді став для мене моральною підтримкою в цьому нашому змішаному знервованому колективі.Мені і зари трохи соромно за ті мої підозри на початку. КІТ КОМБАТ або ЯК ІВАНИЧ ПОСВАРИВСЯ З МИКОЛАІЧЕМ Був сонячний ранок на початку весни.Сонцю нічого не заважало проходити обабіч голих стовбурів дерев і освітлювати яскравим світлом дах намету.Ми ще лежали похропували та подрьомували,бо на ранкове шикування було рано ідти.Я відкрив очі і побачив ,що цю сонячну іділлію намагається зіпсувате якесь лохмате чудовисько яке повзало по намету:мало того,що сіло як раз наді мною та затуляє Сонце так ще почало і свої яйця вилизувати!Я обурено підхопився і схопивши свій АКС(у)почав стволом з усім можливим завзяттям тикати по цій темній плямі доки вона не здиміла!Іванич який спав поруч від несподіванки теж розплющив очі і трохи здивовано трохи заскочено спостерігав за цим дійством не одразу зрозумівши що відбувається."Я подумал уже,шо у доктора криша улєтєла..."оповідав потім на ранковому перекурі. То був кіт Комбат,який служив на 8й батареї,а потім разом з Серьогой-москалем прижився у фітілів.У нього була звичка ходити хвостом за своїми компаньонами тож час від часу і до нас заходив разом з Миколаїчем. Одного чудового дня на початку весни,старшина дивізіону зайшов до нас на гостину і розігрівшись біля грубки розслабився та задрімав на Іванича "шконці"доки той десь ходив.Миколаїч прокинувся коли Іванич повернувся.Іванич же потім мостячись на свою льожку став підозріло принюхавитись:"Щось гівном пованює...-підозріло ворушить ніздрями,-Бл@дь.Це Миколаїч валявся!Їхній Комбат валяєтся у ніх на льожках ,а от нього гівном нєсьот!От і от старшини гівном нєсьот!"-зробив висновок прапорщик.Потім він десь два дні задалбував старшину дивізіону:"Миколаїч!Нє валяйся на наших льожках:ат тєбя говном воняєт!"Миколаїч два дні героїчно тримався,але врешті не витримав:образився і послав прапора на х@й."Та зає@ал,ска-ать тєбє:Ат тєбя гавном нєсьот,ат тєбя гавном нєсьот!!!"жалівся нам при зустрічі.Іванич же на це мав свою думку:"Нє!Ну падумаєшь,сказал: Ат тєбя гавном нєсьот!Шо тут такого?"Може з тиждень прапор зі старшиной не балакали,але потім на ґрунті спільних інтересів конфлікт зійшов нанівець. ПРИГОДИ ЄВГЕНА КУЛІШОВА Я вже неодноразово оповідав про наших "фітільків"-Серьогу Жанжака,Женьку Кулішова та грізного алкогольного диверсанта старшину Миколаїча!До появи в їхньому осередку законного командира відділення Торчина з дисципліною у них було не дуже,мушу сказати:якщо хлопці хоч і були в дружніх стосунках з "зеленим змієм",то принаймі більшість обов'язкових побутових робіт тягнули на собі;Миколаїч же,старшина,не дуже полюбляв приймати участь у здійсненні цих необхідних заходів.Натомість посидіти,попити горілки,поводити козу були його улюбленими заняттями.А також бігати до Валєри Пенсне в вагончик по якихось незрозумілих справах. Зрозуміло,що хлопців час від часу починала зайо@увати поведінка старшини і ставались конфлікти причому Миколаїч і сам додавав олії в вогонь.Якщо Сергій був доволі спокійний неконфліктний хлопець хоч тверезий хоч випивший,то з Євгеном було складніше:в нього був наявний дуже рідкий дар,що загострювався при прийомі деяких розслабляючих напоїв,а саме-ЗАГОСТРЕНЕ ВІДЧУТТЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ! Кажуть,ще на початку служби,на Близнюках,командиру дивізіону забажалося провести вечірнє шикування взводу забезпечення і виголосивши свою промову поцікавився чи є питання?"Скажитє:почему к нам такоє х@йовоє отношеніє?"задав питання вже підпиз@ований Євген заскочивши Петриненка таким неординарним питанням. Звісно,що після такого нестандартного більш близького знайомства ,Євген потрапив в коло "улюбленців"командира .Про пригоди "фітілів" на початку нашого знаходження в "зоні АТО"і вплив на події отого щуролова з пропитим обличчям,Фурси,я вже оповідав.Після усунення головного підбурювача безладу в їхньому відділенні і приходу Серьоги Жанжака,Євген наче не потрапляв в якісь сер'йозні неприємності,але час від часу його можна було бачити в стані розширеної свідомості та загостреного відчуття справедливості. Євген збирався вчергове стати батьком:в нього вже було двоє,важай дорослих дітей,а десь за рік до служби він вдруге одружився і супруга чекала на поповнення.Тож весь період до народження дитини його погляди та розмови так чи інакше були спрямовані в напрямку цієї події.Цей день настав в останніх числах лютого.Євген примудрився відмітити цей день на славу:внаслідок скромного відзначення на складі БК він виявив непримиренні розбіжності в поглядах на життя з місцевим майстром кунг-фу та инших стилів східних єдинборств-Сашком Горським!Сам я не був свідком як ці два термінатора махали п'ястуками,але возити Горського в оптику потім приходилось,бо під час заходу його окуляри були безнадійно розбиті і якщо оправа була придатна до подальшого використанння,то лінзи довелось замовляти нові. Я вже оповідав,що під кінець зими ми отримали добру зимову волонтерську гуму,на якій,за великим рахунком проїздили не те щоб довго.На початку весни заклопотаний Роман "Зелений змій"Петрович і цікавився станом тієї гуми.Він дуже непокоївся,аби цю добру гуму задурно нестерли в весняно-літній період і зорганізував,щоб з черговою партією повернувшихся відпускників нам привезли иншу гуму.Звісно,що цей єврей не просто так хвилювався за нашу гуму:справа в тому,що вона була такого ж розміру як і на його "сузукі"!Але мова не про те. Одже одного не надто погожого березневого вечора приїхав автобус зьвідпускниками та нашою гумою.Якщо не помиляюсь,це було тоді коли випивший сержант Лавриненко став начебто винуватцем того ,що Мишко переїхав на МРСку.Він прибіг з автобусу зорганізувати "соболь",аби під'їхати по гуму.Паралельно з цим розповів,що по дорозі Женька Кулішов примудрився отримати піз@юлину від Серьоги "Козака"Козаченка:їхали-їхали,пили разом,а потім зось не поділили і Козак з голови боднув "фітілька" в обличчя,що аж кров бризнула!Сержант Лавриненко спробував зробити Євгену хоч якусь перев'язку.Коли ми під'їхали до автобусу то я зауважив як якесь тіло випало з дверей автобусу і внаслідок того,що встояти на ногах було не в змозі,а триматися за повітря теж не вміло,то зникло десь у найближчих хащах.То був Євген:він приїхав в новому піксельному однострої( новий камуфляж вдягали,зазвичай"на вихід")і під час свого випадання примудрився десь прогавити свій новий піксельний кашкет.Ми забрали гуму,Євген дістався своєї криївки.Він десь добу полежав,трохи протрях та вивітрився від токсинів і я його вивіз в лічницю з сотрясінням.З ЛШМД його практично одразу відправили відправлявшимсяибусом в 61 госпіталь.Він в ньому пролежав десь близько тижня і одного ранку з'явився в таборі.Його напередодні ввечері підвезли до нашого повороту на Малинівку якісь вояки,що забирали своїх одужавших.Було вже пізно,темно і він усютніч просидів на зупинці палив костер,грівся.Здається,він був без мобілки,або вона була розряджена,бо не міг зв'язатись,щоб його забрали. Пам'ятаю,як після повернення з госпіталя командир вивів його на раковому шикуванні: -Ну Євгена Кулішова,думаю,ви всі знаєте?-почав промову Петриненко,звертаючись до особового складу,-А те що в нього нещодавно народився син мабуть не всі-поздравте товариша!-ми дружньо заплекали в долоні,-А тепер Євген хай урочисто дасть слово,що не буде пити до завершення служби! -Даю слово,що взагалі не буду пити,-промовив неподумавши Євген,але підполковник Петриненко зі стурбованим виглядом поправив його: -Не "взагалі не буду пити",а не буду пити до завершення служби! -Даю слово,що не буду пити до завершення служби!-виправився Кулішов. Як думаєте:дотримався Євген даної обіцянки ?-ЗВИЧАЙНО!!! ПІДГОТОВКА ДО ПЕРЕХОДУ В НОВУ ЧАСТИНУ Чутки про наше переведення до иншої частини перетворилися на наприємний факт і для втілення цього неподобства почались проводитись заходи на кшталт інвентерізації майна.Тож десь так наприкінці березня,може початку квітня у нас намалювався новомобілізований старлей який виконував обов'язки зампотила нової,віртуальної бригади. Це був підтягнутий дядько за п'ятдесят років з вусиками.Він нам одразу чесно повідомив,що якби взагалі не по цих справах.Цього старлея звали ЛЬОХА:як я зрозумів,він в молодості трохи служив в бойовому підрозділі,бо коли він дивився як я чистив свій АКС(У)то по обличчю було видно наскільки йому це близьке!Тож прислали його до нас зробити опис майна з яким ми будемо переходити:намети,ТВН,купа всілякого кухарського барахла,польові кухні то що.Іванис швиденько відвів його до "фітільків",де була заготовдена зазделегідь пляшка для знайомства якою і скріпили подальшу співпрацю.В подальшому з'явився инший зампотил-огрядний пенсіонер,а Льоха тепер займався списанням ПММ(паливно-мастильні матеріали-О.Б.)і приїздив до Торчина кожен місяць.Йому подобалось до нас приїзжати! Тож почався незворотній проце передачи нашого четвертого дивізіонів в новоутворену частину.Починались наші неприємності. Тож перед цим переходом почалась інвентерізація майна.Зрозуміло,що і мене це торкнулось:Вікторівна пригадала мені бутарфанол який нам видали,а ми в свою чергу роздали командирам взводів.Тепер потрібно було зробити листи роздач особовому складу.Зрозуміло,що ніхто бігати по дивізіону з тими листками не збирався і виходило,що це мені самому потрібно було натружувати руки щоб це все вималювати.І витрачати свій час у відпустці. ВЕСНЯНА ВІДПУСТКА Поїздки у відпустку у нас вже були налогоджені не тільки в плані транспорту,але і в плані документації:я всіх нюансів не пам'ятаю,але те що оформляти документи начальнику штабу було легше,бо це все через штаб сектору робилось. Якось так. Я не поїхав в свою чергу у відпустку,бо це випадало на другу половину березня,а я хтів потрапити на рибалку,а як відомо азовський бичок починає йти до берега ближче до середини весни.Тож я трохи відсунув свою відпустку,яка припадала як раз на Великдень.Як я оповідав,зазвичай відпускників привозили в ліс:день вони просихали,їх відвозили на берлоги,а чергова партія їхала у ліс яких зранку везли на ППД.Це була п'ятниця напередодні Великодня тож сидіти добу і їхати на свято някому не посміхалось.Тож ми відправились у відпустку в суботу зранку. Пам'ятаю як біля середнього входу в автобус /за барною стойкой /всівся Євген-земляк та далекий родич сержанта Лавриненка,який під час поїздки викинував функції бармена:пам'ятаю як одноразові стаканчики почали рухатися в усі боки по салону!Я вирішив по дорозі участи не приймати,а от два наших ветерана-Іванич з Миколоїчем зі спраглими очима тягнули свої загребущі руки за дозою! То був гарний сонячний день.По приїзді нас вишикували і Петриненко пройшовся по списках майна наявного на підрозділах.Отут я і дізнався,що виявляється у мене аптечки автомобільні мають бути!Я вам розповідав,що той старий штопаний гондон Олександр Віталійович важав недоцільним пояснювати мені,що з того медичного барахла як називається?Воно то швидко розібрались,але сам факт:ЕЛЕМЕНТАРНОГО Ї@АНИЙ СТАРИЙ ПІ@ОР НЕ ХОТІВ РОБИТЬ-ПРОСТО ПОЯСНИТИ!!! Я і досі з себе виходжу коли всі ці нюанси пригадую. Непокоїли мене також ці непонятки з пропавшими в мене (і розбазарені Віталіною та Торчином!)гранатами-я давно непокоївся,що мені потрібно буде їх здавати,а їх в мене не було!Але згодом я зрозумів,що всі гранати вже давно списані і потрібно просто вмикати Діда Мороза.Так ніхто про них і не запитав мене. Одже ,нас вишикували,видали відпускні листи та проїзні довідки.Не пам'ятаю,чи заходив я одразу в медпункт частини,аби уточнити деталі списання барахла. Я дістався автовокзалу.Тієї футуристичної весни може хто пам'ятає на автовокзалах та залізничних станціях з'явилось багато не надто молодих чоловіків у воєнних одностроях.Одним з них був і я. Я вдягнув новий піксельний камуфляж та полегшені берці які замовев власним коштом в інтернет-крамниці.Саме замовев-ніякі міфічні волонтери мені не подарували камуфляж як і левовій частині моїх сослуживців. /Пам'ятаю як дізнавшись,що я замовев собі камуфляж Іванич взяв номер і теж замовев і конкретно так лоханувся на першому комплекті!Справа в тому,що мені запропонували і піксель, і бундес(яким я ледь не марив!,),але слушно зауважив,що служу не в Третьому Райху тож не х@й їхню форму носити!Іванич же вирішив стати схожим на німця і замовев "бундес"!Якже він за деякий час обламався з тим "бундесом"-то була вітчизняна під'йо@ка пошита з якоїсь вафельної дешевої тканини як дубок і за кілька днів почала рватись!Іванич замовев також піксель і тепер був схожий на американського генерала! / В той раз я скористався вперше правом на пільговий проїзд-нам же ніхто не пояснював,що з тими нашими довідками можна брати пільговий квиток!Досі пам'ятаю обісраний вираз обличчя того воділи-коротуна:я і зари бачу цього жлобуватого контрацептива на нашому вокзалі! Як я казав,Іванич зі старшиною встигли лизнути і якщо прапор не сильно поспішав продовжувати,то Миколаїч вже починав набирати оберти. -Олесь!-звернувся до мене прапор,-А зазирника всередину,глянь:та стара абізяна не сильно надерлась? Я зайшов всередину генделика де старшина дивізіону зміцнював дружбу між військовими частинами,родами військ в особі такого ж немолодого мобілізованого дядька в однострої: -Я,ска-ать тібє ,Миколаїч,з 55-ї! -А я,Сєрґєіч с (наприклад)з 72-ї... Я дочекався свого рейсу і рушив домів.Пам'ютаю,я поставив свій немаленький наплечник біля заднього ряду сидінь де відкривається задня дверка: -Ну ви додумалісь сюда поставіть куда люді ставят!-намагався щось там пиз@іти воділа-гондон,відчинивши задню дверцю та тулячи якийсь вантаж. -А я шо-нє люді?!-не надто заглядав в зуби цьому жлобу.Він незадоволено жував свої вуса.При в'їзді в місто я вирішив остаточно дої@ати шофера зупинивши бус прям напроти своєї багатоповерхівки. ВЕЛИКДЕНЬ Ніяких особливих планів на святкування в мене не було:я просто приїхав додому.Грав в комп'ютерні ігри,їв паски.Так би мабуть і продовжував якби мені не подзвонив отой мій шкільний товариш Вітьок поздравити зі святом.Звісно я зізнався,що перебуваю вдома і той погукав пиво пити поки він шашлик буде смажити на вулиці.Тож я і вийшов на подвір'я покинутого дитячого садочка в який колись і ходив.Так почалася великодня пиятика! Я спочатку вийшов побалакати з Вітьком поки він смажив шашлик.Він звісно попросив щоб я і"пивка захопив".Я був в гарному настрої тож і захопив.Ми стояли спілкувались пили пиво,він цікавився нашою службою.Я зауважив,що його дружина,Тоня,як то кажуть 'в положенії'.Тільки жінка з матір'ю відійшли ,каже мені:"Олесь!Давай мабуть ще за пивом сходишь?"-А я навмисне взяв грошей так щоб вистачило на дві пляшки без гаманця та банківської картки.У нього,як зазвичай,не було грошей.Я переконався,що за великим рахунком він погукав мене,щоб /знаючи мій характер/я його пригощав на дармачка!Я це розумів,бо в принципі,давно Вітька знаю,але був вже підпилий і в доброму гуморі:не полінився,збігав додому та купив ще пива!Стояли,спілкувались далі.Вже і шашлик досмажили,їхнє сімейство збирається і тут Вітько вже простягає мені руку прощатися натякаючи,що я свою міссію на сьогодні виконав,але тут втрутилась його мати: -Який "пока"?!Ідем з нами!-і повела мене з ними. Тож я ще посидів з їхньою родиною за святковим столом.До них на гостину ще подружня пара завітала і розпитувала мене про те "як воно там?"Пригадую,я тоді добряче на трибуну виліз,а всі слухали немов адепти якоїсь тоталітарної секти-з Олесем Будяком зрідка таке стається:внаслідок соціопатичного складу характеру він не дуже поспішає спілкуватися з оточуючим світом,але коли його просять взяти слово то мабуть стають не раді,що просили! За деякий час я направився домів,бо ще мав на меті провідати свого кумпля Сашка,теж шкільного товариша і одного з небагатьох хто цікавився моєю долею.Біля під'їзда я зустрів Сашка Рибалка-пам'ятаєте того хлопця,що присів на мої вуха коли я збирався в поганому гуморі їхати в воєнкомат?Так от я його зустрів разом зі старшим братом сидячим біля під'їзду.Напередодні ввечері,коли я приїхав у відпустку і заходив в під'їзд я зауважив якісь тіла в неадекватному стані,що дивились на мене виряченими приголомшеними очиськами.Виявилось,що то були вони.Видовище уявляли з себе доволі жалюгідне-за цей термін,що ми не бачились,Сашко доволі добряче встиг спитись:хоч мав вигляд ще більш-менш здоровий,але майже постійно тепер знаходився в стані алкогольного сп'яніння.Тож поспілкувався,ще і з цими с и н і м и б р а т а м и.За деякий час і від них втік немов той Колобок сраний.Ще пригадую,що таки вже доволі підбуханий завітав до Сашка в гості. Це знаєте,начебто ,і не торкається моєї беспосередньої служби,але я важаю,що варто розповісти і ці епізоди бо вони все єдно вплетені в мій тодішній погляд на оточуючу дійсність,моє тодішнє світосприйняття.Я мав головний біль зі списанням того сраного бутарфанолу.Я взяв у начальника штабу штатку(список особового складу підрозділу)та роздаточну відомость яку розтиражував на ксероксі і тепер розписував власною рукою імена та прізвища отримувачів того бутарфанолу. В ту відпустку погода після Великодня дуже зіпсувалася та стала більш прохолодною та похмурою,тож з рибалкою не дуже складалось.Я поїхав в гості до Льохи Завальнюка в Січеслав з заїздом по дорозі в частину.Зайшовши в медпункт частини я зустрів там не тільки Віталійовича,але і капітана Лазаренка,який знов виконував обов'язки начмеда,а отой мудакуватий чоловічок,що обіймав цю посаду з кінця літа відправився вже на дембель.Віталіна сидів чорний-підозрюю не так від проблем зі здоров'ям як від пиятики.Вікторівна мене засмутила тим,що неправильно оформив роздаточні відомості і тим,що майно яке нам видали перед виїздом "в АТО" потрібно чи то повернути,чи ще щось незрозуміло що.Вихід з ситуації мені підказала Таня Краснова яка завідувала беспосередньо видачею цих медичних сумок,отих протихімічних смердючок,лямок для евакуації то що.Вона розповіла,що медик з 4 ГАДн коли його спитали про все це барахло показав їй роздаточні відомості з яких виходило,що він все це роздав особовому складу-одже і дої@атись нема до чого!Я це також узяв на озброєння на всяк випадок розписавши усе це фуфло як роздане.Втім,ніхто мене про це так до кінця служби і не спитав. Я поїхав далі.Щоб ви розуміли ,мій товариш Льоха проживав не доїзжаючи отих ракет,що височіють на центральній площі того оманливого міста,що вдягнуло на себе вбрання ледь ненайпатріотичнішого міста нашої країни переслідуючи інтереси того хитродупого бородатого банкіра. Ми домовились зустрітися біля головного офісу "АТБ",недалеко від якого він і мешкав.Коли я підходив до місця зустрічи де вже Льоха мене чекав,він зауважив:"Ого!Олесь,в тебе вже задишка з'явилась!"Так.Треба зауважити,що до цього часу я дуже сильно набрав у вазі-думаю,внаслідок нерегулярного харчування армійськими харчами та нервової напруги.Я почав потроху масніти восени коли з регулярним харчуванням взагалі було дуже сумно,а з нервами і поготів.Тож вже у першій відпустці я відчув як стали тісні джинси придбані рік до цього і як сито виглядає мій фейс після того як зістриг бороду.За зиму я ще роздобрів немов ведмідь і в ті джинси( на той час ледь не єдині на озброєнні)взагалі не влазив!Довелось ідти в Colin's і купляти нові джинси бо не було в чому ходити. Взагалі то Олесь Будяк до війни трохи залізо тягав,за харчуванням слідкував-їв регулярно і якісно.Тож до мобілізації прийшов доволі в непоганій формі.В армії ж ніяких особливих умов тренуватися на полігоні не було,а на виїзді ще і з харчуванням були проблеми-мало того,що армійські ці консерви,так і режим неможливо було тримати.Тож прийшовши в армію з вагою вісімдесят кг через рік я звільнявся з массою дев'яносто п'ять-це при зрості 176 см.В тих ненормальних умовах існування вік з матаболізмом та спадкова схильність почали брати своє і я розпух як на дріжжах.Такі проблеми не в одного мене були.Весною я і бігати намагався, і пресс качати,але все одно було марно.Я сильно був невдоволений зовнішнім виглядом і фізичним станом:у мене реально з'явилась задишка,а в дзеркало на мене дивився лисий,масний ує@ан в окулярах!Цей образ зовсім не лічив воякові воюючої армії.Мене дратував стан речей,але змінити щось довгий час не виходило. Я погостював у Завальнюків кілька днів.Там же переробив оті роздаточні відомості на бутарфанол і по дорозі додому заїхав в частину занести в медпункт папери. Тієї весни знаєте що мене вразило?Їду я значить у відпустці по рідному місту громадським транспортом і бачу почеплене в салоні оголошення про мобілізацію.Авторами були безсумнівно наші міські воєнкоми і прочитавши його я засумнівався в їхній придатності: По-перше-написано москвинською мовою! По-друге-виглядало як реклама якогось МММ,бл@дь:"Мобілізуйся!Повне забезпечення!Соцпакет!Підбитий танк-стільки то!Підбитий літак-стільки!Затоплений корабель-іще там стільки!"/Це десь наприкінці зими нам довели про премії про знищену ворожу техніку,а ввечері можна було чути як п'яні зенитники намагаються беспілотник збити!/Для мене було незрозумілим і диким таке пропагування захисту Батьківщини-як ото кудись на заробітки зазивають,бл@дь!І це ж воєнкомат!Зрозуміло,що тієї весни вже не було стілько бажаючих добровільно йти воювати і якість бажала кращого:якщо четверта хвиля було більш-менш,то наступні уявляли сумне видовище (принаймі в артиллерії)і я можу тільки поспівчувати тим адекватним чоловікам ,що потрапили в цю збірну. ПОВЕРНЕННЯ З ВІДПУСТКИ В ту відпустку я таки ,здається, потрапив один раз на рибалку та не дуже успішно.Поверталися ми разом з Сашком Гіщуком та Петровичем.Зранку були ледь не приморозки і я почувавсь незатишно в тому своєму новому однострої.Дісталися ППД ми доволі оперативно-здається і дев'ятої не було.Тут нас чекав сюрприз :так як ми вже були переведені в цю віртуальну нову частину,то нас вже навіть не хотіли запускати на територію!Отак.Втім,звичайно,запустили за якихось пів години -годину.Мене завжди добивав цей ідіотизм:застерігати,щоб збирались ледь не о восьмій ранку,а автобус по факту приходив десь о півдні.Так було і цього разу:досі пам'ятаю як перекусював з хлопцями-атманайцями на лавках напроти штабу,старшина Миколаїч бухав з хлопцями біля спортмайданчика,а Сашко дрімав на колесах "гецика"пригрівшись на Сонечці!От і якого біса я перся двісті кілометрів зрання,а потім шаройо@ився по частині години чотири?! Іще доволі цікаве становище складалось на медичному фронті:один з наших хлопців,Серьога Білокінь,захворів у відпустці і прийшовши в нашу медсанчастину повідомити почув,що тепер ми не "місцеві"і їм якби ці відомості нецікаві,а кому "цікаві"вони і на знають!Я побоювався,що тепер в мене буде правдивий дефіцит медикаментів:перед переведенням Вікторівна ,правда,затарила мене більш-менш,чим було,але ж усі запаси мають схильність закінчуватись.Що ж стосується отримання в 61 ВМГ у Богдана,то там за деякий час теж помінявся механізм отримання підрозділами медикаментів.Незрозуміло було взагалі з ким тепер мати справв стосовно медичних питань. Ми отримали зброю,сіли в автобус та відправились в наш табір.Вечір був теплим,а в лісі потихеньку починало з'являтись зелене листя на деревах.В той раз я не дуже радів поверненню з відпустки-деморалізуючи діяв перехід дивізіона до чужої частини та не надто ідеальні стосунки в колективі останнім часом. ДОВОЛІ СПЕКОТНИЙ МІСЯЦЬ КВІТЕНЬ Той квітень запам'ятався доволі спекотною погодою підкріплену спекотним Сонцем,що палило немилосердно.В травні погода вирівнялась-стало тепло,але не занадто.В таборі мене чекали Ігор Іванович та Саня Дяченко з сержантом Лавриненком.Прапор,доречі,з нами не повернувся-в нього вдома трапились якісь проблеми з будинком,що потрібно було лишитись та вирішувати. По поверненню з відпустки,хлопці з 8ї батареї одразу зібрались на бойове чергування та отримали сухпайки на десять діб.Це було мобілізуючим фактором,бо бездіяльність спричиняє до роскладання,а коли виникає небезпека люди одразу концентрували свої ресурси і виникали відволікаючи клопоти які відволікали від внутрішнього роскладання.Одже знов почались бойові чергування з виїздом з місць зосередження.Хоча вогневої роботи особливої у батареї поки не було. Треба відзначити ,що до цього часу до нас полюбили приїздити з перевірками представники міссії ОБСЄ-якщо на початку весни було дивиною вперше побачити білі позашляховики,які кружляли нашими лісовими шляхами,то тепер це стало повсякденною буденністю.Когось з офіцерів відправляли в якості гіда поводити цих пі@арасиків нашим лісом,від батареї до батареї.Представники були майже всі москвомовними-не знаю,чи це були москалі чи представники колишніх республік тюрми народів.Підозрюю,що швидше друге .Також можна було часто чути як диринчить у небі беспілотник спостерігачів,що взлітав десь біля Мангуша,а чутно було а ж у нас.Також в нашому лісі з'явились зенитники,що оселились біля 7ї батареї... З'ЯВИЛИСЬ В НАШІМ ЛІСІ СОКОЛЯТА Вони були придані до нас ,підрозділ зенитників на тих установках з гусенічним ходом.Там були нові мобілізовані яких відправили в ліс не давши ані води,ані їжі,ані здається спальників та каріматів:"Там всьо єсть!"-Почули вони від своїх командирів-пі@арасів.Вони були підключені до нашого вузлу зв'язку і отримали позивний "Сокіл".Наші командири не дали нашим товаришам померти з голоду і розпорядились виділити хлопцям харчі які були в запасі на МТЗ.Воду вони також у нас набирали. Ввечірі наші нові сусіди влаштовували навчальні стрільби трассерними набоями,а ми сиділи на складі БК спостерігали та знімали телефонами. Пробули вони з нами недовго-може з місяць,а потім були відправлені на нове місце .Але ліс без них не спорожнів. Також наприкінці того квітня нас єдиний раз повезли на концерт в місцевий будинок культури. ПОЇЗДКА НА КОНЦЕРТ Була спекотна неділя.Нас зібрали ,посадили в вантажівку та привезли в містечко під БК.Старшим над нами поїхав Роман Петрович "Зелений змій".Він доручив сержанту Лавриненку купит букет квітів для якоїсь Тарабарової яка мала перед нами виступати того дня.Крім нас були присутні хлопці і з инших частин ,що базувалися поблизу теперішнього Нікольського-мукачівські прикордонники точно були. Одже перед нами виступали в той день ансамбль "Горлиця-Арт",артистка Леся Горова,вишчезгадана Тарабарова та публіцист і бард Володимир Гонський.Звичайно,ні про кого з цих артистів ми раніше не чули,за винятком хіба що Тарабаровой,але слухняно всілись в крісла в актововій залі і почали слухати.Спочатку виступала "Горлиця",потім здається Тарабарова,а потім Гонський і Леся Горова на кінець.Мені особисто запам'ятався виступ Володимира Гонського який більше розповідав(в ці дні ,доречі,відбувались урочистості в Холодному Ярі),але і виконав кілька пісень під гітару.Я вже не згадаю які то пісні були,але точно пригадую ,що мені сподобались-щось таке життєствердне,без безхребетної беззубої шароварщини яку так любили нам насаджати за тоталітарних часів.Після нього виступала Леся Горова яка витягнула на танок сержанта Лавриненка коли виконувала пісню "Солдатику мій".Вітаха за цей подвиг отримав з рук народної артистки пачку іспанької кави.Концерт закінчився і Володимир Гонський роздавав бажаючим книжки зі своїми публіцистичними статтями.Одну і я вихватив,але автограф не встиг взяти ,бо хтось потягнув митців фотографуватися. Ми вийшли на світ Божий.Замполіт на нас подивився і каже :"15 хвилин!"-і всі ринулись в "Провіант"таритись бухлом.Я також пішов взяв кілька баклаг пива.Роман же Петрович стояв і придивлявся :у кого напої смачніше і до кого варто в гості зайти ввечері! НЕОЧІКУВАНА ПОЯВА МОРПІХА Як я казав,квітень був доволі спекотним.Ми здається прийшли з обіднього шикування і я розвалився в наметі кинувши в кутоу свій АКС(У).Фіранки в намет вдень були розчинені настіж і я зауважив як в бік нашого маленького медичного намету біля якого був пришвартований наш "соболь" направився якийсь дід-Олесь Будяк на той час був короткозорий тож роздивитися не міг хто то йде.То був Серьога Морпіх якого я відвіз і здав у лічницю ще восьмого березня.Я був ,звичайно,здивований коли дізнався,що він вже тижні два як повернувся до 7ї батареї-як я казав,робота в сфері пересувань по госпіталях хворих була налагоджена через одне місце,а в світлі переведення в нову,віртуальну,частину і поготів!Тож те,що Серьога вже повернувся з лікарняного було для мене новиною,бо логиці речей він мав ще не один місяць перебувати лікуванні та реабілітації після операції на судинах.Тим не менше він вже був у росташуванні./З одного боку це був і мій пройо@,бо номер Морпіха в мене був і зателефонувати мені ніхто не заважав!/Серьога звернувся до мене з тією ж проблемою:нога знов набрякла та нагадувала валенок!Ну,я пішов до командира і повідомив,що потрібно знов Морпіха вести на госпіталізацію.Повіз.На цей раз діагноз при госпіталізації звучав як ФЛЕБОТРОМБОЗ(кому цікаво,пошукайте різницю в вікіпедії з тромбофлебітом).На цей раз Серьога повідомив коли його перевели в наш гарнізонний госпіталь. УРОВОК З ЩОДЕННИКА 01.04.15 п'ятниця Перше травня сьогодні.Стара Мавпа зари явиться.Вночі йшов дощ.Зранку туманом залите небо.Існую далі. Вечір.Стара Мавпа повернувся та пішов в разнос.Цирк повернувся,клоуни повернулись! З Богом! ПОВЕРНЕННЯ ІВАНИЧА Прапорщик Стара Мавпа повернувся десь в період травневих свят коли Сонце сховалось за хмари і нам стала надокучати нудна мжичка впродовж кількох днів.Він приїхав рано-годині о восьмій о дев'ятій ранку.Не пам'ятаю хто виїхав його зустрічати до Мангуша.Опинившись на місці ,Іванич почав оповідати про аварію з водогоном ,що трапилась в його хаті та виставив на стіл літрову пляшку горілки та різні домашні наїдки.Я в пиятиці участі не брав ,а от посмакувати домашніми котлетами був не проти.Привітати товариша з поверненням прибіг і старшина Миколаїч-хіба він міг пропустити коли горілка ллється в стакани?!Тож до денного шикування наші побратими встигли добряче розговітись,а сержанта Лавриненка трохи розвезло.Ми прийшли до ВУД напроти якого ці лінійки і проводились.Роман Петрович потроху впорядковував наш партизанський загін в очікуванні Петриненка і зауважив стан нашого товариша: -Ві-та-а-ля-я!-не голосно звернувся він,-Стань в другий ряд!Віталя!-знов звернувся до неуважного сержанта Лавриненка,що перебував в філософському настрої,-В другий ряд! Після шикування Роман Петрович вирішив особисто навідатись до нашого куреню аби пересвідчитись,що Віталя влігся спати та особисто перевірити чи все у нас гаразд?Перевірив)))Тож вже стоїть задоволений,розслаблений та оповідає про нові хвилі мобілізованих: -Генерал в сектор приїхав і перед ним вишикували нових мобіків.Він підходить з каждим ручкається,а к одному подходіт,тяніт руку,а тот ні подайот!Дивиться:а у нього рукі нема!Як роз'ї@ав командування вплоть до воєнкома який призвав того мужика! Пригадали також як під час початку четвертої хвилі мобілізації сам роз'йо@ував по телефону якогось воєнкома,чи хто він в х@я такий,що в свою чергу хотів роз'ї@ати сержанта Лавриненка який не являється у воєнкомат! Тож стояли ми розмовляємо-у Петровича дзвонить мобільний.Дружина: -Рома!Тєбє повістка з воєнкомата прийшла! Кадровому офіцеру.От що потрібно знати про наші воєнкомати і хто там тоді служив(зари не знаю). На другий день прапор зі старшиною не заспокоїлись .Їх погукали до командира звідки Іванич повернувся з відром риби:наше командування розвідало поблизу якийсь зарибнений ставок і почало активно туди їздити на риболовлю.Особливо полюбляли закидати вудочку Петриненко з Пенсне,а також брали хлопців зі взводу управління.Тож риби наловили,а дівати її особливо нікуди-може пропасти!Тож вирішили зі взводом забезпечення поділитись і паралельно перевірити чи продовжує прапор зі старшиною газувати та вставиту піз@юлей. -Здєлаєм сугудай!-постановив Іванич. ПРАПОРЩИК СУГУДАЙ Не знаю звідки прапор це слово узяв-можливо з Півночі,де він провів молоді роки? -Оце,посолив-поперчив,-ділився рецептом Іванич,-трошки оцту,суткі постояло і можна їсти! Так і зробили.А наступного вечора прапорщик каже:"Та вже готове!"Я,дебіл,послухав:БЛ@ДЬ!ВИ КОЛИ НЕБУДЬ ЇЛИ СИРУ РИБУ? Хоча,коли постояла довший час і справді непогана виходила. С тих пір за Іваничем прчепилось ще одне псевдо-ПРАПОРЩИК СУГУДАЙ! ПРО ТЕ ЯК ПРАПОРЩИК СУГУДАЙ ГОТУВАВ ДО ПОЇЗДКИ "ЗІЛ"СЕРЖАНТА ЛАВРИНЕНКА І НАМАГАВСЯ ВІДІВЧИТИ ЖЕНЬКУ КУЛІШОВА ПИТИ З переведенням нашого дивізіону до нової частини перед нами постали нові виклики-не до кінця було зрозумілим як тепер нам отримувати харчи.Припускалось,що їздити доведеться самостійно,а для цього потрібно було підготувати підходящу вантажівку.Такою вантажівкою був "зіл"сержанта Лавриненка,який був завалений всіляким лайном та непотрібом.Тож потрібно було розвантажити майно,а мотлох вивезти на сміття та під'їхати на водойму та вимити кузов.Вітаха в цей час як раз відбув у відпустку тож за водія на час заходів сів Торчин,Женька Кулішов прибирав,а Іванич керував.Тож розвантажили добро та поїхали на ставок.По дорозі заїхали на хутір до лісників,де прапор здав ліснічисі здоровенну пластикову діжку з медом яку "захисничкам"ще восени презентували учні школи де працювала дружина нашого командира.Ця діжка стояла забута пів року і прапор виміняв її на п'ять літрів самогонки. Зробивши усі справи та приїхавши в росташування,Прапорщик Сугудай вирішив віддячити Кулішову і налити(до цього він активно 'відівчав' того від пиятики ставлячи себе в приклад:"От я-можу пить,можу не пить!")Налив.Євген дуже швидко занурився в стан загостреного відчуття справедливості,а зовні нагадував Буратіно! Пам'ятаєте як Євген перед строєм обіцяв більше не пити? На вечірньому шикуванні його заховали подалі від очей командування і відвели в бункер трохи поспати перед караулом.З 20.00 він мав з Іваничем сидіти на складі БК. Іванич хоч і був підбуханий,але тримався більш-менш.Він пішов на пост поміняв попередню зміну,сидить сам:п'ятнадцять,тридцять ,сорок хвилин.Був доволі прохолодний вечір і ми сиділи в наметі.У нас тоді була рація і ми почули в етері голос Прапорщика Сугудая:"Водолаз!Водолаз!Говорить Котьол!Прийом!"-"Водолаз на связі!"-"Там Кулішов збирається на пост ідти?"-"Він спить!" За деякий час ми почули як командир ,який усе це чув,дав наказ вивезти винуватця "свята" з їхньої криївки і посадити в "сузукі"замполіта,а самі матюкаючись повезли того в наркологію. Ті два старих бухаря потім звинувачували один одного в тому,що "заложив"Женьку,хоча по факту винні були обидва. Зранку Роман Петрович читав особовому складу моралі: -Мужикі!Ну сколько раз говоріть?!-Випілі чуть-чуть і ляглі спать,а хто піть ні умєєт вобще нічого пить!Он,вчора,дежурна наркологша ох@єла коли побачила те ч у д о яке дихнуло 3,8,а зайшло почті на своїх ногах! Женьку після наркології відвезли на "губу",а так як на ній тримали не більше доби,то по обіді треба було його забирати.Тож командири це і поїхали зробить. До цього часу Іванич встиг розкоркувати учорашні запаси тієї бормотухи і вже знаходився в стані п'яного жирафа.Або динозавра.Ми сиділи по обіді з Ігорем на складі БК і під кінець зміни побачили як повз нас проїхав командирський "бобик",що віз Женьку Кулішова до нас на курень вручити особисто в руки взводному.Ми знали в якому стані зари знаходиться прапор і не хотіли заважати Петриненку робити з нього смаженого кабанчика,тож не поспішали.Здавшись ,побачили,що командир поїхав далі на ВУД. Як нам потім оповів Євген,який приїхав вже в притомному стані,командир дивізіону вже заспокоївся після учорашніх пригод і побачивши Іванича в стані п'яного жирафа мовев:"Ех!Взяти б тебе,Іванич,старого хрича та відвезти на "губу"!Так шкода ж-вже дід!"Мабуть він зрозумів,хто вчора надудлив Євгена. Взагалі,весною Іванич розв'язавшись став дуже пиз@опротивний:ми з Ігорем Івановичем тоді на нього дуже злі були,бо починав бикувати і я до відпустки замислювався над тим аби по приїзді зробити якийсь свій курень,щоб не бути прив'язаним до МТЗ,бо це починало дуже напружувати.Десь на початку квітня у нас в наметі був Д е н ь А в а т а р а:підпив Ігорьок ,підпив і Іванич.Я здається тоді або трохи хильнув,або зовсім не вживав.Прапор почав мені якісь пред'яви кидати в своєму незрозумілому патосному стилі через корінь квадратний.Олесь Будяк сам трохи дуркуватий і теж почав на загострення ідти.Тут ще і Ігор Іванович з караула підпилий прийшов,тож почали вони і між собов стосунки з'ясовувати та цюцюрками мірятись.Прапор щось почав Ігору закидати,а той:"Іванич!Я на бойні роботав і любив баранам горло різать і дивитись як кров'ю стікає!"Ображений же Сугудай почав на собі рубаху рвать розповідаючи який він грізний воздушний спецназ і в нього коронний прийом -х@єм по лбу!До самого вечора продовжувались наші сварки.На ранок же наче і приводів не було сваритись. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 09.05.15 субота День Перемоги,чи як там тепер називають!Дідам моїм все єдно як цей день називається. Нічка була бурхлива:наш колишній особіст,Миколаїч, потрапив у ДТП,а наші керманичи їздили його виручати -трохи розбив обличчя. Поставили і мене в караул та хоч через 14 годин заходить,а не через вісім. Небо похмуре. Зранку трапився невеличкий інцидент.Служимо далі. МИКОЛАЇЧ-ОСОБІСТ ТА ОЛЕНЬ,ЩО ПЕРЕБІГ ДОРОГУ Напередодні 9го травня,ввечері,мені по телефону Василь Петрович Ельф повідомив,аби узяв медичну сумку та прийшов на ВУД.Я прийшов-радісти ні сном,ні духом!Я чекаю.Василь сам десь ходить.Тут приїзжає "сузукі"замполіта звідки вилазить Миколаїч-особіст з розсіченим обличчям,якому і потрібно було оказати допомогу.Останнім часом наш Джеймс Бонд перебував поближче до моря де курував наші мотопіхотні батальони.Судячи з усього ,він зв'язавшись з нашим командиром та замполітом вирішив згадати веселі часи свого перебування в нашому таборі і рушив з ними на зустріч побухати.Тож їдучі на свому "бумері" він десь поблизу Лісного і зустрів оленя!Не схотівши збивати бідну тварину він вирішив позбивати дерева в лісі і чкурнув в гущавину!Метрів на тридцять залетіла його автівка,але невідомий олень лишився цілим!/За иншою версією:Миколаїчу просто пить ні х@я не можна!/Тож я протер перекисом те його розсічення,помазав розчином брилліантового зеленого.Тут вже і Вася з'явився який зв'язався з тим хірургом,Олегом Миколайовичем,який вже чекав в лічниці-він жив поруч.Тож повезли горе-Шумахера штопати брову. Зранку хоч і було дев'яте травня,але ми продовжували жити буденним життям.Єдине, нам повідомили ,що в Малинівку завели десантників з чого випливали ускладнення для наших алкотуристів,які звикли бесперешкодно в сільську крамницю бігати.Ті ж виставляли блокпост і цілком могли тепер мито брати. Пам'ятаю в цей період замість водія вперше став Андрій Медведенко-ми спочатку з підозрою до цього віднеслись,відчуваючи лоббіювання якихось ваніних інтересів.Втім,і на МРСці також трохи змінився мікроклімат:окрім Вані всі хлопці жадали спокійно собі дослужити ті місяці до звільнення.Коли Вані не було -у відпустці,чи то на лікарняному якось був,то прохолодні стосунки сходили нанівець,а тільки він з'являвся-одразу якийсь новий привід знаходився!Особливо він любив пхати носа в розклад караулів-засяде у Пенсне в кибітці і починають невідомо,що видумувати.Ну Пенсне командир взводу управління ,а він хто?-За званням солдат,а за посадою водій,але пхне свій писок куди собака х@й не совала!Тож з ваніної легкої руки бували конфлікти ізза тих нарядів. Тож тоді у травні Андрій уперше заміняв на санітарці. ПОЧАТОК СЛУЖБИ В НОВІЙ ЧАСТИНІ Чи ми якось помітили,що вже служимо в иншій частині?Ну так одразу звичайно ні .Впродовж травня у нас з'явився инший заступник командира по роботі з особовим складом,трошки пізніше з'явився розвідник(хто не знає,це офіцерська посада при взводі управління-О.Б.)Попередній розвідник щез іще на Близнюках встигнувши напозичатись грошей. Перше,що ми помітили,так це те ,що ніхто не поспішав везти нам продукти.Пройшов день,другий,третій-ніхто не везе.По прошесті п'ятнадцяти днів як гром серед ясного неба Іванича викликали в штаб та повідомили,аби негайно їхав на Уральські отримувати харчі-він тільки зварив борщ і навіть не встигнувши поїсти скочив з Торчином у "зіл"та поїхав!Діло було ближче до обіду. Повернулись вони здається наступного дня ввечері.Без пригод не обійшлось:зрозуміло що в той вечір як приїхали вони ніц не отримали.Переночувавши завантажили вантажівку ,розписавшись в потрібних паперах рушили назад.По дорозі назад автівка,що простояла немов крейсер "Аврора" добрих пів року почала приподносити несподіванки.Я точно не пригадаю,але здається біля Містечка Гірників пробилось колесо.Стали вони,а в них чи то запаски не було,чи балонного ключа не було!Тут їде якийсь дядько на автівці-місцевий фермер.Він подзвонив своїм хлопцям і ті ледь не запаску привезли і допомогли поміняти.Коротше кажучі,без людської допомоги не обійшлось.До наступної подорожі наші 'спецпризначенці' були більш підготовлені.На Уральські наші емтезешники їздили може місяць-два,а потім почали їздити на Вершину у 72ки отримувати. Але не тільки в цьому ми поступово почали відчувати,що ми служимо в "новій"бригаді:почались проблеми з виплатою грошового забезпечення!Як що впродовж квітня я отримав грошове забезпечення+-"атовські"за попередній місяць і в суммі вийшло близько 6600,то впродовж травня раз отримав 1200 грн і другий-чи то 1300 ,чи то 1500!Це зовсім не всіляло ніякого оптимізму і нормального ставлення до цього переходу. ТРОХИ ПРО ГРОШОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Тут звичайно,деякі песиголовці,ватні ушльопки та проча нечисть зможе в моєму тексті знайти привід посмердіти:"Он!Ані за дєньґі пашлі собствєнний нарот убівать!".Та я не переймаюсь цим особливо,бо такі персонажі нерозуміють мову якою я пишу і сумніваюсь,що вони взагалі книжки читають! Поясню для вас.Коли нам почали виплачувати грошове забезпечення в розмірі +/- трьох тисяч,я вже якби був задоволений,бо з'явились якісь гроші для необхідних витрат.Коли всередині осіні нам вперше виплатили "атовську"премію -десь стілько же,в мене стався щось на кшталт когнітивного диссонансу:я важав,що це якось неправильно,бо не можна Вітчизну за гроші любити!Втім,звичайно,заспокоївся.Врешті-решт,в той рік забезпечення власних потреб лишалось нашою проблемою-купляти камуфляж,теплі речі,якісь інструменти,якісь цвяхи ,саморези.Незабудьте -бензопили,запчастини до них,оливи то що. Хтось задастся питанням:а волонтери?-А що волонтери?Хтось отримував і від волонтерів,не буду заперечувати,але хтось і не отримував.Доволі часто хлопці самі скидались і купляли(як ми наприклад по триста гривнів,а влітку та пилка з а г а д ко в о щезла-цікава ситуація була загалом!).Я і зари спілкуючись з дядьками,що служили в нашій частині в ті роки чую,що переважна більшість купляла самостійно камуфляж,а від волонтерів отримували якісь шкарпетоси,футболки то що.Можливо це так в нашій частині було,що багато чого не доходило до нас,а лежало в Демінського в сховищі-я чув,що деякі підрозділи і справді добре комплектувались волонтерами,але в нас такого не було.Тож часто хлопці по підрозділах мали спільну кассу на всілякі необхідні витрати. Ще один аспект:не всі були такі холості волоцюги як я і у багатьох були сім'ї,діти.Далеко не всі перед армією офіційно працювали і їхні родини мали можливість отримувати чоловікову заробітну плату яку закривали по середньому-без нічних,надбавок,премій то що.Тож і родинам потрібно було за щось жити.Багато чоловіків і не мали тих банківських карток на руках,або пересилали одразу більшу частину отриманих коштів жінкам лишаючи собі на цигарки. Потрібно також не забувати,що і інфляція не стояла на місці-якщо станом на осінь шість тисяч була якби середня нормальна сума грошей,то на кінець весни це вже не була така нормальна сума. Забігаючи наперед,розповім як у відпустці на початку літа ми зустрілись в центрі з Сашком Аксентьєвим.Він на той час вже перевівся на початку березня в инший дивізіон:вчасно не повернувся з відпустки бо захворів і прибувши в ППД отримав пропозицію поїхати з 1ю гаубічною батареєю(це та батерея,що виходила з під Дебальцевого тієї пекельної зими)на инший напрямок.Він встиг перед цим одружитися і прийшов з молоденькою дівчиною ,кругленький животик якої натякав на те,що невдовзі і татусем стане.Тож ми гуляли на Приморській площі нашого жлобуватого південного міста .Курортний сезон того року не задався та і був лише початок червня,але:охочих посидіти,повитрачати гроші в розважальних закладах міста вистачало!Всі такі ходять по місту ділові,добре вдягнені ,з модно підстриженими бородами та зачісками та насолоджуються життям,жаліючись на нестачі витрачають кошти на веселощі.Мені було цікаво:невже ніхто з цих сраних гіпстерів не отримує повістки з воєнкомату?Чому те що коїться за сто кілометрів звідси їх не обходить,а мене чи Сашка має обходити? Висновок:чому тоді ми маємо проходити службу в зоні бойових дій задарма,коли більшість умовно ч ол о в і ч о г о населення шаройо@иться як нівчому не бувало,радіють життю?У Сашка вже була молода вагітна дружина,тож що -його молода родина має терпіти злидні,а він наражатись на небезпеку на виїздах коли жлоби ховаються по льохах та клозетах? Дзуськи! І головне:ніякі грошові нагороди не допоможуть затягнути в пекло того хто звідти повернувся і знає це на власній шкурі,а не з новин по телевізору. Як би там не було ,а проблеми з нарахуванням та виплатами грошового забезпечення почались з самого початку і ладу в цій справі не було до самого нашого звільнення. ТРОХИ ПРО НАШУ НОВУ СОРОКАГРАДУСНУ БРИГАДУ Щоб ви розуміли,ця нова бригада була створена під такого собі Рябовола-сина якогось генерала ,і він також збирався стати генералом!Він був на той час полковником якщо не помиляюсь і перебував на якійсь посаді в нашій "рідній" частині.Окрім цього,у того генерала був ще один син-начебто більш адекватний.Цей же,що зібрався бути командиром нашої нової бригади був алкашом!Пам'ятаю ,як Торчин повернувся з лікарняного і оповідав,що лежав в госпіталі в один час з цим є@андєєм.Тепер же під це нещастя створили окрему частину!Звичайно,що створенням займався не він особисто,а був відрядженний такий собі підполковник Капустін,начальник штабу,-учився в тому артиллерійському училищі,що і Осип,начебта кілька разів виключали,але таки вивчився;керував наче вогнем артиллерії в боях за ДАП./Згодом,я чув від Петра Черненка,що це був доволі адекватний офіцер з яким можна було вирішувати питання/.Тож той поїхав з чемоданом паперів в ті руїни від дивізії ППО,що тепер мали стати ППД нової частини.Казали,полковник Брюллов дуже не хотів віддавати наші дивізіони,що добре проявили себе на своїх напрямках,але це не від нього одного залежало. Єдине,що гріло душу так це те,що усю ту зграю відмовників які паслись на Близнюках на чолі з Шустрим Хряком відправили подалі від домівок в оте містечко наповнювати життям ті руїни!Але нам все одно від цього краще чи легше не ставало. Одного чудового травневого дня,коли майор Осипенко вкотре залишився за старшого ,на ранковому шикуванні нам було доведено як він напередодні заводив "в сектор"протитанковий дивізіон цієї новоутвореної бригади: -Якщо я раніше думав,що у нас все печально,то вчора я поняв-це не так!У нас навпаки -все зає@ісь!Я як подивився як п'яні тіла випадають з бортів "кразів",ніякої організованісті,барадак.Немає свого БК,своїх набоїв-це пиз@ець! Щоб ви розуміли,у частини не було свого БК,навіть своїх набоїв до автоматів,тому що ще не було ЮРИДИЧНОЇ АДРЕСИ!Землі колишньої частини ППО були передані Міністерству Освіти і наразі проводились судові тяжби з цього приводу.Нам навіть грошове забезпечення виплачувала не частина,а Миколаївський воєнкомат!Звісно,що виплачував по залишковому принципу-а кому ми там були потрібні? НОВІ СУСІДИ За деякий час у нас з'явились сусіди :новосформований дивізіон нашої 40градусної бригади озброєний вже не МСТА-Б,а "Гіацинтами"!Тож приблизно наприкінці травня ми могли бачити по дорозі з лісу шлагбаум та переляканих дядьків які його охороняли. Також якось в наш табір навідався власною персоною 'його величність' Рябовол.Це було в вечірній час,автівка з цим довбограєм заїхала до нас в табір,а так як були вони тут вперше,водій пригальмував на складі БК поцікавитись у чергувавших хлопців як проїхать до штабу.В караулі як раз знаходився Андрюха Медвідь який і почав роз'яснювати шоферу як проїхати.Раптом тіло,що знаходилось на пасажирському сидінні в неадекватному стані заговорило: -Ей,баєц!Ти шо -патєрялся?! -А я з вами взагалі не розмовляю!-не довго думаючи відповів Андрій. Тілом і був Рябовол,який в стані дров вирішив проїхатись по своїх "володіннях".Довго він у нас не затримався,як і не затримався на посаді комбрига. /Це було як раз в ті дні коли заводили сусідній дивізіон.Як пізніше дізнався ,він в цей час взагалі зник з орбіти і його ніяк не могли знайти:дивізіони їхали в "зону АТО"без БК і цю проблему треба було якось вирішувати!"Комбриг"же в цей час банячив десь в сауні з бл@дями!/ Паралельно з появою в секторі дивізіонів новоутвореної частини,в самому селищі з'явився і штаб на території колишнього молокозаводу./Це я пізніше,майже через рік,довідався про такий термін "КП"!/Спочатку штаб містився разом з протитанкістами в Тополіному,а згодом знайшли більш комфортне місце.Там почали ошиватися різні 'незамінні спеціалісти' багато з яких були мобілізовані і на цих посадах раніше не служили.Тож і боків було багато.Багато і бабів у них набилось. Тож поступово зміни відчувались.Десь ближче до середини травня нас покинув замполіт Роман Петрович "Зелений змій":він урочисто виступив перед особовим складом на шикуванні і подякувавши за служби запевнив,що ми назавжди задишимось в його серці.Він навіть сльозу зронив.Я пожав йому руку-шкода було втрачати такого замполіта,бо, як я вже казав,він хоч і був за великим рахунком хитродупим євреєм,але ніколи нічого поганого без гострої необхідності не робив!/Взагалі ,нашому 3 ГАДн з замполітами щастило.У Романа ж Петровича,наскільки я знаю,подальша служба так добре як у нас ,більше не складалась./Тож Рома відбув,а у нас з'явився новий замполіт. МАЙОР НАГІРНИЙ Не пам'ятаю,чи в той же день ,чи трохи опісля як на шикуванні перед нами з'явився невисокий немолодий кореностий дядько сивий та з вусами,вдягнений в дубок і довів до особового складу: -Так,хлопці!Командувач сил АК ПІВДЕНЬ,на останній нараді дав розпорядження тих хто був спійманий на зловживанні алкоголем,переводити в піхоту! Це був наш новий заступник командира по роботі з особовим складом НАГІРНИЙ ВОЛОДИМИР ЮРІЙОВИЧ,якого/як мобілізованого офіцера/перевели в нашу новоутворену віртуальну сорокаградусну бригаду. Сидячі на посту на складі БК ми запитали у Володі Морозенка:що то за чоловік,новий замполіт? Володя відповів: -Він зі спєцназа-в Анголє був!Він до нас приїздив вже якось до Нового року-я з ним сидів балакав!Мені понравилось як він сказав:"От ми жаліємось,що власть погана,командування погане,але ми забуваємо,що у нас є автомати!" Отже до нас прибув старий вояка.Ми,грішним ділом,підозрювали,що як і личить багатьом старим воєнним коло його інтересів співпадає з таким же колом як в аксакалів нашого дивізіону Іванича,Миколаїча та Михалича,але ми помилилися!На дворі був травень,погода тепла і з самого ранку нашого нового замполіта можна була побачити біля водовозки де він вмивався,прав речі,поливався з цеберки!Коло його інтересів явно не співпадало з інтересами наших динозаврів. Десь за тиждень після появи майора Нагірного до нас прибув новий н а ч а л ь н и к р о з в і д к и дивізіону-лейтенант Фалінський! ЛЕЙТЕНАНТ ФАЛІНСЬКИЙ Напередодні його появи в дивізіоні,майор Осипенко на ранковому шикуванні попередив особовий склад: -Так,хлопці!Завтра до нас прибуває новий начальник розвідки дивізіону-людина,яка явно схильна до зловживання алкоголем!Одразу попереджаю:щоб ніхто не вздумав його спокушати! Наступного ранку на шикуванні перед нами вийшов чоловік років сорок-сорок два,та представився: -Бажаю здоров'я!Мене звуть Фалінський Анатолій Володимирович.Родом я з міста Чернівці! Таким чином,в нашому дивізіоні ,зібраному з воєнкоматів Запорізької області,з'явились представники Західного регіону нашої країни. Тут треба зауважити,що наші командири поставилися до новоприбулих без особливої довіри і фактично як до нав'язаної обузи:якщо майору Нагірному ,в принципі,довіряли вирішувати ті питання які входили до кола його посадових обов'язків,то лейтенант Фалінський залишився фактично обабіч будь-яких сер'йохних функцій,окрім,хіба що,заступання в караул черговим офіцером по табору.Цьому було кілька причин,і перша:ЗВЕРХНЄ ПИХАТЕ СТАВЛЕННЯ ПІДПОЛКОВНИКА ПЕТРИНЕНКА ДО МОБІЛІЗОВАНИХ СОЛДАТІВ ТА ОФІЦЕРІВ! НЕВЕЛИЧКИЙ "БРОНЕНОСЕЦЬ ПОТЬОМКІН"ДЛЯ КОМАНДИРА ДИВІЗІОНУ Як я вже мабуть оповідав,як почалась ця кампанія з переходом нашого дивізіону в иншу частину,підполковник Петриненко образився на увесь світ і самоусунувся від виконання своїх повноважень скинувши увесь тягар командирських обов'язків на майора Осипенка.Пішов у в н у т р і ш н ю е м і г р а ц і ю,так би мовети.Аналізуючи цю ситуацію з відстані часу,розумію,наскільки начальник штабу був "в захваті" від цієї ситуації:з одного боку більшість своїх обов'язків КД скинув на НШ,але коли справа торкалась якоісь нестандартної ситуації то без його рішення обійтись теж не можна було!Коли Петриненка не було,то Осипу думаю було легше:він приймав власні рішення і ніс власну відповідальність ,а не знаходився між особовим складом та командиром.Як я оповідав,і раніше командир постійно спілкувався з замполітом з яким були як два брати-акробати:один-лом,инший-лопата!Осипенко же часто лишався сам "на-хозяйстві"коли ті обидва були відсутні.Він знайшов собі адекватних помічників серед мобілізованих офіцерів-в першу чергу Ростік Стефанчук з 9ї батареї.Він по весні більше знаходився в нашому чарівному лісі допомагаючи начальнику штабу вести всі ці паперові справи яких в воєнній службі дуже багато. Щож стосується Петриненка,то він почав трохи берега плутати.На шикуванні він почав виливати усе своє незадоволення ситуацією особовому складу,х@єсосячи зальотчиків та плюючи під ноги перед людьми.Пам'ятаю ,як це курвило Ігора Івановича:"Як це мені ,бля@дь,бісить-стоїть,падло,і плює перед строєм!"Також варто згадати Пашу-старшину з 9ї батареї:він же нікуди не дівся і хоч зальоти припинилися ,але ж згубних звичок він не позбавився.Тож ,мабуть за пару тижнів до того рокового для командира шикування,Павло приперся на шикування і глянувши на нього перший почав сходити на лайно:"Ах ти,уйо@ище лісноє!Зає@ал!Йо@ твою мать!"-увесь джентльменський набір.Як я вже казав-берега він тоді міцно поплутав і став запливати за буйки! "Як вам?"-поцікавився потім у хлопців,у Мишка та Андрюхи,що сиділи в караулі на БК. -Ти знаєшь,Олесь,-мовев Медвідь,-Ну це Паша поулибався,промовчав,а я б за таке переї@ав так би,що зуби потім висрав!-Андрюха міг би це зробити!Вірю. Повертаючись же до того випадку,що станеться невдовзі треба додати,що стався ще один скандал пов'язаний з видачею продуктів та МТЗ.Справа в тім,що старшина 9ї батареї ,що прижився біля командирів ,Вова Кашолот, уж дуже цікавився ціми всіма справами і ,мабуть,хотів себе самого побачити в ролі командира взводу забезпечення і намагався свій ніс пхати в ті справи-розраховувати видачу то що.Невдовзі перед цим наші хлопці їздили отримувати харчі і також повернулись з обласного центру:їздили сержант Лавриненко та Саня Дяченко( не пам'ятаю де Іванич пропав).Так склалося,що старшина в цей час вирвався додому,а жив він по дорозі (прям біля траси як їхати!)і хотів,щоб його наші забрали.Але ті не забрали-причин вже не згадаю да і всіх деталей не знаю.Тож Вова образився і роздмухав скандал,що МТЗ усі харчи пиз@ить і иншим не вистачає ізза цього!Ну що сказати?-Диму без вогня звичайно не буває(До цього часу усі зловживання зійшли на пси-принаймі я вже про них не знав!) Та це був гарний привід для Петриненка попиз@іти на особовий склад.Крім цього,він був дуже ображений на особовий склад,що "не стесняясь командира"бухали прям в автобусі-йому ж тепер доводилось не з Ромою в "сузукі"їхати,а разом з усіма:забився спереду поближче до водія і сидів тихенько усю дорогу!Тепер він відчував себе у своїх володіннях і йому чомусь здалось,що може х@єсосити особовий склад як хоче: -Та ви ох@уєлі!Та ви пороху нє нюхалі!(останнім часом це була його улюблена приказка в спілкуванні з особовим складом )Да как ви смєєтє каму то давать тушонки больше,а кому то меньше!-і в тому ж дусі.Звичайно,сьогодні його претензії були направлени переважно вбік МТЗ. Але і МТЗ не мовчало!Звичайно ,що хтось з хлопців привіз здому 'домашнього повітря' і це відчувалось по Андрію Медведю який дуже розлютився на таку хамську поведінку Петриненка.Не мовчав і Сашко Горський який також зі строю закидав командирові звинувачення в "пороху не нюхали"наче хтось з нас обирав за яким ВОСом служити!Командир дивізіону намагався там щось гарчати у відповідь,але це мало допомагало.Врешті-решт,він розпустив инші підрозділи,а ВМТЗ лишив.Дивлюсь-Петриненко вже і по-людськи говорити вміє:"Ну яж не можу мовчати коли всі на мене дивляться!"виправдовувався він за своє хамство.Ми з Ігором наче і не були в ВМТЗ,але начебто з ними і жили завжди.Втім,я все одно затримався на ВУД в своїх справах тож додивився усю ситуацію до кінця. Ця словесна животворяща піз@юлина добре подіяла на командира:він тепер довго слідкував за словами і намагався не потрапляти в гострі ситуації.Пам'ятаю як він вже після цього на шикуванні побачивши знов обдолбаного Пашу-старшину на цей раз не х@єсосив,а журив та пальчиком махав: -Паша!Ну йо-майо!Ну скока можна в самом то дєлє?!-сам на себе був не схожий.Потім дав роспорядження командиру батареї аби забрав цього цінного кадра до себе на берлогу і Паша залишок служби провів на Зарі під присмотром батареї. Харчи ж приходили та отримували старшини батарей(сержант по МЗ)в уникнення чуток і сварок,як в принципі і має бути. Чергування з виїздами продовжувались і вже к кінцю травня знов починали потихеньку відповідати вогнем.З самого початку весни до нас кожен день почала навідуватись міссія ОБС'Є і тепер білі джипи цих м и р о т в о р ц і в не були дивиною в нашому таборі.Їм звичайно,ніхто не розповідав скільки особового складу і гармат насправді є у нас і скільки на берлогах перебуває.Тож почали практикуватися нічні виїзди і стрільба переважно в нічний час,а гармати під ранок загонялись та чистились від сажі. Весна повністю увійшла в права наповнивши життям дерева та ліс .Разом з зеленню на деревах поліпшився і наш настрій,що був трохи зіпсувався взимку та ранньої весни.Пригадую,один час наприкінці весни ,ми з Ігорем ходили рано вранці на пост,а біля складу БК на дереві оселився соловейко який полюбляв заливатися піснею зранку.Я навіть записав на диктофон і на дзвоник ставив.Влітку його вже було не чуть-мабуть оперний сезон скінчився. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 24.05.15 неділя.РАНОК Сьогодні знов на якийсь концерт їхатимемо.Стару Мавпу шпиталізували позавчора з невідомим діагнозом.Цілий робочий тиждень катались взад-вперед,аж заморився. У нас в таборі появився головний 'розвідник'дивізіону-тільки навіщо він потрібен нікому невідомо.Зайо@ують своїм армійським дебілізмом хоч і Петриненка немає,Слава Богу! Телефонували з колишньої шахтарської столиці на предмет отримання грошей на копальні:Роман вже отримав(близько 500)і на рахунок перевели ще трошки.Павла бачив у середу я заїхав до нього на кілька годин і ми з ним приговорили пляшку "Болграда".Все не так вже і погано у нього як на сьогодняшній день.Хоч бували набагато кращі часи.Взагалі,спілкуючись з друзями(і з Павлом),я розумію,що вони не те що сепаратистські налаштовані,але є ватніками тому що мають відповідне походження.Таке то.Артем в той день поїхав з дружиною та малим до батьків в Приазовську Лугандонію.Довідався,що на боці сепаратистів воює Льоха Руській-за ідею.На полі бою ніхто не питатиме чи нормальна ти людина чи ні-або з нами,або проти нас!Війна не час для сантиментів. Повернувся Морпіх,але маю підозру,що скоро знов доведеться везти його у лічницю.Доречі:придбав нову форму-літній варіант мультикам за 600 грн. Таке то .Перемога буде за нами. ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТЕ ТРАВНЯ Це була субота.Ми збирались їхати в лічницю,а спочатку пішли на шикування.На шикуванні я довідався,що Серьога Морпіх повернувся в табір з лікарняного.По закінченні ми стояли з ним і балакали.Він розповідав як плохо ставляться(принаймі до нього так поставились в нашому гарнізонному госпіталі).Як зари пам'ятаю:він був в цивільному одязі-джинсах та футболці з тризубом та словами:"Я живу на своїй Богом данній землі".Я слухав його,дивився і був збентежен почутим.Сергій був ,ясне діло,після добрячої пиятики і видно було,що йому важко після учорашнього.Я замислений та засмучений повернувся до нашого "куреня" зібрав банду та з'їздив у справах.Повернувшись до табору ми проводили день у звичному ритмі. Після вечірнього шикування до мене підійшов молодий летьоха з 7ї батареї(випуск 15го року львіської сухопутки): -Олесь,дай що-небудь від серця,а то Морпіху поганенько.-він прийшов зі мнов до намету,я дав йому валідол,корвалтаб.В якійсь незвичній обстановці це проходило-таке враження,що в цей час увесь світ кудись подівся.Я з якимсь дивнум відчуттям дав йому медикаменти.Якесь дивне відчуття,що брало свій початок від розмови з Сергієї сиділо в засідці цілий день.Все виглядало так як у Морпіха важке похмілля. Настав ранок.Я десь годині о сьомій вже ворушився біля намету.Раптом в наметі затріщала рація,всередині почався якийсь рух.З намету вискакує сержант Лавриненко зі словами: -На сьому батарею викликають-Морпіх умирає!-я ще встиг заскочити в намет вдягнути нормальні штани та схопити сумочку з воєнніком,гаманцем то що.Ми виїхали-добре,що "соболь" був заправлений!/Про це взагалі окрема розмова буде!/Ми вилетіли з табору ,а треба ще було доїхати до росташування 7ї батареї.Я ,доречі,був більш спокійний ніж Віталя-він чув увесь кипіш по рації,а я в цей час був на вулиці.Прилетіли.Я вискакую і дістаю одразу ноші паралельно з цим зауваживши,що Морпіх лежить на землі зі скляними очима та піною у рота,а вокруг нього сидять на колінах хлопці на чолі з Віталіком Чердаклієвим та намагаються проводити реанімаційні заходи. -Олесь!Олесь!-волав Віталік,-Треба негайно везти його в лічницю! Це мені було і без того зрозумілим:ми завантжили ноші з Сергієм в "соболь" і я скомандував: -Зі мнов кілька людей допомагать штучне дихання робить!-зі мнов застрибнуло троє молодих хлопців так як стояли після сну-в натільному,в спортивних штанях.Один,Вадік,сів з сержантом Лавриненком,а двоє зі мнов допомагали робити штучну вентиляцію легенів та непрямий массаж серця-одного звали Ваня,а третього вже і не згадаю хто то був.Ми мчали в ЛШМД де були наші військові медики-так швидко,за 15 хвилин,ми ще ніколи не літали ці тридцять кілометрів:без будь-яких паролей пролетіли блок-пост в місто і на всіх парах неслися по цьому проклятому місту.Але...але ще біля теперішнього Нікольського я відчув,що тіло Морпіха холоне- я керував діями хлопців,а сам намагався вдихати повітря в легені ... трупа,пригадуючи як мій класний керівник оповідав ,що працюючи влітку на базі відпочинку намагався рятувати потопельників:"Це вже труп перед вами,але вам необхідно робити штучне дихання ледь не до з'яви трупних плям,бо навколо стоїть натовп який на все це дивиться і вам необхідно в будь-якому разі показати,що зробили усе можливе! "Я торкався холодних губ вдихаючи з усієї сили моїх легень повітря і дивлячись в скляні очі нічого там не бачив!В моїй голові під час усіх цих дій пронеслись кадри моєї особистої хроніки в якій я побачив Морпіха вперше на Уральських,як потім на Близнюках він ходив в полосатій майці та бандані,як вперше звернувся з починавшими набрякати венами,як відвозили його з травмованою ногою і як потім він повернувся заікаючись,як він звернувся до мене восьмого березня і в кінці квітня.Тепер переді мною лежало холонуче тіло,що колись було домівкою Серьоги Морпіха,але його вже не було вдома...Див в цьому світі не буває,але треба було до останнього проводити реанімаційні заходи хоч ніякого натовпу роззяв у мене над душою не стояло.Ще десь на Нікольському,я залишив хлопців самостійно робити ШВЛ(я вже відчув,що тіло остиває)і набрав по наявному телефону нашого воєнного лікаря в ЛШМД,Сергія Олександровича,та повідомив ,що ми веземо помираючого. Ми влетіли на подвір'я лічниці в 07.55 і біля санпропускника нас вже чекали з каталкою.Перевантаживши тіло на каталку ми з хлопцями віддихувались ,полоскали горло водою після поцілунків з трупом. Ми привезли Морпіха о сьомій годині п'ятдесят п'ять хвилин(07.55) двадцять четвертого(24) травня дві тисячи п'ятнадцятого року(2015р.) в санпропускник Лічниці Швидкої Медичної Допомоги міста Маріуполь .Біологічна смерть фіксована о восьмій тридцять(08.30) в реанімаційному відділенні після проведення необхідних заходів.Причиною смерті стала Тромбо-Емболія Легеневої Артерії-про це ми дізнаємося пізніше. Я сидів в кабінеті з Сергієм Олександровичем,який записував данні померлого.Задзвонив телефон-Женя Бабанівський,який як раз у відпустці знаходився і був в цей час у (вже!)вдови Сергія: -Олесь,а є хтось з офіційних представників госпіталю,щоб підтвердити смерть?-я дав слухавку Сергію Олександровичу. -Підполковник медичної служби Іванченко Сергій Олександрович,-представився він,-О восьмій тридцять констатована біологічна смерть... На тому 'кінці дроту' родичі тепер були приголомшені тією жорстокою реальністю,що спустились на них немов кара небесна і заклопотані організацією заходів по перевезенню та похованню. Ми ж знаходились в лічниці.Я вже розмовляв з начмедом сектору,обов'язки якого тепер знов виконував раніше згаданий мнов Роман Дмитрович-він знов заступив на цю посаду в нашому секторі майже на все літо.Він мені сказав дочекатися судмедексперта який має приїхати з місцевого РОВД. Пам'ятаю,ми ще зайшли в коридор реанімації де стояла каталка з тілом Морпіха шукаючи його мобільний.Я питаю в нашого військового лікаря-реаніматолога(високий такий чоловік): -Доктор,а якби учора привезли його в лічницю-вдалося б врятувати? Той скептично похитав головой:"Не факт!50/50" В цей час дзвонить мій мобільний телефон,а на тому кінці Василь Петрович Ельф з табору:"Олесь!А як будешь повертатись-візьми дволітрову пляшку пи..."-" Ах ти йо@ твою мать!-заволав я в слухавку,-тут чоловік помер ,а тобі 'пива'!"-Справа в тому,що він не знав,що у нас померлий (до тогож Морпіх з яким вони разом призивались)і без задньої думки вирішив попросити купити пива по дорозі.Натомість нарвався на піз@юлини від мене. Хлопці сиділи в автівці з сержантом Лавриненком.Їм захотілось їсти і вони прийшли до мене попросити грошей(добре,що я тоді встиг схопити свою "барсетку"роль якої тоді виконувала сумка з протигазу!)та пішовши в крамницю принесли якогось хліба,якоїсь ковбаси то що.Ми сіли перекусили.Я дізнався,що виявляється Морпіхові було погано ще вчора в обід коли йшли на шикування,але відмовлявся звертатись по допомогу-оце саме гірше,коли такі "стійки олов'яні солдати "до останнього відмовляються звертатися по медичну допомогу,а потім вже до них звертається "піз@ець із посмішкою своєю хижой" і спробуй потім докажи родичам,що ти зробив все можливе на що був здатен у тій ситуації!Хлопці ж це пов'язували з важким похміллям,бо звикли,що якщо Серьога не вип'є пару днів то його трусити починало! Судмедексперт не поспішав їхати.Ми сиділи спостерігали як до наших медиків привозять бійців з инших частин,батальонів. В цей день на санпропускник привезли ще одного загиблого з батальону "Донбас":черговим медикам лишалось тільки констатувати exitus letalis привідкривши термоковдру,що прикривало поневічене великокаліберним кулеметом тіло. Незадовго до цього привозили начальника штабу цього формування,який переходжував пневмонію на ногах і відмовлявся від госпіталізації.Він від'їхав буквально хвилин за 15 як привезли 200го і повернувшись зайшовши в кабінет почув підтвердження найгірших очікувань та поїхав писати рапорти. Час минав,а ці грьобані місцеві сепаруваті менти не збирались вести свого такого ж грьобаного судмедексперта. Вже ,здається,хлопці ще раз сходили в крамницю за їжею.Потім ми відвезли все-таки тіло Морпіха в морг,бо очікування затягувалось.Ми лишило тіло прям на армійських ношах -я ї@ав потім на них когось ложити після трупу,а їх у мене вистачало,Слава Богу! Я зв'язався з Романом Дмитровичем:"Приїзжай до мене-я вам юриста посаджу і самі за цим судмедекспертом поїдете!"Як раз привезли раненого з відірваною ступнею.Ми спитали паролі і поїхали на летовище,я зайшов до начмеда.Той поцікавився:" В чомусь потрібно допомога?"Я повідомив,що у нас пального в обмаль-"А ти приведи зари водія!"Я привів Віталіка: -Це наш водій-сержант Лавриненко!-начмед маючи на грудях погон з зірками подполковника по простецькі протягнув йому руку:"Привіт!"і пояснив йому куди під'їхати.Нам заправили каністру бензину та посадивши юриста ми поїхали в РОВД.Там нам повідомили,що судмедексперт вже поїхав в ЛШМД.Ми і туди під'їхали запевнитись,що той все зробив . Відвезли юриста на штаб.Повернулись в табір.Чесно кажучі,я боявся бути звинуваченим в смерті Морпіха,але всі ставились з розумінням-сам же Віталік Чердаклієв розповідав скільки прикростей Сергій приносив своєю схильністю до пиятики,а Женя Бабанівський казав:"Та я йому говоріл:Сіді дома лічись довб@об!".Але все одно осад у мене на серці після цієї події лишився. Того дня мені запам'ятався один дуже красномовний епізод про який не можу не згадати!Вже не згадаю-чи то коли ми їхали до начмеда сектору,чи коли вже повертались з ЛШМД з воєнним юристом.Ми зупинились на виїзді з лічниці на вулиці Кірова(принаймі тоді вона так називалась):хлопці зайшли цигарок купити в крамничку.Купили ,вийшли і стоять спокійно собі курять разом з сержантом Лавриненком.Повз нас проходить місцева 'золота'(чи швидше ржава)молодь-кілька хлопців років по 18-19 і дівка з ними того ж віку(можливо і дві-не згадаю точно!).Хлопці вдягнені в шорти ,майки,модні зачіски.Мої ж піонери стоять в капцях в яких біля намету швендяють та ледь не в підштаниках,бо в чому були в тому і застрибнули.Тіж ідуть ,дивляться на нас та між собов щось шушукаються як миші,гигикають-їм був смішний вигляд моїх хлопців,які змучено курили!Їм було не в тямки,що сьогодні вранці у цих сільських хлопців,старших за них на рік на два,НА РУКАХ ПОМЕР ЇХНІЙ ТОВАРИШ,ЯКИЙ БУВ ПРИЧЕТНИЙ ДО ОБОРОНИ ЇХНЬОГО МІСТА НАСЕЛЕНОГО НЕВДЯЧНИМИ ЖЛОБУВАТИМИ МЕШКАНЦЯМИ!ІМ БУЛО НЕВТЯМКИ В ЯКИХ УМОВАХ ЦІ СМІШНІ МОЛОДІ СЕЛЮКИ ПЕРЕЗИМУВАЛИ ЦЮ ЗИМУ В ТОЙ ЧАС КОЛИ ЦІ МОЛОДІ МІСЦЕВІ ВИБЛЯДКИ МАЛИ МОЖЛИВІСТЬ СПОКІЙНО РОЗГУЛЮВАТИ ПО СВОЄМУ ЖЛОБУВАТОМУ МІСТУ ТА РОЗВАЖАТИСЯ ДЕ-НЕБУДЬ У НІЧНОМУ КЛУБІ!ІМ БУЛО НЕ ТЕ ЩО НЕВТЯМКИ-ЇМ БУЛО БАЙДУЖЕ,ЩО ЦЕ ЯКРАЗ САМЕ ЗАВДЯКИ ЦИМ ХЛОПЦЯМ ЇХ,ШМАРКАТИХ ЗАСРАНЦІВ,НЕ МОБІЛІЗУВАЛИ ДО ЯКОГО НЕБУДЬ "ЗАГОНУ ОПОЛЧЕНЦІВ"ТА НЕ ВІДПРАВИЛИ ЯК ГАРМАТНЕ М'ЯСО ГИНУТИ,А ЇХНЮ ШМАРКАТУ ПОДРУГУ НЕ ПУСТИЛИ ПО КОЛУ,А ПОТІМ НЕ ЗВЕРНУЛИ ШИЮ ЯКІ-НЕБУДЬ "ВИЗВОЛИТЕЛІ"З ПІВНІЧНО-КАВКАЗЬКИХ ТЮРЕМ!Їм,цьому невдячному отруйному племені було це до одного місця-їм було смішно на нас дивитись! І по прошесті стількох років,і знаючи,що і в Маріуполі живуть нормальні адекватні люди я в своїй думці не змінився-БІЛЬШІСТЬ ТАК ЗВАНИХ МИРНИХ МЕШКАНЦІВ ТИХ ТЕРЕНІВ ДЕ РОЗГОРНУЛИСЬ БОЙОВІ ДІЇ ЗАСЛУЖИЛИ НА ТЕ,ЩО ВІДБУЛОСЯ І В СУТНОСТІ СВОЇЙ Є ПОТЕНЦІЙНИМИ ЗРАДНИКАМИ ТА КОЛОБОРАНТАМИ,ЯКІ НЕ ЗАСЛУГОВУЮТЬ ЯКОГОСЬ ВИНЯТКОВОГО СТАВЛЕННЯ -ВОНИ ЗАСЛУГОВУЮТЬ ТОГО СТАВЛЕННЯ,ЯКЕ ЗАСЛУГОВУЮТЬ ЗРАДНИКИ! Морпіх не став першою втратою нашого дивізіону:якийсь дядько з 9ї батареї,з тих що відмовились повертатись,помер вдома від серцевого нападу.Морпіх був другим.І не останнім. Наступні дні були пов'язані з організацією евакуації тіла та оформленням потрібних довідок,написання рапортів.Я їздив в судмедекспетизу ,що знаходиться біля комбінату Ілліча.Там,здається отримав довідку про смерть, скан якої потім висилав співробітникам місцевого воєнкомата які влаштовували поховання.Потім ,через день,ми поїхали зустрічати катафалк з яким прибув Бабанівський та представник їхнього воєнкомату.З нами також поїхали Василь Петрович та Серьога Авраменко які мали їхати з ними на похорон.Ми перестрілись з ними (здається на Мангуші)і повели за собов до тієї судмедекспертизи,наскільки пригадую там доволі непростий заїзд був.Прибувши туди ми побачили,що тіло бійця з "Донбасу" вже перевдягнули і труну переклали в їхній катафалк.Дійшла і до нас черга.Труну завантажили в чорний бус ритуальних послуг і ми поїхали на виїзд з міста де нас мали чекати хлопці з 7ки,які мали їхати на поховання. Пам'ятаю ,проїзжаючи через блокпост я буденно кивнув черговому нацгвардійцю на бус :"Це з нами."Він подивився і жахнувшись тільки і вимовив :"О-о!"та дав дорогу катафалку перекривши цивільним автівкам. За блокпостом нас вже чекали представники Самооборони Міста Енергетиків.Вони всі усілись в катафалк і так,з труною ,їхали до самого дому. До нас пересіли двоє хлопців,що не їхали на похорон,а прямували в лісовий табір.Одним ,здається,був Сашко Білий,а хто другий вже не пам'ятаю.Вони попросили заїхати в наше містечко і хоч в мене не було планів та надібності туди заїзжати,але і відмовити хлопцям причин також не було.Ми по традиції зупинились біля "Провіанту"-хлопці розбіглись по справах,а я спочатку сидів в автівці.Потім чогось мені знадобилось зайти в аптеку і я попрямував за автостанцію.Проходячи повз будівлю автостанції переді мною виник тип в камуфляжі-пустинці:"Чого ходім,воєнний?"-"А ви,власне,хто?"відповів беспардонністю на беспардонність ."Комендант гарнізону"представився тип."Сан/інструктор 40ї бригади.-представився я,-Їду з виїзду,заїхав в магазин,аптеку."-"40ка?А то не ваші заварушку в Мангуші влаштували?"-ніяк не міг наситити свою цікавість комендант."Ні!наші на похорон поїхали з катафалком!"-"А!Це той випадок з тромбом?Я чув."Питання закінчились. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 31.05.2015 неділя Останній день травня.Останній тиждень весни 2015-го року був розбавлений трагічними і неоднозначними подіями-тиждень назад,24 травня,помер у мене на руках Павлів Сергій("Сєдой")з сімки.Помер і я нічого не міг вдіяти,бо це було вишче моїх можливостей.Він прибув з лікарняного пізно ввечері,в суботу відходив,а в неділю вранці йому стрімко стало поганоиі нас викликали-це добре,що санітарка була заправлена і ми одразу рушили на сімку.Вкинули в машину та повезли в Марік.Пульс я так і не намацав і вже на Володарському він почав вже потроху холоднути.Прибули ми в лічницю о 07.55,а біологічну смерть констатували о 08.30. Таке то.Я чекав,що мене почнуть звинувачувати у загибелі,але усе минулося-ніхто мені пику не бив і прокуратури не викликали.В той день довелося бачити як доставляють до лічниці(вірніше до моргу)200-го з ДОНБАСу і побачити їхнього НШ.Згодом привезли ще і 300-го з відірваною ступнею.Цілий день довелось простирчати біля приймального відділення.Таке то. Наступні дні були пов'язані з урегулюванням усих цих бюрократичних питань і відправкою тіла додому в Кам'янка-Дніпровський район у сепарське кацапське село де він жив.Їздив НШ,приїздив і КД з вже колишнім замполітом. Помер Сєдой від тромбозу легеневої артерії.(ТЕЛА) Такі то невеселі справи. Чим ближче до ДМБ тим міцнішає армійський дебілізм.Гроші ото тільки трохи отримали,а усе інше невідомо коли. Почувсь якийсь постріл,або скриня з під снарядів впала. МЕШКАНЦІ НАШОГО ЛІСУ В ВЕСНЯНИЙ ПЕРІОД Треба трохи росповісти про перебувавших у лісі в весняний період.Як я вже оповідав,на 7й батареї час від часу відбувалась ротація особового складу,бо кожен розрахунок напередодні своєї відпустки заїзжав у ліс.Це не одразу в них такі правила встановились,а десь приблизно в квітні.До цього часу,як я вже казав,у лісі можна було спостерігати Євгена Бабанівського,а потім,коли відновилися чергування ,він знов почав їздити на берлогу. На восьмій батареї якийсь час намети наповнились життям і керував усім цим рухом Вова Бойчук,але згодом,ще здається задовго до відновлення чергувань,людей знов забрали на берлогу,а в лісі лишалось небагато.Тамяк завжди був їхній старшина,Вован,Дмитро з Василівки,а також приєднався Тайсон.Це один з тих братів із Луганщини.Казали,начебто у них мати з секти свідків Сторохової Вежі і вона начебто почала відмовляти його від участі в бойових діях і тому він сидів тепер у тилу.Здається вже до звільнення він так і просидів в лісі.Також періодично до хлопців і инші їхні товариші приєднувались,але тимчасово. У нас,на ВУД,та МРС особливо не змінювався склад,а от на 9й батареї зміни відбулись.Я вже розповідав,що їхнього горе-старшину Павла збагрили на перевиховання на берлогу,але це відбулося вже під кінець весни.З початком же перемир'я у них почали перебувати деякі водії які мали займатися ремонтом своїх вантажівок.Особливо це стосується Серьоги Білоконя,Євгена Сосновського-хлопця з Лугандонії.Також був молодий хлопець з рідного міста Дмитра Івановича Донцова-Євген.Серьога "Козак"Козаченко також перебував ці останні пів року пепеважно в лісу,а ще у цього баламута з'явився постійний напарник-Денис Сказочніков!Ван Дам же після чергової відпустки відмовився повертатися і загубився десь в коридорах Уральських казарм,або відправився кудись на ППД нашої новоутвореної віртуальної бригади. Розповім також про деяких персонажів більш детально. СЕРЬОГА БІЛОКОНЬ Цей хлопець був водієм в 9й батареї.Десь ще на прикінці 14го року-не пам'ятаю,чи осінню,чи вже взимку,він поїхав з Володею Морозенком до того в місто ремонтувати "камаз"-таке тоді дуже часто практикувалось.Тож Володя і домовевся про цей ремонт.Наші ж командири (в особі Петриненка)очікували ,як завжди,що їм на шарика відремонтують технику і за три дні приженуть обратно.Звичайно,такого не сталося і хлопці затрималися на доволі тривалий час-ледь не на три тижні здається.(Стверджувати не берусь,але не менше ніж тиждень це точно!)Це ,звичайно, почало напружувати наших керманичів.До того ж ,в цей час,Володя Морозенко встиг дати інтерв'ю як людина дотична до засобів массової інформації і це дуже не сподобалось Петриненку.Після цього ,власне ,і почались на нього гоніння з боку командира. З ремонту вони за деякий час,звісно,повернулись,а Сергія можна було спостерігати дуже часто у нас в таборі.Взагалі,Білоконя до всіляких ремонтних операції любив долучати Василь Петрович Ельф,який після від'їзду майора Рожненка тривалий час був неформальним зампотехом дивізіону.З часом ,Сергій мабуть трохи порозумнішав і почав ухилятись від цих о п е р а ц і й. Довелось і мені його трохи повозити по лічницях.Вперше ,пам'ятаю,ще було доволі прохолодно на початку весни,я його возив на огляд до наших терапевтів у ЛШМД.Иншого разу у нього виник під оком по -народному 'ячмінь' ,по науковому х а л і з і.Нас направили в першу лічницю під комбінатом Ілліча.Пам'ятаю,тоді шукаючи лічницю ми зупинились біля моста на проспекті Ілліча,розпитати у чергувавшого даішника дорогу.Разом з ним стояли хлопці з шевронами "Беркуту"доречі.Тож Сергія я відвів на консультацію до окуліста,який подивившись запропонував приїхати до нього в операційний день і хірургічним шляхом позбавитись від цього неподобства.Ми так і зробили в зазначений день,а після цього ми відвозилитСергія в Більмак ,в 61 ВМГ на проходження ВЛК яке надало йому реабілітацію на 30 діб.Це було в розпал травня.Пам'ятаю,тоді зі мнов поїхав за кермом Торчин-Саня Дяченко розвозив харчі по батареях,а Вовану було навпаки цікаво з'їздити зустрітись з приятелями.Як я вже мабуть оповідав,Торчин судячи з усього,зробив висновки з попередньої осені. Сергій поїхав з госпітальним автобусом до нашого обласного центру-додому,а ми прихопивши кількох виписаних з госпіталю(не наших-з инших підрозділів,що знаходились в нашому районі)повернулись до табору.Тоді мені ще вдалося трохи поповнити запаси медикаментів у Богдана,а далі це ставало проблематично.Про це згодом оповім. ДЕНИС СКАЗОЧНІКОВ Не можна оминути увагою такого неоднозначного персонажа в усій цій нашій історії як Дениса Сказочнікова!Пам'ятаєте того пасажира,якого ще у вересні Віталійович відвіз у госпіталь не згадаю з чим,а той так встиг надудлитись,що в стані дров лежав дві доби,що той трохи припезжиний невропатолог Костянтин намагався нам його назад збагрити?-Це він!З початком перемир'я він почав періодично з'являтись в лісі,а десь так наприкінці березня,початку квітня я його відвозив в інфекційне відділення ЛШМД,здається,з бронхітом.Потім я приїхав його забирати за якийсь час.Забрав.Він попросив відпустити його на пару годин:він поладився в тій їхній Зорі ґрати місцеву лавочницю і домовився щоб та приїхала в місто позлягатися поки є можливість.Мені потрібно було ще чекати хлопців у доки у стоматологів полікують зуби,а сам збирався заскочити до друзів,тож час був-відпустив звісно.Потім ,пам'ятаю, була хохма :коли настав час збирати усіх ,ми з Сашком їхали за ним в район тієї лічниці по вулиці Кірова-Денис телефонує:"Я буду біля пам'ятника слоніку!"-"Денис,ти шо-ї@анувся?-здивувався Саня Дяченко,-Який ще пам'ятник слоніку?!",але потім ми розібрались в ситуації.На вулиці Кірова як їхати збоку Володарської трасси до лічниці(в бік церкви)ми завжди проїзжали повз невеличкого мотелю біля входу в який і стояв цей 'слонік'!Тож в цьому готельчику і ґрав свою лавочницю Сказочніков. Тож Денис поступово ставав постійним мешканцем нашого чарівного Аватарського лісу.Він і на той концерт тоді з нами їздив пригадую. Треба зазначити,що впродовж весни він не надто проявляв свої схильності до усіляких афер та неприємностей.Зрозумілим було,що відправили його в ліс мабуть ізза того,що не хотіли бачити на берлозі,але до кінця весни він не надто свій норов виказував-хіба,що схильність до пияцтва! НАДЗВИЧАЙНА СИТУАЦІЯ ДРУГОГО ЧЕРВНЯ Того ранку у мене за розкладом не передбачалось якихось виїздів-я знаходився в розслабленому стані в очікуванні відпустки яка мала розпочатися наступного ранку.Ми повернулись з ранкового шикування і я закинувши автомат у куток розвалився на своїй льожці налаштовуючись поплювати у стелю намету.Та не судилося мені в той день спокійно поволойо@ити,попинати х@ї то що-цю ідиллію раптово норушив визнаний Містер Кіпіш ака Ваня Ганущак: -Медики!На виїзд!-роздався голос з унітазу,-Розрахунок 9ї батареї в аварію потрапив на виїзді з Володарського! "Твою ж мать!"подумав я підхопившись та направившись до машини.Я накидав додаткових ППІ,джгутів в машину,ми під'їхали швиденько заправились і помчали в бік виїзду з містечка на Приморське Місто.Ігор Іванович був зі мнов,а хто за кермом не згадаю.Я їхав і подумки морально налаштовувався до найгіршого сценарію не уявляючи як все це буду розгрібати і уявляв як зари доведеться зіскрібати чиїсь мізки з асфальту!Але реальність виявилась більш сприятливою. Під'їхавши до кільця ми побачили перевернутий "камаз"і причеплену до нього гаубицю.На все це дійство спостерігав наш командир разом з представниками НацГвардії.Здається була наявна і наша МРСка-а якби поставили гармату на колеса?Я цих деталей не пригадаю,бо мою увагу відволікав один єдиний п о с т р а ж д а л и й,який немов той орангутан стрибав ,розмахував руками та щось доводив Петриненку-це був ДЕНИС СКАЗОЧНІКОВ! А ви думали я просто так присвятив цілий розділ цьому довбню? Діло було так:вже десь наприкінець весни наші батареї почали знов потихеньку працювати,щоб знахабнілі від бескарнасті песиголовці не надто розслаблялись.Зазвичай це відбувалось у нічний час і гармата швиденько під ранок відвозилась в ліс,де ,попередньо почищена від кіптяви, ставилась на місце ,а ті пі@арасики на білих позашляховиках не помічали,що їх найо@ують.Тож і тієї ночі розрахунки 9ї батареї відпрацювали і повертались на базу.Сказочніков же був водієм розрахунку.Напередодні ввечері(до того як підняли по тривозі) він сидів банячив і повертаючись з виїзду вирішив заїхати в генделик похмелитись!Добре,що хлопці які з ним їхали не схотіли його чекати і поїхали в иншій вантажівці.Тож цей непересічний персонаж поправивши своє дорогоцінне здоров'я відправився далі заганяти гармати і на тому кільці скраєчку сучасного Нікольського не вписався в поворот і перевернув "камаз" разом з гарматою! Коли ми під'їхали то гаубиця вже була поставлена,"камаз" лежав на боку,а хлопці копошились перекладаючи скрині з "огірками"-там мали бути снаряди з вкрученими взривниками!Добре ,що нікого в кузові не було-хлопців би подавило БК! Сам же "винуватець свята" відбувся шоком та струсом порожньої макітри-на голові було розсічення.Ми з командиром запхнули цього і без того неадекватного ї@анька в автівку з метою відвезти в ЛШМД. -Олесь,поговори з тамтешніми медиками,аби не брали аналіз на алкоголь в нього!-попросив Петриненко наостанок. Ми привезли Сказочнікова в лічницю:наші медики чекали,що їм доставлять купу постраждалих в ДТП натомість я привіз одного не надто тверезого ї@анька з розсіченою порожньою макітрою.Денис встиг ще по дорозі мені мозок винести:"Купи мені пива!"-"Х@їва!"була моя відповідь:я так швидко застрибував в машину,що і гаманець не взяв! Кілька годин провозився з нашим героєм дня в лічниці:йому мали накласти нарозсічення шви,а перед цим промили рану.Після цього він кудись зник і я бігав його шукав-вийшов цигарку поцмулити!Нарешті йому зашили розсічення і зібрались відправляти в 61 госпіталь-як раз бус збирався відвозити хворих.Денис почав знов виносити мозок наголошуючи,що не хоче в ніякий госпіталь і поїде в табір!Врешті-решт ми запхнули це нещастя в бус-я перехрестив зникаючу автівку наостанок і поїхав в табір.Ще належало написати якісь рапорти,якісь пояснювальні. -Ну що ?-поцікавився командир коли я прибув. -Як він мене заї@ав!-відповів йому я,-Відправили в госпіталь. -А з аналізом як? -Вони тепер усіх обов'язково перевіряють-нові порядки. -Ну буде тепер нову кабіну купляти!-наголосив командир дивізіону,-Був би тверезий-списали б той "камаз"!А раз так-хай купляє і ставе! Згодом я дізнався,що на рахунку цього є@андєя це був третій перевернутий "камаз" і друга куплена кабіна! Я написав необхідні пояснювальні записки згідно офіційній версії:наш герой поліз ремонтувати машину і послизьнувшись гепнувся на спину і вдарився порожньою макітрою о землю!Потім я поїхав в штаб сектору написати аналогічну записку:тоді мені довелось побувати в святая святих-в диспетчерській з якою тримали зв'язок усі підрозділи в секторі."Не відповідайте на вогонь-там зари працюють спостерігачі ОБС'Є:вони навмисне провокують."почув я коли заносив доповідну записку. В той день мені здається іще раз довелось їздити в лічницю ввечері і ми накатали десь 200 кілометрів.Загалом же день закінчився благополучно-я вже підозрював,що х@й куди поїду замість відпустки,але минулося. Наступного ранку я сів в автобус і вийшовши в теперішньому Більмаку зустрів героя учорашнього дня на території ЦРЛ,який очікував подальшої евакуації до гарнізонного госпіталю.Сьогодні він вже не стрибав і не махав руками наче орангутан,натомісь в нього нестерпно боліла порожня макітра . -Ти в курсі,що тепер на дємбєль підешь через три роки?-вирішив я його дої@ати. -С чего ето вдруг?-підозріло подивився на мене Сказочніков тримаючись за хвору порожню голову. -Доведеться тобі новий "камаз"купляти!-продовжую вправлятися в милосерді. -Та мені по х@ю! ЛІТНЯ ВІДПУСТКА Як я може вже казав,з переходом в нову частину їздити у відпустку мені стало простіше-тепер не потрібно було обов'язково їхати в обласний центр,бо зброю ми лишали в таборі,а потрібні папірці нам тепер видавали в секторі. Тож третього червня я вискочив у Більмаку і направився в госпіталь до Богдана.Власне тому я і зустрів там Сказочнікова.Погостювавши якусь годину в госпіталі я рушив на автостанцію чекати підходящий автобус.Яким же було моє розчарування коли зрозумів,що я лошара і тепер доведеться чекати не одну годину оказії!Справа в тому,що в цьому напрямку автобуси їхали зранку і по обіді,а в перерві було складно чимось поїхати.Тож сидів і чекав поки десь о 15й годині вбік нашого приморського міста не їхав бус із Махнограда./Богдан,довідавшись на обратному шляху,що так сталося казав:"Так надо було до мене знов прийти!"але не хотілось відволікати-посадові обов'язки ніхто ж не відміняв./ Ту відпустку я провів вдома-нікуди не їздив за межі міста.Встиг нарешті сходити пару разів порибалити.Походив на море.Зустрічався з тим своїм шкільним приятелем Вітьком. ПОВЕРНЕННЯ З ВІДПУСТКИ Повертався я з відпустки через Більмак разом з Льохою Полтавцем.Ми сіли на автобус який прямував на Махноград через Більмак.Ми зайшли до Богдана з яким випили по кухлю пива та дочекавшись нашого автобусу рушили до табору. Загалом літо проходило в більш-менш спокійному ритмі.Пам'ятаю,приїхавши з відпустки ми лишились з Сашком Дяченком удвох-усі пороз'їзжались по відпустках,а прапор Іванич вибув зі строю потрапивши на добрий місяць на лікарняний. ЯК ІВАНИЧ НА ЛІКАРНЯНИЙ ПОТРАПИВ Ще десь ближче до кінця травня наші емтезешники в особі Сашка Дяченка,сержанта Лавриненка та Іванича відправились по харчі на ППД вже 'не рідної' частини.Ми ж залишилися в таборі.Десь впродовж дня до нас дійшли чутки,що по приїзді на місце прапору стало погано і його хотіли в госпіталь відправити.Але це були завчасні чутки-Іванич повернувся з хлопцями.Повернувся,але з високою температурою.Він вирішив не кидати операцію по доставці продуктів,а в госпіталь поїхати з сектору.Хлопці розповіли,що його розковбасило та почало лихоманити по дорозі.По приїзді він звернувся в медпункт частини,де його схопили та потягнули на обстеження в гарнізонний госпіталь де робили рентген то що.Але прапор відмовився лягати. Не пам'ятаю чим лікував його по приїзді.Пам'ятаю,зранку наступного дня я їздив по якихось справах чи в лічницю,чи в штаб сектору.Іванич за цей час привів себе до ладу,помився,поголився та після обіду я повіз його в лічницю. Ну тут без кумедних нюансів також не обійшлося.Було вже ближче до кінця р о б о ч о г о дня.В нашому армійському прийомнику хворих не було-лише лікарі ,які вирішували якісь нагальні справи.Завів я прапорщика,його почали оглядати-спочатку один лікар,потім другий.Ні один ні другий не можуть зрозуміти,що з ним сталось і що з ним робить-вже ледь не консиліум зібрались збирать!В цей час в приміщенні знаходився хірург-молодий ще,років тридцять,високий міцний хлопець,який одразу вивів прапора на чисту воду: -Так,Сергій Іванович,лягаєм на кушетку!-починає живіт пальпувати,-Так,Сергій Іванович,водочку попиваєм? -Та я почті не п'ю!-почав відмазуватись командир взводу забезпечення. У Іванича був панкреатит.Він почав був робити припущення,що мабуть з'їв щось погане,але я його спустив на землю: -Іванич,який з'їв?Це спортівний образ жизні сказуєтся! Прапорщика доправили спочатку до 61 ВМГ,а потім до нашого обласного центру де поклали в інфекційне відділення міської лічниці і проводили всілякі досліди.Загалом,Іванич був відсутній не меше місяця. /Що ж стосується того хірургі,то нажаль доля його склалася трагічно:вже по звільненні з армії,в кінці року,він потрапивши в автомобільну аварію загинув.Сталося це в Південній Пальмірі,про це повідомляли по тнлнбаченню.../ Загалом літні місяці протікали розмірено в очікуванні демобілізації.Я,повертаючись з відпустки,вже губу розкатав,що десь так під кінець липня звільнюсь і ще встигну у серпні в Карпати з'їздити.Ага. Зі зникненням Іванича у нас наче і стосунки з емересниками були нормальними.Також на це добре впливала відсутність Вані Ганущака і те,що хлопцям також трохи набридли його непотрібні інтриги і всім хотілось спокійно відбути до кінця свої місяці.Побут був налагоджений-лазничка була,їсти готували на паяльній лампі,дрова заготовляти потреби вже не було.Ми також регулярно виїздили в місто тож мали можливість змінювати декорації.Звичайно,хлопцям,що постійно знаходились в лісі було морально важче від одноманітності. Мій власний моральний стан був набагато кращий ніж на початку весни ,а за осінь і годі говорити! Але ,звичайно,не все було так бесхмарно як хотілося б.Основним джерелом усіх наших прикрощів та незадоволень був перехід в цю новоутворену віртуальну частину! Про те,що у травні розпочались проблеми з виплатою грошового забезпечення я вже згадував.Тепер треба згадати,що і у червні ці проблеми нікуди не ділись-Ба!Вони тілько посилились!Як я вже казав,нова частина не маючи навіть юридичної адреси не мала можливості самостійно виплачувати нам грошове забезпечення.Ці функції виконував Миколаївський обласний воєнкомат:звісно що для них ми були не "рідні"тож і робилося це по залишковому принципу!Мало того:якщо в своїй частині нам нараховували і виплачували якусь доплату і самого грошового забезпечення ми мали +/- 3 000,то по переведенні в цю програну новоутворену 40ку нас провели як нановопоступивших без цієї доплати і отримувати ми почали десь так на тисячу гривнів менше.Але справа в тому,що ми навіть цих грошей досі не бачили! Ми б,можливо,так би і до кінця служби не бачили тих обрізаних виплат,бо знаходячись в "зоні АТО"вплинути на це явище було доволі непросто.До тогож,кадрові офіцери окрім командира дивізіону залишались за нашою автентичною частиною і отримували свої виплати вчасно,а мобілізовані "піджаки"не мали відповідних посад та зв'язків,щоб чогось добитися.Так би швидше за все становище таким би і залишилося як би не знайшлась людина,що почала насідати на фінансову службу частину.Звали цього чоловіка Нагірний Володимир Юрійович-новий заступник командира дивізіону по роботі з особовим складом. МАЙОР НАГІРНИЙ ТА ФІНАНСОВА СЛУЖБА ЧАСТИНИ Як я розповідав,Роман "Зелений змій"Петрович покинув наш дивізіон ближче до середини травня,а на його місце приїхав немолодий мобілізований дядько.Наші дивізіони передали в цю бригади без кадрових офіцерів:по-факту,вони ще залишались в дивізіоні,але по документах лишались в нашій м а т е р и н с ь к і й частині.Окрім командира дивізіону-тому він весною і ходив ображений на цілий світ,а опісля того невеличкого "Броненосця Потьомкіна"взагалі намагався все перекинути на начальника штабу. Тож у нас з'явився новий з а м п о л і т,який і почав потроху смикати начфіна новоутвореної віртуальної частини стосовно виплат грошового забезпечення особовому складу.Ці заходи не дуже діяли на цього клерка з офіцерськими погонами:дішло до того,що він припинив взагалі слухавку піднімати коли бачив,що йому дзвонить майор Нагірний.Олії в полум'я добавляло ще і те,що уся наша партія відпускників недоотримала по тисячі гривнів:отак взяли і "забули"майже півсотні людей нарахувати по тисячі гривнів,коли вони поїхали у відпустку-а вдруг проканає?Не проканало:ми почали активно довбати тих бухгалтерів в телефонному режимі!Ситуація була не вирішувалася,а особовий склад нервував.Сам майор Нагірний також був злий на керівництво,бо наскільки я знаю,його також добряче обраховували грошовим забезпеченням відносно його звання,вислуги та обіймаємої посади.Він навіть листа в Міністерство Оборони відправляв,а ті надіслали у відповідь що йому нараховують виплати згідно його "посади та звання"-складалось враження,що ті хто писав відповідь взагалі не вникали в зміст звернення та вказані цифри. Окрім особового складу і мобілізованих офіцерів,потерпав від цього і командир дивізіону.Він,звичайно,як кадровий офіцер та кар'єрист не міг сильно здіймати бучу з цього приводу,але і таке становище його теж не влаштовувало.Тож він і дав неофіційне благословіння на подальше росхитування цієї ситуації.Спочатку,здається,була стаття в місцевих виданнях,потім відеорепортаж регіонального телебачення,а ще згодом-вийшов отой репортаж на ТСН за 19 червня 2015 року.Власне тоді тільки і почалися якісь кволі зрушення в напрямку забезпечення нашої нікому не потрібної частини. ТРЕТІЙ ДИВІЗІОН ТА ГЕНЕРАЛ ФЕДОРОВ Як я вже оповідав,в весняно-літній період хлопці з 7ї батареї активно їздили лікувати зуби до стоматологів.Також лікуванням зубів зайнявся і новоприбулий начальник розвідки дивізіону лейтенант Фалінський(за деякий час він для мене стане просто Толян).Одже одного чудового червневого ранку я зібрав цілий "соболь"бажаючих відвідати місцеві лікувальні заклади.Пам'ятаю,що окрім лейтенанта Фалінського з нами їхали старшина з 9ї батареї Вова Кашолот,а на чолі хлопців з 7ї батареї був командир гармати Андрюха Махіто.Останнім часом ми заїздили в Приморське Місто Металургів з боку Мангуша-і заміська дорога набагато краща ,і нам в першу чергу потрібно було на "1000 дрібниць"заїздити на стоматологічну поліклінику.Одже і цього разу ми так їхали. Як я казав,з початку року на наших неспокійних теренах вже з'явився такий анохронізм як ВСП,який поки що хоч і делікатно,але почав діяти.В теплі ж часи ,почали з'являтись передумови для появлення иншої анохронічної(але,за великим рахунком-потрібної)служби як ВАІ(Військова автоІнспекція-О.Б.)Цієї служби як такої ще толком не було,але патрулі які виконували її функції вже з'явились на дорогах неспокійного краю.От і потрапили ми на очі такому недопатрулеві:вони подали знак-ми зупинились. Незадовго перед цим вже почались проводитись якісь заходи по нормалізації та систематизації супроводжувальних документів на транспортні засоби-з'явились дорожні листи,техталони то що.Почали чипляти номерні знаки,а якраз в той період появилась нова "фішечка"з надрукованим на папері номером який мав знаходитись під лобовим склом.Наше командування не дуже переймалось ,аби надати нам ці необхідні атрибути,хоч ми і їздили ледь не більше за всіх. Тож новітнім "ваішникам" було до чого достібатись:"Пишем протокол!"заявили вони.Це не сподобалось Сашку Дяченку,який відмовлявся,аби на нього щось виписували і почав набирати Петриненка.Той поспілкувався з "ваішниками"які запевняли,що ці "протоколи" вони нікуди не передають,намагався заспокоїти Сашка. Я кажу: -Та пишіть на мене!-мене якось ці їхні "протоколи" не лякали. Я сів до них у "бобік".'Патруль'складався х двох чоловіків:невисокий хлопець років до тридцяти,та дядько років сорока -сорока п'яти-судячи по х@йловатому обличчю,він і в мирському житті був д а і шником.Поки той хлопець заповнював якісь папери зі мнов в "бобіку",отой що постарше виліз з автівки і почав перегавкуватись з моїми хлопцями(а группа підримки зібралась немаленька!)які обурювались діям новітніх церберів.Якщо той хлопець вів себе спокійно та неконфліктно-просто виконував свої дебільні обов'язки,то другий відповідно до свого вигляду і поводився.Я,зайнятий процессом виписування протоколу,був спочатку спокійний,але вже під кінець процессу і сам почав кипіти коли почув як на всі закиди Вови Кашолота та лейтенанта Фалінського,тип з х@йлуватим виразом обличчя та бикуватою манерою спілкування випалив необдумано: -А у вас там в лісу-АВАТАРИ! Тут вже мені сеча в голову почала бити: -Кто :АВАТАРИ?Ю-проревів як бик і вже налаштовувався до крайніх засобів впливу на цього невихованого представника якогось автобату. Суперечка розпалювалась з новою силою і численна перевага була явна не на їхньому боці. Тут біля нас зупиняється цивільна автівка.З місця біля водія визирає якийсь дід в шаромижній армійській футболці та починає пиз@іти: -А-а!Того нема!Сього нема!Номера нема-на штраф площадку її!-намагався командирським голосом керувати ситуацією невідомий пасажир. -А ви,уважаємий,перш ніж тут претензії прєд'являть,для начала прєдставтісь!-розлючений ,я не надто поспішав ставати по стійці "струнко" перед невідомо ким і за словом в кишеню не ліз,хоч і відверто посилати на х@й також собі не дозволяв. На обличчі невідомого діда пробігло тавро здивування і ох@єнія від того,що хтось перше ніж дозволити йому рота відкрити вимагає спочатку відрапортувати хто він! Тож він не полінувався ,вийшов з автівки зі словами:"Начальство надо знать в ліцо" ,приклав праву руку до невдягненого кашкету відрекомендувався: -Командувач з'єднання Сухопутних військ "Південь"-генерал Федоров!А ви хто? -Сан/інструктор з 40ї бригади!-а ні скілечки не смутившись відповів я. Тут наші хлопці потираючи руки обступили генерала:"Ага!Генерал!А де наша зарплата?Де наша форма?" Генерал Федоров розгубився і почав знизу вверх роздивлятись з усіх боків наступаючих хлопців: -А яка бригада?-перелякано уточнив. -40ва! -Завтра!Все буде завтра!-впевнено і рішуче заявив він. Вже ніхто нас не затримував,вже ніхто не збирався конфісковувати наш "соболь".Генерал наголосив,щоб заїхали після своїх справ на штаб до "ваішників"подивились у хлопців як потрібно документи на автівку зробити-тимчасовий техталон то що. Генерал Федоров виголосив напутствєнне слово наостанок і ми поїхали у своїх справах.Судячи по його обличчю він був трохи приголомшений цією ситуацією-розумінням того,що його генеральські чари не дуже то і діють на цих мобілізованих махновців третьої хвилі... Ми завезли хлопців на чолі з лейтенантом Фалінським на "1000 дрібниць"до стоматологів,а я поїхав в ЛШМД з Вовою Кашолотом.В прийомнику у наших воєнних медиків ми надовго не затримались-хвилин до двадцяти,а вийшовши ми довідались від Сашка Дяченка: -Тут командир дзвонив:"Саня!Так зачєм же ви генерала на х@й послали?!"Я йому:"Та ніхто його нікуди не посилав,не хамив!" Десь в обід поробивши свої справи,ми заїхали на штаб сектору до тих 'ваішників'до нас вийшов хлопець з замисленим обличчям який одразу запевнив,що вони ті усі виписані протоколи нікуди не передають.Потім дав мені зфотографувати зразок тимчасового технічного талону на транспортний засіб./Я потім прийшов до НШ з цими зразками-думаєте хтось з відповідальних поворухнувся,аби їх зробити?/ На вечірньому шикуванні Петриненко розповів особовому складу: -Он ,доктор сьогодні витягнув генерала з машини і змусив представитись...-всі "га-га -га",-А шо?-Культурно запропонував представитись !-я дума,що йому вже було відомо,що я діяв хоч і жорстко,але корректно. Наступного разу як ми їхали в місто повз "Епіцентр",ті двоє ваішників дивились крізь нас і дурних думок аби нас зупинити у них вже не виникало! ЗРУШЕННЯ З ВИПЛАТОЮ ГРОШОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 19го червня 2015 року ,о 16.45 по ТСН показали репортаж про нашу "40ву протитанкову бригаду"(ну що з тих журналістів візьмеш окрім аналізів?)і левова частка етеру була присвячена інтерв'ю делегації з нашого дивізіону на чолі з майором Нагірним,які розказали про проблеми з забезпесенням при переведенні в цю нашу "40ву протитанкову бригаду". Треба зауважити,що і справді :якісь кошти в той день нам вже нарахували-наш новий приятель,генерал Федоров,не спиз@ів.Більше того-ще до зустрічі з ним нам доводили на шикуванні,що 19го виплатять,але ми не дуже вірили усім цим обіцянкам нашого командування,ще з самого початку нашої служби. Зрозуміло,що репортаж по центральному телебаченню також мав вплив на ситуацію: -Не встиг сутра проснуться,а уже вся жопа полна огурцов!-розповідав командир дивізіону на шикуванні через день чи два,-Але вже мені і начфін дзвонив,і зампотил телефон обривав-цікавились нашими проблемами та скільки нам форми,берців потрібно! І справді:за деякий час ми отримали по комплекту скляного пікселя та берців.Камуфляж був такий собі-більш-менш просунуто пошитий,але в літній час його було неможливо носити,бо повністю був синтетичний.До того часу осоовий склад вже /переважно/власними силами обзавівся комплектами камуфляжу-хтось піксельним,хтось мультикам.З розмірами теж було не розженешься,але треба було брати поки дають і ми брали.Деякі хлопці лоханулись в надії,що наступного разу привезуть більш підходячий розміп,але коли це збагнули було пізно-наступного разу не було!Берці я початку взяв чорного кольору,шкіряні-такі Сашко Дяченко рік тягав,але потім поміняв на з тканинними вставками.Обіцяли і футболки ще привести видати,та навіть шеврони,але обіцяного три роки чекають,а дембель у нас стався раніше.Не дочекались. З виплатами полної нормалізації,звісно,не сталось,але невеличкі поліпшення таки відбувалися-принаймі нами почали цікавитись.Тепер у нас час від часу з'являвся отой масненький як колобок зампотил частини;почали привозити іноді і бухгалтерів які щось там роз'яснювали особовому складу в той час як той дивився на їхні ноги та цицьки. Також до нас завітав в гості кілька разів і начальник штабу нашої віртуальної бригади Капустін,який тимчасово виконував обов'язки командира частини.Він нам щось там розповідав не пам'ятаю про що.Потім,вже мабуть у липні,до нас завітав і новий комбриг-до цього він був командиром у сумських реактивщиків. ВІЙСЬКОВІ КАПЕЛАНИ ТА ВІЙСЬКОВІ ПСИХОЛОГИНІ Окрім керівництва нашої частини до нас почали навідуватись і инші відвідувачі.Якось ми з Іваничем валялись в наметі байдикували коли наш спокій порушив відвідувач -військовий капелан!Якщо прапору було не дуже цікаво з ним спілкуватись ,то я вийшов і навіть про щось там балакав.Але недовго:у мене склалось враження,що він не дуже хтів довго зі мнов балакати і за деякий час він хутко зник в напрямку їхнього транспорту,що його і двух психологинь привіз зі штабу.Психологині,доречі,до нас не дійшли,але Олег Найда з 9ки схвально відгукувався про одну з них показуючи руками які у неї 'великі очі'. Потім,якось ввечері повертаючись з ЛШМД,ми завозили на штаб сектору анестезістку Таню-це та жіночка,яка 24го травня привезла бійця з відірваною ступнею.На штабі сектору,у начмедових володіннях,перебували реанімаційні бригади які доставляли ранених з віддалених позицій,відвозили хворих в 61 ВМГ.Дізнавшись,що ми служимо в тій 40й бригаді,вона обережно поцікавилась: -А то не до вас психологиня поїхала і не вернулась?-і з цікавістю дивилась на нас з сержантом Лавриненком.Ми тоді не до кінця зрозуміли її питання. Чи наступного ранку,чи ще через день,на ранкове шикування несподівано заявився Капустін.Повертаючись до свого "куреня"і йдучі повз його "бобік" я зауважив у салоні військовослужбовицю в майці яка добре окреслювала її "великі очі"і яка з цікавістю дивилась на мене! А справа була от в чому:це і була та психологиня яка заїхавши до наших сусідів так активно почала поліпшувати психологічний стан особового складу доступними засобами,що її три дні здихатись не могли поки ТВО командира частини не приїхав і не забрав її,а по дорозі вирішив до нас заскочити. -І чого її було не залишити нам по відомості?-задався я питанням.Доречі-не факт,що Капустін її на штаб сектору одразу повіз:може він її одразу до себе на штаб повіз? ПРИГОДИ 7Ї БАТАРЕЇ та ПОЇЗДКА НА "ГУБУ" Під кінець червня до нас дішла чутка ,що цілу делегацію з 7ї батареї,їхній командир батареї відправив на "губу".Звісно,доки ця подія докотилась до нас вона встигла обрасти новими деталями та легендами,але більш-менш наближену до реальності версію мені оповів беспосередній учасник -Серьога Цеховик: -Діло було на мій день народження-20 червня,а так склалось ,що у нас з Михаличем(замполітом батареї)він в один день!Ми тоді їздили 'працювати'через два дні:шість розрахунків в батареї ж.Получається,ми приїхали зранку і чергували на місці-могли на виїзд відправити.Приїхали на той свій тік.Михалич каже:"Серьога,давай на двох пів-кабана візьмем!"Я кажу:"Михалич,хочешь бери:цеж пів дня з цим кабаном возитись,смажити,готувати!Я вже краще куплю хлопцям горілки,закусі якої-небудь!"Ну він все одно купив і ще літрів шість самогону в селі замовив.Ну і почав же потихеньку готовить і каже :"Давай починати!"А ми ж чергуємо на місці-якось х@й його знає:можуть підняти по тривозі!Ну все-таки випив:такий смердючий він був той самогон,але таки випив.Ляг спати. Ми жили на території току і в теплий час ми наставили цих наметів маленьких і в одному такому я і спав разом з Андрюхою Махіто.Хтось зранку мене будить:Жека,командир однієї з нашої гармат.Каже:"Серьога,мені одного бійця не хватає-поїхали зі мною!"А я сиджу так,не можу приціл навести,кажу:"Жека!Та у мене якби сьогодні день народження..."-"А!Понял."Пішов попросив Славка Бамбулу поїхати з ними. Вони поїхали.Я закурив,кави зробив,чую:бах,бах!-Наші працюють.Я навіть пожалкував,що не поїхав з ними.Повертаються десь так о дев'ятій( ранку). Славко Бамбула каже:"Серьога!Чув салюти?!-Це я з ручника тебе з днюхою вітав!"Ну що?Всі попросинались,поприїздили-треба ж святкувати?Я кажу Михаличу:"Ну що ми на току будемо сидіти?Пішли на ставок! "А ми ж там в селі стояли і там ставки були.Хозяін току він же і ставки ці тримав.Той побачив,що там постійно воєнні товкуться-посадив там двох дівчат(може доньки його,незнаю)і вони там чебуреки робили. Ну ми пішли:я взяв три літри,Михалич шашлика насмажив.Ну прийшли ми,сіли,випили,закусили.І щось дивлюсь:швидко якось ті шашлики закінчуються.Ми пішли туди до тих дівчат замовити чебуреків.Бачу,а вони сидять в альтанці з цим господарем цього току,ставків і з ними ще якийсь х@й в шортах.А поруч джип прикордонників стоїть:з кулеметом,весь роскамуфльований!Питаєм:"Дєвачкі,а как насчьот чебуреків?" -"Мальчікі,через час-полтора подойдітє".Ну добре.Пішли назад.Сидим бухаєм далі.Година минула,я кажу Андрюхє Комасі(Андрюха Комаха це такий невеличкий на зріст чоловічок,який відповідав своєму прізвищу!-О.Б.):"От тєбє сто рублів-сходи за чебуреками!"Ну той взяв і пішов.Ми сидим чекаєм.Його нема.Нарешті приходить. -Андрюха,а де чебуреки?-питаємо ми. -А!Сам іді за своїмі чебуреками!-кидає мені мої сто гривнів:підбухнув-сміливий! Я беру ті сто гривнів,іду до тих чебуречниць.Підходжу до альтанки,ті сидять і далі бухають.Кажу: -Дєвчонкі,а как же насчьот чебуреків?Домовлялись же! Тут підіймається отой невідомий х@й в шортах: -Та ви артиллерісти зає@алі!-почав пирхати,-А ну пашол на х@й атсюда! -Та пашол на Х@Й ти сам!-розізлився я від такого неочікуваного хамства.Тут виходить водій з того джипа:"Чуєшь!Ти тихіше-цеж підполковник!" -Та мені по х@ю хто він!У нього що -на трусах написано?! Ото постояли якийсь час пох@єсосили один одного,а потім я пішов до своїх в поганому гуморі:зіпсували настрій на мій же день народження! Прийшов же до своїх,а цей пі@ор сів в свій джип та поїхав на тік до нашого комбата жалітися на нас.А той сам мабуть,вже підбуханий був-перелякався!Ми прийшли на б е р л о г у.Комбат мені:"Поїдешь на гауптвахту!"Отакої!-Ще свій день народження на гауптвахті не святкував ніколи! Тут виходить Вадік Парасюк(підбуханий,звісно):"А чєво он паєдєт на гауптвахту?"-"Патаму шо бухой бил на ставкє!" -Так я тоже бухой і бил на ставкє!-не заспокоювався Вадік. -Значіт і ти паєдішь!-вирішив проблему комбат і відправив усіх хто зі мнов був:Вадіка,Комаху,Козака Швидкохода і ще когось,вже не згадаю.Шість чоловік нас було.Посадили нас в "камаз"Жекі(земляк та родич сержанта Лавриненка) і повезли на цю "губу".Я кажу: -Хлопці!Ховайте цигарки,запальнички,бо заберуть! -Как заберут?-Вадік. -Отак заберуть!Я сидів-я знаю! -А я ні дам! -Будут біть! -А я в атмашку пайду!-не вгамовувався Парасюк. -Нєльзя отмашку давать-єщьо сільнєє будут пиз@ить! Вадік бере телефон і набирає свою матір:"Мама!Звані своєму дядє:мєня на гауптвахту везуть-там будуть біть,а я буду атмашку давать!" А справа в тому,що дядько його матері був генералом МВС в тому занюханому містечку де росташовано ППД нашої новоутвореної частини! Привезли нас.Завели в приміщення розміром таке як гараж,навіть трохи менше.Там чоловік двадцять і окрім двох десантників усі з 40ки!Це були наші нові сусіди ,які зари знаходились в Урзуфі на навчаннях і звідти їх і привезли.Перед цим нас відвозили зі штабу сектора в наркологію на Лівий берег,і поки привезли ми вже і протверезіли практично.Цигарки приховали. Тож зайшли ми в шистьох,а нам навіть і сісти нема куди -так затрамбовано.Стоїм-стоїм.Потім почали потихеньку роздвигати сплячі тіла і вже дивись поприсідали,там дивись і прилягли,далі вже з під когось пів картонки витягнув.З горем навпіл дочекались ранку. Зранку шикування і відправляють на різні роботи:плац місти,на кухню двох чоловік то що.Тут опа:наряд на склад БК!На нас дивляться:ви ж артиллеристи,тож досвідчені!Комаха перед цим визвався плац підмітати,але бачить таке діло і до нас перебіг. Відправили нас на той склад БК:а він знаходиться між двох капонирів і всі скрині з мінами,снарядами в багні розповзлися після дощу.Це ж поспішили і зробили по-дебільному:доз пройшов і всі скрині з БК поз'їзжали в багно!Вони хотіли тепер прибрати звідти ці скрині,завести ґравій,а потім обратно занести .Тож почали ми лазити по цьому багну по коліна переносити ці скрині.Вони маленьки,але важкі сукі!Но правда ніхто нас не підгоняв:перенесли по п'ять штук-відійшли,сіли ,покурили.Забирають нас на обід.Тут опа:прибігає перелякане тіло:"40ка збирайтесь!За вами приїхали!" Приїхали два якісь х@я-капітан і здається,майор.Я їх ніколи не бачив.Кажуть: -Стрибайте в машину! Ми їм: -А куди ви нас повезете? - На Урзуф. -А ми там нікого не знаєм на тому вашому Урзуфі! -Та какая разніца?З 40кі ж?Ото сідай і не вийо@уйся! Ми сіли.Привезли нас з усіма в те поле.Виходим ,шикує місцевий командир.Каже тому х@ю,що нас забирав: -Вот на х@я ти всіх схопив і привіз?-до нас,-А ви откуда? -З 3 ГАДн,-відповідаєм. -А де дислокуєтесь? -В Аватарському лісі! -Вот і на х@я ти їх сюди привіз?-продовжує дрючити свого підлеглого,-А цього,що вуха відкусив на посту-він же під статтею?!Вези назад! Тож посадили того пасажира,що в караулі під час сварки товаришу вухо відкусив в вантажівку і нас з ним і потягнули знов на летовище.Ми поки їздили зупинялись біля магазинчика наскребли грошей,встигли пляшечку купити,якоїсь ковбаси-нам трохи повеселішало!Привезли нас і лишили біля 'губи'-сидим думаєм,що далі робити. А вся справа в тому,що той родич Парасюка таки подзвонив комбригу нашої недочастини і попросив забрати племінника з губи.Той і віддав наказ,а так як ніхто прізвищами не оперував то і відпустили усіх. Що робити? -Давайте комбату дзвонити!-запропонував хтось.Дзвоним. -Комбат!Забери нас звідси! -Ні х@я!-починає вийо@уватись,-Я вас ввечері заберу! -Зачєм нам ввечері,якщо нас ще в 12й годині отпустілі-ми вже на Урзуф успіли з'їздити! -А как-ето вас атпустілі?!-здивувався командир батареї.Він знаходився в цей час не на б е р л о з і,а в лісі,і Петриненко був поруч і все чув. -А так ето! Петриненко мабуть вже був в курсі того,що дехто впливовий посприяв звільненню "полонених"і каже комбату: -Ну його на х@й-їдь забирай!-потім по приїзді нам сказав: -Ну ви ох@єлі!-Вас тіпєрь і наказать нєльзя! ПРОБЛЕМА З ВОДІЯМИ САНІТАРНОГО ТРАНСПОРТУ Як я вже казав,хоч атмосфера серед колективу була більш-менш нормальна не зважаючи на всі ті прикрощі,що нам приніс перехід в нову частину,але до ідеального становища було далеко. Не ідеальним було і у мене становище,хоч справді великою моральною підтримкою став для мене Ігор Іванович.З водіями останнім часом було не так все добре.Як і раніше,за кермом "соболя" їздив Сашко Дяченко,але ще по весні мені стало зрозумілим,що інтерес до виконання цих обов'язків потихеньку у нього почав згасати.Однією з причин цього було і те,що санітарний транспорт наразі не мав того значення в тих схемах,що раніше реалізовувались за його допомоги. Щоб ви розуміли,водій санітарного транспорту і війську це доволі неоднозначна посада:з одного боку багато своїх плюсів,з иншого-багато своїх мінусів!Ще залежить від підрозділу в якому служишь та від командирів цього підрозділу. В той час ще діяли порядки Вільного Козацтва і багато в чому ми мали доволі широке коло можливостей і не надто міцну дисципліну-про це я встиг розповісти достатньо.Якщо до такого горрору як свого часу творив Торчин вороття вже не було ,то в деяких нюансах Сашка(або сержанта Лавриненка,коли заміняв)важко було змусити робити так як треба було. А принциповим було тримати автівку завжди з повним баком!Тоді коли стався отой трагічний випадок з Серьогою Морпіхом нам пощастило,що бак не був порожнім-а якби виявилося навпаки мені було б невпереливки!Тоді круто пощастило,що не витратили дорогоцінний час щей на заправку! Також варто звернути увагу як Сашко тоді сором'язливо поступився місцем за кермом сержантові Лавриненку-я це добре зауважив!Тож зміни мали відбутися-до тогож вже був прецендент коли водієм залишали Андрюху Медведя.Кандидатура Андрюхи мене раніше не дуже влаштовувала внаслідок невеличких конфліктів,виникненню яких ,я певен,доклався всюдисущий Іван Адамович Ганущак.З часом,я почав сумніватись,що так вже треба остерігатися його постаті за кермом" соболя",бо ванін вплив вже не був таким як раніше,а Медведя більше приваблювало нормально собі спокійно служити.У Сашка ж інтерес чим далі очевідніше зникав до цього місця.Тож в першій половині нарешті сталося те,що мало статися. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 11.07.2015 Щось чим далі тим краще і краще-хлопці приїхали із госпіталю,а до Сашка ваїшники дої@ались, а в нього виявилось водійське посвідчення відсутнє і більш того-вдома лишилось!Тож зарано сержант Лавриненко радів-доведеться його прохати сісти за кермо.Правда поки що не знаю чи справді так було як мені розповіли,чи може Сашко сам вигадав.Якщо мене і Ігор обманює то довіряти мені зовсім нема кому.Набридли всі ці люди,що оточують.Видають якісь жетони з неправильною групою крові-навіщо вони через рік перед ДМБ? Сталося так як я і підозрював-і як таким людям після цього довіряти і чого слова їхні варті насправді?Єдине що радує це те що Ігор мені не збрехав і це вселяє надію,що все не так і погано в нашому багні.Ніколи не заморююсь розчаровуватись в людях і навіть не засмучуюсь з цього приводу.Не можна розслаблятись і завжди тре чекати ніж у спину.З Богом. Це була субота,не пам'ятаю чи їздили ми кудись зранку,але по обіді довелось відправити експедицію в ЛШМД:після обіднього шикування до мене звернувся замполіт 7ї батареї Михалич з проханням відвезти на рентген Серьогу Цеховика,бо у того боліли ребра.Я ,звичайно,не став цікавитись чого вони в нього болять,але відправити експедицію в лічницю вирішив за потрібне-тож я і відправив Ігора Івановича з Сашком до лічниці звозити Серьогу.Їм це не дуже сподобалось,але я наполіг на своєму.Я ж збирався,здається,борщ варить.Або щось на кшталт цього. Вони поїхали,а повернувшись за кілька годин я дізнався,що їх "зупинило ВАІ і виявилось,що у Сашка були відсутні права-виявилось,що він їх вдома забув!"По обличчю Ігора було видно,що "не все так однозначно".Потім мені Ігор тихенько оповів,що то Сашко насправді придумав,аби позбавитись надокучливих обов'язків водія медпункту-я вкотре відчув сором за те,що свого часу не зрадів поверненню свого "заступника"! І такий випадок був,і так люди вчиняли.Тож довелося сержантові Лавриненку якийсь час кермувати "соболем",а в нього цей час вистачало роботи з рнмонту инших автівок взводу.Треба дати Віталіку належно-в цей період він не зловживав по вечорах.Ще за деякий час,під час моєї наступної відпустки це місце нарешті посів Андрій Медведенко і ситуація з водіями стабілізувалася принаймі до кінця моєї служби. МОЇ СТАРІ ТА НОВІ ДРУЗІ Я вже розповідав про моїх друзів з попереднього життя,які тепер жили в Приморському Місті Металургів і про моє непросте відношення до них.Вони і далі продовжували там жити і я мав змогу час від часу навідувати їх .Зазвичай я заходив ненадовго-хвилин на 15-30.Не завжди часу було багато,та і не хтів довго у них перебувати.Вони станом на весну та на початок літа всі разом жили в з'йомній квартирі біля тієї недобудованої,не зданої в експлуатацію багатоповерхіки поруч з автовокзалом.Тож іноді місцеві тубільці могли бачити медичний "соболь" з армійськими розпізнавальними знаками у дворі.Час від час зловживав становищем. Якось,пам'ятаю,я викроїв якусь годину-другу і засів з Павлом роздушити пляшку "Болграда",а хлопці погодились мене зачекати годину півтори.Здається,це було після того як я звозив Серьогу Білоконя в Першу міську лічницю на операцію. Тож іноді заїздив.Тоді складалось враження,що Артем почав трохи адекватніше сприймати оточуючу дійсність.Але час показуєю,що це тільки здавалось насправді.Цеж стосується і Павла:якщо разум його адекватно розумів,що сталося і чого то серцем він залишався в тій системі координат в якій народилась більшість мешканців того химерного занедбаного краю і ніякий разум не в силі перебороти внутрішнього хама.Місце народження і оточення мають беспосередній вплив на твоє світосприйняття . Якось так. Артем працював охоронцем в великому супермаркеті ,що знаходився фактично в центрі міста і недалеко автовокзалу.З Нового року він був зачинений для покупців внаслідок спроби рейдерського захоплення,що сталося 31го грудня неспокійного 2014 року.Мій друг якраз знаходився на роботі коли в приміщення увірвались невідомі люди в камуфляжі і почали встановлювати свої порядки.Хазяйнувати їм довго не випало,бо контраргументом їм виступили бородаті чоловічки які також увірвались в супермаркет та уклали штабелями на долівку своїх попередників.Начебто спробу захвату проводили бійці того батальону під егідою МВС,до створення якого був причетний отой хитродупий банкір який навіть побути губернатором в одній стратегічній області.Про подібні випадки згодом до мене доходили чутки.Це тільки підтверджує звинувачення того хитродупого нуворіша у створенні приватної армії під виглядом захисту територіальної цілісності та суверенітету,а насправді лобіювання власних інтересів та рейдерському захопленні промислових об'єктів конкурентів.Ось вам і привід замислитись у причинах Іловайської трагедії і чому саме добровольці в першу чергу туди потрапили-може справа не Генеральному Штабі,а справа в тому,що комусь дуже хотілося захопити Старобешевську ТЕС?Тому і скомандував отой посіпака "конфліктолог" своєму вірному псу в окулярах вести наівних ідіотів захоплювати оточене місто? Та то я вже заліз занадто далеко. Одже Павло з початку року все намагався влаштуватись на "Азовсталь"-часи в економіці були ненайкращі,тому відчувалась криза і в металлургії.Ще в довоєнні часи на всі ці підприємства не так легко було влаштуватись працювати-ледь не зі школи майбутнім працівникам місце тримали!Але з часом становище почало трохи змінюватись внаслідок періодичних скорочень штату ,причиною яких слугували кризи в галузі .Не на найкращому рівні були і оціальні гарантії для працівників у порівнянні з тим же сусіднім комбінатом.Але часи змінилися:тепер обидва металургійні флагмани почали належати Метінвесту і вже і там почалу потихеньку класти великий х@й на соціалку.В передвоєнні роки керівництво не важало доцільним сплачувати і добру зарплатню-а навіщо якщо все одно людям діватись нікуди?Тож від багатьох містян і мешканців тоді ще не окупованого Новоазовського району можна було почути не надто пестливі слова в бік цього 'флагмана' та його керівництва. На дворі ж був 15 рік і ситуація в галузі та на підприємстві не була райдужною,тож і влаштуватись на роботу було непросто.Втім ,за деякий час Павлу це вдалося не без допомоги родичів.Якийсь час він проходив навчання,стажування і вже потихеньку працював. Артем же продовжував робити охоронцем в тому своєму супермаркеті.Платили там не те щоб достатньо,до того ж припинились виплату на дитину.Тут вже цікава ситуація:їхньому малому ще не було і двох років і мали відбуватись нарахування і виплати якихось невеличків коштів з боку держави,але це припинилось і не відновилось-зі слов Артема,в базу данних хтось не вніс їхній населений пункт і на цьому все!Тож лишились і без тієї мізерної допомоги з боку держави на дитину.Можна звичайно подискутувати звідки насправді ноги ростуть в цій ситуації,але точно прихильного ставлення до своєї держави це явище аж ніяк не провокує.На допомогу в цій ситуації(звичайно ж!)прийшов фонд того олігарха який свого часу сприяв розгортанню тієї ситуації в регіоні,а тепер прикидався меценатом привозячи продуктові набори пенсіонерам на окуповані території,а звідти вивозячі металобрухт.Також не лишив в біді Артема з родиною і фонд того банкіра-хапуги який рік до цього примірив на себе амплуа великого патріота нашої країни і намагався під шумок здобути для себе нові зиски.Тож почав його фонд допомагати Артему на дитину-і фінансово і продуктовими наборами.А держава в цьому не приймала участи. Тож за деякий час я дізнався,що старша сестра Артема,Марина,разом з чоловіком та дітьми вже полетіла на землю обетовану скориставшись програмою того юдейського центру для вимушених переселенців.Вона викладала грецьку мову в Сартані,а чоловік її-Павло,був родом з Павлополя,який тоді перебував в сірій зоні.Власного житла у них не було,тож особливо втрачати не було чого.От і поїхали. Слідом за ними зібрався і Артем з сім'єю-про це мені розповів Павло вже десь мабуть всередині червня.Мене це приголомшило.Спочатку.Але перетравивши перші враження я дійшов висновку,що може це і на добре-навіть більше для мене!Я зрозумів,що кразе хай так наші шляхи росходяться ніж врешті-решт ми станемо відвертими ворогами-знаючи світогляд Артема це булоб дуже вирогідно.І взагалі ,якщо лю дина жаліється,що так їй в нашій країні погано жити,то варто допомогти їй припинити ці страждання та відправити в ті краї де їй буде добре!Тож я зрозумів,що так має бути-кожен має ідти своїм шляхом. Вже на початку липня вся наша дружня кампанія з'їхала з тієї двокімнатної квартири:Павло з Танечкою винайняли однокімнатну в двох кроках від тещі,а Артем з Катрею та малим переїхали до самої тещі і вже квартирували там до відбуття на Землю Обетованну. Тож я мав можливість побувати і на новій Павловій квартирі під час поїздокм у місто.Їдучі в місто я прихоплював кілька буханців хліба,а якщо залишались булочки то і булочки-вони у Павла йшли на "ура"на роботі. Якось,навіть,спитавши у Сашка Дяченка чи можна трохи допомогти другові я набрав повну коробку консервів-переважно сгущонка,сардини.Набрав якихось круп,макаронів.Приготував дволітрову пляшку олії,а Сашко мені: -Олесь!Постав дволітрову-візьми п'ятилітрову! Павло тільки починав працювати на заводі і мова про великі зарплати тоді не велась,тож було сутужно. Тож настав час всередині липня і Артем відправився з жінкою та малим сином на землю обетовану,а ми лишилися де і були. Як видно з назви розділу,в мене з'явились і нові друзі. Майор Нагірний якось звернувся до нас з нагоди нападу на нього кліщів-кліщі його л ю б и л и!/Цікаве спостереження,кліщі,які массово заполонили наш ліс в травні-червні і менш затято до кінця літа,нападали не на всіх-мене,наприклад,ні разу не зачіпили,а декого ду-у-уже любили кусати в найнесподіваніших місцях!/От тоді я пам'ятаю ми вперше і розбалакались.За деякий час він вирішив з нами проїхатись в місто-мав якісь невеличкі справи,та і мабуть набридло сидіти в таборі.Як я вже оповідав,Петриненко не надто поспішав давати мобілізованим офіцерам поле для діяльності і відносився з легким презирством.Тож не поспішав давати якісь завдання,але як торкнулось діло до виплати грошового забезпечення то залюбки 'благословив'новоприбулого замполіта на дії.І він діяв:за великим рахунком,завдяки його настирливости почались якісь зрушення в цій справі і на наш дивізіон почали взагалі увагу звертати. Тож майор Нагірний тепер полюбляв з нами проїхатись по місту,а іноді проїхатись доводилось і в инші лічниці.В той час ми з ним і зійшлись. Щоб ви розуміли,десь так в серпні 14го року ,з головного міста Буковини в Львівську Сухопутку відправився невеличкий гурт мобілізованих офіцерів де разом з представниками инших регіонів проходили пришвидчені курси для офіцерів-артиллеристів.По прошесті якогось терміну двоє буковинців відправились служити на САУ(самохідна артиллерійська установка,хто не знає-О.Б.)в 28 бригаду,а двоє инших-в нашу(тоді ще нашу!)окрему артиллерійську бригаду.То і були майор Нагірний та лейтенант Фалінський. Вже була осінь і більшість батарей та дивізіонів була вже задіяна в проведенні так званої "АТО".Лейтенант Фалінський потрапив в якості начальника розвідки в другий дивізіон і поїхав наступного разу в Дебальцеве разом з 6ю батареєю(тією батареєю з якою я проходив курси по тактомеду,але на навчаннях його з нами не було).Майор же Нагірний хотів примінити себе в тій стихії в якій розумівся найкраще-в розвідці.Він пішов до начальника окремого дивізіону артиллерійської розвідки Водяного.Той сидів і слухав-слухав із задоволенням,але вислухавши мовев:"У нас такого нема.Усі ті речі,що ти розповідаєшь у нас не застосовується-я сам поняття зеленого немаю про те,що ти оповідаєшь!"Тож для старого розвідника в дивізіоні розвідки роботи не знайшлось.Але це ж армія!-людський ресурс буде в будь-якому разі використаний!Тож нпші керманичи,вирішивши,що якщо вже дядько немолодий,то мабуть про життя багато знає і знайшли йому місце у політвідділку частини!Тож якийсь час проходив службу біля підполковника Демінського.Їздив у відрядження по дивізіонах та батареях.Ближче до зими,майор Нагірний перебрався на бойові до батарей які реалізовували артиллерійську підтримку оборонців ДАП! Тож тої непевної зими наш замполіт провів на позиціях тих батарей ,що підтримували вогнем оборонців тих терміналів.Як він розповідав,намагався бути хоч чимось корисним-організовував підвоз БК,а п р а ц ю в а л и багато,тож і росход о г і р к і в був великим.Снаряди висипали насипом-не втрачали час та сили на ручне розвантаження. Також майор Нагірний знайшов кількох однодумців і разом з ними заходив у саме місто та на територію летовища:в географії селища шахти Жовтнева орієнтується-перевіряв.Заходив він і далі-принаймі повз АПК Засядько проходив! Та зима для наших батарей,що воювали на тому ,найважчому із усих,напрямків легкою не була-постійна зміна місця табору куди час від часу прилітали ворожі снаряди тягла за собов необлаштованість побуту,велику плинність особового складу:хтось захворів,хтось не схотів повертатись.Як я вже казав,одна річ коли одразу відмовлялись їхати,а инша коли вже людина побула,приймала участь і вже йому страшно-тут я не берусь когось засуджувати. Одного чудового дня прийшов наказ відвезти батареї.Відвели.Термінали впали поховавши під собов багатьох хлопців і травмувавши виживших.Звичайно,не тільки наші батареї прикривали те прокляте летовище-були,я знаю,реактивщики з 93ї бригади і не тільки. Артиллерійськи дуелі великих калібрів припинились.Невдовзі з під оточення вийшла перша гаубична батарея,втративши двох бійців. З'явилась потреба для більш придатного місця росташування і майор Нагірний іще з кимось знайшли ту ,працюючу у режимі водовідливу,копальню на околиці невеличкого шахтарського містечка недалеко Селідова.Там нарешті наші блукачі знайшли собі пристанище на тривалий термін.Там наскільки я знаю,зібрали до купи 1ГАДн.Сашко Аксентьєв,коли перевівся на початку березня в першу батарею,вже тудой поїхав. Йшла весна,бойові дії затихли,а наші дивізіони збирались віддавати новоутвореній віртуальній бригаді з ППД х@й знає де,але без своїх кадрових офіцерів.Тож вирішило наше командування здихатись і від мобілізованих офіцерів-командири не надто люблять коли поруч є хтось явно розумніший!Тож і опинився майор Нагірний в нашому дивізіоні на заміну Роману Петровичу.А ще згодом під'їхав і лейтенант Фалінський. Тут треба зауважити одну деталь: не зважаючи,що обидвоє були земляками і свого часу закінчили один той самий виш та воєнну кафедру,та спільної мови вони не знаходили.Справа в тому,що Толян був своєрідним чоловіком-не завжди морально стійким,що виливалось в періодичних зловживаннях відомими рідинами.Це мабуть і напружувало Володимира Юрійовича-не те щоб він був його ярим опонентом чи ворогом,але швидше не сприймав Толяна всер'йоз і практично не спілкувався з ним.Так би мовети,ворогувати начебто приводів і не було,але дулю в кишені тримав. З Толяном же я почав більш тісно спілкуватись коли він їздив з нами лікувати зуби в ту стоматологічну поліклініці на "1000 дрібниць".Як я казав,полишений фактично на узбіччі від будь яких офіцерських справ,лейтенант Фалінський вирішив час провести з користю і вирішив підлікувати зуби,що тривало не один тиждень.Тож тоді ми і почали тісно спілкуватись. Цікава ситуація:за те літо я встиг здружитися і з Володимиром Юрійовичем і з Толяном ,причому спілкувався я з ними окремо один від одного./Ця тенденція збереглася і надалі під час моїх візитів до Чернівців/. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 11.07.2015 День кіборга продовжується-Ігор запіз@ований прийшов ,хоч Політбюро(Юра Сталін та Вова Бєрія) його змінило ще о 14.00.Ці п'яні базари мене видра@ують.Сьогодні був на виїзді і знов був у хлопців.Артем з родиною від'їжають 15-го.чи встигну ще заїхать невідомо.Пройшов дощ і трохи прибив спеку.Таке то.Іванич із сержантом Лавриненком вже сюди їдуть.Примудрився Сашку настрій зіпсувати навіть знаходячись на відстані 200 кілометрів-не хочу писати як.Почав читати на днях книгу Дмитра Яроша "Нація і революція"-багато чого мені імпонує і є багато чого,що викликає підозру в провокації.Звідки він взагалі взявся цей Ярош?книга датована 13-м роком,а "зіркою" став взимку 14-го.Спробуй розберись чи справді книга з'явилась ще до подій на Майдані,а статті набагато років раніше чи це хтось створює іллюзію того ,що Ярош вже давно є правдивим персонажем а не розпіареним антигероєм.Риторичне запитання.Дістали ці збіговиська,дістали ці п'яні гнилі базари-приїхали наші аватари,приперлись Француз та Миколаїч в дупу тверезий -не знаю чи дійшов він до берлоги ,чи десь по дорозі впав.Дивився новини після шикуйки і дійшов висновку,що світ несеться в пекло:Ватикан планує запровадити якісь пом'якшувальні заходи для пі@орів,а в цей же час у США судять вчительку що "звабила"17-річних учнів і за це її хочуть зачинити на 30 років!В якомусь штаті хочуть заборонити терміни "батько","матір" ссилаючись на те,що багато одностатевих "сімей"виховує дітей.іноді питаю себе:а чи вартий цей світ існувати? ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ -То був якийсь празник- здається восьме березня,виходний.Я вдягнув гражданський тулуп,кєпку на голову,спеціально не голився кілька днів щоб мати такий трохи пошарпаний вигляд і вийшов в город.-майор Нагірний сидів на складі разом з Володею Морозенком,який перебував в караулі і оповідав про свої спостереження,-Ходжу такий по місту:люди повилазили на вулицю,гуляють,стоять бухають на генделиках.Я ж постою трохи послухаю про що вони базікають,а базікають вони таке:"Та на х@й ані всє тут нужни?!На х@й ані да нас пріпьорлісь?!На х@й ано нада с братьямі ваєвать?!"і тому подібне.І що я вам скажу:вони нас не люблять-ми для них вороги,вони до нас вороже ставляться!Захищати там,за великим рахунком нема кого,бо вони важають,що це ми на них напали! -Отгородіть їх к чертям собачим і хай сидять!-перетравлював інформацію Володя. -У нас один хлопець там був:до нього наречена приїхала з Дніпра.-продовжував замполіт,-Ну він зняв кімнату в місцевому готельчику,а він на своїй машині був(таке тоді ще практикувалось)і поставив же на парковці коло готеля-так йому скло побили,фари,дзеркальця відломали. Так що такі мої спостереження. Майор Нагірний ,як і я останнім часом, також затоваришував з Володею Морозенком. ВОЛОДЯ МОРОЗЕНКО Я вже оповідав як ще на полігоні завдяки зв'язкам високого худорлявого чоловіка в окулярах наш дивізіон отримав перші бездротові рації,а взвод управління непогану допомогу у вигляді питної води,каріматів,спальників то що.Чоловіка звали Володимир Морозенко,який до війська в рідному місті Дмитра Івановича Донцова встиг покерувати видавництвом, друкарнею , телебаченням то що.Тож був не останньою людиною в своєму місті тому і цікавилась міська рада нашим дивізіоном і особливо мелітопольцями які в ньому служили.Тож і допомагали. Згодом,при виході дивізіону з Близнюків ,він був в числі тих хлопців ,що лишились забутими на полігоні і з'явився в нашому чарівному лісі вже в жовтні.Потім була ота акція з ремонтом "камаза" після чого Володя потрапив в немилість до командира дивізіону підполковнику Петриненку:як я вже казав,командирам не подобається коли біля них є хтось розумніший!До тогож командир був кар'єристом та мав великі амбітні плани на подальшу службу і дуже не хотів,аби якесь інтерв'ю дане мобілізованим військовослужбовцем якимсь чином дійшло до вишчестоящого командування.Є така дурна звичка у кадрових армійців перестраховувати свою дупу з приводом і без,доповідати своїм командирам ,що все у них зає@ісь ,а насправді навпаки ,що в свою чергу може призводити до поганих наслідків та людських втрат! Тож Володя знаходився в немилості у командування. Пам'ятаю як ранньої,ще доволі прохолодної весни я набрав цілий "соболь" барбосів серед яких був і Володя Морозенко,який попросився на огляд до терапевта.Доки я займався з иншими бійцями то не помітив як його вже госпіталізували з передінфарктним станом(!)та посадили в бус який як раз збирався рушати в бік теперішнього Більмака.Потім,наскільки пам'ятаю,він лікувався в нашому гарнізонному госпіталі і по випісці повернувся в ліс. Тут варто розповісти про один показовий епізод,що стався з Володимиром в нашому гарнізонному госпіталі.З ним в одній палаті лежав один з новомобілізованих в цьому році офіцерів,який поцікавився в нього звідки він.Володя відповів,що проживає в рідному місті Дмитра Івановича Донцова.Той: -О!Так я там служил в 90є послє аканчанія ваєнного учіліща!Складом завєдавал:сколька краватєй,сколька матрасав я вивіз папрадавал!-з захватом розповідав він,-Патом,када с армії уволілся,пєрєєхал-сразу дом сібє купіл! -От такі як ти і розікрали свого часу армію,а тепер лежишь тут ухиляєшься!-з крицею у голосі заявив йому на це Володимир. -Шо ви сказалі?-не очікував такої реакції хвалько. -Що чув! Щож,тут варто сказати,що якість тих офіцерів,що благополучно в 14му році ухилились від обов'язку коли замість них пішли люди після воєнної кафедри.Ціж лимарі з профільною військовою освітою прийшовши на заміну першим в більшості своїй не відрізнялись адекватністю та патріотизмом тож і користі з них часто було небагато! Тож звертався Володя до мене тепер частіше-наскільки пригадую, потрібно було за тиском слідкувати.Тож ми почали приятелювати тим більше у нас виявилась спільна сфера діяльності в минулому:Володя працював директором типографії(до тогож,не одної),а Олесь Будяк в одному з попередніх життів був друкарем офсетного друку на рольовій друкарській машині.Можливо колись напишу про цей період свого бесталанного життя. Тут варто згадати ще один випадок в який потрапив Володя і знову ж таки-не з власної вини.То був кінець травня-час випускних у школах.Тож деякі хлопці почали відпрашуватись у командування щоб з'їздити до дітей на останній дзвоник.Серед них був і він.Командири ,звісно,не хотіли спочатку відпускати,але пізніше все-таки зробили послугу.Відпустить наче і відпустили,але з якоюсь дебільною умовою:по часу ледь не на один день!Точно вже і не пригадаю,але щось у цьому дусі.Поїхав Морозенко на випускний і повернутися в зазначений час не встигав звісно.Внаслідок чого йому було повідомлено,щоб в ліс не повертався,а їхав одразу на ППД цієї нашої дебільної вірткальної частини.В цьому випадку ініціатива наче йшла від майора Осипенка(хоч може насправді від Петриненка-є така риса у "справжніх воєнних" робити гадості чужими руками!)Він поїхав в те забуте містечко,знайшов те "ППД" -руїни.Тамтешнє командування з подивом подивилось на нього,згадало нашого начальника штабу незлим тихим словом:"Он шо-довбограй?!"і відправило Володю обратно!Нічого в наших командирів не вийшло! ЧИСТИЛИЩЕ Треба зазначити,що ППД нашої для чогось утвореної /недо/частини являла з себе щось на кшталт чистилища:там постійно знаходився контингент який,або вигнали з бойових,або ті що одразу відмовились їхати "у АТО"і тепер цей непотріб зібрали з Близнюків і збагрили сюда.Також ,як це практикувалось,в новоутворену частину инші частини віддавали свої в е р ш к и суспільства:на тобі,небоже,що самим негоже!Тож і атмосфера там була відповідна: а в а т ар и з м,що підсилювався в день отримання таким особовим складом грошового забезпечення-вже біля КПП,в крамничці продавали настоянку гльода в одноразових пакетиках.Уявіть собі коли нормальні хлопці потрапляли в таку діру як їм було таке приниження?А деяких хлопців туди намагались збагрити-як наприклад,Вадік-масажист з 9ки,який травмував ногу і затримався у відпустці і його вирішили приписпти до аватарів і відправили на заслання,хоч хлопець і не був бухарем! МАЙОР ОСИПЕНКО Тут треба трохи детальніше оповісти про нашого тодішнього начальника штабу,майора Осипенка,раз уж згадав той випадок з Володею Морозенком.Я вже оповідав про той випадок коли він на самому початку служби з якогось переляку вирішив посеред ночі пошикувати і без того зайо@аний особовий склад взводу МТЗ,а замислений Торчин узяв та й закурив у строю!Він тоді волав як кіт якому на яйця наступили!З ним начебто непогано знаходив спільну мову наш тодішній начальник, Віталійович,в мене ж відпочатку це якось не виходило.Я взагалі збагнути не міг-що це за довбограй такий? Під час "марафону" 5го вересня начальник штабу встиг травмувати собі ногу і якийсь тиждень-два опирався госпіталізації.Згодом я зрозумів чого:тому що усе паперове навантаження лежить на ньому за великим рахунком і він має бути в курсі всіх справ ,отримувати та передавати данні то що.А на той час йому ні на кого було покластися:командир взводу управління ,Пенсне,був на чергуванні з батареями,командир з замполітом увесь час десь шаройо@ились,з молодими толковими мобілізованими офіцерами-Ростіком з 9ї батареї,Козаком Євгеном ще не були налогоджені стосунки і ті знаходились на бойовому чергуванні.Тож і опирався госпіталізації,щоб не похєрять увесь процесс.Тож коли він таки піддався госпіталізації то продовжував слідкувати за ситуацією дистанційно. Ми коли відвозили і клали людей у госпіталь мали передавати їхні данні начальникові штабу.Я вже оповідав,що особливо ніхто на початку служби нам не пояснював що і як робити,тож діяльність налагоджена була аби як,тим більше керував процессом Віталіна.Як я оповідав,цей одвічно п'яний упіз@єнь навіть не записував у журнал данні людей яких відвозив на лікування,тож і передавати особливо нічого було.Я ж,коли розібрався в ситуації і почав намагатися контролювати процесс і передавати вчасно данні з якогось дива почав нариватись на піз@єлей!Відвіз бійця,госпіталізували і дзвоню начальникові штабу надати данні хворого/бо він може вийти з сектору за деякий час/,а він намагається нашампурити по телефону!Це викликало в мене нерозуміння і роздратування:на його вимогу ,щоб телефонував "главний мєдік" я перепитав:"А я шо-х@й собачий?!"він трохи заспокоївся.А Віталіна в цей час спав запиз@ований і йому взагалі усе було проє@ом. Згодом,наша співпраця по цьому питанню налагодилась,а такі зайві ланки як наш доктор взагалі вилетіли.Начальник штабу поступово вимкнув свої армійські припиз@они,мабуть зрозумівши,що в реаліях правдивої війни статути 37го року ні х@я не допоможуть. Починаючи ж з весни,командир дивізіону взагалі почав частенько то на лікарняний уходить,то ще десь пропадати і в моїй пам'яті відбилось те,що в теплий час він нами переважно і керував і треба сказати,що керував нлрмально-без зайвих зайо@ів переважно,хоч зрідка і траплялись рецидиви "армійської" хвороби. Також весною проводилась паперова робота необхідна для отримання особовим складом статусу учасника бойових дій. Ще десь у травні,хлопці з 7ї батареї мені оповіли,що деякі їхні товариші отримали посвідчення учасника бойових дії(убд)коли їхали через частину у відпустку.Я якось відсторонено слухав цю інформацію:ну хлопці з батарей зрозуміло-вони то і справді воювали,а нам то(тиловим щурам) за які такі заслуги?Тим не менше чим далі тим впевненіше ця інформація підтверджувалася і все більше хлопців поступово отримували свої посвідчення.Не виключенням стали і наші "інтенданти":вже з якоїсь експедиції за харчами Сашко Дяченко повернувся і розповів,що вже отримав своє посвідчення. Коли рік тому ми йшли на службу,то багато хто знас не очікував на якесь більш-менш адекватне грошове забезпечення не те що на пільги та 'клаптик землі з двома рабами'.І хоч з грошовим забезпеченням та харчуванням ситуація виявилась доволі адекватною то в ті обіцянки,що давала держава з екранів телевізорів своїм захисникам ми не надто вірили.До того ж вже ходили чутки про те як хлопці з першої-другої хвилі здаючи речі отримували штрафи за втрачені при бойових діях котелки,фляги то що в десятикратному розмірі!Вже тоді це було добрим показником правдивого відношення держави та суспільства до своїх захисників.Тож на тлі нашого принизливого переведення в цю нікому непотрібну /недо/частину особливих сподівань на це не було:за великим рахунком в цей час взагалі тільки починали видавати посвідчення про наданий статус. Але нам пощастило в цьому плані:справа в тому,що цим процессом займалася на "рідна" частина,а не ця срана сорокоградусна бригада і беспосередньо,на рівні дивізіону,майор Осипенко який був ще тим буквоїдом,тож з усіма необхідними данними та довідками в нього було все нормально.Тож і почав особовий склад отримувати посвідчення та потихеньку користуватися пільгами. Що ж стосується пільг,то ними можна було скористатися ще по отим довідкам які нам давали у відпустці.Пам'ятаю як десь так наприкінці зими,початку весни ,повернувшись з відпустки Сашко Дяченко розповідав,що вже звернувся в відповідні інстанції що до отримання земельних ділянок та штурмував місцевий горводоканал і не тільки аби підключити пільги на комунальні послуги.Звичайно,ці срані клерки,що роками сидять в цих конторах не надто палали бажанням щось робити,але коли Сашко йшов напряму до керівників то процесс дивним чином пришвидчувався.Щож стосується пільг на проїзд,то я вже оповідав,що вперше скористався цим приємним бонусом напередодні Великодня хоч за великим рахунком можна було ще перед Новим роком ідти до касси та по тій своїй довідці брати пільговий квиток.Нам ніхто нічого особливо не пояснював тож ми тривалий час і не знали про свої права. МЕДИЧНА ПРАКТИКА У ВЕСНЯНО-ЛІТНІЙ ПЕРІОД Що стосується моєї посадової діяльності в теплий період то вона мала кілька особливостей : перше,це з початку травня особовий склад почали активно кусати кліщі при чому ці тварі полюбляли присмоктатися в в найделікатніших місцях вишукуючи найніжніши та найтонши ділянки шкіри; друге,це те що з настанням спеки у декого з бійців почали з'являтися а т е р о м и переважно на голові та обличчі.Тож тепер я частіше клав хлопців у щелепно-лицьове відділення ніж в інфекційне; третє,це те,що з'явились випадки аллергічних реакцій на вкуси комах-ос,джмелів то що.Саме цікаве,так це те,що найнебезпечніши випадки сталися у мою відсутність в таборі.Про це розповім згодом. Частіше доводилось ніж в холодний час їздити по місту в пошуках чергових лічниць в яких буди вузькі спеціалісти:окрім першої лічниці біля комбіната Ілліча та тієї на Лівому березі мені довелось побувати і в другій ,що в центрі міста фактично і в лічниці водників.Іноді за компанію з нами,як я вже оповідав,їздив майор Нагірний. Зуби лікували активно хлопці переважно з 7ї батареї і десь всередині літа поїздки в поліклініку не були такими активними. Також доводилось покалувати хлопців цефтріаксоном з загостренням хронічних гайморитів,бронхитів то що.Наприклад Козака Швидкохода,Вову Кашолота. Також варто пригадати кумедний випадок із Сашком Горським. ЛЮДИНА З ХРОНІЧНИМ ПЕРЕЛАМОМ РЕБЕР Вже точно і не пригадаю коли ця епопея почалася:чи ще в кінці травня,чи вже пізніше.Одже приїхали наші відпускники з відпустки і привезди по усталеній традиції "свіжого повітря"як казав командир.Тож і Сашко Горський привіз і добряче так н а д и х а в с я цим п о в і т р я м.Ухлопців емересників в наметі навколо буржуйки в наметі був встановлений маленький парканчик ,аби вберегти необережних подорожніх від контакту з розігрітим чавуном.Ну,грубку вже ніхто не палив в цей час,тож надихавшись свіжим повітрям Сашко Горський примудрився впасти і якось боком(!)застрягти в цьому паркані!Так би і лежав там до ранку,бо не в змозі був самостійно вирватись з тенет якби Андрюха Медвідь не піднявся та не визволив товариша з біди! Трохи протряхнувши,десь через день(це традиція вже така була протряхати добу після приїзду з відпустки!) звернувся до мене зі скаргами на біль у грудній клітині.Я їхав в ЛШМД і взяв його з собов на огляд та знімок.Тамошні ескулапи недовго думаючи поставили йому попередній діагноз "пневмонія"та усадили в бус,що збирався відчалювати в бік 61 ВМГ.Поїхав.А наступного дня повернувся:вже в госпіталі більш докладно розібрались і виявили,що й нашого товариша була не пневмонія ,а таки перелом ребра стався!Тож його віжправили назад порекомендувавши проколоти антибіотики та диклофенак.Чим я доблесно і займався десь із два тижні:спочатку колов і цефтріаксон і протизапальне,потім тільки друге,а ще за деякий час ми відправились у відпустку. Пам'ятаю,я садився в теперішньому Більмаку в наш димлячий від перегару автобус.Наші ж барбоси,скориставшись зупинкою в центрі населеного пункту кинулись табуном штурмувати крамницю та вибігти на вулицю поцмулити цигарки.Тож одним з цих 'штурмовиків' був Сашко Горський,який мене повідомив одразу: -Олесь,доведеться тобі знов мене поколоти,бо я знов ребро паламав! Тож я знов його поколов деякий час,а потім перевів на таблетовані протизапальні.Дупа в нього була синя від ін'єкцій! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 14.07.2015 І не маєшь гадки як далі діяти-ввечері заходив на ВУД:хлопці хочуть влаштувати невеличкий "бронєносець Потьомкін" з приводу ДМБ.Що тут казати?-особисто я розумію стурбованість хлопців тим,що вони можуть лишитись без робочого місця і засобів існування на майбутнє;розумію,що ті іродові дущі,що при владі спєцом розкладають військо та компроментують добровольчі загони та намагаються чинити репресії проти добровольців АЛЕ!-я також розумію.що не можна самовільно лишати місця дислокації,тим більш бойові позиції,бо це створює чудові умови для вторгнення рашистської орди на наші території!Погано,що ніхто цього не розуміє.вкотре розумієшь,що трохи не в тому підрозділі служишь і замислюєшься над тим,що тре ідти служити пліч о пліч з людьми близькими по духу.Ця наша стара мавпа взагалі-таке пиз@анув,що в совєцькі часи за такі слова до стінки б поставили. МРІЇ ПРО ДЄМБЄЛЬ З плином часу,особовий склад все більше цікавило одне важливе питання:коли демобілізація?Вже минув червень,липень був в розпалі,а наказ про звільнення нашої хвилі Верховний Головнокомандувач ще не поспішав підписувати.У деяких наших товаришів були побоювання,що внаслідок невчасного звільнення з армії можуть втратити робоче місце,а ніхто толком не розповідав як все буде відбуватись,бо ніхто з наших командувачів у такій ситуації ніколи не був. Я і сам на початку літа мав сподівання ,що встигну до кінця літа звільнитись та з'їздити в Карпати,але з часом мені ставало все більш очевиднішим,що цим планам не дано було втілитись цим літом. Тож якось ввечері зайшовши на ВУД,я потрапив на "засідання " частини особового складу.Хлопці запросили мене послухати.Головував на тій нараді Антоха Городенко-теж іще один своєрідний персонаж!Всіх непокоіла перспектива затриматись в армії іще на невідомий час і Антоха пропонував якщо до якогось числа нас не звільнять,то зібрати речі,сісти в вантажівки та рушити в бік незрозуміло чого-ППД ж тепер у нас було на Побужжі,а не в нашому обласному центрі за 200 кілометрів! Я оце так послухав-послухав,але нічого конкретно не відповівши чи підтримую ,чи не підтримую цю акцію пішов до себе.І як він собі це уявляє?Зрозуміло,що багатьох служба вже задовбала,але те що він пропонує це чистої води дезертирство і зрада!Не всі наші товариши і тоді відрізнялось світлим розумом та адакватністю! Тут треба трохи детальніше росповісти про "головного доповідача" на цій нараді-Антоху Городенка. АНТОХА ГОРОДЕНКО Ще в перший місяць служби,під час перебування на Близнюках я зауважив в лавах взводу управління(а наші намети знаходились поруч)двох персонажів:один невисокий рудий,а другий нормального зросту чорнявий.Першого звали Сашко,а другого Антоха-вони були земляками.Вони кидались в очі тим,що постійно гигикали з власних туповатих жартів.Також Сашко запам'ятався тим,що усім розповідав про свою дружину яка мала народити і взагалі:у нього спина хвора,а його в армію призвали!Антоха був більш відчайдушним:він був у числі тих добровольців,що зголосились разом з 6ю батареєю заходити під Дебальцеве,а вже пізніше,в середині осені,повернувся до нас. Також чим Антоха запам'ятався так це тим,що один час він дуже дружив з начальником штабу-вони ледь в дьосна не цілувались!Часто можна було побачити коли командир з замполітом кудись виїздили ближче до берлог,то брали Антоху в якості супроводу і той споряджався як той Рембо:балаклава,м у х а,к а л а ш наперевіс стволом до низу!Треба зазначити,що хоч Город і був доволі відчайдушним персонажем,але паралельно з цим мав трохи завищену самооцінку.Поки він терся біля командирів то встиг отримати звання молодшого сержанта та періодично виконував обов'язки 'центрального'по табору. Але до того часу він встиг погиркатись з Осипенком і тепер намагався підбурювати особовий склад до непокори.За великим рахункам :пукав в повітря! Щож стосується мого звання на той час,то здається до цього часу я вже бук старшим солдатом-не звання,а якась під'йо@ка!Щоб ви розуміли,за совєцьких часів випускникам медичних училищ видавали воєнні квитки ,у яких було в графі "звання"зазначено:молодший сержант.Ну,ті часи вже давно минули і цю традицію з видачею воєнних квитків з присвоєним званням благополучно похєряли.Строкову службу я не проходив-не те щоб я аж так затято ухилявся від неї,але в мої життєві плани вона точно не вписувалась.Потім було 'навчання'на стаціонарі в тому /недо/виші,а після того як мене за г а р н у поведінку відрахували з цієї богодєльні мені вже було двадцять три роки і витрачати свій час на незрозуміло що я намірів не мав.Тож більшу частину того року я так і проходив солдатом,це при тому,що посада санітарного інструктора взагалі то сержантська,але якісь розумники вирішили-на х@я мобілізованим звання?Справді ж-мобілізовані не люди!Тож зрізали цю посаду до звання старшого солдата!Взагалі то,в совєцькій армії було звання 'єфрейтор"( у москалів так і лишилось!) і мабуть всі знають приказку:краще донька-повія ніж син єфрейтор!Ну,я був старшим солдатом-хоч щось розумне свого часу наші ряджені генерали зробили змінивши єфрейтора на старшого солдата! ТРОХИ ПРО КОСАРІВ Тож на тлі зацікавлення особовим складом дати свого звільнення з цієї нікому не потрібної /недо/бригади у деяких персонажів почалось загострення хронічного ш л а н г і та! Про Гєну Єврея я вже оповідав як він восени хутко зник в госпіталь і зробивши турне лікувальними закладами Міністерства Оборони повернувся першого січня.Йому в Одеському госпіталі діагностували гіпертонічну хворобу 2го ступеню і ,з його слів,якби він прибув на два тижні раніше його б зписали з армії за станом здоров'я.Підозрюю,що цей хитродупий персонаж мав бажання зписатися з війська заробивши собі такі невеличкі бонуси як посвідчення інваліда армії.Втім,як показала історія нічого в нього не вийшло.Повернувся до нас і перебував переважно у лісі.Підвищений тиск у нього,звичайно був,але це було знаєте,як ото козир в рукаві у шулера.Пам'ятаю,по весні я його возив до наших лікарів на терапевтичний огляд.Оглядав його місцевий керманич воєнних медиків Сергій Олександрович(той самий який потім констатуватиме смерть Морпіха)та дізнавшись анамнез Єврея та оглянувши мовев:"Так вас мали коміссувати з таким діагнозом!"Можливо в мирний час і мали,але в незрозумілий період військово-лікарські коміссії почали користуватися таким формулюванням:непридатний у мирний час,обмежено придатний у воєнний!А от який "час" наразі був ніхто сказати не міг! Тож Гєна продовжував і далі шаройо@итись по табору,особливо не залучений до якихось важливих міссій та паралельно випивши у мене увесь корвалол!Була у нього така звичка -на ходу перехилити отриманий фанфурик і видудлити ледь не половину одним махом! Також варто згадати і доброго приятеля та побратима,а паралельно і провідника усієї їхньої Самооборони Міста Енергетиків Євгена Бабанівського.Як я вже мабуть розповідав,з Нового року,Євген більше часу проводив у лісі ніж на берлозі конкуруючи з Михаличем за лідерство. Тож якось синхронно ці два товариши почали жалітися на здоров'я.Треба зауважити(чи можливо нагадати),що до цього часу в тій їхній Самообороні справи протікали не надто добре для її очільників:фактично,Євген з Гєною лишились вдвох,а їхні товариші перебували до них в оппозиції на чоліі з Козаком Швидкоходом. Перед ним я мав ще клопіт з Серьогою Білоконем який,як на мене,почав затято шлангувати.Взагалі то він був доволі незлобний непоганий чоловік,але знаєте,є такі люди які всі ці побутові складнощі та обов'язкову свою участь в цих не надто приємних клопотах по підтриманню життєдіяльності сприймають ну дуже хворобливо!Розумієте,деякі чоловіки доживши до сорока,а то і до п'ятидесяти років(як ,наприклад,старшина дивізіону Миколаїч)так і не навчились самі за собов слідкувати:прати свої шкарпетоси та инші речі,готувати їсти,прибирати сміття то що.Так от,як я зрозумів,до числа таких хлопців відносився і Серьога:батарейних хлопців з яким він жив в лісі,почало по троху напружувати його небажання приймати активну участь в заходах по підтриманню порядку в їхньому курені і внаслідок цього вони почали трохи його прессувати.Сергій же,сприйняв це близько до серця і замість того щоб виправитись почав активно косити.Принаймі в мене склалось таке враження. Тож якось зібрав я тих трьох х в о р и х:Серьогу Білоконя,Гєну Єврея та Женю Бабанівського та повіз їх в ЛШМД на огляд.Зустрів наших барбосів той самий Сергій Олександрович.Він оглєнув Серьогу який затято запевняв,що у нього болить всередині голови-до цього я возив його до ЛОРа ,який промивав йому вушний канал і після цього він наполягав,що в нього ТАМ тепер болить.Женя Бабанівський жалівся на порушення пам'яті, розсіяність то що.(Треба зауважити,що Євген прийнявши 'серцевих крапель' ставав не надто керованим і доброзичливим-я чув,що невдовзі до цього нашого виїзду він з сокирою за кимось ганявся!)Ну двоє бійців були оглянуті і вже чекали в коридорі вердикту.Дійшла черга до Гєни! Здається,Гєну як і того попереднього разу спочатку відправили на ЕКГ,потім поміряли тиск,послухали серце.Приводів для госпіталізації не було!Гєна ж почав затято доводити та непогоджуватись з висновком лікара. -Так медикаменти регулярно приймайте.-зауважив Сергій Олександрович. -Що він там вже розповідає?!-з легкою посмішкою реагував на поведінку кумпля Бабанівський сидячі зі мнов в коридорчику та спостерігаючи цю виставу. Гєна продовжував переконувати,що він найхворобливіша людина не тільки в нашому дивізіоні,але і взагалі -в усьому секторі М.Сергій же Олександрович ,ясне діло,не учора на світ народився і думаю на подібних лимарів встиг вдосталь надивитися,тож стояв на своєму.Але тут наш товариш зрозумівши,що пора діставати козир з рукава заявив: - А у мєня єщьо і гємаррой!-це вже була инша справа :його почали вже оглядати с приводу цього неприємного захворювання і постановили на завтра госпіталізацію.Для усіх трьох. По закінченні справ в лічниці,я заїхав до Артема-здається це було напередодні їхнього від'їзду на Землю Обетованну.Тож під'їхали,хлопці тусовались біля машини,а я забіг хвилин на 15 в квартиру трохи попиз@іти на останок.Артем з Катрею та малим вийшли мене провести на вулицю.Ми ще на вулиці постояли поговорили поки хлопці збирались,докурювали. Я стою розмовляю зі своїми майбутніми ізраілетянами,а тут підходить Гєна до Артема: -Правільно дєлаєтє,што уєзжаєтє-там я думаю будєт получше чем здєсь! Одна цікава деталь:Гєна носив срібну зірку Давида на ланцюжку і в залежності від ситуації носив її,або зовні-на футболці,або ховав її!Тоді вона в нього була схована під футболку. На це його схвалення від'їзду моїх друзів до иншої країни,Артем зауважив: -Цікаво так слушать:єслі по-твоєму "там лучче чем здєсь",то зачем тогда пошол служить,ваівать за ету страну? Наступного ранку я відвіз зранку тих трьох барбосів до ЛШМД де їх пересадили в бусик та відправили "по етапу"в 61 ВМГ.Женя пробув на лікарняному кілька тижнів,Гєна повернувся за кілька днів:"там всє равно нє лєчат",а Сергій наскільки я пам'ятаю до табору вже не повертався. Наскільки я зрозумів,бажання здиміти раніше на дємбєль тих двох товаришів було зумовлене бажанням взяти участь в місцевих виборах ,що мали відбуватися тієї осені. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 16.07.2015 Збулась мрія ідіота-Михалича відвезли на губу.Догралась стара мавпа!Уся 7ка запіз@ована і проситься знов на губу.Зранку відвезли тих трьох лимарів(Гєну,Женю та Серьогу) по швидкому,а по обіді довелося того старого лимаря відвозить.Якось так-цілий рік його тягнули,а він сам собі проблеми робив.Хай тепер роз'йо@ується раз в макитрі порожньо.Таке то. ПОДОРОЖ ЗАМПОЛІТА 7Ї БАТАРЕЇ МИХАЛИЧА НА "ГУБУ" Того ранку ми відвезли хлопців на евакуацію і повернувшись я вже сподівався мати спокій до кінця дня,але не так сталося як бажалося!На обідньому шикуванні не було 7ї батареї-мабуть святкували від'їзд Бабанівського з Євреєм.7ка з'явилась пізніше:принаймі їхній підбуханий замполіт Михалич прийшов і по звичці почав бузить та клацать затвором на автоматі.Це не сподобалось майорові Осипенку,який і без того довго та багато чого вибачав старому барбосі: -А!Заї@ав-везіть його на "губу"!-а цю почесну міссію доручив нам з сержантом Лавриненком.В підсилення лишивши нам Антоху Городенка та ще когось з молодих хлопців,а сам відбув по нагальних справах. Я цю міссію сприйняв вороже:ледь на х@й не послав Осипенка.Як я вже оповідав,Олесь Будяк трохи дуркуватий та часом занадто запальний,тож не стримався і дозволив собі зайвого. -Не могли ,Михалич,затихаритись!-кинув я винуватцю "свята".Мені було западло возити хлопців на подібні заходи. Але їхати довелось.Тож поїхали.Приїхали на штаб.Нам кажуть:потрібно звозити в наркологію на "задувку",а їхати кудись,аж на Лівий берег!Ми ж не знаєм куди їхати.Тут мені телефонує Сашко Аксентьєв!Я йому: -Ти мабуть так і думав,що я зари вашого Михалича на "губу" привіз!-і розповів про сьогодняшню пригоду. Окрім нас в наркологію мали їхати хлопці з бригади ППО,які везли двох своїх аватарів,тож ми за ними слідували.Приїхали.Спочатку ці пепеошники повели по черзі своїх барбосів.Поки один дихав,другий щось затято намагався доказувати своїм вихователям,і як це зазвичай роблять подібні "борці за правду"починав перестрибувати з пиз@и на лижу:щось там за політику,якусь маячню про хлопців з "Правого сектору"начебто це має якийсь стосунок до того,що він надудлився чи якось виправдовує.Його ж "вихователі"нам розповіли,що вони увесь строк так "служать" і ,що саме цікаве,вони зовсім не соромились привозити своїх алкоголиків на освідоцтво та позбавляти грошей за ці "злочини".Наші командири в цьому питанні були більш демократичні:могли тихенько відпиз@ити на батареї,посадити в яму,не пустити у відпустку,але до останнього намагались не наказувати грошима.Отож стояло це аватарище,виступало,а навколо двоповерхівки,старий район,люди все це спостерігають-знають же,що за установа тут знаходиться.Дивляться на таких "захисничків",а потім і з'являються ці чутки і байки про наше військо серед цих не надто прихильних до нас та України ватномізких мешканців цього просмерділого викидами жлобуватого міста! Дійшла наша черга.Ми завели Михалича,записали данні ,він дунув.По ходу справи цей старий мухомор намагався ще чергову наркологиню звабити,але невдало!Відвезли та залишили на "губі". Повертаючись до нашого "рідного"лісу у нас закінчилось пальне-це те про що я завжди казав водіям:не сподіватись на "авось",а тримати автівку завжди заправленою,але до мене не надто дослухались.Ми подзвонили в табір і Серьога Отщєпєнцев на "елфмобілі"привіз нам каністру пального. Михалич провів на гауптвахті днів чотири-п'ять:зазвичай наших барбосів забирали за добу.Заїхавши за кілька днів до начмеда сектора ми мали можливість спостерігати як замполіт 7ї батареї марширував по п л а ц у в компанії инших вихованців.Він також нас бачив і дивився з прихованою надією,але ми в цій ситуації допомогти йому не могли-не було ж наказу його забирати! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 18.07.2015 Ох і заї@ав цей Ваня!Довго жили у злагоді !Бігає шукає приводів для сварки з Іваничем та щей Віталіка примішують.Того старого довбограя мені не дуже шкода,а от сержант Лавриненко і без цього останнім часом попадає.Прапор ще іде принижується ,виправдовується перед ним,ідіот!Сьогодні теж довелось їхати в лічницю відвозити Приймаченка з 7ки.Мабуть поїду у відпустку на наступному тижні.Раз відпускають треба їхати бо можна йо@у тронуться з цими барбосами.Тре' ще УБД отримати та піти пільги налаштувати бо цей ідіотизм ще надовго.Новий виконуючий обов'язки командира бригади учора приїздив.Сказав,що міняти нас будуть на місці але невідомо коли.Такі от справи.Липень все ближче до завершення. 20.07.2015 Нарешті є трошки часу,що ніхто не заважає.Хотіли нам тілько що виїзд нав'язать,але Слава Богу начеб то без нашої участі зможуть цього хитровиї@аного гебрея Гєну забрать.Баба з возу-кобилі легше!Це вже за кілько годин сержант Лавриненко з Сугудаєм приїде.Вже мова сьогодні була про списки відпускників тож можливо навіть післязавтра рушу на десять днів додому.Головне,що сьогодні Рома забрав мою трудову з копальні-без особих проблем,тож лишилось йому надіслати її поштою моїм старим і все в цьому напрямку буде добре.Отже сьогодні скінчилась моя кар'єра шахтаря-не дуже то і жалкую чесно кажучи!Що не коїться то все з волі Божої.Може ще і доведеться пошахтарювати на своєму віці,от тілько не можу знати чи це у колишній шахтарській столиці відбудеться чи де інде.Сьогодні сестра нагадала мені ,що в нашому місті Прикордонна служба існує.Теж варіант-можна піти і там якийсь час пересидіти.Такі от справи. З'ясував у Роми про казус який трапився під час мого "звільнення" -виявляється,що я до сьогоднішнього дня працював на копальні "Нікомунах@йнепотрібної Народної Республіки" хоча звільнився згідно законодавства України ,а на штампі виявився надпис цієї х@йні.Та біс із ним із їхнім штампом -головне ,що трудова не пропаде.Надав НШ "список"відпускників в якому тілько я і значився-одже поїду до дому на деякий час.Добре якщо і справді через місто в якому народився поїдемо,щоб прям біля батьківської багатоповерхівки зійти.Це і рано відбудеться.Тре буде встигнути отримати УБД,налаштувати пільги на газ,воду,з'їздити на Косу. Сьогодні все ж таки трохи грошей перевели-платню за липень,До 26-го обіцяли заборгованість усю погасити.Перший пункт своїх обіцянок комбриг виконав-тепер подивимось як інші пункти реалізуються.Іноді замислюююсь за своє життя-яе воно буде далі?Дуже не переймаюсь,бо у мене таке враження,що у мене в цей складний час якраз таки більше вибору аніж два роки назад і наврядше я лишусь без засобів існування.Можна і в прикордонники спробувати піти,і в добровольчий батальон,і в нашу "рідну"частину поїхати контракт на час бойових дій підписати,можна спробувати також і за кордон поїхати попрацювати світ побачити,грошей заробить.Подивлюсь.Головне не панікувати та покластися на Господа.Якось так. ДЗВІНКИ З ТОГО СВІТУ Десь ще в першій половині травня,коли Медвідь вперше заміняв на санітарці,їдучи по Приморському Місту Металургів я отримав дзвінок: -Алло!Добрий дєнь,ето вам с шахти звонят :тут рабочім дєнігі виділілі так шо прідітє палучітє ілі попросітє кого то чтоб прішол за вас палучіл только тогда сообщітє фамілію чєлавєка. Отак розгорнув "соболь"і поїхав в Доник за тими грошами!Я,звичайно,трохи ох@їв від несподіванки.Їхати звичайно я і думки такої не припускав і одразу сказав,що попередньо попрошу нашого бригадира,Толяна Рябцева,піти отримати,але ще передзвоню. Приїхавши в табір я згадав про Рому,вірніше про його дружину,Лєну,яка сиділа постійно в місті боючись кинути роботу на тому занюханому заводику по виробництву саморятівників.Тож подзвонивши йому я виявив,що і він сам знаходиться в місті і завтра збирається їхати в своє село де доглядав хвору матір.Село,щоб ви розуміли ,знаходилось на неокупованій території біля забутого Богом і людьми містечка Сіверськ.Тож я йому і сказав,щоб зайшов в контору копальні яку перенесли в будівлю Палаца спорту "Дружба"(як я зрозумів,кілька кабинетів виділили)та отримав ті гроші і лишив собі.Але попередив:щоб був уважний і якщо запідозрить пастку одразу руки в ноги робив!Рома проживав на Автомагазині тож це було в його районі.Я зателефонував тій жіночці,що мені дзвонила і повідомивши прізвище Романа ,запитав:а в разі потреби він зможе за мене написати заяву та отримати мою трудову книжку?Відповідь була ствердною. Рома наступного дня знайшов цю контору,отримав ті гроші,лишив собі.Тепер він знав де знаходиться та контора.Жодних пасток там не виявилось,все пройшло нормально. І тут сталося цікаве явище впродовж травня-червня:почали надходити гроші на мою заробітню картку з копальні!Невеличкими сумами:двісті-триста гривнів;раз,здається,сімсот і так неодноразово.Усього надійшло за той час в межах двох з невеличким тисяч.Я і досі не знаю хто це гроші мені перераховував-чи наш департамент вугільної промисловості при Міненерго ,чи вже "міністерство" віртуальної республіки? Потім,вирішивши що потрібно забирати трудову книжку,я домовився з Романом аби наступного разу як їхатиме до жінки в місто він зайшов і забрав трудову.Тож в липні він це і зробив,а виїхавши за межі ЛуганДону відправив Новою поштою моїм батькам. Одним головним болем стало менше. ПОВЕРНЕННЯ МИХАЛИЧА На передодні мого відбуття у відпустку,ввечері,вже мабуть після вечірнього шикування до нас заявився Михалич.Ми ж всім колективом взялись його розпитувати про його життя-буття на "губі".Він розповів,що в принципі нормально:всіх молодих відправили рити шанці під Широкино,а його як старого діда лишили на місці.Також там зібралася компанія офіцерів-зальотників:він,якийсь майор,якийсь підполковник.І взагалі-важай він там в авторитеті був! -А завтра повезеш мене з геморроєм в госпіталь!-нарешті видав для чого прийшов "авторитет"! ОСТАННЯ ВІДПУСТКА Іванич також їхав у відпустку.На цей раз я був вже підготовлений минулим досвідом і одразу вирішив штурмувати на автостанції в теперішньому Більмаку автобуси в бік свого міста.Ми з Іваничем десантували на автостанції і одразу ж побігли до платформ. Прийшли.Тут опа!-Сашко Приймаченко якого я відвозив кілька днів тому в ЛШМД і якого вже перевели беспосередньо в госпіталь.Дев'ята ранку,він вже в цивільному одязі ,під шафе з якимсь чоловіком вже шукає пригод! -О!Док!-розцвів він побачивши мене.Ми стали ,розмовляємо.Іванич зі словами:"Олесь,глянь за сумкою -піду пятьдесят грам возьму!"лишив мене на поталу. Я поцікавився як його здоров'я,як проходить лікування-робив усе,щоб виглядати як справжній доктор одним словом!Сашко відповів і знаходячись в філософському настрої мабуть вирішив згвалтувати мої вуха!Та справа в тому,що Олесь Будяк не любить коли намагаються згвалтувати його вуха і послухавши кілька хвилин каже: -Так,дорогенький!Збирався би ти та піз@ував у госпіталь та хутчіш-поки ВСП не причепилося! Тут з'являється приголомшений Іванич:"Нє прадалі.." -А в формі вже не наливають!-повідомив прапору чоловік з яким Приймаченко шукав пригод,-Ну нічого!Ходім з нами -наллєм!-і повели разом з Сашком спраглого Сугудая. Ми взяли з Іваничем штурмом ту маршрутку,що прямувала з Махнограду до мого міста через усі ті напівзабуті села і витерпівши усі ті муки,що обов'язково переслідують пасажирів подібних маршрутів я приблизно годині об одинадцятій був в місті.Коли я прямував з будівлі вокзалу до стоянки таксі до мене причепились вееспешники:"Прєд'явітє ваши документи!" -Представтесь та покажіть ваші посвідчення!-не довго думаючи запропонував я у відповідь. Старший патрульний виструнчився і приклавши руку до кашкета відрекомендувався і після цього простягнув мені документ,що підтверджував особу.Я неквапом дістав свої окуляри,вдягнув,глянув на докумени і зміряв поглядом власника,а після цього тільки дістав довідку про беспосередню участь та відпускну.Веспешники прочитавши повернули папери і віддавши честь рушили пш маршруту. Я ж винайнявши таксі рушив в бік своєї багатоповерхівки. Та моя відпустка проходила активно:першим ділом я відправився в Січеслав до Льохи Завальнюка по дорозі заїхавши в штаб вже "нерідної"частини де отримав своє посвідчення учасника бойових дій та квитки для бескоштовного проїзду.В переході біля Анголенко придбав обложку і зайшовши в "Пузату хату"перетравлював цю подію.Навіть пост в фб написав:"Півгодини тому отримав убд-якось дивно." Потім дістався Січеслава:незвично було на початку користуватись бескоштовним проїздом,але згодом звик.Уявляю яких моральних мук отримали жлобуваті водії маршруток,але пішли вони на х@й:можна подумати вони б не користувались належними по закону пільгами?! Кілька днів погостював у Льохі:він залишився на господарстві сам з малим ,а його дружина,Свєта,відправилась провідати старшого сина...в Крим!Взагалі там була доволі довга і складна історія. Погостювавши пару днів у Завальнюка я сів в автобус і рушив в обратний шлях:заїхавши в наш обласний центр я зійшов на Каховський і рушив в бік Преображенського моста згадуючи як у юності якийсь нетривалий час жив на Правому березі і ходив цими маршрутами.Йдучи через міст я зауважив,що на ньому обітають поціновувачі джампинга-стрибків з висоти зі страховкою.Вони облаштувались посередині мосту і серед них було більше усього дівчат-якраз одна з них збиралась стрибнути!Я вирішив постояти подивитись,а заодно зняти на смартфон.Дівчина стрибнула,а її вереск чутно було на Правий берег. -От,бл@дь,мазгов ні х@я нема!-прокоментував якийсь дід,що проходив в цей час мостом,-Єй рожать ,а она стрибаєт! В той день в заповіднику Хортиця,на території Січі,відбувалась фотовиставка робіт однієї фотографині-моделі позували на фото в одностроях українських вояків різних епох:князівських дружинників,козаків доби Хмельниччині,в одностроях УГА,Січових стрільців,армії УНР,УПА то що.Також я помітив нещодавно відкриту "Артиллерійську кімнату".Також спустився трохи нижче і подивився виставу Кінного театру.Вояків на виставу пропускали бескоштовно-музеєм гуляв гурт чоловіків в піксельних одностроях,але я якось соромився при кожній оказії козиряти своїм посвідченням(до тогож непокоїло відчуття,що наче отримав його на шару)тож спокійнісенько заплатив необхідну суму і сів собі збоку та спостерігав за виставою.Поруч з Січчю росташован беспосередньо музей,але тоді він перебував на реконструкції тож потрапити в середину мені не пощастило. Я дістався автовокзалу,а потім проїхав двісті кілометрів на Південь до свого міста.Квиток,звичайнож ,купляв пільговий. А В ЦЕЙ ЧАС У ЛІСІ... Виїзжаючи з Січеслава я розмовляв по телефону з Ігорем Івановичем по мобілці-не пригадую:чи я йому,чи він мені зателефонував.З розмови я ніц толком не зрозумів,але зрозумілим було одне-ПІЗ@ЕЦЬ! Вже потім ,в більш спокійних умовах ніж в автобусі я довідався,що ледь не віддав Богові душу,життя Україні,а честь для себе не лишив Козак Швидкооход,якого вжалила чи то оса,чи то джмель./Ще десь на початку теплої погоди до мене звернулись Швидкоход з Михаличем та попросили одноразові перчатки-вони були в достатній кількості тож я дав!На питання "для чого?"-Швидкохід хитро посміхнувся!А потрібні були для виготовлення бражки-згодом до цього руху і я долучився та навіть набув невеличкої майстерності в цій справі!/Мабуть смачно пахло від Славка тож комаха не втрималася.А в Швидкохода почався набряк Квінке!Уявляю увесь той кіпіш:Ігор Іванович разом з Василем Петровичем понеслись в табір 7ї батареї спасати потерпілого і схопивши відвезли в лічницю,але наскільки знаю не в Марік,а в місцеву ЦРЛ.Відкачали. Друга надзвичайна подія сталася знову ж таки на 7й батареї-на цей раз з Вадіком Парасюком.Той по усталеній на їхній батареї традиції добряче надудлився і став втрачати свідомість:знов Ігор Іванович вже не пам'ятаю з ким-чи з Медвідьом,чи з Василем Петровичем поспішав на допомогу!Знов нашого бійця спасали цивільні медики з ЦРЛ,а відкачавши цього барбоса відправили в ЛШМД до наших медиків.Звичайно,так цікаво як про цей випадок мені оповідав Ігор Іванович я вам не розповім,але наскільки мені відомо ,Вадіку кололи кордіамин-тож тиск був занизький і існувала реальна перспектива поганих наслідків. І наостанок:той таки Козак Швидкохід примудрився після того як ледь не гигнув від аллергічної реакції ще травмувати ногу і ще до мого повернення попрямував на милицях додому . ...................... ......................... ........................... ............................ Окрім усіх цих подій на медичному фронті,не все добре було і з дисципліною особового складу. Знов попереду всіх була сьома батарея,у якій служив мій землячок Сашко Тимошенко.А справа була так! В росташування 7ки завітали на гостину місцеві хльорки з Малинівки.Погостювавши,чи що вони там робили,ці місцеві представниці протилежної статі отримавши,що хотіли відправились додому в Малинівку.Проводжати їх узявся той таки Сашко Тимошенко.Дійшовши до блокпосту він став напрощання з дівчатами поговорити,покурити.Як я вже оповідав,з травня в Малинівці перебували миколаївські десантники які і сиділи на блокпостах при виїзді з села.Тож сидять ці десантники на блок-посту і бачать як поруч з ним стоїть якесь х@йло в трусах,ластах і з автоматом і як нівчому не було розмовляє з місцевими бл@дями!Ну тож вони недовго думаючи і взяли його в полон! Иншим винуватцем надзвичайної ситуації став вже раніше згадуваний Денис Сказочніков!Після повернення з лікарняного ближче до кінця червня,цей нехороший громадянин був зайнятий тим,що міняв кабіну на тому "камазі"який стояв на тій заасфальтованій ділянці біля складу БК.Він придбав цілу камазівську кабіну (вже,як виявилось,другу на його рахунку)за чотири тисячи гривнів.Тож якийсь час це нещастя вело себе тихо та було зайняте.Один раз знов напросився до мене на виїзд ,аби вигратииту свою лавочницю.Тоді ще і Серьога Козак з нами напросився,але тому менше поталанило-у колишньої дружини теперішній чоловік виявився вдома.Тож вхолосту з'їздив.Пам'ятаю ,це було ще до того як Артем полетів за кордон і я його підвозив до місця збору майбутніх емігрантів,а перед цим збирав по місту усіх своїх барбосів.Пам'ятаю його ох@ївший вираз обличчя коли зрозумів,що у мене половина автівки виїхала не стільки зуби лікувати як на ш п і л і-в і л і! Так от ,цей несвідомий елемент,разом з Козаком сидів в гостях у "фітільків"-на господарстві були Торчин з Женькою Кулішовим і бухали!Він нюхам чуяв де в таборі розливається пивко чи горілочка і вже за кілька хвилин був тут як тут!Одже сиділи вони бухали з "фітілями",а ж тут приходить час Вовану та Євгену ідти на пост.Тож вони виходять з землянки,зачиняють двері в бункер.Тут Вован помічає:щось Сказочніков з Козаком не поспішають уходити з їхньої "заправки": -А ну давай подивимось,чого вони не уходять!-каже Торчин Кулішову.Стежка до складу БК проходила через лісову гущавину, з якої можна було спостерігати за бензовазами.Дивляться,а ці двоє барбосів беруть п'ятилітрові баклажки і ідуть до безовозів зливати пальне! -Ти що робишь?!-вискочили з засідки обурені таким нахабством"фітільки". -А-а!-почав було Сказачніков,- Та ви,фітіля,ах@єлі-самі сліваєті і здайотє,так і мнє нада!Ні абєднєєтє,так що пашлі на х@й!-огризався нахаба. ЦЕй ІДІОТ ЩОЙНО СИДІВ БУХАВ ЗА ЇХНІЙ РАХУНОК ,А ТІЛЬКИ ХЛОПЦІ ВІДІЙШЛИ ВІН ПОЧАВ ЗЛИВАТИ ПАЛЬНЕ З ЇХНІХ БЕНЗОВОЗІВ! Хлопці наврядше б самотужки справились з цими обормотами-шо фізічно наврядше,що морально були зламані.Тож старшина Торчин звернувся по допомогу до Андрюхи Медведя.Той одразу пішов до місця злочину,де Сказочніков продовжував зухвало зливати пальне.Він почав щось там пирхати перед Андрієм ,але той недовго думаючи йо@нув супостата,що той відлетів на кілька метрів! Очевидці розповідали,що коли командир 9ї батареї приїхав за халамидником,то запотиличниками заганяв того в автівку:"Сідай,ї@анько!" УРИВОК З ЩОДЕННИКА 30.07.2015 Учора прийняв дзвінок із Лугандона-телефонував Дімон з Інтера,навіть більше його дружина розмовляла,Лєна.На запитання чи не забирають тебе до війська? я відповів,що ще рік назад забрали-а чого мені ховатися?Лєна розповідала як їх обстрілювали(начеб то наші),як ховалися по льохах.Таке то-не казали ніяких образ з приводу того,що я пішов "воювать" за свою країну,але приємного від цих розмов небагато.Вони нещасні люди,бо мали прикрість народитись в цьому занедбаному регіоні і жити в цей час.Все єдно я вважаю,що правильно рік назад зробив і зари роблю.Учора оббігав усі інстанціі-здавав документи на пільги.Ці остатні кілька днів можу дихнути вільно-сьогодні на Косу збираюсь.55-ку почнуть з вересня звільняти -Аксентьєв телефонував казав,що його 1-го вересня повинні відпустити.До Олексія їздив-якраз Свєта поїхала старшого сина провідать,а він з малим удвох сидів.Були на Дніпрі.У суботу,по дорозі назад,я зійшов на Правому березі і попрямував на Хортицю-побродив трохи,подивився фотовиставку,виступ козаків.Їздив на шару по УБД-якісь копійки доплачував,а як їхав з Січеслава то до нашого обласного центру взагалі бескоштовно.В міському транспорті теж бескоштовно,хоч я спочатку степенявся,але якого біса якщо я маю право?!Якось так.Заходив до Вітька-подивився на малого,а потім до БТ.Щось остатнім часом мене верне від БТ-і не в тім справа,що вона стара і постійно скаржиться,а в тому справа,що останніми роками вона дуже чітко показує,що вона є за людина насправді.Якось так. З токмацькими родичами не спілкуюсь взагалі-а про що з ними розмовляти,з ватніками?З Сергієм теж немаю бажання спілкування.Розійшлися наші шляхи і не я в тому винен і шукати спільну мову з цими людьми немаю бажання.Минули ті часи коли я за всіма бігав та усіма цікавився-зари не буду витрачати час на тих людей яким я байдужий.З атовськими вийшов кідняк-намагався додзвонитись бухгалтерці і марно.Очікував,що отримаю десь тисяч п'ять,а отримав 1400 і піз@ець!І як вірити після цього командуванню-зарплатню нам виплатили як обіцяли,а от забаргованість куди там-грошей повні кишені!З Сашком Буселом розмовляв-вже і із серцем негаразд!Так от війна взнаки дається!Ще знайдуться дебіли які нашим пільгам заздримутуть!Якось так,що не надто весело в нашій країні останнім часом і мені не весело,бо з одного боку вже набридло це військо,а з іншого прийдеш і тут нікому не потрібен!Подивлюсь як воно що.Доречі!-придбав я таки той капелюх який хотів давно придбать. ДЗВІНКИ ІЗ МИНУЛОГО Під час тієї відпустки стався один доволі цікавий епізод.Сидів я вдома і чую,що хтось мені телефонує.Дивлюсь:незнайомий номер.Підіймаю: -Прівєт,Олесь! -Здоров. -Узнал? -Ні!-відповідаю. -Дімон с "Інтертехніки"!-відповів голос. -О!-дзвінок був з тепер окупованої території,-Не впізнав,Дімон,багатим будєшь!Как там поживаєшь?-намагався підтримувати розмову. -Та как ви стріляєте!-без задньої думки вирішив під'ї@нути мене співрозмовник,-Тібя хоть в армію ні забралі? -Та пачєму "забралі"сразу?-і не думав ухилятися від відповіді,-Сам пошел! Здається я крізь дисплей свого мобільного бачив ох@ївший вираз обличчя співрозмовника.Він на якусь мить втратив дар мови,але я його не збирався щадити. -Слишишь!Ми же вродє друзья-я шо то не пойму?!-почав незрозуміло,що нести Дімон,-Ти хоть ні в тяжолой артілєрії служишь? -Нєт.-сказав йому правду. -А кєм?-намагався виудити інформацію. -Сан/інструктором. -О!-почулося на иншому кінці дроту,-Навєрноє зарплату ах@єнную палучаєшь?!-в голосі чулися нотки образи. -Та як і всі!-беспристрасно відповідав. Побалакали якийсь час і припинили.За кілька годин,ближче до вечора коли я йшов в гості до свого кумпля Сашка,він знов зателефонував-тепер разом зі своєю дружиною,Лєною.Вона почала мені оповідати про ті жахіття війни які коять з їхнім містом "укропи-диверсанти"і намагалась вивідати в яких військах я служу і на якому напрямку.Я стійко витримав провокацію і завершив розмову.Наскільки я розумію,Дімон розповівши жінці про несподівану новину вирішив вивідати інформацію ,аби передати знайомим "емгебістам",чи хто там в х@я у них,а досьє на мене вивісити на сайті Каратілі.ru.Але х@й їм! Щоб ви розуміли,в одному з попередніх життів ,Олесь Будяк був беспосередньо причетний до поліграфії і і працював кілька років в друкарні на рольовій машині німецького виробництва.Потім була економічна криза яка внесла деякі корективи в життя і увесь економічний зиск перебувати в колишній шахтарській столиці і працювати в тій типографії вивітрився і він опинився в своєму рідному тупиковому південному містечку де перебував на обліку в центрі зайнятості(власне як і зараз).Через рік він знов опинився в тому великому місті де влаштувався за порадою свого друга Павла в поліграфічний цех заводу холодильників.Цей завод знаходився на занюханому циганському селищі неподалік воєнного училища та ліцею і спеціалізувався на виробництві вітражних холодильників,які ви можете бачити в крамницях та супермаркетах.В тому цеху друкували трафаретним способом наклейки які ви могли бачити на стінках холодильників:Чернігівське,Балтика 7,Біола то що.Так от ,Дімон там не один рік працював друкарем.Він був сам родом десь з під Амвросіївки-з села на кордоні,де встиг колись послужити прикордонником.Потім його доля як тільки не складалася поки випадково(за компанію) не опинився в поліграфічній бурсі,що росташована в Ленінському районі колишньої шахтарської столиці,а після цього-в поліграфічному цеху вишчезгаданого підприємства.Він оселився с хлопцями на квартирі неподалік заводу де і познайомився з майбутньою супругою,яка приходилась хозяйці племінницею.Там він і осів,одружився-окрім хлопчика,що йшов в комплекті з дружиною у них була ще і донька,а до того часу наче і ще одна дитина. Дімон був типовим представником мешканців цього занедбаного химерного регіону:на виборах голосував за Ялинковича та його зграю,звинувачуючи в усіх смертних гріхах попереднього Президента-бджоляра та дотримувався цілком такої малоросійського холуйського світогляду як і тисячи подібних персонажів.Свого часу мав міцні проблеми зі зловживанням міцних напоїв-коли я працював з ними він був рік як закодований.Час від часу (десь раз на рік)мав рецедиви і потім знов кодувався.Довго я з ними не проробив:під кінець літа завод за браком замовлень зупинявся і всім тимчасовим робітникам(як я)махали ручкою.Треба дати належно-Дімон зателефонувавши (під бухом)намагався допомогти знайти мені роботу і пропонував піти на "Норд" робити.Я розглянув цю пропозицію і навіть вже йшов влаштовуватись,але зваживши усі 'за' і 'проти' вирішив не гарячкувати та влаштувався на копальню.Потім якось перетинався з Дімоном та його супругою Лєною влітку під час відпустки в своєму рідному місті де вони полюбляли відпочивати. Для чого я так детально описую цього товариша?-А для того щоб зобразити вам портрет типового ватніка:не те щоб він був такий на 100% поганий персонаж в житті-я б казав:пересічний мешканець нашої постсовдепівської колишньої соціалістичної республіки.Такі люди однаково можуть бути аба патріотично налаштовані,або антиукраїнські,але загальний портрет дуже схожий:інтелект не вишче середнього,зі своїми згубними звичками та політичними уподобаннями та кризою ідентичності.В Дімона ,доречі,бабця опинилася на цих теренах внаслідок операції "Вісла"як і багато инших мешканців сільськогосподарських районів цього химерного краю і це зовсім не завадило,щоб їхні діти та онуки були типовими представниками сімейства homo soveticus з відповідним світоглядом та переконаннями. Також під час цієї останньої під час мобілізації відпустки я пішов став на облік в собезі та пройшовся по комунальних підприємствах оформив пільги.Спочатку потрібно було прорватись в цей довбаний собез.Я прийшов і вперший раз штурмом дістався тієї співробітниці яка займалася нашими пільгами.Вона вказала які довідки та копії мені потрібно було принести і акцентувала увагу щоб наступного разу брав талончик і заходив в зазначений час.Я зайшов в залишки від нашого ЖЕКу де потрібно було узяти довідку про склад родини.Ця контора знаходилась в будівлі того гуртожитку де малим проживав Аксентьєв.Зайшовши тудой я дізнався,що паспортистка буде тільки в четверг,але ця працівниця все ж таки зійшла до того,що виписала мені потрібну довідку і коли вже виписала-з'ясувалось,що і тут мені потрібно лишити копії потрібних паперів.Добре,що в мене була купа ксерокопій потрібних довідок.Зробивши потрібні довідки я пішов знов штурмувати цей собез сраний:прийшовши зранку я зміг отримати талончик аж на середину дня.Прийшов віддав копії.Все. Ця курва ані слова не сказала не пояснила,що далі робити аби оформити пільги!Тільки взяла копії і ані слову більше. Я плюнув та пішов в бік нашого міськгазу.В той час там творилась мерва і кожен день була черга з самого ранку,бо проходила кампанія по заміні цих книжочок для оплати за газ.Час був вже далеко по обіді і я не бачив сенсу лізти сьогодні,бо можливо потрібні були ще якісь документи та копії.Я зайшов,подивився на стендах перелік необхідних документів і незнайшовши потрібної інформації уявив себе Сашком Дяченком та зателефонувавши на гарячу лінію облгазу пояснив їм ,що мушу оформити пільги та поцікавився які документи мені потрібні для цього.Вони мені як наговорили купу усього-ледь не технічний паспорт на котел!Я все це зібрав і наступного ранку поїхав штурмувати цю богодєльню. Коли я зранку,далеко до восьмої, приїхав то під цією богодєльнею вже стояда черга совкових бабусь-комуністок яким завжди все всюди було потрібним.О восьмій годині двері контори відчинялися і працівниця починала роздавати талончики на хрін знає які числа:мені вручила,здається,на шосте серпня!Будь які спроби достучатись до них та пояснити,що якби мені не потрібна ця книжечка,а потрібно оформити пільги були марними:"Приходьте по талончику!" "Та в піз@у!"вирішив я.Я знов уявив як би на моєму місці поступив би Сашко Дяченко і дочекавшись коли вся ця зграя скажених пенсіонерок розсмокчеться і зайшовши в контору знайшов номер директора нашого міськгазу.Вийшовши на вулицю я набрав вказаний номер і напряму звернувшись до керівника цієї богодєльні пояснив ситуацію: -Доброго дня!Я якби отримав пільги як учасник бойових дій і мені потрібно їх оформити,а ваші працівниці дали мені талончик на Бог зна' коли ! Вислухавши мене ,керівник міськгазу назвав мені прізвище працівниці до якої мені потрібно звернутись і сказати,що це він мене скерував: -Якщо не вірить-хай мене набере! Тож я підійшов,зазирнув у вказаний кабінет та спитав жінку з тим прізвищем.Вона попросила мене зачекати хвилин п'ятнадцять поки весь цей бедлам трохи росповзеться,а потім вийшовши більш детально вислухала мене і завела в кабінет до дівчини яка взяла в мене необхідний пакет документів і повідомила ,що кількість пільгових кубів буде дорівнювати приблизно 240 бо мої пільги розповсюджуються на батьків пенсіонерів.Ця розмова зайняла не більше десяти хвилин.Близько дев'ятої години ранку я вирішив питання з газом Я рушив далі.Наступним пунктом призначення був міськводоканал.В ньому я взагалі,не більше двадцяти хвилин провів:я почекав доки обслужать одного чоловіка переді мною і здавши аналогічний пакет документів пішов далі.Наступним і останнім пунктом призначення був міськенерго.Тут трохи довелось постояти в черзі,але здавши такий самий пакет документів я звільнився не пізніше ніж пів на одинадцята ранку. Тож відпустка минула плідно. ПОВЕРНЕННЯ З ОСТАННЬОЇ ВІДПУСТКИ На цей раз я їхав до Більмака один.Зійшовши на автостанції я знов зайшов до Богдана в госпіталь і провів там якийсь час.61 ВМГ ,доречі,збирався переїздити і перїздити не куди-небудь ,а в теперішнє Нікольське і Малинівку!На території ЦРЛ облаштовували операційну,хірургічні палати для військовослужбовців,а в Малинівці на території непрацюючого дитячого садочку облаштували госпітальне відділення та складські приміщення.Також приміщення для особового складу.Тож в цей час ті хто ще не переїхав готувалися до переїзду.Тож я довго не відволікав Богдана від зборів. Я потихеньку пішов до автостанції повз яку мав проїзжати наш цирк шапіто. Тут я зустрів Ваню-молодого хлопця з 9ї батареї,який також повертався з відпустки. КУ-У-УПИ БА-АТЬКУ ВОДИ!!!НУ КУПИ! Ваня мешкав чи десь на околиці цього містечка,чи в селі поруч.Пам'ятаю,що восени забираючи його з госпіталя,він у мене відпросився на пару годин з батьком і дядьком і ми чекали його на цьому ж місці.Він трохи запізнювався і я вже думав чи не є ятаким самим мудаком як Олександр Віталійович який відпустив Філіна.Але все нормально:Ваню трохи подбуханого привезли в оговорене місце і ми рушили в район зосередження.Тоді то він мені і видав:"Ви не ображайтесь-але цей ваш доктор той іще ує@ан!Наш комбат казав,що сам його йо@не при першій нагоді!"Я не ображався. Тепер Ваня стояв біля того "москвича"на чкому минулої осені його забирали і привозили.Він стояв поруч з автівкою разом з чоловіком років сорока-чи сусіл,чи можливо родич,а батько запиз@ований пускав бульби у автівці. -Ти дивись,-каже він тому старшомі чоловіку,-батько щас на рогах може одуплитись і на пєдалі ,по газам та й чкурнути. Стоїм далі в очікуванні автобусу.Хлопці балакають про своє.Запиз@оване тіло в салоні автівки починає подавати ознаки життя та лізти на волю.Ваня недовго думаючи заламує та трамбує батечка назад.Але любов до свободи не дозволяє старому барбосу сидіти в неволі і він знов виривається на волю та починає дойо@увати свого сина.Ваня не дуже підбирає слова та починає сперечатися з батьком: -Я тебе що просив вчора-сьогодні?Як людину просив:не баняч!А ти що зробив?! Старий обіпершись на машину,бо мабуть закони земного тяжіння на нього зари не діяли, сперечаючись зі своїм нащадком ревів на увесь центр як п'яний бугай.Ваня ж продовжував дорікати батькові: -Я тебе просив:а ти що зробив?!Ото залізь в машину і не вилазь! Старенький батько був незгідним з таким станом речей і залазити в салон не хотів,бо було спекотно. -Ой пити хочу!Піди купи води! -Не куплю!- відповідав розлючений Іван. -Купи-и!Ну ку-упи батьку води!Ну ку-упи!-наполягав старий,але Іван був невблаганний. Хвилин п'ять продовжувалось це дійство коли старий поціновувач Бахуса благав не дати вмерти йому від спраги ,але його син мав залізну волю і не дозволяв собі піддаватися на провокації.Потім приїхав автобус і сівши в нього ми відправились в наш чарівний Аватарський ліс. Мало того,що це була як раз річниця моєї служби-2 серпня,це ще був і день десантника.Коли я призвався рік до того,то я взагалі пропустив цей факт повз своєї уваги-ніколи особливо(тим більше раніше)такі свята не відслідковував,а в той рік я був зайнятий зовсім иншими справами.З нашого автобусу і без дня десантника дим ішов.Їхали з відпустки також і наші д е с а н т н и к и з 8ї батареї-Жека та Андрюха.Підпивши,вони заявляли: -Не дай Боже по дорозі яких клоунів в тельніках побачим-заї@ашим на місці! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 06.08.2015 Не подобається мені цей шухер,що піднявся зза цих пропавших автоматів на 7-ці.Це позбігаються шакали різні-ВСП,особісти і т.п. елементи.Хоч би самому не попасти по своїй справі бо ще почнуть носа пхати кудой краще не лізти.Такі справи. Повернувшись з відпустки я дізнався про всі ті події,що відбувались під час моєї відпустки більш детально.Також дізнався і про те,що на тій же таки 7й батареї зникли два автомата!(Як я згодом дізнався-і в цій справі не обійшлось без Сказочнікова!)Тепер пів батареї знаходилось в лісі роблячи вигляд,що шукають зниклу зброю.Приїхавши з відпустки я не побачив майора Нагірного:він поїхав у належну йому відпустку.Як він потім розповідав,це командування частини порекомендувало Петриненку відправити його з очей подалі після тих подій спричинених його бурхливою діяльністю. Також з'явився в дивізіоні новий зампотех.Його звали також Олег Володимирович як і начальника штабу,але він вже був мобілізованим пенсіонером.Тож можна було побачити як він заходився наводити лад на складі БК. ПРИГОДИ САШКА ПРИЙМАЧЕНКА Також по приїзді я почув ще одну легенду пов'язану з нашими барбосами:ніби хтось з наших перебуваючи на лікуванні в 61 ВМГ потрапив на ВСП-ті його зачинили в камері,а він узяв та й вирвав(!)грати та здимів.Ці ж мудаки помітили втечу тільки зранку!Мене дуже зацікавила ця історія і я вияснив ,що то таки був наш Сашко Приймаченко! Пам'ятаєте як я його зустрів у нинішньому Більмаку коли їхав у відпустку?Так от,він тоді таки знайшов пригод на свою голову! -І що ?-запитав я у нього при зувтрічі,-Ти сам видер ті грати? -Та конєшно нєт!-відповів він мені,-Разом зі своїм товаришем.Закрили нас там на ніч,а тут іще напарник срати захотів і вже збирався нахезати тупо в закуточку,от я і думаю:на х@й такоє надо!Ото і видерли ті грати і вилізли,а ті пі@араси тільки зранку помітили,що нас нема! Отакі богатирі служили в 7й батареї! Звільнившись з полону він мав їхати в наш гарнізонний госпіталь для подальшого лікування.Ті пі@арасики з ВСП прибігли коли хворих вже збирались в автобус садити і хотіли ледь не заломати та відпиз@ити Сашка!Відбив Михалич який також вже перебував у госпіталі і також мав їхати далі./Я вже мабуть казав:яким би замполіт 7ї батареї не був ц і к а в и м він таки піклувався про своїх барбосів!/ Доречі про Михалича:тоді коли я їхав у відпустку,його поклали у госпіталь і прооперували з приводу того дуже неприємного,але дуже розповсюдженого захворювання.Щоб ви розуміли,після оперативних втручань надається лікарняна відпустка зазвичай на 30 діб.Після виписки зі стаціонару людина отримує довідку ВЛК та їде до своїх командирів,діловодів.Зазвичай якісь більш-менш сер'йозні операції робились в Днпровському госпіталі,чи переводились з 61го в наш гарнізонний.Тож якщо людині була належна реабілітація то він виходив з госпіталю,садився на трамвайчик та їхав на ППД частини де знаходиться медпункт частини,купа клерків і людина віддавши довідку спокійно собі йшла чи їхала додому поправляти здоров'я.Так було до 21го квітня.Тепер же ми стали "нерідними"в тій частини.Тепер людині потрібно було повертатись в район зосередження та ї@ати мізки аби підписали його рапорт на лікарняну відпустку.Для цього потрібно було аби відповідні папери потрапили на КП(Командний Пункт-О.Б.)нашої новоутвореної /недо/частини.Тут вже починалась мозгойо@ка! Тож і Михаличу довелось ледь не тиждень чекати коли йому нарешті підпишуть рапорт та відпустять нарешті додому пересидіти після операції.Тяганина начебто була пов'язана із тим,що один з тих зниклих автоматів був його.Але:це сталося в той час коли він перебував в госпіталі!Тож я більш схильний важати,що це була невеличка така дріб'язкова помста з боку начальника штабу та командира дивізіону.Чинили по пі@арастическі скажу я вам:якою б людина не була,якщо вона має привід та показання для лікування чи реабілітації ніхто немає права її цього права позбавляти! Також по поверненні з тієї відпустки,двоє барбосів -один з 7ї батареї,инший з 9ї,примудрились собі ноги подамати.Той що з 7ї,Куклачов,був моїм землячком-з якогось села в нашому районі,але я з ним якось і не спілкувався ніколи і ледь в обличчя знав.Коли хлопців,що приїхали з відпустки привезли з лісу до берлоги на "камазі"цей персонаж стрибнув з борта і травмував собі ногу.Тверезий,звісно.Цей випадок якось повз мене пройшов доречі.Мабутььсамостійно відвезли до лічниці. Другий випадок стався з Едіком Маліновським.Він теж звичайно приїхав у святковому настрої,але на відміну від попередника з вантажівки не стрибав:як він пояснив,то якось необережно оступився,а людському тілу багато не треба особливо вже коли і вік немолодий.Тож Едік один день протрях,потім я його відвіз /вже/в ЦРЛ де починав базуватись госпіталь.Спочатку його начебто і не збирались класти,а одразу написати звільнення від службових на 30 діб,але таки на день поклали-мабуть щоб спостерігати трошки і проведення ВЛК.Тож невдовзі я його забрав і з тим висновком ВЛК привіз до командира: -Це ж як треба було напіз@юкатись,щоб ногу паламати?-задав риторичне питання Петриненко.Наступного дня Едік Малиновський спираючись на милиці відправився на законну реабілітацію. Також в перших числах серпня у нас з'явились нові обличчя.Ми з Віталіком в той день були в двох на господарстві:Іванич десь їздив по справах,а Сашко з Ігорем мабуть були у відпустці.Втім точно не скажу.Одже приходить наказ зі штабу прийти на ВУД отримати двох чоловіків та оселити іх в наметі.Не пригадую хто їх пішов забрав-чи я ,чи сержант Лавриненко.Тож стоять перед нами двої хлопців:один трохи більше до двадцяти,а другий ближче до тридцяти.Той що молодше-шостої хвилі,щойно призваний і без усілякої учебки був відправлений до нас;другий -п'ятої хвилі,в війську був вже місяці три і наша частина була в його списку вже не першою!Знаєте,я вже давно для себе постановив,що не варто нову людину зустрічати з роспростертими обіймами-треба дати час щоб вона розкрила своє справжнє обличчя.Також я помітив,що частіше за все перше враження,яким би воне необ'єктивним мало б бути,є найправдивішим.Тож і тоді,глянувши на цих нових персонажів в нашій лісовій казці,в мене не викликало якихось особливих підозр обличчя молодшого,Сашка,а от придивившись до широкого розумного писка старшого,Максима,в мене виникли запитання. ФАСТІВСЬКИЙ ТІТУШКА Під час попереднього знайомства він встиг розповісти,що років п'ять тому встиг відслужити строкову службу в спортроті в якій він навіть ні разу автомат в руках не тримав.Доречі!Першим його запитанням було:а скільки тут платять?Згодом таке питання стане звичним чути від більшості наших наступників. Ви знаєте,Олесь Будяк доволі дріб'язкова людина яка намагається аналізувати маленькі непотрібні на перший погляд дрібниці,бо диявол ховається в тих дрібницях!Тож я зауважив цікаву деталь в оповіді Максима:йому було вже ближче до тридцяти,а з його оповіді виходило,що на строкову службу він пішов доволі пізно-щож його спонукало йти вже дрослим дядьком в армію в той час коли це важалось непотрібним анохронізмом та архаікою? -А лєт тєбє сколько?-питаю. -Двадцать восємь! -А на срочку во скільки пішов?-цікавлюсь далі. -В двадціть три. -На х@я? -Та с п'яну машину угнав і розбив-тому і пішов!-от і розколовся наш новий товариш. Тут стався один цікавий епізод.Не встигли наші нові товариши кинути речі як пролунав вибух!Вибух донісся збоку складу БК де в цей час зондеркоманда товстолобиків наводила лад по завданню нового зампотеха.Серед виконувачів був і той мій язикатий землячок ,що потрапив "в полон"до десантників,Вадік Парасюк який нещодавно ледь не гигнув,а також "новорічний диверсант"-Серьога Дяченко з 9ї батареї!Так от ,хлопцям потрібно було розсортувати та перекласти снаряди.Також там валялись відстріляні латунні гільзи з яких потрібно було вибити та висипати залишки пороху.Тож цю міссію і виконували Сашко з Вадіком.Вибивали вони,висипали-ця робота в них більш-менш виходила,але натрапили на одну гільзу яка не хотіла їм піддаватись як би її не били та не трусили! -А ти випали його на х@й!-ї@анув Серьога Дяченко,мабуть під'йо@уючи.Один ї@анько сказав-инший послухав!Тож ці два барбоса поставили гільзу на асфальті,метрах в десяти від скринь зі снарядами,і кинули запалений сірник:воно і ї@ануло! На посту сидів якраз Андрюха Медведенко:коли його питали по рації ,що трапилось він навіть не знав,що відповісти!Звісно,що на цей вибух збіглись усі командири розбиратись в ситуації,а хвилин за п'ять можна було бачити як Парасюк з Тимошенком вертають з боку склада БК-мабуть прогнали на х@й! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 07.08.2015 Відказників по троху привезли враховуючи Старшину Шустрого Хряка-у протитанкистів лишився,пєтушара!Не схтів до своїх хлопців їхать,бо знає що тут йому вафлі!Приїздив черговий комбриг-колишній керманич 27-ї реактивної бригади.Як і попередник розповідав начеб то правильні речі,але обнадійливо на нас усі ці речі не діють.Мене знов зняли з караулу-баба з возу і кобилі легше дихати!Відвезли старого карася до госпиталю з бронхітом.Відпочиває у Малинівці.7-ку,мабуть половину в ліс пригнали і шукають зниклі автомати ,а Михалича на лікарняний після гємора не відпускають. Ніякого ажіотажу у зв'язку з пошуком АК я не помітив і є сумніви чи справді вони зникли.Новий командир бригади агітував лишатися на контрактну службу,лякаючи водночас,що не вийде служити в тій частині в якій захочеш.Дивно:він казав,що знаходиться "в зоні АТО" з початку березня 14-го року.Якщо із самого початку тієї весни війська було стягнуто на Донбасі(тоді ще навіть терміна такого не було!),чому ж було допущено цей рашистський шабаш в цьому занедбаному краї?Якось так. ПОВЕРНЕННЯ ВІДМОВНИКІВ За кілька днів по появі новеньких у нас з'явились ще і иншого штибу "новенькі"-добре забуті с т а р е н ь к и!Так і знов з'явився в нашому лісі Коля-десантник який ходив з сумним виглядом по табору.Хтось розповідав,що по приїзді в табір йому назустріч вийшов Петриненко свердлячи поглядом:"Шо,прєдатєль?Вєрнулся?!"Також вперше в нашому лісі з'явився отой Сашко-друг і кум Городенка:якщо в тому році у нього була нагально проблема,що жінка мала народжувати за пів року,то тепер він з тією жінкою розлучався! Инших наших відмовників відправили до протитанкістів в Тополине-там було утворено щось на кшталт штрафбату:командування частини вирішило увесь той непотріб,що вештався на ППД зібрати в "зону АТО".Тож туди і поїхали наші відмовники на чолі з Шустрим Хряком-приїхати через рік до свого взводу він не ризикнув!Андрюха Медвідь коли почув,що цей ує@ень приїхав в сектор то почервонів як бик ,а очі налились кров'ю-попади він до нас то найменше,щоб з ним сталося так це б його завафлили всім взводом!Тож ми його у себе не побачили. 10.08.2015 Сьогодні веселий день-мало людей у таборі лишилось,бо на виїзд пішли бойові розрахунки.Ситуація ускладнилась і під Волновахою точились бої і ранених в госпиталь привозили зранку.Ситуація загострилась і по обіді було проведено позачергове шикування на якому було доведено до особового складу нашого дивізіону,що потрібно бути готовим до переїзду в інше місце.Мене втулили на другий пост замість Торчина. БОЙОВА ТРИВОГА Через кілька днів на шикуванні нам було повідомлено,що у зв'язку з непевним становищем на фронті,велика ймовірність,що наш дивізіон можуть перекинути на инший напрямок,тож треба бути готовим до подібного розвитку подій.Також кілька розрахунків було відправлено на підмогу в напрямку Старогнатівки де почалось загострення ,що вилилось в запеклі бої. Було не дуже весело усвідомлювати,що нас незадовго до звільнення можуть зірвати з обжитих місць в невідомому напрямку.Знову ж таки :виникали непотрібні незручності при звільненні. Разом з розрахунками поїхав і Василь Петрович Ельф.По приїзді на місце наші розрахунки зрозуміли,що їм нема куди стати для вогню і ,за великим рахунком,їхні послуги виявились непотрібними.Вони стали на ночівлю і спостерігали як в бік ворогу летіло усе що тільки можна-таку незличенну силу стягло туди командування!Тож в тому бою наші вороги отримали добрих піз@єлей! Як мені оповідали хлопці ,що служили в 4 ГАДн,в той час на їхньому напрямку було зосереджене велике угруповання ворожих військ. Щоб ви розуміли,тієї весни серед нас також ходили апокаліптичні чутки,що нас зрадили,що буде ворожий наступ внаслідок чого нас відріжуть від шляхів відступу.Все це було і тоді,але ,Слава Богу,нічого з того не здійснилось.Також ми були деморалізовані тими подіями і тією політичною ситуацією,що розгортались всередині країни.Несолодко було і з економікою в той незатишний 15й рік. Це добре,що тоді швидкісний інтернет не був таким доступним і не так сильно особовий склад задротствував в своїх ґаджетах,бо були більш нагальні проблеми та завдання. Ми тоді більше користувалися планшетами:дивились на них фільми,хтось грав в ігри.Я в ігри не грав,але під час відпустки поповнював свою відеотеку.Після Нового року я придбав колоночку,яку підключав до планшету і ми тепер мали мінікінотеатр.Пам'ятаю,як в теплий час ми по вечорах сідали в тій нашій "альтанці"біля лазні і я вмикав хлопцям фільми.Я аби що не дивився і хлопцям не ставив:обов'язково це були якісь нормальні фільми в гарній якості які я завантажував з сайту hurtom.ua .Я намагався проводити ненав'язливу виховальну роботу з особовим складом-те що мали б робити армійські замполіти,але не поспішали це виконувати. Також в зимовий час я полюбляв вмикати хлопцям авдіоп'єси Леся Подерв'янського:особливо всім подабалась ота п'єса про лікарняну палату з її мешканцями,а Сашку Дяченку подобалась п'єса "Кацапи".Також я мав на смартфоні записи радіопередач Романа Коваля які я перекидав сержантові Лавриненку,а той із задоволенням слухав.Тож намагався робити свій маленький лікбез в цій справі. Що ж стосується замполітів?Ну що сказати,влітку у нас вже був майор Нагірний який ,в припципі,свої функції виконував не будучі автентичним замполітом,але завдяки його діяльності почались хоч і невеличкі,але зрушення з виплатами грошового забезпечення та командування цієї /недо/частини взагалі почали звертати на нас увагу.Та і справа вже йшла до звільнення,щоб якісь ще просвітницьки заходи проводити. Що ж стосується його попередника -Романа "Зеленого змія"Петровича,який ,не дивлячись на вроджену хитродупість,і був непоганим хлопцем,але з ідеологічною роботою в нього було не надто.Справа в тому,що Рома був кадровим воєнним які виховувались та получали профільну освіту в "кращих"совдепівських традиціях!Пам'ятаю,після повернення з тих навчань по тактичній медицині ми знайшли в "соболі"новенький червоно-чорний стяг.Права на нього ніхто не пред'являв,тож він у нас так і прижився,а по весні ми з сержантом Лавриненком почепили його над польовою кухнею.Побачивший це Роман Петрович з легким занепокоєнням питав:"А шо ето ви флаг "Правого сектора" повєсілі?"Тож з роботою на ідеологічному фронті було дуже сумно! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 15.08.2015 Сьогодні 15-те серпня-день народження мого батечка.Хоч би призовний вік не підняли до 65 і не чіпали.Ще не телефонував і не певен,що зателефоную-я якось не парюсь останнім часом через дзвінки рідним.Сьогодні майже останній день,аби написати рапорт і лишитись ще на пів року-я всер'йоз про це розмірковую,але я згадав головне:я не йшов просиджувати гачі і не хочу бути шматком м'яса!а саме в цій якости ми зари тут і знаходимось і насправді це не те за чим я йшов у воєнкомат рік назад.Учора дочитав "Вічника"Дочинця,а сьогодні вже більше сотні сторінок "Anarhi in the UK" Жадана-збірка якихось есеїв,оповідей про мандри і головне:тут мова йде про знайомі мені місця-північний Донбас,згадувався Донецьк з Дмитром Білим ,а останнім пунктом призначення було ГуляйПоле зі всіма своїми анархістами.Якось так.На 17те вже є пальне-отой пузир,що здому привіз і ще кіло сьогодні придбав у "Провіанті".Їздили у госпиталь і бачився з Богданом-тиждень у нього був напружений і веселощі усі ще попереду,бо ще здаватись перед ДМБ.Усі ми в якійсь мірі принижені і я важаю,що держслужбовці нас усих обдурили та принизили-більшість з нас ішла відстоювати права своєї країни від загарбників,а з нас зробили аватарів,денщіків і посміховиська!Не за тим я йшов рік назад.Сьогодні буде свєто-знов усі жовто-блакитні ходитимуть ввечері,а підполковник Петриненко полюватиме на синіх чоловічків.Тепер повен намет людности.І серпень.І спека.І літо майже повністю пройо@ане і мабуть нема за що їхати в Карпати. 15.08.2015(пізніше) Як усе банально і як усе обридло!Рапорт так і не написав і мабуть це правильне рішення.Мене не лякає військова служба,але у мене не лежить душа до цього ідіотизму!У цієї ,бл@дь,віртуальної частини не те що гаубиць чи АК немає-у них навіть джгутів та ІПП немає!І як тут можна нормально служити?!Я все розумію,що і на гражданці немає мені чим займатись,але і лишатись в такому багні теж немаю жадного бажання!Якось так. СЕРПНЕВІ БУДНІ Життя разом зі службою продовжувались.Наші товариші поступово всі з'їхались і тепер в наметі проживала доволі солідна кількість людей.Новеньки адаптувались до нашогу укладу та побуту,а ми до них придивлялись.Що тут сказати?Отой молодий хлопець,Сашко,ніяких особливих питань не викликав,то його товариш Максим ака Фастівський Тітушка поступово проявляв свої правдиві риси характеру,погляди на життя та згубні звички.Ще на початку їхньої появи ми з сержантом Лавриненком вирішили не надто росхалажувати хлопців іттримати трохи в тонусі.Але ж окрім нас були і инші "вихователі",які робили все якраз навпаки.Я притримувався думки,що поки ми тут-нема чого їм розслаблятись і думати,що потрапили в піонерський табір чи базу відпочинку,а от коли ми вже звільнимось ,то хай як хочуть так і служать! Якщо чесно,ми,мобілізовані третьої хвилі,відносились до цьогорічних військовослужбовців трохи підозріло:серед нас було багато чоловіків які якщо і не самостійно звернулись до воєнкоматів,але і наміру ухилятись від служби також не мали,бо мали більш-менш патріотичні погляди та адекватне ставлення до своєї Батьківщини.Серед нашої хвилі були такі військовослужбовці,що не пасли задніх і в мирському житті-як наприклад Володя Морозенко,Толян Борщовик,Вадік-масажист.Щож стосується подальших хвиль то якість людського ресурсу поступово знижувалась-і це було видно неозброєним оком!Вже прокотилася хвиля облав на генделики в моєму приморському місті і хто був не в змозі втікти той був мобілізований до війська.Також до війська зголошувались і такі персонажі яким не було чого робити на "гражданці"-не завжди це означає,що людина і в війську буде як та валіза без ручки,але нажаль частіше це були такі персонажі які не йшли Вітчизну боронити,а такі які хотіли бескоштовно їсти,отримувати грошове забезпечення(для когось і ті п'ять-шість тисяч були ґґроші!)та заодно отримати пільги не надто розуміючи на що вони підписуються.Інфраструктура війська починала потроху налагоджуватись і звичайно,нашим наступникам в багатьох питаннях було все ж таки легше :з'явився принаймі досвід і розуміння як діяти в нестандартних ситуаціях.З иншого ж боку і армійський дебілізм почав впевнено посилюватись починаючи з четвертої хвилі,яку вже загнали в нікому не потрібні "навчальні центри"та почали морально ламати.Як я вже казав,повилазило багато совкових офіцериків-шкідників,які в розпал пекельного 14го року сиділи в льохах та не поспішали приймати участь в обороні країни,а учуявши своїми дупами перспективи отримання пільг,більш-менш адекватного грошового забезпечення та нових звань повиповзали зі схованок і почали свою згубну роботу по внутрішній деморалізації війська.Нажаль,по прошесті цих років можу тільки констатувати,що в своїх діагнозах я не помилився! В серпні я відсвяткував свій день народження.Якось воно також відсвяткувати більш-менш по людські і в цьому році не вийшло.Принаймі не так як хотілося б.Але горілка була,якась закусь також-посиділи ввечері,випили.Зранку мене навіть на шикуванні перед строєм поздоровили-це Ваня Ганущак шепнув майорові Осипенку,що в мене день народження.Начебто і сіли і посиділи,але трохи не так як хотілося б.Ну хоч так! Звісно,що і новеньки з нами сиділи випивали.Якщо Сашко Андрухів і випивав з нами то відчувалось,що він не є заангажованим стосовно цієї звички.По поведінці ж Максима відчувалось що він є великим прихильником та послідовником стародавнього бога Бахуса і те що наша частина є п'ятим місцем служби за кілька місяців зовсім не було випадковістю!В процессі ж спілкування починаєшь приблизно бачити і уявляти,що уявляє життя людиниі що уявляє з себе сама людина.В процессі ж спілкування можна було приблизно бачити,що уявляє світогляд цього персонажу,що і стало причиною охарактеризувати його як ФАСТІВСЬКИЙ ТІТУШКА.От знаєте,начебто в людини і якісь адекватні людські поняття є,от начебто і якусь освіту отримав,і так інтелект наявний як би там не було,Але:якщо людина БИЧАРА,то усі ці позитивні риси зазнають девальвації. Приплюсуйте сюди і алкоголізм.Тож якість людського ресурсу,що мав нас заміняти не викликала у мене особливих іллюзій. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 18.08.2015 Це йо@ане Буратіно приїхало і втулило ,падло, мене на пост.Поки що графік нормальний правда та все єдно мене цей пі@ор дратує!Ось і минув день народження-я тепер на рік старше став і одразу радікуліт дав про себе знати.Не обнадіює той факт і те розуміння,що поступово втрачаєшь фізичну форму,здобуваєшь нові захворювання і втрачаєшь свої кращії літа.Я до цього морально готовий давно,але мене пригноблює те що я не встигаю за плином часу який мене не чекає.Якось так.На шикуванні НШ повідомив,що 30 серпня прибуде контингент який нас усіх замінить.Діло рушиться. МОТОРОШНІ ПОДІЇ РАНКУ 24ГО СЕРПНЯ В той святковий ранок ми мали виїзд в госпіталь-вже не пам'ятаю для чого.Ми виїхали з росташування і перед нами виникла перешкода у вигляді шлагбауму який караульні ні х@я не хотіли відкривати: -Нам дали наказ нікого не випускати! -Хто дав?! -Командир першого дивізіону. -Хто він,в х@я,для нас такий?!-але хлопці з батальону охорони (з'явились вже і такі!)нічого не вирішували тож ми відправились на перший дивізіон розбиратись.Я зайшов в альтанку в якій сидів старший офіцер в росташуванні та їхній медик.Той офіцер якби і сам не в курсі був кого цей наказ стосувався-я якби не сумнівався,що накази командира цього дивізіону мені якби і в х@й не торохтіли!Той хлопець,їхній фельдшер під'їхав з нами до шлагбауму-там все поруч було.Я пішов до старшого з батальону охорони,а той вже набрав того недополковника,який таки підтвердив,що наказ стосується його дивізіону!-Хто б сумнівався,салага йо@аний!Це,доречі,був не єдиний подібний ексцесс:приблизно в цей же період на цьому шлагбаумі не хотіли впускати наших відпускників,що їхали як білі люди на комфортабельному автобусі.Пам'ятаю як відправляли на підмогу "группу захвата"на чолі з Вовою Кашолотом визволяти!Тож присутність цих сусідів дратувала! Поки я розбирався з цими недоохоронцями шлагбауму,то Сашко Дяченко( вже він підміняв Андрюху Медведя який рушив у відпустку)хотів рознести той шлагбаум-до такого ступеня його розлютив цей випадок! Втративши хвилин 15 на цю справу ми таки рушили далі.Ще пересуваючись лісовою дорогою ми зустріли майора Осипенка,що вертався в табір: -Олесь,а що сталось:санітарні автівки сновигають туда-сюда? -Не можу знать. Ми поїхали далі.Щоб ви розуміли,до ЦРЛ по прямій з табору було 6 км,але той заїзд цілий рік було перегороджено і в містечко ми їздили повз Лісне,Серьогіну кафешку та АЗС,а далі в центр-гак солідний виходив!Але в цей час на тому виїзді вже стояли караульні які відкривали проїзд санітарним автівкам-навіть вже паролі не питали.Ми заїхали на територію лічниці-я тепер і сам бачив,що щось відбувається,а підійшовши до СЕВ,що на лавці поруч з наметом сидять якісь цивільні.Зайшовши всередину намету я побачив госпітального хірурга,Єгора,який мав пом'ятий вигляд як на похмілля і жадібно присмоктався до пляшки з мінеральною водою: -Що трапилось? -Плотіну взорвалі-уже пять 200тих! Я вийшов з намету,на питання своїх хлопців відповів,що начебто плотину підірвали.Тут відчув руку на своєму плечі-Єгор: -Потіше!Нє надо тут про ето говоріть-родітєлі потрадавших дєтєй здєсь находятся.-то і були ті цивільні біля СЕВ. Сталося от що :малі діти знайшли боєприпаси:чи то протипіхотні міни,чи гранати -не знаю!Знаю тільки,що двоє(здається)малих загинуло,а ще одному хлопчику відірвало руку і ногу! Такі от невеселі справи. СВЯТКУВАННЯ ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА СИРИЙ ШАШЛИК ВІД МАКСИМА Це був День Незалежності тож не дивлячись на будь що ми таки збирались його відсвяткувати!Максим одразу взяв ініціативу в свої руки оголосивши,що поставить так би мовети "вступітєльну"та зробить шашлик по своєму,ексклюзивному рецепту.Тож під час виїзду закупившись горілкою та м'ясом ми зібрались святкувати.Не скажу ,що Олесь Будяк прям такий шашличник-віртуоз,але дещо про маринування м'яса знає.Принаймі ніхто мене не переконає,що м'ясо яке лежало в морозилці можна промаринувати менше ніж за чотири години.Наш же новий товариш наголошував та переконував,що м'ясо промаринується за годину.Тож порізали та помили м'ясо,кинули в нього трошки цибульки,перцю то що.Макс узяв пляшку мінеральної води і наголошуючи в важливості цього нюансу почав лити воду в середину кастрюлі-саме так:лийте воду на середину маринаду і м'ясо буде готове за годину!Тож постояв маринад якусь годину і Макс почав його смажити на імпровізованому мангалі. Сержант Лавриненко в ті дні був зайнятий ремонтом якоісь вантажівки разом з Серьогою Жанжаком і прибігав до намету набігами,аби перехилити чарку та скуштувати шашлика.Ось партія шашлика була готова:я з'їв один шампур-ви коли-небудь їли сире м'ясо?Я потім десь три кола зробив навколо табору,аби хоч якось протовкнути цей сирий шашлик ,що немов камінь застряг в моєму шлунку! Пів кастрюлі м'яса ще лишилось,бо головний спеціаліст вже наклюкався і лику не в'язав-набув нормального для себе стану! Наступного дня ми досмажили ті півкастрюлі маринаду який постоявши добу добре промаринувався та пішов на ура! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 27.08.2015 Зранку полаявся із Пенсне-вже думав і справді наб'ю фейс і привіт ВСП прощавай моє УБД!але розрулив все по-нормальному і утер носа очкарику.Хотіло мене,падло йо@ане,на снаряди разом із зампотєхом відправити,але хєр йому. Приїхала різна фінансова і кадрова піз@ота зі штабу :вираховують вислугу-два тіпа і три тьолки,враховуючи бухгалтерку яка нам платню нараховує.У НШ разом із якимось х@єм сиділа приваблива кобєта,світленька.Старого карася Миколаїча відвезли сьогодні до лічниці,а Стару Мавпу завтра зранку тре забрать.Сподіваюсь ,що надовго тут не лишиться,а попіз@ує у лікарняну відпустку.Таке то.Купили помідорів,кавунів,перцю солодкого і гіркого.Наїлися оселедців.У відпустку немає ніякого бажання рушати.Відправив матері кусок ,а чотири поклав на депозіт.Трошки лишилося,тож шикувати вже не буду,бо тре буде за щось їхати як звільнять.Такі от справи.З Богом. ПЕНСНЕ Десь так у другій половині серпня я добре так полаявся з командиром взводу управління Валєрой Пенсне.Він вже давно давав приводи для того аби отримати на горіхи.Особливо він полюбляв зайо@увати Іванича.Пам'ятаю,ще якось на весні прапор розлючений прийшов в намет в усю матюкаючи та проклинаючи командира ВУД,який вирішив його подіставати якоюсь паперовою непотрібною х@йнею і чіпляючись до її виконання.Іванич злий був як пес: -Ну Пенсне піз@а!По дємбєлю спаймаю,адєну балаклаву і заставлю сасать,а сам буду снімать на камеру і виложу в інтернет! Я отак і уявив собі це дійство:довгий та худий ,неначе з концтабора, прапор в балаклаві змушує смоктати очкарика і ніхто в цій постаті не впізнає командира взводу забезпечення! Також якось перебуваючи в філософському настрої Іванич на черговий зайо@ збоку Валєри висловив те ,що думає про його персону: -Валєра!Шоб ти знал,тут пол дівізіона не прочь тєбє нос ЄЩЬО удлініть! Не надто панькався з Валєрою і командир дивізіону який з самого початку почав його чмирити за те,що той намагався від початку командирам лизати сраки. Також хлопці-радисти розповідали як Пенсне робив спроби бикувати перед особовим складом:в тій своїй радіорубці накидає на стіл вологих серветок в своїх шмарклях,а потім змушує чергових їх брати руками та викидати.Так при одній такій спробі він був посланий на х@й моїм земляком Льохою Полтавцем,який психанувши вийшов на вулицю де йому зустрівся начальник штабу.Той дізнавшись в чому справа,зайшов в радіорубку і особисто в усіх можливих позах КамаСутри віддрючив командира взводу управління. Тим не менше Валєра за відсутності командирів,залишаючись старшим по табору,намагався видавати себе за бравого воєнного,але нічого нормального з цього не виходило.Знаєте,намагається людина строїти з себе такого мужнього брутального мачо,бойового офіцера,але ...але ні хріна в нього не виходить ,бо в сутністі своїй він ЧМО,а не мачо!Таким був і Пенсне. Тож невеличкі суперечки та конфлікти з ним і раніше у мене виникали-я ж казав,Олесь Будяк трохи психований,тож кілька разів і з начальником штабу і з командиром сварився ,а не те що з якимсь Валєрою.Тим більше,я навмисно не шукав приводів,аби з ним ругатись-ініціатива сварок не від мене сходила. Тож того ранку він чомусь вирішив,що може повправлятись у своїх командирських замашках на єдиному медикові дивізіону відправивши на склад БК,а самому взяти санітарний транспорт та угнати в своїх справах!Такі преценденти,доречі,були,але у мою відсутність!Як би там не було,але я чхати хотів на його спроби керувати і всер'йоз збирався в разі подальшого розвитку цього конфлікту натовкти писок цьому штопаному контрацептиву не зважаючи на можливі наслідки-роздраконив він мене не на жарт,і справа була вже принципу!Але в мене знайшовся привід для виїзду і сівши в автівку ми під'їхали до ВУД де я зробив послугу Пенсне погодившись підвезти:куди ти там хотів їхати?Сідай! Ви б бачили його обісраний,трохи переляканий писок коли зрозумів,що ні х@я в нього не вийде мене побороти!Тож сів тихенько затиснений між мною та водієм(я спеціально його так посадив,щоб з'ї@атися не міг і почував себе в пастці!)та поводився скромно! Десь на пограниччі серпня та вересня з відпустки повернувся майор Нагірний . В цей час на лікування та на реабілітацію вже відбули прапорщик та старшина дивізіону--обидва оперувалися з приводу кил:у Іванича була пахова,а у Миколаїча над пупком.Тож десь ближче до кінця серпня я їх звозив на попередній огляд,а потім безпосередньо на госпіталізацію. Полежавши днів до п'яти ,прапора було виписано і надоно висновок ВЛК про реабілітацію на 30 діб.Іванич також кілька днів прошаройо@ився по табору поки його відпустили.Тут доречі показовий випадок стався:Іваничу довелось ПІШКИ йти з лісу ,бо Петриненко не схотів відвозити до цивілізації та дати наказ щоб хтось инший(та ми хоча б!)підвезли!Тож довелося командиру взводу забезпечення йти до Лісного і просити лісників аби підкинули до блокпосту!Іванич вже давно встиг усім набриднути і підзаї@ати,але командир дивізіону знов поступив як правдивий штопаний контрацептив:що йому з того,що той ліг прооперувався та їде на реабілітацію?Він би все одно не втік нікуди і потім через місяць приїхав і здавав майно не за штатом. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 30.08.2015 Сподіваюсь що сьогодні ця Стара Мавпа нарешті з'ї@еться,бо вчора він бухав і прої@ав ,що йому вже можна було звалювать.Оце добре буде без цього старого піз@абола та щей Адамовича не буде 10 днів,то взагалі краса! Виявляється,що можна прямо звідси переходити на 55-ку:учора наче списки складали і якось це на тіхаря проводилось,ще немає особливого бажання на хвіст падать.Як буде так буде.Похмура погода зранку.Доречі сьогодні День Шахтаря,тож поздоровляю!Нема з чим.Вже мабуть не випаде мені шаройо@иться підземними лабірінтами в цьому житті. Я х@єю з цих нелюдів-Петриненко не схтів відвезти прапора хоча б до Володарського!Як з такими гондонами можна поруч служити?Старий схопив валізу і пішки поковиляв у бік Лісного в надії ,що Наташка його підкине до Мангуша.Хоч прапор довго свій авторитет заслуговував,але цеж ніяк не виправдовує вчинок "камандіра".Якось так. 30.08.2015(вечір) Довбой@ізм міцнішає-наши "керманичи" надумали новачків кормити на польовій кухні-сьогодні Вуйко Михайло(доречі він лишається)розпалював дизельну кухню.Одним словом ПИЗ@ЕЦЬ!Знов ці заї@они з водою,з приготуванням їжі-це ще ,бл@дь, ми наче повинні допомагати кухарям. Сьогодні теж всі з'ї@ались,а нам з Ігорем довелось приймати участь в заходах по прибиранню території.Саня з'ї@ався аж бігом по харчі для поповнення.Все їм по х@ю.Таке то. Тож прапор поїхав на реабілітацію і мав тепер звільнятись не по штату.Не розумію,чого командира дивізіону це так обурило,що той під кінець служби ляг проооперувався та поїхав на реабілітацію-наче він з армії втік і заховався від всієї тієї тягомотини пов'язаною зі здачею майна,яке на ньому висіло?Не сховався від цього нікуди,бо потім все одно приїхав і здавав кілька тижнів,а трохи полагодити здоров'я мав повне право я важаю! В перших числах вересня перша партія звільнених йшла на дембєль,а на зміну їм привозили новеньких.Першим з нашого намету звільнявся Сашко Дяченко-2го вересня.Він навіть хлопцям взяв пляшку горілки і збирався командиру навіть пляшку коньяку презентувати.Пам'ятаю,що я ввечері після третьої чарки зробив вигляд ,що напився і заховався в наметі. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 02.09.2015 Ось і з'явились наші наступники-стройовою лавою під проводом старшини Кашолота вони з'явились біля кухні тримаючи у руках одноразові миски."Дємбєля" в очікуванні виїзду-Саня нарешті збагрив зброю з броніком та шоломом.Михайло кухарює.Саня розстроєний пішов тілько що.Нічого страшного:особисто я сумніваюсь,що буду сильно скучати за цим дурдомом.Спека страшна-воно і добре,що будемо звільнятись не по спеці.Сьогоднішні новобранці -вуйки та сіверяни.Медвідь з Мишком невзлюбили цього нового бармалєя-з одного боку вони хочуть щоб коло Міхи усі кружляли і він тілько керував,а з иншого боку він теж ненадійний товариш і вже показав що він за один.Щось іще цим хлопцям новим расказує-ти десь був?Десь участь приймав,що розповідаєшь?Багато він пиз@ить,що не тре!Тре' скромніше себе поводити!Якось так. В Києві щось незрозуміле відбувається,а я так Андрієві і не телефонував.Не пам'ятаю чи писав,що вже моя трудова давно вже у вдома тож все нормально в цьому напрямку. Наступного ранку,годині може о десятій-одинадцятій,Сашко сумний пішов на штаб де збирали звільняємих.Майно вже все поздавали учора,а людей повезли на КП частини пройти обхідний лист.Всупереч очікуванням звільнялись ми в секторі і без довгих проволочек,але тут також була показова ситуація-ніхто нікого вже не відвозив!Тепер це були проблеми звільняємих:коли ти був потрібен державі як гарматне м'ясо тобі і медогляд необов'язково було проходити,і бус щоб тебе відвезти за двісті кілометрів знаходився,а як твоя міссія скінчилась то тебе викидають як штопаний контрацептив! Хлопців ,наскільки розумію,на тому грьобаному КП тієї /недо/частини достатньо довго протримали (це були перші звільняємі і ніхто не знав,що і як правильно робити в цій ситуації)і виникала проблема як дістатися звідти.В цій ситуації допоміг Валєра Пенсне:він вивіз хлопців ледь не до мого рідного міста-до блок поста на Нововасилівці.Там хлопців підкинули до автовокзалу,але до обласного центру дістатись вже було запізно.Я телефонував Сашку:"Може ти до моїх поїдешь?"-"Та нічого!Ми втрьох-зари підемо на море покупаємось!"Він був з Серьогою Балу та Сашком-радістом.Тож було тепло і хлопці покупавшись прогулялись до ранку-Балу з радістом ,мабуть,випили,а Сашко просто за компанію посидів.Зранку прийшли на автовокзал та відправились додому в обласний центр.Такий собі дембельський аккорд. Але добре,що це було літо,і добре ,що Валєра вивіз хлопців:я навіть йому подякував за це! Там доречі,доволі цікава ситуація була:десь в кінці серпня на наш дивізіон пригнали бусик "фольксваген"-начебто якась протестантська церква зі столиці зробила цей дарунок.На ній почав їздити Пенсне який розраховував на ній і звільнитись!Згодом,він так і зробив та деякий час пересувався на ній:робив час від часу волонтерські виїзди-згодом приїздив і в наш колишній дивізіон.А перед цим спиз@ив автівку в дивізіоні!З иншого ж боку і добре,що її звідти забрав:забігаючи наперед,припускаю що доля бусика була б сумною-уграли би і ніхто його не ремонтував би !З часом цей "фольксваген" опинився в першому дивізіоні нашої "рідної"частини де отримував належний догляд.Тож мушу констатувати:рушимий корисними мотивами Валєра зробив нормальну справу,що не лишив тим варварам,нашим наступникам,автівку і тим самим врятував дарунок волонтерів. НАШІ НАСТУПНИКИ Тож новеньких в нашому таборі тепер було більше.Їхнім протекторатом занявся старшина Вова Кашолот(він ,доречі,залишався в армії і мав обійняти посаду командира взводу забезпечення).Тож новеньких превезли з наметом,дошками і цвяхами:під керівництвом старшини встановлювали намет,збивали собі нари,копали вбиральні,майстрували вмивальниками.З усіх боків нашим наступникам було набагато легше ніж нам рік до цього:як мабуть ви пам'ятаєте,ніяких наметів,ніяких нормальних спальних місць нам ніхто не забезпечував. Ігор Іванович повернувшись з караулу розповідав: -Ото заліз же я на капонір попиз@іти по телефону(на посту зв'язок не надто добрим був),дивлюсь-ходить один з новеньких,пиз@ить по телефону:"Та шо?!В лєс прівізлі-будім в лєсу жить как дібіли!" Це мене добряче вкурвило!Їм одразу надали намети для проживання,надали матеріали для того,щоб поробили собі нормальні спальні місця та санітарні вузли,а вони щей незадоволені!Приходили ,до того ж,в обжитий табір і вся та примітивна інфраструктура збудована нашою хвилею залишались їм готовою до використання-прийшли на все готове і ще й незадоволені!Це ще в нашому дивізіоні новоприбулі самостійно розбивали собі намети ,а в 4 ГАДн взагалі змусили третю хвилю зазделигідь готувати "наступникам"приміщення для проживання! Я дивився як жадібно нове поповнення ковтає армійську їжу і в мене з'являлась підозра,що в мирському житті ці товариші мабуть рідко їли той сир з маслом,бо виїдали все начисто! Також стандартним питанням було "а сколька здєсь платят?"Тож дивлячись на "нове поповнення" в мені зникав усілякий оптимізм стосовно подальшої боєздатності нашого підрозділу і війська взагалі. З появою новеньких в мене побільшало і роботи за фахом.Перша партія до нас приїхали зі Старичів.Більшість новеньких були незвичні до вологого клімату Західного регіону і після життя в домашніх умовах були не акліматизовані до перебування в незвичних для себе польових умовах на тому полігоні .Приплюсуйте сюди хамське ставлення збоку командування та таке саме відношення збоку тамешніх армійських медиків.Ви не очулись.Тож і виходило,що приїхали новобранці до нас вже багато хто простуджені або з загостренням хронічних хвороб.Вони починали мене активно атакувати з самого сніданку.Тож з першої партії в мене намалювалось кілька проблемних пацієнтів. БУВШИЙ ДОБРОВОЛЕЦЬ ВАСИЛЬ В один з таких ранків до мене і звернувся хлопець в горці (замість пікселю)та з кількома причепленими медальками.В нього боліло горло і це було чутно по сівшому голосу.Тож декілька днів він лікувався з приводу бронхіту,а за деякий час Василь(так звали хлопця)прийшов з набряклими ногами!Новобранців вчили на гарматах і навантаження давались взнаки. Пам'ятаю,я відвозив його на госпіталізацію в госпітальне відділення- тепер в Малинівку,де він перебував нетривалий час.У нього ж вимальовувались більш сер'йозні проблеми ніж просто бронхіт.Тож я возив його на КП показував тодішньому ТВО начмеда Сергію та обговорював подальше вирішення питання з цим бійцем. Тепер же до того хто ж був цей Василь.Він був у війську не вперше:з початку тих апокаліптичних подій весною 2014го року він був в лавах того батальйону з неоднозначною репутацією,що діяв на теренах сусідньої неспокійної області.Наскільки я зрозумів,у нього було поранення в ногу ,а потім він звільнився за станом здоров'я. Тут я хочу зауважити одну дивну річ з якою стикнувся під час цієї нашої кампанії.Справа в тому,що спілкуючись з деякими людьми зауважуєшь наскільки щиро вони переймаються становищем в країні,наскільки ненагранно вони випромінюють патріотичні ідеї!Тут варто пригадати для прикладу нашого старшину дивізіону Миколаїча:вже по звільненні я переглядав його інтерв'ю мелітопольським репортерам і ту щирість з якою він казав непатосні,правильні речі важко було підробити!А потім пригадав ті речі які він робив під час служби.Згадаєм також і мого тимчасового начальника Олександра Віталійовича-він же і справді був патріотичноналаштованим і щиро ненавидів совок та не любив московитів!І варто згадати як він відносився до своїх обов'язків та особового складу. Одна справа бути патріотичним персонажем,а инше робити правильні корисні речі під час важких часів,приносити користь та не бути моральним уродом,що каже одне,а робе зовсім инше! Щож стосується цього хлопця,Василя,то я багато з ним розмовляв і бачив,що він як би є ідейним чолвіком і те становище в країні йому не байдуже.Він не надто детально оповідав про свої пригоди в тому батальоні,але вже тоді зауважував: -Олесь!Так люди вже змінились-в тому році усі такі дружні були,а зараз... Підозрюю,що не надто легко було йому адаптуватись до цивільного життя,бо не опинився би знову у військовому однострої та на Сході полишивши вдома вагітну дружину. З иншого ж боку,вже коли ми приїхали вперше на СЕВ до шпиталя він в мене цікавився чи можливо якось перевестися йому в той батальйон охорони при частині,бо він взагалі то кулеметник.Тут ,знаєте,в мене і з'явилась легка підозра в щирості намірів Василя:вже встиг надивитись на цих добровольців,десантників,термінаторів які при якихось складнощах починають шукати шляхи покинути корабель! Щоб ви розуміли ,я тоді також мав кредит довіри до усіх цих доровольчих формувань не дивлячись на недобру славу,що їх також супроводжувала , але розумів,що і люди там почували себе більш вільно ніж в Збройних Силах.От і пов'язував ці Василеві дії з несприйняттям того совкового дебілізму який почали в 15му році активно насаджувати повиповзавші шкідники.От він і почав цікавитись шляхами до відступу,бо стикнувся не з тим,що очікував.Але маленький осад з'явився чомусь. Також приблизно в цей ,чи трохи пізніше, час у мене з'явився ще один головний біль у вигляді молодого хлопця,Віті-йому було трохи більше двадцяти років і ох@єнний тиск!Він ,здається,не одразу в нас і з'явився,бо перебував в лічниці.(Він взагалі:за місяць служби вже два чи три рази встиг полежати в стаціонарі,що вже є приводом для проходження ВЛК.)А коли з'явився,то помірявши тиск я його схопив і повіз в госпіталь на госпіталізацію.На тлі цих проблем з новим поповненням у мене посилилась співпраця з медпунктом частини. МЕДПУНКТ ЧАСТИНИ Як я вже оповідав,спочатку служби перші пів року служби мою співпрацю з медпунктом нашої автентичної частини можна охарактеризувати відсутністю співпраці як такої!Потім ,як я розповідав,все змінилось в кращий бік,а ще потім-нас перевели в иншу частину.Треба віддати належне:Вікторовна перед цим затарила мене ліками які були в наявності.Я очікував,що в новій частині ми будемо і на х@й нікому не потрібні і поки була можливість затарювався ліками у Богдана в 61 ВМГ.Потім у тут можливість зникла:з'явився один такий нехороший громадянин на прізвище Дядюшкін(начмед по лікарських препаратах),який вирішив ускладнити життя і своїм аптекарям і підрозділам,що знаходяться у секторі придумавши якусь доволі дебільну схему по отриманню медикаментів!Якщо раніше я просто міг звернутися до Богдана і він видавши мені необхідне друкував відомость в якій я розписувався,то тепер потрібно було писати заявку (от не згадаю-чи в штабі сектору,чи частини!)і ...чекати коли спеціальна група приїде і не привезе необхідне!Але ніхто не приїздив і не привозив.Як мені чесно признався начальник Богдана,він навмисне саботував цю дебільну ідею,аби Дядюшкін від неї відмовився.Я їхній саботаж,в принципі,розумів,але і я лишався сам на сам зі своїми проблемами-тож користувався тим,що ще залишилось! Що ж стосується медпункту частини,то мабуть ще на початку літа НШ дав мені номер ТВО начмеда на КП-Наташи,якій я і почав передавати відомості про наших хворих.Тож в цьому напрямку було більш цивілізовано ніж було в "рідній" частині,але це була і вся співпраця.Що саме цікаве,так це те,що окрім цього я більше і немав контактів з медпунктом частини до початку осені.На початку ж вересня,незадовго до мого звільнення я почав більш тісно співпрацювати.А поїхав я туди по справі того молодого хлопця з високим тиском"я нарешті тоді побачив вживу ту Наташу і познайомився з тодішнім начмедом на КП,Сергієм.Також отримав ліки.За справою хворого узяв контроль на себе начмед:потрібно було знов класти його в стаціонар,а потім відправляти в гарнізонний госпіталь на коміссію:в цій ситуації це був Одеський.Привозив я потім і Василя- наскільки знаю,їх обох згодом відправляли на ВЛК. УРИВКИ З ЩОДЕННИКА 04.09.2019 Спека стоїть страшенна-навіть вечори душні.Поїхали за новою порцією "маладого папалнєнія".Медвідь з Мишком новачкам -вуйкам розповідали,що тут за життя.Ігор Іванович з Сашком в караулі,а той ледацюга пішов у Малинівку-знов очі заллє та буде спати до кінця дня.Щось важке загуло-мабуть поповнення привезли.Учора на вечірній шикуйці Женька Кулішов в запиз@ованому стані пригод шукав на свою дупу гавкаючи зі строю-добре,що не Петриненко проводив,а Пенсне як завше шмарклі жував перед строєм.Якось так. Ось і черга Ігора Івановича збиратись на дємбєль-в понеділок поїде...Ось сьогодні стало і справді сумно.Ну нічого-до нас теж дійде черга.Сьогодні прибуло ще трошки новобранців і мешкати вони будуть за пагорбом-піхота і зв'язківці.Сьогодні сидів на першому пості з Вовчиками та Ігорем ,а тут новачки з бусолями шаройо@ляться-хтось з наших питає:звідки ви?- "З Донецька"пролунала відповідь.З Сємашко чоловік.Такі от справи. ЄВГЕН АВРАМЕНКО Того чоловіка звали Женя і мав він таке саме прізвище як наш Серьога з 8ї батареї.Вже трохи згодом я мав можливість більш детально поспілкуватись з ним .Євген жив в Кіровському районі того футуристичного химерного міста де минуло десять років мого життя.Так само як і я,він встиг попрацювати в молодості на копальні г р п,але мабуть інтелекту в нього було трохи більше ніж у мене,тож згодом занімався приватним підприємництвом.На цей неспокійний час він вже проживав на Поділлі: казав,що його родині місцева влада надала будинок для проживання і він налагодивши побут родини вирішив долучитися до захисту теріторіальної цілісності своєї країни і тихцем від родини відгукнувся на мобілізацію.Він рідним збрехав,що начебто поїхав на заробітки до Москви.Аналізуючи такі історії розумієшь в якому непростому становищі деякі патріотичноналаштовані представники наразі окупованих територій опинялися і які непрості стосунки панували в родинах:хоч внаслідок агрессії сусідньої /недо/імперії та місцевих песиголовців його родина і опинилась у вигнанні,але намагання батька сімейства долучитися до оборони держави сприймалася в ній несхвально,натомісь поїздка до столиці країни-агрессора в якості гастарбайтера у них когнітивного диссонансу також не викликала!Тож можна тільки уявити наскільки складними стосунки ставали в родинах чоловіків з подібними історіями. Щож стосується цього Жені,то в процессі спілкування в мене склалось враження ,що все це він сприймає сер'йозно та близько до серця.Я міг тільки пошкодувати ,що йому доведеться провести рік своєї служби в тому колективі,що приходив нам на зміну:вже обличчя перших наших наступників не викликали в мене оптимізму і з кожним днем тільки з'являлись докази обґрунтованості моєї недовіри. Що ж стосується Євгена Авраменка,то наскілько мені відомо,в подальшому він гідно відбув термін своєї служби. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 05.09.2019 Річниця тих подій та день народження дивізіону! ....Щось мулька пішла начебто Торчин написав рапорт на продовження строку служби-невідомо чи це правда,бо Медвідь такий що і прикольнуться може.Ігор наче і зобідився на нього,але якого біса? (вечір) В мене вже є наступник виявляється.Сьогодні роздавали медалі на честь 5-го вересня,а після вечірньої шикуйки КД повідомив,що є якийсь х@йло,якийсь начмед;спитав ,чи не хочу я залишитися і чи не горить мені зі звільненням-не хочу;не горить.Якось так. В понеділок наступна партія ДМБ звільняється,а речі здадуть завтра у таборі і вже без зайвого барахла поїдуть на штаб збирати підписи.Якось так.Немає бажання в цьому лісі зимувати з цим дізелем, контингентом , командиром. Ось і старшина Торчин замислився чи не написати рапорт на пів року-звісно,що багато хто замислився і жалкувати будуть багато,бо більшість таких грошей не бачила і вже не побачать,а тут їх більше не бажають бачити.Торчину ,звісно,можна і лишитися -якщо він в курсі усіх цих паливних справ,а вдома і горілочки спокійно не поп'єшь і з грошима напряг-в армії і зарплатня нормальна і їжа на шару і є де клюв змочить. 06.09.2019 Збирались з'їздити в госпиталь,а машина не заводиться-Медвідь поніс акумулятор на зарядку.Ігор Іванович образився,що Андрій сказав ,що це з-за того ,що заряджаємо мобілки ,планшети постійно.Вчора я планшет відносив до радистів заряджатись,а Ігор такою дурнею не любе займатись і в машині заряджає регулярно-за великим рахунком Андрій правий,бо зари і їздимо рідко і километражі не ті,тож і заряджається погано.Ігор Іванович обідився,а чого ображатись якщо так воно і є?Нічого-для нього вже завтра цей цирк скінчиться!Сподіваюсь,що невдовзі і для мене-тим більш,що вже заміна мені є,тож нема чого тут стирчати довший час. Цей новиц бармалєй ні хріна не робить окрім в караул ходить і їсти та спати.Сподіваюсь,що десь за тиждень злиняю звідси.Невідомо як воно далі складеться,але я потребую змін. Дивлюсь на цих хлопців і щось навіть думка пропадає затриматись на пів року....Новий бармалєй бикує по повній-щось намагається із себе поставити,але справи кажуть инше! З'їздили в госпиталь ,нікого не поклали.Дзвонив начмедші: питав про мого наступника-каже є,але якийсь він не такий як тре' і тому він поки що при штабі...Якось так... Вже і старшина Торчин передумав рапорт писать-це ж і справді можуть звільнити аж з цією хвилею мобілізованих!Так що треба чим швидше тим краще линяти звідси! ЗВІЛЬНЕННЯ ІГОРА ІВАНОВИЧА Тож перша партія звільнених відбула і коли настала черга другої то так склалося,що їхати випадало Ігору.Пам'ятаю як тоді мені вперше стало сумно!Сашко Дяченко вже звільнився,сержант Лавриненко поїхав в останню відпустку,а прапор був на лікарняному.Тож в наметі лишались ми вчотирьох-я з Ігорем та Сашко Андрухів з Максимом. Тож по усталеній традиції,Ігор Іванович взяв пляшечку і вже після вечірнього шикуваня,коли вже темніло ми всілися біля намету та розкуркувавши перехилили по чарці,закусили.Приходить Мишко Драгоценний та гукає нас з Ігорем до них на МРСку-тоді,здається,Сашко Лісничий та Андрій Ревякін звільнялись і там також відбувались урочистости за участі усього взводу МТЗ.Зазделигідь ми не домовлялись приєднатися,да і не в курсі були.Не удобно і перед хлопцями якось було,але що ж поробишь: -Ну що,пацани,-звернувся Ігор до молодих,-сидіть тоді випивайте закусюйте,а ми пішли. Тож пішли ми на МРСку де зібралась уся банда МТЗ і залишок вечора вже провели з ними.Ближче до півночі повернулись в намет та вляглись відпочивати. У Ігора ще був "дємбєльський акорд"-зранку в караул на склад БК піти.Він піднявся раненько(мабуть йому було з четвертої години ранку на пост)та разом з Сашком пішов.Я прокинувся трохи згодом і так як вже не спалося теж прийшов до хлопців посидіти. -Ой,Олесь,що тут було!-зустрічає Ігор Іванович. -А що ж було? Виявляється,що учора Фастівський Тітушка дуже хворобливо сприйняв ту ситуацію яка ввечері склалась під час проводів-коли нас неочікувано погукали хлопці приєднатися до колективу з яким рік прослужили,а їх залишили.Він ту лишену півпляшки вогненної рідини сприйняв ледь не як плювок в обличчя,бо якось вона не вписувалась в якісь його п а ц а н я ч і п а н я т і я!Що він хотів не зрозуміло:ми самі були заскочені пропозицією приєднатися до хлопців і відпочатку збирались посидіти з ними,але приєдналися до хлопців з якими як -неяк рік разом пробули!Що йому не сподобалось-те що не погукали з собов в той колектив до якого він стосунку жодного не мав?Хай взагалі б подякував,що хтось йому взагалі поляну виставив з нагоди звільнення з армії!Така беспардонність приголомшувала:воно прийшло на усе готове і ще й починає тут розповідати ,що правильно,а що не правильно!Втім,він тільки підтвердив підозри про свою гнилу бидлячу сутність! Як би там не було,а у Ігора в останній день був зіпсований настрій! Вже мабуть годині о десятій ранку ми з Сашком провели Ігора з речами до 9ї батареї,де звільняємих садили в "камаз".Обняли,потисли руку та сумні пішли до себе. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 07.09.2019 Ось і випровадили Ігора Івановича додому: кілька годин тому посадили на "камаз" 9-ки.Учора проводились заходи з приводу від'їзду наших товарищів,а після стався неприємний інцидент за участи нового бармалєя.Зари немає бажання про це писати,можливо пізніше черкану. Зранку відстояв з 4-х до 6 ранку на другому посту,а от на вечір казав,що і сам відстоє.От зари не знаю ідти чи не ідти-Пенсне злиняв на штаб разом з дємбєлями і ніякого графіку не розробив. Сьогодні вже легше дихати-вдень тілько Ярило розізлився.Пішов на 2й пост. ВЕРЕСНЕВІ БУДНІ Як я казав,з появою новеньких в мене прибавилось роботи і їздити в госпіталь доводилось постійно.Втім і їздити тепер далеко не потрібно було-госпіталь знаходився тепер на території ЦРЛ і їхати було усього 6 км. Пам'ятаєте того хірурга з місцевої лічниці,Олега Миколайовича?Так от,він мабуть надихнувшись близкістю воєнного госпіталя також вирішив піти на службу!Хоч було вже трохи запізно,але його разом з помічницею таки мобілізували провівши по паперах заднім числом.Він відправився працювати в мобільній групі воєнних медиків в 66 ВМГ Західного регіону,а помічниця лишилася на місці-в 61 госпіталі. В лісі з'являлись нові обличчя ,а старі поступово звільнялися.Тоді я почав відчувати сум коли прийшло розуміння того,що так як було вже не буде .Як би там не було,не зважаучи на усі ці постійні невеличкі конфлікти і чвари,з'являлось розуміння,що рік назад у нас насправді склався доволі непоганий колектив з більш-менш адекватних та вмотивованих людей.Люди мають схильність цінувати речі коли їх втрачають і починають порівнювати з тим,що було наразі.Тепер у мене було розуміння,що все почало дуже швидко змінюватись і не в кращий бік.Тому я почав чекати коли звільнюсь нарешті. Тоді коли звільнявся Ігор Іванович я залишився сам,бо сержант Лавриненко скористався нагодою з'їздити у відпустку.Я почав по троху занурюватись у в н у т р і ш н ю е м і г р а ц і ю:розмірковував про своє майбутнє,аналізував своє минуле.Олесь Будяк ,знаєте,такий собі сраний мандруючий філософ який постійно занурений у свій окремий всесвіт,але який добре мімікрує під актуальне оточення та дійсність.В той час я вже почав робити багато записів,нотаток.Знаєте,Олесь Будяк,по самі горіхи вгруз в двадцяте століття і майже через три роки користування планшетами зрозумів,що записи можна робити і в електронному вигляді-тому то в мене майже немає нотаток за осінь,зиму.Роблячи записи старим,дідівським способом,я соромився це робити у когось на очах і намагався це втілювати на самоті щоб ніхто не бачив,а в холодний час це було складно.По весні ж я намагався по троху відновлювати цю традицію,а влітку я збагнув,що можу це робити і в планшеті і в смартфоні!Тоді то я і пригадав про свої літературні спроби і задум тієї книги,що в мене виник кілька років до цього-ще за мирних часів.Мабуть на тлі пригод останнього року і аналізу подій попередніх років,що передували розгортанню бойових дій на теренах Східного краю в моїй голові і з'явилось усвідомлення того,що я хотів там описати.Тож лежачі у вільну хвилину на своїй льожці я починав потроху,потихеньку викарбовувати слова та речення,що тягнули за собов наступні та складались в сюжетну лінію.Я і досі не можу пояснити для чого це роблю і навіщо це потрібно,але тепер знаю точно для чого пишу:БО НЕ МОЖУ НЕ ПИСАТИ! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 08.09.2019 Кажуть Майор Зелений Змій приїхав в гості-мабуть щось хоче прихопити і я підозрюю що! Дзуськи!Андрій теж на нього злий за те,що той гуму спиз@ив.Я йти його шукати не збираюсь аби привітатись.Ходив вночі на другий пост- підмерз під ранок.Вдень спекотно але вечір і ніч вже свіжі.Лишився я сам без Ігора Івановича-ще не телефонував,не питав як він вернувся домів.Сержант Лавриненко хоче на своєму авто приїхати щоб потім по-людські додому дістатись. Бл@дь,сидіть "герой"!-воює він!Спіймав шару-ходити в караули,спати , пити і більше нічого не робити.Ще щось вже розповідає! Позавчора цей бармалєй коники мочив-пересрав Ігору настрій наостанок.Пиз@ить зари по телефону таке,за що можна отримати на горіхи.Ще не був і не знає,що воно таке ,а вже розповідає щось.Тікати тре' з цього Аватарського лісу поки не пізно.Головне щоб мої недостачі не спливли.Хвилин за 20 піду на пост.Такі от справи.Поголився-вирішив і чоло поголити,а не тілько шию. Їздили в шпиталь-возили Анатолія та Колю-десантника.Взяв на базарчику томатів,перцю та баклажанів.Хочу зробить ікру.Спека все єдно вдень.Так хочеться біленьку продавчиню з "Провіанту" нашампурить,що спокійно поссяти не можу!Чимось на Анєчку схожа-і обличчям,і видатними формами.Взагалі я помітив,що у цьому містечку гарні продавчині.Якось так.Намагався з Ш@риком попиз@іти,але не надто виходило-спробуємо завтра зв'язатись. Ну його в дупу цей інтернет -не можу ні на чому зосередитись! (вечір) Зробив рагу з баклажанів,перцю,цибулі та свіжих томатів.Вечірня шикуйка з сьогоднішнього вечора о 19-й годині.Сашко пішов на пост,а те ледащо валяється спить-от і нахер такий "воєнний" потрібен?Швидше б тікати з цього заповідника щоб не бачить ці пики дебільні!Тре' буде після шикування зателефонувати Ігору Івановичу поцікавитись як він доїхав.Такі от справи. 09.09.2015 Ох і день сьогодні був насичений!З самого ранку поїхав на штаб з отим малим вирішувати питання з його списанням:нарешті воочію побачив цю Наташу,дізнався що у нас начмед є і як він виглядає,отримав ліки.Справу того хлопчика взяв на себе начмед,щоб була під контролем. Приїхавши на базу вколов командиру знеболювальне і отримав завдання їхати в Волноваху за новоприбулим бійцем який захворів по дорозі на ангіну і опинився в лічниці.Коли під'їхали до пункту призначення запитав у Василя Петровича(а їхав я з ним),чи можна заскочити до родичів?Відповідь була ствердна.Тож забрали того хлопця і поїхали в Равнопіль-от тут ми і поблукали добряче доки знайшли правильний шлях,але знайшли. Знайшли, зустрілись,т.Люба напоїла нас чаєм,посиділи хвилин двайцять та поїхали до себе.Їхали иншим шляхом ,але вже не блукали.Це добре,що з Василем поїхали.Приїзжаєм в ліс,а тут нове завдання-відвезьи КД у госпиталь,бо його після учорашніх походеньок з Романом Петровичем добряче перекосило. Відвезли. Сьогодні повернулись відпускники.Наступна партія на звільнення начебто у п'ятницю.Я підіймав питання про моє звільнення перед начмедом,а він каже,що сан-інструкторів немає є тільки начмеди.Я кажу,що мені все єдно-давайте лікаря.Не знаю,що вони там думають.Треба теребити НШ,бо так і справді забудуть мене в цьому лісі.Якось так.З Богом. ПОДОРОЖ ДО ВОЛНОВАХИ або ЯК МИ З ВАСИЛЕМ ПЕТРОВИЧЕМ ЛЕДЬ В ЛУГАНДОН НЕ ЗАЇХАЛИ Зранку того дня я мабуть вперше і поїхав і особисто познайомився з нашим начмедом,бо потрібно було вирішувати питання стосовно того молодого хлопця,Віті.Начмед (вірніше в той час ТВО начмеда на КП)виявився доволі грамотним адекватним чоловіком років сорок.Наскільки я знаю,судмедексперт по спеціалізації,але доволі грамотний принциповий організатор.Він зайхав на КП,а Наташа як раз їхала на ППД.Ми обговорили питання ,він взяв діло на контроль і я поїхав з Василем Петровичем в ліс через ЦРЛ. Василь Петрович тоді вчергове відрізнився-має він таку рису відрізнятись!Він зустрів на КП Олега-хлопця який був в екіпажі командирського "бетера"(він також 5го вересня з нами в кузові повертався),і який восени відмовився повертатись "в АТО".Тож також приєднався до загону тих аватарів,що паслися на Близнюках,а потім на ППД цієї нової /недо/частини.Тоді ж коли почалася кампанія з відправки відмовників "в АТО" він опинився на КП і попався під руку Василю який схопив його та й привіз в дивізіон!Командир сказав йому на це: -Навіщо ти його забрав не розібрашись?Може йому сьогодні вже звільнятись! Доречі,так і вийшло. Командир же ,зустрівшись учора зі своїм кумплем Романом Петровичем добряче розговівся і отримав несподіваний удар від своєї хворої спини-його добряче так покрутило і він без дрина сьогодні ходити не міг!Тож вколов я йому протизапальне і пішов до себе.Тут мене гукають на штаб і повідомляють,що виявляється у нас один боєць по проїзді в Волноваху одразу потрапив в місцеву лічницю,здається з гнійною ангіною.Тож треба було їхати забирати,а кого ще відправити як не медиків?От я і отримав наказ їхати.Але я попросив командира,щоб з Василем на "ельфмобілі"відправили,бо там дорога погана,а на "соболі"знов проблеми з ходівкою почалися.Я,в принципі,на рахунок ходівки не збрехав,але коли почув ВОЛНОВАХА в моїй голові вже виник підступний план. Тож я взяв автомат, сів в автівку і ми рушили. -Ти паролі не брав?-запитав мене Василь Петрович коли вже виїздили з лісу. Я ох@ївшими очима подивився на Василя: -Я думав в тебе є! -А!Нічого!-зробив висновок водій "ельфмобіля".То був ще 15й рік -зашморг на шиї оборонців рідного краю ще не був затягнутий тож і проїхати купу блокпостів без паролів не було науковою фантастикою. На під'їзді до Волновахи я поцікавився у Василя Петровича: -Як у тебе з пальним?-і пояснив,що є бажання відклонитися трохи вбік і заскочити до родичів.Він перевірив запаси і мовев: -Якщо тобі надо-заєдєм! Але спочатку потрібно було забрати з лічниці новоприбулого.Ми під'їхали до ЦРЛ,я набрав того хлопця,пояснив на якій ми автівці і дочекавшись рушили шукати дорогу до села. Олесь Будяк раніше час від часу їздив до родичів через Волноваху,але це вже було доволі давно,а на тлі інтенсивної зміни декорацій за останній рік пам'ять взагалі не зберегла ці маршрути.Я приблизно пам'ятав як їхати,але важливі нюанси дороги вивітрились.Ми виїхали на західну околицю містечка до блокпосту на якому стояли немісцеві хлопці які нічого підказати толком не могли.З блокпосту можна було їхати прямо ,або ліворуч.Я пам'ятав,що нам потрібно було доїхати до "кільця Карлівки"-було таке село,що увійшло в склад містечка і від нього вже було зрозумілим як їхати.З тієї дороги ,що заходила прямо тік постійний потічок цивільних автівок.Тож я вийшовши з "ельфмобіля"почав розпитувати "мирних мешканців" як проїхати до того кільця К а р л і в к и."Прямо!Прямо!"ствердно кивали цивільні почувши назву.Тож я ,дурний,і послухав.Їдемо.Їдемо п'ять хвилин,їдемо десять,їдемо п'ятнадцять.Щось я цю місцевість ні хріна не впізнаю. Заїзжаємо в село Валер'янівка.Кажу Василю :"Стоп!"Зупиняємо дядька на вантажівці.Той нам пояснив,що треба було таки на тому блокпості ліворуч звертати:ті мирні с є п а р и ,що караванами їхали з тієї колишньої ш а х т а р с ь к о ї столиці почули "Карлівка"тож і нарадили їхати хрін знає куди,а околиці Волновахи вони самі ніц незнають! Поки ми стояли розмовляли з тим дядьком з тієї дороги,що уходила на північ почала виїзжати колона фонду Ріната Ахмєтова,що під виглядом доброчинності вивозив з окупованих територій металобрухт.Ми вирішили не поспішати і зачекати поки ця довга черга вантажівок проїде,а самі стояли та дивились:якесь таке зловіще видовище скажу я вам!В мене було якесь таке відношення як до "Троянського коня"-хрін його знає,що вони звідти везуть:чи металобрухт чи озброєних диверсантів? Ми виїхали на потрібний напрямок повз здивовані очі охоронців блок посту і вже більш-менш стабільно прямуючи розбитими дорогами через напівпорожні села Трудове та Іванівка приїхали в потрібний нам Равнопіль.Я звісно вже телефонував двоюрідному братові,Сашку,що заскочу і він як раз з повернувшоюся зі школи тіткою вже нас чекав.Ми приїхали ,тітка нас напоїла чаєм.Посиділи ,побалакали хвилин п'ятнадцять-двадцять,дізнались як нам краще дістатись рідних лісів і поїхали.Наш новенький був трохи приголомшений з цих пригод-спочатку ледь не заїхали Бог знає куди,а потім чаєм напоїли в домашньому затишку. Ми слідуючи настановам моїх родичів під'їхавши станції Зачатівка звернули ліворуч і вже їхали прямо через села до нашого містечка. Приїхавши в табір ми передали новенького,а я отримав ще одне завдання-відвезти командира в госпіталь,бо його таки добряче покрутило!Тож Петриненко з горем-навпіл заліз в свій командирський "бобік"на заднє сидіння,а Толян Борщовик повіз нас спочатку на СЕВ в ЦРЛ,а потім в Малинівку ,в госпітальне відділення. Пам'ятаю я завів його,заніс історію хвороби.Його опредилили на койкомісце в великому загальному приміщенні,що слугувало палатою,а жінка яка приймала його щойно,уважніше подивившись на папери промовила: -А!Он воно що:подполковник!А я і думаю,що такі нотки в голосі знайомі...Ну у нас тут усі однакові! На підтвердження цих слів до новоприбулого командира вже дої@ався один з наших новоприбудих,що вже перебував на лікуванні з люмбалгією.Він вже встиг розібратися на місцевості,знайти шлях до сільської крамниці і перебував в гарному гуморі: -О!Камандір!І ви здєсь? -І я здєсь!Тільки сильно так не диши на мене,а то потрібно буде огірок шукать,щоб закусювать! Ми з Толяном повернулись в табір де приїхавший з відпустки начальник штабу сказав мені: -Олесь,на шо ти його отвіз?Я розраховував,що хоч наостанок не буду виконувати обов'язки командира,а ти узяв та й відвіз!-як я вже казав,в моїй пам'яті відбилось ,що починаючи з весни майор Осипенко переважно лишався за старшого в дивізіоні.Петриненка ж за кілька днів відправили далі по госпіталях і при нас вже він не повернувся,а начальник штабу повністю довів нашу хвилю до кінця. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 10.09.2015 Весела нічка була на ВУДі-Бабанівського відвезли на штаб бригади врешті.Щось прийшов напиз@ований почав жалітися на 7ку,буянити-його пов'язали і прив'язали до дерева.Василь підняв кипіш,що не по-людськи поступають-якщо заслуговує то везіть на губу,але нєхер знущатися! Сьогодні начеб то "молоде поповнення" поїде по берлогах,тож на кухні сьогодні вихідний майже-поки нових не привезуть. Їздили забрали з лічниці цього Челентано.Чекаю далі ДМБ. Додзвонився нарешті до Ігора Івановича-змушують проходити медогляд завтра і не дають воєннік доки не пройдеш!Дістались нормально домів.У нас сьогодні вже повен намет-двоє вуйків та наступник сержанта Лавриненка(доречі місцевий-з села Першотравневого району),тож усі місця задіяні.Бабанівський вже повернувся. БАБАНІВСЬКИЙ ТА ДЕНЬ РОЗВІДНИКА Той день і той вечір не збирався спокійно закінчуватись:пізно ввечері сталася пригода з Євгеном Бабанівським.Як я вже розповідав,омтаннім часом він разом з Гєною Євреєм фактично опинився в оппозиції до власного угрупповання-Самооборони Міста Енергетиків.Справи мабуть у них взагалі не надто протікали,бо вони як ті вигнанці жили вдвох в бункері,а вся инша 7ка,що перебувала в лісі в наметі.Той вечір ,як я згадував,був вечіром відпускників,тож не дивно,що по табору літав стародавній бог Бахус.Тож поспілкувавшись із ним,Євген прийшов на штаб сваритися з командуванням та жалітися на життя.Не знаю,що там у них сталося на батареї,але наявні командири вирішили за краще схопити пізнього відвідувача,зв'язати та прив'язати до дерева.Це не сподобалося Василю Петровичу,бо його наметик був як раз прив'язаний до того дерева,а бранець не давав спати.Вася виліз і почав сваритися з командирами:якщо буйний то везіть на "губу",а самоуправством нема чого займатися, вихователі! Тієї доби черговим офіцером був Толян Фалінський,якому зовсім непосміхалось в разі чого бути винним в надзвичайній події і застосовані методи виховання також не підтримував.Як він мені потім оповідав,в той вечір ,як це не дивно,якусь більш-менш розсудливість проявив Піноккіо який переконав начальника штабу вивезти Бабанівського на "губу".Тож так і зробили.А наступного вечора протверезівшого та спокійного Євгена повернули в табір. НАШІ НАСТУПНИКИ Із стареньких в наметі лишились ми з сержантом Лавриненком,а окрім Сашка Андрухіва та Максима ака Фастівського Тітушки оселились нові "бійці"взводу забезпечення Льоха Трембіта,Ігорьок Трускавець та наступник Віталіка Павло.Льоха з Ігорьком були вуйками ,а Павло місцевим -кілометрах в тридцяти було його село на кордоні двох областей. Ми якось так трохи здружились з Льохою,а Павло,важай,був земляком. Втім ,я не надто поспішав розкривати дружні обійми для новеньких приглядаючись до їхніх вчинків та звичок,щоб було з чого робити висновки і те що я спостерігав мені не подобалось! Єдиний хто викликав у мене на той час кредит довіри це був Сашко Андрухів:він разом з Максом довше всіх з нами пробув і показав,що є доволі адекватним вихованим хлопцем і ,наскільки я знаю, свою подальшу службу він відбув гідно.Про инших такого сказати не можу,бо вже тоді був ґрунт для скептичних думок і скептичного ставлення. Також на МТЗ з'явився такий собі Саша Одесса в мазепінці складеній як босяцький кашкет.Він мені спочатку здався підозрілим,схожим на колишнього сідєльця,але Медвідь в процессі ознайомчого спілкування зауважив,що начебто нормальний дядько.Він був кухарем на строковій службі і ,здається,коком на торговому флоті.Також на кухні з'явились двоє вуйків-коротунів:Міша та Вася.Міша хоч і розмовляв чомусь москвинською мовою,але жив в якомусь селі біля Великого Березного в двох кілометрах від польського кордону.В молодості він трохи ходив на річному флоті коком і вигляд мав років на п'ятдесят п'ять.Медвідь,якому було десь сорок вісім ,зі здивуванням дізнався,що той був на пару років молодший за нього:"Да!Життя тебе на жаліло!"Згодом,хлопці дізнались,що цей Міша останні кілька років бомжував в якійсь землянці,бо його хата згоріла!Другий г н о м,Вася,в молодості ,перед армією,встиг попрацювати машиністом електровозу на копальні,здається в Ровеньках,а потім багато років на будівництві в колишній столиці Імперії Зла куди "злі бєндєрівці"полюбляли їздити на заробітки.Походив Вася зі Сколого.В принципі,не дивлячись на стрьомний вигляд,ці два гноми-к а н і б а л и були доволі працьовитими чоловічками ,що з рання копошилися на кухні разом з Мишком Драгоценним і нічого поганого під час нашого спільного перебування я не зауважив з їхнього боку. Що ж стосується Мишка,то він збирався продовжити службу ще на пів року,але в останні тижні вересня відмовився від цієї ідеї під тиском супруги.Тож лишався Андрюха з Сашком Горським удвох. Зі стареньких лишались ще на півроку Вова Кашолот який і ставав замість Іванича командиром взводу забезпечення(прапор ,доречі,спочатку також планував залишитися),Миколаїч-старшина дивізіону.З батарей я знаю на 7й затримувались Козак Євген,командири гармат Андрюха Махіто та Віталік Чердаклієв,племінник Ігора Івановича Олег,ще хтось з хлопців.З 8ї я знаю тоді лишився на півроку Серьога Македонець та Вова Бойчук(наступного року до нього повернеться і син-Іван),а з 9ки молодий земляк Володі Морозенка Женька:він був водієм "камазу"без прав і пепейшов на 8му батарею.Бажаючих виявилось не багато. Командири батарей вже повернулись в автентичну частину і тут вже керували немолодий мобілізований капітан на 9й батареї,а на 7й та 8й цьогорічні випускники Сухопутки,що прийщли до нас на початку весни-Ігор Чигринець та Гай. Валєра Пенсне який весною всім оповідав,що буде служити до побєди тепер переживав аби швидше звільнитися та обійняти посаду воєнкома нановоорганізованого Хортицького воєнкомату. Також варто згадати,що останнім часом в нашому лісі почав частенько зависати товариш та дальній родич Валєри,волонтер Гриша Молодцов. ТРОХИ ПРО ВОЛОНТЕРІВ Ви знаєте,на початку усіх цих апокаліптичних подій для мене було несподіванкою зауважити таке суспільне явище як волонтери.Було трохи дивно спостерігати як на тлі повної неспроможності держави в забезпеченні свого війська та підрозділів МВС не те що нормальним озброєнням чи працюючою технікою ,а навіть елементарним обмундированням,що знаходились люди які цим переймались та надавали усе необхідне військовикам. Оповім же з якою саме волонтерською допомогою стикнувся я особисто.Як ви пригадуєте,знаходячись на полігоні ,я залишився без будь-якого забезпечення медикаментами з боку частини і змінити ситуацію практично було неможливо:на мене в прямому сенсі клали х@й і на увесь особовий склад нашого дивізіону!Дішло до того,що я за останні гривнів сто п'ятдесят придбав елементарну вату,бинт,зельонку,йод то що!За кілька ж днів я отримав бонус у вигляді не однієї коробки з медикаментами-приніс Віталік Чердаклієв чия жінка пробила це добро через якихось столичних волонтерів.Це була неоцінена допомога на той час.Надалі,у секторі, становище з медикаментами було більш прийнятним,бо з'явилась можливість отримувати їх прям у госпіталі.Також якось восени в гості до наших командирів заїздили представники якогось стрілецького клубу,які підігнали кілька картонних коробок популярного тоді фармацитрона та всіляких инших противірусних,протикашльових препаратів то що.Потім я ще отримав по "Новій пошті" непоганий бонус-знову ж таки:я тих волонтерів і в очі не бачив! Звичайно,варто згадати і ті одноденні навчання по тактичній медицині в серпні та презентовані нам індивідуальні аптечки натівського зразка. Також під час формування дивізіону на Близнюках до наметового містечка не припинялася черга автівок,що по територіальному принципу допомагали своїм підопічним.Тоді добре гріли Самооборону Міста Енергетиків очолювану Євгеном Бабанівським,тож вони усі ходили в нормальних одностроях,тактичних налокотниках-наколінниках.Також завдяки перебуванню в наших лавах Володі Морозенка в нашому дивізіоні з'явились перші бездротові рації,а також хлопці з ВУДу отримували питну воду,карімати,нормальні спальники від волонтерів з рідного міста Дмитра Івановича Донцова.Взвод отримав генератори такі необхідні в польових умовах для заряджання засобів зв'язку. Приїздили також на початку "експедиції"з Токмацького району:тоді вихідцям з міста та району привозили броники,якісь смаколики,щось з форми. Також хлопці,що потрапляли в тилові госпіталя розповідали як їх там зустрічали та обхажували місцеві волонтери:поїли чаєм-кавою коли зустрічали гелікоптери з хворими та раненими,розвозили по госпіталях та лічницях на елітних автівках-це люди спеціально допомогали розвозити хворих! Гриша ж Молодцов став з'являтись в нашомі лісі після Нового року,на початку весни.До цього,під час гострої фази бойових дій ,Петриненко не дозволяв тому заїздити в табір і Валєра отримував допомогу десь на виїзді.Звісно,це йшло більше в одне рило:хлопці оповідали як застукали Валєру ,що намагався тихцем викинути приховані в ПО-8 апельсини та кондитерські вироби,які приховав від особового складу бо хотів відвезти додому,натомісь миши знайшли їх раніше!Також можна було зауважувати після кожних Гришиних відвідин як Валєра гарцює в новому комплекті форми-якась прицільна допомога йшла!Звичайно,що і хлопцям зі взводу щось перепадало-якийсь новий камуфляж можна було побачити на бійцях взводу управління,але далеко не в такій кількості та різномаїтті як у їхнього командира!Зазвичай же Гриша привозив якісь їстівні смаколики,якісь шкарпетоси то що.Принаймі щось сер'йозніше мені від тих відвідин не перепадало! Пам'ятаю,що якось вже наприкінці служби я якось розговорився з цим Гришою:він оповідав про іловайські події ,як розгортали госпіталь в старій зачиненій лічниці у Дніпрі,про те що знав деяких загиблих хлопців.Але знаєте,буває,що поспілкувавшись з людиною залишається якийсь такий неприємний осад :мені здалося,що насправді ніякого патріотизму в цьому чоловікові немає ,а є намагання перебувати у тренді,заробити собі якісь політичні дивіденди та паралельно з цим і тихенько нагріти собі руки.Саме так-є у волонтерського руху і темний бік.З одного боку воно добре,що хоч щось необхідне потрапляє до підрозділів і нехай якась частина добра потрапляла комусь в кишеню,але завдяки цьому ця система,цей механізм працював і це давало змогу якось будувати інфраструктуру війська.Що ж стосується Гриши Молодцова,то трохи знаючи про його подальшу діяльність та вчинки,періодично з ним перетинаючись,хочу зазначити,що ті підозри які тоді виникли не були необґрунтованими. Також в літній осінній період до нас бувало приїздили земляки наших енергодарівців які привозили причепи з овочами ,кавунами.В осінньо-зимовий період разом з харчами нам привозили багато домашньої консервації-якісь огірки,якісь помидори то що.Також взимку часто отримували коробки з печівом "До кави",шоколад "Рошен",а з позначкою "95 квартал"-нічого не отримували! Що я хочу сказати,так це те,що волонтери різні були:хтось і справді намагався допомагати армії та військовослужбовцям не особливо піарячись на цьому,а хтось навпаки-орав на кожному кроці,що це він особисто "армію паднял в 14м ґаду",а насправді діяв у своїх інтересах в іноді ду-у-уже темних схемах!І ще:а до кого відносити тих невідомих безіменних бабусь,що в'язали і передавали зимові шкарпетоси та домашні огірки;тих школярів,що плели маскувальні сіті на Хортиці( і не тільки);тих пенсіонерів,що зі своєї пенсії купляли якісь смаколики та тихенько,без дешевого патосу,приносили хворим та раненим бійцям у госпіталь-це хто:волонтери чи так,насрано? Пам'ятаю,коли затримали того посіпаку бородатого банкіра ,як на його підтримку найволонтеріші волонтери виригували пости в фейсбуці,що це вони разом з цим гнилуватим чоловічком армію підняли -вділи, взули, накормили!Виявляється це не я собі сам придбав за отримане від держави грошове забезпечення зимовий бушлат,кілька комплектів камуфляжу, берці,футболки тощо,а це вони мене "вділи,взули"!Так ,доречі,в нашому дивізіоні(і не тільки в нашому)робила переважна більшість військовослужбовців-самостійна купляли собі камуфляж,взуття,бо насправді все на шару отримувала меншість!А вони кажуть що вони це зробили-виходить,що насправді дякувати потрібно було державі,що принаймі платила нам гроші і хоч самому приобрести можна було необхідне.З волонтерського ж у мене було якісь шкарпетки,якісь футболки,головні убори. Також немало залежало в співпраці волонтерів та підрозділів від частини:не так давно я дізнався,що свого часу два волонтерські угруппування ледь не воювали за те щоб(і як!) співпрацювати з нашою бригадою-одні хотіли надавати допомогу беспосередньо батареям,дивізіонам,що перебували на війні ,а другі навпаки-щоб усе йшло через частину.Виграли "другі" і тепер уся допомога осідала в закромах замполіта частини підполковника Демінського,а особовий склад ні х@я не отримував.Тепер спробуй розібратись чому так сталось і чому волонтери,ще і "воювали"за частину!Може ті "другі" самі були зацікавлені щоб нова форма,спальники,мішки з крупами,консервами то що, спочатку осідали в частині ,а потім потихеньку вивозилось та розпродавалось?Може вони в зговорі з командуванням частини збирали ту допомогу,а потім свій відкат отримували від реалізації того майна,що мало ідти бійцям?Тепер все шите білими нитками і складно дізнатись правду,але чуток про участь волонтерів в темних схемах як то вивезення намародериного добровольчими формуваннями добра,участь в контрабанді з окупованими територіями і т.п. ходило вдосталь,а диму без вогня не буває! Про волонтерів же з мого міста я щось чув,але ніколи їх(і від них) не бачив!І не я один. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 11.09.2015 Цієї ночі було доволі велилюдно в нашому наметі вперше за довгий час.Ох не подобається це мені-остогидло за стільки років циганське життя!Хочеться вже покою-окремого житла і власної родини,хоча вже сумніваюсь, що так колись буде. Чекаю ДМБ,хоч і це не буде свєтом.Можливо на днях нова партія "слонів" прибуде.У таборі сьогодні Божа Благодать-немає цього шоу довгоносиків!Читаю зари "БАСАВРЮК XX"Дмитра Білого.Начебто десантура з Малинівки кудись теж збирається-Медвідь казав ,вантажівки з барахлом готують.Людина до усього звикає і потім важко стає щось змінювати. Розмовляв з Богданом-трошки відпочине і до роботи.Мати каже,що платіжка за світло прийшла на 28 гривнів,а за газ переплата і виходить понти.Сержант Лавриненко завтра по харчі їде зранку.НШ питав може затримаєшься ще на півроку,але я відповів що немаю бажання в 40-ці продовжувати службу. 13.09.2015 Сьогодні день танкіста.Щось початок цієї осені мені нагадує минулорічну-Слава Богу,що віддалено!Чекаю свого звільнення.Розмовляв учора з начмедом бригади(виявився доволі адекватним чуваком):питав мене на предмет нового начмеда-чи ми(?!)і далі хочемо цього нового медика-алкоголіка?Домовився здати йому ці аптечки,що втулили мені на штабі.Воно і легше тепер набагато,бо госпиталь поруч і начмед в бригаді з яким можна вирішувати питання ,і з медикаментами особливих труднощів не виникне,АЛЕ -не хочу.Не хочу лишатися в цьому казковому лісі бо не хочу лишатися в цьому наметі з новим колективом;не хочу до емересників проситись і потім плясати під їхню дудку;не хочу до нового командування пристосовуватись;не хочу далі тягнути все на собі;не хочу тому,що я рік лікував людей займаючи при цьому посаду санітара(!) і не займаючи належну мені посаду і не отримуючи належну платню.МЕНІ РІК СРАЛИ НА ГОЛОВУ І НЕ МАЮ БАЖАННЯ ТЕРПІТИ ЦЕ ДАЛІ! Учора розмовляв з Юровичем,той совітує вчити англійську мову і тікати звідси...Не для того я тут знаходжусь аби потім кудись тікати.Як час швидко минає.Половина,якщо не більше,мого життя пройшла і я вже немаю ніяких ілюзій стосовно мого подальшого перебування на цьому світі. Єдине,що зі мною завжди в моєму житті це моя самотність-вона мені ніколи не зраджує!Осінню запахло конкретно. Бражка вдала вийшла хоч і не дограла. Щось Торчин засумував:п'є вже тиждень кожен вечір.Мабуть сумує,що строк служби закінчується і настає час вертатись в село до жінки,до вуликів,до качок,до остогидлої малооплачуваїмої роботи.Щож поробиш.Мені нема до чого,до кого вертатись,але і нема бажання тут залишатись.Все ж таки час дається взнаки:2-го серпня приїхав з відпустки і вже був би час їхати у відпустку і трошки починає дах їхати.Василь,стара мавпа, лишається - чого ж тоді всім розповідати що ні? Розмовляв з Дяченком:дали відпустку на 60 днів ,порається у дворі і хоче щось по можливісті підшукати краще по роботі.Якось так. Сержант Лавриненко ковтнув добряче і тепер козу водить! .....Згадую осінь тринайдцятого року:Карпати,Тернопіль. Згадую літо 14-го року в Тернополі і розумію,що в цьому році мабуть не встигну ані в Тернопіль,ані в Франик- а ще було б непогано попасти в Чернівці,Львів та на Закарпаття увірватися.Чи вийде мені невідомо.Обертаючись назад, згадуючи свої мандри, розумієшь,що час дуже швидко минає і доволі динамічно змінюються декорації твого життя та обставини.Час минає дуже швидко.Згадую те почуття ейфорії,легке збудження і відчуття дуже швидкого плину часу. Як все таки добре коли маєшь можливість подорожувати.Як все таки погано коли не маєшь можливості подорожувати.Треба час від часу вдаватися до авантюр. ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ Як я оповідав,в цій нашій новій /недо/частині справи з вчасним та адекватним отриманням грошового забезпечення були не надто добрі:після тих репортажів,що наші хлопці на чолі з майором Нагірним давали журналістам вони зсунулися з мертвого місця,але все одно до наведення ладу було далеко.Постійні скандали з недоотриманням грошей так і продовжувались і кожен раз отримуючи якісь нарахування починав знов дзвонити тій бухґалтерці розбираючись в ситуації.Оту тисячу,що мені і ще кільком десяткам хлопців,забули нарахувати в час коли ми рушили у відпустку 3го червня,я отримав на свій день народження 17го серпня!Тож до миру та злагоди було далеко. Тим не менш я мав змогу потроху відкласти собі коштів,щоб отримати можливість втілити в реальність той план,що визрівав в голові останні кілька місяців.Розуміючи,що цим літом вже не звільнюсь і повторити минулорічні заходи мені не судилося я розробляв альтернативні плани корисного та пізнавального відпочинку.Щоб ви розуміли,Олесь Будяк ще той любитель подорожей і може заявити ,що з неорганізованого туриста-ділетанта вже трансформувався в мандрівника-початківця-саме мандрівника!Звичайно,вирісши в затісному світі неосовдепівського південного жлобуватого міста до цього рівня йому довелося довго рости.Спочатку,при першій же можливості,я покинув своє нелюбе місто та відправився в наш обласний центр де влаштувався в дитячу лічницю за розподіленням.Ще через рік чорти мене занесло в колишню шахтарську столицю де мав намір отримати освіту.В цьому місті я затримався на довгих десять років,тут пройшли мої кращі роки і тут я власне став ким я є.Не буду довго зациклюватись і оповідати про своє життя перші п'ять років-потрібно окремо книгу написати,що власне маю намір невдовзі і зробити.Скажу тільки,що з освітою в тому /недо/інституті у мене не склалося і мої життєві шляхи наприкінці 2010го року привели мене туди звідки я потім потрапив в армію-з однієї дупи в иншу!Але не про те мова:насправді мені було дуже добре там працювати-я тепер мав вдосталь часу аби читати книжки,ходити в спортзал.Саме головне-у мене тепер була оплачуєма відпустка 60 діб на рік на гроші з бюджету України!Тож часу для подорожей з'явилось достатньо-аби ще грошей на це вистачало!Тож я і почав по троху їздить: необтяжений родиною,аліментами,якимись стосунками та зобов'язаннями я на весь строк відпустки тікав з цього задимленого великого міста до батьків на море,а також почав їздити кожен рік на Полісся до тітки в гості.Полісся стало для мене таким собі плацдармом для подальших подорожей-тож я і почав потроху досліджувати більш віддалені терени нашої немаленької країни:Волинь,Поділля були першими в цьому списку.Трохи пізніше -Карпати.Але це був переважно такий собі урбаністичний туризм-вперше в Карпатах я відпочивав на туркомплексі,і хоч це був доволі активний відпочинок з під'йомами в гори,рафтингом та щовечірньою пиятикою та Олесю Будяку не вистачало екстриму!На свою голову.Тож коли почались ті апокаліптичні події на Півдні та Сході і Олесь Будяк зрозумів,що таки доведеться і йому ідти на війну воювати з цими пі@орами,то припустив,що якщо відкласти на потім усі свої плани то "потім" може і не настати.Тож і вирішив я поки не пізно здійснити те що хотів і те,що був в змозі:піти в Карпати як правдивий турист -з наплечником,ночівлею в наметі;а також сплавитись по Дністру."Принаймі на тому світі/якщо загину/не шкодуватиму що не втілив свої плани!"вирішив я і здійснив свою маленьку подорож.Наступного року екстремального відпочинку мені вистачало ,а от подорожей було трохи замало. Тож і вирішив Олесь Будяк по звільненні з війська втілити в життя невеличку подорож,бо зрозумів,що доживши до тридцяти двох років він жодного разу не був у Львові,на Закарпатті та Буковині. От я і жив тепер в очікуванні звільненні та подальшої невеличкої,на кілька тижнів,подорожі Західним регіоном.Але про це потрібно буде окремо розповідати. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 14.09.2015 Сьогодні день наче і не обтяжений якимось подіями,але доволі насичений-найкорисніше,що ми зробили це збагрили Гену Єврея у госпиталь з люмбалгією.Відвезли його у Малинівку-невропатолог Костянтин подивився і повідомив,що з цього приводу і справді не косить.Я дивлюсь вони добре обісралися перед своєю батареєю-вдвох живуть у тому бункері як вигнанці тож мабуть добряче посварилися з усим колективом,а це не просто так,раз із своїми земляками побили горщики.Та мене це не ї@е за великим рахунком.Назавтра начебто виїзд планується.З Богом. 15.09.15 Щось я сьогодні із самого ранку в ударі-ці новоприбульці почали з самого сніданку атакувати,то горло,то ще щось.Приїздив начмед,Сергій,а завтра мабуть повезу молодого сердечника в штаб і звідти він на ВЛК попре. Артем з сім'єю приїхав-це мені Павло повідомив!Сьогодні у малого день народження-два роки.Начебто і недавно це було і начебто стільки подій сталось за цей недовгий термін. Згадую як я отримав цю звістку їдучи в рівненській чи волинській маршрутці.Я був трохи заморений,трохи закоханий,трохи збитий з пантелику.Мабуть добре,що тоді те знайомство нічим не закінчилось.Сама так захотіла отже це її проблеми ,що нема кудой було виїхать з дитиной-зараз би в моїх батьків перебувала.Ну й на добре-баба з возу і кобилі легше копитами пересувать.Отак і живу. Завтра насичений день буде-поїдемо з майором Нагірним в ЛШМД ,а потім заскочимо в табір схопимо молодого і ,можливо,нового кока і з'їздимо до начмеда. Ох і нових вуйків-кухарів дали:справжні тобі гноми-канібали!Весело хлопцям буде жити з ними,а вони мабуть з ними і житимуть.Тре швидше з цього дурдому тікати поки не пізно! Таке то.Знову ці,бл@дь, посиденьки.Не хочу!Не колективний я чоловік,що поробиш. 16.09.2015 Знов почало безсоння мене діставати:учора довго засинав,серед ночі і прокинувся!Це все нервове спустошення.Учора той бидлюк розповідав хлопцям який Ігор Іванович х@йло,бо не всю горілку дав йому випить і пішов на МРС з хлопцями з якими рік прослужив випить і який Саня Дяченко класний чувак,що його,бидлюка, хмелив.Бичара колгоспний. Як з таким контингентом служити можна?Ні-хай хтось инший з таким непотрібом час гаїть. Прокинувся рано,бо у цього будильник задзвенів,а потім почала пекельна кухня працювати. Ох важко із людьми всім щось від мене потрібно-як все заї@ало мене.Сьогодні із Нагірним їздили пів дня іще і завтра доведеться!Як усе вже дістало і всі дістали. Щось мене ці "пацієнти" атакують і атакують,нема спасу від них. Невдовзі звільнився сержант Лавриненко і разом з ним Василь Петрович-а були підозри,що другий ще затримається.За Віталіком приїхав батько на "таврії",з ними разом поїхали Вася Ельф,Вадік-масажист і здається Євген з 7ї батареї,родич вітахіної дружини.. Все менше і менше людей залишалось в дивізіоні з якими я прийшов рік до цього.З багатьма у нас ставались різні дрібні непорозуміння,хтось дратував якимись своїми звичками в побуті,хтось був не проти при оказії залити за комір-усі мали якісь свої маленьки гріхи як і я,як і усі живі люди.Та рік тому ми всі зібрались/ і зібрались в більшости своїй добровільно/,аби створити цей третій гаубічний дивізіон,щоб вломити ворогові гарних піз@ов усією вогневою міццю Богів Війни.Ми і були тим дивізіоном .А тепер він зникав-розчинявся серед випадкових людей яких працівники воєнкоматів назбирали з разних закамарків. Комусь буде образливо таке читати,але тодішнє суб'єктивне відчуття було саме таким. КОСТЯ ОСИПЕНКО та КОЗАК ШВИДКОХІД Також в один із цих ,останніх в нащій службі , вересневих вечорів стався один запам'ятавшийся мені епізод. Вечірнє шикування проводив новий зампотех Олег Володимирович або Валєра Пенсне-не пригадаю напевне,але точно не начальник штабу і не командир,який вже перебував на лікарняному.Я в якихось своїх справах затримався біля ВУД .Раптом почувсь якийсь кипіш та голосіння,що долунав з боку 9ї батареї.Ми кинулись усією бандою в той бік.Прибігши ми побачили,що винуватцями галасу були кілька харизматичних персонажів з нашої легендарної 7ї батареї які по традиції перебували в не надто тверезому стані. Кричав і волав Козак Швидкохід:поруч нього стояв і тримав один з їхніх хлопців,Євген,що намагався його заспокоїти.Обличчя в Славка було побите і омите сльозьмі,а неподалік стояв також підгашений Костя Осипенко-член екіпажу сгорівшого "бетеру"7ї батареї,який також їхав з нами в газоні 5го вересня 2014го року.З нами прийшов і Валєра Пенсне,який почав також пхати свого аномально довгого носа намагаючись заспокоїти Славка,але не надто це в нього виходило.Тут ще з'являється на сцені і зампотех Олег Володимирович,який намагається розібратися в ситуації. А справа була ось в чому! Виявляється ,у Славка кілька років тому сталася особиста трагедія: у нього народились мертвонароджені діти(здається,мова йшла про двійню хлопчиків),а сьогодняшній день був роковинами!Тож Швидкохід на тлі цієї сумної дати і прийняв зайвого після чого занурений в сумні спогади почав істерити.Костя ж ,Осипенко,вирішив заспокоїти згорьованого товариша за допомогою власних методів-двох своїх п'ястуків!Невідомо,що він хотів таким чином донести до товариша,але сліди виховання були добре видні на обличчі Славка. Тож привели "вихователя" на ВУД,навколо нього стоять Пенсне,Олег Володимирович і щойно прибувший в табір майор Осипенко. -Нє пєрєживайтє!-розповідав офіцерам Костя стоячим напроти нього офіцерам,-Я кандідат в мастєра спорта по кікбоксінгу;я знаю куда і как правільно біть:акуратнєнько,атработаннимі двіженіями... -Та по х@й!-заявив на це зампотех дивлячись на Костю з висоти свого зросту,-Хоть чемпіон міра!Піши об'яснітєльную! Після того як "вихователь"написав пояснювальну,його самого було відправлено на "виховання" на гарнізонну "губу"! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 17.09.2015 ВСЕ!Відбув сержант Лавриненко на дємбєль-вже може і додому приїхав,бо батько за ним рушав.Нема вже серед присутніх мого побратима якого не дивлячись на багацько тарганів мені буде не вистачать.Їздили сьогодні з самого ранку і в Володарське і в Марік по замполітових справах і це тільки но приїхали.Роботи в мене добавилось з прибуттям нової черги мобілізованих.Нема кому в караул ходить.Швидше б мене звільнили,бо дістало все. Сьогодні в госпиталь поклали двох-того ж таки Челентано і з останньої партії,колишнього айдарівця.Начеб то на наступному тижні сто з чимось х@йликів прибуде і які вони будуть лише Богу відомо,а чим все скінчиться я і думати не хочу! Михалич з'явився вчора ввечері:сьогодні не встиг поздоровкатись з НШ,а той його одразу навипередження і натягнув,що той і отямитись не встиг.Кожному своє. Не дзвонив Артему і не виявив (я)бажання сьогодні зустрітися.Особливо нема про що і спілкуватися.Ми опинилися по різні боки цього життя і мені становиться не цікаво зі звичайними пересічними міщанами,хоч Артем з хлопцями мали велике значення для мене.Все поступово стає иншим в цьому житті. Все єдно я поки що не збираюсь складати зброю,перековувати меч на сапку і повертатися до "мирного життя",бо там нікому особливо не потрібний і не бачу перспектив у майбутньому.Єдиний мій шлях це шлях по якому я дійду нарешті до своєї Вальгалли і буде добре,якщо впродовж цього проміжку часу зроблю щось корисне для своєї Вітчизни,для дітей моїх друзів,племінників,дітей тих хлопців,що не лишились осторонь і склали свої голови захищаючи наші землі від вилупків-москалів.Своє життя я наврядше виправлю на краще тож сподіватися на світле майбутнє не варто. Століттями ми б'ємося за нашу омріяну національну державу і століттями внутрішні вороги одержують перемогу в цій боротьбі-можливо це взагалі останній іспит на право існувати такій державі як УКРАЇНА.Як буде так і буде,але ми повинні стояти на своєму до останнього,бо хтось мусить стояти. ..... ............. ............ ............. ................. ................ ............ ............. Я дійшов висновку,що давно пройщов час людей,що йшли до армії за покликом совісті,які самі все робили і все тягнули для армії.Тепер до війська прийшли шаромиги які хочуть все отримати готовим і нічого самим не вкладать-що то за воєнний,який переживає за телевізор ,а не за те щоб було чим топити взимку? Вони і без того прийшли на набагато кращі умови аніж ми рік назад і більш за все переживають і перше чим цікавляться це зарплатой.Якось так. Мав би я в дупі ці нічні пригоди!Сьогодні поки що усе нормально пройшло,а от як далі складеться невідомо...Ребра цілі і сильного вихлопу теж немає... А от деякі "товарищі" користуються своїми друзями! ПРИГОДА ІЗ МИХАЛИЧЕМ Не встиг замполіт 7ї батареї Михалич повернутися з лікарняного як отримав піз@юлєй, моральних,від майора Осипенка.Неморальних отримав трохи згодом.А діло було так! Одже в нього стався словесний конфлікт з Мишком Драгоценним впродовж дня поки ми з Андрюхою їздили по госпіталях.Коли ми повернулись ввечері то конфлікт отримав продовження.Десь так близько дев'ятої години вечора Михалич до мене звернувся з приводу болі в грудній клітині і натякнув на паламані ребра.Їхати ж мав Андрюха-він же тепер був водій санітарки!Тут бігає випивший Ваня Ганущак(він,взагалі то був більше по зелених справах і,в принципі бухарем не був,але іноді міг і випити),який ледь не за кермо санітарки стрибав.Знервований Медвідь вигнав Івана з машини ледь не обіцяючи йо@нуть добряче товариша/саме так!/ як той не послухає. Ситуація була цікава,бо тягнула на розслідування(як на тепепішні часи),з иншого ж боку -і Михалич був т в е р е з и й тільки навпаки.Я під'їхав до штабу доповісти майору Нагірному про інцедент і про те,що зари везтиму Михалича на знімок.Запропонував йому поїхати з нами проконтролювати процесс.Він поїхав з нами. Ми потрапили як раз на чергування того молодого хірурга Єгора,що чергував на День Незалежності.Він розповів: -Тут учора ваші з 40ки приїздили :привезли самостріл( ми чули,що учора на сусідньому дивізіоні один військовослужбовець сам себе поранив зі зброї)-ранений п'яний і вся банда така сама!Їхній командир запиз@ований став біля СЕВ і сцить під дерево!Ми йому:"Ти шо дєлаєшь?!",а він там щось бузить починає!Ми йому:"Це ти в себе вдома камандір і сцяти де захочешь можешь,а ми можемо і ВСП на тебе погукати!"-отакої слави заживали наші товариші по 40градусній бригаді ,яка і на нас тепер розповсюджувалась (40градусна,бо в секторі була на другомі місці після 72ї бригади по кількости оглядів на сп'яніння!)і нікому ж не докажешь,що у нас був і справді бойовий дивізіон(і 4 ГАДн)також який спаплюжили приєднанням до цієї непотрібної частини. Михалича оглянули-не пам'ятаю,чи зробили одразу знімок,бо зранку ми знов приїздили з ним і не тільки.Єгор ,по доброті душевній,спочатку написав ,що ознак алкогольного сп'яніння не виявлено,але коли майор Нагірний трохи прояснив про особистість піддослідного то написав,що наявні.Врешті так і було :п'яним в дупу Михалич не був,але і цілком тверезим також ! Поки ми якийсь час сиділи в наметі,Володимир Юрійович розговорився з одним молодим лікарем-я вже на цьому росташуванні його побачив,який до цього служив в медичній роті у миколаївських десантників.Вони почали обговорювати місця навколо ДАПа-той хлопець їздив туди забирати ранених,а Юрович виявляється ходив в ті місця у розвідку коли був з нашими батареями на цьому напрямку!Тоді то я це почав розуміти. Що ж стосується Михалича,то ніхто насправді його не пиз@ив,а тільки на землю повалили.Думаю,що це був Андрій,бо як вже казав він за друзів ладен був і розірвати ,а ті в свою чергу(Мишко з Іваном)користувались цим знаючи запальну вдачу свого товариша.Думаю,він це зрозумів,бо був злий на Ваню,який вже встиг усіх дістати своїми інтригами.Мишко також був хитродупий хлопець який дуже часто негарно чинив. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 18.09.2015 Вечір учорашній удався!Ну їх до дідька цих Михаличей , Адамовичей, Мишків та ин!Пі@армоти,бля!Сьогодні нікого нікуди не повезли бо ну його нах-завтра доведеться.Зранку свіжо,вдень панує вересневе сонце.Згадую минулий вересень,усе це марення на тому лісі.Добре,що ДМБ незабаром, але непевен,що сильно радітиму з цього приводу,бо не знаю чим там/в рідному місті/займатись,а воєнний конфлікт в середині країни набуває хронічної форми.Невідомо,що з нами далі буде. Іноді мене добиває ті дятли які тут рік простирчали і навіть за рік вони не розібрались чого вони тут знаходяться!Пенсне дав новим зв'язківцям завдання почепити червоно-чорний прапор,а Город із Сіриком побачивши теє ледь на гівно не зійшли так були проти!Я їм кажу :може ви армію поплутали і треба було за ДиНиРи ідти воювати?Зари б де небудь на дні ствола кістки лежали.Тьфу!Теє ще буде... Щось немає бажання нічого читати,нічого дивитися теж не хочу та і телефонувати комусь впадло-увімкнув мобілку і побачив,що мені ніхто не дзвонив .От і чудово!-чого ж я повинен дзвонити,якщо мене ніхто не згадує? 19.09.2015 Піз@ота сьогодні повинна приїхати:з цього приводу було відмінено обіднє шикування ,бо повинно бути позачергове з приводу приїзду керівника сектору та командиру бригади. Зранку мотались до Володарського - в госпиталь і на штаб їздив по медикаменти.Судячи з усього,якщо поповнення приїде в понеділок то ми звільнимось десь в середині тижня.Завтра почну готуватись до звільнення-намагатимусь завтра здати начмедові аптечки,що втулили на штабі.Це мабуть і головне. Хлопці на МРСку переїзжають зари-Павло та Льоха Трембіта.Чесно кажучи це правильне рішення,бо тут такий колектив збирається,що ну його в дупу!Цей бармалєй буде тут "руліть" і сумніваюсь,що з цього щось добре вийде-ніхто ні фіга не буде готуватись до зими;ніхто ні фіга не роздобуде пилку,а якщо ще цих двох гномів сюди впруть то це взагалі буде зоопарк!Краще,я думаю,хлопцям буде там-Адамович з Мишком з'ї@уться і все більш-менш налагодиться у них. Бл@дь!Як цей розумник мене кумарить!Єдине,що втішає-скоро звільнюся. Хоча насправді дивне відчуття-мені і "додому"не надто хочеться і в лісі лишатись особливого бажання теж нема. Хлопці зрозуміли сенс служби-з обіда починаються ці гнили базари,ці випивони. Таке враження,що щури з Міноборони навмисне деморалізують військо-рік назад їшли в більшости своїй кращі чоловіки які самі тягли в армію інструменти,бензопили,генератори і т.п.,а зари прийшли такі екземпляри,що будуть навпаки усе чекати коли їм на голову впаде.Я дивлюсь,як цей натовп жадібно поїдає армійську жрачку і розумію,що вони раніше не їли нормальної їжі.Це прийшли в більшости своїй ті яким не було місця в мирському житті або які купились на байки про платню по десять тисяч,або хто не в змозі був втікти від працівників воєнкомату.Дурдом. Прийшов з високою температурою отой здоровило,що зранку їздив з нами в госпиталь-38,2.Вколов анальгін з дімедролом.Сподіваюсь нормально все буде. Не приїхала піз@ота.Ігор/ Трускавець/підпив та починає варнякать на новеньких; бармалєй як око залив почав автоматом клацати.Такі от справи. 20.09.2015 Ох і погана спав сьогодні!-тей аватар учора закупився горілкою і понажиралися ввечері,а сам пропав на кілька годин.Ще і не попалився,що на шикуванні не був-ідіотам,як завше везе.Потім приперлось десь по темному.Я близько десятої пішов ліг,а коли почав засинати то це чудовисько вперлось з ввімкненою музикою-сон мені перебив.Щось ворушиться, затвором автомата клацає,то намагається по мобілці пиз@іти - оре на весь ліс!Потім пішли з молодим в караул,я наче заснув,потім чую якесь аватарище підвиває-ну як навмисне,бл@дь! Ігор теж учора надерся-дойо@ується до одессітового кашкета,гівно возити починає.Молодий/Сашко Андрухів/ теж наклюкався:рот не закривається,пісень оре.Льоху Трембіту учора поставили розводним-надудлився,але нормально себе поводе ,не буяне.Заї@али аватари! Дратує возня яку створюють наші "наступники"-все їм ,бл@дь,треба!Де ви були рік назад,дорогенькі?! День Аватара продовжується:з самого ранку "наші партизани" похмелялися бражкою за відсутности алкогольних напоїв-звісно,що надерлись.Що Фастівський Тітушка,що Льоха Трембіта та і Ігор Трускавець лежали готові по моєму приїзді зі шпиталю. Капустін прилітав з приводу самострілу на першому дізелі.На приймальному розповіли,що керманичи бригади приїхали не в кращому стані аніж "потерпілий".Одного з пневмонієй вивіз,двох з приводу варикозів возив.Завтра судинному хірургу,ще повезем,бо сьогодні він у Маріку був. Виспляться,а потім будуть шаройо@итись вночі. ТСН в 61ВМГ Вже ближче до свого звільнення,я повіз в госпіталь двох бійців на оглядини до судинного хірурга-немолодога прапора та хлопця років тридцять.Як завжди по госпіталю чергував Єгор.В цей час по території ЦРЛ,там де стояли госпітальні намети то що,ходила зі знімальною группою ця журналістка з ТСН,Нагорна.Ми ж з хлопцями чекали спеціаліста не менше години-я вже навіть пішов сам шукати цього лікара.Але то була не його провина:справа в тому,що на той час в госпіталі вже змінився командир-раніше керувала жінка,то тепер поставили ще доволі молодого ушльопка,маленького на зріст та з комплексом Наполеона!Так от ,цей місцевий Наполеон вирішив трохи попіаритись та почав залучати воєнних медиків до оглядів "мирних мешканців"-медики переважно були мобілізовані і траплялись доволі грамотні та вузькі спеціалісти.Тож і вишикувалась черга з місцевих під кабінетом судинного хірурга-отакий вот парадокс:більшість місцевого недонаселення не надто любила ні ту країну громадянами якої були,а ні її військо,але скористатися вигодами були гаразді!Це стосувалося і армійського стоматолога-вже дішло до того,що бійці не могли потрапити на прийом ізза цивільних!Потім,звичайно,все це переграли. Тож в той день ми просиділи не менше години,поки це не зауважив Єгор: -Как?Ви єщьо ждьотє?!-і пішов сваритися зі своїм старшим за званням та посадою керівником.Я застав кінцівку перепалки яку влаштував розлючений хірург: -...піарітєсь,пиль в очі пускаєтє!-після цього судинний хірург нарешті з'явився,щоб оглянути моїх підопічних. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 21.09.2015 Були сподівання,що спеки сьогодні вже не буде,але сподівання виявилися марними-давить з жахливою пекельною затятістю.Їздили в госпиталь і знов марно чекали стоматолога-доведеться організовувати хрестовий похід в Маріуполь.Сподіваюсь,що на днях звільнюсь бо не надто хочеться затримуватись в цьому аватарнику-відчуваю,що знов сьогодні буде концерт,бо ті два х@йлика десь пропали,а ціль усіх їхніх мандрів це пошук вогненної рідини. Тре буде ще на штаб зганяти,але не знаю чи сьогодні поїду бо тре ще службову характеристику зробити. Юрович вже вільна людина,майже,лишилось тілько формальності і їхать додому. Цікавився сьогодні у азовців як до них вступити-порадили в частину звернутися яка в Маріуполі на Лівому березі.В інтернеті є номер мобілізаційного центру тож треба бути подзвонити як звільнюсь. Два бармалєї потрапили в засаду-пішли в Малинівку прям в обійми злим і п'яним розвідникам.Зари копають яму на ВУДі.Хай риють раз мізків немає в макитрі. Вночі мають привезти новачків і можливо завтра тре буде речі здавать,тож пішов домовевся з фітільками щоб моє барахло здали якщо на виїзді буду. 22.09.2015 Щось я почав втрачати надію на своє звільнення.Сьогодні теж з самого ранку в роз'їзді і ще поїдемо після шикування.Повезли зубників в Приморське Місто Металургів і по швидкому майже всі поробили,а двоє до нашого стоматолога поїхало. Був на штабі бригади і заодно вирішив питання з документами того прапора. Хлопці кажуть,що НШ говоре: до 30го вересня повинні нас звільнити,але зари не можуть цього зробити бо тоді чисельність нашої бригади(?) становитеме менше 30%!Такі от справи.Якби чого доброго не затвердили закон по якому ще доведеться служити до наступної демобілізації.Не знаєшь чого чекати. Файні новини:в п'ятницю ДМБ! Навіть трохи сумно лишати цей ліс і цей дивізіон,але щось підказує мені що це правильний крок в цей час,бо потрібно брати для себе вищу планку аніж 40оабр.По обіді добре наїздилися в госпиталь,Малинівку і т.п.Як би там не було рішення міняти не в моїх правилах тож ідемо далі.УБД в мене вже є,пільги налаштовані.Не хочеться гаяти час на цей підрозділ,а хочеться займатися справжнім ділом хоч останнім часом я і тут задіяний.Прийшов Володя Морозенко і повідомив,що приїде чоловік на бусі і чи тримати мені місце?Звичайно тримати!Так що в Марік в найкращому разі попаду трошки пізніше-все єдно Павло на роботі у п'ятницю,а я якось більш на нього орієнтуюсь.Якось так.Читаю зари книгу Юрка Винничука "Танго смерті"-нормально. Щось хильнув години дві назад крапель 15 корвалолу,а в сон тілько почало клонити.Сходив на ВУД зарядив ліхтарик ,подивився тєлік,поспілкувався із хлопцями. 24.09.2015 День X настане завтра.Учора на МРС відбувались "проводи". Проводили учора аби додому не з дурною головою їхати.Сьогодні ще треба відвезти скрині з аптечками до начмеда і здати речі особисті.Усе готове до здачи. Розмовляв з цим колишнім айдарівцем-Василем.Та і нормальний наче хлопець. Він із самого початку був в тому батальоні,з Майдану;сидів в полоні тим літом,був ранений взимку;УБД в нього є,але ніякої платні там не одержував.Питаю в нього навіщо знов пішов якщо зі здоров'ям такі проблеми-і сам не знає.Пише рапорт,щоб звільнитись за станом здоров'я. Ввечері отож урочисті заходи відбувались з приводу дємбєля -цей Паша як надерся,що ледь спати вклали почав чуму водить.Хлопці навіть по писку трохи настукали,бо дістав.Головне щоб зробити свої справи і поїхати звідси завтра. Я дивлюсь Медвідь ще намучається із цими аватарчиками та шлангами. Не знаю що там мене чекає на тій "гражданці",але і лишатись із цим колективом не бажаю. Здав барахло о дванадцятій,скоро шикування,тре' помитися і їхати у штаб. ОСТАННІ ДНІ ПЕРЕД ЗВІЛЬНЕННЯМ Майор Нагірний звільнився раніше мене на кілька днів,хоча всі мобілізовані офіцери звільнялись пізніше ніж солдати та сержанти.Це було в понеділок:я їздив з госпіталя на КП,з КП в місто і т.п. і зустрів його біля КП в очікуванні своєї долі.Потім,по приїзді в табір, я його вже не побачив -мабуть добряче залив горячого смальцю зашиворіт цим довбограям,керманичам цієї /недо/частини,що вирішили пошвидше його звільнити.Тож висказавши цим горекомандирам все,що про них думає,він приїхав в табір і сам не очікував як наші місцеві командувачі вирішили швиденько його на залізничний вокзал відвезти,що навіть не встиг попрощатися з ким дружив. -Теж мені,замполіт...-обідився Володя Морозенко. Я ж чекав свого звільнення і переймався своїми справами які потрібно було вирішити.Перше за що я переймався по своєму медичному профілю це передати начмеду,Сергію,індивідуальні аптечки ,що мені всучили десь у травні в штабі сектору попередники Романа Дмитровича.Я,телепень,за якимсь бісом їх взяв і тепер переймався,аби ніхто не поцупив жодної:я заховав ці дві скрині собі під льожку(а спав я на медичних ношах)і в свою відсутність нагадував Ігору Івановичу аби уважно приглядав за ними.Також я якийсь час непокоївся про долю санітарного транспорту- вірніше,про те що я його колись отримував по паперах і дуже не хотів,аби колись хтось пригадав мені:"Ти ж "соболь"отримував?Розписувався? -Будь добр, поверни!"Я також пригадував,що один несвідомий громадянин виношував плани аби привласнити його собі(!) і їздити на полювання-але х@й йому:він з дивізіону здимів раніше і вже до нас немав стосунку.Втім,я з цього приводу вже не надто переймася,а тільки намагався пересвідчитись,що потім ніхто мені не задасть вже згадане питання. Щож стосується пропавших ручних гранат,які благополучно "пропали"в наметі,то я вже з цього приводу також не переживав:я зрозумів,що вони вже благополучно списані ще восени і ніхто їх не шукатиме.Пам'ятаю ,як Пенсне чогось вирішив пхнути свого і без того занадто довгого носа в наші боєприпаси коли проводили перевірку,а я впевнено йому відповів,що ще восени здавав їм туди в кунг на ВУД і хай там тепер і шукає-я пам'ятав,що туди здавали тож і дотримувався цієї офіційної версії.Ніхто мені питання по ним більше не ставив,а коли якось вранці до намету зайшов Андрюха Медвідь і повідомив,що у них ,на МРС,знайшлось дві "лішакові"гранати,то я спокійнесенько заявив,що вони мені вже і на х@й непотрібні.Я схиляюсь до думки,що це Мишко Драгоценний свого часу поцупив,бо вони з Іваном Адамовичем полюбляли різною х@йнею бавитись:хотіли спиз@ити у Іванича протитанкову гранату сподіваючись,що він ніц не пам'ятав про неї бо був синій коли отримував.Але прапор пам'ятав.Вже не пригадаю чим воно закінчилось,але Іванич таки довів свою правоту. Доречі,епопея зі зниклими на 7й батареї автоматами продовжувалася і вже навіть представники Служби Безпеки приїздили з цього приводу.Раз навіть забрали того мого язикатого землячка,Сашка Тимошенка,який по звичці щось спочатку піз@анув,а потім увімкнув мізки тож і тоді він так учинив і поїхав з есбеушниками на допити.А через добу повернувся.Не думаю,що він щось корисне міг розповісти.Тож хлопці реально побоювались ,що внаслідок цього розслідування і не звільнять з армії. Пам'ятаю,що внаслідок цього відвозив в госпіталь Юрка Брусничку,водія сгорівшого "бетера"7ї батареї-почало серце боліти внаслідок стрессу. Тим не менше,усі хлопці звільнились в останню чергу ,разом зі мнов. Наскільки мені стало відомо набагато пізніше, і в цій надзвичайній ситуації не обійшлося без Дениса Сказочнікова!Тим не менше і це нещастя звільнялось в один день з нами. Тож моїм головним болем було здати начмедові ті аптечки і зі спокійною совістю поринути в цивільне життя.Я ,звичайно,хотів це зробити чим раніше тим краще,але як завжди,це затягнулось до останнього вечора мого перебування на службі.Тож я зібрав ті скрині з аптечками,прихопив свою натівську і поїхав на КП.Сергій підсів до нас в кабіну вказуючи дорогу до складу куди потрібно було завести ці скрині і дуже зрадів подгону у вигляді натівської аптечки.Ми занесли скрині в склад,і начмед каже:"Ну ладно!Я думаю там все ж на місці?",але я таки переконав його порахувати.Тож відкрили скрині ,порахували і що ви думаєте?-НЕ ВИСТАЧАЛО ОДНІЄЇ АПТЕЧКИ!Таки хтось одну поцупив і цей "хтось" був зі своїх!В Ігорі я впевнений на 100%,а от хто це міг зробити вже розповідати не буду.Сергій просто кинув в ящик ту натівську аптечку та й все потому.Але ситуація показова. МАЙОР ЧЕКУШКА За кілька днів до нашого звільнення в росташуванні з'явився наступник майора Осипенка.По заведеній традиції новий персонаж вийшов перед строєм на шикуванні та представився:він був військовий пенсіонер,а раніше служив в тій частині ППО,залишки якої тепер служили ППД для цієї /недо/частини. За званням він був майором-підозрюю,що майора отримав коли ішов в запас. За кілька годин я зайшов в якихось справах на МРСку і сидів розмовляв з хлопцями.Тут приходить Толян Фалінський: -Ну пипець!Цей новий начальник штаба вже встиг мені мозок винести!-ми запитально дивимся на Толіка,-Каже:"Ета всьо Гарбачьо вінават-патаму шо Саюз разваліл!" От які ує@ани-офіцери почали приходити на службу в 15му році! УРИВОК З ЩОДЕННИКА 24.09.15(вечір) З'їздив у штаб,збагрив начмеду аптечки і вирішив питання по цьому айдарівцю.Заодно накапав про технічний стан санітарного транспорту і про мародерство збоку кадровиків.Шкода уходити зари коли змінився і командир і налагодився зв'язок з моїм медичним керівництвом,але рішення було прийняте і я важаю,що тре брати вищче.Все буде в мене нормально. Головне що я б хотів зробити зараз(прийшовши на "гражданку") це знайти собі кобєту,влупити їй щоб понесла і тоді вже повернутись до Збройних Сил,а вона щоб мене чекала.Мріяти не шкідливо.Звісно ,мені хотілося б щоб матір'ю моїх дітей була відомо хто,але я вже не сильно вірю в дива-з реальністю доводиться миритися! Толян Фалінський дуже знервований та засмучений через той прикрий випадок з пропавшим у бійця гаманцем,бо наші ахвіцери зробили з нього крайнього бо ніхто не хоче нічого робити в цьому напрямку.Здається минулося. Факт у тому,що мені і справді срали на голову,бо тримали мене на посаді санітара,а хотіли щоб я ледь не по всіх спеціальностях віддувався!Як сказав мені начмед:я мав повне право обіймати посаду начальника медичного пункту дивізіону і отримувати мінімум на тисячу гривнів більшу платню.Рік назад мене не грощі привели у воєнкомат,але чому я повинен отримувати меншу зарплатню за роботу яка більш оплачуваєма?! Якось так. ОСТАННІЙ ДЕНЬ МОБІЛІЗАЦІЇ Зранку я піднявся,умився то що.Наплечник в мене був зібраний,а ті речі,що потрібно здавати ми здали учора.Здається,нас навіть разом з иншими вже не шикували. Під кінець шикування перед строєм виступив наш начальник розвідки дивізіону,Толян Фалінський: -Хлопці!Я хочу поблагодарити вас за те що рік назад не втікли,не сховалися,а прийшли в армію коли в країні творилась повна піз@орезка! Біля намету зранку було невелелюдно.Пам'ятаю я сидів пив чай з цими коротунами-Мішей та Васей.Пекельна кухня в той ранок не працювала тож було тихо,спокійно. Ніяких випивонів напередодні не було,бо я цим нашим наступникам не збирався поляну ставити-а за що їх хмелить?До того ж,Фастівський Тітушка разом з Ігорем Трускавцем встиг потрапити "в полон"біля Малинівки і вже заробив собі грошовий штраф.Натомісь ввечері я в "Провіанті"купив тортик та дволітровий тетрапак соку-хай торт їдять,вирішив я,а горілки х@й їм! Позавчора ж,на МРСці відбулися масштабні заходи присвячені нашому звільненню.Ваня Ганущак запропонував відмітити на день раніше,щоб на дємбєль не їхати з дурною головою-розумне рішення,я згоден. Звичайно,що під час тих урочистостей не обійшлося без особистих досягнень деяких персонажів.Відмітився отой місцевий чоловічок,Павло,що прийшов на місце сержанта Лавриненка.Він добряче так наклюкався і в усій красі показав усіх своїх демонів,що проявлялися в стані розширеної свідомості.Пам'ятаю як зранку Андрій оповідав(а цей Павло переїхав на МРСку тоді):"Та тут пиз@ець,що було:затвором клацає,на ногах стоять не може,а намагається ще шось погрожувать!Цей п'яний базар гнилий!Я вже не витерпів -відвів його трохи по пєчінці приложився!Тут до часу ночі його втихомирювали!"Наші наступники вже яскраво проявляли свої правдиві обличчя і перспективи подальшої служби в такому колективі райдужними не були. Окрім Павла був ще один місцевий чоловік,Вова,який прийшов до "фітілів".Він виглядав років на 50,хоч я довідався,що йому було трохи більше 40.Він був спокійним адекватним чоловіком.Теж прийшов на "проводи",трохи випив,посидів,побалакав та й пішов відпочивав./Забігаючи наперед,скажу,що подальша доля цього чоловіка склалася сумно!/ Але це вже був ранок.Я прийшов на ВУД і разом з хлопцями зі взводу,сів в "ельфмобіль"та поїхав на КП. Приїхали на КП.Я побачив начмеда,Сергія,який стояв біля медпункту і просвітленим поглядом дивився на оточуючу дебільнувату дійсність. -Бажаю здоров'я!-привітався я. -Та гдєж тому здоров'ю взяться?-філософські зреагував Сергій. В наших обхідних листах було до десятка підписів половина з яких вже була проставлена.Ми почали потихеньку шукати лишившихся х@йликів та збирати їхні підписи.Багато часу це не забрало. Також перед нами виступав і намагався щось розповісти,заступник начфіна.Щоб ви розуміли:ніяких "дємбєльських" ми не отримали при звільненні.Ми з затримками,незрозумілими шматками отримували своє грошове забезпечення і розібратися в цих виплатах вже було складно.А про виплати при звільненні мова не йшла-які виплати,ви що? Також не випадало вже взяти необхідні довідки щоб стати на облік до Центру Зайнятости і отримувати більш-менш адекватне пособіє по безробіттю:з тим безладом ,що коївся в цій частині це потрібно було робити зазделегідь,а я цей момент випустив з уваги і пролітав наче фанера над Парижем. Ми підійшли до штаба і в нас позбирали військові квитки,щоб проставити потрібні записи. -Перевіряйте,що вони вам там проставили!-сказав майор Осипенко і став біля виходу перевіряти. Ну що вам сказати?Усі потрібні записи мені зробили з третьої спроби-перший раз взагалі винесли без внесення дат перебування "в АТО"в складі цієї /недо/бригади,автомат не був списаний то що.Другий раз забули якийсь штамп поставити.Тільки з третьої спроби військовий квиток можна було приймати і то ,врешті-решт,з часом я ще виявив недоліки! Отака вона була ця 40градусна бригада!Ми звільнялись і сподівалися в подальшому з нею справ більше не мати. Десь за годину півтори нашого перебування на КП під'їхали хлопці з 4ГАДн також звільнятись.У нас на все про все пішло до двух годин часу.Ми всілися в автівки:ті хто повертався черех наш обласний центр-ті вантажівкою повертались в ліс,де їх вже чекав комфортабельний автобус;ми ж вертались Приазов'ям і нас на "ельфмобілі"підвезли до тієї чебуречної,що ми взимку з Сашком та Іваничем примітили. Ми вийшли з тієї "буханки",вивантажили каністри з пальним(майор Осипенко виділив пальне для звільняємих),також волонтерський генератор який Володя забрав,аби повернути. Пам'ятаю з нами був Антоха Городенко,той його дружбан-відмовник Сашко,Володя Морозенко,ми з Сашком Гіщуком.Може ще хтось,але не згадаю вже.Ми росташувались на місці,замовили чебуреків,хтось узяв по пиву,хтось сто грам,але без фанатизму,бо Володя попросив поводити себе в бусику порядно.Ми чекали того чоловіка може до трьох годин,бо в нього була якась шабашка і треба було трохи зачекати. Ми сиділи,спілкувались..Нарешті приїхав той дядько.Хлопці всілись в салоні,на якому були тоновані вікна,а я з Морозенком в кабіну до водія. -Ой,Олесь,ти в формі-як би до нас на блокпосту не причепились!- зауважив Володя який вже встиг перевдягнути футболку.Той вересень був дуже спекотним і я недовго думаючи скинув кітель та футболку та всівся з голим черевом.Ми поїхали.Як раз проїзжаючи через Мангуш як доблесні оборонці тамтешнього блокпосту шмонали якийсь бусик:судячи з усього якісь хлопці також додому їхали!Ми пролетіли на морозі.До нашого міста їхати було трохи більше години,а по дорозі ще було два блокпости:один біля мосту трохи далі Мангуша,та на кільці біля Нововасилівки.На Нововасилівці тоді на блоках стояли переважно залишки добровольчих батальонів.Ми призупинились на блокпосту біля якогось діда в німецькому камуфляжі.Він мабуть зрозумів ситуацію та порадив: -Там далі стоїть піз@опротивний-ви акуратненько проїзжайте. Ми проїхали і ці перешкоди.На під'їзді до міста я вдягнув футболку з кітелем.Сашко Гіщук виходив напроти "Південгідромашу":зупинились поручкались з ним усі,поїхали.Моя ж зупинка була на кілька кілометрів далі. Ми зупинились на зупинці напроти моєї квартири.Показавши Володі де мої вікна і балкон на дев'ятому поверсі,я поручкався з усіма хлопцями та накинувшм наплечник пішов,а бусик відправився на батьківщину Дмитра Івановича Донцова.Я зайшов в крамницю в прибудові та взяв пляшку тризіркового "Болграду"до якого привчив нас Мишко Драгоценний.Я набрав на домофоні номер квартири,зайшов в під'їзд ,а потім в ліфт намагаючись перетравити те що відбувалось зі мнов останні чотирнадцять місяців і щоб через п'ять років написати цю книгу. УРИВОК З ЩОДЕННИКА 25.09.2015 День X прийшов!І все...Зранку нас шикували,посадили в автівки та відправили до штаба.На штабі в Володарському ми пробули десь до 11-ї години,а потім нас викинули на чебуречній де чекали ще години три на бус.Дістались до Бердянська швидко. На бригаді поки були сонце вилізло на небо та почало немилосердно пекти.Воєннік мені з третьой спроби заповнили повністю-не було записів,не було штампів.З третьой спроби усе заповнили повністю.Купу папірців надавали-по деяких у мене виникають цілком обгрунтовані запитання.В понеділок поїду ставати на облік,бо наврядше на вікенді працює стройова частина.Прибув приблизно о пів на четверту;трошки вмазали з батьком,нікуди не хочеться ідти нізким не хочеться спілкуватись,нікого не хочеться слухати.Дайте мені усі спокій! Сашко Гіщук їхав з нами-каже Андрій Воронов зари у прикордонному загоні служе,але там нема чого робити.Треба буде побалакати дізнатись,що до чого. ПІСЛЯМОВА Ну що вам сказати,дорогенькі?На початку поточного року Олесь Будяк звільнився з лав Збройних Сил України лишивши позаду цей неоднозначний та непересічний період свого життя. У другій половині цьогорічної футуристичної весни,що своєю апокаліптичністю нагадувала весну 14го року стався отой скандал навколо ветеранської літератури на Книжковому Арсеналі:"громадянське суспільство"в обличчі "культурних діячів"показало своє правдиве ставлення до своїх захисників і їх літературної творчости-ці "діячі"чомусь вирішили,що мають право диктувати якісь правила та критерії за якими має писатись подібна література і вирішувати допускати чи не допускати на світ Божий!Швидше ж за все, цим умовним "діячам",просто муляла присутність поруч таких нетипових представників літературної братії які в змозі писати набагато яскравіші та цікавіші тексти ніж ці рафіновані відірвані від реального життя "митці".Мабуть це їм і муляло! Неприємно було за цим спостерігати і усвідомлювати наскільки насправді погано левова частина нашого "суспільства" та "богеми"ставиться до своїх захисників та їх скромних починань,але як приємно було трохи пізніше бачити як наші хлопці гідно вийшли з цієї ситуації та непогано так утерли носа цим сраним недодіячам і критиканам! Тоді то я і зрозумів:потрібно писати!Потрібно і самому долучатися до цього молодого руху ветеранів-літераторів та писати на зло цим жлобуватим патосним літераторам-ремісникам, які війну хіба що в новинах бачили і не здатні щось правдиве та якісне написати про неї тому і казяться!"Х@й їм,пі@арасам!"вирішив я і взявся за планшет з наміром писати книгу під робочою назвою "Чотири роки довбограйства"! В процессі продукування слів і речень я зрозумів,що якщо одразу замахнусь описати усі чотири роки своєї воєнної "кар'єри",то ризикую розтягнути процесс на невизначений термін і врешті решт втратити мотивацію до написання тексту.До тогож,було б неправильно поєднувати в своїй оповіді два окремих періоди своєї служби і я вирішив сконцентруватись на розповіді про рік своєї служби за мобілізацією.Так і з'явилась ця книга яку ви мали дочитати якщо зари читаєте післямову до неї. Не знаю які думки та почуття викликали мої розповіді,але хочу сказати,що я описував свої суб'єктивні думки та міркування.Щоб ви розуміли-переважну більшість персонажів цієї книги автор важає позитивними:зі своїми темними сторонами,згубними звичками-такими якими звичайні люди і є!Звичайні люди, а не різноманітні Рембо,що зістрибнули з постерів і пішли захищати Україну. Коли я писав цей текст,то зрозумів,що деяких часто згадуваних персонажів вже немає серед живих-воєнна служба під час воєнних дій це важкий тягар і без наслідків не минає.Не минулося і для деяких моїх товаришів:війна не догнала їх кулею,але дісталася підірваним здоров'ям,яке і дало збій. Практично всі прізвища в моїй оповіді змінено,але хто знає про кого йде мова той зрозуміє.В моїй книзі описано багато не надто приємних та шляхетних епізодів і може здатись,що я мав на меті скомпроментувати світлий образ захисників,але в тому то і проблема,що захисники такі самі живі люди які не зійшли з плакатів,а ще вчора працювали на заводах,будівництвах ,офісах і мають такі самі звички і вади як і переважна більшість "мирних мешканців"тому не варто їх сприймати як якихось непогрішимих янголів,а в разі невідповідності висувати якісь претензії. З огляду на ті апокаліптичні ,трагічні події,що відбуваються наразі всередині держави не можу бути певен ,що найближчим часом зможу видати свій рукопис,але в планах вже майорить продовження розповіді про мою подальшу службу тим більше,що задача полегшена наявністю вагомого об'єму записів в нотатнику.Але це буде не скоро,бо присвятивши написанню цього рукопису майже півроку,почуваю себе доволі виснаженим і кожне слово дається мені нелегко. 23 листопада 2019 року Олесь Будяк Південь України