Валерій Бондаренко

Бондаренко Валерій Іванович народився 21 січня 1938 року в м. Гуляйполе Запорізької області, мешкав по вул. ІІІ Інтернаціоналу, тепер вул. Нестора Махна.
Українська дитина війни, Другої світової.
Свідоме життя розпочав у віці 3,5 років, у перервану евакуацію на залізничному вокзалі м. Ворошиловград (Луганськ) під час прицільного бомбардування його, у самому епіцентрі. Лежимо з мамою у якійсь заглибині, мама молиться, однією рукою хреститься, другою – притискую мою голівку до землі. Я вивільнюю її дивлюсь на небо над нами (курява, дим, фонтани ґрунту, обломків шпал та довжелезні залізничні рейки, що звивалися наче змії). І повна тиша. Я оглухнув від страшно гучного гуркоту. Подалі поневіряння дитини війни (воєнні, повоєнні) закарбувались у моїй пам’яті аж до сьогодні.
Школу-десятирічку закінчив у м. Гуляйполе. Після чого подався до м. Запоріжжя здобувати подальшу освіту. Закінчив гідроенергетичний технікум і машинобудівний інститут (ЗМІ) у Запоріжжі та аспірантуру Інституту електродинаміки НАНУ, м. Київ.
Батько, Бондаренко Іван Антонович, освіта сім класів, до війни – директор Гуляйпільської фабрики дитячого взуття, після війни – Начальник міжрайонного будівельного управління №3 Запоріжоблбудтресту, м. Гуляйполе. Високі посади районного масштабу обіймав завдяки своїм природним здібностям та статусу свого батька. Мій дідусь Антон (слюсар заводу «Металіст», Гуляйполе), член РСДРП, у 1907 році за революційну діяльність був засланий царською охранкою на Північ (Холмогори), де загинув під час втечі із лагеря.
Мама, Бондаренко (Чучко) Ольга Петрівна, освіта два класи, домогосподарка. Мій дідусь Петро Чучко – селянин-середняк (не розкуркулювався після революції, бо не мав жодного наймита), добре знав Нестора Махна, був сусідом поміщика Леві, у якого молодий Махно ходив у підпасичах. Дідусь багато мені розповідав про Махна та ті буремні часи.
Моя старша сестра Ніна закінчила фармацевтичний інститут у м. Дніпропетровськ, працювала завідувачкою аптеки у м. Тернопіль, пізніше на тій же посаді у м. Дніпропетровськ. Мій старший брат Антон (названий на честь дідуся, за його проханням при арешті) закінчив військове автомобільне училище, офіцер Радянської армії, у чині підполковника пішов у відставку.
Маю двох дітей. Донька – Ольга, працює в НУ «Запорізька політехніка» завідувачкою кафедри філософії, доктор філософських наук, професорка. Син – Георгій, має вищу технічну освіту, працює на Металургійному комбінаті «Запоріжсталь».
Мій трудовий шлях. Після закінчення технікуму – електромонтер, електрик Машино-прокатної бази (Запоріжоблбудтрест), після закінченні інституту – інженер-дослідник Лабораторії магнітних явищ Всесоюзного інституту трансформаторобудування (ВІТ), м. Запоріжжя. У подальшому, і до осені 2023 року працював у ЗМІ, пізніше ЗДТУ, ЗНТУ, тепер НУ "Запорізька політехніка" – асистент, старший викладач кафедри Електричних машин і апаратів (ЕМА) до 1979 року, а потім протягом сорока років – завідувач кафедри Електропривода і автоматизації (ЕПА) до 2019 року, 2019-2023 рр. – професор тієї ж кафедри.
Ще на посаді старшого викладача відкрив першу і єдину на електротехнічному факультеті (ЕТФ) Проблемну лабораторію закритого режиму з дослідження електромеханічних систем з мікропроцесорним керуванням нового покоління та був її науковим керівником. Мої відкриті роботи з розробки і дослідження дискретних лінійних електродвигунів мали високу оцінку за межами України (Японія).
Був фундатором крупного бізнесу Запорізького регіону, відкрив і був першим Генеральним директором спільного підприємства (СП) з іноземним партнером «Інтерсистема», одного з перших в СРСР, першого у системі освіти СРСР, першого у Запорізькому регіоні.
Мав різнобічні наукові та освітянські зв’язки з університетами та підприємствами України (у першу чергу Києва, Харкова, Львова, Дніпродзержинська), Німеччини, Японії, Болгарії, Латвії тощо.
Завдяки співпраці із всесвітньовідомою фірмою SIEMENS, на спонсорських засадах, у ЗНТУ на базі кафедри ЕПА під моїм керівництвом була створена єдина у регіоні за своїми функціональними можливостями науково-навчальна Комп’ютерна лабораторія з автоматизації ЗНТУ-SIEMENS (2008 р.). Крім новітніх наукових розробок, на базі цієї унікальної Лабораторії впроваджені сучасні і надсучасні на той час навчальні технології, зокрема, було створено, випробувано і введено до експлуатування технічне, методичне та програмне забезпечення для проведення оффлайн і онлайн мультимедійної презентації, дистанційне навчання (на рівні, що дозволяв дистанційне проведення і лабораторного практикуму, 2009 р.), про що багато хто тоді і гадки не мав.
З 2015 року на кафедрі ЕПА розпочалося впровадження у навчальний процес дронотехніки, з’явився перший повітряний дрон (планерного типу), презентований кафедрі ЕПА одним з підприємств, спільної розробки.
Завдяки співробітництву з німецькою фаховою фірмою ELTRA GmbH Germany, під моїм керівництвом кафедра ЕПА безпосередньо із Німеччини отримала дві стипендії DAAD-Німеччина аспірантам і студентам країн Південної і Південно-Східної Європи й протягом десяти років (1998-2007 рр.) відряджала до Німеччини чотирьох студентів кафедри ЕПА на піврічне стажування.
Поставив на конвеєр кафедри ЕПА захист дисертацій. За час мого керівництва кафедрою на ній було захищено 4 докторські, 22 кандидатські і 1 магістерська дисертації. На базі кафедри ЕПА була відкрита Спеціалізована рада К 117. 052.02 за спеціальністю 05.09.03 - Електротехнічні комплекси і системи, у склад якої входили п’ять докторів технічних наук, штатних співробітників кафедр ЕПА, з них чотири за прямою спеціальністю і один за спорідненою.
Полюбляю далекі подорожі, з донькою Ольгою відвідали країни Європи, Північної Африки, Південної Азії, Близького Сходу, Китай, Південну Корея, Японію, Мексику, США.
Маю понад 140 наукових публікацій, одну книгу, три наукових монографії, три навчальних посібника, два з яких під грифом МОНУ, та 20 авторських свідоцтв на винаходи і патенти.

червень 2024 р.