| Опис: |
Написана 1832 року, повість того ж року під назвою «Холостяки» була опублікована в збірнику «Сцени приватного життя». Через рік під тією ж назвою вона була включена в «Сцени провінційного життя». Під остаточною назвою «Турський священик» повість з'явилася 1843 року в першому виданні «Людської комедії», де була вміщена в другому томі у «Сценах провінційного життя».
Повість засвідчила швидке ствердження Бальзака на позиціях реалізму, яке відбувалося на початку 30-х рр. У ній з'являється широке соціальне тло, докладно й рельєфно виписане провінційне середовище, різні його верстви, що стане однією з характерних ознак реалістичної творчості Бальзака. На цьому тлі зображена інтрига, що розігрується серед духовних осіб: злобний і мстивий абат Трубер «поїдає» сумирного й беззахисного абата Біротто, виживає його спершу з квартири, потім з міської парафії і врешті-решт, ставши єпископом, позбавляє його права відправляти церковну службу. Важливо вказати, що абата Трубера письменник зробив членом Святої конгрегації, реакційної організації католицького духовенства, яка підтримувала династію Бурбонів. Акція досить-таки несподівана для автора, який щойно проголосив себе прибічником партії легітимістів.
Як і у випадку з іншими творами кінця 20-х — початку 30-х рр., написаними до появи задуму «Людської комедії», Бальзак постфактум потурбувався про те, щоб пов'язати повість з «великим цілим» за допомогою «персонажів, що повертаються». Абат Біротто стає сповідником пані де Морсоф (роман «Лілея долини»); згадується він у романі «Сезар Біротто», де висилає братові, який розорився, тисячу франків. Маркіза де Лістомер стане однією з тих великосвітських дам, які епізодично виступають у багатьох творах «Людської комедії» («Шлюбний контракт», «Музей старожитностей», «Чиновники», «Втрачені ілюзії» та інші). |
