| Опис: |
На відміну від багатьох інших романів, які письменник створював протягом тривалого часу, частинами, то відходячи від роботи над ними через інші задуми, то повертаючись до них знову, роман «Ежені Гранде» вилився у нього відразу. У вересні 1833 р. початок роману був надрукований у журналі «Ероп літтерер», а в грудні він вийшов уже окремою книгою в першому виданні «Сцен провінційного життя». Роман мав великий успіх у читачів. Першим його російським перекладачем був Ф. М. Достоєвський.
На початку 30-х рр. Бальзак викривав у своїх творах головним чином хижацьку суть фінансової аристократії («Шагренева шкіра», 1831 р., «Банкірський дім Нусінгена», 1835 р.). Але з плином часу він переконався, що майже вся буржуазія заражена тим самим шаленим прагненням збагачення. Якщо це не хижаки банкіри, то жадібні й ненаситні нагромаджувачі («Гобсек», друга редакція 1836 р.). Такі часом і буржуа, що вийшли із суспільних низів; відчувши силу золота, вони несамовито прагнуть багатства і жорстоко визискують усіх, хто їх оточує, навіть своїх близьких.
Образ такого буржуа створено в романі «Ежені Гранде» (1833) — це батько героїні, Фелікс Гранде. Колишній бондар і винороб, він з роками стає хижаком-нагромаджувачем, утіленням огидної, дріб'язкової скнарості.
Серед сучасної письменникові критики не раз виникали розмови про те, що образ Фелікса Гранде змальовано з такою кількістю місцевих деталей, які свідчать, що в романі «нічого не вигадано». Тому дехто їздив до Сомюра, наївно сподіваючись відшукати живих прототипів персонажів роману.
В романі безнастанно точиться двобій між владою грошей і людяністю, а перемога останньої була дорога гуманістові Бальзаку. І дочка Гранде, Ежені, зростаючи в зачумленій домашній обстановці» лишається душевно чистою, щиросердою і доброю.
Образ Ежені сповнений поетичної чарівності. А що образ її батька змальований яскравішими реалістичними барвами, то багато хто з критиків вважав за краще назвати роман іменем Фелікса Гранде.
Проте Бальзак зробив інакше, схиляючись перед величчю Людяності. Що ж це за сили, котрі допомогли скластися характеру Ежені — цілковитому запереченню всіх батькових прагнень? Це були інстинктивні сили людського опору нелюдській природі маніяка Фелікса Гранде. Це було кохання до Шарля, що цілком заполонило душу Ежені. Це були гіркі почуття, що їх зродили в серці дівчини страждання й смерть матері, замученої чоловіком-скнарою. І головне — та повсякденна моральна підтримка, яку Ежені знаходила у людей з народу — своєї служниці та Корнуайє, котрі стали найвірнішими, найближчими її друзями. |
