| Опис: |
Народна творчість та етнологія: №4 / НАНУ, ІМФЕ ім. М.Т.Рильського. – К., 2020.
У статті аналізується прагматика й семантика клятв і самозаклять, уживаних при вирішенні різних, особливо правових, колізій людьми різних соціальних верств українського суспільства пізнього середньовіччя – раннього модерну. У теоретико-методологічному сенсі дослідження належить до царини історичної антропології, одним з найважливіших напрямів якої є вивчення історії ментальності. Його особливість полягає в аналізі середньовічних і ранньомодерних текстів, матеріали ХІХ–ХХІ ст. майже не залучаються, оскільки символіка ритуалів клятв у домодерні часи була суттєво іншою, ніж у наш час, як різною є й ментальність людей домодерної і сучасної епох. Тому нинішній польовий досвід ураховується лише незначною мірою: залучаються переважно теоретичні положення, що взагалі стосується клятв і самозаклять. Джерелами є опубліковані актові документи й деякі інші тексти, що відображають українську традицію XIV–XVII ст. Самозакляття містяться в клятвах-присягах при укладанні угод між князями та з іншими достойниками. Присягу давали, вирішуючи спірні колізії, і приватні особи різного статусу й становища, особливо в суді. Хоч джерела в більшості випадків не наводять змісту клятв та описів супутніх ритуальних дій, проте такі тексти все ж трапляються. Становлять інтерес клятви, які включали архаїчні за походженням і змістом самозакляття, зі зазначенням санкції за можливі порушення. За допомогою самозаклять ті, хто клялися, накликали на себе гнів вищих сил та різні напасті в разі порушення клятви, і цим спонукали контрагентів довіряти їм. Самозакляття сприймалися людьми середньовіччя – раннього модерну як такі, що несли реальну загрозу життю і добробуту порушників. Тому люди на судових процесах нерідко намагалися уникати присяг і не провокувати їхнє виголошення іншими, навіть супротивниками. Адже це вважалося смертним гріхом. Отже, клятви в пізньосередньовічно–ранньомодерні часи були вагомою складовою судово-правових колізій і взагалі комунікативних дій. Ставлення до них було надзвичайно серйозним і не вкладалося в рамки раціональних дій. Особливо остерігалися самозаклять, що, як вважалося, мали велику силу над клятводавцями. |
