За ширмою

«Не раз мені здавалося, що з літературою я покінчив назавжди, – згадував письменник про своє заслання. – Та ось у березні 1953 року я зненацька відчув такий потяг до творчої роботи, якого не зазнавав, мабуть, з того часу, як перестав ходити в початківцях. Вільними від фізичної роботи годинами, а то й ночами, коштом відпочинку й сну, я припадав до клаптиків паперу, пишучи роман «За ширмою». Він став мені за другий мандат у літературу».
У червні 1957 року Борис Антоненко-Давидович вийшов на волю після 22 років тюрем і заслань. Через рік після публікації в журналі «Дніпро» твір виходить окремим виданням. «Роман Антоненка-Давидовича «За ширмою» зник блискавично з усіх книжкових магазинів, а потім продавався на чорному ринкові вдесятеро дорожче од його номінально вартості», – згадував Анатолій Дімаров.
У глухому селищі післявоєнного Узбекистану українець Олександр Постоловський сумлінно виконує свої лікарські обов’язки. Коли до нього з України приїжджає мати, він через брак житлової площі поселяє її в своїй амбулаторній кімнаті «за ширмою». Зайнятий лікарськими справами та сімейними проблемами син майже не приділяє уваги матері, яка, відчуваючи свою непотрібність, занедужала на невиліковну хворобу.
«Мені хотілося нагадати молодому поколінню про його обов’язки до своїх батьків, а разом з тим торкнутися деяких родинних проблем», – пояснював автор ідею твору, приховуючи ще один аспект повісті. Вбивчою для матері також стала журба за Україною, за рідним Переяславом. Вона безмежно радіє, коли нарешті «…їде з сином на ту далеку святу землю, де вона народилася, де сплять вічним сном її батьки і прадіди, де годиться і їй схилити свою голову».
Другий похід в літературу для Бориса Антоненка-Давидовича тривав недовго. 1970 року письменник відмовився виступити в суді проти дисидента Валентина Мороза, що стало приводом для розправи над колишнім петлюрівцем, який вже давно муляв очі владним зверхникам. На його ім’я наклали табу, конфіскували в нього все написане, забрали навіть друкарську машинку. «Офіційно мене не покарано за відмову давати свідчення на суді, як того можна було сподіватись, але неофіційні санкції вже почались. Ну, що ж – доведеться писати «для вічности», відкладаючи написане в папку «Як умру, то прочитайте», – іронічно зауважив письменник.
У схованках КДБ зникли й унікальні спогади про його участь в армії УНР «На шляхах і роздоріжжях». У перші роки незалежності вже представник СБУ продав ті спогади за 3 тисячі доларів директору видавництва «Смолоскип» Осипу Зінкевичу.
Ігор Качуровський: «За ширмою» – один із найвартісніших здобутків української повоєнної прози».