Юрiй Дмитрович Ячейкiн Уславлений робот Малюк Походеньки капiтана Небрехи - Замiсть епiлога ____________________________________________________________________________ Всесвiтнi походеньки капiтана Небрехи. Київ. Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь", 1988. Iлюстрацiї Василенка Анатолiя Петровича. OCR та редакцiя Dauphin, 2005. ____________________________________________________________________________ Я побачив його випадково. Вiн стояв у кутку, непомiтний i негарний. На його гофрованiй шиї пробивалася неохайна iржава щетина. Зеленi очi ледь жеврiли. - У нього ще вистачить енергiї на розмову? - запитав я наглядача Музею космiчних подорожей. - Тiльки не мучте зайвою допитливiстю, - застерiг вiн i клацнув перемикачами. * * * - Як я опинився у свiтi бiологiчних систем? - запитав я, тiльки-но мене ввiмкнули в розетку. Мати нiжно вiдповiла, що мене знайшли на звалищi металевого брухту. Тато ж загадково посмiхнувся. - Час навчити його ходити, - мовив вiн. - Треба вмонтувати постiйнi акумулятори, - i взявся за розетку. Я вiдчув, що втрачаю сили i вiдчайдушне загорлав. Та було вже пiзно. Свiдомiсть потьмарилася... Коли я опритомнiв, вечорiло. Нiкчемна розетка бiльше не загрожувала. Бiльше нiщо мене не зв'язувало. Я озирнувся. У вiкно свiтило сонце. Червоне промiння падало просто на "Таблицю Множення" - абстрактний портрет мого прапрапращура. Тато i мати весело переморгувалися рiзнокольоровими лампочками... Вранцi я вже був на стадiонi. Старший механiк збiрно-розбiрної команди "Робот" ретельно перевiрив мої ампери i вольти. - Непоганий заряд, - пробурмотiв вiн. - Трохи пiдкрутити, трохи пiдмастити... Поставимо каучуковi амортизатори - стрибатиме, як мавпа. Кращого воротаря годi шукати! Того ж дня я грав у вирiшальнiй зустрiчi з командою "Автомат". "Автомати" атакували скажено. Снаги їм не бракувало. Гра вiдбувалася в синхрофазотронному темпi. Аж ось нашi перехопили iнiцiативу, рiшуче зламали захист противника, пробилися крiзь уламки оборони i вдерлися на штрафний майданчик. Центр нападу зняв свою праву ногу i, як хокейною ключкою, прицiльно вдарив по м'ячу. Гол! Трибуни заревли. Суддя зарахував гол, адже формально нападаючий не порушив футбольних правил. Цей смiливий експеримент вiдкрив нову сторiнку в iсторiї футболу. "Автомати" кинулися у вiдчайдушну контратаку. Але я був на мiсцi! Механiк таки мене добре накрутив! I раптом, тiльки-но я наважився вийти на прострiльну передачу, як мене пiдхопила якась неймовiрна сила. Земля гойднулася пiд ногами, i я кулею полетiв просто в небо. Останнє, що я побачив, - це м'яч, вiн трiпотiв у сiтцi ворiт. З трибун линуло надпотужне ревище: - Недозволений прийом!!! - Суддю на перетопку! Згодом виявилося: якiсь повiтрянi пiрати спустили з вертольота електромагнiт i вкрали мене серед бiлого дня! Була вписана нова сторiнка в iсторiї вболiвальництва. Ватажка повiтряних пiратiв звали Капiтаном. Про нього ширилися неймовiрнi чутки. Нiби вiн аж три роки ганявся за якоюсь загадковою антикометою i мало не вибухнув на її хвостi. А вiн винувато глянув на друзiв i мовив: - Малюк для нас годиться... Треба лише перебудувати його схему i запрограмувати за темою "Меркурiй". Я з жахом вислухав цей вирок. А командир пiратiв узяв гайковий ключ, розгвинтив мене i безжалiсно видер з грудей портативнi акумулятори... - Менi страшенно не поталанило: я потрапив до ракети, на якiй летiли дивнi iстоти, що мислили алогiзмами i були здатнi на будь-яку хлоп'ячу витiвку. Отож мене на час подорожi вони про всяк випадок посадили на розетку, а капiтан почепив табличку "У ракетi - злий робот". У них це називається жартом. Правда, я не образився, адже про капiтана казали, що у нього золота голова, сталевi нерви i залiзнi м'язи. На Меркурiї мене вiдразу ж звiльнили вiд набридлої розетки. Ще б пак! Адже я був головним членом експедицiї i мав зав'язати дружнi стосунки з кварцовими господарями планети. Що то була за планета! З одного боку - крига i космiчна холоднеча, а з другого - розжарене баговиння. З одного - колючi зiрки, а з другого - гiгантський тепловий генератор Сонця, пiд спопеляючим промiнням якого розкошували кварцовi iстоти. На Землi вони могли б iснувати хiба що у тисячоградусному черевi доменної печi. I з такими створiннями я мусив зайти у розмову! Метою нашої експедицiї було укладання з ними угоди про дослiдження розпеченого терену, на який досi не ступала людська нога. Перед дослiдниками iз Землi кварцовi iстоти завжди пiднiмали вогняну завiсу. Кажуть, це було феєричне видовище. Не вагаючись анi секунди, я взяв вогнетривкi шахи i попрямував до них. Тiльки-но я вийшов з ракети, як мене оточили звуки надвисокої частоти. "Тi-та-бiп сюiв-тi-пiп!" Я збагнув, що це була мова кварцових iстот. Вже за пiвгодини я вiльно розумiв її. I ось що я почув: - Це якийсь недоумок. Вийшов i стоїть, як пень. - Та й вигляд у нього якийсь неоковирний... - Гей, ви! Розпеченi бовванцi! - гукнув я. - У шахи щось тямите? Вони замовкли. Нарештi один озвався: - Хто ти i звiдки? - Я робот Малюк. З третьої... - А що таке шахи? Тут я прочитав їм цiлу лекцiю i невдовзi вже грав першу партiю. Чи варто казати, що вони склали зброю перед вiтчизняною технiкою? А я ж грав у надзвичайних клiматичних умовах! А як вони благали мене тодi подарувати шахи! Я огинався, аж поки не згадав про мету експедицiї! - Гаразд, - погодився я. - Але при однiй умовi: за першу клiтину шахової дошки дайте менi квадратний мiлiметр вашої площi. За кожну дальшу - у геометричнiй прогресiї. А фiгури я вам i так вiддам. Бачте, який я добрий! Словом, за шахову дошку я вимiняв цiлу планету. Вони ще й заборгували... - Ви тiльки погляньте на нього! - закричав капiтан, коли я повернувся на ракету. - Розбiйник! Йому не ракетою подорожувати, а пiратською каравелою! На рею його, на рею! З усього цього я втямив лише одне: мене знову чекають прикрощi. I справдi - посадили на розетку. Вже тут, у музеї, я дiзнався, що меркурiйцi на центральному майданi столицi спорудили менi величний пам'ятник i кожне десятилiття проводять всепланетну першiсть на приз iменi робота МАЛЮКА. В останньому турнiрi взяли участь 3 698 гросмейстерiв, 9 534 майстрiв спорту i 18217 кандидатiв у майстри. Як вiдомо з перепису, це вся доросла люднiсть Меркурiя. * * * Вiн стояв у кутку, старий симпатичний патрiарх сучасних роботiв, i неквапливо розповiдав казковi iсторiї. Наприкiнцi сказав: - Маю до вас прохання... Напишiть у "Книзi добрих побажань", щоб мене зняли з розетки. Ви навiть не уявляєте, як я знудьгувався за рiдними акумуляторами! Лише тепер я помiтив, що вiд нього до стiни тягнеться тонкий еластичний дрiт... ____________________________________________________________________________ Ячейкiн Ю.Д. Всесвiтнi походеньки капiтана Небрехи / Iл. А.П.Василенка. - К.: Молодь, 1988. - 240 с.: iл. - (Компас). - ISBN 5-7720-0035-7 Книга вiдомого українського письменника-гумориста складається з гостросюжетних фантастичних повiстей, що розповiдають читачу про карколомнi пригоди капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи та його вiрного штурмана Азимута у Всесвiтi i на Землi. ____________________________________________________________________________