Юрiй Дмитрович Ячейкiн Народження АДАМа (Iз спогадiв штурмана Азимута) Фантазiя-жарт Походеньки капiтана Небрехи - 3 ____________________________________________________________________________ Дивовижнi пригоди капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи та його вiрного штурмана Азимута у Всесвiтi i на Землi. OCR by HarryFan, 20 August 2000. Вичитування та редакцiя Dauphin, 2005. ____________________________________________________________________________ З М I С Т Роздiл перший. БЕНТЕЖНА ОБ'ЯВА Роздiл другий. РЕКОМЕНДАЦIЇ КАПIТАНА КОЗИРА Роздiл третiй. НЕСПОДIВАНКА ЗА НЕСПОДIВАНКОЮ Роздiл четвертий. НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ - ВIЗИТ ДО ТРОГЛОДИТIВ Роздiл п'ятий. ПАРАДОКСИ КАПIТАНА НЕБРЕХИ Роздiл шостий. ПОВЕРНЕННЯ З ЗIРОК Роздiл сьомий. СЮРПРИЗИ МЕЗОЗОЯ Роздiл восьмий. 4ПI-ЕР-КВАДРАТ Роздiл дев'ятий. ДВОБIЙ IНТЕЛЕКТIВ Роздiл десятий. ЕКСПЕРИМЕНТИ КОНСТРУКТОРА 4ПI-ЕР-КВАДРАТ Роздiл одинадцятий. З ВОЛОСИНИ У БЕЗОДНЮ Роздiл дванадцятий. ЗА ОБРАЗОМ ТА ПОДОБОЮ ____________________________________________________________________________ Одного незабутнього вечора (i майте на увазi, що це абсолютно об'єктивне визначення, а не просто лiтературний прийом) капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха заходився складати повний список своїх незлiченних скарбiв. Робота ця копiтка, вимагає виняткової уваги i зосередженостi. Тому, звичайно, галактичному мандрiвниковi було не до мене. Як людина i друг капiтана, я розумiв його. Треба ж колись навести у садибi зразковий музейний лад! Але як єдиний представник небрехознавства - не мав права вибачити цього злочинного для молодої науки розбазарювання дорогоцiнного часу. Хiба ж не мiг вiн проiнвентаризувати своїх унiкумiв пiсля мого вiд'їзду? Я нервово мiряв кроками з кутка в куток вiтальню, з вiдвертим незадоволенням спостерiгаючи цю нескiнченну сiзiфову працю. Та тут же роботи на рiк для чортової дюжини досвiдчених експертiв! А небрехознавство в моїй особi нетерпляче чекає нових захопливих пригод. А капiтан мовчить, мов зiпсований гучномовець! Та Небреха нiби прочитав мої понурi думки. Вiн на мить одiрвався вiд реєстрацiї i розсудливо порекомендував: - Молодий чоловiче, замiсть вiдволiкати мою увагу оцим iмпровiзованим хатнiм марафоном, узяли б краще та переглянули один досить цiкавий документ. Допитливий читач знайде в ньому багато повчального. Це мiй штурман Азимут накидав звiт про нашу першу спiльну подорож. Пам'ятаєте, я колись побiжно згадував про навкологалактичнi мандри? То оце про них. Ех, якби я тодi запiзнився хоч на день... I замiсть продовження свого iнтригуючого вступу вiн тiльки махнув рукою. Та оця красномовна пантомiма була зрозумiла без слiв. Капiтанова рука з затисненою люлькою наче промовляла: - Авжеж, ще день затримки, i ви ниньки не мали б честi слухати старого бувальця... Капiтан Небреха визволив з-пiд циклопiчної купи сувенiрiв грубезний пожовклий фолiант, надiйно прошитий з лiвого борту позеленiлим вiд часу мiдним дротом, здмухнув з палiтурки солiдний шар пилу (безумовно, космiчного) i протягнув його менi. Я з радiсним хвилюванням поклав рукопис собi на колiна. Зрозумiйте мене, я тримав докладний звiт про першу спiльну мiжзоряну подорож Небрехи та Азимута, власноручно занотований його вiрним штурманом! Оце поталанило... Та ледве я з побожнiстю перегорнув першу сторiнку, як мало не впав зi стiльця вiд подиву. Спостережливий хазяїн пильно глянув менi в очi i спокiйно зауважив: - Певно, вас бентежить той, на перший погляд, незбагненний факт, що рукопис незабутнього Азимута нашкрябано моєю власною рукою? Я тiльки й годен був, що ствердно хитнути головою. - Дiйсно, це моя рука, - холоднокровне визнав капiтан Небреха. - Мiй почерк i справдi можна упiзнати навiть без графологiчної експертизи. А мiж тим, у цiй невiдповiдностi мiж особою автора i рукописом немає нiчого дивного. Бачите, загалом Азимут був хлопець хоч куди, але на писанину страшенно ледачий. Його легше було примусити зжувати мiшок сухої хлорели, анiж скласти хоча б маленьку телеграму. I от, коли я дав йому домашнє завдання пiдготувати оцей звiт, вiн, аби полегшити собi працю, набалакав його на магнiтофонну стрiчку. Згодом, на дозвiллi, я й переписав слово в слово його, треба визнати, вельми зухвалi теревенi, щоб в архiвi був хоч елементарний порядок. Знову ж таки, що записано пером, того не виволочеш волом. Капiтан Небреха вмочив свою постiйнонедiючу авторучку у пiвлiтрову банку з чорнилом i замислено додав: - I, знаєте, я вчасно це зробив, бо ледве поставив останню крапку, як мишi оту стрiчку погризли... Ось чому зараз, гортаючи неоцiненнi сторiнки правдивого Азимутового лiтопису, я з завмиранням серця думаю, що якби не оця далекоглядна завбачливiсть капiтана, людство й понинi не знало б однiєї з найдивовижнiших його пригод. Н. Е. ЗАТУЛИВУХО, небрехознавець. Роздiл перший. БЕНТЕЖНА ОБ'ЯВА Слухайте, слухайте, слухайте! Говорить штурман Азимут. Почну з iнтимного визнання. Менi завше спадає на думку, що якби мiй улюблений капiтан Небреха за усю свою космiчну практику здiйснив тiльки оцю незвичайну подорож, про яку вiн примусив мене звiтувати, i бiльше нiколи в життi не торував мiжзоряних шляхiв, iм'я його все одно слiд було б золотими лiтерами вписати в iсторiю всесвiтнiх мандрiв. Спочатку це була просто смiлива до божевiлля гiпотеза, а потiм неперевершений за своєю вiдчайдушнiстю навкологалактичний рейс, що завершився таким несподiваним вiдкриттям, яке перевернуло наше уявлення про походження життя на планетах i примусило усiх по-новому подивитися на самих себе. Та спершу розповiм вам, з чого все почалося. Я тодi кiнчав школу космонавтiв по класу штурманiв. За кiлька днiв мали вiдбутися останнi екзамени на атестат космiчної зрiлостi! Втiм, перспективи у мене були невтiшнi, хоч я змалку мрiяв про захопливi звитяги за межами тяжiння Землi. Рiч у тiм, що остання мiжзоряна експедицiя стартувала ще тодi, коли я навiть не голив вуса, а наступна планувалася аж на той час, коли я вже ходитиму з бородою. Отож годi було й сподiватися на путнє призначення. Я прекрасно усвiдомлював, що у найкращому випадку мене зарахують до екiпажу вантажної ракети, i я до скону возитиму по заїждженiй трасi мiнеральнi добрива з Мiсяця. Звичайно, дiло це потрiбне й почесне. Але з нескладними штурманськими обов'язками на борту вантажної ракети впорався б навiть робот, запрограмований у куцих межах пiдготовчого курсу. Заприсягаюся усiма зареєстрованими сузiр'ями, що у тi днi я вiддав би пiвжиття тiльки за те, щоб опинитися на задубiлому астероїдi i зубами вицокувати сигнали SOS! Та нинi у мене немає нiяких пiдстав лаяти долю. Саме у тi невеселi днi я повiрив у глибоку мудрiсть загальновiдомого правила : чим гiрше - тим краще. А було так. Iду якось Хрещатиком, i все не миле менi. Навколо весна, дiвчата вже морозивом ласують, а менi байдуже. Дивлюся на чисте блакитне небо, де невтомно снують бiле павутиння реактивнi лiтаки, i сумовито зiтхаю: - Ех, Азимуте, Азимуте! Невиправний романтику! Не бути, видно, тобi, Азимуте, мiжзоряним вовком, а бути периферiйним вiзником... Ну, сам не знаю як, мабуть, знiчев'я, зупинився перед велетенською дошкою "Мiськдовiдки". Стою - руки у кишенях - i апатично переглядаю усiлякi "шукаю", "мiняю", "приймаю", "пропоную"... Вже й повернути хотiв, коли раптом мене нiби громом ударило. Аж потилиця спiтнiла. Дивлюся на маленьку непоказну об'явку, надряпану хiмiчним олiвцем на аркушi з учнiвського зошита, i власним очам не йму вiри. Що це? Сон, галюцинацiя, марево? "ШУКАЮ СУПУТНИКА (НЕ ШТУЧНОГО, А ЗВИЧАЙНУ ДВОНОГУ IСТОТУ) ДЛЯ НАВКОЛОГАЛАКТИЧНОГО РЕЙСУ. ЗАЦIКАВЛЕНIЙ ОСОБI СЛIД ПIДНЯТИСЯ ЛIФТОМ НА ДВАНАДЦЯТИЙ ПОВЕРХ ГОТЕЛЮ "КОМЕТА". СТУПИТИ ТРИ КРОКИ ВПЕРЕД, ПОВЕРНУТИ ЛIВОРУЧ I ВIДРАХУВАТИ ВЗДОВЖ КОРИДОРА П'ЯТДЕСЯТ ОДИН КРОК, ПОВЕРНУТИ ПРАВОРУЧ, ВIДМIРЯТИ ЩЕ ЧОТИРИ КРОКИ I ОПИНИТИСЯ ПЕРЕД ДВЕРИМА З НОМЕРОМ 326. ТОДI ЧЕМНО ПОСТУКАТИ I, ЯКЩО БУДЕ ДОЗВIЛ, ЗАЙТИ ТА ЗАПИТАТИ КАПIТАНА НЕБРЕХУ. ТIЛЬКИ ТОЧНЕ ВИКОНАННЯ ЦIЄЇ НЕСКЛАДНОЇ IНСТРУКЦIЇ ВРЯТУЄ ЗАЦIКАВЛЕНУ ОСОБУ ВIД МАРНИХ БЛУКАНЬ ПО ГОТЕЛЮ, ЩО ЯВЛЯЄ СОБОЮ НОВIТНIЙ ЛАБIРИНТ. Капiтан Н-ха". О небо! Якби мене тiєї митi прошило електричним струмом, я швидше прийшов би до тями. Написати таку безглузду об'яву! Наче знайти треба не людину, а спорядити експедицiю на пошуки старовинного пiратського скарбу! "А втiм, що тут, зрештою, дивного? - гамуючи розбурханi почуття, подумав я. - З усього видно, що автор об'яви достеменно знає собi справжню цiну". Та як не намагався заспокоїтися, а деяких сумнiвiв, однак, не позбувся. А що, коли об'яву повiсив незграбний жартiвник, що вирiшив поглузувати з бiдолашних випускникiв школи космонавтiв? I взагалi, що за один капiтан Небреха? Хто чув про нього? Це ж смiшно, щоб досвiдченому мiжзоряному мандрiвниковi звичайнiсiнький готель видався лабiринтом? Як вiн тодi орiєнтується в безмежних просторах Всесвiту? Отак подумав i вирiшив: перш нiж бiгти до цього дивака, варто розпитати про нього старих командорiв. Можливо, вони щось чули про цього зарозумiлого витiвника i дадуть менi добру пораду. Я озирнувся i злодiйкувато зiрвав про всяк випадок об'яву з дошки "Мiськдовiдки". Щоб, бува, мене хтось не випередив, поки я бiгатиму до знайомих. Що не кажiть, а йшлося про навкологалактичний рейс! А я з iсторiї знав, що на таку важку подорож ще не наважувався жоден з космiчних вовкiв. Ото заховав подалi об'яву i швиденько попрямував до капiтана Козира. Цього року вiн у нас у школi читав факультативний курс. У такий спосiб уславлений капiтан Козир заробляв грошi на капiтальний ремонт "гантелi" (так вiн величав свiй зорелiт), якого вельми покалiчив на досi не впорядкованих кiльцях Сатурна. Роздiл другий. РЕКОМЕНДАЦIЇ КАПIТАНА КОЗИРА Капiтан Козир, на безрозмiрному бушлатi якого (на велетенський рiст капiтана важко було знайти робу за розмiром) сяяла зiрка ордена командорiв, зустрiв мене iз зворушливою гостиннiстю. - Ага! Юнь ще не забуває старих капiтанiв! - заревiв вiн таким густим басом, що заростi хлорели в дiжках похилилися, а скло у вiкнах задеренчало. - Це приємно. Дуже приємно! Прошу сiдати i розповiдати, яка щаслива орбiта вивела вас на траверс моєї халабуди. Гей, Малюче, ще два коктейлi з молока i пасти! Ад екземплюм! [ad exemplum (лат.) - за зразком] Знаменитий робот Малюк дивився на громоподiбного капiтана Козира закоханими лiхтарями, що йому анiтрохи не заважало iз спритнiстю досвiдченого бармена збивати добiрнi коктейлi. Оцю животворну сумiш капiтан смоктав крiзь товстенний нейлоновий шланг, який менш героїчнi натури використовують хiба що пiд час небезпечних протипожежних робiт. У присутностi цiєї вiдомої на всiх космiчних трасах людини мене з новою силою огорнули сумнiви. Зараз смiховинна об'ява здавалася менi не варта нiякої уваги. - Я слухаю вас, мiй юний друже! - привiтно вибухнув капiтан на повних регiстрах свого неможливого голосу. - Оце прийшов за порадою, - непевно мовив я. - На консультацiю! - виправив мене капiтан Козир. - Так називають бесiди з викладачами у вашiй космiчнiй школi? - Точнiсiнько так! - запевнив я. - Я й кажу: оце iду Хрещатиком i раптом бачу об'яву, про яку досi не можу скласти нiякої путньої думки. Не знаю навiть, чи це жарт, чи просто нiсенiтниця... Я витяг з кишенi аркуш, розгорнув його i подав капiтановi. - Тисяча москiтних метеоритiв! - загримiв вiн i аж пiдскочив з мiсця. Я поспiхом роззявив рота, щоб не оглухнути, як пiд час артилерiйської канонади. - Пiзнаю руку мого друга капiтана Небрехи! Екс ункве леонем! [ex unque Leonem (лат.) - по кiгтю лева, тобто, видно птаха по польоту]. Але звернiть увагу, з якою винятковою скромнiстю капiтан Небреха готує нову карколомну експедицiю. Навiть менi не подзвонив! - То ви знаєте його? - вихопилось у мене. - Ще б пак! Це один з найуславленiших мiжзоряних вовкiв, якi тiльки ганялися за кометами! Гордiсть корпусу командорiв! Невже ви не чули про нього? - Анiчогiсiнько, - похнюпивсь я. Вiд такого ганебного визнання аж у доброзичливого робота Малюка зеленi лiхтарi раптом спалахнули зловiсним червоним кольором. - Фобос i Деймос! [Фобос i Деймос - супутники Марса, у перекладi з грецької - Страх i Жах] - скрикнув капiтан Козир. - Чого тiльки вас у школi навчають? А тим часом, молодий чоловiче, кому-кому, а вам, випускниковi, слiд було б знати, що не хтось iнший, а саме капiтан Небреха у далекому сузiр'ї Волосся Веронiки вiдкрив чудернацьку планету, яка являла собою голову живої iстоти! Я понуро мовчав, мов нещасливий школяр на екзаменi, якому дiстався бiлет з моторошним номером тринадцять. От що значить - сачкувати з лекцiй на пляж... На моє щастя, капiтан Козир захоплено поринув у спогади. - Атож, це була повчальна, але дуже небезпечна подорож! Небреха тодi трохи не наклав головою! Тiльки-но вiн почав гальмувати, садовлячи ракету на нiс планети, як вона чхнула, i безпорадну коробку капiтана вiдкинуло, наче комаху. Бачте, яке лихо - у планети на той час була нежить. Та Небреха не з тих слабкодухих туристiв, якi одразу задкують перед непоборними труднощами. Вiн таки дослiдив планету-голову i вивiдав усi її найпотаємнiшi думки. - Яким чином? - насмiлився запитати я. - А дуже просто, - врочисто прогримiв капiтан Козир. - Вiн влетiв планетi в одне вухо, а вилетiв в iнше. На мiй погляд, це генiальний вхiд i вихiд! - Неймовiрно... - Але факт! I вкарбуйте собi, юначе, славетний капiтан Небреха не тiльки невтомний мiжгалактичний практик, а й один з найвидатнiших теоретикiв. Це вiн, перший у Всесвiтi, висунув запаморочливу гiпотезу, вiд якої буквально голова йде обертом. Вiн дiйшов до твердих висновкiв, що планетнi системи - це атоми, а галактики - молекули незбагненне великого макросвiту. Бiльше того, вiн серйозно вважає, що безмежне скупчення зiрок - це просто жарини у неймовiрно великiй люльцi. А щоб усiм довести цю очевидну iстину, капiтан Небреха шляхом цiкавих дослiдiв вивчив прихованi фiзичнi процеси у розжареному попелi власної люльки i вивiв струнку та непохитну математичну формулу. Не маю сумнiву, що нинi її вивчали б у всiх вищих учбових закладах, якби викладачi та студенти спроможнi були її запам'ятати. Я тiльки знiяковiло клiпав очима. Робот Малюк осудливо позирав на мене. - Формула Небрехи, - вiв далi капiтан Козир, - така довжелезна, що вiд її початку i до кiнця можна вiльно вмiстити морську милю з гаком. Словом, поки дочитаєш цей математичний ланцюг до кiнця, початок його у пам'ятi неодмiнно заiржавiє. Ест модус iн ребус [est modus in rebus (лат.) - є мiра у речах (Горацiй)]. Так от, молодий чоловiче, якщо капiтан Небреха вiзьме вас на борт своєї коробки, однокурсники вам тiльки позаздрять. Карпе дiем! [carpe diem (лат.) - зривай день (Горацiй), тобто, не лови гав] Я негайно схопився на ноги. - Куди ж ви? - пiдвiвся й капiтан Козир. - До Небрехи! - вiдповiв я. Капiтан тiльки скептично знизав плечима. - А я б не радив отак нерозумно поспiшати, - дружньо зауважив вiн. - Про що ви з вашими обмеженими знаннями розмовлятимете з цим кульгавим енциклопедичним словником? Я б на вашому мiсцi передусiм сiв за пiдручники, щоб пiдфарбувати у пристойний колiр численнi бiлi плями вашої освiти. Тихше їдеш - далi будеш. Гей, Малюче, ще коктейль нашому юному друговi! Дiксi! [dixi (лат.) - я сказав, тобто, закiнчив] Роздiл третiй. НЕСПОДIВАНКА ЗА НЕСПОДIВАНКОЮ У мене була тисяча книг i лише одна нiч. Та для студента-ветерана це не трагедiя. Я шпарко гортав пiдручники, посiбники, монографiї, i, коли зiйшло сонце, у мене пiд рукою вже не було жодної книги, в якiй я не встиг би з швидкiстю спринтера пробiгти хоча б передмову. Отже, якось зорiєнтуюся. Недарма ж мене вчили на штурмана! За ранковою кавою я намагався уявити, який на вигляд капiтан Небреха. Моя збуджена кавою уява послужливо малювала типовий образ мiжзоряного вовка. Кремезний, як дуб, мудрий, як унiверсальний довiдник, хоч i середнього вiку, але вже бiлий, як голуб, вiд космiчних звитяг. Очi чорнi, як терен, брови густi, як вуса, з вуха звисає срiбний пiвмiсяць. Душа у нього щедра, як Всесвiт, а вдача запальна, як у понаднової зiрки. Живе виключно космосом, а на бiдну Землю дивиться, наче транзитний пасажир, лише як на випадковий притулок. Певно, навiть голитися ходить до перукарнi у скафандрi. Ех, тiльки б мене не випередили... Ось чому, коли я нарештi ввiйшов у кабiну лiфта готелю "Комета", серце моє шалено калатало. Я ще нiколи так не хвилювався. Подумати тiльки, за якусь хвилину я вiч-на-вiч розмовлятиму з одним з найвидатнiших зоряних капiтанiв, який зажив всесвiтньої слави, коли я ще тiльки вперше пишався "дорослими" штанами! Я вийшов з лiфта на дванадцятому поверсi i, весь час звiряючись з вказiвками об'яви, вiдмiряв три кроки уперед, чiтко, як на стройових заняттях, повернув лiворуч, вiдрахував уздовж коридора п'ятдесят один крок, повернув праворуч, ступив ще чотири кроки i опинився перед дверима з номером 326. Каштан Небреха вирахував трасу до свого номера з точнiстю електронного обчислювача! Я кiлька разiв глибоко зiтхнув, щоб заспокоїтися, i чемно постукав у дверi. - Ласкаво прошу! - пролунав звiдти спокiйний, трохи хрипкуватий голос. Я зайшов до кiмнати i одразу спостерiг, що тут завбачливо i ретельно готуються до тривалих космiчних мандрiв. На пiдлозi валялися натоптанi рiзним туристським начинням спальнi мiшки та наймодернiшi скафандри з магазину "Спорттовари", дерев'янi скринi з написом "не кантувати" i зображенням великої чарки, у кутку стояв на тонких металевих нiжках червонобокий казан, в якому добре варити картоплю в мундирах або немудру рибальську юшку, а поряд лежала стародавня коцюба. Такої унiкальної речi нинi не побачиш, хiба що у музеї прадавнього побуту. Видно, капiтан любить iнодi посидiти на невiдомiй планетi бiля привiтного багаття i неквапливо ворушити коцюбою жарини. Але самого хазяїна нiде не було видко. Тiльки посеред кiмнати гойдалася якась химерна хмара. - Капiтане, де ви? - напiвголосно гукнув я. I раптом з клубiв сивого диму, як сонечко з хмарного неба, вигулькнуло рожеве усмiхнене обличчя. Якби не хвацько закрученi вуса i не люлька в зубах, оця бездоганно кругла голова цiлком могла б правити за зразкову модель якоїсь привiтної планети, оточеної густою тютюновою атмосферою. Та я, визнаю, з неприхованою вiдразою дивився на оцю неочiкувану модель планети курцiв. От i маю собi конкурента! Бач, таки встиг випередити мене! А я сподiвався, що капiтан запише мене у свої супутники без усякого конкурсу. Тим часом це опудало остаточно випурхнуло з тютюнової хмари i, кульгаючи на протезi, зарипiло до мене з простягненою рукою. Мабуть, нахаба вирiшив зi мною ще затоваришувати. Але я тiльки насмiшкувато спостерiгав за його недоладним маневром. - На однiй нозi вирiшили стрибати у космос? - уїдливо запитав я. - Та ви спiткнетесь у першому ж кабiнетi медичної комiсiї. Я з радiстю побачив, як сяюче обличчя мого конкурента одразу спохмурнiло. Здорово! Отак двома словами збив з нього пиху! А вiн похмуро зупинився, люто вибив просто на долоню попiл з люльки i крижаним тоном вiдрекомендувався: - Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха. З ким маю честь? Я закляк на мiсцi. Сили небеснi, що я накоїв! Отак з дурної голови образив легендарного капiтана! Та краще б я подавився найбiльшим астероїдом! - З ким маю честь? - знову прогримiв владний голос капiтана Небрехи. - Майбутнiй штурман Азимут, - спантеличено пробелькотiв я. - Днями здаю екзамени на атестат космiчної зрiлостi... Прибув згiдно з вказаними в об'явi координатами... - Пречудової - прогарчав космiчний вовк. - А я вже не мав i надiї, що хтось завiтає до мене. Уявiть, якийсь недоумкуватий телепень зiрвав мою об'яву! Якби вiн потрапив до моїх лап... - Я б йому перший звернув щелепи, - безсоромно збрехав я, щоб якось спокутувати свою мимовiльну провину. Та краще б у цю мить я подавився другим астероїдом, бо капiтан презирливо застерiг мене: - Бережiть свої щелепи, молодий чоловiче. Що це у вас з кишенi стирчить? Чи не моя об'ява? Я почервонiв, як пристаркувате свiтило. Спостережливий капiтан вправно поквитався зi мною! Як я жалкував, що його ще недавно лагiдне обличчя вже не нагадує веселе сонечко, а скорiше скидається на наше свiтило пiд час повного затемнення. - Якби я не розумiв вашого палкого бажання поринути у незвiданi краї Всесвiту, - суворо мовив вiн, - на цьому б наше знайомство й припинилося. Мало того, що ви невихована людина (а в об'явi я цiлком ясно застерiгав нечем), ви ще позбавили мене широкого вибору. Що ж, доведеться розмовляти з вами, єдиним кандидатом. Я запхав подалi у кишеню злощасний клапоть паперу. Чому я його не викинув у смiттєпровiд? - Отже, почнемо, - сказав капiтан, натоптуючи свiжим тютюном люльку. - Дозвольте передусiм поставити вам запитання, що дублюється в усiх без винятку анкетах. Сидiли? Вiн пильно подивився на мене. - Було, - тихо вiдповiв я. - Де саме? - одразу ж пожвавiшав Небреха. Я почав перераховувати: - У баротермокамерi, у сурдокамерi, на центрифузi, на вiбростендi... - Непоганої - оцiнив вiн. - Тепер залишається тiльки перевiрити вашi теоретичнi знання... Мiй надто допитливий екзаменатор замовк, очевидно, обмiрковуючи якийсь новий пiдступ. А я в цей час гарячкове пригадував змiст тисячi пiдручникiв. I ось капiтан запитав: - Що буде, коли вiсiмку подiлити на двi рiвнi половини? В його блакитних очах свiтилася впевненiсть, що я дам хибну вiдповiдь навiть на таке елементарне запитання. Та я вже заспокоївся i самовпевнено посмiхнувся. - Капiтане, - зухвало попрохав я, - а чи не можна поставити менi запитання хоча б з програми другого класу? - А чого ж, - хитро примружився Небреха, та я, на жаль, не звернув на це достатньої уваги. - Буде i з другого класу. Звичайно, якщо ви правильно вiдповiсте на попереднє запитання. Повторюю: що буде, коли вiсiмку подiлити на двi половини? Вiн що, досi знущається з мене? - Чотири! - понуро бовкнув я. - Якби свого часу, - з докором озвався на цю вiдповiдь капiтан Небреха, - я отак бездумно розв'язував рiзнi завдання, я б не повернувся вже з першої космiчної подорожi, а ви нинi шукали б роботу десь в iншому мiсцi. Нi, добродiю, з вами не тiльки у Всесвiт, а й на шкiльну математичну вiкторину пiти страшно. - Хiба ж я помилився? - вирячився я на нього. I це славетний мандрiвник! Невже капiтан Козир розiграв мене? - Авжеж - помилилися, - холоднокровно пiдтвердив капiтан Небреха. - Але як? - А отак. Вiн випустив бездоганне кiльце диму. - Якби я запитав вас, скiльки буде, якщо вiсiм подiлити на два, ваша вiдповiдь, безумовно, була б вичерпною. Але я вас запитав, що буде, коли вiсiмку подiлити на двi рiвнi половини. Так от, надалi запам'ятайте: якщо її подiлити вздовж, буде двi трiйки, а якщо впоперек, два нулi. Як я картав себе тiєї митi! Провалитися на такому легкому екзаменi! А що сталося б, якби капiтан Небреха надумав екзаменувати мене з питань мiжзоряної практики? - Гадаю, - вiв далi невблаганний капiтан, - на цьому слiд закiнчити нашу розмову, що надто затяглася. Я прекрасно зрозумiв прозорий натяк i скорботно звiвся на ноги. А Небреха докинув менi з убивчою ввiчливiстю : - Дуже перепрошую, але повiсьте мою об'яву на мiсце. Оскiльки ж ви надто неуважна людина, я маю просити вас зав'язати собi вузлик на згадку. Отут я скипiв. Якщо я й осоромився на його дитячих запитаннях, хiба це дає йому моральне право ображати мене? Я йому покажу вузлики на згадку! Я сердито пiдняв з пiдлоги гартовану у вогнi коцюбу i грiзно насупився. Капiтан Небреха зацiкавлено слiдкував за моїми дiями. Тодi я люто заскреготав зубами i перед самiсiньким його носом скрутив коцюбу у морський вузол. - Ось вам вузлик на згадку! Та тiльки-но я шпурнув понiвечену коцюбу на купу космiчного мотлоху, як капiтан Небреха з несподiваною спритнiстю зiрвався з мiсця i кинувся до мене. Я злякався не на жарт. А що, коли цей мiжзоряний вовк зажадає, щоб я вiдшкодував йому збитки за покручену антикварну рiч? Самi знаєте, яка у студентiв стипендiя... Але капiтан Небреха схвально поплескав мене по плечу i, радiючи, мов дитина, вигукнув : - Мiй юний друже, оця твоя єдина якiсть переважує усi твої вади! Вирiшено - беру! У запалi вiн навiть не помiтив, як з бундючного дипломатичного тону перейшов на товариське "ти". Роздiл четвертий. НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ - ВIЗИТ ДО ТРОГЛОДИТIВ Щойно передi мною сидiв упереджений екзаменатор, а зараз захоплено ляскає по плечу друг, товариш i брат. - Азимуте, шкода, що в мене немає пiдкови. Ми б з тобою трохи порозважалися, згинаючи її мiж пальцями навпiл! А потiм капiтан, кумедно пiдстрибуючи, мов горобець, закульгав до електричного кавника, i за хвилину на журнальному столику вже парувала чорна, як тропiчна нiч, запашна кава. Я сьорбнув, i приємне тепло розлилося по тiлу. Кава була така мiцна, що звела б на ноги навiть єгипетську мумiю. - Капiтане, - посмiливiшав я, - коли це не секрет, яка мета нашої навкологалактичної подорожi? - Ясно, це буде не туристська прогулянка, - вiдповiв Небреха. - Наше завдання - перевiрити деякi аспекти теорiї вiдносностi [згiдно з теорiєю вiдносностi, швидкiсть течiї часу залежить вiд швидкостi руху тiла у просторi; на ракетi, що летить iз швидкiстю, близькою до швидкостi свiтла, час буде iти значно повiльнiше, нiж на Землi]. Ура! Нарештi я маю повну змогу показати свою ерудицiю! - Розумiю, - мудро мовив я, - стрибок через тисячолiття. Але, капiтане, через сотнi вiкiв тогочасне людство дивитиметься на нас, мов на троглодитiв. Вас не жахає ця сумна iсторична неминучiсть? Небреха звичним рухом сунув люльку в гаман з тютюном. - Не думаю. Навпаки, я гадаю, що нам самим пощастить на власнi очi побачити троглодитiв... Тут я мало не захлинувся кавою. Але капiтан вчасно пiдскочив до мене i так ляснув по спинi, що кава вилетiла з легенiв разом з повiтрям. Ого, Небреха чудово розумiвся на народнiй медицинi. З таким не пропадеш! - Ви вважаєте, що людство здичавiє?! - прохрипiв я. - Я бачу, - спокiйно зауважив Небреха, - на курсах вас не знайомили з так званою оберненiстю часу. А це вельми повчальна дисциплiна, що не може не зацiкавити науково мислячу iстоту. Щоправда, термiн цей дуже неточний. Доцiльнiше цей парадокс було б охрестити "оберненiстю явищ" або "оберненiстю ходу iсторичних процесiв". Та не буду розповiдати про це детально, - капiтан Небреха по-хлоп'ячому пiдморгнув, - мiй юний штурман матиме доволi часу, щоб самотужки опанувати цю гiпотетичну теорiю. А суть її, як на мiй погляд, така: подорож у часi цiлком можлива не тiльки вперед, а й назад. Що ви скажете про рекордний стрибок через тисячолiття назадгузь? - Машина часу? - вражено запитав я. - Якби я мав машину часу, - заперечив мiжзоряний вовк, - я б оце не шукав супутника для навкологалактичного рейсу. - Хай так, - промимрив я, не знаючи, що й подумати. - Але ця теорiя, капiтане, далека вiд практики. Iнакше про неї писали б в усiх пiдручниках. - Погано ти читав пiдручники, - гостро кинув Небреха, занурюючись у димову завiсу вiд вусiв до протеза. - Ще до того, як теорiя виникла, її блискуче було пiдтверджено практичним досвiдом. I цей факт зареєстровано навiть у художнiй лiтературi. Згадай вiдомий роман Жюля Берна "80 днiв навколо свiту". Його герої вирушили у кругосвiтню подорож на схiд Сонця. I що ж сталося? Вони прибули у вчорашнiй день! А якi були б наслiдки, якби невтомнi мандрiвники у такий своєрiдний спосiб подорожували не в обмежених земних масштабах, а в космiчних? Чи не повернулися б вони на батькiвщину у добу первiсного суспiльства, коли нашi волохатi пращури мешкали в печерах без парового опалення i ще тiльки вчилися трощити черепи кам'яними сокирами? Це справдi божевiльне припущення капiтана змусило мене знову насторожитися. Невже на його енциклопедичний мозок вплинула шкiдлива космiчна радiацiя, i нинi його могутнiй iнтелект животiє у полонi хворобливої фантазiї? - Вельмишановний капiтане, - про всяк випадок солодко заспiвав я, - ваш намiр вiдкриває нову iсторичну епоху космiчних мандрiв. Якщо я правильно вас зрозумiв, ви ладнаєтеся повторити прадавнiй експеримент у величних масштабах Сонячної системи? Капiтан Небреха поблажливо озвався з тютюнової хмари: - О! Я бачу, вже бринить слабкий промiнь свiтла у темнiй царинi неуцтва! Але вiдзначу, що пiсля повернення з таких куцих мандрiв ми потрапили б хiба що на день мого народження. Воно, звичайно, цiкаво побачити самого себе у пелюшках, та я змалку звик особистi iнтереси пiдкоряти iнтересам суспiльним. Безумовно, його не долiкували i випустили. А це ж не жарт - опинитися у космосi сам на сам з недолiкованим манiяком. А Небреха розвiяв руками хмару, щоб бачити мене: - Останнє розумове зусилля, i ти, Азимуте, вийдеш на заздалегiдь розраховану мною орбiту! - Ага, розумiю, - лагiдно мовив я. - Певно, ви, капiтане, наважилися помандрувати по Сонячнiй орбiтi довкола нашої Галактики на схiд Всесвiту? Вiн аж замружився вiд задоволення, мов кiт перед добрячою мискою сметани. - Мiй юний друже, цього разу ти не схибив! Додам, коли врахувати, що ми полетимо а свiтловою швидкiстю маршрутом, який сягає на двiстi з лишком мiльйонiв земних рокiв, то уяви, в якому часi ми опинимося. В усякому разi, особисто я не можу собi цього уявити. Тiльки успiшне завершення мандрiв дасть вичерпнi вiдповiдi на всi пов'язанi з цiєю майже недослiдженою проблемою запитання. Вдячне людство носитиме нас на руках. Хоч я анiтрохи не сумнiвався, що капiтан вiдчув би цю насолоду й зараз, якби я подзвонив до швидкої медичної допомоги, та вирiшив зачекати. Я стояв на роздорiжжi: летiти чи не летiти? Що не кажiть, а пропозицiя оперезати Галактику космiчною трасою була надто спокуслива. Далебi! Чого менi боятися? Я нiвроку хлопець не слабкий, маю кiлька спортивних розрядiв. Зважуючи усi "за" i "проти", я пригадав, як у парку культурного вiдпочинку з одного удару розтрощив силомiр, а потiм узяв штучного бика за роги i скрутив йому металевi в'язи. Тодi з усього парку збiглися дружинники, аби познайомитися з таким феноменом. Гуртом умовляли мене розповiсти бiографiю! Тож невже я не впораюся з одним капiтаном? Та й Небреха, будемо вiдвертими, коли не займав своєї божевiльної iдеї, поводився, як цiлком нормальна людина. Зрештою, про всяк випадок, у подорож можна захопити гамiвну сорочку. А капiтан Небреха хлюпнув у фiлiжанки ще по кавi i, мабуть, вважаючи, що питання остаточно вирiшено, пiдсумував: - Авжеж, уся планета святкуватиме нову перемогу людської думки. От тiльки учнi нам цiєї перемоги нiколи не подарують, бо обсяг шкiльної програми, безумовно, набагато збiльшиться... Роздiл п'ятий. ПАРАДОКСИ КАПIТАНА НЕБРЕХИ Капiтан Небреха не зволiкав анi хвилини. Це була людина дiла. Тiльки-но я одержав атестат космiчної зрiлостi i штурманськi права, як ми стартували. Слiд вiдзначити, що досвiдчений зореплавець приготувався до навкологалактичних мандрiв з ретельнiстю, якiй можна тiльки позаздрити. Вiн врахував геть усе. Мiжзоряний вовк власноручно розiбрав старезнi ходики i щедро змастив кожен гвинтик густим шаром першосортного вершкового масла. - Ми ж не роботи, - сказав вiн, складаючи ходики, - щоб пiд час аварiї живитися машинним мастилом. Хай навiть найвищого гатунку. Та ще замiсть гирi припасував до ходикiв важкенький глек з висококалорiйною пастою. А якi гамаки вiн зрихтував! Сiв i за одну нiч майстерно сплiв з мiцних скрутнiв сухої хлорели прекраснi пружнi сiтки. - На випадок чого, - пояснив Небреха, - їх можна буде розтовкти у ступi. Вийде прегарна юшка. Як не є, а це краще, нiж наминати чоботи або, скажiмо, жувати скафандри... Авжеж, це був тямущий практик! Плавання проходило спокiйно, хоч дещо одноманiтно. Адже капiтан, щоб не згаяти анi секунди, не зупинявся на жоднiй стрiчнiй планетi. Невiдомi свiти залишалися за бортом, ховаючи пiд атмосферною оболонкою свої принадливi таємницi. Можливо, я б зовсiм очманiв з нудьги, якби Небреха з притаманною йому чуйнiстю час вiд часу не жахав мене своїми страхiтливими гiпотезами. Як зараз, пам'ятаю типову бесiду. Безжурна зоряна нiч. Ми з капiтаном сидимо на дубовiй колодi, хтозна-коли устаткованiй у коробцi, i замрiяно дивимося в iлюмiнатор на велетенськi спiралi галактик. Ех, дiвчата, якби справдi можна було зривати з неба зiрки, я б усiм вам подарував сяючi коштовнi намистини! А Небреха теж думає про щось своє, неквапливо посмоктує незмiнну чорну, як груба, люльку, не забуваючи акуратно перехиляти стандартну чарку "антиречовини". Аж раптом вiн пiдсувається ближче до мене i пiдозрiло ласкаво говорить: - Любий Азимуте, що б ти подумав про старого капiтана Небреху, якби вiн висунув отакi гiпотези: "Земля - це супутник Сiрiуса" або "Не людожери з'їли капiтана Джеймса Кука, а славетний капiтан Кук пожер людожерiв"? Га? У вiдповiдь я тiльки красномовно знизав плечима i принагiдне згадав про гамiвну сорочку, яку глибоко заховав у рюкзаку пiд бiлизною. - А тим часом, - несхибно йшов обраним курсом Небреха, - у природi iснує безлiч загадкових явищ, якi, щоб збагнути ух, слiд поставити з нiг на голову. Вiзьмемо, наприклад, нашу рiдну планету. Скiльки на нiй знайдено дивоглядiв, що не пiддаються нiякому науковому тлумаченню! Ось тобi коротенький перелiк. Джунглi Коста-Рiки одвiку всiянi тисячами гладеньких кам'яних куль, розмiром вiд футбольного м'яча до гiгантiв з попереком до двох метрiв i вагою до кiлькох десяткiв тонн. Хто i коли грався цими кам'яними м'ячиками? Знову ж таки у рiзних мiсцевостях Землi знайдено таємничi тектити, тобто неорганiчнi сполуки, що утворюються лише за умов неможливої у природi планети температури. Чи не наслiдок це роботи атомних двигунiв? А слiд запам'ятати, що вiк тектитiв становить вiд пiвмiльйона до шести мiльйонiв рокiв! Згадаємо ще Баальбекську терасу [Баальбекська тераса у Лiванi складена ще у сиву давнину з кам'яних плит вагою понад тисячу тонн кожна; як це було зроблено, науцi досi невiдомо] з тисячотонних плит, прадавнiй календар на двiстi дев'яносто днiв, вирiзьблений на "воротах Сонця" в Тiуанако [старовиннi руїни в Пiвденнiй Америцi, що мають вiк щонайменше 15 тисяч рокiв; на "воротах Сонця" вирiзьблено календар на 290 днiв; деякi вченi вважають цей календар венерiанським], фрески Сахари з зображенням космонавтiв у похiдному спорядженнi i таке iнше. Як усе це можна пояснити? - Що я можу сказати, - обачливо повiв я, прекрасно розумiючи, що капiтан пiдступно готує менi якусь наукову пастку. - З давнiх-давен точаться впертi суперечки на цю тему, але вченi досi нiяк, не погодять своїх думок. Однi вважають, що це незаперечнi слiди перебування на Землi чужинцiв, а iншi не менш переконливо спростовують гiпотези про мiжзоряних блукальцiв... - Молодця! - пожвавiшав Небреха. - Що то значить - закiнчити школу космонавтiв! Та хiба тобi не спадало на думку, що обидвi цi полярнi точки зору хибнi? - Як? - мимоволi вихопилося у мене. - Невже можливий ще третiй погляд? - А чому б нi? Особисто я цiлком певен, що усi цi незрозумiлi знахiдки не бiльш як докази iснування на Землi високорозвинених цивiлiзацiй, якi згодом скотилися до жалюгiдного iнтелектуального рiвня пiтекантропiв. Якби капiтан зненацька луснув мене по потилицi своїм важкеньким протезом, вiн би не досяг такого приголомшливого ефекту. А поки я по-дурному лупав очима, намагаючись опанувати нову для мене iдею, Небреха недбало докинув: - Атож, вони здичавiли, якщо барилися i вчасно не покинули приречену планету, яку гойдало на хвилях протилежної течiї. Не криюсь, я не годен був щось втямити. Однак мовчки чекав подальших пояснень, бо за час мандрiв устиг переконатися, що коли каштан Небреха стартував з гiпотезою на борту, зупинити його так само неможливо, як стрiлки заведених ходикiв. Капiтан ще ближче присунувся до мене i почав викладати свої припущення. - Ще у древнiх учених, - загув вiн менi на вухо, - бринiв невиразний здогад, буцiм суходiл з усiх бокiв оточує велетенська рiка, на таємничому узбережжi якої дiють недослiдженi закони матерiального iснування. Оцi береги вони населяли тiнями своїх предкiв. Та бiда в тому, що стародавнi вченi мислили не в космiчних, а в обмежених географiчних масштабах та ще забобонно впадали в мiстику. А тим часом Земля справдi пливе i погойдується на величних хвилях безмежної, як i сам Всесвiт, рiки. I назва її - рiка Часу! Почувши таке, я про всяк випадок пересiв на рюкзак i непомiтно для Небрехи розстебнув ремiнцi. Ху! Так можна i посивiти! - Це факт, правда, мною ще не доведений, - виспiвував своєї капiтан, - що течiї рiки Часу кидають планети Сонячної системи, як безпомiчнi трiски. Хiба рух планет не нагадує рух трiсок у водяному вирi? Як i в звичайному ручаї, течiї рiки Часу то прискорюються, то уповiльнюються, то стоять нерухомо, як у ставку, або повертають назадгузь, мов перед греблею. Вiдповiдно й iсторичний розвиток то прискорюється, то уповiльнюється, то завмирає, а то й задкує. В iсторiї безлiч таких приладiв! То що було б, якби зараз Сонячну систему кинуло на хвилi тривалої протилежної течiї часу? Вiдповiдь одна. Прогрес почав би поступово занепадати. Великi винаходи безслiдно загубилися б в архiвах (таке вже бувало). Людство поволi втрачало б свої знання. Замiсть реактивних лiтакiв почали б незграбно шугати першi пропелернi "етажерки". Впорядкованi автостради знову перетворилися б на непролазне баговиння. В Англiї королiвська влада знову начепила б лицарськi обладунки часiв короля Артура. Повернулися б часи, коли у незайманих степах пiвденної Русi нишпорили б з арканом i луком за плечима косоокi мисливцi за двоногим товаром. I тебе, Азимуте, поволокли б на мотузку, сплетеному з конячого хвоста, аж у Царград, щоб за безцiнь збути у неволю першому-лiпшому рабовласниковi... Оцi науковi припущення капiтана Небрехи почали мене дратувати. Тут i так дошкуляє невагомiсть, то вiн ще своєю балаканиною виводить мене з рiвноваги. - А вам, думаєте, минулося б? - мстиво запитав я, перехоплюючи iнiцiативу. - Вас, капiтане, з вашим унiкальним протезом демонстрували б за помiрну платню перед невибагливою публiкою в базарних балаганах. - Азимуте, з тебе вийшов би неабиякий iсторик! - охоче встряв у обговорення своєї сумної долi каштан Небреха. - Але твої припущення позбавленi здорового . глузду. Мене з моїми скромними знаннями визнали б за чаклуна i, безумовно, посадили б на палю або живцем засмажили у мiдному казанi. Лише наступнi поколiння достойно вшанували б мою свiтлу пам'ять. Та не в тiм рiч. Подумай лишень, що залишилося б за таких умов вiд нашої цивiлiзацiї? Нiчого! А коли Сонячна система знову виринула б на нормальну течiю i майбутнi археологи знайшли б, скажiмо, сучасний керамiчний глек з зображенням космонавта у скафандрi, що подумали б ученi? Ясно, почали б запекло дискутувати, прилiтали чи не прилiтали на Землю чужинцi. - Але, капiтане, - зупинив я Небреху, - хiба вимiри часу - це не сталi одиницi? - Ет, знайшов сталi одиницi! - з цiлковитою зневагою до часу вiдказав вiн. - У тебе. Азимуте, якась примiтивна уява. Вона придатна лише на те, щоб вчасно накрутити будильник, аби не запiзнитися на вахту. Та ще у вiдпустцi призначити побачення пiд вуличним годинником. I я побоююся, що на оцi побачення ти тiкав навiть з лекцiй. Бо вас у школi не могли не познайомити з тiєю аксiомою, що на зорельотах, а також поблизу масивних зiрок плин часу набагато уповiльнюється. Секунди розтягуються на свiтловi години, а то й на тижнi. У першому випадку, хоч як це парадоксально, плин часу гальмується швидкiстю ракет, а в другому його хапає за поли надпотужна сила тяжiння. Та й на самiй Землi ми маємо певнi невiдповiдностi. Ось на екваторi день i нiч дiлять добу рiвно навпiл, а на полюсах вони вже дiлять не добу, а цiлий рiк. Капiтан на хвильку замовк, щоб ретельно прочистити голосовi комунiкацiї "антиречовиною". Вiдтак вправно вийшов на фiнiшну пряму: - Але повернiмося до початку розмови. Якщо врахувати, що бiографiя людства налiчує якихось двадцять тисяч рокiв, а тектити були утворенi шiсть мiльйонiв рокiв тому, то скажи менi, хто працював на атомних двигунах? Космiчнi заблуди? Хибна думка! Якби це справдi було так, ми знайшли б два чи три тектити, не бiльше, Адже тiльки навiжений гасатиме по планетi на важкому зорельотi i марно витрачатиме ядерне пальне. Набагато зручнiше дослiджувати невiдому планету на всюдиходах або вертольотах. Нi, Азимуте, на атомних двигунах працювали нашi нещаснi попередники. А потiм, коли невблаганний час почав поглинати їхнi науковi та технiчнi досягнення, вони й шугонули на пошуки бiльш придатної для суспiльного поступу планети. Звичайно, якщо не барилися анi хвилини... Всесвiт дивився на нас вогненними очима галактик. У чорнiй безоднi вирували невидимi страхiтливi течiї. У спалахах мертвої матерiї народжувалися новi свiти. Безмежний простiр пронизували вiдчайдушнi зойки радiогалактик, що, певно, потерпали на мiлинах часу. - Капiтане, - стиха мовив я, - а може, час i є ота казкова жива вода, тiльки ми ще не вмiємо її конденсувати? Небреха зачудовано глянув на мене i по-батькiвськи порадив: - Лiзь краще, Азимуте, в гамак, бо ми розпатякаємося аж до спалаху понаднової зiрки. До того ж я давно вийшов з вiку, коли менi на нiч розповiдали казки... Я сумлiнно виконав суворий капiтанiв наказ. Дисциплiна є дисциплiна! Так, що не кажiть, а капiтан Небреха i нудьга були поняття абсолютно несумiснi. Роздiл шостий. ПОВЕРНЕННЯ З ЗIРОК Довго чи коротко ми мандрували, не скажу. Та й як менi було визначити точний термiн навiгацiї, коли капiтан Небреха безнадiйно заплутав весь хронометраж своїми видовженими, як свiтловi роки, розмовами? За час мандрiв я мав цiлковиту змогу переконатися, що у порiвняннi з парадоксальними знаннями Небрехи класична шкiльна наука не витримує нiякої критики. У космосi вона виявилася такою ж непридатною, як колеса вiд воза на Чумацькому Шляху. Вiзьмемо злощаснi ходики. Ще у середнiй школi менi прищепили про них уявлення, як про випробуваний iсторiєю лiчильник часу. Але пiд благодiйним впливом капiтана Небрехи я почав дивитися на них, як на кумедне вмiстилище аварiйних калорiй. Мабуть, ходики були на борту коробки просто даниною давнiй традицiї. З цього погляду було б набагато доцiльнiше, якби ми замiсть безупинно цокаючого анахронiзму повiсили над пультом управлiння звичайну автомобiльну канiстру з олiєю або недоторканним запасом пального. Та скiльки б ходики не нацокали, а наша навкологалактична одiссея мала ось-ось завершитися. Це стало цiлком очевидним (навiть неозброєним оком) фактом, коли на металевi груди коробки, мов фiнiшна стрiчка, лягла велетенська орбiта Плутона. Звiдси, якщо не гальмувати мало не свiтлову швидкiсть ракети, до Землi по прямiй залишалося чотири години льоту. Пора було чепуритися перед врочистою зустрiччю. Не з'являтися ж на очi майбутнiх поколiнь здичавiлими робiнзонами! Я присiв навпочiпки перед дванадцятилiтровим чайником i, вдивляючись у його блискучi боки, почав старанно виголювати щоки. Адже не було сумнiвiв, що з борту коробки ми одразу потрапимо на борт трибуни. Як колись казали, з корабля та на бал. А мiй знаменитий супутник безтурботно розлiгся на колодi й не думає дженджуритися. I ще тiльник одягнув, до того недбало залатаний, що серед моря горизонтальних хвиль раптом виринали материки з вертикальними смугами. Хоч би не полiнувався та вийняв iз скринi парадний мундир. Нi! Лежить, перекинувши протез на праву ногу i заклавши руки за голову, скептично спостерiгає мої перукарськi хитрощi i тiльки в'їдливо гмукав. - Капiтане, - не стримався я, дивуючись його байдужостi до iсторичних подiй, - нiж ото на колодi винiжуватися, сiли б та заздалегiдь склали вiтальну промову. Де ви бачили мiтинги без вiтальних промов!? - Азимуте, - примирливо озвався капiтан Небреха, - троглодити ще не призвичаїлися до духовного поживку. На мiй погляд, їх слiд пригощати не вiтальними перебiльшеннями, а принаймнi окiстом печерного ведмедя. Вiд цих слiв мене аж струснуло. Аж руки безсило впали. - Знову ви за старе, - скривився, як вiд зубного болю. - Адже теорiя вiдносностi говорить... - Мiй юний друже, - зупинив мене зореплавець, - ти подорожуєш не з теорiєю вiдносностi, а з мiжзоряним вовком, який на галактичних путiвцях проковтнув не одну торбу космiчного пилу. От i слухай, що тобi говорить старий капiтан... Сталося найжахливiше - я необережно вiдкрив шлюзи капiтанового красномовства. Ось зараз вiн витягне свою люльку, втрамбує у неї добрячу пучку тютюну i почне верзти нечуванi речi. Так i є! Небреха верхи сiв на колодi, полiз обома руками у кишенi по люльку та гаман. - Авжеж, добрячий шмат ведмежатини одразу налагодив би мiж нами товариськi стосунки, - мовив вiн, запалюючи люльку. - Ти тiльки уяви, Азимуте, колоритну картину первiсного побуту. Стоїть гора висока, а пiд горою рiчка. На майданi бiля входу до печерних квартир височить намет з усiяної гостряками шкури тиранозавра. Ця споруда тимчасова, бо намет напинають на циклопiчнi ребра iклоносця лише вдень, а вночi ховаються в печерах. Так от. Бiля намету весело трiщить багаття. Старий троглодiд, у якого навiть волохата спина вже посивiла, сидить на вiдполiрованому прадавнiми їдцями черепi мамонта i спритно майструє кам'яну сокиру вагою у пiвцентнера. А поряд з ним хазяйнує троглобаба, теж старенька. Вона вкидає у кам'яний казан, повний джерельної води, розпечену до червоного брукiвку, щоб у такий спосiб зварити юшку з вiтамiнiзованих корiнцiв. Неподалiк, на галявинi, троглодiти грають у скраклi, а за битки ум правлять пудовi суглоби хижих ящерiв... Капiтан по-змовницькому пiдморгнув менi i завершив свою дику троглофантазiю незграбним жартом: - I от, коли ти, Азимуте, з'явишся виголений, як поле пiсля жнив, серед кудлатих волохачiв, тебе не вiзьмуть навiть у троглоприйми. Знаєш, iз санiтарних мiркувань, бо всi вважатимуть, що ти безнадiйно уражений якоюсь невилiковною проказою. Тим часом ми чорною блискавкою перетнули орбiту Марса. До Землi лишалися лiченi хвилини льоту. Слiд було готуватися до приземлення. Нарештi капiтан Небреха знявся з колоди, насунув на свою загорiлу, як бронза, голову кашкета i зарипiв на протезi до пульта управлiння. Хоч як мене дратував його затрапезний вигляд, але спостерiгати, як вiн фiлiгранне керує коробкою, було справжньою насолодою. Бачили б ви, як вiн з натхненним чолом фортеп'янного вiртуоза вмостився серед численних важелiв! Одразу носовi дюзи заграли пронизливу увертюру до божественної симфонiї гальмування. Пiд акомпанемент запаморочливого вищання коробку понесло, як музейний драндулет на химерних вибоях периферiйного битого шляху. Вiд несподiваних поштовхiв ракету трусило так, що навiть я змушений був вицокувати зубами якусь тривожну партiю. А капiтановi хоч би що! Сидить собi i чутливо прислухається до принадних звукiв, торкаючись час вiд часу наїжачених важелiв. Ось пiд врочисте бухкання правобортного квартету ми мало не зачепили цирк Платона, коли проскакували пiд самiсiньким Мiсяцем. Ось звуковi хвилi пiднялися до переможних спалахiв, коли зореплавець впритул розстрiляв небезпечний рiй небесних ядер, якi астрономи чомусь охрестили метеоритами. Скажу одверто, вiд нелюдської майстерностi капiтана у мене волосся ставало сторч i кров холола у жилах. I от, коли ми на першiй космiчнiй швидкостi вдерлись у зону штучних супутникiв, я виразно вiдчув, що в капiтановiй партитурi явно бракує мужнього голосу людини. - Грiм i блискавка! - чимдуж заволав я. - Капiтане, що ви робите? Ви порушили правила навколоземного руху! Хiба ви забули, що в зонi штучних супутникiв рух приватного космотранспорту суворо заборонено? Ех, тепер заберуть права та ще оштрафують! I уявiть, капiтан Небреха поставився до моїх критичних зауважень цiлком об'єктивно. Навiть бiльше того - у свою космiчну симфонiю вiн ввiв дует, взявши на себе партiю другого солiста. Вiн притишив двигуни, щоб нашi голоси домiнували над модерним хаосом звукiв, i заспiвав своєї: - Азимуте, красно дякую за дружню пересторогу. Скажи менi тiльки, куди подiлася твоя заборонена зона? Я припав до окуляра телескопа. - Даремнi намагання, штурмане. З однаковим успiхом ти мiг би шукати супутники у мiкроскоп. Ну, хто в доiсторичнi часи закинув би їх на орбiту? I справдi. У навколоземному просторi, де ще так недавно юрмилися, мов на ярмарку, мiрiади супутникiв з радiопередавачами, телевiзiйними ретрансляторами i фотоапаратами, тепер зяяла бездонна незаймана порожнеча. Вiд хитромудрих штучних створiнь не лишилося й голки. Нiби їх нiхто i нiколи не вiшав на небi. Видно, я таки даремно голився. Це тiльки ускладнить iсторичнi переговори представникiв майбутнiх iнтелектуалiв з колишнiми троглодитами. Однак вийшло не зовсiм так. Я вже складав у головi вишуканi дифiрамби на адресу видатного зореплавця, коли раптом з лiвого борту Землi у веселковому сяйвi сонячних протуберанцiв виринув на траверз Великого Воза циклопiчний дисколiт оригiнального вигляду. Формою i кольором вiн надто нагадував гiгантський сирник. Якби вiн справдi був їстiвний, ним можна було б нагодувати усiх мешканцiв Сонячної системи. Вiд такого, незвичайного дивовиська я мало не остовпiв. Що воно означає? I куди ми потрапили? Якщо в минуле, то звiдки узявся цей орбiтальний млинець? А якщо у майбутнє, то куди подiлися штучнi супутники? А може, нащадки замiсть засмiчувати навколоземний простiр численними супутниками випекли на заводах один космiчний млинець та й поклали на нього усю радiо-, теле- i фотообслугу планети? А що? Атож! Тепер настала моя черга кепкувати. Нема чого збивати мене з пантелику! - Капiтане, - хитро докинув я, - ви лишень гляньте, куди сягнули олiмпiйськi рекорди! Бачите, якийсь троглодит чи троглодитка закинули диск аж на орбiту... Але досвiдченого зореплавця нелегко збочити з обраного ним курсу. Небреха на мить одiрвався вiд важелiв i спокiйно зазначив: - А чи не здасться тобi, Азимуте, що на дискольотi ось цiєї хвилини черговий навiгатор записує у бортовий журнал: "Вже елементарне вiзуальне спостереження показало, що на Третiй iснує високотехнiчна, хоч i малокультурна цивiлiзацiя. Так, розумнi iстоти нерозумно перетворили навколопланетний простiр на космiчний смiтник, бо викидають туди консервнi бляшанки". Причому консервною бляшанкою вiн вважає саме нашу коробку. Нi! З капiтаном Небрехою несила сперечатися. Отакої! Невже ми i вони - гостi в одну хату? Та я не встиг обмiркувати нову для мене проблему як слiд: заревли двигуни, вiщуючи фiнальнi акорди космiчної iмпровiзацiї капiтана Небрехи. На посадку мiжзоряний вовк пiшов з заплющеними очима. Оцим граничним трюком вiн, певно, намагався вкрай уразити мене. I таки вразив. На серцi зробилося тоскно, а на спину наче хтось сипонув жменю крижаного космiчного пилу. Я теж заплющив очi, але з iнших мiркувань... Аж раптом - ТОРОХ-ТОРОРОХ! Перед очi попливла зоряна туманнiсть. Запала цiлковита тиша. Ура! Ми на Землi! Роздiл сьомий. СЮРПРИЗИ МЕЗОЗОЯ [Мезозой, або мезозойська ера - четверта ера в геологiчнiй iсторiї землi, подiляється на три перiоди: трiасовий, юрський та крейдяний.] Ситуацiя, скажу я вам, нагадувала стародавнiй анекдот (або майбутнiй, як на погляд капiтана Небрехи). Словом, анекдот такого змiсту. Один пасажир сiв у Брянську на поїзд "Москва - Київ". Знайшов своє купе, заходить. А там ще один чоловiк сидить. Новоприбулий зрадiв попутниковi i починає знайомитися : - Куди їдете, якщо не секрет? - У Київ, добродiю. - От здорово! - аж пiдскочив новоприбулий. - Технiка тепер на висотi! Подумати тiльки, от ви сидите напроти мене i їдете у Київ, а я сиджу напроти вас i їду в Москву. Отак само безглуздо виходило й у нас. Хоч ми подорожували в однiй ракетi, але в капiтана станцiєю призначення було далеке минуле, а кiнцевою зупинкою його штурмана було далеке майбутнє. Це треба вмiти - тримати курс у протилежнi боки i дивитися на сузiр'я в один iлюмiнатор. Та нiчого. Факти така вперта рiч, що ламають опiр найвпертiшого опонента. Очевидно, капiтан Небреха був такої ж думки, бо ми синхронно прикипiли носами до скла iлюмiнатора. Перед нами вiдкрилась дивоглядна картина. Хоча ще тiльки-но почало свiтати, але предмети було видко досить виразно. Наша коробка стала на грунт унiкального заповiдника. Уявiть собi досить простору, затишну галявину i тиху замрiяну рiчку, яка спокiйно плине, ховаючись за соковитим очеретяним тином. На тому боцi її серед чагарника та екзотичних дерев мальовничо височить величенький пагорб, всiяний трикутними скелями. На узлiссi купами стоять химернi дерева iз конусоподiбними стовбурами, з гострих вершин яких вiялом стирчать тирхатi чуприни. Деякi рослини нагадували природнi гаманцi, бо з їхнiх розчахнутих стовбурин, мов банкноти, визирали паки зеленого листя. Де-не-де були понатиканi товстi дерева з такою волохатою верхiвкою, що мимоволi здавалося, нiби на них поодягали вивернутi кожухи. Тут i там серед буйних заростей папоротi виструнчилися розкiшнi пальми. Лiс чатувала передранкова тиша. З очерету нечутно виповзав слабкий синюватий туманець... Так, це був чарiвний живий музей флори! - Капiтане, - сказав я Небресi, повертаючись до нашої остогидлої дискусiї, - чи ви не помилилися? - Авжеж, помилився, - незадоволено пробурчав вiн. - Тiльки слiпий мiг би ще сперечатися... Його слова були для мене мов райська музика. Хоч ми й приземлилися, але я почував себе на сьомому небi. - Таки схибив у розрахунках! - бiдкався самокритичний капiтан. - Замiсть кам'яного вiку заскочив аж у мезозой! Визнаю, падiння з сьомого неба було вiдчутне. Виявляється, капiтанова хвороба прогресує! - Тисяча тиранозаврiв! - гримiв мiжзоряний вовк. - Це не що iнше, як крейдяний пралiс! - Капiтане, - намагався я вгамувати його, - нiякий це не пралiс, а чудовий ботанiчний парк, який створили нашi з вами нащадки. От зараз пiду покличу сторожiв, i все одразу з'ясується. - Стiй! - суворо наказав менi капiтан Небреха. - Якщо ти вийдеш, майбутнi палеонтологи навiть кiсточок твоїх не знайдуть. Я невдоволено зиркнув на капiтана, бо тiєї митi й гадки не мав, що оцим, здавалося б, деспотичним наказом вiн врятував менi життя. Нiчого не залишалося, як знову втупитися в iлюмiнатор. I раптом я мало не скрикнув з несподiванки. Пагорб, що панував на протилежному боцi рiчки, зрушив з мiсця! Чи менi приверзлося? Але нi! Гора звелася на товщеннi ноги. Хрипке позiхання, що нагадувало сердите гарчання, долинуло до нас. А ожила гора, важко сопучи i крекчучи, вже продиралася крiзь лiс i туман до рiчки. Потiм з задоволеним буркотiнням плюхнула у тиховiд. Ми чули, як пiсля ранкової ванни тiлиста iстота заходилася натоптувати своє неосяжне черево осокою та очеретом. Аж тут задвигтiла земля, нiби на нас невблаганно котилася навала важких танкiв. Це враження ще бiльше посилювалося несамовитим брязкотом i гуркотом. I ось, трощачи i вивертаючи з корiнням дерева, що стовбичили на шляху, на галявину вдерлася валка дужих, але неповоротких чудовиськ. Їхнi куполоподiбнi п'ятиметровi тулуби надiйно захищали багатокутнi роговi пластинки, що вкупi утворювали непробивний панцир. На кiнцях довгих окiльцьованих кiстяними тилягами хвостiв - приголомшливi булави, з яких навсiбiч стирчали пiвметровi гостряки. - Такою булавою можна порiшити слона, - холоднокровне зазначив капiтан Небреха. На щастя, вайлуватi велетнi мали напрочуд мирну вдачу. Заклопотано рохкаючи, мов свинi на випасi, вони повиповзали на галявину i почали ретельно викошувати працьовитими щелепами папороть. Мабуть, саме в цей час у заповiднику чудернацької флори i, як бачимо, фауни починався перший снiданок. Небреха повернувся до мене й повагом зауважив: - Мiй юний друже, в майбутньому цих тварюк ми побачили б хiба що в музеях. Та я не складав полемiчної зброї. - Ви, капiтане, - вiдчайдушне боронив я свою гiпотезу, - втратили вiру у свiтлий людський розум. Оцi тварюки - штучнi подоби колишнiх ящерiв. Знаєте, такi своєрiднi роботи. Можливо, їх злiпили спецiально на замовлення Мiнiстерства освiти як наочнi учбовi посiбники. Вдень сюди водять першокласникiв на практичнi заняття з iсторiї походження життя на Землi. Хiба ви не припускаєте такого тлумачення? - Я припускаю, - задумливо вiдповiв капiтан Небреха, - що ми самi маємо повну змогу вскочити в гарну iсторiю. А тепер, Азимуте, слухай мiй наказ. Оточи коробку випарами гiдрату спирту. А коли я цей дивний наказ виконав, капiтан пояснив менi: - Пахощi спирту - найнадiйнiший у даному випадку захист. Усi тварини, штучнi вони чи природнi, вiдчувають до спиртного непоборну вiдразу. Я завше дивуюся неймовiрнiй далекоглядностi капiтана Небрехи. От, скажiмо, якби вiн зволiкав з наказом ще хвилину, вiд нашої коробки, можливо, залишилася б хiба купа металевого брухту. Атож! Тiльки-но ми одягли коробку у непроникливу спиртову сорочку, як з ботанiчної гущавини вистрибнув хвацький монстр завбiльшки з п'ятиповерхову будiвлю. Щоб змалювати його, досить уявити видовжений, як труна, череп з кровожерними i великими, наче миски для вареникiв, баньками та рясно всiяною iклами i зубами пащекою, з якої невпинно котилася пожадлива слина. Оцю бридку голову напнуто на гнучку драконiвську шию, що поволi переходила у циклопiчне черево, надiйно вкрите плетивом кам'яних м'язiв i твердою, мов наждак, лускатою шкiрою. Потвора жваво стрибала на двох заднiх колодах (лапами їх не назвеш!), з яких стирчали страшнi пазурi, що бiльше скидалися на залiзнi гаки сучасних пiдйомних кранiв. Щоправда, переднi кiнцiвки цього страхiтливого монстра не являли нiякої небезпеки. Вони були маленькi i кволi, як у пуголовкiв. На знак своєї цiлковитої нiкчемностi вони безсило звисали перед могутнiми грудьми. Але хвiст! Якби хто бачив хвiст! Одним ударом довжелезного хвоста хижак легко зробив би з нашої коробки гармошку. Оцей допотопний красунчик споганив усю ранкову iдилiю. Тiльки-но його уздрiли закутi в панцири мирнi папороїди, як вони наче збожеволiли. Панцерники кинулися хто куди, сповнюючи повiтря жалiбним зойком. Та ось вони спритно позакопувались у землю i перетворилися на довготривалi опорнi точки. Iз западин випиналися на поверхню лише масивнi, як валуни, роговi щити, що були явно не по зубах будь-якому вороговi. До того ж бiля кожного щита ще лежала напохватi страхiтлива булава. Але п'ятиповерхове чудовисько не звертало на велетенських черепах жодної уваги. Воно з диким гиканням метнулося до тиховоду, де й досi ласував комишем гороподiбний завр. Що там сталося, важко й описати. Насамперед тому, що картину двобою ховав туман, який значно погустiшав. Але зважаючи на несамовите ревище, вiдчайдушне виття, брязкiт щелеп i пазурiв, оглушливий хрускiт кiсток, чудовиська тюжили один одного не на життя, а на смерть. Нарештi переможне ревище лускатого страховища та передсмертний хрип гороподiбного гурмана злилися в заключний трагiчний дует. З туману виринули заюшена хава хижака з величезним куснем паруючого м'яса в зубах... - А що. Азимуте, - порушив гнiтючу мовчанку капiтан Небреха, - далебi, штучнi копiї колишнiх потвор жеруть одна одну? Не хотiв би я опинитися на мiсцi твоїх бiдолах-першокласникiв, аби не потрапити на десерт оцьому "машинозавровi"... Чим я мiг заперечити? Та й навiщо заперечувати очевиднi факти? Я й сам розумiв, що ми були б чудовиську на один зуб. I скафандри не врятували б. Потвора злускала б їх, мов горiшки. Та на цьому сюрпризи ще не скiнчилися. Роздiл восьмий. 4ПI-ЕР-КВАДРАТ Що я мав робити? Ясно, пiдняти руки вгору на знак беззастережної капiтуляцiї i щиро визнати: - Капiтане, ви - генiй! Але, на щастя, не встиг цього зробити. Бо саме тiєї митi вдарив грiм з чистого неба. Грiм дужчав, ширився i вже обiймав небо вiд краю до краю. Таємничий грiм страшенно наполохав велетенських черепах. Вони повидиралися iз земляних схованок i панiчно ринули у надра первiсної хащi. Лускатий убивця теж не лишився байдужим до громових ритмiв. З незадоволеним риканням, яке тепер видавалося жалюгiдним скавучанням, вiн схопив свою жертву iкластою пащекою i насилу поволiк її у пралiс протилежного берега. За хвилину на галявинi було порожньо, як у мить нашого акробатичного приземлення. Тiльки трава, я помiтив, стала сторч, мов волосся на головi людини, коли вона цiпенiє з ляку. Хоч це було ненормальне i тому тривожне видовисько, хвилюватися не було й найменшої причини. Навпаки, були всi пiдстави радiти i пишатися власною далекогляднiстю. Адже це був гуркiт авiацiйного мотора! Я прислухався до шумовиння авiацiйного мотора з невимовною насолодою. Наче сидiв не в залiзнiй бочцi, а в партерi Великого театру на прем'єрi чудової опери. Але найприємнiше було, безумовно, попереду. Ось зараз капiтан Небреха пiднiме вгору руки i визнає: - Азимуте, ти - генiй! I щоб наблизити цю врочисту мить, я взяв мегафон, аби перемогти гуркiт, i в'їдливо проревiв на вухо Небресi: - Капiтане, це справдi нечувано! Птеродактилi лiтають з мотором! Ха-ха-ха! Та мiжзоряний вовк i не подумав визнати поразку. Вiн узяв в мене з рук мегафон, щоб спокiйно прокричати на мою адресу: - Добре смiється той, хто смiється останнiй! На жаль, на цю тривiальну реплiку я не мiг вiдповiсти новим нищiвним "ха-ха-ха", бо капiтан завбачливо не випускав з рук мегафона. А в несамовитiй гуркотнi мiй голос розтанув би, як снiжинка у пекучiй Сахарi. Я присiв навпочiпки, схилив голову набiк i глянув у iлюмiнатор знизу нагору. Та хоч я одразу побачив те, що й сподiвався побачити, я аж сторопiв. Я уздрiв вертолiт, але вiн падав на землю догори колесами! Його потужнi гвинти страшенно хурчали, утворюючи могутнiй повiтряний вир, що безжалiсно скуб за зеленi чуприни дерева i з корiнням видирав кущi. Тисяча пропелерiв! Оперезати космiчною трасою Чумацький Шлях i лише для того, щоб потрапити на повiтряну катастрофу! Адже ще мить, i вiд вертольота залишиться тiльки гiрка запчастин! Лише капiтан Небреха з його проникливим розумом i багатющим досвiдом, можливо, мiг би порятувати пiлотiв. Та як закликати його до рятувальних робiт, коли вiн мертвим хапком вчепився у мегафон? I тут мене осяяло. Знаєте, у небезпецi думка завжди працює гострiше. Я схопив порожнiй бiдон з-пiд пасти i заклично загув у нього: - Капiтане, придумайте щось i врятуйте смiливцiв. - Нi, Азимуте, - з неприхованим сумом вiдгукнувся Небреха, - їхнiй бiдi не зарадиш. Якби ми пiдготувалися до цього заздалегiдь... - Але ж ум загрожує жахлива небезпека! - Авжеж, - погодився капiтан, - якщо вони зупинять двигуни, їх закине аж на орбiту Мiсяця, а можливо, ще далi. Бр-р! Опинитись у космосi на вертольотi! - Як так?! - запитав я, до краю вражений цiєю неймовiрною версiєю. - А отак, - розважливо пояснив Небреха. - Хiба ти не бачиш, що Земля не притягує, а вiдштовхує цю повiтряну машинерiю? Iнакше вiд неї ще хвилину тому залишилася б сама згадка... Я схилився над бiдоном i здивовано пробубонiв : - Що це значить? Невже за час наших мандрiв Земля втратила силу тяжiння? - Нi, Азимуте, нi! - заспокоїв мене капiтан Небреха. - Просто ми бачимо антигравiтацiйний вертолiт, який Земля, замiсть притягати, вiдштовхує. Вiн вiдрiзняється од звичайних вертольотiв, як ракети типу "земля - небо" вiд ракет типу "небо - земля". Коротко кажучи, небо i земля помiнялися для нього мiсцями. Ось чому цей перевертень лiтає догори колесами. Але я не знаю, чим можна допомогти пiлотам у цiй справдi крутиголовнiй ситуацiї. Капiтан на хвильку замовк, а потому глибокодумно закинув у мегафон: - Атож, вони могли б приземлитися хiба що на магнiтному полюсi... I що ви думаєте? Тiльки-но вiн це сказав, як у хвостовiй частинi вертольота-перевертня вiдкрилися якiрнi шлюзи i на волю з брязкотом вивалився перший якiр. Вiн був незвичайної конструкцiї. Замiсть павукоподiбного гачка ми побачили, що на ланцюгу гойдається важкий рогалик. Один рiг пофарбований у червоний колiр, а другий у синiй. Той, хто вивчав хоча б початковий курс фiзики, одразу ж здогадався б, що це - звичайний магнiт. Так, це був магнiт! Вiн безладно гойдався, наслiдуючи обережнi рухи вертольота, аж поки не пiдплив до коробки i не прикипiв до її обшивки. Шум гвинтiв одразу вщух. Товстенний ланцюг напнувся, мов струна. Наша коробка надiйно врiвноважувала силу тяжiння Землi. З вертольота на грунт впала мотузяна драбина. Нарештi! Час зустрiчi, яку я так палко чекав, настав. Ось коли все з'ясується! Капiтан Небреха надiв бушлат, розправив вуса й поважно вийшов з коробки. Аж раптом сталося диво дивне. З вертольота, замiсть людини, на яку я очiкував, викотилася величенька, геометричне правильна куля, бiла, мов снiг, i прудка, як ртуть. Жвава i юрлива, вона хутко пiдкотилася до капiтана Небрехи. Я тiльки ошелешено лупав з коробки очима, дивлячись на це дивовисько, а капiтан - хоч би що - стоїть як вкопаний i незворушно чекає, що буде далi. Вiдтак правий бiк у кулi несподiвано випнувся, i з утвореної пухлини миттю видовжилася гнучка, дещо схожа на шланг кiнцiвка з сiмома пальцями. Куля привiтно помахала нею в повiтрi i приємним баском мовила: - 4пi-ер-квадрат! I тут капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха (вже в котрий раз!) вразив мене своєю неймовiрною винахiдливiстю. Не гаючи анi секунди, вiн теж привiтно помахав рукою i з природженою гiднiстю, яка нiде, нi за яких умов, нi перед ким не зраджувала його, вiдрекомендувався: - Небреха! А тодi дружньо потиснув кулi її гнучку кiнцiвку. Роздiл дев'ятий. ДВОБIЙ IНТЕЛЕКТIВ Для моїх передбачень зустрiч з мислячим колобком була фатальною. Адже сама його зовнiшнiсть красномовно свiдчила, що ми зустрiлися не з далекими нащадками, а з чудернацьким представником високотехнiчної iншопланетної цивiлiзацiї. Далебi! Капiтан Небреха не помилився. Ми таки залетiли у катзна-яку безодню доiсторичного часу. Та, незважаючи на цю прикру для мене невдачу, я радiв їй, мов школяр несподiванiй п'ятiрцi. Подумати тiльки, ми здибали на свiтанку геологiчної бiографiї Землi космiчного брата по розуму! Авжеж, що не кажiть, а якби не дивовижна впертiсть капiтана Небрехи, оця доiсторична зустрiч нiколи не була б зареєстрована у бортовому журналi. Навiть капiтан Козир не мiг би похвалитися чимось подiбним, хоч би скiльки вiн рився на звалищi своїх космiчних спогадiв. Бачили б ви, з якою зворушливою щирiстю розмовляли 4пi-ер-квадрат i Небреха. Вони, як рiднi брати, що довго не бачилися, квапилися розповiсти один одному про свої незлiченнi заслуги, намагаючись жодним необережним словом не принизити себе в очах спiврозмовника. Їхнi слова стикалися, мов блискавки, освiтлюючи iнтелектуальну велич обох цивiлiзацiй. У словах 4пi-ер-квадрата я впiзнавав несхибну вдачу Небрехи, а в капiтанових словах - гостроту думок мiжзоряного брата. Та краще викладу їхнiй дiалог вiд слова до слова, щоб кожна кома стала надбанням iсторикiв, яким не завадило б привселюдно подякувати менi, що я той дiалог не полiнувався занотувати. Щойно капiтан Небреха вiдрекомендувався, як 4пi-ер-квадрат вiд душi мовив: - Така радiсть! - Ще б пак! - погодився капiтан. - А чи уявляєте ви, хто я? - повiв далi привiтний колобок. - Якби ви це уявили, ваша радiсть була б ще бiльшою. Та не буду iнтригувати вас. Тож слухайте: я - Великий Шукач Помилок, Наладчик Еволюцiй Вищого Розряду, Конструктор Мислячих Iстот з далекої галактики ЗС-295! Почесний член усiх можливих i неможливих академiй та фiлантропiчних закладiв! Батько сучасної галактичної iстотологiї! Я шукаю на всiх космiчних путiвцях цiлиннi планети, що тiльки пробуджуються до органiчного життя, i колонiзую їх штучними мислячими iстотами. Ось у кого ви мали честь потримати кiнцiвку! - Авжеж, з вами цiкаво познайомитися, - негайно пiдхопив запропоновану тему капiтан Небреха. - А чи здогадуєтеся ви, добродiю, кого бачите перед себе? Навiть вам, конструкторе, розгризти цей горiшок було б так само важко, як менi запалити люльку з протилежного кiнця. Та не буду морочити вас цiєю непотрiбною зараз загадкою. Знайте ж: я - Невтомний Шукач Пригод, Капiтан Далекого Мiжзоряного Плавання, Дослiдник i Географ Всесвiту з Чумацького Шляху! Я прокладаю космiчнi траси до нових заселених свiтiв, щоб першому з зореплавцiв на невiдомих розумних iстот подивитися i себе показати. Ось кому ви мали честь потиснути руку. - Але погодьтеся, капiтане, - делiкатно натякнув на свої видатнi заслуги 4пi-ер-квадрат, - якби я не заселював новi планети, ваша професiя була б зайвою. До кого б ви тодi лiтали? - А ви, конструкторе, - скромно вiдповiв йому капiтан Небреха, - зважте на той незаперечний факт, що якби не мої мандри, ваша робота була б марною. Хто знав би про неї? - Те-те-те! За своє життя, капiтане, я заселив стiльки планет i сотворив так багато найрiзноманiтнiших iстот, що у мене вже майже вичерпалася фантазiя! От! - Ах-ах-ах! До речi, конструкторе, я й сам це помiтив, бо менi вже бракує оригiнальних недослiджених цивiлiзацiй. - Капiтане! - Конструкторе! Як бачите, за своїм iнтелектуальним рiвнем уславлений капiтан Небреха i конструктор 4пi-ер-квадрат анiтрохи не поступалися один одному. - Капiтане, - ввiчливо поцiкавився 4пi-ер-квадрат, - невже ви один-єдиний у Всесвiтi зореплавець? - Конструкторе, - чемно запитав Небреха, - невже ви один-єдиний у Всесвiтi творець? - Ви, капiтане, лише реєстратор цивiлiзованих свiтiв! - вiддав Небресi належну йому шану колобок. - А ви, конструкторе, - вiдзначив його успiхи Небреха, - не бiльш як помiчник природи! - Що ж, з вами неможливо не погодитися, - зiтхнув 4пi-ер-квадрат. - Так само, як i з вами, - насупився Небреха. Менi давно кортiло втрутитися у цю легендарну розмову, та я аж нiяк не встигав докинути хоч би одне iсторичне слово. Аж ось капiтан i конструктор замовкли i тiльки важко хекали, наче разом з мiфiчним Сiзiфом тягали на величезну гору кам'янi брили. З усього було видно, що спiврозмовники цiлком вичерпали тему. I справдi, це я мушу наперед зазначити, вони її бiльше нiколи не торкалися. Вже з першої вступної бесiди Небреха i 4пi-ер-квадрат досягли повного, взаєморозумiння. I де тiльки каштан навчився дипломатiї? Я закохано дивився на двох мовчазних титанiв. 4пi-ер-квадрат задумливо гойдався з боку на бiк, а Небреха зосереджено колупав протезом грунт. Я волiв їх обох стиснути в обiймах. Та це було неможливо. По-перше, це суперечило б усяким нормам дипломатичного етикету, а по-друге, конструктор мав у попереку метра пiвтора. Та й Небреха, нiвроку, не дуже поступався йому габаритами. I тодi я вiдклав свої нотатки, вийшов з коробки i хоробро взяв слово. - Конструкторе! Капiтане! - схвильовано вигукнув я. - Ваша слава i подвиги, як i сам Всесвiт, не мають меж! Один у вас генiально починає, другий генiально завершує. Хай живе науковий симбiоз двох цивiлiзацiй! Ура! Куля аж пiдстрибнула вiд задоволення, а Небреха лагiдно глянув на мене. - Капiтане, а непогано сказано, - оцiнив мою щиросердну промову 4пi-ер-квадрат. - Здорово! - охоче погодився з ним Небреха. - Хто цей чарiвний юнак? - нiжно запитав 4пi-ер-квадрат. - Мiй штурман Азимут, - гордо пояснив мiжзоряний вовк. Та раптом сферична поверхня кулi затьмарилася. - Невже ще один знаменитий дослiдник? - чомусь стурбувався конструктор. - Та нi, вiн ще початкiвець, - заспокоїв його капiтан Небреха. - Ах, так! Оце приємно! - з неприхованою радiстю мовив чужинець. - Надзвичайно приємно! Мiй юний друже, я дозволяю тобi потриматися за мою кiнцiвку. Мабуть, колись менш врочисто висвячували на лицарiв, нiж мене у друзi видатного галактичного конструктора, неодмiнного почесного члена усiх iснуючих та майбутнiх академiй i фiлантропiчних закладiв. Менi навiть здалося, що я припав йому до серця бiльш, нiж сам капiтан Небреха, хоч який уславлений вiн був. - Конструкторе, - гостинно сказав капiтан Небреха, - дозвольте запросити вас до нашої ракети на тюбик пасти. 4пi-ер-квадрат не пручався. - Охоче приймаю ваше запрошення, колего, - виховано гойднувся вiн. - Але з тiєю умовою, що й ви завiтаєте до мене на сухiврю з хлорели. Роздiл десятий. ЕКСПЕРИМЕНТИ КОНСТРУКТОРА 4ПI-ЕР-КВАДРАТ Наша затишна коробка буквально зачарувала 4пi-ер-квадрата. Щоправда, не малу роль у цьому вiдiграла кавказька антиречовина, якою капiтан Небреха щедро сервiрував нехитрий снiданок. Все тут вражало нашого допитливого гостя. Немудрящий механiзм ходикiв просто розчулив видатного конструктора. Вiн вмостився пiд глеком з висококалорiйною пастою, що правив за гирю, i замрiяно цокав, iмiтуючи мелодiйнi ритми старенького годинника: - Тiк-так, тiк-так, тiк-так... Але найдужче його принадили нашi гамаки. Вiн, як вправний циркач, перелiтав з сiтки на сiтку, у веселому захватi пiдстрибував на пружному плетивi хлорели i натхненно волав: - Та у вас райський куточок! I хто тiльки додумався до цих талановитих пристроїв? Я не стрiчав їх на жодному зорельотi! Усе крiсла та лiжка... Вiд цих пишних дифiрамбiв капiтан Небреха аж зашарiвся. Ясно, пiсля такої вiдвертої похвали з його боку було б негарно казати про себе. От менi й довелося узяти вiдповiдальнi обов'язки гiда. - Це капiтан, - вiдповiв я на запитання конструктора, - подбав про наш комфорт... Вiн все вмiє! - Колего, - захоплено мовив конструктор, звертаючись до Небрехи, - багато я бачив генiальних i навiть надгенiальних винаходiв, та й сам маю купу патентiв, але такого бачити не доводилося. Це справдi матерiальне втiлення гнучкого плетива ваших мозкових звивин! I вiн знову, мов легкий м'ячик, з щасливим вереском перелетiв з гамака в гамак. - Ви ще не все знаєте, - не вгавав я. - Звернiть увагу, ваша генiальнiсть, сiтки сплетено iз скрутнiв хлорели. Оцi скрутнi врятують нас у скрутi. На випадок чого, їх можна розтовкти у ступi i зварити чудову юшку. I врахуйте, конструкторе, обидвi сiтки капiтан сплiв рiвно за пiвоберта оцiєї планети навколо своєї осi! - Мудра голова та ще золотi руки! - вражено вигукнув наш гiсть. - Капiтане, ви зробите мене найщасливiшою кулею у Всесвiтi, якщо подаруєте креслення цього казкового приладу. Ваше iм'я увiйде в iсторiю галактики ЗС-295, як найбiльшого її благодiйника. Присягаюся подвiйною дiаграмою народження понаднових зiрок! - Та що ви, - з винятковою скромнiстю озвався капiтан Небреха i, щоб приховати за тютюновою завiсою своє недоречно сяюче обличчя, заходився натоптувати люльку. - Давайте, мiй любий колего, лiпше не будемо перевантажувати коробку зайвими комплiментами, хоч якi б об'єктивнi вони не були. Я пропоную вам, конструкторе, товарообмiн, щоб нiхто не подумав, нiби ви ошукали старого тубiльного капiтана. - Оце дiло! - зрадiв 4пi-ер-квадрат. - За креслення гамака я, не замислюючись, вiддам вам власну шапку-невидимку i ще всевидюще око на додачу! Я аж затамував подих. Шапка-невидимка! Всевидюще око! Отакi скарби за гамак з хлорели! О небо, вже через такi сувенiри варто було б вирушити у цю незвичайну подорож! Але капiтан Небреха розвiяв мої надiї, як протяг розвiює тютюнову хмару. - Знання, конструкторе, - некорисливе зауважив вiн, - дорожчi над усякi скарби. Тiльки вони збагачують мислячу iстоту. - Ця iстина така ж непомильна, як i те, що 2 в квадратi i 2х2 дорiвнює 4! - пiдтакнув 4пi-ер-квадрат. - Але до чого ви, колего, ведете? - До товарообмiну, мiй вчений друже, - пояснив капiтан Небреха. - Я вам - креслення, ви менi - розповiдь. Бо над усе я волiю послухати розповiдь, як ви налагоджували еволюцiї на цiлинних планетах, про що ви були ласкавi згадати пiд час нашого приємного знайомства. Якщо, звичайно, гамак i наладка еволюцiй - рiвноцiннi речi... - Капiтане, ви грабуєте самi себе! - цiлком справедливо вигукнув 4пi-ер-квадрат. Я теж осудливо дивився на затятого капiтана. I, як виявилося, недарма, бо в особi кругловидого конструктора вiн собi знайшов достойного, як оповiдача, конкурента. Такої дивовижної розповiдi я нi доти, анi пiсля не чув i, певно, вже не почую. - Що ж, друзi мої, - повiв 4пi-ер-квадрат, легенько погойдуючись на гамаку, - як розповiдати, то розповiдати... Почну з двох основних положень iстотологiї. Перше: життя на планетах виникає, не чекаючи мислячих диригентiв. Друге: форми його такi ж розмаїтi, як i природнi умови небесних тiл. Вiзьмемо для прикладу планетну систему свiтила, пiд ласкавими променями якого нам пощастило зустрiтися. На першiй планетi ми знайдемо вайлуватих, неповоротких i важких кам'яних створiнь. IПестилапi i двоголовi, вони бездумно гризуть кам'янi стовбурини кристалiчних рослин або винiжуються у розпеченому баговиннi пiд несамовитим жаром вельми близького Сонця. Це кварцевi iстоти. Свiт ожилого каменю. А що ми бачимо отут, на третiй планетi? Гiгантських холоднокровних рептилiй з мiкроскопiчним мозком. Вони бояться навiть цього лагiдного дня i ховаються у затiнку дерев або охолоджуються у прибережних морських водах. Лише у сутiнках та вночi вони безтямно роздирають один одного, щоб пiдживити свої велетенськi тiла. А тепер завiтаймо на п'яту, найбiльшу планету системи. Там вирують бездоннi амiачнi океани i шаленiють страхiтливi азотнi урагани. Але циклопiчнi амеби та велетенськi iнфузорiї, що нинi царюють на отруєнiй планетi, почувають себе як вдома. Та хоч якi на цих трьох планетах природнi вiдмiнностi, еволюцiя за пару сотень мiльйонiв рокiв мас зробити своє дiло. На планетах забуяє розумне життя. I тодi настане iсторична мить, коли за круглим столом мiжпланетної конференцiї по обмiну досвiдом зустрiнуться такi рiзнi представники трьох цивiлiзацiй: генiальний бронтозавр (вiн вже зараз мас аж три мозки - у черепi, грудях i в хвостi), мудрий кам'яний гiсть з чарiвною кам'яною квiткою i драглистий одноклiтинний iнтелект. Аж тут я передбачаю одну прикру обставину: генiальний бронтозавр на конференцiю не з'явиться, хоч би скiльки нагальних запрошень йому не посилали. Чому? Невже вiн знехтує своїми досконалими iншопланетними родичами i оцим недостойним мислячої iстоти вчинком зганьбить високорозвинену цивiлiзацiю ящерiв? Нi i ще раз нi! Просто нещасний тримозковий бронтозавр приречений еволюцiєю на безславну загибель. Мiсцевi гiганти нiколи не подарують Всесвiту мислячих чудовиськ... По-перше, рептилiї не мають потових залоз, цих надiйних терморегуляторiв тiла. Навiть зараз вони вдень лякливо ховаються вiд сонячних променiв у вологих сутiнках джунглiв. Варто ум висунутися просто неба, як вони всi до одного сконають вiд сонячного удару. По-друге, у потвор надто повiльний обмiн речовин. Отже, вони неспроможнi швидко акумулювати життєву енергiю. А по-третє (i це найголовнiше!), у рептилiй вельми висока пристосованiсть до обмежених парникових умов, що нинi запанували на планетi. Справа в тiм, що еволюцiя не передбачає геофiзичних змiн, а природа сипле ними, як з рогу достатку. Таким чином, тiльки-но на планетi станеться якась катастрофiчна клiматична змiна, як геть усi монстри загинуть. Що ж робити високорозвиненим цивiлiзацiям iнших свiтiв? Сидiти i склавши руки спостерiгати трагедiю планети? Але ж це приведе до зриву вiдповiдальної мiжпланетної конференцiї! Чи не краще шляхом свiдомого експерименту виправити фатальнi помилки еволюцiї? Чи не краще створити якiсно нову перспективну iстоту i канчуком думки прискорити її розвиток? А на планетi є всi умови для життя самодiючих штучних створiнь, що самовдосконалюються на основi хiмiчного синтезу бiлкiв з амiнокислот за допомогою i управлiнням кислот нуклеунових. От, скажу я вам, це будуть молодцi! Менi так i кортить у темпi мого друга капiтана Небрехи - за пiвоберта планети навколо осi - злiпити зразок: автономну довгодiючу аналiтичну машину, скорочено АДАМа. I тодi еволюцiя покотиться вимощеним моєю думкою битим шляхом, не звертаючи на випадковi манiвцi. Але, як бачите, я досi нiчого не роблю. Тiльки марную дорогоцiнний час, тiшачись у своїй художнiй майстернi. Знаєте, виточую з наймiцнiших каменiв скульптурнi автопортрети на добру згадку майбутнiм хазяям планети. Оце у джунглi одного з материкiв я вже накидав тисячi кам'яних куль. Всi вони - копiя я!.. ...Конструктор журливо замовк i навiть припинив гойдатися. Це було моторошне повiдомлення. Адже коли вiн i далi розважатиметься лише власними автопортретами, людство нiколи не виникне на Землi, i нам з капiтаном нi до кого буде повертатися. Уся наша навкологалактична подорож виявиться марною. Очевидно, такi ж тривожнi думки вирували i в головi Небрехи, бо вiн виринув з тютюнової хмари i стурбовано запитав: - Що ж гальмує вашу благородну справу, конструкторе? - Так! - рiшуче пiдтримав я капiтана. - Чому ви зволiкаєте? Майбутнє людство вам нiколи не подарує цього злочинного байдикування! А що скажуть кам'янi мудрецi та одноклiтиннi iнтелекти? - Рiч у тому, - сумовито вiдповiв 4пi-ер-квадрат, - що я нiяк не придумаю вдалої естетичної форми. Не буду ж я лiпити розумних павукiв або мислячих восьминогiв? Фу! Погань яка! Правда, бiлкового АДАМа можна було б виготовити за власним образом та подобою, але це значить накликати на цивiлiзацiї галактики ЗС-295 майже непоправне лихо... - Що ж вас страшить, мiй смiливий колего? - поцiкавився капiтан Небреха. - Бачите, капiтане, - милостиво пояснив 4пi-ер-квадрат, - галактика ЗС-295 перебуває на величезнiй вiдстанi вiд Чумацького Шляху. Свiтло пробiгає його за п'ять з дев'ятьма нулями рокiв. До того ж галактичне скупчення рiзних зiрок рине усе далi в безоднi Всесвiту з швидкiстю сто сорок сiм тисяч кiлометрiв на секунду. Отже, щосекунди вiдстань страхiтливо зростає. - То й що з того? - не зрозумiв його я, чим заслугував осудливий погляд капiтана Небрехи. - А те, мiй юний друже, - з притиском вiдповiв наш гiсть, - що коли мої земляки вдруге завiтають на цю планету, спливе стiльки часу, що високотехнiчна мiсцева цивiлiзацiя вже сама буде скеровувати еволюцiйний розвиток на iнших планетах. I я побоююся, що тодi спалахне вперта наукова суперечка на тему - хто кого сотворив? I навiть наперед не скажеш, хто кого перекричить. Один такий випадок у нашiй практицi вже був. Ми вже навченi гiрким досвiдом! Адже це факт, що кулi з Крабовидої туманностi вважають нас своїми кiбернетичними витворами i тицяють нам пiд нiс свої iсторичнi хронiки! Яке нахабство! Але нашi iсторiографи, хоч нiяк не знайдуть в архiвах вiдповiдної довiдки, обстоюють протилежну думку, бо вже сто мiльярдiв рокiв не втрачають надiї оту довiдку знайти... А без довiдки хiба хто вiрить кому? Атож, це була вельми поважна причина. Я пригнiчено мовчав, нiби отой приречений бронтозавр. Навiть рептилiя з її трьома мозками нiчого путнього не придумала для свого порятунку, де там думати менi. Все в головi сплуталося, мов скуйовджене волосся. "Як же так? - почав розчiсувати я свої думки. - Iсную я взагалi чи не iсную? Якби 4пi-ер-квадрат не створив АДАМа, ми б з капiтаном Небрехою не вирушили у мандри. А оскiльки це сталося, значить, конструктор таки зробив дiло. Порядок!" I я з побожнiстю почав дивитися на нього, терпляче чекаючи порятунку. Та допомога прийшла зовсiм з iншого боку. - Конструкторе, - тихо мовив капiтан Небреха, - чи подобається вам мiй рангоут, або, як ви кажете, форма? Чи не суперечить вона вашим естетичним поглядам? - Капiтане, - озвався 4пi-ер-квадрат, з насолодою оглядаючи з усiх бокiв показну постать Небрехи, - бiльш досконалої, бiльш вмотивованої, бiльш вродливої форми менi не знайти! О, я вiддав би усi свої патенти, аби бути автором такої незрiвнянної iстоти, як ви, мiй галактичний друже! - Тож дерзайте, конструкторе! - наполiг капiтан Небреха. 4пi-ер-квадрат мало не впав. Та через недосконалiсть його форми йому не вдалося наочно продемонструвати свiй граничний подив. Вiн тiльки захитався з боку на бiк. - Як? - заволав вiн. - Невже ви ладнi стати моїм натурщиком? - Так! - I вас не лякає жахлива перспектива дискутувати на тему, хто кого сотворив? - Анiтрохи! - Але ж майбутнi поколiння пiддадуть сумнiву всi вашi докази! - Хай пiддають... - Капiтане, хочете вiрте, хочете не вiрте, а ви - герой! Ваша смiливiсть не мас меж! - Я весь до ваших послуг, колего, - ще раз пiдкреслив капiтан Небреха. - Вiд вусiв до протеза! - Ой-ой-ой! - зойкнув конструктор, наче його несподiвано чимось штрикнули. - Все пропало, капiтане! Я ж зовсiм забув про ваш протез! От якби ви мiцно стояли на двох ногах... Його свiтла поверхня знову потемнiла. З усього було видно, що 4пi-ер-квадрат огорнув безнадiйний розпач. Та цiєї вирiшальної митi знаменитий зореплавець наочно довiв, що вiн по праву заслуговує всесвiтньої слави несхибного командора, людини з тонким розумом i широким свiтоглядом. - Але ж мiй штурман ходить на двох ногах! - загримiв вiн. - Правильно! - зрадiв конструктор. Вiн засяяв, мов китайський лiхтарик. - Капiтане, ви - сама мудрiсть! - Ура! - чимдуж загорлав я. А титани думки схопилися з мiсця i завзято пiшли у типовий космiчний танок. Небреха, пихкаючи люлькою, повагом стрибав навколо осi протеза, а 4пi-ер-квадрат обертався навколо нього по класичних орбiтах, як вiддана планета коло свого життєдайного свiтила. Ех, якби менi фотоапарат! Нарештi енергiйний конструктор зупинився i, вiдсапуючись, мовив: - А тепер до дiла, друзi мої. Я негайно ж наварю у термокамерi добiрних бiлкiв, щоб на завтра все було готове до експерименту. Бувайте, колеги! I вiн хутко покотився до вертольота. А коли вертолiт розтанув у блакитнiй безоднi, капiтан Небреха стомлено присiв на колоду. - Скажи менi. Азимуте, що сталося б з людством та й з нами, якби я спокусився на шапку-невидимку i всевидюще око? Я б за нього не заставив i пучки тютюну... Так! Як i завше, мiжзоряний бувалець не схибив i на волосину! Роздiл одинадцятий. З ВОЛОСИНИ У БЕЗОДНЮ Авжеж, багатьох див я тодi надивився. Є що пригадати. Узяти хоча б нашу давню суперечку щодо часу, у який ми залетiли. Хоч як це дивно, а ми з капiтаном обидва не помилилися. А, коли ви пам'ятаєте, Небреха з самого початку вважав, що ми залетiли у минуле, а я гадав, що у майбутнє. I от маєш! Ми й справдi залетiли у сиву давнину, але на власнi очi побачили майбутнє. Адже люди теж колись навчаться штучно створювати мислячих iстот. Коли не вiрите, поспитайте кiбернетикiв. Однак наша пригода мало не скiнчилася для людства трагiчно. Успiх експерименту конструктора 4пi-ер-квадрат висiв буквально на волосинi, хоч ця волосина i мала вигляд надiйного якiрного ланцюга. А все через те, що капiтан Небреха вперше за час мандрiв забарився, хоч i не з своєї вини. Та розповiм, як воно було. Ранок не вiщував нiяких прикростей. Нi капiтановi, нi менi. А нам того дня обом добряче перепало. Нас пiдняв на ноги вже знайомий гуркiт вертольота, i, коли в обшивку коробки з брязкотом вп'явся магнiт, ми вже встигли поодягати скафандри. Кругловидий конструктор висунувся з вертольота i радо привiтався: - Доброго iсторичного ранку! - Салют! - вiдгукнулися ми. Тодi 4пi-ер-квадрат скинув мотузяну драбиняку i мовив: - Прошу на борт, друзi мої. Час не чекає! У мене все готове для експерименту. Тут ми й вскочили у першу халепу. Я видряпався на борт спритно, мов мавпа, а от капiтан залишився на землi. Вiн безпорадно тупцював унизу i даремно рив протезом грунт. Та це йому анiтрохи не допомагало. Ось коли я зрозумiв, чому конструктор вирiшив сотворити АДАМа за моїм образом та подобою. Якби вiн злiпив автономну довгодiючу аналiтичну машину за образом та подобою капiтана Небрехи, люди нiколи не каталися б на велосипедах i не зводили б хмарочосiв. Адже одноногим особам сходи протипоказанi, а лiфти, самi знаєте, над усе полюбляють виходити з ладу. Хвилини спливали за хвилинами, i конструктор почав не в жарт панiкувати. - Капiтане! - благав вiн. - Хутчiш, капiтане! Ви, як досвiдчений хiрург, рiжете мене без ножа! Нещасна еволюцiя! У мене ж прохолонуть бiлки! Засохне мозкова плазма! Випарується сумiш з бiлих i червоних кульок, що мас живити портативний моторчик! Вiн у вiдчаї випнув кiлька кiнцiвок i заходився гамселити ними по власному пiвнiчному полюсу, нiби жадав вибити з себе нове генiальне конструктивне рiшення. Та якби не капiтан Небреха, ми, можливо, й досi шукали б вихiд з цiєї несподiваної скрути. - Гей, на вертольотi! - гримнув капiтан, задерши голову. - Ану, попускайте запасний якiр! Майна! 4пi-ер-квадрат мало не знепритомнiв вiд такої незрозумiлої команди. Самi подумайте, нам слiд якомога швидше знiматися з якоря, а капiтан Небреха чомусь вимагає кинути ще другий якiр! На щастя, я вже звик виконувати капiтановi накази без роздумiв. Не вагаючись анi секунди, я скинув запасний магнiт. Це й урятувало еволюцiю. Капiтан Небреха миттю впiймав його i прикипiв до рогалика усiм тулубом, як муха до липучки. Добре, що вiн був у металевому скафандрi. - Вiра! - гукнув мiжзоряний вовк. А коли вiн опинився на борту, то, вiдсапуючись, проказав: - Далебi! Якби я, конструкторе, вiддавав перевагу новомодним синтетичним скафандрам, вашi бiлки, безумовно, прокисли б. Та, як бачите, я переконаний прихильник старих залiзних традицiй. - Ваша правда, - змушений був погодитися з очевидним фактом 4пi-ер-квадрат, - але ми, капiтане, однаково примудрилися згаяти надто багато часу. Поки пiднiмемо якiр, поки вийдемо на орбiту... Ех! I вiн розпачливо змахнув усiєю дюжиною кiнцiвок. - У мене ж нема свiжого матерiалу! - застогнав необачливий конструктор. - Я ж поклав у термокамеру все до крихти! Та цiєї фатальної митi космiчний бувалець знову показав усю свою винахiдливiсть i рiшучiсть. Поки 4пi-ер-квадрат з ретельнiстю закоренiлого вченого лiчив загубленi хвилини, а я тримав перед ним похiдну рахiвницю, капiтан Небреха кинувся до аварiйного стенда, схопив сокиру i одним помахом розрубав якiрний ланцюг, що тримав нас на землi. Що тут сталося! Могутнє поле земного тяжiння з такою шаленiстю кинуло нас у небо, нiби хотiло розплющити зухвальцiв об небесну твердь. I справдi, якби ота твердь дiйсно iснувала, вiд нас залишилося б криваве мiсиво. Ми злiтали на атмосфернi поверхи, мов на реактивному лiфтi. Вони змiнювали один одного щосекунди. Тропосфера! Стратосфера! Мезосфера! Iоносфера! Бац! - i ми вже в колишнiй зонi майбутнiх супутникiв! Аж тут я пригадав пророчi слова капiтана Небрехи щодо навiгацiйних особливостей цiєї антигравiтацiйної дивовижi. - Конструкторе! - зойкнув я. - Ще трохи, i ми опинимось аж у районi Альфи Центавра! Негайно вмикайте гвинти! Але одразу вжахано подумав, що у безповiтряному просторi ми з однаковим успiхом крутили б педалi водного велосипеда. Втiм, все скiнчилося легким переляком. Вертолiт виявився пристосованим до таких несподiванок, бо, крiм авiацiйних двигунiв, мав ще реактивнi, щоб поблизу небесних тiл долати вiдворотну силу тяжiння. Та головний переляк був ще попереду. Роздiл дванадцятий. ЗА ОБРАЗОМ ТА ПОДОБОЮ Чи варто описувати всi дивовижнi принади дискольота? Адже колись люди самi почнуть монтувати подiбнi озiї, i докладний опис їх буде вмiщено в численних технiчних довiдниках. А ще, мушу чесно визнати, я тих див не дуже й роздивився, бо ми поспiшали до лабораторiї, мов на пожежу. А потiм, самi переконаєтеся, менi було не до спостережень. Вiдзначу тiльки, що всi примiщення дискольота були бездоганної сферичної форми, отже, уявлення про стелю, пiдлогу та стiни одразу зникало. Орiєнтуватися у цих помешканнях було неможливо, i я нiяк не мiг утямити, де ми ступаємо - по стелi чи по пiдлозi. Гадаю, правда, що маршрут був комбiнований. От про саму лабораторiю розповiм докладнiше. Вона теж була кругла, як надувна куля. З протилежних бокiв її зависали двi бiлi шафи, що надто нагадували холодильники. Мiж шафами - примхливе плетиво рiзнокольорових дротiв. Куди не кинь оком, на полицях стояли сполученi посудини, в яких пульсувала жива рiдина. З колб i реторт пiднiмались у повiтря рiзкi випари. 4пi-ер-квадрат запропонував менi, як новобранцевi на медичному оглядi, роздягатися, а потiм у самих плавках зайти до однiєї з шаф! У шафi було темно, хоч в око стрель. Але тепло. I, головне, нiчого зi мною не робиться. Стою собi i знiчев'я чухаюсь. Я вже зовсiм було призвичаївся до незвичайного експерименту, коли чую голос конструктора: - Мiй юний друже, - питає вiн, - ти готовий? - Ще нi, - вiдповiдаю, - ще дихаю. - Та я не про те. - А про що? - Чи готовий ти до експерименту? Он воно як! Виходить, вiдтворення ще й не починалося. Виходить, його тiльки починають, i менi, як ув'язненому, надають останнє слово. Аж непереливки стало. Та я переборов свої побоювання. - Готовий! - кажу. Щось ззовнi загупало, нiби капiтан Небреха випробував протезом мiць шафи, а тодi стало тихо-тихо, як буває уночi перед ранком. I раптом знову залунав напружений голос конструктора: - Увага, увага, увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один! Я вiдчув, як незримi променi прошили моє тiло. Свiдомiсть поволi згасала, нiби цiпенiла. Я поринув у цiлковитий морок без думок i сновидiнь. Я засинав, це точно. Тiльки засинав, як кiнь, на ногах. Та, коли подумати, сон у вертикальному положеннi за умов сферичної лабораторiї мав чисто вiдносний характер. Усе залежало буквально вiд точки зору. Якби на мене дивилися з протилежного боку, то здалося б, нiби я задрiмав догори ногами. Скiльки я спав, не знаю. Вiдчуття було таке, нiби я склепив i розклепив очi. А коли розклепив, знову почув голос конструктора: - Один! Два! Три! Чотири! П'ять! Дверi шафи вiдчинились, i я, потягуючись, що аж у кiстках хрумтiло, вийшов. I що ви думаєте? Тiєї ж митi з протилежної шафи, теж потягуючись, вивалилася моя копiя, новоспечений АДАМ. Так, це було чудове видовище! Якби я заздалегiдь не знав, що це звичайнiсiнька кiбернетична машина, я б нiколи не сказав, що вiн був штучним створiнням. Красень вийшов хоч куди! Чубатий, руки-ноги на мiсцi i голову мас на в'язах! Добрi космонавти колись повиростають на Землi, адже АДАМ з дня свого народження годуватиметься космiчною пастою i спатиме на оберемку хлорели. Я з радiсним хвилюванням ступив до нього i дружньо поплескав по плечу. - Ну, як ся маєш? Вiн теж з нечуваною для машини доброзичливiстю поплескав мене по плечу i теж привiтно запитав: - А ти як, чудове створiння? Хоч мене трохи збентежила його фамiльярнiсть, та комплiмент зробив своє дiло. Та й що вiзьмеш з невихованого кiбера, якому вiд народження минуло кiлька хвилин? Йому ж нiхто ще не читав лекцiй на морально-виховнi теми. - Молодця! - по-товариськи ляснув я його по животi. - З тебе будуть люди! - ляснув вiн мене. Я весело посмiхнувся i ласкаво виправив його першу у життi помилку: - Не з мене, а з тебе будуть люди, АДАМе. - Що?! - раптом визвiрився вiн. - Який я тобi АДАМ? Я штурман Азимут, нахабо! Бачите штучку, не встиг вилiзти з шафи, як починає шахраювати! - Це хто вилiз з шафи? - обурився я. - Я вилiз з шафи? Це ти, нечемо, вилiз з шафи! А справжнiй штурман - це я, нещасна копiє! - Самозванець! - заверещав вiн. - Узурпатор! - заволав я i схопився за штани, щоб одягтися i тим самим покласти край цьому дикому непорозумiнню. Але цей невдячний штучний хулiган так штурхонув мене в груди, що я мало не полетiв шкереберть. Ах, так! Я вiдкинув штани вбiк, щоб не заважали, пiдхопив знавiснiлого кiбера i майстерним прийомом перекинув його через стегно. Та вiн став на мiсток i випручнувся з моїх обiймiв. Силу вiн мав нелюдську. Певно, конструктор не пожалiв йому на м'язи бiлкового мiсива. Та я теж не пiддавався. Ми качалися по всiй сферi, марно намагаючись покласти один одного на лопатки. Була мить, коли вiн сiв на мене копки i, ламаючи менi шию, злiсно сичав: - Я тобi не еволюцiя! Я тобi вмить прищеплю гарнi манери! Та наступної митi вiн сам плазував пiд моїм колiном, а я навчав його уму-розуму : - Нiкчемна копiрко, штанiв тобi закортiло? Будеш шикувати, допотопний моднику, у цаповiй шкурi! Аж врештi-решт ми обидва заплуталися у численних дротах, мов у павутиннi, i вимушений сеанс класичної боротьби завершився внiчию. - Капiтане! - прохрипiв Лжеазимут. - Скажiть, капiтане, хто з вами прилетiв? Я чи оця пiдла потвора? - Конструкторе! - ревнув я. - Ваша генiальнiсть, скажiть нарештi, кого ви сотворили? Оцього нахабного йолопа чи мене? - Небрехо! - 4пi-ер-квадрат! Але з однаковим успiхом ми зверталися б до стiн, яких в лабораторiї, власне, й не було. Конструктор розгублено тiпався, а капiтан Небреха зосереджено шкрябав потилицю. - Ех, конструкторе, - з докором мовив знаменитий зореплавець, - треба було позначити Азимута хоча б хрестиком... На це 4пi-ер-квадрат лише скорботно зiтхнув: - Це нiчого не дало б, капiтане. Вони обидва повиходили б з шаф затаврованi хрестами. Хто ж мiг подумати, що вони схопляться i ми їх переплутаємо? А зараз вони однакової мiри Азимути i автономнi довгодiючi аналiтичнi машини... Тотожнi, як двi краплi аш-два-о. Ну? Пiдклали-таки менi свиню у виглядi АДАМау А може, це я свиня? Та не може цього бути? Яка ж я свиня, коли пам'ятаю Азимутову, тобто власну бiографiю до найменших дрiбниць? Хто читав на Хрещатику капiтанову об'яву, я чи оцей брехливий блазень? Хто пив коктейлi з молока i пасти у капiтана Козира? Хто зав'язав коцюбу у вузлик на згадку? Хто, нарештi, про всяк випадок поклав у рюкзак гамiвну сорочку? Ех, якби я захопив її сюди! - Капiтане! - подав у цей час свiй бридкий голос нiкчемний узурпатор. - У моєму рюкзаку лежить на сподi гамiвна сорочка. Привезiть її, i ми одразу оговтаємо цього штучного виродка! - Чекай-чекай! - розсудливо вiдповiв йому капiтан Небреха, вибачливо позираючи на мене. - Це, хлоп'ята, не дiло. Ви ж чули, що зараз ви обидва Азимути i водночас АДАМи. Самi виннi, що переплуталися. Як вас тепер вiдрiзнити, жеребок кинути? Та мене вiд цiєї пропозицiї взяв дрож. А раптом жеребок випаде не на мою користь? Раптом я залишуся у шкiдливому для здоров'я товариствi приречених чудовиськ, а оцей спритний пройдисвiт полетить з капiтаном до нормальних людей? Що робити, що менi робити? Не покладатися ж на слiпий випадок! Думка билася, як безпомiчний птах у клiтцi. - Ваша генiальнiсть, - заквилив я до 4пi-ер-квадрат, - ви ж Великий Шукач Помилок! Благаю вас, знайдiть, будь ласка, власну помилку! Та конструктор тiльки нiяково одвернувся вiд мене на всi сто вiсiмдесят градусiв. Все. Кiнець. Долю вирiшуватиме жалюгiдний жеребок. Бiдолаха Азимуте! Недарма тебе брав сумнiв, чи вирушати тобi у цю злощасну подорож. Та лiпше б ти до скону водив вантажнi ракети на Мiсяць. Аж тут доля знову всмiхнулася менi. Капiтан Небреха раптом ляснув себе по лобi i радiсно вигукнув: - Азимути, є прекрасний вихiд! I як це я, старий дурень, одразу не змакiтрив? - Який? - в один голос запитали ми. Надiя на порятунок знову зажеврiла в моєму серцi. З капiтаном Небрехою нiде не пропадеш! - Чи пам'ятаєте ви, хто з якої шафи повиходив? - запитав Небреха. - Ще б пак! - гаряче запевнили ми. - Чудово! - пожвавiшав капiтан. - То повертайтеся кожен у свою шафу, а ми, я i вельмишановний колега, визначимо, хто з вас хто. 4пi-ер-квадрат негайно розвернувся на сто вiсiмдесят градусiв i у захватi заплескав у семипалi долонi. - Генiальної - вигукнув вiн. - Нiчого розумнiшого i простiшого не придумати, хоч суши голову до кiнця свiту! - Тодi, хлопцi, гайда по шафах! - наказав капiтан Небреха. Нi мене, нi АДАМа не довелося двiчi запрошувати. Мить - i ми зачинилися у шафах. От коли iстина взяла гору. Щойно я опинився у шафi, як почув зворушливий голос конструктора. - Азимуте, - сказав 4пi-ер-квадрат, а я з приємнiстю вiдзначив, що вiн знехтував придуркуватим АДАМом i звертається виключно до мене, - необхiдно здублювати експеримент, аби позбутися усiляких прикростей. Чи згоден ти на дубляж? - Не майте сумнiву, конструкторе, - вiдповiв я. - Ти готовий? - Готовий! - Тодi починаймо. Увага, увага! Увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один! Я знову вiдчув навалу незримих променiв i поринув у сон без сновидiнь. Та ось з цiлковитого мороку випливли чiткi слова 4пi-ер-квадрат. - Один! Два! Три! Чотири! П'ять! Дверi шафи прочинилися, i я вистрибнув, готовий вiдчайдушне боронити своє чесне iм'я i одяг. Та у цьому не було жодної потреби. Дубляж дав блискучi наслiдки. З протилежної шафи вивалився не нахабний кiбер, а надзвичайно симпатичний хлопець, що без усяких претензiй репетував чудовою iншопланетною мовою: - Уа-уа-уа-уа-уа!.. Отож! Я попрямував до штанiв, однак з пiдозрою озирнувся: а що, як хитрюга прикидається. Втiм, мої побоювання були безпiдставнi. АДАМ безтурботно длубався у носi i з непiдробною наснагою пускав з рота бульбашки... ...Коли ми з Небрехою повернулися до рiдної коробки, я зважив на свої жахнi пригоди i мовив: - Капiтане, як на мiй погляд, нам уже час вирушати у зворотний путь, до нормальних людей. Знаєте, у конструктора нема матерiалу для подальших експериментiв. Раптом вiн знову наплутає i помилково вилучить у мене ребро? А я вам виробничої травми нiколи не вибачу! - Що ж, ти. Азимуте, маєш рацiю, - спроквола озвався Небреха. - Тож готуй коробку до старту! Нiколи ще накази капiтана не викликали у мене такого задоволення! Наступного дня вирушали. Схвильований 4пi-ер-квадрат, що прибув зi своїм машинним почтом нас проводжати, крутився навколо ракети, мов дзига. АДАМ проходив пiдготовчий курс лазiння по деревах. Вiн гойдався на вiтах i дегустував мезозойськi фрукти. Хвилини чекання, хвилини прощання. Останнi побажання, щирi потиски рук, дзвiнкi поцiлунки... Капiтан Небреха i незабутнiй 4пi-ер-квадрат сипали мудрими порадами, що дожили аж до нашого часу: - Мийте руки перед обiдом! - iз зволоженими очима наполягав славний капiтан Небреха. - Переходячи вулицю, подивiться лiворуч, а потiм праворуч, - розчулено нашiптував 4пi-ер-квадрат. - Киньте кубишку, заведiть ощадкнижку! - Пийте пиво з раками! А коли ревнули двигуни i коробка, одiрвавшись вiд грунту, зависла на мить непорушно, капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха висунувся в iлюмiнатор i востаннє обдарував видатного конструктора справжньою перлиною мудростi: - Конструкторе, не давайте АДАМовi їсти немитi плоди! * * * Капiтан Небреха, певно, весь час нишком стежив, яке враження справляв на мене детальний звiт Азимута. Тiльки-но я перегорнув останню сторiнку пожовклого фолiанта, як вiн зауважив: - Не майте сумнiвiв. Азимут усе точно виклав, 4пi-ер-квадрат скопiював його з майстернiстю генiального художника. Пiдробка була надто досконалою, щоб її виявив будь-який експерт. Навiть я не годен був вiдрiзнити оригiнал вiд копiї. I от iнодi менi спадає дика думка: а що, коли справжнiй Азимут зопалу переплутав шафи i я замiсть свого вiрного штурмана вивiз з мезозою автономну довгодiючу аналiтичну машину? Адже спочатку Азимут вельми скептично ставився до мене, а згодом раптом почав буквально обожнювати! Це мимоволi наводить на певнi роздуми... Знаменитий зореплавець сумно зiтхнув, узяв люльку, та вперше не запалив, а замислено стиснув у долонях. - Авжеж, припущення не з приємних, - самокритично визнав вiн. - Але могло бути набагато гiрше. Страшно подумати, що якби я тодi забарився з навкологалактичними мандрами ще на день, конструктор, можливо, наробив би непоправних дурниць. Так, якби я вчасно з ним не зустрiвся, то зараз на мiсцi капiтана Небрехи, мабуть, сидiла б хвальковита саламандра з протезом замiсть хвоста! ____________________________________________________________________________ Iлюстрацiї додано за виданням: Ячейкiн Ю.Д. Всесвiтнi походеньки капiтана Небрехи / Iл. А.П.Василенка. - К.: Молодь, 1988. - 240 с.: iл. - (Компас). - ISBN 5-7720-0035-7 ____________________________________________________________________________