Густав Водічка НЕМОВЛЯТА ГРИЛЬ Есе -------------------------------------- Українці єдина в світі нація що прагне до знищення всіх українців. Росіяни бачили нас як добру робочу силу, німці як надійну охорону, американці як можливий плацдарм, а британці як дивну екзотику. Тільки українці "бачать один одного виключно у труні". Можливо, це якесь рідкісне сексуальне збочення, або давня національна традиція. Коли наші славетні гетьмани, побивши поляків, взялися правити українцями, одразу настала "Руїна". Хрещеного люду майже не було, а хто бажав лишатися живим, тікав до московського царства. Згодом завдяки іноземним окупаціям українці потроху розмножились. Наші громадяни були настільки обурені цим фактом, що злякали навіть мужнього Шевченко. Бідний поет сумно зазначив "гірше ляха свої діти", та нічого вдіяти не зміг. Як справжній патріот він теж любив Україну... без українців. Прикопавши Тараса на Дніпровій кручі, ми довго чекали нагоди як помститись собі за присутність на білому світі. Коли прихильника українського розмноження — багатодітного царя Миколу — нарешті розстріляли наш народ хутко взявся до діла. За право нищити українців боролися десятки національних урядів та політичних течій. Кращі представники української інте볥енції робили все необхідне для розвитку антилюдських режимів. Коли багатомільйонна озброєна українська нація вже була готова прийняти криваву навалу більшовизму — триста "підступних" студентів хотіли завадити нашому щастю. Та їм це не вдалося. Небезпечних підлітків ми також прикопали на Дніпровій кручі і розпочали широкий наступ на українські людські ресурси. Нам особливо поталанило коли московському грузину захотілося українського хліба. Наші рідні селяни з такою радістю показали комісарам де сусіди ховають зерно, що за короткий термін вимерло десять мільйонів. Однак досягти своєї мети нам так і не вдалося. Українці знов намагалися заводити дітей і псували своєю присутностю настрій українцям. Навіть підірваний Чорнобиль не поліпшив ситуації. Кривавий атилюдський червоний режим стояв на заваді українським національним інтересам. Наша доля нас довго цуралась та нарешті ми взяли Україну під власний контроль. І настало свято "ізбієнія младєнцев"! З перших днів встановлення української влади наше населення втратило бажання мати дітей. Десять років найкращі народні обранці та коханий уряд катували нас за класичними взірцями жорсткої порнографії. Нам зв'язували руки , затикали рота, били кийками, мочились нам на голову, топтали у багні, стригли наголо і смалили шкуру. Населення швидко змарніло, постаріло і вже почало вимирати. Затихли села та міста, не стало вагітних жінок, — куди не пійдеш, скрізь пустеля. Начальство охопила радість! В столиці проводили військові паради, пускали феєрверки і розливали безкоштовне пиво всім, хто ще залишився живим. Та незважаючи на святковий настрій, українці вимирали надто повільно. Про стан цієї справи ми дізнавалися щодня по радіо, де кожен ранок починався страшними гіркими словами — "Ще не вмерла Україна". Прігничені цією звісткою депутати, уряд та чиновники бігли на робочі місця, намагаючись що-небудь вдіяти. Здавалось, ще трохи зусиль і українців не стане зовсім. Та щоранку лунали сумні новини — "Ще не вмерла Україна". Наша еліта впадала у відчай. Почалися суперечки і чвари. Кожен почав доводити, що тільки він знає, як ліпше нищити українців. Народ розгубився не знаючи кому ж довірити таку важливу справу. Політична криза затягнулася, спливав час і населення знов почало розмножуватись. Знову зявились вагітні жінки, загриміли дитячі коляски, пихато запищали немовлята. Український уряд здригнувся від жаху. Найкращі державні аналітики бігали коридорами і сушили голову, як вийти з цієї ситуації. Раптом помітили, що любителі народжувати українських дітей дуже полюбляють памперси. Адже з пелюшками возитися тяжко, діти не сплять і нерви псуються задурно. Український уряд терміново розпочав каральну операцію. Кожен, хто бажає купити памперс, мусить сплатити величезний, принизливий податок. Щоб кожна несвідома "гадюка" пам'ятала — аборт зробити дешевше. А для свідомих бездітних громадян залишили дешеву горілку, цигарки та гральні автомати. Щоб якось повсихали ті, хто вже народився, обклали податком дитяче харчування, а засоби проти вагітності роздаються майже безкоштовно. Уряд як завжди повів себе нерішуче. Замість поголовної кастрації всього українського населення він нав'язує економічний геноцид. Рано чи пізно ми знайдемо справжніх національних лідерів, які візьмуться за справу радикально. І одного разу по радіо весь світ почує приємну новину "Вже померла Україна, і слава і воля, бо нарешті українцям усміхнулась доля". --- КІНЕЦЬ --- Текст звірено з виданням: Густав Водичка. Родина дремлющих ангелов. — К.: Амадей, 2006. — Мова російська. ІSBN 966-7689-13-1 (авторський переклад збірки: "Земля замріяних янголів") Оригінальний текст взято з сайту "Високий вал": http://sian-ua.info У *.txt форматував Віталій Стопчанський Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво" www.chtyvo.org.ua