© P.Verlaine
© Ю.Клен, Г.Кочур, М.Рильський (переклад з французької)
Джерело: Українська література: Хрестоматія для 11 класу.— К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2004; Зарубіжна література. Хрестоматія. 10 клас: У 2 т. /Автори-упорядники: В.В. Уліщенко, А.Б. Уліщенко — X.: Торсінг, 2002
Електронні тексти: www.ukrlib.com
Електронна публікація: ae-lib.org.ua
Калейдоскоп - Переклад Юрія Клена
Nevermore - Переклад Григорія Кочура
Сентиментальна прогулянка - Переклад Григорія Кочура
Осіння пісня - Переклад Григорія Кочура
Поетичне мистецтво (Із збірки «Колишнє й недавнє»: Колишнє) - Переклад Григорія Кочура
"Один одного слід у цім житті прощати..." - Переклад Максима Рильського
Щаслива година - Переклад Максима Рильського
"Так тихо серце плаче..." - Переклад Максима Рильського
"Тихе небо понад дахом..." - Переклад Максима Рильського
Все буде мов вві сні... та вулиця, те місто.
Ти наче жив отут і все зазнав давно...
Тому ж таке чітке і сплутане воно.
О сонце в тумані і ранок золотистий!
О крики на морях! О голоси в лісах!
Чиї вони, ніхто, ніхто з людей не знає.
Ти мов прокинувся, дрімота вже минає,
І буде все таким, як то було в віках:
Та вулиця, майдан і місто таємниче,
Увечері юрба гасатиме в танках,
I заспані коти - на прилавку в шинках,
Куди усіх гульвіс гучна музика кличе.
I буде все таким, що вмерти би волів:
Тектимуть по щоках гарячі, п'яні сльози...
У гуркоті коліс - і регіт, і погрози,
I смерті заклики, прокльони й дикий спів.
- Слова затоптані, немов букет зів'ялий,
У дні народних свят, музики, знов гриміть!
Прийдуть стрі жінки з чолом, як темна мідь,
Баби з околиці на свято карнавалу.
Белькочучи, прийдуть - немов за тінню тінь -
Старі діди без брів, страшні, покриті струпом.
В садках, де сеччю тхне, із реготом і тупом
Юрба пускатиме ракети в височінь.
Все буде, мов вві сні... прокинешся - хвилина -
I знов заснеш, і знов те саме, що було,
Та сама гра і сон, той самий сон і тло:
В траві... у літній день... гудуть рої бджолині.
О спогади, мовчіть!.. У млявому осонні
До вирію дрозди летіли напівсонні,
А з лісу, що жарів в осінньому вісоні,
Журилися вітрів фаготи унісонні.
Ми з нею вдвох ішли по стежці польовій,
Волосся і думки тріпав нам вітровій,
І раптом, глянувши на мене із-під вій:
«Скажи мені, який був день найкращий твій?» -
Спиталася вона. Я тільки посміхнувся
Й устами вдячними побожно приторкнувся
До білої руки, а серце стало нить.
Ах, ніжні первістки лілей благоуханних,
Як запах ваш п'янить, як солодко бринить
Несміливе «люблю» уперше з уст коханих!
Захід дотлівав, багряніли хмари,
Вітер колихав білі ненюфари,
Квіти колихав між очеретів,
Над сумним ставком стиха шарудів.
Я бродив один із жалем кривавим
Між похилих верб понад сонним ставом,
Де густий туман уставав з низів,
Де, мов великан, привид чийсь сизів,
Де ридав відчай в тужних криках сойки,
Де плили сичів жалісливі зойки
Між похилих верб, де бродив один
Я з своїм жалем, не лічив годин...
I упала ніч, і погасли хмари,
Мла оповила сонні ненюфари,
Тільки над ставком, між очеретів,
Вітерець сумний стиха шарудів.
Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.
Блідну, коли
Чую з імли -
Б'є годинник:
Линуть думки
В давні роки
Мрій дитинних.
Вийду надвір -
Вихровий вир
В полі млистім
Крутить, жене,
Носить мене
З жовклим листям.
Найперше - музика у слові!
Бери ж із розмірів такий,
Що плине, млистий і легкий,
А не тяжить, немов закови.
Не клопочись добором слів,
Які б в рядку без вад бриніли,
Бо наймиліший спів - сп'янілий:
Він невиразне й точне сплів,
В нім - любий погляд з-під вуалю,
В нім - золоте тремтіння дня
Й зірок осіння метушня
На небі, скутому печаллю.
Люби відтінок і півтон,
Не барву - барви нам ворожі:
Відтінок лиш єднати може
Сурму і флейту, мрію й сон.
Винищуй дотепи гризькі ті,
Той ум жорстокий, ниций сміх,
Часник із кухонь тих брудних -
Від нього плач в очах блакиті.
Хребет риториці скрути
Та ще як слід приборкай рими:
Коли не стежити за ними,
Далеко можуть завести.
Хто риму вигадав зрадливу?
Дикун чи то глухий хлопчак
Скував за шаг цей скарб, що так
Під терпугом бряжчить фальшиво?
Так музики ж всякчас і знов!
Щоб вірш твій завше був крилатий,
Щоб душу поривав - шукати
Нову блакить, нову любов,
Щоб мчав, де далеч непохмура,
Де чари діє вітерець,
Де пахне м'ята і чебрець...
А решта все - література.
Один одного слід у цім житті прощати,
I це щасливими, повірте, зробить нас.
Нехай судилися скорботи нам і втрати,
Та будем плакати принаймні водночас.
В нас душі сестрами з'єднались би навіки
В солодких прагненнях і в чистім колі мрій,
I хай там десь шумлять жінки і чоловіки,
Пили б ми забуття в печалі золотій.
Мов діти, будемо, дві дівчинки невинні,
усім здивовані, як першої весни,
Що журяться в саду, у темних буків тіні,
Про те й не знаючи, що прощені вони.
Червоний місяць встав із-за кущів;
Туман, як дим, понад лугами плине,
Танцюючи; лунає крик жабиний
З гущавини тремтячих комишів.
Латаття квіти на ніч закриває;
Тополі височіють вдалині,
Мов привиди, високі, неясні;
Мигтять, як іскри, світлячки у гаї.
Безшумні сови з лісових узбіч
На круглих і тяжких злітають крилах;
Непевне сяйво в небесах стемнілих;
Венера біла сходить,- це вже ніч.
Тихенький дощ падає на місто...
Артюр Рембо
Так тихо серце плаче,
Як дощ шумить над містом.
Нема причин неначе,
А серце ревно плаче!
О, ніжно як шумить
Дощ по дахах, по листю!
У цю тужливу мить
Як солодко шумить!
Відкіль цей плач, не знати,
В осиротілім серці?
Ні зради, ні утрати,-
Відкіль журба, не знати.
Найтяжчий, певне, сум -
Без гніву, без любові,
Без ревнощів, без дум -
Такий нестерпний сум.
Тихе небо понад дахом
Синє та безкрає,
Темні віти понад дахом
Дерево схиляє.
Дзвін ласкавий у повітрі
Ніжно-ніжно плине,
Десь на дереві в повітрі
Чути зойк пташиний.
Скрізь життя спокійне й просте,
Боже, Боже милий!
Звуки лагідні і прості
З міста надлетіли.
- Що ж зробив ти, що так плачеш,
Тужиш так душею,
Що зробив ти, що так плачеш,
З юністю своєю?
© Aerius, 2004