Григір Тютюнник 
 
ЯК СПІЙМАЛИ РОЗБИШАКУ 
 
Оповідання 
--------------------------------------
 
	Якось уранці повернувся Данило од річки без риби й сказав Кузьці: 
	
	— Завтра, Кузьмо, вставай раненько, підемо ловити великого розбишаку-соменка. Бач: вудки мені осьдечки порвав, як павутину. — І показав Кузьці порвані вудки. 
	
	А було так. Піймався Данилові лящик невеличкий. Став тягти до берега, вже й рибину побачив — срібно так блиснула при ранковій зорі — аж раптом вудлище зігнулося в дугу, жилка нап'ялася, як струна, бринь! — перервалася. А Данило ледь не впав. 
	
	— Що ж воно за причина? — здивувався і закинув другу вудку, а порвану відклав. І знову поклювало, і знову блиснула рибина. Цього разу Данило дотяг її ледь не до самого берега, та враз вода біля неї закипіла буруном, бринь! — і ні рибини, ні жилки, одне вудлище в руках зосталося... Проте Данило встиг побачити широку й чорну, як насмолене човнове днище, спину величезного сома. 
	
	— Еге-е, — сказав сам собі. — Так це не сом, а достеменний соменко! 
	
	Данило й раніше чув од рибалок, що в цих місцях завівся з минулого року сом-велетень і що він хапає не тільки всяку рибу, а й гусей, і вутят, якщо вони пропливають неподалік від його підводного лігва. 
	
	— Стривай же! — посварився Данило пальцем, забрав свої збавлені вудки і пішов до сторожки. 
	До смерку полов бур'яни на розсаднику, тоді розіклав багаття й заходився кувати великий гачок. Устромить в жар товсту негнучку дротину, розпече так, що вона аж біла зробиться, і клепає молотком до обуха. Іскри летять на всі боки, як джмелики, так що Однокрил ледве встигав за ними очима: спіймати б хоч одну та в кубло-Доки зварилася юшка, гачок був готовий. Данило нагрів його ще раз, тоді швидко вихопив із жару щипцями і вкинув у кухоль з водою. 
	
	Чш-ш-ш, — сказала вода й жбухнула парою. А гачок після того став ще міцніший. Данило прив'язав його до міцної та довгої мотузки, почепив недалеко від гачка свинцеве грузило, повечеряв з Кузькою та Однокрилом і пішов спати. 
	
	Другого дня встав рано, покликав Кузьку, і вони почимчикували до річки, обминаючи росяні кущі. 
	
	— Отуто він живе, — сказав Кузьці Данило, вказуючи на чорну воду під кручею. — Так що цс-с, не гавкай, бо злякаєш. А я піду піймаю йому живця. 
	
	Скоро Данило й повернувся, тримаючи в руках широку, як долоня, рибину. 
	
	— Зараз ми його припнемо! — похвалився, почепив рибину на великий гачок, розмахнувся й кинув у воду, а другий кінець снасті намотав на руку. 
	
	Та не встиг ступити й кроку, як його раптом так смикнуло, що ледве у воду не полетів. Добре, що встиг ухопитися вільною рукою за тоненьку осику. 
	
	— Помагай же й ти, Кузько, бо він мене розчахне! — закричав Данило, хитаючись разом з осичкою, що гнулася ледь не до самої землі. — Ось диви, диви, що він ро-о-обить! Ай-я-я! 
	
	Кузька ж радесенько бігав навколо Данила з осичкою і заливався дзвоником, а сом від того ще дужче злякався і ще дужче смикав вудку. 
	
	— Поможі-іть! — заволав Данило. Тут прибігли рибалки, ухопилися гарненько за мотузку, регочучи та покрикуючи: «Раз-два!», витягли сома на берег й усі гуртом попадали на нього, щоб знову в воду не скочив. 
	
	Коли сом уже не бився хвостом і не підкидав рибалок, його піддали Данилові на плечі й засміялися: 
	
	— Та він, дядьку, довший од вас! Бігти назад, до сторожки. Кузьці було страх весело, бо сомів хвіст тягся по землі й Кузька грався ним. 
	
	— Не наступай там, бо мені й так важко! — просив Данило, хекаючи. 
	
	А вдень до сторожки під'їхала підвода, поклали сома на віз і повезли в село, у піонерський табір, щоб діти поласували солодкою соминою. 
	Відтоді домашня птиця вже не боялася плавати в річці, бо ніхто на неї більше не нападав.
 
--- КІНЕЦЬ ---
 
 
Оригінальний текст взято з резервної копії е-бібліотеки "Чарівний жираф": 
http://web.archive.org/web/20020529184559/tech77.hypermart.net/ 
 
У *.txt форматував Віталій Стопчанський 
 
 
Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво"
www.chtyvo.org.ua