Валентина Сребнюк » «Апокрисис» Христофора Філалета у полемічному дискурсі кінця XVI – початку XVII cт.
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

«Апокрисис» Христофора Філалета у полемічному дискурсі кінця XVI – початку XVII cт.

Дисертація
Написано: 2017 року
Розділ: Історична
Твір додано: 05.06.2018
Твір змінено: 05.06.2018
Завантажити: pdf див. (1,7 МБ)
Опис: Сребнюк В. З. «Апокрисис» Христофора Філалета у полемічному
дискурсі кінця ХVІ – початку ХVІІ століття. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі
спеціальності 10.01.01 – українська література. – Тернопільський національний
педагогічний університет імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і
науки України. – Тернопіль, 2017.
У дисертації досліджено жанрово-стильову специфіку твору Христофора
Філалета «Апокрисис» у контексті полемічного дискурсу кінця ХVІ – початку
ХVІІ століття. Враховуючи те, що твір є пам’яткою, яка поєднала у собі
літературні, богословські, історичні та політичні тенденції, у дослідженні
регламентовано такі підходи до аналізу твору, як риторичний,
інтертекстуальний, герменевтичний та текстологічний. Основні аспекти
дослідження: узагальнення культурно-історичної основи міжконфесійних
полемізувань; з’ясування динаміки розвитку полемічної літератури в Україні та
міжконфесійної літературної дискусії кінця ХVІ століття; окреслення історії
рецепції та науково-інтерпретаційної парадигми твору; обґрунтування жанрової
специфіки твору крізь призму композиційної та стильової парадигми; аналіз
композиційно-структурної специфіки «Апокрисиса», його проблематики у 3

контексті твору-запиту (Петро Скарга) та твору-відповіді (Іпатій Потій) і
комунікаційних його особливостей у контексті образної системи (автор–читач–
опонент); визначення персвуазивно-риторичних прийомів автора.
Оскільки дослідження твору здійснено у контексті полемічно-
публіцистичної прози кінця ХVІ – початку ХVІІ століття та із врахуванням
суспільно-політичних обставин, тому історіографія представлена джерелами, в
яких студіюється історія українських земель у складі Речі Посполитої ХVІ –
ХVІІ століть. Залучено наукові студії з релігієзнавства, філософії, історії.
Літературознавчо-теоретичні засади дисертації сформувалися на основі праць
М. Грушевського, М. Возняка, В. Крекотня, Л. Махновця, В. Микитася,
О. Мишанича, К. Студинського, І. Франка, Д. Чижевського, П. Яременка.
Важливими для вироблення підходів до аналізу стали дослідження сучасних
медієвістів.
На основі систематизації наукових рефлексувань щодо української
полемічно-публіцистичної прози кінця ХVІ – початку ХVІІ століття як
комунікаційного феномена епохи Реформації/Контрреформації загалом і
«Апокрисиса» Христофора Філалета зокрема та його аналізу зроблено власні
спостереження та вперше охарактеризовано жанрову специфіку «Апокрисиса»
у контексті реформаційно-контрреформаційних тенденцій, проаналізовано із
науковими коментарями його проблематику, окреслено наративно-риторичні
стратегії автора.
Структура дисертації зумовлена метою, поставленими завданнями і
складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків до
дисертації, бібліографії зі списку використаних джерел і списку наукової
літератури.
У першому розділі «Історіографічні та теоретико-методологічні засади
дослідження» простежено динаміку розвитку полемічної літератури в Україні
та міжконфесійної літературної дискусії кінця ХVІ ст. Окреслено суспільно-
релігійні та історичні передумови появи «Апокрисиса», що з’явився у
православному таборі одразу ж після проголошення Берестейської унії, яка 4

увиразнила міжконфесійні дискусії. Наголошено, що полеміка між
православними, католиками та уніатами велася не стільки навколо розходжень,
які існували у віровченні, скільки навколо важливих питань громадського і
культурного життя українського народу, а полемічно-публіцистична проза
зафіксувала прагнення українства оберігати свої духовні основи, культуру,
активно формувати національну ідентичність.
У другому розділі «Жанрово-композиційна своєрідність «Апокрисиса»,
який складається з трьох підрозділів (2.1. Проблематика полемічного канону:
між Петром Скаргою і Іпатієм Потієм; 2.2. Композиційна організація твору; 2.3.
Жанрова дефініція «Апокрисиса») твір розглянуто у контексті полемічного
дискурсу кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. та у співставленні із твором-запитом
Петра Скарги «Synod Brzeski i Obrona Synodu Brzeskiego» і твором-відповіддю
Іпатія Потія «Антиризис». Виявлено, що, використовуючи традиційні
апологетичні прийоми (звинувачення опонента, актуалізація ідей через
аргументацію, коментування та осуд тверджень опонента), Христофор Філалет
вправно полемізує з Петром Скаргою й аргументовано доводить свою позицію,
кожне важливе його твердження розчленовує на частини, і, виявивши слабке
місце, наводить свої аргументи. Урізноманітнюючи репертуар аргументації та
ампліфікації своїх роздумів і коментарів, запобігаючи до стильових
вправностей, автор намагався вплинути на зміну світоглядних позицій
опонента.
Зазначено, що апологетична спрямованість твору спонукала Христофора
Філалета до використання відповідного заголовкового комплексу («Aпокрисисъ
албо отповѣдъ на книжкы о съборѣ Берестейскомъ, именемъ людей
старожитной релѣи греческой, черезъ Христофора Филялета врихлѣ дана»),
який є авторським концептом і змістовою домінантою, що творить смислову та
емоційну єдність, проектується на усі частини твору, інтегрує їх в єдине ціле,
композиційно впорядковує текст. Обираючи саме такий заголовок, Христофор
Філалет, ймовірно, чітко уявляв структуру твору та проблеми, на яких хотів
сконцентрувати увагу читача та створити певне уявлення про зміст. 5

Визначено, що усі композиційні елементи «Апокрисиса» підпорядковані
комунікативній меті, а з’єднувальною ланкою служать заголовки до розділів
кожної з чотирьох частин, які також відіграють вагому роль у встановленні
контакту автора з читачем, бо декларують основну проблему та завчасне її
розуміння, фокусують стрижень авторської ідеї, історичне чи релігійне
непорозуміння.
Констатовано, що твір поділено на чотири частини, в яких, відповідно,
подаються заперечення тез Петра Скарги. Перша містить у собі вісім глав,
друга – чотири, третя і четверта – по дев’ять. Важливим топосом є «від імені
кого», «за чиїм наказом пише автор». Він вказує на своє авторство і скромно
каже, що його відповідь «врихлѣ дана», хоча насправді це продуманий твір.
Таким чином, автор намагався привернути увагу читачів до своєї книги,
показати їм похибки книги Петра Скарги «Synod Brzeski i Obrona Synodu
Brzeskiego». Після заголовка подається силабічний вірш «Книжка до
минаючихъ мовиитъ», в якому автор безпосередньо звертається до читача як
узагальненого образу православної руської громади, радить купляти його
книгу, читати, «розсуждати», звертаючись до нього «брате и тщателю». Потім
іде присвята коронному канцлерові Яну Замойському. Наступним структурним
елементом твору є немала за обсягом (займає шість сторінок) передмова до
читача, якого автор вважав ідеальним, здатним зрозуміти твір. Розповідає, як
побудує свій твір, вказує на те, що буде апелювати до Петра Скарги.
Цілісний аналіз «Апокрисиса» Христофора Філалета дав підстави для
твердження, що твір продемонстрував складне нашарування логічного і
образного мислення та зародження в українському письменстві сатиричних
жанрів, зокрема памфлету, який став особливо актуальним в умовах
міжконфесійних суперечок, оскільки за мету ставив негативний показ позиції
опонента та критику суспільно-політичної складової. В такій ситуації автор
перебирає на себе роль насмішника та палкого промовця. У чотирьох
апологетичних блоках твору винесено на осуд важливі, про які він так ревно
сперечається з опонентом, для тогочасся суспільно-релігійні проблеми: 6

правомірность/неправомірность Берестейської унії, єдиновляддя папи
римського в християнській церкві, оборона/звинувачення візантійського
патріархату, що протиставлявся римській церкві.
У дисертації чітко окреслено, що Христофор Філалет не відходить від
памфлетної парадигми. Риторичними питаннями демонструє невірність
тверджень опонента, створює негативне враження про нього, звинувачує і
критикує його позицію. Високий емоційний діапазон підсилювався подекуди
іронічним переказуванням фактів, коментуванням листів, що провокувало
ревну апологетику православʼя.
У третьому розділі «Апокрисис» як комунікативно-риторична система»
розглянуто комунікативну специфіку твору. Визначено, що через текст автор
налагоджує контакт із реципієнтом, апелює до нього, просить стежити за його
розповіддю, постійно наголошує, що його прихильність для нього надзвичайно
важлива. Вибудовуючи ідеальний образ адресата у передмові, Христофор
Філалет намагається догодити йому і у чотирьох частинах, стати його
наставником у читанні твору. Комунікативність твору засвідчують часті
звертання полеміста до реципієнта, які й створюють враження безпосередньої
розмови. Монолог уявно трансформується у діалог. Автор позиціонує себе як
адресантом, який оперує джерелами інформації, так і виступає ретранслятором
тексту, що посилається до реципієнта, свідомість якого приймає сигнал,
декодує його та реагує на отриману інформацію.
Підкреслено, що Христофор Філалет, за полемічною традицією, вдається і
до апелювання опоненту, через іронічні коментарі висловлює своє ставлення до
його думок, звинувачує у приховуванні справжнього імені, хоча сам пише від
імені Філалета. Глумиться над його анонімністю, дорікає йому за хаотичність
викладу, аргументуючи це відповідними матеріалами із історії церкви, а також
цитатами Святого Письма. Образ опонента деталізується за допомогою фактів,
які його дискредитують, смакує різними негативними побутовими епізодами.
Наскрізною текстотворчою домінантою у «Апокрисисі» є інтертекст.
Будучи залежним у побудові від твору Петра Скарги, Христофор Філалет 7

залучав тези з нього, піддавав їх критиці, аргументував свою позицію, чим
показував свою пріоритетну позицію у суперечці. Важливу роль у побудові
твору відіграла візантійська патристика, завдяки якій твір став достовірним
джерелом для інших письменників.
Досліджено, що визначальну роль у заохоченні до прочитання тексту
відіграють логічні маркери. Це когезія, ретроспекція, проспекція. Автор охоче
послуговується для мовного збагачення стилістичними фігурами (анафора,
епіфора, інверсія, градація, антитеза), оцінковими судженнями, риторичними
звертаннями, питаннями, метафорами, брутальною лексикою. Така мовна
пишність зреалізована завдяки синтезу біблійного, літургійного, церковно-
суспільного та літературного контекстів, що переносить полемічний діалог у
художньо-образну площину бароко.
З’ясовано, що Христофор Філалет досконало володіє риторичною
майстерністю, декларує її своєю публіцистичною практикою, що є важливим
для автора полемічного тексту, а його стильова вправність засвідчує
формування в українському письменстві стилю бароко, покликаного донести до
реципієнта ускладнену та динамічну картину. Найчастіше за все автор
використовує риторичні питання та звернення, інверсії й анафори.
Специфічною ознакою стилю Христофора Філалета є те, що він, вдаючись до
якогось риторичного прийому, неодноразово повторює його, іноді
вибудовуючи доволі великі текстові періоди, що простягаються на декілька
сторінок. Другою специфічною рисою є часте поєднання риторичних прийомів.
Так, риторичне питання в «Апокрисисі» неодноразово сусідить з анафорою та
(або) синтаксичним паралелізмом. «Апокрисис» насичений (можливо, навіть
перенасичений) також різними способами інтеграції тексту, що, очевидно, на
думку автора, мало продемонструвати логічність та композиційну довершеність
його твору.
У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження.
Виокремлено ті ознаки, що дають підстави ідентифікувати належність
«Апокрисиса» до української полемічно-публіцистичної прози кінця ХVІ –
початку ХVІІ століття як комунікаційного феномена епохи
Реформації/Контрреформації. Його зміст і форма засвідчили плідні пошуки
нових шляхів у літературній творчості та зрушення в естетичній свідомості
читача. Зазначено, що Христофор Філалет – репрезентант творчо активних
конфесійних апологетів, які сповідували певну систему релігійних та
політичних цінностей, мали чітко виражені конфесійні орієнтації, що
покликалися на авторитет православної чи католицької традиції, а їх «текстова»
діяльність виробила основоположні концепти релігійно-політичних відносин у
суспільному житті, в певній мірі сприяла політичній соціалізації українців у
Речі Посполитій та відстоювання ними корінних інтересів своєї спільноти.
Ключові слова: полемічно-публіцистична проза, памфлет, трактат,
полемічний дискурс, опонент, автор, читач, авторська маска, інтертекст,
риторика.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.