Володимир Співак » Філософські погляди Антонія Радивиловського в контексті української духовної культури XVII ст.
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Філософські погляди Антонія Радивиловського в контексті української духовної культури XVII ст.

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Історична
Твір додано: 07.03.2019
Твір змінено: 07.03.2019
Завантажити: pdf див. (2 МБ)
Опис: Співак В.В. Філософські погляди Антонія Радивиловського в
контексті української духовної культури XVII ст. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
за спеціальністю 26.00.01 – теорія та історія культури (філософські науки). –
Національна музична академія України імені П.І. Чайковського, Міністерство
культури України. Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2018.
Дисертаційне дослідження присвячено вивченню філософських
поглядів Антонія Радивиловського в контексті української духовної культури
епохи бароко. Філософські погляди проповідника розглядаються в контексті
творчості інших українських (Інокентій Ґізель, Йоаникій Ґалятовський) та
польських (Петро Скарга, Томаш Млодзяновський) церковних мислителів,
тексти яких було використано для порівняльного аналізу з текстами Антонія
Радивиловського. Хронологічні межі дослідження обіймають період від
початку XVII ст. і до кінця 80-х рр. XVII ст.
Ця робота є першим ґрунтовним дослідженням філософської складової
проповідницької спадщини Антонія Радивиловського. У дисертації здійснено
аналіз явища філософської культури, крізь призму якого розглядаються
особливості функціонування елементів філософського знання, лексики та
текстів у церковних проповідях. Охарактеризовано коло морально-етичних
проблем, на які звертали увагу українські церковні мислителі епохи бароко,
та шляхи їх вирішення. Окреслено аксіологічний горизонт дослідження
морально-етичного вчення в текстах Антонія Радивиловського. Виявлено
значення здобутків видатного представника «могилянського» кола для
подальшого розвитку вітчизняної духовної культури.
У дисертації вперше показано, що методологією, яка дозволяє залучати
релігійні тексти до поля філософських досліджень, може слугувати підхід,
що аналізує ці тексти крізь призму поняття філософської культури. За такого 3

підходу автор релігійного твору, за умови відповідностей низки критеріїв,
виступає мислителем та суб’єктом (носієм) філософської культури епохи, а
його творчість розглядається як її складова.
В дослідженні узагальнено досвід тлумачення феномену філософської
культури та кристалізовано дефініцію цього поняття. У цій роботі під
філософською культурою України XVII ст. розуміється, як сукупність
притаманних українському бароко філософських проблем, авторитетів,
джерел, ідей, методу, лексичного апарату тощо.
Здійснено критичний аналіз усталених у науці біографічних відомостей
про життя та творчий шлях Антонія Радивиловського. При цьому
реконструйовано процес становлення проповідника як церковного
мислителя. Проаналізовано, наскільки особу проповідника можна
співвіднести з критеріями мислителя. Встановлено статус Антонія
Радивиловського як суб’єкта (носія) філософської культури епохи бароко, що
лишила слід в його творчості.
Вперше предметно досліджено та інтерпретовано зміст і значення
філософської лексики, що використовувалась Антонієм Радивиловським при
написанні своїх повчань. Досліджено специфіку перекладу проповідником
латинських філософських лексем на староукраїнську мову. Встановлено, що
латинські філософські лексеми в спадщині Радивиловського набувають
багатозначного сенсу, що не дозволяє однозначно розтлумачити їхній
понятійний статус. Однак ця особливість текстів мислителя ілюструє процес
збагачення вітчизняної духовної культури філософською лексикою та
свідчить про наближеність творчості проповідника до філософського
мислення.
Визначено перелік текстів античних філософів, на які спирався
Радивиловський, та способи їх використання проповідником. Виявлено, що
елементи вчень грецьких та римських мислителів набувають у творах
Радивиловського моралістичного звучання й вживаються для обґрунтування
повчань, що стосуються положень віровчення, взірців поведінки доброго 4

християнина, належний порядок в соціальному організмі тощо. Також знання
з античної філософії використовуються проповідником з епідейктичною
метою та при роз’ясненні сенсу Святого Письма й богословських положень.
Проаналізовано уявлення Радивиловського про відносини в суспільстві
та обов’язки індивіда щодо соціуму, політичний порядок, а також оцінку
проповідником окремих аспектів історії України. До пропонованих пастві
мислителем стратегій поведінки в суспільстві належить аскетичний ескапізм
та діяльне служіння суспільству, що в свою чергу пов’язано з проблемою
«простоти» та освіченості. Показано, що автор сепарував моральні взірці,
орієнтовані на мирян та представників духівництва. Озираючись на
аскетичну традицію та євангельську простоту, Антоній Радивиловський все
ж більше поціновував активне служіння загальному благу.
Вивчено погляди Радивиловського на принципи взаємин між
представниками різних станів соціальної ієрархії. Такими принципами є:
ієрархічність, що надає цілісності соціальному організмові; взаємність, яка
проявляється в ефективній взаємодії різних станів; відповідальність, яку
несуть люди за невиконання своїх обов’язків. Порушення цих принципів
призводить до шкоди спільному благу.
Під час аналізу обов’язків людини стосовно суспільства в уявленнях
Антонія Радивиловського, уточнено розуміння церковними ієрархами
Київської митрополії XVII ст. сутності та ролі в житті людини таких
фундаментальних соціальних цінностей, як «вітчизна», «вольность» та
освіченість.
Висвітлено політико-правові орієнтири Антонія Радивиловського, що є
синтезом образів політичного життя Речі Посполитої, Війська Запорізького,
Київської Русі та Московського Царства. Встановлено, що мислитель надає
перевагу політичним цінностям республіканізму та громадянських свобод
(вольності), що є серцевиною політико-правових уявлень Речі Посполитої та
Гетьманату. До образів Київської Русі проповідник звертається у пошуках 5

моралістичних прикладів та доказів культурної, релігійної та політичної
ідентичності українського народу.
На прикладі феліцитарного аспекту філософської складової
проповідницької спадщини Антонія Радивиловського, розкрито синтез
християнської морально-етичної доктрини з раціоналістичними тенденціями
ренесансної етики в творчості проповідника.
В дослідженні обґрунтовано нову класифікацію уявлень про мету
життя та щастя в загальноєвропейській та українській духовній культурі.
Встановлено, що в європейській традиції мета життя розкривається через
феліцитарний концепт, а щастя тлумачиться в декількох аспектах:
блаженство (небесне та земне); благословенне життя християнина та
світський успіх; радість та задоволення в гедоністичному та помірному
аспектах; фортуна, що трактується як щаслива доля та пов’язана з нею удача
або ж диявольська спокуса. Досліджено рецепцію Антонієм Радивиловським
та іншими церковними авторами блаженства, як остаточної мети життя
людини. Виявлено, що небесне блаженство визнається мислителем вищою та
необхідною метою християнина, але при цьому проповідник наголошує, що
земне блаженство святої людини не є обов’язковою умовою спасіння душі
християнина. Ця думка яскраво ілюструє відхід барокових мислителів від
морального універсалізму до розділення норм призначених для досконалих
та звичайних (добрих) християн.
Вперше проведено аналіз уявлень Антонія Радивиловського про
щасливе життя людини та здійснено компаративний аналіз точки зору
проповідника та позицій інших українських та польських церковних
мислителів XVII ст. Доведено, що моральний ідеал людського життя, в
спадщині українського проповідника, передбачав не лише спрямовування
людини до досягнення остаточної мети Царства Небесного, але й
рекомендації щодо щасливого життя на землі. Виявлено, що проповідник
відкидає протестантське вчення про земну щасливість як ознаку божого
благословення. Показано, що земне щастя, на думку Радивиловського, може
бути ознакою приреченості людини на пекельні муки. Однак, спасіння чи
загибель залежать насамперед від зусиль самої людини. Індивіду, що веде
добре життя, земна щасливість надається як винагорода за заслуги і не може
зашкодити.
Результати дисертаційного дослідження закладають методологічне
підґрунтя для подальшого осмислення проблем, пов’язаних з дослідженням
вітчизняної філософської культури доби бароко та поглиблюють розуміння
процесів, які відбуваються в тогочасній духовній культурі України.
Матеріали дисертаційного дослідження доцільно використовувати як у
викладацькій, так і в науково-дослідній роботі. Результати дослідження
можуть використовуватись у процесі опрацювання курсів історії української
культури, історії філософії, етики, спецкурсів. Здобуті результати можна
використовувати у виховній роботі та культурно-просвітницькій діяльності.
Ключові слова: філософська культура, українське бароко, духовна
культура, українське проповідництво, Антоній Радивиловський, філософська
лексика, морально-етичні ідеї, ціннісна парадигма, мета життя, щастя.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.