Владилена Сокирська » Відносини між РСФРР і УСРР (1919–1929 рр.): політико-економічний та адміністративно-територіальний дискурс
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Відносини між РСФРР і УСРР (1919–1929 рр.): політико-економічний та адміністративно-територіальний дискурс

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Історична
Твір додано: 05.07.2018
Твір змінено: 05.07.2018
Завантажити: pdf див. (3,4 МБ)
Опис: Сокирська В. В. Відносини між РСФРР і УСРР (1919–1929 рр.): політико-
економічний та адміністративно-територіальний дискурс. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини, Тернопільський національний педагогічний
університет імені Володимира Гнатюка, Умань, Тернопіль, 2018.
Суспільно-політичні, економічні та культурні трансформації, що відбулися
на теренах колишньої Російської імперії, формування відносин між
новоутвореними республіками представляють особливий науковий інтерес для
сучасних дослідників. Вони дають цінний досвід для розуміння глобальних
історичних процесів.
Декларована незалежність державних утворень, що з’явилися у результаті
руйнування Російської імперії, виявилася досить відносною. Визнання їхньої
незалежності Кремлем розумілося як тимчасовий відступ, вимушений
перехідний захід. Над усім панували ідеї очікування з дня на день світової
революції та пролетарського інтернаціоналізму, що передбачало створення не
національних суверенних держав, а в результаті здійснення світової революції
утворення єдиної пролетарської держави – Сполучених Штатів Європи та Азії.
Тому відносини між РСФРР і УСРР 1920-х рр. – це результат складної
взаємодії історичних, політичних, економічних, культурних, соціально-
психологічних, географічних чинників, випадковостей, зовнішніх впливів та
внутрішніх процесів. Зміна акцентів сьогодні, коли Україна, її історія
потрапляють у глобальний геополітичний контекст і усвідомлення цих процесів
дозволяє по-іншому зрозуміти не лише місце України у світі, а й тенденції її
внутрішнього розвитку, спонукає до перегляду відносин між радянськими
республіками у зазначений період загалом та російсько-українських, зокрема. 3

Досліджено особливості відносин між РСФРР і УСРР у 1919–1929 рр.,
виявлено елементи їх міждержавного статусу, обставин і політичної мотивації
унітаризму у взаєминах. Аналіз наявної історіографії з обраної теми здійснено з
використанням базового для історичних досліджень проблемно-хронологічного
методу, що дав можливість врахувати ключові ідеологічні концепції, характерні
для вказаного періоду історії. Дослідження стану наукової розробки теми
засвідчило, що, незважаючи на існування праць загального характеру, у яких
висвітлено окремі аспекти російсько-українських відносин 1920-х рр., порушена
нами в дисертації наукова проблема не мала спеціального комплексного
вивчення. Систематизована і залучена до роботи джерельна база є
різноплановою, інформативно насиченою, достовірною.
До наукового використання введено значну частину раніше невідомих
історичних документів, особливо з архівних фондів Російської Федерації.
Здійснено авторську періодизацію та охарактеризовано російсько-українські
відносини 1920-х рр., акцентовано увагу на їх особливостях. У відносинах між
РСФРР і УСРР автором виокремлено такі періоди: 1 червня 1919 р.–грудень
1920 р. – започатковано військово-політичну та адміністративно-економічну
формулу створення союзної держави; 28 грудня 1920 р. – липень 1923 р. –
відносини між республіками набули функціональних та інституційних ознак
військово-господарського, дипломатичного і політичного союзу; друга половина
1923 р.–1925 р. – конституційне оформлення СРСР, панування однопартійної
політичної системи, нівелювання формального суверенітету союзних республік;
1926–1929 рр. – концептуальне оформлення поняття і явища
«народногосподарський комплекс», утвердження командно-адміністративної
системи його регулювання, відсторонення республік від управління базовими
галузями, ідеологічна апробація теорії соціальної реконструкції, загострення
проблеми суб’єктності.
Встановлено, що заходи, спрямовані на політичне опанування радянською
Росією України йшли поза площиною правового оформлення державних стосунків
Росії й України. У відносини РСФРР з УСРР у 1920-х рр. спостерігалося поєднання 4

тактики інкорпорації засобами силової експансії з підкресленим декларуванням
незалежності України та прийняттям рішень, що перетворювали останню на
автономію.
Ситуація, що склалася на цей час у взаєминах РСФРР із національними
республіками, була цілком закономірною. Становлення радянської федерації
відбувалося не шляхом створення спеціальної мережі установ для розв’язання
спільних для всіх республік завдань, а перетворенням вищих органів влади РСФРР
у союзні. З встановленням радянської влади в Україні на початку січня 1919 р.
російсько-українські відносини з площини явної та прихованої збройної боротьби з
носіями української національної державності перемістилися у площину
міждержавних стосунків Росії та України.
Міждержавні відносини РСФРР і УСРР ґрунтувалися на більшовицькій
доктрині, спільності ідеологічних та політичних завдань, однаково організованого
і на спільних засадах побудованого державного устрою та соціально-економічного
укладу. Незалежні радянські республіки формально мали статус самостійних
держав у 1919 – початку 1920-х рр., навіть були тісно пов’язані між собою. Роль
центру відігравала Російська Федерація, навколо якої гуртувалися решта
радянських республік. Прагнення до об’єднання зумовлювалося економічними
зв’язками між ними, що складалися протягом тривалого часу, однаковою
політичною структурою, а також ідеологічними завданнями унітаризму,
централізму, тоталітаризму правлячої більшовицької партії.
Відносини, що формувалися між РСФРР і УСРР на початку 1920-х рр., мали
істотні вади. В їх основу відразу ж було покладено принцип нерівності суб’єктів.
РСФРР мала серйозні переваги у відносинах з Україною, привласнюючи собі права
союзного центру. Союзний договір загалом регулював державні взаємовідносини
між РСФРР і УСРР. Вони були недостатньо визначеними. Відсутність чіткого
розмежування функцій центру і республіки, протиріччя стосовно сфер компетенції
загальнофедеративних і республіканських структур породжували конфлікти між
управлінськими органами Росії та України.
Важливим аспектом у розумінні суті відносин між РСФРР і УСРР та 5

визначення Кремлем державного статусу України постає дослідження питання
правового становлення кордону між ними у 1920-х рр. Визначено ступінь впливу
геополітичних, історичних, етнографічних, ідеологічних чинників у його
формуванні. Головний акцент у вирішенні цього питання російським
радянським керівництвом було зроблено на дореволюційному адміністративно-
територіальному поділі, економічній та політичній доцільності. Колишні
адміністративні кордони між радянськими республіками стали в нових реаліях
міждержавними кордонами. Фактично й станом на сьогодні етнічні кордони
українського народу не співпадають з адміністративними кордонами України. У
результаті адміністративно-територіальних перетворень 1920-х рр. Україна
втратила великі території на Сході. Цілеспрямована політика керівництва СРСР у
1920-х рр. призвела до того, що великі за площею та населені переважно
українцями землі залишилися поза межами політичних кордонів України.
З’ясовано місце і роль повноважних та постійних представництв республік,
інституту уповноважених та їх вплив на характер радянської російської
політики щодо України. Відверте ігнорування потреб України спонукало
партійно-державне керівництво УСРР до пошуку засобів номенклатурного
захисту економічних прав республіки на інституційному рівні. Це лише
поступка «націоналам». З утворенням Союзу Радянських Соціалістичних
Республік змінилося правове становище радянських республік з договірних на
союзні. Відносини між республіками втратили характер міждержавних і
формувалися як міжреспубліканські. Виникла необхідність у створенні спочатку
повноважних, а пізніше – постійних представництв, що стали спеціальними
установами міжреспубліканської ланки, здатними підтримувати постійні зв’язки
між урядами РСФРР і договірних республік.
Зміна структури виконавчої гілки влади в національних республіках
призвела до формування інституту уповноважених, який став органом зв’язку
республіки з союзним центром у здійсненні політики об’єднаних наркоматів та
виконавцем завдань, що диктувалися офіційною Москвою. Становлення та
розвиток радянської бюджетної системи здійснювалося централізовано за 6

уніфікованою організаційно-функціональною структурою з конституційним
обґрунтуванням. Конституційне оформлення унітарної держави призвело до
уніфікації бюджетних відносин, зміцнення позиції центральних установ, але
зумовило необхідність розмежування прав і обов’язків республік та
загальносоюзного уряду.
Тоталітаризм радянської влади проявлявся і у здійсненні більшовиками
продовольчої політики. Прагнення забезпечити існування радянської влади
матеріальними ресурсами, виконання зобов’язань з міжнародних договорів,
знищення політичної активності українського селянства спонукали російське
радянське керівництво здійснювати активну політику хлібозаготівель в Україні.
Формування Союзу РСР та його Конституція, нав’язані національним
республікам, створили широкі можливості Москві передати ключові галузі
промисловості цих же республік під керівництво Раднаркому СРСР. Декорування
справжніх намірів Кремля здійснювалося мотивуванням потреб створення союзно-
республіканського управління промисловістю, доцільністю об’єднаного
керівництва. Усе це мало забезпечити гармонізацію промислового життя частин
Союзу. Цим самим почали поділяти не функції в управлінні промисловістю між
союзними і республіканськими органами, а саму промисловість на так звану
союзну і республіканську. Від України відбиралися не тільки права на
розпорядження національно-державним майном, а й право власності на нього.
Промисловість знову переставала бути українською, ставала чужою, союзною,
розташованою на українському терені.
У складі СРСР Україна представляла різноманітний і багатий господарський
комплекс, що відігравав ключову роль в усіх областях загальносоюзного народного
господарства. Практично всі галузі промисловості мали тут потужну базу з огляду
на значні запаси місцевої сировини і були тісно пов’язаними одна з одною.
Масовий і концентрований характер цих запасів, їх якість забезпечували, крім того,
значні масштаби місцевого промислового виробництва і його високу
конкурентоспроможність. Варварська експлуатація природних ресурсів України,
особливо її Сходу, призвела до їх виснаження, а з розпадом СРСР і здобуттям 7

Україною незалежності, поставила останню в енергетичну залежність від
Російської Федерації.
Період 1920-х рр. в українській економічній науці характеризується
народженням нових історичних концепцій. Активізація економічної думки
супроводжувалася критикою економічних програм і економічної політики
партії, посилювалося ідеологічне протистояння в науці. Дискусії, що виникли у
1920-х рр. у політичній, економічній і культурній сферах, стали наслідком
внутрішньопартійної боротьби за владу.
Конституційне оформлення СРСР, становлення однопартійної політичної
системи та її злиття з державним апаратом, перетворення вищих органів влади
РСФРР у центральні органи влади Союзу, підпорядкування стратегічно важливих
галузей української промисловості демонструвало ігнорування інтересів України.
Ключові слова: РСФРР, УСРР, СРСР, російсько-українські відносини,
федерація, унітаризм, централізаторська політика, радянська влада, постійні
представництва, уповноважені, російсько-український кордон, державний бюджет.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.