Галина Сюта » Цитата в українському поетичному тексті ХХ століття: джерела, прагматика, рецепція
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Цитата в українському поетичному тексті ХХ століття: джерела, прагматика, рецепція

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Наукова
Додав: balik2
Твір додано: 28.07.2019
Твір змінено: 28.07.2019
Завантажити: pdf див. (3,4 МБ)
Опис: Сюта Г. М. Цитата в українському поетичному тексті ХХ століття:
джерела, прагматика, рецепція. — Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
зі спеціальності 10.02.01 — українська мова. — Інститут української мови
НАН України. — Київ, 2018.
Виконана дисертація — це комплексне дослідження феномену цитати
як мовно-писемного знака, що фіксує тяглість лінгвокультурних традицій в
українському поетичному тексті ХХ століття.
Уперше в українському мовознавстві запропоновано інтегративну
рецептивно-стилістичну концепцію вивчення поетичного тексту, в якій
ураховано когнітивно-психологічні й соціокультурні чинники його
створення та функціонування. Застосований інтегративний підхід поєднує
теоретико-методологічні засади лінгвопоетики, лінгвопрецедентності,
лінгвосинергетики, а також методи суміжних гуманітарних наук, об’єктом
вивчення у яких є текст (літературознавства, семіотики, феноменології,
рецептивної естетики та поетики тощо). Їх синтезування сформувало
розуміння активної природи твору, комунікативно-прагматичних умов його
розвитку як тексту, а також закцентувало креативну функцію читача, який
моделює зміст твору безпосередньо в процесі читання через власну
інтерпретацію, відповідно до рівня свого інтелектуального та емоційного
досвіду, глибини культурної пам’яті.
Визначено, що для лінгвістики основною одиницею вербалізації
мовно-культурної пам’яті є цитата. У поетичному тексті цитата функціонує
як мовно-писемний знак, що засвідчує історично сформований зв’язок мови
художньої літератури та української літературної мови, фіксує тяглість
лінгвокультурних традицій, акумулює, зберігає та ретранслює
інтелектуально-почуттєвий зміст прецедентних текстів і набуває статусу 3
мовно-естетичного знака, носія культурних знань. Потребою осмислення
названих епістемологічних статусів зумовлена актуальність дослідження.
Спростовано поширену думку про зв’язок явища цитатності лише з
новітньою (переважно постмодерною) культурою текстотворення.
Умотивовано іманентний характер цитатності як понадчасової,
універсальної властивості когнітивно-мовної діяльності людини, що пов’язана
з механізмами словесно-логічної, образної, емоційної, асоціативно-мовної
пам’яті.
Уточнено лінгвістичний зміст терміна цитата, аргументовано його
родовий статус у парадигмі номінацій “чужого слова” й одиниць реалізації
діалогічності в поетичному тексті. Схарактеризовано когнітивно-
прагматичні умови формування, реактуалізації та рецепції цитат.
У контексті з’ясування когнітивних механізмів і чинників упізнавання
цитати схарактеризовано графічні, лексичні та лексико-синтаксичні
метаоператори, що полегшують її ідентифікацію в лінійній структурі нового
авторського тексту.
Обґрунтовано і введено в науковий обіг поняття “цитатний тезаурус”.
Цим терміном означено сформований у процесі пізнання текстів культури,
зафіксований у свідомості мовців, апробований різностильовою,
різножанровою і різночасовою усною та писемною мовною практикою
корпус цитатних висловлень, надслівних образно-смислових єдностей як
вербальних акумуляторів знань про ці тексти.
Поглиблення знань про цитатний тезаурус забезпечили: а) опис джерел
його формування; б) характеристика чинників розвитку, збереження
стабільності чи спричинення змінності; в) систематизація одиниць, які
наповнюють ЦТ, простеження динаміки їхнього соціокультурного змісту й
оцінності.
Визначено, що наповнення цитатного тезаурусу, а також його
стабільність чи змінність пов’язані з такими соціокультурними чинниками:
а) актуалізація / периферизація в лінгвокультурному та інтелектуальному 4
обігові соціуму певних текстів, які стають прецедентними джерелами
цитатності; б) тип панівної ідеології, яка регулює цей обіг; в) загальний
культурно-освітній рівень мовців; г) мода, яка часто визначає суспільний
попит на твори; д) індивідуальні смаки й естетичні та ціннісні орієнтації
авторів і читачів.
Структурну типологію цитат створено за такими критеріями: тип і
спосіб контекстної експлікованості (цитата явна чи прихована; її
супроводжують чи не супроводжують текстові маркери цитатності); формат
відтворення (цитата точна, трансформована, семантична); позиція в
метатексті (цитата епітекстова чи внутрішньотекстова); мовно-структурний
рівень (цитата фоностилістична, словотвірна, лексична); належність до
прецедентного джерела (до якого тексту, дискурсу генетично належить
цитата); контекстне функціональне навантаження.
Здійснено жанрово-джерельну характеристику цитатних висловлень.
Установлено, що основні прецедентні площини, в які рефлексує культурна
пам’ять поетичної мови, це: а) Біблія, б) світова література, в) українська
література (фольклор, класична, сучасна), г) інтермедіальні сфери (пісенні,
кінематографічні, анімаційні, рекламні тексти, офіційно-ідеологічний
дискурс).
Систематизація інформації про актуальні для українського поетичного
тексту ХХ століття джерела цитатності дала змогу: а) опредметнити
лінгвокультурний розвиток української поетичної мови в тісному й
неперервному зв’язку з національною словесною традицією;
б) продемонструвати максимальну відкритість сучасного поетичного
мовомислення до різночасових і різножанрових пластів української і світової
культури; в) констатувати інтенсифікацію наповнення мови української
поезії ХХ ст. інтермедіальними цитатними одиницями.
Досліджено контекстну прагматику цитатних висловлень. Детально
схарактеризовано основні функції цитати у поетичному тексті: номінативну,
діалогізаційну, ідентифікаційну, композиційно-текстотвірну, змістотвірну 5
(у підтверджувальному й заперечному виявах), експресивно-оцінну та
ігрову. Виявлено неізоморфність поетичної функціональної моделі
цитатності та її функціональних моделей в інших жанрово-стильових
різновидах української літературної мови.
Узагальнено, що створена на підставі формально-структурних,
генетичних, функціонально-прагматичних критеріїв типологія цитат
забезпечує формулювання нових положень, які розвивають теорію цитатності
й становлять методологічне підґрунтя для дослідження цитатних висловлень
як одиниць загальномовного і стильових цитатних тезаурусів.
І загальномовний, і стильовий поетичний цитатні тезауруси — це
репрезентативні лінгвоінтелектуальні зрізи й різновиди етнокультури.
Дослідження змістово-оцінної динаміки цитатних міні-текстів, які
наповнюють ці тезауруси, — новий аспект вивчення історії літературної
мови та художнього стилю.
Відзначено евристичну цінність матеріалу, систематизованого в
покажчику “Цитата в українській поетичній мові ХХ століття: джерела і
тексти”: він фіксує інформацію про авторів, творчість яких є джерелом
активного цитування, і водночас унаочнює тексти поетів, для яких уживання
“чужих слів” стало ідіостильовою нормою.
Увага до історії літературної мови як до історії розвитку
лінгвокультури відкриває перспективу досліджень загальномовного і
стильових цитатних тезаурусів. Їхні складники — цитати є маркерами
історичного, цивілізаційного й соціально-культурного часу в мові.
Ключові слова: діалогічність, мовно-культурна пам’ять, цитатність,
цитата, “чуже слово”, цитатний тезаурус, поетичний текст, рецепція.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.